Концепція розвитку системи технічного регулювання в Україн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепція розвитку системи технічного регулювання в Україні

Зміст

1. Перехідний період системи технічного регулювання в Україні (1990-2000)

2. Реформування технічного регулювання в Україні

3. Політика адаптації національного законодавства до європейських вимог

3.1 Закон України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури підтвердження відповідності»

3.2 Технічні регламенти

3.3 Про політику адаптації вітчизняного законодавства в області норм і стандартів до Європейських вимог (сутність Білої, Зеленої й Червоної книг)

4. Перспективи розвитку системи технічного регулювання

технічний регулювання законодавство стандарт

1. Перехідний період системи технічного регулювання в Україні (1991 - 2000)

З 1991 по 2000 рр. в Україні сформувалася своя система технічного регулювання, побудована за зразком СРСР. Із проголошенням незалежності України, стало гострим питання про створення власної системи технічного регулювання.

Національна система технічного регулювання розбудовувалася згідно з Концепцією державних систем стандартизації, метрології й сертифікації, прийнятої Кабінетом Міністрів України в травні 1992 р. З тих пір Україна стала членом міжнародних організацій по стандартизації ISO і IEC, членом-кореспондентом Міжнародної організації законодавчої метрології (OIML) і Європейського комітету зі стандартизації (CEN). Україна приєдналася до Кодексу добровільної практики по підготовці, прийнятті й впровадженню стандартів у рамках Угоди про технічні бар'єри в торгівлі Всесвітньої торговельної організації.

У липні 1993 р. була введена в дію Українська державна система сертифікації продукції - УкрСЕПРО, були створені:

· серія стандартів з сертифікації ДСТУ 3410-3420 ( 1996 р.);

· органи з сертифікації;

· акредитовані випробувальні лабораторії;

· затверджений перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації.

Система сертифікації продукції УкрСЕПРО дозволила обмежити доступ на український ринок великої кількості потенційно небезпечних вітчизняних і імпортних товарів, захистивши людей від збитку, а виробників - від несумлінної конкуренції.

Крім реформування системи технічного регулювання, були випущені декрет КМУ « Про стандартизацію й сертифікацію» від 10 травня 1993 р., Закони України «Про захист прав споживачів» і «Про рекламу.

Організаційну основу УкрСЕПРО становлять стандарти, випущені в період з 1996 по 2000 р.:

· ДСТУ 3410-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення;

· ДСТУ 3411-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів із сертифікації продукції;

· ДСТУ 3412-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до випробувальних лабораторій;

· ДСТУ 3413-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення сертифікації продукції;

· ДСТУ 3414-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Атестація виробництва. Порядок проведення;

· ДСТУ 3415-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Реєстр Системи;

· ДСТУ 3417-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Процедура визнання результатів сертифікації продукції, яка імпортується;

· ДСТУ 3418-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до аудиторів і порядок їх атестації;

· ДСТУ 3419-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Сертифікація систем якості. Порядок проведення;

· ДСТУ 3420-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів із сертифікації систем якості й порядок їх акредитації;

· ДСТУ 3498-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Бланки документів. Форма й опис;

· ДСТУ 3957-2000. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок обстеження виробництва під час проведення сертифікації продукції.

Для системної роботи в період з 1991 по 2000 рр. УкрСЕПРО були розроблені основні принципи технічного регулювання для внутрішнього ринку. Вони передбачають наступне:

· Сертифікація в системі передбачає підтвердження показників, характеристик і властивостей продукції, процесів і послуг третьою стороною на основі випробувань, атестації виробництва й сертифікації систем якості.

· Система призначена для проведення обов'язкової й добровільної сертифікації продукції (процесів, послуг).

· Сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів і вимогам законодавства України проводитися винятково в Системі.

· Система відкрита для вступу в неї органів із сертифікації й випробувальних лабораторій інших держав ( при наявності двосторонніх угод про взаємне визнання результатів робіт із сертифікації) і доступу до неї будь-яких підприємств і організацій.

· Право на проведення робіт із сертифікації продукції надається органам із сертифікації, випробувальним лабораторіям (центрам) і аудиторам, акредитованим у Системі й занесеним до реєстру Системи.

· Органами із сертифікації в Системі можуть бути акредитовані організації й підприємства державної форми власності, випробувальними лабораторіями (центрами) - будь-якої форми власності.

· Якщо в Системі акредитовано кілька органів із сертифікації однієї й тієї ж продукції, то замовник може провести сертифікацію продукції в кожному із цих органів.

· Система встановлює наступний розподіл відповідальності:

o виробник (постачальник, виконавець) відповідає за невідповідність сертифікованої продукції вимогам нормативних документів і застосування сертифікатів і знаків відповідності з порушенням правил Системи;

o продавець відповідає за відсутність сертифіката або знака відповідності на реалізовану продукцію, якщо вона підлягає обов'язковій сертифікації;

o випробувальна лабораторія (центр) відповідає за недостовірні й необ'єктивні результати випробувань сертифікованої продукції;

o орган із сертифікації відповідає за необґрунтовану або неправомірну видачу сертифікатів відповідності, атестатів виробництва й підтвердження їх дії, а також за порушення правил Системи;

o органи, лабораторії, аудитори, підприємства й організації, що порушують правила Системи виключаються з Реєстру Системи й несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України;

o визнання органів із сертифікації й випробувальних лабораторій (центрів), сертифікатів відповідності, а також знаків відповідності інших держав здійснюється на підставі багато- і двосторонніх угод про взаємне визнання результатів робіт із сертифікації. Свідченням про визнання закордонних сертифікатів відповідності є сертифікат, виданий у Системі, або свідчення про визнання сертифіката;

o роботи із сертифікації в Системі проводяться органами по сертифікації згідно з вимогами Системи й з урахуванням правил діючих міжнародних систем сертифікації;

o на сертифіковану в системі продукцію видається сертифікат відповідності й наноситься знак відповідності;

o роботи із сертифікації продукції, систем якості, атестації виробництв, акредитації органів із сертифікації й випробувальних лабораторій виконуються на основі договорів;

o технічний нагляд за виробництвом сертифікованої продукції в Системі виконує орган із сертифікації цієї продукції або з його доручення інші організації (органи із сертифікації систем якості, територіальні органи стандартизації, метрології й сертифікації Держстандарта), при цьому враховується інформація щодо якості продукції, отримана від органів держнагляду, товариств споживачів і інших зацікавлених організацій;

o основою інформаційного забезпечення Системи є Реєстр Системи (ДСТУ 3415), дані якого періодично публікуються в інформаційних виданнях Держстандарта;

o система передбачає конфіденційність інформації про результати робіт із сертифікації;

o апеляції щодо застосування сертифікатів відповідності й виконання правил Системи розглядаються апеляційними комісіями органів із сертифікації. Для усунення можливих розбіжностей Національним органом по сертифікації утворюється комісія з апеляцій із залученням представників органів по сертифікації й інших зацікавлених сторін;

o офіційною мовою Системи є державна мова. У випадку потреби документи можуть супроводжуватися автентичними текстами на будь-якій іншій мові, при цьому тексти повинні мати однакову силу.

В Україні існує розуміння, що механізм обов'язкової сертифікації необхідно заміняти іншими схемами оцінки відповідності, які передбачені в директивах ЄС. І такі кроки разом з відповідними органами виконавчої влади вже здійснені. Досить сказати, що на даний момент прийнято 36 технічних регламентів на певні види продукції, які розроблені на основі відповідних директив ЄС.

2. Реформування технічного регулювання в Україні

Перехід від обов'язкової сертифікації до європейської (міжнародної) моделі оцінки відповідності повинні супроводжуватися скоординованою роботою щодо створення на законодавчому, нормативному й інфраструктурному рівні ефективної системи контролю якості й безпекою продукції, у тому числі й харчової. 2 грудня 2010 прийнятий Закон України «Про державний ринковий нагляд», який повинен ураховувати положення директив Євросоюзу про загальну безпеку продукції й щодо юридичної відповідальності за дефектну продукцію.

Коли йде мова про те, що в Європі не існує сертифікації, насправді це не так: там діють куди більш тверді, ніж наша обов'язкова сертифікація, механізми, просто вони інакше називаються. Це справедливо й щодо добровільності стандартів: серед європейських виробників немає майже жодного, хто б не користувався ними - такі сміливці просто не мають перспектив. Потрібно, використовуючи досвід розвинених країн, удосконалювати власні механізми захисту ринку, розумно користуючись ними як нетарифними важелями підтримки позицій національного виробника в умовах відкритого ринку. Так робить увесь цивілізований світ, і немає ніяких причин, які перешкодили б Україні запозичити цей досвід.

Україна розраховує, що в WTO повинні зміцнити торговельні відносини держави і її статус у взаєминах із країнами - торговельними партнерами, зокрема зменшити тарифні й нетарифні обмеження для українських товарів на світовому ринку; поліпшити структуру українського експорту на користь високотехнологічної продукції й продукції з високим ступенем обробки; одержати режим найбільшого сприяння в торгівлі; забезпечити слушне вирішення суперечок, захист інтересів національних товаровиробників на світових ринках. Нові умови, на які орієнтується Україна, вступивши в WTO, потребують певних змін, у тому числі й у системі технічного регулювання й споживчої політики. Зокрема, зобов'язання щодо членства України в WTO, заходу Плану дій Україна - ЄС, умови надання Україні позики Світового банку на підтримку політики розвитку вимагають від української сторони проведення адаптації українського законодавства до європейського, гармонізацію нормативної бази з міжнародними і європейськими стандартами, поступового переходу від обов'язкової сертифікації до оцінки відповідності вимог технічних регламентів, зміцнення й розвиток здатності українських установ у сфері ринкового нагляду на основі досвіду держав-членів ЄС.

У своїй діяльності Дерспоживстандарт України керується двома основними пріоритетами, які стосуються, з одного боку, забезпечення надійного захисту прав споживачів, безпеки їх життя й здоров'я, з іншого - захисту інтересів національної економіки, забезпечення умов для підвищення конкурентоспроможності українських виробників.

Зважаючи на те, що питання безпеки населення безпосередньо залежить від якості продукції, найбільш актуальним питанням є створення належної законодавчої й нормативної бази, інфраструктури, інформаційної мережі, ефективного ринкового нагляду з урахуванням міжнародної і європейської практики.

У рамках ЄС, зокрема, лише питання безпеки і якості харчових продуктів у ланцюзі «від поля до столу» регулюється близько 160 європейськими директивами, які необхідно ввести в законодавство України для створення аналогічної системи.

Крім того, формування ефективної конкурентоспроможної економіки, об'єднання соціального й економічного розвитку суспільства, побудова в Україні економіки європейського зразка неможливі без істотного зниження рівня «тінізації» української економіки.

В усьому світі активно використовується вплив засобів технічного регулювання на зменшення обсягів тіньового ринку. Проте, в Україні вони не мають належного впливу внаслідок недосконалості законодавчої й нормативної бази, недостатнього матеріального й фінансового забезпечення, активного лобістського опору зацікавлених сил (насамперед ті, які представляють інтереси імпортерів) і т.п.. З іншого боку, саме потенційний вплив важелів технічного регулювання ставить державну систему технічного регулювання « під вогонь» постійної критики з боку як міжнародних бізнес організацій, покликаних через сумнівні рекомендації (на зразок негайного скасування обов'язкової сертифікації або скасування системи національних стандартів) забезпечити в Україні комфортний клімат для іноземних виробників, так і досить потужного внутрішнього лобі, яке представляє інтереси імпортерів і транснаціональних корпорацій. Це стосується сертифікації, державного нагляду за виробництвом, у тому числі метрологічного, і нагляду за сферою торгівлі.

Слід зазначити, що Угодою про технічні бар'єри в торгівлі, яка стала чинною за результатами Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів в 1994 році, визнається, що ніякій країні не повинне бути заборонене використання заходів, необхідних для захисту її важливих інтересів безпеки.

Міжнародними стандартами, зокрема нормативним документом Комісії "Кодекс Аліментаріус", регламентоване застосування систем перевірки й сертифікації харчових продуктів при імпорті й експорті для забезпечення відповідності харчових продуктів і систем їх виробництва вимогам, які забезпечують захист споживачів від ризиків, які виникають як від самих харчових продуктів, так і від несумлінної практики їх збуту.

Цим правом користуються країни - члени WTO, у яких існують переліки продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації. У Європейському Союзі також діють органі по сертифікації харчових продуктів (у тому числі в Англії - 23, у Німеччині - 10, в Іспанії - 10 і ін.). Твердий контроль над імпортованими харчовими продуктами на законодавчому рівні встановлений у США, Канаді, Австралії і Японії.

Мотивуючи свою позицію, Дерспоживстандарт неодноразово наголошував на тому, що, крім очевидних ризиків, пов'язаних з руйнуванням системи захисту прав споживачів, зі скасуванням сертифікації харчових продуктів спрощується в однобічному порядку доступ в Україну продукції країн, з якими укладена Угоди про взаємне визнання робіт із сертифікації на основі взаємовигідних умов для двох країн з урахуванням їх імпортно-експортної здатності. Зі скасуванням сертифікації харчових продуктів вітчизняний товаровиробник змушений буде сертифікувати свою продукцію за кордоном, залишаючи там свої засоби й сприяючи створенню за кордоном додаткових робочих місць. Тобто для експорту власної продукції необхідно буде сертифікувати продукцію окремо в кожній країні СНД.

Таким чином, Україна свідомо піднімає вимоги угоди ТБТ і встановлює для вітчизняних товаровиробників більш жорсткі умови, що не дозволяє собі жодна країна світу.

При цьому слід зазначити, що країни СНД не відмовляються від захисту свого ринку шляхом обов'язкової сертифікації харчової продукції. Зокрема, Російська Федерація, яка є важливим партнером у зовнішньоторговельних відносинах, має перелік харчових продуктів, які підлягають обов'язковій сертифікації, значно більш широкий, ніж Україна. Наприклад, з молочних продуктів в Україні сертифікуються в обов'язковому порядку лише вершкове масло й сичужні сири. У той же час у Російській Федерації підлягають обов'язковій сертифікації всі молочні продукти - молоко, ряжанка, сметана, кефір, йогурти й т.п..

Таким чином, скасування системи обов'язкової сертифікації харчової продукції не гарантує поліпшення її якості й споживчих властивостей, а надалі не забезпечить відповідність продукції вимогам нормативних документів, що діють в Україні. Без проведення відповідного контролю харчової продукції, створяться умови для ввозу контрафактної продукції за демпінговими цінами, у результаті сумлінні товаровиробники не зможуть конкурувати на споживчому ринку з такою продукцією. Внаслідок цього відбудеться гальмування процесів розвитку вітчизняного виробництва, яке зіграє негативну роль у процесі становлення української економіки й надовго зробить неконтрольованими шляху вступу в споживчий ринок України низькосортної, неякісної, фальсифікованої й небезпечної продукції.

Разом з тим, у зв'язку із вступом у WTO і інтеграцією з ЄС, національна система технічного регулювання вимагає модернізації. У процесі реформування повинні бути досягнуті такі цілі. Профільне законодавство повинне бути гармонізоване з вимогами WTO і ЄС. Крім того, потрібно впровадити повний масив європейських і міжнародних стандартів і оптимізувати інфраструктуру системи технічного регулювання (у тому числі створити систему підготовки кадрів).Нарешті, необхідно створити ефективну систему нагляду за безпекою товарів і послуг. Адаптація національної системи до міжнародних вимог почалася - після прийняття в травні 2001 р. законів «Про стандартизацію», «Про підтвердження відповідності» і «Про акредитацію органів по оцінці відповідності».

Відповідність української системи технічного регулювання міжнародним нормам дозволить українським експортерам поліпшити доступ на ринок 27 членів ЄС, який поєднує понад 460 млн. споживачів. Крім того, мова йде ще про три державах - Ісландії, Ліхтенштейні й Норвегії -- які входять у Європейську економічну зону і Європейську асоціацію вільної торгівлі (EFTA). Членом останньої є також Швейцарія. А такі країни, як Туреччина й Хорватія, хоч і не входять у ЄС, уже або прийняли його закони, стандарти й процедури оцінки відповідності, або перебувають у процесі їх прийняття.

Закон «Про підтвердження відповідності» уперше ввів в українську практику поняття «технічний регламент підтвердження відповідності». Прийнятий у грудні 2005 р. закон «Про стандарти, технічні регламенти й процедурах оцінки відповідності», замінив цей термін словосполученням «технічний регламент». По визначенню, узятому зі словника ISO/IEC, «технічний регламент - це прийнятий органом державної влади нормативний документ, який передбачає обов'язковість правових становищ і містить технічні вимоги до продукції, процесів і послугам безпосередньо в технічному регламенті або шляхом відсилань на стандарти або відтворення їх змісту».

В Україні технічні регламенти повинні бути побудовані на відповідних європейських директивах. Зокрема, регламенти повинні містити опис видів продукції, які підлягають обов'язковому підтвердженню відповідності, вимоги безпеки для життя й здоров'я людей, а також майна й навколишнього середовища, а головне - процедури підтвердження відповідності цим вимогам, правила маркування й введення продукції в обіг. Також цей документ встановлює форму, зміст і термін зберігання декларації про відповідність. Під кожний затверджений регламент повинен публікуватися перелік національних стандартів, які є базою для виконання вимог регламенту.

За станом на 1 січня 2011 р. в Україні діють більш 7 тисяч національних стандартів, гармонізованих з міжнародними і європейськими й розроблених шляхом прямого перекладу і гармонізованих методом «обкладинки». Це більш 30% від потреб.

З урахуванням вимог європейських директив на основі Нового й Глобального підходів (зі змінами, які обумовлені українськими нормативними документами), в Україні прийнято 36 технічних регламентів. До десяти з них затверджені переліки національних стандартів, які у випадку застосування (добровільного) можуть бути доказом відповідності вимогам регламентів. Ще 26 регламентів перебувають у процесі розробки й узгодженні для винесення на твердження Кабміном. Після впровадження технічних регламентів продукція, яка підпадає під їхню дію, виключається з переліку продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації в Україні.

Впровадження затверджених технічних регламентів здійснюється поступово, починаючи з 2007 р. Зокрема, в 2010 році впроваджено три регламенти - на ліфти, засоби індивідуального захисту й максимально дозволеному споживанню електроенергії холодильними приладами. Крім того, відбувається добровільне застосування 11-ти регламентів, серед яких найважливішими є регламенти на іграшки, на встаткування низької напруги, на прилади, які працюють на газоподібному або рідкому паливі, на машини і механізми. Перехідний період обумовлений необхідністю підготовки виробництва, розробкою відповідних гармонізованих стандартів, організацією ефективного ринкового нагляду (включаючи моніторинг ринку) і підготовкою виробників (постачальників) у процедурі декларування продукції щодо безпеки.

З 2003 року в Україні починається адаптація системи технічного регулювання до європейської.

Із вступом до WTO у травні 2008 р. Україна взяла на себе зобов'язання до 2012 року реформувати національну систему технічного регулювання. Основна увага сконцентрована на впровадженні європейських директив «Нового підходу», гармонізації національних стандартів з міжнародними і європейськими. Європейські директиви впроваджуються в Україні як технічні регламенти.

Згідно із Законом України «Про стандарти, технічні регламенти й процедури підтвердження відповідності» технічне регулювання - правове регулювання відносин у сфері встановлення, застосування й виконання обов'язкових вимог до продукції або пов'язаних з нею процесів, систем і послуг, персоналу й органів, а також перевірка їх дотримання шляхом оцінки відповідності й (або) ринкового нагляду.

Відповідно до цього закону технічний регламент - закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначені характеристики продукції або пов'язані з нею процеси або способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов'язковим. Він може також містити вимоги до термінології, позначок, упакування, маркування або етикеток, які застосовуються до певної продукції, процесу або способу виробництва.

Для зняття технічних бар'єрів у торгівлі, створення єдиного економічного простору в Європейському союзі в 1990-х роках створена система технічного регулювання. Вона базується на взаємному визнанні результатів оцінки відповідності. Система технічного регулювання в ЄС складається з «Нового підходу» до технічної гармонізації й стандартизації й «Глобального підходу» у сфері оцінки відповідності, які були прийняті Радою Європи 7 травня 1985 року. Ці підходи реалізуються через відповідні інструменти - директиви ЄС, які затверджуються Радою Європи.

Технічний регламент як нормативно-правовий акт, прийнятий органом державної влади, установлює обов'язкові вимоги по усуненню загроз для національної безпеки: захисту життя, здоров'я й майна людей, захисту тварин, рослин і навколишньої середовище й т.п. Кожний затверджений регламент повинен мати перелік національних стандартів, які забезпечують відповідності до вимог регламентів.

Принципи «Глобального підходу» введені в Україні з набранням чинності в 2003 р. «Технічного регламенту модулів оцінки відповідності й вимог щодо маркування національним знаком відповідності, що застосовується в технічних регламентах». Принципи «Глобального підходу» застосовані в усіх інших технічних регламентах України. В Україні в 2003-2010 рр. прийнято 36 технічних регламентів.

Другою обов'язковою вимогою реформування в Україні системи технічного регулювання є інтеграція України в ЄС. Згідно з угодою про партнерство й співробітництво між Україною і ЄС у лютому 2008 року був початий переговірний процес щодо Угоди про асоціацію між Україною і ЄС, де мова йде про зону вільної торгівлі. Виходячи з європейської практики прийняття подібних угод, невід'ємним додатком до положень Угоди про зону вільної торгівлі повинен бути протокол щодо оцінки відповідності й прийнятності промислової продукції - АССА (угода про взаємне визнання Україною і ЄС сертифікатів відповідності на промислову продукцію). Такі угоди укладаються Європейським Союзом із країнами Середземномор'я й дають можливість продукції, яка входила до даних угодами, вільно просуватися на внутрішньому ринку ЄС без додаткових процедур оцінки відповідності. У рамках плану АССА з європейською стороною були визначені й погоджени чотири авторитетні сектори української промисловості:

· низьковольтне устаткування;

· машини й механізми;

· прості посудини високого тиску;

· електромагнітна сумісність.

У цих секторах промисловості доступ продукції на ринки сторін здійснювалися на основі Угоди АССА.

Основні складові системи технічного регулювання

· стандартизація;

· оцінка відповідності;

· метрологія;

· акредитація органів з оцінки відповідності й випробувальних лабораторій.

Установлюючи правила й порядок застосування елементів регулювання в їхньому взаємозв'язку, формується відповідна модель технічного регулювання.

Система технічного регулювання в Україні, так само як і в інших країнах СНД, побудована на основі радянської системи, і суттєво відрізняється від того, що розуміють під стандартизацією, сертифікацією або оцінкою відповідності в Європі та у країнах із розвиненою економікою, зокрема членах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Українській системі технічного регулювання бракує ризикорієнтованого підходу. Вона створює для бізнесу тягар, що не порівняти з можливими вигодами для суспільства.

Розглянемо, як іде реформування технічного регулювання по вищезгаданих напрямках.

Стандартизація

Економіка держави і кожен мешканець країни як споживач програють від використання застарілих технічних вимог, які ускладнюють появу на ринку сучасних товарів і технологій, більш безпечних та ефективних. Так, за інформацією Держспоживстандарту, станом на 1.03.2006 р. в Україні діяло 16 765 міждержавних стандартів, розроблених до 1992 р.; 46% з них було прийнято до 1980 р. Цілком очевидно, що відповідність товару чи послуги стандарту, який було складено ще понад 30 років тому, наразі не можна вважати гарантією якості й безпеки.

Стандартизація в Україні не є добровільною процедурою, за допомогою якої виробники можуть забезпечити конкретні властивості процесу, що базується переважно на потребах та ініціативах виробників і споживачів. На відміну від загальноприйнятої міжнародної практики, в Україні стандартизація є регуляторною процедурою і частиною системи державного регулювання. Відповідність стандартам є обов'язковою вимогою практично для всіх товарів. Українські стандарти -- це дуже детально сформульовані технічні вимоги, яким має відповідати продукція. Вони не спрямовані на остаточний результат, гарантування безпеки продукції за конкретних умов її використання. Натомість стандарти вимагають використання конкретних матеріалів, конкретного дозування тощо й мають на меті забезпечення одноманітності.

Стандарти затверджуються централізованим державним органом -- Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Останніми роками приватному сектору була також дозволена певна участь у розробці й перегляді стандартів, проте, за інформацією Держспоживстандарту, вона не дала істотних результатів на відміну від інших країн, де представники приватного сектору відіграють провідну роль у створенні та вдосконаленні стандартів. Як наслідок -- один і той самий орган відповідає за встановлення та перевірку дотримання стандартів, оскільки фактично стандарти є обов'язковими, та видачу сертифікатів на основі цих стандартів. На відміну від світової практики, в Україні розробка стандартів є прерогативою не індустрії задля підвищення конкурентоспроможності, а держави -- для цілей контролю.

Як уже згадувалося вище, розроблено й затверджено 36 технічних регламентів. Але не до всіх регламентів затверджений перелік рекомендованих стандартів, гармонізованих з європейськими стандартами. Це завдання покладене на технічні комітети зі стандартизації (ТК). Фінансування цих робіт проводиться в основному за рахунок державного бюджету. Коштів, які виділяються державою не вистачає, тому маємо хронічне відставання національної нормативної бази стандартів, гармонізованих з міжнародними і європейськими.

Підтвердження відповідності

Процедури оцінки підтвердження відповідності:

· визначення характеристик продукції;

· підтвердження у відповідності (сертифікат відповідності, декларація про відповідність);

· реєстрація й інспектування.

Технічні регламенти передбачають підтвердження відповідності також і в формі декларування відповідності виробником, а не тільки обов'язкову сертифікацію, яка потребує залучення третьої сторони. Але виробники не готові для проведення декларування відповідності. Для надання технічної допомоги в сфері дії кожного регламенту визначені методико-консультаційні центри, які мають технічно компетентний персонал, високооснащену випробувальну базу, національне й міжнародне визнання.

Питання сертифікації є невід'ємною частиною стандартизації. Сертифікація (оцінка відповідності третьою стороною), так само як і стандартизація, в Україні не є добровільною процедурою, завдяки якій виробники демонструють споживачам безпеку, якість і надійність своєї продукції, послуг, процесів. У країнах ЄС обов'язкова сертифікація застосовується лише до об'єктів з найвищим ступенем ризику, до таких об'єктів віднесено лікарські засоби, а також іншу медичну продукцію. За дослідженнями IFC (міжнародної фінансової корпорації) в Україні процедура сертифікації триває від 3 міс до 1 року. Ця процедура поширюється обов'язково на значну частку підприємств, у тому числі з низьким ступенем ризику.

Існуюча в Україні система сертифікації створює значні бар'єри для ведення бізнесу в тих сферах, які мають дуже низький ризик для суспільства або вже підпадають під інші механізми регулювання. Водночас ця система не адаптована для ефективного регулювання значно небезпечнішої діяльності. Сертифікація в Україні у більшості випадків однаково обов'язкова для вітчизняних виробників та імпортерів, здебільшого без урахування одержаних ними раніше іноземних сертифікатів відповідності. Хоча існує багато специфічних інструментів регулювання обігу імпортних товарів. Задля впровадження деяких з них Україна приєдналася до міжнародних угод, спростивши такий спосіб сертифікації. Тобто, у певних випадках система технічного регулювання імпортованої продукції простіша за ту, що застосовується для вітчизняних виробників. Проте цей факт не змінює загальної картини, система технічного регулювання є тягарем як для імпортерів, так і вітчизняних виробників.

В Україні сертифікація переважно застосовується до кінцевого продукту, а не до процесів виробництва, Це змушує виробників щоразу знову проходити сертифікацію, навіть на виробництві, сертифікованому за ISO-9001, або підтверджувати відповідність кожної партії того самого товару.

Ті іноземні виробники, які не мають своїх повноважних представників в Україні, фактично уникають відповідальності за постачання неякісної та небезпечної продукції. Це пов'язано з тим, що організаційна структура державного контролю в Україні не відповідає вимогам Регламенту ЄС 882/2004 щодо офіційного державного контрольного органу, який повинен взаємодіяти з європейськими органами безпеки як харчової продукції, так і медичних товарів, і забезпечувати ефективну координацію та співробітництво між сформованими контролюючими органами. Це дозволить уникнути дублювання функцій контролю між уповноваженими державою центральними органами виконавчої влади.

Метрологія

Прикладом конфлікту інтересів та надмірних функцій з боку Держспоживстандарту є розбіжності поглядів цього органу з МОЗ щодо: атестації методики виконання вимірювань, які застосовують в фармацевтичній галузі для здійснення контролю якості лікарських засобів; атестації лабораторій з контролю якості лікарських засобів (запит до Держспоживстандарту з боку МОЗ від 16.06.2005 р. № 18.5419/11-13). Але МОЗ не отримав позитивної відповіді від Держспоживстандарту, незважаючи на законодавче обґрунтування, а саме Закон України «Про стандартизацію» (ст. 2), Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» (ст. 5) тощо. На думку Держспожистандарту (роз'яснення від 22.07.2005 р. № 5977-3-4/25 «Щодо вимог Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність»): роботи з контролю якості та безпеки лікарських засобів належать до сфери державного метрологічного контролю та нагляду стосовно засобів вимірювальної техніки та методик виконання вимірювань; лабораторії з контролю та безпеки якості лікарських засобів, які виконують вимірювання, результати яких використовують у сфері поширення державного метрологічного нагляду, підлягають обов'язковій атестації у державній метрологічній системі на проведення вимірювань. Крім того, МОЗ було запропоновано привести свої нормативно-правові акти у відповідність із Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» (Прикінцеві положення); переглянути галузевий документ «Порядок атестації та акредитації лабораторій з контролю якості та безпеки лікарських засобів, в тому числі доповнити його вимогами ст. 38 Закону «Про метрологію та метрологічну діяльність»

Акредитація

З 1 січня 2010 р. згідно з рішенням Європейського Парламенту в країні створений єдиний Національний орган з акредитації - НААУ (Національне агентство по акредитації України), чия діяльність узгоджується з Європейською організацією по акредитації (ЕА). Міждержавною радою по стандартизації, метрології й сертифікації СНД саме НААУ доручена розробка «Угоди про взаємне визнання робіт з акредитації органів оцінки відповідності» для країн СНД. Основним завданням НААУ як складової частини технічного регулювання є його приєднання до ЕА по напрямках: органи сертифікації продукції, органи сертифікації систем управління, калібровані й випробувальні лабораторії. У листопаді 2009 року НААУ підписала угода з ЕА про визнання акредитації в сфері сертифікації персоналу. На часі визнання в інших сферах акредитації.

3. Політика адаптації національного законодавства до європейських вимог

Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу (ЄС) є процесом зближення та поступового приведення законодавства України у відповідність із законодавством ЄС.

Законодавство ЄС складається з:

· Договору про заснування Європейського співтовариства вугілля і сталі 1951 року, Договору про заснування Європейського економічного співтовариства 1957 року і Договору про заснування Європейського Співтовариства з атомної енергії 1957 року, з наступними змінами і доповненнями;

· положень, директив та інших актів нормативного характеру, які приймаються компетентними органами Європейських Співтовариств;

· міжнародних угод, однією із сторін яких є Європейські Співтовариства;

· рішень Суду Європейських Співтовариств, якими дається офіційне тлумачення відповідних правових норм.

Адаптація законодавства проводиться з метою:

1. забезпечення відповідності законодавства України зобов'язанням, що випливають з Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 р. (далі - УПС), інших міжнародних договорів, що стосуються співробітництва України з ЄС;

2. розвитку національного законодавства у напрямі його зближення із законодавством ЄС та забезпечення високого рівня підготовки в Україні проектів актів законодавства;

3. створення правової бази для інтеграції України до ЄС.

Процес адаптації охоплює всі сфери законодавства, визначені в УПС, зокрема в частині другій статті 51.

До пріоритетних належать ті сфери законодавства, від зближення яких залежить зміцнення економічних зв'язків України та держав - членів ЄС і які регулюють відносини, пов'язані з:

· підприємницькою діяльністю;

· захистом конкуренції;

· банкрутством;

· захистом прав інтелектуальної власності;

· митним регулюванням;

· транспортом та зв'язком;

· стандартами і сертифікацією.

Інші пріоритетні сфери адаптації законодавства визначаються Міжвідомчою координаційною радою з адаптації законодавства України до законодавства ЄС (далі - Міжвідомча координаційна рада). При цьому враховуються рекомендації Ради і Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейським Союзом, а також їх українських частин.

Етапи адаптації законодавства

Адаптація законодавства є планомірним процесом, що включає три окремих етапи, на кожному з яких досягається певний ступінь відповідності законодавства України законодавству ЄС у визначених цією Концепцією сферах.

На першому етапі, що триває в даний період, перевага повинна надаватися:

· розвитку відповідно до вимог, визначених у Декларації, що прийнята Європейською Радою на Копенгагенському саміті у червні 1993 р., правової системи в Україні, яка б сприяла досягненню стабільності у суспільстві, гарантувала верховенство права, права людини і забезпечувала функціонування ринкової економіки;

· приведенню законодавства України у відповідність з вимогами УПС та інших міжнародних договорів, які стосуються співробітництва України та ЄС;

· розвитку законодавства України за визначеними цією Концепцією або Міжвідомчою координаційною радою пріоритетними сферами у напрямі його поступового зближення із законодавством ЄС.

На другому етапі процес адаптації законодавства зосереджується на таких завданнях:

· перегляд законодавства України у сферах, визначених частиною другою статті 51 УПС, з метою забезпечення його приблизної відповідності законодавству ЄС;

· правове забезпечення створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС і підготовка до асоційованого членства України в ЄС.

Третій етап адаптації законодавства залежатиме від укладення Угоди про асоційоване членство України в ЄС та включатиме період підготовки розширеної програми гармонізації законодавства України із законодавством ЄС з метою забезпечення інтеграції України до спільного ринку ЄС.

Механізм адаптації законодавства

Діяльність з адаптації законодавства повинна провадитися як складова, інтегральна частина нормотворчої діяльності органів виконавчої влади на основі єдиної системи планування, координації та контролю.

Органи виконавчої влади відповідають за здійснення заходів з адаптації законодавства згідно з їх компетенцією, що визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 1998 р. N 852 "Про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу".

Функції координації та контролю за діяльністю органів виконавчої влади з адаптації законодавства виконуватиме Мін'юст, а координацію цієї діяльності забезпечуватиме Міжвідомча координаційна рада, що утворена при Мін'юсті.

Діяльність з адаптації законодавства в Україні провадитиметься за відповідними планами роботи органів виконавчої влади з адаптації законодавства, які розроблятимуться в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою виконання визначених цією Концепцією завдань Кабінетом Міністрів України встановлюватимуться додаткові вимоги щодо порядку розроблення проектів нормативно-правових актів України з урахуванням основних положень законодавства ЄС.

У процесі розроблення проектів актів законодавства, що підлягають адаптації, центральні органи виконавчої влади керуватимуться основними положеннями відповідних актів законодавства ЄС.

Для забезпечення приблизної адекватності законодавства України і законодавства ЄС у процесі провадження нормотворчої діяльності враховуватимуться основні положення актів законодавства ЄС настільки, наскільки це доцільно для України з огляду на економічні, політичні та соціальні наслідки прийняття відповідних правових норм, адаптованих до вимог законодавства ЄС.

При здійсненні заходів з адаптації законодавства центральні органи виконавчої влади керуватимуться методичними рекомендаціями, що розроблятимуться Мін'юстом.

Впровадження адаптованого законодавства, яке є найважливішим елементом процесу адаптації законодавства, потребуватиме утворення відповідних структур та розроблення дієвих механізмів, належного професійного рівня та технічного оснащення працівників органів виконавчої влади, запровадження ефективного механізму судового захисту прав та інтересів учасників правовідносин, які виникають на основі цих норм.

Передбачається, що:

· органи, уповноважені контролювати впровадження адаптованого законодавства, прийматимуть відповідні нормативні акти, спрямовані на виконання цієї функції в повному обсязі;

· органи сертифікації та випробувальні лабораторії здійснюватимуть перевірку і підтвердження відповідності продукції (товарів, послуг) вимогам нормативних актів України, приведених у відповідність із законодавством ЄС;

· буде забезпечено належний рівень навчання з питань законодавства ЄС державних службовців, які відповідатимуть за впровадження адаптованого законодавства, і суддів, а також підвищення їх кваліфікації в установленому порядку;

· здійснюватимуться заходи з метою посилення ролі професійних громадських організацій, об'єднань споживачів та інших громадських організацій у впровадженні положень цієї Концепції.

Організаційне забезпечення процесу адаптації законодавства

Фінансове забезпечення.Для належної організації процесу адаптації законодавства передбачатимуться відповідні кошти в програмі фінансування заходів щодо реалізації Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 11 червня 1998 р. N 615.

Фінансування заходів з адаптації законодавства на кожному етапі здійснюватиметься за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, зокрема коштів міжнародної технічної допомоги, із залученням інших не заборонених законодавством джерел.

Інформаційне і наукове забезпечення процесу адаптації законодавства включає:

· постійне інформування органів державної влади про чинне законодавство ЄС, зміни і доповнення до нього, забезпечення ефективного та повного доступу до європейських правових, бібліографічних та інших баз даних учасників процесу адаптації законодавства;

· організацію роботи з перекладу актів законодавства ЄС та надання консультацій з питань використання юридичної термінології, забезпечення діяльності Центру європейського та порівняльного права; ( Абзац третій розділу із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 716 (від 15.05.2003)

· організацію роботи з наукового дослідження процесів уніфікації та гармонізації права в державах - членах ЄС, державах Центральної і Східної Європи, що є кандидатами у члени ЄС.

Кадрове забезпечення потребуватиме:

1. перегляду навчальних програм з юридичних питань з метою їх адаптації до програм держав - членів ЄС, підвищення кваліфікації з питань законодавства ЄС працівників органів виконавчої влади, запровадження спеціалізації з питань законодавства ЄС у рамках навчальних програм вищих навчальних закладів України;

2. розроблення для спеціалістів, які забезпечують процес адаптації законодавства, програм вивчення іноземних мов та ознайомлення з юридичною термінологією, що використовується в актах законодавства ЄС;

3. формування і реалізації галузевих та регіональних програм співробітництва з державами - членами ЄС, державами Центральної і Східної Європи у сфері наближення національного законодавства до законодавства ЄС з метою координації відповідної роботи та вивчення досвіду, набутого у цій сфері.

Акти законодавства спрямовані на реформування технічного регулювання

У сучасному світі технічне регулювання є одним з ключових елементів забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. Досконала система технічного регулювання, з одного боку, захищає споживачів від неякісної продукції, яка не відповідає певним нормам, стандартам та регламентам, а з іншого боку - підтримує добросовісну конкуренцію на ринку.

Таблиця 1. - Акти законодавства у сфері технічного регулювання

Назва	Тип та номер документа	Мета створення програми
Закони України
Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу	18.03.2004 № 1629-IV	Досягнення відповідності правової системи України acquiscommunautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Однією з пріоритетних сфер, в яких здійснюється адаптація законодавства України, є технічні правила і стандарти.
Про підтвердження відповідності	17.05.2001 № 2406-III	Визначає правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу та спрямований на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності.
Про акредитацію органів з оцінки відповідності	17.05.2001 № 2407-III	Метою є: - забезпечення єдиної технічної політики у сфері оцінки відповідності; - забезпечення довіри споживачів до діяльності з оцінки відповідності; - створення умов для взаємного визнання результатів діяльності акредитованих органів на міжнародному рівні; - усунення технічних бар'єрів у торгівлі.
Про стандартизацію	17.05.2001 № 2408-III	Закон спрямований на забезпечення єдиної технічної політики у сфері стандартизації, встановлює її правові та організаційні засади. Метою стандартизації в Україні є забезпечення раціонального використання природних ресурсів, відповідності об'єктів стандартизації їх функціональному призначенню, інформування споживачів про якість продукції, процесів та послуг, підтримка розвитку і міжнародної конкурентоспроможності продукції та торгівлі товарами і послугами.
Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності	01.12.2005 № 3164-IV	Визначає: - визначає правові та організаційні засади розроблення і застосування національних стандартів, технічних регламентів та процедур оцінки відповідності; - основоположні принципи державної політики у сфері стандартизації, технічного регулювання та оцінки відповідності.
Про захист прав споживачів	12.05.1991 № 1023-XII	Визначає основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності	05.04.2007 № 877-V	Визначає основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).
Декрети КМ України, Укази Президента України
Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення	Декрет КМ України від 08.04.93 № 30-93	Встановлює правові основи державного нагляду за додержанням стандартів, норм і правил суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями), визначає їх відповідальність за порушення цих стандартів, норм і правил.
Про стандартизацію і сертифікацію	Декрет КМ України від 10.05.93 № 46-93	Визначає правові та економічні основи систем стандартизації та сертифікації, встановлює організаційні форми їх функціонування на території України.
Про заходи щодо вдосконалення діяльності у сфері технічного регулювання та споживчої політики	Указ Президента України від 13.07.2005 №1105/2005	-вдосконалення технічного регулювання та реалізації споживчої політики відповідно до вимог Світової організації торгівлі (СОТ) та Європейського Союзу (ЄС); -усунення технічних бар'єрів у торгівлі.
Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу	Указ Президента України від 14.09.2000 №1072/2000	Головне завдання Програми - стати головним інструментом загальної стратегії на шляху наближення України до ЄС за всім спектром співробітництва - політичним, соціальним, фінансовим, економічним, торговельним, науковим, освітнім, культурним тощо. Інші програми та плани політичного, соціально-економічного спрямування, що розробляються або підлягають розробленню органами виконавчої влади, повинні ґрунтуватися на цілях цієї Програми.

Таблиця 1. - Національні програмні документи та документи про політику в сфері технічного регулювання

Назва	Тип та номер документа	Мета створення програми
Концепції, Документи про політику
Концепція державних систем стандартизації, метрології та сертифікації	Постанова Кабінету Міністрів України від 25.05.92 № 269	-Визначення напрямку розвитку робіт у галузі стандартизації, метрології та сертифікації; -Створення основи для розробки і затвердження програми основних робіт у сфері технічного регулювання.
Концепція розвитку технічного регулювання та споживчої політики у 2006 - 2010 роках	Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.05.2006 № 267-р	Мета Концепції полягає у створенні протягом 2006 - 2010 років адаптованої до вимог СОТ і ЄС сучасної системи технічного регулювання та захисту прав споживачів, що сприятиме розвитку економіки, підприємництва, забезпеченню добросовісної конкуренції, захисту життя, здоров'я людини, навколишнього природного середовища, прав споживачів, усуненню технічних бар'єрів у торгівлі.
Про політику адаптації вітчизняного законодавства в галузі норм і стандартів до європейських вимог	Держспоживстандарт; Зелена книга (2006)	Завдання Зеленої книги - привернути увагу громадян до проблем та нових можливостей, що виникають у сфері технічного регулювання та споживчої політики при вступі України до Європейського Союзу (ЄС), а також виявити ставлення громадян до можливих способів розв'язання цих проблем та використання нових можливостей.
Про політику адаптації вітчизняного законодавства в галузі норм і стандартів до європейських вимог	Держспоживстандарт; Біла книга (2006)	Завдання Білої книги - допомогти уряду ознайомити громадськість з варіантами політики щодо адаптації вітчизняного законодавства в галузі норм і стандартів до європейських вимог та можливостями, якими варто скористатися для розв'язання проблеми, і виявити думку громадськості щодо кожного з таких варіантів та кожної з таких можливостей.
Політика у сфері подолання технічних бар'єрів у торгівлі: стандартизація та оцінка відповідності	Держспоживстандарт (2009)	Документ з аналізу політики щодо подолання технічних бар'єрів у торгівлі розроблений: - з метою проведення консультацій з усіма зацікавленими сторонами; - для того аби виявити ставлення українського суспільства до можливих способів розв'язання цих проблем та використання нових можливостей.
Програми, Плани
Державна програма стандартизації на 2006-2010 роки	Постанова Кабінету Міністрів України від 01.03.2006 р. № 229	Мета Програми полягає у забезпеченні розвитку національної системи стандартизації, її відповідності вимогам Угоди про технічні бар'єри в торгівлі та гармонізації із системою стандартизації Європейського Союзу.
План дії "Україна - ЄС"	Розпорядження КМ України від 12.02.2005 № 36-р	План дій закладає міцну основу для подальшої економічної інтеграції, включаючи через спільні зусилля у напрямку Зони вільної торгівлі ЄС - Україна після вступу України до СОТ, на основі ухвалення та реалізації економічних та торговельних норм та правил, які сприятимуть посиленню торгівлі, інвестування та зростання. План дій сприятиме розробці та реалізації стратегій та заходів, спрямованих на забезпечення економічного зростання та соціального зближення, зростання життєвого рівня та захисту навколишнього середовища, забезпечуючи тим самим досягнення довгострокової цілі сталого розвитку. План дій встановлює комплексний перелік пріоритетів, як в рамках, так і поза рамками Угоди про партнерство та співробітництво.

Подобные документы

• Європейський досвід правового регулювання охорони праці

  Співробітництво України з ЄС у процесі адаптації законодавства. Особливості законодавства ЄС з охорони праці. Місце директив ЄС в закріпленні вимог та стандартів. Досвід європейських країн з забезпечення реалізації законодавства в сфері охорони праці.
  
  реферат [59,6 K], добавлен 10.04.2011
  

• Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу

  Досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire. Державна політика країни щодо адаптації законодавства. Етапи, елементи та основні цієї сфери. Інтеграція до Євросоюзу. Порівняльно-правові дослідження в основних сферах адаптації.
  
  реферат [22,1 K], добавлен 24.02.2009
  

• Ліцензування діяльності в галузі технічного захисту інформації

  Аналіз системи ліцензування підприємницької діяльності в області технічного захисту інформації в Україні. Цілі сертифікації в галузі ТЗІ. Міжнародні стандарти в галузі безпеки інформаційних технологій та їх місце в розвитку стандартизації в країні.
  
  контрольная работа [19,5 K], добавлен 12.03.2013
  

• Державне регулювання транспортної системи України (адміністративно-правові проблеми та шляхи їх розв’язання)

  Регулювання відносин у сфері діяльності транспорту як пріоритетний напрямок внутрішньої політики держави. Комплексне дослідження правових проблем державного регулювання транспортної системи. Пропозиції щодо вдосконалення транспортного законодавства.
  
  автореферат [70,1 K], добавлен 16.03.2012
  

• Проблеми адаптації законодавства України у сфері соціального захисту до законодавства Європейського Союзу

  Дослідження основних проблем у процесі імплементації європейських стандартів у національне законодавство. Основні пропозиції щодо удосконалення законодавчої системи України у сфері соціального захисту. Зміцнення економічних зв’язків між державами.
  
  статья [20,0 K], добавлен 19.09.2017
  

• Правове регулювання захисту конкуренції в Україні

  Еволюція законодавчих вимог щодо конкуренції. Світовий досвід правового регулювання конкуренції та преспективи його впровадження в Україні. Проблеми взаємодії норм Господарського кодексу з іншими нормативно-правововими актами конкурентного законодавства.
  
  дипломная работа [132,8 K], добавлен 06.09.2015
  

• До питання про систему європейських стандартів захисту прав людини та принципів здійснення судочинства

  Конвенція про захист прав людини та основних свобод. Стандарти здійснення судочинства в рамках окремої правової системи. Можливості людини в сфері захисту своїх прав та гарантії їх забезпечення. Вибудовування системи норм цивільного процесу в Україні.
  
  статья [42,8 K], добавлен 11.08.2017
  

• Державне регулювання діяльності у сфері освіти

  Сутність поняття "державна освітня політика"; історія розвитку законодавства в галузі. Аналіз правового регулювання; принципи організації освітнього процесу в Україні та в окремих регіонах на прикладі роботи управління освіти Калуської міської ради.
  
  магистерская работа [234,1 K], добавлен 21.04.2011
  

• Закон України "Про вибори Президента України" та особливості участі військовослужбовців у виборчому процесі

  Загальні положення Закону України про вибори Президента України. Правила та законодавче регулювання передвиборної агітації. Гарантії діяльності кандидатів у Президенти України та інших учасників виборів. Тенденції розвитку політичної системи на Україні.
  
  контрольная работа [33,1 K], добавлен 06.12.2010
  

• Державне регулювання фондового ринку в Україні

  Економіко-правові засади регулювання фондового ринку. Завдання та форми регулювання фондового ринку. Методи державного регулювання фондового ринку в Україні. Проблеми законодавчого забезпечення функціонування системи державного регулювання в Україні.
  
  дипломная работа [396,1 K], добавлен 19.08.2010
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам