Речові докази в системі джерел доказів кримінального процесу

1) коли відомо, у кого чи де зберігається предмет або документ;

2) коли відсутня загроза того, що документ або предмет будуть знищені, внесено в них зміни в період між вимогою і доставлянням об'єктів.

Отримання - це доставляння сторонами обвинувачення та захисту, посадовими особами та громадянами письмових документів та предметів з проханням про їх залучення до кримінального провадження з фіксацією цього факту.

Сторона захисту може впливати на формування доказової бази кримінального провадження шляхом ініціювання проведення слідчих та негласних слідчих дій.

Відповідно до п. 8 ч. З ст. 42, ч. 5 ст. 44, ч. 4 ст. 46, п. З ч. 1 ст. 56, ч. 4 ст. 58, ч. З ст. 61, ч. З ст. 62, ч. З ст. 63 КПК мають право збирати і подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, підозрюваний, обвинувачений, законний представник підозрюваного, обвинуваченого, захисник, потерпілий, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники.

3.2 Особливості оцінки речових доказів

У теорії кримінального процесу та на практиці сформувалось стійке розуміння поняття оцінки доказів як розумової, логічної діяльності, що призводить до таких правових ознак доказів, як допустимість, належність, достовірність та достатність кожного окремого доказу та їх сукупності для формулювання висновків, рішень у справі.

Оцінка джерела доказів з точки зору повноти відомостей, які в ньому містяться, здійснюється шляхом зіставлення відомостей, що відносяться до однієї і тієї ж обставини, із відповідним змістом аналогічного джерела доказів (наприклад, показань обвинуваченого, що одержані у різний час або під час проведення різних слідчих дій: допиту, очної ставки тощо).

Оцінка доказів тісно переплітається з їх перевіркою. У науці кримінального процесу є загальновизнаним положення, що логічний етап перевірки доказів починається з їх аналізу й синтезу. Аналіз проводиться шляхом умовного роз'єднання змісту й джерела. Аналізуючи зміст доказу, суб'єкт доказування більш глибоко пізнає його узгодженість чи неузгодженість з іншими доказами і таким чином збільшує своє уявлення про обставини події, що досліджується, або доходить необхідності отримати нові докази. Самостійний аналіз джерела доказу надає можливість виявити його особливості, які дозволяють вести мову про об'єктивність і правдивість джерела. Зокрема, на показання свідка можуть впливати його вік, професія, стан здоров'я і органів чуття, обставини сприйняття подій та явищ, соціальні ознаки, зумовлені рівнем інтелекту, службовим і сімейним статусом тощо. Аналіз доказів передбачає і їх синтез, тобто перевірку в сукупності. Такий підхід до перевірки доказів дає можливість аналізувати їх з точки зору суперечливості або достовірності, повноти чи неповноти, логічного зв'язку або відсутності такого тощо.

Слідчий, наприклад, при отриманні якогось окремого доказу піддає його перевірці, збирає при цьому нові докази. Потім він оцінює зібрану сукупність доказів, порівнює їх між собою. Якщо отриманий доказ буде підтверджений недостатньо або певні суперечності не будуть усунуті, виникає необхідність отримати нові докази. Таким чином, оцінка доказів існує не тільки на заключному етапі доказування при дослідженні всієї сукупності зібраних і перевірених доказів, тобто протягом всього процесу доказування. Саме в результаті такої оцінки слідчий отримує нове похідне знання про те, наприклад, що обвинувачений (підозрюваний) у справі може переховуватися від слідства та суду, перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні або займається злочинною діяльністю. Таке знання стає підґрунтям для вибору виду запобіжного заходу і спрямоване, зокрема, на забезпечення ефективного процесу доказування в цілому і навпаки, допущені при такій оцінці помилки слідчого перешкоджають розвитку і завершенню доказування у кримінальній справі.

Перевірку не можна ототожнювати з оцінкою доказів, оскільки оцінку становить суто розумовий (логічний) процес, а поєднання цього процесу з практичними діями складає перевірку доказів. До того ж, у першому випадку досліджуються один чи кілька доказів, переважно з метою встановлення їх змісту та допустимості; а в іншому - тільки зміст усіх зібраних і перевірених доказів, а також кожного доказу окремо, зв'язки і відносини між ними, обставини, котрі ними встановлюються. Наприклад, якщо достовірність доказів повною мірою може бути не встановлена через обмежену кількість доказів і заслуговує на оцінку з урахуванням повної сукупності доказів у справі, то належність і допустимість можуть бути встановлені вже на етапі збирання і перевірки доказів.

Також у ст. 94 КПК закріплено засаду вільної оцінки доказів. Серед головних умов вільної оцінки доказів, яка носить обов'язковий характер для всіх суб'єктів оцінки, що ведуть процес, законодавець називає такі:

1) необхідність формування внутрішнього переконання;

2) необхідність всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності;

3) необхідність керуватись законом;

4) ніякі докази не мають для суб'єкта оцінки наперед встановленої сили.

Внутрішнє переконання доцільно розглядати як мету (результат) оцінки доказів у разі прийняття будь-якого процесуального рішення. Внутрішнє переконання -- це такий стан свідомості суб'єкта оцінки, коли він вважає, що зібрані й перевірені у справі докази є достатніми для вирішення питання щодо наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування, або інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і впевнений у правильності свого висновку та готовий до практичних дій відповідно до отриманих знань.

Закономірна присутність психологічного компоненту у формуванні внутрішнього переконання суб'єкта оцінки зумовлює неминучий вплив його почуттів на результати оцінки доказів і якість рішень, що приймаються. На внутрішнє переконання впливають також морально-етичні, ситуативні, цілеспрямувальні, соціальні чинники. Це не означає, що суб'єкт оцінки вправі приймати процесуальні рішення лише за наявності у нього внутрішнього переконання: саме по собі внутрішнє переконання не має правового значення. Стаття 94 КПК вимагає, щоб ця впевненість ґрунтувалась на "всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності" у відповідності з вимогами закону, тобто закон вимагає, щоб внутрішнє переконання було обґрунтованим. Вимоги закону щодо розгляду обставин справи слід розглядати і як вимоги щодо оцінки відповідних доказів. Це пов'язано з тим, що процесуальне рішення приймається на підставі всебічної, повної і об'єктивної оцінки зібраних і перевірених на поточний момент доказів, а не обставин справи. Тому внутрішнє переконання, до якого приходять суб'єкти оцінки, перш за все ґрунтується саме на такому всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх доказів у їх сукупності. Шлях внутрішнього переконання повинен відображуватись через мотивування висновків. Це дозволяє його перевірити і дійти висновку про правильність або помилковість.

3.3 Зберігання речових доказів та вирішення питання про речові докази у кримінальному процесі

Порядок зберігання речових доказів, поданий у коментованій статті, конкретизується у відомчих нормативних актах, основним з яких є Інструкція, затверджена наказом Генеральної прокуратури України, МВС України, ДПА України, Служби безпеки України, Верховного Суду України, ДСА України від 27 серпня 2010 р. №51/401/649/471/23/125 "Про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду". Положення цієї Інструкції, які не узгоджуються зі ст. 100 КПК України, не застосовуються.

Речові докази у разі їх виявлення, насамперед, повинні бути уважно оглянуті, сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду. Після цього вони приєднуються до кримінального провадження постановою слідчого, прокурора, ухвалою суду. Надалі речові докази зберігаються з матеріалами провадження в органах досудового розслідування або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації. Відповідальними за їх збереження є особа, яка проводить досудове розслідування, суддя.

Для зберігання речових доказів в органах прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, слідчих підрозділах податкової міліції, а також у судах обладнуються спеціальні приміщення. Зазначена Інструкція передбачає, що ці приміщення повинні бути з дверима, оббитими металом, заґратованими вікнами та обладнані пожежною та охоронною сигналізацією. Якщо такого приміщення немає (наприклад, у невеликому підрозділі), то для збереження речових доказів використовують сейфи та металеві шафи. У разі створення спеціального приміщення для зберігання речових доказів спеціальним наказом відповідного прокурора, начальника органу внутрішніх справ, податкової міліції, органу СБ України, голови суду призначається відповідальний за збереження речових доказів, які здаються до цих приміщень. Підставою для зберігання речових доказів у таких приміщеннях є постанова слідчого, прокурора, ухвали суду.

Особа, призначена відповідальною за спеціальне приміщення, де зберігаються речові докази, веде книгу обліку речових доказів. У книзі, яка ведеться за правилами документів строгої звітності, зазначається назва речового доказу, дата його надходження, від кого надійшов, у якому провадженні. Предмету надається порядковий номер. Надалі там же робиться відмітка про подальшу долю конкретного речового доказу (про знищення або про передачу іншому слідчому, до суду, повернення володільцю тощо).

Вилучені під час досудового розслідування або судового розгляду вогнепальна чи холодна зброя, а також боєприпаси після необхідних досліджень під час проведення судових експертиз або інших слідчих дій (наприклад, впізнання), перевірки нарізної зброї за відповідними обліками передаються до органів внутрішніх справ. Якщо йдеться про зброю та боєприпаси, які належать військовим частинам, то вони, як правило, підлягають передачі за належністю, якщо це не ускладнить проведення досудового слідства або судового розгляду справи.

Речові докази у вигляді вибухових речовин, вибухових пристроїв передаються на склади військових частин (наприклад, штатні вибухові пристрої, протитанкові або протипіхотні міни) або до відповідних державних установ, де є для цього спеціальні сховища (для зберігання, наприклад, промислової вибухівки). До вибухових речовин належать порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню. Під вибуховими пристроями слід розуміти саморобні чи виготовлені промисловим способом вироби одноразового застосування, спеціально підготовлені і за певних обставин спроможні за допомогою використання хімічної, теплової, електричної енергії або фізичного впливу (вибуху, удару) створити вражаючі фактори - спричинити смерть, тілесні ушкодження чи істотну матеріальну шкоду - шляхом вивільнення, розповсюдження або впливу токсичних хімічних речовин, біологічних агентів токсинів, радіації, радіоактивного матеріалу, інших подібних речовин (пп. 6, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами" №3 від 26 квітня 2002 p.).

Вироби з дорогоцінних металів, з дорогоцінним камінням, а також лом металів або окремо дорогоцінне каміння, а також монети з дорогоцінних металів після огляду і проведення експертних досліджень (встановлення металу, його проби, виробника продукції тощо) реєструються у книзі обліку речових доказів і передаються на зберігання до установи банку.

Грошові суми, вилучені під час досудового слідства, вносяться, як правило, на депозитний рахунок органу, який їх вилучив. Вони також можуть бути передані для зберігання до установи банку. Цінні папери, вилучені під час слідства, після з'ясування їх значення для конкретної справи (облігації, чеки, сертифікати, акредитиви тощо) передаються на зберігання до банку на підставі відповідної постанови і з дотриманням вимог відомчих нормативних актів, які визначають порядок передачі цінних паперів до установ банків (форма листа, опис, висновок експерта або спеціаліста щодо цінних паперів тощо).

Документи, листи та інші записи, приєднані до справи як речові докази, мають зберігатися у конвертах, вкладених між чистими аркушами паперу.

Конверти опечатують і підшивають у справу. При цьому конверт нумерують як аркуш справи. Якщо приєднується велика кількість аркушів і документів, то їх вкладають до конверта, який додають до справи.

Історичні цінності, антикваріат (які переважно потребують спеціальних умов зберігання) можуть бути передані для зберігання в музеї, картинні галереї.

Продовольчі товари, які швидко псуються або вимагають спеціальних умов зберігання, негайно після огляду і перевірки їх якості передаються власнику або за рішенням суду спеціально виділеним торговельним підприємствам для реалізації, про що складається відповідний акт у трьох примірниках. Одержані від продажу грошові суми зараховуються на депозитний рахунок органу, що проводить досудове слідство або суду. Коли потім виникне необхідність у поверненні речових доказів, то організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за державними цінами, що існують в момент повернення.

Об'єкти біологічного походження, що швидко псуються, мають бути упаковані спеціалістами (наприклад, працівниками судово-медичних експертиз) у герметично закупорювані ємності. Якщо для їх зберігання потрібні спеціальні умови, їх передають до судово-медичних установ (за узгодженням з їх керівництвом).

При постановленні вироків або в разі закриття провадження на судовому слідстві обов'язково має визначитися доля речових доказів -- наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, обладнання для їх виготовлення, а також прекурсорів. При цьому треба керуватися Інструкцією про порядок знищення вилучених із незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовий і прекурсорів, використання яких у законному обігу визнано недоцільним, а також обладнання для їх виготовлення, затвердженою спільним наказом МВС, СБУ, Генеральної прокуратури, МОЗ, Міністерства юстиції та Верховного Суду України №437 від 27 червня 1995 р. і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за №210/746 10 липня 1995 р. (пп. 6, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами" №3 від 26 квітня 2002 p.).

До того, як прийняти рішення щодо таких речовин, проводиться відповідна судова експертиза. Підставою для здавання державі вилученої у справі наркотичної речовини або для її знищення є постанова слідчого, прокурора (у разі закриття провадження), ухвала суду.

Отруйні речовини та сильнодіючі препарати передаються на склади аптекоуправлінь або інших організацій, де є належні умови для їх зберігання.

Речові докази - радіоактивні матеріали (тобто будь-які матеріали, які містять радіонукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу перевищують межі установлені нормами, правилами й стандартами з ядерної та радіаційної безпеки) зберігаються згідно з вимогами Правил забезпечення збереження ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, затверджені наказом Міністерства екології та природних ресурсів України №241 від 14 грудня 2000 р.

За загальним правилом речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття кримінального провадження. Документи, визнані речовими доказами, зберігаються з матеріалами провадження весь час. Однак коментована стаття передбачає можливість для заінтересованих осіб, підприємств, установ і організацій за їх клопотанням отримати необхідні копії цих документів. Якщо ці документи підроблені або сфальсифіковані, то з них не можна знімати копії з метою видачі таким особам.

Коли виникає спір про право власності на предмети, які є речовими доказами, вони зберігаються, поки набере законної сили рішення суду, винесене по цьому спору в порядку цивільного судочинства (наприклад, про виключення зі списку майна, яке підлягає конфіскації).

Якщо речові докази під час досудового розслідування були реалізовані у зв'язку з неможливістю їх зберігання або повернення володільцеві, а потім виникла необхідність в їх поверненні, то організації, які їх одержали для реалізації, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за державними цінами, що існують в момент повернення.

Питання про речові докази вирішується одночасно з вирішенням справи і це рішення повинно міститися у вироку суду, в постанові слідчого, прокурора або в ухвалі суду про закриття кримінального провадження.

Коментована стаття визначає подальшу долю окремих речових доказів. Зокрема, знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, підлягає конфіскації; речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються; речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються або можуть бути передані заінтересованим особам.

Гроші, цінності та інші речі, набуті злочинним шляхом, передаються в дохід держави. Цінності, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним володільцям, а якщо таких не встановлено, то вони переходять у власність держави.

Висновки до Розділу 3

Можна зробити висновок, що той чи інший предмет стає речовим доказом тільки після того, як він буде процесуально оформлений у порядку, встановленому законом( слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд виносять постанову про приєднання певного предмета до справи як речового доказу, оглядають його, фотографують і докладно описують в протоколі огляду).

Коли справа переходить від одного до іншого органу, речові докази передаються разом зі справою.

В окремих випадках предмети, що є речовими доказами, можуть бути повернуті їх власнику ще до закінчення провадження в справі, коли це можливо без шкоди для успішного розслідування і розгляду справи. Інші речові докази зберігаються при справі (наприклад, підроблений документ) або в слідчого, прокурора, слідчого судді, суду або передаються для зберігання відповідним установам чи організаціям. Порядок зберігання речових доказів детально визначається інструкціями.

Оцінка речового доказу полягає в тому, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд встановлюють силу, значення, переконливість відомостей, одержаних шляхом огляду і дослідження даного предмета.

Речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи.

Питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою слідчого, прокурора, слідчого судді про закриття справи.

Якщо виникає спір про право власності на предмети, які є речовими доказами, то він вирішується в порядку цивільного судочинства. В цьому випадку речові докази зберігаються при справі до вступу в законну силу рішення суду про належність цих речей.

Висновки

Результати цього дослідження дали можливість сформулювати ряд висновків, які були детально викладені в тексті роботи. Аналіз думок процесуалістів надав можливість визначити поняття речових доказів, як достатню сукупність будь-яких відомостей, отриманих на підставі процесуального дослідження матеріальних об'єктів, які можуть служити засобами для встановлення обставин у кримінальному процесі. Речові докази - це матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Чинний кримінально-процесуальний закон головне призначення речових доказів бачить у їх можливості служити засобами для виявлення злочину і встановлення обставин кримінальної справи.

Нормативне визначення речових доказів знову, як і багато років раніше, ґрунтується на використанні в їхній якості матеріальних об'єктів, що мають просторові кордони і свою індивідуальну визначеність.

Оформлення предмета чи документа в якості речового доказу вимагає здійснення ряду процесуальних дій та складання різноманітних процесуальних документів в залежності від того, виявлений предмет безпосередньо слідчим, що виробляє розслідування, або він отриманий іншим способом.

Діючий кримінально-процесуальний закон України (ст.98 КПК) передбачає декілька видів речових доказів:

* предмети, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення;

* предмети, які зберегли на собі сліди кримінального правопорушення;

* предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій;

* гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом;

* предмети що містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

В результаті виконання даної роботи я дійшла висновку, що зазначений поділ речових доказів на види має дещо умовний характер, оскільки нерідко одні й ті самі предмети можуть мати відразу декілька ознак. Потрібно пам'ятати, що, здійснюючи таку класифікацію ознак об'єктів матеріального світу, законодавець ставив за мету зорієнтувати працівників органів досудового слідства і дізнання на можливі напрямки пошуку і виявлення предметів - носіїв доказової інформації.

Особливої уваги заслуговує питання оцінки доказів. На законодавчому рівні закріплено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Позитивним моментом вирішення даного питання є те, що в чинному КПК України у порівнянні з Кримінально-процесуальним кодексом 1960 року закріплено такі поняття як допустимість та належність доказів. Однак негативним є те, що досі законодавчо не закріплені такі поняття як достатність та достовірність доказів.

Отже, аналіз процесу доказування дає можливість говорити про те, що на сучасному етапі законодавство про докази та доказування в кримінальному процесі має немалу кількість прогалин, а тому потребує значного вдосконалення. Відсутність нормативного закріплення певних положень в Кримінально-процесуальному кодексі України, а також в законах та підзаконних нормативних актах призводить до певних суперечностей та неоднозначного тлумачення процесуалістами одного й того ж поняття.

Ці та інші проблеми, проаналізованої бакалаврської роботі, мають бути найближчим часом вирішені. Справді вирішеними вони будуть лише тоді, коли всі поняття будуть закріплені в зрозумілій і однозначній формі на законодавчому рівні. Таке закріплення усуне суперечки серед науковців з приводу різних питань і позбавить норми права двозначного або взагалі незрозумілого трактування.

Список використаних джерел

1. Конституція України. // http. rada. gov. ua

2. Кримінально-процесуальний кодекс України// http.rada.gov.ua

3. Уголовно-процессуальный кодекс УРCР, утвержден В.У.Ц.И.К. 13 сентября 1922 г.

4. Закон України "Про охорону праці" від 21.11.02

5. Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"

6. Закон України "Про правовий режим надзвичайного стану"

7. Закон України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" від 17 грудня 1993 р.

8. Закон України "Про пожежну безпеку"від 18 січня 2001 р.

9. Закон України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 28 жовтня 1996р.

10. Постанова Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про хуліганство" №3 від 28.06.91 зі змінами внесеними постановами №3 від 04.06.93 і №12 від 03.12.97 // Постанова пленуму Верховного суду України у кримінальних справах - К., 2004. - С. 177.

11. Александров А.С. Новая теория доказательств [Электронный ресурс]. - Режим доступа: www.luaj.net/hode/406.

12. Андрусяк В. Мета та завдання досудового слідства / В. Андрусяк // Вісник прокуратури. -- 2010. -- №1. -- С. 77--80.

13. Андросенко О. Розмежування речових доказів і документів у кримінальному процесі. Правова держава в дослідженнях працівників - початківців, Матеріали 10-ї ювілейної студентської конференції (Одеса, 18-19 травня 2007р.) // Ред. колектив Ю.М. Оборотов та ін. - Одеса: Юрид. література, 2007. - 300 с.

14. Бартащук Л.В. суддя Апеляційного суду м. Києва .Узагальнення судової практики вирішення питань щодо речових доказів, передачі у дохід держави грошей, валюти, цінностей, іншого нажитого злочинним шляхом майна або такого, що було об'єктом злочинних дій, але через не встановлення законного володільця також переходить у власність держави, за 2006 р. та перше півріччя 2007 р. // Судова апеляція 2008 №3. - 402 с.

15. Божьев В.П. Уголовно-процессуальные правоотношения / Божьев В.П. -- М.: Юрид. лит., 1975. -- 176 с.

16. Великий енциклопедичний юридичний словник // За редакцією акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. - К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка"", 2007. - 992 с.

17. Великие и выдающиеся, знаменитые и известные личности об уголовном судопроизводстве: хрестоматия / сост. И.В. Cмольнова. - М.: юрлитинформ, 2012.

18. Владимиров Л.Е. Учения об уголовных доказательствах / Л.Е. Владимиров. - сПб, 1910. - с. 100.

19. Галдецька Судово-медичне дослідження речових доказів // Підприємство господарство і право 2009 №3. С. 142

20. Гмирко В.П. Категорія - факт в доказуванні в кримінальному процесі: спроба критичного осмислення // зб. наук. праць / В.П. Гмирко. - Національна академія сбУ, 2011. - №39. - с. 130.

21. Гмирко В.П. Концепт "відображення" і методологічні проблеми теорії доказування / В.П. гмирко // Університетські наукові записки "часопис хмельницького університету управління та права". - 2011. - Вип. 3. - с. 274-275.

22. Грошевий Ю. Кримінально-процесуальні аспекти оперативно-розшукової діяльності / Ю. Грошевий, Е. Дідоренко, Б. Розовський // Право України. -- 2003. -- №1. -- С. 73--78.

23. Грошевський Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. // Науково-практичний посібник. - К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. - С. 220.

24. ГОСТ 12.0.003-74 (СТ СЭВ 790-77)

25. Доронін І.М. Документи - докази у кримінальному процесі України / І.М. Доронін. - К.: Поливода А.В. - 2008. - с. 46.

26. Дорохов В.Я. Общее понятие доказательств в советском уголовном процессе / В.Я. Дорохов. - М.: ВКШ КГБ при СМ СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1981. - с. 29.

27. Дорохов В.Я. Проблемы истины, понятие доказательства и природы видов доказательств в советском уголовном процессе: автореф. дисс. на соискание учен. степени доктора юрид. наук / спец. В.Я. Дорохов. - М.: ВКШ КГБ при СМ СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1979. - с. 24.

28. Дорохов В.Я. Уголовно-процессуальная природа видов доказательств / В.Я. Дорохов. - М.: ВКШ КГБ при СМ СССР им. Ф.Э. Дзержинського. - 1982. - с. 4.

29. Дубинский А.Я. Понятие, структура и содержание уголовно-процессуальной деятельности / А.Я. Дубинский // Проблемы социалистической законности. -- Х., 1989. -- Вып. 24. -- С. 46--52.

30. Эйсман А.А. Логика доказывания / А.А. Эйсман. - М.: юридическая литература, 1971.

31. Зажицкий В.И. Результаты оперативно-розыскной деятельности в уголовном судопроизводстве / В.И. Зажицкий. - сПб.: Изд-во Р. Асланова "юридический центр Пресс". - 2006. - с. 326.

32. Зінченко І.Л. Завдання сучасного кримінального процесу України / І.Л. Зінченко // Проблеми законності. -- Х., 2006. -- Вип. 77. -- С. 151--156.

33. Клименко Н.І. д-р юрид. Наук, проф. КНУ ім. Шевченка, Роль і значення дрібних речових доказів при розслідуванні злочинів проти життя особи в працях Колмакова В.П. // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. - Одеса: Юрид. Література, 2003. - Вип. 20 . - 128с.

34. Костенко Р.В. Понятия и признаки уголовно-процессуального доказательства / Р.В. Костенко. - М.: юрлитформ, 2006. - с. 12-23.

35. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М. Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П. Бурдоль та ін.: за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова. - X: Право, 2012. - 768 с.

36. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. Т. 2 / К82 Є.М. Блажівський, Ю.М. Грошевий, Ю.М. Дьомін та ін. ; за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова - X.: Право, 2012. - 664 с.

37. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. / За загальною редакцією професорів В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. - К.: Юстініан, 2012. - 1224 с.

38. Кримінальний процес України: Навч. посіб. / За ред. Ю.М. Грошевого та О.В. Капліної. - Х.: Право, 2010. - 608 с.

39. Кримінально-процесуальний кодекс України Науково-практичний коментар За загальною редакцією В.Т. Маляренка, Ю.П. Аленіна. - Х., ТОВ "Одіссей", 2008. - С. 221.

40. Кримінально-процесуальне право України: Підручник // За загальною редакцією Ю.П. Аленіна . - Х.: ТОВ Одіссей. 2009. - 806 с.

41. Кримінальний процес України Навч. Посібник. За ред. Коваленко Є.Г. - К. Юрінком Інтер, 2004. - 576 с.

42. Кухта А.А. Доказывание истины в уголовном процессе: автореф. дисс. на соискание учен. степени доктора юрид. наук / А.А. Кухта. - Нижний Новгород, 2010. - с. 33.

43. Лекторский В.А. Эпистемология классическая и неклассическая / В.А. Лекторский. - М., 2001. - с. 8.

44. Лузгин И.М. Методологические проблемы расследования / И.М. Лузгин. - М., 1973. - с. 83.

45. Молдован А.В. Кримінальний процес України [текст]: Навч. посіб./ - К.: Центр учбової літератури, 2013. - 368 с.

46. Н.І. Клименко д-р юрид. Наук, проф. КНУ ім. Шевченка, Роль і значення дрібних речових доказів при розслідуванні злочинів проти життя особи в працях В.П. Колмакова // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. - Одеса: Юрид. Література, 2003. - Вип. 20 - С. 14.

47. Никитаев В.В. Проблемные ситуации уголовного процесса и юридическое мышление // состязательное правосудие: труды. науч.-практ. лабораторий / под ред. с. А. Пашина, Л. М. Корнозовой. - М.: Международный центр содействию правовых реформ. - 1996.

48. Новий тлумачний словник української мови Т.2. К: - 2001 С. 162.

49. Новий тлумачний словник української мови Т. 4. К., 2001. - 501 с.

50. ОНТП 24-86. Определение категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности. [Електронний ресурс]: режим доступу : http: // bib-gost. narod.ru /ssbt/ssbt.html.

51. Офіційний сайт ПАТ КБ "Хрещатик" [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.xcitybank.com.ua/about/

52. Пидголин Э.Э. Понятие доказательства в уголовном судопроизводстве (семиотические аспекты) / Э.Э. Пидголин // Правоведение. - 1978. - с. 64-65. 27

53. Погорецький М.А. Кримінально-процесуальні правовідносини: структура і система / Погорецький М.А. -- Х.: Арсіс, 2002. -- 160 с.

54. Савченко В.А. Охорона прав і свобод громадян як одне із основних завдань кримінального судочинства України та ФРН (порівняльно-правове дослідження) / В.А. Савченко // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. -- Запоріжжя, 2007. -- №1 (39). -- С. 224--231.

55. СНиП 2.01.02-85. Противопожарные нормы. [Електронний ресурс]: режим доступу: http://bib-gost. narod. ru/ssbt/ssbt.html.

56. СНиП 2.04.05-91. Отопление, вентиляция и кондиционирование. [Електронний ресурс]: режим доступу: http: // bib-gost.narod.ru/ssbt/ssbt.html.

57. СНиП 2.09.04-87 (2000) Административные и бытовые здания. [Електронний ресурс]: режим доступу:

http://www.lic.com.ua/documentations/67-20904-87.

58. СНиП П-4-79. Естественное и искусственное освещение[Електронний ресурс]: http: // bib-gost. narod.ru/ssbt/ssbt.html.

59. Спасович В.Д. Избранные труды и речи; сост. И.В. Потапчик / В.Д. Спасович. - Тула: Автограф, 2000. - с. 17-22.

60. Стратонов В.М. Поняття та завдання пізнавальної діяльності слідчого / В.М. Стратонов // Держава та регіони. Серія: Право. -- 2011. -- №1. -- С. 181--184.

61. Тальберг Д.Г. Русское уголовное судопроизводство / Д.Г. Тальберг. - К., 1891. - Т. 2.

62. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. // за редакцією Є.Г. Коваленко - К.: Юрінком Інтер - 624 с.

63. Удалова Л.Д. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (особлива частина) - К.: Національна академія внутрішніх справ, 2012. - 284 с.

64. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства / И.Я. Фойницкий. - сПб, 1996. - Т. 2.

65. Юридична психологія (за ред. Л.І. Казмиренко, Е.М. Моісеєва). - Київ -КНТ. - 2007. - с. 162.

66. Яновська О.Г. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (загальна частина) - К.: Національна академія внутрішніх справ, 2012. - 398 с.

Размещено на Allbest.ru