Ліричний герой в поезії В. Стуса

Ліричний герой згаданої поезії втрачає абсурдну свободу, здобуваючи натомість причетність до вічних істин, ідеалів, один з яких -- вітчизна.

Схоже ідейне спрямування має вірш «На колимськім морозі калина». Відірваний від України, герой герой відчуває тягар страждання:

Безгоміння, безлюддя довкола,

тільки сонце і простір, і сніг,

і котилося куль-покотьолом

моє серце в ведмежий барліг.

І зголілі модрини кричали,

тонко олень писався в імлі,

і зійшлися кінці і начала

на оцій чужинецькій землі.[51, 356]

Спостерігаючи реалії колимського краєвиду, автор ніби відчужений від них. У вірші гостро відчутне трагедійне світосприйняття ліричного героя, зумовлене в ланому випадку насильницьким відривом від Батьківщини.

Звертаючись до поезії «О земле втрачена, явися» Батьківщина бачиться ліричному героєві загубленим раєм, пристановищем для тіла й духу. Перші строфи:

О земле втрачена, явися -

бодай у знобленому сні!

І лазурово простелися,

і душу порятуй мені. [51, 333]

нагадують молитовне прохання: ліричний герой відтворює свою землю зі зболілої душі. Лірична кульмінація вірша - спогад про кохану дружину, забарвлений м'якою еротикою:

Твої пшеничні руки білі,

неначе шутий корч жалів,

де чорні коси на свтанні

і жаром спечені уста,

троянди пуп'янки духмяні

і вся ти - грішна і свята. [51, 333]

Дружина - найболючіший момент у згадці ліричного героя про рідну землю.

Читаючи вірші, бачимо, як поет страждає, перед ним завжди стоїть проблема вибору: чи мужньо вистояти перед силами зла, чи замкнутись у своєму внутрішньому світі. Герой обирає дорогу честі й мужності, оскільки вважає це єдиним правильним вибором, адже для національно-свідомої особистості іншої позиції не існує:

Ні. Вистояти. Вистояти. Ні - стояти.

Тільки тут. У цьому полі, що наче льон,

І власної неволі пізнати тут, на рідній чужині. [51, 120]

Неодноразово страждання головного героя породжені сумом за рідними, які на нього чекають, за друзями, які десь далеко й не залишають його в скруті. Ці спогади про дорогих людей ятрять душу, вона страждає, болить і вдень, і вночі. Але поет прагне вистояти, боротися за власне існування, не дати себе принизити й зганьбити. Саме це, на думку творця, потрібно людині, щоб не зламатися в тяжкий період свого життя. Поет готовий боротися до останнього подиху, до смерті:

А ти ще довго сатаній,

Ще довго сатаній, допоки

помреш, відчувши власні кроки

На сивій голові своїй. [52, 28]

Не одному Стусовому герою прийшлося ділити долю ізгоя. Ліричні герої поезій письменників шестидесятників глянули смерті у вічі, відбули заслання, вступати в політичну боротьбу, бо душа не мовчала, а добивалася правди.

У поезії «Як добре те, що смерті не боюсь я» чітко окреслено трагічний, страдницький шлях вірного сина України. Зі скупих, стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота, борця, який вірить у свою правоту та її грядущу перемогу. Вірш сприймається як своєрідний монолог, неначе останнє слово несправедливо засудженого героя, звернене до неправедних суддів. Зі спокійною гідністю, упевнено, без найменшого натяку на каяття звучать перші рядки твору:

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верств... [51, 206]

Герой не боїться смерті й страждань, хоч знає, що вони йому судилися. Біблійний образ тяжкого хреста підтверджує справедливість справи, за яку він боровся, через асоціацію з образом Ісуса Христа, який сам ніс свій тяжкий хрест, на якому його розіп'яли на Голгофу. Ліричний герой стійко приймає присуд, бо „перед вами, судді, не клонюся" [51, 34]. Моральна сила вистояти, не клонитись, дає переконаність у тому, що правда - за ним, що він жив так, як треба, як достойна людина:

...жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття. [51, 206]

Переважна більшість творів поета пов'язаних із стражданням говного героя була присвячена Україні, рідному трудовому народу.

Не просто анатомія болю - аж до агонії душі, коли вона, до крові оббита в лабіринтах страждань, безнадійно б'ється об глухі мури світової байдужості. І не просто картина світу через призму страждань, хоч і це є: "тугий небокрай, погорбатілий з люті гірких дорікань...". Та тут і інше: власне страждання поєднане із стражданнями Вітчизни; узагальнений образ мук людства; страждання за всіх: "... та кожного кривда мене обпіка"...

Глибоким болем і великим сумом та стражданням віє від поезії «Ніч блукає, наче кінь стриножений». Ліричний герой відчуває складні душевні переживання, передає майже невловимі відтінки настрою, цілу гаму емоційних станів. У своїх думках він переноситься на Україну, марить нею, перед його очима постає українська ніч:

Ніч блукає, наче кінь стриножений,

по байраках, виярках, степах.

Відпусти мене, ясновельможний:

бачу Україну в тьмяних снах. [52, 45]

Ліричний герой просить коня перенести його на рідну землю:

дивен краю. Золотаве пір"я

од жар-птиці тулиться до вій. [52, 45]

Це по-казковому чарівна земля, адже тут спочивають після тяжкої праці мати, кохана і син, «навзнак, по вечірній зморі впавши» [52, 45]. Але сувора реальність невмолима:

О далеч непролазна,

о розлуко, ствердла на бурштин.[52, 45]

Ще хочеться звернути увагу на поезію «Ще вруняться горді Славутові кручі», ліричний сюжет якої теж будується на контрастних образах: безмежним просторам і красі української природи протиставляються фатальність долі, катастрофізм ситуації.

Світ, в якому перебуває ліричний герой, надзвичайно складний. В. Стус трактує дійсність як світ вибору й мужності, життя і смерті. Він з гіркотою усвідомлює, що час його проминув «птахом летючим», передчуває, що завершить життя в «чужинецькому краю», тож прощається зі своєю і водночас чужою Україною, що відторгла й забула рідного сина.

Отже, драматичне становище ліричного героя В. Стуса -- у його відстоюванні індивідуальної внутрішньої свободи з одного боку, й потрапляння в залежність від своїх болючих почуттів до вітчизни, з іншого. Його енергія долає будь-які життєві перешкоди, дозволяючи ліричному героєві залишитися внутрішньо непереможним. Навіть у стражданнях він має своєрідне задоволення і спокій, адже в самотності, приречений на осібне існування, герой залишається собою.

3.2 Ліричний герой і вічні моральні цінності

Залишатися собою, бути собою - це, здавалося б, так природно й самозрозуміло. Проте світ нещадно «ловить людину» від її перших днів і до останніх, і реалізація цього імперативу стає дедалі проблематичнішою.

Не все з творчої спадщини В. Стуса збереглося, багато конфісковано й знищено в страшні роки його табірних страждань. Однак той спадок, що все-таки вдалося зберегти, засвідчує громадянський подвиг митця.

Поезія наскрізь людська й людяна, вона повна піднесень і падінь, відчаїв і спалахів радості, прокльонів і прощень, криків болю і скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежного світу. Перед нами не живий смолоскип, а людина.

У поета ліричний герой - то він сам, його думки, вболівання, переконання, духовні пошуки, розпачі, печалі і радості. Тому твори В. Стуса такі особистісні, їх змістовим ядром є позиція громадянина, патріота, сина України. Він прагне наблизити людей до добра, справедливості, гуманізму, правди.

Уже в ранній збірці «Круговерть» митець намагається всебічно осилити реалії буття. Світ манить його своєю неповторністю, з мажорним настроєм митець намагається трансформувати його в собі. В. Стус прагне пізнати незвідане, його захоплює відверта радість буття і відчуття себе в ньому. Його життєве спрямування розкривається через творче осмислення світу, віднайдення свого місця в ньому. З життєдайним пафосом прагне наслідувати високі ідеали, які акумулюються у вічних моральних категоріях любові, злагоди, гармонії, віри, порозуміння.

З осмисленням світу народжується й передається ліричному героєві любов до землі, людей, довкілля. Пізнаючи дійсність, поет відкриває все нові шляхи творчої самореалізації. У таку мить його ліричний герой розкошує у духовному екстазі, й поезія перетворюється на музику слова, світла і сонячних барв. Поезії виразно засвідчують процеси самопізнання і самовизначення героя, відбиваючи його таємничу радість відчуття світу, виявляючи бажання пізнати світ у палкій любові до нього.

Першовитоки моральних цінностей В. Стус вбачає в родині, сім'ї, роді. З відчуттям рідних осмислюється внутрішня єдність, що символізує моральну підтримку і є вираженням загальнолюдських цінностей.

Образ матері, хранительки роду, пов'язується з вічністю, прагне в собі утривалити морально-естетичні якості, властиві їй, адже вони не підвладні часові, історичним зрушенням, вони належать вічності.

З роками В. Стус збагнув секрет материнської мудрості: у будь-яких життєвих ситуаціях вона залишалася собою. Життя ліричного героя поет з часом також порівнює з батьківським, що є символом роду, відчуттям власного коріння, доростанням до осмислення себе.

У генетичній єдності з рідними осмислюється любов до Вітчизни. Найдорожчі - мати, дружина - підсвідомо допомагають йому дорости до відчуття України, до осмислення власної долі й долі народу.

У поезіях простежуються етапи духовної, моральної еволюції. Через образи-символи, характер головного героя виражається сутність моральних цінностей, їх гуманістичний ідеал, естетичних переконань, які проявлялися в людяності, вірі, любові, жертовності, злагоді та внутрішній гармонії. У віршах відбивається складна гама почуттів ліричного героя, сумнівів, утверджень і заперечень духу. Розкривається торкається проблеми життя і смерті, вибору й боротьби за власну незалежність людини, її моральної відповідальності за скоєне зло у світі.

Ліричний герой завжди в шуканні світла і добра, правди й справедливості, він завзято змагається між добро і зло, його душа болісно реагує на людські страждання і горе. Він замислюється над сутністю буття:

Як вибухнуть, щоб горіть?

Як прохопитись чорнокриллям

Під сонцем божевіль-білим?

Як бути? Як знесуть? Як жить?т [ 51, 88]

Отже, головний герой В. Стуса - особа моральної обдарованості, голос сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності. Він ніс даровану йому іскру Божу з гідністю і лицарською одвагою, не згинаючись і не обминаючи перешкод. Він прийшовшов у цей світ, щоб утвердитись у ньому як особистість, якій не байдужі проблеми навколишнього світу, для якої моральні цінності, а саме: чесність, щирість, відповідальність, несхитність - є найважливішими критеріями у житті.

Висновки

Василь Стус один з найбільших українських поетів ХХ століття. В новітній українській поезії його ім'я на чільному місці. І не тільки тому, що світлий образ цієї людини - поета трагічної долі - став символом незламності духу людської і національної гідності, закономірним продовженням дорогої і життєво важливої для українського народу традиції народолюбства й вірності патріотичному обов'язку. Найголовніше те, що це самобутній поет - на рівні сучасного поетичного мислення, схильний до філософського заглиблення й самовираження, до герметичної самовідданості поетичного слова і водночас до синтезу глибинних традиційних джерел українського художнього образотворення.

Ліричний герой поета перебуває переважно у двох станах, двох часових вимірах: спогаду й чекання, минулому й майбутньому. Він часто опиняється в умовах, коли його опановує безвихідь. Середовище в якому знаходиться головний герой являється протидією його існування.

Уже в ранній поезії ліричний герой В. Стуса болісно шукає втраченої гармонії зі світом, цілісності - не загальної, ситої і ледачої, а тієї, що її треба виборювати дорогою ціною - пізнанням самого себе, готовністю не зрадити себе. Якщо й з'являється бажання “утекти від себе світ за очі”, - то одразу чітко й нещадно усвідомлює, що тоді б він жив “безоко і безсердо”.

За допомогою внутрішніх переживань ліричного героя В. Стус передав любов до рідного краю, тривогу за долю близьких, віру в щасливе майбутнє.

Поет прагнув передавати складні, майже невловимі психологічні перепади настроїв, які максимально посилюють почуття і доводять емоційну напругу до граничного стану. Неодноразово ліричний герой опиняється в межових ситуаціях, тобто на межі життя і смерті, відчуває глибокі психологічні кризи.

У таких ситуаціях почуття ліричного героя наповнюють свій внутрішній світ страхом, самотністю, неспокоєм, відчуженістю, відчаєм та внутрішнім болем. Герой є вільним від природи. Вибираючи між добром і злом він найбільш повно виявляє себе, вибирає власну сутність, адже його вибір - це постійна життєва необхідність. Для нього зробити вибір - означає здобути внутрішню свободу. Навіть якщо вона загрожує муками нового вибору.

Стоїцизмом, тобто твердістю у життєвих випробуваннях, здадності протистояти злу, наділений ліричний герой. Він не зламався під натиском нещасть, а здатний проявити силу волі, пожертвувати собою.

Зринають образи фатального змісту, відбувається відчуження внутрішнього розпачу від реальних речей, і чим песимістичній тональність характеру ліричного героя, тим чіткіше аналізується ситуація, яка набуває символу, застиглості, тотальності.

Поетова стiйкiсть у неймовiрно важких таборових умовах пiдкреслювала правильнiсть обраного шляху, вселяла вiру iншим у можливiсть перемоги. Тому ув'язнення не зламало духу поета, не поставило його на колiна. Навпаки, з кожним днем вiн ставав все бiльш фiзично загартованим, ше краще усвiдомлював свою мiсiю борця проти тоталiтарноп системи. У творах В. Стуса в'язничного перiоду немає конкретних випадкiв соцiальнопкривди чи зла. Лiричний герой поета пiдноситься над особистими прорахунками iз суспiльством, засвідчує схильність до інтроверсії самотнього індивіда. Він постійно перебуває у стані пошуку сенсу власного буття, намагається перебороти хвилини розпачу, підсилені усвідомленням відірваності від рідної землі, самотністю.

Тоталітарний режим виявився безсилим перед любов'ю до українського народу і незламністю духу митця, який морально й духовно переміг анти- людяні обставини буття.

Василь Стус здійснив життєвий і творчий подвиг, екзистенціально самоствердився. У протистоянні тоталітарним силам поет вибудував себе як особистість нового типу, виявив високі зразки інтелекту, духовних і мистецьких осяянь. Він спізнав і відбив у своїх поезіях найвищі духовні горизонти людського духу і свободи.

Поступово, в свідомості митця утверджується думка про вищу доцільність страждань, але В. Стус не прирікав заздалегідь героя на жертовність, обставини життя мимоволі визначили саме такий драматичний розвиток подій, і поет плекає думку, що ним створена поетична, наповнена його світлом вічність, в якій він примирив добро і зло. Більше того - слід враховувати, що домінуючим ліричним самопочуттям героя була віра і трагізм.

Усе частіше в його поезіях з'являються релігійні образи, звучать молитовні інтонації, вірші-сповіді переростають в клятви-запевнення вистояти, здолати зневіру, упевнитись в силі духу, вибороти для себе надію на свою правоту, утвердитися в стоїчності цього протистояння, свого щораз посилюваного спротиву владі як силі, що обмежує його свободу, ущемлює можливість вибору.

Таким чином, у ході написання дослідження було визначено особливості авторського самовираження, мужність і стійкість ліричного героя, його середовище існування та внутрійній стоїцизм. З вище сказаного можна зробити висновки, що ліричний герой - співзвучний автору, якому так багато довелося перебороти перепетій у своєму житті.

Література

1. Аврахов Г. Незгасна зоря поезії: До 65-річчя з дня народження Василя Стуса // Дивослово. - 2010. - № 1. - С. 16-19.

2. Бакал Л. «Супроти тебе - сто тебе супроти»: штрихи до портрета літературного героя в поезії В.Стуса // Укр. літ. в загальноосвітній школі. - 2010. - №4. - С. 17-19

3. Біленко, В. Дорога додому: Минуло 20 років з часу смерті Василя Стуса // Сільські вісті. - 2005. - №110. - С. 1-3.

4. Білоус Г. Він зважився боротися, щоб жити: Роздуми про життя і творчість Василя Стуса // Молода нація: Альманах. - К.: Смолоскип, 2006. - 214 с.

5. Богдан С. "Магічне свічадо" епістолярію Василя Стуса: Епістолярна спадщина Василя Стуса // Дивослово. - 2004. - №1. - С. 19-23.

6. Бойко. Н. Експресивна лексика в поезії Василя Стуса // Рідна школа. - 2009. - № 8. - С. 44-46.

7. Бондаренко А. Лінгвостилістичний аналіз циклу Василя Стуса "Трени М.Г. Чернишевського" // Дивослово. - 2003. - № 1. - С. 24-27.

8. Бондаренко А. Поетичний звукопис у творах Василя Стуса: феноменологічна проекція // Дивослово. - 2008. - №1. - С. 49-58.

9. Браїлко Ю. Симантико - стилістичні інтерпретації християнських теонімів у поезії Василя Стуса // Дивослово. - 2005. - № 1. - С. 44-48.

10. Бурбан В. "Народе мій, до тебе я ще верну" // Сільські вісті. - 2008. - №3. - С. 1-2.

11. Вертіль О. «Як добре те, що смерті не боюся…» [про Стуса] // Урядовий кур'єр. - 2010. - №164, 7 вересня. - С. 4-6.

12. Віват Г. Василь Стус у творах митців слова // Дивослово. - 2011. - №4. - С. 20-24.

13. Віват Г. Іван Франко і Василь Стус: франківські мотиви в поезії Василя Стуса // Дивослово. - 2008. - №1. - С. 44-48.

14. Віват Г. Кольорова палітра поезій Василя Стуса: матеріал до уроку 11 клас // Укр. літ. в загальноосвітній школі. - 2012. - №4. - С. 62-64.

15. Віват Г. Лірика Василя Стуса: роль духовного виміру // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2007. - №2. - С. 36-38.

16. Віват Г. Роль духовного виміру лірики Василя Стуса для морально-естетичного виховання школярів // Укр. літ в ЗОШ. - 2006. - № 2. - С. 24-27.

17. Віват Г. Про деякі особливості поезії Василя Стуса // Укр. літ. в загальноосвітній школі. - 2010. - № 2. - С. 18-20.

18. Віват Г. Сакральні числа та геометричні фігури як образні засоби: за творчістю Василя Стуса // Дивослово. - 2006. - № 7. - С. 41-43.

19. Віват Г. Символи космологічного ряду в поетичній творчості Василя Стуса // Укр. мова і літ. в школі. - 2004. - № 6. - С. 51-54.

20. Гнатюк Н. Мені зоря сіяла нині вранці // Українська столиця. - 2007. - №2. - С. 22-23.

21. Гнатюк Н. "Ціную здатність чесно померти" // Українська столиця. - 2006. - №29, 8 вересня - С.12-14.

22. Гордасевич Б. Два Василі: Творчість українських поетів-дисидентів В. Стуса і В. Симоненка // Літ. Україна. - 2009. - №1, 27 січня - С. 7-9.

23. Гурець М. Виховні можливості поезії Василя Стуса // Дивослово. - 2005. - №5. - С.8-10.

24. Давидова О. Етнокультурний міфопростір як авантекст до творчості В.Стуса // Слово і час. - 2003. - №1. - С. 70-75.

25. Данильчук Д. Особливості синтаксису поетичної мови Василя Стуса: досліджено поетичні мови В.Стуса // Дивослово. - 2004. - №9. - С. 51-52.

26. Дзюба І. Свіча перед свічадом історії: до непоміченого ювілею Василя Стуса // Хрещатик. - 2008. - №2, 10 січня - С. 14-16.

27. Дубинянська Я. Дмитро Стус: син за батька: Книга Дмитра Стуса "Василь Стус. Життя як творчість" // Дзеркало тижня. - 2005. - №12, 2-8 квітня. - С. 1-13.

28. Єгорченко М. Час творчості Василя Стуса // Сучасність. - 2004. - № 2. - С. 131-145.

29. Жадан Л. «Народе мій, до тебе я ще верну»: життєвий і творчий шлях Василя Стуса // Все для вчителя. - 2012. - №17/18 вересень. - С. 25-28.

30. Івшина Л. Шістдесятникі. Пройдене перед прийдешнім: Михайло Коцюбинський, Павло Тичина, Василь Стус, Борис Антоненко-Давидович у житті Михайлини Коцюбинської // День. - 2005. - №29, 18лютого. - С. 18-24.

31. Іщенко Є. Віталізація смерті в поезії Василя Стуса // Слово і час. - 2006. - №11. - С. 69-76.

32. Іщенко Є. Містичні переживання в поезії Василя Стуса: Проблема впливу душевного стану на творчість та психічне життя // Дивослово. - 2004. - №8. - С. 53 - 57.

33. Котенко Н. Стус і компілятори // Літературна Україна. - 2006. - №41, 26 жовтня. - С. 6-8.

34. Костюченко О. Академія пам'яті Василя Стуса: До 70-річчя поета // День. - 2008. - №12, 24 січня. - С. 2-6.

35. Колесникова В. Провідні образи та мотиви ранньої творчості Василя Стуса // Вивчаємо укр. мову та літ. - 2010. - №8. - С. 8-12.

36. Коханець Л. «Народе мій, до тебе ще я верну, і в смерті обернуся до життя…» // Голос України. - 2010. - №164, 4 вересня. - С. 7.

37. Крип'якевич-Димид І. Особа В.Стуса є для мене наскрізь євангельською // Укр. мова і літ. - 2006. - №14/15 . - С. 12-14.

38. Мамедова О. Інтимний світ поезій В. Стуса: етичні й естетичні аспекти інтимної лірики поети // Укр. літ. в ЗОШ. - 2007. - №3. - С. 15-18.

39. Маленький І. Космологія людської особистости і духу у взаємовіддзеркаленних всесвітах Василя Стуса: З приводу видання вибраного Василя Стуса: "Палімпсест" // Сучасність. - 2004. - №1. - С. 120-138.

40. Мельник В. Поворот до Стуса: Пам'ятний знак відкрито на дорозі до рідного села поета // Україна молода. - 2007. - № 15, 26 січня. - С. 2-4.

41. Могильницька Г. Василь Стус в Одесі // Літературна Україна. - 2009. - №36, 16 вересня. - С. 1-3.

42. Мойсієнко А. З голосу духовного вогню: [про Стуса - людину, Стуса - особистість, Стуса - громадяна і патріота] // Літ. Укр. - 2005. - №50. - С. 16-18.

43. Неживий О. Заборонам наперекор: історія одного вірша Василя Стуса // Літературна Україна. - 2008. - №1, 10 січня. - С. 1-2.

44. Овсієнко В. Два листа Василя Стуса до Євгена Сверстюка // Сучасність. - 2005. - № 5. - С.49-63.

45. Онуфрів М. Василь Стус і українська діаспора // День. - 2008. - №14, 26 січня. - С. 6-10.

46. Остерська М. 20 років без Стуса: Поета не забули, але роковини його смерті пройшли непоміченими для громадськості // Україна молода. - 2005. - №163, 6 вересня. - С. 3-5.

47. Петраш С. Український правозахисний рух у постатях: Петро Григоренко і Василь Стус // Дивослово. - 2010. - №1. - С. 50-64.

48. Решетилова О. «Мій Стус»: Згадати зараз, щоб не забути ніколи... // День. - 2008. - №14, 26 січня. - С. 6-9.

49. Романько В. Василь Стус у Святих Горах // Літературна Україна. - 2007. - №36, 20 вересня. - С. 4-5.

50. Стус В.С. Вибрані твори. - Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008. - 352с.

51. Стус В. Палімпсест: Вибране. - К.: Факт, 2006. - 432с.

52. Стус Д. Василь Стус: життя як творчість. - К.: Факт, 2005. - 368с.

53. Стус Д. Свій поміж своїх, чужий поміж чужих: Біографія Василя Стуса // Сучасність. - 2009. - № 7-8. - С. 117-122.

54. Таборовий зошит: Вибрані твори / Упор. Д. Стус. - К.: Факт, 2008. - 452с.

55. Тисячна Н. Василь Стус: поза простором духу // День. - 2008. - №8, 18 січня. - С. 3-6.

56. Тисячна Н. Дмитро Стус: "Я спробував представити свого Василя Стуса" // День. - 2005. - №61, 7 квітня. - С. 7-8.

57. Чебан О. Служить людям "Стусова криниця" // Урядовий кур'єр. - 2007. - №213, 14 листопада. - С. 18-20.

58. Шаповал Ю. «...А ми все визначаємося» // День. - 2008. - №1, 9 січня. - С. 1-2.

59. Шепелюк В. Подих ущільненого часу: невідома сторінка творчості молодого Стуса // Літ. Укр. - 2009. - №29. - С. 17-20.

60. Шпак В. "Хто проти тиранії - встаньте!" // Урядовий кур'єр. - 2008. - №3, 9 січня. - С. 14-16.

61. Яворська Т. Два місяці з життя Василя Стуса: про маловідомий період вчителювання в селі на Гайворонщині // День. - 2008. - №6, 16 січня. - С. 6-8.

62. Яструбецька Г. Концепція збірки «Палімпсести» В. Стуса // Слово і час. - 2010. - №9. - С. 35-38.

Размещено на Allbest.ru