Заочний розгляд справ в цивільному процесі

- коли відповідач повідомив суд про причини неявки та довів їх перед судом;

- коли суд визнав вказані відповідачем причини неповажними;

- коли відповідач не повідомив суд про свою неявку до судового засідання.

Отже, однією з важливих складових при цьому буде критерій, яким керуватиметься суд при призначенні поважності або неповажності причин неявки відповідача.

Неявкою є фактична відсутність сторони у залі судового засідання при розгляді справи по суті. Акцентуванню підлягає та обставина, коли відповідач до початку судового засідання подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності з причин, які судом визнані поважними. При цьому виключається заочність розгляду справи.

Визнання позову відповідачем або подача ним клопотання про розгляд справи за його відсутності вимагає розгляду справи у загальному порядку. При надходженні заяви про розгляд справи за відсутності відповідача останній вважається присутнім у залі судового засідання, а суд у таких випадках не з'ясовує причину неявки відповідача до суду.

При надходженні від відповідача заяви про відкладення провадження у справі за зазначеними ним причинами і заперечення проти ухвалення заочного рішення, суд також не вправі ухвалювати заочне рішення, навіть тоді, коли причина неявки в судове засідання відповідача буде визнана судом неповажною, судове рішення при цьому ухвалюється за загальними правилами ЦПК України.

Не може бути винесене заочне рішення при неявці обох сторін, що не подали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Розглянемо випадок, коли і позивач, і відповідач подали заяви про розгляд справи за їх відсутності. Чи можливе при цьому ухвалення заочного рішення? Здається, що ні, оскільки в письмовій заяві позивача, окрім зазначеного прохання, має міститися й зазначення на те, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи.

Потребує вирішення й питання ухвалення заочного рішення в разі участі в справі не відповідача, а його представника. На думку В.В. Яркова¹¹, у разі участі в справі представника відповідача, для вирішення питання про заочне провадження необхідна неявка як відповідача, так і його представника. Це означає, що в разі явки представника з належно оформленими повноваженнями, які дають йому право брати участь у справі без участі в ній сторони, суд не вправі ухвалювати заочного рішення. Належно оформлені повноваження представника дозволяють відповідачеві особисто не з'являтися до судового засідання, оскільки замість нього уповноважений вчиняти всі процесуальні дії представник. Проте така ситуація виключає заочність судового рішення.

Неявка представника відповідача не перешкоджає заочному розгляду справи, якщо в засіданні особисто присутній відповідач, адже на підставі ч. 2 ст. 169 ЦПК України неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи.

Протилежною буде ситуація, коли відповідач з'явився в судове засідання, але за порушення порядку або невиконання розпоряджень головуючого був видалений із зали судового засідання в порядку застосування до нього заходів процесуального примусу згідно ст. 92 ЦПК України. У таких випадках, на мою думку, заочний розгляд справи не допускається, оскільки інтерес до справи відповідач не втратив, а навпаки, за досить активну поведінку, пов'язану саме з реагуванням на процесуальні дії суду та інших осіб, які беруть участь в справі, був позбавлений присутності у судовому засіданні.

Мовчання відповідача, який особисто з'явився в судове засідання, однак відмовився давати пояснення по суті пред'явлених вимог, не можна розцінити як його неявку на судовий розгляд, адже відповідач ознайомлений з позовною заявою, з вимогами, що до нього ставляться, з доказами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та є присутнім при дачі пояснень позивачем та іншими особами, які беруть участь у справі. Такий відповідач у будь - який момент може змінити свою тактику та розпочати давати свої пояснення суду. Крім того, в разі ухвалення судом заочного рішення ще й матиме реальну можливість зловживання своїми процесуальними правами щодо спрощеного порядку перегляду заочного рішення в разі незгоди з ним. Така позиція відповідача може пояснюватися запобіганням застосуванню позивачем неналежних або недопустимих доказів, встановлення судом неправдивих фактів, заперечити проти яких відповідач має реальну можливість, не доводячи справу до ухвалення судом незаконного або необґрунтованого рішення.

Відсутність усного змагання сторін у заочному провадженні полягає в тому, що відповідач позбавлений можливості не лише виступити у судовому засіданні з особистим поясненням, але й задати запитання позивачеві та іншим особам, які беруть участь у справі, а також викликаним позивачем свідкам, одночасно позбавляючи позивача права поставити запитання і йому, з метою уточнення обставин справи або з'ясування чи виявлення нових фактів як на користь однієї, так і іншої сторони, що можуть впливати на остаточну оцінку суду при ухваленні судового рішення. Не беручи участі в судовому розгляді, відповідач за своєю ініціативою позбавлений і можливості висловлення перед судом своїх доводів і міркувань як з приводу пред'явлених вимог, так і щодо встановлених у судовому засіданні фактів.

Водночас слід зазначити на реалізацію принципу змагальності сторін у заочному провадженні, взявши за основу визначення змагальності як всього процесу відбору (подання, витребування, залучення) фактичного матеріалу, необхідного для розв'язання судом справи, встановлення форма, методів і способів дослідження цього матеріалу, процесуальну діяльність суб'єктів доказування, її послідовність і правові наслідки. У заочному провадженні можна говорити лише про окремі елементи письмової форми змагання між сторонами, зокрема щодо надання відповідачем суду своїх письмових заперечень проти позову, а також доказів, на які він посилається як на обґрунтування заперечень до або під час попереднього судового засідання. Неявка такого відповідача до судового засідання у справі є підтвердженням того, що відповідач, знаючи і про позовну заяву, і про заявлені вимоги, не вважає за потрібне брати участь у судовому розгляді справи.

Однак неможливо письмовими поясненнями та наданими доказами, навіть оголошеними у судовому засіданні, замінити особисту участь відповідача у судовому засіданні. Так, позивач у судовому засіданні вправі уточнити свої позовні вимоги, підтвердити їх новими доказами, які з поважних причин не зміг раніше надати або про які не знав, та на які не посилався у своїй позовній заяві. Крім того, такими правами наділені й інші особи, які беруть участь у справі. Відповідач, який відсутній в судовому засіданні, не безе участі в дослідженні доказів, не знає їх змісту, не може оцінити їх значення для справи.

Серед повноважень суду за новим ЦПК відсутнє право визнати явку сторін обов'язковою, як це було раніше. Тепер суд може викликати в судове засідання сторону, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності лише тоді, коли визнає за потрібне, щоб ця сторона дала особисті пояснення. Не були включені до нового ЦПК України і положення щодо накладення штрафу як цивільно - процесуальної санкції за неявку до судового засідання не лише відповідача та інших осіб, що беруть участь в справі, але й навіть свідків. З цього випливає, що неявка відповідача до суду не пов'язується із застосуванням до нього заходів державного примусу.

Було б помилкою вважати, що захист прав та інтересів у заочному провадженні не забезпечується. Незалежно від того, в якому порядку розглядається справа (у загальному порядку чи заочному) та незалежно від процесуального статусу особи, яка бере участь в справі, суд покликаний захищати порушені, невизнані чи оспорювані права, свободи чи інтереси фізичних осіб, юридичних осіб та держави. З цією метою суд зобов'язаний встановити дійсні обставини справи та правовідносини між сторонами, та відповідно з доведеними фактами та нормами права ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Це означає, що не виключена можливість відмови в позові позивачеві у заочному провадженні, таким чином будуть захищені права та інтереси відповідача.

При розгляді справи в порядку заочного провадження судовий розгляд не обмежується участю у судовому засіданні лише одного позивача. До участі у справі можуть бути залучені або вступити треті особи. При цьому неявка в судове засідання третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не перешкоджає розгляд у справи. Якщо у справі є третя особа, яка заявляє самостійні вимоги до обох сторін або до однієї з них (що за такою заявою є відповідачами), її явка є необхідною для розгляду справи по суті. Зрозуміло, що зазначена третя особа вправі заявити клопотання про розгляд її позовної заяви, а не заяви первісного позивача, в порядку заочного провадження. Як у такому випадку слід вчиняти суду? За правилами ЦПК України в разі першої неявки первісного позивача без поважних причин суд повинен відкласти розгляд справи (ст. 169 ЦПК), якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, а в разі повторної неявки позивача - залишити справу без розгляду. Якщо відповідачами за позовом третьої особи є як первісний позивач, так і первісний відповідач і обидва вони не з'явилися до судового засідання без поважних причин та не повідомили про причини неявки, а також до суду від жодного з них не надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, суд також не вправі задовольнити клопотання третьої особи про заочний розгляд її позовної заяви, оскільки обидва позови - як позивача, так і третьої особи, пов'язані єдиним предметом спору, і суд, вирішуючи позов третьої особи, повинен одночасно вирішити й позов первісного позивача.

В інтересах позивача в порядку ст. 45 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, з позовною заявою можуть звернутися Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи. В силу того, що ці суб'єкти наділені процесуальними правами і обов'язками позивача (крім права укладати мирову угоду) саме від них повинна виходити ініціатива про заочний розгляд справи. Однак ці органи та особи не мають матеріально - правової зацікавленості в результатах справи, і відповідно, не є суб'єктом спірного правовідношення, тому без згоди особи, право, свободу та інтерес якої вони захищають, заочний розгляд справи неможливий.

У частині 2 ст. 224 ЦПК України зазначено, що у разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів. Це положення означає, що незалежно від виду співучасті (обов'язкової чи факультативної) ухвалення заочного рішення буде можливим лише при неявці всіх відповідачів, і якщо хоча б один із них не з'явився в судове засідання, заочне рішення не виноситься. Не заперечуючи неможливість ухвалення заочного рішення при обов'язковій співучасті (коли відсутність співвідповідача може негативно вплинути на ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення), водночас навряд чи є необхідність встановлення відповідної заборони щодо співучасті факультативної. Адже в ситуації, коли немає необхідності притягувати всіх суб'єктів правовідносин щоб вирішити питання про права чи обов'язки одного з них, винесення заочного рішення, на мою думку, було б доцільним.

Останньою умовою заочного провадження є відсутність заперечень з боку позивача на розгляд справи в заочному провадженні. Якщо позивач, що з'явився в судове засідання, не погоджується на розгляд справи в порядку заочного провадження за відсутності відповідача, суд відкладає розгляд справи та направляє відповідачеві, що не з'явився, повторне повідомлення про час і місце нового судового розгляду. Пояснюється це тим, що позивачеві можуть бути відомі поважні причини неявки відповідача у судове засідання, що тягнутиме скасування заочного рішення та затягне розгляд справи в цілому. Тому суд повинен роз'яснити позивачеві наслідки винесення заочного рішення та його право на винесення звичайного рішення. Для цього, за загальним правилом, присутність позивача в судовому засіданні є обов'язковою. Однак позивач, як і відповідач, вправі просити суд про розгляд справи за його відсутності, тому коли в його заяві буде міститися згода на ухвалення заочного рішення при неявці відповідача, суд не обмежений правом винести заочне рішення.

Згода позивача на розгляд справи в порядку заочного провадження має бути висловлена чітко. В силу того, що ЦПК не визначає конкретних способів вираження та фіксації цієї згоди, вбачається, що на практиці усна заява позивача, зроблена у підготовчій частині судового засідання, має фіксуватися в журналі судового засідання. Позивач повинен врахувати, що заочне рішення надає відповідачеві додаткові гарантії захисту, тому даючи згоду на ухвалення заочного рішення, позивач повинен бути впевненим у своїй правоті, у правильності своєї позиції та наявності неспростовних доказів, що обґрунтовують його вимоги.

Крім того, суд повинен попередити позивача про певні обмеження, з якими пов'язується винесення заочного рішення, зокрема про те, що в разі ухвалення заочного рішення позивач у даному судовому засіданні не може змінити предмет або підставу позову, а також змінити розмір позовних вимог. Це права, пов'язані з реалізацією принципу диспозитивності цивільного процесу, тому позивач не взагалі позбавляється їх, а лише обмежується в користуванні ними. Відповідна можливість у позивача є, однак тоді суд повинен відкласти судовий розгляд для повідомлення про це відповідача.

Виходячи з викладеного, заочне провадження - це порядок розгляду та вирішення цивільної справи, заснований на згоді позивача та відсутності відповідача, належним чином повідомленого про час і місце судового розгляду, що не просив про розгляд справи за його відсутності, та якому належить право вимагати скасування заочного рішення у спрощеному порядку.

4. ПОРЯДОК ЗАОЧНОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

При розгляді справи в порядку заочного провадження суд досліджує докази, подані сторонами, враховує їх доводи, міркування та клопотання та ухвалює рішення, що є заочним. Однак відсутність у судовому засіданні відповідача та неможливість заслухати його пояснення ще зовсім не означає, що позовні вимоги позивача будуть задоволені в повному обсязі, оскільки суд розглядає справу на підставі наявних в ній доказів і в разі недоведеності позову повинен відмовити у позові або задовольнити його лише у доведеній позивачем частині.

Як зазначено в ч. 2 ст. 225 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводиться за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими главою 8 розділу ІІІ ЦПК “Заочний розгляд справи”.

З метою розмежування змагального процесу та заочного провадження, з'ясуванню підлягає порівняльний аспект застосування процесуальних засобів принципу змагальності в цивільному процесі при заочному розгляді справи. Вивчаючи історичний розвиток заочного провадження, можна виділити дві моделі заочного провадження або дві “інструкції заочного суду”: повну та скорочену.

За першою з них повністю відображені всі процесуальні дії змагального процесу, за винятком дій, що є несумісними з неявкою, тобто для здійснення яких необхідне волевиявлення особи, що не з'явилася.

У другій моделі заочного розгляду справи діяльність суду зводиться до співвідношення позовних вимог з наданими письмовими та усними матеріалами, при цьому не передбачено вжиття заходів до перевірки наданих доказів.

Зрозуміло, що суд може визначитися щодо загального чи заочного розгляду справи безпосередньо у судовому засіданні, тобто у стадії судового розгляду справи. Після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі, суд в порядку ст. 127 ЦПК України направляє відповідачеві її копію, в якій поряд з іншими реквізитами міститься пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.

Крім того, з цією метою відповідачу одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі надсилається і копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Відповідач може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі. Заперечення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу.

Попереднє судове засідання має бути проведене протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі, причому проводиться воно суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд в порядку попереднього судового засідання:

1) уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову;

2) вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі;

3) визначає факти, що необхідно встановити для вирішення спору, а також які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню;

4) з'ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх подання;

5) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів;

6) у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів;

7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову;

8) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду;

9) визначає час і місце судового розгляду.

Отже, суд не обмежений у виборі процесуальних дій, які він вправі вчинити в порядку попереднього судового засідання. З переліку процесуальних дій випливає, що участь сторін у попередньому судовому засіданні є обов'язковою. У статті 130 ЦПК України закладена спеціальні правила, що стосуються неявки сторін до попереднього судового засідання. Так, за заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки були визнані судом поважними. У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з'ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно.

Закладення до нового ЦПК України подібної норми є прогресивним з огляду на необхідність вже у стадії попереднього судового засідання визначитися суду не лише з предметом доказування та забезпеченням справи доказовою базою, але й для вирішення інших процесуальних питань, що безпосередньо вплинуть на подальший розгляд цивільної справи. Саме в цій стадії суд має можливість вперше побачити сторони цивільної справи з метою уточнення позовних вимог або заперечень проти позову, для чого судом проводиться опитування позивача та відповідача. Водночас серед норм ст. 130 ЦПК України відсутня така, яка б зобов'язувала суд роз'яснювати сторонам правові наслідки неявки відповідача до судового засідання, зокрема можливість в такому разі розгляду цивільної справи в порядку заочного провадження та ухвалення заочного рішення тощо.

Суттєвою новелою ЦПК України, що матиме значення для заочного провадження, є можливість визнання відповідачем фактів, які повинні доказуватися позивачем, саме на стадії попереднього судового засідання. У такому разі визнані відповідачем факти за ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

При відкритті судового засідання особливості заочного провадження можуть застосовуватись, коли секретар судового засідання доповідає судові, хто з викликаних у справі осіб з'явився в судове засідання, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не з'явився, та повідомляє причини їх неявки, якщо вони відомі.

При перевірці явки осіб, які беруть участь у справі, суд з'ясовує як факт явки, так і наявність відомостей щодо причини неявки, чи є у справі відмітка про направлення повістки відповідачеві, розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення, кому була вручена повістка тощо.

Якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (ч. 4 ст. 169 ЦПК України).

З такої редакції ч. 4 ст. 169 ЦПК України випливає, що заочне рішення постановляється лише як альтернатива звичайному судовому рішенню, що ухвалюється після розгляду справи за загальними правилами судочинства. Причому в даному випадку це питання буде вирішуватися на розсуд суду, оскільки ухвалення звичайного судового рішення при розгляді цивільної справи без участі відповідача, що не з'явився до судового засідання без поважних причин, але був повідомлений належним чином про час і місце судового засідання, не потребує згоди позивача. Однак звичайне рішення буде винесено й у випадку, коли позивач заперечуватиме проти ухвалення заочного рішення. Обов'язковою умовою в усіх випадках є належне повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду.

Головною відмінністю заочного провадження є правові наслідки, що тягне розгляд справи та ухвалення заочного рішення в такому порядку. Зокрема, в разі ухвалення судом заочного рішення встановлений не лише спрощений порядок його перегляду, але й скорочені строки для його скасування. Причому перегляд заочного рішення здійснюється тим самим судом, що його ухвалив.

При ухваленні звичайного судового рішення застосовуються загальні строки його оскарження, як і передбачений ЦПК України загальний процесуальний порядок оскарження судового рішення та розгляду справи апеляційним судом.

Підготовча частина судового засідання під час розгляду справи в порядку заочного провадження буде найбільш значущою, оскільки вона повинна закінчитися постановленням ухвали про заочний розгляд справи. Відповідно до ст. 209 ЦПК України, така ухвала постановляється в нарадчій кімнаті та має відповідати вимогам ст. 210 ЦПК України.

Починаючи розгляд справи по суті, суд після доповіді головуючого про зміст заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання, з'ясовує, чи підтримує позивач свої вимоги. Водночас суд при зазначенні на наслідки винесення ухвали про заочний розгляд справи роз'яснює позивачеві, що його згода на розгляд справи за відсутності відповідача є одночасною відмовою від частини своїх процесуальних прав щодо розпорядження позовними вимогами. Мається на увазі неможливість зміни позивачем предмета або підстави позову та зміни розміру позовних вимог, однак лише у даному судовому засіданні, тобто законодавець тне обмежує остаточно позивача в такому праві, а лише так би мовити “відкладає” вирішення цього питання та не дозволяє розглянути справу в порядку заочного провадження без повідомлення відповідача про відповідні зміни. Тому в ч. 3 ст. 224 ЦПК України чітко зазначено, що у разі зміни позивачем предмета або підстави позову, розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача. При цьому право на заочний розгляд справи зберігається, якщо відповідач, отримавши це повідомлення, знову не з'явиться в судове засідання.

Вбачається, що така позиція законодавця є правильною з огляду на те, що при цьому зберігається певний баланс сил сторін у цивільному процесі: позивач не позбавляється своїх розпорядчих прав, а відповідач є обізнаним з пред'явленими до нього додатковими (зміненими) позовними вимогами, тобто його право на судовий захист не порушується. З іншого боку, суд задовольняє позов лише тоді, коли заявлені позивачем позовні вимоги доведені.

У разі розгляду справи за відсутності відповідача головуючий доповідає про позицію останнього щодо заявлених вимог, викладену в письмових поясненнях.

Під час розгляду справи в порядку заочного провадження можуть виникнути ситуації, за яких необхідно звернути справу до загального порядку розгляду. Це значить, що ухвала про розгляд справи в порядку заочного провадження повинна втратити силу. Законодавець не зазначає, як саме в такому разі має вчинити суд: постановити ще одну ухвалу, що скасовує першу або, не постановляючи будь - яких ухвал, здійснити запис до журналу судового засідання.

Розглядаючи питання щодо заочного розгляду справи, слід звернути увагу на той момент, що в ЦПК України відсутня норма, яка б регламентувала процесуальний порядок заочного розгляду справи. Зокрема, ЦПК РФ у ст. 234 містить положення, відповідно до якого “під час розгляду справи в порядку заочного провадження суд проводить судове засідання в загальному порядку, досліджує докази, надані особами, які беруть участь у справі, враховує їх доводи і приймає рішення, що називається заочним”.

Новий ЦПК України істотно відрізняється від ЦПК України 1963 р. саме розширенням засад змагальності, зокрема звуженням повноважень суду та збільшенням самостійності у розпорядженні процесуальними правами сторін та осіб, які беруть участь у справі. Фактично це означає, що суд не вправі за своєю ініціативою вчиняти будь - які процесуальні дії, що безпосередньо впливатимуть на подальший розгляд справи. Зокрема, суд лише за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про:

1) витребування доказів;

2) виклик свідків;

3) проведення експертизи;

4) залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу;

5) судові доручення щодо збирання доказів;

6) вжиття заходів забезпечення позову.

Суд не вправі пропонувати сторонам подати нові або додаткові докази.

Позивач, зі свого боку, у заочному розгляді справи, вправі використовувати усі процесуальні засоби з метою збору доказів, що належать йому згідно зі статтями 27, 31 ЦПК України, тобто заявити клопотання про виклик свідків, залучення до справи третіх осіб, про витребування письмових та речових доказів, призначення експертизи.

Після доповіді у справі суд заслуховує пояснення позивача та інших осіб, які беруть участь у справі, згідно з положеннями ст. 176 ЦПК України. Далі досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів, після чого позивач виступає з промовою в судових дебатах.

При заочному розгляді справи у разі неможливості продовження розгляду справи у зв'язку з необхідністю подання нових доказів суд оголошує перерву на час, необхідний для цього. При цьому суд призначає день нового судового засідання або його продовження, про що ознайомлює під розписку учасників цивільного процесу, присутніх у судовому засідання. Учасників цивільного процесу, які не з'явилися або яких суд залучає вперше до участі в процесі, викликають у судове засідання на призначений день

Також при заочному розгляді справи можливо зупинення провадження у справі при виникненні обставин, передбачених ст. ст. 201, 202 ЦПК України, яке відновлюється після усунення обставин, що викликали його зупинення.

Можливість ухвалення заочного рішення ускладнюється пред'явленням відповідачем зустрічного позову. Розглянемо ситуацію, коли відповідач з'явився у судове засідання, а первісний позивач не з'явився, тоді неявку первісного позивача слід розглядати як неявку відповідача (за зустрічним позовом) та зустрічний позов розглядати в порядку заочного провадження, за яким може бути ухвалене заочне рішення. Однак можливість залишення без розгляду первісного позову з причин неявки первісного позивача виникає за ст. 169 ЦПК України лише в разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, без поважної причини або неповідомлення ним про причину повторної неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Аналіз судової практики свідчить про те, що є випадки, коли за первісним позовом рішення не постановляється (наприклад, при відмові позивача від позову), а зустрічний позов розглядається по суті з постановленням судового рішення. Неявки первісного позивача завжди залишає у суду сумніви щодо його намірів підтримувати свої позовні вимоги. Водночас у ст. 123 ЦПК України передбачено спільний розгляд первісного та зустрічного позовів, тому можливість ухвалення заочного рішення за зустрічним позовом є досить спірною.

Згідно з новими правилами ЦПК України момент пред'явлення відповідачем зустрічного позову переноситься на більш ранню стадію - на стадію попереднього судового засідання, тому у стадії судового розгляду це стає неможливим.

Якщо від первісного позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, де він просив про заочний розгляд, а зустрічний позивач при подачі своєї позовної заяви такого клопотання не заявив, однак обидві сторони у судове засідання не з'явились, суд вправі розглянути по суті первісний позов у порядку заочного провадження, доля зустрічного позову ж досить спірною.

У разі, коли як первісний позивач, так і позивач за зустрічним позовом не з'явилися в судове засідання та від них не надійшло заяв про розгляд справи за їх відсутності, суд вправі залишити заявлені позови без розгляду лише при повторній неявці обох сторін без поважних причин, тобто у випадку, зазначеному ст. 169 ЦПК України.

Закінчуючи заочне провадження, суд ухвалює заочне рішення. Можна виділити такі ознаки заочного рішення:

1) заочне рішення ухвалюється судом першої інстанції у судовому засіданні, призначеному для вирішення справи по суті;

2) заочне рішення ухвалюється при першій неявці відповідача в судове засідання;

3) заочне рішення ухвалюється як результат заочного розгляду справи з перевіркою законності і обґрунтованості позовних вимог позивача.

Як зазначає російський процесуаліст Уткіна І.В.¹³, закон допускає розгляд справи в порядку заочного провадження при першій неявці відповідача, однак на практиці зазначена норма застосовується лише в тому разі, коли відповідач не з'являється в суд два і більше разів.

За формою і змістом заочне рішення мусить відповідати вимогам, встановленим для звичайного рішення, ухваленого у змагальному процесі. Водночас заочне рішення має деякі відмінності, зокрема:

- рішення повинно називатися заочним;

- описова та мотивувальна частини не будуть містити узагальненого викладу позиції відповідача та аналізу наданих відповідачем доказів;

- у резолютивній частині заочного рішення мають зазначатися строк і порядок подання заяви про його перегляд.

У статті 226 ЦПК України зазначено, що “за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 213 та 215 цього Кодексу і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд”. Тобто строк і порядок подання заяви про перегляд заочного рішення є додатковими реквізитами резолютивної частини заочного рішення порівняно з тими, що вже викладені у ч. 4 ст. 215 ЦПК України:

- висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково;

- висновок суду по суті заявлених позовних вимог;

- розподіл судових витрат;

- строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, а також позивачеві, якщо він заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності, копія заочного рішення направляється рекомендованим листом із повідомленням не пізніше п'яти днів з дня його проголошення.

5. ПЕРЕГЛЯД, ОСКАРЖЕННЯ ТА СКАСУВАННЯ ЗАОЧНОГО РІШЕННЯ

Допускаючи розгляд справи в порядку заочного провадження та ухвалення заочних рішень, законодавець встановив особливу систему оскарження (перегляду) заочних рішень, яка має задовольнити вимоги судової практики. З цього випливає, що відповідачеві має бути компенсовано його невигідне становище, коли суд розглянув страву за його відсутності шляхом встановлення спрощеного порядку перегляду заочного рішення.

Хоча законодавство ряду зарубіжних країн (наприклад, Франції, Англії) і закріплює для оскарження заочних рішень специфічний спосіб оскарження - відзив на заочне рішення, це ще не означає неможливості оскарження заочних рішень шляхом подачі апеляційної скарги¹⁴.

У теорії цивільного процесуального права Росії виділяють два види апеляції: повна та неповна. Неповна апеляція являє собою перегляд судових рішень судів першої інстанції на підставі фактичних даних, що були пред'явлені особами, які беруть участь у справі, в ці суди. За загальним правилом неповної апеляції наводити нові посилання на факти або докази в ході судового розгляду в апеляційному суді не допускається, однак на певних умовах посилання на нові докази чи обставини можуть бути допущені¹⁵.

При повній апеляції особам, які беруть участь у справі, дозволяється надавати а апеляційних судах з вже розглянутими й нові докази. Апеляція при цьому “має за мету не лише виправлення упущень суду, але й помилок свідомих чи мимовільних самих сторін¹⁶.

Приймаючи у 1864 році російський Статут цивільного судочинства, законодавець передбачав закріплення неповної апеляції, однак на практиці вона була проігнорована та звела апеляційне провадження до повторного розгляду по суті тих спірних відносин між сторонами, що вже були вирішені першою інстанцією, тобто на практиці була реалізована повна апеляція¹⁷.

Необхідно зазначити, що подача апеляційної скарги на заочне рішення має практичне значення лише при повній апеляції, що дозволяє сторонам наводити в апеляційному суді нові обставини та докази, не пред'явлені в суді першої інстанції. У такому разі при подачі апеляції на заочне рішення сторони мають можливість перенести все провадження у справі до апеляційного суду, який буде самостійно вирішувати їх спір. Такий порядок вирішення спору, на думку А. Ріхтера, “робить суди першої інстанції непридатними інстанціями, тягне значні невигоди, незручності та непотрібні витрати, а також повільність внаслідок первісного розслідування справи у віддаленому суді”¹⁸.

Якщо в законі закріплена неповна апеляція, то у випадку подачі апеляційної скарги на заочне рішення, можна посилатися лише на ті обставини та докази, що були у розпорядженні суду першої інстанції при постановленні заочного рішення. Якщо відповідачу для спростування правильності рішення необхідно надати будь - які докази, то він може це зробити лише шляхом відзиву на заочне рішення. У випадку, якщо заочне рішення було постановлене проти відповідача, що не був своєчасно повідомлений про судове засідання, то апеляційний суд скасовує рішення та повертає справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Коментуючи можливість перегляду заочного рішення за ЦПК України, можна виділити два варіанти поведінки сторін, спрямованих на скасування (оскарження) заочного рішення:

1) подача заяви про перегляд заочного рішення - для відповідача;

2) подача заяви про апеляційне оскарження та надалі апеляційної скарги для позивача.

Правові наслідки при цьому будуть різні. У першому випадку розгляд заяви про перегляд заочного рішення здійснюється тим самим судом першої інстанції, що ухвалив заочне рішення. У разі скасування заочного рішення справа призначається до розгляду у загальному порядку, у тому самому суді.

Апеляційний розгляд вправи здійснюється вищестоящим апеляційним судом, який перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, а не причини неявки відповідача у судове засідання та вплив наданих ним доказів на правильне вирішення справи.

Виняток допускається для повторного заочного рішення, де згідно ч. 3 ст. 232 ЦПК України як позивач, так і відповідач наділені правом оскаржити повторне заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Положення ЦПК України свідчать про те, що, за загальним правилом, відповідач позбавлений права на апеляційне оскарження заочного рішення. Лише в разі постановлення судом ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, відповідачеві надається право оскаржити заочне рішення у апеляційному порядку.

Слід звернути увагу на те, що природа перегляду заочного рішення та його апеляційного оскарження досить різна. Звертаючись із заявою про перегляд заочного рішення, відповідач вважає заочне рішення неправильним на підставі того, що суд не зміг оцінити пояснення та докази, які могли бути надані в разі особистої присутності в залі судового засідання та особистого захисту його прав. За цією ознакою право перегляду заочного рішення надано тому самому суду першої інстанції, що ухвалив заочне рішення, а не вищестоящому.

Природа апеляції інша. У апеляційній скарзі відповідач зазначає, в чому полягає незаконність або необґрунтованість рішення, які порушення норм матеріального чи процесуального права були допущені судом або які обставини справи були недосліджені тощо.

Відповідач вправі подати заяву про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії. Позиція законодавця така: після пропуску відповідачем строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення подача апеляційної скарги стане для нього недоцільною. Якщо він бажав подати на розгляд суду свої доводи та докази, то вправі використати для цього лише єдиний шлях - подати заяву про його перегляд.

Проте в разі допущення судом порушення норм матеріального або процесуального права, тобто при наявності підстав для апеляційного оскарження заочного рішення, відповідач не може звернутися до суду з апеляційною скаргою на загальних підставах.

Втім можна було б надати відповідачеві право вибору порядку оскарження заочного рішення, а саме:

1) у загальному порядку, тобто шляхом апеляційного оскарження рішення;

2) шляхом подачі заяви про його перегляд.

Саме таким шляхом йде ЦПК РФ, закріпивши у главі 22 “Заочне провадження” право відповідача як на перегляд, так і на оскарження заочного рішення у касаційному порядку (у мирового судді - в апеляційному) порядку, при умові подачі касаційної (апеляційної) скарги після спливу строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення.

Однак ЦПК України не дає такого права відповідачеві, якому пропонується лише спеціальний порядок перегляду заочного рішення, не дозволяючи водночас оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку, про що чітко зазначено у статтях 228 та 232 ЦПК України. Щодо позивача, то він навпаки, може оскаржити заочне рішення на загальних підставах, і не вправі подавати заяву про його перегляд. Отже, ЦПК України не врахував позитивний досвід ні Статуту цивільного судочинства, ні ЦПК УРСР 1924 року, які наділяли відповідача правом не лише на подачу відзиву на заочне рішення, але й на оскарження заочного рішення в апеляційному порядку (за ЦПК УРСР 1924 р. - касаційному) порядку.

Підставою для перегляду заочного рішення є обставини, що свідчать про поважність причини неявки в судове засідання, докази, що їх підтверджують, а також докази, що можуть вплинути на ухвалене заочне рішення, тобто докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача (пункти 3, 4 ч. 2 ст. 229 ЦПК України).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Закон встановлює певні вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення. Заява подається у письмовій формі та має містити наступні реквізити:

1) найменування суду, який ухвалив заочне рішення;

2) ім'я (найменування) відповідача або його представника, які подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження, номер засобів зв'язку;

3) обставини, які свідчать про поважність причин неявки в судове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це;

4) посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача;

5) клопотання про перегляд заочного рішення;

6) перелік доданих до заяви матеріалів.

Заява про перегляд заочного рішення підписується особою, яка її подає, та подається в суд з доданням її копій за кількістю осіб, які беруть участь у справі, та копій всіх доданих до неї матеріалів.

За подання заяви про перегляд заочного рішення судовий збір не сплачується, тому відповідач фактично опиняється у більш вигідному становищі порівняно з позивачем.

До заяви про перегляд заочного рішення, поданої представником відповідача, додається довіреність або інший документ, який підтверджує його повноваження.

До неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються правила статті 121 ЦПК України.

Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі. Одночасно суд повідомляє особам, які беруть участь у справі, про час і місце розгляду заяви.

Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження. Суд розглядає заяву про перегляд заочного рішення в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Проте якщо у справі відсутні відомості про повідомлення, або причини неявки будуть визнані судом поважними, розгляд заяви має бути відкладено.

Головуючий відкриває судове засідання і з'ясовує, хто з осіб, які беруть участь у справі, з'явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє зміст заяви і з'ясовує думку сторін та інших осіб, що беруть участь у справі, щодо вимог про перегляд заочного рішення.

Закон чітко не регламентує права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі, що з'явилися за викликом суду. Враховуючи загальні правила ЦПК України, вони мають право давати пояснення та заявляти клопотання з приводу наданих відповідачем доказів.

Розглянувши заяву про перегляд заочного рішення, суд може своєю ухвалою:

1) залишити заяву без задоволення;

2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження.

Скасування заочного рішення можливе при наявності двох обставин:

1) поважні причини неявки в судове засідання, про які відповідач не міг завчасно повідомити суд;

2) наявність доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та можуть вплинути на ухвалене заочне рішення.

Поважними причинами неявки можуть бути хвороба, тривале відрядження, інші обставини, що об'єктивно перешкоджають явці в судове засідання, які, безумовно, повинні бути підтверджені документально відповідними доказами (додаватись до заяви про перегляд заочного рішення).

Крім того, відповідач також повинен вказати докази, які мають значення для справи, та можуть призвести до ухвалення рішення, протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни.

Наявність вищенаведених обставин мусить бути у їх сукупності, при відсутності хоча б однієї з них заочне рішення скасуванню не підлягає.

Як випливає з п. 2 ч. 3 ст. 231 ЦПК України, в разі скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, справа призначається до розгляду, який здійснюється на загальних підставах. Це означає, що після скасування заочного рішення розгляд справи по суті ведеться за загальними правилами змагального процесу, тобто суд знову призначає попереднє судове засідання, якщо необхідно вчинити будь - які процесуальні дії, після чого знову призначає судове засідання, та повідомляє всіх осіб, які беруть участь у справі, про час і місце як попереднього судового засідання, так і наступного судового засідання.

Задоволення заяви про скасування заочного рішення та його скасування ще не означають автоматичного ухвалення рішення на користь відповідача.

Важливим моментом при цьому є склад суду, що буде розглядати справу після скасування заочного рішення. Глава 8 “Заочний розгляд справи” розділу ІІІ ЦПК України відповіді на це запитання, яке має суттєве практичне значення, не дає. Враховуючи положення ст. 21 ЦПК, де йдеться про недопустимість повторної участі судді у розгляді справи, у тому числі й при новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення, можна припустити, що справу слід розглядати іншим складом суду.

Протилежним варіантом при вирішенні питання щодо перегляду заочного рішення є залишення заяви відповідача без задоволення. У такому разі заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України, а строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення, тобто початок строку на апеляційне оскарження обчислюється з наступного дня після постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду.

Досить цікавим з практичної точки зору та новим для цивільного судочинства є введення положень не лише про заочне провадження та заочне рішення, але й положень про повторне заочне рішення. ЦПК України недостатньо регламентує таке нововведення, а лише згадує про нього у ч. 3 ст. 223 ЦПК України.

Виходячи з редакції ст. 231 ЦПК України, можна виділити два виділити заочних рішень:

1) заочне рішення, ухвалене при розгляді справи у заочному провадженні;

2) повторне заочне рішення, ухвалене при повторному заочному розгляді тієї самої справи після скасування першого заочного рішення.

З введенням до ЦПК України положення про повторне заочне рішення випливає висновок і про можливість повторного заочного провадження. На перший погляд, відповідне положення суперечить загальним засадам цивільного судочинства, зокрема цілям заочного провадження, яке спрямоване на запобігання зловживанню відповідача своїми процесуальними правами та недопущення затягування процесу.

Вбачається, що таким способом суд при призначенні справи до розгляду за загальними правилами ЦПК України надає відповідачеві всі можливості для досягнення того процесуального результату, до якого він прагне.

Водночас називати повторне рішення, ухвалене без участі відповідача, що був належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду “заочним” навряд чи можна, оскільки не виконується його визначальна ознака - можливість спрощеного порядку його оскарження. Як зазначено в ч. 3 ст. 232 ЦПК України “повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом”, тобто в апеляційному порядку, чим право на подачу відповідачем заяви про перегляд повторного заочного рішення втрачається.

Поява повторного заочного рішення обумовлена традиціями російського дореволюційного цивільного процесу, який (у статтях 153 та 733 Статуту цивільного судочинства) також передбачав повторне заочне рішення. Проте з цього приводу К. Малишев зазначав, що у випадку постановлення другого заочного рішення за неявкою відповідача, відзиву воно не підлягає, хоча і вважається заочним щодо інших його наслідків.

Можливість повторного заочного провадження необхідно розглядати позитивним моментом з точки зору процесуального становища позивача, коли відповідач і другого різу (після скасування першого заочного рішення) не з'являється до судового засідання та ігнорує виклик суду. Цим можна запобігти сучасним затяжним процесам у цивільних справах, що тягнуться роками, причиною чого є систематична неявка належним чином повідомленого відповідача до судового розгляду та неможливість ухвалення судами законного та обґрунтованого рішення.

ВИСНОВОК

З метою вдосконалення судового захисту громадян та організацій, а також для запобігання можливості зловживання суб'єктивними процесуальними правами і встановлення певної відповідальності за їх зловживання, у Кодексі закріплюється інститут заочного рішення. Він не порушує конституційного принципу змагальності процесу, оскільки забезпечується повною поінформованістю сторін про позицію кожного, судове засідання провадиться відповідно до загальних правил, у відповідача зберігається право на оскарження постановленого заочного рішення.

На погляд Д. Луспеника, законодавець, надаючи суду право на ухвалення заочного рішення, мав на увазі лише реальну неявку відповідача на судове засідання і ненадходження від нього заяви про розгляд справи за його відсутності, оскільки його особиста явка на судове засідання і участь у процесі не можуть бути замінені чимось іншим, - закон іншого тлумачення не надає. При ухваленні заочного рішення має братися до уваги не лише особиста неявка відповідача, але й відсутність на судовому засіданні його представника. У разі явки представника відповідача суд втрачає можливість ухвалювати заочне рішення.

Заочне провадження у цивільних справах широко застосовується у різних правових системах світу у зв'язку з необхідністю забезпечувати ефективність та своєчасність цивільного судочинства. У Цивільному процесуальному кодексі України 2004 р. (далі -- ЦПК) відновлено інститут заочного розгляду справ у цивільному судочинстві (гл. 8 розд. III). Заочне провадження відповідно до ЦПК є особливим порядком розгляду та вирішення цивільної справи за відсутності відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового розгляду, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини визнані неповажними, та якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, з ухваленням заочного рішення.

Інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинство більш ефективно.

Інститут заочного провадження спрямований також на розвиток ч. 3 ст. 27 ЦПК про те, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

За даними Державної судової адміністрації України в минулому році місцеві суди відповідно до ст. 224 ЦПК ухвалили 133,1 тис. заочних рішень, що становить 16,3 % від загальної кількості справ позовного провадження, розглянутих з ухваленням рішення (817,7 тис.). По регіонах України кількість та питома вага ухвалених заочних рішень є нерівномірними. Найбільший відсоток таких рішень ухвалено місцевими судами м. Севастополя -- 32 % (3,2 тис.), а також областей: Івано-Франківської -- 26,3 % (4,1 тис.), Харківської -- 26,3 % (14,2 тис.), Донецької -- 22,3 % (24,9 тис.), Луганської -- 19 % (9,1 тис.), Львівської -- 18,9 % (5,8 тис.). Найменший -- судами областей: Вінницької -- 7,9 % (2,1 тис.), Запорізької -- 9,3 % (3,7 тис.), Житомирської -- 9,5 % (2,3тис.), Рівненської - 9,5% (1,5тис.), Хмельницької - 9,7% (2,1тис.).