Будівля елеватора складається з трьох основних частин: підсилосне приміщення, приміщення силосу й надсилосне приміщення. Розміри в плані 100 х 20 м. Всі конструкції будівлі виконані зі збірних залізобетонних плит, внутрішня сходова клітка, що веде в надсилосне приміщення, виконана з металоконструкцій. Будинок обладнаний вантажним ліфтом для підйому в надсилосне приміщення, освітлення електричне, опалення - центральне водяне. Покрівля виконана з легкоскидних конструкцій покритих зверху руберойдом по бітуму.

Підсилосне приміщення розбите на три відсіки перегородками в яких є переходи. Через всі приміщення проходять два стрічкових транспортери. У кожному відсіку є дверний проріз ведучий назовні.

Вхід у надсилосне приміщення здійснюється через внутрішню, металеву сходову клітку, другий вхід розташований з південної сторони будівлі елеватора через зовнішні пожежні сходи. Тут проходять голівки норій і два стрічкових транспортери.

При необхідності силову й освітлювальну електромережу відключає від електроживлення черговий енергетик у розподільних щитків або електротрансформаторі.

Приміщення будівлі елеватора обладнані автоматичними установками пожежної сигналізації. Внутрішнє протипожежне водопостачання здійснюється за допомогою установки 4-х пожежних кранів обладнаних напівгайками типу «Богданова» діаметром 51 мм. Пожежні крани розташовані: 1 у підсилосному приміщенні у вантажного ліфта, 3 у надсилосному з обох сторони сходової клітки, 1 на площадці, де розміщені голівки норій. За допомогою насосів-підвищувачів створюється необхідний тиск. Будівля елеватора обладнана блискавкозахистом, електроустаткування застосовується в пило-вологонепроникному виконанні.

Для шляхів евакуації можливо використовувати входи та виходи, крокові драбини, а також 5 зовнішніх пожежних драбин, що розміщені по периметру елеватора.

Пожежна безпека зернохранилищ характеризується наявністю великої кількості горючих матеріалів, різних механізмів, робота яких здійснюється від електромережі, та можливістю швидкого розповсюдження пожежі.

Горючим завантаженням в зерноскладах є зерно в великій кількості, зерновий пил, горючі конструкції будівель, транспортні стрічки та інше.

Найбільшу небезпеку являють собою зерновий пил що виділяється в великих розмірах при очистці, транспортирові, загрузці та вигрузці зерна.

Зерновий пил - легкогорючий матеріал. В звішеному стані вибухонебезпечна. Нижня межа вибуху пилу зерна елеваторів багато в чому залежить від обладнання, в якому зберігаються.

Так, для зразків пшеничного пилу, С_НМВ = 12,6 - 30,2, максимальний тиск вибуху для пшеничного елеватора, вибуху пилу 0,735 мПа, мінімальна енергія запалювання 50 мДж.

Таким чином основними факторами, що обумовлюють вірогідність розвитку та розповсюдженню пилового вибуху, локальних та одиночних вибухів в серію вибухів являються:

- підвищена запиленість виробничих та допоміжних приміщень;

- наявність зв'язку між окремими технологічними апаратами;

- наявність дисперсного продукту чи пилу в магістралях та комунікаціях.

Склади зерна, елеватори, за вибухопожежонебезпекою відносяться до категорії В. Разом з цим необхідно мати на увазі і те, що вибухи зернових елеваторів інколи виникають і супроводжуються пожежами, руйнуваннями. Для зниження рівня шкідників зерна в зерноскладах застосовують такі легкозаймисті речовини як сірководень, дихлоретан.

Зерносклади, як правило, розміщені в роздільних будівлях, розподілених на секції протипожежними стінами. Двірні отвори в протипожежних стінах будівель зерноскладів захищені протипожежними дверима, а ворота зерноскладів відчиняються назовні і не захаращуються.

Висота насипу зерна в складах біля стін досягає 2 м, в середній частині складу - до 5 м, відстань від верху насипу до згораємих конструкцій, електропроводки - 1 м. Ворота в зерносклади встановлені через кожні 18 м по фронту будівлі.

Зберігання в зерноскладах разом з зерном якихось інших пожежонебезпечних матеріалів, робота несправних механізмів, залишення без нагляду працюючі механізми не дозволяється.

Зерносклади без природного освітлення.

Підлога зерноскладу виготовлена асфальтобетонною. Виконується дезінсекція приміщень.

Нормальну експлуатацію приміщень дозволяють тільки після провітрювання (відкриванням дверей, вікон, шахт, сушилок для провітрювання). Несучі конструкції над силосних транспортних галерей виконують негорючими.

Відходи та пил з циклонів транспортерів в спеціальні склади відходів, що розміщені на відстані 50 м від будівлі елеватору. Вентиляційна система та повітропровід виготовляється з негорючих матеріалів. Вентилятори розміщені в виробничих приміщеннях елеватора.

Будівлі зерноскладів 3-й ступеня вогнестійкості, розмірами 60х20х7 м. (одноповерхові), стіни кам'яні, крівля виконана шифером по дерев'яному решетуванню, освітлення електричне. Будівлі складів обладнані пристроєм захисту від прямих влучень грозових розрядів а також від вторинних їхніх проявів. Горючі конструкції складських приміщень дороблені вогнезахисним складом (антипіреном). Максимальне завантаження складу - 3,5 тис. тонн зерна.

Біля кожного зерноскладу встановлені пожежні щити які укомплектовані первинними засобами пожежогасіння. Електрична мережа в складських приміщеннях виконана в сталевих трубах, а також на ізоляторах у розбіг, світильники виконані в пило-вологонепроникному виконанні. Крім вимикачів для окремих ділянок мережі передбачені рубильники для загального відключення напруги. Ці рубильники із запобіжним захистом встановлені зовні на вогнестійких стінах складів.

Зерносушилка - пристрій, дія якого пов'язана із згоранням палева, виділенням іскор та нагрітих продуктів горіння. Тому споруди для розміщення сушили не повинні бути нижче 2 ступеня вогнестійкості.

Окрім запалення зерна в шахті пожежа може виникнути від запалення палива, від іскор, що вилітають з димової труби сушили, від сильного тертя ковшів норії, від загорання електродвигунів транспортерів та вентиляторів. Безпечна робота зерносушилок залежить в основному від правильності обладнання та експлуатації печей.

З метою забезпечення протипожежного захисту необхідно виконувати суворий контроль за температурою теплоносія та виключення попадання перегрітого теплоносія в шахту. Температура теплоносія приймається 70-110⁰С. Вона залежить від виду зерна, початкової вологості та конструкції зерносушилки. Саме зерно нагрівається відповідно до 40 та 55⁰С.

Шахту сушилки необхідно повністю заповнювати зерном, залишки зерна з бункеру повертаються в засипний ківш.

Дерев'яні конструкції сушилки необхідно обробити вогнезахисною пропиткою.

Охолодження зерна виконується продувкою його холодним повітрям 20 хвилин.

Сушилки під час роботи повинні знаходитися постійно під наглядом. Обслуговування зерносушилок доручається кваліфікованим працівникам.

На території ділянок №1, №2 встановлені дві стаціонарні зерносушарки типу ДСП-32 (пропускна здатність - 32 т/година). Зерносушарки розташовані в цегельних вежах і працюють на рідкому паливі. Для розпалення рідкого палива використається електрозаплювання. Вся система палевоподача (палевопроводи, засувки, манометри, термометри, клапани-отсікачі й інші пристрої) герметичного виконання, з автоматичним відключенням подачі палива при виникненні аварійної ситуації (загасання факела, підвищення температури, падіння тиску повітря перед форсункою). Під час роботи сушарки через кожні друга година перевіряється температура зерна шляхом відбору проб. При нагріванні зерна вище граничних значень, щоб уникнути його самозаймання, знижують температуру теплоносія. Щодоби сушильні агрегати очищаються від пилу й залишків зерна, перевіряється справність тертьових кутів і механізмів.

На території ВАТ “ Старобільський елеватор” розміщені два склади паливно-мастильних матеріалів, які являють собою значну пожежонебезпеку.

Ці склади відкриті, мають за периметром обвалування, перешкоджає розтіканню рідини у разі аварії. Склад захищений блискавкозахистом, заземлюючим пристроєм, ємності пофарбовані білою фарбою для запобігання дії сонячного проміння, на кожному резервуарі є технологічна карта. Відсутній прямий телефонний зв'язок з ДПД підприємства. На відстані 20 м від складу знаходиться пожежне водоймище місткістю 150 м³, що у разі пожежі забезпечить необхідний запас води для гасіння.

Найближчі вододжерела розташовані:

на території овочевої бази ПВ місткістю 100 м.куб.;

на території залізничного селища ПГ-3 ДО 150.

Для попередження й гасіння пожежі на території ВАТ « Старобільський елеватор» ділянок №1, №2 й №3 створена постійно діюча добровільна пожежна дружина в складі 23 чоловік, що несе цілодобове чергування при пожежному депо на АЦ-40 (130) 63-Б.

На ВАТ «Старобільський елеватор» працює людей: удень 172 чоловік; уночі 6 чоловік ВОХР.

Протипожежне водопостачання території ділянки №3 здійснюється за допомогою 2 пожежних водойм місткістю по 150 м.куб.

У нічний час на території ділянки №3 охорону несуть - 2 чоловік (ВОХР).

Зовнішнє протипожежне водопостачання здійснюється від чотирьох пожежних водойм місткістю 50, 150, 150, 125 метрів кубічних, розташованих від будівлі елеватора на відстанях 100, 130, 70, 120 м відповідно. Між старим будинком елеватора й складським приміщенням №2 є пожежний гідрант з установленою колонкою. Відстань від пожежного гідранта до будівлі «нового» елеватора 60 м.

Внутрішнє протипожежне водопостачання - у будівлі елеватора встановлено 4 пожежних крана з напівгайками типу "Богданова" діаметром 51 мм. Пожежні крани розташовані: 1 у подсилосному приміщенні біля вантажного ліфта, 3 у надсилосному з обох сторін сходової клітки, один на площадці, де розміщені головки норій. Насоси-повышувачі створюють необхідний тиск.

Найближчі джерела води розташовані:

- на території овочевої бази ПВ ємністю 100м.куб.

- на території залізничного селища ПГ-3 К Д-150мм.

1.3 Пожежна небезпека зернохранилищ

Пожежна небезпека зернохранилищ характеризується наявністю великої кількості горючих матеріалів, різних механізмів, робота яких здійснюється від електромережі, та можливістю швидкого розповсюдження пожежі.

Дуже часто процеси самонагрівання є джерелом виникнення пожеж та вибухів. Під самонагріванням розуміють самовільне підвищення температури рослинної маси в результаті протікання в ній біохімічних процесів. Вході самонагрівання змінюється білковий ліпідний та вуглеводний состави сировини. Суттєво погіршуються його харчові та фуражні якості, знижуються , а іноді, повністю губиться схожість насіння.

Процес самонагрівання змінюється, як правило, починається в деякій частині масиву продукту, що зберігається. В ній створюються сприятливі для життєдіяльності мікроорганізмів, комах та кліщів виникає локалізований осередок. На протязі деякого проміжку часу він розвивається, збільшує свої розміри та поступово охоплює все більшу частину насипу. При наявності сприятливих умов процес самонагрівання переходить в біологічне самоспалахування. Біологічним називають самоспалахування в результаті самонагрівання, що виникло під дією життєдіяльності мікроорганізмів в масиві речовини. К біологічному самоспалахуванню схильні багато рослинних матеріалів, одним з яких є зерно. Особливо легко самозаймаються недосушені матеріали.

Як відмічалося раніше, біологічному самоспалахуванню передує самонагрівання. Воно характеризується відносно плавною зміною параметрів та протікає протягом тривалого проміжку часу. Самоспалахуванню характерна висока динамічність фізичних і хімічних процесів.

Причиною початку локального самонагрівання сировини може бути зволоження любої частини масиву зерна, виникнення зон з підвищеним складом домішок, накопиченням мікроорганізмів, комах та кліщів.

В ході самонагрівання, викликаного диханням рослинної сировини, термічною активністю мікроорганізмів та грибків, може бути досягнута температура порядку 70 ⁰С. При цьому мікроорганізми гинуть, але процес підвищення температури може продовжуватися. Деякі органічні сполуки обвуглюються при температурі 70 ⁰С. Пористий вугіль, що утворився може адсорбувати пари та гази. Процес адсорбції супроводжується виділенням тепла і у випадку малої теплопровідності вугілля нагрівається до початку процесу окислення. В результаті цього температура рослинних матеріалів підвищується і досягає 200 ⁰С. При 200 ⁰С починає розкладатися клітковина, що входить до складу рослинних матеріалів, що веде до обвуглювання та подальшій інтенсифікації окислення. В процесі піролізу починається виділення горючих газів: окису вуглецю, метану, водню та ін. Розпочинається процес самоспалахування. Мікроосередки горіння зливаються і складають фронт. Підвищується температура, з`являється дим та їдкі гази - основні ознаки горіння.

Особливістю горіння масиву зерна є те, що осередок, який виникає ізольований шаром продукту, має низьку теплопровідність. Саме це і ускладнює виявлення місця дислокації та розмірів термоджерела.

Фізіологічною основою процесу самонагрівання є належність зерна до складної біологічної системи. Біосистема характеризується диханням усіх живих компонентів, ферментативної активності клітин, яка інтенсифікується при підвищенні вологості рослинної сировини.

Біологічне окислення в клітинах рослин частіше проходить шляхом дегідрогенізації. Перенос електрону водню від окислювача до акцептору здійснюється різними окислювальними ферментами. В залежності від кінцевого акцептору водню окислення може бути аеробним та анаеробним.

При аеробному процесі окислення рослинної сировини здійснюється киснем повітря із утворенням в якості кінцевих продуктів води та діоксиду вуглеводню:

С₆Н₁₂О₆ + 6О₂ = 6СО₂ +6Н₂О + 2,8 кДж(1.1)

При аеробному процесі дихання окислення проходить без розходу кисню повітря, а кінцевим акцептором водню служать органічні та неорганічні з`єднання. Для цього процесу характерне значна затримка гідролітичного розпаду ліпідних фракцій, виникає не тільки спиртове але й молочнокисле бродіння:

С₆Н₁₂О₆ = 2 С₂Н₅ОН + 2СО₂ + 0,1 кДж; (1.2)

С₆Н₁₂О₆ = 2 СН₃СНОНСООН + 0,75 кДж; (1.3)

але і масляно - кисле, з перетвореннням глюкози в масляну кислоту, водень та диоксид вуглецю:

С₆Н₁₂О₆ = С₃Н₇СООН + 2СО₂ +2Н₂ +0,063 кДж. (1.4)

Масив зерна можливо уявити як батарею паливних елементів, що об`єднані в короткозамкнену систему, де протікають наступні реакції:

на катоді: Ѕ О₂ + Н₂О + 2е --- 2 ОН-- (1.5)

Н₂ + Ѕ О₂ --- Н₂О; (1.6)

на аноді: Н₂ + 2 ОН --- 2Н₂О + 2е (1.7)

Тепловий ефект цієї реакції за нормальних умов Q = 273,3 кДж/моль, що може бути достатнім для теплового самозаймання зернопродуктів.

З цього можна зробити висновок, що для попередження самонагрівання зерна слід уникати підвищену вологість продукту та виключати температур, при яких воно найбільше окислюється. Тобто, процес зберігання зерна вимагає постійного процесу підтримання його в сухому стані та запобіганню нагріву сировини. Через це елеватори уявляють собою складний технологічні комплекси, на яких контролюється температура зерна, а воно за допомогою норій та транспортерів постійно рухається.

На ВАТ «Старобільський елеватор» для сушки зерна використовують зерносушарня СЗС-8. Це сушарня безперервної дії з однобічною подачею теплоносія, яким є суміш топочних газів з повітрям. Сушарня складається із топки, 2 паралельно працюючих шах, 2 вентиляторів, 4 норій. Принцип роботи зерносушарні заснований на переносі тепла димовими газами із топки в шахту, яка наповнена зерном. Швидкість руху зерна регулюється випускним механізмом, що закриває низ шахти.

В цих конструкціях сушарок швидкість агенту сушки крізь шар зерна складає 0.1- 0.5 м/с; товщина шару зерна в сушарках від 60 до 300 мм.

Пожежна небезпека зерносушарня характеризується горючістю зерна, деяких елементів сушарня та споруди, в якій вона розташована, а також наявністю горючого палива та подачею нагрітих продуктів горіння в масу зерна.

Пожежна небезпека зерна залежить від того, наскільки воно очищене від сорних домішок. Сорні домішки в порівнянні з чистим зерном мають більш низьку температуру самоспалахування зерна 350 - 400^оС, а домішок соломи 310 ^оС.

Сорні домішки спалахують від незначної іскри, а при довготривалому підігріві до температури 140-160^оС обвуглюються. Зерно необхідно ретельно очищувати перед сушінням.

В сушарній камері зерно може займатися внаслідок наступних причин:

1) потрапляння в шахту іскри при відсутності чи несправності іскровловлюючих та іскрогасячих пристроїв, а також при невірному запуску сушарні.

В перерві 20-30 хв. горіння, коли паливо ще не розпалилося, а паливник не розжарився, проходить неповне горіння із інтенсивним викидом іскор. Якщо подібні продукти горіння направити для сушіння зерна, то іскровловлюючі пристрої пропустять частину іскор до шахти;

2) подачі в шахту перегрітого теплоносія чи димових газів, не розбавлених холодним повітрям.

При температурі 270-300^оС проходить інтенсивний процес обвуглення зерна, а при температурі 350-400^оС - самоспалахування.

Топочні гази на виході із топки нагріті до температури 600-800^оС. В цьому випадку може виникнути не тільки самоспалахування зерна, але й самоспалахування зернового пилу. Зерновий пил осідає на нерівностях стінок шахти, в місцях з`єднання коробів із стінками, на жалюзійних коробах. Температура самонагрівання зернового пилу 140-160 ^оС.

Перегрів теплоносія виникає при інтенсифікації режиму горіння палива, недостатньому відкриванні засувок холодного повітрекамери змішування та відсутності температурного контролю теплоносія;

3) порушення та припинення подачі зерна в бункер, а також зменшення швидкості вертикального просування зерна в шахті чи повної його зупинки.

Металева шахта, що не повністю завантажена зерном, швидше прогрівається у верхній частині, де відсутнє зерно, тому що тут тепло не витрачається на його прогрів та випаровування вологи. Як наслідок, солом`яні домішки та зерновий пил можуть самоспалахувати.

Несправність чи невірне регулювання випускного механізму затримують зерно в шахті, від чого також виникає його перегрів. Затримці зерна в шахті сприяє неякісна очистка його від сору та домішок.

Крім загоряння зерна в шахті пожежа на зерносушарці може виникнути від загоряння палива, іскор, що вилітають із димоходу сушарні, від тертя ковшів норій об їх корпуса, від загоряння електродвигунів транспортерів та вентиляторів. Безпека роботи зерносушарок залежить в основному від вірної експлуатації топок, очистки зерна від домішок, справності механізмів та електрообладнання.

Найкрупніше із зерносховищ - елеватор. В елеваторі зерно засипають у вежі, які називаються силосами. Силосні корпуси складаються з окремих силосів круглої, квадратної або іншої форми. Їх завантажують через верхні люки за допомогою стрічкових транспортерів, розташованих у над силосній галереї, яка з`єднається з робочою вежею. Розвантаження силосів здійснюється через випускні отвори, розташовані у днищі кожного силосу та обладнані засувною арматурою. Зерно із силосів самопливом надходить на стрічні транспортери, що розташовані, в під силосному приміщенні, та подається у нижні головки робочої башти, а потім безпосередньо на відвантаження або на зернопереробне підприємство.

На елеваторі поряд зі зберіганням зерна проводить його зважування, очистку, сортування, сушку, вентиляцію, вертикальне та горизонтальне пересування.

Для виконання перелічених робіт в комплекс елеватора входить робоча вежа, в якій розміщені норії, самопливні труби, ваги, сепаратори, аспіраційні системи, шахтні сушарні, пасажирський ліфт. До складу елеватора також відносяться споруди та пристрої для прийому та вигрузки зерна, цехи та склади відходів та пилу.

Горизонтальне переміщення зерна проводиться за допомогою стрічкових транспортерів, що встановлені в нижній та верхній робочій галереї.

Зерносклад хлібоприймального пункту являє собою безгорищну споруду великої площі із декількома воротами. Внутрішній об`єм споруд зерноскладів конструктивно не ділиться, за виключенням випадків, при яких необхідне будування протипожежних стін.

На зерноскладах операції по зберіганню та переробці зерна виконуються за допомогою багатьох механізмів: пересувних зерносушарок, сушарно-очисних веж, зернопультів, самотасок, механічних лопат, стрічкових транспортерів.

Відомо чотири способи зберігання зерна на складах: напільний, розсипом, напільний в тарі, в закромах. В мішках перевозять та зберігають лише селекційне зерно, муку та крупу. Для зберігання сім'яного зерна олійних культур, бобів, кукурудзи в початках будують спеціальні сховища. На Старобільському елеваторі зерно зберігають в закромах.

На елеваторі вибухонебезпечні концентрації пилу можуть бути лише місцевими, так як нижня концентраційна межа поширення полум`я зернового пилу - 40-50 г/м<sup>3</sup> і не може досягати по всьому об`єму приміщення. Виходячи з цього елеватори, склади зерна по пожежній небезпеці відносяться до категорії В, а цехи та склади відходів та пилу - до категорії Б.

Основним спалимим навантаженням є зерно, зерновий пил, транспортні стрічки та спалимі елементи обладнання і окремі конструкції будинків. Зерно за нормальних умов займається та горить погано. Вогонь масою зерна розповсюджується повільно і тільки тоді, коли у ньому є залишки соломи. Швидкість горіння зерна у потоці повітря під час роботи технологічного обладнання значно зростає.

У середині будинку елеватора на поверхні конструкцій накопичується велика кількість зернового пилу, який створює велику пожежну небезпеку. Зерновий пил - легкозаймистий матеріал. Пил, що осів (аерогель) займається легко, але горить повільно і тільки на поверхні. Розпушений пил може утворювати з повітрям вибухові суміші.

Практика свідчить, що під час нормальної роботи цих підприємств у силосах для зерна та у середині норій, систем вентиляції та в інших апаратах і комунікаціях пил знаходиться у межах вибухових концентрацій. Температура займання пилу - 600-800^оС, а температура самозаймання - 250-300^оС.

На елеваторі можливе швидке розповсюдження вогню вентиляційними, аспераційними системами транспортування зерна через прорізи у перекриттях та стінах, а також спалимим обладнанням (норіями, потоками повітря) в одному місці та переміщенні на інше обладнання або інші поверхи будинків.

пожежна безпека профілактика

РОЗДІЛ 2.Аналіз основних параметрів оперативної обстановки та профілактичної роботи по попередженню надзвичайних ситуацій

2.1 Організація роботи та аналіз особового складу пожежно-технічної комісії ВАТ «Старобільський елеватор»