Символізм китайської літератури. Система образів та символів "Шицзін"

Загальна характеристика символізму та ролі символу у китайській літературі та у світобаченні китайців. Аналіз багатозначності образів у поетичній творчості китайського народу. Дослідження основних особливостей символіки першої поетичної збірки "Шицзін".

Рубрика Литература
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 07.03.2012
Размер файла 61,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Кафедра китайської, корейської та японської філології

Курсова робота

на тему: СИМВОЛІЗМ КИТАЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ СИСТЕМА ОБРАЗІВ ТА СИМВОЛІВ «ШИЦЗІН»

Виконала: студентка Харчук Катерина Сергіївна

Науковий керівник: асист. Чайковська О.М.

Київ 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Символізм та роль символу у китайській літературі та у світобаченні китайців

1.1 Образ і символ : особливості та характеристика

1.2 Багатозначність образів у поетичній творчості китайського народу

РОЗДІЛ IІ. Загальна характеристика системи образів і символіка першої поетичної збірки «Шицзін»

2.1 Загальна характеристика символів та образної системи в «Шицзіні»

2.2 Символіка сторін світу в збірці «Шицзін»

2.3 Система образів та символіка світу рослин

2.4 Образність та символіка світу тварин

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Завдяки пам'яткам матеріальної культури минулих часів, пам'яткам історії та літератури, епохи, які вже давно залишилися в минулому постійно звертаються до наступних поколінь. Вони нагадують нам про глибину часу, про коріння роду людського. На можна не помітити зв'язок епох з нескінченністю художньої творчості.

Проблеми слова та творчості займали серця людей з давніх давен. Те, що було сказано в часи античності, в Греції та Римі, в древньому Китаї або Індії, багато в чому зберігає своє значення і понині. Наше теперішнє є поєднанням минулого і майбутнього. Хіба не є протистояння цих категорії тим, що ми називаємо сучасністю? Але що таке понятті часу для літератури? Час, перш за все, це людина, типи та образи різних людей. Все бере своє коріння в минулому. І неможливо осягнути сучасність без знань минулого, без усвідомлення спадку наших пращурів.

«Шицзін» розкриває древню епоху історії китайського народу, і, можливо, більш глибоко та повно, ніж будь-який інший літературний твір періоду китайської античності.

«Шицзін» - літературна пам'ятка, з яскраво вираженим національним духом і колоритом, поетичною мовою, дивовижною будовою пісень та од. «Шицзін» дає нам змогу відкрити світ побуту, світ давніх вірувань і традицій, різноманітність духовного та соціального життя тогочасного суспільства.

«Шицзін» - це джерело тисячі образів та символів, яскравих картин життя та почуттів. Символізм відчувається в кожній строфі, в кожному рядку, в кожному слові. Духовна глибина збірки - невичерпна.

Так хочеться доторкнутися до древності, відчути те, що відчували наші предки тисячі років тому, побачити світ їхніми очима, опинитися в храмі розуму і розпитати мудреців про сенс буття.

Ми живемо у світі символів, бачимо їх щодня, але іноді не відчуваємо їх. Література - це скарбниця символів, багато з яких неможливо осягнути і зрозуміти. «Шицзін»- це книга-символ, розкривши смисл якої, можна наблизитися до Неба, так казали предки.

РОЗДІЛ І. Символізм та роль символу у китайській літературі та у світобаченні китайців

Слово «символ» у сучасної людини викликає не тільки ряд абстрактних понять чи конкретних уявлень, асоціацій, образів, а й відчуття магічного, таємничого, загадкового. Деякими символами люди користуються свідомо, деякими - несвідомо чи підсвідомо, а перед іншими - безпорадні, безсилі. Але символ - потужна категорія культури, духовного розвитку, повсякденного спілкування.

У світі символів людина живе з прадавніх часів. Слово «символ» походить від грецького і означає «знак, пізнавальна ознака; зливати, з'єднувати». Це умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття. Для пояснення символу створено багато тлумачень. Наприклад: Арістотель трактував символ як знак, символом якого є якийсь знак іншого роду чи іншої мови; цей знак - засіб передачі плану вираження в план змісту, значення. А Платон вважав символ знаковим виразом якоїсь вищої, але зовсім не знакової сутності, значення якої не завжди можна чітко зафіксувати, а тому це й служить переходом зі сфери раціональної до світу ірраціонального, у якому сутність символу можна вловити через посередність образів, що виникають інтуїтивно, спонтанно, на межі яснобачення.

1.1 Образ і символ : особливості та характеристика

Символ можна розглядати з точки зору різних наук. Естетика подає символ як «універсальну категорію, яка розкривається через зіставлення з суміжними категоріями образу, з одного боку, і знака - з іншого». Узагальнивши поняття, можна сказати, що символ - це щось на зразок образу, взятий в аспекті своєї знаковості, наділений органічністю і багатозначністю образу. Будь-який символ представляє собою образ. Проте різниця між образом і символом все-таки існує. Якщо категорія образу передбачає ототожнення образу із самим собою, то категорія символу робить акцент на тому, що образ виходить за власні рамки, але при цьому має певний прихований зміст, який зливається з образом, проте не є йому тотожний.

З боку реципієнта смисл символу неможливо дешифрувати простим зусиллям уяви. Саме в цьому і є принципова відмінність символу і алегорії: смисл символу не існує як певна раціональна формула, яку можна «вкласти» в образ, а потім забрати з нього.

Є різниця і між символом та знаком. Для знакової системи полісемія - це перешкода; символ же навпаки, тим змістовніший, чим більше він багатозначний. «Сама структура символу спрямована на те, щоб занурити кожне конкретне явище в стихію «першопочатків» буття і виразити через це явище цілісний образ світу».

Від міфу символ успадкував його соціальні та комунікативні функції. За символом розпізнають і розуміють його «світ».

Смислова структура символу багатошарова і розрахована на активну внутрішню роботу того, хто сприймає. Цей зміст, строго кажучи, не можна роз'яснити шляхом зведення інформації до однозначної логічної формули, а можна лише пояснити за допомогою співвідношення з подальшими символічними зв'язками, що не будуть давати чіткої відповіді, проте наведуть на неї.

Зміст символу реально існує лише у свідомості людини, всередині контексту, поза яким ми спостерігаємо лише порожню форму символу. Він висловлює все те, що заключене в цілій системі ідей, а рівночасно щось більше, щось, що в даній системі ідей не дасться висказати ні словом, ні в жоден інший спосіб.

Існує й інше пояснення символу -- як багатозначного образу, який ґрунтується на подібності, спільності предметів та явищ життя. У символі може бути виражена система відповідностей між різними сторонами дійсності (наприклад, світом природи і життям людини, суспільством і особистістю, реальним і нереальним, земним і небесним, зовнішнім і внутрішнім). Своєї багатозначністю символ також відрізняється від метафори. Він допускає виникнення у читача різноманітних асоціацій. Крім того, найчастіше значення символу і значення метафори відрізняються. Розуміння і пояснення символів завжди ширше за розуміння метафори. А метафора являється одним із основних тропів поетичного мовлення, у якій певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю. Це -- перехід інтуїтивного осяяння у сферу раціональних понять. І чим далі містяться один від другого протиставні розряди об'єктів, тим яскравіша метафора, яка прагне на відміну від символу, зосередитися в образній оболонці.

Проте символічний образ може виникнути за допомогою метафор, а також образних паралелізмів, порівнянь.

Образи-символи широко використовуються в літературних творах: ліриці, епосі, драматургії. Адекватне тлумачення символів сприяє глибокому розумінню художніх текстів. Неправильне ж розуміння символічної природи символів, навпаки, може призвести до грубих помилок у тлумаченні тексту, а також до викривлення авторського задуму. Символи завжди розширюють змістовий план твору, дозволяють читачу на основі авторських «підказок» побудувати низку асоціацій, що пов'язують різноманітні явища життя. Найчастіше автори використовують таку символізацію, тобто створюють символічні образи, для того, щоб показати, наскільки глибинним є образ, який вони описують, підкреслюють його багатозначність.

Вирізняють символи універсальні, специфічні, випадкові, міфологічні, первісні, традиційні, архетипні, колективні, індивідуальні, релігійні, ліричні, математичні, графічні та ін. Існують такі поняття як язичницькі символи, символи віри. Символ і символіку тлумачать на побутовому, філософському, естетичному, психологічному, лінгвістичному, містично-окультному та інших рівнях. Розуміння символу і символіки має власну специфіку в фольклористиці, адже фольклор - найбагатша універсальна художня система, вид мистецтва, де символи - основа і вершина, а водночас і основний спосіб досягнення вершини. Символіка - поняття загальнолюдське і національно специфічне, етногенетичне. Дослідження останнього з перелічених аспектів символіки надзвичайно актуальне, особливо - всебічне вивчення первісної символічної системи та її еволюції. В одному і тому самому образі можуть співіснувати різні уявлення, навіть протилежні значення символів, які стали набагато об'ємнішими, ніж у попередників. Багатозначність виявилася їх природною властивістю.

Необхідність відновлювати забуте первинне значення слів була однією з причин виникнення символів. Близькість основних ознак, яку видно в постійних виразах, була і між назвами символів та означуваного предмета. Наприклад, калина стала символом дівчини за такою ж ознакою, за якою калину називали червоною. Адже, її порівнювали з рум'яними щічками молодиць.

Відношення символу до того, що він визначає можна класифікувати за такими ознаками:

Порівняння;

Протиставлення;

Причинне відношення.

Отже, символізм має давнє коріння, він виникає тоді, коли з'являються перші пам'ятки усної народної творчості. Образи-символи побудовані на багатозначності слова і неоднорідності цих значень.

З'ясовано, що будь-який символ представляє собою образ, проте не кожний образ є символом, оскільки він представляє собою специфічний зв'язок між предметом і його змістом, який реально існує лише у свідомості людини, всередині контексту, поза яким ми спостерігаємо лише порожню форму символу.

1.2 Багатозначність образів у поетичній творчості китайського народу

символізм поетичний шицзін література

Однією з найголовніших характерних рис китайської літератури є її глибокий символізм. За багато віків у Китаї виникло чимало символів, легких для розуміння і тлумачення китайцями. Але китайські символи не завжди зрозумілі представникам інших народів. Проблема символізму китайської поезії тісно пов'язана з проблемою походження та функціонування образності східної поезії загалом як потужної системи світової поетики.

Символ має асоціативну природу: він потребує не тільки раціонально-логічного, а й емоційно-підсвідомого розуміння. Логічні, причинно-наслідкові зв'язки між порівнюваними об'єктами можуть бути неістотними, часто домінує вища, незбагненна, містична асоціація. Останнє особливо добре помітно в китайській поезії: найчастіше символ апелює до чуттєвого сприйняття читача, до його здатності народжувати образні асоціації і навіть фантазії. Тут криється і певна непрозорість китайського символу, неможливість його логічного тлумачення.

Коротко розглянемо, як використовували символ у давньому Китаї. Вже в І ст. до н.е. (доба Західна Хань) ієрогліф Пу “слон, явище природи, спосіб, імітувати (копіювати, наслідувати), подібний” використовувався у значенні “символ” (у сучасній мові це поняття позначається як ПуХч). Ось приклад із розділу “Літопис синівської пошани” “Історичних записок” Сима Цяня («К·јЗ·РўОД±ѕјН»): “»КµЫЧч±¦¶¦Иэ, ПуМмµШИЛТІ” (“Жовтий імператор зробив дорогоцінний триножник, і це символізувало небо, землю й людину”). Отже, символ використовувався насамперед для того, щоб діяннями людей уособлювати світобудову .

Деякі символи китайської поезії створені самими авторами. У цьому випадку предмет чи явище початково не є символом, але символічних ознак набуває в процесі зображення. Автор навмисне узагальнює об'єкт зображення, розширює та поглиблює його зміст. Наприклад, низку нетрадиційних символів зустрічаємо у творчості Цао Чжи (192-220). Цей поет був четвертим сином полководця Цао Цао і молодшим братом Цао Пі, що став у подальшому імператором Хань Вень-ді. У китайському народі здавна існує легенда про жорстокого імператора і його молодшого брата, поета Цао Чжи. Одного разу імператор наказав поетові пройти сім кроків і за цей час скласти вірша. В разі невиконання цього завдання йому загрожувала тяжка кара. Але Цао Чжи вдалося виконати наказ, і він прочитав миттєво складений “Вірш семи кроків” («ЖЯІЅК«»). Відтоді вираз “варити боби й палити стебла” (Ц󶹳ЦЧчёю, дхфщТФОЄЦ­) ввійшов у загальний вжиток і став символом ворожнечі між братами, міжусобних війн. Цао Чжи створює також образ білого коня у вірші “Білий кінь” («°ЧВнЖЄ») - це символ вигнанця з рідної землі, блудника.

Наведемо інший приклад, ось образ самотнього човна, що є символом одинака, самотнього блудника, неодноразово зустрічається у циклі віршів танського поета Ду Фу (712-770) “Вісім стансів про осінь” («ЗпРЛ°ЛКЧ»). І навіть той самий символ осені, що в традиційній поезії означає згасання, кінець життя, старість, у віршах Ду Фу набуває дещо іншого значення - це смуток, розлука з Батьківщиною.

Символи широко використовувались у танській поезії, в якій описувалася більшість традиційних символів, але вже існували й авторські. Завдяки їм реальність сприймалася поетами через тонкі натяки та напівтони, що надавало символам відтінку умовності. У китайській літературі є безліч традиційних образів-символів, наприклад: п'ятикольорові хмари - радість та щастя; дикі гуси - звістка, новина, лист; крик мавп - туга, печаль; весна - молодість; осінь - старіння; квітка лотоса - чистота душі; чистота, яка виростає з багнюки; журавель- довголіття; верба - розлука; персик, груша й гранат - юність, краса молодості; сосна, бамбук і слива - твердість, стійкість, незламність; шовкові нитки- смуток перед розлукою; сосна, бамбук та кипарис- вічна дружба; кажан та фенікс- щастя; метелик- кохання.

Символ збагачує і прикрашає мову китайської поезії. У творчості відомого танського поета Лі Бо (701-762) символи не є рідкісним явищем, навпаки, вони набувають літературного колориту й глибокого змісту, що при дослідженні того чи іншого символу у творчості поета видається надзвичайно цікавим. У вірші завжди присутня певна загадка, прихований натяк, підтекст. Лі Бо широко використовує як традиційні, так і авторські символи. Наприклад, у вірші “Весняні думи” автор вживає символ “весняний вітер”, що означає любовні ігри та думки. Весна - це пора кохання, а весняний вітер навіває любовні думи. Для наложниці не існує кохання, його не пробуджує навіть весна, яка принесла зелену траву і оживила гілки білої шовковиці. Дівчина не знайома з любовними забавами та думами, а серце її розривається від туги при самих лише згадках про її господаря. Таким чином, після розкриття змісту символу ”весняний вітер” стає зрозумілим зміст вірша.

Як зазначалось раніше, певні традиційні символи у віршах окремих поетів іноді набувають зовсім іншого значення, отже, й тлумачаться вони по-іншому. Так, деякі символи у творчості Лі Бо втрачають своє початкове і набувають нове значення. Такого перетворення зазнав символ “іній” , що традиційно означає старість, кінець життя, посивіле волосся. Але у віршах Лі Бо («Вічна печаль” та «Благородний вчинок»), іній символізує смуток, печаль, невимовну тугу. Ліричні герої цих віршів самотні й зажурені. Як відомо, явище інію пов'язане із настанням осені, зимових холодів, що викликають асоціації суму й туги. Тому іній, який з'являється на землі, викликає у поета сумні й печальні думи та спогади. У вірші «Думи в тиху ніч» Лі Бо виливає свій сум за рідним краєм. Паморозь на підлозі - печаль поета-вигнанця, який засумував за своєю Батьківщиною. У вірші “Смуток на яшмових сходинках поет заміняє слово “іній” перифразом “біла роса” , що зберігає значення символу, ще більше підкреслює жаль і смуток, які передає цей вірш. Ця поетична назва інію зустрічається не лише в Лі Бо, а й у творчості інших поетів різних епох. В осінню ніч таке явище, як іній, цілком звичне, а під ранок іній перетворюється на росу. Також роса більше символізує сирість і холод, які є образами суму і печалі.

Отже, глибокий символізм є однією з найголовніших характерних рис китайської літератури. За багатовікову історію на території Китаю виникло багато символів, які є зрозумілими для китайців, але не завжди їх розуміють представники інших культур. Проблема символізму китайської поезії тісно пов'язана з проблемою походження та функціонування образності китайської поезії загалом як потужної системи світової поетики.

Символізм є невід'ємною рисою китайської прозової літератури і поезії, що закорінена у найдавніших народних уявленнях та віруваннях. Через зашифровані образи, натяки й умовності символізм надає поезії краси й вишуканості. У поезії доби Тан зустрічаються як традиційні символи, так і авторські, які все ж ґрунтуються на традиційній образності китайської культури.

РОЗДІЛ II. Загальна характеристика образної системи і символіка першої поетичної збірки «Шицзін»

2.1 Загальна характеристика символів та образної системи в «Шицзіні»

Сучасне уявлення іноземного дослідника про китайську символіку складається на основі пам'яток словесного мистецтва, найбільш ранні з яких належать до пізньородової епохи, а найостанніші датуються першими століттями нашої ери. Це дуже різноманітний матеріал: ритуальні гімни, філософські пам'ятки, історичні зібрання та твори поетів, різноманітні зібрання-каталоги географічного, астрономічного, астрологічного характеру тощо.

У своїй роботі ми розглянемо «Шицзін» («К«ѕ­»), що вважається найбільш ранньою скарбницею давньої китайської поезії. У цій унікальній книзі пісень повно і яскраво відображена різнобічна та багата давня культура китайського народу, зафіксовані його благородні думи, прекрасні почуття. Література - це свідомість народу: в ній, наче в дзеркалі, відображається його дух і життя. Джерелом літератури народу може стати не якийсь зовнішній поштовх, а тільки світосприйняття людей. «Книга пісень» - це сама душа китайського народу, яка втілилася у поетичному слові. Оскільки найдавніша пісня «Шицзіну» належать до XII, а найпізніша до VII ст. до н.е., то усі твори дуже різноманітні за тематикою та формою. Легенда розповідає, що здавна князі під час об'їздів своїх васальних князівств з ціллю ревізії наказували збирати в кожній області пісні разом з їх мелодіями, сподіваючись відшукати в них найбільш точне вираження звичаїв, і що пісні «Шицзіна» були зібрані саме таким чином.

Але подальше упорядкування збірки, за легендою, здійснив Конфуцій, вибравши з трьох тисяч народних пісень лише десяту частину. У віршах "Шицзіну", які складені з відомих давніх літописів, балад, пісень про кохання, пісень про війну, гімнів, сезонних пісень тощо, яскраво відобразилися символи давніх китайців, які будемо аналізувати в даному дослідженні.

З точки зору літературної цінності, найвидатнішим є перший розділ «Го Фен» ("Звичаї царств", «№ъ·з»), адже тут зібрані головним чином народні пісні та приспівки, які зберігають як за змістом, так і за формою, цнотливу простоту народного смаку. Творці пісень "Шицзіну" скромно жили в гущі людських громад, невідомі й нерозрізнені. Їхні пісні звучали в народі, вони розливалися всюди, доходили і до пастухів, і до правителів, які прагнули у цьому фольклорному мистецтві вгледіти у наміри простого народу.

Образна система китайської літератури пройшла великий шлях розвитку, процес її формування почався ще з неолітичної предметно-творчої діяльності і тривав аж до кінця існування імперського Китаю.

Першою найважливішою типологічною особливістю системи символів та образів у «Шицзіні» правомірно вважати наділення значущістю не тільки фігуративних описів, а й практично всіх морфолого-семіотичних одиниць твору - його конфігурації, чисел і показників. Такого типу морфолого-семіотичні одиниці далеко не завжди, зрозуміло, мають самостійну естетичну цінність і, отже, не можуть бути визнані художніми образами.

Наступною типологічною особливістю китайських символів та системи образів в «Шицзіні» виступає її універсальність, тобто здатність адекватно реалізовуватися як у візуальних, так і в словесних (літературних) формах. Звичайно між словесними і літературними формами кожного окремого образу (знакової одиниці) існують певні різночитання. Крім того, далеко не всі літературні образи і символи мають свої візуальні аналоги. Проте для абсолютної більшості візуальних образних форм, починаючи з геометричних фігур і хроматичних елементів, самою ж письмовою традицією вказуються їх літературні кореляти, через які вони зазвичай і розшифровуються.

Ще одна важлива типологічна особливість китайських символів та системи образів у «Шицзіні» - складність будови композиції. За ступенем абстрактності символи поділяються на чотири основні структурні розділи:

1) абстрактно-символічна образність, що включає в себе геометричні фігури та комбінації, числову і колірну символіку;

2) предметно-символічна образність, що складається з власне художніх, стилізованих і символічних зображень природних сутностей (елементи ландшафту, стихії, атмосферні явища) і предметів та ручних виробів;

3) рослинна символіка;

4) зооморфна символіка, до якої належать зображення фантастичних персонажів та істот.

Всі перераховані образні ряди та символи змінюються в «Шицзіні», які виникли швидше за все, під безпосереднім впливом архаїчних вірувань і світоглядних уявлень китайців. Надалі вони були інтегровані в оформлені ідеологічні системи - міфологічні уявлення, натурфілософські концепції, конфуціанство, даосизм, де набули нових символічних значень. Тому більшість китайських художніх образів мають полісемантичний смисл і можуть сприйматися в абсолютно різних - релігійно-міфологічному, натурфілософському, конфуціанському, даоському, буддійському - значеннях. Крім того, є і значне число образів, походження яких було зумовлено омонімічністю звучання відповідних ієрогліфів з ієрогліфами, які передають позитивні, з точки зору китайців, явища і категорії.

Отже, навколо цих символів концентрується значна частина художніх образів, навіть якщо вони мали й інші конотативні значення.

У систему символів та образну систему могли включатися будь-які морфолого-семіотичні одиниці, символи та художні зображення. Ми зупинимося тільки на найпоширеніших із них.

2.2 Символіка сторін світу у збірці «Шицзін»

У піснях «Шицзіну» яскраво відобразилися просторові уявлення давніх китайців, що спробуємо проаналізувати в даному дослідженні. Просторове наповнення пісень «Шицзіну» вже розглядалося вченими, тим не менш, основна мета дослідників полягала в доведенні того, що дана пам'ятка - це не хаотичне зібрання народних пісень, як традиційно її інтерпретують; у збірнику простежується певна закономірність між згадкою сторін світу, їх значенням і локалізацією як у самій "Книзі пісень", так і в просторі. Скажімо, В.В. Ліхтман робить такий висновок: «Шицзін» - це результат спеціальної роботи зі знаками з метою отримання певної геометричної фігури, орієнтованої в просторі"

Універсальною класифікаційною схемою, здатною уніфікувати різні сфери людської активності з їх підпорядкуванням космологічним уявленням китайців, виступала п'ятичленна космологічна модель, у якій світовий простір розподілявся на п'ять зон. Чотири з них - Схід(¶«), Південь(ДП), Захід(Оч) і Північ (±±) - відповідають чотирьом сторонам світу. П'ята позначається як Центр (ЦР) і асоціюється з центром світу. Головними тимчасовими координатами в розглядуваній моделі слугували пори року, в китайській термінології чотири сезони (ЛДК±) - весна (Схід), літо (Південь ), осінь (Захід) і зима (Північ). Для Центру виділявся спеціальний часовий проміжок, який припадав, за місячним календарем, на другу половину липня - початок серпня. Принципово важливо, що дана космологічна модель аж ніяк не була породженням абстрактно-теоретичних побудов, її окремі елементи вживаються у поетичній збірці «Шицзін».

Кожна просторово-часова зона наділяється самостійним смисловим значенням і набором символічних позначень, які з усією очевидністю випливають із універсальної символіки частин світу, так і з природно-географічних та історико-культурних реалій, що сформувалися і усталилися в уявленні китайців протягом віків. Під Центром розуміється сакрально-політичний фокус світового простору, персоніфікований правителем; він співвідноситься зі столицею. Східна зона - місце сходу сонця, у зв'язку з весною вона асоціюється з народженням нового життя. Південь, поряд із Центром, є сакральною просторовою зоною, що, очевидно, було обумовлено солярними віруваннями китайців - поклонінням сонцю. Відомо, що правителі Китаю під час виконання будь-яких офіційних релігійних і світських церемоній обов'язково перебували обличчям на південь. Звідси ж виникає стандартна для всього населення Китаю символічна просторова орієнтація - також обличчям на південь, у результаті чого схід і захід виявляються зліва і справа від нього. Захід, що відповідає універсальним уявленням про цю частину світу (місце заходу сонця), осмислювався в Китаї як найбільш згубна для людини просторова зона, де панують хаос і ворожі, по відношенню до неї, природні стихії. Крім того, він асоціюється не тільки з загибеллю всього живого, але і з насильницькою смертю і військовою силою - Од, під якою розуміються крім власне бойових дій будь-які насильницькі вчинки. Північна просторово-часова зона має бінарну символіку. З одного боку, вона, як і Захід, асоціюється зі смертю (зима) і природним хаосом, а з іншого - з усім потаємним. Таке її осмислення обумовлено природно-господарськими реаліями землеробського народу: зима - пора року, коли в землі ховаються зерна, що готуються дати нові паростки. А оскільки поняття «таємного», «таємничого» зазвичай включають в себе ідею їхнього осягнення, то для Півночі встановилися стійкі асоціації з мудрістю, знанням, вченістю і освітою.

У всій "Книзі пісень" частотність уживання ієрогліфів на позначення сторін світу В.В. Ліхтман визначає так: "південь" - 70 разів, "схід" - 54, "північ" - 51 і" захід" - 17. Ці дані підкреслюють особливу увагу до південя і до сходу, а також до простору взагалі, тому що всі просторові показники належать до числа найбільш уживаної в "Шицзінь" лексики.

Пісень, де згадується південь, найбільше, і це можна пояснити так: відомо, що, за традицією, правителі в Китаї сиділи обличчям на південь і саме в такій позі вирішували важливі державні справи. Оскільки ж у "Шицзіні" чимало пісень прославляють володарів, таке звернення саме на південь невипадкове. Крім того, географічні умови Китаю зумовили родючість південних земель, тому ця сторона світу згадується там, де мова йде про врожай, буйне цвітіння або різні сорти дерев чи плодів. Нарешті, згадка про південь часто вводить сюжетну лінію, пов'язану з коханням, теплом, сонцем. З півднем пов'язані ще деякі позитивні конотації і емоційне забарвлення віршів.

Схід у китайській культурі завжди асоціювався з народженням життя, любов'ю і статевими стосунками. Особливо багато згадок про схід у першому розділі пам'ятки "Звичаї царств": «Вийшов я із східних воріт» («іцЧФ±±ГЕ»), «Східний вітер» («±±·з»), «Ось, із східних воріт виходжу» («іцЖ䶫ГЕ»), «Біля східних воріт є водоймище» («¶«ГЕЦ®’r») та інші. Беручи до уваги визнану дослідниками трудову і ліричну спрямованість пісень цього розділу, можемо констатувати, що більшість пісень, де зустрічається ієрогліф "схід", мають інтимно-ліричну спрямованість.

Захід і північ згадуються найменше, що й не дивно, адже вони уявлялися негативними сторонами світу, а загальне забарвлення "Книги пісень", без сумніву, є позитивним, що свідчить про більш-менш задовільне ставлення народу до влади. Північ, зокрема, у свідомості китайців завжди асоціюється зі смертю і природним хаосом, що частково відображено в піснях "Шицзіну". Тим не менш, такий аспект образної конотації півночі, як щось приховане й таємниче, що веде до ідеї осягнення, а значить, вченості і освіти, ніяк не відображено у пам'ятці.

Потрібно зауважити, що в тих піснях, де сторони світу є компонентами алегоричного зачину, вони найчастіше мають символічну конотацію (додаткове значення), відповідно зіставляючись із основною сюжетною лінією пісні і ніби зумовлюючи окреслюючи її. Якщо ж вони зустрічаються в самому тексті пісні, то найчастіше виступають звичайними географічними або тимчасовими реаліями, які, однак, можуть вносити додаткову образну конотацію. Наведімо приклад. Ліричний герой пісні царства Бей "То ластівки проводжає сестру до її майбутнього чоловіка в царство Жень, що лежить на південь від їхнього рідного царства Вей. В цій пісні описано географічний фактор, що об'єднаний зі слабкою надією: хоча ліричний герой і плаче, проводжаючи сестру, він усе ж таки сподівається, що на чужині їй буде добре. У згадуванні про південь співзвучні і птахи (ластівки) в алегоричному зачині пісні, адже просторово-часова зона півдня серед "живих тварин" реалізується через пернати. До того ж, образ птахи спочатку асоціювався в китайській культурі з сонцем і, отже, з півднем. А згадка про пару ластівок, які літають у блакитному небі, - традиційний символ любові і шлюбу - зумовлює подальшу розповідь про заміжжя сестри.

Цікаво, що з точки зору загального настрою пісень "Шицзіну" їм притаманне тяжіння до якогось одного полюсу: чи то радість, веселощі (позитивність), чи то, навпаки, смуток, туга, відчай, горе (яскраво виражена негативність). Рідко яка пісня побудована за допомогою контрасту, а саме: алегоричний зачин являє собою деяке позитивне, радісне явище природи, а далі, на противагу йому, йдеться про печаль, горе в житті людини чи суспільства. І коли таке явище все-таки має місце, то найчастіше можна вловити нотки надії.

Розглядаючи особливості зображення простору в піснях розділу "Звичаї царств" можна стверджувати, що образна конотація сторін світу вживається тут здебільшого в алегоричному зачині, більш різноманітна в порівнянні з іншими розділами "Шицзіну". Кохання описане за допомогою символів - як предметів і явищ навколишнього світу, так і уявних концептів, наприклад, досліджуваних нами сторін світу. Як і в інших розділах "Шицзіну", серед чотирьох сторін світу перше місце за частотністю вживання тут займають "схід" і "південь".

Умовно згруповуючи аналізовані пісні згідно з їхньою образною конотацією, яку мають вказані сторони світу можна виділити: любов, географічний та часові показники, надія, традиційне символічне значення (позитив чи негатив), образ володаря тощо. Часто, однак, ця образність поєднує в собі два різних аспекти з перерахованих: вони здаються рівносильними або ж одна, слабша з точки зору сприйняття, ніби доповнює інший.

Таким чином, сторони світу в піснях "Шицзіну" найчастіше несуть певну образну навантаженість, рідше - об'єктивно відображають тогочасні історико-географічні реалії. Розглянувши різноманіття інтерпретацій окремих пісень, яке пов'язане з неоднаковим тлумаченням образної конотації сторін світу, виявлено символічні значення і тлумачення сторін світу.

2.3 Система образів та символіка світу рослин

У віруваннях китайців, міфологічних сюжетах, давніх пам'ятках літератури, зокрема й «Шицзіні», є багато назв і описів різноманітних рослин, які, за світоглядним “уявленням” китайців, мали велике значення в повсякденному житті, і обов'язково сповнені певною символікою. Проте «Книга пісень» пропонує ключовий набір рослин, які зберегли своє значення й символіку і донині.

Головним представником вічнозелених дерев є сосна (ЛЙ), образ якої походить від місцевого гірського різновиду цього дерева. Гірська сосна зазвичай зростає на самоті, нерідко на вершині скелі або над самим урвищем, у найбільш несприятливих природних умовах - в місцях, майже позбавлених грунтового покриву, які постійно продуваються вітрами. Все це визначило її характерні зовнішні риси - дерево з міцним корінням, що йде углиб скеляної породи, невисоким кремезним стовбуром і вузлуватими могутніми гілками. Саме в такому вигляді сосна зазвичай і подається в художній творчості, насамперед у літературі. Символіка образу сосни в «Шицзіні» надзвичайно багатогранна. Вона виступає рослиною безсмертя - символом і побажанням довголіття, уособлює істинно благородну особистість, у конфуціанському, та даоському розумінні - людини, якій притаманна внутрішня стійкість, непідвладна зовнішнім негараздам і напастям; людини віддаленої від "натовпу". Безпосередньо в даоській образності сосна є метафорою самотньої людини і відлюдника. Наведімо приклад зі «Звичаїв царств», адже сосна зустрічається тут неодноразово.

Сосна - найвідоміший символ довготривалого життя, в основному через те, що це вічнозелена рослина. Її часто описують з горами; оскільки вона здатна витримувати навіть найсильніші морози, то є знаком вічної дружби, здатної витримати будь-які випробування. Сосна часто зустрічається в поезії «Звичаїв царств», а також у пейзажних зображеннях на тему вірності й відданості.

З образом сосни перегукуються образи й інших вічнозелених рослин у «Шицзіні», насамперед, кипариса (°Ш), який наділявся в китайських віруваннях особливими охоронно-цілющими властивостями, зокрема захистом від мертвих. Так, настій на кипарисовій хвої мислився одним з найдієвіших лікувальних напоїв і засобів для вигнання злих сил. У Древньому Китаї встановився звичай висаджувати кипариси на могильних насипах і вздовж дороги, яка веде до кладовищ. Ось, наприклад, у вірші «Кипарисовий човен» описується кипарисовий човен, який одночасно символізує швидкоплинність життя, самотність та байдужість інших до жінки.

Паралельно з вічнозеленими хвойними рослинами винятково важливе місце в символіці та художній образній системі «Шицзіну» належить і бамбуку (Цс). Будучи теплолюбивою рослиною, бамбук є характерною приналежністю флори регіонів басейну Янцзи, а його символічність виникла і утвердилася в релігійно-міфологічних уявленнях саме цих регіонів. Є багато різновидів бамбука, які овіяні легендами. Найбільш показовий приклад - "плямистий бамбук", що отримав образну назву "бамбук дів [річки] Сян" (ПжеъЦс). Цяточки, що покривають його листя та кору, вважаються слідами сліз двох сестер - вдів мудрого імператора Шуня, як нестримно оплакують смерть чоловіка, не вони вважали за краще добровільно розлучитися з життям, кинувшись в річку Сян, божествами якої і стали.

Загальна символіка бамбука теж виникає з його природних особливостей - рослина з пружним порожнистим стовбуром, покритим твердою корою, і частково дублює собою символіку сосни - уособлення внутрішньої стійкості людини, її найвищих духовних якостей і здатності протистояти бідам і випробуванням. Важливіше значення образу бамбука надається у філософсько-естетичній думці, де він співвідноситься з натхненням та творчою діяльністю. Одночасно бамбук належить і до числа традиційної благопобажальної символіки в силу омонімічності його назви дієслова ЧЈ - "молити про щось", "бажати", "очікувати". У піснях «Звичаїв царств» бамбук оспівується рідко, але все ж таки є згадки про нього.

Отже, в даному випадку бамбук порівнюється з юнаком, символізує його молодість і водночас витривалість, стійкість, шляхетність благородного мужа.

У «Книзі пісень» уже з'являються вірші, присвячені квітам персика.У цих віршах ми можемо знайти порівняння гарної молодої дівчини з квітами персика. Слід зазначити те, що у піснях «Шицзіну» ще немає ототожнення персика з безсмертям чи жодними іншими рослинами. Персик сприймається як дерево, яке має неймовірно духмяні квіти, які, розпускаючись, наповнюють своїм ароматом все навколо. Завжди помітно, коли розквітає персикове дерево, оскільки його квіти незвичайно рожевого кольору на відміну від інших плодових дерев, квіти яких розпускаються в той самий час. Вишня, яблуко чи слива мають білі квіти. Тому персик у «Шицзіні» передусім асоціюється з квітами та ароматом, який йде від цих квітів. Вони уособлюють красу, дивовижність життя, весну.

У пісні «Персиком пахнуть сади» період дозрівання плодів персика асоціюється з порою, коли не можна ні про що сумувати, коли дрібні негаразди відходять на другий план, коли життя сповнене нових вражень, подій і сподівань.

У цій пісні використовується художній прийом протиставлення: з одного боку дозріли персики (краса, спокій душі), а з іншого - печаль у серці. Далі в пісні йдеться про внутрішні роздуми героя, в яких головною думкою виступає те, що хто не знає, що коїться в його душі, не може розказати про його переживання. Такі люди судять лише за зовнішніми проявами його поведінки, але їх здогадки не правильні. Зовні «персиком пахнуть сади…», а всередині зовсім не все відповідає усьому тому, що лежить на поверхні.

У пісні «Папайя» («Дѕ‰Z») описується почуття закоханої дівчини. Коханий приносить їй у подарунок персик, щоб показати її красу та жіночність. Вона ж дарує йому дорогоцінне каміння і каже, що не заради подарунків вона пропонує йому такий дар.

Отже, у піснях «Шицзіну» персик виступає символом жіночої краси або ж краси в цілому: краси світу, життя, людей. Це першопочаткові асоціації, в яких між предметом і тим, що він символізує, можна простежити зв'язок.

Провідне місце в «Шицзіні» безпосередньо у "квітковій" символіці належить айві, хризантемі, орхідеї, мальві і лотосу.

Орхідея (Ај) і хризантема (ѕХ) з'являються у стародавній поетичній образності та символіці, де вони виявляються стійко пов'язаними з божественним світом і ритуальною обрядовістю. За орхідеєю закріпилися її два основних символічних значення. У першому з них вона є уособленням виняткових внутрішніх якостей людини, зокрема й конфуціанської благородної особистості, і її здатності виявляти благородний вплив на своє оточення, подібно до того, як квітка орхідеї випускає найтонший аромат. У другому своєму символічному значенні орхідея асоціюється з жіночим началом і жіночою красою: наприклад, прийнята образна назва палацових гаремних покоїв імператриці - "обитель орхідей" (Ај№л). Це значення орхідеї, мабуть, походить від одного з давніх календарних свят - Свята збору орхідей (КХАјЅЪ), що відзначалося третього дня третього місяця і, судячи з його поетичного опису у пісні "Шицзін" містило у собі ритуальне очищення, омивання, поминання душ померлих і шлюбний ритуал (можливо, й любовні ігрища і спонтанні інтимні відносини між юнаками й дівчатами).

Хризантема має більш ширший смисловий спектр. Не виключено, що початково вона вважалася солярною квіткою, пов'язаною з безсмертям. В усякому разі, вино, настояне на пелюстках хризантем, служило календарним осіннім напоєм; його можна порівняти з еліксиром безсмертя. По-друге, хризантема вважається уособленням осені і водночас "царицею" осінніх квітів, які нерідко уподібнюються їй. Так, образні назви чорнобривців і нагідок - звучать так: "хризантема десяти тисяч років життя" (НтКЩѕХ) і "хризантема золотої чаші" (ЅрХµѕХ). І, нарешті, окремо виділяється символіка хризантеми як знака поетичного натхнення, внутрішньої розкутості автора, його єднання з природою та вміння сприймати красу довкілля. Таке осмислення хризантеми пояснюється в літературній традиції особливою любов'ю до цих квітів не тільки в «Шицзіні», а й у Тао Юаньміна - того самого поета, у творчості якого викладається і філософія пиття вина. Подібно до інших багатопелюсткових квітів, хризантема відтворювалася не тільки в літературі, а й у живописі, кераміці тощо.

Лотос також одним їх перших з'являється у поетичній образності та символіці. Існує два головних його різновиди: лотос-лянь (Б«) і лотос-хе (єЙ), який у спеціальній літературі ототожнюється з водяною лілією. Незважаючи на ботанічні відмінності між ними, лотос-лянь і лотос-хе утворюють єдиний символ (за винятком їх символіки, що виникає з фонетичних норм), який володіє кількома початково різними значеннями. Один з них бере початок з індо-буддійської традиції, в якій лотос належить до числа опорних символів Будди, адже є символом чистоти, невинності, відродження і безсмертя. У тібетській традиції лотос позначає колесо життя, де минуле, теперішнє і майбутнє уявлялися одночасно. Божества східного пантеону часто зображуються на нерозкритих пелюстках лотоса. Інший обумовлений національними релігійно-міфологічними уявленнями та фольклорно-поетичною образністю китайців, що наділяє лотоса однозначною еротичною семантикою, адже слово "лотос" (Б«) є омонімом до слова "любити" (БЇ). Лотос вважається річковою квіткою, і не просто календарною рослиною, що пов'язується з кінцем літа, а квіткою, що втілює найвищий розквіт життєвих сил і плодючість природи. Асоціації лотоса з родючістю посилюються завдяки його плодам-коробочкам, наповненим насінням. Вони позначаються в китайській мові тим самим ієрогліфом, що й "дитина" - ЧУ. А сполучення "насіння лотоса" (Б«ЧУ) є омонімом "народження поспіль синів" (Б¬ЧУ). Лотос-хе (єЙ) - омонім категоріального поняття "світ", "порозуміння" (єН), яке може передавати як стан душевної гармонії особистості (згідно з буддійським віровченням), так і щастя взаємної любові й злагоду в подружньому житті. Словосполучення "рвати лотоси" (так само як і будь-які інші водяні квіти) поширений у народній пісні, а саме в любовній ліриці «Шицзіну», і означає "мріяти про зустріч із коханим", бо це період настання осені, в який дівчина чекає на повернення або хоча б на звісточку від коханого. Можливо, автор натякав на довгоочікуване знайомство, якого так чекала дівчина. Лотос сприймається як чиста й красива квітка, що виросла з болота, таким чином, він символізує життєвість сил, душевну гармонію.

Отже, китайські символи рослинного світу мають великий вплив на подальшу літературну традицію в Китаї. Не дивно, що символи вищеописаних рослин та квітів можна віднайти майже в кожному вірші поетичної збірки «Шицзіну».

Традиційні символи рослинного світу, вживаються у віршах замість конкретних образів, які дозволяють передавати певні поняття навколишнього світу, приховувати сенс і створювати свій підтекст з переносними значеннями, а нерідко містять у собі зв'язок з історичними, соціальними та побутовими явищами.

2.4 Образність та символіка світу тварин

Давні китайські писемні пам'ятки, особливо на побутові теми, зокрема «Шицзін», насичені назвами і описами всіляких тварин, які, за уявленнями китайців, населяли земний, підземний, небесний простір і водойми. Проте «Книга пісень» пропонує ключовий набір таких істот: дракон, єдиноріг-лінь, (білий) тигр, черепаха, лисиця, олень, собака, журавель та фазан.

Коли йдеться про китайського дракона, зазвичай мається на увазі істота, що позначається ієрогліфомБъ. У китайських віруваннях і в літературно-міфологічній образності фігурує величезна кількість різновидів драконів. Історія драконів у Китаї сягає своїм корінням у доісторичне суспільство, в часи первісних племен, які поклонялися йому як одному з тотемів. Були знайдені бронзові посудини династії Інь, що існувала понад 3000 років тому. Вони прикрашені зображенням драконів. Ранні китайські міфи описують дракона як чудовисько з риб'ячою лускою і довгими вусами. З часом стали з'являтися й інші риси: роги оленя, грива коня, пазурі орла і т.д. Іншими словами, з часом драконові приписувалося все більше і більше рис інших тварин, поки він не став тим драконом, якого ми знаємо сьогодні.

Наприклад, у пісні царства Цінь «Бойова колісниця» описується дракон в бою. Отже, дракон - це символ імператорської влади. Під цим криється символічний зміст образу дракона: могутність, велич, сила, верховенство влади над іншими.

З усіх тварин у «Шицзіні» особливо шанувався тигр (АП»ў), який уособлював силу, владолюбство, суворість, відвагу і лють. Він символізував також військову доблесть. Зображення тигра знаходять на бронзових і порцелянових виробах далекого минулого. Голову хижака малювали на щитах воїнів; її гравіювали на дерев'яних дверях військових укріплень для залякування ворога. Зображення тигра, вишитого на одязі військових чинів, служило знаком розрізнення. У стародавні часи, намагаючись вселити страх у стан супротивника, китайські воїни в тигрових шкурах йшли на ворога з дикими криками, що нагадували рев справжнього тигра. Щоб тигр наводив жах на злих духів, голову цього хижака малювали на стінах житлових будинків, а також монастирів і вишивали на одязі і взутті дітей.

У віршы «Цзоу-юй (білий тигр)», в якому описується міфічна істота білого тигра, який уособлює силу, хоробрість, сміливість, відчайдушність.

У даному вірші Цзоу-юй- це і міфічна тварина, але водночас це і прізвище дане мисливцю, який уособлює мужність, силу, хоробрість. Його описують як тварину з чорними полосами, яка не поїдає нічого живого.

Отже, крізь тисячоліття пісні «Шицзіну» донесли до нас найдавніші образи і своєрідну символіку тваринного світу. Без знання китайських символів тварин не тільки важко зрозуміти справжній характер, саму природу давньої китайської поезії і художньої прози, але й взагалі правильно тлумачити давню китайську літературу.

ВИСНОВКИ

Символіка - поняття загальнолюдське і національно специфічне, етногенетичне. Дослідження останнього з перелічених аспектів символіки надзвичайно актуальне, особливо - всебічне вивчення первісної символічної системи та її еволюції.

Однією з найголовніших характерних рис китайської літератури є її глибокий символізм. За багато віків у Китаї виникло чимало символів, легких для розуміння і тлумачення китайцями. Але китайські символи не завжди зрозумілі представникам інших народів. Проблема символізму китайської поезії тісно пов'язана з проблемою походження та функціонування образності східної поезії загалом як потужної системи світової поетики.

Символ має асоціативну природу: він потребує не тільки раціонально-логічного, а й емоційно-підсвідомого розуміння. Логічні, причинно-наслідкові зв'язки між порівнюваними об'єктами можуть бути неістотними, часто домінує вища, незбагненна, містична асоціація. Останнє особливо добре помітно в китайській поезії: найчастіше символ апелює до чуттєвого сприйняття читача, до його здатності народжувати образні асоціації і навіть фантазії. Тут криється і певна непрозорість китайського символу, неможливість його логічного тлумачення.

Символи широко використовувались у танській поезії, в якій описувалася більшість традиційних символів, але вже існували й авторські. Завдяки їм реальність сприймалася поетами через тонкі натяки та напівтони, що надавало символам відтінку умовності. У китайській літературі є безліч традиційних образів-символів, наприклад: п'ятикольорові хмари - радість та щастя; дикі гуси - звістка, новина, лист; крик мавп - туга, печаль; весна - молодість; осінь - старіння; квітка лотоса - чистота душі; чистота, яка виростає з багнюки; журавель- довголіття; верба - розлука; персик, груша й гранат - юність, краса молодості; сосна, бамбук і слива - твердість, стійкість, незламність; шовкові нитки- смуток перед розлукою; сосна, бамбук та кипарис- вічна дружба; кажан та фенікс- щастя; метелик- кохання.

Але свого апогею в китайській літературі символізм досяг в той час, коли буда видана збірка «Книга пісень». «Шицзін»- це джерело символів та образів, які житимуть вічно, адже викарбували їх не тільки на сторінках, а і в душах мільйонів людей.

«Книга пісень» - це душа китайського народу, яка втілилася у поетичному слові. Оскільки найдавніша пісня «Шицзіну» належать до XII, а найпізніша до VII ст. до н.е., то усі твори дуже різноманітні за тематикою та формою. Легенда розповідає, що здавна князі під час об'їздів своїх васальних князівств з ціллю ревізії наказували збирати в кожній області пісні разом з їх мелодіями, сподіваючись відшукати в них найбільш точне вираження звичаїв, і що пісні «Шицзіна» були зібрані саме таким чином.

Але подальше упорядкування збірки, за легендою, здійснив Конфуцій, вибравши з трьох тисяч народних пісень лише десяту частину. У віршах "Шицзіну", які складені з відомих давніх літописів, балад, пісень про кохання, пісень про війну, гімнів, сезонних пісень тощо, яскраво відобразилися символи давніх китайців, які ми проаналізувати в даному дослідженні.

З тих пір як були створені пісні «Шицзіну», пройшло не одне тисячоліття. Але пісні про ті далекі часи перегукувалися з багатьма поколіннями. Відомі вони і нам та нашим серцям. Справжнє людство бере коріння в минулому, яке, в свою чергу, спрямоване в майбутнє. Ми повинні звертатися до першоджерел, щоб увібрати у себе всю його глибину. «Шицзін» має свої таємниці, нерозгадані символи та образи, і кожен може спробувати відкрити ще одну сторінку нашого з вами спільного минулого.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеев В. М. Китайская литература. Избр. труды. - М., 1978. - 596 с.

2. Горечь разлуки: Китайские четверостишия / Пер., сост. Г.Филатова. - М.,2000

3. Горький А.М. Советская лиература (сб. «О литературе»).М., 1953

4. Кравцова М.Е. Ши цзин // Духовная культура Китая. Энциклопедия. Т. 3. - М., 2007.

5. Літературознавчий словник-довідник / Роман Гром'як, Юрій Ковалів та ін. -- К.: Академія, 1997. -- С. 456--457.

6. Ли Бо. Нефритовые скалы / За ред. Р.Грищенкова, пер. Е.Балашова. - СПб., 2000;

7. Лисевич И.С. Древняя китайская поэзия и народная песня (Юэфу конца ІІІ в. до н.э. - нач. ІІІв. н.э.). - М., 1969. - 287 с.

8. Лихтман В..В. Пространственно-текстологические структуры "Шаньхай цзина" и "Ши цзина" // Общество и государство в Китае. -М., 1987. -Ч. 1.-С. 48-58.

9. Потебня О. А., Слово і міф. М., 1989. - 280 с.

10. Словник символів / За ред. Потапенко О.І., Дмитренко М.К.,Потапенко Г.І., та ін.- К.: редакція часопису «Народознавство», 1997, - 156с.

11. Тань Аошуан. Т 14. Китайская картина мира: Язык, культура, менталь- ность. -- М.: Языки славянской культуры, 2004. --. 240 с.

12. Тодоров Цв. Теории символа. - М., 1999;

13. Федоренко Н.Т. Древние памятники китайской литературы. - М., 1978. - 320 с.

14. Федоренко Н.Т. Избр. произведения: 2 том. - М., 1987. - 493 с.

15. Чарльз Патрик Фицджеральд, История Китая. М., 2005. - 459 с.

16. Шекера Я.В. Концепция пространства в песнях первого китайського поэтического пам'ятника «Шицзин» // Проблеми литератур Дальнего Востока. - С-П., 2008. - с.139-151.

17. Шицзин. Избранные песни. - М., 1987. - 299 с.


Подобные документы

  • Життєвий шлях Бориса Грінченка. Грінченко як казкар та педагог. Поняття українських символів та їх дослідження. Аналіз образів-символів казки "Сопілка" Б. Грінченка. Порівняння образів-символів Грінченка із символами-образами української міфології.

    курсовая работа [48,3 K], добавлен 07.01.2011

  • Дослідження символу як способу алегоричної вербалізаціїі поетичної інтерпретації образу. Аналіз середньовічних категорій із макросимволами і мікросимволами у віршах збірки М. Ельскампа "Хвала життю", частини "Недільний". Аналіз поетичних текстів.

    статья [27,8 K], добавлен 06.09.2017

  • Характеристика напрямків символізму і причин його виникнення. Символічні засади в українській літературі. Вивчення ознак символізму в поезії Тичини і визначення їх у контексті його творчості. Особливості поезії Тичини в контексті світового розвитку.

    реферат [82,9 K], добавлен 26.12.2010

  • Інтелектуальний роман початку ХХ ст. як один із яскравих феноменів літератури модернізму. Екзистенціалістська парадигма твору "Дівчина з ведмедиком", поліморфна природа образів. Методичні рекомендації до вивчення творчості Домонтовича у середній школі.

    дипломная работа [81,2 K], добавлен 19.07.2012

  • Дослідження попередньої творчості Пу Сунлін, переклади його збірки. Художній аспект творчості Пу Сунліна, його авторський стиль та спосіб відображення художніх засобів в творах. Дослідження культури, вірувань, філософії й історії Китаю, переданих автором.

    курсовая работа [60,4 K], добавлен 22.10.2015

  • Грецька міфологія як підґрунтя сучасної літератури, вплив міфів на суспільство. Дослідження міфологічних образів у англомовній літературі. Питання міфотворчості та міфологічної парадигми у творі Ріордана Ріка "Персі Джексон та викрадач блискавок".

    курсовая работа [51,8 K], добавлен 07.10.2013

  • Казка як вид оповідального фольклору, порівняльний аналіз літературної та народної казки, структура і композиція, система образів й мовні особливості. Аналіз специфіки структури і змісту британських казок. Методика проведення уроку англійської літератури.

    курсовая работа [56,6 K], добавлен 17.12.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.