Спадкування корпоративних прав

Размещено на http://www.allbest.ru/

СПАДКУВАННЯ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ В УКРАЇНІ

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА В УКРАЇНІ

1.1 Історія корпоративного права в Україні

1.2 Поняття та зміст корпоративних прав

1.3 Корпоративні права як самостійний об'єкт цивільних прав

1.4 Виникнення та припинення корпоративних прав

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ СПАДКУВАННЯ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ

2.1 Юридичні основи спадкування корпоративних прав

2.2 Спадкування цінних паперів

2.3 Спадкування частки у статутному капіталі господарського товариства

2.4 Спадкування приватного підприємства

2.5 Спадкування корпоративних прав другим з подружжя

РОЗДІЛ 3. ОПОДАТКУВАННЯ ПРИ СПАДКУВАННІ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Розвиток цивілізованих ринкових відносин в Україні неможливий без створення та функціонування системи правового захисту корпоративних прав. Проблеми корпоративного права дедалі більше привертають увагу науковців та юристів-практиків, в тому числі, нотаріусів, яких, зокрема, насамперед цікавлять питання щодо правовідносин, що складаються у сфері реалізації фізичними особами корпоративних прав, а саме: виникнення, зміна та припинення корпоративних прав, а також, питання спадкування та оподаткування корпоративних прав.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що на теперішній час в чинному законодавстві України не передбачено за загальним правилом спадкування корпоративних прав. Законодавець не передбачив чіткої процедури вирішення цієї проблеми, а тому на практиці виникають складнощі безпосередньо в роботі з державними органами, установами і організаціями, які в свою чергу не завжди знають, як правильно поступити, яку норму законодавства застосувати. Це часто призводить до того, що, наприклад, будь-яке господарське товариство чи підприємство не може продовжити основну діяльність через несвоєчасне оформлення і реєстрацію затверджених змін до установчих документів.

Метою цієї роботи є аналіз сучасного законодавства щодо корпоративних прав та визначення їх сутності, дослідження особливостей спадкування корпоративних прав, та можливість застосування чинного законодавства при вирішенні питань оформлення спадщини на корпоративні права, а також надати пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства щодо спадкування корпоративних прав в сучасних соціально-економічних умовах.

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА В УКРАЇНІ

1.1 Історія корпоративного права

Сучасне корпоративне право зобов'язано своєю появою Великій Британії, правові інститути якої лягли в основу сучасного законодавства про корпоративне право у більшості країни світу, в тому числі і в Україні. Прообразом сучасних суб'єктів господарювання-юридичних осіб стали так звані компанії, які пізніше стали називатися "корпораціями", які для набуття правового статусу підлягали реєстрації.

В основу корпорацій було покладено норми, що регулювали відносини створення компаній, їх діяльності, порядок реорганізації, класифікацію компаній, правосуб'єктність, законодавство про цінні папери компаній, неплатоспроможність і банкрутство компаній.

В Україні корпоративний рух започаткований переважно у вигляді відкритих акціонерних товариств. На шляху розвитку акціонерних товариств було багато перешкод, а головною є фактична законодавча неузгодженість стосунків між суб'єктами корпоративних прав.

Процес формування в Україні повноцінної національної економіки передбачає насамперед наявність ефективного господарювання суб'єктів, тому увага законодавців до корпоративних відносин постійно зростає.

Деякий час у законодавстві України поняття "корпоративне право" було відсутнє і зустрічалося лише в юридичній літературі. Офіційне поняття корпоративних відносин, як відносин, що виникають, змінюються і припиняються, було визначене в Господарському кодексі України.

1.2 Поняття та зміст корпоративних прав

З набуттям незалежності України гостро постало питання щодо вдосконалення корпоративного законодавства та шляхів вирішення проблем, які мають місце у сфері правового регулювання корпоративних відносин.

На теперішній час правове визначення поняття корпоративних прав міститься у трьох законодавчих актах, які є дещо різними за спрямованістю правового регулювання:

1) в ч.1 ст.167 Господарського кодексу України наводиться наступне визначення: "Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами" Господарський кодекс України. - Харків: «Одисей». 2007.- С.240.;

2) в п.1.8 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств": "Корпоративні права - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах" Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств». - Верховна Рада України;  Закон  вiд 28.12.1994  № 334/94-ВР. - http://zakon.rada.gov.ua/.;

3) в п.8 ч.1 ст.2 Закону України "Про акціонерні товариства", який набуває чинності 29 квітня 2009 року: "Корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами" Закон України «Про акціонерні товариства».- Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2008, N 50-51, ст.384..

За змістом наведені визначення поняття "корпоративних прав" деякою мірою є схожими. Однак слід звернути увагу на те, що відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" особа може мати корпоративні права щодо будь-якої юридичної особи, яка має статутний фонд (капітал), тобто наведене визначення поняття «корпоративних прав» є ширшим за колом осіб, які його можуть мати. Відповідно ж до ГК України корпоративне право можна мати лише стосовно господарської організації.

Необхідно звернути увагу на те, що згідно з п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК України під господарськими організаціями розуміються юридичні особи, які створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Такий широкий зміст використаного законодавцем поняття «господарські організації» дозволяє мати корпоративні права щодо юридичних осіб різних організаційно-правових форм, коли вони є суб'єктами господарської діяльності.

Утім, розглядаючи зміст наведеного у ч. 1 ст. 167 ГК України поняття корпоративного права, треба звернути увагу на зміст ч. 5 ст. 63 ГК України, якою передбачено можливість створення корпоративних підприємств. Згідно з цією нормою корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), та діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. При цьому згідно з ч. 5 ст. 63 ГК України корпоративними визнаються кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, у тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Таким чином, беручи до уваги зміст зазначеної норми, можна зробити висновок, що корпоративні підприємства, тобто підприємства, в яких управління їх діяльністю здійснюється на основі корпоративних прав, можуть утворюватися двома або більше засновниками за їх спільним рішенням у формі господарських товариств, кооперативних підприємств, та інших підприємств, що створюються на основі об'єднання майна двох або більше осіб, яке знаходиться у їх приватній власності.

Можна погодитись з Томчишеним С.В., у якого у зв'язку з цим виникає питання, чи належать до корпоративних підприємства, які утворюються на основі майна, що перебуває у приватній власності однієї особи -- засновника, та чи може засновник щодо такого підприємства мати корпоративні права. Адже, з одного боку, відповідно до змісту ч. 1 ст. 167 ГК України корпоративні права може мати особа, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації незалежно від того, чи є така особа одноособово засновником (учасником) господарської організації та її частка у статутному фонді (майні) складає 100 відсотків. З другого боку, відповідно до змісту ч. 5 ст. 63 ГК України корпоративні підприємства, тобто підприємства, в яких управління здійснюється на основі корпоративних прав, можуть утворюватися двома або більше засновниками за їх спільним рішенням у формі господарських товариств, кооперативних підприємств та інших підприємств, що створюються на основі об'єднання майна двох або більше осіб Томчишен С.В. Корпоративні права як об'єкт цивільних прав у законодавстві України. Актуальні питання цивільного та господарського права, періодичне науково-практичне видання. - 2008. - №1.

Про відповідь на зазначене питання можна лише здогадуватись, зважаючи на те, що ст. 63 ГК України містить лише загальну класифікацію підприємств, що здійснюють господарську діяльність, тоді як визначення понять "корпоративних прав", які наведені у ч. 1 ст. 167 ГК України та п. 1. 8 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не обмежується кількістю осіб засновників (учасників) господарських організацій.

Рабовська С.Я., порівнявши поняття «корпоративне право» з близьким за значенням поняттям "корпоративне підприємство", бачить істотні розбіжності у його змісті і змісті поняття "корпоративне право". Ці поняття близькі за значенням, оскільки зумовлюють взаємозв'язок між створенням підприємства на певних засадах та правами у цьому підприємстві певних осіб.

Порівнявши ці поняття як спільні, можна виявити їх розбіжності:

головною ознакою ст. 63 ГК України є те, що в ній, на відміну від корпоративного права (ст. 167 ГК України), йдеться про отримання доходу, а не прибутку (дивідендів), а також ризиків підприємства;

у статті 167 ГК України регламентовано лише частку у статутному фонді (майні і господарської організації, а у ст. 63 ГК допускається можливість участі у створенні підприємства на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників);

у статті 63 ГК України відмежовано питання про управління майном підприємства як корпоративне право, а ст. 167 ГК України об'єднує сукупність таких правомочностей:

управління господарською організацією;

отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону;

інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

З наведеного вище можна зробити висновок, що корпоративні права у ГК України не мають чіткого визначення, а також не узгоджені з іншими нормами цього ж Кодексу.

На цій стадії дослідження та з урахуванням вищезазначеного положення, що володільцем корпоративного права може бути держава, Рабовська С.Я. пропонує уточнити зміст поняття "корпоративне право" і викласти його у ст. 167 ГК України у такій редакції: "Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки доходу даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами". При цьому, ст. 63 ГК України пропонується уточнити і, отже, узгодити зі ст. 167 ГК України таким чином: "...діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників) у статутному фонді господарської організації, на основі їх корпоративних прав, а також через органи, що ними створюються" Спадкове право: Нотаріат. Адвокатура. Суд: Наук.-практ. посіб./С.Я.Фурса, Є.І.Фурса, О.М.Клименко, С.Я.Рабовська, О.О.Кармаза та ін.; За заг. ред.С.Я.Фурси.-К.: Видавець Фурса С.Я..:КНТ, 2008.-1216 с.-(Серія "Ваш радник").

На відміну від ГК України, ЦК України не містить визначення поняття «корпоративні права». У ньому також немає жодних спеціальних норм щодо набуття, здійснення та розпорядження корпоративними правами як самостійними об'єктами цивільних прав. У ЦК України міститься лише окрема норма, яку за змістом можна віднести до корпоративних прав. Такою нормою є ст. 116 ЦК України, якою встановлені права учасників господарського товариства, серед яких: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, установлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом Цивільний кодекс України. Офіційне видання.-Видавничий Дім: Київ.-2007. С.478..

Слід зазначити, що перелічені у ст. 116 ЦК України права учасників господарського товариства не становлять вичерпного переліку правомочностей, що входять до змісту корпоративних прав. Адже згідно із ч. 1 ст. 167 ГК України корпоративне право може включати й інші правомочності, які передбачаються у законі або у статутних документах господарського товариства.

Визначені у ст. 116 ЦК України права учасників господарського товариства за своїм змістом є схожими з правами, що охоплюються поняттям "корпоративні право", яке міститься у ГК України, Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", та Законі України «Про акціонерні товариства».

Зміст корпоративних прав складає комплекс правомочностей управлінського та майнового характеру.

До управлінських правомочностей відносяться: право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, установлених законом; право вийти в установленому порядку з товариства. Вихід з господарського товариства супроводжується виділенням частки учасника в майні товариства та виплатою належної йому на момент виходу частини прибутку; одержувати інформацію про діяльність товариства в порядку, встановленому установчим документом. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

До правомочностей майнового характеру відносяться: право брати участь у формуванні статутного фонду товариства. Учасник має право брати участь своїм майном у капіталі та для формування статутного фонду товариства як на стадії заснування товариства, так і в подальшому, на підставі зміни статутного фонду; право розпоряджатися своїми корпоративними правами. Учасники товариства можуть розпоряджатися своїми акціями, частками в статутному капіталі або майні товариства будь-яким не забороненим законом способом; право здійснювати відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, установленому законом; право брати участь у розподілі прибутку товариства й отримувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів. Порядок розподілу прибутків визначений Законом України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. та установчими документами; право на одержання коштів і майна, що залишилися після розрахунків з усіма кредиторами при ліквідації товариства Закон України "Про господарські товариства".-Верховна Рада України;  Закон  вiд 19.09.1991  № 1576-XII.- http://zakon.rada.gov.ua/..

1.3 Корпоративні права як самостійний об'єкт цивільних прав

Слід зазначити, що відповідно до загального змісту правових норм ГК України та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" корпоративне право розглядається законодавцем як окремий об'єкт суб'єктивних прав, яке надає його володільцю ряд правомочностей щодо конкретної юридичної особи (господарської організації) і у той час може переходити від однієї особи до іншої як окреме самостійне право, що має певну економічну вартість.

Водночас, визначаючи у ст. 116 ЦК України права учасників господарського товариства, законодавець акцентує увагу лише на одній із правомочностей, здійснення якої може забезпечити перехід усіх інших правомочностей (тобто корпоративного права в цілому) від однієї особи до іншої. Зокрема, такою є право здійснювати відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві (п. 4 ч. 1 ст. 116 ЦК України).

Таким чином, з одного боку, маємо ситуацію, коли корпоративне право є самостійним правом, яке містить ряд правомочностей його володільця щодо юридичної особи (господарської організації), учасником якої він є. З другого боку, відчуження володільцем корпоративного права своєї частки фактично спричиняє перехід й усіх інших правомочностей, тобто корпоративного права в цілому.

Деякою мірою це можна пояснити відсутністю чіткої концептуальної позиції законодавця стосовно юридичної природи корпоративного права. Адже визначення поняття "корпоративні права", що наводяться у ГК України та Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" містять істотні розбіжності. Зокрема, відповідно до визначення поняття "корпоративне право", яке наводиться у Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", корпоративне право включає право власності його володільця на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай). Відповідно ж до поняття "корпоративного права", яке наводиться у ГК України, корпоративне право визначається тільки як право особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації. Тобто визначення частки є лише засобом закріплення за особою корпоративних прав. За змістом ч. 1 ст. 167 ГК України належність особі корпоративного права надає їй не право власності на частку у статутному фонді, а право отримувати певну частку прибутку (дивідендів) відповідної організації та майна у разі ліквідації останньої відповідно до закону. Наведене у ГК України поняття корпоративного права базується не на абсолютному праві власності на майно, внесене до статутного фонду, а на відносному зобов'язальному праві вимагати лише частку від майна господарської організації.

Зобов'язально-правова природа корпоративного права знаходить підтвердження і в деяких нормах ЦК України та ГК України. Зокрема, у п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України прямо зазначено, що господарське товариство є власником майна, яке передане йому учасниками у власність як вклад до статутного капіталу (фонду). Згідно із ч. 1 ст. 85 ГК України господарське товариство є власником майна, яке передане йому у власність засновниками і учасниками як внески до статутного капіталу (фонду).

Зазначені норми дають підстави зробити висновок, що корпоративне право не може містити право власності на майно, передане засновником до статутного фонду господарського товариства, оскільки його власником є останнє. Внаслідок внесення засновниками майна до статутного фонду створеного ними господарського товариства вони втрачають право власності, а взамін отримують корпоративне право, яке включає і право вимагати частку майна такої юридичної особи пропорційно вкладу до статутного фонду.

Разом із цим необхідно звернути увагу, що із зазначеного правила є виняток. Зокрема, не завжди внесення засновником майна до статутного фонду юридичної особи (господарської організації) спричиняє припинення права власності на відповідне майно. Так, збереження за засновником права власності є характерним для унітарних державних та комунальних підприємств, що створюються виключно на базі відокремленого державного та комунального майна, внесення якого до статутного фонду підприємства не змінює форми власності (статті 73, 78 ГК України).

Виняток з цього правила також становлять державні акціонерні товариства, що створені на базі майна державних підприємств шляхом їх корпоратизації, які до завершення їх приватизації не є власниками переданого державою до їх статутного фонду майна Особливості набуття акціонерним товариством права власності на державне майно, передане до його статутного фонду в процесі корпоратизації та приватизації державних підприємств. / Актуальні питання цивільного та господарського права. - № 1. - 2007. .

Відсутність чіткої концептуальної позиції законодавця стосовно юридичної природи корпоративного права породжує на практиці ряд питань, пов'язаних з їх оборотоздатністю, тобто їх можливістю вільно відчужуватися або в інший спосіб переходити до іншої особи.

Загалом більшість з них можна звести до питання, чи є корпоративне право самостійним майновим правом, яке поряд з іншими об'єктами цивільних прав може вільно відчужуватися його володільцем або в інший спосіб переходити до іншої особи.

В юридичній літературі існує багато публікацій присвячених питанням співвідношення понять "корпоративне право", "майнове право", "право на частку у статутному (складеному) капіталі" в контексті оборотоздатності корпоративних прав як самостійних об'єктів цивільних прав. Зокрема, цікавою з цього приводу є публікація Спасибо-Фатєєвої І. та Дуденко Т., в якій автори висвітлюють правову природу майнових і корпоративних прав та деякі теоретико-практичні аспекти їх оборотоздатності. Зокрема, автори звертають увагу на двоїсту природу корпоративного права, яка полягає в поєднанні у ньому майнових та немайнових елементів Спасибо-Фатєєва І., Дуденко Т. Правова природа майнових і корпоративних прав, їх оборотоздатність та деякі аспекти застави // Юридичний радник. - № 2. - 2005. .

З одного боку, вирішення цього питання ускладнене тим, що, крім загальних норм, в яких законодавцем дається тільки визначення поняття "корпоративних прав", у законодавстві не передбачено спеціальних норм щодо загальних засад оборотоздатності корпоративних прав як самостійних об'єктів цивільних прав. З другого боку, ст. 116 ЦК України, де визначено права учасників господарського товариства, які охоплюються поняттям «корпоративне право», до самостійних оборотоздатних об'єктів відносить лише одну із правомочностей, яка охоплюється поняттям корпоративного права, а саме право учасника здійснювати відчуження частки у статутному (складеному) капіталі товариства або цінних паперів, що тільки засвідчують участь у товаристві, як окремого оборотоздатного об'єкта.

Визнання оборотоздатності однією зі складових правомочностей корпоративного права зумовлює те, що відчуження частки у статутному (складеному) капіталі господарського товариства фактично спричиняє і перехід до нового набувача й усіх інших правомочностей, що становлять зміст корпоративного права. Інакше кажучи, відчуження корпоративного права відбувається шляхом відчуження одного з його складових елементів, а саме права на частку у статутному (складеному) капіталі господарського товариства. Деякою мірою це можна виправдати тим, що корпоративне право, перш за все, є правом особи, частка якої визначається у статутному (складеному) капіталі (фонді) господарської організації.

Разом із цим виникає питання, що саме є оборотоздатним: корпоративне право як самостійне право, що має економічну вартість, чи його складова, право на частку у статутному (складеному) капіталі господарського товариства, здійснення якого і забезпечує перехід корпоративного права від однієї особи до іншої.

Слід зазначити, що вирішення цього питання є вкрай важливим для практики, оскільки не зовсім зрозуміло, стосовно чого можуть укладатися поширені на практиці договори (наприклад, про відчуження, застави та інші), щодо корпоративних прав в цілому, чи все ж таки щодо їх складової, а саме права на частку у статутному (складеному) капіталі (фонді) господарського товариства та іншої господарської організації. Адже, з одного боку, чинне законодавство не виключає можливість, щоб розглядати корпоративне право учасника (засновника) господарської організації як самостійний об'єкт цивільних прав, а з другого боку, закріплений у законодавстві механізм відчуження корпоративних прав через відчуження частки у статутному (складеному) капіталі не зовсім відповідає загальному принципу переходу від засновників до господарської організації права власності на майно, внесене до її статутного (складеного) капіталу (фонду), особливо в тих випадках, коли це прямо передбачено законом, наприклад у господарських товариствах.

Незважаючи на відсутність спеціальних норм щодо загальних засад оборотоздатності корпоративних прав як самостійних об'єктів цивільних прав, отримати відповідь на це питання дозволяє аналіз загальних норм ЦК України та ГК України щодо оборотоздатності різних видів об'єктів цивільних прав.

Так, основні правові засади вільного обороту різних видів об'єктів цивільних прав визначено у статтях 177, 178 ЦК України та ст. 139 ГК України. Зокрема, основний принцип оборотоздатності будь-якого із об'єктів цивільних прав закріплено у ст. 178 ЦК України. Вказаною нормою передбачено, що будь-які об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або в інший спосіб, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи. При цьому у ст. 177 ЦК України до об'єктів цивільних прав віднесено речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформацію, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Таким чином, зі змісту зазначених загальних норм можна зробити висновок, що корпоративне право є самостійним об'єктом цивільних прав і охоплюється наведеним у ст. 190 ЦК України поняттям "майно", а тому може виступати предметом різних цивільно-правових договорів.

Такий висновок знаходить підтвердження і в деяких нормах ЦК України та ГК України, в яких законодавець розглядає корпоративні права як самостійний об'єкт цивільних прав. Так, згідно із ч. 1 ст. 1030 ЦК України предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Такий широкий зміст наведеної норми дозволяє зробити висновок, що предметом договору управління можуть бути і корпоративні права. При цьому слід звернути увагу на те, що кожне з перелічених у ст. 116 ЦК України прав учасників господарського товариства навряд чи може бути окремо предметом договору управління майном. Адже зі змісту норм глави 70 ЦК України в управління передається корпоративне право в цілому, оскільки передання однієї з його правомочностей не дозволятиме здійснювати управління корпоративними правами, або може бути предметом вже іншого договору (наприклад, предметом договору доручення у разі надання іншій особі окремо права брати участь в управлінні товариством при прийнятті рішень на загальних зборах засновників (учасників), права отримання інформації про діяльність товариства, або права відчужити частку у статутному капіталі господарського товариства тощо).

Про корпоративні права як самостійний об'єкт цивільних прав йдеться і у ст. 170 ГК України. Зокрема, вказаною нормою стосовно управління корпоративними правами держави передбачається можливість укладення на конкурсній основі договору доручення з управління корпоративними правами держави.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, розглядаючи співвідношення корпоративних прав та їх складової, права учасника відчужувати свою частку у статутному (складеному) капіталі (фонді) господарського товариства чи іншої господарської організації, можна зробити висновок, що останнє є лише правовою формою здійснення та розпорядження корпоративними правами. Корпоративні права є самостійним об'єктом цивільних прав, а тому можуть виступати предметом різних цивільно-правових договорів.

1.4 Виникнення та припинення корпоративних прав

Вирішенням більшості правових проблем, пов'язаних із визначенням, набуттям та здійсненням корпоративних прав, стало прийняття нового Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України як базових кодифікованих нормативно-правових актів, покликаних створити ефективну правову базу для регулювання цивільних та господарських відносин. Однак із їх прийняттям так і не було вирішено всіх правових проблем, що виникають у зв'язку із набуттям та здійсненням корпоративних прав стосовно різних видів господарських товариств.

До сьогодні відносини, які складаються між учасниками цивільних та господарських відносин з приводу набуття, здійснення та розпорядженням корпоративними правами, регулювалися трьома головними нормативно-правовими актами, зокрема ЦК України, ГК України та Законом України "Про господарські товариства", низкою інших законів та підзаконних нормативних актів. Однак практичне застосовування їх положень до відносин, пов'язаних із набуттям, здійсненням та розпорядженням корпоративними правами, дає підстави зробити висновок про їх неузгодженість між собою. Це часто стає причиною того, що у правозастосовній практиці виникають проблемні питання щодо правильного застосування деяких норм ЦК України, ГК України та Закону України "Про господарські товариства" при врегулюванні відносин, пов'язаних із набуттям, здійсненням та розпорядженням корпоративними правами. Є сподівання, що у вирішенні питання допоможе спеціальний Закон України «Про акціонерні товариства», прийнятий 17 вересня 2008 року, і який набуває чинності 29.04.2009 року.

Підставами виникнення корпоративних прав фізичної особи можуть бути:

1) заснування (участі в заснуванні) господарської організації (первинний спосіб набуття корпоративних прав);

2) набуття особою вже існуючих корпоративних прав на підставі вчинення правочинів, спадкування (правонаступництва), рішення суду тощо (похідний спосіб набуття корпоративних прав).

Право власності на акції виникає в акціонера з моменту зарахування акцій на його особовий рахунок реєстратором (при документарній формі випуску акцій) або на рахунок у цінних паперах зберігачем (при бездокументарній формі випуску акцій). У свою чергу таке зарахування можливе лише після повної сплати акціонером вартості акцій (при первинному способі набуття).

Щодо інших корпоративних прав слід зазначити, що вони виникають одразу ж після державної реєстрації відповідної господарської організації і учасники (члени) можуть користуватися ними в повному обсязі - єдиним обмеженням є неможливість відчуження корпоративних прав у тій частині, що не була оплачена.

Підставами припинення корпоративних прав можуть бути:

1) відчуження корпоративних прав (продаж, міна, дарування, внесення до статутного фонду тощо);

2) вихід власника корпоративних прав із господарської організації (господарського товариства, кооперативу тощо);

3) виключення власника корпоративних прав з господарської організації;

4) визнання власника корпоративних прав таким, що вибув зі складу господарської організації;

5) припинення господарської організації, відносно якої особа мала корпоративні права;

6) інші законні підстави.

Корпоративні права, як особливий вид майна, можуть бути предметом різних правочинів - купівлі-продажу, дарування, міни, можуть передаватись до статутного фонду (майна) суб'єкта господарювання або в заставу. Але при здійсненні правочинів з корпоративними правами слід враховувати їхню особливу природу. Власник корпоративних прав, як правило, має також певні обов'язки перед відповідною господарською організацією та іншими власниками корпоративних прав. Тому процес відчуження корпоративних прав юридичне є більш складним, ніж відчуження майна у формі речей (за винятком відчуження акцій ВАТ).

Типовими обмеженнями, які можуть впливати на оборотоздатність корпоративних прав є:

закріплення переважного права купівлі за іншими учасниками господарської організації (ч. З ст. 81 ГК України, ч. 2 ст. 137, ч. 2 ст. 147, ч. З ст. 166 ЦК України);

встановлення заборони відчужувати корпоративні права взагалі (ч. З ст. 166 ЦК) або тільки третім особам (особам, що не є учасниками або членами господарської організації) (ч. 2 ст. 147, ч. З ст. 166 ЦК);

необхідність надання згоди на відчуження іншими учасниками господарської організації (ч. 1 ст. 127 ЦК);

необхідність внесення до установчих документів та державної реєстрації змін щодо складу учасників (членів), пов'язаних із фактом відчуження корпоративних прав (ч. 2 ст. 82 ГК, ст. 8 Закону «Про кооперацію»).

Деякі з цих обмежень встановлені законодавчо, деякі можуть встановлюватись установчими документами господарських організацій.

Проблемою, пов'язаною із переходом та припиненням права власності на корпоративні права, є необхідність відображати зміни в персональному складі учасників (засновників, членів) в установчих документах господарської організації (за винятком змін у персональному складі акціонерів, які фіксуються в спеціальному реєстрі). Непоодинокими є випадки, коли учасник подає заяву про вихід із товариства чи відчужує свої корпоративні права третій особі, але інші учасники відмовляються внести відповідні зміни до установчих документів і правова ситуація довгий час залишається невизначеною.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ СПАДКУВАННЯ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ

2.1 Юридичні основи спадкування корпоративних прав

На найбільш ранніх стадіях свого розвитку держава прагнула прибрати до рук якнайбільше майна. Одним із джерел його придбання була конфіскація майна померлого. Але згодом держава усвідомила, що найприроднішим спадкоємцем є родич померлого. З цього моменту почало формуватися нормативне регулювання спадкування. За наших днів цей інститут цивільного права досить розвинутий, і авторам нового Цивільного кодексу України потрібно було тільки "творчо опрацювати" наявний та усталений досвід радянських часів, поєднавши його з найбільш вдалими новелами права розвинутих країн.

Тема регулювання спадкових відносин постійно перебувала в епіцентрі уваги громадськості, оскільки завжди була актуальною і цікавою як для науки, так і для будь-якого пересічного громадянина. Інститут спадкового права формувався протягом довгого часу і на певних етапах його історичного розвитку в залежності від економічних, соціальних та інших умов він розглядався по-різному.

Утім, людина є, насамперед, істотою соціальною. Ще за давніх часів вона усвідомила, що у разі її смерті за допомогою накопичених за життя благ вона може задовольнити та захистити інтереси і потреби своїх близьких.

Від початку регулювання цивільних відносин правовими засобами інститут спадкового права не піддавався різким змінам. З удосконаленням нормативного регулювання цивільно-правових відносин цей інститут лише оновлювався з урахуванням права розвинутих країн.

Цивільний кодекс України детально викладає норми, які регулюють спадкові відносини. Зокрема, ст. 1216 ЦК України дає визначення поняття "спадкування", згідно із яким спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Тобто, усі права та обов'язки (ними є, передусім, право власності на речі, доходи тощо), які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, переходять до спадкоємців (фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини).

Чинне законодавство перевагу надає спадкуванню за заповітом: хто вказаний у заповіті -- той і спадкоємець (ст. 1223 ЦК України). І тільки якщо заповіту немає, його визнали недійсним, спадкоємці за заповітом не прийняли спадщини або відмовились від неї, а також якщо заповіт не охопив усієї спадщини, право спадкування відбувається за законом, тобто в порядку черговості, визначеної ЦК України. До речі, наявність заповіту не завжди захистить спадкоємця корпоративних прав від труднощів. Незалежно від того, як відбувається спадкування -- за законом чи по заповіту -- процедура приблизно однакова: протягом 6 місяців від дня смерті спадкодавця до нотаріуса слід подати заяву, дочекатися закінчення цього строку та навідати нотаріуса знову -- щоб забрати свідоцтво про право на спадщину. Воно є підставою для оформленням на спадкоємця права власності на корпоративні права.

Одночасно, Цивільний кодекс України встановлює деякі особливості спадкування певних видів об'єктів, що належали спадкодавцю, виходячи із особливостей цих об'єктів. Зокрема, такими об'єктами є корпоративні права. Останнім часом питання спадкування корпоративних прав викликає значну увагу з боку науковців та фахівців права.

Як можна такі права успадкувати? У разі спадкування до спадкоємців переходять майже всі права та обов'язки фізичної особи, яка померла (спадкодавця) (ст. 1216 ЦК України). Майже - тому що не відносять до спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця. Їх повний перелік знаходиться в ст. 1219 ЦК України і ч. 1 ст. 100 ЦК України, за якою право участі в товаристві - особисте немайнове право і його не можна окремо передавати комусь іншому.

Враховуючи зазначене, корпоративні права не можуть бути самостійним об'єктом спадкування. Спадкоємець може набути корпоративні права лише за наявності згоди інших учасників на його вступ до товариства.

Ці обмеження стосуються спадкування корпоративних прав лише опосередковано, адже в них, по суті, йдеться чисто про суб'єктивне право бути учасником, а не про майнові права на частку в майні товариства. Слід звернути увагу, що обмеження поширюється на права та обов'язки, які невідривно пов'язані з особою спадкодавця. Без сумніву, можна стверджувати, що корпоративні права таки містять у собі деякі правомочності, що мають особистий немайновий характер. Але більшості з них за великим рахунком все ж властивий майновий зміст. А тому їх можуть успадковувати. Адже майнові права нікуди не зникають, тому за ст. 1218 ЦК України входять до складу спадщини.

2.2 Спадкування цінних паперів

За Законом цінні папери це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила чи видала, і власника (інвестора), та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

В нашій державі цінні папери за порядком їх розміщення поділяються на емісійні та неемісійні. До емісійних належать: акції, облігації підприємств, облігації місцевих позик, державні облігації України, іпотечні сертифікати, іпотечні облігації, сертифікати фондів операцій з нерухомістю, інвестиційні сертифікати, казначейські зобов'язання України. До неемісійних - векселі, ощадні (депозитні ) сертифікати, заставні, приватизаційні, похідні та товаророзпорядчі цінні папери.

За формою існування цінні папери поділяються на документарні та бездокументарні. За формою випуску можуть бути на пред'явника, іменні або ордерні.

Самостійним об'єктом спадкування можуть бути акції акціонерних товариств, як цінні папери.

Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігації строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Інвестиційний сертифікат це цінний папір, який розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок".-Верховна Рада України;  Закон  від 23 лютого 2006 року № 3480-IV.- http://zakon.rada.gov.ua/..

Цивільний Кодекс України визначає порядок переходу права власності внаслідок успадкування майна і за законом.

Краще всього власнику акцій скласти заповіт на акції, щоб у його спадкоємців не було проблем з розподілом майна. Заповіт повинен укладатися в письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання, бути підписаним спадкодавцем і нотаріально засвідчений.

В деяких інших Законах України містяться окремі особливості спадкування певних видів об'єктів. Зокрема, Закон України "Про господарські товариства" (стаття 28) для акціонерних товариств передбачив спадкування права на участь у господарському товаристві у випадку, якщо спадкодавець є акціонером, а статтею 4 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначені правила передачі прав за цінними паперами. Іншими словами, у разі смерті засновника акціонерного товариства (спадкодавця) до спадкоємця переходять акції товариства.

Прийняти чи не прийняти спадщину це право спадкоємця. У випадку прийняття спадщини, строк прийняття якої становить шість місяців, спадкоємець набуває статусу власника. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять усі посвідчені ним права.

Правове оформлення спадкових прав закінчується видачею нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, яке підтверджує право на спадкове майно. При оформленні свідоцтва про право на спадщину на акції нотаріуси мають керуватися Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок". Нотаріуси повинні розрізняти такі поняття як акції, сертифікати акцій, виписки з рахунку цінних паперів, виписки з електронного реєстру прав власників іменних цінних паперів.

При документарній формі випуску акцій акціонерам замість акцій можуть видаватися сертифікати. Відповідно до ст.1 Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" сертифікат - це бланк цінного паперу, який видається власнику цінного паперу і містить визначені законодавством реквізити та назву виду цінного паперу (акція, облігація тощо) або найменування "сертифікат акцій (облігацій) тощо" і засвідчує право власності на цінний папір (цінні папери) Закон України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".- Верховна Рада України; Закон від 10 грудня 1997 року № 710/97-ВР.- http://zakon.rada.gov.ua/..

Відповідно до ст.5 Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" при бездокументарній формі випуску акцій підтвердженням права власності на них є виписки з рахунку цінних паперів, виписки з електронного реєстру прав власників іменних цінних паперів.

Сертифікат акцій і виписка з рахунку цінних паперів - це не цінні папери, а документи, що піфдтверджують право власності на акції і на підставі яких видаються свідоцтва про право на спадщину. Слід мати на увазі, що в усіх випадках свідоцтва про право на спадщину повинні видаватися на акції. акції, сертифікати акцій, виписки з рахунків цінних паперів, а також видані нотаріусами на їх підставі свідоцтва про право на спадщину на акції мають містити в своїх текстах всі реквізити, перелічені в частині 12 статті 4 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" Методичні рекомендації щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя:- Бібліотечка нотаріуса.-Міністерство юстиції України. -Київ.2009.-С.44..

Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину має перевірити ряд юридичних фактів, які підтверджують право прийняття спадщини та отримання свідоцтва та надіслати інформацію про видачу свідоцтва про право на спадщину податковому органу у строки, встановлені для податкового кварталу.

Крім того, чинне законодавство з набуттям відповідного комплексу корпоративних прав пов'язує вчинення ще декількох дій. Спадкоємець повинен звернутися до реєстратора, який веде реєстр власників іменних цінних паперів акціонерного товариства, для переоформлення права власності на успадковані акції. Для цього він має надати реєстроутримувачу оригінал або нотаріально засвідчену копію свідоцтва про право на спадщину, сертифіката цінних паперів (при документарній формі випуску цінних паперів). Таким чином, процедура набуття права власності на акції для відкритих акціонерних товариств закінчується і дає спадкоємцю право участі у товаристві.

Відповідно до п.16. Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 17.10.2006 N 1000 "Унесення до системи реєстру записів про перехід права власності на іменні цінні папери за наслідками успадкування здійснюється реєстроутримувачем на підставі подання таких документів:

оригіналу або нотаріально засвідченої копії свідоцтва про право на спадщину (передається реєстроутримувачу);

сертифіката цінних паперів (за наявності) /передається реєстроутримувачу/. У разі відсутності сертифіката спадкодавця реєстроутримувач на підставі заяви, наданої спадкоємцем, робить відповідний запис про втрату цього сертифіката ("втрачений") у журналі обліку сертифікатів іменних цінних паперів".

Для закритих акціонерних товариств спадкоємець має ще звернутися до загальних зборів ЗАТ, надавши при цьому свідоцтво про спадщину, з проханням прийняти рішення про включення його до складу засновників та внести відповідні зміни до статуту. Після прийняття такого рішення загальними зборами ЗАТ і реєстрації цих змін державним реєстратором спадкоємець набуває статусу учасника товариства, який має право здійснювати всі належні йому корпоративні права.

Акції є об'єктом права приватної власності. Тому спадкоємець має право вільно ними володіти, користуватися і розпоряджатися.

З набуттям чинності Закону України "Про акціонерні товариства" порядок набуття корпоративних прав акціонерних товариств може дещо змінитися.

Ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" регулює порядок реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. Відповідно до частини першої ст. 48 цього Закону у разі смерті фізичної особи - підприємця третя особа, зокрема, спадкоємець, може подати державному реєстратору особисто (надіслати рекомендованим листом) нотаріально посвідчену копію свідоцтва про смерть фізичної особи або нотаріально посвідчену копію довідки органу реєстрації актів громадянського стану про смерть фізичної особи Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців"".-Верховна Рада України;  Закон  від 15 травня 2003 року N 755-IV.- http://zakon.rada.gov.ua/..

З метою забезпечення однакового застосування законодавства про спадкування Пленум Верховного Суду України в п.9 своєї Постанови від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" дав судам такі роз'яснення щодо спадкування частки учасника товариства: "В акціонерних товариствах до спадкоємців переходить право власності спадкодавців на акції. Зі складу спадщини не можуть бути виключені права на акції закритих акціонерних товариств. За відсутності в законі обмежень щодо спадкування права на акції такого товариства суди не повинні відмовляти у визнанні права власності спадкоємців на акції" Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування": Вісник Верховного суду України вiд 00.06.2008 - 2008 р., № 6, стор. 17.

2.3 Спадкування частки у статутному капіталі господарського товариства

Існують такі види господарських товариств: акціонерне товариство (АТ), товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ), товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ), повне товариство, командитне товариство. У кожного з них є свої особливості. На практиці при спадкуванні корпоративних прав зустрічаються два варіанти:

1) спадкоємець стає повноцінним учасником товариства. Тобто отримавши свідоцтво про спадщину, його за згодою інших учасників приймають до компанії, вносять та реєструють зміни в установчі документи;

2) учасники проти появи нового учасника або спадкоємець не хоче бути учасником товариства. Тоді він просто забирає належну спадкодавцю частину майна товариства.

Однією з підстав припинення участі в товаристві є смерть учасника-фізичної особи або припинення учасника-юридичної особи. Відповідно до ст. 55 Закону України "Про господарські товариства" під час реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв'язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю). Вартість цієї частки визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.

По іншому врегульоване це питання у ЦК України. Відповідно до ч. 5 ст. 147 ЦК України частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства.