Рослинна символіка в календарно-обрядовій поезії

Історичні відомості про священні дуби маємо з X ст. Так, у хроніці Костянтина Багрянородного описано священний дуб на о. Хортиця: "На цьому острові здійснюють жертвоприношення тому, що там росте величезний Дуб. Вони приносять у жертву живих півнів, довкруги втикають стріли, а - інші шматки хліба, м'ясо і що має кожен, як вимагає їхній звичай".

У "Слов'янській хроніці" Гельмольда повідомляється про священні дуби, які росли біля храмів полабських слов'ян ще в XII ст. Герборд подає відомості про священний дуб у Штетині (в поморських слов'ян). У всіх описаних священних дубах, на думку народу, перебуває сам Бог Перун (у полабських слов'ян - Прове). [21]На культ священних дубів у Київській Русі вказують знахідки в ріках Десні й Дніпрі поблизу Києва й Чернігова. На високих дубових стовбурах, які пролежали у воді майже тисячу років, добре збереглися вставлені щелепи дикого вепра, що свідчить про культовий характер цих дерев. Нині одна з таких знахідок зберігається у Київському музеї народної архітектури та побуту.

Християнська церква постійно боролася з вірою у святенність дерев, зокрема дуба: існують описи знищення місіонерами багатьох священних дубів у всіх слов'янських країнах впродовж цілого тисячоліття. Відомий християнський діяч Феофан Прокопович навіть на початку XVIII ст. забороняв "під дубом пісні співати".[7] Та, незважаючи на всі заборони, культ дуба і нині має помітний вплив на культуру і звичаї українців.

Образ дуба, що ввібрав у себе міфологічні уявлення про світове древо як узагальнений символ творення життя, добра,

У давнину було поширеним вірування в те, що душа померлої людини переходить у дерево. Причому душі небіжчиків обирали для свого перевтілення переважно дуби. Це уявлення підтверджене реальним фактом давніх поховань у лісах, зокрема дубових, - на деревах чи під деревами. Воєвода князя Святослава, Ян Вишатич, після придушення в Суздальській землі повстання смердів у 1071 р. віз полонених волхвів до Шексни, там убивав їх, а тіла вішав на дубі. Під дубами закопували загиблих героїв, святих. За часів, коли поширення набула кремація небіжчиків, на дубах ставили горщики з попелом від поховального багаття. [11]

Калина

Ой у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася,

А ми тую червону калину підіймемо.

А ми нашу славну Україну розвеселимо![народна пісня]



У наведеному вірші ми ясно бачимо що Україна ототожнюється калиною, так історично склалося, що наша держава довгий час перебувала під гнітом різних держав, режимів, тому у рядку «А ми тую червону калину підіймемо ясно простежується мотив боротьби, Україна в образі калини, буде процвітати і у наступному рядочку слова «нашу, славну Україну» теж мають певний натяк на те, що тяжкі часи минуть і країна не тільки повстане, а й буде радісною, і вільною.

Значна поширеність калини на теренах України, та її пов'язаність із родинно-побутовими, календарними обрядами (весілля, похорони, осінній обряд «похід на калину» та ін.) зумовили перехід із світу номінативної одиниці у світ художнього образу. Найбільше цей давній фольклорний образ виступає словом-символом як домінанта в асоціативному зв'язку калина - дівчина (мати), калина - Україна, калина - кров. Домінує загальнопоширена спорідненість «калина - дівчина». Цю стійку асоціацію розглядали видатні фольклористи Микола Костомаров, О. Веселовський, Олександр Потебня.

Також калина вважалась «весільним деревом» і була обов'язковою учасницею весільного обряду. Гілками калини прикрашали столи, весільні короваї, дівочі вінки й гостинці. Другий вид символічної спорідненості калина - Україна притаманний найбільше стрілецьким і повстанським пісням. Плоди калини стали символом мужності людей, що віддали своє життя боротьбі за Україну.[29]

Завдяки червоним ягодам, які нагадують краплі крові, калина в українців стала символом пролитої козацької крові. Ця архаїчна значущість слів калина - кров за традицією зберігається і у піснях воєнної тематики нового часу: У діброві при долині вітер повіває, Там над стрільчиком калина слізоньки ковтає. Ой червоні тії сльози з стрілецької рани, Впав бідненький при долині, більше вже не стане Подібно, «калина на могилі» має стійке символічне значення: тужлива пам'ять за померлим на чужині молодим козаком чи хлопцем, сином, братом:



А на тій могилі червона калина,

За стрільцем ридає молода дівчина.[11]

На початку літа кущі калини вкриваються білими суцвіттями, які з-поміж зеленого листя виглядають, немов наречена в білосніжній сукні. Цвіт калини схожий на віночок (коло). Невипадково калина - це жіночий (на противагу дубу, явору) символ, що втілює і її дівоцтво, і цноту, і чистоту, і незайманість, і кохання, і зрілість, і красу, і молодість, і родинні почуття, й одруження, і плодючість, і радощі, і горе, і журбу.

Ходити в луг по калину вважалося улюбленим заняттям українських дівчат:

Ходила дівчина у ліс по калину

Блудила дівчина сім день і годину [22]

Традиційні вислови «збирати калину, ходити по калину» тлумачаться і метафорично, як пошук коханого. Для парубка «ходити по калину» означало здатність до подружнього життя. [36]

Якщо під стріхою селянської оселі висіли калинові грона, це означало, що в хаті є відданиця і можна засилати сватів. І навпаки, коли говорили: «калина недозріла», це означало, що дівчина ще молода, аби йти заміж.

У весільних піснях трапляється такий образ: батько нареченої підходить до калини: «вітер не віє, сонце не гріє, калина не спіє». Далі до дерева звертаються мати, брат, сестра, повторюючи те саме. Коли ж підходить до калини наречений - «і вітер віє, і сонце гріє, і калина спіє». У разі, якщо дівчина таємно дарувала гілочку калини парубку, це демонструвало, що вона дає згоду на одруження.

Калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали вільце молодої як "ствердження дівочої недоторканості, цнотливості" (Там само). [27] Звернемо увагу на весільну пісню, в якій образ нареченої уособлюється з калиною:

Ой під лісом битая доріженька,

А серед степу рублена криниченька,

Коло криниці червона калинонька.

Ой туди їхав Юрасько з боярами,

Йому калина дорогу заступила.

Вийняв шабельку, став калину рубати,

Та стала йому калина промовляти:

- Ой не для тебе ця калина саджена,

Тільки для тебе Маруся наряджена.

(Українська народна пісня)[9]

Обов'язковим учасником українського весілля був ритуальний коровай. Його прикрашали квітами, колоссям злакових рослин, гілками калини:

Підемо до річки калину ломати,

Коровай убирати…

(Українська народна пісня) [19]

Цією церемонією розпочиналося одне з найважливіших передшлюбних дійств - дівич-вечір, вінкоплетени, молодечий вечір. Якщо весілля справляли навесні, хату прикрашали калиновим цвітом. Якщо весілля справляли восени, - червоними кетягами.

Традиційно в українських селах обіч криниці висаджували калину. Вона не тільки прикрашає місце, а й оберігає воду від спеки. З ранньої весни на калині духмяніють білі квіти. Здалеку бачиш не кущ, а ніби дівочу голівку, запнуту біловяззю легенької [11]

Білизна калинового цвіту - одна з ознак образної символіки цієї рослини. Епітет білий - одна з характеристик молодої дівчини, нареченої. У білоруському фольклорі зустрічаємо порівняння дівочої вроди з білими квітами калини та її червоними ягодами:

В українських народних піснях калина - символ кохання. Це поетичний образ, який відображає духовний світ і спадщину українського народу. Ніжні білі суцвіття калини опредметнювалися з ніжністю молодого кохання, гарячий червоний колір ягід - з палким полум'ям любовної жаги (пристрасті),[12] їх гіркий смак - з гіркотою нерозділеного почуття чи гіркою долею заміжжя:

Та чи я в лузі не калина,

Та чи я в лузі не червона?

Нащо мене поламано

І в пучки пов'язано?

Нещастя моє!

Недоля моя!

(Українська народна пісня)[19]

Калина, яка не має цвіту, - символ одиначки, самотньої дівчини, яка не зазнала кохання:

Коло мого двора

Ні плота, ні кола,

Тільки стоїть кущ калини,

Та й та не цвіла.

(Українська народна пісня)

Дівчина, яка ламає калинове гілля з червоними ягодами, бажає бути такою ж гарною, як гаряча калина:

Калиноньку ламала,

В пучки в'язала,

До лиця рівняла:

Ой, коли б я така,

Як калина гаряча! [7]

Зламане калинове гілля з ягодами символізує кохання:

Ломлю я калину, кладу на купку,

Я тя кохаю, ти, мій голубку…

(Українська народна пісня)

Взимку калину розвішували на горищі: кращих ліків, ніж калина, немає. "Ягоди калини віддавна вважались перевіреним засобом від остуди, різкої зміни артеріального тиску тощо" [23]

У народі кажуть, що калина лікує різні недуги, у тому числі хвороби серця. Тому повага до калини йде з глибини людського серця. Сік калинових ягід добре вгамовує спрагу. З відчуттям кислувато-терпкого смаку знову відчувається повага до калини.

Калина захищала будинок від лютого морозу, тому калинові пучечки клали у міжвіконня.

Існує повір'я: якщо вирізати з калини сопілку, то в сім'ї неодмінно з'явиться продовжувач роду - син. А калинова сопілка гарно співає в умілих руках!

Українська народна творчість містить образ калинового мосту, який символізує кровне єднання людей від покоління до покоління, безсмертя нації, неперервність роду. Символ "ходити по калиновому мосту" означає "шукати зустрічі з коханою (коханим)". Отож, означення "калиновий" передає символічне значення іменника міст. Реальний калиновий міст з'єднує два береги ріки, а символічний калиновий міст єднає два кохаючих серця.

Значне місце калинова символіка займає в українській вишивці, яка характеризується геометричними та стилізованими рослинними мотивами. Вона відзначається високими мистецькими якостями, багатством фарб, золототканими складовими. У вишивці рушників і сорочок "застосовуються грона виноградної лози, гілки калини, розкішні квіти" (41).

Таким чином, народнопоетична символіка калини походить від давніх уявлень людини про природу та оточуючий світ, вказує нероздільність людини з природою.

2.2 Значення символіки рослин: використання мотивів у календарно-обрядовій поезії

обрядовий поезія рослинний символіка

Прикметним з цієї точки зору може бути аналіз семантики і функцій одного з рослинних символів у складі зимової календарної обрядовості - конопель (льону) у ворожінні, відомому як "засівання конопель". Воно було одним з популярних андріївських ворожінь. Найчастіше воно відбувалося так: рано-вранці або пізно ввечері, щоб ніхто не бачив, дівчина у віддаленому куті подвір'я засівала у землю або розсипала по снігу жменю конопляного (або лляного чи макового) насіння. Часто для більшого ефекту ворожіння дівчата скидали з себе одяг (оскільки частково або повністю оголене людське тіло "відкрите" для контакту з потойбічними силами). Після того дівчина згиналася так, що край її спідниці або фартух торкалися землі (або ж у випадку, коли дівчина скидала з себе одяг, вона тягнула за собою сорочку чи фартух), і так обходила засіяне місце, примовляючи: [7]

Андрію, Андрію!

На тебе коноплю сію,

Димкою (чи спідницею) волочу,

Бо дуже заміж хочу.[5]

Коли насіння проростало, дівчина за характером сходів визначала, чи вдалий у неї буде шлюб і чи відбудеться він взагалі (в усякому разі, на протязі року). Якщо дівчина не сіяла, а просто сипала насіння на сніг, то після такого "засівання" вона набирала жменю снігу разом з насінням, ішла додому і після того, як розтавав сніг, рахувала насіння: "до пари" чи ні. 6

Інколи для того, щоб насіння було відповідним чином "підготовлене" для такої важливої акції, якою було ворожіння, рекомендували носити його за пазухою, починаючи від дня Катерини [27]

Моторошні речі відбувалися от наприклад ті ж Коноплі, що можуть, як вважалося, впливати на всяких істот чи пов'язаних з ними людей, мають амбівалентну семантику. З одного боку, конопляними стеблами підперезувалися під час Купала для того, щоб відьма не зашкодила; конопляним цвітом, як вірили, навіть можна зачарувати відьмину корову 12; за допомогою полотна, витканого з конопель, можна побачити біса у вихорі. Проте та ж відьма могла, згідно з повір'ям, відбирати молоко у чужих корів за допомогою сплетеної з конопель нитки; в коноплях, за польським віруванням, сидить нечистий; на жменьку конопель, за оповіддю, наведеною в одній із збірок В. Гнатюка [4]

М'ята - оберіг для дитини та її здоров'я. вважалося, що її аромат створює життєрадісний настрій та активізує роботу мозку. У піснях є символом самотності та строгості. Жінка садить м'яту і говорить, що від неї родинонька одріклася. М'ята фігурує у піснях разом з рутою

По городу ходжу

Руту-м'яту саджу [3]

На Гуцульщині дим спаленої м'яти використовували при болях у вухах як знеболювальне, а у Галичині як профілактику проти холерних захворювань, і теж пов'язано багато фольклору та забобонів з тим.

Полин - оберіг проти відьом і дідьків, а також русалок та мавок, на Русалчин день, як і петрушка символ печалі, гіркоти життя.



Лучше мені мати гіркий полин їсти

Аніж мені мати із нелюбом сісти [41]

Полин використовували як засіб що лікує жовтяницю пропасницю, званий у народі чорнобилем. Є така легенда як один чумак наварив сої каші з гадюк, поїв а наймиту сказав щоб той вимив посуд і не куштував, але той не послухався і нашкріб собі і з'їв повну ложку. А потім іде щось не те, хитається починає чути що кажуть трави, як вони розмовляють між собою, потім пішов до волів а вони теж кажуть « О, запрягати зараз буде», а чумак то побачив став із воза вирвав стеблину чорнобилю облупив її і дав з'їсти, наймит з'їв і все минулося, тому чорнобиль називають ще забудьком

Трава-мурава - часто згадується у старовинних колядках та щедрівках

Там за садами трава-мурава

На тій мураві біла береза

На тій березі золоті роси [16]

Нерідко трави наділялися особливими магічними властивостями, от якщо маєш цю траву то можна не боятися нечисті, треба знати цю траву яка росте при річці і зривати її треба через золоту або срібну гривню і носити завжди при собі.

Хміль - символ родючості, молодого буяння. Мати питає сина, на якого скаржаться молодиці, що він шкоду робить

Де ти, хмелю зимував

Де ти синку ночував?

Парубок увивається біля дівчини «як хміль біля тичини». Козака - гуляку також порівнюють з хмелем



Ой рости, хмелю, над водою,

Врівні з тичиною!

Ой далеко чути та козака орла,

Що йде з кобзиною

Хміль є символом війни, хоробрості та відваги, гнучкості та розуму як і інші повзучі рослини, горох, квасоля, льонок, У козацькій пісні питається

Чи не той то хміль

Що коло тичини в'ється

Гей то наш козак Нечай

Що з ляхами б'ється [15]

Рута - символ дівочості, також символізує тугу та гірке життя. Дівчина говорить «Посію я рутоньку буду підливати» тобто вона берегтиме свою дівочість, а вислів «Загубила віночок з зеленої рути» означає зворотне.

Як символ дівочості, цнотливості, відвернення злих духів у весільній поетиці виступає рута (рута-м'ята) :

Сплети Оксані віночок

Із ярої рути квіточок. [22]

Роман-зілля - любовне зілля символ забуття, безнадії розлуки. Його шукали в день Зільника Зилоти. Отож дівчина яку парубок перестав любити

Побігла до гаю,

копать зілля розмаю…

За українськими народними уявленнями, барвінок символізує трійцю: дитинство, зрілий вік, старість; батька, матір, дитя; весну, літо, осінь; вічне нев'януче кохання, нестаріюче життя, пам'ять, а тому з барвінком українці віками сплітали весільні вінки, робили косиці, плели вінки й на могили, що символізувало вічну пам'ять, садили й садять на могилах

Барвінок також є символом краси. Здавна вважалося, що рослина дарує дівчині вроду. Дівчата на Україні колись умивались відваром із барвінку. «Десь ти мене, мати, в барвінку купала».

У народі живе чудова легенда про походження рослини. Діялося це тоді, коли турки і татари нападали на українську землю. Увійшли якось вороги в одне село і винищили там усіх людей. Лише один парубок та дівчина сховалися в лісі. Але їх знайшли бусурмани. Парубка люті зайди зарізали, а дівчину задушили. Ото з парубочої крові й виріс барвінок у лісі, а губами дівчини полилася кров. [23,24] А інша легенда розповідає, що колись чужоземець побачив українську дівчину й дуже в неї закохався. Навіть, ставши перед Богом по смерті, попросив Творця пустити до коханої ще раз. І Господь повернув його на землю квіткою барвінку, який вився всюди, де ступала нога милої, а по смерті - виріс на її могилі.

А називається барвінок хрещатим від слова «хрест», бо його стебла перехрещуються одне з одним. Листки зелененькі, продовгуваті й вічнозелені, квіти блакитні, ніби зірки. В перекладі слово барвінок означає «перемагати». Тому ця квітка є символом хлопця. Це завжди вродливий, статний парубок. Як от в українській народній пісні «Несе Галя воду»:

Несе Галя воду,

коромисло гнеться,

А за нею Іванко,

як барвінок в'ється. [21]

Збирання барвінку перед весіллям, коли з нього плели вінки-силимени (долю) на стіну, сволок чи стелю, на голову княгині - молодій, - було цілим ритуалом. Дружки з дівчатами йшли в городець, де спеціально садили барвінок чи в сад, парк або до лісу, особливо грабово-букового, де були барвінкові місця, зістригали листя, співаючи пісні-ладканки й балади.

Мак - символ безмежності зоряного світу, здоров'я, краси; оберіг; персонаж українського фольклору.

Образ-символ мак в українському народному світобаченні пов'язаний із його чудодійними властивостями. За давніми віруваннями, мак оберігає людину від злих духів (відьом, упирів). Якщо насінням маку посипати домівку, туди не зможе проникнути лиха сила, аж поки не збере всі зернятка. Зерно маку освячували на Маковея або Спаса. Часом мак викликає уявлення про швидкоплинність, скороминучість людського життя. Як співається в народній пісні:

Пройшов мій вік, як маків цвіт,

Що вдень цвіте, а вночі опаде. [30]

У деяких регіонах побутував ритуал, що опоетизовував садіння, вирощування маку. Дівчата, взявшись за руки, утворювали два кола, що рухались у протилежних напрямах. Між ними ставали дві дівчини і вели діалог під акомпанемент співу про те, як порати мак.

У фольклорі, літературі образ маку часто символізував героя-козака, що загинув, боронячи рідну землю.

Наш народ дуже любить цю тремтливу, пломенисто-пелюсткову квітку. Народний ідеал вродливої дівчини часто втілювався в образі маку ("Як маківочка", "Дівчина як маків цвіт", "Як мак цвіте").

Ромашка (рум'янок, рум'янець, романок)- символ кохання. У Зільнику про неї мовиться як про засіб що оберігає від чарів, зміцнює пам'ять

Фіалки - символізують радість, однак лілові фіалки це невтішна туга за померлими. Вінок із цих весняних квітів не могла носити дівчина яка втратила невинність



На долині ходять паняночки

Та й збирають фіалочки

На неділю на віночки

А я свій утратила

Під явором зелененьким

З козаченьком молоденьким [41]

Квіти підсніжника - провісника тепла, символ сподівань на краще майбутнє. У народі їх називають квітами надії. Завдяки своїй красі і тому, що вони одними з перших відкривають весняний карнавал цвітіння, підсніжники майже повністю винищені. Вони занесені до Червоної книги і потребують охорони.

Український фольклор розповідає про травневі квіти конвалії, що ці квіточки подібні до перлин. Запрошуючи дівчину до танцю, хлопець дарував їй букет конвалій. Обмін букетиками навіть означав згоду на одруження. Якщо ж дівчина була не згодна, вона кидала букетик на землю. Ця чудова квітка, яку називають «лілія долин», на грані винищення.

А про васильки є в народі оповідь, що був собі колись молодий і гарний хлопець. На Зелені свята заманила його русалка в поле, залоскотала і перетворила на синю квітку. Відтоді й ростуть у полі ті гарні, трохи сумні квіточки. А звуть їх ім'ям хлопця - васильками. Васильки - дуже запашні квіти, раніше їх клали за ікони, прикрашали ними хрести у церквах. Васильки - символ святості, привітності, чемності.

Чорнобривці - один з українських народних символів. Згадуються в ряді художніх творів, народних і сучасних піснях,казках та бувальщинах. Також Чорнобривці - це юнацька краса, символізує рідну домівку, рідний край.

Постійними мешканцями обійстя українського селянина були й чорнобривці. Описуючи квітник як обов'язків атрибут кожного українського подвір'я, В. П. Милорадович згадує і цю квітку та називає її дещо незвичайною для нас назвою"бархатцы" [8], мабуть через приємні на дотик, ніби оксамитові пелюстки. Чорнобривці згадуються у деяких весільних піснях:

Наприклад як у пісні

Перше було літечко, а тепер зима,

Посіяла чорнобривці, та вже не пора.

А вже мої чорнобривці розцвітають,

Уже мою русу косу розплітають

До речі цікавий момент, щодо розплітання коси, цей обряд проводився дівчина коли виходила заміж, то все, їй розплітали косу наче як символ її дівоцтва.

Мальва - це символ найдорожчого, любові до рідної землі, до народу. Не було села, а в ньому хати, де б не росли під вікнами мальви - прекрасні обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку-далеку дорогу, ці квіти нагадували: там земля мила, де мати родила!

Розквітла мальва - хати оберіг,

Розквітла мальва - подарунок неба,

Її суцвіттям вишитий рушник

Мені лишила мати після себе.

Стоїть красуня ніжна і струнка

Всім перехожим заглядає в очі,

І ворухнеться серце юнака,

І заспіває серденько дівоче.

А одцвітаючи не схилить голови,

Затисне квітку листям пожовтілим,

І восени невтомний вартовий

Розкидає насіння що є сили. [19]

ЇЇ не так часто оспівують у піснях як наприклад калину, або чорнобривці, але у деяких регіонах пов'язані з цією квіткою не тільки пісні а й обряди.

Рослини, обряди, традиціє це все між собою пов'язано, народний фольклор зберіг найкращі традиції того часу. Завдяки йому ми маємо хоч якесь уявлення про тогочасну дійсність, культуру, світосприйняття. [7]



Висновки

У першому розділі роботи - "Рослинна символіка у календарно-обрядовій поезії" - ми з'ясували, що:

- символ - одна із засадничих категорій культури. Механізми символічного мислення, за Е. Кассірером, відіграли вирішальну роль у процесі сапієнтизації людини;

- символ - метадисциплінарна категорія, отже, він може бути об'єктом дослідження різних наукових дисциплін. Символ потребує вивчення з різних позицій, при цьому мають бути застосовані різноманітні методи аналізу;

- проаналізувавши деякі визначення символу, можна констатувати: засадничою особливістю символу є образність, під зовнішньою оболонкою якої прихований потенційно безмежний ряд значень;

- результати досліджень ґенези символів у системі культури (за О. Потебнею, Е. Кассірером, К. Г. Юнгом, О. Лосєвим, В. Тернером) дозволяють зробити такі висновки: а) символ - "кордонна", "межова" категорія, яка утворюється на межі свідомого й позасвідомого, засвоєного культурою і неокультуреного, пізнаваного й трансцендентного; б) будучи "межовою" реалією, символ має здатність вміщувати у недиференційованому, "згорнутому" вигляді різноманітні, часто протилежні й несумісні одне з одним значення;

- структура змістового рівня символу тяжіє до циклічності (за Я. Голосовкером). У розгортанні семантичного поля символу значну роль відіграють принципи асоціативного мислення;

- у контексті різноманітних моделюючих систем культури (ритуал, релігія, мистецтво) символи виконують медіативну, комунікативно-інтегративну, терапевтично-захисну, пізнавально-інформативну, мнемонічну та "екзистенційну" функції;

- ритуальний (обрядовий) символ - особливий тип символу. У ритуальному контексті символи активізуються у лімінальній (пороговій) фазі, за їхньою допомогою відбувається контакт із сферою сакрального, що охоплює першорядні духовні цінності даного колективу. Ритуальна символіка дозволяє яскраво переживати і водночас вирішувати засадничі світоглядні проблеми даної культури, наприклад, такі, як боротьба і єдність життя і смерті, Танатоса й Ероса, "добра" і "зла".

- обрядовий символ вступає у контекстуальні зв'язки з іншими символами. Календар як модель обчислення часу і календарна обрядовість як конкретна реалізація цієї моделі є складними символічними системами. У контексті календарних обрядів символи групуються у коди, які пронизують обрядовість різних періодів річного циклу, утворюючи при цьому певне важливе для носіїв даної традиційної культури повідомлення.

У другому розділі роботи проаналізовано основні вербальні, акціональні та реальні тексти української календарної обрядовості, у яких з'являються рослинні символи, і на підставі цього аналізу зроблено висновки про семантичне наповнення та функції цих конкретних символів. Рослинні символи у контексті української календарної обрядовості є одним з найбільш уживаних і значущих елементів.

Проведене у цьому напрямку дослідження показало, що члени парадигми рослинних образів (зелень, сіно, солома, насіння, обрядові ляльки, виготовлені з рослинних матеріалів, вінки, снопи тощо) є елементами обрядовості усіх святкових циклів (Святки, М'ясниці, Троїцько-русальний цикл) та окремих значних свят українського (і східнослов'янського) традиційного землеробського календаря Взагалі безпідставним є твердження про те, що "рослинність входила у землеробські обряди, як тільки розпускалися бруньки і з'являлися перші сходи"4 - рослинність з'являлася в українській календарній обрядовості на протязі усього господарського року.

Символи рослини найчастіше співвідносяться з певними особами, реаліями, є їх своєрідними дублерами (наприклад, яблуня, вишня можуть розглядатися як образні позначення дівчини, готової до шлюбу, у "молодіжних" колядках).

Проте у багатьох випадках дані обрядових текстів, у яких з'являються рослинні образи, допомагають глибше зрозуміти сенс вживання рослинного символу як магічного засобу у тому чи іншому обряді.



Список використаної літератури

1. Kopiernicki I. Przyczynek do etnografii ludu ruskiego na Wotyniu, z materialow zebranych przez Zofie Rokossowska, we wsi Jurkowszczyznie w pow. Zwiahelskim / І. Kopiernicki - Zbior wiadomosci do antropologii krajowej. - Kr.: 1887. - T.11.

2. Moszynska J. Kupajlo tudziez doroczne і inne swieta z dodatkiem niektorycb obrzedow і ріеsnі weselnych ludu ukrainskiego z okolic Bialej Cerkwi / Moszynska J. - Zbior wiadomascі do antropologii krajowej. - Kr.: 1881. - T.5.

3. Агапкина Т.А. "Колодка" и другие способы осуждения неженатой молодежи у славян / Т.А.Агапкина. - М.: 1996.

4. Афанасьев. А Поэтическое воззрение славян / А.Афанасьев. - т.1. ? с.252: ? т.2 ? с.203-204

5. Беньковский И. Девичий праздник святого Андрея /И Беньковский.- К.: - Киевская старина. - 1895. - декабрь.

6. Беньковский И. Девичий праздник святого Андрея/ И. Беньковський.- Киевская старина. - 1950, апрель. - С. 101

7. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. / Г.Булашев. - К., 1993.

8. Вакурев В.Н. Калина жаркая. / В.Н.Вакурев - РЯЗР. - 1990. №4. - С. 5-15.

9. Виноградова Л. Міфологічний аспект поліської русальної традиції/ Лариса Виноградова. «Слов'янський і балканський фольклор. Реконструкція древньої слов'янської духовної культури: джерела і методи». - М.: 1989.

10. Войтович Валерій /Українська міфологія. Валерій Войтович - К.: Либідь, 2002. - 664 с.:

11. Воропай П. Звичаї українського народу. / П.Воропай - К.: Оберіг, 1993. - С.590-600.

12. Гаврилюк Е. Еротичні імплікації рослинної символіки в українській календарній обрядовості / Е. Гаврилюк. - Ритуал. Студії з інтегральної культурології. - Львів, 1999 - С.32-55.

13. Гаврилюк Э. Семантика знака "растение" в обрядовом контексте /Э.Гаврилюк.- Кемерово, 1994.

14. Гнатюк В. Гаївки, Матеріали до української етнології. /В. Гнатюк - Львів, 1909. - Т.12.

15. Гнатюк В. Колядки і щедрівки. Ч.1 / Гнатюк В - Львів, 1914. Етнографічний збірник. - Т.35.

16. Гнатюк В. Колядки і щедрівки. Ч.2 / Гнатюк В- Львів, 1914. Етнографічний збірник. - Т.36.

17. Головацкий Я.Ф. Народные песни Галицкой и Угорской Руси. / Я.Ф. Головацкий - М.: 1878. - Ч.2.

18. Гордійчук М. Українські народні пісні / Упоряд. М. Гордійчук. Вид. 3-те скорочене. - К.: Музична Україна, 1992. - 128 с.

19. Гордійчук М. Українські народні пісні/ М. Гордійчук. Вид. 4-те скорочене. - К.: Музична Україна, 1993. -

20. Грушевський М. Історія української літератури. / М.Грушевський. - К.: 1993. - Т.1.

21. Давидюк. В. Первісна міфологія українського фольклору/ Віктор Давидюк - Луцьк, Волинська книга 2007

22. Дмитренко М. Народні прислів'я та приказки /М.Дмитренко. - Л.: Ред. часопису "Народознавство", 1999.

23. Дмитренко М.К. Українські символи / М.К.Дмитренко. - - К.: Ред. часопису "Народознавство", 1994. - 140 с.

24. Кагаров Е. Форми та елементи народної обрядовості /Е.Кагаров. - К.,1928. Первісне громадянство і його пережитки на Україні. - Вип.1.

25. Камінський В. Свято Купало на Волинському Поліссі / В.Камінський. - К., 1927. - (Етнографічний вісник.. т.5.)

26. Килимник С. Календарно-обрядові пісні. /С.Килимник - К., 1987.

27. Курочки А.В. Растительная символика календарной обрядности украинцев/ А.В. Курочкин Обряды и обрядовый фольклор. - М.: 1982.

28. Павлюк С.П Українське народознавство /Павлюк С.П.. - Львів: Фенікс, 1994.

29. Потебня А.А. О некоторых символах в славянской народной поэзии. / Александр Александрович Потебня. - Х., 1860.

30. Потебня А.А. Объяснение малорусских и сродных народных песен. - Варшава, 1883. - Т.1.

31. Потебня А.А. Объяснение малорусских и сродных народных песен. / А.А. Потебня - Варшава, 1883. - Т.1.

32. Потебня А.А. Объяснение малорусских и сродных народных песен/ Александр Александрович Потебня. - Варшава, 1883. - Т.1.

33. Ребошапка І. Народження символу. Іван Ребошапка - Бухарест, 1975.

34. Скуратівський В.Т. Дідух: Свята українського народу. / В.Т. Скуратівський- К.: Освіта, 1995. - 242 с.

35. Соколова В.К. Весенне-летние календарные обряды русских, украинцев и белорусов. / В.К Соколова - М., 1979.

36. Сумцов Н.Ф. Культурные переживания. / Н.Ф.Сумцов - К.: 1890.

37. Терновская О.А. О некоторых сходствах и различиях в жатвенной обрядности славян / О.А Терновская. Формирование раннефеодальных славянских народностей. - М., 1981

38. Токарев С.А. / Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. /С.А.Токарев. - Исторические корни и развитие обычаев. - М.: 1983

39. Тэрнер В. Символ и ритуал. / В.Тэрнер. - М.: - 1983.

40. Чубинский П.П. Труды Этнографостатистической экспедиции в Западнорусский край, снаряженной Императорским Русским Географическим Обществом. / П.П.Чубинский. - Юго-западный отдел. Материалы и исследования. - СПб., 1872. - Т.3.

41.Костомаров. Слов'янська міфологія / М Костомаров «Український рік» К. - Климник - 1 т ІІ ? с. 357-358.

Размещено на Allbest.ru