Суб’єкт господарювання як складова частина державного сектору економіки

У проекті також визначається порядок управління унітарним підприємством. Окремо визначаються права керівника державного підприємства, а повноваження органу, що здійснює управління об'єктами державної власності, як представника власника, безпосередньо визначені у Законі України „Про управління об'єктами державної власності".

Прикінцевими положеннями проекту з метою врегулювання неузгодженостей вносяться зміни до статей Господарського кодексу України, які регулюють діяльність підприємств, та до Цивільного кодексу України.

Також необхідно зазначити, що Прикінцевими положеннями проекту органам, що здійснюють управління об'єктами державної власності, доручається протягом року з дня набрання чинності цим Законом забезпечити приведення статутів державних підприємств у відповідність із цим Законом. При цьому, встановлюється, що реєстраційний збір за проведення державної реєстрації змін, що вносяться до статутів державних підприємств, або викладення їх у новій редакції, не стягується.

Підсумовуючи викладене, хочемо виразити надію, що підготовлений Міністерством юстиції проект Закону України "Про державні унітарні підприємства", що найближчим часом буде подано Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України, буде підтриманий депутатським корпусом та якнайшвидше прийнятий.

РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО ТА ЙОГО РІЗНОВИДИ

2.1 Поняття державного підприємства

господарювання власність підприємство державний

2.1.1 Загальна характеристика державного унітарного підприємства

Одним із видів підприємств є державне унітарне підприємство, яке створене державою, в особі його компетентних органів, котре держава наділяє необхідним для існування майном, формує статутний фонд, що не ділиться на частини (паї). Уповноважений державою орган (далі - державний орган) затверджує статут унітарного підприємства, розподіляє доходи, через керівника, ним призначеного, керує його діяльністю [24].

Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство", що має забезпечити інформованість учасників господарських відносин про суб'єкти, їх належність до державної власності.

Державне унітарне підприємство створюється, як зазначалось вище, державним органом. Відповідно до Конституції України виконавчу гілку влади в Україні очолює Кабінет Міністрів (Уряд), який організує виконання законодавства в країні, керує центральними і місцевими органами виконавчої влади. До його компетенції відноситься розподіл повноважень у системі органів виконавчої влади. Саме Кабінет Міністрів своїм декретом "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" наділив міністерства і відомства, окремі суб'єкти господарювання державної форми власності (об'єднання підприємств вугільної промисловості та ін.) правами щодо створення державних підприємств, затвердження їх статутів, призначення керівників створених суб'єктів господарювання тощо.

Державне унітарне підприємство створюється в розпорядчому порядку, що означає наявність процедури видання наказу керівника державного органу щодо створення нового господарського суб'єкта. Виданню розпорядчого документа має передувати аналіз ситуації на ринку виробництва товарів або надання послуг у певному сегменті економіки країни, в якому передбачається здійснення діяльності створюваного підприємства. За результатами аналізу готується обґрунтування необхідності створення підприємства державним органом з викладом усіх аспектів, що підлягають вирішенню.

Діяльність державного унітарного підприємства контролюється державним органом, у сфері управління якого воно перебуває. Так, державними унітарними підприємствами енергетики опікується Міністерство палива та енергетики України, державними унітарними підприємствами транспорту -- Міністерство транспорту України тощо [32, c. 516].

Обсяг повноважень державного органу щодо державних унітарних підприємств визначається цим Кодексом, спеціальними законодавчими актами. Зокрема, особливості діяльності і взаємовідносин державного органу і державного унітарного підприємства, що займається виробництвом електроенергії шляхом експлуатації атомної електростанції, визначаються Законами України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" [6, c. 81], "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення".

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

До державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 Господарського Кодексу.

Кабінет Міністрів України встановлює перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність). Передача об'єктів господарського призначення з державної у комунальну власність здійснюється в порядку, встановленому законом.

Не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність підприємства, що здійснюють діяльність, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.

Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом.

Відчуження суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України [31]. Продаж суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється лише на конкурентних засадах.

Майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його окремих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами і виділяються в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного будівництва та акції (частини, паї), що належать державі у майні інших суб'єктів господарювання, можуть бути відчужені на користь громадян чи недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами відповідно до закону.

Приватизація державних (комунальних) підприємств здійснюється не інакше як на виконання державної програми приватизації, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, і в порядку, встановленому законом [12, с. 348].

Приватизація державних (комунальних) підприємств чи їх майна здійснюється шляхом:

- купівлі-продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців;

- викупу цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства, зданого в оренду, у випадках та порядку, передбачених законом;

- викупу майна державного (комунального) підприємства в інших випадках, передбачених законом.

Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями держави або уповноваженого нею органу, який, як уже зазначалось вище, є державним органом виконавчої влади. Підприємство як самостійний господарюючий суб'єкт має власну правоздатність, відокремлене майно, обсяг його прав та обов'язків визначається в статуті. Підставами для виникнення зобов'язань державного підприємства може бути укладена ним угода, плановий акт (державне замовлення), оформлений належним чином державним органом. Орган же, уповноважений управляти від імені держави державним підприємством, діє на підставі власного положення, має статус юридичної особи і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями самостійно.

Керівника державного унітарного підприємства призначає орган, який створив підприємство і до сфери управління якого воно входить (ці органи в більшості випадків збігаються). При призначенні керівника (директора, генерального директора тощо) з ним укладається договір (контракт), у якому визначаються строк повноважень керівника, права та обов'язки як керівника, так і державного органу, умови оплати праці, іншого матеріального забезпечення, умови звільнення, соціальні гарантії, інші умови.

Контракт, як зазначено у статті 21 Кодексу законів про працю України, є різновидом трудового договору і має окреме правове регулювання. Особливості змісту контракту з керівником державного підприємства відбиті в Типовому контракті з керівником державного підприємства, форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України "Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності".

Вимоги до осіб, які очолюють державні підприємства, й до кандидатів на ці посади постійно зростають. Як зазначено у Програмі роботи з керівниками державних підприємств, установ і організацій, затвердженій Указом Президента України від 10 листопада 1995 р., добір кандидатур на посади керівників підприємств передбачає ретельне вивчення професійних та особистих якостей претендентів із кадрового резерву та існуючого складу керівних працівників. Визначаючи претендентів, які мають очолити підприємства, треба враховувати їх професіоналізм, компетентність, досвід роботи на підприємстві відповідної галузі, ініціативність, організаторські здібності, чесність, відданість справі, рівень освіти, загальну культуру тощо. Формування складу керівників підприємств передбачає створення, навчання та постійне оновлення кадрового резерву. До кадрового резерву слід зараховувати керівних працівників та спеціалістів підприємств, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та представницьких органів, які мають відповідну підготовку, виявляють ініціативу, успішно виконують службові обов'язки [30].

Враховуючи, що результати діяльності державного унітарного підприємства можуть істотно впливати на становище в державі, її оцінку на міжнародній арені, а недоліки в роботі можуть завдати шкоди інтересам народу України, до керівників таких господарюючих суб'єктів пред'являються підвищені вимоги, їм може бути надано особливий статус (наприклад, окремі підприємства оборонного комплексу очолюють військовослужбовці).

У останні 10 років спостерігається чітка тенденція до зменшення кількості державних підприємств, здебільшого шляхом приватизації. На сьогодні кількість державних підприємств становить 7213, що у 1,4 рази менше, ніж у 2001 році [додаток Г]. Таким чином держава прагне досягти кількох цілей: по-перше, позбавитись не дуже прибуткових (а то й взагалі збиткових) підприємств, по-друге, наповнити казну за рахунок їх продажу.

Державні та комунальні підприємства можуть бути об'єднані за рішенням власника (уповноваженого ним органу) у державні (комунальні) господарські об'єднання.

Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства (ч. 8 ст. 73 ГК).

2.1.2 Державне комерційне підприємство

Введення поняття "державне комерційне підприємство" свідчить про те, що держава має серед своїх функцій забезпечення отримання прибутку. Від діяльності державних комерційних підприємств держава отримує не тільки позитивний соціальний ефект (оскільки підприємство, створене державним органом, виконує роботи, надає послуги, випускає продукцію, що мають суспільний характер, санкціоновані державою), а й прибутки матеріального характеру. Це -- сплата податків, обов'язкових платежів нарівні з іншими суб'єктами господарювання та відрахування певних коштів державі як власнику, засновнику.

Державні комерційні підприємства діють у конкурентному середовищі, господарюючи на внутрішньому ринку України та встановлюючи зв'язки з партнерами за кордоном, нарівні з суб'єктами господарювання, що відносяться до інших форм власності та інших організаційно-правових форм здійснення підприємницької діяльності, а також з фізичними особами -підприємцями.

Створюючи державні комерційні підприємства, держава деякою мірою "ризикує" частиною свого майна, оскільки останнє в результаті діяльності такого підприємства може бути вилучено у нього в рахунок погашення боргів або в процесі здійснення процедур встановлення платоспроможності або ліквідації. Зумовлюється це закріпленням за державним комерційним підприємством майна на праві господарського відання [18, c. 456].

Кожне державне комерційне підприємство має власний статутний фонд, розмір якого вказується в статуті підприємства. Це не означає, що статутний фонд формується тільки шляхом перерахування на рахунок підприємства грошових коштів. Це можуть бути, частіше за все, кошти виробництва, а також інші матеріальні та нематеріальні активи. Розмір статутного фонду підприємства обов'язково відображається в наказі (розпорядженні) державного органу, який створює підприємство. Як зазначалося вище, такими державними органами можуть бути міністерства та відомства України, інші суб'єкти, уповноважені на це Кабінетом Міністрів України.

Наказ, інший розпорядчий документ органу державної влади про створення підприємства та про визначення розміру його статутного фонду, передує державній реєстрації. У господарській практиці трапляються випадки, коли створення підприємства та встановлення розміру статутного фонду бувають розірвані у часі, оскільки для цього необхідно проводити ряд організаційних заходів. Але до моменту державної реєстрації повинні бути прийняті рішення про створення підприємства, про затвердження його статуту із закріпленням у ньому розміру статутного фонду. Останній є обов'язковим елементом статуту і може змінюватись в порядку, аналогічному для його первісного встановлення, тобто шляхом видання розпорядчого документа державним органом. При цьому його розмір не повинен бути менше мінімального розміру, встановленого законодавством.

Якщо вартість активів підприємства за результатами його діяльності за звітний період (як правило, це рік) виявиться меншою, ніж розмір статутного фонду, державний орган, уповноважений на це, зобов'язаний зменшити розмір статутного фонду, але не нижче, ніж це встановлено законодавством. Зазначена норма направлена на забезпечення гарантій суб'єктам господарювання, які перебувають у відносинах з підприємствами і мають можливість у встановленому законом порядку компенсувати свої збитки, отримані з вини підприємства, за рахунок його активів.

Підприємство самостійно здійснює підприємницьку діяльність, несе відповідальність за прийняті рішення та результати своєї господарської діяльності. І, відповідно, держава та органи, уповноважені управляти підприємством, такої відповідальності не несуть.

Проте самостійність державного комерційного підприємства при здійсненні господарської діяльності не є абсолютною. Воно зобов'язано виконувати розпорядження державного органу, уповноваженого державою на управління ним. Зокрема, у відповідності з постановами Кабінету Міністрів України підприємству може бути доведено державне замовлення, відповідне профілю його господарської діяльності [19, c. 274].

Підприємство зобов'язано виконувати рішення, прийняті державними органами, органами місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, наприклад, під час стихійних лих - для усунення їх наслідків, в інших випадках. Як свідчить господарська практика, рішення цих органів, якими на підприємства покладаються обов'язки з виконання окремих робіт, не завжди відповідають вимогам законодавства. У таких випадках за рішенням суду, а в разі визнання акта неконституційним - Конституційного Суду України, збитки, завдані підприємству, підлягають відшкодуванню. Конкретний розмір збитків у кожному випадку визначається за рішенням суду.

Свою господарську діяльність державне комерційне підприємство здійснює у відповідності з виробничою програмою, розробленою ним самим та затвердженою органом, уповноваженим ним управляти. У програмі обов'язково враховуються державні замовлення та завдання. Підприємства у разі відмови від виконання державного замовлення можуть бути рішенням суду зобов'язані його виконати в примусовому порядку. На виконання державного замовлення укладається договір (контракт), у якому закріплюються всі умови, притаманні господарському договору. Крім виконання державного замовлення (завдання), підприємство має право укладати договори на виконання замовлень. Тут необхідно зазначити, що пріоритетом за інших рівних умов, користується продукція та послуги вітчизняних виробників [25, c. 215].

Майно, закріплене за підприємством на праві господарського відання, є власністю держави, і, відповідно, підприємство обмежене в праві розпорядження ним, зокрема, в праві безоплатної передачі його юридичним та фізичним особам. Відчуження майна, що є у підприємства на праві повного господарського відання, можливе тільки у разі згоди державного органу, уповноваженого управляти підприємством, у порядку, встановленому законодавством. Детальніше процес відчуження майна підприємств на користь суб'єктів господарювання недержавної форми власності та фізичних осіб урегульований Законами України "Про приватизацію державного майна" [12, c. 348], "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" [13, c. 350]. Предметом відчуження може бути цілісний майновий комплекс підприємства - і в цьому разі воно призупиняє своє існування, або цілісні майнові комплекси структурних підрозділів чи окреме індивідуально відокремлене майно - і в цьому разі господарська діяльність підприємства продовжується. Засоби підприємства відчужуються в порядку, встановленому Положенням про порядок відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 2 грудня 1992 р. [31].

Державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди [29, c. 290], призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю:

1. амортизаційний фонд;

2. фонд розвитку виробництва;

3. фонд споживання (оплати праці);

4. резервний фонд;

5. інші фонди, передбачені статутом підприємства

Детальний порядок розподілу коштів, що надходять від здійснення підприємницької діяльності підприємства, встановлено декретом Кабінету Міністрів України "Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій".

Згаданий декрет, зокрема встановлює, що державне підприємство після сплати обов'язкових платежів провадить відрахування від прибутку, що залишається в його розпорядженні, на технічне переобладнання виробництва, освоєння нових технологій, здійснення природоохоронних заходів і нового будівництва та на поповнення власних оборотних коштів за нормативами, встановленими органами, які виконують функції з управління майном, що перебуває у державній власності.

Органи, до сфери управління яких відносяться державні комерційні підприємства, до 15 липня року, що передує плановому, надають Кабінету Міністрів України інформацію про обсяги перерахування прибутку державних комерційних підприємств для їх врахування при формуванні державного бюджету.

Поняття державного комерційного підприємства є новим для нашого законодавства, і особливості його правового регулювання ще підлягають більш детальній регламентації.

У групу державних комерційних підприємств входять підприємства, які не перетворені в акціонерні товариства і на базі яких не створені казенні підприємства. Державні комерційні підприємства знаходяться на повному комерційному розрахунку, мають широку самостійність і практично ті ж права, що й приватні підприємства (за винятком права призначати керівника та здійснювати операції з державним майном).

Важко усвідомити, який реальний зміст вкладається в термін "повний комерційний розрахунок" і в чому його принципова відмінність від "повного господарського розрахунку", який, незважаючи на гігантські зусилля апарату, так і не був реалізований за всі роки панування соціалістичної доктрини.

В Україні навряд чи можна розраховувати на успішну роботу подібних підприємств в умовах, коли права на управління підприємством будуть (принаймні формально) належати підприємству, а матеріальну відповідальність за якість цього управління буде нести держава-власник. Навряд чи також може викликати сумнів і реставрація стилю і методів управління такими підприємствами з боку галузевих міністерств. Державні комерційні підприємства будуть поступово витіснятися казенними підприємствами та акціонерними товариствами з державним капіталом (далі - АТ) [33, c. 75]. Проте і для цієї групи підприємств необхідно розробити систему управління, що забезпечує їх ефективне функціонування.

Щоб забезпечити проведення державної структурної і промислової політики, органи держави повинні володіти таким дієвим інструментом впливу на управлінські рішення АТ, як закріплений у державній власності пакет акцій. Наявність такого пакету є необхідним, але не достатньою умовою ефективного управління державною власністю. Доцільно розробити механізм, за допомогою якого реалізація прав держави-власника не сковувала б заповзятливість менеджерів і трудового колективу підприємства.

На відміну від казенних підприємств АТ з державним капіталом беруть участь в конкуренції. Їх основним завданням є отримання прибутку (комерційні функції). Вони можуть бути оголошені банкрутами, оскільки самостійно відповідають за своїми боргами. Разом з тим ці АТ в критичній ситуації можуть розраховувати на фінансову допомогу держави. Остання обставина виводить державні АТ з жорстких наслідків конкуренції, що знижує стимули ефективного функціонування. І тим не менше невірна установка на те, що державне підприємство приречене на неефективність.

За критерієм участі в капіталі та впливу державних органів на управління можна виділити дві групи АТ: АТ, у яких 100 відсотків капіталу належить державі, та АТ, у яких державі належить контрольний пакет акцій або золота акція.

АТ зі 100-відсотковим державним капіталом несе самостійну майнову відповідальність. Створюється можливість звернення стягнення за боргами на майно такого підприємства.

Більш перспективними є АТ, у яких державі належить контрольний пакет акцій. Таке акціонування при його правильному проведенні вирішить три основні завдання. По-перше, оскільки воно проводиться стосовно до великих підприємств з високою вартістю основних фондів, на ринок цінних паперів надходить значна кількість акцій і створюються умови для реалізації ваучерів через чекові аукціони. По-друге, зберігається можливість впливу на стратегію і тактику акціонованих підприємств з метою забезпечення суспільних інтересів.

Держава може впливати на діяльність АТ, але не як керуючий директор, а як власник акціонер. Відсторонення державних чиновників від прямого командування підприємством в галузі управління виробництвом істотно змінить фактичний статус господарського керівника, розв'яже йому руки і дозволить максимально проявити свої здібності.

2.1.3 Казенне підприємство

Із числа державних підприємств виділяється ще одна група - казенні підприємства - які належать "скарбниці".

Законодавець обмежив створення казенних підприємств окремими сферами діяльності, до яких відносяться випадки, коли [35, c. 275]:

- законом встановлено монополію держави на виробництво продукції або надання послуг тільки підприємствами, що відносяться до державної власності;

- понад п'ятдесят відсотків продукції, що виробляється підприємством, або послуг, що ним надаються, споживає держава в особі її органів або суб'єктів господарювання;

- підприємство є суб'єктом природних монополій;

- продукція, що виробляється підприємством, або послуги, що ним надаються, є суспільно необхідними, але не можуть бути рентабельними (якщо вони становлять понад 50 відсотків виробничої програми підприємства);

- приватизація майна (цілісних майнових комплексів) заборонена законодавством.

В Україні певні види господарської діяльності дозволено здійснювати тільки підприємствам державної форми власності. Ці види діяльності не можуть бути передані іншим суб'єктам, і конкуренція в цих сферах неможлива. До таких видів господарської діяльності відносяться виготовлення грошових знаків, цінних паперів, державних нагород, здійснення спеціального (урядового) зв'язку, виробництво армійського озброєння, експлуатація ядерних об'єктів тощо.

Виходячи з характеру здійснення державними органами та іншими суб'єктами певних функцій держава створює передумови їх існування, замовляючи державним підприємствам продукцію або послуги, які переважно споживають (отримують) зазначені суб'єкти. Такі підприємства також підпадають під статус казенних. Прикладами таких підприємств є суб'єкти підприємницької діяльності державної форми власності, що здійснюють обслуговування органів держави (Державне підприємство "Укрспецюст", Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, підприємства з ремонту військового обладнання (заводи з ремонту бронетанкового озброєння, гелікоптерів, іншої техніки), підприємства, що виробляють комплектуючі деталі подвійного призначення (заводи з випуску оптичних виробів, радіопродукції) та інші) [32, c. 194].

Третя категорія казенних підприємств представлена підприємствами, діяльність яких регламентується Законом України "Про природні монополії" [14, c. 238]. Природною монополією є стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги). Законодавство про природні монополії складається з Повітряного кодексу України, Кодексу торговельного мореплавства України, законів України "Про природні монополії", "Про захист економічної конкуренції" [10, c. 64], "Про Антимонопольний комітет України", "Про транспорт", "Про телекомунікації", "Про трубопровідний транспорт", "Про залізничний транспорт", "Про захист від недобросовісної конкуренції" [9, c. 164], "Про електроенергетику", інших законів України, що встановлюють особливості здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій [5, c. 472]. Суб'єкти природних монополій діють у таких сферах [14, c. 238]:

- транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

- транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

- транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

- передача та розподіл електричної енергії;

- користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

- управління повітряним рухом;

- зв'язок загального користування;

- централізоване водопостачання та водовідведення;

- центральне постачання теплової енергії;

- спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік суб'єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень.

Четверту групу казенних підприємств становлять підприємства, діяльність яких суспільно необхідна, але не є рентабельною.

П'ята група складається з державних підприємств, приватизація яких заборонена законодавством. Це підприємства, які хоч і можуть бути приватизовані, але на сьогодні вони потрібні державі для виконання певних функцій.

На сьогодні в Україні нараховується 43 казенних підприємства.

Створення казенних підприємств здійснюється шляхом видання постанови Кабінету Міністрів України. Діючі казенні підприємства створені на базі існуючих державних підприємств у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України "Про перетворення державних підприємств у казенні" від 30 червня 1998 р. та постановами Кабінету Міністрів України з однаковими назвами -- "Про внесення зміни до переліку державних підприємств, які перетворюються у казенні" від 29 січня 1999 р. № 105, від 10 травня 1999 р. № 791, від 13 грудня 1999 р. № 2295, від 15 жовтня 2001 р. № 1344 [20, c. 953; 21, c. 847].

Статут казенного підприємства затверджується, а його керівник призначається тим органом, до сфери управління якого входить конкретне підприємство. Цей же орган надає дозвіл на здійснення певних видів діяльності, визначає ті види продукції (робіт, послуг), для виготовлення (виконання) і реалізації якої створено таке казенне підприємство [22, c. 458; 23, c. 1049].

У фірмовому найменуванні казенного підприємства має зазначатися, що воно відноситься до категорії казенних. Відповідно, слова "казенне підприємство" повинні міститися в його фірмовій символіці: на вивісці, круглій печатці, кутовому штампі, фірмовому бланку.

Напрям господарської діяльності казенного підприємства визначає орган державного управління. Підприємство не вільне при виборі сфери своєї діяльності. Адже держава створює казенне підприємство спеціально для виробництва визначеної продукції або надання певних послуг. Виробнича програма казенного підприємства складається відповідно до завдань органу, до сфери управління якого воно входить. Завдання доводяться у формі планових актів, які підприємство зобов'язано виконати.

Керівник казенного підприємства організує у відповідності з доведеним завданням виробництво продукції або надання послуг. При цьому забезпечення матеріально-технічними ресурсами може здійснюватись централізовано або децентралізовано. Ціни на продукцію казенного підприємства може встановлювати як Кабінет Міністрів України, так і підприємство самостійно. Ціна повинна враховувати витрати на виробництво одиниці продукції чи надання послуг. У разі якщо Кабінет Міністрів України встановлює ціну нижчу за собівартість, він компенсує різницю між ціною та собівартістю [28].

Правовий режим майна державних підприємств - право оперативного управління. У кожному окремому випадку створення казенного підприємства в його статуті зазначаються повноваження щодо використання закріпленого за ним майна. Воно може використовуватись для виробництва продукції, яка вилучена з цивільного обігу або обмежена в обігу. Частина майна казенного підприємства не може бути відчужена іншим, крім казенних підприємств, суб'єктам господарювання, воно може бути лише списано та утилізовано. Інше майно може використовуватись як державними суб'єктами господарювання, так і суб'єктами, що не належать до державної власності.

Операції по розпорядженню основними фондами, закріпленими за казенними підприємствами, може здійснювати як державний орган, що управляє казенним підприємством (міністерство, відомство України), так і саме підприємство з дозволу цього органу. Цей же орган аналізує ефективність використання державного майна, закріпленого за казенним підприємством, і має право вилучити майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, передати його іншим суб'єктам, що належать до сфери управління цього органу.

Джерелами формування майна казенного підприємства є [3, c. 144]:

1. державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення;

2. кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства;

3. цільові кошти, виділені з Державного бюджету України;

4. кредити банків;

5. частина доходів підприємства, одержаних ним за результатами господарської діяльності, передбачена статутом;

6. інші джерела, не заборонені законом.

Однією з особливостей, що відрізняє казенне підприємство від інших суб'єктів господарської діяльності, є те, що воно отримує кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого входить. Така гарантія, проте, може бути дана не під будь-яку господарську операцію, а лише під ту, що виконується на замовлення державного органу. Обумовлюється це тим, що деякі казенні підприємства, як зазначалось вище, можуть виконувати, крім державних замовлень та завдань, і звичайні господарські договори, тобто діяти як підприємці. І звичайно, видавати гарантії під таку діяльність держава не може. Державний орган може видати гарантію лише у разі, якщо для цього у нього є право і кошти, заплановані у державному бюджеті на ці цілі.

Розподіл і використання прибутку підприємства є однією з найважливіших функцій, яка впливає на формування фондів підприємства, матеріальне стимулювання його робітників. Разом з іншими положеннями цей порядок повинен відображатися у статуті підприємства. Останній має довгостроковий характер і повинен забезпечувати оптимальне співвідношення інтересів держави і трудового колективу. Органи, уповноважені на управління казенними підприємствами, при закріпленні у статуті підприємства питань розподілу і використання прибутку повинні керуватися нормативними актами Кабінету Міністрів України відносно цього.

Нормальне функціонування казенних підприємств підтримується жорсткою дисциплінарною відповідальністю, але навряд чи вони зможуть претендувати на досить високу економічну ефективність. Витрати на їх утримання складуть вагому частину державного бюджету. Зі сказаного випливають щонайменше два висновки: по-перше, чисельність казенних підприємств необхідно звести до розумного мінімуму; по-друге, стосовно до них доцільно розробити спеціальну систему управління.

Вирішення проблеми управління казенними підприємствами можна знайти на шляхах запозичення досвіду управління державними підприємствами в розвинених країнах. Проте в різних країнах він різний і враховує конкретні особливості даної країни.

Зберігши адміністративну підпорядкованість підприємств, необхідно виключити колишні найбільш істотні недоліки командної системи. До них слід віднести насамперед відсутність у керівництва підприємством стимулів до прояву ініціативи і ризику, а також фактично відсутність відповідальності за наслідки прийнятих вищестоящими органами рішень.

Засобом подолання зазначених та інших недоліків існуючої раніше системи управління може бути: по-перше, колегіальність у прийнятті найважливіших господарських рішень високо компетентними особами, по-друге, застосування конкурсної системи добору керівних кадрів, по-третє, використання в ряді випадків незалежних експертних оцінок.

2.2 Комунальне унітарне підприємство

Комунальні унітарні підприємства (далі -- комунальне підприємство) складають окрему групу підприємств, що відрізняються від підприємств, описаних вище. Власниками комунальних підприємств є територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах або територіальні громади перелічених адміністративно-територіальних одиниць, майно яких перебуває в управлінні районної або обласної ради. Комунальне підприємство у відповідності із статтями 26, 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" створюється на сесії відповідної ради і оформляється рішенням останньої. У рішенні має бути зазначена назва підприємства, встановлений розмір статутного фонду, орган, уповноважений від імені ради виконувати функції по управлінню підприємством [11, c. 170].

Управління комунальними підприємствами здійснюють виконавчі органи рад - виконавчі комітети, відділи, управління, комітети та інші органи сільських, селищних, міських рад. Функції управління комунальними підприємствами обласних та районних рад можуть бути передані відповідним місцевим державним адміністраціям, що не виключає можливості створення в структурі апарату відповідної ради спеціального підрозділу. Перелічені органи діють на професійній, постійній засаді і здійснюють повсякденне управління діяльністю комунальних підприємств, виконуючи функції, передані їм радами. Про виконання наданих радами повноважень органи управління комунальними підприємствами звітують перед радами як представниками власників - територіальних громад.

На сьогоднішній день в Україні нараховується 16636 комунальних підприємства та 63910 комунальних організації. На відміну від державного сектора, у комунальному спостерігається значний ріст кількості підприємств - на 21% порівняно із 2001 роком, а число комунальних організацій та установ виросло на 23,5% порівняно із 2005 роком.

Є два різновиди комунальних унітарних підприємств:

- комунальне комерційне підприємство;

- комунальне некомерційне підприємство.

Правовий статус комунального комерційного підприємства схожий із статусом державного унітарного комерційного підприємства, а комунального некомерційного - із статусом казенного підприємства. Але є і відмінності.

Комунальне підприємство має статутний фонд, розмір якого визначається радою при створенні підприємства і може бути змінений за рішенням останньої. Формує статутний фонд комунального підприємства виконавчий орган ради, що був визначений радою як орган управління підприємством. До статутного фонду комунального підприємства передається майно, що перебуває у комунальній власності відповідної територіальної громади, та грошові кошти місцевого бюджету у відповідності з вимогами Бюджетного кодексу України. Реєстрація комунального підприємства здійснюється на загальних засадах, як і підприємств інших форм власності [2, c. 189].

Найменування створюваного комунального унітарного підприємства повинно містити слова "комунальне підприємство" та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство. Наприклад, "Комунальне підприємство "Автодор" Київської міської ради".

Комунальне підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом і не несе відповідальності за зобов'язаннями органів місцевого самоврядування, воно тільки здійснює перерахування частини прибутку у відповідності з вимогами статуту.

Для закупівель товарів, робіт чи послуг комунальне унітарне підприємство застосовує процедури закупівель, визначені Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Безпосереднє управління діяльністю комунального підприємства здійснює його керівник (директор, начальник), який призначається на посаду органом місцевого самоврядування, уповноваженим на це радою. З керівником комунального підприємства укладається контракт, у якому визначаються права та обов'язки сторін, умови матеріального, організаційно-технічного, соціально-побутового забезпечення його діяльності, строк його дії, умови розірвання. Умови оплати праці керівника комунального підприємства повинні відповідати вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 р. "Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств". Цей документ, поряд із статутом підприємства, визначає правове становище керівника комунального підприємства [27]. Керівник звітує перед органом, уповноваженим радою. Періодичність звітів може бути різною, звичайно це квартал та рік.

Комунальні підприємства зобов'язані, як і інші суб'єкти господарювання, виконувати рішення органів державної влади та місцевого самоврядування. При цьому органи місцевого самоврядування мають більший обсяг повноважень щодо до комунальних підприємств, оскільки виконують не тільки функції управління, але й функції їх власника. Виконання рішень цих органів може завдати підприємствам збитки, які мають бути відшкодовані цими органами.

Серед комунальних підприємств є такі, щодо яких місцеві ради приймають рішення про включення їх до переліку суб'єктів, на які не поширюється Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом", оскільки процедури банкрутства можуть негативно вплинути на життєзабезпечення населеного пункту або їх сукупності [7, c. 440]. Це, насамперед, містозасновуючі підприємства, природні монополії (підприємства водо-, газо-, енергозабезпечення та ін.).

2.3 Державні об'єднання підприємств, особливості їх утворення та функціонування

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.

Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо) і діють на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання [16, c. 291].

Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність - утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

Управління державним (комунальним) господарським об'єднанням здійснюють правління об'єднання і генеральний директор об'єднання, який призначається на посаду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Склад правління визначається статутом об'єднання. Порядок управління державним (комунальним) господарським об'єднанням визначається статутом об'єднання відповідно до закону.

Підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або транснаціональної промислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи).

Промислово-фінансова група (ПФГ) - об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції [15, c. 88].

До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові і проектні установи, інші установи і організації усіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин.

Промислово-фінансова група (ПФГ) не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання.

Головне підприємство або учасник ПФГ не несе відповідальності за зобов'язаннями держави. Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями головного підприємства або учасника ПФГ.

Порядок утворення та інші питання діяльності промислово-фінансових груп визначаються законом про промислово-фінансові групи, іншими нормативно-правовими актами.

Холдингова компанія - публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності).

Державна холдингова компанія - холдингова компанія, утворена у формі акціонерного товариства, не менш як 100 відсотків акцій якого належить державі.

Холдингові компанії можуть утворюватися органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або разом з іншими засновниками шляхом об'єднання у статутному фонді холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) та іншими суб'єктами на договірних засадах.

Державні холдингові компанії утворюються органами, уповноваженими управляти державним майном, та/або державними органами приватизації.

Єдиним акціонером державної холдингової компанії від моменту її утворення до завершення процедури приватизації або припинення є держава.

Засновниками державних холдингових компаній у процесі корпоратизації державних підприємств є органи, уповноважені управляти державним майном. Засновниками державних холдингових компаній у процесі приватизації державних підприємств є органи, уповноважені управляти державним майном, та/або державні органи приватизації відповідно до законодавства.

Статутний фонд державної холдингової компанії формується за рахунок належних державі акцій (часток, паїв) відповідних господарських товариств у встановленому законодавством порядку.

Галузі або сфери діяльності, в яких не допускається утворення державних холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Ініціатором утворення державної холдингової компанії в процесі корпоратизації може бути державне підприємство та/чи орган, уповноважений управляти державним майном.

Ініціатором утворення державної холдингової компанії в процесі приватизації може бути: по-перше, державний орган приватизації, по-друге, підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію, по-третє, господарські товариства, утворені в процесі корпоратизації.

Ініціатор утворення державної холдингової компанії подає органу, уповноваженому управляти державним майном:

- обґрунтування доцільності утворення державної холдингової компанії;

- перелік підприємств та їх структурних підрозділів, на базі яких пропонується утворити державну холдингову компанію та її корпоративні підприємства;

- проект статуту державної холдингової компанії.

У разі якщо ініціатором утворення державної холдингової компанії є орган, уповноважений управляти державним майном, перелік підприємств та їх структурних підрозділів, на базі яких пропонується утворити державну холдингову компанію та її корпоративні підприємства, і проект статуту державної холдингової компанії готує цей орган.

Рішення про утворення державної холдингової компанії в процесі корпоратизації та приватизації приймає орган, уповноважений управляти державним майном, та/або державний орган приватизації за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Порядок утворення державних холдингових компаній затверджується центральним органом виконавчої влади з питань економіки та Фондом державного майна України.

Управління пакетами акцій державних холдингових компаній здійснюється відповідно до законодавства [8, c. 682].

Акції державних холдингових компаній не можуть бути передані в управління будь-яким особам.

Державні пакети акцій (часток, паїв) та державне майно, передані державою до статутного фонду державної холдингової компанії, не можуть бути відчужені або перебувати в заставі, використані для формування статутних фондів будь-яких підприємств.

Державній холдинговій компанії забороняється вчиняти будь-які дії, що можуть призвести до відчуження акцій (часток, паїв) або майна, внесених до її статутного фонду, до завершення процесу її приватизації.

Державна холдингова компанія не може бути корпоративним підприємством іншої холдингової компанії.

Рішення про приватизацію державної холдингової компанії може бути прийнято лише після прийняття рішення про приватизацію всіх корпоративних підприємств, пакети акцій (часток, паїв) яких передано до статутного фонду такої холдингової компанії.

Підготовку до продажу акцій державної холдингової компанії проводять її засновник (засновники) та державні органи приватизації у встановленому законодавством порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. При цьому акції (частки, паї) корпоративних підприємств, внесені до її статутного фонду, не передаються державним органам приватизації з метою їх подальшого продажу.

Пакети акцій (часток, паїв) або інше майно, передані до статутного фонду державної холдингової компанії, перебувають у державній власності і закріплюються за нею на праві господарського відання.

Державна холдингова компанія спільно з органом, уповноваженим управляти державним майном, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, обирає представника, який буде представляти інтереси холдингової компанії на загальних зборах корпоративного підприємства.

Орган, уповноважений управляти державним майном, зобов'язаний прийняти рішення з кожного питання, внесеного до порядку денного загальних зборів, та надати відповідне доручення на голосування представнику в термін та в порядку, визначені Кабінетом Міністрів України.

Представник має право брати участь у загальних зборах тільки після отримання відповідного доручення на голосування від органу, уповноваженого управляти державним майном.

Якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями корпоративного підприємства.

Загальні засади функціонування холдингових компаній в Україні, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації регулюються Законом України "Про холдингові компанії в Україні" та іншими нормативно-правовими актами [16, c. 291].

ВИСНОВОК

Отже, поняття суб'єкта господарювання загалом та державної власності зокрема характеризує економіку будь-якої країни, увесь її державний сектор, а також ефективність управлінської діяльності органів влади у сфері державного господарювання.

У роботі проведено дослідження та охарактеризовано основні організаційно-правові форми підприємств. Виявлено спільні та відмінні ознаки різних видів підприємств, різної форми власності.

Також у першому розділі наведено огляд законодавчо-нормативної бази, на підставі якої здійснюється регулювання діяльності суб'єктів господарювання державної власності.

У другому розділі роботи розкрито поняття державного підприємства та дана характеристика його основних видів - державного унітарного (у тому числі державного комерційного та казенного) та комунального унітарного підприємства, виявлено їх спільні та відмінні риси.

Детально досліджено державні об'єднання підприємств, особливості їх утворення та функціонування у сучасному економічному секторі України.

На нашу думку, робота виконана на актуальну для сучасної України тему. Як загальновідомо, у СРСР керування усім економічним сектором країни здійснювала держава. Владні органи затверджували плани виробництва, вирішували, що виробляти, у яких кількостях та кому продавати. Держава також контролювала ціну. Після розпаду Радянського Союзу молода Українська держава миттєво опинилась у світі, де панують не планово-соціалістичні відносини, а жорсткий капіталізм та конкуренція. З'явились поняття "приватна власність" та "підприємництво", та явище приватизації. Причому цей процес відбувався настільки інтенсивно, що частка державних підприємств із майже 100% на початку 90-х років зменшилась близько до 2%.