Удосконалення протипожежного захисту ВАТ "Старобільський елеватор" м. Старобільська Луганської області

Будівля елеватора складається з трьох основних частин: підсилосне приміщення, приміщення силосу й надсилосне приміщення. Розміри в плані 100 х 20 м. Всі конструкції будівлі виконані зі збірних залізобетонних плит, внутрішня сходова клітка, що веде в надсилосне приміщення, виконана з металоконструкцій. Будинок обладнаний вантажним ліфтом для підйому в надсилосне приміщення, освітлення електричне, опалення - центральне водяне. Покрівля виконана з легкоскидних конструкцій покритих зверху руберойдом по бітуму.

Підсилосне приміщення розбите на три відсіки перегородками в яких є переходи. Через всі приміщення проходять два стрічкових транспортери. У кожному відсіку є дверний проріз ведучий назовні.

Вхід у надсилосне приміщення здійснюється через внутрішню, металеву сходову клітку, другий вхід розташований з південної сторони будівлі елеватора через зовнішні пожежні сходи. Тут проходять голівки норій і два стрічкових транспортери.

При необхідності силову й освітлювальну електромережу відключає від електроживлення черговий енергетик у розподільних щитків або електротрансформаторі.

Приміщення будівлі елеватора обладнані автоматичними установками пожежної сигналізації. Внутрішнє протипожежне водопостачання здійснюється за допомогою установки 4-х пожежних кранів обладнаних напівгайками типу «Богданова» діаметром 51 мм. Пожежні крани розташовані: 1 у підсилосному приміщенні у вантажного ліфта, 3 у надсилосному з обох сторони сходової клітки, 1 на площадці, де розміщені голівки норій. За допомогою насосів-підвищувачів створюється необхідний тиск. Будівля елеватора обладнана блискавкозахистом, електроустаткування застосовується в пило-вологонепроникному виконанні.

Для шляхів евакуації можливо використовувати входи та виходи, крокові драбини, а також 5 зовнішніх пожежних драбин, що розміщені по периметру елеватора.

Пожежна безпека зернохранилищ характеризується наявністю великої кількості горючих матеріалів, різних механізмів, робота яких здійснюється від електромережі, та можливістю швидкого розповсюдження пожежі.

Горючим завантаженням в зерноскладах є зерно в великій кількості, зерновий пил, горючі конструкції будівель, транспортні стрічки та інше.

Найбільшу небезпеку являють собою зерновий пил що виділяється в великих розмірах при очистці, транспортирові, загрузці та вигрузці зерна.

Зерновий пил - легкогорючий матеріал. В звішеному стані вибухонебезпечна. Нижня межа вибуху пилу зерна елеваторів багато в чому залежить від обладнання, в якому зберігаються.

Так, для зразків пшеничного пилу, СНМВ = 12,6 - 30,2, максимальний тиск вибуху для пшеничного елеватора, вибуху пилу 0,735 мПа, мінімальна енергія запалювання 50 мДж.

Таким чином основними факторами, що обумовлюють вірогідність розвитку та розповсюдженню пилового вибуху, локальних та одиночних вибухів в серію вибухів являються:

підвищена запиленість виробничих та допоміжних приміщень;

наявність зв'язку між окремими технологічними апаратами;

наявність дисперсного продукту чи пилу в магістралях та комунікаціях.

Склади зерна, елеватори, за вибухопожежонебезпекою відносяться до категорії В. Разом з цим необхідно мати на увазі і те, що вибухи зернових елеваторів інколи виникають і супроводжуються пожежами, руйнуваннями. Для зниження рівня шкідників зерна в зерноскладах застосовують такі легкозаймисті речовини як сірководень, дихлоретан.

Зерносклади, як правило, розміщені в роздільних будівлях, розподілених на секції протипожежними стінами. Двірні отвори в протипожежних стінах будівель зерноскладів захищені протипожежними дверима, а ворота зерноскладів відчиняються назовні і не захаращуються.

Висота насипу зерна в складах біля стін досягає 2 м, в середній частині складу - до 5 м, відстань від верху насипу до згораємих конструкцій, електропроводки - 1 м. Ворота в зерносклади встановлені через кожні 18 м по фронту будівлі.

Зберігання в зерноскладах разом з зерном якихось інших пожежонебезпечних матеріалів, робота несправних механізмів, залишення без нагляду працюючі механізми не дозволяється.

Зерносклади без природного освітлення.

Підлога зерноскладу виготовлена асфальтобетонною. Виконується дезінсекція приміщень.

Нормальну експлуатацію приміщень дозволяють тільки після провітрювання (відкриванням дверей, вікон, шахт, сушилок для провітрювання). Несучі конструкції над силосних транспортних галерей виконують негорючими.

Відходи та пил з циклонів транспортерів в спеціальні склади відходів, що розміщені на відстані 50 м від будівлі елеватору. Вентиляційна система та повітропровід виготовляється з негорючих матеріалів. Вентилятори розміщені в виробничих приміщеннях елеватора.

Будівлі зерноскладів 3-й ступеня вогнестійкості, розмірами 60х20х7 м. (одноповерхові), стіни кам'яні, крівля виконана шифером по дерев'яному решетуванню, освітлення електричне. Будівлі складів обладнані пристроєм захисту від прямих влучень грозових розрядів а також від вторинних їхніх проявів. Горючі конструкції складських приміщень дороблені вогнезахисним складом (антипіреном). Максимальне завантаження складу - 3,5 тис. тонн зерна.

Біля кожного зерноскладу встановлені пожежні щити які укомплектовані первинними засобами пожежогасіння. Електрична мережа в складських приміщеннях виконана в сталевих трубах, а також на ізоляторах у розбіг, світильники виконані в пило-вологонепроникному виконанні. Крім вимикачів для окремих ділянок мережі передбачені рубильники для загального відключення напруги. Ці рубильники із запобіжним захистом встановлені зовні на вогнестійких стінах складів.

Зерносушилка - пристрій, дія якого пов'язана із згоранням палева, виділенням іскор та нагрітих продуктів горіння. Тому споруди для розміщення сушили не повинні бути нижче 2 ступеня вогнестійкості.

Окрім запалення зерна в шахті пожежа може виникнути від запалення палива, від іскор, що вилітають з димової труби сушили, від сильного тертя ковшів норії, від загорання електродвигунів транспортерів та вентиляторів. Безпечна робота зерносушилок залежить в основному від правильності обладнання та експлуатації печей.

З метою забезпечення протипожежного захисту необхідно виконувати суворий контроль за температурою теплоносія та виключення попадання перегрітого теплоносія в шахту. Температура теплоносія приймається 70-1100С. Вона залежить від виду зерна, початкової вологості та конструкції зерносушилки. Саме зерно нагрівається відповідно до 40 та 550С.

Шахту сушилки необхідно повністю заповнювати зерном, залишки зерна з бункеру повертаються в засипний ківш.

Дерев'яні конструкції сушилки необхідно обробити вогнезахисною пропиткою.

Охолодження зерна виконується продувкою його холодним повітрям 20 хвилин.

Сушилки під час роботи повинні знаходитися постійно під наглядом. Обслуговування зерносушилок доручається кваліфікованим працівникам.

На території ділянок №1, №2 встановлені дві стаціонарні зерносушарки типу ДСП-32 (пропускна здатність - 32 т/година). Зерносушарки розташовані в цегельних вежах і працюють на рідкому паливі. Для розпалення рідкого палива використається електрозаплювання. Вся система паливоподача (паливопроводи, засувки, манометри, термометри, клапани-отсікачі й інші пристрої) герметичного виконання, з автоматичним відключенням подачі палива при виникненні аварійної ситуації (загасання факела, підвищення температури, падіння тиску повітря перед форсункою). Під час роботи сушарки через кожні друга година перевіряється температура зерна шляхом відбору проб. При нагріванні зерна вище граничних значень, щоб уникнути його самозаймання, знижують температуру теплоносія. Щодоби сушильні агрегати очищаються від пилу й залишків зерна, перевіряється справність тертьових кутів і механізмів.

На території ВАТ " Старобільський елеватор" розміщені два склади паливно-мастильних матеріалів, які являють собою значну пожежонебезпеку.

Ці склади відкриті, мають за периметром обвалування, перешкоджає розтіканню рідини у разі аварії. Склад захищений блискавкозахистом, заземлюючим пристроєм, ємності пофарбовані білою фарбою для запобігання дії сонячного проміння, на кожному резервуарі є технологічна карта. Відсутній прямий телефонний зв'язок з ДПД підприємства. На відстані 20 м від складу знаходиться пожежне водоймище місткістю 150 м3, що у разі пожежі забезпечить необхідний запас води для гасіння.

Найближчі вододжерела розташовані:

на території овочевої бази ПВ місткістю 100 м.куб.;

на території залізничного селища ПГ-3 ДО 150.

Для попередження й гасіння пожежі на території ВАТ « Старобільський елеватор» ділянок №1, №2 й №3 створена постійно діюча добровільна пожежна дружина в складі 23 чоловік, що несе цілодобове чергування при пожежному депо на АЦ-40 (130) 63-Б.

На ВАТ «Старобільський елеватор» працює людей: удень 172 чоловік; уночі 6 чоловік ВОХР.

Протипожежне водопостачання території ділянки №3 здійснюється за допомогою 2 пожежних водойм місткістю по 150 м.куб.

У нічний час на території ділянки №3 охорону несуть - 2 чоловік (ВОХР).

Зовнішнє протипожежне водопостачання здійснюється від чотирьох пожежних водойм місткістю 50, 150, 150, 125 метрів кубічних, розташованих від будівлі елеватора на відстанях 100, 130, 70, 120 м відповідно. Між старим будинком елеватора й складським приміщенням №2 є пожежний гідрант з установленою колонкою. Відстань від пожежного гідранта до будівлі «нового» елеватора 60 м.

Внутрішнє протипожежне водопостачання - у будівлі елеватора встановлено 4 пожежних крана з напівгайками типу "Богданова" діаметром 51 мм. Пожежні крани розташовані: 1 у подсилосному приміщенні біля вантажного ліфта, 3 у надсилосному з обох сторін сходової клітки, один на площадці, де розміщені головки норій. Насоси-повишувачі створюють необхідний тиск.

Найближчі джерела води розташовані:

- на території овочевої бази ПВ ємністю 100м.куб.

- на території залізничного селища ПГ-3 К Д-150мм.

1.3 Пожежна небезпека зернохранилищ

Пожежна небезпека зернохранилищ характеризується наявністю великої кількості горючих матеріалів, різних механізмів, робота яких здійснюється від електромережі, та можливістю швидкого розповсюдження пожежі.

Дуже часто процеси самонагрівання є джерелом виникнення пожеж та вибухів. Під самонагріванням розуміють самовільне підвищення температури рослинної маси в результаті протікання в ній біохімічних процесів. Вході самонагрівання змінюється білковий ліпідний та вуглеводний состави сировини. Суттєво погіршуються його харчові та фуражні якості, знижуються, а іноді, повністю губиться схожість насіння.

Процес самонагрівання змінюється, як правило, починається в деякій частині масиву продукту, що зберігається. В ній створюються сприятливі для життєдіяльності мікроорганізмів, комах та кліщів виникає локалізований осередок. На протязі деякого проміжку часу він розвивається, збільшує свої розміри та поступово охоплює все більшу частину насипу. При наявності сприятливих умов процес самонагрівання переходить в біологічне самоспалахування. Біологічним називають самоспалахування в результаті самонагрівання, що виникло під дією життєдіяльності мікроорганізмів в масиві речовини. К біологічному самоспалахуванню схильні багато рослинних матеріалів, одним з яких є зерно. Особливо легко самозаймаються недосушені матеріали.

Як відмічалося раніше, біологічному самоспалахуванню передує самонагрівання. Воно характеризується відносно плавною зміною параметрів та протікає протягом тривалого проміжку часу. Самоспалахуванню характерна висока динамічність фізичних і хімічних процесів.

Причиною початку локального самонагрівання сировини може бути зволоження любої частини масиву зерна, виникнення зон з підвищеним складом домішок, накопиченням мікроорганізмів, комах та кліщів.

В ході самонагрівання, викликаного диханням рослинної сировини, термічною активністю мікроорганізмів та грибків, може бути досягнута температура порядку 70 0С. При цьому мікроорганізми гинуть, але процес підвищення температури може продовжуватися. Деякі органічні сполуки обвуглюються при температурі 70 0С. Пористий вугіль, що утворився може адсорбувати пари та гази. Процес адсорбції супроводжується виділенням тепла і у випадку малої теплопровідності вугілля нагрівається до початку процесу окислення. В результаті цього температура рослинних матеріалів підвищується і досягає 200 0С. При 200 0С починає розкладатися клітковина, що входить до складу рослинних матеріалів, що веде до обвуглювання та подальшій інтенсифікації окислення. В процесі піролізу починається виділення горючих газів: окису вуглецю, метану, водню та ін. Розпочинається процес самоспалахування. Мікроосередки горіння зливаються і складають фронт. Підвищується температура, з`являється дим та їдкі гази - основні ознаки горіння.

Особливістю горіння масиву зерна є те, що осередок, який виникає ізольований шаром продукту, має низьку теплопровідність. Саме це і ускладнює виявлення місця дислокації та розмірів термоджерела.

Фізіологічною основою процесу самонагрівання є належність зерна до складної біологічної системи. Біосистема характеризується диханням усіх живих компонентів, ферментативної активності клітин, яка інтенсифікується при підвищенні вологості рослинної сировини.

Біологічне окислення в клітинах рослин частіше проходить шляхом дегідрогенізації. Перенос електрону водню від окислювача до акцептору здійснюється різними окислювальними ферментами. В залежності від кінцевого акцептору водню окислення може бути аеробним та анаеробним.

При аеробному процесі окислення рослинної сировини здійснюється киснем повітря із утворенням в якості кінцевих продуктів води та діоксиду вуглеводню:

С6Н12О6 + 6О2 = 6СО2 +6Н2О + 2,8 кДж (1.1)

При аеробному процесі дихання окислення проходить без розходу кисню повітря, а кінцевим акцептором водню служать органічні та неорганічні з`єднання. Для цього процесу характерне значна затримка гідролітичного розпаду ліпідних фракцій, виникає не тільки спиртове але й молочнокисле бродіння:

С6Н12О6 = 2 С2Н5ОН + 2СО2 + 0,1 кДж; (1.2)

С6Н12О6 = 2 СН3СНОНСООН + 0,75 кДж; (1.3)

але і масляно - кисле, з перетворенням глюкози в масляну кислоту, водень та диоксид вуглецю:

С6Н12О6 = С3Н7СООН + 2СО2 +2Н2 +0,063 кДж. (1.4)

Масив зерна можливо уявити як батарею паливних елементів, що об`єднані в короткозамкнену систему, де протікають наступні реакції:

на катоді: Ѕ О2 + Н2О + 2е --- 2 ОН-- (1.5)

Н2 + Ѕ О2 --- Н2О; (1.6)

на аноді: Н2 + 2 ОН --- 2Н2О + 2е (1.7)

Тепловий ефект цієї реакції за нормальних умов Q = 273,3 кДж/моль, що може бути достатнім для теплового самозаймання зернопродуктів.

З цього можна зробити висновок, що для попередження самонагрівання зерна слід уникати підвищену вологість продукту та виключати температур, при яких воно найбільше окислюється. Тобто, процес зберігання зерна вимагає постійного процесу підтримання його в сухому стані та запобіганню нагріву сировини. Через це елеватори уявляють собою складний технологічні комплекси, на яких контролюється температура зерна, а воно за допомогою норій та транспортерів постійно рухається.

На ВАТ «Старобільський елеватор» для сушки зерна використовують зерносушарня СЗС-8. Це сушарня безперервної дії з однобічною подачею теплоносія, яким є суміш топочних газів з повітрям. Сушарня складається із топки, 2 паралельно працюючих шах, 2 вентиляторів, 4 норій. Принцип роботи зерносушарні заснований на переносі тепла димовими газами із топки в шахту, яка наповнена зерном. Швидкість руху зерна регулюється випускним механізмом, що закриває низ шахти.

В цих конструкціях сушарок швидкість агенту сушки крізь шар зерна складає 0.1- 0.5 м/с; товщина шару зерна в сушарках від 60 до 300 мм.

Пожежна небезпека зерносушарня характеризується горючістю зерна, деяких елементів сушарня та споруди, в якій вона розташована, а також наявністю горючого палива та подачею нагрітих продуктів горіння в масу зерна.

Пожежна небезпека зерна залежить від того, наскільки воно очищене від сорних домішок. Сорні домішки в порівнянні з чистим зерном мають більш низьку температуру самоспалахування зерна 350 - 400оС, а домішок соломи 310 ^оС.

Сорні домішки спалахують від незначної іскри, а при довготривалому підігріві до температури 140-160оС обвуглюються. Зерно необхідно ретельно очищувати перед сушінням.

В сушарній камері зерно може займатися внаслідок наступних причин:

1) потрапляння в шахту іскри при відсутності чи несправності іскровловлюючих та іскрогасячих пристроїв, а також при невірному запуску сушарні.

В перерві 20-30 хв. горіння, коли паливо ще не розпалилося, а паливник не розжарився, проходить неповне горіння із інтенсивним викидом іскор. Якщо подібні продукти горіння направити для сушіння зерна, то іскровловлюючі пристрої пропустять частину іскор до шахти;

2) подачі в шахту перегрітого теплоносія чи димових газів, не розбавлених холодним повітрям.

При температурі 270-300оС проходить інтенсивний процес обвуглення зерна, а при температурі 350-400оС - самоспалахування.

Топочні гази на виході із топки нагріті до температури 600-800оС. В цьому випадку може виникнути не тільки самоспалахування зерна, але й самоспалахування зернового пилу. Зерновий пил осідає на нерівностях стінок шахти, в місцях з`єднання коробів із стінками, на жалюзійних коробах. Температура самонагрівання зернового пилу 140-160 оС.

Перегрів теплоносія виникає при інтенсифікації режиму горіння палива, недостатньому відкриванні засувок холодного повітрекамери змішування та відсутності температурного контролю теплоносія;

3) порушення та припинення подачі зерна в бункер, а також зменшення швидкості вертикального просування зерна в шахті чи повної його зупинки.

Металева шахта, що не повністю завантажена зерном, швидше прогрівається у верхній частині, де відсутнє зерно, тому що тут тепло не витрачається на його прогрів та випаровування вологи. Як наслідок, солом`яні домішки та зерновий пил можуть самоспалахувати.

Несправність чи невірне регулювання випускного механізму затримують зерно в шахті, від чого також виникає його перегрів. Затримці зерна в шахті сприяє неякісна очистка його від сору та домішок.

Крім загоряння зерна в шахті пожежа на зерносушарці може виникнути від загоряння палива, іскор, що вилітають із димоходу сушарні, від тертя ковшів норій об їх корпуса, від загоряння електродвигунів транспортерів та вентиляторів. Безпека роботи зерносушарок залежить в основному від вірної експлуатації топок, очистки зерна від домішок, справності механізмів та електрообладнання.

Найкрупніше із зерносховищ - елеватор. В елеваторі зерно засипають у вежі, які називаються силосами. Силосні корпуси складаються з окремих силосів круглої, квадратної або іншої форми. Їх завантажують через верхні люки за допомогою стрічкових транспортерів, розташованих у над силосній галереї, яка з`єднається з робочою вежею. Розвантаження силосів здійснюється через випускні отвори, розташовані у днищі кожного силосу та обладнані засувною арматурою. Зерно із силосів самопливом надходить на стрічні транспортери, що розташовані, в під силосному приміщенні, та подається у нижні головки робочої башти, а потім безпосередньо на відвантаження або на зернопереробне підприємство.

На елеваторі поряд зі зберіганням зерна проводить його зважування, очистку, сортування, сушку, вентиляцію, вертикальне та горизонтальне пересування.

Для виконання перелічених робіт в комплекс елеватора входить робоча вежа, в якій розміщені норії, самопливні труби, ваги, сепаратори, аспіраційні системи, шахтні сушарні, пасажирський ліфт. До складу елеватора також відносяться споруди та пристрої для прийому та вигрузки зерна, цехи та склади відходів та пилу.

Горизонтальне переміщення зерна проводиться за допомогою стрічкових транспортерів, що встановлені в нижній та верхній робочій галереї.

Зерносклад хлібоприймального пункту являє собою безгорищну споруду великої площі із декількома воротами. Внутрішній об`єм споруд зерноскладів конструктивно не ділиться, за виключенням випадків, при яких необхідне будування протипожежних стін.

На зерноскладах операції по зберіганню та переробці зерна виконуються за допомогою багатьох механізмів: пересувних зерносушарок, сушарно-очисних веж, зернопультів, самотасок, механічних лопат, стрічкових транспортерів.

Відомо чотири способи зберігання зерна на складах: напільний, розсипом, напільний в тарі, в закромах. В мішках перевозять та зберігають лише селекційне зерно, муку та крупу. Для зберігання сім'яного зерна олійних культур, бобів, кукурудзи в початках будують спеціальні сховища. На Старобільському елеваторі зерно зберігають в закромах.

На елеваторі вибухонебезпечні концентрації пилу можуть бути лише місцевими, так як нижня концентраційна межа поширення полум`я зернового пилу - 40-50 г/м3 і не може досягати по всьому об`єму приміщення. Виходячи з цього елеватори, склади зерна по пожежній небезпеці відносяться до категорії В, а цехи та склади відходів та пилу - до категорії Б.

Основним спалимим навантаженням є зерно, зерновий пил, транспортні стрічки та спалимі елементи обладнання і окремі конструкції будинків. Зерно за нормальних умов займається та горить погано. Вогонь масою зерна розповсюджується повільно і тільки тоді, коли у ньому є залишки соломи. Швидкість горіння зерна у потоці повітря під час роботи технологічного обладнання значно зростає.

У середині будинку елеватора на поверхні конструкцій накопичується велика кількість зернового пилу, який створює велику пожежну небезпеку. Зерновий пил - легкозаймистий матеріал. Пил, що осів (аерогель) займається легко, але горить повільно і тільки на поверхні. Розпушений пил може утворювати з повітрям вибухові суміші.

Практика свідчить, що під час нормальної роботи цих підприємств у силосах для зерна та у середині норій, систем вентиляції та в інших апаратах і комунікаціях пил знаходиться у межах вибухових концентрацій. Температура займання пилу - 600-800оС, а температура самозаймання - 250-300оС.

На елеваторі можливе швидке розповсюдження вогню вентиляційними, аспераційними системами транспортування зерна через прорізи у перекриттях та стінах, а також спалимим обладнанням (норіями, потоками повітря) в одному місці та переміщенні на інше обладнання або інші поверхи будинків.

Розділ 2. Аналіз основних параметрів оперативної обстановки та профілактичної роботи по попередженню надзвичайних ситуацій

Пожежно-технічні комісії проводять свою роботу відповідно «Типового положення про пожежно-технічну комісію», затвердженого Наказом МНС України 11.02.2004 р. № 70, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.02.2004 р. за № 222/8821. На підставі цього Типового положення розробляється Положення про пожежно-технічну комісію підприємства, яке затверджується його керівником та погоджується з керівником місцевого органу ДПН.

Пожежно-технічні комісії (ПТК) створюються відповідно до ст. 5 Закону України "Про пожежну безпеку" від 17.12.1993 р. на підприємствах (у тому числі сільськогосподарських), в установах та організаціях незалежно від форм власності з кількістю працюючих 50 і більше осіб, а на об'єктах підвищеної небезпеки незалежно від кількості працюючих.

Метою створення ПТК є залучення інженерно-технічних працівників, службовців тощо до активної участі у роботі щодо попередження пожеж, і посилення протипожежного захисту підприємств.

ПТК створюється за рішенням трудового колективу підприємства. На підставі цього рішення наказом керівника підприємства встановлюється персональний склад ПТК та порядок її роботи.

До складу ПТК включаються інженерно-технічні працівники, діяльність яких пов'язана з організацією та проведенням технологічних процесів, експлуатацією та обслуговуванням електроустановок, систем водопостачання, зв'язку, виробничої автоматики, автоматичного протипожежного захисту тощо, а також керівники штатних або добровільних протипожежних формувань і фахівці з пожежної безпеки підприємства, уповноважені трудовим колективом з питань охорони праці, представники профспілок.

Голова ПТК, заступник голови та секретар ПТК обираються на її засіданні. На посаду голови ПТК обирається головний інженер або один із заступників керівника підприємства, установи та організації, а на посаду секретаря - фахівець підприємства з питань пожежної безпеки.

ПТК здійснює свою діяльність на підставі планів, що розробляються на квартал або півріччя і затверджуються головою ПТК.

ПТК проводить засідання щокварталу. Рішення ПТК оформлюються протоколами і впроваджуються у життя наказами керівника.

Заходи, намічені за результатами перевірок протипожежного стану приміщень та споруд підприємства, оформлюються актом, який затверджується керівником підприємства. Копія акта направляється до територіального органу ДПН.

ПТК не має права скасовувати або заміняти іншими заходами ті, які були запропоновані приписами органів державного пожежного нагляду (за наявності) та затверджені керівником підприємства. У разі, коли, на думку комісії, виникає необхідність часткової заміни або повного скасування цих заходів, вона подає свої пропозиції керівникові підприємства, який узгоджує їх з органами державного пожежного нагляду. У випадку невиконання заходів, голова ПТК повинен надавати (письмово) пропозиції керівнику щодо притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності.

Комісія щороку звітує про проведену нею роботу на загальних зборах (конференціях) трудового колективу. Цей звіт може проводитися спільно з комісією з питань охорони праці.

У разі залучення до протипожежних обстежень та перевірок, проведення навчання або інших протипожежних заходів члени ПТК звільняються від основної роботи зі збереженням за ними середньомісячного заробітку.

ПТК повинна підтримувати постійні зв'язки з органами державного пожежного нагляду, профспілковими організаціями, комісією та службою з питань охорони праці.

Основними завданнями ПТК є: сприяння адміністрації підприємства у проведенні пожежно-профілактичної роботи та здійсненні контролю за дотриманням вимог стандартів, норм, правил, інструкцій та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки, а також приписів і постанов органів державного пожежного нагляду; брати участь при прийнятті рішень щодо комплексних заходів для забезпечення пожежної безпеки, впровадження досягнень науки, техніки та позитивного досвіду в протипожежному захисті підприємства і використання коштів на їх реалізацію, а також включення питань з пожежної безпеки до колективного договору (угоди); підготовка на підставі аналізу стану пожежної безпеки пропозицій (рекомендацій) адміністрації підприємства (органу самоврядування трудового колективу) щодо удосконалення протипожежного захисту; проведення серед працівників підприємства масової роз'яснювальної роботи та пропаганди заходів щодо забезпечення пожежної і техногенної безпеки. Проведення занять з евакуації робітників та службовців під час пожежі або надзвичайної ситуації; спільно з працівниками ДПН члени комісії беруть участь у роботі з перевірки новобудов, об'єктів і приміщень, де проводиться реконструкція або технічне переоснащення з метою виявлення порушень пожежної і техногенної безпеки.

Пожежно-технічна комісія з метою виконання покладених на неї завдань здійснює свою роботу у таких напрямах:

щокварталу проводить протипожежне обстеження усіх виробничих будівель, споруд, складів, лабораторій та інших приміщень підприємства з метою виявлення недоліків у технологічних процесах, роботі агрегатів, установок, в електрогосподарстві, опалювальних системах, у вентиляції, несправностей у системах протипожежного захисту, водопостачання, зв'язку, порушень в утриманні та використанні пожежної техніки, обладнання та інвентарю з оформленням акта;

під час обстеження перевіряє дотримання протипожежних вимог, стандартів, норм, правил, виконання приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;

за результатами перевірок визначає шляхи, способи та терміни усунення виявлених порушень і несправностей.

ПТК має право вносити пропозиції щодо протипожежного стану підприємства на обговорення адміністрації підприємства, виробничих нарад, зборів трудового колективу та громадських організацій. Пропонує проект заходів з усунення наявних недоліків. Бере участь у розробці з адміністрацією підприємства положень, правил, інструкцій, інших локальних нормативних актів з питань пожежної і техногенної безпеки, що діють у межах підприємства і є обов'язковими до виконання, та у здійсненні контролю за їх додержанням. Надає допомогу адміністрації підприємства в організації навчання працівників правилам пожежної безпеки та діям на випадок пожежі, а також у пропаганді протипожежних заходів (шляхом організації відповідних оглядів, конкурсів, семінарів, навчань, лекцій тощо). Подає пропозиції щодо розроблення адміністрацією комплексних заходів забезпечення пожежної безпеки на підприємстві та про обов'язкове включення цих питань у колективні договори (угоди). Бере участь у службовому розслідуванні причин пожеж та розробці необхідних заходів щодо запобігання їм. Сприяє впровадженню у виробництво досягнень науки і техніки, прогресивних пожежобезпечних технологій, сучасних автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж, використанню для їх попередження виробничої автоматики. Готує пропозиції щодо проведення раціоналізаторської і винахідницької роботи, спрямованої на посилення протипожежного і техногенного захисту підприємства. Щокварталу перевіряє боєздатність добровільної пожежної дружини, здійснює контроль за справністю та цільовим використанням пожежної техніки та пожежно-технічного озброєння. Керівник підприємства може доручати ПТК проведення інших заходів, пов'язаних із забезпеченням пожежної і техногенної безпеки підприємства.

2.2 Організація роботи та аналіз особового складу добровільної пожежної дружини ВАТ «Старобільський елеватор»

Добровільні пожежні дружини створюються відповідно до ст. 28 Закону України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 р. на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності та наявності підрозділів державної чи відомчої пожежної охорони з кількістю працюючих від 25 осіб і більше, а на об'єктах підвищеної небезпеки - незалежно від кількості працюючих.

Добровільна пожежна дружина (ДПД) створюється з метою здійснення заходів щодо запобігання пожежам, організації їх гасіння, здійснення громадського контролю за додержанням установлених законодавством вимог пожежної безпеки, сприяння і надання допомоги пожежно-рятувальним підрозділам, проведення роз'яснювальної роботи серед працівників підприємства.

У разі потреби в цехах, на складах та в інших структурних підрозділах підприємства можуть створюватися відділення ДПД (бойова обслуга) відповідно до кількості робочих змін. Бойова обслуга утворюється також за наявності пожежної техніки (автомобілів, мотопомп).

На підприємствах, де є виїзна пожежна техніка (пожежні автомобілі або причіпні мотопомпи з відповідними засобами для їх транспортування), з числа членів ДПД організовуються добровільні пожежні команди (ДПК), які забезпечують цілодобове чергування бойової обслуги.

Пересувна пожежна техніка (пожежні автомобілі, причіпні мотопомпи, що знаходяться на озброєнні ДПК) має утримуватись в опалювальних (у зимовий період) пожежних депо або спеціально призначених гаражах, приміщеннях (боксах), котрі повинні мати освітлення, телефонний зв'язок, тверде покриття підлоги, утеплені ворота, інші пристрої та обладнання, необхідні для забезпечення нормальних і безпечних умов праці.

Пересувна пожежна техніка має бути справною, мати повний комплект пожежно-технічного озброєння, заправлена пально-мастильними матеріалами, вогнегасними речовинами.

Добровільні пожежні команди залучаються для ліквідації пожеж або інших надзвичайних ситуацій за межами підприємства згідно з планом залучення сил і засобів та інструкції взаємодії між підприємством і підрозділами МНС.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993р., підприємства, які мають або утримують ДПК з виїзною пожежною технікою, частково звільняються від сплати податків на прибуток (50 відсотків коштів, що витрачаються на утримання команд).

Створення ДПД (ДПК) та організація їх діяльності покладається на власників підприємств або уповноважені ними органи.

Добровільна пожежна дружина (команда) створюється на добровільних засадах з числа працівників підприємства, які досягли 18 років та здатні за своїми здібностями, станом здоров'я виконувати покладені на них обов'язки. Начальник ДПД призначається з інженерно-технічних працівників і підпорядковується керівникові підприємства.

Добровільна пожежна команда організовується з членів ДПД.

Чисельний склад ДПД і ДПК визначається керівником підприємства з урахуванням пожежної небезпеки виробництва за погодженням з місцевим органом державного пожежного нагляду. Комплектування ДПД слід проводити таким чином, щоб у кожному підрозділі та кожній зміні підприємства були члени ДПД. Табель з обов'язками членів ДПД щодо запобігання пожежі та на випадок її виникнення вивішується в приміщеннях підприємства на дошці оголошень. З членами ДПД (ДПК) мають проводитися учбові заняття згідно з розробленою програмою, що затверджується керівником підприємства та погоджується з місцевим органом державного пожежного нагляду. Заняття проводяться під керівництвом начальника ДПД у визначений керівництвом час (не менше 4 годин на місяць). Керівники підприємств повинні щороку організовувати проведення змагань бойової обслуги ДПД (ДПК) з метою відпрацювання навичок гасіння пожеж.

Водіями пожежних автомобілів допускається призначати шоферів 3-го класу, що мають практичний стаж безупинної роботи водієм не менш одного року, що пройшли спеціальні збори (курси) і які мають спеціальне посвідчення.

Виключення з членів ДПД (ДПК) проводиться: за порушення правил пожежної безпеки; за невиконання своїх обов'язків; за власним бажанням шляхом подання про це заяви керівникові підприємства; у разі звільнення з роботи.

Щороку керівництвом підприємства здійснюється розрахунок потреби коштів на утримання ДПД (ДПК), пожежної техніки, на соціальні гарантії та заохочення членів ДПД. Указані кошти вносяться окремою графою до кошторису підприємства на наступний рік.

У своїй діяльності ДПД (ДПК), а також з питань організації гасіння пожеж, ліквідації наслідків аварії та підготовки членів ДПД (бойової обслуги) керуються Законом України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 р., "Положенням про добровільні пожежні дружини (команди)", затвердженого Наказом МНС України 11.02.2004 р. № 70, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.02.2004 р. за № 222/8821, іншими нормативно-правовими актами МНС України.

Контроль за діяльністю ДПД (ДПК) здійснюють керівники підприємств, на яких вони створені, та посадові особи, на яких безпосередньо покладені функції контролю за станом пожежної безпеки на підприємстві, служби пожежної безпеки відповідних міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань підприємств, а також органи державного пожежного нагляду.

Посадові особи, на яких покладено контроль за діяльністю ДПД (ДПК), зобов'язані щомісяця перевіряти їх готовність до дій з ліквідації пожеж. Результати перевірки реєструються в спеціальному журналі. Результати перевірки ДПД (ДПК) місцевим органом державного пожежного нагляду відображаються в спеціальному журналі або оформляються відповідним актом.

На добровільну пожежну дружину покладається:

здійснення контролю за виконанням (дотриманням) установлених на підприємстві правил пожежної безпеки (протипожежного режиму);

проведення роз'яснювальної роботи серед працівників підприємства щодо дотримання вимог правил пожежної безпеки (шляхом організації семінарів, лекцій, розповсюдження засобів наочної агітації, оформлення інформаційних стендів тощо);

здійснення щоденного нагляду за утриманням у справному стані засобів протипожежного захисту, зв'язку, пожежної техніки, обладнання та інвентарю;

вжиття у разі виникнення пожежі невідкладних заходів до виклику пожежно-рятувальних підрозділів: рятування людей, майна та її ліквідація наявними засобами.

На добровільну пожежну команду покладається:

здійснення цілодобового чергування на пожежних автомобілях та причіпних мотопомпах;

нагляд за технічним станом пожежних автомобілів та причіпних мотопомп, обслуговування й утримання їх у постійній бойовій готовності;

участь у гасінні пожеж у разі їх виникнення.

Оплата праці членів добровільних пожежних дружин (команд) за час їхньої участі в ліквідації пожежі або наслідків аварій, проведення пожежно-профілактичних заходів, а також навчальної підготовки та чергувань здійснюється з розрахунку середньомісячного заробітку за місцем роботи.

Членам добровільних пожежних дружин (команд), які беруть активну участь у забезпеченні пожежної безпеки на підприємстві та у гасінні пожеж, надаються додаткові відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю до десяти робочих днів на рік, а також грошові премії та цінні подарунки. Механізм надання додаткових пільг, їх види та розміри регулюються колективним договором.