Спадкування корпоративних прав

Питання спадкування часток розглядалися українськими вченими Фурсою С. Я., Кучеренко І.М., Кібенко О.Р., однак практичне застосування цих норм і надалі породжує багато питань, частина з яких розглядається у цьому розділі.

Об`єкт спадкування. Одне з центральних питань, що стосуються спадкування корпоративних прав, це питання про об'єкт спадкування.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Важливо підкреслити, що об'єктом спадкування є права та обов'язки спадкодавця, а не його речі. Навіть у тих випадках, коли до спадкоємців переходять речі, насправді мова йде про перехід до них права власності. Коли йдеться про такий вид майна як частка в статутному капіталі товариства, то об'єктом спадкування є права та обов'язки спадкодавця, які пов'язані із цією часткою, тобто корпоративні права.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Отже, для того, що б права та обов'язки щодо частки входили до складу спадщини, тобто були об'єктом спадкування, ці права повинні належати спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинитися внаслідок його смерті.

Належність корпоративних прав спадкодавцеві встановлюється на підставі відомостей державного реєстру. Проте найчастіше ця обставина з'ясовується на підставі установчих документів товариства, які досліджуються в останній редакції.

Ст. 1219 ЦК України передбачає перелік прав, що не входять до складу спадщини, оскільки вони нерозривно пов'язані з особою спадкодавця. До таких належить, зокрема, право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т.- 3-є вид., перероб. і доп./ За ред. О.В.дзери (кер. авт. кол.), Н.С.кузнецової, В.В.Луця.- К.: Юрінком Інтер, 2008.-Т.ІІ. - 1088 с..

Наявність такої норми викликає необхідність з'ясувати як співвідносяться між собою такі права як право участі і корпоративні права, тобто права, які пов'язані із володінням часткою в статутному капіталі юридичної особи.

Відповідно до ст. 100 ЦК України право участі належить до особистих немайнових прав. Дія цієї статті поширюється на всі види товариств: підприємницькі і непідприємницькі. Таким чином, право участі застосовується і до господарських товариств.

Звертає на себе увагу й та обставина, що у ст. 147 ЦК України йдеться про спадкування частки в статутному капіталі товариства, а не права участі.

Виходить, що законодавець розрізняє два види прав учасника, які пов'язані з товариством:

1) право участі в товаристві, яке є особистим немайновим правом і

2) право на частку в статутному капіталі товариства, яке є майновим правом.

Правовий режим цих прав є різним, що, зокрема, проявляється і в спадкових правовідносинах: об'єктом спадкування може бути лише частка в статутному капіталі. В коментарі до ЦК України, що готувався суддями Верховного Суду України, автори запропонували усунути цю суперечність в інший спосіб: п. 2 ст. 1219 ЦК України є загальною нормою, в той час як ч.5 ст. 147 ЦК України формулює виняток з нього Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [В 4 т.] / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. - Т. 1. - К.: А.С.К.; Севастополь: Ін-т юрид. дослідж., 2004..

Однак такий підхід не ґрунтується на нормах ЦК України, оскільки в цих статтях йдеться про різні об'єкти: право участі і частку в статутному капіталі. Тому конкуренції норм тут не виникає.

Наведене схиляє до думки, що ЦК України розмежовує корпоративні права (до речі, можливо, що саме тому такого терміну ЦК України й не вживає) на дві складових, які мають окремий правовий режим: право участі в товаристві і право на частку в статутному капіталі товариства. До речі, такого ж висновку можна дійти аналізуючи ст. 55 Закону України "Про господарські товариства", яка надавала спадкоємцям лише переважне право вступу до товариства, визнаючи при цьому за ними право на одержання вартості частки в будь-якому випадку.

Таким чином, успадковуючи частку в статутному капіталі, власник частки не набуває права участі в товаристві, оскільки ці права до нього не переходять. Учасником товариства він може стати лише тоді, коли він висловить бажання вступити в товариство, а інші учасники його приймуть.

Таке регулювання відносин спадкування часток в статутному капіталі видається неоднозначним, як і сам поділ корпоративних прав на дві складові, однак підстав для іншого висновку не вбачається.

Думається, що розмежовуючи частку в статутному капіталі і право участі в товаристві, законодавець мав на меті запобігти ситуації, коли спадкоємець ставав би учасником товариства проти своєї волі. Дійсно, якщо б об'єктом спадкування були корпоративні права, які, як відомо, включають і майнові і організаційні права (зокрема й право на участь в управлінні) спадкоємець фактично ставав би учасником товариства, оскільки мав би такі самі права і обов'язки, як і інші учасники товариства. А якщо він не бажає бути учасником? Чи йому слід було б одразу після спадкування подавати заяву про вихід з товариства? Відповіді на ці питання необхідно вирішити на законодавчому рівні.

Умови спадкування. Відповідно до ч. 5 ст. 147 ЦК України частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. Отже, за загальним правилом, частка переходить до спадкоємця (правонаступника) так би мовити, автоматично, без будь-яких умов. В цьому випадку яких-небудь спеціальних дій для набуття частки ні від товариства, ні від учасника не вимагається. Зазначена норма є диспозитивною і надає можливість самим учасникам товариства визначитися з умовами спадкування частки. Однак свобода учасників обмежується, оскільки закон пропонує їм на вибір лише одну можливу норму: встановити необхідність одержання згоди на перехід частки (по суті - на її спадкування) інших учасників товариства. Яких-небудь інших правил статут встановлювати не може, проте учасникам дозволяється на власний розсуд встановити в статуті необхідність одержання згоди інших учасників. Така зміна правового регулювання відносин з приводу вступу спадкоємців учасника відбулася на користь спадкоємців, оскільки вони, за загальним правилом, тепер не залежать від інших учасників товариства. Принципове значення для визначення процедури вступу спадкоємця має статут товариства. Якщо статутом прямо не передбачено необхідність одержання згоди інших учасників, то починаючи з 01 січня 2004 р. спадкоємець спадкує частку незалежно від ставлення до цього інших учасників.

За змістом ч. 5 ст. 147 ЦК України, статутом товариства може бути передбачено, що перехід прав на частку допускається лише за згодою інших учасників товариства, а не товариства, як такого. Тому згода повинна надійти від всіх учасників, від кожного зокрема. Обмежуватися лише розглядом цього питання на загальних зборах учасників товариства було б неправильно, оскільки рішення зборів, як вищого органу товариства, і рішення учасника - це явища не тотожні, особливо якщо врахувати, що для прийняття рішення на зборах необхідна проста більшість голосів.

Видається, що такий підхід законодавця не є вірним. Висловлення згоди є дією у відповідь на прохання спадкоємця прийняти його в товариство. Тому спадкоємець, який бажає стати учасником, повинен звернутися до товариства з відповідною заявою. Окремі учасники не вправі вирішувати питання про вступ до товариства нових учасників; це повинно зробити товариство. В цьому плані, ст. 55 Закону України "Про господарські товариства", яка надавала спадкоємцям право переважного вступу в товариство, краще регулювала ці відносини. Тому доцільно було б встановити норму про те, що питання про прийняття в товариство спадкоємців вирішується загальними зборами товариства.

В протоколі загальних зборів слід зафіксувати виступ кожного учасника, в якому він висловлює згоду на прийняття учасника, а в резолютивній частині постановити про прийняття правонаступника в товариство. Збори учасників повинні бути скликані в установленому Законом та установчими документами порядку. Для участі в них потрібно запрошувати також спадкоємців. Останні участі в голосуванні не беруть. Як гарантія присутності на зборах усіх учасників, доцільно, що б на протоколі були їх підписи.

Якщо згода є умовою спадкування частки, то, очевидно, вона повинна бути висловлена учасниками до оформлення спадщини. В іншому випадку вона б, згода, втратила сенс. Спадщину видає нотаріус, тому саме він повинен був би перевірити наявність в статуті норм про необхідність одержання згоди учасників, а також витребувати в учасника документи, які підтверджують таку згоду. Оскільки мова йде про нотаріальний процес, то видається, що така згода повинна бути висловлена письмово. Справжність підпису кожного учасника на заяві-згоді повинна була б засвідчуватися нотаріально. Доказом того, що всі учасники згідні на спадкування частки, може бути й протокол зборів учасників товариства, але за умови, що на зборах були присутні всі учасники і всі голосували одноголосно за надання такої згоди. Відсутність хоча б одного з учасників на зборах або голосування проти, або утримання від голосування, незалежно від розміру частки такого учасника, не може вважатися його згодою.

Фактично, учасники вирішують питання про вступ спадкоємця в товариство, тобто про право участі, а не про спадкування частки в статутному капіталі. Спадкові відносини не повинні залежати від того чи згодні інші учасники з переходом прав на частку. Ці права повинні переходити незалежно від думки інших учасників. В протилежному випадку може виникнути ситуація, коли усім спадкоємцям буде відмовлено у переході до них частки і ця частка залишається неуспадкованою. Таке усунення спадкоємців від спадщини суперечило б суті спадкових і корпоративних відносин. Не було б тоді і підстав для проведення розрахунку з таким спадкоємцем. Тому, на думку Кравчука В.М. оцінюючи норму абз.1 ч.5 ст. 147 ЦК України в цілому, видається, що вона не є вірною. Її доцільно було б викласти наступним чином: "частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства. Спадкоємець фізичної особи або правонаступник юридичної особи - учасника товариства за рішенням загальних зборів учасників може бути прийнятий в товариство" Кравчук В.М. Корпоративне право / В.М.Кравчук. - К. : Iстина, 2005. - 719 с..

Моментом переходу права на частку в статутному капіталі буде вважатися день смерті учасника-спадкодавця, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Розрахунки з спадкоємцями. Якщо спадкоємець не подав заяви про вступ в товариство або учасники не погодилися на перехід частки до спадкоємця, а точніше - відмовили у прийнятті до товариства, то товариство повинно розрахуватися з учасником.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 147 ЦК України розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до положень статті 148 цього Кодексу. Ця стаття регулює розрахунки у разі виходу з товариства. Однак слід мати на увазі й одну особливість її застосування. Відповідно до абз. 4 ч. 2 ст. 148 ЦК України порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом. Для відносин, пов`язаних із виходом, таким законом є ст. 54 Закону України "Про господарські товариства". Але для відносин, пов`язаних із розрахунком частки учасника, якому відмовлено у вступі до товариства, таким законом буде ст. 55 того самого Закону, яка є спеціальною.

Відповідно до ч.2 ст. 55 Закону України "Про господарські товариства" при відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.

Від ст. 54 ст. 55 відрізняється тим, що:

1) не встановлює строку проведення розрахунку;

2) частка може бути видана у грошовій або натуральній формі не лише на вимогу учасника;

3) вартість частки визначається на день смерті учасника;

4) розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.

Проте ці відмінності є другорядними. Найважливіше, що ст. 55 Закону України "Про господарські товариства" передбачає інший порядок визначення суми, яка підлягає сплаті. Порівняємо:

ст. 54: при виході учасника … йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді;

ст. 55: … йому видається … частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю).

Кравчук В.М. вважає, що під час формулювання ст. 55 Закону України "Про господарські товариства" законодавець помилився, адже зрозуміло, що спадкодавець не має частки у майні товариства; товариство є власником майна. Відносин спільної часткової власності ні між товариством та учасниками, ніж між учасниками не виникає. Учасник має частку в статутному капіталі товариства. Мабуть саме ця частка малася на увазі. Якщо для розрахунку з спадкоємцями законодавець відсилає до норм, яка регулює вихід з товариства, то очевидно, що принцип визначення суми повинен бути єдиний в обох випадках. Тому ст. 55 Закону України "Про господарські товариства" не може застосовуватися як така, яка суперечить ст. 147 ЦК України Кравчук В.М. Корпоративне право / В.М.Кравчук. - К. : Iстина, 2005. - 719 с..

Ще одна важлива особливість - вимога зменшення розміру статутного капіталу. За змістом ст. 55, якщо із спадкоємцями проводиться розрахунок, це слід зробити обов`язково. Однак ця норма вступає в конфлікт з нормами, які регулюють процедуру зменшення статутного капіталу. Так, відповідно до ст. 16 Закону України "Про господарські товариства" зменшення статутного фонду при наявності заперечень кредиторів товариства не допускається. Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру. Відповідно до ч.5 ст. 144 ЦК України зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

Тому постає питання, чи допускається зменшення статутного капіталу товариства внаслідок проведення розрахунку з спадкоємцем учасника, якщо проти цього заперечують кредитори. Видається, що в цьому випадку згоди кредиторів не потрібно, оскільки підставою для зменшення статутного капіталу є пряма вимога закону, а не рішення зборів учасників. Розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню, але не менше ніж до мінімального розміру. Якщо після виділення частки розмір статутного капіталу буде меншим за мінімальний, решта учасників (частина з них) повинні зробити внески на збільшення статутного капіталу хоча б до мінімального рівня.

Спадкоємці частки. Для спадкування частки в статутному капіталі важливо встановити спадкоємців учасника. Спадкоємцями є лише ті особи, які прийняли спадщину. Єдиним документом, який підтверджує право на спадщину, є свідоцтво про право на спадщину. Відповідно до ст.1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. З метою уникнення можливих спорів, як спадкоємців, товариству потрібно розглядати лише тих осіб, які зазначені у свідоцтві про право на спадщину. Тому рішення щодо прийняття в товариство спадкоємців або про виділення частки спадкодавця та проведення розрахунків із спадкоємцями товариство може приймати лише після подання зацікавленими особами свідоцтва про право на спадщину.

Участь у товаристві є добровільною, тому спадкоємець повинен виявити своє бажання вступити у товариство або відмовитися від вступу. Таке рішення спадкоємця бажано оформляти у письмовій формі, що забезпечує належний рівень фіксації волевиявлення. Проте мають місце випадки, коли спадкоємець ніяк не висловлює свого ставлення до подальшої участі в товаристві. Цьому сприяє і відсутність в законі строку, протягом якого це має бути зроблено. Якщо вирішення цього питання не врегульовано в установчих документах, то, видається, що в таких випадках товариство повинно запропонувати всім відомим йому спадкоємцям учасника (всі вони зазначені в свідоцтві) визначити свої відносини з товариством. Але й таке звернення може залишитися без відповіді. Тому доцільно зазначати строк, протягом якого спадкоємець повинен відповісти. Таке повідомлення бажано надсилати листом із повідомленням про вручення, щоб мати докази на випадок можливого спору.

Якщо спадкоємців декілька і всі вони виявили бажання вступити до товариства, частка, належна померлому учаснику, має бути розподілена між усіма пропорційно часткам у спадщині, які зазначені у свідоцтві. Якщо частина спадкоємців бажає вступити у товариство, а частина відмовляється (в тому числі не відповідає на звернення товариства), здійснюється виділення частин частки, що належать спадкоємцям, які відмовилися від вступу до товариства, а статутний капітал підлягає зменшенню на вартість виділених часток. Решта частин частки передається прийнятому спадкоємцю. Якщо є угода спадкоємців про поділ спадкового майна або відповідне рішення суду, товариством розглядаються звернення того спадкоємця, який успадкував частку.

Одне з питань, що виникають під час спадкування корпоративних прав, стосується кола спадкоємців. На думку О.Р.Кібенко, якщо спадкоємцем є обмежено дієздатна чи недієздатна особа, то вони не можуть вступити в товариство, а відтак частка, яка належала померлому спадкодавцеві, виділяється спадкоємцеві. Основним аргументом на користь такого висновку є покликання автора на неможливість представництва у корпоративних відносинах, які мають особистий характер Кибенко Е. Р. Корпоративное право Украины. Х., Фирма «Эспада», 2001..

Слушно вважати, що такий аргумент справедливий лише щодо повних і командитних товариств, де учасники несуть повну відповідальність. Тут особистість учасника має значення для інших, тому що усі відповідають солідарно. Натомість в товаристві з обмеженою відповідальністю, представництво цілком можливе, оскільки майнові інтереси інших учасників не зачіпаються. Тому участь осіб з неповною дієздатністю в таких товариствах можлива через законних представників. Однак якщо товариство проти, то воно відмовить спадкоємцеві у вступі до товариства.

Збори учасників вправі при розгляді питання про вступ до товариства від кількох спадкоємців прийняти лише частину з них. Мотиви відмови правового значення не мають. Таке рішення не може бути оскаржене по суті. Спори, пов'язані з відмовою товариства, судам не підвідомчі, оскільки прийняття (відмова у прийнятті) нових учасників є виключною компетенцією вищого органу товариства.

У разі прийняття спадкоємця у товариство він успадковує частку, яка належала спадкодавцеві. Закон не містить обмежень щодо успадкування несплачених часток. В цьому випадку спадкоємці спадкують всю частку, але одночасно успадковують й обов'язок щодо довнесення вкладу до статутного капіталу.

Збори повинні також затвердити зміни до установчих документів, викликаних зміною учасників, яка відбувається незалежно від того, яке саме буде рішення товариства: про прийняття спадкоємця чи відмову у вступі до товариства. Тому щоб знову не скликати збори учасників, у порядок денний слід включати питання про затвердження змін до установчих документів.

Отже, успадковуючи частку в статутному капіталі, власник частки не набуває права участі в товаристві, оскільки ці права э особистими немайновими та до нього не переходять. Моментом переходу права на частку в статутному капіталі є день смерті учасника-спадкодавця.

З метою забезпечення однакового застосування законодавства про спадкування Пленум Верховного Суду України в п.9 своєї Постанови від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" дав судам такі роз'яснення щодо спадкування частки учасника товариства: "Вирішуючи спір про спадкування частки учасника підприємницького товариства, необхідно враховувати, що це допускається статтями 130, 147, 166 ЦК, статтями 55, 69 Закону України від 19 вересня 1991 року N 1576-XII "Про господарські товариства" і не підпадає під заборону пункту 2 частини першої статті 1219 ЦК. При цьому спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі" Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування": Вісник Верховного суду України вiд 00.06.2008 - 2008 р., № 6, стор. 17.

Для видачі свідоцтва про право на спадщину на частку в статутному капіталі господарського товариства нотаріусу надаються виписка з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб, у якій має обов'язково бути зазначена частка померлого учасника у товаристві та довідка, підписана керівником товариства, і якщо це передбачено штатним розписом, то і бухгалтером, про розмір в процентному виразі частки в статутному капіталі господарського товариства учасника та її грошової вартості Методичні рекомендації щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя:- Бібліотечка нотаріуса.-Міністерство юстиції України. -Київ.2009.-С.44..

2.4 Спадкування приватного підприємства

На теперішній час законодавство України чітко не встановлює механізму спадкування приватного підприємства. Оскільки всі правовідносини, пов'язані зі прийняттям спадщини, нерозривно пов'язані з вчиненням певних нотаріальних дій, представники нотаріату визнають, що механізм спадкування приватного підприємства в Україні взагалі відсутній.

Господарський кодекс України (який свого часу «замінив» собою ЗУ України «Про підприємництво» та «Про підприємства в України») - єдиний законодавчий акт, що містить поняття «приватне підприємство». Так, згідно із ст. 113 ГК України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи.

Відповідно до ст. 63 цього ж Кодексу залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

· приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

· підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

· комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

· державне підприємство, що діє на основі державної власності;

· підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

· інші види підприємств, передбачені законом.

Стаття 191 ЦК України підприємством визнає єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство є нерухомістю, воно загалом або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Отже, як випливає з цієї статті, підприємство може бути об'єктом спадкування. Адже згідно із ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Окрім того, в переліку прав та обов'язків, які не входять до складу спадщини, відсутні права засновника та/або корпоративні права (ст. 1219 ЦК України).

Як зазначено в ст. 1223 ЦК України, право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Отримавши свідоцтво про право на спадщину (яке відповідно до чинного законодавства має право видавати лише державні нотаріальні контори), спадкоємець вважатиметься таким, що вступив в спадщину і набуває право нею розпоряджатися, тобто реалізовувати успадковане право.

Проте для цього, маючи на руках свідоцтво про право на спадщину, спадкоємець повинен відвідати державний орган, який проводив реєстрацію приватного підприємства, й подати заяву на перереєстрацію. Фактично особа, яка успадкувала спадщину, стає новим засновником і власником. Внести зміни необхідно також й до статуту підприємства, оскільки змінюється його власник. Крім того, слід вивчити низку організаційних питань і зробити певні корективи. Після одержання свідоцтва про перереєстрацію підприємства спадкоємцю треба відвідати банківську установу, де був відкритий розрахунковий рахунок колишнього власника. Надавши свідоцтво про право на спадщину й свідоцтво про перереєстрацію підприємства, «новий» власник приватного підприємства заповнює необхідні документи й змінює картки підписів. Картку підписів до банку завіряє нотаріус, тільки перевіривши свідоцтво про право на спадщину й документ, що підтверджує перереєстрацію підприємства.

Також до податкової адміністрації за місцем реєстрації приватного підприємства «новому» власнику необхідно надати своє рішення про призначення на посаду директора, зокрема і в тому випадку, якщо директором буде він сам.

На практиці може виникнути проблема щодо оподаткування спадщини, об'єктом якої є приватне підприємство. Відповідно до п. 13.1 ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" об'єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на:

а) об'єкт нерухомого майна;

б) об'єкт рухомого майна;

в) об'єкт комерційної власності, а саме: цінний папір (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката), корпоративне право, власність на об'єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу за нею;

г) суми страхового відшкодування (страхових виплат) за страховими договорами, укладеними спадкодавцем, а також суми, що зберігаються на пенсійному рахунку спадкодавця згідно з договором недержавного пенсійного забезпечення, пенсійного вкладу;

д) кошти, а саме: готівкові кошти або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках та небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю.

На відміну від Закону України "Про господарські товариства", який чітко встановлює мінімальний розмір статутного капіталу для акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, повного товариства, командитного товариства та товариства з додатковою відповідальністю, ГК України не встановлює мінімальний розмір статутного фонду приватного підприємства. А ЗУ "Про господарські товариства" на приватних підприємств не поширюється.

Як відомо, майно підприємства відокремлене від майна його засновника. Спадкоємець, який отримав у спадщину приватне підприємство, не набуває права власності на його майно. Фактично йдеться про не купівлю одним підприємством іншого, а про зміну засновника, який успадкував не майно, а право. І чи логічною в такому випадку є необхідність оцінювати майно самого приватного підприємства і оподатковувати його нового власника, спираючись при цьому на ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"?

Можливо, тут варто говорити про оподаткування суми, що є статутним капіталом приватного підприємства? Як зазначалося, чинне законодавство України не встановлює мінімального розміру цієї суми. З іншого боку, в такому випадку мова йтиме про оподаткування самого підприємства, а не спадкоємця Шевченко Д. Особливості спадкування приватного підприємства. Щотижнева інформаційно-правова газета "Правовий тиждень".-№ 24(97) 10 червня 2008 р..

Таким чином, зрозуміло одне - законодавцю слід чітко врегулювати відносини щодо спадкування приватного підприємства. І тут необхідно вносити зміни до низки чинних законів (а, можливо, приймати нові). Оскільки закріплення певної норми в будь-якому нормативно-правовому акті, що не передбачає механізму втілення її в життя, стало "традицією" законотворчості українського парламенту. І така практика, на жаль, у нашій країні існує.

2.5 Спадкування корпоративних прав другим з подружжя

Коли йдеться про спадкування одним із подружжя, майнові питання набувають дещо нового змісту. За ст.ст. 60, 61 Сімейного кодексу України та ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, придбане подружжям за час шлюбу, вважають їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

В Сімейному кодексі України прямо не визначається правовий режим деяких об'єктів, які останнім часом набувають великого значення і займають особливе місце в майні подружжя. Мова йде про правовий режим акцій, облігацій та інших пінних паперів, вкладів до статутного (фонду) капіталу господарських товариств, пайових внесків в підприємницькі кооперативи тощо. Щодо таких об'єктів взагалі виникають своєрідні відносини, коли ж їх учасниками стають особи з подружнім статусом, то вони набувають особливого «забарвлення».

У першу чергу інтерес представляють правовідносини, що виникають в сфері діяльності господарських товариств. Треба зазначити, що норми корпоративного права не вирішують питання, що стосуються майнових прав учасників господарських товариств з подружнім статусом. Разом з тим до корпоративних правовідносин залучається значна кількість фізичних осіб, які перебувають або перебували у зареєстрованому шлюбі. Юридична практика впритул підійшла до питання про правовий режим «підприємницького майна» в аспекті подружніх відносин.

Сімейний кодекс України. України немає жодної статті, яка була б спрямована на визначення правового режиму майна подружжя - учасників підприємницьких товариств. Ця прогалина є значною. Треба враховувати, що кожен з видів господарських товариств, порядок формування його майна, обсяг прав та обов'язків його учасників мають суттєві особливості, які безпосередньо впливають на майнові відносини подружжя.

В аспекті діяльності господарських товариств, учасники яких мають подружній статус, особливий інтерес представляє питання: чи є частка у статутному (складеному) капіталі товариства спільним майном подружжя? Очевидно, що вирішення цього питання має проводитися виключно на рівні закону. Проте сьогодні, за відсутності відповідних норм в СК України, доводиться виходити з загального розуміння норм сімейного та корпоративного права.

В літературі зазначалося, що суб'єктом корпоративних прав є особа, яка має частку у статутному фонді (майні) відповідної організації. Тому «поняття корпоративного права пов'язане з часткою в статутному капіталі. Одне неможливе без іншого. Частка в капіталі і корпоративні права співвідносяться між собою як причина і наслідок» Кравчук В.М. Корпоративне право. - К., 2005. С. 258.. Зважаючи на такий тісний зв'язок між часткою в статутному капіталі та корпоративним правом, необхідно вирішити питання про правовий режим вкладу до статутного фонду в аспекті сімейно-правових відносин. Якщо такий вклад зроблено особою, яка має подружній статус, його необхідно розглядати з точки зору належності вкладу до спільного або роздільного майна подружжя.

В ч. 2 ст. 115 ЦК України сказано, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку. Вказані об'єкти в повному обсязі входять до об'єктів, що складають спільне майно подружжя (ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України). Тому цілком ймовірною є ситуація, коли один з подружжя передає господарському товариству майно, що має режим спільного майна подружжя. Незважаючи на те, що засновником (учасником) товариства є лише один з подружжя, ігнорувати факт внесення до статутного капіталу спільного майна подружжя не можна. Залишається визначитися щодо характеру та обсягу прав другого з подружжя, тобто дружини (чоловіка) учасника господарського товариства.

Для цього перш за все необхідно визначити права самого учасника товариства. В літературі зазначалося, що права учасників підприємницьких товариств можна поділити на два види: а) особисті (організаційні); б) майнові Здійснення та захист корпоративних прав в Україні (цивільно-правові аспекти) / За заг. ред. В.В. Луця. - Тернопіль, 2007. С. 98-101.. До особистих прав належать: право брати участь в управлінні товариством; право вийти у встановленому порядку з товариства; право одержувати інформацію про діяльність товариства та інші. До майнових прав належать: право брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); право на частину вартості майна товариства у разі його ліквідації; право на майно, одержане при виході із товариства; право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві.

Принципово важливим в аспекті подружніх відносин є теза, що «корпоративні права є подільними за обсягом і неподільними за змістом. Зі складу корпоративних прав можуть бути виділені окремі елементи, які мають характер майнових прав, зокрема, право на одержання частини прибутку, право на одержання частини майна товариства в разі ліквідації. Однак ці майнові права не можуть розглядатися як самостійний об'єкт правовідносин, оскільки корпоративні права є неподільними за змістом»3. Виходячи з того, що корпоративні права є неподільними за змістом, треба дійти висновку, що як особисті, так і майнові права у повному обсязі можуть належати лише тому з подружжя, який є учасником господарського товариства. За загальним правилом другий з подружжя не набуває особистих або майнових прав по відношенню до товариства.

Корпоративні права - теж майно. Виходить, якщо підприємство створено після укладення шлюбу, половина частки померлого учасника одразу повинна розглядатися як така, що належить іншому з подружжя. Спадкується тільки інша половина. Але єдиної позиції з даного приводу серед юристів усе ж немає. Існує інша думка: повинно успадковуватися ціле корпоративне право, оскільки другий із подружжя ніякого відношення до такого права не має.

З цієї точки зору викликають суперечності деякі рішення Верховного Суду України. Наприклад, в ухвалі судової палати з цивільних справ Верховного Суду України від 13.03.2002 р. зазначено: оскільки власник майна, внесеного учасниками, саме товариство, таке майно неприпустимо розглядати як складову частину спільного сумісного майна подружжя. Тому застосування норм, що регулюють питання спільної сумісної власності подружжя, є необґрунтованим. Насправді даний висновок не може виключати тему спільної власності подружжя. Так, внесене учасником майно - власність товариства, але ж учасник у результаті став власником корпоративних прав. Останні - теж майно, і воно може бути спільною власністю подружжя. Отже, тут можуть виникнути різні непорозуміння між спадкоємцями. Строїч С. схиляється до існування спільного майна і пропонує наступний приклад, що відповідає його підходу:

Помер громадянин А., який був ш учасником ТОВ "Арагорн" і володів корпоративними правами в розмірі 45% статутного фонду. Заповіту він не залишив. Спадкоємці за законом -- двоє його повнолітніх синів і дружина. Частки у спадщині кожного з них рівні (ч. 1 ст. 1267 ЦКУ). Хто і скільки одержить? Зважаючи на те що дружині і так належить половина спільного майна, у тому числі корпоративні права, ділити між спадкоємцями повинні лише іншу половину. Тож 22,5%: 3 = 7,5%. Отже, частку спадкоємців у статутному капіталі ТОВ "Арагорн" необхідно розділити так:

1) дружина -- 30% (22,5 + 7,5);

2) сини -- по 7,5%.

Щось подібне відбувається й тоді, коли подружжя спільно створило господарське товариство. При цьому можливі два варіанти:

1) відома частка кожного з них -- скажімо, і чоловікові, і дружині належить по 50% статутного фонду;

2) товариство створене одним із подружжя.

У першому випадку, якщо помирає один із подружжя, складається дивна й дещо заплутана ситуація: другий із подружжя має право на половину того, що належало спадкодавцю (фактично це 25% майна товариства), бо це спільна сумісна власність подружжя. І разом з тим він вправі успадкувати інші 25% майна. Водночас померлому належала половина частки, якою володіє інший із подружжя. Треба зізнатися, що серед цивілістів можна почути й дещо іншу думку: якщо при створенні товариства подружжя чітко розділило між собою частки в статутному фонді, то додатковий розподіл при спадкуванні не потрібен. Адже тоді можна говорити про особисту приватну власність. Тож якщо із життя йде один із подружжя, другий нарівні з іншими спадкоємцями претендує на частку, що залишилася. Треба визнати, що такий підхід простіший. Зрештою, і в першому, і в другому варіанті результат буде той самий. Але інтуїція підказує, що за подібних обставин без суду не обійдеться.

Другий випадок не менш цікавий. Уявімо, що товариство створив чоловік. Усіма 100% статутного фонду володіє він. Якщо ж він помирає, то дружина може претендувати на половину корпоративних прав плюс частку, яку вона одержить як спадкоємець. А якщо помирає дружина? Що тоді? На жаль, чіткої відповіді законодавство не дає. Саме в цьому місці й з'являються аргументи на користь того, що корпоративні права не є спільною сумісною власністю подружжя. Але за загальною логікою процедури спадкування чоловіку не уникнути. До того ж можуть знайтися інші спадкоємці чи якісь "кредитори", які претендуватимуть на частку дружини. І в першому, і в другому випадках треба виділяти ще ситуацію, коли корпоративних прав у підприємстві хтось із подружжя набув за рахунок подарованого йому майна, успадкованого чи того, яким він володів до укладення шлюбу. Керуючись ст. ст. 57 та 58 Сімейного кодексу України Сімейний кодекс України: Офіційне видання. 2007 р./ М-во юстиції України.-К.: Вид. Дім "Ін Юре", 2007.-200 с., можна доводити, що отримані ним права - особиста приватна власність і другий із подружжя ніякого відношення до неї не має. Значить, може претендувати на такі права тільки в порядку спадкування нарівні з іншими спадкоємцями своєї черги Строїч С. Спадкування корпоративних прав.- Газета "Все про  бухгалтерський облік", № 113(1390) від 6 грудня 2007р..

Певні особливості мають правовідносини подружжя у разі набуття дружиною або чоловіком цінних паперів, у першу чергу - акцій. В сімейно-правовій літературі акції, набуті одним з подружжя за час шлюбу за спільні кошти, нерідко визначаються як об'єкт права спільної сумісної власності подружжя.

Жилінкова І.В. вважає, що ця теза вбачається сумнівною з наступних міркувань Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред.І.В.Жилінкової.-Х.: Ксилон, 2008.-855 с..

1. Суб'єктами корпоративних правовідносин в акціонерному товаристві є лише акціонери та саме акціонерне товариство. При цьому акціонером (у вузькому розумінні цього слова) є власник акції. Не вдаючись в полеміку щодо визначення осіб, які беруть участь у створенні АО, можна обмежитися тезою про те, що хоча терміни «власник акції» та «акціонер» і не є тотожними, однак власник акції завжди є акціонером Луць В.В., Сивий Р.Б., Яворська О.С. Акціонерне право / За заг. ред. В.В. Луця, О.Д. Крупчана. - К 2004. С. 131..

Згідно з чинним законодавством акція - це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства (ч. 1 ст. 6 України № 3480-ІУ від 23 лютого 2006 року «Про цінні папери та фондовий ринок»):. При цьому емітент або реєстратор здійснюють діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів (ч. 1 ст. 9 Закону України № 710/97-ВР від 10.12.1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»). Таким чином особа власника акції є чітко визначеною. Акція як пайовий цінний папір засвідчує право на частку у статутному фонді АО того з подружжя, який є акціонером. Другий з подружжя хоча і залишається весь час «за лаштунками» дій акціонера, на жодному етапі розвитку акціонерних відносин не фігурує відкрито як самостійний суб'єкт корпоративних прав.

2. Відомо, що традиційне розуміння цінного паперу як документу відповідної форми останнім часом зазнало суттєвих змін. Власне «речове» значення цінного паперу дедалі зменшується. Це пов'язано з введенням бездокументарної форми цінних паперів, коли підтвердженням права власності на цінний папір є здійснений зберігачем обліковий запис, а також видачею акціонеру (при документарній формі) не самих акцій, а сертифікату акцій, який не є цінним папером. Вказане свідчить про те, що основне значення на сьогодні має не сама акція як річ, а той зв'язок, який існує між акціонером та акціонерним товариством.

Цей момент набуває важливого значення в аспекті майнових відносин подружжя. Тут «речовий» підхід щодо акцій взагалі не спрацьовує. Акція як річ може існувати або не існувати. Для акціонера ця обставина не має жодного значення - він зберігає свої корпоративні права незалежно від форми акції. Що ж стосуються другого з подружжя, то було б нелогічним, якби при наявності акції як речі права другого з подружжя виникали, а при її відсутності - ні. Треба визнати, що якщо акція має уречевлюваний вигляд, то вона є об'єктом права власності лише того з подружжя, який є акціонером. Якщо ж акція такого вигляду не має, то у другого з подружжя взагалі не виникає прав щодо цього об'єкту. Так чи інакше виникнення прав другого з подружжя не може залежати від того, існує чи не існує акція в уречевлюваному вигляді.

3. Акціонер як власник акції набуває корпоративних прав та обов'язків. Акція посвідчує права його власника (акціонера), що стосуються АО, включаючи: право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів; право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також інші немайнові права (ч. 1 ст. 6 України «Про цінні папери та фондовий ринок»). Оскільки права акціонера є неподільними, вони у повному обсязі належать лише тому з подружжя, який є власником цінного паперу. Другий з подружжя не може набувати окремих елементів таких прав, зокрема права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів. Визнання за другим з подружжя права власності на акцію призведе до серйозних правових наслідків. У першу чергу це стосується укладення правочинів. В новому СК України встановлені вкрай обтяжливі правила щодо визначення згоди другого з подружжя щодо укладення правочинів із спільним майном (ст. 65 СК України). Якщо визнати другого з подружжя співвласником акції, то на будь-яку дію акціонера, що має майновий характер (згода на укладення від імені юридичної особи певних правочинів; рішення про сплату дивідендів та розподіл прибутку; зміна розміру уставного капіталу тощо) буде потрібна письмова згода другого з подружжя. Така згода потрібна і у разі продажу акціонером належної йому акції. Визнання таких прав за другим з подружжя спричинить повне розбалансування функціонування будь-якого АО.

Наведені аргументи свідчать про те, що у разі набуття одним із подружжя акції (акцій) за рахунок спільних коштів подружжя права спільної сумісної власності щодо неї не виникає. Другого з подружжя не можна вважати власником акцій і відповідно - акціонером та володільцем комплексу особистих та майнових корпоративних прав.

Разом з тим не можна забувати, що набуття акції може здійснюватися за рахунок спільного майна подружжя. З урахуванням цієї обставини можна запропонувати такий послідовний вихід із складного становища:

* спільне майно подружжя за бажанням сторін перетворюється на вклад акціонера, внесений до АО внаслідок придбання одним з подружжя його акції (акцій);

акція, як пайовий цінний папір, засвідчує право на частку у статутному фонді АО того з подружжя, який є акціонером і зареєстрований в реєстрі акціонерів;

той з подружжя, який є акціонером, набуває право власності на акцію і одночасно повний обсяг особистих та майнових корпоративних прав;

той з подружжя, який є акціонером, здійснює свої немайнові та майнові права особисто, другий з подружжя не може втручатися у діяльність акціонера і контролювати його дії;

одержані акціонером дивіденди автоматично набувають режим спільної сумісної власності подружжя; аналогічний режим має одержана акціонером частина майна акціонерного товариства у разі його ліквідації;

у разі поділу майна подружжя вартість акції має бути включена до вартості спільного майна подружжя, яке підлягає поділу;

з урахуванням вартості акції має здійснюватися поділ подружнього майна;

якщо є можливість, при поділі майна інтереси другого з подружжя задовольняються за рахунок іншого майна (не акції);

у разі відсутності або недостатності іншого майна, другий з подружжя стає кредитором учасника товариства і може вимагати визнання за ним права на частку у статутному фонді АО. Оскільки така частка акціонера засвідчується відповідною акцією, то другий з подружжя вправі вимагати передання йому акції та відповідного внесення свого імені до реєстру акціонерів.

РОЗДІЛ 3. ОПОДАТКУВАННЯ ПРИ СПАДКУВАННІ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ

Класично про спадкування корпоративних прав як таких можна говорити лише коли спадкоємець стає учасником товариства. У випадку, коли інші учасники заперечують проти цього, спадкоємець отримує частину майна товариства, пропорційну до частки у статутному фонді, яка належала спадкодавцю. Спадкоємець набуває права забрати частину майна підприємства, що відповідає частці засновника в статутному капіталі. Зауважимо: законодавство не випадково використовує множинний термін "корпоративні права". Адже, по суті, це сукупність конкретних правомочностей, кожне з яких теж є окремим правом на:

1) участь в управлінні;

2) одержання частки прибутку (дивідендів);

3) отримання частки активів у випадку ліквідації;

4) отримання частини майна при виході зі складу учасників;

5) інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Проте вони виникають одночасно і не можуть бути відступлені окремо один від одного. Фактично, коли спадкоємець не вступив до складу учасників, він спадкує не корпоративні права, а частину активів підприємства. Це можуть бути гроші, рухоме та нерухоме майно. Для платників податків ця проблема більше теоретична.

Зрештою, в термінологічних питаннях для цілей Закону про доходи ми користуватимемося в першу чергу Законом про прибуток.

Успадкована частка в майні товариства (яку виділяють у разі відмови від прийняття до складу учасників) для податку з доходів є корпоративними правами. Тож оподаткування так чи інакше відбуватиметься за правилами для корпоративних прав.

Зі спадщини потрібно платити податок. Однак, цей обов'язок стосується не кожного. За п. 13.2 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" застосовують такі ставки оподаткування:

- 0% для членів сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення, визначені Законом про доходи;

- 5% для інших спадкоємців.

Отже, податок не платитимуть батьки та батьки чоловіка або дружини спадкодавця, його чоловік або дружина, діти як спадкодавця, так і його чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти (пп. 1.20.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"). Уникнути декларування спадкового доходу не можна.

Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб” зобов'язує нотаріуса надіслати інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину податковому органу у строки, встановлені для податкового кварталу. Слід зазначити, що порядок оподаткування одержуваних громадянами у спадок об'єктів спадщини визначаються статтею 13 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2005 р. № 67 "Про реалізацію статті 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлюється, що дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає обкладенню податком із доходів фізичних осіб згідно із ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку із доходів фізичних осіб і відображається ним у річній декларації про майновий стан і доходи (податкова декларація).

Отже, нотаріус, який видає свідоцтва про право на спадщину, надсилає до податкових органів відповідну інформацію. Платник зобов'язаний подати декларацію про доходи за той рік, у якому отримано свідоцтво про право на спадщину.

Вважаю, що декларацію повинні подавати й ті спадкоємці, для яких працює ставка 0%. Отже, з оподаткуванням проблемних питань немає. Разом із тим є проблема, з якою можуть зіткнутися спадкоємці. Йдеться про випадок, коли спадкоємці не стали повноцінними учасниками, а отримують частину активів товариства. Є думка, що в такому випадку запрацюють правила визначення інвестиційного прибутку із п.9.6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в якому прирівнюються до продажу інвестиційного активу операції з повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента. Звісно, спадкоємець нічого не вносив, а з іншого боку, не отримав інвестиційного доходу. За таких умов доцільно, узгодити це питання на законодавчому рівні, інакше не уникнути і таких проблем, як визначення справжньої суми успадкованого доходу. В протилежному випадку слід розглядати успадковане майно як корпоративне право.