Трудовий договір з працівниками-мігрантами

Характеристика нормативно-правових актів, які регулюють трудові відносини з працівниками-мігрантами. Працевлаштування трудових мігрантів в державами Європейського Союзу. Особливості трудового договору з працівниками-мігрантами, його значення для України.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 07.02.2015
Размер файла 44,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Юридичний факультет

Курсова робота на тему:

«Трудовий договір з працівниками-мігрантами»

Виконав:

Студент ІІІ курсу

Група 34з

Брикар О.М.

Львів 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика трудового договору з працівниками-мігрантами

1.1 Загальна характеристика нормативно-правових актів, які регулюють трудові відносини з працівниками-мігрантами

1.2 Загальна характеристика укладення трудового договору з працівниками-мігрантами

Розділ 2. Іноземна практика в сфері регулювання трудових договорів з працівниками-мігрантами

2.1. Працевлаштування трудових мігрантів в державами Європейського Союзу

2.2. Працевлаштування трудових мігрантів в США

Розділ 3. Особливості трудового договору з працівниками-мігрантами та значення такого явища для України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження, пов'язаного із трудовими договорами з працівниками-мігрантами, зумовлена соціальними процесами, а зокрема трудовою міграцією. Існує потреба законодавчого врегулювання інституту трудового договору з працівниками-мігрантами. Така потреба існує з часів проголошення незалежності Україною, і з того ж часу розвивається законодавство, що стосується цього питання. Варто зазначити, що законодавство по трудових договорах з працівниками-мігрантами вже сформувало основні принципи політики держави стосовно трудової міграції. Вже діють окремі акти і норми, що досить чітко координують дії працедавців, які вирішили працевлаштувати мігрантів. Також спостерігається часте укладення міжнародних угод ,внесення змін, втрата чинності одними та набрання чинності іншими нормативно-правовими актами у сфері використання праці мігрантів, що є свідченням актуальності даної теми.

Трудову міграцію в правовій площині досліджували наступні вчені: О. О. Бандурка, С. І. Братков, М. П. Бублій, І. К. Василенко, Ю. Ф. Гаврушко, Д. В. Голобородько, О. П. Горбань, С. М. Кременчуцький, О. А. Малиновська, Д. Б. Муратова, С. В. Науменко, О. В. Поліщук, Ю. І. Римаренко, О. І. Савченко, С. С. Саїв, В. М. Снігур, В. М. Столбовий, Н. П. Тиндик, Т. Ю. Цуркан, С.Б.Чехович та інші.

У їхніх працях трудовий договір з працівниками-мігрантами розглядається в загальних рамках трудової міграції. Конкретніше трудовий договір з працівниками-мігрантами досліджували: В. Глазирін, О. Сидоренко, О. Зержицький, В. Башмаков.

Головною метою даної роботи є вироблення конкретних висновків, визначення потреб щодо удосконалення законодавства про трудові договори з працівниками-мігрантами як особливого, правового інституту та практики його застосування на основі комплексного системного дослідження з теоретичних позицій в цій галузі.

Відповідно до поставленої мети у процесі дослідження вирішувались наступні завдання:

- дослідження інституту трудового договору з працівниками-мігрантами;

- відображення розвитку інституту трудового договору з працівниками-мігрантами;

- виявлення й аналіз особливостей згаданого інституту;

- аналіз реального використання праці трудових мігрантів.

Об'єктом дослідження є стан суспільних відносин у сфері укладення та дії договорів між роботодавцями та працівниками-мігрантами, а також державне регулювання цього явища.

Предмет дослідження складають безпосередньо трудові договори з працівниками-мігрантами, законодавчі та інші нормативно-правові акти, що стосуються відповідних договорів.

У дослідженні застосовуються окремі методи пізнання: формально-юридичний, порівняльно-правовий, логіко-юридичний, історико-правовий, системно-структурний.

Як теоретичну основу для виконання даної роботи використані праці знаних науковців трудового права.

Правовою базою дослідження є закони України та нормативно-правові акти, які мають відношення до трудових договорів із працівниками-мігрантами.

Одержані результати полягають у визначенні вагомості державної політики щодо працівників-мігрантів, значенні інституту трудового договору з працівниками-мігрантами як органічної частини більш загального інституту трудового договору та суспільного процесу трудової міграції, з усіма властивими особливостями, а також у визначенні потреб щодо законодавчого регулювання вище згаданого інституту.

Практичне значення одержаних результатів полягає в аналізі порушеного питання; вивченні певних суспільних явищ та інституту трудового договору; а також ці результати є базою для подальших теоретичних дослідженнях інституту трудового договору з працівниками-мігрантами.

Структура роботи складається з вступу, чотирьох розділів (РОЗДІЛ І. Загальна характеристика трудового договору з працівниками-мігрантами; РОЗДІЛ ІІ. Порівняння із закордонною практикою в сфері регулювання трудових договорів з працівниками-мігрантами; РОЗДІЛ ІІІ. Відмінність трудового договору з працівниками-мігрантами від трудового договору з громадянами України; РОЗДІЛ ІV. Особливість та значення такого явища для України), висновків та спису використаних джерел (десять нормативно-правових актів, шість джерел наукової літератури та три інформаційні статті). Загальний обсяг курсової роботи становить 33 сторінки.

Розділ 1. Загальна характеристика трудового договору з працівниками-мігрантами

1.1 Загальна характеристика нормативно-правових актів, які регулюють трудові відносини з працівниками-мігрантами

Основними законодавчими актами які регулюють укладення трудового договору із працівниками-мігрантами є Кодекс законів про працю України, Закон України «Про імміграцію» прийнятий 7 червня 2001 року та Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року. Серед інших нормативно-правових актів зокрема є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року та Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005р. Оскільки при працевлаштуванні іммігрантів суб'єктами відносин виступають резиденти різних держав, виникає потреба регулювання таких відносин на міжнародному рівні. Міжнародна організація праці з приводу працевлаштування працівників-мігрантів прийняла ряд наступних документів: «Конвенція про зловживання в галузі міграції та забезпечення працівникам-мігрантам рівних можливостей і рівного ставлення» від 24.06.1967р. № 143; «Конвенція про запровадження міжнародної системи співробітництва у збереженні прав мігрантів на пенсію по інвалідності, старості та на випадок втрати годувальника» від 22.06.1935р. №48; «Рекомендація щодо працівників-мігрантів» від 24.06.1975р. № 151; «Рекомендація щодо політики в галузі зайнятості» від 09.07.1964р. № 122; «Рекомендація щодо політики в галузі зайнятості» від 26.06.1984р. №169; «Рекомендація щодо працівників-мігрантів» від 01.07.1949р. № 86. Основними підзаконними нормативно-правовими актами, що регулюють трудові відносини з працівниками-мігрантами є: Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень» від 26.12.2002р. №1983; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків» від 28.03.2012р. №251; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства» від 27.04.2013р. №437.

Зокрема Закон України «Про імміграцію» визначає які органи надають дозвіл на проживання в Україні та визначає наступні їхні повноваження:

І) Кабінет Міністрів України:

1) визначає порядок формування квоти імміграції і встановлює квоту імміграції на кожний календарний рік;

2) визначає порядок провадження за заявами про надання дозволів на імміграцію і поданнями про скасування дозволів на імміграцію та виконання прийнятих рішень;

3) затверджує зразок посвідки на постійне проживання, правила та порядок її оформлення і видачі.

ІІ) Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції:

1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;

2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні;

3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються;

4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання;

5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

ІІІ) Дипломатичні представництва і консульські установи України:

1) приймають від осіб, які постійно проживають за межами України, заяви про надання дозволу на імміграцію разом з визначеними цим Законом документами, перевіряють правильність їх оформлення і надсилають через Міністерство закордонних справ України до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції;

2) видають копії рішень про надання дозволу на імміграцію та про відмову у наданні дозволу на імміграцію особам, яких вони стосуються;

3) оформляють особам, яким надано дозвіл на імміграцію, довгострокові візи.

IV) Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері праці, щорічно затверджує перелік спеціальностей та вимоги до кваліфікації спеціалістів і робітників, потреба в яких може бути задоволена за рахунок імміграції.

V) Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, затверджує перелік інфекційних хвороб, захворювання на які є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

V) IІнші органи виконавчої влади в межах наданої їм компетенції забезпечують виконання законодавства про імміграцію.[2]

Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року більш детально регулює застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні, зокрема в статті 42 цього закону вказано:

1. Підприємства, установи та організації мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу, що видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на строк до одного року, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Дозвіл роботодавцю на застосування праці іноземця або особи без громадянства видається за умови, що в Україні (регіоні) відсутні кваліфіковані працівники, які спроможні виконувати відповідний вид роботи, або є достатнє обґрунтування доцільності застосування їх праці, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Дозвіл видається також на застосування праці:

- іноземців, які направлені закордонним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (послуг) на підставі договорів, укладених між вітчизняним та іноземним суб'єктом господарювання, за умови, що відсоток кваліфікованих іноземців, які залучаються в рамках договору, не перевищує половини загальної чисельності осіб, що працюватимуть на умовах договору;

- іноземців, які відповідно до графіка специфічних зобов'язань у секторі послуг Протоколу про вступ України до COT (стаття II Генеральної угоди про торгівлю послугами) належать до категорії "внутрішньокорпоративні цесіонарії";

- осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

3. Порядок видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства і розмір плати за видачу дозволу, яка зараховується до бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, визначаються Кабінетом Міністрів України.

4. Іноземці та особи без громадянства мають право провадити в Україні інвестиційну, зовнішньоекономічну та інші види діяльності відповідно до законодавства.

5. Іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися на посаду або займатися трудовою діяльністю у разі, коли відповідно до законодавства призначення на відповідну посаду або провадження відповідного виду діяльності пов'язане з належністю до громадянства України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

6. Без передбаченого цією статтею дозволу здійснюється працевлаштування:

1) іноземців, які постійно проживають в Україні;

2) іноземців, які набули статусу біженця відповідно до законодавства України або одержали дозвіл на імміграцію в Україну;

3) іноземців, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні;

4) представників іноземного морського (річкового) флоту та авіакомпаній, які обслуговують такі компанії на території України;

5) працівників закордонних засобів масової інформації, акредитованих для роботи в Україні;

6) спортсменів, які набули професійного статусу, артистів та працівників мистецтва для роботи в Україні за фахом;

7) працівників аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт;

8) працівників іноземних представництв, які зареєстровані на території України в установленому законодавством порядку;

9) священнослужителів, які є іноземцями і тимчасово перебувають в Україні на запрошення релігійних організацій для провадження канонічної діяльності лише у таких організаціях з офіційним погодженням з органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації;

10) іноземців, які прибули в Україну для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги;

11) іноземців, які прибули в Україну для провадження викладацької діяльності за фахом у державних вищих навчальних закладах на їх запрошення;

12) інших іноземців у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

7. Залучення висококваліфікованих іноземних спеціалістів і робітників, потреба в яких є відчутною для національної економіки, здійснюється на підставах, визначених Законом України "Про імміграцію".[3]

Міжнародні правові акти, що стосуються працевлаштування працівників-мігрантів не прописують самих процедур такого працевлаштування, натомість вони покликані запобігати нелегальній трудовій міграції та захисти легальних мігрантів. Детальна процедура укладення трудового договору з працівниками-мігрантами визначається Положеннями затвердженими Кабінетом Міністрів України та наказами Міністерства соціальної політики.

1.2 Загальна характеристика укладення трудового договору з працівниками-мігрантами

Для укладення трудового договору з працівниками-мігрантами, як правило, потрібно отримати дозвіл на працевлаштування іноземців та осіб без громадянства, такий дозвіл носить індивідуальний характер. Такі дозволи видають Територіальні органи Державної служби зайнятості за юридичною адресою підприємства, установи, організації. Для отримання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, що дає право роботодавцю протягом визначеного строку застосовувати працю іноземців та осіб без громадянства роботодавець не пізніше ніж за 15 календарних днів до звернення за дозволом подає територіальному органові інформацію про попит на робочу силу (вакансії). На підставі зазначеної інформації здійснюється сприяння у працевлаштуванні громадян України. Застосування праці іноземців та осіб без громадянства є доцільним та достатньо обґрунтованим у разі, коли іноземець або особа без громадянства:

- претендує на зайняття посади керівника, заступника керівника або іншої керівної посади за умови, що такий іноземець чи особа без громадянства є засновником або співзасновником підприємства, установи, організації;

- є суб'єктом авторського права і суміжних прав та запрошується на роботу в Україну для здійснення таких прав.[6]

Для отримання дозволу на застосування праці іноземців чи осіб без громадянства роботодавець подає територіальному органові:

- заяву;

- копії документів про освіту або кваліфікацію іноземця чи особи без громадянства;

- копії сторінок паспортного документа іноземця чи особи без громадянства з особистими даними разом з перекладом українською мовою, засвідченим в установленому законодавством порядку;

- дві кольорові фотокартки іноземця чи особи без громадянства розміром 3,5 x 4,5 сантиметра;

- документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про те, що особа не хвора на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інші інфекційні захворювання, перелік яких визначено МОЗ;

- довідку, скріплену печаткою та завірену підписом роботодавця про те, що посада, на якій застосовуватиметься праця іноземця чи особи без громадянства, відповідно до законодавства не пов'язана з належністю до громадянства України і не потребує надання допуску до державної таємниці. У разі наявності в роботодавця режимно-секретного органу зазначена довідка подається також за підписом керівника такого органу;

- довідку МВС про те, що іноземець чи особа без громадянства, які на момент оформлення дозволу перебувають на території України, не відбувають покарання за скоєння злочину та стосовно них не здійснюється кримінальне провадження;

- довідку уповноваженого органу країни походження (перебування) про те, що іноземець чи особа без громадянства, які на момент оформлення дозволу перебувають за межами України, не відбувають покарання за скоєння злочину та стосовно них не здійснюється кримінальне провадження.

Для отримання дозволу на застосування праці іноземців чи осіб без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, роботодавець подає:

- заяву;

- копії рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та довідки про звернення за захистом в Україні;

- дві кольорові фотокартки іноземця чи особи без громадянства розміром 3,5 x 4,5 сантиметра.

Для продовження дії дозволу роботодавець подає територіальному органові не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення дії дозволу:

- заяву;

-дві кольорові фотокартки іноземця чи особи без громадянства розміром 3,5 x 4,5 сантиметра;

- довідку МВС про те, що іноземець чи особа без громадянства, які на момент оформлення дозволу перебувають на території України, не відбувають покарання за скоєння злочину та стосовно них не здійснюється кримінальне провадження.[8]

Територіальний орган приймає документи за описом, копія якого видається роботодавцю або уповноваженій ним особі з відміткою про дату та номер реєстрації таких документів, та протягом одного робочого дня розглядає їх щодо відповідності встановленому порядку. Для розгляду поданих роботодавцем документів при територіальному органі утворюється комісія, до складу якої включаються представники територіальних органів МВС, ДМС, СБУ, МОН, Адміністрації Державної прикордонної служби та представники федерації профспілок та роботодавців України. Рішення комісії носить рекомендаційний характер для прийняття рішення про видачу або відмову у видачі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства. Положення про комісію затверджується Державною службою зайнятості за погодженням з Міністерством соціальної політики. Територіальний орган протягом 15 календарних днів з дня реєстрації документів приймає рішення щодо видачі, відмови у видачі, продовження дії, відмови у продовженні дії або анулювання дозволу. Рішення оформлюється наказом територіального органу та не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилається роботодавцю і розміщується на сайті територіального органу. Роботодавець перераховує після прийняття рішення територіального органу про видачу дозволу кошти на рахунок Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, відкритий у територіальному органі Казначейства, що підтверджується квитанцією про внесення плати. У разі невнесення роботодавцем плати протягом 30 календарних днів з дня прийняття рішення про видачу дозволу таке рішення скасовується. Територіальний орган оформлює та видає дозвіл протягом десяти робочих днів з дня зарахування коштів на рахунок Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, відкритий у територіальному органі Казначейства. Дозвіл видається на строк не більш як на один рік. Дія такого дозволу може бути продовжена на той самий строк. Дозвіл на застосування праці іноземців чи осіб без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видається на строк дії довідки про звернення за захистом в Україні, але не більш як на один рік. Дія дозволу може бути продовжена у разі продовження дії такої довідки.[14]

Територіальний орган приймає рішення про відмову у видачі, продовженні дії дозволу у разі:

- наявності кваліфікованих працівників в Україні (регіоні), які можуть бути працевлаштовані на заявлену роботодавцем вакансію та відповідають вимогам, зазначеним роботодавцем в інформації про попит на робочу силу (вакансії), та відмови роботодавця у працевлаштуванні громадян України, які були направлені територіальними органами для працевлаштування;

- невідповідності рівня освіти, кваліфікації іноземця чи особи без громадянства вимогам, зазначеним роботодавцем в інформації про попит на робочу силу (вакансії);

- наявності, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, заборгованості роботодавця із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

- наявності заборгованості із сплати штрафних санкцій за порушення вимог Закону України «Про зайнятість населення»;

- невідповідності поданих роботодавцем документів вимогам встановленого порядку;

- недостовірності даних, що містяться у поданих роботодавцем документах;

- наявності рішення про примусове повернення або примусове видворення іноземця чи особи без громадянства, прийнятого відповідно до статей 26 та 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»;

- відбування іноземцем чи особою без громадянства на момент оформлення дозволу покарання за скоєння злочину або здійснення стосовно нього кримінального провадження.

Розділ 2. Іноземна практика в сфері регулювання трудових договорів з працівниками-мігрантами

2.1 Працевлаштування трудових мігрантів в державах Європейського Союзу

Держави Європейського Союзу вважається економічно розвинутими і тому не дивно, що багато трудових мігрантів шукає там працевлаштування. Розглянемо для прикладу Чехію та Словенію.

В Республіці Словенія працевлаштування іноземців та процедура отримання відповідного дозволу на працевлаштування регулюється Законом «Про зайнятість і роботу іноземців» від 14 липня 2000 р. Процедура прийняття рішення з питання видачі дозволу на роботу для іноземців регулюється відповідними указами, згідно з вищезазначеним Законом. 17 березня 2005 р., Економічна і Соціальна Рада Словенії підтвердила пропозицію від Міністерства праці, Родини і Соціальних Справ щодо визначення квоти дозволів на роботу для іноземних робітників на 2005 р. Встановлено квоту 16 700 дозволів на роботу для іноземних громадян. Відповідно до Статті 5 Закону про «Зайнятість і роботу іноземців» (прийнятий парламентом 14 липня 2000 року, який набрав чинності з 1 січня 2001 року) квота дозволів на роботу визначається урядом щорічно і не може перевищувати 5% активного робочого населення Словенії. Квота, встановлена на 2005 рік, складає 1,9% робочого населення.[13]

Для оформлення робочої візи у Словенію іноземні громадяни подають до дипломатичних та консульських установ Словенії наступні документи:

- паспорт громадянина для виїзду за кордон та завірені його копії;

- договір оренди житла;

- договір/підтвердження працевлаштування;

- довідка про несудимість;

- довідка про доходи;

- страховий поліс;

- заява від членів сім'ї, які супроводжують заявника;

- заяву-анкету на оформлення візи.

Громадяни, які отримали робочу візу в посольстві Республіки Словенія по прибутті в Словенію звертаються до адміністративного управління по місцю роботи, яке знаходиться під керівництвом МВС, для отримання дозволу на проживання у зв'язку з працевлаштуванням. Дозвіл на роботу в Словенії видається Центром по працевлаштуванню терміном до одного року, від одного до трьох років та безстроковий. Дозвіл на роботу, який видається терміном до одного року може бути продовжений на тих же самих умовах, або з переглядом контракту до трьох років. Певні категорії дозволів на роботу (для приватних підприємців, осіб, що мають дозвіл на постійне проживання, біженців тощо) видаються терміном до трьох років, а безстрокові дозволи - для іноземців з постійним місцем проживання в Словенії.[18] трудовий мігрант працівник договір

Чинним законодавством Чеської Республіки передбачено, що іноземці, які перебувають в країні, можуть отримати доходи шляхом здійснення підприємницької діяльності, або ж як наймані працівники.

Умови працевлаштування іноземців на території Чехії визначаються Законом 435/2004 «Про зайнятість», який передбачає, зокрема, що громадянам держав ЄС та членам їх сімей для здійснення трудової діяльності на території Чеської Республіки не потрібно дозволу на працевлаштування. Іноземці з третіх країн можуть бути прийняті на роботу та влаштовані на роботу за наступних умов:

- іноземець має дійсний дозвіл на працевлаштування, якщо в законі «Про працевлаштування» не встановлено інше, та дійсну візу на перебування, видану з метою працевлаштування,

- дозвіл на довгострокове проживання з метою працевлаштування,

- є власником Зеленої карти (новий тип дозволу на довгострокове перебування з метою працевлаштування в особливих випадках, який призначений для іноземців з країн, які перераховані в наказі Міністерства Внутрішніх Справ)

- є власником синьої карти (новий тип дозволу на довгострокове перебування з метою працевлаштування на робочому місті, яке вимагає високу кваліфікацію). З цього правила існують винятки (зазначені в параграфі 98 «Закону про зайнятість»), зокрема, воно не поширюється на іноземців, які мають дозвіл на постійне місце проживання в Чехії, на осіб, яким було надано політичний притулок та які перебувають на території ЧР на підставі дозволу на довгострокове перебування з метою возз'єднання родини з іноземцем, що отримав дозвіл на постійне проживання або політичний притулок. Дозвіл на працевлаштування також не вимагають від іноземців які проходять навчання на території Чехії, мають закінчену середню або вищу освіту в Чеській Республіці, або виконують систематичну просвітницьку діяльність, педагогічним та академічним працівника вищих навчальних закладів, дослідникам і розробникам у дослідних інститутах.[16] Дозвіл на працевлаштування не вимагають також від іноземців -- резидентів іншої держави-члена Європейського Союзу, що перебувають на території Чеської Республіки на підставі дозволу на дострокове проживання з метою працевлаштування оформленого вже понад 12 місяців. Новою групою іноземців, яким потрібен дозвіл на працевлаштування, є іноземці, які на території республіки перебувають на основі довгострокового перебування з метою возз'єднання сім'ї, якщо мова йде про проживання з іноземцем, який має статус довгострокового перебування в ЄС, колишнього власника синьої карти. У тих випадках, якщо іноземець працевлаштований на кількох місцях одночасно, він повинен отримати окремий дозвіл на кожне місце роботи. Дозвіл на працевлаштування вимагається навіть у тих випадках, коли іноземець має виконувати роботу на підставі трудових відносин з іноземним роботодавцем, який направив його для виконання такої роботи на підставі комерційного або іншого договору, укладеного з чеською юридичною або фізичною особою. Дозвіл на працевлаштування не може бути виданий іноземцю, який в Чехії попросив політичного притулку, протягом 12-місячного строку від дати подання клопотання про надання притулку. Компетентним органом, який займається оформленням дозволу на працевлаштування є Центр зайнятості. Інтереси іноземця може представляти роботодавець або інша довірена особа на підставі доручення. При поданні заяви на оформлення дозволу на працевлаштування стягується державне мито у розмірі 500 чеських крон (25 дол. США). Дозвіл на працевлаштування може бути виданий Центром зайнятості за умови, якщо мова йде про так зване оголошене вакантне робоче місце (тобто вакантне місце, про створення або звільнення якого роботодавець сповістив Центр зайнятості). Дозвіл на працевлаштування Центр зайнятості видає тільки після того, як вільне робоче місце було на обліку вакансій Центра зайнятості певний період часу і протягом цього періоду Центру зайнятості не вдалося знайти особу, з числа зареєстрованих претендентів на роботу. Деяким категоріям іноземців Центр зайнятості видає дозвіл без врахування ситуації на ринку праці (напр. стажерам, тобто іноземцям, які будуть влаштовані на роботу на визначений строк з метою підвищення своїх знань та кваліфікації за обраною професією, причому цей строк не повинен перевищувати одного року).[13]

Дозвіл на працевлаштування не підлягає переведенню, тобто діє виключно для працевлаштування у роботодавця, зазначеного у рішенні. Те саме стосується і виду трудової діяльності та місця виконання роботи. Дозвіл на працевлаштування на території Чехії видається на обмежений строк, який не перевищує два роки. Якщо протягом цього періоду стануться зміни у якомусь з наведених параметрів, іноземець зобов'язаний звернутися у Центр зайнятості за місцем роботи та подати заяву щодо видання нового дозволу на працевлаштування. Якщо трудового відносини (угода про трудову діяльність, угода про виконання робіт) скінчаться раніше, автоматично припиняється дія дозволу на проживання з метою працевлаштування. Центр зайнятості також з урахуванням ситуації на ринку праці може на прохання іноземця без обмежень продовжувати йому дозвіл на працевлаштування, але кожний раз на період, що не перевищує два роки.[16]

Умовою продовження дозволу на працевлаштування є здійснення тієї ж роботи у того ж роботодавця та у тому ж місці виконання роботи. Продовжений дозвіл на працевлаштування на території Чехії пред'являється у відповідне територіальне відділення поліції з питань іноземців для продовження строку перебування в республіці. Іноземець, влаштований на роботу без дозволу на працевлаштування, або виконує трудову діяльність, яка відрізняється від тієї, що вказана у його дозволі на працевлаштування, скоює правопорушення за яке несе адміністративну відповідальність у вигляді сплати штрафу у розмірі до 10.000 чеських крон (500 дол. США). З роботодавця (мається на увазі юридична або фізична особа, яка займається підприємницькою діяльністю), може бути стягнуто штраф у розмірі до 5.000.000 чеських крон (250 000 дол. США). Крім цього, роботодавець у даному випадку повинен компенсувати витрати, пов'язані із видворенням іноземців - нелегальних працівників за межі країни.[16]

Трудові правовідносини, тобто відносини між працівниками та роботодавцями, регулюються Трудовим кодексом. Зміст трудових відносин полягає у взаємних правах та обов'язках працівників та роботодавців, що базуються, як правило, на укладенні трудового договору. Трудові відносини можуть укладатися на невизначений або на визначений строк. При оформленні трудових відносин роботодавець зобов'язаний дотримуватися принципів рівноправного підходу, заборони дискримінації та зловживанням правами і обов'язками, що випливають з трудових правовідносин. Іншою формою трудових правовідносин є укладання Угоди про виконану роботу за межами трудового договору. Вона являє собою відповідне доповнення традиційного трудового договору. Такі угоди можуть укладатися паралельно з трудовим договором, будь то у відношенні до того ж роботодавця (якщо мається на увазі побічний вид діяльності) або у відношенні до різних роботодавців.

Окрім Центрів зайнятості послуги з питань працевлаштування надають Трудові агентства, які мають дозвіл на посередництво при працевлаштуванні, виданий Міністерством праці та соціальних справ. Якщо трудове агентство отримало «Дозвіл на посередництво при працевлаштуванні іноземців на території Чеській Республіці», воно має право на території Чехії займатися посередництвом при влаштуванні іноземців, які перебувають на території республіки тимчасово. Посередництво при працевлаштуванні агентства можуть проводити або безкоштовно, або за оплату. Оплату за посередництво не можна жадати від фізичної особи, якій було зроблене посередництво при влаштуванні на роботу. Водночас, з 2012 року, Чеський уряд ускладнив процедуру отримання такого дозволу, що призвело до суттєвого скорочення названих агентств на чеському ринку праці та зростання ролі у даному контексті офіційних Центрів зайнятості. Таким чином уряд намагається виправити свою помилку у підході до працевлаштування іноземців та ліквідувати так звану «клієнтську систему» працевлаштування іноземців, яка зародилася у 90-х роках і проіснувала практично до 2012 року, у якій вагому роль відігравали трудові агентства у особі «клієнтів».[13]

2.2 Працевлаштування трудових мігрантів в США

За законодавством Сполучених Штатів, право іноземних громадян на роботу в США є обмеженим. Для того, щоб отримати тимчасовий дозвіл на роботу в США, іноземець повинен мати домовленість (контракт) з конкретним американським роботодавцем (у такому випадку, іноземець має право працювати тільки на цього роботодавця) або отримати дозвіл на певний вид самостійної трудової діяльності. Для отримання тимчасового дозволу на роботу фінозним працівникам, як правило, необхідно самостійно довести імміграційним властям США, що після закінчення визначеного імміграційною службою терміну перебування вони мають намір виїхати з території Сполучених Штатів. Прийом на роботу іноземного працівника є можливим лише за умови отримання працівником на це дозволу Міністерства праці США, до якого мають обов'язково додаватись відповідні гарантії американського роботодавця. У свою чергу, роботодавець, за клопотанням якого видається робоча віза, має сплатити за кожного іноземного робітника визначену законодавством суму.

Для офіційного працевлаштування в США, робітнику необхідно отримати в дипломатичній місії Сполучених Штатів робочу візу відповідного типу. Для її отримання, більшість іноземних громадян проходять до в'їзду в США подвійну перевірку. Перед видачею візи на в'їзд в США, консульський співробітник американського посольства/консульства вирішує, чи відповідає мета в'їзду та сам заявник усім критеріям допуску в країну. Згодом, у пунктах пропуску на кордоні США усі іноземні працівники перевіряються офіцером Служби імміграції та натуралізації США на предмет їхньої кваліфікації, визначення тривалості перебування/роботи в США та статусу візи. Якщо іноземець знаходиться в країні більше встановленого строку і його затримано за нелегальне працевлаштування, він підлягає примусовій депортації з країни без права в'їзду до США протягом наступних трьох років. В разі повторного порушення імміграційного законодавства, якщо іноземець працював нелегально протягом року і більше, йому забороняється в'їзд до США терміном на десять років.[17]

Усі програми міжнародного обміну здійснюються під наглядом Державного департаменту США визначеними ним організаціями -- спонсорами, які здійснюють реалізацію програм, за якими іноземці матимуть можливість працевлаштування на території США. Організаціями-спонсорами можуть бути федеральні та місцеві державні установи, установи штатів, міжнародні організації, учасником яких є США і які мають своє представництво у США, а також інші організації, які мають добру репутацію та відповідають визначеним критеріям.

Основними вимогами до організації спонсора є:

1) подання до Державного департаменту США достатніх доказів того, що організація відповідає встановленим вимогам.

2) виконання протягом всього часу фінансових зобов'язань, які необхідні для успішної реалізації відповідної програми.[17]

Організація, яка відповідає наведеним вище критеріям та має намір реалізувати програму міжнародного обміну, подає до Державного департаменту США відповідне клопотання, в якому зазначає детальні умови здійснення програми та підтверджує свою відповідність вимогам реалізації програм міжнародного обміну.

Клопотання, яке підписується керівником такої організації, повинне містити:

1) доказ реєстрації організації в якості юридичної особи та сертифікат про правовий статус;

2) доказ відповідності вимогам фінансового характеру.

Крім цього, щодо недержавних організацій, Державний департамент США має право вимагати подання додаткових документів, які підтверджують наявність у розпорядженні цієї організації коштів, необхідних для реалізації програми, в тому числі подання підтвердженого шляхом аудиту фінансового звіту. Державний департамент США має право вимагати подання додаткової документації, яку вважатиме необхідною при розгляді клопотання. Програма «Працюй та Подорожуй» реалізується Бюро Освіти та Культури відносин департаменту США. За згаданою програмою, щорічно до США прибувають іноземні студенти, які мають можливість працювати в США, а також подорожувати сполученими Штатами. Безпосередньо наймом та працевлаштуванням осіб, які прибувають в рамках програми, займаються уповноважені спонсори, які акредитовані при Держдепартаменту США та мають ліцензію на здійснення згаданої діяльності.

Розділ 3. Особливості трудового договору з працівниками-мігрантами та значення такого явища для України

Трудовий договір з працівниками-мігрантами як правило має дві значущі відмінності від звичайного трудового договору: договір з працівниками-мігрантами укладається за встановленою законодавством процедурою, та є строковим, оскільки дозвіл на працевлаштування іноземця видається строком до трьох років.

Законодавством України передбачено встановлення обмеження на кількість працівників іноземців. Проте реально українські роботодавці надають роботу великій кількості мігрантів поза межами встановлених обмежень. Також Україна укладає двосторонні угоди, як от на приклад із Чехією, в яких встановлюються квоти на працівників-мігрантів, а також передбачено організацію програм по взаємообміну на певний строк висококваліфікованими працівниками з метою формування якісних кадрів. В Україні працевлаштовується найбільше громадян Російської Федерації, Молдови, Китаю, В'єтнаму, Туреччини.

Сама по собі трудова міграція не є проблемою чи чимось негативним, проте за відсутності державної спрямованої політики на контроль та регулювання трудової міграції може нести загрозу благополуччю суспільства. Тому є важливим вживати системних заходів, а саме:

Система заходів внутрішнього спрямування:

· створення робочих місць (цілеспрямовано створювати робочі місця в таких галузях, як сільське господарство, легка, текстильна і хімічна промисловість, тобто там, де сьогодні використовується праця мігрантів в Європі);

· вирішити питання підвищення рівня оплати праці;

· обмеження «тіньової» економіки та «тіньової» зайнятості тощо.

· комплексна оцінка міграційних потоків, ситуації в регіонах та їх потенціалу і розробка нормативно-правових документів, які б забезпечили виконання вищеперерахованих заходів.

Зовнішні заходи мають забезпечити:

· цивілізовані форми виїзду працівників за кордон;

· можливість вільного повернення додому працівників;

· гарантії українським громадянам захисту їхніх трудових прав за кордоном;

· підписання відповідних міждержавних угод та удосконалення чинного законодавства в частині ліцензування фірм для проведення працевлаштування за кордоном.

· здійснення постійного аналізу масштабів нелегальної трудової міграції за межі України та проведення всіх можливих, в рамках законодавства, заходів для попередження цього явища і запобігання торгівлі людьми. [12]

Позитив для країни-імпортера трудових ресурсів:

- забезпечення за рахунок іноземної робочої сили покриття дефіциту фахівців рідкісних професій та кваліфікацій в Україні;

- спонукання продуктивнішої діяльності українських працівників через створення конкуренції з закордонними фахівцями.

- Дана країна отримала дешеву, молоду робочу силу;

- Отримала готових спеціалістів;

- У такій країні прискорюється економічне зростання.

Позитив для країни- експортера трудових ресурсів:

- Валютні перекази імігрантів своїм сім'ям;

- Експортом трудових ресурсів ослаблює проблему безробіття;

- Підвищується кваліфікація імігрантів, які повернулись назад.

Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів:

виникнення додаткових проблем, пов”язаних з соціальним захистом

імігрантів;

відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу;

- втрата виучених дешевих спеціалістів-імігрантів, при їх поверненні на батьківщину;

- збільшення тиску на національний ринок праці внаслідок створення іноземними громадянами конкуренції місцевій робочій силі;

- зростання злочинності та соціальної напруженості у суспільстві через міжнаціональні конфлікти.

Негативні наслідки міграції для країн-експортерів:

втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий “відтік розумів”;

додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів;

виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.[11]

Висновки

Виходячи з аналізу національного законодавства, яким регулюється укладення договорів з працівниками-мігрантами, та загального поняття таких договів, можна константувати, що в загальному підхіди до регулювання трудової імміграції в України визначені правильно. Насамперед мається на увазі:

- законодавством передбачено допуск на ринок праці іноземців чи осіб без громадянства тільки за умови, що це не позбавляє можливості громадян України зайняти вакантні місця на які нерезиденти. Потреба такої умови викликана високим рівнем безробіття та необхідністю захистити українських потенційних працівників від більш дешевої робочої сили з інших держав. Зокрема вказана необхідність забезпечується через вимогу отримати у встановленому порядку дозвіл на працевлаштування працівника-мігранта;

- законодавство передбачає перевірку особи яка претендує на працевлаштування в Україні. Даний підхід застосовується з метою запобігання потраплення на територію України злочинного елементу, а також з метою санітарного захисту населення держави;

- недопускається створення перешкод для іноземних інвестицій в економіку України, через строге міграційно-трудове законодавство. Потреба в захисті громадян від іноземної дешевої сили є важлива проте інвестиційні надходження для держави є також вкрай необхідними оскільки впливають на розвиток економіки в цілому і ринк праці зокрема. З цією метою закордоним інвесторам дозваляється призначати на керівні посади іноземців;

- попри пріоритетний захист інтересів громадян України на працевлаштування, створення умов для припливу в Україну висококваліфікованих спеціалістів. Прихід на український ринок праці іноземців має не тільки негативні наслідоки ай позитивні. Ідеться про прихід якісних кадрів, оскільки в багатьох сферах є дефіцит висококласних професіоналів а їх вивчення і підготовка потребує тривалого часу.

Також аналізуючи нормативно-правові акти та тенденції розвитку трудової міграції слід зазначити необхідність моніторингу з боку держави такої міграції та застосування владно-нормативних важелів на виконання принципів, на яких базуєть національна політика щодо міграції.

Порівнявши умови працевлаштування іноземців в Україні та умови працевлаштування трудових мігрантів в інших державах необхідно відзначитти наступні висновки:

- потрібно укладати двостороні угоди з державами з якими є наявна значна трудова міграція. В таких угодах необхідно в тому числі передбачати квоти на працівників мігрантів;

- потрібно цілеспрямовано вести міграційну політику за якою залучати до українського ринку праці тільки дефіцитних висококваліфікованих працівників;

- перед видачею дозволу на працевлаштування іноземця через відсутність особи, яка би відповідала вимогам на вакантну посаду спробувати залучити громадян України з інших регіонів;

- вивчивши та спрогнозувавши потреби ринку праці забезпечити підготовку працівників необхідних професій;

- захистити права та створити сприятливі умови для трудової емміграції працівників професій, на яких не вистачає вакансій.

Список використаних джерел

1. Кодекс законів про працю України: Закон України № 322-08 від 17.12.1971 (в ред. від 15.10.13р.) // ВВР УРСР 1971 -- додаток до №50;

2. Про імміграцію: Закон України №2491-03 від 07.06.2001 (в ред. від 19.11.12)// ВВР України 2001 -- №41. 197 С.;

3. Про зайнятість населення: Закон України №5067-06 від 05.07.12 (в ред. від 11.08.13) //ВВР України 2013 -- № 24. 243 С.;

4. Про правовий статус іноземців та осід без громадянства: Закон України №3773-06 від 22.09.11.(в ред. від 11.08.13)// ВВР України 2012 -- №19-20 179 С.;

5. Про міжнародне приватне право: Закон України №2709-05 від 23.06.05 (в ред. від 09.06.13)// ВВР України 2005 -- № 32. 422 С.;

6. Порядок формування квоти імміграції : Постанова КМ України №1983 від 26.12.2002 (в ред. від 19.03.13)// Урядовий кур'єр №7 від 15.01.03;

7. Порядок провадження за заявами при наданні дозволу на імміграцію та поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень: Постанова КМ України №1983 від 26.12.2002 (в ред. від 19.03.13)// Урядовий кур'єр №7 від 15.01.03;

8. Питання видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства: Постанова КМ України №437 від 27.03.2013// Урядовий кур'єр № 126 від 17.07.13;

9. Про зловживання в галузі права міграції, і про забезпечення працівникам-мігрантам рівних можливостей і равного ставлення: Конвенція МОП №143 від 24.06.75// Верховна Рада України [Електронний ресурс]: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/993_163;

10. Про запровадження міжнародної системи співробітництва у збереженні права мігрантів на пенсію по інвалідності, старості та на випадок втрати годувальника: Конвенця МОП №48 від 22.06. 1935 (в ред від 21.06.82)// Верховна Рада Украйни [Електронний ресурс]: http: // zakon4.rada.gov.ua/laws/show/993_153;

11. Чехович С.Б. Елементарний курс міграційного права України: Конспект лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів -- К.: МАУП -- 2004. 216 С.;

12. Дронь Є.В., Заньковська В.Г. Трудова міграція в Україні: тенденції та наслідки - ПВНЗ «Буковинський університет». Збірник наукових праць «Економічні науки» -- 2010. № 6. С.22-24.;

13. Ольшевська І.П. Регіональний вимір формування трудового потенціалу України. -- Стратегія економічного розвитку України -- 2009. № 24--25 , С. 145-147.;

14. Заржицький О.С., Сидоренко О.П., Башмаков В.В. Правове регулювання працевлаштування іноземних громадян в Україні // Право України. -- 1997. №2. С. 55-57.;

15. Кравченко В.Г. Тенденції трудової міграції в Україні // Часопис Київського університету права -- 2012. №2. С.123-128.;

16. Працевлаштування в Республіці Чехія // Державна служба зайнятості [Електронний ресурс]: http://www.dcz.gov.ua/control/uk/publish/345_23.;

17. Трудова міграція до США // Державна служба зайнятості [Електронний ресурс]: http://www.dcz.gov.ua/control/uk/publish/657_42.;

18. Працевлаштування в Словенії // Державна служба зайнятості [Електронний ресурс]: http://www.dcz.gov.ua/control/uk/publish/456_83.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Місце трудових договорів на тимчасову та сезонну роботу в трудовому праві України. Особливості укладання та припинення тимчасового трудового договору. Організація громадських робіт та тимчасової зайнятості на сезонних роботах Державною службою зайнятості.

    курсовая работа [49,0 K], добавлен 03.01.2014

  • Поняття про трудовий договір, його сторони, зміст та форми. Види трудового договору: на невизначний строк (безстроковий), строковий, про тимчасову і сезону роботу, контракт, договір з трудящим-мігрантом, про надомну роботу, з неповнолітніми працівниками.

    курсовая работа [43,0 K], добавлен 08.05.2011

  • Поняття трудового договору, його значення в системі сучасного трудового права України. Аналіз правових норм, які регулюють порядок укладання трудового договору. Види та сторони трудового договору. Заповнення трудової книжки. Порядок розірвання договору.

    курсовая работа [40,6 K], добавлен 09.11.2014

  • Аналіз чинних актів соціального партнерства, що регулюють трудові правовідносини працівників прокуратури, та чинних нормативно-правових актів локального характеру. Досвід США і Канади у правовому регулюванні трудових відносин працівників прокуратури.

    статья [46,2 K], добавлен 05.10.2017

  • Характеристика, основні положення та принципи Конвенції №158 "Про припинення трудових відносин з ініціативи підприємства". Трудовий договір як основа для трудових правовідносин. Огляд підстав для припинення дії трудового договору згідно КЗпП України.

    практическая работа [18,6 K], добавлен 12.11.2012

  • Право на працю та його гарантії. Право на відпочинок. Право на страйк. Трудові відносини. Законодавство України про працю. Колективний договір. Трудовий договір. Підстави та порядок припинення трудового договору. Оплата праці. Трудова дисципліна.

    реферат [24,3 K], добавлен 12.02.2003

  • Поняття, предмет, система та джерела трудового права України. Правові ознаки, якими характеризується наймана праця. Трудові правовідносини, їх склад та особливості. Поняття, сторони, зміст та види трудового договору, порядок його укладення та зміни.

    контрольная работа [61,5 K], добавлен 13.06.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.