Речові докази в кримінальному процесі

Поняття доказів та їх джерел у кримінальному процесі. Їх поняття, природа та види. Розмежування речових доказів та документів. Особливості збирання, перевірки та оцінки речових доказів. Процесуальний порядок залучення речових доказів до матеріалів справи.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 28.04.2010
Размер файла 58,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Міністерство освіти і науки України

Одеська національна юридична академія

Кафедра кримінального процесу

Курсова робота на тему:

« Речові докази в кримінальному процесі »

Виконала студентка: 3 курсу 2 потоку

4 групи Філіппова І.О.

Науковий керівник: Глов'юк І.В.

Одеса-2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Речові докази у системі джерел доказів

1.1 Поняття доказів та їх джерел у кримінальному процесі

1.2 Поняття та природа речових доказів

1.3 Види речових доказів

1.4 Розмежування речових доказів та документів

Розділ 2. Процесуальний порядок залучення речових доказів до матеріалів справи

2.1 Особливості збирання, перевірки та оцінки речових доказів

2.2 Зберігання речових доказів

2.3 Вирішення питання про речові докази

Висновок

Вступ

У ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено, зокрема, такі, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист.

Зазначені конституційні положення враховані та розвинені в кримінально-процесуальному законодавстві України. Так, згідно з ч. 2 ст. 22 Кримінально-процесуального кодексу України (далі -- КПК) суд, прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. А відповідно до ст. 323 цього Кодексу суд може обґрунтовувати свій вирок лише тими доказами, які були розглянуті ним у судовому засіданні.

Кримінально-процесуальне законодавство приділяє належну увагу використанню речових доказів у процесі досудового розслідування й судового розгляду кримінальних справ.

Актуальність дослідження теми даної курсової роботи зумовлена тим, що роль і значення речових доказів при розслідуванні та розкритті злочинів - дуже велика. Цілий ряд кримінальних процесів, особливо у справах, заснованих на побічних доказах, показують, що по таких справах відсутні, як правило, свідки-очевидці, мовчить жертва злочину, і тільки повне детальне вивчення речових доказів дає можливість з'ясувати подію злочину та його обставини. Від повноти і своєчасності збирання речових доказів, вміння їх виявляти, фіксувати,вилучати та передавати для дослідження залежить успіх розслідування справи. Способам і методам виявлення, вилучення і дослідження речових доказів присвячені роботи відомих криміналістів ( Бокаріуса, Ігнатовського, Косоротова, Колмакова та ін.), численні роботи криміналістів бувшого СССР ( Б.Н. Комаринця, В.С. Митричева, Б.І. Шевченка, С.Д Кустановича, Г.Л. Грановського, Е.І.Зуєва, А.І. Миронова, В.С.Сорокіна, М.О.Селіванова та ін.)

Розділ 1. Речові докази у системі джерел доказів

1.1 Поняття доказів та їх джерел

Поняття доказів у науці кримінально-процесуального права є одним з провідних, найважливіших.

Таке поняття в даний час є легальним, воно закріплено в ч. 1 ст. 65 КПК, де докази визначено як всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи. яка вчинила це діяння та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Не дивлячись на те що законодавець, вимагаючи єдиного розуміння змісту доказів, визначив це поняття шляхом легальної дефініції, однак дискусії з цього приводу не зменшуються.

Питання про сутність доказів, їх властивостей протягом досить довгого часу привертало пильну увагу науковців, які пропонували різні тлумачення цього поняття. Деякі автори вважали що доказами в кримінальній справі є факти реальної дійсності Кримінально0процесуальне право України Підручник За загальною редакцією Ю.П.Аленіна - Х., ТОВ «Одіссей»,2009. - С.242

Саме так свого часу визначав докази відомий юрист ХVІІІ-ХІХ ст. Ієремія Бентам, як загальну назву, яка дається кожному факту, коли він подається на розгляд судді з метою сформувати в останнього переконання в існуванні факту, який повинен стати підставою для судового вироку Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. - Тула, 2000. - С.133-134. Його позиції дотримувались окремі дореволюційні юристи.

Про докази як факти реальної дійсності писали і інші автори - М.А.Чельцов, М.Л.Якуб та інші.

У 1930-х роках минулого століття виникла концепція подвійного розуміння доказів. Згідно з цією концепцією, поняття доказів включало два значення:

а) факти, на підставі яких встановлювались обставини, що входять до предмета доказування;

б) джерела доказів, які містять дані про факти.

До такої позиції підштовхував сам законодавець, оскільки ст. 58 КПК УРСР 1927 року передбачала, що доказами є показання свідків і потерпілих, висновки експертів, речові докази, протоколи оглядів та інші письмові документи, а також особисті пояснення обвинуваченого.

Прибічники цієї концепції розглядали як докази окремо і факти (фактичні дані), і процесуальні джерела цих доказів. Останні, крім того, вони ще називали засобами доказування.

Подвійне розуміння поняття доказів суттєво ускладнювало дослідження проблем теорії доказування, пов'язаних з доказами, породжувало помилки використання доказів при обґрунтуванні процесуальних рішень у кримінальній справі. В літературі тих часів неодноразово відзначалося, що в багатьох випадках доводилося здогадуватись, що мав на увазі автор тієї чи іншої наукової праці - факти (фактичні дані) чи процесуальні джерела доказів при висловленні своїх думок.

Чимало прихильників здобула позиція тих процесуалістів, які вважають, що фактичні дані та їхні процесуальні джерела становлять нерозривну єдність. На їхню думку, ці фактичні дані та їхні джерела з'єднані в одному понятті, як два його необхідних елементи, які у відриві один від одного не утворюють доказу.

З цього приводу В.Д. Арсеньєв писав, що в тому випадку, коли під доказами розуміти тільки фактичні дані, а їхні джерела залишати за межами цього поняття, то стає незрозумілим, звідки беруться самі фактичні дані і яким чином встановлюються факти у справі?

Такий підхід, на думку більшості вчених, лише дезорієнтує практичних працівників, націлюючи їх на ототожнювання доказів та їхніх джерел. А це призводить до того, що при обґрунтуванні рішень слідчі та судді нерідко оперують не фактичними даними, що містяться в процесуальних джерелах, а лише перераховують ці джерела. Це саме підтверджують результати вивчення та аналізу кримінальних справ .

При прийнятті в 1958 році Основ кримінального судочинства СРСР, а на їхній базі КПК союзних республік, докази стали визначатись як фактичні дані. Таким чином була сформована логічна модель доказів, яка усувала подвійне значення розуміння доказів. У зв'язку зі зміною законодавства багато вчених ще раз переглянули свої позиції.

Дійсно, важко погодитись з тим, що в кримінальному судочинстві дізнавач, слідчий, прокурор, суд оперують фактами реальної дійсності, фактами яких вони зазвичай не спостерігають,які залишилися в минулому і які необхідно встановити. Тобто тут має місце опосередковане пізнання і інформаційна сутність доказів у цьому випадку більш-менш очевидна.

Але в деяких випадках можливе і безпосереднє спостереження дізнавачем, слідчим, судом певних обставин, пов'язаних із розслідуваним злочином. Так, слідчий під час проведення огляду, обшуку, інших слідчих дій безпосередньо спостерігає певну обстановку. Чи можна вважати, що в цьому випадку доказами будуть самі факти об'єктивної реальності, які мають відношення до злочину? Звісно ж ні. Доказами і в таких випадках є відомості, які зафіксовані в протоколах слідчих дій. Мотивуючи рішення, які слідчий приймає в справі, він посилається не на власні враження, не на ті факти, які він спостерігав, а на відомості, інформацію, яка міститься в протоколах слідчих дій. Ці протоколи буде досліджувати суд, на них будуть посилатися сторони в обґрунтування своєї позиції.

На даний час розуміння доказів як відомостей про факти є досить розповсюдженим у науковій літературі України Кримінально-процесуальний кодекс України Науково-практичний коментар За загальною редакцією В.Т. Маляренка, Ю.П. Аленіна. - Х., ТОВ «Одіссей», 2008. - С 221, Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. - К..2007 - С.90.

Визначення в чинному законодавстві доказів як фактичних даних, тобто даних про факти, на наш погляд, підкреслює дуже важливу обставину: доказами є тільки відомості про факти, обставини, не можна розглядати як докази припущення, міркування.

Для того, щоб відомості про факти могли використовуватися як докази, вони повинні мати таку форму, яка дозволить їх сприймати, тобто вони повинні бути зафіксовані певним чином - записані в протоколах, а можливо закріплені за допомогою технічних засобів.

Інші автори під доказами розуміють тільки відомості про факти, а матеріальний носій на якому зафіксовано такі відомості, іменують джерелом доказів. Вони не заперечують того, що практично не можна розділити відомості та їх матеріального носія, але виходить з того, що теоретично таке розмежування можливе і доцільне.

Вважаємо, що суперечки в цьому питанні не мають принципового характеру, а з практичної точки зору роздільний розгляд доказів, як відомостей про факти,а джерел доказів як матеріальних носіїв таких відомостей, є цілком виправданим. Таким чином, докази є відомості про факти. Такі відомості містяться на певному носії матеріальному носії, який іменують джерелом доказів

У процесуальній літературі існують різні погляди щодо класифікації процесуальних джерел доказів. На думку Арсеньєва, який обстоює двояке розуміння кримінально-процесуальних доказів, джерелом останніх є свідки,потерпілі, підозрювані, обвинувачені, експерти, документи, місце знаходження та вилучення речових доказів. Однак поки доказову інформацію, якою володіють певні особи, не отримано і не закріплено в передбаченій законом формі, доказів, а, відповідно, і їх джерел, не існує. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України Навч. Посібник. - К..Юрінком Інтер,2004. - С.121

Ф.Н. Факулін розумів під джерелом судових доказів процесуальну форму, за допомогою якої фактичні дані вводяться в сферу процесуального доказування.

Тому, підсумовуючи, можна сказати, що класифікація доказів і їх джерел у працях вчених розуміється по-різному.

Згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавства джерелами доказів є:

Показання свідків, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого

Висновок експерта, речові докази

Протоколи слідчих та судових дій

Протоколи відповідних додатків, що складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів

Інші документи

Цей перелік міститься у ч. 2 ст. 65 КПК і є вичерпним.

1.2 Поняття та природа речових доказів

Роль і значення речових доказів при розслідуванні та розкритті злочинів взагалі, а особливо злочинів проти життя особи, - дуже велика. Цілий ряд кримінальних процесів, особливо у справах, заснованих на побічних доказах, показують, що по таких справах відсутні, як правило, свідки-очевидці, мовчить жертва злочину, і тільки повне детальне вивчення речових доказів дає можливість з'ясувати подію злочину та його обставини (винність особи, мотиви злочину тощо). « Німі свідки » (речові докази) можуть зберігати таємницю злочину навіть протягом десятки років,якщо на них не було своєчасно звернено уваги. Н.І. Клименко д-р юрид. Наук, проф. КНУ ім.. Шевченка, Роль і значення дрібних речових доказів при розслідуванні злочинів проти життя особи в працях В.П.Колмакова // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. - Одеса: Юрид. Література, 2003. - Вип. 20 . - С.14

Речові докази займають самостійне місце в системі інших процесуальних джерел доказів, а їхнє використання в кримінально-процесуальній діяльності зростає. Це пов'язане з постійним розвитком науки та техніки, що дозволяє дослідити властивості та значення різних об'єктів, а також криміналістики, яка розробляє на базі наукових досягнень різні прийоми і методи щодо збирання та дослідження речових доказів. Як відзначає С.С.Степичев, обсяг інформації, що одержується від речових доказів, зростає мірою вдосконалення способів їхнього дослідження. Досягнення криміналістики та інших наук, які використовуються з цією ж метою, дозволяють сьогодні виявити, зафіксувати та використати як речові докази те, що ще вчора неможливо було ні виявити, ні зафіксувати. Тому значення речових доказів та їхня роль у доказуванні постійно зростають. При цьому цілком зрозуміло, що мова йде не про заміну речовими доказами інших процесуальних джерел, а про розширення можливостей збирання речових доказів за рахунок застосування засобів і способів, якими раніше не володіли органи розслідування та суду .

Інші процесуалісти вважають, що речові докази - це будь-які предмети матеріального світу, які були знаряддям злочину чи зберегли на собі сліди злочину, на які були спрямовані злочинні дії, а також інші предмети і документи, які можуть служити засобом для виявлення злочину та встановлення обставин кримінальної справи . Автори цього визначення більше конкретизують об'єкти матеріального світу, що можуть виступати в якості процесуального джерела - речові докази.

Діючий КПК України ще повніше називає предмети як носії доказової інформації. Так, у ст. 78 Кримінально-процесуального кодексу зазначено: "Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винуватих або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності". Це визначення найбільш орієнтує практичних працівників органів досудового слідства та дізнання на виявлення і використання об'єктів матеріального світу як речових доказів.

В той же час з тексту закону чітко простежується, що законодавець не прагне дати вичерпний перелік предметів, які можуть бути речовими доказами, а лише називає ознаки, за наявності хоча б однієї з яких предмет стає речовим доказом.

Такий підхід видається дуже слушним, оскільки неможливо передбачити всі об'єкти матеріального світу, які можуть виступати як речові докази у конкретних кримінальних справах.

У проекті нового КПК України завершальна частина визначення поняття речових доказів виглядає ще більш лаконічною і логічно викладеною. Зокрема, в ч. 1 ст. 160 проекту (станом на 13 грудня 2007 року) вказано, що: "Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, здобуті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які придатні для з'ясування обставин, що підлягають доказуванню". Zakon.Rada.Gov.Ua - офіційний сайт верховної ради України

У частині другій цієї статті підкреслено: "Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, вказані в частині першій цієї статті".

Для визнання предмета речовим доказом необхідно встановити його зв'язок зі злочином. Відсутність у кримінальній справі відомостей про походження предмета, який визнаний речовим доказом, розриває ланцюг причинно-наслідкового зв'язку, котрий дозволяє зробити висновок про належність певного предмета до розслідуваної події. А іноді породжує сумніви щодо зв'язку цього матеріального об'єкта і вчиненого суспільно небезпечного діяння.

Підставами для віднесення матеріального об'єкта до числа речових доказів можуть служити:

1. відображення на ньому ознак, що характеризують особистість учасників події (які вказують на конкретну особу), на знаряддя (зброя), що застосовувались ними;

2. відображення на ньому умов, в яких проходила подія (обстановка місця події);

3. наявність на ньому (в ньому) змін, пов'язаних з подією;

4. належність певній особі, якщо цей факт має значення для справи;

5. використання учасниками події;

6. виявлення в певному місці чи в певний час, якщо цей факт має значення для справи. Галдецька Судово-медичне дослідження речових доказів // Підприємство господарство і право 2009 № 3.С.142

1.3 Види речових доказів

Діючий кримінально - процесуальний закон України ( ст.78 КПК ) передбачає декілька видів речових доказів: Кримінально-процесуальний кодекс України.// Відомості Верховної ради України 2001 №3435.-С 45

предмети, які були знаряддям вчинення злочину;

предмети, які зберегли на собі сліди злочину;

предмети, що були об'єктом злочинних дій;

гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом;

інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винуватих або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.

В той же час необхідно відзначити, що зазначений поділ речових доказів на види має дещо умовний характер, оскільки нерідко одні й ті самі предмети можуть мати відразу декілька ознак. Потрібно пам'ятати, що, здійснюючи таку класифікацію ознак об'єктів матеріального світу, законодавець ставив за мету зорієнтувати працівників органів досудового слідства і дізнання на можливі напрямки пошуку і виявлення предметів - носіїв доказової інформації.

Розглянемо кожен з цих видів речових доказів. Так, перший з них - це предмети, які були знаряддям вчинення злочину. В українській мові термін "знаряддя" означає: а) пристосування, прилад, за допомогою якого виконується певна дія; б) те, що служить засобом у якійсь дії. Новий тлумачний словник української мови Т.2. К: - 2001 С.162

Тобто як бачимо, під знаряддям вчинення злочину потрібно розуміти будь-які предмети чи інші об'єкти матеріального світу, спеціально виготовлені, пристосовані для вчинення злочину чи за допомогою яких були скоєні суспільно небезпечні діяння.

Необхідно підкреслити, що використання знарядь вчинення злочину суттєво підвищує ступінь суспільної небезпеки діяння. Саме цим пояснюється включення законодавцем вказаних ознак в об'єктивну сторону окремих складів злочину чи віднесення їх до обставин, що посилюють кримінальну відповідальність.

Наприклад, вчинення хуліганських дій із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, визнає це хуліганством особливо злісним. Відповідно воно підлягає кваліфікації по ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України.

Про це прямо говориться в Постанові пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про хуліганство" від 28 червня 1991 р. № 3 (зі змінами, внесеними постановами від 4 червня 1993 р. № 3 та від 3 грудня 1997 р. № 12). В ній зокрема вказується, що, вирішуючи питання про розмежування особливо злісного хуліганства від злісного, судам треба мати на увазі, що застосування чи спроба застосування при вчиненні хуліганських дій вогнепальної зброї, будь-яких ножів, кастетів чи іншої холодної зброї, а так само інших предметів, спеціально пристосованих для заподіяння тілесних ушкоджень, є підставою для кваліфікації злочину за частиною 4 ст. 296 КК України не лише в тих випадках, коли винуватий за їхньою допомогою заподіяв або намагався заподіяти тілесні ушкодження, а й тоді, коли використання зазначених предметів у процесі хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя або здоров'я громадян Постанова Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про хуліганство” № 3 від 28.06.91 зі змінами внесеними постановами № 3 від 04.06.93 і № 12 від 03.12.97 // Постанова пленуму Верховного суду України у кримінальних справах - К., 2004. - С.177

Цією самою Постановою пленум роз'яснює, що слід розуміти під спеціально пристосованими предметами для заподіяння тілесних ушкоджень. Ними слід визнавати такі предмети, які були пристосовані винуватим для згаданої цілі заздалегідь або під час вчинення хуліганських дій. А так само предмети, які хоч і не піддавались будь-якому попередньому обробленню, але були спеціально підготовлені винуватим для тієї самої цілі. За наявності вказаних обставин предмети господарсько-побутового призначення, спеціальні засоби, як-то: гумовий кийок, газовий пістолет з балончиком, ручна газова граната, а також інші подібні засоби, якими можливе заподіяння тілесних ушкоджень, відповідно до частини 4 ст. 296 КК України можуть бути визнані предметами, спеціально заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень. Там само. - С.178

Оскільки як знаряддя злочину можуть бути використані надто різні предмети, С.М.Сирков пропонує поділити їх ще на декілька груп: Грошевський Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. // Науково - практичний посібник. - К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я.,2006. - С.220

1. 3а предметом посягання (видом злочину) знаряддя розрізняються на:

а) знаряддя злому; б) знаряддя вбивства; в) знаряддя підпалу тощо.

2. За характером впливу знаряддя діляться на:

а) знаряддя механічної дії; б) вогнепальна зброя, вибухові пристрої; вибухові речовини; в) знаряддя термічної дії; г) знаряддя, дія яких ґрунтується на використанні енергії електричного розряду, властивостей радіоактивного розладу, світлових і рентгенівських променів; д) знаряддя хімічного впливу; е) знаряддя, дія яких ґрунтується на використанні декількох процесів одночасно.

3.3а ступенем складності знаряддя поділяються на:

а) прості; б) складові; в) складні; г) машини; д) автоматичні пристрої.

4.3а призначенням (функціями) предмети класифікуються на:

а) предмети чи речовини, спеціально приготовлені для використання під час вчинення злочину; б) зброя; в) предмети, інструменти, пристосування і речовини,які використовуються у виробничій,науковій чи іншій діяльності.

Ця класифікація є досить повною і розширює знання про об'єкти матеріального світу як знаряддя злочину.

Другу групу речових доказів складають предмети, які зберегли на собі сліди злочину. Термін "сліди" може використовуватись як в широкому значенні, так і в вузькому. В українській мові термін"слід" вживається в декількох значеннях:

а) відбиток ноги на якій-небудь поверхні;

б) подряпина, рубець, пляма і ін., залишені чим-небудь; знак від чогось;

в) те, що уціліло, збереглося від руйнування, нищення, загибелі тощо Новий тлумачний словник української мови Т. 4.К., 2001. С. 258-259.

На предметах можуть залишитися відбитки слідів злочину - це сліди рук, ніг, зубів, взуття, крові та інших виділень людини. Сюди потрібно віднести також сліди різних речовин (фарби, мастильних речовин), мікрочасток.

Таким чином, вказані предмети пов'язані зі злочином не безпосередньо, а через зазначені сліди. Як справедливо відзначають А.І.Вінберг та Р.С.Бєлкін, процесуальним джерелом доказів в цьому випадку буде сам об'єкт матеріального світу (предмет), а сліди (властивості) - доказами. Якщо ці "властивості - докази" складають суть предмета, а його якості невіддільні від нього, тоді сам предмет виступає як носій доказової інформації.

Необхідно відзначити, що нерідко матеріальні сліди неможливо відділити від поверхні предмета. В такому разі сліди виступають разом з предметами, на яких вони містяться, або з частинами цих предметів. Якщо ж це не вдається, тоді виготовляються копії цих слідів. Цілком зрозуміло, що насамперед це стосується: слідів транспортних засобів, слідів злому, слідів ніг, пальців рук тощо. Для цього застосовуються різноманітні криміналістичні засоби - р дактилоплівка, гіпсовий матеріал, спеціальні пасти тощо.

Копії цих слідів необхідно вважати похідними доказами, а їх носіїв - похідними речовими доказами, оскільки первинними доказами будуть сліди ( властивості ) на перше виявленому предметі, а сам предмет відповідно - первинним процесуальним джерелом доказів.

В окремих випадках сліди можуть бути відокремлені від предмета без зміни їх суті (сліди крові, фарби). В такому разі в якості носія доказової інформації буде відокремлений об'єкт матеріального світу.

Деякі науковці до речових доказів відносять зразки, які відбираються для порівняльного дослідження (ст. 199 КПК України) . Інші, не визнаючи зразки речовими доказами, вважають, що вони несуть самостійну доказову інформацію і за своєю природою наближені до речових доказів. Ще частина вчених переконані, що зразки для експертного дослідження є самостійними засобами доказування, оскільки їх одержання передбачено законом як самостійна слідча дія.

Відразу хотілось би уточнити, що відібрання зразків для експертного дослідження є процесуальною дією і за своєю природою не може виступати як слідча дія. Однак щодо статусу зразків для експертного дослідження, то вони не є ні речовими доказами, ні особливою доказовою інформацією, ні тим більше засобами доказування.

Це досить переконливо аргументує М.О.Селіванов, відзначаючи, що думка про ототожнювання зразків і речових доказів не узгоджується з правовою і гносеологічною природою речових доказів. Визнання предмета речовим доказом передбачає наявність зв'язку між цим предметом і обставинами справи, що з'ясовуються. Вони пов'язані з розслідуванням, але не з розслідуваною подією і характеризують певного суб'єкта чи об'єкт незалежно від його відношення до кримінальної справи. Допомагаючи здійснювати ідентифікацію, зразки виступають по суті інструментами пізнання, і в цьому відношенні їх можна порівняти з приладами, пристроями, матеріалами та іншими технічними засобами, які використовує експерт, здійснюючи дослідження речових доказів, або ж наявними в літературних джерелах довідковими та науковими даними, на які дослідник опирається в своїх висновках.

Аналогічної позиції дотримується М.М.Михеєнко.

Третю групу речових доказів складають предмети, які були об'єктом злочинного посягання. Під ними необхідно розуміти конкретні об'єкти матеріального світу, які були предметом злочину. Не слід ототожнювати об'єкт злочинних дій і об'єкт злочину, це різні правові інститути. Об'єкт злочину - значно ширше поняття. Об'єкт злочинних дій - це, як вказано вище, конкретні предмети, на які спрямовано злочинне посягання . Сюди може бути віднесено крадене майно, автомашини, гроші, цінності, відеоапаратура, комп'ютерна техніка тощо.

Ще одним видом речових доказів є гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом. Гроші та цінності, нажиті злочинним шляхом, за загальним правилом вказують безпосередньо на спосіб вчинення злочину. їх наявність не звільняє органи дізнання, слідчого, прокурора і суд від обов'язку доказування самого факту злочинної діяльності, а також його зв'язку з подальшим придбанням цінностей.

В процесі розслідування слідчий зобов'язаний за допомогою слідчих дій встановлювати зв'язок між злочинною діяльністю обвинуваченого й одержанням у результаті цієї діяльності грошей, придбанням на ці гроші дорогоцінних предметів, речей. Вказані гроші та цінності визнаються речовими доказами тільки після встановлення факту придбання їх злочинним шляхом, що має бути підтверджено зібраними у справі доказами.

Доказове значення грошей і цінностей, нажитих злочинним шляхом, полягає насамперед в тому, що наявність у обвинуваченого певних цінностей ( гроші, дача,автомашина тощо) розмірі, що перевищує його законні трудові доходи, підтверджує сам факт злочинної діяльності.

Відмежування цінностей, які були предметом злочинного посягання, від тих, які нажиті злочинним шляхом, відіграє певну роль у кримінальній справі. Адже перші можуть бути повернуті їх власнику, а другі підлягають звертанню в доход держави (п. 4 частини 1 ст. 81 КПК України).

І нарешті, п'ятий вид речових доказів - це всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винуватих або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.

Наявність цього виду речових доказів свідчить про розуміння законодавця щодо неможливості передбачення усіх об'єктів матеріального світу, які можуть виступати як речові докази у кримінальному судочинстві. До названого виду речових доказів можна віднести особисті речі підозрюваного чи обвинуваченого, які вони загубили на місці злочину, виявлений в певному місці недопалок, залишений тим же підозрюваним чи обвинуваченим тощо.

Необхідно пам'ятати, що для речових доказів як процесуального джерела характерним є таке:

Змістом речових доказів є відомості у вигляді певних властивостей та ознак об'єктів матеріального світу, на підставі яких встановлюються обставини, що мають значення у справі.

Зміст речового доказу - це ті властивості і ознаки предмета, які можуть бути безпосередньо сприйняті органами досудового слідства, дізнання і судової влади.

Формою речового доказу є процесуальні засоби закріплення відомостей про факти, одержаних від певного предмета чи документа. Тільки при дотриманні цієї форми об'єкт матеріального світу набуває значення процесуального джерела доказів.

До речових доказів відносяться не будь-які предмети чи документи, а лише ті, які мають зв'язок з кримінальною подією, що досліджується.

Речовий доказ - це єдність об'єкта матеріального світу і відомостей про факти, носієм яких він є.

Для визнання об'єкта матеріального світу речовим доказом необхідне дотримання таких умов:

Складання протоколу виявлення і огляду речового об'єкта (протокол огляду місця події, протокол обшуку тощо).

Наявність самого речового об'єкта.

3.Винесення постанови про приєднання предмета чи документа як речового доказу до кримінальної справи.

У проекті нового КПК України останнє положення, яке вказане вище, доповнено такою новелою: "Якщо речові докази з якихось причин не можуть бути вилучені, вони можуть бути передані для зберігання. Особа, яка здійснює дізнання, слідчий самі або за допомогою спеціаліста можуть зняти з них відтиски, встановити зліпки, фотозйомки, діапозитиви, голограми, відеозаписи, кінофільми чи встановити із них копію, зображення або відтворення іншим способом, які додаються до справи".

Уявляється, що доповнення статті 78 діючого КПК України цим положенням було б позитивним моментом і сприяло б кращому урегулюванню роботи з речовими доказами.

Розмежування речових доказів і документів у кримінальному процесі

Сучасний законодавець виділяє речові докази й документи як самостійні джерела доказів (ч. 2 ст. 65 Кримінально-процесуального кодексу України). Стаття 83 Кримінально-процесуального кодексу України визначає документ самостійним джерелом доказів у випадку, якщо він не має ознаки речового доказу. Кримінально- процесуальний кодекс України Відомості Верховної ради України 2001 №3435 Це дає можливість у процесуальному аспекті ділити документи на письмові (самостійне джерело доказів) і речові докази.

Актуальність даного розмежування зумовлена потребами практики, оскільки кожен доказ повинен використовуватись лише у йому властивій процесуальній формі. А речові докази і документи суттєво відрізняються способом оформлення у кримінальній справі.

У науці кримінального процесу немає єдиного підходу до визначення критеріїв розмежування документів -- речових доказів і документів -- самостійного джерела доказів.

Підтримую пропозицію розмежування документів -- речових доказів і документів -- самостійного джерела доказів не за однією ознакою, а за сукупністю характерних властивостей.

Вирішальною ознакою, що розмежовує речові докази та інші документи пропонується визнавати зв'язок зі злочином. Документ -- речовий доказ містить інформацію про діяння, а документ -- самостійне джерело доказів містить будь-який інший факт, що має відношення до справи, крім діяння.

У документі -- самостійному джерелі доказів інформація, що має відношення до справи, міститься у самому змісті документа. Форма такого документа має допоміжне значення. Якщо документ несе необхідну для справи інформацію не лише змістом, а й зовнішнім виглядом, місцем виявлення, тобто як предмет матеріального світу безпосередньо відображає певні обставини, які необхідно встановити у справі, такий документ є речовим доказом.

Деякі автори доходять висновку, що розмежувати документи -- самостійне джерело доказів і документи -- речові докази можливо,використовуючи поняття інформаційного критерію, сформульованого В. Г. Танасевичем, Б. І. Пінхасовим. Сутність інформаційного критерію полягає в такому: якщо документ як матеріальний об'єкт містить значиму для кримінальної справи інформацію, безпосередньо фіксує матеріальні сліди, ознаки злочину в незмінному вигляді або дії особи на різних етапах скоєння злочину, то такий документ є речовим доказом. У випадку, якщо документ містить інформацію, що складається лише з опису подій і фактів, що мають значення для справи за допомогою письма (буквений, цифровий текст, система графічних чи інших умовних знаків), то такий документ є самостійним джерелом доказів. О.Андросенко Розмежування речових доказів і документів у кримінальному процесі. Правова держава в дослідженнях працівників - початківців, Матеріали 10-ї ювілейної студентської конференції ( Одеса, 18-19 травня 2007р. ) // Ред. колектив Ю.М. Оборотов та ін.- Одеса:Юрид література, 2007 С.206

Неоднозначним є такий критерій розмежування, як замінність. Документ -- речовий доказ внаслідок того, що зміни, що відбулися з ним, пов'язані з подією злочину, є незамінним, документ -- самостійний доказ -- замінний. Однак у ряді випадків, вказує Н. П. Царьова, документ -- речовий доказ теж може бути замінено. З іншого боку, можуть виявитися незамінними деякі документи, що не є речовими доказами. Наприклад, практично незамінний іноді документ про народження (при втраті свідоцтва про народження підлітка й архівів РАГСів за відповідний період).

Речові докази -- завжди первісні докази. Документ може бути як первісним, так і похідним. Він буде первісним, якщо складений особою, що безпосередньо сприймала факти, або його складанню взагалі не передувало одержання фактів або відомостей про них (розпорядчі акти).

Розділ 2. Процесуальний порядок залучення речових доказів до матеріалів справи

2.1 Особливості збирання,перевірки та оцінки речових доказів

Кримінально-процесуальний закон передбачає ряд слідчих дій, в ході яких особи, які проводять дізнання, дізнавачі, слідчі, прокурори, судді (суди) збирають, перевіряють та оцінюють речові докази. Регламентація порядку та способів збирання речових доказів направлена на те, щоб з урахуванням характеру фактичної інформації, що в них міститься, забезпечити повноту її виявлення, точність закріплення у справі, зберігання та незмінність. Реалізація вимог закону забезпечує, з одного боку, максимальну повноту збирання, перевірки та оцінки наявних речових доказів, а з другого -- не допускає переповнення справи неважливими для її розслідування та розгляду предметами, забезпечує зберігання речових доказів, та у разі їх пошкодження або втрати можливість збереження їх копій, описів, рисунків та ін. Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер С. 529

Збирання доказів -- це комплексне поняття, яке включає в себе дії уповноважених на це посадових осіб по знаходженню, виїмці, фіксації та долученню до кримінальної справи фактичних даних, які мають силу доказів, а в кінцевому підсумку -- джерел доказів.

Істотне значення мають такі правила процесуального регулювання збирання та перевірки речових доказів:

а) передбачається обов'язкова присутність понятих в ході слідчих діях, при яких здійснюється збирання речових доказів та фіксуються обставини їх знаходження. На понятих закон покладає обов'язок затвердити факт, зміст та результати дій, тобто підтвердити, наскільки правильно в протоколі слідчої дії відображений процес його проведення та отриманні результати.

б) встановлюється можливість присутності при виконанні слідчих (судових) дій по збиранню речових доказів осіб, законні інтереси яких можуть бути обмежені фактом виконання та результатами цих дій;

в) передбачається застосування науково-технічних засобів для фіксації речових доказів, а отже фіксації місця та обставин їх знаходження (копіювання, фотографування, відео зйомка, складання планів, схем та інше). З цією ж метою використовується допомога спеціалістів (ч. 2, З КПК України). Порушення зазначених вимог закону також може спричинити у певних випадках сумніви в повноті, об'єктивності, всебічності результатів огляду, обшуку, виїмки та ін.;

г) з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи, встановлена можливість проведення огляду до порушення кримінальної справи. У цих випадках, при наявності для того підстав, кримінальна справа порушується негайно після огляду місця події (пункти 1--2 ст. 190 КПК);

д) передбачається можливість у невідкладних випадках провадити обшук і виїмку у нічний час (ст. 180 КПК);

є) встановлено порядок зберігання речових доказів, який виключає їх підміну, втрату чи змінення істотних для справи ознак. Так, згідно зі ст. 79 КПК України речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду;

ж) процес збирання та перевірки речових доказів обов'язково відображається в процесуальних документах, наявність та зміст яких повинні свідчити про дотримання встановлених законом правил.

Збирання та перевірка речових доказів здійснюються протягом усього процесу доказування по справі. Було б неправильно, зокрема, ігнорувати можливості, які має суд не тільки для дослідження вже наявних у справі, але й для збирання нових речових доказів.

Разом з тим через наявність тих завдань, які кримінально-процесуальний закон ставить перед дізнанням та досудовим слідством, основна робота по збиранню речових доказів повинна виконуватися на цих стадіях провадження по справі.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство містить вичерпний перелік можливих дій по збиранню доказів. Звідси отримання доказів способами, які не передбачені законом, є не допустимим тому, що отримані у такому разі дані про необхідні для правильного вирішення кримінальної справи обставини не мають доказового значення. Пункт 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р.№ 11 «Про додержання судами України процесуального законодавства,яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ» ( зі змінами, внесеними Постановами від 4 червня 1993 року № 3, від 13 січня 1995 р. № 3 та від 3 грудня 1997 р. № 12) // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. - К.:Юрінком Інтер, 2004. - С.43

Способи збирання доказів у загальному вигляді зазначені у ст. 66 КПК, в якій сказано, що особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян пред'явлення предметів та документів, які допоможуть встановити необхідні в справі фактичні дані.

Докази можуть бути подані підозрюваними, обвинуваченими, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем та їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами та організаціями.

У передбачених законом випадках особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор та суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі доручити їх підрозділам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати інші засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.

Усі надані слідчому чи суду зазначеними суб'єктами правовідносин докази, у тому числі предмети та документи, підлягають повній та об'єктивній перевірці та оцінці. На жаль, КПК України не містить, на відміну від російського кримінально-процесуального законодавства У ст. 87 КПК Росії «перевірка доказів» зазначається: « перевірка доказів виконується дізнавачем, слідчим, прокурором, судом шляхом порівняння їх з іншими доказами, що містяться у кримінальній справі,а також встановлення їх джерел, отримання інших доказів, які підтверджують чи спростовують докази, що перевіряються»., норму, яка передбачала б порядок проведення перевірки зібраних доказів по справі.

У силу принципу публічності обов'язок перевірки доказів покладається на суб'єктів кримінального процесу -- особу, яка проводить дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора, суддю (суду).

Важливу роль у перевірці доказів можуть відігравати інші суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності (не наділені власними повноваженнями), які беруть участь у доказуванні як зі сторони захисту, так і зі сторони обвинувачення. Вони можуть реалізовувати це шляхом заявлення різноманітних клопотань, пов'язаних прямо чи опосередковано з перевіркою зібраних чи тих, які збираються, доказів; постановки питань допитуваним (свідку, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому); внесення у протоколи слідчих та судових дій (у провадженні яких вони брали участь), доповнень, поправок, зауважень; участі у судових дебатах; подання скарг на дії (бездіяльність) та рішення дізнавача, слідчого, прокурора та суду; оскарження вироку, ухвали та постанови суду.

Після заявлення клопотання та заслуховування по ньому думки учасників судового розгляду суд вирішує його шляхом внесення мотивованої ухвали, а суддя - постанови. Відхилення клопотання не позбавляє учасників процесу права заявляти їх протягом усього судового слідства.

Перевірку доказів не можна розуміти таким чином, що спочатку всі докази збираються, а потім починається їх перевірка. Таке спрощене трактування може призвести до і мої ці я та помилок на практиці. Докази перевіряються в порядку їх збирання, а не тільки після того, як вони всі будуть зібрані.

Перевірці доказів на стадії досудового розгляду властиві такі особливості: її провадження здійснюється при відсутності у дізнавача, слідчого та прокурора цілісного уявлення про вчинення злочину, тобто в умовах певної пізнавальної невизначеності; вона відбувається в умовах обмеження дії окремих принципів кримінального процесу (безпосередність, змагальність, рівноправність сторін та гласність); вона здійснюється особою, яка проводить дізнання, дізнавачсм, слідчим, прокурором, які не є самостійними та незалежними у тій мірі, яка властива суду, оскільки на зміст результати їх діяльності по перевірці доказів можуть впливати начальники органів дізнання та розслідування, вищий за рангом прокурор; вона здійснюється органами, основним змістом діяльності яких є реалізація функції кримінального переслідування; зміст та результати діяльності по перевірці доказів не є остаточними та обов'язковими для суду.

Тому найбільш сприятливими для перевірки доказів є умови на стадії судового слідства. Вони обумовлені низкою факторів, до яких необхідно віднести: здійснення перевірки доказів судом -- самостійним та незалежним суб'єктом кримінального процесу; здійснення перевірки доказів у суді в умовах найбільш повної дії принципів кримінального процесу (передусім безпосередності, змагальності, рівноправності сторін ); наявність у розпорядженні суду та сторін сукупності доказів, зібраних, перевірених та оцінених на стадії досудового розслідування, та, як наслідок, -- володіння ними повною картиною вчиненого злочину;можливості практично одночасної участі у перевірці доказів всіх учасників судового розгляду, що дозволяє суду врахувати фактори, якими сторони керуються при перевірці доказів.

Перевірка речових доказів здійснюється як шляхом проведення слідчих дій, так і логічним шляхом. Слідчі дії умовно можуть бути поділені на дії, направлені на збирання та на перевірку доказів. Наприклад, допит та огляд направлені на збирання доказів; очна ставка, відтворення обстановки та обставин події -- на перевірку. Але це не завжди так. І допит може проводитися з ціллю перевірки, а відтворення обстановки та обставин події -- отримання нових доказів.

Необхідно відзначити, що на практиці не завжди повною мірою використовується такий спосіб перевірки предметів, що мають ознаки речових доказів, як пред'явлення їх для впізнання. Так, по 11 справах (4,8% з 187 вивчених) впізнання таких предметів не проводилось, хоча необхідність у проведенні зазначеної слідчої дії була.

Оцінка кожного речового доказу складається з визначення характеру їх джерела, а також згідно з правилами належності та допустимості.

Джерелом речових доказів, як свідчить практика, є місце їх знаходження. Воно має важливе значення як для встановлення належності до справи речових доказів, так і для визначення їх доказової сили. Тому при виявленні речових доказів у відповідному протоколі повинно бути обов'язково вказано, при яких обставинах та в якому саме місці вони знайдені, інакше вони можуть втратити свою доказову силу.

При оцінці речових доказів повинно бути вирішено питання і про їх допустимість, тобто про дотримання правил їх збирання та дослідження, включаючи правила належного оформлення відповідних дій.

2.2 Зберігання речових доказів

Законодавство визначає, що речові докази, зберігаюся при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації.

Для зберігання речових доказів у судах обладнуються спеціальні приміщення, ці приміщення повинні бути з дверима, оббитими металом, заґратованими вікнами та обладнані пожежною та охоронною сигналізацією. Якщо такого приміщення немає, то для збереження речових доказів використовуються сейфи та металеві шафи Інструкція про порядок вилучення, обліку, зберігання і передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами попереднього слідства, дізнання і судами, від 18.10.89.№ 34/15 із змін. і доп. // Zakon. Rada.Go.Ua- офіційний сайт верховної ради України.

В Апеляційному суді м. Києва для зберігання речових доказів виділено окреме приміщення, яке відповідає всім вимогам нормативних документів. Найчастіше в суді як речові докази перебувають аудіо- та відеокасети із записами слідчих дій, документи, одяг, взуття, мобільні телефони, газети і т.п.

У приміщеннях судів, як правило, немає спеціальних приміщень для зберігання речових доказів з відповідними умовами, передбаченими Інструкцією. Тому наказами голів судів обладнано окремі сейфи.

Іноді речові докази можуть бути повернуті їх володарям до вирішення справи в суді, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження по справі (ст. 79 КПК) тільки після винесення мотивованої постанови. Речові докази у вигляді швидкопсувних товарів та продукції, зберігання яких ускладнене або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких порівнянні з їх вартістю, можуть бути також повернені їх володарям. Перед цим вони мають бути сфотографовані або зняті на відео - або кіноплівку. У справі має зберігатися документ про їх повернення володарям.

У разі неможливості повернення таких речових доказів володарям, вони можуть бути передані для реалізації в спеціальні магазини, про що складається акт.

Наркотичні засоби, вогнепальна чи холодна зброя, що є речовими доказами, зберігаються тільки в органах слідства після попереднього дослідження в експертно-криміналістичних підрозділах і судом на зберігання не приймаються.

Речові докази у вигляді вибухонебезпечних речовин, як правило, передаються на зберігання на склади військових частин або відповідних режимних державних підприємств.

Отрута або сильнодіючі препарати передаються на склади аптеко управлінь, інших організацій, де є належні умови для їх зберігання, згідно з відома їх керівництва.

Речові докази у вигляді вилучених з незаконного обігу етилового спирту, алкогольної та спиртовмісної продукції передаються для їх технологічної переробки або знищуються, про що складається протокол.

Грошові знаки, валюта та інші цінності, вилучені при провадженні слідчих дій та які є речовими доказами, після проведення необхідних досліджень здаються на зберігання в банк або іншу спеціалізовану кредитно-фінансову установу, а також можуть бути передані на зберігання матеріально відповідальній особі.

Зберігання транспортних засобів, які визнані речовими доказами, проводиться за письмовим дорученням органу дізнання, слідчого, прокурора або судді (суду) відповідними службами МВС або СБУ (якщо вони не можуть бути передані на зберігання володарям, їх родичам або іншим особам, а також організаціям), керівники яких видають про це збережену розписку, яка прилучається до справи.

Згідно зі ст. 80 КПК України речові докази повинні зберігатися до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи.

"Документи - речові докази повинні зберігатися весь час при справі. Копії цих документів надаються власнику, а також іншим особам, які за законодавством мають право користуватися цими документами, за їх клопотанням і в порядку, встановленому статтею 186 КПК". Закон України № 807-VI від 25.12.08 « Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України»

Відповідно до Інструкції з діловодства в місцевому суді визначають процедуру, згідно з якою голова суду зобов'язаний не рідше одного разу на рік перевіряти стан та умови зберігання речових доказів, правильність ведення документів стосовно їх приймання, передачі, про що складається відповідний акт. При звільненні працівника апарату суду від виконання обов'язків щодо роботи з речовими доказами голова суду утворює спеціальну комісію для перевірки відповідності фактичної наявності речових доказів. Результати перевірки відображаються в акті прийняття-передачі речових доказів іншому працівникові апарату суду, на якого такі обов'язки покладено відповідним наказом суду, або керівнику апарату суду.

Строки зберігання речових доказів, коли володар встановлений, але не заявив вимог про їх повернення за якихось причин, кримінально-процесуальним законом не встановлені.

У цих випадках повинні діяти цивільно-правові відносини, які встановлюють трьохрічний строк позовної давності, протягом якого володар предмета, визнаного речовим доказом, може отримати його назад та набути право власності на нього.

2.3 Вирішення питання про долю речових доказів після розгляду кримінальних справ

Вирішення питання про долю речових доказів після розгляду кримінальних справ вирішувалися судами переважно з дотриманням вимог ст. 81 КПК. Зокрема, судами ухвалювалися рішення про передачу в дохід держави грошей, цінностей та інших речей, нажитих злочинним шляхом, повернення грошей, цінностей та інших речей, які були об'єктом злочинних дій, законним володільцям, а якщо їх не встановлено, передачу їх у власність держави. Наприклад у кримінальній справі № 1-49/06 вироком Апеляційного суду м. Києва від 11.09.2006 р. постановлено передати в дохід держави такі речові докази, як відео- магнітофон та плюшеву собаку. Однак відповідно до частини четвертої ст. 81 КПК України передаються в дохід держави лише гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом. У цьому разі суд дійшов висновку, що незначна цінність цих речей не перешкоджає їх передачі в дохід держави.


Подобные документы

  • Поняття збирання доказів та його зміст. Методи і засоби збирання доказів. Особливості збирання речових доказів та письмових документів. Форми фіксації доказової інформації: вербальна, графічна, предметна, наглядно-образова.

    реферат [29,0 K], добавлен 21.03.2007

  • Теоретичні та практичні аспекти дослідження проблеми речових доказів у кримінальному процесі. Характеристика засобів отримання та процесуальний порядок формування речових доказів, особливості їх збереження органами досудового розслідування і судом.

    дипломная работа [86,7 K], добавлен 30.08.2014

  • Кримінально-процесуальні відносини під час збирання, перевірки і оцінки речових доказів. Види речових доказів, засоби їх отримання та умови процесуального оформлення. Вирішення питання про речові докази органами досудового розслідування і судом.

    курсовая работа [35,4 K], добавлен 05.05.2010

  • Поняття доказів у кримінальному процесі та їх оцінка. Сутність та елементи процесу доказування. Основні способи перевірки доказів і їх джерел. Належність та допустимість як основні критерії оцінки доказів, виявлення їх головних проблемних питань.

    реферат [25,9 K], добавлен 21.01.2011

  • Поняття доказів та їх зміст. Поняття та система джерел доказів у кримінальному процесі. Обвинувальні та виправдувальні докази. Показання свідка, потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого. Висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих дій.

    курсовая работа [29,6 K], добавлен 10.06.2011

  • Особливості та правила формування судових справ, які підшиваються в спеціальну обкладинку, виготовлену друкарським способом. Реєстраційні журнали та обліково-статистичні картки. Справи за поданнями слідчих органів. Перелік індексів, облік речових доказів.

    курсовая работа [40,3 K], добавлен 22.02.2011

  • Поняття та види заходів процесуального примусу в цивільному процесуальному законодавстві України. Підстави та порядок застосування процесуальних фікцій. Сутність та особливості тимчасового вилучення письмових чи речових доказів для дослідження їх судом.

    курсовая работа [43,5 K], добавлен 08.06.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.