Дуже цікавим фактом є те, що в Німеччині немає поняття "державна служба". Після Першої світової війни з`явився термін "публічна служба" і це поняття стало використовуватися німецькими політологами.

В функціональному розумінні "публічна служба" - це діяльність, яка має на меті виконання загальнодержавних завдань управління. В інституціональному розумінні під "публічною службою" розуміється спеціальне коло людей, які займаються саме публічними справами.

Система державних службовців в Німеччині характеризується правовою базою, яка діє на рівні усіх державних і адміністративних органів. Центральним аспектом є відповідальність та незалежність кожного відокремленого міністерства, які діють в рамках свох поноважень у сфері досягнень цілей та завдання уряду. Їх дяльність регламентується основним законом Німеччини. [2, с.108]

В Німеччині на роботу приймаються два типи державних службовців:

Державні службовці ("Beamte"). Цих службовців наймають на роботу в якійсь данній державній структурі;

Державні представники ("Wffentliche Angestellte"). Данний тип службовців наймається саме на конкретну посаду.

Основні принципи державної служби Німеччини закріплені в Основному законі, який задає критерії можливостей, кваліфікації, професійних досягнень та заслуг.

Законодавчі повноваження державних службовців закріплені за федеральною владою.

Федерація є відповідальною за регулювання правового статусу державних службовців, суддів та воєнних кадрів, які знаходяться на федеральній державній службі, а також в федеральних органах, згідно з держаним законом: Актом про федеральних державних службовців. Крім того, встановлюються регулятивні рамки, які визначають правовий статус усіх інших державних службовців та суддів: Акт, який визначає сферу прав та обов`язків. Ці регламенти мають основні напрямки роботи законодавчих органів в землях Німеччини. Вони повинні бути визначені в відповідних законодавчих органах земель.

Головним елементом зайнятості державних службовців є їх обов`язки, які зберігаються протягом усієї їх кар`єри та потребують високого рівня професійних досягнень, відповідальності та бажання досягнути суспільних благ. Державні службовці повинні чесно виконувати свої обов`язки та враховувати суспільне благо під час їх виконання.

Тобто, я маю на увазі те, що державні службовці не повинні переслідувати свої власні цілі, а працювати тільки на благо держави. Державні службовці повинні давати рекомендації та надавати підтримку своєму керівництву. Також в їх обов`язки входить підпорядковуватися та виконувати накази керівництва.

Та проте, обов`язок виконувати накази керівництва, не звільняють державних службовців від особистої відповідальності. Вони повинні дуже ретельно розглядати законність кожного офіційного акту. Державні службовці зобов`язуються повідомляти своє керівництво про будь-які порушення, які пов`язані з законністю в офіційному порядку и без жодної затримки (право на заперечення).

Правове регулювання державної служби в Німеччині засновано на положеннях Основного Закону Німеччини. Державні службовці мають особливі права, які закріплені в Конституції, а також в законах про права чиновників. Було встановлено, що найважливіші державні посади займають чиновники, тобто люди, які назначені на посаду з наданням їм відповідних прав і накладання на них відповідних обов`язків. Ці люди отримують документ, який підтверджує їх призначення на посаду.

державний службовець європейський союз

Конституція Німеччини має конституційну гарантію існування апарату державних чиновників в якості публічного закладу.

В статті 33 Основного закону викладаються основні принципи публічної служби:

1) публічно-правове службове відношення чиновника до держави (сюди також входить принцип публічного нейтралітету держави). Тобто тут мається на увазі те, що будь-який чиновник повинен бути політично благонадійним, він повинен у будь-який час виступити на захист вільного суспільного конституційного устрою та демократичного правопорядку в узгодженні з Основним Законом;

2) пожиттєве призначення на публічну службу (принцип пожиттєвої служби);

3) закінчення публічно-правового положення чиновників засновується тільки на законних положеннях;

4) захист державних чиновників у разі, якщо їм наносять шкоду;

5) соціальне забезпечення за рахунок держави та виплата грошових коштів на утримання, яка відповідає посаді, яку займає чиновник;

6) свобода думки та свобода створення суспільних об`єднаннь;

7) створення особливих представництв чиновництва;

8) право на знайомство з особистою справою;

9) рівний доступ громадян до кожної публічної посади згідно з його кваліфікацією, професійною придатністю та діловими якостями. [3, с.102]

Німеччина є федеративною державою, влада в якій розподіляється на основі Конституції між Федерацією та окремими землями - членами Федерації. Дивлячись на це система державної служби Німеччини підрозділяється на:

1). державну федеральну службу,

2). службу на земельному рівні,

3). службу на рівні общин і структур самоуправління.

Державна служба в Німеччині - це сукупне поняття, яке включає в себе усіх представників, які зайнятті в системі державного управління. Термін " державні службовці" має широке та вузьке розуміння.

Державна (публічна) служба в Німеччині - це діяльність метою якої є виконання загальнодержавних завдань управління. Згідно з Федеральним Законом про чиновників, федеральним службовцем є людина, яка знаходиться в службових відносинах з Федерацією або ж підпорядковується Федерації у вигляді корпорації або організації публічного права. Службовець, який підпорядковується Федерації вважається федеральним службовцем.

Для більшості державних службовців існує статус чиновника. Відносини державної служби є видом публічно-правових відносин, в яких з одного боку виступає чиновник, а з іншого - держава, федерація, земля, община або будь-які інші представництва публічного характеру. В якості суб`єкта в таких відносинах також можуть виступати також міждержавні заклади, до яких ФРГ може направляти свої чиновників, комунальні виконавчі органи, не державні заклади системи просвіти, транспорту, телебачення та ін. Службовці, які працюють на державній службі діляться на типи:

Чиновники;

Службовці;

Працівники державних закладів.

На федеральному, земельному, а також на рівні общин є усі три типи осіб, які знаходяться на державній службі. В залежності від ступеня державного управління розрізняють федеральних чиновників, чиновників землі та чиновників общин.

Чиновники назначаються на службу компетентною владою, а працівники та службовці складають договір, для того, щоб їх прийняли на службу. Чиновники виділені в окрему группу, які мають спеціальну функцію управління та наділені особливим політичним статусом. Вони мають найбільш привілейований статус. Статус державних службовців (чиновників) закріплюється спеціальними законодавчими актами - Федеральним законом про чиновників, який був прийнятий в 1953 році, федеральним дисциплінарним уставом, федеральним законом про оплату праці чиновників, постановою про підвищення на службових сходах. Федеральний закон про чиновників дає загальне поняття про статус чиновників, формулює принципи їх призначення, визначає їх права та обов`язки, та встановлює правила, яким повинен відповідати чиновник. Крім того, правове положення чиновників регулюється постановами влади про захист інтересів персоналу державних закладів, про робочий час федеральних чиновників, про відпустки федеральних чиновників та ін.

До чиновників в Німеччині відносяться не тільки працівники державного апарату - державні службовці, але й вчителя, викладачі вищих шкіл, службовці бундесвера, працівники пошти, залізниці, державних банків та деякі інші.

В Табелях о рангах говориться про існування 16 груп чиновників:

А1-А5 - найнижчі чини (допоміжно-технічні)

А6-А9 - середні чини (оберсекретарі, гауптсекретарі)

А10-А13 - вищі чини першого ступеня (урядові інспектори, регирунгсамтманни)

А14-А16 - вищі чини другого ступеня (найвищі урядові чиновники)

Державні службовці (чиновники) по своєму службовому рівню підрозділяються на 4 категорії:

- служба найнижчого рангу (Einfacher Dienst)

- служба середнього рангу (Mittlerer Dienst)

- служба підвищеного рангу (Gehobener Dienst)

- служба вищого рангу (Hoherer Dienst)

Критерії, які допомагають назначати ранг є слідуючими:

1). В залежності від віднесення чиновника до того чи іншого рангу, йому представляють вимоги, які пов'язані з його початковою освітою;

2). Систематична, багатостороння підготовка, яка завершується успішним складанням іспиту;

3). Проходження випробувального терміну перед кінцевим призначенням;

4). Складання іспиту для тих чиновників, які переходять з одного рангу в інший. [3, с.78]

На службу першого рівня допускаються особи, які успішно закінчили середню школу, які пройшли спеціальну підготовку протягом трьох років та склали іспит за вимогою цього рівня. На службу другого рівня допускаються особи, які маючи вищу освіту які склали перший державний іспит, пройшли підготовчу службу протягом двох років і які склали другий іспит. Крім необхідної професійної підготовки законодавством встановлено вікові цензи при призначенні на посади різних рівнів: на найнижчі ступені - від 16 до 30 років, на середні - від 16 до 32 років; на вищі - від 18 до 30 років. Приналежність чиновника до якогось окремого рангу відображається в назві його посади. [6]

Претендент вважається призначеним на посаду після того, як йому вручають грамоту про призначення, в якій повинні бути вказані умови призначення чиновника на службу: пожиттєво, на випробувальний термін, тимчасово, в якості почесного службовця. При зміні характеру службових відносин у документі вказується новий статус чиновника та при наданні йому посади вказується нова назва цієї посади. Якщо така грамота не має затвердженої законодавством форми, то призначення на посаду вважається недійсним. Державні федеральні службовці призначаються на посаду федеральним президентом або уповноваженими на це інстанціями.

Законодавством Німеччини суворо регламентується порядок просування по службі. Цей порядок заснований на принципі обов`язкового підвищення кваліфікації та принципі поступового просунення по службі. Згідно з першим принципом для підвищення на посаді чиновник повинен в обов`язковому порядку підвищити свою кваліфікацію. Це підтверджується спеціальною перевіркою з відповідною оцінкою або складанням відповідного іспиту. Принцип поступового просунення означає, що працівник повинен послідовно пройти усі посади. Тобто, службовець не може бути підвищений на посаді, якщо він не пройшов посаду перед цим. Тут мається на увазі, що службовець не може перескочити якісь посади і бути підвищеним. Та, безсумнівно, завжди є виключення. В деяких випадках працівник може бути підвищений на службі через ступінь, але це відбувається тільки якщо Федеральна комісія по кадрам дає спеціальне розпорядження.

Просунення по службі включає в себе підготовчу службу та випробувальний термін. Під час випробувального терміну, який повинен бути не менше ніж 1 рік, службовець не має права бути підвищеним на посаді.

Підготовча служба чиновників нижчого рангу триває шість місяців, а випробувальний термін - 1 рік, але цей термін може бути продовженим. Підготовча служба чиновників середнього рангу продовжується не менше 1 року. Після проходження підготовчої служби службовець повинен скласти посадовий іспит. Випробувальний термін для службовців середнього рангу складає 2 роки. Для службовців, які склали іспит з результатом вище середнього рівня, випробувальний термін може бути скорочений до 1 року або, навіть, до шести місяців. До служби середнього рівня можуть бути допущені службовці і нижчого рівня, якщо вони своїми особистими якостями та результатом праці довели, що вони можуть бути підвищенні на посаді.

Підготовча служба чиновників вищого рівня продовжується не менш як три роки. Після успішного складання іспиту, службовець проходить випробувальний термін, який складає два з половиною роки. Службовці середнього рівня можуть бути переведені на вищий рівень, якщо вони прослужили не менш як чотири роки. Знайомство з новою посадою продовжується не менше трьох років, після чого службовці середнього рівня повинні скласти перехідний іспит.

На посадах вищого рівня випробувальний термін продовжується 3 роки, після чого вони складають посадовий іспит. Половина випробувального терміну проходить в органах зовнішнього управління.

Законодавством регулюються також такі питання як призначення на посаду інших кандидатів. При цьому питання про їх професійну придатність вирішується Федеральним комітетом по кадрам. Випробувальний термін для них визначається таким чином: нижчий і середній рівень - три роки; вищий рівень першого ступеня - чотири роки; вищий рівень другого ступеня - п`ять років.

Державний службовець може бути тимчасово відряджений в інший заклад у зв`язку зі службовою необхідністю для виконання роботи, яка відповідає його посаді. Згода службовця необхідна, якщо відрядження своїм терміном перевищує 1 рік, а під час випробувального терміну - два роки.

Службовець може бути переведений по службі в рамках сфери службових повноважень свого роботодавця, за своєю заявою або за службовою необхідністю.

Перехід державного службовця в сферу службових повноважень іншого роботодавця можливий тільки тоді, якщо є згода державного службовця.

1.2 Правові основи державної служби у Франції