Механізм державного управління земельними відносинами в Україні

Викладена ситуація також свідчить, що встановлення земельного сервітуту позбавляє власника можливості користуватися земельною ділянкою за її цільовим призначенням. Відповідно до ч. 4 ст. 98 ЗКУ [2] земельний сервітут встановлюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

З огляду на ту обставину, що заінтересована особа у встановленні земельного сервітуту наполягає на прокладенні асфальтової дороги через земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а у разі відмови - звертатиметься до суду, то вимоги такої особи щодо прокладення дороги слід вважати неправомірними.

Слід пам'ятати, що для встановлення земельного сервітуту в судовому порядку власнику або землекористувачу сусідньої земельної ділянки необхідно буде довести, що він не має іншого місця для проїзду на свою ділянку.

Закон України «Про оренду землі» [9] чітко визначив поняття договору оренди землі, права та обов'язки орендодавців і орендарів. При укладанні договорів оренди землі потрібно дотримуватися умов договору оренди земельної ділянки. Одна з таких умов - це існуючі обмеження та обтяження щодо використання земельної ділянки. Таким чином, у договорі оренди земельної ділянки можуть бути обумовлені будь-які умови щодо її використання.

Чинне земельне законодавство не передбачає обов'язкового укладання договору земельного сервітуту під час укладання договору оренди землі. Проте, якщо у договорі оренди земельної ділянки не передбачено обтяжень (права земельного сервітуту), то одна із сторін може вимагати укладення окремого договору сервітуту або внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 6 ст. 10 Закону України «Про телекомунікації»[27] особи, які відповідно до цього закону отримали ліцензію на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій, мають право вимагати від власників земельних ділянок або землекористувачів встановлення сервітутів (щодо категорії земель, визначених ЗКУ) для прокладання під землею телекомунікаційних мереж та/або усунення їх пошкоджень. Розмір оплати (тарифи) за встановлення земельного сервітуту для прокладання під землею та/або усунення пошкоджень телекомунікаційних мереж для власників або землекористувачів встановлює Кабінет Міністрів України.

Поняття права земельного сервітуту є близьким до поняття обмежень прав на землю, ст. 110-115 ЗКУ [2]. Однак, їх необхідно розрізняти, оскільки зміст цих понять відрізняється. Сервітут - це право обмеженого користування чужою земельною ділянкою відповідно до уго­ди сторін або рішення суду [83]. Обмеження ж прав на землю - це встановлення в адміністративному порядку заборон на окремі види господарської діяльності на земельній ділянці або вимоги не здійснювати певні дії, чи надання обмеженої можливості використовувати чужу земельну ділянку для чітко визначених цілей. Поруч з цією, існують й інші відмінності, зокрема:

- за встановлення та використання земельного сервітуту може стягуватися оплата, чого немає у випадках встановлення законодавством об­межень прав на землю;

- земельний сервітут може встановлюватись на підставі договору або за рішенням суду, а обмеження на використання власником земельної ді­лянки або її частини може бути встановлено в обсязі, передбаченому законом або договором.

Зазначимо, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб є новим поняттям у цивільному праві України, яке називається емфітевзисом.Емфітевзис за своїм змістом є речовим правом суб'єкта, який ним володіє (емфітевти), що дозволяє йому користу­ватися чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або її частиною. Емфітевзис характеризується певними ознаками, зокрема:

Емфітевзис як речове право, може бути припинено лише за волею самого суб'єкта емфітевзису, тобто фізичної чи юридичної особи, яким було надане таке право реальним власником земельної ділянки.

Емфітевзис є відчужуваним правом, яке може переходити у спадщину (як за законом, так і за заповітом), може бути продане чи подароване, а також є об'єктом інших цивільно-правових угод, не пов'язаних із позбавленням власника самої земельної ділянки.

Особливістю продажу такого права є та обставина, що землекористувач (емфітевта) зобов'язаний повідомити власника земельної ділянки про її продаж у письмовій формі. Власник перед іншими особами має переважне право на придбання земельної ділянки за ціною, що оголошена для продажу, та на інших рівних умовах. Якщо протягом місяця власник не надішле письмової згоди на купівлю, право користування земельною ділянкою може бути продане будь-якій третій особі.

Об'єктом права користування чужою земельною ділянкою може бути лише ділянка, придатна для сільськогосподарського виробництва.

Право користування чужою земельною ділянкою сільськогосподарського призначення має ознаки сільських земельних сервітутів. Водночас, між ними існують істотні відмінності. Зокрема, земельний сервітут - це право користування частиною чужої земельної ділянки, а право користування чужою земельною ділянкою сільськогосподарського призначення (емфітевзис) -- це право користування всією чужою земельною ділянкою для виробництва сільськогосподарської продукції. Суб'єктом земельного сервітуту може бути власник пануючої земельної ділянки, а суб'єктом емфітевзису -- будь-яка особа. Земельні сервітути можуть бути платними і безоплатними, тоді як емфітевзис -- це право, яке завжди надається за певну плату, статті 407, 412 Цивільного кодексу України [3].

Чи зобов'язана організація, яка здійснює обслуговування телефонного кабелю, що пролягає під дачною ділянкою громадянина, сплачувати за використання такої ділянки її власнику?

Організація, яка здійснює обслуговування телефонного кабелю, що пролягає під дачною ділянкою громадянина, зобов'язана сплачувати за викори­стання такої ділянки її власнику лише у разі встановлення земельного сервітуту. Право вимагати встановлення земельного сервітуту належить як власнику земельної ділянки, під якою пролягає телефонний кабель, так і організації, яка здійснює його обслуговування ст. 100 ЗКУ [2], ч. 6 ст. 10 Закону України «Про телекомунікації» [27].

Відповідно до ст. 1246 Цивільного кодексу України [3] спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб.

Відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 102 ЗКУ [2] порушення власником сервітуту (власником пануючої земельної ділянки - сервітуарієм) умов користування сервітутом є підставою для припинення його дії. Якщо сервітуарій заперечує факт допущеного порушення і, відповідно, добровільно не погоджується на припинення дії сервітуту, то такий факт має бути доведений власником обслуговуючої ділянки у суді. У разі доведення факту порушення сервітуарієм умов користування сервітутом, дія земельного сервітуту підлягає скасуванню за рішенням суду ч. 1 ст. 102 ЗКУ [2].

Договір земельного сервітуту краще укласти на безоплатній основі, ніж дати усну згоду на безоплатне використання своєї земельної ділянки для обслуговування сусідньої ділянки.

По-перше, договір є юридичним документом, що підтверджує факт встановлення земельного сервітуту та його конкретного виду.

По-друге, особа, в інтересах якої встановлено земельний сервітут (серві- туарій), у разі порушення умов використання сервітуту, нестиме юридичну відповідальність.

По-третє, не зважаючи на ту обставину, що сам сервітут є безоплатним, власник обслуговуючої земельної ділянки вправі вимагати у сервітуарія відшкодування збитків, заподіяних внаслідок вчинення дій, передбачених чинним законодавством.

Власник земельної частки (паю) не знає точного її місцезнаходження, оскільки частку (пай) не було виділено в натурі (на місцевості). По-друге, право вимагати встановлення земельного сервітуту належить власнику або землекористувачеві (не плутати з орендарем) земельної ділянки, а не земельної частки (паю), ч. 1 ст. 98 ЗКУ [2].

Відповідно до ч. 1 ст. 98 ЗКУ [2] право вимагати встановлення земельного сервітуту належить власнику або землекористувачеві земельної ділянки. У тому випадку, якщо є потреба у встановленні сервітуту для обслуговування земельної ділянки, яка орендується, необхідно вчинити такі дії:

- орендар звертається до власника земельної ділянки з обґрунтованим листом щодо необхідності встановлення земельного сервітуту;

- власник земельної ділянки, для обслуговування якої необхідно встановити земельний сервітут, у свою чергу звертається до власника сусідньої земельної ділянки, яка має виступати обслуговуючою ділянкою з аргументованою пропозицією укласти договір земельного сервітуту;

- якщо земельна ділянка, що має стати обслуговуючою ділянкою, на момент укладення договору земельного сервітуту теж орендується, то до­цільно укласти договір на платній основі;

- після укладення договору земельного сервітуту власник обслуговуючої земельної ділянки має укласти новий договір оренди земельної ділянки з її орендарем. За таких обставин, орендар, укладаючи новий договір оренди, має право вимагати зменшення орендної плати, або ж, залишаючи її незмінною, вимагати компенсації на рівні оплати, встановленої договором земельного сервітуту.

У разі, якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти договір земельного сервітуту, спір належить вирішувати у судовому порядку.

1.2 Правовий режим земель охоронних зон в Україні

Об'єктами кадастрового зонування є зони особливого режиму використання земель, тобто режим землекористування, що обмежує ті або інші види господарської або правової діяльності. На території таких зон встановлюють особливий режим землекористування з метою гарантування прав власників землі, захисту населення від шкідливого впливу промислових та інших об'єктів, що мають специфічний режим виробничої діяльності.

Інженерними мережами називають трубопроводи для подачі під тиском питної і технічної води, повітря, газу, нафти і інших промислових продуктів і матеріалів, відводу (самопливом) зливових, побутових та виробничих стоків, а також високовольтні і слабострумові кабелі і повітряні лінії електропередач і зв'язку.

Зони особливого режиму землекористування виділяються відповідно до чинного законодавства України.

Зони особливого режиму використання включають охоронні зони, зони санітарної охорони, водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, зони особливого режиму, санітарно-захисні зони, земельні сервітути. Кожний тип зон особливого режиму використання землі має свою характеристику.

Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації. Визначення меж обмежень земельних ділянок здійснюється проектами землеустрою. Обмеження щодо використання земельних ділянок настає також у зв'язку з виділенням на даних земельних ділянках охоронних зон, зон санітарної охорони, зон особливого режиму використання земель, санітарно-захисних зон тощо.

Охоронна зона - це територія з особливим режимом використання земель і природокористування, яка виділяється навколо особливо цінних природних об'єктів, водних об'єктів, об'єктів історичної і культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій з метою їхньої охорони і захисту від антропогенних впливів, а також уздовж ліній зв'язку, ліній електропередачі, магістральних трубопроводів, земель транспорту, навколо об'єктів промисловості, для забезпечення належних умов експлуатації, запобігання випадкам можливого ушкодження, відповідно до Закону України «Про охорону земель» [5].

Охоронні зони створюються:

- навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;

- уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.

Охоронні зони можна визначити (за відсутності законодавчої дефініції) як території із обмеженим режимом використання, що встановлюються навколо особливо цінних та/або вразливих об'єктів з метою їх фізичної охорони та, у деяких випадках, зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти. Охоронні зони, зокрема, встановлюються навколо:

- об'єктів транспорту Повітряного кодексу України, Закону України "Про транспорт", "Про залізничний транспорт,Закону України "Про трубопровідний транспорт", Закон України "Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів", постанова КМУ "Про затвердження Правил охорони магістральних трубопроводів";

- об'єктів зв'язку ст. 75 ЗКУ [2], ст. 10 Закону "Про телекомунікації" [27], постанова КМУ "Про затвердження правил охорони ліній електрозв'язку";

- об'єктів енергетики Закон України "Про електроенергетику", Закон України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів", постанова КМУ "Про затвердження Правил охорони електричних мереж"

Правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів - установлений законодавством особливий режим використання земель власниками та користувачами земельних ділянок, а також підприємствами магістральних трубопроводів, що встановлюються в межах земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів для забезпечення належних умов їх експлуатації, запобігання їх ушкодженню та для зменшення можливого негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об'єкти та довкілля в цілому.

Зона санітарної охорони - це територія з особливим режимом використання земель, що прилягає до підземних та відкритих джерел водопостачання, водозабірних та водоочисних споруд, водоводів, об'єктів оздоровчого призначення, на які поширюються обмеження щодо використання земель з метою забезпечення їхньої санітарно-епідеміологічної надійності, відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього середовища» [6].

Режим використання земель у санітарних зонах встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології, природних та земельних ресурсів, з питань охорони здоров'я, водного господарства та геології.

Зони особливого режиму використання земель - це території, що прилягають до військових об'єктів Міністерства оборони та інших військових формувань, призначених для забезпечення безпеки, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, що можуть виникнути на цих об'єктах унаслідок аварій, стихійного лиха і пожеж.

Режим використання земель у зонах особливого використання земель встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології, природних та земельних ресурсів.

Санітарно-захисна зона - це територія з регульованим режимом використання земель, що відокремлює від житлової забудови об'єкти, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищення рівня шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних хвиль, радіочастот, електричних полів, іонізуючих випромінювань, відповідно до Закону України «Про охорону земель» [5].

Режим використання земель у санітарно-захисних зонах встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології, природних та земельних ресурсів, а також санітарного нагляду.

Система заходів щодо дотримання правового режиму земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів:

- визначення охоронних зон у документації із землеустрою і внесення їх до державного земельного кадастру;

- встановлення обмежень на використання власником або користувачем земельних ділянок у межах охоронних зон;

- державний контроль за використанням та охороною земель в охоронних зонах об'єктів магістральних трубопроводів.

Обмеження прав на земельні ділянки в межах охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів. На використання власником або користувачем земельної ділянки чи її частини в межах земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів встановлюються обмеження в обсязі, передбаченому Законом.

Обмеження на використання земельних ділянок у межах земель охоронних зон об'єктів встановлюються і діють з дня введення відповідного об'єкта в експлуатацію. Перехід права власності чи користування земельною ділянкою не є підставою для припинення дії обмежень на використання земельної ділянки в межах земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів.

Охоронні зони об'єктів зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектах землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, спеціальних тематичних картах і атласах стану земель та їх використання, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, іншій документації із землеустрою та кадастрових планах [6].

Охоронні зони об'єктів магістральних трубопроводів зазначаються в документації із землеустрою з моменту надання земельної ділянки для будівництва об'єкта [5].

Власники або користувачі земельної ділянки, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства вживають заходів щодо охорони земель та дотримання встановлених обмежень у використанні земель охоронних зон об'єктів.

Охоронні зони об'єктів енергетики встановлюються вздовж повітряних та кабельних ліній електропередачі та навколо електростанцій, електропідстанцій, струмопроводів і пристроїв, для забезпечення нормальних умов експлуатації об'єктів енергетики, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.

Охоронні зони уздовж повітряних ліній електропередачі встановлюються у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидва боки ліній від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на певній відстані залежно від напруги ліній електропередачі [32].

Охоронні зони уздовж підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються у вигляді земельної ділянки, обмеженої вертикальними площинами, що віддалені по обидва боки від крайніх кабелів лінії на певній відстані залежно від місця розміщення цих ліній.

Охоронні зони уздовж підводних кабельних ліній електропередачі встановлюються у вигляді водного простору від поверхні води до дна, обмеженого вертикальними площинами, віддаленими по обидва боки від крайніх кабелів лінії на певній відстані залежно від місця розміщення цих ліній.

Охоронні зони електричних станцій і підстанцій, струмопроводів та пристроїв встановлюються на певній відстані за периметром земельної ділянки, на якій ці об'єкти розміщені.

Охоронні зони магістральних теплових мереж встановлюються уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів у вигляді території, що віддалена на певну відстань по обидва боки від крайніх елементів конструкції теплових мереж та по периметру наземних споруд на визначеній відстані.

У межах охоронних зон магістральних теплових мереж забороняється виконувати будь-які дії, що можуть порушити стабільну роботу об'єктів теплових мереж, спричинити їх пошкодження, нещасні випадки або перешкоджають виконанню планових, аварійно-рятувальних та відновлювальних робіт.

Підприємства, установи та організації, а також громадяни в межах охоронних зон магістральних теплових мереж зобов'язані виконувати вимоги підприємства, що експлуатує магістральні теплові мережі, спрямовані на забезпечення їх захисту і запобігання нещасним випадкам.

Підприємство, що експлуатує магістральні теплові мережі, несе відповідальність за забруднення земель небезпечними речовинами, що транспортуються тепловими мережами, та відшкодовує шкоду, завдану власникам чи користувачам земельних ділянок, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Підприємство, що експлуатує магістральні теплові мережі, в установленому порядку видає підприємствам, установам та організаціям, а також громадянам письмові дозволи на використання земель або виконання дозволених видів робіт у межах охоронних зон теплових мереж.

Роботи з ліквідації аварій теплових мереж виконуються будь-якої пори року і в будь-який час без погодження з власниками або користувачами земельних ділянок з повідомленням їх у дводенний термін після початку ремонтних робіт.

Спеціальні зони об'єктів енергетики зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектах землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, спеціальних тематичних картах і атласах стану земель та їх використання, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, іншій документації із землеустрою та кадастрових планах [32].

Межі спеціальних зон об'єктів енергетики зазначаються у документації із землеустрою з часу надання земельної ділянки для будівництва відповідного об'єкта та, у разі необхідності, встановлюються в натурі (на місцевості) і позначаються відповідними попереджувальними знаками.

Власникам і користувачам земельних ділянок, на які встановлено обмеження та обтяження, видається кадастровий план їх земельних ділянок з нанесеними межами спеціальних зон, а також письмовий перелік обмежень та обтяжень щодо використання земель у цих зонах.

Власники і користувачі земельних ділянок, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, що експлуатують об'єкти енергетики, повинні вживати заходів щодо охорони об'єктів енергетики та дотримання встановлених обмежень та обтяжень у використанні земель у межах спеціальних зон, передбачених документацією із землеустрою.

Особи, на користь яких встановлені обмеження щодо використання земель у межах охоронних та інших зон об'єктів енергетики, повинні вимагати від власників і користувачів земельних ділянок дотримання таких обмежень та обтяжень.

Спори щодо порядку використання земель у межах охоронних та інших зон об'єктів енергетики вирішуються в судовому порядку відповідно до закону [32].

Підприємства, які здійснюють експлуатацію об'єктів енергетики, в охоронних зонах цих об'єктів зобов'язані:

- для цілей, пов'язаних з безпечною експлуатацією об'єктів енергетики, запобіганням негативним діям шкідливих факторів та захистом лісів, садів, парків, без попереднього узгодження та отримання дозволів здійснювати періодичну технологічну розчистку просік від чагарників, дерев та обрізування гілок;

- утримувати у стані пожежної безпеки просіки та обладнання повітряних ліній електропередачі, які проходять через лісові ділянки та інші багаторічні насадження;

- передбачати у кошторисах планових робіт кошти на відшкодування власникам або користувачам земельних ділянок збитків, завданих при виконані зазначених робіт, та на приведення земельних ділянок, на яких вони проводилися, у стан, придатний для подальшого використання за цільовим призначенням;

- проводити планові ремонтні роботи після збору врожаю сільськогосподарських культур;

- після закінчення планових та аварійно-відновлювальних робіт відшкодовувати власникам або користувачам земельних ділянок усі фактичні збитки, завдані при виконані зазначених робіт, та за свій рахунок приводити земельні ділянки, на яких вони виконувалися, у стан, придатний для подальшого використання за цільовим призначенням;

- висувати обґрунтовані, обов'язкові до виконання вимоги власникам та користувачам земельних ділянок щодо забезпечення дотримання обмежень та обтяжень в охоронних і санітарно-захисних зонах об'єктів енергетики та передачі електричної енергії.

-Підприємства, які будують чи експлуатують об'єкти енергетики та передачі електричної енергії, мають право використовувати земельні ділянки за договором про встановлення земельного сервітуту з власником чи користувачем земельної ділянки для розміщення об'єктів, зазначених у частині четвертій цієї статті, на праві постійних або строкових земельних сервітутів.

На територіях охоронних зон заборонено будівництво будинків підвищеної поверховості, а також висотних будинків.

У межах охоронних зон забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідних органів охорони культурної спадщини. Не дозволяється прокладання транспортних комунікацій, інженерних мереж, які порушують підземні частини будівель, споруд або гідрологічний режим території, влаштування повітряних ліній електромереж, обладнання, благоустрій, які не відповідають вимогам охорони культурної спадщини та збереження традиційного характеру середовища.

1.3 Державне регулювання земельних відносин в сфері встановлення обмежень у використанні земельних ділянок Україні

Проблема державного управління земельними ресурсами завжди була актуальною, оскільки земля є основою будь-якого виробництва, особливо це стосується сільського і лісового господарства. Особливо актуальною проблема державного управління земельним фондом постає в умовах ринкової економіки, коли законодавчо закріплюються різні форми власності на землю і господарювання на ній. Збільшення чисельності суб'єктів господарювання на землі потягло за собою розширення кола учасників земельних відносин, а відтак загострились екологічні проблеми довкілля.

У главі 17 Земельного кодексу України [2] підкреслюється, що земельні сервітути, встановлені на земельну ділянку, не позбавляють власника цієї земельної ділянки прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельні сервітути підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, передбаченому Земельним кодексом. Інформація про встановлення земельного сервітуту є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа щодо земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут.

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку до іншої особи.

Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави і не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.

Власник, а також користувач та орендар земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут, має право, якщо інше не передбачено законом, вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, відповідної винагороди за його встановлення[76].

Власникові земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут, мають бути відшкодовані збитки, завдані внаслідок користування земельним сервітутом.

Земельні сервітути встановлюються на визначений та невизначений строк.

Норми Земельного кодексу передбачають припинення дії земельного сервітуту. На вимогу власника земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут, його дія може бути припинена у зв'язку із виникненням підстав для його встановлення.

Дія земельного сервітуту припиняється на вимогу власника земельної ділянки у разі:

- поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут, та власника земельної ділянки, на яку він встановлений;

- відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут, від його подальшого використання;

- рішення суду;

- закінчення строку, на який було встановлено земельний сервітут.

Якщо земельна ділянка, на яку встановлено земельний сервітут, не може бути використана відповідно до її призначення, власник цієї земельної ділянки має право вимагати зняття земельного сервітуту з цієї земельної ділянки у судовому порядку [68].

З введенням земельного сервітуту власник не позбавляється права володіння, користування і розпорядження своєю земельною ділянкою. Разом з сервітутом у правовий вжиток увійшло поняття "обтяжування" (обмеження) майна сервітутом. Чи попадає правова природа обтяжування в розряд обмежень права власності. Власник обмеженого сервітутом майна не позбавляється ні одного із належних йому прав. Однак він опиняється обмеженим у здійсненні права користування земельною ділянкою в такій мірі, в якій цього вимагає право сервітуту. Він уже не може вільно, на свій розсуд користуватися земельною ділянкою так, як він мав би змогу це робити у разі відсутності сервітуту. Подібне обмеження у праві користування впливає на зміст права власності, відповідно частково і обмежує його.

Як і всяке інше право, встановлене законом, право сервітуту підлягає захисту. Захист здійснюється в судовому порядку. Позов подається особою, що має право на сервітут; відповідачем за позовом є власник земельної ділянки, обтяжений сервітутом. Захист права сервітуту може здійснюватись переважно такими способами:

- визнанням права сервітуту в тому випадку, якщо власник відмовляє позивачу в установленому законним порядком праві;

- поновленням становища, що існувало до порушення права сервітуту; присікання дій, що порушують право сервітуту чи створюють загрозу цього порушення. Дане порушення може виникнути в тому випадку, коли власник не заперечує сервітуту, але починає будівництво чи оранку на території ділянки, відведеної для здійснення сервітуту, і тим самим перешкоджає його здійсненню;

- самозахистом права. В рамках цього права володар права сервітуту може сам здійснити дію, що присікає порушення його прав. Такими діями можуть бути, наприклад, зняття частини паркану, що перешкоджає проїзду;

- відшкодування збитків і відшкодування моральної шкоди.

В якості захисту права сервітуту можуть застосовуватись і інші способи, передбачені законодавством.

Таким чином, розвиток сервітуту в законодавстві України має безумовно важливе значення для встановлення нормальних земельних відносин та оптимального використання земельної власності.

Обмеження щодо використання земельних ділянок настає також у зв'язку з виділенням на даних земельних ділянках охоронних зон, зон санітарної охорони, зон особливого режиму використання земель, санітарно-захисних зон тощо.

Режим використання земель у санітарних зонах встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології, природних та земельних ресурсів, з питань охорони здоров'я, водного господарства та геології [83].

Зони особливого режиму використання земель - це території, що прилягають до військових об'єктів Міністерства оборони та інших військових формувань, призначених для забезпечення безпеки, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, що можуть виникнути на цих об'єктах унаслідок аварій, стихійного лиха і пожеж[6].

Режим використання земель у зонах особливого використання земель встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології, природних та земельних ресурсів.

Режим використання земель у санітарно-захисних зонах встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології, природних та земельних ресурсів, а також санітарного нагляду.

Важливим напрямом раціоналізації використання земельних ресурсів є поліпшення екологічного стану зрошуваних земель, на яких спостерігається підтоплення, вторинне засолення, водна ерозія, руйнування природної структури ґрунтів тощо.

Обґрунтування напрямів раціоналізації використання і охорони земельного фонду України забезпечується системою заходів, серед яких виділяються заходи державного управління земельним фондом.

Державне управління є способом організації діяльності державних органів з метою забезпечити виконання правових норм і впорядкування суспільних відносин у тій чи іншій сфері. Управління у галузі використання та охорони земель є різновидом, складовою управління природокористуванням та охороною довкілля. Метою управління земельними ресурсами є вирішення проблем раціонального використання та охорони земель шляхом організованої, цілеспрямованої діяльності суб'єкта управління. Головного ознакою, за якою цей різновид виділяють як самостійний, є земля - основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави.

Управління у сфері використання та охорони земель слід розглядати як організаційно-правову діяльність уповноважених органів із забезпечення раціональної та ефективної експлуатації земель усіма суб'єктами господарювання у межах, визначених земельним законодавством України [76].

Перехід до ринкової економіки зумовив корінні зміни у формах і методах державного управління у сфері використання та охорони земельних ресурсів, а також його змісту. Набули широкого застосування економічні методи впливу на суб'єктів земельного законодавства, пов'язані з наданням податкових і кредитних пільг, виділенням коштів з державного або місцевого бюджету, звільненням від плати за земельні ділянки, компенсацією з бюджетних коштів зниження доходу власників землі і землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих і малопродуктивних земель тощо.

Разом з тим за умов ринкової економіки та роздержавлення права власності на землю важливим є поєднання економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель з методами адміністративного впливу на суб'єктів земельних правовідносин. За цих умов важливого значення набувають відповідні функції управління у галузі використання та охорони земель.

Термін "функція" (від лат.functio- виконання, здійснення) означає обов'язок, коло діяльності, призначення, роль. Функції управління - це відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, які дають можливість здійснювати певний вплив на об'єкт управління з метою вирішення поставленого завдання, це також напрями управлінської діяльності, що мають правовстановлюючий, правозабезпечуючий чи правоохоронний характер.

Визначення змісту функцій управління та їх чітка класифікація необхідні для розробки раціональних основ системи управління. Функції державного управління у відповідній сфері розрізняють за критеріями: за органами, що їх здійснюють; місцем і значенням в управлінському процесі; юридичними наслідками, які тягнуть за собою їх здійснення, тощо. В. В. Горлачук поділяє функції управління на основні і спеціальні.

До основних належать:

- планування;

- координація;

- організація;

- регулювання;

- контроль.

Ці функції притаманні всім системам управління.

До спеціальних функцій відносять такі:

- надання і вилучення земель; моніторинг стану земельних ресурсів і динаміки його змін;

- ведення державного земельного кадастру;

- землеустрій; справляння плати за землю;

- державний контроль за раціональним використанням і охороною земель;

- вирішення земельних спорів; притягнення до юридичної відповідальності та інші.

Відповідні функції становлять зміст управління у галузі використання та охорони земель.

Суб'єктом управління у галузі використання та охорони земель є система уповноважених органів, які відповідно до земельного законодавства здійснюють організаційно-правову діяльність щодо забезпечення раціонального використання земельних ресурсів та їх охорони. їх розрізняють за обсягом і характером компетенції. У сфері земельних відносин певні управлінські функції мають органи загальної, міжгалузевої, галузевої і спеціальної компетенції [77].

До органів загальної компетенції, що здійснюють відповідні управлінські функції, належать Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві ради та місцеві державні адміністрації,

Одним з найважливіших органів міжгалузевого управління у сфері охорони і раціонального використання земель є Міністерство екології та природних ресурсів України, яке здійснює державне управління земельним фондом у комплексі з усіма іншими природними ресурсами (водами, надрами, лісами, атмосферним повітрям, флорою і фауною). Певні управлінські функції щодо земельного фонду мають у межах своєї компетенції також Міністерство аграрної політики України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державний комітет лісового господарства України, Національне космічне агентство України, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет будівництва та архітектури і житлової політики України, деякі інші центральні органи виконавчої влади.

Галузеве управління земельним фондом здійснюють міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до відання яких належить відповідна частина земельного фонду, що не залежить від територіального розміщення земель. Органом спеціальної компетенції у сфері земельних відносин є Державний комітет України по земельних ресурсах.

Органи управління у галузі використання та охорони земель мають розгалужену систему, яка діє у межах повноважень, визначених земельним та іншими галузями права України. Зазначена система функціонує як єдиний взаємопов'язаний механізм [78].

Систему органів управління та охорони земель поділяють на два види: органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції. Особливістю управління у галузі використання та охорони земель органами загальної компетенції є те, що вони здійснюють зазначену діяльність і разом з тим вирішують інші завдання, віднесені до їхньої компетенції, - розвиток економіки, соціальної сфери, національної безпеки та оборони тощо. На відміну від них, для органів спеціальної компетенції управління у галузі використання та охорони земель є головним або одним з головних напрямів їхньої діяльності.

До системи органів загальної компетенції, які здійснюють управління у галузі використання та охорони земель, належать: Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві органи виконавчої влади.

Систему органів управління спеціальної компетенції у даній сфері становлять: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет України по земельних ресурсах.

Відповідно до ст. 75 Конституції України основними повноваженнями Верховної Ради України у галузі управління використання та охорони земель є: прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин; визначення засад державної політики у галузі використання та охорони земель; затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель; встановлення і зміна меж районів і міст; погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) особливо цінних земель; вирішення інших питань у галузі земельних відносин згідно з Конституцією України.

За ЗК України до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим у галузі використання та охорони земель на території республіки належить низка напрямів діяльності, пов'язаних з реалізацією загальнодержавної політики у сфері земельних відносин і захисту земельних прав громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави в цілому [2]. Серед них: розпоряджання землями, що перебувають у спільній власності територіальних громад; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводять органи виконавчої влади; координація контролю за використанням та охороною земель.

Повноваження Кабінету Міністрів України у галузі земельних відносин визначено ЗК України [2]. Зокрема, відповідно до п. 2 ст. 84 ЗК України він здійснює повноваження власника щодо земель державної власності згідно з законом у межах і порядку, визначених Кодексом; за погодженням з Верховною Радою України має повноваження на продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави, іноземним державам та іноземним юридичним особам п. 1 ст. 129 ЗК України [2]; уповноважений надавати у постійне користування земельні ділянки із земель державної власності юридичним особам у випадках, визначених статтями 9 і 150 ЗК України [2]; має право приймати рішення щодо вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, для суспільних та інших потреб (п. 2 ст. 149); визначає порядок встановлення та зміни цільового призначення земель ч. 3 ст. 20 ЗКУ [2]; надає дозвіл на проведення розвідувальних робіт на землях заповідників, національних природних парків, дендрологічних і ботанічних садів, археологічних пам'яток п. 3 ст. 97; затверджує методику грошової та експертної оцінки землі п. 8 ст. 128; здійснює інші повноваження.

Органи місцевого самоврядування (обласні, Київська і Севастопольська міські, районні, районні у містах, сільські, селищні та міські ради) виконують управлінські функції у сфері земельних відносин відповідно до статей 8-12 ЗК України [2], законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" [15. До їхніх повноважень належать: розпоряджання землями територіальних громад; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводять органи виконавчої влади; встановлення та зміна меж відповідних адміністративно-територіальних одиниць; організація землеустрою; забезпечення реалізації державної політики у галузі використання та охорони земель та інші.

Повноваження місцевих державних адміністрацій визначено в ст. 17 ЗК України [2] та Законі України "Про місцеві державні адміністрації" від [16]. Вони, зокрема, розпоряджаються землями державної власності у межах, визначених ЗК України; беруть участь у розробці та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних програм з питань використання та охорони земель; координують здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; готують висновки щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викуповують земельні ділянки; викуповують земельні ділянки для суспільних потреб у межах, визначених ЗК України; готують висновки щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст.

Серед повноважень Міністерства екології та природних ресурсів України як центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі земельних відносин ст. 14 ЗК України [2] виділяє: участь у розробці та реалізації загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель; організація моніторингу земель; участь у розробці нормативних документів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів; здійснення державної екологічної експертизи землекористування; внесення пропозицій щодо формування державної політики у галузі охорони та раціонального використання земель; міжнародне співробітництво з питань охорони земель тощо.

Cистема державних органів земельних ресурсів складається з Державного комітету України по земельних ресурсах та підпорядкованих йому Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель, Державного комітету АР Крим по земельних ресурсах і єдиному кадастру, обласних, Київського і Севастопольського міських головних управлінь, районних відділів, міських управлінь (відділів) земельних ресурсів та інженерів-землевпорядників сіл і селищ.

Як зазначається у Положенні про Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженому Указом Президента України від 14 серпня 2000 року, цей Комітет є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. У встановленому порядку він вносить пропозиції щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру і забезпечує її реалізацію, здійснює управління у цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання.

Повноваження Держкомзему: координація робіт з проведення земельної реформи; участь у розробці та організації загальнодержавних, регіональних програм використання та охорони земель; ведення державного земельного кадастру, у тому числі державної реєстрації земельних ділянок і державного контролю за використанням та охороною земель; розробка економічного та правового механізму регулювання земельних відносин тощо.

РОЗДІЛ 2. ЗЕМЛЕВПОРЯДНЕ ПРОЕКТУВАННЯ ТА МІСТОБУДІВНЕ ПРОЕКТУВАННЯ

2.1 Аналіз механізму робочого проектування лінійних інженерних комунікацій

Всі роботи з інженерного обладнання міста здійснюються відповідно до розробленого генерального плану та розроблених в його розвиток схем або проектів інженерних мереж: водопостачання, каналізації, теплопостачання, телефонізації, освітлення проекту вуличного і транспортного розвитку міста, озеленення, охорони навколишнього середовища.

Планомірність і взаємна ув'язка рішень з розвитку інженерних систем здійснюється на основі проектів розміщення будівництва. Галузеві управління адміністрації міста розробляють щорічно плани на проектування і будівництво об'єктів.

Проектна документація на будівництво або реконструкцію інженерних комунікацій, споруд повинна розроблятися з урахуванням повного забезпечення районів сучасними комунальними послугами: каналізацією, водопостачанням, теплопостачанням, електропостачанням, телефонізацією, радіофікацією, дощовою каналізацією, газифікацією, сміттєвидаленням.

Передпроектні матеріали і робочі креслення включають технічні умови на проектну розробку інженерних мереж каналізації, тепло та електропостачання, водопроводу, які повинні бути виконані уповноваженими службами. Також повинна бути зроблена копія частини генерального плану міста, на якій повинна бути нанесена справжня і проектована планування сусідніх ділянок, а також підземних інженерних комунікацій, до яких можна підключити відповідні мережі проектованого об'єкта.

Слід розробити архітектурно-планувальне завдання. У відповідності з ним будуть виконуватися проектні роботи: необхідно вказати межі та розміри ділянки, її цільове призначення, скласти перелік планованих споруд, виконати черговість робіт, зібрати інформацію про прилеглої території та перспективи її розвитку, скласти загальні вимоги архітектурно-планувального рішення.

Технічний проект, як правило, складається з шести документів. У його склад входить генеральний і дендрологічний план, проект інженерних мереж комунікації, проект вертикального планування, пояснювальна записка і кошториси.

Забудовникам, які здійснюють реконструкцію і реставрацію існуючих будівель, забудову кварталів, районів, необхідно керуватися комплексним проектом інженерного забезпечення, який передбачає реконструкцію всіх інженерних комунікацій і споруд з урахуванням вимог ДБН і методів їх прокладання в умовах реконструкції проїздів, вулиць, набережних, благоустрою парків, скверів і т. ін.

При прокладанні інженерних комунікацій і розміщенні споруд необхідно враховувати: порядок взаємного розташування нових поряд з існуючими мережами і можливість подальшого розвитку, максимальне збереження дорожніх покриттів і підвищення рівня благоустрою територій, збереження і надійне функціонування інженерних комунікацій, безпеку експлуатації і можливість проведення ремонтних робіт, максимальне збереження існуючих зелених насаджень.

Схема розроблена як підґрунтя для розробки плану зонування території міста. До неї ввійшли планувальні обмеження, зумовлені розміщенням промислових, комунально-складських та інших підприємств, водоохоронними зонами, екологічними обмеженнями. Крім того, виділяються території, які потребують складної інженерної їх підготовки.

Ключову роль в ландшафтному проекті і його документації грає генеральний план. Він є основою реалізації всієї задумки. Найчастіше генплан виконується в масштабі 1:200 або 1:100 для приватних володінь або 1:1000 або 1:500 для великих муніципальних об'єктів. У ньому необхідно відобразити доріжки, споруди, водойми, майданчики, газони, групи рослин і квітники. Важливу роль у складанні генерального плану грає зонування території і черговість робіт.

Окремо складається проект вертикального планування, в якому показуються водостоки. У нього можуть входити картограми земляних робіт, в яких вказуються місця підсипання і зрізки грунту, опис та план конструкцій майданчиків та доріжок, який складається з урахуванням необхідних санітарно-технічних норм.

В дендрологічному плані відображені головні принципи ландшафтного проектування. У нього входять проектовані пейзажі картин і їх об'ємно-просторові композиції, обрис і розміщення чагарників і дерев, а також гаїв, відкритих просторів і окремих рослин. До плану повинна додаватися експлікація, в якій знаходиться перелік використовуваної рослинності, вказуються її сорти і види, а також поштучне кількість рослин.

Проект інженерних комунікацій увазі складання плану мереж дренажу, водоспоживання, електропостачання, каналізації, теплопостачання, телефонних проводок, радіо і т.п. Тут важливо розрахувати необхідну воду, тепло та інше.

Проектні матеріали та робочі креслення включають і пояснювальну записку. У ній міститься докладний список вишукувальних робіт, існуючих комунікацій і споруд, а також проектна документація. Важливе місце в пояснювальній записці відводиться опису екологічних та природних умов, балансу території. У ній містяться рекомендацію щодо поліпшення хімічного і механічного складу грунту, можна знайти обгрунтування необхідної кількості добрив і режим грунтових вод.

В кінці складається кошторис. У ній відображено вартість різних видів робіт, спорудження будівель, а в кінці наводиться загальна кошторис по проекту.

Робочі креслення відображають основні рішення ландшафтного проекту.

Серед них важливе місце відводиться генеральним планом, в який можна внести поправки після затвердження. Виділяють креслення інженерних комунікацій, робочий проект дорожньої мережі та вертикального планування. Створюються розбивочні креслення і робочі креслення споруд.

Якщо ландшафтний проект в своєму технічність виконання щодо нескладний, тоді можна обмежитися використанням техно-робочого проекту. Він складається з передпроектних досліджень і документації, генерального і дендрологічного плану, пояснювальної записки і робочих креслень.

Секрети благоустрою ландшафтного проектування крояться в тому, щоб грамотно створити проектні матеріали. Тільки в цьому випадку можна уникнути переробок, а значить, і додаткових витрат. Це важлива стадія ландшафтного дизайну.

Натомість раніше діючих СНиП 1.02.01-85 в Україні введені нові державні будівельні норми ДБН А.2.2-3-97. Вони регламентують склад, порядок розробки, погодження та затвердження проектної документації.