Підстави та суб’єкти оскарження дій і рішень органів досудового розслідування

Загальна характеристика кримінально-процесуального права особи на оскарження. Причини зупинки досудового розслідування. Ознайомлення із підставами, суб’єктами, процесуальним порядком і наслідками оскарження дій і рішень органів досудового розслідування.

Рубрика Государство и право
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 17.10.2012
Размер файла 28,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підстави та суб'єкти оскарження дій і рішень органів досудового розслідування

1. Загальна характеристика кримінально-процесуального права особи на оскарження

В Україні на конституційному рівні проголошено право кожного громадянина на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Це право конкретизується в різних галузях права, не є й винятком кримінально-процесуальне право. Так, кримінально-процесуальне законодавство гарантує особі право апеляційного та касаційного оскарження судових рішень у кримінальних справах. Проте чинний КПК України, на жаль, не містить загальної норми, котра закріплювала б право на оскарження як засаду кримінального судочинства. На відміну від цього гарантія забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду має відображення в п. 23 ст. 7 проекту КПК України. У ст. 25 проекту КПК України визначається, що сторони кримінального провадження, а також інші особи, прав і законних інтересів яких стосується процесуальне рішення чи процесуальна дія, у випадках і в порядку, передбачених КПК України, мають право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суду, судді, слідчого судді, прокурора, слідчого і особи, яка здійснює дізнання. Пункт 1 ст. 348 КПК України визначає коло осіб, котрі мають право подавати апеляцію. До кола таких осіб законодавець відносить і засудженого, його захисника та законного представника. Проаналізувавши норму ст. 347 КПК України, слід зауважити, що засуджений як суб'єкт кримінально-процесуальної діяльності вправі подавати апеляцію на такі ухвалені місцевими судами рішення: обвинувальний вирок, інші постанови (ухвали), винесені судом першої інстанції. Відповідно виникає проблема, які ж постанови законодавець відносить до інших постанов, винесених судом першої інстанції. Через відсутність певної системи важко відповісти, проте якщо проаналізувати норми КПК України, то до даного переліку відносять постанови з питань:

про залишення апеляції без розгляду у зв'язку з порушенням вимог ст. 350 КПК України (ст. 352 КПК України);

про залишення апеляції без розгляду за пропуском строку оскарження (ст. 353 КПК України);

про відмову у відновленні такого строку на апеляційне оскарження чи про відновлення такого строку (ст. 353 КПК України);

умовно-дострокового звільнення від покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, або відмови в цьому (ст. 407 КПК України);

звільнення від покарання через хворобу (ст. 408 КПК України);

скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 408-2 КПК України);

скасування звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, що мають дітей у віці до трьох років (ст. 408-3 КПК України);

заміни штрафу покаранням у вигляді громадських робіт, виправних робіт штрафом, обмеження або позбавлення волі службовим обмеженням, позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні (ст. 410 КПК України);

застосування судом примусового лікування до засуджених, котрі є алкоголіками або наркоманами, і його припинення (ст. 411-1 КПК України);

розгляд клопотань про включення часу відбування виправних робіт у загальний трудовий стаж (ст. 414-1 КПК України).

До перелічених постанов законодавець не відносить постанову про усунення захисника від участі у справі (ст. 61-1 КПК України), а навпаки, зазначає, що даний процесуальний акт оскарженню не підлягає. Тому доцільно погодитися з думкою В.Т. Маляренка про те, що неможливість оскарження такого рішення суду потягне грубе порушення права засудженого на захист. Прикладом такого порушення може бути неможливість написання засудженим самостійно апеляції, а відмова суду у визнанні тієї чи іншої особи захисником потягне пропущення строку на апеляційне подання. Тому важливо внести зміни до ст. 61-1 КПК України, виключивши положення про неможливість апеляційного оскарження постанови про усунення захисника від участі у справі. Певним чином цю проблему усунуто в проекті КПК України. Так, слід зауважити, що у ст. 54 проекту КПК України закріплено правило, згідно з яким на постанову слідчого судді про відвід захисника протягом трьох діб з моменту її оголошення може бути внесена апеляція підозрюваним, обвинуваченим, захисником, прокурором, але зовсім нічого не сказано про такого суб'єкта апеляційного оскарження, як засуджений. Ця прогалина в чинному кримінально-процесуальному законодавстві є суттєвою, оскільки особа може допускатися до участі у справі як захисник на стадії апеляційного провадження кримінальної справи, про що виноситься відповідна постанова судді й фактично законодавець обмежує право засудженого на захист.

Не менш важливою проблемою в кримінально-процесуальному праві є визначення інтересу засудженого. Законодавець вказує, що засуджений, його законний представник чи захисник вправі подати апеляцію в частині, що стосується інтересу засудженого. На жаль, на законодавчому рівні немає визначення поняття «інтерес засудженого», тому воно має оціночний характер і викликає проблеми у судовій практиці. Інтерес тісно пов'язаний з особистістю, її сутністю, зі становищем людини в суспільстві і державі. Інтереси виражають істотні властивості особистості, що входять у систему її соціальних та інших ознак. Інтерес лежить в основі будь-якого суб'єктивного права особистості. Заради цього це право існує і захищає інтерес. Без останнього немислиме суб'єктивне право. Воно викликається до життя інтересом і є його юридичним вираженням та відбитком як правової можливості користуватися визначеними соціальними благами. Реалізація даної можливості, передбаченої нормою права означає досягнення, задоволення інтересу. Інтерес - ставлення особи до умов свого існування. Суб'єктивне право - засіб задоволення інтересів. В широкому розумінні поняття «інтерес засудженого» полягає в уникненні кримінальної відповідальності, а якщо це неможливо - в одержанні найм'якішого покарання, в уникненні відшкодування збитків або зменшенні їх до мінімуму, пом'якшенні формулювань вироку, забезпеченні найлегших правових наслідків засудження тощо. Інтереси стосуються засудженого у тому випадку, коли прямо або побічно рішення і судження вступної, мотивувальної або резолютивної частини вироку мають значення для засудженого в правовому, фізичному, матеріальному або моральному відношенні. Право на апеляційне оскарження вироку чи інших рішень суду засудженим - засіб задоволення інтересів засудженого. В інтересах засудженого рішення суду першої інстанції може бути оскаржене кожною з вказаних осіб у ст. 348 КПК України. Отже, будь-який обвинувальний вирок певним чином торкається інтересів засудженого.

Слід зауважити, що законодавець не випадково по-різному визначає строк подачі апеляції: для вироків, ухвалених судом першої інстанції, - 15 діб з моменту проголошення, а для постанов (ухвал) відповідно до законодавства - три доби або сім діб; для окремих постанов (ухвал) - 15 діб з моменту проголошення. Для засудженого, котрий перебуває під вартою, термін подачі апеляції починається з моменту вручення йому копії вироку.

Апеляція, подана засудженим, його законним представником і захисником, повинна відповідати вимогам, які ставляться щодо неї в ст. 350 КПК України. Вона повинна містити: назву суду, якому адресується апеляція; особу, яка подає апеляцію; вирок, ухвалу чи постанову, на які подається апеляція, і назву суду, який їх постановив; вказівку на те, в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови та доводи на її обґрунтування; прохання особи, яка подає апеляцію; перелік документів, які додаються до апеляції. Крім вище зазначених реквізитів, доцільним було б вказувати в апеляції дату подачі та підпис апелянта. Та, на жаль, ні ст. 350 КПК України, ні ст. 530 проекту КПК України не містить даних реквізитів. Підпис апелянта як обов'язковий реквізит апеляції закріплений у Литовському КПК (ст. 313), КПК Російської Федерації (п. 6 ч. 1 ст. 363), КПК Республіки Казахстан (п. 8 ч. 1 ст. 407). Також такий обов'язковий реквізит апеляції як підпис апелянта обґрунтовується у працях О. Костюченко, В. Гончаренка, В. Маляренка та ін. Вважаємо за доцільне погодитися з цими твердженнями. Тому при прийнятті нового КПК України потрібно включити до реквізитів апеляції дату подачі та підпис апелянта, оскільки вони є обов'язковими реквізитами при складанні документів. Закріплення таких реквізитів у КПК України сприятиме вирішенню практичних питань про допущення чи відхилення апеляції за відсутності підпису особи, що її подала та дати подачі апеляції.

Недотримання змісту апеляції згідно з вимогами КПК України тягне за собою винесення головуючим постанови про залишення апеляції без руху. Протягом семи діб з моменту повідомлення про винесення такої постанови засуджений вправі виправити всі недоліки та знову подати апеляцію. Проте, якщо у визначений строк ці вимоги не будуть виправлені, то апеляція постановою головуючого визнається такою, що не підлягає розгляду. Таку постанову може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції, але ні в чинному КПК України, ні в проекті КПК України не вказано протягом якого строку засуджений може оскаржити таку постанову судді в апеляційному порядку. Виходячи із загального правила, встановленого ч. 3 ст. 349 КПК України, про те, що апеляція на ухвалу або постанову суду першої інстанції, якщо інше не передбачено КПК, може бути подана протягом 15 діб з моменту їх проголошення, то термін подачі апеляції на постанови (ухвали) у випадку, передбаченому ст. 352 КПК України, може теж бути 15 діб з моменту її проголошення. Звідси виникає питання, чи вступає вирок, постанова, ухвала суду, які оскаржують в апеляції, в законну силу, якщо засуджений оскаржує постанову про визнання апеляції такою, що не підлягає розгляду? Якщо подана апеляція на постанови (ухвали) суду першої інстанції не зупиняє їх виконання, то в даному випадку не виникає проблеми, але якщо ж подання апеляції на вирок, ухвалу чи постанову суду зупиняє набрання ними законної сили, то як діяти в такому випадку?

Для усунення колізії в цьому питанні потрібно внести зміни до ст. 352 КПК України, вказавши в ній термін подання апеляції на постанову судді про визнання апеляції такою, що не підлягає розгляду, а саме три доби з моменту проголошення або вручення копії засудженому, котрий перебуває під вартою. Це сприятиме швидкому розгляду справи і розв'язанню проблеми щодо затягування вступу вироку в законну силу.

Проблемним також залишається питання про повідомлення засудженого про надходження апеляції від інших осіб та повідомлення про дату призначення справи до апеляційного розгляду. Що стосується питання повідомлення про надходження апеляції, то воно певним чином відображене в ст. 532 проекту КПК України, де встановлено строк повідомлення про надходження апеляції учасників судового розгляду та інших осіб, інтересів яких стосується апеляція (три дні), тому справедливо було б закріпити, до прийняття нового КПК, даний термін і в чинному КПК України. Стаття 354 КПК України визначає, що про дату призначення справи до апеляційного розгляду суд першої інстанції оповіщає заінтересованих осіб направленням відповідного повідомлення. Засудженому, що утримується під вартою, про призначення справи до апеляційного розгляду повідомляється через начальника відповідної установи. Виникає запитання, яким чином повідомляється засуджений, який перебуває на волі і є тимчасово відсутнім, коли його явка до суду апеляційної інстанції визнана обов'язковою. І знову немає відповіді ні в чинному КПК України, ні в проекті КПК України. Згідно з КПК Литовської Республіки, якщо засуджений чи виправданий тимчасово відсутні, повістка їм передається через повнолітніх осіб, які проживають з ними, при цьому з них береться розписка про вручення повістки, або передається адміністрації з місця роботи засудженого чи виправданого.

Важливо було б таке ж закріпити в ч. 3 ст. 354 КПК України та ч. 3 ст. 535 проекту КПК України, оскільки воно сприяло б забезпеченню права засудженого на апеляційне оскарження вироків та інших рішень.

2. Підстави та суб'єкти оскарження дій і рішень органів досудового розслідування

Перелік обставин, що є підставою для зупинення розслідування, вказаний у ст. 206 КПК, вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає. Тому незаконним буде зупинення провадження досудового слідства чи дізнання через те, що обвинувачений перебуває в тривалому відрядженні або поміщений до медичного закладу для проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертизи; потрібен тривалий час на доставлення обвинуваченого етапом до місця провадження досудового слідства; у невідомому напрямку виїхав свідок - очевидець злочину або потерпілий, без яких неможливе подальше розслідування тощо [5.c. 254].

Якщо ці підстави є причиною затримки розслідування і неможливо його закінчити у встановлений законом строк, то необхідно порушувати клопотання про продовження строку досудового слідства (за ст. 120 КПК).

Зупинення досудового слідства у випадках, якщо місцезнаходження обвинуваченого невідоме і якщо він тяжко захворів, допускається лише при виконанні таких умов:

- винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого;

- виконання всіх слідчих дій, проведення яких можливе за відсутності обвинуваченого;

- вжиття заходів до збереження документів та інших можливих доказів у справі (ч. 2 ст. 206 КПК).

Досудове слідство зупиняється мотивованою постановою слідчого, копія якої направляється прокуророві. Якщо в справі притягнуто двох або кількох обвинувачених, а підстави для зупинення справи стосуються всіх обвинувачених, слідчий має право виділити і зупинити справу щодо окремих обвинувачених або зупинити провадження в усій справі (ч. 4 ст. 206 КПК).

Якщо місце перебування обвинуваченого невідоме, а також якщо він ухиляється від слідства, слідчий до закінчення строку, встановленого для провадження досудового слідства, зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів до встановлення місця перебування обвинуваченого.

Якщо, незважаючи на вжиття всіх необхідних заходів самим слідчим (шляхом допиту родичів, знайомих обвинуваченого, накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку тощо), виконання за його дорученнями органами дізнання оперативно-розшукових заходів, місце перебування обвинуваченого залишилось невстановленим, слідчий, керуючись статтями 138 і 207 КПК, одночасно із зупиненням провадження досудового слідства або й до цього оголошує розшук обвинуваченого [6.c. 418].

Перед оголошенням розшуку необхідно зібрати найповніші матеріали про обвинуваченого, зокрема його анкетні дані, відомості про зовнішність, особливі прикмети, родинні, дружні та інші зв'язки, особливості поведінки, фотографії та інші дані, що можуть сприяти розшуку.

Згідно зі ст. 139 КПК про розшук обвинуваченого слідчий складає постанову, в якій зазначає потрібні відомості про особу розшукуваного.

Розшукові дії давно і твердо ввійшли в повсякденну діяльність органів дізнання та досудового слідства. Розрізняють два види розшуку:

1. Регіональний розшук - розшукові заходи, що здійснюються в місцях можливого знаходження, виявлення розшукуваного, а також заходи блокування з використанням централізованих обліків на рівні району, міста, області.

2. Державний (міждержавний) розшук - розшукові заходи, що здійснюються в місцях можливого знаходження ідентифікаційних відомостей про особу розшукуваного, а також заходи блокування з використанням централізованих інформаційно-розшукових обліків на державному (міждержавному) рівні.

При провадженні розшуку використовуються також спеціальні заходи, здійснення яких законодавство покладає на органи міліції:

- перевірка у громадян паспортів чи інших документів, що підтверджують особу при підозрі у вчиненні злочину;

- вхід у жилі приміщення громадян, у приміщення підприємств, організацій при переслідуванні злочинців;

- доставка в органи міліції і затримання на строк до З годин для встановлення особи правопорушника (а, можливо, і злочинця);

- фотографування та дактилоскопірування осіб, що тримаються під вартою та затримані за підозрою у вчиненні злочину.

Слідчий після оголошення розшуку повинен і далі вживати всіх необхідних заходів для встановлення місця перебування обвинуваченого (ч. 2 ст. 139 КПК).

Після пред'явлення Хамотову В.В. обвинувачення у вчиненні злочину за ч. З ст. 296 КК України, слідчий обрав йому запобіжний захід - підписку про невиїзд, однак Хамотов В.В. через кілька днів зник з постійного місця проживання. Після вжиття відповідних заходів встановити його місце перебування не вдалося, тож слідчий виконав всі слідчі дії за відсутністю обвинуваченого і виніс постанову про оголошення його в розшук і обрання як запобіжного заходу тримання під вартою, зупинив провадження по справі.

Після оголошення розшуку Хамотова В.В. орган дізнання і слідчий продовжували вживати необхідні заходи зі встановлення місця перебування обвинуваченого і через деякий час його знайшли в Сумській області [6.c. 420].

Після затримання в таких випадках обвинуваченого, орган розшуку негайно повідомляє про це прокурора за місцем затримання. Прокурор протягом 24 годин зобов'язаний особисто допитати затриманого для з'ясування його особи, обставин ухилення від слідства, а також вчиненого злочину і наявності законних підстав для арешту. При цьому прокурор зобов'язаний перевірити, чи дійсно затриманий є тією особою, яку розшукують, і, впевнившись у наявності законних підстав для арешту, дає санкцію на відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства (ч. З ст. 139 КПК).

3. Процесуальний порядок і наслідки оскарження дій і рішень органів досудового розслідування

оскарження досудовий розслідування рішення

Досудове слідство можна вважати закінченим лише тоді, коли його завдання виконано. Для цього слідчий чи орган дізнання повинен всебічно, повно й об'єктивно у встановленому законом порядку дослідити всі обставини, що складають предмет доказування у кримінальній справі. Порушення цієї вимоги ст. 22 КПК тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування прокурором, а за неможливості усунення неповноти або неправильності розслідування в судовому засіданні - також судом (статті 246 і 281 КПК).

Оцінка зібраних у справі доказів слідчим чи особою, що проводить дізнання, має визначити, яке саме підсумкове рішення слід прийняти.

Відповідно до ст. 212 КПК досудове слідство закінчується винесенням слідчим одного з трьох можливих рішень:

1) обвинувального висновку з направленням справи для попереднього розгляду її суддею;

2) постанови про закриття кримінальної справи;

3) постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Слідчий закінчує досудове слідство кримінальної справи складанням обвинувального висновку тоді, коли він дослідив всі обставини справи, зібрав докази, що переконують його у винності обвинуваченого у вчиненні злочину і пересвідчився у відсутності обставин, що виключають провадження у справі (ст. 6 КПК).

Визнавши досудове слідство у справі, що підлягає направленню для попереднього розгляду справи суддею, закінченим, слідчий, перш ніж скласти обвинувальний висновок, зобов'язаний виконати такі процесуальні дії:

а) повідомити про закінчення досудового слідства учасникам процесу;

б) роз'яснити їм право на ознайомлення з усіма матеріалами справи;

в) ознайомити їх з матеріалами, якщо вони побажають скористатися цим правом;

г) вислухати і розв'язати клопотання, заявлені учасниками процесу після ознайомлення з матеріалами справи.

Слідчий насамперед має виконати вимоги статей 217 і 218 КПК. Спочатку він повідомляє (письмово) про закінчення досудового слідства потерпілому і його представникові, цивільному позивачу і цивільному відповідачу або їх представникам і роз'яснює їм право ознайомитися з матеріалами справи [7.c. 528].

У разі надходження від цих осіб усного або письмового клопотання про ознайомлення їх з матеріалами справи слідчий зобов'язаний надати їм таку можливість. Цивільний відповідач або його представник можуть ознайомитися з матеріалами, що стосуються цивільного позову. Під час ознайомлення з матеріалами справи ці особи мають право робити виписки зі справи і заявляти клопотання про доповнення досудового слідства, які слідчий повинен розглянути в тридобовий строк і задовольнити їх своєю постановою, якщо обставини, про встановлення яких заявлено клопотання, мають значення для справи (ст. 129 КПК). Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення зазначеним особам не пред'являються. Про ознайомлення цих осіб з матеріалами справи та про заявлені ними клопотання складаються протоколи.

Виконавши вимоги ст. 217 КПК, слідчий зобов'язаний оголосити обвинуваченому, що слідство у його справі закінчено і що він має право на ознайомлення з матеріалами справи як особисто, так і за допомогою захисника, а також може заявити клопотання про доповнення досудового слідства. Слідчий зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому право заявити клопотання про розгляд його справи у суді першої інстанції одноособово чи колегіально судом у складі трьох осіб у випадках, передбачених законом.

Якщо обвинувачений не виявив бажання ознайомитися з матеріалами справи з участю захисника, йому пред'являються для ознайомлення всі матеріали справи. При ознайомленні з матеріалами справи обвинувачений має право робити виписки з матеріалів справи і порушувати клопотання. Якщо в справі притягнуто кількох обвинувачених, слідчий повинен пред'явити кожному з них усі матеріали слідства [6.c. 408].

Про те, що обвинуваченому оголошено про закінчення слідства і що йому пред'явлено матеріали справи для ознайомлення, зазначається в протоколі про оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явлення йому матеріалів справи.

Якщо у справі бере участь захисник, слідчий надає можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи і захисникові, про що складає окремий протокол. Пред'явлення матеріалів справи має бути відкладено до явки захисника, але не більше як на три дні. За неможливості для обраного обвинуваченим захисника з'явитися в цей строк слідчий вживає заходів, передбачених частинами 4 і 6 ст. 47 КПК і призначає захисника в установленому законом порядку через адвокатське об'єднання (частини 1-4 ст. 218 КПК).

При ознайомленні з матеріалами справи захисник обвинуваченого має право: робити виписки з матеріалів справи, мати побачення з обвинуваченим віч-на-віч, роз'яснювати обвинуваченому зміст обвинувачення, обмірковувати з обвинуваченим питання про заявлення клопотань, подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії та рішення слідчого і прокурора (ст. 219 КПК).

Як і іншим учасникам досудового слідства, обвинуваченому і його захисникові кримінальну справу пред'являють підшитою та з пронумерованими сторінками. Це дуже зручно, оскільки деякі учасники процесу роблять виписки з матеріалів, що містяться на конкретних аркушах справи, і вони повинні мати можливість посилатися на них в обгрунтуванні своїх клопотань та вимог як при закінченні досудового слідства, так і в суді.

Обвинуваченого і його захисника не можна обмежувати в часі, потрібному для ознайомлення з усіма матеріалами справи. Однак, якщо обвинувачений і його захисник явно намагатимуться затягнути закінчення справи, слідчий має право своєю мотивованою постановою визначити певний строк для ознайомлення з матеріалами справи. Така постанова підлягає затвердженню прокурором разом із графіком дальшого ознайомлення. При цьому треба мати на увазі, що час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується (ч. 5 ст. 156 КПК).

При ознайомленні з матеріалами справи обвинувачений і його захисник мають право заявити клопотання про доповнення досудового слідства, зміну кваліфікації злочину і закриття справи в усній чи письмовій формі. Відмовляючи в задоволенні клопотання, слідчий складає мотивовану постанову, яку оголошує обвинуваченому і його захиснику. Якщо ж обставини, для з'ясування яких заявлено клопотання, мають значення для справи, слідчий зобов'язаний його задовольнити. Якщо при провадженні додаткових слідчих дій був присутній захисник, то він має право через слідчого задавати питання свідкові, потерпілому, експертові, спеціалістові та обвинуваченому, а також клопотатися про занесення до протоколу обставин, які мають значення для справи. Слідчий може відвести запитання, які ставить захисник, але відведене запитання заносить до протоколу (ч. 4 ст. 221 КПК).

У протоколі ознайомлення з матеріалами справи згідно зі ст. 220 КПК зазначається, які саме матеріали (кількість томів і аркушів) були пред'явлені для ознайомлення, чи ознайомились відповідні учасники досудового слідства з матеріалами справи, протягом якого часу відбувалось ознайомлення зі справою та які клопотання було заявлено. При цьому усні клопотання заносяться до протоколу, письмові додаються до нього. Протокол підписують особи, які знайомилися з матеріалами кримінальної справи, і слідчий [6.c. 409].

Після виконання додаткових слідчих дій слідчий зобов'язаний ознайомити обвинуваченого і його захисника, а також надати можливість потерпілому і його представникові, цивільному позивачу і цивільному відповідачу або їх представникам ознайомитися з усіма додатковими матеріалами, а в разі їх клопотання - з усією справою (ст. 222 КПК).

Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2 ст. 213 КПК).

* Питання, що пов'язують із застосуванням цієї підстави до закриття справи, в теорії і на практиці не знайшли одностайного вирішення. Наприклад, Г. Чангулі вважає, що закриття кримінальної справи можливе за наявності таких умов:

1) якщо достовірно встановлено, що злочин було вчинено;

2) якщо особа, щодо якої припиняється справа, була притягнута як обвинувачений;

3) зібрано недостатньо доказів, що вказують на вчинення обвинуваченим даного злочину, і немає можливості здобуття додаткових доказів.

О.Я. Дубинський вважає, що конкретні випадки застосування цієї підстави виявляються в таких ситуаціях:

А. Встановлено, що злочин було вчинено, певну особу притягнуто як обвинуваченого чи поставлено в положення підозрюваного, проте подальше розслідування засвідчило, що доказів вчинення злочину даною особою недостатньо, а можливостей збору додаткових доказів немає.

Б. Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні даного злочину є підставою для закриття провадження по кримінальній справі в цілому, якщо розслідуються дані про вчинення злочину конкретною особою, проте доказів його вини недостатньо і зібрати їх немає можливості, а обставини справи виключають можливість вчинення злочину (зґвалтування, нанесення тілесних ушкоджень) іншою особою.

Закриття справи при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину можливе лише в тому разі, якщо достовірно встановлено, що злочин було вчинено, винесено постанову про притягнення особи як обвинуваченого і їй пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, але під час досудового слідства з'ясувалося, що зібраних доказів недостатньо для направлення справи до суду, а додаткових доказів зібрати неможливо.

Висновки

Зупинення досудового слідства - це тимчасова перерва в провадженні розслідування по справі, перерва в процесуальній діяльності, яка не виключає за необхідності проведення розшукових і оперативно-розшукових заходів з метою розкриття злочину і розшуку обвинуваченого.

Відсутність потерпілого, його хвороба або навіть смерть хоч і ускладнюють, проте не виключають встановлення істини по справі.

Доки злочин не розкрито, особу, що його вчинила, не встановлено і не притягнено до кримінальної відповідальності, а, отже, завдання досудового слідства не вирішено, не можна зупиняти, хоч і тимчасово, процесуальну діяльність по справі.

Перелік обставин, що є підставою для зупинення розслідування, вказаний у ст. 206 КПК. Досудове слідство зупиняється мотивованою постановою слідчого, копія якої направляється прокуророві.

Перед оголошенням розшуку необхідно зібрати найповніші матеріали про обвинуваченого, зокрема його анкетні дані, відомості про зовнішність, особливі прикмети, родинні, дружні та інші зв'язки, особливості поведінки, фотографії та інші дані, що можуть сприяти розшуку.

Слідчий закінчує досудове слідство кримінальної справи складанням обвинувального висновку тоді, коли він дослідив всі обставини справи, зібрав докази, що переконують його у винності обвинуваченого у вчиненні злочину і пересвідчився у відсутності обставин, що виключають провадження у справі (ст. 6 КПК).

Використана література

1. Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 513.

2. Конституція України. - Х.: ПП «ІГВІНІ», 2006. - С. 19.

3. Законопроект Кримінально-процесуального кодексу України // http:// www.rada.gov.ua.

4. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Стан та перспективи розвитку: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.: Вибрані наук. праці. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - С. 370.

5. Шаповалова Л. Підстави визнання особи потерпілою // Право України. - 2000. №7. - С. 41.

6. Маляренко В.Т. Цит. праця. - С. 371.

7. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. - К.: ФОРУМ, 2003. - С. 673.

8. Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України / За ред. Ю.М. Грошевого. - Харків: Право, 2002. - С. 82.

9. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року (із змінами і доп. станом на 15.03 2006 р.). - К: Юрінком Інтер, 2006.

10. Уголовно-процессуальный кодекс Литовской Республики от 14 марта 2002 года. - М.: Юрист, 2004.

11. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации от 18 декабря 2001 г. // СЗ РФ. - 2001. №52. - Ст. 4921.

12. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Казахстан от 13 декабря 1997 года // Ведомости Парламента Республики Казахстан. - 1997. №23. - Ст. 335.

13. Костюченко О.Ю. Апеляційне оскарження судових рішень у кримінальному процесі України: 12.00.09. кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; Автореферат канд. дис. - К., 2005. - С. 13.

14. Маляренко В.Т., Гончаренко В.Г. Цит. праця. - С. 681. Уголовно-процессуальный кодекс Литовской Республики от 14 марта 2002 года. - М.: Юрист, 2004.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Розгляд сутності поняття досудового розслідування та визначення його місця в системі правосуддя. Розкриття особливостей форм закінчення досудового розслідування. Встановлення проблемних питань, які стосуються інституту зупинення досудового розслідування.

    курсовая работа [58,7 K], добавлен 22.11.2014

  • Поняття, форма та зміст скарги в кримінальному процесі. Правова сутність оскарження, умови його використання, правила документального оформлення. Процесуальні особи, рішення, дії чи бездіяльність яких є предметом оскарження. Судовий розгляд скарги.

    диссертация [294,7 K], добавлен 23.03.2019

  • Суспільні відносини, котрі забезпечують правильність та законність початку досудового розслідування. Поняття та характеристика загальних положень досудового розслідування. Підслідність кримінального провадження. Вимоги до процесуальних документів.

    курсовая работа [42,1 K], добавлен 19.11.2014

  • Розробка теоретичних засад та криміналістичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення техніко-криміналістичного забезпечення діяльності з досудового розслідування вбивств. Особливості організації початкового етапу досудового розслідування вбивства.

    диссертация [277,8 K], добавлен 23.03.2019

  • Аналіз засад досудового розслідування - діяльності спеціально уповноважених органів держави по виявленню злочинів та осіб, які їх вчинили, збиранню, перевірці, всебічному, повному і об'єктивному дослідженню та оцінці доказів. Компетенція органів дізнання.

    реферат [22,9 K], добавлен 17.05.2010

  • Засади досудового розслідування злочинів. Види попереднього розслідування: дізнання і попереднє слідство. Органи досудового слідства та дізнання. Термін досудового слідства. Виявлення та розслідування злочинів як важливий вид правоохоронної діяльності.

    реферат [21,7 K], добавлен 19.05.2010

  • Дослідження засад досудового розслідування злочинів та компетенції органів, які його здійснюють. Структура органів дізнання: міліція, органи безпеки, митні органи, командири військових частин. Особливості процедури виявлення та розслідування злочинів.

    реферат [27,1 K], добавлен 17.04.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.