Сонети Шекспіра у школі

Desiring this man's art, and that man's scope,

І друзяків, і всяких втіх доволі...

With what I most enjoy contented least;

А лиш тебе, о зоре світова,

Yet in these thoughts myself almost despising,

Згадаю я: душа, мов пташка зрана,

Haply I think on thee, and then my state

Веселий гімн до неба заспіва;

(Like to the lark at break of day arising

В тобі, моя голубонько кохана,

From sullen earth) sings hymns at heaven's gate,

Той рай, що й сам король не здобува,

For thy sweet love rememb'red such wealth bring,

І вже тоді нема над мене пана!

That then I scorn to change my state with kings.

Якщо ми порівняємо переклади 29 сонета у П. Грабовського та І. Франка, можна побачити, що Павлу Грабовському вдалося вдало уникнути перекладу sullen earth, яку І. Франко передає антонімічно, при чому зміст поетичного порівняння повністю зберігся (відчуття полегшення, небесного щастя від думки про свою кохану).

Також треба зазначити, що якщо І. Франко вбачає автобіографічний момент в строфі «With what I most enjoy contented least» і трактує його в перекладі як невдоволеність поета своїми творчими здібностями, то П. Грабовський не акцентує цього у своєму перекладі і дає досить загальну версію: «І друзяків, і всяких втіх доволі...», що, на наш погляд, дещо конкретизує та прояснює для читача загадкову невизначеність фрази оригіналу.

2.2 Шекспірові сонети в українських перекладах ХХ ст.

У межах цього дослідження неможливо повністю охопити весь величезний матеріал, пов'язаний з українськими перекладами В. Шекспіра в ХХ ст., оскільки, на відміну від попереднього століття, над перекладом працювало дуже багато поетів-перекладачів різних літературних напрямів та історичних епох як на території України, так і за її межами. Сонети В. Шекспіра перекладали українською мовою Максим Рильський, Святослав Гординський, Олег Зуєвський, Святослав Караванський, Ігор Костецький, Олекса Веретенченко, Андрій Легот, Остап Тарнавський, Яр Славутич та інші наші поети-перекладачі.

Такі вітчизняні поети, як Д. Паламарчук та Д. Павличко створили навіть повні переклади усього сонетарію В. Шекспіра, які виходили окремими виданнями у 1966 та 1998 роках відповідно. Ми не можемо претендувати на всеохоплюваність дослідження також і тому, що через різні причини багато перекладів не дійшли до нас. Під час сталінського терору 30-х - 40-х років величезних втрат зазнала українська культура, коли було розстріляно та потрапило до ГУЛАГу кілька тисяч представників національної інтелектуальної еліти, духовенства та творчої інтелігенції, коли було знищено й репресовано більшість українських письменників і перекладачів. Багатьом геніальним вітчизняним поетам, на жаль, не вдалося дати свою версію творів В. Шекспіра. Крізь жахливе пекло сталінських таборів і в'язниць пройшли майже всі тогочасні перекладачі: Борис Тен (Микола Хомичевський), Леонід Гребінка, Тодось Осьмачка, Василь Мисик, Григорій Кочур, Дмитро Паламарчук.

Утім, попри весь драматизм нашої національної історії, українська шекспіріана продовжувала розвиватися. Щоправда, вкрай оригінальні в аспекті перекладацького методу й стилю україномовні переклади Шекспіра, зроблені в еміграції Ігорем Костецьким, Юрієм Кленом, Тодосем Осьмачкою, Василем Баркою, Остапом Тарнавським, Яром Славутичем та ін., протягом багатьох десятиліть, через цілком зрозумілі причини залишалися абсолютно невідомими не лише широкому загалу читачів в Україні, але й вітчизняним шекспірознавцям. Зараз ми маємо змогу звернутися до їхніх перекладів, але слід пам'ятати, що чимало перекладів, особливо поетів років репресій, було втрачено.

Тому ми маємо обмежитися порівняльним аналізом окремих сонетів у перекладі різних перекладачів ХХ ст. Для такого аналізу нами було обрано насамперед сонет 66 у перекладах Д. Паламарчука, Д. Павличка, І. Костецького та О. Тарнавського. Вітчизняний перекладознавець О. Фінкель зазначає: «З усіх ста п'ятдесяти чотирьох сонетів Шекспіра, можливо, саме 66 сонет є найбільш визначним та живим, а також таким, що якнайкраще зберіг свою силу справляти враження… У величних, повних відчаю віршах висувається звинувачення розтлінності часу. Пусте нікчемство хизується тут блиском та зовнішньою величчю, чиста віра безнадійно збита з пантелику, добре ім'я безсоромно віддано негідникам, сила витрачається нечесною владою, заслуги лежать у поросі, особистість пригнічена, мистецтву заткнуто начальством рота, розум змушений лікуватися у безумства, добро і зло в усьому помінялися місцями» [46, с. 356].

Насамперед наведемо оригінал сонета 66 В. Шекспіра для унаочнення подальших порівнянь та висновків:

Tir'd with all these, for restful death I cry:

As to behold desert a beggar born,

And needy nothing trimm'd in jollity,

And purest faith unhappily forsworn,

And gilded honor shamefully misplac'd,

And maiden virtue rudely strumpeted,

And right perfection wrongfully disgrac'd,

And strength by limping sway disabled,

And art made tongue-tied by authority,

And folly (doctor-like) controlling skill,

And simple truth miscall'd simplicity,

And captive good attending captain ill:

Tir'd with all these, from these would I be gone,

Save that to die, I leave my love alone [І, с.59].

Як уже зазначалося вище, у цьому сонеті В. Шекспір виходить за межі особистісних відносин з коханкою чи другом та перераховує соціальні проблеми свого часу: приниження порядних людей, тріумф нікчем, облуду довіри тощо. З формальної точки зору цей сонет (ритмомелодика, композиція, синтаксична структура) не здається занадто важким для перекладача. Його лексика також не відрізняється якимись особливостями: у ній немає ані діалектизмів, ані професіоналізмів, ані важкої ідіоматики, ані просторіччя - перед нами звичайна книжкова лексика, можливо, дещо переобтяжена абстрактними словами, але все ж таки не дуже специфічна і здатна бути передана засобами української мови. Також в образній системі сонета немає нічого занадто яскравого - навпаки, у ньому майже немає ніяких образів. Але все це не означає, що сонет 66 є дійсно легким для перекладу. Семантично весь сонет 66 побудований на антитезах - гідності, що жебракує, протиставляється ницість, яка насолоджується веселощами; правдивість називають дурістю, а дурість перевіряє знання тощо. Усі мовні засоби сонета лише підкреслюють цю антитетичність.

Семантика слова в шекспірівському сонеті також не є простою. Як зауважує М. Морозов, семантика слова в шекспірівських драмах є дуже складною. Справа навіть не в полісемії слів, а в тому, що досить часто Шекспір вживає одне й те саме слово в кількох значеннях одночасно, і це викликає додаткові труднощі перекладу: «подвійне значення слова часто виявляється для перекладача каменем спотикання» [27, с.283]. Хоча М. Морозов досліджував мову драматичних творів, це також можна віднести до сонетів.

Отже, завдання перекладача - зберегти ясність та виразність думки, характерну для оригінала, а також простоту і водночас багатозначність слова, чіткість побудови речення і всього сонета в цілому.

Розглянемо спершу переклад Дмитра Паламарчука:

Стомившися, вже смерті я благаю,

Бо скрізь нікчемність в роскоші сама,

І в злиднях честь доходить до одчаю,

І чистій вірності шляхів нема,

І силу неміч забива в кайдани,

І честь дівоча втоптана у бруд,

І почесті не тим, хто гідний шани,

І досконалості ганебний суд,

І злу - добро поставлене в служниці,

І владою уярмлені митці,

І істину вважають за дурниці,

І гине хист в недоума руці;

Стомившись тим, спокою прагну я,

Та вмерти не дає любов моя [VІІ, с.96].

Бездоганно володіючи віршем та мовою, Д. Паламарчук не прагне подати поета початку 17-го століття, для якого цілком нормальними були деяка грубість вислову і нестриманість у мовних засобах, в елегантній “обгортці”. Він використав усі стилістичні можливості для відтворення болю, неспокою, благородного гніву.

Слід зазначити, що Д. Паламарчук чітко дотримується схеми римування оригіналу, тобто англійського сонета. У попередньому розділі, аналізуючи цей сонет, ми вже зазначали, що свою схвильованість поет виражає шляхом використання анафори - 10 рядків оригіналу розпочинаються зі сполучника “And”. Cтільки ж рядків розпочинаються зі сполучника “і” в українському перекладі Д. Паламарчука. В. Шекспір використав прийом градації: у кожному рядку він перераховує неподобства, які бачить навкруги, підводячи читача до розуміння того обурення, яке шматує поетове серце. Шекспір перерахував 15 явищ (іменників), які викликають у нього огиду. В українському перекладі можна знайти 13 подібних явищ.

Загалом, Дмитро Паламарчук надає переклади витонченіші, ніж оригінал. В оригіналі “cry” - в перекладі «благаю», “maiden” - «честь дівоча», а “tongue-tied” взагалі ігнорується перекладачем.

Великий контраст з точним і виваженим перекладом Д. Паламарчука становить переклад поета української діаспори Ігоря Костецького:

З усього стомлен, кличу безрух - Смерть,

Бо видіти заслугу жебраком,

І врамлення ніщоти в пишну щерть,

І чисту віру, викляту гуртом,

І злото честі, зміщене в ганьбу,

І грубе скурвлення дівочих цнот,

І доскональства скривджену судьбу,

І моці від кульгавих влад розсот,

І вміння скуте мусом німоти,

І дурість докторовану чола,

І прямоту з прозванням глупота,

І Бранця - Благов стіп державця-зла:

З усього стомлен, я в ніщо б пішов,

Будь невсамотнив тим мою любов! [ІІ].

З точки зору поетичної форми І. Костецький також досить точно відтворює оригінал, проте лексика перекладу є досить маловживаною: «злото, щерть, врамлення, розсот» тощо, деякі з яких нам навіть не вдалося знайти у словнику. Спершу нам здалося, що причина цього полягає, мабуть, у тому, що поет довгий час жив і працював в еміграції, у специфічних умовах, віддаленні від рідного народу. Деякі дібрані слова здалися недоречно вульгарними («і грубе скурвлення дівочих цнот»). Але це враження змінилося після ознайомлення з іншими перекладами цього ж поета, зокрема сонета 135, який наведено нижче в цьому ж розділі. Зараз ми вважаємо, що поет обрав не дуже вживані слова навмисно, аби передати якнайточніше шекспірівські досить абстрактні та книжкові іменники. Щодо вульгаризмів, на нашу думку, перекладач вживає їх для створення додаткової експресії, щоб якнайкраще показати обурення поета несправедливістю світу.

Проаналізуємо тепер переклад Дмитра Павличка:

Я кличу смерть - дивитися набридлона жебри та приниження чеснот

На безтурботне i вельможне бидло,

На правоту, що їй затисли рот,

На честь фальшиву, на дiвочу вроду

Поганьблену, на зраду в пишнотi,

На правду, що пiдлотi навдогоду

В бруд обертає почуття святi,

На мистецтво пiд п'ятою влади,

I на талант пiд наглядом шпика,

I на поряднiсть, що безбожно краде,

I на добро, що в зла за служника!

Я вiд всьго цього помер би нинi

Таж не лишу тебе я в самотинi [ІІ].

У цьому, ранньому для Д. Павличка, датованому, як він сам зізнається, 1978 роком перекладі знаменитого 66-го сонета, коли поетові постійно погрожували, вимагаючи піти з посади редактора "Всесвіту", особистий біль і темперамент явно превалює над пошуком точного відповідника (шекспірівське "needy Nothing", вдало віддане як "ніщота" Костецьким чи "нікчемність" Паламарчуком, зробилося вельми ризикованим, хоч і дуже промовистим "вельможним бидлом").

Переклад іншого поета-емігранта Остапа Тарнавського відзначається більшою точністю у відтворенні деталей. Проте деякі строфи передані не зовсім правильно. Неясно, наприклад, якій строфі оригіналу відповідає така строфа перекладу: «І бідного потреб нічим не стерти» (в оригіналі є дослівно: «гідність з народження приречена жебракувати»). Проте загальний зміст та емоцію вірша передано вірно. Особливо вдала кінцівка: «Я втомлений всім тим, на смерть готов -- Та як залишу в самоті любов?»:

Утомлений всім тим, я хочу вмерти,

Коли жебрак надармо жде заслуг,

І бідного потреб нічим не стерти,

Про чисту вірність вже заник і слух,

І гідність золота ганьбою вкрита,

І грубіян дівочу честь пом'яв,

І права досконалість перебита,

І силу на кульгавість світ зміняв,

Уста мистецтву влада затулила,

Безглуздя лічить вмілости талан,

Звичайна правда простоту зганьбила,

Добро в полоні -- зло для нього пан;

Я втомлений всім тим, на смерть готов --

Та як залишу в самоті любов? [ІІ].

Кожен з перекладачів подає Шекспіра у власному прочитанні: хтось - у творчому переспіві, а такі перекладачі, як Д. Паламарчук та Д. Павличко прагнуть до максимально точного відтворення оригіналу.

Слід зазначити, що переклади Д. Павличка взагалі поєднують експресію звучання з ретельною роботою над кожною словесною деталлю. Так, шекспірівські строфи 12 сонета:

...summer's green all girded up in sheaves

Borne on the bier with white and bristly beard... [І, с.12].

адекватно й точно відтворені перекладачем наступним чином:

...зблеклу зелень врун, що з них жнивар

Уклав снопів копу сивобороду... -[ІІ].

Також у поле зору нашого дослідження потрапили переклади сонетів, які вимагали особливої майстерності від перекладача у зв'язку з тим, що вони містять елементи, які завжди викликають у перекладача труднощі, і які він (перекладач) блискуче долає. На думку болгарських теоретиків перекладознавства С. Влахова та С. Флорина, каламбури, у яких фонетичний компонент відіграє важливу роль, і які при цьому містять власні назви, можуть вважатися одними з найскладніших для перекладу [7, с.364-380]. На думку львівського дослідника творчості В. Шекспіра О.З. Олексина, каламбури в його творах мають багато різних функцій: комічну, функцію характеристики персонажів, інтродуктивну та резюмуючі функції; також «цей стилістичний засіб … часто виступає рушійною силою ситуацій і виконує функцію побудови діалогів» [32, с. 97]. Хоча дослідження О. Олексина й присвячене драматургії, можна сказати за аналогією, що у поезії каламбур відіграє навіть важливішу роль - так, у наведеному нижче сонеті 135 він виконує текстоутворюючу функцію, являє собою ядро всього твору. Тому від його вдалого чи невдалого перекладу залежатиме, як буде звучати твір у цілому. Прикладом вдалого перекладу каламбуру може бути переклад Ігора Костецького 135 сонета В. Шекспіра. Це веселий, безхмарний, грайливий сонет, у якому В. Шекспір будує гру слів зі зменшеної форми власного імені (William - Will) та слова із значенням «воля», «бажання» (will):

Whoever hath her wish, thou hast thy "Will,"

And "Will" to boot, and "Will" in overplus;

More than enough am I that vex thee still,

To thy sweet will making addition thus.

Wilt thou, whose will is large and spacious,

Not once vouchsafe to hide my will in thine?

Shall will in others seem right gracious,

And in my will no fair acceptance shine?

The sea, all water, yet receives rain still,

And in abundance addeth to his store,

So thou being rich in "Will" add to thy "Will"

One will of mine to make thy large "Will" more.

Let no unkind, no fair beseechers kill;

Think all but one, and me in that one "Will."

В оригіналі ці слова є омофонами, їх звучання повністю збігається, елемент «will» повторюється тут 14 разів у незміненій формі (за винятком дієслова умовного способу wilt). В українській мові еквіваленти «воля» та «Вілль» не збігаються за звучанням повністю, тому, щоб зберегти мовну гру, перекладач вдається до численних похідних та спільнокореневих слів (довілля, дозвілля, воління, вволити, добровілля, вдовілля, повновільна, свавілля, воліти, привілля) та навіть неспоріднених слів, які звучать подібно, для збереження евфонії (таку, на наш погляд, роль виконує застаріле дієслово «довліє»). Також, навіть звичайне відмінювання слова «воля» в однині та множині, властиве українській мові на відміну від англійської, має певну стилістичну функцію (воль, волю, волі). Усього елемент, що утворює каламбур, повторюється в перекладі навіть частіше за оригінал - 19 разів. Особливо вдало, на нашу думку, переклав Ігор Костецький фінальний рядок сонета: «Волій в однім привіллі все - при Віллі». Окрім дуже точної евфонії (привіллі - при Віллі), поету-перекладачеві вдалося зберегти збіг лексичних значень двох елементів каламбуру в одному слові (пор. оригінал: Think all but one, and me in that one "Will"):

Тій там - довілля, а тобі - до Вілля,

І «Вілль» - додатком над достатком воль;

Це ж я бо, хто в слажду твого дозвілля

Кладе від себе кілька прикрих доль.

Чи ти ж, чиї воління непоємні,

Не зволиш волю вволити мою?

Чи справді волі в інших так приємні,

Я ж - добровілля - сяйва не даю?

Довліє море водному вдовіллю,

А все ж бере й з дощів до щерти хвиль;

Так, повновільна, й ти своєму Віллю

Дай збільшити тебе ще хоч на «Вілль».

Не убивай же в зла й добра свавіллі;

Волій в однім привіллі все - при Віллі [ІІІ, с. 45].

На цьому перекладі сонета 135 та перекладі сонета 66, зробленого також Ігорем Костецьким, ми можемо спостерігати, як стиль поета-перекладача змінюється залежно від характеру перекладеного ним твору. У грайливому сонеті 135 і славетному «сонеті втоми» добір лексичних засобів дуже відрізняється, настільки, що може скластися враження, ніби це переклади, зроблені різними особами.

2.3 Переклади сонетів В. Шекспіра в сучасній Україні

Наразі робота щодо створення нових перекладів сонетів В. Шекспіра не припиняється. Побачили світ переклади Михайла Москаленка (2000), Георгія Пилипенка (2004), Ірини та Олександра Селезінки (2005). Нам також вдалося знайти переклад 66 сонета, виконаний Лесею Степовичкою.

За цей час змінилися творчі настанови у поезії та перекладі, тому нові переклади являють для нас багато цікавого. Розпочнемо аналіз із перекладів М. Москаленка, для якого ми обрали перші два сонети. У цих сонетах із «Юнакового циклу», звертаючись до свого друга, поет вмовляє його подбати про себе та залишити нащадка по собі.

From fairest creatures we desire increase,

That thereby beauty's rose might never die,

But as the riper should by time decease,

His tender heir might bear his memory:

But thou, contracted to thine own bright eyes,

Feed'st thy light's flame with self-substantial fuel,

Making a famine where abundance lies,

Thyself thy foe, to thy sweet self too cruel.

Thou that art now the world's fresh ornament,

And only herald to the gaudy spring,

Within thine own bud buriest thy content,

And, tender chorl, mak'st waste in niggarding:

Pity the world, or else this glutton be,

To eat the world's due, by the grave and thee [I, с. 4].

Ждемо нащадь від кращих сотворінь,

Щоб вік цвіла Троянда ліпоти

І ніжний пагін крізь віків глибінь

Спромігсь про неї пам'ять донести.

А ти, що блиск очей своїх злюбив

І хмизом власним жар годуєш свій --

Безхлібець вільний між бенкетарів,

Собі самому лютий лиходій.

Ти, світова оздобо, гучнослав --

Вістун весінніх найпишніших днин,

У власній брості зміст свій поховав

І, скнаро, заслужив розор і згин.

Пожаль же світ, щоб він уже тепер

Тебе, самопогребника, не зжер [II].

Дуже гарним, на наш погляд, є фінал сонета, особливо знахідка перекладачем слова «самопогребник» (щоправда, дещо книжкового, але дуже точного). Воно резюмує все те, що Шекспір надає перифрастично, через опис.

Наводимо оригінал сонета 2 та його переклад М. Москаленком, що є, на наш погляд, дуже точним та адекватним (елементи оригіналу, які знайшли повне відображення у перекладі, підкреслені):

When forty winters shall besiege thy brow,

And dig deep trenches in thy beauty's field,

Thy youth's proud livery, so gaz'd on now,

Will be a totter'd weed of small worth held:

Then being ask'd, where all thy beauty lies,

Where all the treasure of thy lusty days,

To say within thine own deep-sunken eyes

Were an all-eating shame, and thriftless praise.

How much more praise deserv'd thy beauty's use,

If thou couldst answer, "This fair child of mine

Shall sum my count, and make my old excuse,"

Proving his beauty by succession thine.

This were to be new made when thou art old,

And see thy blood warm when thou feel'st it cold [I, с.4].

Як стлумлять сорок зим твоє чоло,

Краси твоєї прооравши лан,

А молодечих вбрань рясне срібло

Зітреться на копійчаний лахман,--

Тоді спитають: де скарби й нестрим

Відбіглих днів і де твій красен вид?

Твої запалі очі з'являть всім

І марноту хвали, й жерущий встид.

Чи ти б на гірший пай себе прирік,

Якби сказав: «Оцей дітвак малий,

Підбивши лік, мій виправдає вік»,

Адже його краса -- то спадок твій.

Це в роки старості, запевне, знов

Твою зігріло б захололу кров. [II].

Звичайно, деякі перекладацькі трансформації неодмінно відбуваються: так, у фінальному двовірші відбувається морфологічна заміна (в оригіналі «коли ти відчуваєш її (кров) холодною», у перекладі - «захолола кров», тобто заміна частини мови). Але в цілому переклади М. Москаленка відзначаються великим прагненням до точності, вірності оригіналу без буквальності перекладу.

Поет-перекладач Георгій Пилипенко живе в м. Одеса. Він переклав усі 154 сонети російською та українською мовами, обидва переклади вийшли друком (український переклад видано в Києві видавництвом «Довiра», 2004р). Проаналізуємо його варіант перекладу сонета 66 В. Шекспіра:

Втомився жити я i кличу смерть.

Кладу спостерiганню скрути край,

Безчесна не для мене круговерть -

Багатiїв отой ганебний рай,

Де чиста вiра скривджена лежить,

I досконалiсть втоптана у бруд,

I честь дiвоча з сорому горить,

I де важкий за правду битись труд,

Вистежують усiх за разом раз,

I красномовним слова не дають,

I шиють в дурнi кожного iз нас,

I золото без сорому гребуть.

Я з цього свiту у нiщо б пiшов,

Та як лишу саму мою любов? [VI].

Слід зазначити, що переклад дуже експресивний, зберігає ритміку і загальний зміст оригіналу, але відповідність елементів має досить відносний характер. Так, експозиція у В. Шекспіра, у якій він говорить про свою втому від безчесності життя, займає тільки 2 строфи, а у Г. Пилипенка - три. Тільки після цього він переходить до перерахування явищ соціального зла. Тут він також не дуже вірно передає «I де важкий за правду битись труд», «I золото без сорому гребуть». Поет-перекладач намагається зберегти анафоричний сполучник, але це вдається лише 6 разів із 10 порівняно з оригіналом. Узагалі цей переклад стоїть між точним перекладом та творчим переспівом.

Відома сучасна перекладачка і поетеса Леся Степовичка надає таку версію 66 сонета В. Шекспіра:

Я кличу смерть. Нестерпно бачить це:

Чесноту, що на папертi старцює,

Нiкчему, в розкiш вбрану, а iще

Лукавство, що над правдою глузує,

На iстинi фальшиву ворожбу,

Сплюндровану цноту серед борделю,

Й вiдзнак незаслугованих ганьбу,

I велетня в полонi у пiгмеїв,

Відвертiсть, ту, що дурiстю назвуть,

I дурiсть справжню з маскою пророка,

I праведнiсть в розпусти у зубах,

Й натхнення, що мовчить, з заткнутим ротом.

Усе гидота навкруги i згуба,

Та як Тебе залишу, друже любий? [VI].

Слід зауважити, що поетеса недаремно пише «Тебе» - з великої літери, що є ознакою творчої манери авторки - адже для її поезії властива ідеалізація коханої людини (див. її авторську поезію «Галатея»).

Цей переклад можна вважати скоріше творчим переспівом, аніж справжнім точним перекладом, адже авторка перекладу вносить у нього багато свого: «I велетня в полонi у пiгмеїв», «I праведнiсть в розпусти у зубах» - та деякі інші елементи зовсім не мають відповідників в оригіналі шекспірівського твору.

У цьому розділі нами було досліджено велику кількість перекладів сонетів В. Шекспіра, зроблених українськими перекладачами в різні часи (19, 20 ст. та сучасний період). Було відзначено також вагому кількість різних перекладів одних і тих самих текстів, зокрема сонета 66, якому ми знайшли вісім поетичних перекладів різних часів та авторів. Цей багатий матеріал дає дуже цікаву платформу для аналізу перекладацьких стратегій, прийомів, трансформацій. Детально розглянуто поетичний синтаксис, ритміку (її збереження або незбереження в перекладі). Особливу увагу приділено лексичним трансформаціям, які спостерігаються в тексті перекладу. Відзначається неможливість зберегти абсолютно всі особливості оригіналу в перекладному творі, а цим зумовлюється необхідність перекладачеві робити вибір та жертвувати якимись елементами. Зроблено висновок про відмінність точного перекладу та творчого переспіву, який також часто самі автори називають перекладом. Зокрема, переклад Лесі Степовички сонета 66 можна вважати скоріше творчим переспівом, аніж перекладом сонета В. Шекспіра, бо авторка вносить у текст занадто багато елементів, які не мають відповідників у тексті-першотворі.

Нами були також простежені стратегії перекладача при перекладі такої складної категорії, як каламбур, коротко описані види каламбурів з огляду на труднощі їхнього перекладу. Матеріалом для унаочнення наших висновків у цьому напрямі став сонет 135 у дуже вдалому перекладі І. Костецького.

Проте, як уже зазначалося вище, множинність перекладів свідчить про велич оригінального твору. Нас не повинні дивувати різні трактування одного й того ж вірша, адже переклад завжди є результатом прискіпливого вчитування у вихідний текст, осмислення його смислових обширів, осягнення його художньої самобутності. Тож цілком природно, що вдалий переклад завжди має шанс відкрити якісь «нові», раніше не помічені, або не усвідомлювані читачем нюанси смислу та художні відтінки.

Розділ 3. Використання перекладу під час вивчення творів Вільяма Шекспіра в школі

3.1 Методика роботи з художнім перекладом у школі

Сьогодні, як зауважують фахівці, «завдання на порівняльний аналіз оригіналу та перекладу під час вивчення зарубіжної літератури впроваджується дедалі активніше» [1, с.39]. При чому головною метою такого аналізу є, на думку авторів, саме заохочення до читання оригінальних творів. «Адже справа в тому, що передача досліджуваного тексту засобами іншої мови, зіставлення з усіма наявними «аналогами», сприяє його розумінню…Використання «аналогів» досліджуваного тексту є, вірогідно, одним із надійніших способів найповнішого осягнення його справжнього змісту. Можна припустити, що глибше розуміння тексту може бути доступне через сукупність перекладів, які доповнюють один одного, розкриваючи різні аспекти досліджуваного тексту» [1, с.39]. Звичайно, при цьому слід враховувати, що художній перекладний твір порівняно з оригіналом має яскраво виражені особливості, а саме: «вторинність, тобто залежність від об'єкту перекладу, своєрідність комунікативної моделі (автор - перекладач - читач), багатоваріантність реалізацій (оригінал дає поштовх до численних перекладів)» [18, с.16]. Цей фактор множинності перекладів («перекладна множинність») дає нам один з найефективніших методів для виконання цього завдання, тобто порівняння кількох перекладів одного твору, зроблених різними перекладачами у різні часи. Зокрема, О. Фінкель зазначає: «Кілька перекладів одного й того самого твору не лише можливі й допустимі, але й вельми бажані, - це дає змогу краще й глибше пізнати твір, а водночас - надзвичайно цінний матеріал для розв'язання багатьох проблем як теоретичного, так і історичного характеру» [46, с. 116]. «Множинність перекладів свідчить передусім про велич оригіналу, про смислову невичерпність художнього твору, наявність у ньому певного інтерпретаційного діапазону. Чим сильніший твір, тим більше спроб передати його геніальність рідною мовою» [1, с. 40]… Дослідник також дає рекомендації, на що саме необхідно звернути увагу під час аналізу: «Варто дослідити лексико-фразеологічний рівень оригіналу й перекладів, проаналізувати способи відтворення семантико-стилістичних елементів, визначити характерні ознаки стилістичного синтаксису порівняно з тенденціями відтворення стилю в перекладах, порівняти метрику» [1, с. 40].

Слід також зафіксувати увагу школярів на особливостях саме художнього перекладу порівняно з офіційно-діловим, науковим або публіцистичним. Наприклад, для перекладу творів В. Шекспіра (або будь-якого іншого автора, віддаленого від нас не лише у просторі, а й у часі) перекладачеві необхідно володіти т.зв. «фоновими знаннями» - знанням умов написання твору, історії та культури народу, до якого він належить. Треба також враховувати, що й мова дуже змінилася за цей період - перекладач має розшифровувати загадки, пов'язані зі значенням слів та виразів староанглійської мови. Проте найголовніше для художнього перекладача - це його власний творчий хист, без нього адекватний переклад поетичного тексту неможливий.

Для проведення заняття в школі нами було обрано сонет 66 В. Шекспіра як один з найвизначніших творів митця, який можна було б поставити епіграфом до його великих трагедій, і який, згідно з програмою для загальноосвітніх навчальних закладів вивчається у курсі зарубіжної літератури в 9 класі [34, c.29].

3.2 План-конспект уроку зарубіжної літератури для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів

Тема: Викриття соціальної несправедливості, оспівування кохання й дружби у сонетах В. Шекспіра.

Мета: допомогти учням краще усвідомити красу поетичного слова, його поетичний зміст; розвивати навички аналізу перекладів ліричних творів, пам'ять, уміння виразно читати вірші; виховувати естетичні смаки, любов та чутливість до поетичного слова.

Тип уроку: урок компаративного аналізу сонетів.

Метод: евристична бесіда з елементами виразного читання.

Прийоми: порівняння оригіналу та перекладів.

Обладнання: портрет В. Шекспіра, збірки творів, ілюстрації до п'єс В. Шекспіра, фотовиставка театральних вистав тощо.

Хід уроку:

І. Оголошення теми та мети уроку.

ІІ. Бесіда - актуалізація опорних знань учнів.

- З якою країною та історичною епохою пов'язана творчість В. Шекспіра?

- Які твори В. Шекспіра вам відомі? (Очікується, що учні називають драми, принаймні найвідоміші з них: «Гамлет», «Ромео та Джульєтта», «Макбет», «Отелло», «Дванадцята ніч», «Король Лір»). Тут можна розповісти про те, що В. Шекспір писав також поезію, зокрема сонети.

- Чи знайомі ви з жанром сонета?

- Кого з майстрів сонета доби Відродження ви знаєте? (Данте, Петрарка).

- Які теми й образи характерні для сонетів Данте та Петрарки?

(У сонетах ці поети намагалися осмислити такі філософські поняття, як життя і смерть, призначення людини у світі, створювали образ Прекрасної Дами, висловлювали гіркі почуття суму за втраченим коханням. Зазвичай соціальні проблеми лишалися поза увагою авторів сонетів).

ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу.

Сонет - один із найпопулярніших і найскладніших жанрів лірики нових часів. Його чітко визначена структура - обов'язково 14 рядків, зафіксована система повторюваних рим та визначений зв'язок частин і цілого - кидає виклик будь-якому майстрові поетичного слова. Н. Буало назвав цю строфу «карою, що Аполлон придумав для поетів», а І. Франко схарактеризував її як «п'ятистопний ямб, мов з міді литий». Завдяки своїй виструнченій формі сонет став досконалим інструментом для відображення боротьби добра і зла у світі, зіткнення протилежностей.

Ще за доби Відродження виникла традиція в першому катрені подавати певне твердження, у другому - розвивати протилежну думку (антитезу), а в терцинах зображувати боротьбу протилежних сил, їхній синтез і водночас розв'язку. В Шекспір запропонував нову, власну форму сонета: три катрени, у яких викладалася певна думка, і двовірш, у якому висловлювалася головна думка-висновок. Схема римування також відрізняється від «петрарківської»: у катренах рима була або перехресною, або поясною, у двовірші - завжди парною. Сонет такої будови називається англійським, або «шекспірівським».

Вільям Шекспір (1564-1616) (у перекладі з англійської - той, що потрясає списом) написав 154 сонети, більшість із яких (126) присвячено невідомому білявому Юнакові, другові поета. Сонети 127-152 розкривають історію його драматичного кохання до Смаглявої леді, а в інших творах (153 та 154) автор висловив почуття радості й краси кохання. Також уперше в сонетній практиці з'являється такий твір, як сонет 66, де поет, забуваючи про власні страждання, переймається горем через несправедливі страждання інших людей. Розраду він знаходить у підтримці близьких людей - у цьому випадку друга поета.

Уперше сонети Шекспіра було опубліковано 1609 року, можливо, без згоди автора. Лише 1640 р. поет і друг Шекспіра Бен Джонсон надрукував їх повністю.

В архівах не збереглося жодного сонета, написаного рукою самого поета, що дало привід поставити під сумнів його авторство. Понад 200 років літературознавці сперечалися, хто саме насправді автор сонетів. Багато деталей залишаються нез'ясованими і досі.

Сонети віддзеркалюють моральне обличчя свого творця. Оспівуючи кохання, він водночас засуджує брехню, дурість, підлоту та марнославство у світі.

Сонет 66 є одним із найвідоміших сонетів Вільяма Шекспіра. Він неодноразово перекладався багатьма мовами світу. Лише українською мовою цей сонет перекладали такі поети-перекладачі, як І. Франко, Д. Паламарчук, Д. Павличко, І. Костецький, О. Тарнавський, Л. Степовичка, Г. Пилипенко, І.О. Селезінка та О.М. Селезінка. Цей сонет інколи називають «сонетом утоми», адже він розпочинається зізнанням поета у власному відчаї і загальній втомленості та поєднує особисту драму з бідуваннями народними. Шекспір використовує у сонеті №66 прийом анафори - 10 рядків оригіналу розпочинаються зі сполучника “And”. Таким чином поет виражає свою стурбованість соціальним злом.

З метою оптимізації навчального процесу та ефективнішої роботи над текстом сонета пропонується ознайомити учнів спочатку з його перекладами, а вже потім звернутися до оригіналу. У конспекті уроку ми наводимо п'ять варіантів перекладу: І. Франка, Д. Паламарчука, Д. Павличка, О. Тарнавського, Г. Пилипенка. Учитель може обрати лише деякі з них, на свій смак, зважаючи на час та рівень класу.

Переклад Івана Франка:

Сонет №66

Не раз я кличу смерть, бо нудно бачить в світі,

Як ходить працівник в жебрацькому лахмітті,

А капосне ніщо блищить у пишнім строю,

А вірність щирая знай б'ється з клеветою.

Як славу має й честь огида і облуда,

А чистоту он там сквернить насилля дике,

Як чесноту ганьбить ось стовпище велике,

А власть над всіма зла, як на очах полуда.

Перед надсилою художество німіє,

А дурень мудрому відмірює права,

І правда спутана, безпомічна дуріє,

А добрий в найми йде, а ледар ужива.

Умер би! Ні, держусь тривогою одною:

Як я умру, й любов моя умре зо мною.

Переклад Дмитра Паламарчука (1966):

Сонет № 66

Стомившися, вже смерті я благаю,

Бо скрізь нікчемність в роскоші сама,

І в злиднях честь доходить до одчаю,

І чистій вірності шляхів нема,

І силу неміч забива в кайдани,

І честь дівоча втоптана у бруд,

І почесті не тим, хто гідний шани,

І досконалості ганебний суд,

І злу - добро поставлене в служниці,

І владою уярмлені митці,

І істину вважають за дурниці,

І гине хист в недоума руці;

Стомившись тим, спокою прагну я,

Та вмерти не дає любов моя.

Переклад Дмитра Павличка (1978):

Я кличу смерть - дивитися набридло

на жебри приниження чеснот

На безтурботне i вельможне бидло,

На правоту, що їй затисли рот,

На честь фальшиву, на дiвочу вроду

Поганьблену, на зраду в пишнотi,

На правду, що пiдлотi навдогоду

В бруд обертає почуття святi,

На мистецтво пiд п'ятою влади,

I на талант пiд наглядом шпика,

I на поряднiсть, що безбожно краде,

I на добро, що в зла за служника!

Я вiд всьго цього помер би нині

Таж не лишу тебе я в самотинi.

Переклад Остапа Тарнавського:

Утомлений всім тим, я хочу вмерти,

Коли жебрак надармо жде заслуг,

І бідного потреб нічим не стерти,

Про чисту вірність вже заник і слух,

І гідність золота ганьбою вкрита,

І грубіян дівочу честь пом'яв,

І права досконалість перебита,

І силу на кульгавість світ зміняв,

Уста мистецтву влада затулила,

Безглуздя лічить вмілости талан,

Звичайна правда простоту зганьбила,

Добро в полоні -- зло для нього пан;

Я втомлений всім тим, на смерть готов --

Та як залишу в самоті любов?

Переклад Георгія Пилипенка (2004):

Втомився жити я i кличу смерть.

Кладу спостерiганню скрути край,

Безчесна не для мене круговерть -

Багатiїв отой ганебний рай,

Де чиста вiра скривджена лежить,

I досконалiсть втоптана у бруд,

I честь дiвоча з сорому горить,

I де важкий за правду битись труд,

Вистежують усiх за разом раз,

I красномовним слова не дають,

I шиють в дурнi кожного iз нас,

I золото без сорому гребуть.

Я з цього свiту у нiщо б пiшов,

Та як лишу саму мою любов?

Ми вважаємо, що почати роботу з перекладами бажано з їхнього виразного читання (при цьому учням роздаються тексти на окремих аркушах, необхідні для подальшої порівняльної роботи), потім слід звернути увагу учнів на розбіжності в описі явищ соціального зла в сонеті:

- В усіх перекладах перелічено багато явищ, що викликають обурення поета. Наведіть приклади.

- Які однакові явища перелічені в усіх перекладах?

- Що сказано стосовно мистецтва? Вірності? Розуму та дурості? Цноти? Багатства чи бідності? Справедливості?

- Які відмінності ви бачите між описами?

- Якщо перекладачі дають такі різні описи явищ соціального зла, то як писав про це сам Шекспір, якими саме словами?

Зачитується текст сонета мовою оригіналу:

Tir'd with all these, for restful death I cry:

As to behold desert a beggar born,

And needy nothing trimm'd in jollity,

And purest faith unhappily forsworn,

And gilded honor shamefully misplac'd,

And maiden virtue rudely strumpeted,

And right perfection wrongfully disgrac'd,

And strength by limping sway disabled,

And art made tongue-tied by authority,

And folly (doctor-like) controlling skill,

And simple truth miscall'd simplicity,

And captive good attending captain ill:

Tir'd with all these, from these would I be gone,

Save that to die, I leave my love alone.

Клас, за допомогою учителя, робить дослівний переклад тексту, так званий «підрядник». Паралельно обговорюються деякі відмінності мови Шекспіра та сучасної англійської мови, які учні помічають та які неодмінно вражають їх.

Допоміжний словничок для перекладу:

To behold - бачити (книжк.; синонім - to see)

Desert - гідність (застаріле; сучасне - dignity)

A beggar - старець, жебрак

Needy - той, що потребує чогось

Faith - віра

Gilded - золоте, позолочене

Trimmed - квітнути

Jollity - веселощі

Forsworn - принижений

Sway - ті, хто мають владу (застар.)

Authority - влада

Maiden virtue - дівоча цнота

Strumpeted - принижена (застаріле)

Folly - дурість

Captive good - пригноблене, переможене добро

Captain ill - зло, що перемогло

Save that - якби не…

Сонет №66 (дослівний переклад):

Втомлений усім, я кличу спокій смерті,

Бачачи гідність від народження засуджену на жебрацтво,

І пусту ницість, яка квітне у веселощах,

І найчистіше довіру, злощасно обдурену,

І позолочені почесті, що ганебно надаються,

І дівочу цноту, жорстоко поругану,

І справжню довершеність у несправедливій опалі,

І силу, що затирається кульгавою (безсилою) владою,

І мистецтво, засуджене владою на мовчання,

І дурість, що, як доктор наук, перевіряє знання,

І простодушну правдивість, що називають дурістю,

І пригноблене добро на послугах у зла, що перемогло,

Втомлений усім цим, я б хотів би піти від усього,

Якби, помираючи, мені не довелося залишити самітнім того, кого кохаю (моє кохання).

IV. Бесіда за запитаннями.

Завдання для роботи з оригіналом поезії та його зіставного аналізу з перекладами.

- Визначте особливості римування в сонеті. (У катренах рима перехресна (born - forsworn, misplaced - disgraced, skill - ill), у двовірші - парна (gone - alone).

- Яким поетичним розміром написано сонет англійською мовою? Чи збережено його при перекладі? (П'ятистопний ямб, більшість перекладачів також дотрималися цього розміру у поетичних обробках. І.Франко використовує шестистопний ямб).

- Перекажіть своїми словами англійською мовою, які проблеми були болючими за часів життя В. Шекспіра. Чи є ці проблеми (або частина з них) актуальними й зараз? Спробуйте зробити те саме українською. Які слова і чому ви дібрали, описуючи соціальні проблеми світу?

- Знайдіть невідповідності між оригіналом та перекладами. У чиєму перекладові їх більше? Чи адекватними видаються вам запропоновані перекладачами заміни? Думку обґрунтуйте.

(Невідповідностей значно більше в перекладах Івана Франка, бо він свідомо підкреслив соціальне звучання сонета та наблизив його до своїх сучасників, а також Георгія Пилипенка, де перекладачеві не вдалося лаконічно та разом із цим влучно викласти усі тези сонета).

- У якій частині сонета та як саме висловлено його ідею? Кому з перекладачів, на ваш погляд, вдалося передати її адекватніше?

(У фінальному двовірші. Ідею твору передано адекватніше у перекладі Д. Павличка, О. Тарнавського та Г. Пилипенка. Адже вони підкреслюють, що любов, кохана людина залишиться на самотині, якщо поет, пригнічений соціальним лихом, піде з життя, тобто акцент робиться на піклуванні про кохану людину попри всі соціальні та особисті негаразди).

V. Закріплення вивченого матеріалу.

Узагальнюючі запитання.

- Що таке сонет?

- Чий переклад сонета 66 вам сподобався найбільше? Чому?

- Переклади якого сонета ви б хотіли розглянути?

VI. Оцінювання роботи учнів.

VII. Домашнє завдання. Підготувати усну доповідь про сонет як літературний жанр або про переклад поетичних творів українською мовою. Можна також запропонувати вивчити сонет № 66 англійською та українською мовами (той із перекладів, який найбільше сподобався).

Висновки

У цьому розділі на основі проведеного вище дослідження українських перекладів сонетів В. Шекспіра було запропоновано конспект уроку в середній школі з порівняльним аналізом оригіналу та кількох перекладів різних авторів та різних часів. Окреслені тема, мета уроку, його структура, методи, прийоми та укладено детальний план-конспект взаємодії вчителя та учнів. переклад сонета шекспир семантичний

Для проведення заняття нами було обрано сонет 66 як найбільш популярний у різні часи та як такий, що викликає в учнів багато роздумів, зауважень, спостережень та аналогій. На початку заняття проведено бесіду з опорою на попередні знання учнів, далі коротко викладено теоретичну інформацію з виділенням найважливіших та найцікавіших фактів. Учитель виразно прочитує різні варіанти перекладу та обговорює їх з учнями. Учні читають і перекладають оригінал методом дослівного, «підрядкового» перекладу, порівнюють оригінал і переклади. Такі навчальні технології, на наш погляд, мають не тільки зацікавити учнів, привернути їхню увагу, але й значно полегшити їхнє сприйняття іншомовного тексту. Не слід забувати, що основною метою подібних занять є не стільки аналіз перекладознавчих категорій, але заохочення школярів до читання іншомовної літератури в оригіналі. Звичайно, розглядаючи оригінал та різні переклади, учні намагаються виявити подібність та відмінності, а потім відповідають на запитання учителя щодо змісту й форми сонета, а також перекладацьких трансформацій, які вони помітили. Після закріплення матеріалу та підсумкової бесіди, учитель дає домашнє завдання та завершує урок.

Звичайно, запропоноване нами заняття не є єдиною можливою формою роботи з творами В. Шекспіра в школі: можливе використання його текстів під час проведення творчих вечорів, у роботі драматичних гуртків, додаткових літературознавчих та мовознавчих студій.

Висновки

У дипломній роботі ми намагалися дати оцінку українським перекладам сонетів В. Шекспіра.

У першому розділі дослідження було розглянуто основні питання теорії та практики перекладу (зокрема, поняття про переклад, його типології, сучасні погляди на переклад) та особливу увагу приділено феномену перекладу поетичних творів.

У другому розділі проаналізовано знайдені нами переклади сонетів В. Шекспіра українською мовою в хронологічному порядку - з 19 до 21 ст. Для всебічного розуміння сонетів та трактування адекватності самих перекладів висвітлені деякі аспекти історико-культурних умов створення текстів, розглянуті припущення про можливих героїв сонетів, особливості поетичної структури англійського сонета, започаткованого В. Шекспіром.

Особливу увагу приділено сонету 66 - він детально аналізується в оригіналі, а також подаються його переклади, виконані І. Франком в 19 ст., Д. Паламарчуком, Д. Павличком, І. Костецьким та О. Тарнавським в 20 ст., Л. Степовичкою, Г. Пилипенком та М. Москаленком в 21 ст.

Порівняльний аналіз кількох перекладів того ж самого твору дає можливість відповісти на основне питання: за допомогою чого досягається якість, або адекватність перекладу, де той ліміт, за яким переклад перестає відповідати першотвору. Перекладач у своїй праці має намагатися передати не лише основний зміст, але й усі відтінки та підтексти оригіналу. Зміна тону твору призводить до зміни його змісту, іншого звучання тексту, тобто неточності, неадекватності. Оскільки зберегти всі особливості оригіналу без винятку неможливо, перекладач має йти на жертви, і тут його перекладацька інтуїція та творчий хист має підказати йому правильний варіант.

Уважно розглянуто таку перекладацьку проблему, як переклад каламбурів (на прикладі сонета 135 та його перекладу І. Костецьким).

У третьому розділі дипломної роботи нами було запропоновано конспект уроку з порівняльного аналізу оригіналу та перекладів сонета В. Шекспіра, причому головною метою такого аналізу вважаємо заохочення учнів до читання оригінальних творів. У роботі акцентовано навчальні технології, що мають зацікавити школярів, полегшити їхнє сприйняття художнього тексту. Ми намагалися узагальнити весь оброблений нами попередній матеріал щодо творчості В. Шекспіра, сонетної композиції, різних перекладачів сонетів українською мовою.

Для проведення заняття нами було обрано сонет 66 В. Шекспіра як один з найвизначніших творів митця, який можна було б поставити епіграфом до його великих трагедій, а також один із найпопулярніших сонетів для перекладу.

Завдяки природній милозвучності та мелодійності, властивих українській мові, сонети Вільяма Шекспіра в українських перекладах набули нового звучання, м'якості та ліризму. Проте у більшості випадків переклади не втрачають своєї експресивності завдяки вдалим лексико-синтаксичним трансформаціям, до яких удаються перекладачі. На прикладі перекладів сонетів В. Шекспіра, наведених у нашому дослідженні, слід констатувати також помітну розбіжність між перекладацькими традиціями колишнього СРСР та поетів української діаспори - перші намагаються зберігати не лише змістову, а й формальну структуру поетичного твору, наскільки це є можливим; тоді як для других характерним є більш вільний підхід до художнього перекладу, який наближається часом до перекладу-переспіву, літературної парафрази. У межах цієї роботи неможливо було всебічно дослідити все багатство творчої спадщини українських поетів-перекладачів В. Шекспіра. Тому, видається перспективним подальше дослідження окремих аспектів (гендерний, культурологічний тощо) перекладу сонетів В. Шекспіра українською мовою - як уже існуючих варіантів безсмертних творів англійського поета, так і тих, що, поза сумнівом, продовжуватимуть з'являтися.

Список використаної літератури

1. Бабенко В. М. Порівняльний аналіз оригіналу й перекладу під час вивчення зарубіжної літератури / В. М. Бабенко // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2005. - № 6. - С. 39-42.

2. Бархударов Л. С. Некоторые проблемы перевода английской поэзии на русский язык / Л. С. Бархударов // Тетради переводчика. - 1984. - Вып. 21. - С. 38-48.

3. Бархударов Л. С. Роль перевода как средства развития устной и письменной речи на старших курсах языкового вуза / Л. С. Бархударов // Тетради переводчика. - 1966. - Вып. 3. - C. 82-87.

4. Бархударов Л. С. Язык и перевод / Л. С. Бархударов. - М.: Междунар. отношения, 1975. - 239 с.

5. Безобразова Л. Проблеми поетичного перекладу. Семантика і композиція ліричного вірша / Л. Безобразова // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2000. - № 2. - С. 31-34.

6. Брандес М. П. Предпереводческий анализ текста / М. П. Брандес, В. И. Проворотов. - М.: НВИ-Тезаурус, 2003. - 222 с.

7. Влахов С. Непереводимое в переводе / С. Влахов, С. Флорин. - М.: Высшая школа, 1986. - 416 с.

8. Волькенштейн М. Стихи как сложная информационная система / М. Волькенштейн // Наука и жизнь. - 1970. - № 1. - С. 36-41.

9. Вопросы теории и практики перевода художественного текста: [сб. статей]. - Рига: Изд-во Латв. гос. ун-та, 1968. - 124 с.

10. Габлевич М. Шекспірів Ерос життя і творчості / М. Габлевич // William Shakespeare. Sonnets - Вільям Шекспір. Сонети / [пер. Д. Павличка]. - Львів: Літопис, 1998. - С. 171-205.

11. Гачечиладзе Г. Художественный перевод и литературные взаимосвязи / Г. Гачечиладзе. - М.: Сов. писатель, 1980. - 253 с.

12. Гординський С. Шекспірові сонети в українських перекладах // На переломі епох: Літературознавчі статті, огляди, есеї, рецензії, спогади, листи / Святослав Гординський. - Львів: Світ, 2004. - С. 415-419. - (Серія «Ad fontes - До джерел»).

13. Зорівчак Р. П. Вічне відлуння майстра / Р. П. Зорівчак // Дзвін. - 1998. - № 11-12. - С. 142-147.

14. Зорівчак Р. П. Про підготовку перекладачів для України XIX ст. / Р. П. Зорівчак // Сучасна лінгвістика. - 2005. - № 7. - С. 15-17.

15. Зорівчак Р. П. Шекспірові сонети в інтерпретації Івана Франка / Р. П. Зорівчак // Іван Франко і світова культура: Мат-ли міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО, Львів, 11-15 вересня 1986 р. - Кн. 2. - К.: [б.в.], 1990. - С. 134-139.

16. Зуєвський О. Елементи біографічної концепції у Франкових перекладах сонетів Шекспіра / Олег Зуєвський // Збірник на пошану проф. д-ра Юрія Шевельова / [редкол.: В. Гаркінз та ін.]. - Мюнхен: Universitas Libera Ucrainensis, 1971. - С. 496-504.

17. Кизима М. П. Художественный образ и поэтический смысл (к проблеме эквивалентности поэтического перевода) / М. П. Кизима // Тетради переводчика. - 1989. - Вып. 23. - С. 131-138.

18. Клименко Ж. В. Міжсеміотичний переклад як засіб поглибленого вивчення художнього твору: методичні рекомендації щодо використання зразків такого перекладу / Ж. В. Клименко // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. -2007. - №3. - С. 6-8.

19. Клименко Ж. В. Порівняння оригіналу й перекладу в процесі вивчення зарубіжної літератури в старших класах / Ж. В. Клименко // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2004. - № 6. - С. 16-20.

20. Коломієць Л. Необуквалізм як перекладацький метод у постмодерністському дзеркалі / Л. Коломієць // Літературознавчі студії: [зб. наук. праць]. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2002. - Вип. 3. - С. 10-15.

21. Комиссаров В. Н. Пособие по переводу с английского языка на русский / В. Н. Комиссаров. - М.: Высшая школа, 1965. - Ч. 2: Грамматические и жанрово-стилистические основы перевода. - 286 с.

22. Комиссаров В. Н. Теория перевода (лингвистические аспекты) / В. Н. Комиссаров. - М.: Высшая школа, 1990. - 253 с.

23. Контрастивное исследование оригинала и перевода: сборник научных трудов / [под ред. В. А. Кухаренко]. - Одесса: ОГУ, 1986. - 162 с.

24. Лановик М. Теорія відносності художнього перекладу: літературознавчі проекції / Мар'яна Лановик. - Тернопіль: Ред.- видавн. відділ ТНПУ, 2006. -. 470 с.

25. Любченко Т. Н. Практичні підходи до перекладу / Т. Н. Любченко // Теорія і практика перекладу: [зб. наук. праць]. - К., 1991. - Вип. 17. - С. 89-97.

26. Матвіїшин В. Г. Зарубіжна література в перекладах українських письменників ХІХ-ХХ ст. / В. Г. Матвіїшин // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2004. - № 3. - С. 2-11.