Принципи виборчого права України

На відміну від США, в інших країнах проблема із порушенням матеріальної складової принципу рівності виборчого права полягала не стільки в «свавільності» в процесі визначення меж виборчих округів, скільки у віднайдені такого балансу, коли голосування реалізується приблизно рівними кількостями виборців у кожному з виборчих округів. Способами розв'язання цієї проблеми є проведення виборів у єдиному загальнонаціональному виборчому окрузі (в цьому випадку береться до уваги лише загальна кількість голосів, що подані за того чи іншого кандидата або політичну партію (блок), незалежно від того, в яких регіонах ці голоси були зібрані) чи встановлення різних виборчих квот для різних виборчих округів (коли більші за кількістю виборців округи отримують право на більше представництво). Зрозуміло, що тривалий час ця проблема існувала й в Україні, оскільки навіть спроби застосувати принцип пропорційного розподілу представницьких мандатів все одно породжували такий феномен, коли різні за кількістю адміністративно-територіальні одиниці мали право на рівне представництво. На сьогоднішній день цю проблему здебільшого знято. Так, наприклад, ч. 3 ст. 1 Закону України «Про вибори народних депутатів України» встановлює, що вибори депутатів здійснюються на засадах пропорційної системи з їх обранням у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій.

Досліджуючи проблему забезпечення матеріальної складової принципу рівності виборчого права в Україні, не можна обмежуватись виключно міркуваннями досягнення оптимальної моделі забезпечення рівної ваги голосів виборців. У цьому контексті варто згадати, що як такий принцип рівності стосується не тільки права брати рівну участь у виборах, а й права рівною мірою впливати на функціонування виборчих органів влади. Звісно, що це питання певною мірою виходить за рамки дослідження принципів виборчого права, і зокрема -- принципу рівності. Але не можна заперечувати й того, що виборче право як галузь права, що врегульовує суспільні відносини, які виникають і формуються в ході виборів, не повинне розглядатися відокремлено від решти правових інститутів, пов'язаних з існуванням та нормальним розвитком інших політико-правових інститутів, властивих демократії. В результаті чого, висвітлюючи матеріальну складову принципу рівності виборчого права, варто досліджувати його не лише стосовно дотримання оптимального балансу між кількістю виборців та питомою вагою їх голосів, а й у дещо ширшому аспекті, а саме -- щодо забезпечення рівної можливості всім громадянам через спеціальні правові інститути впливати на функціонування виборчих органів влади та здійснювати поточний контроль за ними.

ВИСНОВКИ

У курсовій роботі ми досліджували одну з актуальних проблем сучасності - принципи виборчого права України. Вивчення та аналіз наукових джерел дали нам змогу зробити наступні висновки.

Виборче право - це система юридичних норм, які регулюють процес формування виборчих органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом вільного голосування.

Принципи виборчого права постають як фундаментальні ідеї, положення, настанови та незаперечні умови, на підставі яких здійснюються вибори, відображаються їх демократична природа як конституційного інституту народовладдя, а також закономірності та взаємозв'язки його елементів, що проявляються у правовому регулюванні електоральних прав, гарантій, процедур, виборчих дій і технологій по ефективному забезпеченню, реалізації та захисту виборчих прав громадян.

Принципи виборчого права мають бути закріплені у відповідному нормативно-правовому акті. Це забезпечить як більш ефективне застосування виборчого законодавства, так і підвищить реалізацію та дотримання даних принципів під час передвиборчої боротьби.

Характеризуючи теоретичний зміст принципу рівності виборчого права, методологічно доцільно виділяти такі дві його складові: формальну і матеріальну. Одна з них безпосередньо пов'язана із формуванням юридично-превентивних механізмів, що унеможливлюють встановлення будь-яких вотумів, спрямованих на надання окремим категоріям громадян більшої порівняно з іншими кількості голосів, а інша -- із забезпеченням чітких правових гарантій того, що за умов формального дотримання принципу рівності самі голоси виборців завжди матимуть однакову вагу, а отже, й в однаковий спосіб впливатимуть на результат виборів та на характер представництва.

Юридичне визнання формальної складової принципу рівності на рівні конституції та виборчих законів (як правило, це відбувається через фіксацію загальної вимоги, згідно з якою всі виборці мають рівну кількість голосів) потребує формування цілої низки спеціальних правових інститутів, які б унеможливили порушення цього принципу через використання технологій багаторазового голосування, свідомого виключення цілих груп виборців із процесу голосування (наприклад через помилки у складанні списків виборців) тощо. Тобто формальна рівність виборчого права гарантується принаймні двома типами юридичних норм:

а) позитивними (це нормовстановлення, які фіксують вимогу рівної кількості голосів стосовно всіх виборців),

б) негативними (це норми та відповідні санкції щодо будь-яких можливих порушень принципу рівності виборчого права).

Проблеми забезпечення матеріальної складової принципу рівності виборчого права безпосередньо межують із питаннями, пов'язаними з гарантуванням рівності реального впливу виборців на ті органи (тих кандидатів, ті політичні партії), що були сформовані в ході виборчого процесу. Це, в свою чергу, дозволяє не лише продемонструвати тісний взаємозв'язок принципу рівності з іншими фундаментальними принципами виборчого права, а й висвітлити його роль у процесі забезпечення функціонування основних демократичних інститутів взагалі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

право принцип виборчий державний

1. Костишин Р.В. Поняття та зміст принципів передвиборчої агітації // Держава і право: Юридичні і політичні науки. - Випуск 34. - 2006. - С. 192-199.

2. Пилипишин В.П. Система принципів виборчого права: теоретичний та практичний аспекти аналізу // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2008. - № 3. - С. 122-134.

3. Федоренко В.Л. Система виборчого прана України: проблеми теорії і практики // Держава і право: Зб. наук, праць. Юридичні і політичні науки. - К., 2003. - Вип. 19. - С. 179.

4. Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3.07.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №33. - Ст.443.

5. Скрипнюк В.А. Питання реалізації принципу народного суверенітету в контексті функціонування демократичної державної влади // Держава і право: Зб. наук, праць. Юридичні і політичні науки. - К., 2001. - Вип. 11. - С. 119-127.

6. Колодій Л.М. Принципи права України. - К., 1998. - С. 126-140.

7. Международные акты о правах человека: Сборник документов. - М., 1999. - С. 60-61.

8. Златопольский Д.Л. Государственное право зарубежных стран: Восточной Европы и Азии. - М., 1999. - С. 234.

9. Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран. - М., 2000. - С. 298-299.

10. Закон України «Про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України» при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року» від 8.12.2004 p. // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 52.

11. Пилипишин В. Принцип рівності виборчого права: формальна та матеріальна складова // Юридична Україна. - 2006. - № 4. - С. 13-19.

Размещено на Allbest.ru