Главная
База знаний "Allbest"
Государство и право
Правові основи та особливості банкрутства окремих суб'єктів господарювання
Правові основи та особливості банкрутства окремих суб'єктів господарювання
Причини банкрутства як засобу оздоровлення економіки. Правова база з питань банкрутства підприємств як форма реалізації державної політики в сфері оздоровлення економіки. Особливості банкрутства окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.10.2012 |
| Размер файла | 163,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Правові основи та особливості банкрутства окремих суб'єктів господарювання
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Теоретичні засади банкрутства
- 1.1 Суть, ознаки та причини банкрутства
- 1.2 Банкрутство як засіб оздоровлення економіки
- 1.3 Прогнозування та визначення банкрутства підприємства
- Розділ 2. Правові основи та особливості банкрутства окремих суб'єктів господарювання
- 2.1 Правова база з питань банкрутства підприємств як форма реалізації державної політики в сфері оздоровлення економіки
- 2.2 Особливості банкрутства окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності
- Розділ 3. Практична частина
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
Перехід до ринкової економіки зумовив виникнення нового для нашої фінансової політики поняття - "банкрутство підприємства". В умовах нестабільної економіки, уповільнення платіжного обороту, високої інфляції, нестабільності податкової системи, політичної нестабільності, невизначеності, недостатньої кваліфікації менеджерів підприємства інститут банкрутства набуває все більшого поширення. Разом з тим у практиці останніх років спостерігаються випадки навмисної самоліквідації підприємств, які забезпечивши залучення значного обсягу позикового капіталу (у грошовій, товарній та інших формах) і використавши його з метою наживи окремих осіб, оголошують себе банкрутами для того, щоб уникнути розрахунків.
Банкрутство підприємств є відносно новим явищем для економіки України. Практика показує, що в умовах нестабільності економіки, грошового дефіциту, часто змінюваного законодавства, багато підприємств стають неплатоспроможними, що може призвести до їх банкрутства.
Питанню діагностики банкрутства підприємств в економічній науці приділяється значна увага. Це зумовлене тим, що:
банкрутство певного суб'єкта господарювання призводить до порушення макроекономічної рівноваги;
від того, наскільки об'єктивно проведено оцінку ступеня ймовірності банкрутства підприємства, залежить ціна підприємства, його інвестиційна привабливість, що також негативно відбивається на економічних інтересах держави.
Таким чином, аналіз діагностики банкрутства і підтримки платоспроможності підприємства є досить актуальним в Україні.
Аналіз останніх досліджень щодо банкрутства знайшов своє відображення в працях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених: П, Баренбойма, С. Брукса, Е. Контрумена, К. Мастерса, Т. Мітчелла, Н. Тримбела, М. Білик, І. Бланка, М. Білухи, О. Терещенка, Є. Мниха, В. Загорського та інших.
Значна кількість робіт економістів присвячена організації антикризового управління на підприємстві, а також велика увага приділена прогнозуванню кризового стану на підприємстві. Але слід зауважити, що у вітчизняній літературі досліджувана проблеми розглядалася лише в окремих аспектах.
Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: "Банкрутство підприємства як економічне явище".
Об'єкт дослідження - економіка підприємництва.
Предмет дослідження - банкрутство підприємства.
Мета дослідження полягає в узагальненні теоретичних положень та практики щодо аналізу ймовірності банкрутства підприємств та визначення заходів щодо попередження та уникнення банкрутства.
Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:
1) розглянути теоретичні засади банкрутства;
2) проаналізувати суть, ознаки та причини банкрутства підприємств;
3) дослідити прогнозування та визначення банкрутства підприємств;
4) вивчити правову базу з питань банкрутства;
5) розглянути особливості банкрутства окремих суб'єктів підприємницької діяльності.
Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.
Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.
Розділ 1. Теоретичні засади банкрутства
1.1 Суть, ознаки та причини банкрутства
Ринкова економіка, що є основою розвитку західних країн, впродовж багатьох десятиліть і сторіч виробила певну систему контролю, діагностики і по можливості захисту підприємств від повного краху. або систему банкрутства. Достатня універсальність цієї системи робить її прийнятною для розробки з урахуванням особливостей національної економічної політики, механізму захисту підприємств і запобігання їх банкрутству в Україні. Усунення з ринку збанкрутілих підприємницьких структур - неодмінна умова ефективного ринкового механізму. Проте запобігти банкрутству, забезпечити тривале процвітання цих структур - завдання значно важливіше.
Підприємство у кризовому стані опиняється не відразу, а рух до нього починається з погіршення певних показників, які характеризують симптоми банкрутства. Існують цілком конкретні симптоми настання тотальної заборгованості та повної неплатоспроможності підприємства.
Поняття "банкрутство" органічно властиве сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства задовольняти вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.
За нормальних умов господарювання акціонери та кредитори сподіваються на винагороду, рівень якої залежить від ступеня прибутковості підприємства. Одна з перших ознак можливого банкрутства - спад прибутковості нижче за вартість його капіталу. Відсотки за кредит і дивіденди, що сплачуються підприємством, перестають відповідати сучасним ринковим умовам господарювання, а вкладання коштів у таке підприємство стає невигідним [11, 136].
банкрутство правова база підприємницький
Банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідної процедури.
Ознаками банкрутства як у світовій практиці, так і у вітчизняних умовах вважаються такі кількісні чинники: низька величина показника відношення руху грошових коштів до загальних зобов'язань, висока величина показника відношення боргових зобов'язань до акціонерного капіталу й показника відношення боргових зобов'язань до загальної суми активів, низький дохід на інвестиції, низька рентабельність, низька величина відношення оборотного капіталу до загальної суми активів і низька величина відношення оборотного капіталу до продажів, нестабільний прибуток, значне збільшення коефіцієнта Бета (коефіцієнт Бета відображає зміни ціни акції компанії щодо ринкового індексу), велика різниця між ринковою ціною акції і балансовою вартістю акції, зменшення дивідендних платежів, високий показник відношення постійних витрат до загальних витрат (так званий операційний леверидж) тощо.
До якісних чинників, які вказують на ймовірність банкрутства, можна зарахувати такі: погана система фінансової звітності та нездатність контролювати витрати (це пояснюється як некваліфікованим управлінням, так і недосвідченістю компанії), спад у галузі, високий рівень конкуренції, нездатність одержувати відповідне фінансування і значні кредитні обмеження на будь-яке одержуване фінансування, нездатність погасити прострочені зобов'язання, входження у сфери, де в керівництва немає досвіду роботи, нездатність компанії впроваджувати сучасні технології, особливо в технологічно орієнтованому бізнесі, високий рівень комерційного ризику, сприйнятливість до суворого урядового регулювання (на приклад, закони регулювання орендної плати, що торкаються інтересів орендодавців).
Рис. 1.1 Симптоми банкрутства
Процес зростання банківських процентних ставок і цін зумовлює подорожчання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, яке випереджає підвищення цін на готову продукцію, збільшує за інших однакових умов кредиторську заборгованість підприємств. Усе це потребує додаткових кредитних ресурсів і призводить до негативних змін у структурі зобов'язань підприємства через підвищення середньої вартості пасивів [12, 456].
У подальшому наростають кризові явища, більш явні ознаки банкрутства, які зумовлено різкими змінами структури балансу підприємства, а саме:
труднощі з готівкою та різке зменшення грошових коштів на рахунках;
збільшення дебіторської та кредиторської заборгованості;
зниження обсягів продажу (хоча перед ліквідацією підприємства можливий повний розпродаж його продукції);
затримка з поданням звітності, наявність конфліктних ситуацій на підприємстві.
Різноманітні причини банкрутства підприємств можна поділити на:
зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати;
внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації виробництва на самому підприємстві.
Результатом одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства. На своєму шляху до повної неплатоспроможності підприємство проходить такі стадії погіршення економічного стану:
1. Приховане банкрутство характеризується зовнішньою непомітністю погіршення економічного стану. Обсяг продаж не зменшується, працівників не звільняють. Погіршення стану підприємства усвідомлює лише невелика група фахівців.
2. Фінансова нестійкість відрізняється порушенням грошових потоків, нестачею оборотних коштів, підвищенням рівня конфліктності на підприємстві через неузгодженість дій різних підрозділів.
3. Явне (реальне) банкрутство характеризується неспроможністю підприємства сплачувати свої борги, тут виникає невідповідність грошових потоків, а також зовнішні конфлікти з партнерами по бізнесу. Об'єктивним виходом з цієї ситуації є досудова санація, реструктуризація виробництва, мирова угода або порушення процедури банкрутства.
Банкрутство означає фінансову неспроможність підприємства і прогнозування банкрутства вимагає ретельного фінансового аналізу, передусім - показників платоспроможності та кредитоспроможності.
Якщо є можливість з достатньою точністю передбачити, що підприємство наближається до фінансової кризи, тоді його можна захистити і вжити антикризових дій. Однак слід зазначити, що кризовий стан підприємства - це процес, який виникає впродовж якогось проміжку часу і посходить декілька стадій. На кожній стадії розвитку негативної тенденції стан підприємства має свої відмітні ознаки:
на стадії 1: затримки з наданням звітності, зниження її якості; зміни в структурі балансу: різке зменшення грошей на рахунках; збільшення сум дебіторської і кредиторської заборгованості, їх старіння і разбалансування; зниження обсягів продажів; необґрунтована зміна постачальників; зміни в структурі управління; різноманітні реорганізації підприємства (відкриття й закриття представництв, філіалів, дочірніх суспільств тощо); приховане зниження ціни підприємства, падіння курсу його акцій; зниження доходів (прибутку) від основної діяльності;
на стадії II: труднощі з готівкою; зменшення надходження грошових коштів від господарських операцій; конфлікти у вищому керівництві; порушення термінів виплати заробітної плати; зростання плинності кадрів; погіршення соціально-психологічного клімату в трудовому колективі; встановлення нереальних цін на продукцію; позачергові перевірки фінансово-контролюючих органів; труднощі в отриманні комерційних кредитів; виникнення збитків;
на стадії ІІІ: незадовільна структура балансу; скупчення на складі готової продукції, яка явно не реалізується; падіння обсягів виробництва; низька заробітна плата; скорочений робочий день (тиждень); зростання збитків; нестача оборотних коштів; нездатність погасити термінові зобов'язання.
Із сказаного виходить, що банкрутство, хоча й болючий, але закономірний процес, а отже, підлягає управлінню. Стан неплатоспроможності підприємств нерівномірний за зовнішніми ознаками, тому управління ним складне й неуніверсальне. Воно здійснюється як на макрорівні за допомогою створеної системи моніторингу, так і на мікрорівні господарської діяльності в результаті антикризового управління.
1.2 Банкрутство як засіб оздоровлення економіки
Економічний зміст банкрутства полягає в тому, що із господарського обороту вилучаються неплатоспроможні підприємства. Оскільки економічна неспроможність одного підприємства відображується на фінансовому стані інших суб'єктів господарювання, які є його контрагентами, то банкрутство дає можливість іншим підприємствам покращити свої справи та досягнути фінансової стабільності.
Без процесу банкрутства економіка не може бути еластичною. Економічна відповідальність, формою реалізації якої виступає банкрутство, дає можливість господарюючим суб'єктам працювати ефективно. В протилежних випадках фінансові, трудові, матеріальні ресурси через ринкову інфраструктуру переходять від неефективно до успішно працюючих підприємств. Таким чином, банкрутство підприємств перетворюється на плату за результативність виробничо-господарської діяльності. Підприємство, яке не здатне до конкуренції і не знайшло свого місця на ринку товарів і послуг, не маючи власних резервів проводити санацію або реструктуризацію, повинне припинити своє існування, щоб створити можливість на його місці виникнути іншому, конкурентоспроможному підприємству. Для того щоб упорядкувати процес банкрутства, запобігти так званому "фіктивному банкрутству", необхідно мати відповідну базу, яка регламентує процедуру санації чи ліквідації підприємства. Законодавство про банкрутство захищає право власності і дає можливість власникам проводити необхідні економічні рішення, які не суперечать законодавству, і відповідно - брати на себе всю відповідальність за рішення і ризики. З іншого боку, господарське законодавство покликане захищати кредиторів від недобросовісних і неплатоспроможних партнерів, гарантувати їм повернення вкладених у підприємство коштів.
Державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", здійснює державний орган з питань банкрутства.
Державний орган з питань банкрутства має такі повноваження:
сприяє створенню організаційних, економічних умов, необхідних для реалізації процедур для відновлювання платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
пропонує арбітражному суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, щодо яких порушена справа про банкрутство;
організує систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);
здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють дії як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією ліквідатори);
забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;
здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;
організує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;
готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак прихованого, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%;
готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України типові документи щодо здійснення процедури банкрутства.
Законодавством України передбачені заходи щодо запобігання банкрутству боржника та його позасудові процедури:
1. Засновники (учасники) боржника - юридичної особи, власник майна, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству підприємства-боржника.
2. Власником майна боржника державного чи приватного підприємства, засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, кредиторами боржника, іншими особами в межах заходів щодо запобігання банкрутству боржника може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і відновлення платоспроможності боржника (досудова санація).
3. Надання фінансової допомоги боржнику зобов'язує його взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які надали таку допомогу.
4. Досудова санація державних підприємств проводиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведення досудової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється законом про Державний бюджет України.
Територіальним органом з питань банкрутства є регіональне (обласне) управління Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції.
1.3 Прогнозування та визначення банкрутства підприємства
Незадовільний стан фінансів підприємства, ознаки наближення банкрутства повинні постійно знаходитися під контролем фінансового менеджера. У міжнародній практиці для визначення ознак банкрутства використовуються методичні підходи, в основу яких покладено моделі прогнозування банкрутства підприємств. Професор Нью-Йоркського університету Е. Альтман розробив алгоритм розрахунку кредитоспроможності підприємства, який одержав назву "Z-рахунок". Алгоритм дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити підприємства на ті, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів. Ознаки банкрутства визначає розрахунок формули "Z-рахунка" Альтмана:
Для визначення ймовірності банкрутства підприємства розрахунковий "Z-paxy-нок" порівнюють з його критичним значенням. Якщо після зроблених розрахунків виявиться, що "Z-рахунок" дорівнює або менше 1,8, то ймовірність банкрутства розглядуваного підприємства дуже висока; при величині "Z-рахунку" від 1,8 до 2,7 - імовірність банкрутства висока; від 2,6 до 2,9 - банкрутство достатньо ймовірне; від 3,0 і вище - ймовірність банкрутства дуже низька. У вітчизняній практиці господарювання застосування "Z-рахунку" пов'язане з певними труднощами, тому що коефіцієнти регресії розраховувалися Е. Альтман ом за результатами господарської діяльності фірм, що функціонували у зовсім іншому конкурентному ринковому середовищі і не враховують галузеві особливості господарювання в умовах України. Для практичних цілей визначають такі три фінансових коефіцієнта і установлюють їх нормативи:
1. Коефіцієнт поточної ліквідності Кп л - відношення оборотних активів (за відрахуванням витрат майбутніх періодів) до суми термінових зобов'язань:
де Ао - оборотні активи підприємства;
Н - кредиторська заборгованість підприємства;
М - короткотермінові кредити і позички підприємства;
2. Коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами Ко - відношення величини власних оборотних коштів до загальної величини оборотних коштів:
де Ев - величина власних оборотних коштів; Аз - загальна величина оборотних коштів.
3. Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності Кв п:
де Кп. лt2 - коефіцієнт потокової ліквідності відповідно на кінець і початок звітного (розрахункового) періоду;
У - період відновлення (втрати) платоспроможності;
t - тривалість звітного (розрахункового) періоду.
Якщо у підприємства значення вказаних розрахункових коефіцієнтів нижче нормативних, то підприємство підпадає під вплив Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Позитивною якістю такої моделі є її простота та можливість застосування в умовах обмеженого обсягу інформації про підприємство.
Розглянемо методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства відповідно до наказу Міністерства економіки від 17 січня 2001р. № 10.
Поточною платоспроможністю може характеризуватися фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово сум наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідає законодавчому визначенню як неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, у тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. Економічним показником ознак поточної платоспроможності (Пп) за наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов'язань, що визначаються за формулою:
де А040, A045, А220, А230 - відповідні рядки активу балансу;
П620 - підсумок IV розділу пасиву балансу.
Від'ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу свідчить про поточну неплатоспроможність підприємства.
Фінансовий стан підприємства, в якого на початку і в кінці звітного кварталу мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, відповідає законодавчому визначенню боржника, який неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку сплати.
Ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, мають місце, якщо на початку і в кінці звітного кварталу, що передував поданню заяви про порушення справи про банкрутство, мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) у кінці звітного кварталу менше їх нормативних значень - 1,5 і 0,1 відповідно.
Коефіцієнт покриття характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів і визначається як відношення суми оборотних коштів до загальної суми поточних зобов'язань за кредиторами банку, інших позикових коштів і розрахунків з кредиторами.
Коефіцієнт покриття визначається за формулою:
де А260 - підсумок II розділу активу балансу.
Коефіцієнт забезпечення власними засобами характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової сталості, визначається як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів до вартості наявних у підприємства оборотних активів - виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів,
Коефіцієнт забезпечення власними засобами визначається за формулою:
де П380 - підсумок розділу І пасиву балансу;
А060, А200 - підсумки І і II розділів активу балансу відповідно.
Якщо в кінці звітного кварталу хоча б один із зазначених коефіцієнтів перевищує його нормативне значення або протягом звітного кварталу спостерігається їх зростання, перевага повинна надаватися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство.
Якщо протягом терміну, установленого планом санації боржника, забезпечується позитивний показник поточної платоспроможності і перевищення нормативного значення коефіцієнта покриття (Кп > 1,5) при наявності тенденції зростання рентабельності, платоспроможність боржника може вважатися відновленою (відсутні ознаки потенційного банкрутства).
Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприємство не отримало прибутку, то такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше ніж через застосування ліквідаційної процедури.
Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності (за підсумками року Кп < 1 за відсутності прибутку) відповідає фінансовому становищу боржника, коли він, відповідно до закону, зобов'язаний звернутися в місячний строк до арбітражного суду з заявою про порушення справи про банкрутство, тобто коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання його грошових зобов'язань у повному обсязі перед іншими кредиторами [12, 470].
Якщо на початку звітного періоду, що передував поданню заяви до арбітражного суду про порушення справи про банкрутство, були відсутні ознаки надкритичної неплатоспроможності, тобто фактичний коефіцієнт покриття перевищував 1 при нульовій або позитивній рентабельності, це може свідчити про наявність ознак фіктивного банкрутства.
Економічними ознаками дій щодо доведення до банкрутства може вважатися таке фінансове становище боржника, якщо підприємство не мало ознак надкритичної неплатоспроможності напередодні виконання угод, укладених з корисливих мотивів, або здійснення інших дій, які, відповідно до статті 1564 Кримінального кодексу України, кваліфікуються умисними, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності.
Якщо на окремих стадіях провадження у справі про банкрутство буде встановлено, що боржником подані недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, що свідчать про його фінансове та майнове становище, яке фактично характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, у таких випадках можуть мати місце ознаки приховування банкрутства.
З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибуткове працюючого підприємства і вживання випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, проводиться систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємства (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера.
Коефіцієнт Бівера Кб розраховується як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов'язань за формулою:
де Ф220 і Ф260 - чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 220 і 260 форми № 2 "Звіт про фінансові результати" відповідно;
П480 і П620 - довгострокові і поточні зобов'язання (підсумки розділів III і IV), наведені у рядках 480 і 620 форми № 1 "Баланс", ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, в якого протягом тривалого часу (1,5-2 роки) коефіцієнт Вівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва. Така тенденція врешті-решт призводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг і його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає менше 0,1.
Положення Закону України не застосовуються до юридичних осіб-підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийняте рішення щодо цього. На такі підприємства поширюється дія Постанови Кабінету Міністрів України від 17 березня 2000 р. № 515. "Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств".
Досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності державного підприємства-боржника, які здійснюються органом, уповноваженим управляти державним майном боржника, з метою запобігання його банкрутству до початку порушення провадження у справі про банкрутство.
Для розроблення плану досудової санації на підприємстві утворюється робоча група на чолі з керівництвом підприємства, до складу якої входить також представник уповноваженого органу та можуть залучатися кредитори за їхньою згодою. У разі надходження пропозицій від потенційних інвесторів план досудової санації розробляється за їхньою участю.
План досудової санації державних підприємств повинен містити:
реквізити підприємства;
відомості про фінансово-господарське становище;
заходи щодо відновлення платоспроможності (реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних засобів, передача майна в оренду, відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення короткотермінових кредитів у довгострокові, скорочення працюючих тощо і термін їх здійснення;
розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів;
визначення джерел фінансування заходів (зобов'язання інвесторів, кредиторів щодо погашення боргу або надання фінансової допомоги, кошти державного бюджету, кошти, отримані від оренди майна, відчуження основних засобів, погашення дебіторської заборгованості, кредити банків тощо);
умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації;
очікувані наслідки виконання плану досудової санації.
Крім цього, неплатоспроможні підприємства та організації, майно яких перебуває у державній власності, вносяться до реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій відповідно до Положення про реєстр неплатоспроможних підприємств та організацій, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.1996 № 1403. Ведення реєстру здійснює державний орган з питань банкрутства для організації роботи із зазначеними підприємствами і здійснення заходів запобігання їх банкрутству.
Розділ 2. Правові основи та особливості банкрутства окремих суб'єктів господарювання
2.1 Правова база з питань банкрутства підприємств як форма реалізації державної політики в сфері оздоровлення економіки
Правову базу для визнання суб'єктів підприємництва банкрутами становить Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Крім того, норми, що регулюють порядок визнання юридичних осіб банкрутами, містяться також у Господарському кодексі України, Законах України від 19 березня 1996р. № 93/96-ВР "Про режим іноземного інвестування", від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства", в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, рекомендаціях Національного банку України. Поряд з цим практика застосування законодавства про банкрутство узагальнювалась президією Вищого Господарського суду України.
Сучасне законодавство про банкрутство вирішує низку таких важливих питань:
1. Охорона інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника.
2. Охорона інтересів одних кредиторів від недобросовісних дій інших кредиторів.
3. Охорона інтересів боржника від недобросовісних дій його кредиторів. Існує декілька шляхів виходу підприємства зі стану банкрутства:
1. Адміністративне керування. Призначення досвідченого адміністратора полягає в тому, щоб урятувати підприємство від банкрутства.
2. Адміністративна ліквідація. Заставні кредитори призначають ліквідаторів. Заставний кредитор - це кредитор, наприклад банк, який дає позичку під гарантовану заставу. Ліквідатор значною мірою виконує функції адміністратора, з тією лише різницею, що його завдання полягає у забезпеченні достатньої кількості коштів для розрахунків із кредиторами.
3. Добровільна ліквідація. Підприємство за власним бажанням залишає бізнес, а акціонери призначають ліквідатора для реалізації активів підприємства для того, щоб повернути кошти кредиторам.
4. Недобровільна (примусова) ліквідація. Кредитори виступають з ініціативою банкрутства і звертаються до суду. Суд призначає ліквідаторів, які беруть на себе керування і здійснюють процедуру банкрутства.
5. Добровільна домовленість. Здійснюється у випадках, коли підприємство досягає згоди з кредиторами без апеляційного суду з суперечливих питань.
Діалектика процедури банкрутства передбачає судові процедури розпорядження майном боржника, санації, мирової угоди, ліквідації. В судових процедурах сконцентровані юридичні приписи, а в санації і мировій угоді - дозволи. Фінансове оздоровлення боржника - це санація і мирова угода.
Історичний досвід інституту банкрутства говорить про те, що в процесі його становлення здійснюється поступальний розвиток правових механізмів, які спрямовані на запобігання банкрутства і ліквідацію підприємств-боржників як суб'єктів господарських відносин. Одним із засобів реалізації таких заходів стає укладання мирової угоди, важливою рискою якої є врегулювання фінансових відносин між боржниками та кредиторами.
Мирова угода є перспективною і бажаною для сучасної економіки процедурою, яка дає можливість досягнути мінімальної конфліктності між кредиторами і боржником. Мирова угода максимально відповідає інтересам розвитку ринкових відносин.
Якщо учасники бажають урегулювати питання погашення боргу, то вони можуть використати мирову угоду на будь-якій стадії процедури банкрутства. Мирова угода як судова процедура передбачає своїм завданням досягнення згоди між кредиторами та боржниками з урегулювання боргу та відновлення платоспроможності підприємств. Шляхом оформлення спеціального документа сторони закріплюють умови мирової угоди - розстрочення або прощення боргу. Укладання мирової угоди дає можливість припинити справу про банкрутство. Однак якщо боржник не виконує умови угоди, то кредитори мають право її розірвати та поновити дії стосовно справи про банкрутство.
Важливим питанням є трансформація процедур банкрутства. Процедура розпорядження майном може переходити в ліквідацію або санацію, а потім у мирову угоду. Ліквідація або санація обернено не трансформуються в розпорядження майном у зв'язку з тим, що розпорядження майном є підготовчою стадією. Вона створює умови для наступної трансформації. Мирова угода може трансформуватися в процедуру розпорядження майном у випадках визнання недійсною та розірваною мировою угодою за умови, що така угода була укладена на цій стадії.
Санація як процедура може трансформуватися в ліквідацію або мирову угоду, але як і розпорядження майном санація є щодо ліквідаційної процедури необоротною трансформацією. Оберненою трансформацією володіє мирова угода, що грає позитивну роль, даючи можливість задіяти весь арсенал заходів із фінансового оздоровлення боржника.
Вибір судових процедур, які випливають за розпорядженням майном, належить комітету кредиторів, які вирішують долю боржника.
Залежно від виду підприємства-боржника, його діяльності, наявності майна передбачається загальний, спеціальний або спрощений порядок ведення справи про банкрутство.
Загальний порядок справи про банкрутство передбачає використання стадії розпорядження майном з подальшою трансформацією справи про банкрутство в процедуру санації, ліквідації або мирової угоди.
Спеціальний порядок застосовується у випадках притягнення до участі у справі додаткових учасників, продовження термінів санації, сумісництві двох процедур (розпорядження і санація). Однак процедурам ліквідації та мирової угоди завжди передує "безпроцедурний" період (до двох місяців) для проведення розрахунків із кредиторами або укладання мирової угоди.
Спрощений порядок застосовується при ліквідації боржника без процедури розпорядження майном.
Вибір загального або спрощеного порядку розгляду справ про банкрутство належить кредиторам або суду.
Порушення провадження у справі про банкрутство започатковується суддею. Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
До дати проведення підготовчого засідання боржник зобов'язаний подати в господарський суд та заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство. Відзив боржника повинен містити:
наявні у боржника заперечення щодо вимог заявника (заявників);
загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами, у тому числі з заробітної плати працівникам боржника, а також заборгованості по податках і зборах (обов'язкових платежах);
відомості про наявне у боржника майно, у тому числі й кошти, які знаходяться на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах, поштові адреси банків чи інших фінансово-кредитних установ.
У підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника.
З метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, суддя у підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати до офіційних друкованих органів у десятиденний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство. Для визначення фінансового становища боржника в підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про банкрутство суддя може призначити експертизу. За дорученням суду експертиза проводиться державним органом з питань банкрутства із залученням для її проведення спеціалістів у встановленому порядку.
У разі звернення до суду боржника із заявою про порушення справи про банкрутство у підготовчому засіданні з'ясовуються ознаки його неплатоспроможності.
Кредитор, вимоги якого забезпечені заставою, має право заявити вимоги до боржника в частині, не забезпеченій заставою, або на суму різниці між розміром вимоги та виручкою, яка може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги.
Господарський суд в ухвалі про порушення справи про банкрутство може зобов'язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо у боржника немає для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора лише за згодою останнього. Відсутність аудиторського висновку не зупиняє провадження у справі про банкрутство та не є підставою для припинення провадження у справі.
За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника у підготовчому засіданні виноситься ухвала, в якій визначаються:
розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство;
дата складання розпорядником майна реєстру вимог кредиторів, який має бути складений та поданий до арбітражного суду на затвердження не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду;
дата попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду;
дата скликання перших загальних зборів кредиторів, які мають відбутися не пізніше трьох місяців і десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду;
дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи припинення провадження у справі про банкрутство, яке має відбутися не пізніше шести місяців після дати проведення підготовчого засідання суду.
Забезпечення вимог кредиторів і мораторій на задоволення вимог кредиторів. Господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своею ініціативою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів.
Заходи щодо забезпечення вимог кредиторів діють відповідно до дня введення процедури санації і призначення керуючого санацією або до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора, або до затвердження господарським судом мирової угоди, або до дня винесення ухвали про відмову у визнанні боржника банкрутом.
Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.
Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди.
У разі коли кредитори боржника на зборах винесли рішення про визнання боржника банкрутом або процедура санації не призвела до відновлення платоспроможності боржника, господарський суд виносить постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, призначаючи ліквідатора.
Розпорядник майна боржника. З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі арбітражного суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна. Розпорядник майна призначається арбітражним судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому арбітражному суду України. Кредитори мають право запропонувати кандидатуру розпорядника майна, яка відповідає вимогам, передбаченим законом.
Розпорядником майна може бути призначено фізичну особу-суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вишу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів і яка має ліцензію арбітражного керуючого, що видається в установленому законодавством порядку. Позбавлення в установленому порядку розпорядника майна ліцензії є підставою для винесення арбітражним судом ухвали про усунення розпорядника майна від виконання ним своїх обов'язків.
Розпорядник майна має право:
скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу;
аналізувати фінансове становище боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника;
звертатися до арбітражного суду у випадках, передбачених законом;
одержувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених законом;
залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їхньої діяльності з коштів боржника, якщо інше не передбачено рішенням комітету кредиторів;
подавати до господарського суду заяву про дострокове припинення своїх обов'язків.
Розпорядник майна зобов'язаний:
розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до господарського суду у зв'язку з порушенням справи про банкрутство:
вести реєстр вимог кредиторів у встановленому порядку;
повідомляти кредиторів про результати розгляду їхніх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів або про відмову визнання вимог боржником;
вживати заходів для захисту майна боржника;
аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на товарних ринках;
виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства;
скликати збори кредиторів;
надавати державному органу з питань банкрутства відомості, необхідні для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство;
надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника.
Повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна припиняються з дня затвердження господарським судом мирової угоди чи призначення керуючого санацією або призначення ліквідатора.
Після призначення розпорядника майна і до припинення процедури розпорядження майном органи правління боржника не мають права без згоди розпорядника майна приймати рішення про:
реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і ліквідацію боржника;
створення юридичних осіб або про участь в інших юридичних особах;
створення філій та представництв;
виплату дивідендів;
проведення боржником емісії цінних паперів;
вихід зі складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника.
Рішення про участь боржника в об'єднаннях, асоціаціях, спілках, холдингових компаніях, промислово-фінансових групах чи інших об'єднаннях юридичних осіб приймається органами управління боржника за згодою розпорядника майна.
Повноваження керівника боржника або органів управління боржника, покладені на них відповідно до законодавства чи установчих документів, можуть бути припинені у разі, якщо ними не вживаються заходи щодо забезпечення збереження майна боржника, створюються перешкоди діям розпорядника майна чи допускаються інші порушення законодавства. В такому разі за клопотанням комітету кредиторів виконання обов'язків керівника боржника ухвалою господарського суду тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника боржника.
Про припинення повноважень керівника або органів управління боржника господарський суд виносить ухвалу, яка може бути перевірена у порядку нагляду. З дня винесення господарським судом ухвали про припинення повноважень керівника боржника або органів управління боржника розпоряднику майна протягом трьох днів передаються бухгалтерська та інша документація боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності.
Особлива роль у процедурі банкрутства належить арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору). Залежно від стадії провадження справи про банкрутство він має різні права та обов'язки, але слід зазначити, що в процесі розгляду справи арбітражний керуючий є ключовою фігурою, наділеною широким колом повноважень, які він виконує під контролем суду, в межах, установлених законодавством, і несе персональну відповідальність за вчинені дії. Залежно від стадії процедури банкрутства він має повноваження з розпорядження і контролю за майном боржника, керує фінансовим оздоровленням підприємства або безпосередньо організує продаж майна банкрута, особисто очолює ліквідаційну комісію. Арбітражний керуючий здійснює контроль за діями керівника боржника або навіть очолює орган управління боржника в залежності від виду процедур.
2.2 Особливості банкрутства окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності
Ці особливості насамперед пов'язані із соціальною значимістю даних підприємств і організацій та необхідністю диференційованого підходу до різних суб'єктів господарської діяльності.
План фінансового оздоровлення містоутворюючих підприємств повинен передбачати внесення інвестицій, працевлаштування його працівників, створення нових робочих місць та інших способів відновлення платоспроможності боржника. За умови наявності договору поруки за зобов'язанням боржника місцеві органи влади можуть клопотати продовжити процедуру розпорядження майном боржника до десяти років.
При продажу нерухомості сільськогосподарського підприємства-боржника переважне право його придбання належить сільськогосподарським організаціям і фермерським господарствам, розташованим на цій території.
При банкрутстві страхових організацій покупцем майнового комплексу боржника може бути тільки страхова організація.
Процедура санації боржника - особливо небезпечного підприємства може бути продовжена господарським судом до десяти років, а продаж майна такого підприємства може бути здійснений лише як продаж цілісного майнового комплексу шляхом проведення конкурсу.
Особливості банкрутства містоутворюючих підприємств такі. Містоутворюючими підприємствами визнаються юридичні особи, кількість працівників яких з урахуванням членів їхніх сімей складає не менше половини чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, в якій розташована така юридична особа або кількість працівників яких перевищує п'ять тисяч осіб.
При розгляді справи про банкрутство містоутворюючого підприємства учасником провадження у справі про банкрутство визнається орган місцевого самоврядування відповідної територіальної громади адміністративно-територіальної одиниці. Учасниками провадження у справі про банкрутство містоутворюючого підприємства арбітражним судом можуть бути визнані також центральні органи виконавчої влади.
Якщо комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію боржника, господарський суд може винести ухвалу про санацію боржника за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладання ними з кредиторами договору поруки за зобов'язаннями боржника.
Подобные документы
Державна політика в сфері банкрутства. Інститут неплатоспроможності. Поняття банкрутства. Характеристики фінансової неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності. Фінансове оздоровлення підприємств-боржників шляхом застосування правових процедур.
контрольная работа [32,6 K], добавлен 24.03.2009Ідеї правового регулювання неплатоспроможності підприємств. Агентство з питань банкрутства: основні відомості з питань банкрутства і завдання. Основна мета, повноваження, особливості діяльності та повноваження агентства. Основні функції агентства.
реферат [24,8 K], добавлен 26.10.2008Закордонний досвід державного регулювання банкрутства. Розвиток державного регулювання процедур банкрутства в Україні. Проблеми реалізації майна підприємств державного сектору. Удосконалення законодавчої і нормативно-правової бази регулювання банкрутства.
дипломная работа [1,2 M], добавлен 10.12.2012Поняття, суб'єкти, сторони та учасники процедури банкрутства. Провадження у справах про банкрутство. Реорганізація та ліквідація суб'єктів господарювання. Порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
курсовая работа [53,9 K], добавлен 26.03.2013Сутність банкрутства як цивільно-правової категорії. Чинники, що сприяли збільшенню кількості банкрутств. Притягнення осіб до кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство. Перелік та аналіз недоліків у правовому регулюванні банкрутства в Україні.
реферат [20,6 K], добавлен 12.11.2009Зародження інституту банкрутства в процесі розвитку суспільних відносин і становлення товарного виробництва та грошово-кредитних відносин. Економічні та правові підстави створення законодавчої бази про банкрутство в Україні. Основні принципи банкрутства.
реферат [36,7 K], добавлен 19.05.2008Загальна характеристика інституту банкрутства. Учасники провадження у справі про банкрутство. Основні процедури, що застосовуються до боржника в процесі проведення судового розгляду. Механізм санації. Відповідальність за порушення законодавства.
курсовая работа [39,7 K], добавлен 23.10.2014Поняття, функції та класифікація суб'єктів господарювання державної власності, законодавче регулювання їх діяльності. Організаційно-правові форми підприємств, їх характеристика. Державні об’єднання підприємств, особливості їх утворення та функціонування.
курсовая работа [81,3 K], добавлен 03.10.2011Суб’єктивно-об’єктивні відносини держави та неспроможних суб’єктів господарювання. Міжнародний досвід державного регулювання банкрутства. Правове регулювання відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та його проблеми в Україні.
дипломная работа [1,3 M], добавлен 21.02.2011Історичний розвиток інституту банкрутства. Розвиток законодавства про банкрутство в Україні. Учасники провадження у справі. Судові процедури, що застосовуються до боржника. Порядок судового розгляду. Питання правового регулювання інституту банкрутства.
дипломная работа [137,6 K], добавлен 11.02.2012
