68

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ

ЛЮДИНИ “УКРАЇНА”

Кафедра правознавства

ВИПУСКНА РОБОТА

за темою

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН

Виконав:

Студент 4 курсу

денної форми навчання

спеціальності 6.060100 "Правознавство"

освітьно-кваліфікаційного рівня

„бакалавр з права”

Єлісеєв Олексій Володимирович

Науковий керівник:

Старший викладач Терещенко А.Л.

Рецензент: _____________________________

Робота допущена до захисту в ДЕК " ___ "__________ 2003р.

Завідувач кафедри правознавства

кандидат юридичних наук, доцент

Петров В.В.

КИЇВ 2003

Вступ ..........................................................................................1

РОЗДІЛ 1.

Історія, поняття, порядок створення та ліквідація ВЕЗ.

1.1 Історія створення ВЕЗ. ...........................................................5

1.2. Поняття та порядок створення ВЕЗ....................................7

1.3. Ліквідація ВЕЗ.......................................................................15

РОЗДІЛ 2.

Управління вільними економічними зонами та особливості їх функціонування. Особливості державного регулювання та внутришньої організації ВЕЗ.

2.1. Управління вільними економічними зонами та особливості їх функціонування. ................................................17

2.2. Особливості державного регулювання та внутришня організація ВЕЗ.............................................................................20

РОЗДІЛ 3.

Світовий досвід щодо функціонування і організації вільних економічних зон.

3.1. Основні форми ВЕЗ світу. ...................................................26

3.2. Уроки світового досвіду фунціонування та організації вільних економічних зон. ...........................................................32

РОЗДІЛ 4.

Вільні економічні зони України: основні напрямки і стратегії їх розвитку. ...................................................................41

Висновок. ..............................................................................56

Вступ

Одним з потенційних факторів сприяння розвитку відносин України з провідними державами Західної Європи та її інтеграції до європейських структур співробітництва і безпеки є "стратегічна відкритість" обох партнерів. І Україна, і Європейська спільнота (інституції та національні держави) формують стратегії свого розвитку, намагаються визначити свої специфічні ролі та моделі виживання у майбутньому. Ці пошуки ідентичності у швидкозмінному середовищі надають можливість партнерам брати активну участь у визначенні цілей та пріоритетів один одного.

Такий процес відбувається вже сьогодні. Згадаймо, наприклад, зусилля України гарантувати нерозповсюдження ядерної зброї на території нових членів НАТО чи активність Ради Європи у переконуванні України відмінити смертну кару.

Однак стратегічна відкритість і геополітична невизначеність можуть стати бар'єрами на шляху інтеграції України в європейську спільноту. Понад те, внутрішні загрози безпеці України (у першу чергу - конфліктогенний процес формування й посилення національних і місцевих політичних та економічних еліт, нехтування демократичними нормами у повсякденному житті української влади й суспільства тощо) можуть відволікти увагу від "зовнішніх" зносин з державами Західної Європи, що не пропонують адекватних рішень для гострих внутрішніх протиріч України.

Щоб запобігти "відвертанню від Європи", слід не лише підкреслювати геополітичне значення поглиблення двосторонніх зв'язків з країнами цієї частини континенту, посилення інтеграційних процесів, а й демонструвати практичну корисність такої співпраці, перспективи адаптації європейського досвіду на українських теренах. Один з можливих сценаріїв поглиблення інтеграційних процесів запропоновано далі.

Для оптимізації політики на західному напрямку слід було б повніше використовувати переваги поліархічної моделі, що склалася у двосторонніх відносинах держав Західної Європи. Суть моделі полягає в тому, що інтеграція в регіоні тісно поєднується з процесами децентралізації та регіоналізації. До того ж міждержавні відносини, наприклад, у ЄС, визначаються і формуються не лише державними бюрократичними інституціями чи органами самого Союзу. Все більшої ваги набирають контакти між окремими громадянами, недержавними організаціями та структурами, прямі зв'язки між регіонами (федеральними землями, провінціями) різних країн.

Тому для України важливо було б розпочати диверсифікацію відносин із західноєвропейськими державами, пріоритетно розвиваючи їх на недержавному рівні, залучаючи до співпраці якомога ширше коло "акторів" суспільства.

Спеціальні економічні зони розглядаються як один з найважливіших інструментів, за допомогою якого досягається відкритість економіки нашої держави зовнішньому світові і стимулюється міжнародне економічне співробітництво на основі залучення іноземних інвестицій.

Вільні економічні зони (ВЕЗ) міцно увійшли у світову господарську практику та діють у різних державах. Зараз у світі, по різним даним, від 700 до 3000 ВЕЗ, але до них не можна віднести ні одну українську, оскільки ті утворення, які в Україні називаються "вільними економічними зонами", не задовольняють міжнародні вимоги, які виставляються до такого роду зонам.

В цивілізованому суспільстві будь-яка діяльність повинна мати чітку законодавчу і нормативну базу, яка адекватно і збалансовано відображає інтереси суспільства в цілому і кожного суб`єкта господарської діяльності зокрема. Повною мірою це стосується ВЕЗ. Правове регулювання спеціальних (вільних) економічних зон в Україні здійснюється шляхом прийняття законів і підзаконних актів Верховною Радою України, нормативних актів уряду (декретів, постанов), видання указів президенту тощо, а також вироблення механізмів їх реалізації та контролю. Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об`єкти регулювання, зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їх невиконання. Закони здійснюють функцію довгострокового державно-правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, - короткострокового чи оперативного.

Пакет законів, які регулюють СЕЗ в Україні практично вже напрацьований. Однак треба відзначити, що процес розробки наявної нормативно-правової бази відбувався дещо безсистемно. Прийняті закони швидко змінюються, законодавчі акти, постанови і декрети часто суперечать один одному, що затрудняє їх використання. Тому для України створення більш дієздатної законодавчої і нормативної бази регулювання СЕЗ залишається актуальною і відтепер.

Правовий режим ВЕЗ в Україні визначається, в першу чергу, Законом України від 13 жовтня 1992 р. “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” (Відомості Верховної Ради України.-1992.-№ 50). Цей Закон визначає порядок створення і ліквідації та механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб`єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами народних депутатів, органами державної виконавчої влади та іншими органами.

Важливе значення для активізації підприємницької діяльності, нарощування експорту товарів і послуг та прискорення соціально-економічного розвитку регіонів шляхом створення ВЕЗ має постанова Кабінету міністрів України від 14 березня 1994 р. № 167 “Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні”, якою зазначена Концепція була схвалена. В ній викладені цілі, правові основи, загальні принципи та передумови створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, подано класифікацію таких зон та їх загальну характеристику. Значна увага приділена визначенню стратегії розвитку спеціальних (вільних) економічних зон в Україні.

На спеціальну (вільну) економічну зону поширюються положення конвенцій Міжнародної організації праці, ратифіковані Україною. Підприємства, що діють у спеціальній (вільній) економічній зоні, повинні дотримувати принципів тристоронньої декларації Міжнародної організації праці про багатонаціональні підприємства і соціальну політику. Законодавчі ати про створення кожної спеціальної (вільної) економічної зони визначають конкретні вимоги, що випливають з положень зазначених конвенцій і принципів згаданої декларації.

РОЗДІЛ 1.

Історія, поняття, порядок створення та ліквідація ВЕЗ.

1.1. Історія створення ВЕЗ.

Для найбільш повного і чіткого поняття суті ВЕЗ доцільно прослідкувати основні етапи становлення і розвитку даного інституту і виділити його особливості і специфіку.

По різним даним на сьогоднішній день в світі нараховується від 700 до 3000 тисяч ВЕЗ у 80 країнах. Момент виникнення практики створення і функціонування ВЕЗ встановити тяжко, хоча їх прообрази зустрічаються ще у фінікійців, які будучи зацікавленими у розширенні міжнародної торгівлі стали огороджувати території, вільні від традиційних податків. Аналогічні заходи по деяким даним, вводив і цар Хаммурапі. Привілеї надавались як певним територіям, так і тим особам, під опікою яких вони находились. Такі пільги надавались монархами своїм підданим або за їх видатні заслуги, або через особливу значущість територій або їх окремих частин, що знаходяться під їх протекторатом.

Термінологія “вільних економічних зон” знайшла широке розповсюдження у світовій практиці на протязі останньої чверті минулого століття. У сучасному вигляді вони виникли на початку 70-х років у країнах південно-східного азіатського регіону. Незабаром ці країни надбали назву “азіатських тигрів”, завдяки їх економічному стрибку за рахунок досягнення найбільш високих у світі темпів розвитку їх господарств. Ще 1 січня 1970 року, одна з перших у світі, Південна Корея прийняла закон про утворення вільної економічної зони. З ціллю залучення іноземних інвестицій, стимулювання зростання експорту, зростання зайнятості, удосконалення промислових технологій і, у кінцевому рахунку, прискорення економічного розвитку країни, цим законом була створена ВЕЗ в прибережних районах Південної Кореї, котра стала одним з лідерів “азіатського дива”, трохи потьмянілого на грунті світової фінансової кризи останніх років.

У 90-і роки за темпами економічного зростання світовим лідером став Китай, в якому сьогодні успішно працюють 5 особливих економічних регіонів, котрі ще у 1980 р. отримали пільги ВЕЗ. У 1990 р. до них приєднався Пудун у Шанхаї, котрий за обсягами інвестицій 90-х років перевищив сумарні обсяги інвестицій 5 особливих економічних регіонів майже за 20 років (відповідно 25 та 22 млрд. дол). Окрім цього, 14 міст Китаю отримали статус відкритих приморських територій. Саме фактор приморського узбережжя східних територій Китаю дозволив цим регіонам вийти у лідери економічного розвитку країни навіть в умовах відсутності пільг, притаманних ВЕЗ. Усього на території китайських ВЕЗ на протязі останніх 20 років було введено у дію біля 5700 підприємств з участю іноземного капіталу.

Сьогодні найбільшого розповсюдження за кордоном має трактування ВЕЗ як територій, на яких, завдяки введенню безмитного режиму, а також за допомогою інших економічних та організаційних регуляторів стимулюється зовнішньоекономічна діяльність із залученням іноземних інвестицій. Офіційно визнаною є дефініція вільної зони (або зони “порто-франко”), котру дано у VIII доповненні до Кіотської конвенції, прийнятої у 1973 році. У ній під зоною “порто-франко” визначалась частина території, на котрій товари розглядались як об'єкти, які знаходяться поза сферою дії національної митної системи і тому не підлягають обов'язковому митному контролю та оподаткуванню.

Слід відзначити, що вільні митні зони (ВМЗ) у міжнародних торгово-економічних відносинах використовуються вже кілька століть, а перші “порто-франко” виникли на узбережжі Середземного моря ще наприкінці XVI століття. У 1595 р. в італійському місті Генуї одним з перших було проголошено статус вільного порту. Вже більш 200 років існує місто Одеса, яке з 1817 року в дореволюційній Росії мало пільговий режим “порто-франко”, а сьогодні активно домагається такого ж права в незалежній Україні. Сьогодні таких міст у світі нараховується більш 400. Тільки у Європі існує біля 130 ВМЗ, а в США на основі спеціального закону 1934 р., прийнятого з приходом до влади президента Франкліна Рузвельта, функціонує більше 180 ВМЗ, котрі там мають назву “зовнішньоторгових зон”. Загальна кількість ВЕЗ у США зараз зросла до 300. Найбільш великою серед них є науково-технічна ВЕЗ “Силіконова долина”, де зосереджено 20% світових обсягів виробництва комп'ютерів та іншої обчислювальної техніки. [1]

Необхідно підкреслити дві рішучі особливості ВЕЗ. По-перше, для кожної такої зони характерні специфічні, у порівнянні з усією країною, економічні відносини у сфері виробництва та розподілу необхідного та додаткового продуктів, вироблених на її території. По-друге, здібність ВЕЗ до дифузного розширення та розповсюдження своїх меж на інші, що пов'язані з нею безпосередньо або ж опосередковано, господарчі сфери, галузі та території.

За станом на початок 1999 року світовий економічний простір нараховував більше тисячі вільних економічних зон. В них виготовлюється, а також з них вивозиться продукція, вартість якої складає біля 15% світового торгового обороту. ВЕЗ діють за “шлюзовим” принципом, завдяки котрому національні товари та послуги поступають на світовий ринок, а іноземні ресурси вливаються у національні економіки, граючи важливу роль як у розвитку господарства країни-реципієнту, так й світової економіки у цілому.

1.2. Поняття ВЕЗ та порядок її створення.

В процесі реформування економічної системи України та побудови відкритого суспільства з високим рівнем соціальної орієнтованості, необхідно у найкоротші строки знайти рішення, спроможні принципово вплинути на стабілізацію економічної ситуації і, в подальшому, стимулювати всебічний розвиток регіонів країни, вирівнювання рівнів їх соціально-економічного стану. Перехід до ринкової економіки передбачає підвищення ступеню інтегрованості країни у світовий господарський комплекс. А це, зокрема, потребує масштабної технологічної та структурної перебудови, що у свою чергу потребує притоку іноземних інвестицій. Саме тому один з перспективних та ефективних шляхів досягнення цього пов'язаний з використанням можливостей вільних економічних зон.

Крім того, обмежений розмір ресурсів в умовах економічної кризи зумовлює розробку пріоритетних інвестиційних програм, для реалізації яких доцільно зробити вибір територій, які мають для цього найбільш сприятливу інфраструктуру та географічні і економічні фактори, що забезпечить прискорений їх розвиток та досягнення потрібних результатів. За рахунок концентрації коштів, матеріальних, кадрових, науково-технічних і, у першу чергу та обов'язково, інноваційних ресурсів, ВЕЗ здатні відігравати роль центрів (точок) зростання, які у подальшому ініціюють активізацію економіки країни в цілому.

В сучасних теоретичних роботах, присвячених проблемам вільних зон, їх сутність трактується більш широко: вони визначаються як інструмент вибіркового скорочення масштабів державного втручання в економічні процеси. Таке формулювання поняття “вільна зона” охоплює весь спектр явищ, пов'язаних з дією преференціального режиму господарювання. Як в іноземній, так і у вітчизняній науковій літературі розповсюджено визначення ВЕЗ, як частини національної території, економічний потенціал якої зорієнтовано на вирішення специфічної задачі (або комплексу задач). Це виділяє частину території країни, що розглядається, із загального ряду. В той же час підприємницька діяльність на території ВЕЗ повинна бути спрямована на вирішення проблем оптимального розміщення продуктивних сил у цілому по країні, а також її інтеграції у світове господарство. В прийнятому 13 жовтня 1992 р. Закону України “Про загальні положення створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” було використано термін “спеціальні зони”, котрі мають досить широкий діапазон спеціалізації: “Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб”.

У статті 3 цього закону дана класифікація вільних економічних зон, котрі включають спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон.

Необхідно підкреслити дві рішучі особливості ВЕЗ. По-перше, для кожної такої зони характерні специфічні, у порівнянні з усією країною, економічні відносини у сфері виробництва та розподілу необхідного та додаткового продуктів, вироблених на її території. По-друге, здібність ВЕЗ до дифузного розширення та розповсюдження своїх меж на інші, що пов'язані з нею безпосередньо або ж опосередковано, господарчі сфери, галузі та території. Відмічу наступні характерні риси ВЕЗ:

1. Застосування різних видів пільг та стимулів, в такому числі:

· Зовнішньоторговельних (зниження або відміна експортно-імпортних зборів, спрощений порядок здійснення зовнішньоторговельних операцій);

· Фіскальних, пов'язаних із податковим стимулюванням конкретних видів діяльності. Пільги можуть зачіпати податкову базу (прибуток або доход, вартість майна і т.ін.), окремі її компоненти (амортизаційні відчислення, витрати на заробітну плату, транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного або тимчасового звільнення від оподаткування;

· Фінансових, які включають різні форми субсидій, що надаються як у прямому виді - за рахунок бюджетних кошт і преференційних державних кредитів, так і опосередковано - у вигляді встановлення низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками і тому подібне;

· Адміністративних, що спростовують процедури реєстрації підприємств, режиму в'їзду-виїзду іноземних громадян.

В результаті застосування пільг норма прибутку в ВЕЗ складає 30-50%, а іноді і більше: наприклад, транснаціональні компанії отримують в азіатських ВЕЗ в середньому 40% прибутку в рік. Суттєво скорочуються (в 2-3 рази) строки окупності капітальних вкладень (вважається нормальним для ВЕЗ, коли ці строки не перевищують 3-3,5 роки).

2. Наявність локальної, відносно відокремленої системи управління зоною, наділеною правом приймати самостійні рішення в широкому економічному спектрі.

3. Всебічна підтримка зі сторони центральної державної влади.

Створення вільних економічних зон є також одним із елементів перенесення ваги управління соціально-економічними процесами на регіональний рівень і являє собою одну із форм забезпечення ефективності територіально-господарської організації економіки, що цілком співпадає з загально державним підходом щодо перебудови економіки України та розширення самостійності регіонів.

Згідно з Законом України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” в Україні залежно від господарської спрямованості та економічно-правових умов діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ:

ь зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та провадиться без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації таких зон можуть бути вільні порти (“порти-франко”), вільні митні зони (зони франко), митні склади;

ь комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, розширення зовнішньоекономічних зв`язків, запозичення нових технологій забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальницькі операції, та імпортноорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв;

ь науково-технічні зони - це ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агро парків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;

ь туристично-рекреаційні зони - це ВЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;

ь банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України;

ь зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

ВЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за ознакою відкритості розрізняють інтеграційні ВЕЗ (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з поза зональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв`язки із зовнішнім ринком). Залежно від місця розташування ВЕЗ поділяються на зовнішні (розташовані на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни) [2].

Відповідно до закону на території України передбачено створення спеціальних (вільних) економічних зон: вільних митних зон і портів; експортних зон; транзитних зон; митних складів; технологічних парків; технополісів; комплексних виробничих зон; туристично-рекреаційних; страхових; банківських та інших. Крім цього, СЕЗ можуть поєднувати в собі функції, притаманні різним типам спеціальних (вільних) економічних зон. Пільговий режим оподаткування кожної зони встановлюється індивідуально виходячи з умов, часу функціонування та мети створення.

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих Рад народних депутатів України та місцевої адміністрації [3].

У разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України відповідне рішення може бути прийнято лише після одержання письмової згоди відповідної місцевої Ради народних депутатів України та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати спеціальну (вільну) економічну зону.

У разі коли ініціатива у створенні спеціальної (вільної) економічної зони належить місцевим Радам народних депутатів та місцевим державним адміністраціям, вони подають відповідну пропозицію Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України повинен розглянути пропозицію про створення спеціальної (вільної) економічної зони у шестидесятиденний строк від дня її надходження і подати висновок з цього питання до Верховної ради України.

Пропозиції щодо зміни статусу і території спеціальної (вільної) економічної зони подаються в порядку, передбаченому Законом “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” для створення спеціальної (вільної) економічної зони.

Документи про створення спеціальної (вільної) економічної зони повинні містити:

а) рішення місцевої Ради та місцевої державної адміністрації з клопотанням про створення спеціальної (вільної) економічної зони (у разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за їх ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих Рад народних депутатів і місцевих державних адміністрацій на території яких має бути розташована спеціальна (вільна) економічна зона (у разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України);

б) проект положення про її статус та систему управління, офіційну назву спеціальної (вільної) економічної зони;

в) точний опис кордонів спеціальної (вільної) економічної зони та карту її території;

г) техніко-економічне обгрунтування доцільності створення і функціонування спеціальної (вільної) економічної зони;

д) проект Закону про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони.

Інші документи вимагатися не можуть.

Техніко-економічне обгрунтування доцільності створення спеціальної (вільної) економічної зони має включати обгрунтування:

ь мети, функціонального призначення та галузевої спрямованості її діяльності;

ь етапів розвитку із зазначенням часу їх здійснення;

ь ступеню розвитку виробничої й соціальної інфраструктури, інфраструктури підприємства та можливості їх розвитку в майбутньому;

ь вихідного рівня розвитку економічного, наукового та іншого потенціалу з урахуванням специфічних умов її створення;

ь рівня забезпеченості кваліфікованими кадрами;

ь обсягів, джерел та форм фінансування на кожному етапі її створення і розвитку;

ь режиму ціноутворення, оподаткування, митного регулювання, валютно-фінансового та кредитного механізму.

1.3. Ліквідація ВЕЗ.

Ст. 24 Закону України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” визначає, що спеціальна (вільна) економічна зона вважається ліквідованою з моменту закінчення строку, на який її було створено, якщо його не буде продовжено Верховною Радою України. ВЕЗ також може бути ліквідована Верховною Радою України до закінчення строку, на який її було створено, за поданням Президента України або Кабінету Міністрів України.

Питання про доцільність продовження строку функціонування спеціальної (вільної) економічної зони або її дострокову ліквідацію може бути передано для вивчення комісії незалежних експертів, створюваній Верховною Радою України.

Верховна Рада України повинна розглянути подані пропозиції і у тримісячний строк з дня подання зазначеної пропозиції винести відповідне рішення.

Спеціальна (вільна) економічна зона вважається ліквідованою з моменту прийняття відповідного закону про її ліквідацію.

Для вирішення майнових та інших питань, пов'язаних з ліквідацією спеціальної (вільної) економічної зони, врегулювання фінансових відносин між органом господарського розвитку і управління та суб'єктами економічної діяльності ВЕЗ Кабінетом Міністрів України створюється ліквідаційна комісія, яка набуває усіх повноважень щодо управління спеціальною (вільною) економічною зоною до моменту остаточного вирішення всіх питань, пов'язаних з ліквідацією спеціальної (вільної) економічної зони.

Спори, що виникають у зв'язку з ліквідацією спеціальної (вільної) економічної зони між органом господарського розвитку, і управління, суб'єктами економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони та ліквідаційною комісією, підлягають розгляду в судових або арбітражних органах України, а спори за участю іноземного суб'єкта економічної діяльності, що діє в цій зоні, в судових та арбітражних органах за погодженням сторін, в тому числі за кордоном.

РОЗДІЛ 2

Управління вільними економічними зонами та особливості їх функціонування. Особливості державного регулювання та внутришня організація ВЕЗ.

2.1. Управління вільними (спеціальними) економічними зонами та особливості їх функціонування.

Структура, функції та повноваження органів управління спеціальної економічної зони визначаються залежно від її типу, розмірів, кількості працівників та/або мешканців на території спеціальної економічної зони.

Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації здійснюють свої повноваження на території спеціальної економічної зони з урахуванням специфіки її статусу, визначеної законом про її створення.

Органами управління спеціальних економічних зон незалежно від їх типу є:

а) місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень;

б) орган господарського розвитку і управління спеціальної економічної зони, що створюється за участю суб'єктів економічної діяльності України та іноземних суб'єктів такої діяльності. Функції цього органу може бути покладено на одного із суб'єктів економічної діяльності спеціальної економічної зони.

Державне регулювання діяльності спеціальної економічної зони здійснюють органи державної виконавчої влади України, до компетенції яких входить контроль за додержанням вимог законодавства України на території, де створено спеціальну економічну зону.

Судові, арбітражні та інші правоохоронні органи, а також органи контролю за додержанням екологічних, санітарних та інших норм керуються при здійсненні своїх функцій чинним законодавством України за винятками, передбаченими законодавчим актом про конкретну спеціальну економічну зону.

Орган господарського розвитку і управління та суб'єкти економічної діяльності спеціальної економічної зони є самостійними в здійсненні своєї діяльності стосовно органів державного управління України, за винятками, передбаченими законодавчими актами України.

Органи державного управління України не несуть відповідальності за дії органу господарського розвитку і управління та суб'єктів економічної діяльності спеціальної економічної зони, якщо інше не передбачено законодавчим актом про створення спеціальної економічної зони або договором між ними. Орган господарського розвитку і управління спеціальної економічної зони та зазначені суб'єкти не несуть відповідальності за дії органів державного управління України.

Органи господарського розвитку і управління спеціальної економічної зони не несуть відповідальності за дії місцевих Рад народних депутатів та місцевих державних адміністрацій. Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації не несуть відповідальності за дії органу господарського розвитку і управління спеціальної економічної зони та суб'єктів економічної діяльності спеціальної економічної зони, якщо інше не передбачено законом про створення спеціальної економічної зони, або договором між ними.

Місцеві Ради народних депутатів та місцева державна адміністрація, на території яких розташована спеціальна економічна зона, здійснюють свої повноваження на території зони у повному обсязі, якщо законодавчими актами про створення спеціальних економічних зон не передбачено інше. Крім того, до сфери повноважень місцевих Рад народних депутатів та місцевої державної адміністрації, належить:

внесення пропозицій щодо змін у статусі спеціальної (вільної) економічної зони в порядку, встановленому чинним законодавством;

вирішення разом з органами державної виконавчої ради, суб'єктами економічної діяльності та профспілковими організаціями спеціальної (вільної) економічної зони питань, пов'язаних із специфікою правового та фінансового забезпечення, соціального захисту громадян України, які проживають на території зазначеної зони.

До сфери повноважень місцевих Рад народних депутатів та місцевих державних адміністрацій також належить укладення з органом господарського розвитку спеціальної економічної зони генеральної угоди про передачу в її користування земельних ділянок, об'єктів інфраструктури, розташованих на цій території, та природних ресурсів.

Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації, на території яких розташована спеціальна (вільна) економічна зона, можуть мати своїх представників у керівництві органу господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони.

Функції та повноваження органу господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони визначаються законом про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони.

Орган господарського розвитку і управління спеціальної економічної зони забезпечує загальні умови її функціонування. До виключної компетенції органу господарського розвитку в межах функціонування спеціальної (вільної) економічної зони належить:

ь визначення перспективних напрямів розвитку спеціальної (вільної) економічної зони;

ь експлуатація та будівництво мереж транспорту, зв'язку, енергопостачання та інших об'єктів виробничої інфраструктури, що використовуються для загальних потреб;

ь розвиток мережі комунікаційних зв'язків з партнерами за межами спеціальної (вільної) економічної зони;

ь організація міжнародних торгів з метою розміщення на території спеціальної (вільної) економічної зони нових виробництв;

ь упорядкування та надання суб'єктам господарської діяльності спеціальної (вільної) економічної зони в користування земельних ділянок, об'єктів інфраструктури та передача їм у користування природних ресурсів;

ь видача дозволів (ліцензій) суб'єктам господарської діяльності спеціальної (вільної) економічної зони на будівництво нових господарських об'єктів, реєстрація суб'єктів економічної діяльності та інвестицій, здійснюваних в спеціальній (вільній) економічній зоні [3].

Виконавчим директором органу господарського розвитку спеціальної (вільної) економічної зони може бути як громадянин України, так і іншої країни, який працює за строковим контрактом.

2.2. Особливості державного регулювання та внутришня організація ВЕЗ.

Сприятливе ділове середовище навколо вільної економіч-ної зони є необхідною передумовою для залучення прямих зарубіжних інвестицій. Це, зокрема, означає, що має бути створена відповідна фізична інфраструктура. Ніякі фінансові стимули не приваблять потенційних інвесторів, якщо вони змушені будуть довго чекати на відвантаження сировини та готової продукції. Однією з рис успішно діючої вільної еко-номічної зони є сьогодні кількість коштів та зусиль, витрачених на вдосконалення комунікацій і створення враження про те, що дана приймаюча країна вітає іноземців. Наприк-лад, майже 20% всієї суми інвестицій у Масані (Республіка Корея) було спрямовано на земляні роботи і спорудження портів. Для зручностей зарубіжного персоналу було також надано житло та інші послуги. В Батаані (Філіппіни) та Шенноні (Ірландія) було проведено аналогічні заходи по вдосконаленню комунікацій та інших елементів інфра-структури. Кожна з цих країн також проводила велику кам-панію по створенню іміджу країни, яка відкрита для зару-біжних прямих інвестицій.

Ефективна фізична інфраструктура нерідко є визначальною для конкретної зони з урахуванням її вирішального впливу на прибутковість окремих підприємств. У цьому відношенні наявність надійного постачання енергії та води, а також міс-цевих і міжнародних високоякісних комунікаційних мереж заслуговує на окрему увагу. Якщо зони добре обладнані фі-зичною інфраструктурою, то початкові витрати інвесторів зна-чно зменшуються, робота галузей розгортається швидше і ра-ніше починає іти прибуток на капітал.

Обмежена кількість стандартних заводських споруд нерід-ко зводиться із спекулятивною метою чи то для здачі в орен-ду, чи то для продажу. Для ВЕЗ це нор-мальне явище. Це не тільки дозволяє інвестору швидко роз-почати виробництво, а й позбавляє необхідності зводити за-вод у незнайомій обстановці. Корисно також мати тимчасові офіси для приїжджих інвесторів, які чекають на завершення власних виробничих приміщень.

В ідеалі вільна економічна зона є науково-парковим комплексом, у якому діючі підприємства після вкладення інве-стицій лише у ноу-хау і технології повинні мати вигоди від використання висококваліфікованої робочої сили. Сінгапур-ський науковий парк, безперечно, є найяскравішим прикла-дом такого парку, навіть при тому, що здійснення проекту стикалося з проблемами, що виникли з нестачі спеціалізо-ваного випробувального устаткування і послуг для вироб-ництва промислових зразків.

Те, наскільки керівні органи ВЕЗ зможуть забез-печити надання цих послуг, залежить від наявності та якості послуг, що їх надають комерційні фірми, місцеві органи вла-ди і держава. Серед можливостей, які слід надавати, мають бути консультаційні послуги для фірм, що перебувають на стадії становлення, а також звичайні комерційні, промислові та комунальні послуги. Найважливішими комерційними по-слугами є банківські послуги, вантажні роботи, експедитор-ська робота та загальна упаковка. Ці послуги треба якнай-раніше запровадити в зоні і доручити їх виконання фірмам з високою репутацією. Серед інших комерційних та фінан-сових можливостей, які можна розглянути, назвемо послуги, які надає головна контора зони (сюди входять послуги від забезпечення перекладу, друкування, копіювання і видавни-чої діяльності до обробки даних і комп'ютерних послуг), пра-вові, бухгалтерські та спеціалізовані технічно-ремонтні по-слуги, а також надання гаражів для ремонту транспортних засобів. За винятком агентів по перевезеннях і експедиторів, працівники допоміжних служб можуть надавати свої послуги як всередині зони, так і поблизу неї.

Комунальні послуги всередині зони або поряд з нею по-винні включати протипожежну і поліцейську охорону, пош-тове, телефонне, телефаксне і телексне обладнання, громад-ський транспорт і видалення відходів (там, де це не органі-зовано у приватному порядку). Адміністрація зони також повинна розглянути питання надання послуг центральної те-лексної і телефаксної служби для тих фірм, які не мають для цього власних можливостей.

Адміністративна система повинна бути в змозі діяти швидко і ефективно при застосуванні норм, що стосуються контрактів на передачу споруд, митні послуги, ремонт тощо. Під час створення, функціонування і завершення свого біз-несу інвестори вимагають простих процедур і уникнення ус-кладнень. В ідеалі їм доводиться мати справу з одним відом-ством з усіх адміністративних питань. Керівництво зони по-винно мати необхідні повноваження і допоміжні послуги для обслуговування інвесторів, особливо в початковий період. До-поміжні послуги включають сприяння у наймі робочої сили і підтримання зв'язків з комунальними підприємствами в та-кий період становлення. Сюди може також входити допомога у розміщенні зручних житлових приміщень, навчальних за-кладів і місць відпочинку для зарубіжного персоналу та їхніх сімей.

У будь-якому разі зацікавлений орган повинен мати не-залежні повноваження, особливо тому, що звичайно доводиться створювати правила для діяльності допоміжних служб і, що ще важливіше, у зв'язку з необхідністю шукати дина-мічні рішення для конкретних проблем у справах, що стосу-ються стану фізичної інфраструктури, бюджетів та реклам-но-пропагандистських компаній.

Капітальні витрати приймаючої країни на створення матеріальної бази ВЕЗ та відповідної інфра-структури можна розглядати з двох точок зору. По-перше, ство-рюється матеріальна цінність для національної економіки, оскільки фінансові ресурси перетворюються на реальні фізичні активи. По-друге, слід брати до уваги витрати внаслідок при-йняття альтернативного курсу або відсутність капіталовіддачі при альтернативному використанні капіталу.

Оцінка справжніх оптимальних витрат (а не внутрішньої ринкової ціни), створення матеріальної бази ВЕЗ та відповідної інфраструктури вимагає поділу цих витрат на компоненти: землю, робочу силу, матеріали місцевого виробництва, послуги та витрати у іноземній ва-люті. У такому разі кожен компонент слід оцінювати за його прихованою ціною. Що ж стосується оптимальних витрат державних коштів, які приймаюча країна витрачає на матеріа-льну базу ВЕЗ, то можна зазначити, що оптимальні витрати вітчизняного капіталу подаються по ди-сконтній ставці, що відбиває суспільну норму прибутку, який одержує економіка приймаючої країни при здійсненні мінімально ефективного інвестиційного проекту. Таким чи-ном, оптимальні витрати вітчизняного капіталу будуть бра-тися до уваги шляхом застосування дисконтної ставки до ка-пітальних затрат за певні періоди часу. У будь-якому випад-ку вартість для приймаючої країни її інвестицій у матеріа-льну базу ВЕЗ слід покривати належним чином вирахуваних ставок оренди землі та орендної плати за споруди, що дають норму прибутку, яка амортизує інвес-тиції у економічно прийнятний період часу. Норми комер-ційної прибутковості можуть служити приблизним орієнти-ром.

Фінансування будівництва матеріальної бази ВЕЗ за рахунок іноземної позики потребує окремих міркувань. Іноземну позику можна розглядати як перевагу, що випливає з реалізації проекту зони. З іншого боку, її вар-тість для економіки складатимуть валютні витрати на ви-плату проценту ставки і суми боргу.

Метод фінансування (використання внутрішніх коштів чи позики за кордоном) може вплинути на економічну рентабельність проектів ВЕЗ. Іноземна позика на ділі може зробити позитивний вне-сок у чисту поточну вартість проекту, якщо ставка проценту на іноземну позику менша, ніж соціальна дисконтна ставка, яка застосовується у аналізі «витрати-випуск» при виплаті боргів. Позика на допомогу розвитку є одним із таких ви-падків. Якщо зарубіжна позика являє собою субсидований кредит постачальника, то імовірно, що ставка проценту буде сприятливішою, ніж соціальна дисконтна ставка, що засто-совується у аналізі (тобто гранична норма прибутку на інвестиції), в той час як на товари, що постачаються по іншому кредиту, ціни будуть значно завищені. Необхідно буде робити коригування для будь-якої надлишкової вартості імпортованих матеріалів і обладнання, що виникає внаслідок прив'язування позики до імпорту цих товарів. Така надлишкова вартість знижує вигідність зарубіжної позики. Надання пе-реваги зарубіжній позиці у порівнянні з внутрішніми капі-тальними ресурсами призведе до одержання прибутку для економіки приймаючої країни, якщо різниця між ставками проценту перевищить надлишкову вартість «прив'язаного» імпорту.

У випадку фінансування за рахунок іноземних позик ве-ликий імпортний компонент у створенні матеріальної бази ВЕЗ є економічно вигідним за умови, що позика повністю покривається платою користувачів ВЕЗ за оренду землі і заводських приміщень. Імпортний компонент по суті являє собою чистий додаток до капіталовкладень приймаючої країни. Ніяка вартість націо-нальних ресурсів не створюється у таких розмірах, як ім-портні компоненти, і на зміст імпорту в кінцевому рахунку справляють вплив розміри фактичної експортної виручки ко-ристувачів зони.

РОЗДІЛ 3

Світовий досвід щодо функціонування та організації вільних економічних зон.

3.1. Основні форми вільних економічних зон світу.

Класифікація спеціальних економічних зон.

Можна виділити такі типи:

ь митні зони

ь безмитні торгові зони

ь митні вільні зони

ь зони вільної торгівлі

ь зовнішньоторговельні зони

ь безмитні експортно-виробничі зони

ь вільні експортні зони

ь вільні експортно-виробничі зони

ь експортно-виробничі зони

ь вільні економічні зони

ь вільні виробничі зони

ь зони економічного сприяння

ь промислові експортноорієнтовані зони

ь вільні промислові зони

ь підприємницькі зони

ь зони спільного підприємництва

ь зони техніко-економічного розвитку

ь зони розвитку нової і високої технології

ь науково-промислові парки

ь оффшорні центри

ь міжнародний оффшорний фінансовий центр

ь вільні банківські зони

ь еколого-економічні регіони

ь відкриті райони

ь туристичні центри

Незважаючи на організаційно-функціональні розходження, ВЕЗ володіють деякими загальними ознаками, що дозволяють сформулювати наступне визначення: це частина національної території (іноді виділеної із загальної митної смуги держави), що має розширену самостійність у вирішенні господарських питань, особливий режим управління і преференційних умов економічної діяльності для іноземних і національних підприємців.

Класифікацію ВЕЗ можна здійснити по чотирьох основних критеріях: 1 За характером діяльності чи функціональному призначенню; 2 За ступенем інтегрування у світову і національну економіку; 3 За галузевою ознакою; 4 За видом власності.

За характером діяльності і функціональному призначенню можна виділити 4 основних типи зон: зони вільної торгівлі, експортно-виробничі зони, науково-промислові парки, оффшорні центри.

До зон вільної торгівлі відносяться території, функції яких в основному зводяться до ввозу, збереженню, сортуванню, упакуванню і перевалці товарів без їхньої додаткової обробки. У ряді випадків допускається незначна обробка іноземних товарів з метою їхнього подальшого реекспорту. Незважаючи на значні переваги, одержувані від митних пошлин, а також за рахунок економії на накладних витратах, можливості подібних зон у розвитку експортного виробництва, залученні в нього національних матеріальних і трудових ресурсів дуже обмежені, і цей тип ВЕЗ у чистому виді не одержав широкого поширення.

В міру посилення конкурентної боротьби, ускладнення задач соціально-економічного розвитку митно-юридичний статус зон вільної торгівлі доповнюється новими елементами з метою більш активного залучення іноземного капіталу в сферу матеріального виробництва. Це призводить до трансформації зон вільної торгівлі в експортно-виробничі зони.

Зокрема, у США вільні зовнішньоторговельні зони, створення яких було передбачено законом 1934р., у даний час здійснюють і виробничі функції. Крім того, з метою економічного відродження окремих областей і районів США широке поширення одержали так звані підприємницькі зони.

У такий спосіб виробнича діяльність і всі пов'язані з нею функції створюють основу найбільш розповсюдженого у світі типу ВЕЗ - експортно-виробничих зон. Вони поширені в нових індустріальних країнах, що використовують модель експортної орієнтації. Цей тип ВЕЗ становить найбільший інтерес для багатьох країн. Продукція, що випускається в таких зонах, відрізняється високою конкурентноздатнісю, головним чином через малі витрати виробництва, що дозволяє успішно конкурувати на світовому ринку, встановлюючи низькі експортні ціни.

Але оскільки в сучасних умовах основним фактором конкурентноздатності стає не ціна товару, а його якість, новизна, наукоємність, багато експортно-виробничих зон почали трансформуватися в науково-промислові парки.

Особливим видом СЭЗ є оффшорні центри, т. з. «Податкові гавані». У них концентрується банківський, страховий бізнес, через них здійснюються експортно-імпортні операції, операції з нерухомістю, трастова і консалтингова діяльність. Центри залучають клієнтів сприятливим валютно-фінансовим режимом, високим рівнем банківської і комерційної таємниці, пільговим податковим і зовнішньоторгівельним законодавством.

За ступенем інтегрування у світову і національну економіку можна виділити 2 типи ВЕЗ: екстравертивний - анклавний характер, що орієнтований на зовнішній ринок і интравертивний - інтегрований у національну економіку.

Екстравертивний характер мають більшість ВЕЗ у нових індустріальних країнах Азії, в окремих країнах Центральної Америки і Карибського басейну. Підприємства, розташовані в таких зонах, вивозять, як правило, від 75 до 90% виробленої продукції.

Специфіка підприємств в анклавних зонах - збірнний характер виробництва, заснований на імпортних матеріалах, компонентах, напівфабрикатах і деталях. У таких зонах створюють свої філії і дочірні компанії транснаціональні корпорації для створення продукції з більш низькими витратами.

Анклавні зони істотно розрізняються за принципами організації. У сучасному світовому господарстві можна виділити 3 основних типи таких зон.

До першого можна віднести зони, що охоплюють території окремих підприємств, на які поширюється пільговий податковий і митний режим. Такі зони широко розповсюджені в Мексиці, де функціонують так звані «макиладорас» - експортні підприємства, розташовані уздовж кордону США. За такими ж принципами створюються експортно-виробничі зони в Угорщині.

До другого напрямку можна віднести невеликі індустріальні анклави, що являють собою замкнуті ділянки від декількох десятків до декількох сотень гектарів. Вони широко поширені в нових індустріальних країнах, а також в окремих індустріально розвинутих країнах, наприклад, в Ірландії.

Принципова відмінність третього напрямку в організації зон анклавного типу - широке територіальне охоплення багатьох районів і міст країни. Такий принцип характерний для організації експортно-виробничих зон у Китаї, а також у малих країнах - Шрі-Ланці, Маврикії та ін.

Для інтравертних експортно-виробничих зон інтегрованого типу найбільш важливою характерною рисою є тісні економічні зв'язки з внутрішніми районами країни. Крім проблем, пов'язаних з розвитком експортного потенціалу, ці зони вирішують задачі підвищення технологічного рівня місцевої промисловості, якості і конкурентноспроможності товарів, що випускаються. Вони орієнтовані не на імпорт проміжних товарів, а на використання національних матеріалів, компонентів і напівфабрикатів.

Найбільш яскравим представником цього типу експортно-виробничих зон є вільна зона Мануас у Бразилії. У відмінності від мексиканських «макиладорас» бразильські підприємства мають значно більш високу частку національних компонентів у своїй готовій продукції (по телевізорах - 90%, електронно-обчислюванним машинам - 70%, настільним калькуляторам - 65%, відеокасетам - 40%, програвачами компакт-дисків - 35%). З зони Мануас на початку 90х рр. на експорт поставлялося лише 5-10% продукції, що випускається.

До інтегрованого типу експортно-виробничих зон можна віднести й американські зовнішньоторговельні зони. Зокрема, наприкінці 30х р. 78% усіх постачань сировини, напівфабрикатів, компонентів і матеріалів здійснювалося з внутрішніх районів США, у свою чергу, 88% виробленої в таких зонах готової продукції йшло на внутрішній ринок країни.

В даний час у Китаї розглядається концепція більш тісної інтеграції експортно-виробничих зон у національну економіку.

Класифікація по галузевій ознаці ускладнена тим, що, як правило, у експортно-виробничих зонах розміщуються підприємства різних галузей. Але існує і визначена спеціалізація на одній чи декількох галузях промисловості.