Злочинність як соціально-правове явище
Злочинність як одна з найгостріших проблем суспільства. Латентна злочинність та її вплив на кількісні показники правопорушень. Кількісні показники та їх облік в діяльності органів внутрішніх справ. Кількість злочинів у 2010-2014 роках на Україні.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.03.2015 |
| Размер файла | 1,4 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Вступ
Актуальність теми дослідження. Успіх боротьби зі злочинністю багато в чому визначається проведенням глибоких кримінологічних досліджень найбільш важливих компонентів предмета кримінології та використанням результатів таких досліджень на практиці попередження злочинів. Кримінологічні дослідження являють собою вивчення з використанням досягнень науки на основі спеціально розроблених методів і методик різноманітних соціальних, правових, моральних, соціально-психологічних та інших факторів, що позитивно або негативно впливають на злочинність, її причини та умови, особистість злочинця, попередження злочинів.
Основними цілями кримінологічних досліджень є: глибоке пізнання факторів, що впливають на злочинність, їх взаємозв'язок та закономірностей прояву; винесення обґрунтованих пропозицій про прийняття на різних рівнях управлінь рішень, реалізація яких дозволила б знизити негативний і підвищити позитивний вплив зазначених чинників на кримінальну ситуацію в країні; здійснення конкретного аналізу кримінологічної обстановки в країні, окремих регіонах та територіальних утвореннях за певні часові періоди; виявлення найбільш криміналізованих сфер суспільного життя, особливо суспільно небезпечних видів злочинності в них, активізація правоохоронної діяльності шляхом розробки і реалізації державних регіональних комплексних програм протидії злочинності; аналітичне забезпечення в результаті оперативних досліджень вирішення конкретних завдань, попередження окремих видів злочинів шляхом проведення правоохоронними органами спеціальних профілактичних операцій.
Особливе значення кримінологічні дослідження мають для глибокого пізнання та оцінки злочинності в цілому. Саме пізнання злочинності дозволяє робити обґрунтовані висновки з тим, щоб своєчасно прийняти і реалізувати рішення, що стосуються протидії їй, маневрування в цих цілях наявних сил і засобів. В ході кримінологічногодослідження злочинності виявляються: ступінь її поширеності, інтенсивності і суспільної небезпеки, основні тенденції розвитку; соціально-правові характеристики злочинності, механізм її породження та функціонування; характеристики злочинності, що відображають її внутрішні особливості (організованість, кримінальний професіоналізм, сфери розповсюдження і т.п.).
Дана проблема досліджувалася багатьма українськими та зарубіжними науковцями-кримінологами. Серед них потрібно виділити праці таких вчених як Н.Ф. Кузнецова, В.Н. Кудрявцев, В.А. Аванесов, Л.А. Волошин, С.Є. Віцин, О.М. Джужа, Ю.В. Алксандров, А.П. Гель, Г.С. Семаков, А.Ф. Зеленський, І.І. Карпець, Я.Ю. Кондратьєв, Н.А. Стручков, А.С. Шляпочніков, Г.Н. Забрянський, А.П. Закалюк, Ю.В. Бишевський, А.А. Конєв, В.Ф. Оболенцев, Г.А. Кригер, П.І. Гришаєв, В.В. Сташис, Н.А. Беляєв, М.Д. Шаргородський, Е.А. Саркісова, О.Г. Фролова, В.Л. Чубарєв та інших.
Метою даної роботи є багатоаспектна характеристика такого інституту кримінології, як кількісні показники злочинності.
Згідно висунутої мети, завданнями роботи є:
Визначити поняття злочинності та її класифікацію;
Розкрити поняття латентної злочинності та її вплив на кількісні показники злочинності;
Охарактеризувати окремі кількісні показники злочинності (рівень, коефіцієнт, динаміка, питома вага) та визначити методику їх вимірювання;
Проаналізувати кількісні показники злочинності в Україні вперіод 2010-2014 рр.;
Визначити порядок обліку кількісних показників злочинності в діяльності органів внутрішніх справ.
Об'єктом дослідження є злочинність як суспільно-небезпечне соціальне явище, що отримує правову оцінку.
Предметом дослідження є кількісні показники злочинності: поняття, види та методика їх вимірювання.
Методи дослідження - системний, функціональний, аналітичний та спеціально-юридичні методи - порівняльно-правовий, історико-юридичний, формально-логічний та інші засоби наукового пізнання.
У роботі використані нормативно-правові акти України, підручники з кримінології та статистики, монографії та публікації окремих вітчизняних та зарубіжних авторів.
Робота складається з вступу, 3 розділів основної частини (які мають підрозділи), висноків, списку використаної літератури та додатків.
Розділ 1. Злочинність як соціально-правове явище
1.1 Визначення та класифікація злочинності
Злочинність, її сутність та природа належать до предмета науки кримінології, становлять один з основних його елементів. Теорія злочинності займає центральне місце у кримінологічній науці. Вона містить теоретичні та методологічні положення щодо наукового розуміння природи, сутності, поняття злочинності, форм її проявів, основних кримінологічних характеристик, показників останніх, методологічних засад їх вимірювання тощо. Тому, вивчення кількісних показників злочинності неможливо без визначення поняття та характеристики злочинності вцілому.
Злочинність є однією з найгостріших проблем суспільства. Згідно з результатами опитувань громадської думки, проведених в останні десятиліття, люди багатьох країн ставлять її за значимістю на друге-третє місце після проблем економічного характеру.
Багато мислителів приділяли увагу цій проблемі. Перші думки з цього приводу можна знайти вже у Арістотеля і Платона, які висловлювались щодо злочинності, розглядаючи філософські проблеми суспільного устрою, етики людської поведінки. З початком формування суспільства сучасного типу увага до проблеми злочинності значно зросла. У XVIII столітті до неї зверталися Ч. Беккаріа, Д. Дідро, Вольтер, К. Гельвецій, Ш-Л. Монтеск'є, І. Бентам, Дж. Лок та інші видатні вчені. Вони вбачали причини злочинності в соціальній невлаштованості суспільства та поганому вихованні громадян, пропонували правителям перейти від жорстоких покарань за вчинення злочинів до їх попередження.
Багато уваги злочинності приділили соціалісти-утопісти Т. Мор, А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оуен та інші. Вони стверджували, що злочинність породжується самою природою суспільства, заснованого на приватній власності, експлуатації та гнобленні людей. Через це вони вважали боротьбу із злочинністю шляхом застосування до злочинців кримінальних покарань неефективною. Подолати злочинність, на їхню думку, можна лише шляхом повної пербудови суспільства на соціалістичних засадах.
Сучасний погляд на це явище почав формуватися у ХІХ ст. із запровадженням регулярних статистичних спостережень злочинності. Перші кримінальні статистичні звіти були складені у Франції у 1826 р. і з того часу почали друкуватися. Дослідження, засновані на аналізі статистичних звітів, були започатковані бельгійцем Дюкпетью, французом Гері і видатним бельгійським математиком і астрономом А. Кетле. В результаті цих досліджень, передусім праць А. Кетле, було встановлено дивовижну незмінність даних щодо злочинності, яка спостерігалася з року в рік. Це дало можливість глибше усвідомити сутність злочинності як соціального явища, виявити її закономірності. Суспільство несе у собі зародки всіх злочинів, що мають бути вчинені, тому що в ньому наявні умови, які сприятимуть їхньому розвитку, воно, так би мовити, готує злочини, а злочинність є лише засобом. Будь-який соціальний стан передбачає, відповідно, певну кількість та певний порядок проступків, які є необхідним наслідком його організації.
В радянській кримінології після її відродження визначенню злочинності спочатку не приділялося багато уваги. В першому підручнику з кримінології цьому питанню був присвячений невеличкий параграф. У ньому вказувалось, що Їзлочинність містить у собі всю сукупність конкретних злочинів, вчинених у певний період часу в даному суспільстві, але не є простою сумою цих злочинів. Далі розглядалися стан, структура та динаміка злочинності. Особливо підкреслювалось, що злочинність є явищем соціальним.
Найбільш серйозною працею в 60-х роках про злочини і злочинність була монографія Н.Ф. Кузнецової «Преступление и преступность». Як зазначала Н.Ф. Кузнецова, злочинність - це відносно масове, історично мінливе соціальне, що має кримінально-правовий характер, явище класового суспільства, що складається з усієї сукупності злочинів, які вчиняються у певній державі у певний період часу.
Основні положення цієї роботи дістали загальне визнання і відтворювалися у багатьох підручниках з кримінології. Майже в усіх виданих в останні десятиліття працях підкреслювалася соціальна природа злочинності, її історичність і класова обумовленість, розкривалися кількісні і якісні характеристики цього явища, співвідношення злочину і злочинності.
Ряд авторів аналізували злочинність у ширшому контексті, як вид поведінки, що відхиляється від встановлених суспільством соціальних норм. У деяких працях злочинність пропонувалося розглядати як своєрідну систему. Для досліджень злочинності радянського періоду були характерні певні методологічні недоліки, які стримували розвиток наукових поглядів на цю проблему. Це, по-перше, ідеологічна забарвленість питання про злочинність, яка і досі не зникла повною мірою і продовжує обмежувати науковий пошук, знижує ступінь об'єктивності дослідження. По-друге, мало місце переважання юридичного підходу до розгляду злочинності при недостатньому застосуванні історичного, соціологічного, економічного та соціально-психологічного методів аналізу. По-третє, для значної кількості праць, характерним є загальнотеоретичний, умоглядний погляд на злочинність, явно недостатнє використання даних статистичного аналізу, результатів кримінологічних досліджень реального стану злочинності та окремих видів злочинів.
Злочинність - є одним з центральних об'єктів дослідження науки кримінології. За своєю суттю злочинність - явище негативне, що заподіює шкоду як суспільству в цілому, так і конкретним його членам.
До 90-х років ХХ ст. за часів існування СРСР тривалий час у радянський кримінології панувало таке тлумачення поняття злочинності: це соціально-правове явище, яке змінюється і охоплює сукупність злочинів, що вчинені в суспільстві за певний період і характеризуються певними кількісними та якісними показниками.
Піддаючи критиці наведене визначення, А.Зеленський обґрунтував свою думку так:
У наведеному визначенні злочинність як соціально-правове явище є „логічним монстром”, оскільки словосполучення „соціально-правове явище” позбавляє сенсу через те, що все правове, тобто те, що регулюється правом є соціальним, бо як правова норма є різновидом соціальних норм. Водночас усі аномалії у житті суспільства (техногенні катастрофи та природні катаклізми) набувають соціального значення і можуть вважатися соціальними явищами.
Точніше буде визначення злочинності не як сукупності злочинів, а як система, що підпорядковується статистичним закономірностям, тобто імовірнісної системи.
Наведене формулювання не розкриває змісту поняття злочинності.
Кримінальну злочинність, що складається з діянь, які каралися в усі часи і в усіх країнах, не можна визнати найнебезпечнішим проявом деструктивних сил людини.
Злочинність, що складається з великої кількості різних злочинів, вчинених у суспільстві, є не механічною сумою анти суспільних вчинків, а множиною, якій притаманні ознаки ймовірної системи - певна цілісність, сталість параметрів, взаємодія підсистем, що є складовими цієї множини.
Як загальне поняття злочинність існує через окреме, тобто через конкретні вчинки винних осіб. У кожному конкретному випадку виявляються ознаки, що притаманні злочинності, тобто загальному. До цих ознак належать злісність, протиправність, винність, караність. Водночас кожний окремий злочин за змістом має множину ознак, що перебувають за межами загального поняття злочинності.
Також серед кримінологів поширене і таке визначення злочинності: це соціально-правове, відносно стійке антагоністичне явище, що само детермінується й охоплює сукупність злочинів, вчинених у конкретному суспільстві в певний період, що характеризується кількісними і якісними показниками.
Узагальнення та певне переосмислення наукових поглядів на злочинність дає підстави для виділення її суттєвих ознак.
Злочинність за своєю суттю - явище негативне, що заподіює шкоду як суспільству в цілому, так і конкретним його членам. У той же час деякими мислителями ставилося під сумнів таке розуміння. Проте біди, що їх злочинність несе людям, навряд чи дозволяють говорити про неї інакше, ніж як про негативне явище.
Чи є злочинність вічною? Це питання має абстрактний характер. В радянській кримінології відстоювалась ідея про те, що злочинність є явищем в історичному плані тимчасовим, яке повинно зникнути в комуністичному суспільстві. Згодом ряд кримінологів відмовилися від цього погляду.
Вважається, що застосування такої невизначеної категорії, як «вічність», в даному контексті є ненауковим. Можна лише стверджувати, що злочинність існувала й існує в усіх країнах і типах суспільства, а також те, що вона існуватиме в найближчу історичну епоху.
Злочинність є відносно масовим явищем. Це означає, що абсолютна більшість актів поведінки в суспільстві є соціально-позитивними або соціально-нейтральними. Соціальні відхилення як позитивного (героїчні вчинки, випадки самопожертви), так і негативного характеру, в тому числі злочини, становлять дуже невеликий відсоток актів людської поведінки. Тим не менше, вони є досить розповсюдженими й істотно впливають на життя суспільства. Визначити й обґрунтувати якісь кількісні параметри злочинності, які є «нормальними» для суспільства наука в даний час не може. Рівень злочинності є дуже різним залежно від низки економічних, соціальних, політико-правових, культурно-історичних та соціально-психологічних факторів, що діють в кожній країні. Так, згідно з даними Інтерполу, коефіцієнт злочинності у розрахунку на 100 тис. населення в 1997 р. був найвищим у Фінляндії (14027) та Швеції, які за загальним визнанням є країнами з високим рівнем життя.
Важливою ознакою злочинності є її правовий характер. Це означає, що до злочинів належать тільки суспільно небезпечні діяння, які прямо передбачені кримінальним законом і вчинення яких тягне встановлене цим законом покарання. Ця ознака дозволяє відокремити злочини від менш небезпечних правопорушень, а також реально існуючих діянь, які об'єктивно є суспільно небезпечними, але не визнаються такими кримінальним законом, тобто є некриміналізованими. Криміналізація чи декриміналізація в праві є єдиним легальним засобом зміни кола діянь, що є злочинними.
Злочинність має історично мінливий характер. Протягом усього розвитку суспільства коло злочинів дуже істотно змінювалось. З ускладненням суспільних відносин збільшувалась і загальна кількість видів злочинів, ряд діянь були декриміналізовані, а то й взагалі перестали траплятися, виникли нові різновиди злочинних посягань. Мінливість властива багатьом соціальним явищам, але в даному випадку вказівка на цю ознаку не є зайвою. Справа в тому, що злочинність є дуже чутливою щодо змін у житті суспільства і чітко відтворює їх.
До цього часу злочинність розглядалася як сукупність усіх злочинів, вчинених у певному суспільстві. Багато авторів вживають більш конкретне, формулювання - сукупність злочинів, вчинених на певній території (країні, області, районі тощо) в певний проміжок часу. Це дозволяє охарактеризувати її кількісні параметри. Слід зазначити, що злочинність є статистичною сукупністю актів протиправної поведінки, не погоджених і прямо не пов'язаних між собою. З цього положення випливають два питання, які багато обговорювалися в літературі. Йдеться про співвідношення конкретного злочину та злочинності, а також сукупності конкретних злочинів та злочинності. Співвідношення злочинності і конкретних злочинів зазвичай розглядається як співвідношення цілого і частини, загального й одиничного. Тільки реальне існування конкретних злочинів, їх повторюваність дозволили сформулювати поняття злочинності. Злочинність не виявляється іншим чином ніж через процес постійного вчинення конкретних злочинів, які взяті в часових та територіальних межах, створюють певну сукупність.
Між тим популярною є думка про те, що злочинність не зводиться до сукупності злочинів. Стверджується, що вона виявляє себе як в конкретних злочинах, так і в особах, які їх вчиняють, або включає всю сукупність вчинених злочинів і суспільно-небезпечних наслідків. Такі тлумачення по суті порушують логіку побудови визначення, оскільки призводять до включення до нього явищ, які знаходяться за його рамками. Насправді необхідними елементом кожного конкретного злочину є особа, яка його вчинила, і це є беззаперечним. Можна сказати, що є коло осіб, які вже вчиняли злочини або мають схильність до злочинної поведінки, але ці явища не охоплюються поняттям злочинності і є самостійними кримінологічними категоріями. Щодо наслідків, то безпосередні наслідки злочинів прямо зазначені в кримінальному законі і входять до поняття злочину, а взяті в масі - до поняття злочинності. Щодо більш віддалених наслідків конкретних злочинів та злочинності в цілому, то вони також є самостійним явищем, яке виходить за межі злочинності і може розглядатися як соціальні наслідки злочинності.
Наприкінці 70-х рр.. у радянській кримінології набув поширення погляд, відповідно до якого злочинність має системно-структурний характер, що вона є певною системою. Проте й дотепер це не є загальновизнаним. Спроби обґрунтування злочинності як специфічного системно-структурного утворення робилися різними кримінологами.
Одні автори вважали, що при системному підході до дослідження цього явища йдеться про взаємозв'язок, взаємозумовленість злочинності та її причин, на думку інших - про взаємозв'язок злочинів і осіб, які їх скоюють. Треті вказували на взаємозв'язок різних підструктур (елементів) злочинності. Зокрема, С.Е. Віцин зазначає, що для цього явища характерний комплекс взаємозалежних елементів. Ними визнаються і окремі злочини, і види злочинності. Стосовно останньої вони виступають у якості підсистем.
Ці погляди розвивалися в рамках популярних у той час методологічних течій - системного підходу та загальної теорії систем. Проте, деякі науковці вважають ідею про системний характер злочинності є сумнівною. По-перше, взаємозв'язок, який існує між видами злочинності, окремими злочинами не має самостійного характеру, й є лише відбитком тих закономірностей функціонування суспільства, що обумовлюють існування суспільства, що обумовлюють існування злочинності. Самі автори цих тверджень визнають, що конкретні злочини не пов'язані між собою. Те саме можна сказати про певні види злочинів. Те, що існує професійна та організована злочинність, злочинне середовище, яке утворюється на основі зв'язків між особами, що відбували покарання в місцях позбавлення волі, не дає достатніх підстав говорити про злочинність як про систему. По-друге, прихильники цієї ідеї надзвичайно широко трактують саме поняття «система», відповідно до якого майже будь-яка сукупність одночасно існуючих, будь-чим пов'язаних явищ, може розглядатися як система.
Розуміючи умовність і неповноту, властиві будь-якому визначенню, можна констатувати, що найбільш обґрунтованим і поширеним тепер є визначення злочинності як негативного, соціального, історично мінливого правового явища, що полягає у вчиненні частиною членів суспільства вчинків, які заподіюють шкоду іншим членам суспільства або суспільству в цілому, відповідальність за які передбачена кримінально-правовими нормами.
Злочинність є вкрай неоднорідним явищем. Діяння, які вона об'єднує, є схожими тільки за двома загальними ознаками: всі вони становлять небезпеку для суспільства і відповідальність за їх вчинення передбачена кримінальним законом. У всьому іншому вони дуже різноманітні й істотно різняться між собою. Це зумовлює необхідність виокремлення різних видів злочинності. Критерії цього виділення можуть бути різними і, відповідно, існують різні класифікації злочинів. Але всі вони мають значення для кримінологічної характеристики злочинності.
За кількістю вчинених злочинів розрізняють первинну (сукупність злочинів, вчинених уперше) і рецидивну (сукупність повторних злочинів) злочинність.
В якості особливого її різновиду останнім часом виділяється професійна злочинність (сукупність злочинів, що вчиняються постійно і є для злочинця основним джерелом існування).
За статтю виділяють злочинність чоловіків і злочинність жінок. За віком - злочинність дорослих і неповнолітніх. Також можна розрізняти злочинність молоді та інших вікових груп.
За мотивацією діяння виокремлюють корисливу, насильницьку і корисливо-насильницьку злочинність. За іншими критеріями розрізняють професійну, економічну, екологічну, організовану, корупційну, рецидивну, необережну злочинність тощо. Можна виділити види злочинності за розділами Особливої частини Кримінального Кодексу України.
Така класифікація допомагає, по-перше, конкретизувати вивчення багатьох проблем, а по-друге, є важливою для вирішення практичних завдань боротьби зі злочинністю загалом та окремими її видами.
Злочинність - це деяка стійка єдність, цілісне в певному значення утворення. Поняття ж цілісності в сучасній науці є підґрунтям системно-структурного підходу до вивчення об'єктів і явищ навколишньої дійсності. Багато з них завжди можна уявити у вигляді комплексу взаємопов'язаних елементів, які утворюють певну цілісність. Системний підхід може бути застосований і до вивчення злочинності.
Доказ цілісності злочинності полягає, по-перше, в тому, що на відміну від окремо взятих злочинів вона є закономірним явищем, по-друге, в межах всієї злочинності між окремими її проявами і параметрами існують певний зв'язок і залежність, по-третє, тільки при аналізі злочинності взагалі біль рельєфно виявляються її певні взаємозв'язки і взаємозалежність з іншими соціальними явищами.
У зв'язку з цим злочинність з огляду на системно-структурний підхід розглядається як порівняно самостійна, динамічна, ймовірна соціальна система, елементами якої є конкретні злочини, а також окремі види злочинів, об'єднані в однорідні групи. Специфічний зв'язок цих елементів створює вже не просту сумарну сукупність, а якісно інше за своїм змістом явище - злочинність.
«Конкретний злочин», «окремий вид злочинів, а також їх об'єднання в однорідні групи» і «злочинність» - не тотожні поняття. Між ними слід проводити принципову відмінність: вони знаходяться в діалектичному взаємозв'язку одиничного, особливого і спільного (загального). Названі три філософські категорії співвідносяться між собою таким чином: а) загальне існує лише окремому, через окреме, причому воно лише приблизно охоплює всі окремі предмети; б) будь-яке одиничне неповно входить у загальне; в) особливе є зв'язуючою ланкою між окремим (одиничним) і загальним, тобто щодо одиничного особливе є загальним, а щодо спільного (загального) - одиничним.
Злочин завжди вчиняється конкретною особою, він - явище (подія), одиничне, яке несе на собі відбиток індивідуальності. Існуюча в суспільстві злочинність і окремі види (групи) злочинів - це явища, що відображають одну із сторін поняття суспільного організму, визначеного наперед соціальними умовами життя суспільства, це відносно масові категорії, що характеризуються статистичними закономірностями. У злочинності проявляється не індивідуальна воля, а дія суспільних закономірностей.
Злочин (одиничне) проявляється в особливому (в певних видах злочинів) і загальному. В свою чергу злочинність (загальне) включає в себе окремі види злочинів (особливе) і конкретні злочини (окреме). Злочинність відображає найбільш істотні риси окремих злочинів, абстрагуючись від випадкових і індивідуальних ознак, що мають значення для конкретних злочинів.
Отже, враховуючи короткий аналіз перелічених вище ознак злочинності, сформулюємо її визначення. Злочинність - це відносно масове, історично мінливе соціальне явище, яке має певну територіальну і часову поширеність, являє собою цілісну, засновану на статистичних закономірностях систему одиничних суспільно-небезпечних діянь, заборонених кримінальним законом. Таке визначення містить найбільш загальні істотні ознаки злочинності: дає досить повне уявлення про неї; розкриває її природу, походження і зміст, дозволяє відрізнити її від суміжних соціальних явищ.
1.2 Латентна злочинність та її вплив на кількісні показники злочинності
Латентність злочинності -- це ознака, яка відображає існування в країні тієї реальної ситуації, коли певна частина злочинності залишається неврахованою. В усіх державах фактична злочинність перевищує ту кількість злочинів, які зареєстровані їх органами. Так було раніше, так є і тепер. У зв'язку з цим практика свідчить про те, що інформація, заснована на статистичному відображенні, має спотворений характер, далеко не завжди відповідає дійсності. За межами обліку залишається латентна (прихована) злочинність, так звана, «темна цифра» злочинності.
Питання, пов'язані з латентною (прихованою) злочинністю, належать до найважливіших і одночасно найскладніших проблем кримінології. Ефективна протидія злочинності, встановлення над нею дієвого соціального та державного контролю потребують дослідження реальних масштабів злочинності, прогнозування її «поведінки», визначення адекватної антикримінальної стратегії й тактики.
Однак спиратися при цьому виключно на дані офіційної статистики злочинності, як одностайно вважають науковці та більшість спеціалістів практиків, не можна, оскільки такі дані не повною мірою відображають реальний стан злочинності в державі.
Офіційна статистика відображає не стільки стан злочинності, скільки стан її реєстрації в країні. Вітчизняні дослідники справедливо наголошують, що прихована злочинність суттєво спотворює наші уявлення про кримінологічну ситуацію, реальний стан, структуру, характер, динаміку злочинності, про розмір і характер завданої шкоди.
Отже, на підставі вищевикладеного, можна зазначити, що латентна злочинність спотворює дані про реальну злочинність, а тому потрібно визначити, чи впливає вона на кількісні показники злочинності і якщо так, то яким чином.
Вимірювання рівня злочинності ти інших її показників ведеться на основі даних про зареєстровані злочини. Давно відомо, що з різних причин реєструються не всі вчинені злочини. Фактична кількість вчинених злочинів завжди більша від зареєстрованої:
Зфакт > Зреєстр.
Фактично вчинена злочинність, яка не стала предметом реєстрації злочинів, називається латентною (від лат. Latens (lateпtis) - прихований, невидимий). Латентна злочинність, її розміри обумовлюють викривлене, неповне уявлення про злочинність в цілому і тому мають вивчатися, визначатися для отримання більш адекватного уявлення про фактично вчинену кількість злочинів. Проте на офіційну статистику латентна злочинність не впливає, оскільки просто не береться до уваги.
Під латентною (прихованою) злочинністю у кримінології та правоохоронній практиці розуміють сукупність злочинних діянь, що були реально вчинені, але не стали відомі органам кримінального судочинства і відповідно не відображаються в офіціальній статистиці.
Злочини, що стали латентними, відрізняються від інших та між собою причинами та механізмами набуття латентності. Існує досить поширена думка про те, що латентність є ознакою злочинності в цілому, що латентність та процес латентизації, тобто набуття злочинністю властивості латентності, характерні тією чи іншою мірою усім видам злочинів, оскільки переважна більшість осіб, які вчиняють злочини, прагнуть залишитися невикритими, невідомими для офіційної системи кримінальної юстиції.
З іншого боку, є противники використання самого терміна «латентність», який, мовляв, є штучним утворенням науковців-кримінологів і до поняття «латентна злочинність» нічого не додає, особливо у сфері практичної діяльності. З цим не можна погодитися, оскільки доведено, що латентні злочини мають різні причини та механізми набуття ознаки латентності, а звідси передбачаються різні форми і засоби скорочення латентної злочинності, насамперед через гальмування процесів набуття злочинами ознаки латентності.
У кримінологічній літературі пропонується кілька варіантів поділів латентної злочинності. За одним з них її поділяють на природну, штучну та межову. При цьому природною латентністю називають сукупність вчинених злочинів, про які не відомо правоохоронним органам, що здійснюють їхню реєстрацію. До штучної латентної злочинності при такому поділі відносять злочини, про вчинення яких стало відомо правоохоронним органам, але вони з різних причин не беруть їх на облік. Межовою латентністю називають сукупність тих злочинів, вчинення яких не відомо потерпілому, або факт їхнього вчинення несприймається чи не усвідомлюється потерпілим як злочин.
Запропонований варіант поділу, на думку Закалюка А.П., не охоплює всі можливі причини та механізми латентизації злочинів. Крім того, деякі із запропонованих груп, зокрема межова латентність, не мають чітких критеріїв виділення. Тому він пропонує інший варіант поділу латентних злочинів залежно від причин і механізмів їхньої латентизації. Він реалізований у Програмі вивчення причин латентності злочинів та розробки засобів забезпечення боротьби з латентною злочинністю. Програма затверджена прем'єр-міністром України 01.12.1998 р. Та реалізована у правоохоронних органах і наукових установах України. Згідно з цим поділом всі латентні злочини з названих підстав (причини і механізми набуття латентності) поділяються на шість основних груп.
Злочинні прояви, які з низки причин (вчинення з необережності, правова некомпетентність тощо) помилково не сприймаються як передбачені Кримінальним кодексом України кримінально карані діяння.
Злочини, про які потерпілі з різних мотивів не повідомляють компетентним органам.
Злочини, в яких немає персоніфікованого потерпілого суб'єкта, заінтересованого повідомляти про їхнє вчинення (посягання на державні, загальносуспільні об'єкти та відносини).
Злочини, факт вчинення яких відомий обмеженому колу осіб або лише винуватцям, проте через вжиття ними спеціальних заходів щодо нерозповсюдження відомостей про згадані прояви, а також через незаінтересованість у цьому потерпілих, повідомлення про злочини не надходять до правоохоронних органів. Дуже часто такі злочини вчиняються у тіньових сферах економіки, у податкових відносинах, у процесі незаконного обігу наркотиків, у корумпованих ланках апарату управління. Вони спостерігаються і серед злочинів так званого загальнокримінального (неекономічного та управлінського) характеру, які вчиняють організовані злочинні групи (вбивства, захоплення заручників, шантажування, вимагання, шахрайство тощо).
Злочини, інформація про які відома правоохоронним органам, але вони (помилково або свідомо) не оцінені ними у встановленому кримінально-процесуальному порядку як кримінальні карані діяння та залишені поза обліком. Це так звані «приховані» злочини.
Злочини, стосовно яких прийнято необrрунтоване процесуальне рішення щодо відсутності події або складу злочину.
Важко погодитись, що латентною є лише та злочинність, яка залишається нерозкритою, незареєстрованою, невиявленою. Адже є злочини, які хоч і розкрито, але з якихось причин не зареєстровано. Деякі з них хоч і розкрито, і зареєстровано, але вони не доходять до суду, внаслідок чого залишаються поза сферою кримінологічного аналізу. Точних відомостей про розміри латентної злочинності не існує. Безумовно, вона значна, її стан можна передати формулою:
Нз - незареєстровані злочини; Нрз - нерозкриті злочини; Зв - злочини, за якими не винесені обвинувавальні вироки (але вони розкриті).
Існує також загальна формула обчислення латентної злочинності:
Зф - злочинність фактична; Звр - злочинність врахована, а також формула обчислення її рівня:
Для встановлення рівня латентності злочинності та окремих видів злочинів розроблені та використовуються загальні та спеціальні методи. До загальних належать опитування громадської думки про стан латентної злочинності, у тому числі виявлення осіб, які потерпіли від злочинів, про що повідомляли до правоохоронних органів, але не отримали передбаченого законом реагування; експертна оцінка фахівців; вивчення документів правоохоронних органів, матеріалів фінансового та ревізійного контролю, обліків медичних закладів тощо. До спеціальних методів, які застосовуються прокурорами та науковцями, належить аналіз діяльпості правоохоронних органів щодо реагування на інформацію про злочини, їх розслідування, судовий розгляд справ про них тощо.
Дослідження проблеми латентної злочинності були активізовані після Другої світової війни завдяки зусиллям учених США. Дискусія з приводу цієї проблеми точилася між двома течіями: інституціоналістами і реалістами. Перші виходили з того, що єдиною реальною злочинністю є сукупність офіційно зареєстрованих злочинів, щодо яких органи кримінального судочинства здійснювали заходи офіційного реагування. Реалісти прагнули до встановлення справжніх розмірів злочинності шляхом визначення кількості злочинів, які були реально вчинені, але не зареєстровані офіційною статистикою. Ця дискусія закінчилась перемогою реалістів.
Перше дослідження латентної злочинності було проведене О. Портерфілдом у Форт-Уерті (штат Техас) шляхом опитування групи студентів коледжу і підлітків-правопорушників. Обом групам були задані запитання: чи вчиняли вони коли-небудь якісь делікти. Суть методу полягала в тому, що нормативні назви певних складів злочинів були замінені описами протиправних діянь з використанням побутових понять. Виявилося, що представники обох груп вчиняли одні й ті самі протиправні дії, але студенти робили це рідше. Дослідження-самозвіти були повторені в кінці 50-х на початку 60-х років у країнах Скандинавії. Якщо узагальнити висновки цих досліджень, то вони матимуть такий вигляд:
протиправна поведінка поширена значно більше, ніж це відображає офіційна статистика, переважна частина латентних злочинів не становить великої суспільної небезпеки (вандалізм, крадіжки з магазинів, заподіяння легких тілесних ушкоджень). Такі злочини вчиняє хоч би раз майже кожний підліток;
протиправність у поведінці не є особливістю особи злочинця, вона властива всім громадянам, але ступінь її прояву дуже різний. Велика частина підлітків рідко вчиняє дрібні злочини і дуже малий відсоток неповнолітніх часто вчиняють тяжкі злочини;
офіційна система соціального контролю вживає заходів лише щодо незначної частини неповнолітніх злочинців;
латентність тяжких злочинів менша, ніж тих, що не становлять великої суспільної небезпеки, оскільки про тяжкі злочини повідомлення до поліції надходять набагато частіше.
До недоліків опитувань жертв злочинів з метою визначення ступеня віктимізації населення належать:
обмеженість переліку злочинів, описи яких включаються до анкети;
прагнення частини респондентів забути і не згадувати про неприємні для них події, що веде до викривлення інформації;
помилки в юридичній оцінці протиправних дій, яких припускається частина опитаних, що призводить до викривлення результатів дослідження.
Нині у зарубіжних країнах дослідження латентної злочинності розглядається як необхідне доповнення офіційної статистики, яке дає можливість отримати точнішу картину криміногенної ситуації у країні. Крім національних досліджень такого роду в США, ФРН та інших країнах, був реалізований також проект міжнародного опитування жертв злочинів (The international Crime-Victim Survey). Це довгостроковий проект, який здійснюється Міжрегіональним інститутом ООН з вивчення злочинності і правосуддя (ІЛМІСКІ). Мета проекту - порівняльний моніторинг криміногенних ситуацій у різних країнах світу, вивчення динаміки злочинності та досвіду людей, які стали жертвами різних видів злочинів. Інститут широко публікує і представляє для міжнародного обговорення результати своїх емпіричних досліджень. Ця установа працює у тісному контакті з правоохоронними органами окремих держав, сприяючи розробці стратегій поліпшення криміногенних ситуацій, попередження злочинів і захисту населення.
До цього часу здійснено три етапи дослідження (1989, 1992 - 1994 та 1996 - 1997). Коло країн, у яких проводиться міжнародне опитування жертв злочинів, постійно розширюється. У 1996 - 1997 роках опитування проводилося у 54 країнах Європи, Америки, Африки, Азії, а також країнах СНД. Україна вперше брала участь у цьому проекті в 1997 р.
Ряд цікавих методів виявлення та визначення рівня латентності злочинів запропонував та використав у своєму дослідженні В. Ф. Оболенцев. З їх використанням було встановлено, що в Україні у 1999 р., коли за даними офіційної статистики злочинність скоротилася на 3%, латентними залишилися понад 168 тис. злочинів, тобто 30% від кількості зареєстрованих.
На підставі проведених досліджень можна визначити рівень латентності різних видів злочинів.
Найнижчий рівень латентності мають очевидні, насамперед тяжкі, злочини (вбивства, бандитизм, розбої, нанесення тяжких тілесних ушкоджень).
Середній рівень латентності належить злочинам, вчинення яких не таке очевидне. Про більшість таких злочинів потерпілі з різних мотивів, у тому числі й за відсутністю віри у спроможність та зацікавленість правоохоронних органів, не повідомляють про їхнє вчинення.
Висока латентність характерна для злочинів, вчинення яких відоме лише злочинцеві та потерпілому, при чому останній часто не зацікавлений у розголошсшrі відомостей про злочин: шахрайство, хабарництво, статеві злочини, відмивання «брудних» коштів тощо.
Підсумуючи вищевикладене можна зазначити, що латентна та інша, нелатентна, злочинність пов'язані між собою і впливають одна на одну. Зростання та посилення небезпечності загальної злочинності через її організованість, професіоналізм, тиск на потерпілих та співробітників правоохоронних органів, корупційне розкладання останніх тощо супроводжуються намаганням злочинців уникнути викриття, тобто до збільшення частки латентних злочинів. Цьому намаганню у вигляді «супротиву» може сприяти й підвищення активності у боротьбі зі злочинністю за принципом: «дія викликає протидію». З іншого боку, латентна злочинність, як зазначалося вище, суттєво викривлює уявлення про реальний стан злочинності, хоча і не впливає на кількісні показники злочинності та офіційну статистику, послаблює результативність боротьби з нею, спричиняє безперешкодне відтворення останньої. Злочинність, що залишається поза реагуванням правоохоронної системи, негативно впливає на соціально-психологічний клімат у суспільстві. Вона породжує недовіру громадян до здатності державної влади забезпечити їхню безпеку від злочинних проявів. Наведене обумовлює високу актуальність боротьби з латентною злочинністю в Україні, особливо в умовах тінізації значної частини соціально-економічних відносин, недостатньої прозорості державно-владних та управлінських інституцій та їхніх рішень, зростання злочинності, передусім її організованих форм, корупційних зв'язків, прагнення криміналітету до підкорення влади.
Розділ 2. Аналіз окремих кількісних показників злочинності та методика їх вимірювання
2.1 Рівень та коефіцієнт злочинності
Визначаючи поняття злочинності, наголошувалося, що вона проявляється через певні суспільно небезпечні діяння. Характеристики останніх є змінними, через що злочинність визначається як мінлива людська активність, що має певні кількісні та якісні показники. Крім загальної кількісті злочинних проявів значення має кількість населення, що проживає на ній; співвідношення загальної кількості населення та кількості злочинців на певній території.
Поняття рівня злочинності у тому розумінні, яке наведено нижче, у літературі використовується такими авторами, як І.М. Даньшин, Н.Ф. Кузнецова, Г.М. Міньковський, В.В. Орєхов, М.О. Стручков, О.Ф. Токарєв та іншими, причому Н.Ф, Кузнецова, Г.М. Міньковський, В.В. Орєхов і О.Ф. Токарев уточнюють його як абсолютний рівень, а згідно з Аванесовим, він відомий у літературі ще й як стан злочинності. Надалі будемо вважати, що рівень злочинності -- це загальна кількість злочинів, вчинених на відомій (певній) території, в тій чи іншій державі або регіоні за визначений період часу, а також загальна кількість злочинців, визнаних такими, згідно з законом, за вчинення злочинів на тій самій території й у тому самому регіоні чи державі у зазначений період часу.
Таким чином, рівень злочинності фактично виражений або може бути вираженим у двох одиницях виміру: з одного боку, в злочинах і, з іншого, -- в особах, які вчинили злочини, тобто кількісно рівень злочинності репрезентується двома числами. У загальному випадку ці числа (кількість злочинів і кількість осіб, які їх вчинили) не збігаються, бо один злочин може бути вчинений кількома особами або ж одна особа може вчинити кілька злочинів. Напр., у 2011 році в Україні було зареєстровано 515 833 злочинів і виявлено 225 517 осіб, які їх скоїли.
При обчисленні рівня злочинності, як і при обчисленні рівня злочинності осіб, які винно вчинили злочини, чи при обчисленні інших показників стану злочинності особливого значення набуває вірогідна і об'єктивна первинна інформація про злочинність та різні її первинні показники. Велику і без перебільшення справді неоціненну роль при цьому відіграє єдина система статистичної звітності в органах МВС, СБУ, прокуратури і суду, на яку свого часу звертали увагу В.В. Орєхов, С.С. Остроумов, Л.І. Спиридонов, М.О. Стручков та інші автори.
Звідси виходить, що рівень злочинності обчислюється лише згідно з зареєстрованими злочинами.
Використовуючи загальне поняття рівня злочинності, дамо характеристику визначення рівня злочинності в особах, які вчинили злочини, тобто у злочинцях. При цьому зазначимо, що відповідно до існуючих норм права й чинного кримінального законодавства, особу можна обвинуватити у вчиненні злочину й визнати злочинцем лише у судовому порядку після винесення обвинувального вироку та набрання ним законної сили. Злочинець -- це особа, яка з провиною вчинила суспільно небезпечне діяння, що заборонене законом під загрозою кримінальної відповідальності, і була визнана такою судом у встановленому законом порядку. Тобто, будь-які інші особи, в тому(числі й ті, які вчинили суспільно небезпечні діяння, що не містять знак якихось складів злочинів, передбачених кримінальним законом, а також особи, чию провину у вчиненні злочину судом не введено, та особи, які перебувають під слідством або вчинили латентні злочини, згідно з принципом презумпції невинності, строго кажучи, поняттям "злочинність" чи "злочинці" не охоплюються. Виходячи з береться до уваги лише кількість засуджених до відбуття кримінального покарання чи інших заходів кримінально-правового впливу (умовного засудження або відстрочки виконання вироку) та кількість осіб, звільнених від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав (наприклад, за амністією або у зв'язку з помилуванням чи звільненням від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, із застосуванням примусових заходів медичного характеру тощо).
Безумовно, загальна кількість злочинів та осіб, які їх вчинили, - важливий показник. Цінність його тим вище, чим менше загальне число злочинів і злочинців, оскільки при незначних абсолютних показниках застосування відносних величин недоцільно. Разом з тим абсолютні показники, відображаючи загальну величину злочинності, не дають можливості зробити порівняння.
Порівняння буває двох видів - просторове і тимчасове. Просторове порівняння дозволяє порівняти злочинність в двох різних регіонах за один і той же відрізок часу; тимчасове порівняння - це порівняння злочинності на території одного регіону за різні відрізки часу. Наприклад, у районі А за 2014 рік вчинено 300 злочинів, в районі Б - 350, в області, до складу якої входять ці райони, - 20000 злочинів. Як порівняти ці величини? При аналізі злочинності в районі завжди постає питання, як співвідносяться її розміри із злочинністю в інших районах і з середньою злочинністю по області; при аналізі злочинності в області як співвідносяться її розміри із злочинністю в інших областях і з середньою злочинністю у державі і т. д. Обмеженість абсолютних показників і полягає в тому, що вони не можуть відповісти на ці питання аналізу.
Для вирішення названих завдань необхідно використовувати відносну величину. Такий показник злочинності у статистиці відомий як коефіцієнт злочинності (у кримінологічній літературі цей показник відомий також як відносний рівень, або індекс злочинності). Від рівня (або абсолютного рівня) злочинності коефіцієнт (або відносний рівень, чи індекс) злочинності відрізняється тим що розраховується на певну кількість населення, а саме: коефіцієнт злочинності є відношення кількості злочинів, вчинених на певній території (чи на певній адміністративно-територіальній одиниці), за визначений період часу, а також злочинців, які визнання такими, згідно з законом, за вчинення злочинів на тій самій території (або адміністративно-територіальній одиниці) за той самий означений період часу до заздалегідь зумовленої кількості населення, що мешкає на тій самій території чи на тій самій адміністративно-територіальній одиниці, наприклад, з розрахунку на 1000, 10000, 100000 тощо.
Звідси випливає таке стисле визначення: коефіцієнт злочинності -- це рівень злочинності, обчислений з розрахунку на попередньо чи заздалегідь зумовлену кількість населення, наприклад 1000, 10000, 100000 і т.д.
Якщо рівень злочинності відомий, то коефіцієнт злочинності можна визначити, співставляючи відповідну пропорцію. Порівняно з рівнем злочинності коефіцієнт злочинності вимірюється в відносних одиницях. Наприклад, якщо рівень злочинності в міст з населенням, рівним "Н", становить "С", то коефіцієнт злочинності "К" з розрахунку на 100000 чоловік населення можна обчислити за допомогою такої формули:
К
Аналогічно рівню злочинності коефіцієнт злочинності можна вимірювати в злочинах з розрахунку на певну кількість населення або в злочинцях з розрахунку на певну кількість населення Для підвищення точності розрахунків у формулі замість загальної чисельності населення "Н", яке проживає на досліджуваній території або в досліджуваній державі чи регіоні, використовують чисельність населення, що досягло, згідно з законом, вік кримінальної відповідальності, а в окремих випадках цю чисельність населення додатково обмежують не лише нижньої віковою межею (досягненням передбаченого законом вік кримінальної відповідальності), але й верхньою, виключаючи цієї чисельності осіб похилого віку "як криміногенно менш активних і небезпечних", оскільки цією частиною населення, як правило, вчиняється лише незначна кількість злочинів, які, до того ж,менш суспільне небезпечними порівняно з їх абсолютною більшістю. Зауважимо, що коефіцієнт злочинності можна розраховувати як стосовно окремих видів злочинів, так і злочинності у цілому. В цьому випадку в формулу підставляють значення "С", що дорівнює кількості злочинів окремого виду, вчинених на тій чи іншій території за означений період часу або кількості злочинців, які вчинили ці злочини.
Потрібно зазначити, що оскільки коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинах, і коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинцях, як головні показники злочинності, мають велике теоретичне і практичне значення, то стає зрозумілим, чому останнім часом у літературі поступово окреслилась тенденція до їх роздільного і самостійного найменування. Так, коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинах, отримав ще назву інтенсивності злочинності (якщо він обчислювався з розрахунку на 100 тисяч усього населення чи населення певної групи, певного адміністративно-територіального підрозділу) або коефіцієнта інтенсивності злочинності (якщо він обчислювався з розрахунку на будь-яку заздалегідь зумовлену кількість населення певного адміністративно-територіального підрозділу, чи одиниці). Коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинцях, отримав ще назву злочинної активності (якщо обчислювався з розрахунку на 100 тисяч усього населення чи населення певної групи, певного адміністративно-територіального підрозділу) або коефіцієнта злочинної активності (якщо обчислювався з розрахунку на будь-яку заздалегідь зумовлену кількість населення певного адміністративно-територіального підрозділу, чи одиниці). Як бачимо, на сьогодні ще не існує єдиної, загальноприйнятої, об'єднуючої всі точки зору термінології з цього питання.
Фролова О.Г. пропонує компромісне рішення щодо відокремлення й самостійного визначення і перейменування коефіцієнта злочинності, обчисленого у злочинах і злочинцях, як відповідно коефіцієнта інтенсивності злочинності і коефіцієнта злочинної активності, визначення яких наведено нижче.
Під коефіцієнтом інтенсивності розуміється кількість злочинів, вчинених на певній території чи певній адміністративно-територіальній одиниці, або в підрозділі за означений період часу з розрахунку на заздалегідь зумовлену кількість населення, яке мешкає на тій самій території. Обчислення коефіцієнта інтенсивності злочинності можна відобразити формулою:
де Кі, -- коефіцієнт інтенсивності злочинності (чи коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинах);
С -- рівень злочинності, обчислений у злочинах;
Н0 -- заздалегідь означена і зумовлена кількість населення відносно якої обчислюється коефіцієнт інтенсивності злочинності (наприклад, 1000, 10000, 100000, 1000000 і т.д.);
Н -- кількість населення, яке мешкає на досліджуваній адміністративно-територіальній одиниці, для якої обчислюється коефіцієнт інтенсивності злочинності (це може бути як усе населення, яке мешкає на вказаній території, так і певна його група або частка), наприклад, населення криміногенного віку.
Під коефіцієнтом злочинної активності слід розуміти кількість злочинців, які вчинили злочини на певній території чи певної адміністративно-територіальній одиниці, за означений період часу з розрахунку на заздалегідь зумовлену кількість населення, яке мешкає на тій самій території. Коефіцієнт злочинної активності можна виразити формулою:
,
де К0 -- коефіцієнт злочинної активності населення (або коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинцях);
С1 -- рівень злочинності, обчислений у злочинцях;
Н0 -- заздалегідь означена і зумовлена кількість населення відносно якої обчислюється коефіцієнт інтенсивності злочинності (наприклад, 1000, 10000, 100000, 1000000 і т.д.);
Н -- кількість населення, яке мешкає на досліджуваній адміністративно-територіальній одиниці, для якої обчислюється коефіцієнт інтенсивності злочинності (це може бути як усе населення, яке мешкає на вказаній території, так і певна його група або частка), наприклад, населення криміногенного віку.
Варто зазначити, що коефіцієнт інтенсивності злочинності, так само, як і коефіцієнт злочинно активності може бути обчислений по відношенню до злочинності у цілому, а також по відношенню до окремих видів злочинів.
Подобные документы
Системні ознаки сучасної злочинності українського суспільства. Кількісні характеристики та динаміка криміногенної ситуації в контексті соціально-економічної трансформації суспільства. Пропозиції щодо підвищення ефективності протидії злочинним проявам.
статья [523,0 K], добавлен 10.12.2010Агресивна злочинність неповнолітніх як девіантне явище, її сутність, причини і профілактика. Роль відновного правосуддя в концепції ювенальної юстиції. Поняття та кваліфікація втягнення неповнолітнього у злочинну та іншу антигромадську діяльність.
курсовая работа [87,6 K], добавлен 21.11.2010Поняття та предмет кримінології як науки. Показники, що характеризують злочинність. Джерела кримінологічної інформації і методи їх пізнання. Причини і умови злочинності в сучасному світі і в Україні. Міжнародна організація кримінальної поліції "Інтерпол".
курс лекций [75,3 K], добавлен 15.03.2010Відомості, які відображають стан злочинності, охорони громадського порядку та умови зовнішнього середовища. Роль інформації у діяльності органів внутрішніх справ (ОВС). Система інформаційного забезпечення ОВС та напрями його здійснення і оптимізації.
курсовая работа [41,8 K], добавлен 08.02.2010Функція забезпечення законності і правопорядку як одна з важливих основних внутрішніх функцій демократичної, соціальної, правової держави. Реформа системи правоохоронних органів. Захист прав і законних інтересів громадян. Боротьба зі злочинністю.
реферат [43,8 K], добавлен 13.05.2011Обставини, що виключають злочинність діяння. Поняття необхідної оборони та її зміст, правове обґрунтування згідно сучасного законодавства України, визначення відповідальності. Перевищення меж необхідної оборони, його класифікація та відмінні особливості.
контрольная работа [24,3 K], добавлен 09.05.2011Предмет кримінології як науки. Кримінологічні дослідженя та його етапи. Соціологічний напрямок розвитку кримінології. Злочинність як соціальне явище. Классифікація причин злочинності за рівнем, змістом, механізмом дії.
шпаргалка [133,7 K], добавлен 25.06.2007Дослідження раціональності кримінально-правового закріплення норм про помилку в обставині, що виключає злочинність діяння. Обґрунтування доцільності визначення загальної помилки в діючому Кримінальному кодексі України, модель її законодавчої конструкції.
статья [25,0 K], добавлен 19.09.2017Кримінологічна характеристика поняття латентної злочинності. Правовий підхід до класифікації видів латентної злочинності. Об'єктивні, суб'єктивні причини, що зумовлюють існування латентної злочинності. Спеціально-юридичні методи дослідження злочинності.
курсовая работа [31,6 K], добавлен 27.01.2011Порівняльний аналіз обставин, які виключають злочинність діяння за кримінальним законодавством Англії, Франції та США. Фізичний та психічний примус виконання наказу за законодавством України. Небезпека як правова підстава крайньої необхідності.
дипломная работа [86,5 K], добавлен 28.01.2012
