Закриття кримінальної справи на стадії досудового слідства

Отже, слід зазначити, що відсутність на законодавчому рівні чітко визначених підстав реабілітації є дуже негативним явищем, що звісно породжує як теоретичні, так і практичні проблеми застосування цього інституту. Загальне й визначальне для всіх зазначених випадків закриття кримінальних справ з названих підстав - це повне й беззастережне визнання особи невинуватою у вчиненні злочину. Тому важливо, щоб сутність цього процесуального рішення була зрозуміла не лише самому слідчому та іншим суб'єктам кримінально-процесуальної діяльності, а й громадськості та будь-якому пересічному громадянину.

2.2 Нереабілітуючі обставини до закриття кримінальної справи, їх загальна характеристика

Чинне законодавство, яке регулює порядок притягнення особи до кримінальної відповідальності, передбачає чимало підстав для звільнення особи від такої відповідальності в тій чи іншій формі. Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права вимагає від держави його втілення шляхом запровадження ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у своєму Рішенні від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003 у справі «Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора»: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах». Вимога додержувати справедливості під час застосування кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема, у ст. 10 Загальної декларації прав людини 1948 р. (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.), ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. Звільнення осіб від кримінальної відповідальності та закриття кримінальних справ за нереабілітуючих обставин є одним з найбільш дієвих механізмів вирішення кримінально-правових конфліктів, санкціонованих державою.

Нереабілітуючі підстави означають, що відносно особи зібрано достатньо доказів, які підтверджують вчинення нею діяння, що містить ознаки будь-якого злочину, однак у силу певних обставин провадження кримінальної справи щодо цієї особи виключається. Така особа не вправі вимагати відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, яка була їй завдана в процесі розслідування (пп. 4-11 ч. 1 ст. 6 КПК) Рось Г. Закриття кримінальної справи зі звільненням особи від кримінальної відповідальності та презумпція невинуватості/ Г. Рось// Право України:Юридичний журнал / МінЮст України. - 2009. - №10. - с. 234..

Закриття кримінальної справи з нереабілітуючих обставин можливе лише: 1) при підтвердженні матеріалами справи події злочину; 2) наявності в діянні складу злочину; 3) причетності підозрюваного чи обвинуваченого до вчинення злочину.

До нереабілітуючих підстав закриття кримінальної справи належать:

1) внаслідок зміни обстановки (ст. 7 КПК України); 2) у зв`язку з дійовим каяттям ст. 7-2 КПК України); 3) звільнення від кримінальної відповідальності дітей, які не досягли віку кримінальної відповідальності (ст. 7-3 КПК України); 4) у зв`язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим (ст. 8 КПК України); 5) у зв`язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 9 КПК України); 6) у зв`язку з передачею особи на поруки (ст. 10 КПК України); 7) у зв`язку із закінченням строків давності ( ст. 11-1 КПК України) Козаченко О.В. Кримінальний процес України: Учбово-практичний посібник./ О.В. Козаченко. - Миколаїв, «Іліон». - 2008. - с. 194-195..

Закриття кримінальної справи внаслідок зміни обстановки. Дана підстава може бути умовою звільнення як від кримінальної відповідальності, так і від покарання. Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечним.

Ст. 48 КК України передбачає дві самостійних підстави звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності. Звільнення може мати місце, коли внаслідок зміни обстановки: 1) вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або 2) особа перестала бути суспільно небезпечною.

Звернення до цього виду звільнення від кримінальної відповідальності - право, а не обов'язок суду. У випадку, якщо суд дійде висновку про те, що, незважаючи на суттєву зміну зовнішньої обстановки, суспільна небезпека вчиненого діяння не відпала або особа не перестала бути суспільно небезпечною, звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України не допускається.

Із змісту ст. 7 КПК України випливає, що рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки може бути прийняте, якщо такі зміни сталися після вчинення суспільно небезпечного діяння, якими визнаються: істотні зміни соціально-економічної ситуації, політичного устрою, умов життя, стану здоров'я даної особи, членів її сім'ї, так зване активне розкаяння з цілковитим відшкодуванням шкоди або усуненням інших негативних наслідків злочину Александров Ю.В., Клименко В.А. Кримінальне право України. Загальна частина. / Александров Ю.В.. - К. - 2004. - с. 236..

Закриття кримінальної справи у зв`язку з дійовим каяттям. Згідно зі ст. 45 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

На думку Верховного Суду України, щирим розкаяттям є суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася. Доречно зауважити, що ст. 75 Кримінального кодексу Російської Федерації однією з підстав для припинення кримінального переслідування називає звернення особи до уповноважених органів з явкою з повинною Дроздов О. Кримінально-процесуальні аспекти звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям./ О. Дроздов// Юридичний журнал. - 2006. - №4. - с. 42..

Відповідно до постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005 р. № 12 (передбачене у ст. 45 КК України звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов'язковим і його треба застосовувати незалежно від того, надійшла справа до суду із відповідною постановою чи з обвинувальним висновком.

Цей вид звільнення фактично є констатацією втрати особою суспільної небезпеки, а отже, й недоцільності доведення справи до постановлення вироку. Наявність цієї норми дає можливість досягти повного відшкодування збитків та інших наслідків злочину, а також забезпечити його всебічне розкриття Александров Ю.В., Клименко В.А. Кримінальне право України. Загальна частина./ Александров Ю.В.. - К. - 2004. - с. 238..

Звільнення від кримінальної відповідальності дітей, які не досягли віку кримінальної відповідальності (ст. 7-3 КПК України).

Дана підстава застосовується до осіб у віці від 11 років до досягнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність. За наявності цієї підстави слідчий виносить постанову про закриття кримінальної справи та застосування до дітей, які вчинили суспільно небезпечне діяння, примусових заходів виховного характеру. Якщо особа вчинила злочин у віці до 11-ти років, слідчий виносить постанову про закриття справи, про що повідомляє прокурора і службу у справах неповнолітніх за місцем проживання дитини Козаченко О.В. Кримінальний процес України: Учбово-практичний посібник./ О.В. Козаченко. - Миколаїв, «Іліон». - 2008. - с. 195..

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим (ст. 8 КПК України).

Запровадження відновних процедур у кримінальному судочинстві відображено у численних міжнародно-правових документах, зокрема у Рекомендації Ради Європи «Про медіацію у кримінальних справах»(1999 р.) та «Про надання допомоги потерпілим від злочинів» (2006 р.). Основоположному рішенні Ради Європейського союзу «Про становище жертв злочинів у кримінальному судочинстві» (2001 р.), відповідно до якого до 22 березня 2006 року кожна держава-учасниця ЄС повинна була у своєму законодавстві закріпити можливість проведення медіації - однієї із форм відновного правосуддя у випадках вчинення злочинів Землянська В. Відновне правосуддя: процедури примирення у кримінальному провадженні/ В. Землянська // Право України: Юридичний журнал/МінЮст України. - 2008. - №12. - с. 89..

В кримінально-процесуальному законодавстві України раніше закон передбачав можливість закриття за примиренням підсудного і потерпілого лише кримінальних справ приватного обвинувачення. Однак новий КК, а також і КПК, врахувавши практику, коли потерпілий не завжди бажає, щоб особа, яка вчинила злочин була засуджена та понесла покарання, а віддає перевагу, наприклад, відшкодуванню понесених особисто ним збитків, дав можливість вибору і передбачив раніше невідому вітчизняному законодавству підставу звільнення від кримінальної відповідальності, якою є примирення винного з потерпілим, також і у справах публічного обвинувачення при наявності відповідних підстав Кримінальний процес України: підручник/за ред.. Ю.М. Грошевого, В.М. Хотенця. - Х.: Право, 2000. - 497с..

Підстава звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням винного з потерпілим включає в себе сукупність обов`язкових правових умов. Відсутність хоча б одного з перелічених у законі складових елементів виключає наявність підстави для звільнення за ст. 46 КК України. Однією з процесуально-правових підстав цього виду звільнення від кримінальної відповідальності є факт примирення особи, яка вчинила злочин, з потерпілим, оформлений у належній процесуальній формі: а) усна заява потерпілого, оформлена відповідним протоком; б) письмова заява, яка подається посадовим особам компетентних державних органів безпосередньо потерпілим, письмовий договір або угода про примирення, що підписується учасниками примирення; в) нотаріально посвідчена заява потерпілого, якщо вона передається його представником.

У пунктах 3 і 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 року відмічається, що звільнення винної особи від кримінальної відповідальності та закриття справи у зв`язку з примиренням із потерпілим можливе тільки у разі відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди Давиденко С. Проблеми вдосконалення норм інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням із потерпілим/ С. Давиденко// Вісник Академії правових наук: Збірник наукових праць. - 2010. - №3. - с. 278..

Незважаючи на те, що застосування норм про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим діють з 2001 року, у практичній діяльності слідчих та судових органів вони застосовуються нечасто, оскільки у матеріальному та процесуальному кримінальному праві України немає чіткої регламентації інституту примирення. Так, законодавець, закріпивши у матеріальному кримінальному праві України норму (ст. 46 КК України), що формулює передумови для застосування примирення між потерпілим та обвинувачем, не визначив необхідних положень щодо порядку її реалізації у процесуальному праві. Окрім того, в чинному КПК України не міститься правових приписів щодо форми примирення між потерпілим і особою, яка вчинила злочин; строк, який відводиться для вирішення конфлікту; суб`єктів проведення примирення між сторонами (слідчий або спеціально уповноважена на це особа - медіатор); засобів забезпечення відшкодування завданої потерпілому шкоди Яковів С. Застосування норм про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим/ С. Яковів//Вісник прокуратури: Загальнодержавне фахове юридичне видання. - 2007. - №8. - с. 42..

Актуальним є питання можливості застосування альтернативних заходів розв`язання кримінальних конфліктів шляхом примирення сторін не тільки за злочини невеликої, а й середньої тяжкості та навіть деякі тяжкі. Іноді нероздільним аргументом виступає практична доцільність розширення застосування примирення за злочини середньої тяжкості та деякі тяжкі, однак законодавець не поспішає розширювати дію ст. 46 КК України на перелік злочинів більшої тяжкості, ніж нею передбачено. Хоча можна навести певні приклади таких спроб із законодавства інших країни. Так, у ст. 25 Кримінально-процесуального кодексу РФ, що закріплює механізм реалізації примирення, та матеріальній нормі, передбаченій ст. 76 КК РФ ідеться про злочини невеликої та середньої тяжкості Соловйова О. Примирення сторін як альтернативний захід розв'язання кримінально-правових конфліктів/ О. Соловйова// Підприємництво, Господарство і право: Щомісячний науково-практичний господарсько-правовий журнал. - 2008. - №10. - с. 107..

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 9 КПК України).

Кримінальна справа закривається щодо неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо виправлення такого неповнолітнього можливе без застосування покарання. У разі ухилення неповнолітнього, який вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності на загальних підставах, а отже, провадження в справі триває за загальними правилами (ч. 3 ст. 97 КПК України) Козаченко О.В. Кримінальний процес України: Учбово-практичний посібник./ О.В. Козаченко. - Миколаїв, «Іліон». - 2008. - с. 195..

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з передачею особи на поруки (ст. 10 КПК України).

Матеріально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки є: 1) вчинення злочину вперше; 2) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості (ст. 47 КК).

Процесуально-правовими підставами є: 1) щире каяття (щиросердечне визнання вини); 2) сприяння розкриттю чи розслідуванню злочину; 3) відшкодування заподіяної шкоди та інші позитивні дії, що підтверджують глибоке усвідомлення хибності своєї поведінки; 4) отримання клопотання колективу підприємства, установи чи організації про передачу обвинуваченого на поруки.

Характерною особливістю цього виду звільнення від кримінальної відповідальності є умовний характер, у зв'язку з чим набуває актуальності поведінка винного після звільнення. Тобто особа умовно не притягується до кримінальної відповідальності, а вирішення цього питання остаточно проводиться протягом року з дня винесення рішення про передачу на поруки. У разі порушення умов передачі на поруки у передбаченому законом порядку вирішується питання про притягнення її до кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 47 КК). У таких випадках відновлення справи проводиться у касаційному порядку, передбаченому статтями 383-395 КПК.

Звільнення від кримінальної відповідальності із закінченням строків давності ( ст. 11-1 КПК України).

Статтею 49 КК України передбаченi строки давностi притягнення особи до кримiнальної вiдповiдальностi. Пiд давнiстю розумiється закiнчення з моменту вчинення злочину, встановленого в законi строку, пiсля чого виключається кримінальна вiдповiдальнiсть i застосування покарання. Закриття справи за даною пiдставою передбачено законодавцем, оскiльки слушне припущення, що сплив значного часу з моменту вчинення злочину послаблює виховне i запобiжне значення покарання i робить застосування його недоцiльним. Ряд авторiв пов'язують застосування давностi з втратою діянням суспiльної небезпеки.

Кримiнальний i кримiнально-процесуальний закони мiстять ряд умов застосування iнституту давностi притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi, а саме: 1) сплив встановлених строків. Законом передбачено два види строків давності: диференційований, тривалість якого залежить від тяжкості вчиненого злочину (а не від строку покарання, як це було у КК 1960 року), та загальний для всіх злочинів 15-річний строк для осіб, які переховуються від слідства і суду; 2) відсутність обставин, що порушують їх перебіг (ст. 49 КК). 3) згода обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності Кримінальний процес України: підручник/за ред.. Ю.М. Грошевого, В.М. Хотенця. - Х.: Право, 2000. - с. 498..

Не поширюються правила про давнiсть вiдносно осiб, якi вчинили злочини проти миру й безпеки людства. 26 листопада 1968 року була пiдписана Конвенцiя про незастосування строку давностi до воєнних злочинiв i злочинiв проти людства, до якої приєднався i СРСР, i вiдповiдно Україна.

Серед науковців немає єдності з приводу того, чи потрібно закривати провадження у справі щодо осіб, яких протягом 15-ти років не знайдено. Суперечності щодо цього містяться й у кримінально-процесуальному законодавсті.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 11-1 КПК України, якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених у ч. 1 ст. 49 КК України, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття за підставою, передбаченою ч. 2 ст. 49 КК України. Відповідно ч. 2 ст. 49 КК України встановлює що перебіг давності зупиняється, якщо особа, яка вчинила злочин, ухилялася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням чи її затриманням або особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло 15 років.

Частина 3 ст. 49 КК України закріплює правило, згідно якого перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у ч. 1 тa ч. 2 ст. 49 КК України строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Таким чином, створена ситуація, за якої особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності, а справа може бути закрита, коли невідомо, вчинила особа нові злочини чи ні, тобто чи переривався перебіг строку давності. Така ситуація порушує насамперед права потерпілого. Крім того, ч. 3 ст. 7 КПК України закріплює норму про те, що закінчення строків давності можливе лише щодо обвинуваченого і підсудного, тобто конкретної особи, і то за умови, що вони не заперечують проти цього. В цьому плані ч. 3 ст. 11-1 КПК України суперечить змісту ч. 3 ст. 7-1 КПК України, оскільки вона закріплює норму про закриття кримінальної справи щодо невстановленої особи Крет Г. Закриття кримінальної справи у зв8язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності. /Г. Крет., В. Король//Часопис Київського університету права: Український науково-теоретичний часопис. - 2008. - №3. - с. 282..

Процесуальний порядок закриття кримінальної справи є майже однаковим для всіх вказаних видів звільнення від кримінальної відповідальності (певні особливості притаманні такому виду, як звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру). Найбільш важливим є те, що звільнення від кримінальної відповідальності особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, здійснюється винятково судом (ч. 2 ст. 44 КК України). Тому кримінальна справа у ході провадження якої встановлені підстави для звільнення від кримінальної відповідальності, направляється до суду, який і приймає остаточне рішення про закриття кримінальної справи.

Процесуальний порядок закриття кримінальної справи включає в себе сукупність таких дій:

1) Роз`яснює суть обвинувачення, підстави для звільнення від кримінальної відповідальності, а також право заперечувати проти прийняття рішення проти закриття кримінальної справи. Якщо обвинувачений заперечує проти прийняття такого рішення, то провадження продовжується в загальному порядку і кримінальна справа направляється до суду з обвинувальним висновком. Я вважаю, що згода потерпілого нарівні зі згодою обвинуваченого повинна бути визнана однією з обов`язкових умов звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами. Нереабілітуючі підстави повинні бути встановлені тільки достовірно. Крім того, закриття кримінальної справи з окремих нереабілітуючих обставин можливе лише за згодою підозрюваного чи обвинуваченого (ч. 3 ст. 6 КПК), його близьких родичів, громадської організації (п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК) або потерпілого (п. 6 ч. 1 ст. 6 КПК), яку доцільно отримати ще до винесення постанови;

2) Складає мотивовану постанову. Мотивом прийняття рішення про закриття кримінальної справи за підставами, що не реабілітують, є висновок про те, що виправлення обвинуваченого можливе без застосування кримінального покарання. У постанові про закриття кримінальної справи, крім даних, передбачених у ст. 130 КПК, повинно бути зазначено: відомості про особу обвинуваченого (підозрюваного), суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасування запобіжного заходу і заходів по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна, а також щодо речових доказів. Крім того, виходячи зі змісту принципу забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист, який передбачає необхідність роз'яснення і забезпечення відповідних прав, у постанові повинен також міститися запис з роз'ясненням порядку її оскарження.

3) Ознайомлює з постановою обвинуваченого, його захисника, потерпілого і його представника. Якщо зазначені особи заявили відповідне клопотання, то слідчий ознайомлює їх з усіма матеріалами кримінальної справи, про що складається протокол. Необхідно відзначити, що слідчий у всіх випадках зобов`язаний з`ясувати думку потерпілого про закриття кримінальної справи, яка (крім таких підстав, як примирення з потерпілим, дійове каяття) не є обов`язковою для слідчого та судді. У разі, якщо потерпілий заперечує проти закриття кримінальної справи за такими підставами, як примирення з потерпілим, дійове каяття, то провадження по ній проводиться в загальному порядку.

4) Направляє матеріали кримінальної справи прокурору, який приймає одне з двох рішень: дає згоду на направлення матеріалів кримінальної справи до суду для закриття кримінальної справи, повертає кримінальну справу для продовження досудового слідства у загальному порядку Козаченко О.В. Кримінальний процес України: Учбово-практичний посібник./ О.В. Козаченко. - Миколаїв, «Іліон». - 2008. - с. 196..

Погоджуюся з думкою С. Давиденко, який вважає за необхідне закріпити на законодавчому рівні положення про те, що коли потерпілий (його представник) заперечує проти закриття кримінальної справи з будь-якої з нереабілітуючих підстав, його участь при вирішенні в судовому засіданні даного питання має бути визнана обов`язковою. При цьому позиція потерпілого фіксується у протоколі судового засідання Давиденко С. Проблеми вдосконалення норм інституту звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням із потерпілим/ С. Давиденко//Вісник Академії правових наук України: Збірник наукових праць. - 2010. - №3. - с. 284..

Отже, припинення кримінальної справи з нереабілітуючих підстав має величезне значення. По-перше, громадяни, які звільняються від кримінальної відповідальності, отримують шанс подальшою своєю поведінкою довести добропорядність. По-друге, органи досудового слідства можуть зосереджувати свою увагу і свої зусилля на розслідуванні злочинів, що мають значну суспільну небезпеку, завдали серйозної шкоди інтересам особистості і суспільства в цілому.

ВИСНОВКИ

Закриття кримiнальної справи на досудовому слiдстві - заключний етап розслiдування, пiд час якого слiдчий, прокурор, в межах своїх повноважень, аналiзує та оцiнює зiбранi докази i на їх основi констатує закiнчення провадження у кримiнальнiй справi по сутi, у зв'язку з наявнiстю передбачених законом пiдстав. Відтак, після набрання законної сили прийнятим рішенням про закриття кримінальної справи, закінчується й кримінально-процесуальні правовідносини учасників кримінального процесу. Закриття кримінальної справи має на меті перевірку всебічності, повноти й об`єктивності проведеного слідства, дотримування норм кримінального процесу.

Підстави щодо закриття кримінальної справи поділяються на реабілітуючи і нереабілітуючі. Я вважаю, що така класифікація є найбільш вдалою, оскільки в її основу покладено юридичні наслідки закриття справи . Вона дозволяє застосовувати відповідні кримінально-процесуальні норми, визначати наслідки, які наступають при прийнятті рішення про закриття кримінальної справи щодо зацікавлених у ній осіб, і реально гарантувати захист їх прав та законних інтересів.

Реабілітуючі підстави -- це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні злочину, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї обвинувачення, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до відповідальності, затриманням або взяттям під варту.

Реабiлiтуючими пiдставами до закриття кримiнальної справи слiд вважати пiдстави, вказанi в п. п. 1, 2, 5 ч. 1. ст. 6 та в ч. 2 ст. 213 КПК України, а саме: вiдсутнiсть подiї злочину (п.1 ч.1 ст. 6 КПК); вiдсутнiсть у дiяннi складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК ); недоведенiсть участi обвинуваченого у вчиненнi злочину (ч. 2 ст. 213 КПК ).

Загальне й визначальне для всіх зазначених випадків закриття кримінальних справ з названих підстав - це повне й беззастережне визнання особи невинуватою у вчиненні злочину. Тому важливо, щоб сутність цього процесуального рішення була зрозуміла не лише самому слідчому та іншим суб'єктам кримінально-процесуальної діяльності, а й громадськості та будь-якому пересічному громадянину. Слід зазначити, що практичнi працiвники органiв внутрiшнiх справ не завжди чітко розмежовують реабiлiтуючi пiдстави, тому в аналогiчних випадках кримiнальнi справи закриваються за рiзними пiдставами. Невизначенiсть при розмежуваннi реабiлiтуючих пiдстав до закриття кримiнальної справи, нерозумiння їх юридичного змiсту пов'язане з досить нечiтким вирiшенням цього питання в дiючому кримiнально-процесуальному законодавствi України.

Нереабілітуючі підстави - це підстави, які означають, що відносно особи зібрано достатньо доказів, які підтверджують вчинення нею діяння, що містить ознаки будь-якого злочину, однак у силу певних обставин провадження кримінальної справи щодо цієї особи виключається.

До нереабілітуючих підстав закриття кримінальної справи належать:

1) внаслідок зміни обстановки (ст. 7 КПК України); 2) у зв`язку з дійовим каяттям ст. 7-2 КПК України); 3) звільнення від кримінальної відповідальності дітей, які не досягли віку кримінальної відповідальності (ст. 7-3 КПК України); 4) у зв`язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим ( ст. 8 КПК України); 5) у зв`язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 9 КПК України); 6) у зв`язку з передачею особи на поруки (ст. 10 КПК України); 7) у зв`язку із закінченням строків давності ( ст. 11-1 КПК України).

Iз сутi статтей, якими регулюється порядок закриття кримiнальної справи за нереабiлiтуючими пiдставами, видно, що закрити справу можна тiльки у тому випадку, коли вина особи, вiдносно якої приймається рiшення, безперечно доведена. Слiдчий повинен бути переконаний, що ним використанi всi, передбаченi законом, засоби встановлення істини, i що iстина встановлена. Якщо iстина не встановлена, вина особи недоведена, вiдповiдно невиконанi завдання кримiнального судочинства. В такому випадку закiнчити досудове слiдство слiдчий не має права.

Вважаю, що назва ст. 8 КПК України - “Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим” є не зовсім вдалою. Не повинно бути різниці - хто є ініціатором такого примирення. У зв'язку з цим назву даної статті пропоную викласти таким чином: “Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням сторін”.

Закриття кримінальної справи має велике значення

По-перше, кримінальну справу за нереабілітіруюшім підставах може бути припинена тільки у відношенні особи, яка певним чином позитивно характеризується. Ця обставина якби передбачає, що до припинення кримінальної справи ця особа вирішила всі проблеми з потерпілим, відшкодувала заподіяну йому шкоду. В іншому разі орган дізнання, слідчий навряд чи вирішується на припинення кримінальної справи, резонно вважаючи, що така постанова може бути скасовано судом за скаргою незадоволеного потерпілого.

По-друге, своєчасне припинення кримінальної справи за відсутністю складу злочину або за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, сприяє якнайшвидшому встановленню особи, дійсно вчинила даний злочин, а значить, в кінцевому рахунку і захисту прав потерпілого.

По-третє, припинення кримінальних справ у стадії попереднього розслідування значно знижує навантаження судів.

Отже, закриття кримінальних справ є проявом розвитку кримінально-процесуального законодавства у напрямку пом'якшення відповідальності за злочин невеликої та середньої тяжкості, вчинений вперше, наданням державою людині, яка оступилася, можливості виправитися.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України, видавництво «Весна», - Х.-2010 р.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України: за станом на 15 серпня 2011 року . - Х.: ПП «ІГВІНІ», 2011.- с. 135.

3. Кримінальний кодекс України, зі змінами і доповненнями від 15.05.2008 року/К.:, Паливода А.В., 2008.

4. Закон України "Про внесення змiн i доповнень до деяких законодавчих актiв України щодо удосконалення попереднього розслiдування" вiд 30.06.1993р. // Голос України. - 20.06.1993.

5. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 1 груд. 1994 р. № 266/94-ВР / Верховна Рада України.

6. Наказ Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 4 берез. 1996 р. № 6/5/3/41 / Верховна Рада України .

7. Александров Ю.В., Клименко В.А.. Кримінальне право України. Загальна частина./ Александров Ю.В.. - К. - 2004.

8. Арестова Е.Н. Прекращение уголовного дела при производстве дознания /Е.Н.Арестова //Российский следователь. - 2003. - №11.

9. Благодир С. Закриття кримінальної справи в досудовому слідстві: Навчальний посібник. / С. Благодир. - Тернопіль: - 2001.

10. Благодир С. Деякі питання закриття кримінальних справ у досудовому слідстві. - Актуальні питання розкриття та розслідування злочинів // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць - Дніпропетровськ, 2006.- № 1 (28).

11. Волынская О.В. Некоторые подходы к формулированию понятия «прекращение уголовного дела» / О.В. Волынская // Российский следователь. - 2006. - №3.

12. Грошевий Ю.М. Кримінальний процес України: підручник/за ред.. Ю.М. Грошевого, В.М. Хотенця. - Х.: Право, 2000.

13. Грошевий К.С. Кримінальний процес України.// Під ред. К.С. Грошевого, П.М. Капліної. -Х. «Право». - 2010.

14. Губська О. Поняття закриття кримінальної справи та закінчення кримінального переслідування / Підприємництво господарство і право: Щомісячний науково-практичний господарсько-правовий журнал. - 2008. - №4.

15. Давиденко С. Проблеми вдосконалення норм інституту звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням із потерпілим / С. Давиденко//Вісник Академії правових наук України: Збірник наукових праць. - 2010. - №3.

16. Дроздов О. Кримінально-процесуальні аспекти звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку з дійовим каяттям./ О. Дроздов// Юридичний журнал. - 2006. - №4.

17. Землянська В. Відновне правосуддя: процедури примирення у кримінальному провадженні/ В. Землянська // Право України: Юридичний журнал/МінЮст України. - 2008. - №12.

18. Коваль О. Порівняльна характеристика інститутів виправдання та реабілітації особи / О. Коваль// Підприємництво, господарство і право: Щомісячний науково-практичний господарсько-правовий журнал. - 2012. - №2.

19. Козаченко О.В. Кримінальний процес України: Учбово-практичний посібник./ О.В. Козаченко. - Миколаїв, «Іліон». - 2008.

20. Косець Д. Реабілітація засудженого при встановленні фальсифікації доказів/ Д. Косець // Право України: Юридичний журнал / МінЮст України. - 2007. - №5.

21. Крет Г. Закриття кримінальної справи у зв'язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності. /Г. Крет., В. Король//Часопис Київського університету права: Український науково-теоретичний часопис. - 2008. - №3.

22. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право : Курс лекцій: Навч. пос./ Л.М. Лобойко. - К.: Істина, 2005.

23. Мазур М.Р Захист прав та законних інтересів осіб, які зазнали незаконного переслідування чи (та) засудження в кримінальному процесу: законодавче регулювання та практика застосування (Текст) /М.Р. Мазур // Часопис Київського університету права: український науково-теоретичний часопис. - 2011. - №2.

24. Мазур М.Р. Особи, які підлягають реабілітації у кримінальному процесі. / М.Р. Мазур // Вісник Академії адвокатури України. - 2010. - № 1.

25. Мазур М.Р. Підстави реабілітації в судовому провадженні/ М.Р. Мазур // Часопис Львівського національного університету ім.. І. Франка. - 2010. - вип.. 51.

26. Майгур М.О. Закриття кримінальної справи: деякі практичні проблеми/ О. Майгур // Юридична Україна. - 2006. -№3.

27. Майгур М.О. Процесуальний порядок закриття кримінальної справи за реабілітуючи ми обставинами./ М.О. Майгур // Часопис Національної академії внутрішніх справ. - 2010. - №3.

28. Михеєнко М.М. Кримінальний процес України: [підруч.] / Михеєнко М. М., Hop В.Т., Шибіко В.П. - К.: Либідь, 1992.

29. Назаров В.В. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. - Вид. 2-е, доп. і переробл. / В.В. Назаров, Г.М. Омельяненко. - К.: Атіка, 2007.

30. Рось Г. Закриття кримінальної справи зі звільненням особи від кримінальної відповідальності та презумпція невинуватості/ Г. Рось // Право України:Юридичний журнал / МінЮст України. - 2009. - №10.

31. Соловйова О. Примирення сторін як альтернативний захід розв`язання кримінально-правових конфліктів/ О. Соловйова// Підприємництво, Господарство і право: Щомісячний науково-практичний господарсько-правовий журнал. - 2008. - №10.

32. Суховіліна А. Проблеми детермінації реабілітації як самостійного процесуально-правового інституту / А. Суховіліна // Вісник прокуратури: Загальнодержавне фахове юридичне видання. - 2011. - №6.

33. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. пос./ В.М. Тертишник. - К.: Юрінком Інтер, 1999.

34. Шумило М.Є. Реабілітація у кримінальному процесі: Монографія. - Х.: Арсіс, 2001.

35. Яковів С. Застосування норм про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим/ С. Яковів // Вісник прокуратури: Загальнодержавне фахове юридичне видання. - 2007. - №8. - с. 42.

Размещено на Allbest.ru