Проблема доступу до інформації в Україні

До позитивних сторін стану нормативно-правової бази варто віднести наступне: законопроекти частково намагаються відповідати європейським нормам та стандартам, що визначає прогресивний напрямок діяльності та розвитку інформаційних відносин в країні; впроваджується у практику принцип «зворотного зв'язку», що зменшує дистанцію між владними органами та суспільством; право громадян на доступ до інформації закріплено Конституцією України, а також цілою низкою міжнародних договорів, що дає гарантії на дотримання прав людини.

Практична реалізація положень законодавчої бази та нормативно-правових актів, і ті проблеми та перешкоди, що виникають в процесі доступу громадськості до інформації детальніше буде розглянуто у другому розділі дипломної роботи.

2. Практика доступу до інформації в Україні

Практична реалізація законодавчої бази щодо доступу до інформації повністю залежить від стану та узгодженості Законів в теорії. Недосконалість законів «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про державну таємницю», їх суперечливі положення, неузгодженість із Конституцією України тощо, обумовлює виникнення низки недоліків та проблем при їх практичному застосуванні.

Однією із проблем, із якою зустрічаються громадяни, є прийняття переліків інформації, що не є публічною. Органи влади як центральні, так і місцеві почали приймати «переліки інформації, що не є публічною» та «переліки службової інформації», які обмежують доступ громадян до інформації. Найбільший такий відомий перелік службової інформації в місті Стаханові та складається з 85 пунктів. Це свідчить про те, що отримати потрібну інформацію буде дуже складно, оскільки її завжди можна буде підвести під один із цих 85-ти пунктів. В той же час у законі «Про доступ до публічної інформації» термін «публічна інформація» роз'яснюється, як «інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень» [12]. Таким чином, під терміном «публічна інформація» слід розуміти всю без винятку інформацію, яка наявна в органах державної влади, місцевого самоврядування, і наведений перелік прямо суперечить закону.

Варто відзначити і порушення законодавства стосовно надання інформації про бюджетні кошти і державне майно. У статті 6 (ч. 5) закону «Про доступ до публічної інформації» йдеться «не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно» [12]. Але тоді не зрозуміло на якій підставі в апараті Верховної Ради України відмовились оприлюднити імена депутатів, які отримали квартири протягом останньої каденції парламенту, а також дані про штатних помічників-консультантів народних депутатів, посилаючись на відомчі акти, які (логічно) мають меншу силу ніж закон.

Як зазначалось в теоретичній частині, органи влади не виконують положення законодавства й стосовно вчасного оновлення інформації на своїх веб-сторінках. Визначено доволі великий перелік даних, які органи влади мають оприлюднювати на сайті. На жаль, центральні органи влади місяцями не оновлюють свої веб-сторінки. Так на сайті міністерства інфраструктури було зазначене державне підприємство (концерн РРТ), яке на той час уже півроку як змінило підпорядкування. А на сайті служби, якому тепер належить це відомство, воно так і не з'явилося. Таким чином, знайти і зв'язатися з начальниками цього концерну через відкритий доступ просто неможливо.

Іноді відомства намагаються обмежитися відповіддю по телефону або відповідають тільки на частину запитань. Так, у відповідь на запит Харківської правозахисної групи у Відділ з питань помилування при Президенті України з проханням повідомити чисельний і поіменний склад Комісії з питань помилування, кількість заяв про помилування, що надійшли у комісію протягом 1992-1996 рр., кількість розглянутих справ, кількість задоволених прохань із зазначенням, за якими статтями Кримінального Кодексу України були засуджені заявники, а також вказати, де опубліковані нормативні акти, що регулюють роботу Відділу та Комісії, «нам зателефонувала зав. сектором Відділу з питань помилування. Вона надала довідку про те, де опубліковані запитувані документи, повідомила, що члени Комісії засекречені з метою їх безпеки й що наші інші запитання відпадуть після ознайомлення з документами про діяльність Комісії самі по собі. ХПГ з цим не погодилась і попросила все ж таки надати конкретні дані про діяльність Комісії. Проте відповіді так і не дочекалася» [19].

На запит Харківської правозахисної групи про законодавчі акти, що регулюють діяльність Служби безпеки України, про затримання і утримання заарештованих у слідчих ізоляторах СБУ, про правопорушення співробітників СБУ, заступник Голови СБУ доволі туманно відповів, що все в його відомстві робиться тільки за законом, не відповівши конкретно на жодне запитання. Також, на запит Харківської правозахисної групи «про діяльність Міністерства внутрішніх справ України у сфері правопорядку, кількості СІЗО і ВТК, захворюваності і смертності у місцях позбавлення волі, витрат на утримання в'язнів тощо, заступник Міністра обмежився повідомленням, що статистика відносно діяльності Міністерства висвітлюється на брифінгах Центром громадських зв'язків МВС, хоча абсолютно зрозуміло, що звіти про брифінги публікуються не повністю, далеко не всі питання, що нас цікавлять, висвітлюються на брифінгах, та й знаходимося ми в іншому місті» [19].

Незадовільний стан справ склався і на місцевому рівні. Місцеві чиновники довільно трактують обмеження у наданні інформації і відмовляють у доступі. Так, ще у 1995 р. Донецький і Луганський обласні суди відмовилися надати інформацію про кількість винесених ними смертних вироків, посилаючись на п. 4.48 ЗВДТ відомостей, що становлять державну таємницю, хоча спеціаліст Державного комітету України з питань державних секретів підтвердив, що відомості про кількість засуджених до смертної кари у ЗВДТ відсутні.

Управління МВС України в Донецькій області на запит редакції газети «Тюрма і воля» про діяльність УМВС, зокрема, про кількість загиблих співробітників при виконанні службових обов'язків, кількість звільнених за правопорушення, дані про злочинність в регіоні, про програму боротьби зі злочинністю повідомило про недоцільність подальшої взаємодії з газетою «Тюрма і воля». А Управління з питань виконання покарань УМВС Донецької області про кількість померлих і причинах смерті в ВТК, кількість хворих на ТБЦ, СНІД тощо, повідомило, що ці відомості згідно зі статтею 30 Закону України «Про інформацію» визначені як конфіденційні (тобто для службового користування) і не підлягають обов'язковому наданню за запитами (ст. 37). Проте, як зазначає Є. Захаров, «інформація, яку накопичують державні органи в результаті своєї діяльності, тобто коштом платників податків, згідно зі статтею 30 не може бути віднесена до конфіденційної. Що стосується терміну «для службового користування», то це ще один яскравий приклад того, як користуються в своїх інтересах відомства відсутністю юридичних документів щодо правил, визначення і використання цієї категорії інформації» [19].

Отже, можна підсумувати, що державні органи всіх рівнів більше ухиляються від надання інформації про свою діяльність, публікуючи відомості за своїм вибором, ніж того потребує чинне законодавство.

Останньою ланкою на шляху пошуку справедливості виступає судова влада. Отже, доцільно було б роздивитись судові процеси, що виникали внаслідок порушення законодавства стосовно доступу до інформації. Відповідно до статті Д. Чоповського «Доступ до публічної інформації. Огляд судової практики», у 2011 році в Єдиному державному реєстрі судових рішень знаходилося 75 справ, а також 5 постанов у справах про адміністративні правопорушення доступу до інформації. Із загальної кількості, у 45 справах (60%) суд відмовив позивачам, в 30 справах (40%) суд підтримав вимоги позивача не повністю, у 17 справах вимоги були задоволені повністю, в 13 - частково. Найбільша категорія справ, розглянутих судом стосується питання, коли відповіді на інформаційний запит не було надано, хоча стаття 20 закону «Про доступ до публічної інформації» чітко встановлює обов'язок розпорядника інформації надати її особі за запитом, а стаття 22 зобов'язує надіслати відмову, у разі неможливості надання інформації. Наприклад, представник Пенсійного фонду України м. Житомира мотивував своє ігнорування інформаційного запиту відсутністю бюджетного забезпечення на надіслання письмової відповіді на запити.

В іншій справі, також за позовом до Пенсійного фонду, його представник мотивував ненадання інформації тим, що, на його думку, відповідач не був належним розпорядником запитуваної інформації. Врешті решт Окружний суд міста Севастополя задовольнив позов та «у своїй постанові вказав, що відповідно до статті 22 Закону, розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. Таким чином, розпоряднику довелось надати відповідь позивачеві, та додатково повідомити суд про результати виконання постанови» [36].

Чергова проблема, яка виникає в процесі отримання інформації, це коли відповідь на інформаційний запит була неповною. Відповідно до статті 23 Закону «Про доступ до публічної інформації», запитувач публічної інформації має право оскаржити надання недостовірної або неповної інформації. Але цікавим є той факт, що самого визначення «повна інформація», або критеріїв «повноти інформації» Закон не дає, тому й виникають суперечності. Тут судді самі визначали і вказували у своїх постановах критерії «повноти інформації». Так, у справі товариства «РВіК» до Херсонського БТІ, суд встановив, що відповідно до змісту Закону відповідь на інформаційний запит має бути повною, а під «повнотою» необхідно розуміти обґрунтовану, вичерпну та зрозумілу інформацію на кожне питання, яке викладене в інформаційному запиті.

Стосовно обґрунтованих відмов у наданні інформації, то зазвичай вони є в тому разі, коли: інформація належить до категорії відносин у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальними законами; відповідач не є суб'єктом владних повноважень; інформацію було надано в повному обсязі, але позивач розцінив її як неповну; інформація була конфіденційною або службовою тощо.

Якщо підсумувати судову практику, то можна зробити висновок, що вона є надзвичайно важливою, оскільки в будь-якій спірній ситуації, кінцевим етапом її вирішення є суд. Саме він ставить крапку у справі, виносить остаточне рішення і зобов'язує всі сторони його виконувати. І тут надзвичайно важливо знати, як застосовують і розуміють закон самі судді. В певних випадках, суд тлумачить «сухі» норми закону, що безперечно є важливим кроком вперед. Наприклад, як зазначалося, закон «Про доступ до публічної інформації» не дає визначення, що таке «повнота інформації», але завдяки судовій практиці ця прогалина усунута.

Щодо видання органами виконавчої влади рішень з грифом «ДСК», то Кабінет Міністрів України досі продовжує у великій кількості приймати постанови, які мають гриф «для службового користування». Суспільству як і раніше не повідомляють назви таких актів. А це вже є прямим порушенням статей 6 та 9 закону «Про доступ до публічної інформації». Як зазначають фахівці «цього року центральними органами виконавчої влади було видано, щонайменше, 41 документ під грифом «ДСК» [1]. Ця цифра є невтішною та говорить сама за себе. Більш того, в сфері інформації, що належить до категорії державної таємниці триває тенденція розширення інформаційної сфери, що охороняє відповідний закон «Про державну таємницю» та відбувається звуження сфери її публічності.

Намагаючись з'ясувати, наскільки широко застосовуються незаконні грифи обмеження доступу, члени Харківської правозахисної групи проаналізували всі документи, прийняті декількома центральними відомствами в 2000, 2001 та 2002 р.р., з метою установити кількість документів з цими грифами. Для цього була використана комп'ютерна правова система «Ліга: Закон». Аналіз показав, що найбільшу кількість документів із зазначеними грифами приймають Президент України і Кабінет міністрів, причому Президент використовує гриф «опублікуванню не підлягає», Кабінет міністрів - гриф «не для друку», а відомства - в основному гриф ДСК (95 з 1636 документів, прийнятих Президентом у 2000 році, мали гриф «опублікуванню не підлягає», у 2001 році - 78 з 1461; у 2002 році - 74 з 1479; кількість документів Кабміну з грифом «не для друку» була у 2000 році - 85 з 2387, у 2001 році - 39 з 2372, у 2002 році - 100 з 2672). Звертає на себе увагу також те, що саме Президент України засекречує значно більшу кількість документів, ніж Кабінет міністрів чи будь-яке інше відомство. Цікавим є і той факт, що документи із грифами «не для друку» і «опублікуванню не підлягає» мають тільки номери і дату прийняття - таким чином, неможливо зрозуміти, що саме міститься в цих документах. Але, коли документ з'являється в тематичних рубриках, він входить туди з назвою. Так, наприклад, з'ясувалося, що розпорядження Кабінету Міністрів № 411-р від 13.09.2001 має відношення до пенсій. Тоді як відомості про пенсії не повинні бути засекречені від громадян України, яких це питання безпосередньо і стосується. Тим паче що, закон «Про державну таємницю» забороняє засекречувати інформацію, що стосується прав і свобод громадян. Очевидно одне: чиновники самі вирішують, що потрібно знати громадськості, а що їй буде нецікаво, і позбавляють суспільство можливості отримувати інформацію на свій розсуд.

При цьому навіть побіжний огляд назв документів з грифами ДСК доводить, що є засекреченою суспільно важлива інформація, яку не можна віднести до кола обмежень, зазначених в статті 34 Конституції України. Так, «Національна Програма розвитку енергетики до 2010 року», яку, приймали у 1996 році без жодних обговорень з громадськістю, й досі перебуває під грифом ДСК. Гриф ДСК був наданий плану дій Україна-НАТО, знадобилося три місяці тиску громадськості, щоб його відкликали» [27]. Отже, незаконна та безпідставна практика грифів секретності має місце, що обумовлює необхідність аналізу матеріалів із зазначеними грифами та визначення відповідності підстав надання цих грифів інформації. І, як наслідок, оприлюднення та розсекречування частини із таких документів.

Таким чином, стан організації доступу до інформації, яка знаходиться у розпорядженні органів виконавчої влади та місцевого самоврядування можна назвати незадовільним. Має місце незаконна практика, яка характеризується широким використанням незаконних грифів обмеження доступу до інформації. Переліки відомостей, які охороняються державою, створені тільки для інформації, що відноситься до державної таємниці. Невідомо, чи складені переліки відомостей, які відносяться до конфіденційної інформації, що є власністю держави. Але якщо вони і складені, то не оприлюднені. Органи державної влади неохоче надають інформацію про свою діяльність й часто під різними приводами ухиляються від цього. Доцільно було б створити спеціальний закон про доступ до інформації, який враховував би більшість авторитетних думок і незадовільну практику, що існує на теренах України.

3. Охорона праці

Необхідність забезпечення здорових і безпечних умов праці, формування цілісних орієнтацій пріоритетності життя і здоров'я людей по відношенню до результатів виробничої діяльності, зумовлює потребу вивчення охорони праці. Метою розділу є розробка питань щодо створення безпечних і здорових умов праці у приміщенні, де відбувалося написання дипломної роботи.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності [28]. Завданням охорони праці є знаходження оптимальних співвідношень між різними факторами виробничого середовища, що дозволяє забезпечити мінімум несприятливого впливу їх на здоров'я працівників.

Законодавчі положення стосовно охорони праці висвітлено у Конституції України [21], Законі України «Про охорону праці» [16], державних стандартах України [3, 4] та інших нормативно-правових актах.

3.1 Аналіз умов праці

Процес написання дипломної роботи відбувався в одній з навчальних комп'ютерних аудиторій Національної металургійної академії України. Аудиторія розташована на четвертому поверсі, в південно-східній частині будівлі. Площа приміщення становить 30 м². Висота дверного прорізу становить 2,4 м. Аудиторія містить два віконних прорізу (1,5х2 м). Аварійні виходи безпосередньо в аудиторії відсутні. Робочих місць тринадцять, кожне з них має дерев'яний стіл висотою 0,75 м із довжиною робочої поверхні 1,50 м, та стілець висотою 0,62 м. Також в наявності персональний комп'ютер Pentium ІV (0,52х0,55х0,17 м) потужністю 350 кВт із монітором Samsung SyncMaster 700 (0,4х0,5х0,1 м) потужністю 40 кВт, клавіатура та маніпулятор. Відстань від монітору до очей складає 40-50 см. Із допоміжного обладнання в аудиторії: принтер Lexmark Jet, сканер Mustek 1200, копіювальний апарат Canon МР160.

Підлога дерев'яна, стіни та стелі пофарбовані водоемульсійною фарбою світло-бежевого кольору. Вікна приміщення мають регулювальні пристрої для відчинення та жалюзі. Приміщення обладнано шафою для зберігання верхнього одягу, полицями, тумбами з урахуванням вимог до площі приміщень. У приміщенні щоденно роблять вологе прибирання.

Відповідно до ГН 3.3.5-8.6.6.1-2002 [2], роботу в навчальній аудиторії віднесено до легких фізичних робіт категорії Іа, тому що витрати енергії знаходяться у межах 105 - 140 Вт (90 - 120 ккал/год.).

Повітряне середовище в приміщенні характеризуються мікрокліматом, запиленістю повітря та його загазованістю. Аналіз мікроклімату складається з виміру параметрів приміщення і зіставлення результатів із встановленими нормами. Відповідно до ГОСТ 12.1.005-88 «Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны» [4], оптимальні значення температури, відносної вологості і швидкості руху повітря встановлюються для робочої зони виробничих приміщень з урахуванням ваги виконуваної роботи і пори року. Джерелами теплоти в даному приміщенні є люди, електроустаткування, а також освітлювальні прилади в темний час доби. Зовнішнім джерелом надлишкового тепла є сонячна радіація у світлий час доби. Вологість повітря в приміщенні визначається вологістю атмосферного і видихуваного людьми повітря, а також випарами з поверхні шкіри. У таблиці 3.1 наведено оптимальні значення параметрів мікроклімату для категорії робіт Iа, а також фактичні значення цих параметрів у розглянутому приміщенні. Таким чином, показники мікроклімату в приміщенні відповідають установленим нормам, крім температури в теплий період року.

Таблиця 3.1- Оптимальні і фактичні значення параметрів мікроклімату

Рівень шуму в приміщенні для працюючих за ЕОМ не повинен перевищувати 50 дБА для режиму налагодження і 60 дБА для режиму введення інформації [3, 8]. Основним джерелом шуму є комп'ютерна техніка (механічні частини принтера, що рухаються, і вентилятори). Рівень шуму, що вони виробляють - в рамках норми.

Аудиторія має природне та штучне освітлення. Природне освітлення в розглянутому приміщенні представлено системою однобічного освітлення з двома вікнами загальної площі - 6 м². Встановлено наступні норми для штучного висвітлення в розглянутому приміщенні: освітленість робочих поверхонь 300 лк, показник дискомфорту - не більш 40, коефіцієнт пульсації освітленості не більш 10% [6]. Як джерело світла при штучному освітленні застосовані люмінесцентні лампи типу ЛБ. Загальна кількість світильників - вісім. У кожному світильнику по 4 лумінісцентні лампи типу ЛБ, що є нормою.

Потенційну небезпеку для людини становлять електричні прилади й установки, що живляться небезпечною для життя людини напругою 220 В, навчальна аудиторія по ступені небезпеки поразки електричним струмом відноситься до приміщень без підвищеної небезпеки. Споживачами електроенергії є персональні електро-обчислювальні машини (далі - ЕОМ), дисплей, джерела освітлення. ЕОМ, периферійні пристрої ЕОМ та устаткування для обслуговування, ремонту та налагодження ЕОМ підключаються до електромережі тільки за допомогою справних штепсельних з'єднань і електророзеток заводського виготовлення.

Основними шкідливими факторами, зв'язаними з роботою на ЕОМ є:

· напруження зорових органів і пов'язане з ним стомлення, захворювання і побічні ефекти;

· значне навантаження на пальці і кисті рук, що при відсутності профілактики і медичного контролю, може викликати професійні захворювання;

· тривале перебування в тому самому положенні, що викликає застійні явища в організмі і може привести до різних захворювань;

· випромінювання різного виду при використанні відео моніторів з електронно-променевими трубками (ЕПТ);

· механічні шуми, зв'язані з роботою принтера і вентиляційної системи відводу тепла комп'ютера.

Основні проблеми, пов'язані з використанням відео моніторів, відносяться до надмірної напруги очей і загальному стомленню користувача. Комп'ютерна техніка, встановлена в даному приміщенні, є сучасною. Відео-монітори задовольняють вимогам стандартів. Конфігурація ПК забезпечує при роздільної здатності 1024х768 частоту регенерації кадрів 90 Гц, показник чого знаходиться в рамках норми.

3.2 Заходи по забезпеченню безпеки праці та виробничої санітарії

Безпека праці - це стан виробничих умов, за яких, унеможливлюється вплив шкідливих або небезпечних виробничих чинників на організм людини. Із поняттям безпеки праці тісно пов'язане поняття виробничої санітарії. Виробнича санітарія - це система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають або зменшують вплив на працюючих шкідливих виробничих факторів, які в певних умовах можуть привести до травм або професійних захворювань. Основною метою заходів з безпеки праці та виробничої санітарії є зменшення, або повне усунення впливу несприятливих і шкідливих виробничих факторів на організм людини. Оскільки головним у діяльності з охорони праці є профілактика травматизму, заходи щодо забезпечення безпеки праці та виробничої санітарії дозволяють не тільки знизити травматизм, професійну й загальну захворюваність, а й сприяють підвищенню продуктивності і якості праці.

Режим праці і відпочинку працюючих з ПЕОМ визначається в залежності від виконуваної категорії роботи. За ступенем важкості, категорія робіт, що виконувалась у приміщенні належить до категорії А: діяльність, яка характеризується виконанням одноманітних, ритмічних, легких у виконанні операцій, що не вимагають значної розумової напруги. На підставі цього можна встановити заходи щодо раціоналізації режиму праці та відпочинку.

Робоче місце має відповідати основним антропометричним даним людини. Крісло або стілець на робочому місці повинні мати висоту сидіння 40-50 см від рівня підлоги, а також відповідний кут нахилу спинки. Стегна працюючих при правильно організованому робочому місці мають розміщуватися паралельно підлозі, а стопи ніг - на підлозі або підставці.

Передній ряд клавіш ЕОМ має бути розташований так, щоб можна було без зусиль натискати клавіші трохи зігнутими пальцями при вільно опущених плечах і горизонтальному положенні рук. Висота робочої поверхні столу має становити 68-80 см, відстань від підлоги до нижнього ряду клавіатури - 60-75 см, кут нахилу клавіатури -5-15°.

Монітори потрібно розміщувати на висоті рівня очей (висота від підлоги до нижнього краю екрана має становити 95-100 см) на відстані 60-70 см від оператора (відстань від краю столу - 50-70 см). Кут зору працюючого щодо екрана має дорівнювати 10-20°, але не більше 40°, кут між верхнім краєм монітора і рівнем очей користувача має становити менш як 10°.

З метою зменшення напруження очей встановлено оптимальні співвідношення параметрів літер і цифр такі: ширина знака - 0,75 їх висоти, товщина ліній при зворотному контрасті - 1/6-1/8, відстань між знаками - 0,25-0,5 висоти знака, між словами - 0,75-1, між рядками - 0,5-1.

Для профілактики загальної втоми і особливо зорового аналізатора важливе значення має організація режиму праці та відпочинку. Загальна тривалість робочого дня не повинна перевищувати 8 год. Частота і тривалість перерв залежать від типу та інтенсивності виконуваних робіт. Під час робіт, які виконуються з великим навантаженням, рекомендуються перерви на 10-15 хв через кожну годину, а при неінтенсивній і монотонній роботі - на 10-15 хв через кожні дві години. Кількість мікропауз (тривалістю до хвилини) потрібно регулювати індивідуально. Зміст регламентованих перерв може бути різний: виробнича гімнастика (вправи для очей, гімнастика, спрямована на корекцію вимушеної робочої пози, поліпшення венозного кровообігу, часткову дисфункцію рухової активності), альтернативна допоміжна робота, приймання їжі тощо.

У приміщеннях, де виконуються роботи з ПЕОМ, повинно бути передбачене природне і загальне штучне освітлення. Робочі місця користувачів потрібно розміщувати так, щоб у поле зору не потрапляли вікна і освітлювальні прилади (монітори потрібно розміщувати під кутом 90-105° до вікон і на відстані 2,5-4 м від стін і віконних прорізів). У поле зору користувача не повинні потрапляти поверхні, що відбивають світло. Для штучного освітлення приміщення рекомендується застосовувати світильники матового світла з розсіювачами. Відповідно до ГОСТ 12.4.011-89 [5] вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони підтримується за допомогою місцевої, загальної й аварійної вентиляції.

Для реалізації вищенаведених положень та норм, доречно було б передбачити пристрої для регулювання висоти столу та стільця, клавіатури та екрану. Також потрібно забезпечити достатній простір для кистей рук та ніг.

Створення сприятливих умов праці і правильне естетичне оформлення робочих місць на виробництві має велике значення як для полегшення праці, так і для підвищення її продуктивності.

3.3 Техніка безпеки

В першу чергу студент має прослухати інструктаж з охорони праці відповідно до положень статті 18 Закону України «Про охорону праці» [16]. Види інструктажів: вступний, первинний, повторний, позаплановий, цільовий.

До роботи в якості оператора допускаються особи віком не молодше 18 років, які пройшли обов'язковий медичний огляд, а також ввідний (у інженера з охорони праці) та первинний (на робочому місці) інструктажі. Відповідно до статті 18 закону «Про охорону праці» не допускаються до роботи «працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці» [16].

Оператор повинен дотримуватися вимог безпеки праці під час виконання роботи, сидіти прямо та не напружуватися, не відволікатись на сторонні розмови та шуми, періодично при вимкненому комп'ютері прибирати бавовняною ганчіркою пил з поверхонь апаратури тощо.

Забороняється працювати за комп'ютером, якщо з'являється напруження на корпусі апарату. Не дозволяється закривати будь-чим вентиляційні отвори ЕОМ. Забороняється проводити ремонтні роботи з комп'ютером, що підключено до мережі електропостачання. Не дозволяється використовувати рідинні або аерозольні засоби чищення поверхонь комп'ютера. Під час роботи на комп'ютері повинна бути виключена можливість одночасного доторкання до обладнання та до частин приміщення або обладнання, що мають з'єднання з землею.

3.4 Пожежна безпека

У досліджуваному приміщенні є в наявності тверді і волокнисті пальні речовини: дерево, папір, тканина. Таким чином, робочі зони приміщення відноситься до класу П-IIа [29], а приміщення до категорії «В» з точки зору пожежонебезпеки. Можливими причинами пожежі в приміщенні є несправність електроустаткування і порушення протипожежного режиму (використання побутових нагрівальних приладів, паління). В якості профілактичних заходів для забезпечення пожежної безпеки використовується скрита електромережа, розетки з пожежобезпечних матеріалів, силові мережі живлення устаткування складаються із кабелів, із розрахунку на підключення в 3 рази більшого навантаження тощо. В приміщенні регулярно роблять очистку внутрішніх частин комп'ютерів та іншого устаткування від пилу і мікрочастин. .

Для гасіння пожежі в коридорі розташовані пінні вогнегасники ОХП-10, а в кожній кімнаті, де встановлені комп'ютери, додатково знаходяться вуглекислотні вогнегасники ОУ-5. Також на сходовій клітині розташований пожежний кран. Кількість, розташування та умови зберігання первинних засобів пожежегасіння відповідають діючим нормам та вимогам.

Будинок має два еваковиходи: через головний хід і спеціальний еваковихід. Шляхи евакуації відповідають встановленим нормам. Двері відкриваються назовні, сходова клітина виконана з непальних матеріалів і виділена з обсягу будинку. Сходи мають природне бічне освітлення і штучне аварійне висвітлення, сходові площадки ширше коридорів. Усі співробітники ознайомлені з планом евакуації.

Для попередження пожежі в приміщеннях, відповідно до вимог ДБН В.1.1-7-2002 [7] передбачений пристрій системи пожежної сигналізації. Як сигналізатори виникнення пожеж в наявності теплові повідомники типу ІП-105, димові повідомники типу ДІП-3. Теплові і димові повідомники встановлюються на стелях відповідних приміщень. Таким чином усі фактори пожежної безпеки задовольняють вимогам встановлених норм.

Висновки

У дипломній роботі здійснено теоретичне узагальнення та аналіз порушуваних проблем, подається нове вирішення наукового завдання, яке полягає в розкритті сутності та змісту конституційного права на доступ до інформації, розробці рекомендацій, що можуть поліпшити стан забезпечення права на доступ до інформації органами державної влади та місцевого самоврядування в Україні.

Основні теоретичні та практичні результати цього дослідження полягають у розробці висновків та пропозицій. Узагальнюючи викладене можна дійти наступних висновків:

· Право на доступ до інформації - це гарантована можливість кожного отримувати безпосередньо від органів публічної влади, їх установ та організацій інформацію про їх діяльність, від приватноправових юридичних осіб суспільно значущу інформацію про їх діяльність та можливість знайомитися з відомостями про себе;

· право на доступ до інформації не є абсолютним, але обмеження доступу до інформації можливе лише на підставі законів, положення яких повинні бути ясними, описуватися вузько і чітко, уникаючи подвійних понять;

· законодавча база України щодо доступу до інформації, незважаючи на її поступове зростання та вдосконалення з 1992 р. (Закон України «Про інформацію») до 2011 р. (Закон України «Про доступ до публічної інформації»), має безліч суперечностей та неузгодженостей, на які звернено увагу у першому розділі дипломної роботи;

· наведені приклади практичної реалізації положень права на доступ до інформації дозволяють стверджувати, що в Україні порушення права на доступ до інформації мають системний характер, а надання запитуваної інформації та офіційних документів у повному обсязі та у передбачений законом термін залежить від регіону де обробляється наданий запит. Таким чином існує певна нерівномірність функціонування механізму доступу до інформації.

Отримані в процесі написання дипломної роботи висновки дозволяють стверджувати що стан законодавчого забезпечення вільного доступу до інформації в Україні є недосконалим та має ряд недоліків.

Реалізувавши мету, цілі та завдання дипломної роботи можна виокремити пропозиції щодо вдосконалення технологій розв'язання порушуваних проблем, запровадження яких дозволить поліпшити стан нормативного забезпечення законодавства, а саме:

· Законодавча база щодо забезпечення права на доступ до інформації повинна відповідати певним вимогам: в законах мають бути втілені міжнародні та європейські стандарти в сфері доступу до інформації; всі закони повинні бути узгоджені між собою та не мати суперечностей; у законах необхідно передбачити критерії, за якими інформація може бути віднесена до суспільно значущої та різних рівнів секретності; в законодавстві необхідно також передбачати спеціальний механізм захисту права на доступ до інформації тощо;

· головним принципом, яким повинно керуватись законодавство про свободу інформації, є принцип максимального розкриття, який витікає з припущення, що вся інформація, так чи інакше, належить людям у суспільстві;

· державні органи влади повинні бути зобов'язані публікувати ключову інформацію, таким чином громадськість в цілому буде добре поінформована без того, щоб мати необхідність подавати інформаційні запити;

· законодавча база повинна бути узгоджена та оновлена, інформація, яка не може бути оприлюднена та інші винятки, повинні бути визначені чітко і вузько;

· фінансування питань обробки запитів громадян повинно бути належним, що зведе до мінімуму кількість відмов із посиланням на відсутність коштів та дозволить швидше та повніше обробляти надіслані запити;

· принцип максимального розкриття - провідний принцип свободи інформації. Бажано, щоб він був включений до Конституції України. Та важливо, щоб всі інші закони тлумачилися у спосіб сумісний із законом про свободу інформації. Зокрема, щоб не було законів, що карають за розкриття інформації, яка оприлюднена згідно до закону про свободу інформації та ін.;

· треба мати на увазі, що неурядові правозахисні організації, кваліфікаційні праці українських дослідників, вимоги Ради Європи стосовно демократизації українського суспільства тощо, зробили значний внесок в утвердження та модифікацію права на доступ до інформації в Україні. Обґрунтована і доречна критика, позитивний приклад країн Європи, слушні практичні та теоретичні рекомендації дозволять здійснювати дії юридичного та організаційного характеру з метою покращення стану забезпечення права на доступ до інформації та усувати фактори, які призводять до порушень цього права. Отже, доречно враховувати думки та пропозиції неурядових одиниць, які є важливим елементом в інституційному механізмі забезпечення права на доступ до інформації в Україні.

Впровадження запропонованих висновків у практику забезпечить здійснення передбаченого Конституцією України права громадян на доступ до інформації, а також сприятиме досягненню прозорості і відкритості діяльності влади.

Бібліографія

1 Гарбар В. Практика применения Закона «О доступе к публичной информации» [Електронний ресурс] // Видео Новости. - 2012. - Режим доступу: http://video-news.com.ua/analytics/dostup-zu.html. - Назва з екрану.

2 ГН 3.3.5-8.6.6.1-2002. Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу [Текст]. - Введ. 27.12.2001. - К.: Міністерство охорони здоров'я України, 2001.

3 ГОСТ 12.1.003-83 ССБТ. Шум. Общие требования безопасности [Текст]. - М.: Изд-во стандартов, 1989. - 11 с.

4 ГОСТ 12.1.005-88 Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны [Текст]. - М.: Изд-во стандартов, 1990. - 48 с.

5 ГОСТ 12.4.011-89 ССБТ. Средства защиты работающих. Общие требования и классификация [Текст]. - М.: Изд-во стандартов, 1990. - 8 с.

6 ДБН В.2.5-28-2006 Природне і штучне освітлення [Текст]. - К.: Мінбуд. України, 2006. - 76 с.

7 ДБН В.1.1-7-2002 Пожежна безпека об'єктів будівництва [Текст]. - К.: Держбуд України, 2003. - 38 с.

8 ДСН 3.3.6.037-99 Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку [Текст]. - К.: Держстандарт, 1999. - 15 с.

9 Загальна декларація прав людини [Текст]: від 10.12.1948 // Офіційний вісник України. - 2009. - № 93. - С. 89.

10 Закон України. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів [Текст]: від 06.04.2004 // Відомості ВР України. - 2004. - № 30-31. - Ст. 382.

11 Закон України. Про державну таємницю [Текст]: від 21.01.94 // Відомості ВР України. - 1994. - № 16. - Ст.93.

12 Закон України. Про доступ до публічної інформації [Текст]: від 13.01.2011 // Відомості ВР України. - 2011. - № 32. - Ст. 314.

13 Закон України. Про захист персональних даних [Текст]: від 01.06.2010 // Відомості ВР України. - 2010. - № 34. - Ст. 481.

14 Закон України. Про звернення громадян [Текст]: від 02.10.96 // Відомості ВР України. - 1996. - № 47. - Ст.256.

15 Закон України. Про інформацію [Текст]: від 02.11.92 // Відомості ВР України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

16 Закон України. Про охорону праці [Текст]: від 14.10.92 // Відомості ВР України. - 1992. - № 49. - Ст. 668.

17 Закон України. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації [Текст]: від 23.09.97 // Відомості ВР України. - 1997. - № 49. - Ст. 299.

18 Закон України. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг [Текст]: від 12.07.2001 // Відомості ВР України. - 2002. - № 1. - Ст. 1.

19 Захаров Є. Свобода доступу до урядової інформації [Електронний ресурс] // Права людини в Україні. - 2000. - Режим доступу: http://khpg.org.ua/index.php?id=968017067. - Назва з екрану.

20 Захаров Є. Які відомості становлять державну таємницю? [Електронний ресурс] // Права людини в Україні. - 2003. - Режим доступу: http://khpg.org/index.php?id=1141143392. - Назва з екрану.

21 Конституція України [Текст]: від 28.06.96 // Відомості ВР України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

22 Кримінальний кодекс України [Текст]: від 05.04.2001 // Відомості ВР України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

23 Кулицький С.П. Основи організації інформаційної діяльності у сфері управління [Текст]: навч. посібник. - К.: МАУП, 2002. - 224 с.

24 Нестеренко О. В. Чи зможе прийняття законопроекту «Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України» забезпечити інформаційну відкритість влади [Електронний ресурс] // Права людини в Україні. - 2005. - Режим доступу: http://library.khpg.org/index.php? id=1135925088. - Назва з екрану.

25 Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію [Текст]: від 27.11.98 // Відомості ВР України. - 1998. - № 1893.

26 Право знати [Електронний ресурс]. - 2010. - Режим доступу: http://stop-x-files-ua.org/?p=3639. - Назва з екрану.

27 Право на приватність [Текст] / Харківська правозахисна група. - Харків: Фоліо, 2003. - 216 с.

28 Проект Закону України Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України [Електронний ресурс] від 20.08.2002 // Ліга Закон. - Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/ldoc2. nsf/link1/JF8JP00I.html. - Назва з екрану.

29 ПУЕ. Правила устройства электроустановок [Текст]. - Введ. 13.01.1998. - К.: Держнаглядохоронпраці України, 1998.

30 Рекомендація Rec (2002) «Про доступ до офіційних документів» [Електронний ресурс] // Права людини в Україні . - 2002. - Режим доступу: http://www.coe.kiev.ua/docs/km/r(2002)2.htm. - Назва з екрану.

31 Речинський В. Юридичний коментар Харківської правозахисної групи до проекту Закону України Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України [Електронний ресурс] // Права людини в Україні. - 2005. - Режим доступу: http://khpg.org.ua/index.php? id=1135925666. - Назва з екрану.

32 Розпорядження Президента України Про координацію роботи прес-служб та інформаційно-аналітичних підрозділів органів державної виконавчої влади [Текст]: від 23.11.95 // Відомості ВР України. - 1995. - № 419/95-рп.

33 Свобода інформації в Україні. Удосконалення законодавства і практики [Текст] / Харківська правозахисна група. - Харків: Права людини, 2009. - 180

34 Указ Президента України Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності [Текст]: від 10.06.97 // Відомості ВР України. -1997. - № 503/97.

35 Усенко І. Коментар до Закону України «Про доступ до публічної інформації» [Електронний ресурс] // Права людини в Україні. - 2012. - Режим доступу: http://khpg.org/index.php?id=1330078677. - Назва з екрану.

36 Чоповський Д. Доступ до публічної інформації. Огляд судової практики [Електронний ресурс] // Інститут Масової Інформації. - 2011. - Режим доступу: http://imi.org.ua/dostup-do-publichnoi-informatsii-sudova-praktyka. - Назва з екрану.

Размещено на Allbest.ru