Основні права четвертого покоління людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Обґрунтування актуальності теми. Права людини-історична мінлива категорія, яка еволюціонує разом із суспільством та державою, розвиток та глибоке вивчення наук, є підґрунтям для створення нового покоління прав людини. Нові гучні відкриття у науці, стали поштовхом для зародження четвертого покоління прав людини. Четверте покоління прав людини - це незалежність і альтернативність особи у виборі правомірної поведінки, яка базується на автономії людини, у межах єдиного правового поля, норм моралі та релігії. Автономія людини, як суверенна особиста сфера життя людини, надає їй можливість незалежного волевиявлення, самовизначення, яке ґрунтується на альтернативному виборі норм моралі, релігії, права, і має бути гарантовано захищена від втручання інших суб'єктів, зокрема держави. Четверте покоління прав людини залишає за собою багато питань, зокрема питання щодо його закріплення в національному законодавстві України. Багато науковців України та світу продовжують вивчати особливості четвертого покоління прав людини. Четверте покоління - це правова відповідь викликам XXI століття, коли мова йде вже про виживання людства як біологічного, про збереження цивілізації, про подальшу, космічну соціалізацію людства. Народжується нове, четверте покоління прав, і відповідно, виникають міжнародно-правові процесуальні інститути, що забезпечують ці права. Формується міжнародне гуманітарне право, світський гуманізм стає однією з віх в етичному розвитку суспільства. Актуальність дослідження реалізації четвертого покоління прав людини в законодавстві України зростає з кожним роком.

Актуальність теми полягає в істотному зрості значення реалізації четвертого покоління прав і свобод громадянина в соціальному та політичному житті України та світу.

Мета та задачі роботи. Метою роботи є глибоке дослідження четвертого покоління прав і свобод людини, їх види нормативне закріплення та реалізацію.

Для досягнення постановленої мети визначено такі основні задачі роботи:

- дослідити виникнення та становлення четвертого покоління прав і свобод людини і громадянина;

- розглянути право на аборти, евтаназію, штучне запліднення, віртуальну реальність та клонування;

- дослідити гарантію реалізації четвертого покоління прав і свобод громадянина.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є відношення, які виникають у процесі реалізації четвертого покоління прав і свобод людини.

Предметом дослідження є норми, які регулюють особливості реалізації четвертого покоління прав і свобод людини і громадянина в національному законодавстві України.

Методи дослідження. Для проведення дослідження автор керувався сукупністю загальнонаукових методів, які допомогли дослідити тенденцію виникнення четвертого покоління прав і свобод людини і громадянина (порівняльно-історичний, термінологічний метод), визначитись із місцем четвертого покоління прав і свобод у системі політичних та соціальних відносин (системний метод).

Аналіз джерел та літератури. Важливе місце у дослідженні посіли Закони України «Про заборону репродуктивного клонування людини №5 від 4 грудня 2014 року», «Про основи законодавства України про охорону здоров'я №4 від 19 листопада 1992 року», а також стали у пригоді наукові праці, монографії, статті, які досліджували особливості реалізації четвертого покоління прав людини в національному законодавстві України такі визначні науковці: Акопов В. І., Буткевич В.Г., Галагуцька Т.А., В.М. Корельський та В.Д. Перевалов.

Обґрунтування структури роботи. Виходячи з мети та основних задач роботи, враховуючи об'єкт та предмет дослідження, курсова робота має таку структуру: зміст, вступ, три розділи (у другому розділі два підрозділи), висновку, та списку використаних джерел та літератури.

У першому розділі курсової роботи розглядається сутність генезису четвертого покоління прав і свобод людини та їх конституційне положення.

У другому розділі йде мова про закріплення четвертого покоління прав і свобод людини в національному законодавстві України.

Третій розділ присвячено особливостям змісту четвертого покоління прав і свобод людини.



1. Сутність генезису четвертого покоління прав і свобод людини конституційна закріпленість

право евтаназія аборт громадянин

Людина постійно змінює світ навколо, вдосконалює створене раніше, пристосовує для свого існування. Процес розвитку та прагнення вдосконалювати, створювати щось нове, облегшувати своє життя - притаманне кожній людині, і цей процес зупинити неможливо.

Сучасна юридична наука поділяє права людини на чотири покоління. Зміна статті, трансплантація органів, клонування, використання віртуальної реальності, евтаназія, одностатеві шлюби, штучне запліднення - це перелік основних прав четвертого покоління прав людини. Виникнення даного покоління прав і свобод людини є результатом постійного наукового та технічного розвитку сучасного людського суспільства. Становлення четвертого покоління почалось у 21 ст., котре пов'язано з науковими відкриттями в галузі мікробіології, медицини, генетики.

Так, ще в 1996 р. О.П. Cемітко висловив пропозицію, що права людини, пов'язані із здійсненням абортів, евтаназії та інші подібні правомочності утворюють четверте покоління прав людини. М.П. Авдєєнкова і Ю.А. Дмитрієв обґрунтовують таку категорію як «право на фізичну свободу», а також указують, що «для цілей практичного застосування конституційних норм було б корисніше встановлення широких суб'єктивних прав з тим, щоб ділення їх на більш приватні проводилося і Конституцією, і поточним законодавством». Звертаючись до зарубіжного досвіду слід відмітити таку новаційну категорію Хартії Європейського Союзу про основні права, як «право на цілісність особи». Пункт 1 ст. 3 встановлює, що кожна людина має право на власну фізичну і душевну цілісність, а п. 2 конкретизує: при застосуванні медицини і біології повинні особливо дотримуватися:

- добровільна і належним чином оформлена згода зацікавленої особи відповідно до правил, встановлених законом;

- заборона застосування євгеніки, особливо її частині, що має мету селекцію людей;

- заборона використання людського тіла і його частин, як таких, як джерело прибутку;

- заборона відтворення людини за допомогою клонування.

Щодо змісту цього покоління прав і свобод людини одностайна думка поки що відсутня. На думку Ф.М. Рудінського, ці права повинні захищати людину від погроз, пов'язаних з експериментами у сфері генетики людини, відкриттями в галузі біології. Наприклад, О. Аврамова до четвертого покоління включає лише інформаційні права і технології та називає четверте покоління - правами людства (право на мир, на ядерну безпеку, космос, екологічні, інформаційні права) [8,101].

Ці права є результатом втручання у психофізіологічну сферу життя людини. Права четвертого покоління повинні захищати людину від загроз, пов'язаних з експериментами в сфері генетичної спадковості особи.

Проаналізувавши історію розвитку прав людини, слід встановити, що з часом вони набувають нових якостей, що дозволяє розширити, та змінити оцінку їх можливостей, а в певний період вони стають підґрунтям для докорінної зміни їх сенсу. Загально відома концепція «трьох поколінь прав людини», не враховує сучасних глобалізацій них, інтеграційних та інформаційних процесів, досягнень у сферах науки, техніки, медицини, загроз, пов'язаних з експериментами у сфері генетики, відкриттями в галузі біології. З розвитком цивілізації людина підкорила собі майже всі сфери життя суспільства. У сучасних умовах наукові дослідження все більше концентруються в галузі генно-інженерної діяльності. Високий рівень розвитку таких наукових питань, дозволяє вирішувати багато соціально-важливих проблем, які виникають в різних сферах життя людини. Перші зазіхання на біологічні права виникають разом з першим медичним експериментом на особі. А.П. Зільбер зазначає, що клінічні експерименти різного ступеню складності проводились з тих пір, як існує медицина. Найбільшу актуальність через незахищеність людини у даній сфері, такі права набувають з 20­го ст., з початком якого людство починає усвідомлювати, що без експериментів на людині медицина розвиватися не може. Найяскравішим прикладом у сфері порушень біологічних прав людини були аси другої світової війни, коли на в'язнях фашистських концтаборів проводились наукові дослідження, про які світу відомо в ході Нюрнберзького процесу.

В основу сучасної концепції прав людини, коли серед їх різноманіття виділяють біологічні, покладено новий підхід до особистості як до природньої істоти та суб'єкта правового статусу. Це знайшло своє відображення перш за все в тому, що деякі з біологічних прав починають висвітлюватись в законодавчих актах держав, в той час, коли, ще в недалекій соціалістичній доктрині права особистості взагалі не визнавались. Вразі незбереження та незахищеності четвертого покоління прав людини - може постати питання подальшого розвитку людства [8, 102].

Гарантії прав та свобод людини і громадянина - це передбачена Конституцією і законами України система правових норм, організаційних засобів і способів, умов і вимог, за допомогою яких здійснюються охорона і захист прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина. Конституційно-правові гарантії конституційних прав та свобод людини і громадянина поділяють на дві основні групи:

1) нормативно-правові гарантії конституційних прав та свобод людини і громадянина - це сукупність правових норм, за допомогою яких забезпечується реалізація, порядок охорони і захисту прав та свобод особистості. До нормативно-правових гарантій відносять норми-принципи, юридичну відповідальність та юридичні обов'язки, передбачені конституцією;

2) організаційно-правові гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина - це механізм держави, органи місцевого самоврядування, посадові особи, політичні партії і громадські організації, засоби масової інформації, міжнародні правозахисні організації та їх діяльності у сфері правотворчості та правозастосування, спрямоване на створення сприятливих умов для реального користування своїми правами і свободами.

Головною організаційно-правовою гарантією в державі є суд, незалежно від будь-якого державного або партійного органу. Ефективність організаційно-правових гарантій залежить від якості конституції та інших законів і підзаконних актів, тобто від нормативно-правових гарантій. Вони взаємопов'язані в взаємообумовлені. У чинній Конституції України юридичними гарантіями реалізації прав і свобод людини і громадянина є такі положення:

1) неможливість зміни Конституції України, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав та свобод людини і громадянина;

2) покладання на державу обов'язку дотримуватися і захищати права та свободи людини і громадянина;

3) визнання прямої дії норм Конституції України, в тому числі тих, які закріплюють права та свободи людини і громадянина в Україні;

4) встановлення в нормах Конституції України та поточного законодавства юридичної відповідальності громадян, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та посадових осіб за порушення прав і свобод людини і громадянина в Україні;

5) конституційне визнання права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань всіма засобами, незабороненими законом;

6) конституційне визнання права особи на правову допомогу;

7) конституційне закріплення права кожного на судовий захист;

8) закріплення в Конституції України та поточному законодавстві демократичних принципів судочинства, гуманного поводження з особами, притягнутими до кримінальної та адміністративної відповідальності;

9) конституційне закріплення системи особливих державних органів, до компетенції яких належить повноваження, щодо захисту конституційних прав і свобод;

10) закріплення в Конституції України інших видів гарантій прав в свобод (основ демократичної системи влади, основних напрямів соціально-економічної політики України як соціальної держави).



2. Закріплення четвертого покоління прав і свобод в національному законодавстві України

2.1 Гарантія реалізації основних прав четвертого покоління прав і свобод людини

Право на евтаназію та клонування

В Конституції України знайшли закріплення всі категорії і покоління прав людини. Сьогодні проблема реалізації сучасного покоління прав людини є дуже актуальною в нашій державі.

Головним фундаментальним правом людини, що посідає особливе місце серед особистих немайнових прав, які забезпечують природнє існування фізичної особи, є право людини на життя. Міжнародні правові акти, які гарантують права та свободи людини, а також Конституція України визнають право на життя невід'ємним правом кожної фізичної особи, покладаючи на державу обов'язок захищати його. Поряд існує право фізичної особи розпоряджатися своїм життям, що в контексті права на життя вчені тлумачать як «можливість піддавати його значному ризику і вирішувати питання про припинення життя». Саме з можливістю реалізації права на розпоряджання власним життям, виникла проблема евтаназії.

Термін евтаназія при дослівному перекладі означає безболісне і викликане співчуттям приближення смерті того, хто страждає, або чиї страждання стають нестерпними. У перекладі з грецької «евтаназія» - це «блага смерть». Вперше термін був використаний в 14-му столітті англійським філософом Френсісом Беконом для позначення «легкої», чи не поєднаної з важким болем і стражданнями смерті, яка може настати і природним шляхом. У 19-ому столітті евтаназія стала позначати «умертвіння пацієнта з жалю». У роки третього рейху у фашистській Німеччині безліч психічно хворих і деяких невиліковних хворих піддали примусової «евтаназії» (смертельний укол) [26, 5].

З другої половини 20-го століття в світі знову розгорнулася дискусія навколо легалізації евтаназії вже з міркувань гуманності. Однак світова спільнота в цілому не підтримало подібне розуміння гуманності відносно хворих. Законодавства практично всіх країн світу солідарні в тому, що з правової точки зору евтаназія неприпустима. Першою у світі країною, що легалізувала активну евтаназію (здійснення дій щодо прискорення смерті людини з його згоди), стали Нідерланди. Вперше питання про легалізацію умертвіння безнадійних хворих з милосердя в країні почали розглядати в 1970 -і роки. У 1993 році тут був виданий спеціальний список з 12 обов'язкових пунктів, який і був покладений в основу закону про евтаназію. 1 квітня 2002 закон офіційно набув чинності.

Відповідно до закону, смертельна процедура може бути застосована до хворих не молодше 12 років і здійснена тільки на вимогу пацієнта, якщо буде доведено, що його страждання нестерпні, хвороба невиліковна, і лікарі не можуть нічим допомогти. При цьому обов'язково потрібно повторне згода самого пацієнта. Рішення уповноважені виносити як мінімум два лікаря, а у разі сумніву справа розглядатиметься прокуратурою. Лікарі також підпадають під контроль спеціальних комісій з експертів з медицини, права і етики.

Бельгія стала другою в світі країною, де легалізовано медичне сприяння смерті невиліковних тяжкохворих. Відповідний закон набув чинності у вересні 2002 року.

Відповідно до закону, лікар, виконуючий евтаназію, не вчинить відступу від нього в тому випадку, якщо його пацієнт переживає «постійне і нестерпне фізичне або психологічне страждання» внаслідок «випадкового захворювання або невиліковної патології», через яких він знаходиться в «безвихідній медичної ситуації» [16, 13].

Лікар зобов'язаний бути впевненим, що його пацієнт - повнолітній і здатний до прийняття власного рішення. Прохання про евтаназію має бути сформульована «добровільно, продумано і неодноразово» [6, №1].

Люксембург став третьою країною ЄС, що легалізувала евтаназію. Відповідний закон набув чинності в березні 2009 року. Згідно закону проти лікарів, що допомагають своїм пацієнтам піти з життя, не можна застосовувати заходи кримінального покарання, а також порушувати цивільні справи в суді.

У США активним прихильником легалізації евтаназії був Джек Кеворкян, більше відомий під прізвиськом Доктор Смерть. Кеворкян прийшов до переконання в етичності евтаназії в тих випадках, коли хворому вже не можна допомогти, а страждання його не варті того, щоб продовжувати жити. У 1989 році сконструював «машину самогубства» (Mercitron) - систему подачі анальгетиків і токсичних препаратів у кров, для тих пацієнтів, які не здатні були покінчити з собою іншими способами. Перший пацієнт, який страждав хворобою Альцгеймера, наклав на себе руки за допомогою такої машини 4 червня 1990 року. З 1990 - го року Кеворкян, за його власним визнанням, допоміг розлучитися з життям 130 пацієнтам.

Ідеї Кеворкяна були засуджені лікарським співтовариством і владою США. У 1991 році він був позбавлений ліцензії на заняття медичною практикою, а потім піддався судовому переслідуванню. Кеворкян був засуджений до 25-ти - річного тюремного терміну за вбивство невиліковного хворого. У червні 2007 року після семи років в'язниці він був відпущений на свободу у зв'язку з поганим станом здоров'я. У червні 2011 року Кеворкян помер.

У США евтаназія офіційно дозволена в штатах Орегон і Вашингтон. В Орегоні евтаназія була легалізована в 1998 році, у Вашингтоні - у 2009 році 5 березня. В обох випадках рішення було прийнято на референдумах. Смертельно хворим людям прописується отрута, який вони повинні прийняти самостійно.

Спроби прийняти аналогічні закони ще в 13-ти штатах провалилися, в деяких випадках прихильники евтаназії лише незначно поступилися її противникам (наприклад, в штаті Мен проти легалізації самогубств висловилися 51% учасників референдуму, за - 49%) [17, 397]. В Орегоні і Вашингтоні існують досить жорсткі вимоги до охочих вдатися до евтаназії. Щонайменше, два незалежних лікаря повинні підтвердити, що ці люди невиліковно хворі. Пацієнти, бажаючі померти, повинні в усній і письмовій формі у присутності свідків заявити про своє бажання піти з життя. Через 15 діб, необхідних для того, щоб людина могла переглянути своє рішення, цей запит повинен бути повторений. Лікарі зобов'язані повідомити подібним хворим про всі можливі альтернативи. Крім того, з хворими мають право спілкуватися релігійні діячі (всі основні релігії виступають проти добровільного відходу з життя). Також існують і інші трактування цього терміну, зокрема: спокійна легка смерть; засіб необхідний для її досягнення; дії, необхідні для здійснення легкої смерті, тощо. Важливе значення в проблемі евтаназії має те, що легка та безболісна смерть відповідає внутрішній волі помираючого і відбувається за допомоги медичного працівника. Українські вченні спробували дати точне визначення терміну евтаназія: «Так, під евтаназією слід розуміти свідомо, та умисно вчинював діяння медичного працівника, які спрямовані на припинення нестерпних фізичних та психічних страждань пацієнта, та здійснюються за неодноразовим та однозначним проханням пацієнта чи його законного представника, які є повністю, об'єктивно та своєчасно інформовані про наслідки такого втручання, з метою припинення цих страждань, що має результатом смерть пацієнта» [22, 496].

Соціологічне опитування проведене в Україні свідчить про те, що більше 50% українців визнають евтаназію, як невідчужуване право людини, яке має бути дозволено, та закріплено в нормативних актах України. Проте Цивільний Кодекс України, і основи законодавства України про охорону здоров'я займають на сьогодні протилежну позицію, забороняючи задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя [22, 496].

Одним із прав пацієнта за законодавством України - є право на штучне запліднення та імплантацію ембріона. На сьогоднішній день в Україні проблема безплідності досить поширена, тому останньою надією для пар, які не можуть завагітніти, є застосування допоміжних репродуктивних технологій. Юридичне дослідження питань про застосування штучного запліднення обумовлене передусім необхідністю забезпечити правовий захист учасників таких програм.

Науково-технічний прогрес втілив у життя практичну можливість клонування. У залежності від мети виробництва клону розрізняють клонування, що спрямоване на відтворення людської істоти, як способу розмноження і клонування для медичних цілей, наприклад з метою регенерації органів тієї ж людини чи виробництва медичних препаратів. Заборона клонування людини поступово отримує все більше розповсюдження у різних країнах світу і на міжнародному рівні. Негативну оцінку клонуванню дали майже всі світові релігії. Окрім принципового дозволу чи заборони самого процесу клонування, визначення мети такого клонування, стоїть також проблема правового статусу людей, вирощених способом репродуктивного клонування. ьогодні більшість країн світу пішло таким шляхом і в тій чи іншій формі забороненими клонування. Зокрема, Австралія, Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Німеччина, Словаччина, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія законодавчо врегулювали це питання. Пішла цим шляхом і Україна. 14 грудня 2004 року Верховною Радою було прийнято Закон України «Про заборону репродуктивного клонування людини» [5, №5]. Відповідно до визначення, яке наведено в законі, клонування людини - це створення людини, яка генетично ідентична іншій живій або померлій людині, шляхом перенесення у залишену без ядра жіночу статеву клітину ядра соматичної клітини людини. І хоча багато експертів кажуть, що Закон України «Про заборону репродуктивного клонування» не несе в собі ніякої користі, все-таки цей інститут потебує поступового врегулювання в українському законодавстві, першим кроком до чого й стало створення цього закону [5, №5].

Заборона клонування забезпечується на регіональному рівні у міжнародному праві, у праві Європейського Союзу і на рівні національного законодавства окремих держав. Єдиним міжнародним актом у Європі, що забороняє клонування людини, є Додатковий протокол про заборону клонування людини 1998 року до Конвенції Ради Європи про права людини і біомедицину 1996 p., який закріплює, що будь-яке втручання, яке має за мету створення людської істоти, генетично ідентичної іншій людській істоті, живій або померлій, забороняється.

Під генетичною ідентичністю іншої людської істоти в рамках протоколу розуміють той самий набір генів клітинного ядра. В Україні ця проблема знайшла свою регламентацію у Законі України «Про заборону репродуктивного клонування людини від 14 грудня 2004 року» [5, №5]. Цей нормативний акт вводить заборону репродуктивного клонування людини в Україні виходячи з принципів поваги до людини, визнання цінності особистості, необхідності захисту прав і свобод людини та враховуючи недостатню дослідженість біологічних і соціальних наслідків клонування людини. Дія зазначеного Закону не поширюється на клонування інших організмів.

2.2 Структура прав четвертого покоління. Право на аборти, штучне запліднення, віртуальну реальність

Україна за кількістю абортів посідає одне із перших місць в Європі, як і за самим низьким рівнем життя. За даними соціологічних досліджень, молоді подружжя внаслідок глибокої економічної кризи вже й не мріють мати більше двох дітей. Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми, дає підстави стверджувати, що в Україні існує незначна кількість праць, які б комплексно розкривали особливості законодавчого забезпечення та реалізації жінками права на аборт. У цілому ж сьогодні у вітчизняній науці недостатньо досліджено питання про право жінок на аборт в контексті законодавчого забезпечення та його реалізації в Україні. У зв'язку з цим головною метою дослідження є здійснення правового аналізу проблеми забезпечення та реалізації права жінок на аборт.

Верховна Рада прийняла до розгляду резонансний законопроект, покликаний оголосити штучне переривання вагітності, тобто аборт, поза законом. Подальша доля закону все ще вирішується, проте він вже встиг стати приємною несподіванкою для віруючих громадян і справжнім більмом на оці для адептів «свободи і рівності». Відповідно до законопроекту, штучне переривання вагітності може бути санкціоновано тільки у випадках, які встановлені українським законодавством. Нагадаємо, що чинне законодавство надає жінці «право вибору» - вона може перервати вагітність на власний розсуд або за медичною вказівкою, але виключно на терміні до дванадцяти тижнів. Держава має не тільки приймати закони, але й створювати умови для їх виконання. Закон - це інструмент у руках влади, що має використовуватися задля блага людей і суспільства. І добре, коли закони не суперечать Божим Заповідям.

В сучасній Україні правова легалізація абортів регулюється Основами законодавства України «Про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р.», Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок штучного переривання вагітності від 12 до 28 тижнів» від 12 листопада 1993 р., Інструкцією про порядок проведення операції штучного переривання вагітності ранніх термінів методом вакуум-аспірації, затвердженої наказом Міністра охорони здоров'я від 28 червня 1994 р.

Кінець минулого століття зумовив нову науково-технічну революцію, пов'язану зі створенням і широким розповсюдженням високих технологій, комп'ютерної техніки, локальних мереж, які докорінно змінили способи поширення, зберігання та споживання інформації і, як наслідок цього, життя соціуму. Сьогодні ведеться багато суперечок з приводу того, що таке кіберпростір, мережа Інтернет і віртуальна реальність з правової точки зору.

Під віртуальною реальністю мається на увазі створений за допомогою комп'ютерних систем «гіпотетичний світ». Реальність, більш не маючи визначального значення, доповнюється, місяцями замінюючись, віртуальністю. У вимірі «віртуального» векторними і фундаментальними стають поняття інформативності, визначеності, прагматичної доцільності, радикального плюралізму, ліберальності регулювання, анонімності і спільності [25,62].

Важливою ознакою переходу до інформаційної стадії в розвитку людства стає суттєве розширення ролі інформаційної взаємодії в процесах, що мають місце в усіх без винятку суспільних сферах. У деяких випадках ідеться про зростання значення інформаційних технологій як інструменту досягнення практичних завдань, в інших - про фактичне вбудовування в тканину реальності деяких феноменів, що є нематеріальними продуктами інформаційної взаємодії, здійснюваної засобами комп'ютерної техніки в різноманітних мережевих структурах, переважно в Інтернеті. Сама реальність у наші часи розширює свої межі, перестаючи бути лише сукупністю об'єктів реального світу, що існують незалежно від людини і є предметом її рефлексії, тобто об'єктивною реальністю, і доповнюється проявами реальності віртуальної, що є породженням комп'ютерних мереж. Розширення кількості користувачів комп'ютерної техніки сьогодні призводить до того, що кожен із них долучений до функціонування також і у віртуальній реальності. Причому це функціонування можливе як у рамках тих фрагментів віртуальної реальності, які є в певному сенсі цифровою калькою із систем реальності і слугують цілям підвищення їх ефективності, так і тих, що виступають як цілковита абстракція, яка тим не менш впливає на свідомість включених до неї осіб.

Перша група феноменів віртуальної реальності має відношення переважно до політичної та економічної підсистем суспільства. У цьому контексті варто розглянути такі явища, як електронний уряд та електронна комерція. Електронний уряд - концепція здійснення державного управління, характерна для інформаційного суспільства. Базується на можливостях інформаційно-телекомунікаційних технологій і цінностях відкритого громадянського суспільства. Характеризується спрямованістю на потреби громадян, економічною ефективністю, відкритістю для суспільного контролю й ініціативи.

Таким чином, реальність інформаційного суспільства значно розширюється завдяки вбудовуванню в неї феноменів віртуальної реальності, які, з одного боку, усвідомлюються і слугують інструментом оптимізації реальних суспільних взаємодій (електронний уряд, електронна комерція), а з іншого, будучи прихованими чи неусвідомленими, породжують в особи відчуття невкоріненості в реальності. Усі ці ознаки можуть свідчити про віртуалізацію реальності.

Широкі можливості, що надає віртуальний світ особистості для самотиражування в тій чи іншій формі, врешті-решт призводить до втрати власної ідентичності й особистісного «розмивання». Саме ці проблеми можуть стати предметом подальших розвідок.

Зважаючи на вищевказане, можна дійти висновку, що сьогодні видається за необхідне змінити розуміння правового регулювання кіберпростору і віртуальної реальності, віддаливши його від технологічних правових систем. Таким чином, це надасть можливість забезпечити ефективне, раціональне та всебічне регулювання сфери інформаційного простору з урахуванням властивих тільки їй особливостей, а також специфічних суб'єктів і об'єктів регулювання.

Одностатевий шлюб - це шлюб, визнаний за законом або шлюб, що визнано в соціальному відношенні між двома людьми однієї статі. Одностатевий шлюб зачіпає цивільні, політичні, соціальні, а також релігійні догми в багатьох країнах. Країни в яких дозволено одностатеві шлюби: Аргентина, Бельгія, Канада, Ісландія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Південна Африка, Іспанія, Швеція, Франція, Мексика, Сполученні Штати Америки. Одностатеві шлюби в Україні офіційно не визнаються, а будь-які інші форми союзів для одностатевих пар законодавством не передбачені. Однак в українському суспільстві не припиняються дискусії з цього питання.

Слід зазначити, Кримінальним кодексом України також регулюються деякі питання, пов'язані з абортами. В даному випадку мова іде про кримінальний аборт - це злочинне переривання вагітності незалежно від її строку. Аборт, проведений у стаціонарі лікарем за згодою жінки, але з грубим порушенням загальноприйнятих правил роботи лікарняного закладу (у вечірні години під час чергування, у вихідні, без необхідного обстеження та оформлення відповідної документації) теж вважається незаконним. Злочин вважається закінченим з моменту настання переривання вагітності. Він карається за ст. 134 Кримінального кодексу України «Незаконне проведення аборту». Відповідно до ч. I ст. 134 проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років. Згідно із ч. ІІ ст. 134 незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої, карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Отже, Україна створила певний правовий фундамент, що дозволяє жінкам реалізовувати право на аборт.

Зміна суспільних пріоритетів, яка відбулась у зв'язку із відходом України від соціалістичного минулого та прагненням інтегруватись до єдиного європейського простору, ставить перед нами проблему гармонізації та адаптації національного галузевого законодавства до загальноєвропейських стандартів. Стрижнем цього реформування повинна стати людина та непорушність і правова гарантія її прав, свобод та охоронюваних законом інтересів. Особливу увагу в цьому процесі слід приділяти саме фундаментальним правам людини і громадянина, до яких, зокрема, відносять право на життя, здоров'я, честь та гідність, свободу й особисту недоторканність. І одними із таких фундаментальних прав особи є її репродуктивні права.

Актуальність питання правового закріплення репродуктивних прав та гарантій їх здійснення полягає також і в тому, що на сьогодні в Україні протягом останніх десяти років чисельність населення України зменшилася майже на чотири з половиною мільйони осіб (з 52 до 47,5 млн), різко знизилася народжуваність, зросла смертність, зокрема смертність людей працездатного віку. Можливість на здійснення штучного запліднення передбачена у п. 7 ст. 281 ЦК України, а також у ст. 48 Основ законодавства України про охорону здоров'я. Здійснення штучного запліднення відбувається за проханням повнолітньої жінки на підставах та в порядку, встановленими МОЗ, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці. Похідним від штучного запліднення є перенесення зародку в організм жінки (імплантація ембріону). Здійснення імплантації ембріону також відбувається за проханням повнолітньої жінки на підставах та в порядку, встановленими МОЗ, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці.

Право на штучне переривання вагітності (аборт) передбачено у п. 6 ст. 281 ЦК України та ст. 50 Основ законодавства України про охорону здоров'я. На правовому рівні виділяють два види штучного переривання вагітності:

а) при вагітності строком до 12 тижнів операція штучного переривання вагітності (аборт) може бути проведена за бажанням жінки у акредитованих закладах охорони здоров'я;

б) при вагітності строком від 12 до 28 тижнів операція штучного переривання вагітності (аборт) може бути проведена в окремих випадках за соціальними і медичними показаннями і в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Окремо законодавець у ст. 134 КК України виділяє також і так званий «незаконний аборт», який здійснює особа, що не має спеціальної медичної освіти або який спричинив тривалий розлад здоров'я, безплідність чи смерть потерпілої. Правом на штучне переривання вагітності наділена лише жінка. Штучне переривання вагітності здійснюється одним із затверджених МОЗ методом (медикаментозним, вакуум-аспірації тощо) [23,58].

Отже, з огляду на вищевикладене відзначимо, що на сьогодні визріла нагальна потреба єдиного та одноманітного регулювання суспільних відносин, що стосуються четвертого покоління прів і свобод людини. Як нам видається, таке регулювання повинне відбуватись на законодавчому рівні. Однак також треба зважати на те, що ця сфера суспільних відносин є доволі особистісною. Тому здійснення регулювання та охорона таких відносин повинні здійснюватись досить коректно, щоб не порушувати основних фундаментальних прав фізичної особи. Особлива роль в цьому відводитиметься регулюванню саме приватної сфери життєдіяльності фізичних осіб шляхом закріпленням за особами особистих немайнових прав, які в своїй сукупності становитимуть певну систему. І від того, наскільки чітко будуть закріплені за фізичними особами ці права, залежатиме можливість їх ефективної реалізації та захисту. З розвитком науково-технічного прогресу збільшується кількість допоміжних технологій, що і повинно сприяти правовому осмисленню вказаних процесів. Відтак саме в цьому напрямі нами вбачаються подальші можливі наукові розвідки у дослідженні цієї проблеми.



3. Особливості четвертого покоління прав і свобод людини

Початок 21-го ст. відзначився науковими досягненнями у сфері медицини, техніки, комп'ютерних технологій, в яких реалізувалися потенціал і бажання людини. Це пов'язано із започаткування нового покоління прав людини, що є логічним процесом розвитку прав особи. Сьогодні в наукових колах обговорюються проблеми зародження четвертого покоління прав людини, що стосуються змін статті, трансплантації органів, клонування, використання віртуальної реальності, одностатевих шлюбів, штучного запліднення, евтаназії, вільної від дитини сім'ї та незалежного від державного втручання життя за релігійними, моральними поглядами [13,259].

На зародження нового покоління прав людини звертає увагу й церква. Останніми роками спостерігаються такі тенденції у сфері прав людини, які віруючі оцінюють, щонайменше, як подвійні. З одного боку, права людини служать благу і сприяють боротьбі зі зловживаннями, приниженнями особи, злом, що мають місце в суспільстві. Однак, з другого боку, концепцією прав людини приховують брехню, об разу релігійних і національних цінностей. До комплексу прав та свобод людини поступово інтегруються ідеї, які суперечать не лише християнським, а й традиційним моральним уявленням про людину. Останнє викликає особливе занепокоєння, оскільки за правами людини ховається та сила держави, яка може примушувати людину грішити, співчувати або потурати гріху через банальний конформізм. Саме це дозволяє Церкві втручатися з критикою, якщо ідея прав людини «виходить із суто політичної сфери у сферу питань життя й долі людей» [22, 496].

Отже, проблема правового закріплення означених можливостей особи ускладнюється ще й тим, що вперше за період існування людства можна констатувати їх суперечення нормам релігії та моралі. Тому сьогодні необхідно визначити наукове підґрунтя четвертого покоління прав і свобод людини: прийняти зазначені можливості особи і визнати їх правомірною поведінкою; установити обмеження цих можливостей; установити за цією поведінкою статус юридично нейтральної; визнати наведені можливості особи зловживанням правами; частково визнати ці можливості, спираючись на принципи моралі, справедливості [13,138].

Отже, розвиток прав людини зумовлений духовними, моральними потребами особи, які ґрунтуються на її індивідуальності. Тому формувати нове покоління прав людини необхідно в напрямі визнання високого статусу особи, що наділена найвищою цінністю - свободою. Свобода людини є складною категорією, яку норма права лише констатує. Це пояснюється тим, що свобода як уявлення виникла раніше за правову норму, вона є основною категорією моральної і релігійної норм, які є первинними (за своїм виникненням) щодо норм права. При цьому право - це тільки констатація і закріплення можливостей особи, релігійні та моральні переконання - це внутрішня сторона поведінки особи, що виявляється у мотиві, меті дії суб'єкта. Тому при розробленні нового покоління прав людини можна запропонувати зближення норм права і норм моралі, релігії, оскільки мораль є головною рушійною силою всього розвитку суспільства.

На підставі викладеного можна запропонувати такі засади формування четвертого покоління прав людини: визнання високого статусу особи; прагнення єдності норм права, моралі, релігії при визначенні поведінки як правової; визнання права на індивідуальність особи, що включає повагу до особливих потреб людини, які надають їй можливість бути несхожою на інших; установлення суверенності людини щодо держави. Це дає змогу особі реалізовувати свої ідеї, погляди, потреби незалежно від інших суб'єктів, але в межах існування єдиного правового поля. Тобто четверте покоління прав людини ґрунтується на незалежному й альтернативному виборі форми правомірної поведінки та пов'язане з визначенням автономії особи.

Особиста автономія інтерпретується як співвідношення факторів незалежності та залежності. Вона включає соціальний, культурний і антропологічний вимір, інтегрує їх в вигляді багатовимірної цілісності, в якій органічно взаємодіють фактори негативної та позитивної свободи, творчості й самотворчості. Автономія - це не щось дане особі від природи і не логічна передумова або емпірична попередня умова демократії. Це можливість, закладена в соціальних відносинах, за умови, що останні розглядаються в аспекті здатності особи до рефлексії над собою. Наслідком розвитку основних інтерактивних здібностей є здатність до автономії. Визнання за особою автономності дає змогу суб'єктові реалізувати права з урахуванням права на індивідуальність, що включає унікальність, неповторність, самобутність, духовність особи. Індивідуальність - це особливості характеру та психічного складу, що відрізняють одного індивіда від іншого; окрема особа, індивід.

Окремим питанням, яке логічно випливає з характеристики автономності особи, є перелік прав, які можуть належати до четвертого покоління прав людини. Якщо включити до цього переліку зміну статі, трансплантацію органів, клонування, використання віртуальної реальності, одностатеві шлюби, штучне запліднення, евтаназію, вільну від дитини сім'ю та незалежне від державного втручання життя за релігійними, моральними поглядами, то також необхідно визначити, чи будуть вони за своїм ознаками збігатися з правомірною поведінкою.

Для з'ясування розглянемо ознаки правомірної поведінки та їх співвідношення з вказаними можливостями. Чи можна зазначені дії суб'єкта визнати такими, що: мають соціальне значення як соціально-корисна поведінка; мають вольовий характер; спричиняють правові наслідки; спрямовані на гармонійну організацію суспільного життя, стійкість правопорядку; задовольняють інтереси суб'єктів права; мають універсальний характер; удосконалюють особу. З одного боку, вони частково співвідносяться з викладеними ознаками, з другого - важко визнати, що одностатеві шлюби мають універсальний характер; сім'я, вільна від дитини,

спрямована на гармонійну організацію суспільного життя; зміна статі вдосконалює особу; використання віртуальної реальності має правові наслідки; клонування людини або евтаназія є соціально корисною поведінкою, яка співвідноситься з особливою слов'янською мораллю.

Отже, на основі цього аналізу можна запропонувати визнати правомірною поведінкою: штучне запліднення, незалежне від державного втручання життя за релігійними, моральними поглядами (у межах автономності особи), трансплантацію органів (на засадах законності, справедливості, моральності, добровільності); юридично нейтральною поведінкою: сім'ю, вільну від дитини, використання віртуальної реальності, одностатеві шлюби, зміну статі; неправомірною поведінкою: клонування й евтаназію. Якщо ж всі вказані права будуть визнані правомірними, це може призвести до: пропаганди такої поведінки в суспільстві (оскільки спрацює психологічна властивість людини: якщо це вже не заборонено, то слід спробувати, або на цьому можна заробляти великі гроші); звуження значення держави як організації суспільства; втрати моральних особливостей слов'янської цивілізації як окремого своєрідного світового явища; законодавчого закріплення розриву між релігійною, моральною і правовою нормами, що може спричинити правовий нігілізм. Крім того, ця група прав є єдиною за походженням, оскільки випливає із права на життя, яке за своїм змістом ще повністю не визначене. Тому втручання людини в право на життя за вказаними можливостями без достатніх досліджень у сфері генетики, психології, етики може мати негативні наслідки для існування людства. Такі можливості ще передчасно закріплю вати у правовій нормі [16,13].

Отже, четверте покоління прав людини - це незалежність і альтернативність особи у виборі правомірної поведінки, що ґрунтується на автономії в межах єдиного правового поля, норм моралі та релігії. Але варто уникати закріплення нових медичних досягнень у правовій нормі до повного з'ясування наслідків такого втручання в організм людини.



Висновки

У роботі ми дійшли висновків, щодо виникнення та розвитку четвертого покоління прав і свобод людини. Обґрунтовано, що виникнення четвертого покоління прав і свобод людини нерозривно пов'язано із розвитком науки та технології, зокрема із новими відкриттями у сфері біології. Права четвертого покоління повинні захищати людину від загроз, пов'язаних з експериментами в сфері генетичної спадковості особи. Права четвертого покоління вирішують можливості сутності і життя людини, що є невід'ємною частиною сучасного буття в світовому масштабі.

Сучасна юридична наука поділяє права людини на чотири покоління. Клонування, використання віртуальної реальності, евтаназія, одностатеві шлюби, штучне переривання вагітності та запліднення - це перелік основних прав четвертого покоління прав людини. Виникнення даного покоління прав і свобод людини є результатом постійного наукового та технічного розвитку сучасного людського суспільства. Становлення четвертого покоління почалось у 21 ст., котре пов'язано з науковими відкриттями в галузі мікробіології, медицини, генетики.

Детально проаналізовано які права включає в себе четверте покоління прав і свобод, зокрема: право на евтаназію. В процесі дослідження з'ясувалося, що права на евтаназію в Україні немає, в силу Законів України, хоча п'ятдесят відсотків населення виступають за це право, що, можливо, в майбутньому не є виключним.

Досліджено реалізацію четвертого покоління прав і свобод людини в Україні. На основі отриманих даних, було виявлено як реалізуються права на евтаназію, штучне переривання вагітності, право на віртуальну реальність, право на трансплантацію органів та інші права в суспільно-правовому житті України.

Право на штучне запліднення в Україні є діючим на законних підставах. Обґрунтування цього права знайшли на політично-медичному рівні - це право надається тільки жінкам для можливості подовжувати рід та підвищувати демографічну ситуацію країни.

Право на клонування має дві сторони та мети. Розрізняють клонування, що спрямоване на відтворення людської істоти, як спробу розмноження і клонування для медичних цілей, але з часом все більше країн отримують заборону клонування на міжнародному рівні. Також негативну оцінку клонуванню дали майже всі світові релігії, тому в Україні Верховною Радою було прийнято закон України «Про заборону репродуктивного клонування людини».

Під віртуальною реальністю розуміють «гіпотетичний світ», який сьогодні призводить до впливу на свідомість включених в неї осіб, що може мати негативні наслідки, наприклад зруйнування об'єктивної реальності. Але позитивна сторона віртуальної реальності - це перехід інформаційної стадії на вищий рівень, що допомагає розвитку суспільства в сферах технічного прогресу. Тому право на віртуальну реальність в Україні залишається неоднозначним, через те, що погляди багатьох експертів розділилися.

Право на штучне переривання вагітності (аборт) передбачено у п. 6 ст. 281 ЦК України та ст. 50 Основ законодавства України про охорону здоров'я, де закріплені норми, завдяки яким регулюється право на штучне переривання вагітності, яке не є виключним.

Виявлено особливості четвертого покоління прав людини. Зокрема, зазначено, що четверте покоління прав людини виокремлює індивідуальність та автономність особи.

Проаналізувавши сутність і особливості четвертого покоління прав людини, можна підійти до висновку, що права людини служать благу і сприяють боротьбі з зловживаннями приниженнями особи, злом, що мають місце в суспільстві.



Список використаних джерел та літератури

1. Абашидзе А.А., Солнцев А.М. Новое поколение прав человека: соматические права // Московский журнал межднародного права. - 2009.­ - №1.-С. 69

2. Аврамова О. Четверте покоління прав людини: постановка проблеми / О. Аврамова, О. Жидкова // Право України. - 2010. - №2. - С. 101 - 107

3. Акопов В.І. Етичні, правові норми й медичних проблем евтаназії // Медичне право і етика, 2000, №1.

4. Алексєєв С.С. Сходження до права. Пошуки та рішення. - 2-е вид., Персраб. і доп. - М., 2002. - 608 с.

5. Бородін І.В. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантія реалізації // Право України. - 2001. №12 32-34 с.

6. Буткевич В.Г. Права людини в Україні. З погляду творення нової правової бази. - Політична думка. - 1993, №1.

7. Галагуцька Т.А. Проблема співвідношення особистого та суспільної автономії в політичній філософії Ю. Габермаса // Виклики сучасності і філософія: матеріали круглого столу, присвяченого Дню філософії, ЮНЕСКО. // під заг. редакцію Іванової Г.С. - Бішкек, 2004, - С. 259-260

8. Е.А. Фролова, «Методологические основы разграничения концепций правопонимания», «Государство и право», 2009, №4, с. 63-73

9. Казанський П. Є. Право і моральність, як явище всесвітньої культури. 2006. - С. 36.

10. Кравченко Р.Ю. Особистісна автономія: філософський аспект: автореф. дис. Кандидат юрид. Наук: 09.01.13. Південний Федеральний ун-т. - Ростов, 2008. - 13 с.

11. Толманський В. Є. Правова медицина. - 16-е вид., Испр./Під ред. проф. Н.Ю. Шведової. - М., 2001. - 397 с.

12. Покровський Й.А. Основні проблеми цивільного права. - 3-є вид. Стереотип. - М., 2001, -354 с.

13. Права людини. Підручник для вузів /Під ред. Т.А. Васильєвій. - М.: Норма, 2001. - 573 с.

14. Проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні:моногр. / Кол.авт.; заред. Н.М. Оніщенко, О.В. Зайчука.-К., 2007.-С. 5.

15. Теорія держави і права: навч. для ВУЗів / під ред. проф. В.М. Корельського і проф. В.Д. Перевалова. - 2-е вид., змін. і доп. - М., 2002, с. 232.

16. Тьєрні Б. Релігійні права: історичні перспективи // Права людини і релігія. 2001. -496.

17. Харбермас Ю.В. Моральна свідомість і комунікативна дія. С. 137-140

18. Чистякова Ю.О. Термінологічні проблеми правовим регулюванням штучного запліднення і імплантації ембріона // Адвокат. - 2006, №8.

19. Якунова І.А. / / Про спосіб віртуальної реальності / / Віртуальний простір культури. Матеріали наукової конференції 11-13 квітня 2000 р. СПб.: Санкт-Петербурзьке філософське товариство, 2000. С. 62-63

Размещено на Allbest.ru