Юридична відповідальність

Юридична відповідальність за Конституцією України, характеристика її мети, ознак, принципів та функцій. Поняття перспективної (позитивної) та ретроперспективної (негативної) відповідальності. Механізм реалізації юридичної відповідальності та права людини.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 24.06.2011
Размер файла 83,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

КУРСОВА РОБОТА

з курсу

"Теорія держави та права"

на тему:

"Юридична відповідальність"

Суми 2009

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Поняття юридичної відповідальності
  • 1.1 Юридична відповідальність за Конституцією України
  • 1.2 Зміст поняття "Юридична відповідальність", та її мета
  • 1.3 Ознаки юридичної відповідальності
  • 1.4 Цілі юридичної відповідальності
  • Розділ 2. Принципи та функції юридичної відповідальності, їх характеристика
  • Розділ 3. Перспективна (позитивна) та ретроперспективна (негативна) відповідальність та їхня характеристика
  • Розділ 4. Підстави для притягнення до юридичної відповідальності та звільнення від неї
  • 4.1 Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність
  • 4.2 Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства
  • 4.3 Особливості юридичної відповідальності за порушення житлового законодавства
  • Розділ 5. Система принципів інституту юридичної відповідальності
  • Розділ 6. Механізм реалізації юридичної відповідальності та права людини
  • Висновки
  • Список використаних джерел

Вступ

Одним із основних засобів забезпечення правомірної поведінки та боротьби з правопорушенням є юридична відповідальність. Щоб зрозуміти поняття та значення цього правового інституту, потрібно звернутись до його природи. Дана тема є актуальною в наш час. Дуже багато людей вчиняють різні злочини і підлягають юридичні відповідальності.

Професор С.С. Алексєєв відзначає, що історично поняття "юридична відповідальність" склалося у зв'язку з необхідністю відобразити такі юридичні санкції, які виражають суспільний осуд поведінки правопорушника та мають за мету здійснення глибокого впливу на нього (його волю та свідомість). Існування саме юридичної відповідальності забезпечує більш-менш нормальний стан суспільного життя та не допускає анархії. Введення на теренах України більш жорстких санкцій, на мою думку не допомогло б подолати кризу, яка склалася в нашому суспільстві. Актуальність цієї теми полягає в тому, що право і його дія в суспільстві - досить складна система різноманітних взаємодіючих юридичних явищ, чи елементів механізму правового регулювання. Це норми права, закони та інші нормативно-правові акти, реалізація і застосування права, юридична відповідальність тощо.

Кожен із цих елементів механізму правового регулювання відіграє свою особливу роль. Але всі юридичні явища між собою взаємодіють і спрямовані до одної загальної мети - забезпечити дотримання єдиного режиму принципів і норм права всіма громадянами, організаціями, органами держави та посадовими особами. Мета юридичної відповідальності - це конкретний вияв загальних цілей права, серед яких виділяють регулювання і охорону суспільних відносин. Саме на сторожі цього і стоїть законність.

На даному етапі розвитку нашої держави дана тема є актуальною. Багато людей вчиняють різні злочини і підлягають юридичні відповідальності.

юридична відповідальність перспективна україна

Метою дослідження курсової роботи є комплексне, детальне дослідження поняття, цілей, принципів, функцій, різновидів юридичної відповідальності, підстав для притягнення до юридичної відповідальності, механізму реалізації юридичної відповідальності.

Об'єктом дослідження роботи виступає поняття юридичної відповідальності та взаємодія різних видів юридичної відповідальності.

Предметом дослідження є: характеристика, функції, цілі, принципи, види юридичної відповідальності.

Методи дослідження логічний, структурно-функціональний, системний, порівняльний.

Завдання:

1) Проаналізувати види та функції юридичної відповідальності;

2) Дослідити принципи юридичної відповідальності та підстави притягнення та звільнення від юридичної відповідальності;

3) Детально розглянути завдання юридичної відповідальності;

4) Вивчити механізм реалізації юридичної відповідальності.

Розділ 1. Поняття юридичної відповідальності

1.1 Юридична відповідальність за Конституцією України

Стаття 60. Конституції України "Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність". [1, 18]

Стаття 61. Конституції України говорить про те, що: "Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер". [1, 18]

Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню (вид юридичної відповідальності), доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням. [1, 18]

Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. [1, 18]

1.2 Зміст поняття "Юридична відповідальність", та її мета

Здійснення правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність, що полягає у вигляді застосування заходів державного примусу каральної спрямованості, понесення ним втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру.

Юридична відповідальність - це застосування уповноваженою особою до правопорушника передбачених санкцією юридичних норм міри державного примусу, вираженого у формі позбавлень особистого, організаційного або майнового характеру [9, 61]

Відповідно до визначення В.О. Котюка Юридичною відповідальністю називається міра покарання правопорушника, шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави (суспільства) на підставі закону (або іншого нормативного акта), з метою попередження правопорушення і відновлення (чи відшкодування) втрачених суб'єктивних прав на матеріальні і духовні цінності. Юридична відповідальність - це міра покарання, яка носить, як правило, публічний характер. [11, 56]

Мета юридичної відповідальності реалізується через її відповідні функції, які відображають основні напрями впливу юридичної відповідальності на суспільні відносини. Саме у функціях юридичної відповідальності розкриваються її роль і значення в забезпеченні реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи. [13, 92]

1.3 Ознаки юридичної відповідальності

1. Юридична відповідальність передбачає державний примус. Можна сказати, що юридична відповідальність - це обов'язок особи, яка скоїла правопорушення, потерпати від певного негативного впливу з боку держави, що примушує цю особу виконувати зазначений обов'язок.

2. Кількісні показники. Це означає, що юридична відповідальність - це не примус "взагалі", а певна міра такого примусу, чітко окреслений його обсяг.

3. Наявність фактичної підстави. Фактичною підставою юридичної відповідальності є правопорушення. Юридична відповідальність пов'язана з правопорушенням, вона настає слідом за ним і звернена на правопорушника.

4. Відповідальність тягне за собою негативні наслідки (позбавлення) для правопорушника. Такими наслідками є обмеження його прав (позбавлення волі, батьківських прав) та покладання на нього нових додаткових обов'язків (сплата певної суми, здійснення певних дій тощо).

5. Характер і обсяг позбавлень встановлюється в санкції юридичної норми.

6. Покладання позбавлень, застосування державно-примусових заходів здійснюється в ході правозастосовної діяльності компетентним державним органом у строго визначеному законом порядку і формах. [9, 61]

1.4 Цілі юридичної відповідальності

Конституція України закріплює основи юридичної відповідальності особи. За Конституцією:

- ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення;

- юридична відповідальність особи має індивідуальний характер;

- ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. [12, 64-65]

Під цілями юридичної відповідальності розуміють досягнення кінцевого результату, який передбачається законодавством. При різних видах юридичної відповідальності можуть бути різні цілі. Наприклад, в кримінальному законодавстві основними цілями юридичної відповідальності є:

1) виправлення і перевиховання засуджених;

2) попередження нових правопорушень з боку засудженого;

3) попередження злочинів з боку інших осіб;

4) покарання за злочин - позбавлення певних благ;

5) ізоляція небезпечного злочинця від суспільства. [11, 58]

Виправлення і перевиховання тісно пов'язані між собою і кожне суспільство зацікавлене в тому, щоб правопорушник став на шлях виправлення і більше не чинив злочинів чи інших правопорушень. Потрібно сказати, що це дуже складний процес, і як показує практика діяльності виправно-трудових установ колишнього СРСР - ефективність їх діяльності була дуже низька. Більш ефективно відбувається перевиховання, коли застосовуються гуманні методи покарання, в тому числі і за допомогою релігії.

Мета покарання - це попередження вчинення правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. За вчинення тяжких злочинів покарання має на меті ізолювати злочинця від суспільства, не дати йому можливості вчинити нові злочини, щоб він усвідомив свою антисоціальну діяльність чи поведінку. В результаті покарання засуджений позбавляється певних матеріальних чи духовних цінностей, він обмежується в своїй дієздатності і зобов'язаний компенсувати збитки, які завдав державі чи громадянам. Інші цілі переслідуються при цивільно-правовій відповідальності. Тут головне місце займає поновлення втрачених прав, відшкодування збитків. Ст. 204 Цивільного кодексу України за невиконання або належне виконання зобов'язань встановлена неустойка (штраф, пеня). Законом чи договором можуть бути передбачені випадки, коли допускається стягування тільки неустойки (штрафу, пені), але не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку (штрафу, пені); коли на вибір кредитора можуть бути стягнуті або неустойка або збитки.

Суд може призначити штраф у розмірі від однієї тисячі до п'ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залежно від ступеня тяжкості злочину, вчиненого службовою особою, засновником, учасником або іншою уповноваженою особою юридичної особи, суд призначає штраф у таких розмірах:

- за злочин невеликої тяжкості - від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- за злочин середньої тяжкості - від двох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- за тяжкий злочин - від п'яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- за особливо тяжкий злочин - від десяти тисяч до п'ятнадцяти

тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. [15]

Таким чином, кожний вид юридичної відповідальності має свої конкретні цілі, але всі вони мають і спільну мету - це покарання за правопорушення і попередження та недопустимість їх в майбутньому. Мета і цілі покарання повинні відповідати конституційним принципам справедливості, доцільності, гуманності, обґрунтованості і право законності.

Юридична відповідальність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розділ 2. Принципи та функції юридичної відповідальності, їх характеристика

Принципи юридичної відповідальності: відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру; законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення юридичної відповідальності; гуманність і своєчасність юридичної відповідальності тощо. [3, 149]

За В.В. Сухоносом (молодщим) принципами юридичної відповідальності є законність, справедливість, незворотність настання, доцільність, індивідуалізація покарання, відповідність за вину і неприпустимість подвоєння відповідальності. [9, 61]

Функції юридичної відповідальності - це головні напрями юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб з метою захисту правопорядку і виховання суб'єктів права, які скоїли чи можуть скоїти правопорушення. Розрізняють такі види функцій юридичної відповідальності: превентивну (попереджувальну); виховну; репресивну (каральну); компенсаційну (поновлювальну); сигналізаційну (інформаційну) тощо. Існування різних видів правопорушень передбачає й поділ ретроперспективної юридичної відповідальності на самостійні види. [3, 149]. Існують різні підстави для такого поділу. Залежно від суб'єктів органів, що накладають юридичну відповідальність, її поділяють на таку, що покладається: органами влади; виконавчими і розпорядчими органами; судовими та іншими юрисдикційними органами. Щодо правопорушників її поділяють на індивідуальну і колективну. Розрізняють також внутрішню державну та міжнародну юридичну відповідальність. Поширеною є класифікація юридичної відповідальності залежно від галузевої належності правової норми, що порушена. Від характеру, ступеня суспільної небезпечності правопорушень розрізняють кілька основних видів юридичної відповідальності, а саме:

- кримінальну, яка є найсуворішим видом відповідальності;

- адміністративну;

- цивільно-правову;

- матеріальну;

- дисциплінарну.

Існує і конституційна відповідальність (імпічмент Президента, відповідальність народного депутата за порушення депутатських обов'язків). Виділяють також кримінально-процесуальну відповідальність (заміна підписки про невиїзд на взяття під варту). [14, 87]

Кримінальна відповідальність - це різновид ретроперспективної юридичної відповідальності, що полягає в застосуванні заходів кримінального покарання фізичних осіб, винних у скоєнні злочину.

Різновидом ретроперспективної юридичної відповідальності є адміністративна відповідальність, під якою розуміють покладення на правопорушників загальнообов'язкових правил, чинних в управлінні та інших сферах, адміністративних стягнень, котрі тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового чи морального характеру.

Самостійним видом ретроперспективної юридичної відповідальності є цивільно-правова відповідальність, тобто відповідальність фізичної чи юридичної особи за порушення договірних зобов'язань, заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення особистих майнових прав. Завданням цивільно-правової відповідальності є захист прав власника. Окрім майнового цивільно-правова відповідальність має ще компенсаційний (право поновлювальний) характер. За допомогою цивільного права регулюються й особисті немайнові відносини. На фізичну чи юридичну особу може бути покладено обов'язок спростування відомостей, що ганьблять честь і гідність громадянина чи організації, якщо той, хто її поширює, не доведе, що вони відповідають дійсності (див. ЦК України). Але притягнення до немайнової відповідальності в цивільному праві скоріше виняток, аніж правило. Основним же для названого виду відповідальності є майновий характер заподіяної шкоди, правової санкції та юридичної відповідальності.

Трудове право передбачає дисциплінарну (статті 139-152 КЗпП України) та матеріальну відповідальність працівників (статті 130-138 КЗпП України).

Дисциплінарна відповідальність - це різновид юридичної відповідальності працівника за порушення трудової дисципліни із застосуванням до нього догани чи звільнення; законодавством, статутами й положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені інші дисциплінарні стягнення. Розрізняють загальну та спеціальну дисциплінарну відповідальність. Загальна дисциплінарна відповідальність передбачається Кодексом законів про працю та Правилами внутрішнього трудового розпорядку. Спеціальна дисциплінарна відповідальність здійснюється в порядку підлеглості, за статутами про дисципліну або за окремими нормативними актами.

Дисциплінарні стягнення можуть застосовувати органи, які мають право приймати на роботу (обирати, затверджувати і визначати на посаду якогось працівника). Дисциплінарні стягнення на працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства, можуть накладати також органи, адміністративно вищі за згадані (ст.147 КЗпП України).

Розділ 3. Перспективна (позитивна) та ретроперспективна (негативна) відповідальність та їхня характеристика

Юридична відповідальність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроперспективну (негативну).

Перспективна (позитивна) юридична відповідальність - це сумлінне виконання своїх обов`язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою. [3, 147]

Ретроперспективна (негативна) юридична відповідальність - це специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб`єкта правопорушення, покладанням на останнього обов`язку зазнати позбавлення волі й несприятливих наслідків особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення. [3, 147-148]

Ознаки ретроперспективної юридичної відповідальності:

- державно-правовий примус;

- негативна реакція держави на правопорушення і суб`єкта, винного у його скоєнні;

- обов`язок правопорушника витерпіти несприятливі наслідки за його протиправну поведінку.

Важливою ознакою юридичної ретроперспективної відповідальності є негативна реакція держави на правопорушення і на суб'єкта, що винний у вчиненні правопорушення. Засуджуючи правопорушення, держава через правові норми закріплює моделі забороненої правом поведінки або обов'язки, які суб'єкти повинні виконати і за невиконання яких настає юридична відповідальність. Тим самим держава виказує своє негативне ставлення до правопорушення. Наприклад, Земельний Кодекс України вказує, що за порушення земельного законодавства суб'єкти несуть цивільну, адміністративну чи кримінальну відповідальність. А в ст.25 Закону України "Про міліцію" говориться, що працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Ще однією ознакою юридичної ретроперспективної відповідальності є обов'язок правопорушника зазнати несприятливих для себе наслідків за протиправну поведінку. Компетентні органи або службові особи від імені держави покладають юридичну відповідальність у межах санкцій, якими передбачаються види покарань і стягнень.

Усі ознаки є обов'язковими. Відсутність хоча б однієї з них говорить про те, що відсутня ретроперспективна юридична відповідальність.

Таким чином слід відрізняти позитивну і ретроперспективну юридичну відповідальність. При позитивній відповідальності до особи застосовується державно-правовий примус. Що характеризується засудженням протиправного діяння і правопорушника, і покладанням на нього обов'язку зазнати позбавлення волі й несприятливих наслідків особистого, майнового, організаційного характеру за вчинене правопорушення.

Розділ 4. Підстави для притягнення до юридичної відповідальності та звільнення від неї

Підставами для притягнення до юридичної відповідальності є:

а) наявність правової норми, що передбачає склад правопорушення;

б) юридичний факт - вчинення самого правопорушення;

в) наявність правозастосовного акта, що набрав чинності [10, 333]

Невідворотність відповідальності як один із принципів законності держави аж ніяк не означає, що особа за кожне правопорушення обов'язково повинна нести юридичну відповідальність, відбути повністю покарання, чи що на неї слід накласти стягнення. Законодавець передбачає підстави звільнення від юридичної відповідальності.

Такі підстави передбачаються в кримінальному, адміністративному, трудовому та іншому законодавстві. Наприклад, кримінальне законодавство передбачає випадки звільнення особи від кримінальної відповідальності та від кримінального покарання (статті 75-87; 104-108 КК України). Підставами звільнення від кримінальної відповідальності можна назвати такі: давність притягнення до кримінальної відповідальності; коли до часу розслідування чи розгляду справи в суді через зміну ситуації скоєне винним діяння перестало бути суспільно небезпечним чи сама особа перестала бути суспільно небезпечною; внаслідок амністії чи помилування; застосування до неповнолітнього, який скоїв злочин, примусових заходів виховного характеру; застосування до особи, яка скоїла злочин, що не має великої суспільної небезпеки, заходів виправлення і перевиховання без застосування кримінального покарання; вживання заходів медичного характеру; звільнення від покарання за хворобою тощо. [3, 152]

Підставами для звільнення від адміністративної відповідальності є:

а) давність притягнення до адміністративної відповідальності;

б) передача матеріалів справи на розгляд товариського суду, громадської організації чи трудового колективу;

в) обмеження усним зауваженням при вчиненні незначного адміністративного правопорушення. [10, 334]

Звільнення від дисциплінарної відповідальності. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа може замість накладення дисциплінарного стягнення передати питання про правопорушення на розгляд трудового колективу або його органу (ст.152 КЗпП України). [10, 334]

Підсумовуючи сказане, можна визначити два блоки підстав звільнення від юридичної відповідальності:

1) особа, яка скоїла правопорушення, вважається такою, що втратила суспільну небезпечність;

2) правопорушення внаслідок зміни ситуації перестало бути суспільно небезпечним.

Тобто правова поведінка як діяльність і спілкування суспільних суб'єктів права характеризується правомірною і протиправною сторонами діянь. Правопорушення як один з різновидів протиправних діянь, тягне за собою ретроперспективну юридичну відповідальність, що є реакцією держави на правопорушника і ті діяння, які він скоїв і за них зобов'язаний понести певну кару чи стягнення з метою виправлення й перевиховання. [3, 153]

4.1 Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність

Згідно статті 22 КК України кримінальна відповідальність настає:

1. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

2. Особи, що вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115-117 КК України), посягання на життя державного державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443 КК України), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статтей 345, 346, 350, 377, 398 КК України), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статтей 345, 346, 350, 377, 398 КК України), диверсію (стаття 113 КК України), бандитизм (стаття 257 КК України), терористичний акт (стаття 258 КК України), захоплення заручників (статті 147 і 349 КК України), зґвалтування (стаття 152 КК України), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153 КК України), крадіжку (стаття 185, частина перша статтей 262, 308 КК України), грабіж (статті 182, 262, 308 КК України), розбій (стаття 187, частина третя статтей 262, 308 КК України), вимагання (статті 189, 262, 308 КК України), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статтей 194, 347, 352, 378, частина друга та третя статті 399 КК України), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277 КК України), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278 КК України), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289 КК України), хуліганство (стаття 296 КК України).

4.2 Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства

Угоди, укладені з порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення:

- укладення угод із порушенням земельного законодавства;

- самовільне зайняття земельних ділянок;

- псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами;

- розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель;

- невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням;

- порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

- знищення межових знаків;

- приховування від обліку і реєстрації та спотворення даних про стан земель, розміри й кількість земельних ділянок;

- непроведення рекультивації порушених земель;

- знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень;

- невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту;

- самовільне відхилення від проектів землеустрою;

- ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них;

- порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування витрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

4.3 Особливості юридичної відповідальності за порушення житлового законодавства

Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) вміщує окремі статті в главі 8 (ст.97, 91-1) та в главі 11 "адміністративні правопорушення в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою". У ст.91 (КУпАП) закріплюється норма, що передбачає адміністративну відповідальність за самовільне будівництво будинків або споруд, а також самовільну зміну архітектурного вигляду будинків або споруд під час їх експлуатації. За такі дії на громадян накладається адміністративний штраф у розмірі від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів, а на посадових осіб - від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У главі одинадцятій вміщуються наступні склади адміністративних правопорушень: а) порушення порядку взяття на облік та строків заселення жилих будинків і жилих приміщень (ст.149, штраф від 3 до 8 неоподатковуваних мінімумів); б) порушення правил користування жилими приміщеннями і жили ми будинками (ст.150, до 3 н/м на громадян та від 3 до 7 н/м); в) самоуправне заняття жилого приміщення (ст.151 від 5 до 10 н/м); г) порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів (ст.152, попередження або накладення штрафу від 1 до 3 н/м і на посадових осіб попередження або накладення штрафу від 3 до 7 н/м); д) знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об'єктів озеленення населених пунктів (ст.153 ч.1, попередження на громадян від 1 до 3 н/м, на посадових осіб - від 3 до 7 н/м); е) порушення правил утримання собак і котів (ст.154 ч.1, попередження чи штраф на громадян від 1 до 3 н/м, на посадових осіб попередження чи штраф від 3 до 5 н/м; ч.2 - шкода здоров`ю чи майну або повторно на протязі року - штраф від 3 до 5 н/м з конфіскацією тварин, на посадових осіб - від 4 до 7 н/м). [3, 537]

Кримінальна відповідальність за порушення житлового законодавства передбачена за такі склади злочинів, що закріплені КК України: а) зловживання опікунськими правами і залишення підопічних дітей без нагляду (ст.167, штраф до 50 н/м або виправні роботи до двох років); б) порушення недоторканості житла громадян (ст.162, штраф від 50 до 100 н/м, виправні роботи на той же строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років); в) дії, що вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи погрози його застосування караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років; г) самоуправство (ст.356 карається штрафом до 50 н/м або виправні роботи до двох років, або арештом на строк до трьох місяців). [3, 538]

Питання застосування законодавства про порушення житлових прав і практика судів закріплені в постанові Пленуму Верховного Суду України та в інших процесуальних документах.

Розділ 5. Система принципів інституту юридичної відповідальності

Характеризуючи принципи юридичної відповідальності необхідно, на мою думку, вказати на ідеї, які визначають специфіку саме цього інституту, впливають на зміст його норм. Такий підхід видається мені найбільш обґрунтованим, оскільки він дає змогу не лише виявити названі принципи, а й сформулювати практичні рекомендації для вдосконалення цих норм. На жаль, розробка теорії юридичної відповідальності донині перебуває від відчутним впливом кримінально-правової теорії, тому не рідко особливості одного з видів відповідальності - кримінальної - поширюється на всі інші. Гадаю, це пояснюється деяким перебільшеним важливості саме цього її виду. Так, О.Е. Лейст стверджує, що найбільшого розвитку загальні принципи юридичної відповідальності зазнали у кримінальному процесі, й на них застосовується вся решта її видів. Однак загальновизнаною є ідея, за якою принципи юридичної відповідальності закріплюються тільки нормами матеріального права. Що ж до норм кримінально-процесуального права, то вони закріплюють не принципи відповідальності, а порядок притягнення до певного виду відповідальності - кримінальної.

Це й визначає зміст одного з найважливіших завдань теорії права - формування найзагальніших понять - категорій, з допомогою яких забезпечуються об'єктивізація форм того чи іншого правового явища. Принцип - це ї є одна з категорій юриспруденції, під якою розуміють ідею, положення, яке визначає сутність певного юридичного явища. Є підстави стверджувати, що під принципами юридичної відповідальності треба розуміти ідеї, закріплені в системі норм матеріального права, які становлять інститут юридичної відповідальності, проявляючись в усіх її субінститутах. Слід нагадати, що кожному субінститутові юридичної відповідальності (кримінальної, адміністративної, цивільної) притаманні також свої власні принципи, сфера дії яких обмежена певним тубінститутом. Предметом цієї статті є дослідження їх як своєрідного правового інституту. Вважаються, що, характеризуючи принципи юридичної відповідальності, треба спиратися на ідеї, котрі засвідчують специфіку саме цього інституту, впливають на зміст його норм. Наголосимо: оскільки юридична відповідальність як обов'язок не може бути зумовлена будь-якими принципами, то дослідження принципів відповідальності як засад застосування її засобів є необґрунтованим. З іншого боку, застосування норм, котрі регламентують відповідальність, не має будь-якої специфіки (порівняно з застосуванням інших норм). Ці своєрідні положення й становлять специфіку принципів інституту юридичної відповідальності. Що ж до принципів права взагалі, то їх можна розглядати як принципи відповідальності лише в тому разі, якщо вони наповнюються відповідним специфічним змістом.

Розуміння принципів юридичної відповідальності має пізнавальне значення, адже їхня сукупність дає узагальнену характеристику відповідальності в праві, допомагає розкрити сутність цього інституту.

Незважаючи на те, що дослідники здебільшого керуються однаковими принципами, вони розходяться щодо трактування їхнього змісту, часом надаючи тому чи іншому рис, безпосередньо йому не притаманних, або ж, навпаки, ігнорують його об'єктивну значущість. Принципами юридичної відповідальності називають законність, справедливість, гуманізм, рівність перед законом, невідворотність покарання, його своєчасність, доцільність, змагальність процесу та право на захист, покладення відповідальності лише за вину й лише за дію, процесуальну регламентованість, презумпцію невинуватості та інші. Як заявляє Б.Т. Базилєв, багато зі згаданих принципів відповідальності насправді такими не є. Це або загальні принципи права, або ті, що стосуються покарання, або елементи складу правопорушення. Деякі з названих у літературі принципів відповідальності не можна вважати такими й тому, що вони поширюються лише на окремі види відповідальності, не будучи універсальними.

Так, принципами юридичної відповідальності називають змагальність процесу та право на захист. О.Е. Лейст стверджує, що особа, яку притягують до відповідальності, тобто офіційно звинувачують у скоєнні правопорушення, практично перебуває в нерівному становищі з державним органом, котрий її звинувачує й може застосовувати примус. Ця нерівність певною мірою компенсується змагальністю процесу, покладенням на того, хто вправі притягувати до кримінальної відповідальності, штрафувати людину, "тягарем доказування", тобто обов'язку або довести наявність правопорушення та скоєння його обвинуваченим, або припинити справу й вибачитися. [4, 17-18]

Таким чином, дослідження інституту відповідальності спирається на ту вихідну ідею, що його складовими є норми матеріального права, а його процесуальний бік - це застосування заходів за власною системою принципів. Окрім того, вважаємо, що обґрунтованість - це не принцип, а вимога, яка стосується правозастосовчих актів. В.С. Нерсесянц виокремлює також принцип правомірності, під яким розуміє співмірність юридичної відповідальності як особливого правового явища з усіма істотними властивостями та вимогами права, відображеними принципом формальної рівності. Решта характеристик юридичної відповідальності (від її встановлення до реалізації) зумовлена її правовою природою. Саме як засіб права юридична відповідальність - це адекватна форма правової реакції на правопорушення, правовий засіб відновлення порушеного права.

На нашу думку, автор без достатніх підстав ототожнює такі категорії, як принципи явища та природа явища. Не викликає сумнівів, що юридична відповідальність - явище правове, а сам цей інститут - частина системи права, у зв'язку з чим ці утворення відображають ознаки та властивості об'єктивного права. Але відносити властивості явища до принципів було б неправильно, оскільки категорії, які є предметом аналізу, лежать у різних площинах. Принципи - це зовнішня характеристика явища, ідеї, які впливають на його специфіку, зміст і форми існування. Деякі автори (І.С. Самощенко, М.Х. Факуршин) до принципів юридичної відповідальності відносять відповідальність лише за поведінку, а не за думки, біологічні або соціальні властивості, родинні або інші зв'язки людей. З цього приводу зауважимо, що у вітчизняній теорії загальновизнано, що всі без винятку правопорушення - це дії людей, а не вплив сил природи або предметів, не дії тварин. Термін "дія" охоплює два варіанти поведінки особи - активну дію та юридично значущу бездіяльність.

Можна стверджувати, що теза "відповідальність за діяння" не має такого чіткого вираження у приватному праві, як у публічному. Зокрема, ухвалюючи рішення про застосування засобів юридичної відповідальності, суд здебільшого досліджує не саме протиправне діяння, не дію (бездіяльність) скажімо, боржника, а наслідки його діяння, обставини, пов'язані з кредитором (потерпілим), з порушенням його прав, із завданими йому збитками тощо. Зв'язок між діянням та наслідками презюмується, але саме діяння не досліджується. Насправді й кредиторові, й суду, що розглядає його вимоги, щоб притягти боржника до відповідальності за порушення зобов'язання, зовсім не важливо, яка дія або бездіяльність боржника стала причиною невиконання або неналежного виконання зобов'язань. Так і закон, як правило, не пов'язує настання відповідальності за порушення зобов'язання з тим, які діяння або бездіяльність боржника викликали це порушення: бракувало контролю боржника за виконанням договору; некомпетентність його працівників, що припустилися недоліків, скажімо в ході будівельних робіт; недостатньо активна робота боржника з його суміжниками тощо. Закон, за загальним правилом, фіксує сам факт порушення зобов'язання, а не те, внаслідок яких діянь боржника воно настало. Таким чином, слід визнати, що боржник у цивільному праві відповідає за порушення суб'єктивних цивільних прав, а не за гіпотетичні протиправні дії (бездіяльність), що стали причиною такого порушення.

Тому вважають, що положення про відповідальність за діяння не має універсального характеру, необхідного для визнання ідеї принципом юридичної відповідальності. Окрім того, не завжди можна виявити його зв'язок з іншими правовими явищами. Вважаємо, що не є принципом відповідальності й визнання відповідальності держави перед громадянами, хоч це й намагаються обґрунтувати деякі вчені. Слід зазначити, що Конституція України містить низку принципових положень про юридичну відповідальність особи. Стаття 61 Основного Закону забороняє двічі притягувати до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (не можна двічі накладати штраф за один перехід вулиці на червоне світло світлофора). Але за одне правопорушення особа може бути притягнута до кількох різних видів юридичної відповідальності. Так, за вчинену у громадському місці бійку винний може бути позбавлений волі (кримінальна відповідальність) і буде змушений відшкодувати потерпілому вартість пошкодженого під час бійки одягу (цивільно-правова відповідальність).

У цій же статті Конституції вказано, що юридична відповідальність має індивідуальний характер. Згідно з цим приписом особу можуть притягнути до юридичної відповідальності лише за її поведінку, а за дії інших осіб вона відповідати не повинна. Однак слід зауважити, що за протиправну поведінку неповнолітніх-до деяких видів юридичної відповідальності можуть бути притягнуті їхні батьки чи опікуни. Конституція України (ст.62) закріплює принцип презумпції невинуватості, згідно з. яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, а тому й не може бути кримінально покарана, доки у встановленому законом порядку її вину не буде доведено перед судом. При цьому особа не зобов'язана доводити свою невинуватість, хоча й має на це право. Обов'язок доводити вину особи покладається на державні органи. Якщо вони не довели суду вину особи у вчиненні злочину, вона вважається невинуватою, незважаючи на всі підозри та сумніви щодо цього. Обвинувачення не може будуватися на припущеннях, і всі сумніви, які слідство або суд не можуть однозначно й аргументовано розв'язати, мають тлумачитися на користь обвинуваченого. Держава зобов'язана відшкодувати матеріальну й моральну шкоду особам, які були засуджені безпідставно, й це має підтверджуватися скасуванням вироку суду.

Конституція України (ст.63) встановлює, що особа не буде нести відповідальності, якщо відмовиться давати свідчення (пояснення) щодо себе, своїх близьких родичів або членів сім'ї. Це положення фіксує пріоритет загальнолюдських цінностей над інтересом розкриття конкретного правопорушення. Безперечно, закріплена у ст.56 Конституції України норма про те, що кожен має право на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями (чи бездіяльністю) органів державної влади або їхніх посадових осіб, важлива для громадян та суспільства в цілому, і є одним із найважливіших досягнень демократичних перетворень в Україні. Але ця значущість конституційних положень не дає жодних підстав, аби віднести їх до принципів юридичної відповідальності. Зрозуміло, що у ст.56 Конституції йдеться про один із видів цивільно-правової відповідальності, особливість якої полягає в тому, що її суб'єктом є держава та її органи.

Принципи юридичної відповідальності - це ідеї, що проявляються в усіх її видах. Вважаючи, що до них належать відповідальність держави перед громадянами, Р.Л. Хачатуров та Р.Г. Ягутян фактично прирівняли ідеї, на яких засновується інститут юридичної відповідальності, до одного з випадків прояву відповідальності. Окремі автори до принципів відповідальності причисляють персоніфікованість.О.С. Булатов із цього приводу зауважує: ефективність дії норм юридичної відповідальності припускає, щоб її носій був персонально визначений. "Особистий, індивідуальний характер правової відповідальності, - наголошує О.С. Булатов, - полягає в тому, що винний відповідає лише за власну поведінку, яка збігається з уявленням суспільства про справедливе відображення в ній соціальних зв'язків та відносин. Персонально визначена відповідальність (об'єктивна і суб'єктивна), спрямована на формування активної життєвої поведінки суб'єкта й тому передбачає відмову від групівщини в процесі виконання конкретних завдань. З іншого боку, персоніфікація є необхідною умовою індивідуалізації юридичної відповідальності та запорукою її позитивної ролі в суспільстві. [4, 20-21]

Вважаємо, що персоніфікованість відповідальності неможливо віднести до числа принципів юридичної відповідальності, оскільки він характерний не для всіх її видів. Так, у кримінальному праві, справді, не припускається притягнення до відповідальності колективних суб'єктів - юридичних осіб. Правопорушника потрібно розшукати серед окремих людей. Навіть у разі, що злочин пов'язаний з діяльністю юридичних осіб, до відповідальності притягаються їхні керівники та інші посадові особи. У приватному праві відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, заподіяння шкоди може покладатися також і на юридичну особу. При цьому закон взагалі не пов'язує відповідальності з конкретною особою й не вимагає з'ясування, яка конкретно посадова особа вчинила порушення суб'єктивних прав. У радянській правовій науці широко застосовувалася норма про персональну відповідальність у приватному праві. При цьому зазначалося, що такі нормативні положення посилюють відчуття обов'язку посадових осіб, підвищують договірну дисципліну. Гадаємо, автори керувалися при цьому панівною в той час у вітчизняній цивілістиці "теорією колективу", обґрунтованою у працях О.В. Венедиктова та С.М. Братуся. За цією теорією, юридична особа - це реальне соціальне утворення, що має "людський субстрат" (сутність) у вигляді колективу його працівників, за яким стоїть загальнонародний колектив - трудящі, об'єднані в державу. Інші вчені наголошували на ролі адміністрації (директора, керівника) державної юридичної особи ("теорія директора" Ю.К. Толстого). Згідно з цими поглядами, оскільки воля керівника - це воля самої юридичної особи, і саме через неї юридична особа набуває прав та обов'язків, то керівник і є сутністю ("людський субстрат") юридичної особи. "Теорія колективу" дістала й певне законодавче визнання - на її основі в 1961-1964 рр. були сформульовані поняття про юридичну особу та права державних організацій у радянському цивільному законодавстві. У процесі переходу до ринкових відносин у "теорії колективу", що відповідала вимогам державної економіки, виявилася низка істотних вад. Трактування сутності юридичної особи лише як певним чином організованого колективу людей призвело до нівелювання майнової сторони. Окрім того, ця теорія не дає задовільного пояснення існування "компаній однієї особи". За сучасних умов підхід до визначення сутності юридичної особи змінився. Так, В.В. Рахмелович переконливо доводить, що не потрібні обґрунтування або пошук людського чи іншого субстрату сутності юридичної особи, бо носієм її прав є сама юридична особа.

Гадаємо, що можливість застосування заходів відповідальності саме до юридичних, а не до фізичних осіб, відіграє важливу роль у підтриманні стабільності цивільного обігу, захисту прав та інтересів його учасників, оскільки практика свідчить, що, як правило, можливості відшкодувати шкоду в юридичної особи значно вищі, ніж у фізичної. Сказане дає можливість зробити певний висновок: принцип персоніфікації юридичної відповідальності позбавлений універсальності, а тому не може бути визнаний принципом юридичної відповідальності. Тісно пов'язаним із принципом персоніфікації називають принцип індивідуалізації відповідальності. Сутність його полягає в необхідності суворого врахування рис конкретного правопорушення та його суб'єкта й вибір такою заходу відповідальності, котрий найповніше й найточніше відповідає виявленим особливостям. Законодавець, забезпечуючи персоніфікацію юридичної відповідальності, виходить із того, що будь-яке правопорушення, як і особа, котра його вчинила, унікальні й неповторні. При цьому в ході регулювання майже всіх субінститутів правової відповідальності називають чинники, від урахування яких залежить її обсяг щодо порушника. [4, 21]

На нашу думку, персоніфікація юридичної відповідальності в праві об'єктивно існує, однак не як самостійний принцип (правова ідея), а як прояв принципу справедливості, оскільки вона безпосередньо пов'язана з визначенням відповідності діяння та покарання. У літературі фактично загальновизнано як самостійний принцип невідворотності відповідальності. При цьому зазначають, що цей принцип є фундаментальною нормою поведінки всіх органів держави та громадських організацій. Тобто жодний державний орган, ухвалюючи той чи інший акт, утілюючи в життя будь-які заходи, не повинен встановлювати такі права та обов'язки, які порушували б права громадян та їхні свободи.

Невідворотність юридичної відповідальності закріплюється як для самообмеження державної влади, так і з метою забезпечення справедливості в суспільстві. При цьому зміст принципу невідворотності розуміють по-різному. На думку І.С. Самощенко та М.Х. Фарукшина, невідворотність відповідальності полягає в тому, що за кожним правопорушенням, як їх наслідок, обов'язково застосовуються саме юридичні санкції, а також у тому, що жодне правопорушення не може лишитися не розкритим. Воно має закінчитися публічним розголосом, потрапити в поле зору держави та суспільства.

О.С. Булатов, посилаючись на В.І. Леніна, стверджує, що покарання, яке застосовується до правопорушника у формі юридичної відповідальності, здійснює запобіжний вплив не суворістю, а своєю неминучістю. Іншими словами, превентивно-виховний вплив юридичних санкцій визначається не їхньою жорстокістю, а невідворотністю. О.С. Булатов наголошує, що при цьому принцип невідворотності стосовно юридичної відповідальності має відображати типові явища: правопорушення - визнання державно-примусових каральних заходів його суб'єктом. Доцільні винятки з цього принципу (якщо особа звільняється від юридичної відповідальності, або покарання не призначається, або ж, будучи вже призначеним, реально не відбувається) взагалі не свідчать про неминучість "публічного розголосу". Тим більше, що цього явно недостатньо для повної реалізації мети його застосування.


Подобные документы

  • Поняття юридичної відповідальності. Принципи юридичної відповідальності. Види юридичної відповідальності. Підстави юридичної відповідальності. Процеси реалізації юридичної відповідальності суворо регламентуються законом.

    курсовая работа [36,1 K], добавлен 08.06.2003

  • Поняття і ознаки юридичної відповідальності, її співвідношення з іншими заходами державного примусу. Підстави, принципи і функції юридичної відповідальності. Види юридичної відповідальності, застосування кримінальної та адміністративної відповідальності.

    курсовая работа [49,2 K], добавлен 11.09.2014

  • Різноманітність видів юридичної відповідальності, які застосовуються до правопорушників. Дослідження соціальної необхідності та ефективності юридичної відповідальності, її поняття та ознаки. Відмінності дисциплінарної та матеріальної відповідальності.

    курсовая работа [45,7 K], добавлен 06.05.2014

  • Юридична відповідальність сполучається з державним осудом, осудженням поводження правопорушника. Юридична відповідальність як особливий вид правовідносин. Види юридичної відповідальності. Регламентація юридичної відповідальності у підприємництві.

    курсовая работа [24,0 K], добавлен 17.09.2007

  • Зміст юридичної відповідальності як елемента правового регулювання суспільних відносин. Співвідношення соціальної та юридичної відповідальності. Ознаки та принципи юридичної відповідальності. Кримінальна, адміністративна та дисциплінарна відповідальність.

    презентация [593,2 K], добавлен 27.05.2015

  • Поняття та визначення юридичної відповідальності у природноресурсовому праві. Застосування юридичної відповідальності за порушення законодавства щодо водних об’єктів та їх ресурсів, земельного, гірничого, лісового законодавства та лісової рослинності.

    дипломная работа [164,0 K], добавлен 18.02.2011

  • Поняття юридичної відповідальності, ознаки її позитивного і негативного аспектів. Порядок притягнення особи до відповідальності та вимоги до правопорушників. Виявлення соціальної необхідності юридичної відповідальності та підстави звільнення від неї.

    контрольная работа [23,6 K], добавлен 04.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.