Абстрактна лексика у поетичних творах Василя Стуса

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Інститут української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка

Кафедра української мови

Курсова робота

Абстрактна лексика у поетичних творах Василя Стуса

з сучасної української літературної мови

студентки 309-УІ групи

Полуфанової Тетяни Сергіївни

Науковий керівник

доцент кафедри філологічних наук

Сулима Олеся Петрівна

Київ-2014

ВСТУП

Абстрактна лексика - це досить цікавий шар лексики. Визначення такої групи слів залежить від семантики цих слів і від їх протилежності конкретному, реальному. Через складність самої природи абстрактних слів, широку і різноманітну семантичну структуру, ця тема не була досліджена повною мірою. Адже, щоб охопити всю абстрактну лексику, треба досліджувати її на рівні всіх творів усіх без винятку письменників, публіцистів, усіх періодичних видань, бо не всі абстрактні лексеми можуть бути представлені в лексиконі однієї людини. А це досить складна і клопітка праця. Не до кінця з'ясовано й теоретичні засади вивчення цього розряду лексики. Абстрактна лексика була предметом дослідження у академічному виданні «Історія української мови: Лексика і фразеологія» (1983). Також її вивчали такі українські мовознавці, як О. О. Потебня, І. І. Ковалик, В. В. Німчук, Л. М. Полюга, І. П. Чепіга, В. О. Шадура; російські - І. Леков, В. В. Веселітський, Р. М. Цейтлин, Г. Єлітте; литовські - В. Сташайтене. Їхні дослідження побудовані на історичному матеріалі. Найвідоміший знавець цієї сфери серед вітчизняних мовознавців - Л. Полюга зі своєю монографією «Українська абстрактна лексика ХІV-XVII ст.», що вийшла друком у Києві 1991 року. У ній уперше в українському мовознавстві на широкому історичному і порівняльному слов'янському матеріалі висвітлено спектр проблем, які стосувалися абстрактної лексики: абстрактність у мові, порівняно з іншими галузями знань, формування української абстрактної лексики порівняно з іншими слов'янськими, тематичні групи абстрактних слів, словотвірні типи і моделі, їх функціонування та стилістичне використання [15; с. 214].

Категорію абстрактності на основі творчості різних письменників, як вітчизняних, так і зарубіжних (П. Могили, І. Франка, К. Случевського, М. Лютера), було висвітлено в багатьох статтях [6; 14; 19]. Творчість Василя Стуса також стосується теми абстрактності лексики. Василь Стус зробив неабиякий внесок не лише для розвитку української літератури, але й для розвитку мовознавства. Завдяки його творам можна дослідити великий пласт мовних засобів. Вони заслуговують уваги в дослідженні з погляду лексикології і також являються частинкою у мозаїці дослідження абстрактної лексики.

Мета дослідження - з'ясувати семантичні групи абстрактної лексики і особливості її функціонування у творчості Василя Стуса.

Мета зумовила виконання таких завдань:

– з'ясувати семантичні і граматичні ознаки абстрактної лексики;

– обробити і систематизувати лексичні одиниці зі значенням абстрактності у творчості Василя Стуса;

– визначити роль та функції абстрактної лексики в аналізованих поетичних творах.

Об'єктом дослідження є абстрактна лексика.

Предмет дослідження - семантичні групи абстрактних слів, їхня роль та функції у поетичних творах Василя Стуса. Особливості художнього відображення у поезії.

Для реалізації основних завдань курсової роботи було обрано методи аналізу (шляхом розчленування поетичного матеріалу та дослідження його окремих частин), синтезу і порівняння (шляхом поєднання аналізованих частин з теоретичним матеріалом), а також типологічний метод дослідження (шляхом розподілу практичного матеріалу на певні класи за характерними ознаками).

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ АБСТРАКТНОЇ ЛЕКСИКИ ТА ОСНОВНІ АСПЕКТИ ЇЇ ДОСЛІДЖЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

1.1 Категорія абстрактності та проблеми її визначення

Лексичне значення слова хоч і стійке, проте не залишається абсолютно незмінним. Згодом слово може змінити значення, набути нового. Слова, що є назвами, співвідносними з конкретними речами, об'єктами, властивостями, діями, називаються словами з конкретним значенням (білий, новий, рука, папір, сидить, читав). Крім таких слів, у кожній мові є лексика, не співвідносна з конкретними предметами, ознаками, діями. Це слова, використовувані для називання понять, що мисляться поза зв'язком з конкретними предметами та явищами. Пор.: сміх -- радість, плач -- сум, учора -- в минулому, завтрашній -- майбутній, бігти -- квапитися. У других складників кожної пари слів ступінь узагальнення набагато вищий, ніж у перших. Тому слова на зразок, радість, сум, веселість, давнина, кохання, далекий, сучасний, майбутній звуться словами з абстрактним значенням. Отже, абстрактне значення -- це узагальнене значення [18; 190].

Якщо заглибитися у витоки та історію визначення абстрактності слів, то саме слово «абстрактний» має широкі сфери використання: у загальномовному розумінні воно характеризує те, що не має чуттєво-конкретного вираження, а як науковий термін - наповнюється відповідним змістом. Сам термін з'явився у Середньовіччі. Його ввів Боецій.

У мовознавстві, наприклад, вживають в словосполученнях абстрактне слово, абстрактний іменник, абстрактна лексика, абстрактна назва, абстрактне значення, абстрактна дія, абстрактне дієслово, абстрактні форми, абстрактне речення [19; 30]. Термін «абстрактне слово» часто вживається в тому значенні, що і «абстрактний іменник». Позначені цими термінами лексеми прийнято називати абстрактними на противагу так званим конкретним іменникам, що означають живі істоти, реально існуючі речі, предмети у звичайному (не філософському) розумінні слова. Синонімом словосполучення абстрактний іменник виступає слово абстракт, яке в Словнику української мови наводиться з позначкою «застаріле», але як лінгвістичний термін воно поширене в окремих слов'янських та індоєвропейських мовах. У зв'язку з цим новостворений термін «абстрема» використовуваний В. Сташайтене за авторами попередніх видань, видається не зовсім прийнятним [7; 12].

Розуміння абстрактного ускладнюється різним підходом до проблем мови і мислення. Мова поєднана з мисленням, що пізнається при вивченні навколишньої дійсності та зв'язаних з нею явищ та понять.

Намагаючись з'ясувати корені понять конкретного та абстрактного, їх природу і взаємозв'язок філософія вникає в саму суть. Якщо, з погляду філософії, конкретне - це щось реальне, об'єкт, річ або сума речей, то абстрактне не є чимось існуючим поряд з конкретним. Воно не є наявним і поза цим конкретним. Категорії абстрактності / конкретності виявляються через пізнання, що виявляється в узагальненнях та осмисленнях.

Узагальнення і творення абстрагованих понять, як і слів, - це засіб пізнавальної функції. Мова, здійснюючи за допомогою слів комунікативну і пізнавальну функції, на мовному матеріалі здійснює абстрактні процеси, які в'яжуться з науковою абстракцією. Наукова абстракція дає можливість осмислити і мовні закони, і мовні категорії, і мовні парадигми, і елементи самого слова, словосполучення, тексту. Усе це є виявом абстрактного у мовознавстві як науці про мову і відрізняється від того опису узагальненого, що виділяється в мові, в слові [7; 17].

Абстрактні слова, що називають неконкретне явище або предмет, виражені іменниками. Оскільки вони виявляються через протиставлення реальному, наявному, то на ряду з конкретними іменниками мають рівноправний статус. Іноді конкретний та абстрактний вважають антонімами. Проте не варто протиставляти їх, бо якщо конкретні іменники - це результат узагальнення, осмислення та називання частково відомого конкретного об'єкта, в якому виявляються стани, ознаки, процеси, якості, властивості, то абстрактні - це результат узагальнення, яке спостерігається при творенні конкретних, тобто називає самі ці стани, якості і т. д. притаманні вже пізнаному предмету. Абстрактність являє собою ніби вторинний ступінь узагальнення.

Системність абстрактних іменників, як і лексики в цілому, може визначатися по-різному. Наприклад, вона може виявлятися при розподілі слів у різних семантичних полях, в організаційній однотипності словотворчих моделей або в інших параметрах, властивих лише даному типові слів.

Як частина лексичної системи абстрактні іменники характеризуються низкою ознак, спільних для всієї лексичної системи; вони пов'язуються із позамовними факторами, називаючи об'єктивні дії, стани, ознаки об'єктів навколишньої дійсності, є чутливими до змін в навколишньому середовищі, споріднюються з іншими словами лексичної системи семантичною співвіднесеністю за словотвором, а в межах своєї мікросистеми утворюють лексичні відношення типу синонімічних та антонімічних.

Разом з тим слід вказати, що

1) семантична структура абстрактних іменників буває дуже широка і не окреслена;

2) вони мають властиві лише їм словотворчі засоби;

3) вони настільки різноманітні, що не всі можуть бути представлені в лексиконі однієї людини [7; 19].

В «Історії української мови: Лексика і фразеологія» 1983 р. схарактеризовано найважливіші семантичні групи абстрактної лексики - назви психічних відчуттів, риси характеру та їх зовнішній вияв, назви процесів мислення, мовлення, лексику, що характеризує духовний світ людини, терміни, пов'язані з ремеслами, торгівлею, суспільно-політичну та економічну лексику [13; 289].

Абстрактна лексика не достатньо вивчена на сьогодні, оскільки природа таких слів складна, а їхня семантична структура різноманітна і широка, а також вони мають лише їм властиві словотворчі засоби. Не до кінця з'ясовано й теоретичні засади вивчення цього розряду лексики.

В «Енциклопедії української мови» «абстрактну лексику» тлумачать як частину лексичної системи мови. До неї можуть належати слова різних частин мови, які виявляють і передають певну абстрактність. Найчастіше це іменники, які називають поняття, що не мають реального втілення (хоч виникнення та існування їх неможливе без такої реальності), тобто вказують на стан (сон, тиша), почуття (кохання, ненависть), процес (хід, біг), якість (чорнота, ясність), риси характеру (доброта, злоба, вихованість), різні вияви інтелектуального рівня людини (знання, розум), відносини між особами, народами (дружба, мир), поняття етикету (вітання), наукові та виробничі терміни. До абстрактної лексики належить і дієслово «бути», коли виконує функцію зв'язки [8; 8]. Як правило, до цієї категорії слів зараховують лише абстрактні іменники, які мають граматичне вираження категорії абстрактності (властиві лише їм словотворчі суфікси, відсутність, як правило, категорії множини, непоєднуваність із кількісними числівниками). У широкому розумінні, враховуючи лише семантичний принцип, до абстрактних слів можна зарахувати і слова інших частин мови, протиставляючи конкретне сприймання предмета органами чуття абстрактному осмисленню. Наприклад, дерев'яний - конкретне, розумний, добрий - абстрактне. Такі прикметники можна зараховувати до абстрактної лексики, без врахування граматичних показників. Так само з дієсловами. Конкретна дія - писати, ламати, протиставляється абстрактній - думати, сумувати.

У книзі «Граматика української мови. Морфологія» абстрактним іменникам властиві такі словотворчі суфікси: -ання, -яння, -ення, -іння, -вання, -ування, -ття, -ння, -ня, -іт, -ок, -ка, -ба, -оба, -ина, -анина, -ини , -ота, -еча , -тва, -іж, -ість, -ощі, -ство, -цтво, -зтво, -ина, -інь, -ізм [13; 291].

Семантика дієслів та прикметників, на відміну від значення іменників, має відносний характер внаслідок того, що в основі їх словесного значення лежать поняття ознаки-процесу. О.О. Потебня вважав дієслово однією з найабстрактніших, найбільш конструктивніших і прогресуючих категорій [13; 291].

Отже, хоча більшість абстрактних слів - іменники, проте трапляються і відіменникові прикметники, дієслова, прислівники та числівники.

Категорія абстрактності слів позначає різні часові поняття, поняття міри, маси, відстані, поняття категорій предметного світу, географічні реалії, астрономічні та природні явища (частини світу, горизонт), поняття, які належать до світу людини, до розумових, моральних, психічних, соціально-нормативних сфер її діяльності.

Отже, абстрактність займає значне місце у нашому мисленні, формуючи поняття, ми передаємо її за допомогою звуків. Ця категорія визначається через протиставлення конкретному, але поряд з цим має рівноправну позицію. Виділення абстрактних слів ще не повною мірою досліджено в мовознавчій літературі, найбільшу групу складають іменники.

1.2 Класифікація абстрактної лексики

Розподіл абстрактних слів за різними критеріями необхідний для встановлення зв'язків між цими словами, вияву в них схожого та відмінного. Серед українських мовознавців першим, хто висвітлив це питання був Л. Полюга. Він згрупував абстрактну лексику відповідно за семантичним критерієм на слова, що вказують на:

1) стан (сон, тиша);

2) почуття (кохання, ненависть);

3) процес (хід, біг);

4) якість (чорнота, ясність);

5) риси характеру (доброта, злоба, вихованість);

6) різні вияви інтелектуального рівня людини (знання, розум);

7) відносини між особами, народами (дружба, мир);

8) поняття етикету (вітання);

9) наукові та виробничі терміни (індустріалізація, властивість, сутність).

Як правило, до категорії абстрактної лексики зараховують лише абстрактні іменники. Так вважає більшість мовознавців (наприклад, Л. Полюга, О. Безпояско).

Найточнішу класифікацію іменників на абстрактні-конкретні, що базується на аналізі слів за співідношенням їх денотативного та сигніфікативного значення, подала Г. А. Уфімцева [16; 12], [17; 13]. Іменники з денотативним і денотативно-сигніфікативним значенням належать до розряду конкретної лексики, іменники із сигніфікативно-денотативним і суто сигніфікативним значенням належать до абстрактної лексики. З точки зору міри абстракції, віддалення від предметного світу, денотат стоїть значно ближче до зовнішнього світу порівняно із сигніфікатом, позначаючи дещо видиме, чуттєве, те, що можна сприйняти на дотик, чи уявне [13; 292].

Врахування підходів, запропонованих Г.А. Уфімцевою, а також використання більш традиційних способів опису абстрактних іменників дозволило виділити такі групи абстрактних слів:

1) іменники, які позначають розумові, психічні, фізіологічні, морально-етичні поняття (добро, зло, свідомість, справедливість);

2) іменники на позначення наукових термінів (лексема, морфема);

3) відіменникові лексеми зі значенням стану, властивості (бадьорість, веселість, геніальність);

4) відприкметникові іменники зі значенням ознаки та якості (білизна, величина);

5) віддієслівні іменники зі значенням дії, стану (мовлення, загартування) [13; 292].

Вихованець І. зазначає, що серед абстрактної лексики, що виконує локативну функцію, є:

1) іменники на позначення стихійного лиха («око бурі»);

2) іменники із значенням «перебування у полоні» (нужденність, баговиння, пекло);

3) іменники на позначення ірреального простору (тенета, прозорість, невідомість, безкінечність, високость) [2; 160].

Ще не вирішені питання про віднесеність до абстрактної лексики слів інших частин мов. Їх у своїй статті виділяє Тома Н.: «У широкому розумінні, враховуючи лише семантичний принцип, до абстрактних слів можемо зарахувати і слова інших частин мови. Так, порівнюючи, з одного боку, прикметники кам'яний, круглий, синій, голосний, солодкий, духмяний, які позначають зовнішні матеріалізовані ознаки, які сприймаються одним із органів чуття, а з другого боку, прикметники добрий, щирий, досвідчений, моральний, розумний, сумний, лінивий, слід зауважити, що слова із другої групи є більшою мірою абстрактні, утворені вони від абстрактних іменників. Їх можна зараховувати до абстрактної лексики, без врахування граматичних показників. Аналогічне розрізнення можна провести між дієсловами конкретної дії (писати, читати, рубати, ходити, кидати) і дієсловами, які виражають почуття, внутрішній стан (любити, ненавидіти, веселитись, сумувати, надіятись). Дієслова другої групи мають більш виражену абстрактність, враховуючи їхню співвіднесеність із абстрактними іменниками (любов, ненависть, веселість, сум, надія). Питання щодо більш широкого застосування терміна «абстрактна лексика» потребує подальшого вивчення лінгвістами [13; 291].

Отже, найпоширенішою є класифікація абстрактних слів Л. Полюги. Вона стала фундаментом в працях багатьох інших мовознавців в пошуках різних підходів до класифікації абстрактної лексики.

Висновки до розділу 1

Для того, щоб знати конкретне визначення будь-якого слова, потрібно заглибитися у історію його виникнення, його семантику, походження, те, як воно сформувалося у свідомості людини і вилилося у систему звуків, а потім знаків на письмі. Вивченням і дослідженням цих проблем займається лексикологія.

Абстрактні слова виражають весь спектр духовного світу, а конкретні - матеріального. У час від первісного до сучасного цивілізованого суспільства з розвитком мислення розвивався естетичний, моральний, духовний стан людини на засадах гуманізму. Це знайшло відображення у мовленні людини. Саме ці поняття вивчає лексикологія, окреслюючи їх за семантичним критерієм в одну велику групу - абстрактна лексика.

Заглиблення у різні сфери людського життя, осмислення їх, дозволило виділити таку групу слів. Так, наприклад, абстрактна лексика стала невід'ємною частиною як відношення до самого життя, існування, так і елементом різних наук, літератури (особливо поезії, бо вона відбиває авторський емоційний стан і почуття), філософії і таке інше. Тим часом, як конкретна лексика відображає все, що можливо сприйняти органами чуття, себто реальні, матеріальні, видимі, явні предмети навколишньої дійсності.

абстрактний слово стус поетичний

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ АБСТРАКТНОЇ ЛЕКСИКИ У ПОЕТИЧНИХ ТВОРАХ ВАСИЛЯ СТУСА

2.1 Абстрактне слово у поезії Василя Стуса як ознака індивідуально-авторського стилю

Використовуючи абстрактні слова у мовленні людина сприймає їх як належне, вже на підсвідомому рівні вирізняючи нереальність і образність. Для дослідження цього процесу слід детальніше розглянути мову Василя Стуса як зразок його індивідуального сприйняття світу.

У збірці «Круговерть», перша частина якої має назву «Рожеве півколо» подані поезії, які написані у певному настрої і інтонації. Вони передають емоційне, естетичне, і філософське світосприйняття автора.

Найбільшу групу абстрактних слів складають слова на позначення емоційного стану людини:

1) абстрактні іменники - радість, спокій, неспокій, тиша, сон, втома, журба, спочинок, розтривога, мука, печаль, сум, самотність;

2) прикметники: стомлений, бадьорий, тривожний, спокійний, бентежний, скорботна, самотня, дивний, безпорадний, байдужа;

3) дієслова: спати, красується, спочине, пожур, звеселити, потомлений;

Група на позначення почуттів:

1) іменники: кохання, любов, зрада, жага, страждання, сором, бажання, чуття, образа, безсоромність, шал;

2) прикметники: кохані, отерплий, пристрасний, безсоромна;

3) дієслова: любити, зраджують, бажаєш, образилася;

Великою мірою представлена група психічної діяльності:

1) іменники: марення, втіха, пам'ять, хист, уміння, пам'ятливість, згадка;

2) прикметники: напівзабуте, призабуте, щасливий;

3) дієслова: втішати;

Стан інтелектуальної діяльності:

1) іменники: мрія, розуміння, невідомість, розум;

2) прикметники: незвідана, незнана, непізнане;

3) дієслова: замріюся, пізнати, забуть, мріє, назнав, не зрозуміти, не збагнути;

Також, поняття рис характеру:

1) іменники: щедрість, доброта, щирість;

2) прикметники: добрий, нехитра;

3) прислівники: лагідно, жорстоко;

Найменше понять на позначення різних галузей і сфер суспільного життя, відносини, осмислення світу, релігійності: душа, гріх, агонія, буття, смерть, привиди, Бог та ін. Ще менше понять, які вказують на якість - зчорніла (від чорнота), ясність.

Особливістю абстрактної лексики Василя Стуса є велика палітра словоформ з різними словотвірними афіксами, які збагачують мову і надають їй своєрідного відтінку. Абстрактні слова, які найбільше поширені в його поезіях - групи слів на позначення стану, почуттів, психічної діяльності; за ними - групи понять інтелектуальної діяльності та рис характеру; найменше понять, що згруповані в шосту групу. Це зумовлено тим, що поетичні твори в першу чергу представлені почуттями, емоційними станами, осмисленням світу, які намагається відобразити автор. Все це реалізується завдяки абстрактній лексиці, яка саме в поетичних творах відіграє провідну роль поряд з конкретними поняттями.

Якщо враховувати зв'язок абстрактного слова з іншими словами, то можна стверджувати про словосполучення з абстрактних і конкретних слів. Разом вони складаються у вірш. Як приклад, взяти вірш:

Щоб я не знеміг од щастя.

В руйнівному ритмі,

Щоб радість мене виповнювала --

а не втоляла жагу,

скажи, що прологом ночі

буває вечір. І потім

ще ж день пригаса!..

Додам я:

-- Хай буде це наша ніч.

Завдяки абстрактним словам, у цьому вірші перевага надається не суті, значенню, чи основній думці, а емоціям, настрою, інтонацією, характерному будь-якій поезії мотиву.

Особливою ознакою індивідуально-авторського стилю є неологізми зі значенням абстрактності, що утворені основоскладанням, суфіксальним, префіксально-суфіксальним словотвором та ін.:

§ бадьороокий: «і радісний, бадьороокий клади тверді слухняні кроки…»;

§ безобрійні: «Стоять світи зголілі довкруги безобрійні - куди не скинеш оком…»;

§ витишений: «Сиве небо, пролите обрієм, витишений Труханів острів, тамбережні колючі присмерки - то все не кожної є миті западає…», «…ці сни, задивлені у витишений спокій…», а також висліплі, всененажданна, дим-вогні, серцеокий, розпропащий, стобіль.

Особливістю поетичної мови Стуса є використання застарілих слів:

§ щовб - круте верхів'я гори: «Аж туди, де не ступали ще людські сліди, з щовба на щовб» («Крізь сотні сумнівів»);

§ знебути - втратити, перейти в небуття: «Твоє життя минуло й знебуло» («Твоє життя»);

§ басаманити - робити смуги: «і синню тяжкою в осінній пожежі мій дух басаманить» («Гойдається вечора зламана віть»);

§ кушпела - збита пилюка: «Шалена вогненна дорога кипить -- взялась кушпелою» («Гойдається») та ін.

Так, твори Василя Стуса мають не лише розмовний, «низький», шар лексики, але й насичені «високим», книжним, що його засвідчує вживання різних поетизмів, урочистих слів, абстрактних понять та інших відповідних йому груп слів.

Загальна картина мовного стилю поета показує як народну, так і високоінтелектуальну, оригінальну, але, разом з тим, і важкозрозумілу лексику. Вона без сумніву пов'язана з абстрактним розумінням вживаних у поезії слів і словосполучень.

Отже, функція абстрактної лексики у творчості Василя Стуса полягає у насиченні творів словами, у яких відображені почуття, емоційні стани, інтелектуальна і психічна діяльність, риси характеру та якості навколишньої дійсності, відносини між людьми, різні наукові терміни, які не мають відношення до реального. Таке багатство слів завжди було показником високого рівня розвитку мови.

Висновки до розділу 2

Важливою ознакою індивідуально-авторського стилю Василя Стуса, поряд з його славнозвісними неологізмами, є і його абстрактна лексика. Вона відмінна від абстрактної лексики інших авторів тим, що має дуже велику кількість словоформ, які у такому обсязі і так віртуозно підібрані ще не були ні в кого. Вони гармонійно поєднані з конкретними словами і утворюють складну систему, тому що поряд зі своїм лексичним значенням відіграють ще й ліричну функцію, тобто є засобом вираження емоцій і почуттів.

Звичайно ж, найбільша роль належить абстрактним іменникам (65%), оскільки вони є платформою всієї абстрактної лексики, та не можна відкидати інші частини мови: прикметники (20%), дієслова (12%) і прислівники (3%). Певною мірою завдяки експериментам зі словоформами автор створив неологізми, більшість з яких має значення абстрактності, і побудував свій індивідуально-авторський стиль.

ВИСНОВКИ

Лексикологія є необхідною для вивчення, оскільки пов'язана з розвитком мовлення. Вона вивчає природу і суть слова, його виникнення та зміну, визначення значення слів та їх вживання, структуру словникового складу мови та шляхи його поповнення. Вона є багатогранною наукою, яку почали досліджувати порівняно недавно.

Для того, щоб знати конкретне визначення будь-якого слова, потрібно заглибитися у історію його виникнення, його семантику, походження, те, як воно сформувалося у свідомості людини і вилилося у систему звуків, а потім знаків на письмі. Вивченням і дослідженням цих проблем займається лексикологія.

Абстрактні слова виражають весь спектр духовного світу, а конкретні - матеріального. У час від первісного до сучасного цивілізованого суспільства з розвитком мислення розвивався естетичний, моральний, духовний стан людини на засадах гуманізму. Це знайшло відображення у мовленні людини. Саме ці поняття вивчає лексикологія, окреслюючи їх за семантичним критерієм в одну велику групу - абстрактна лексика.

Яскраво у своїй збірці «Круговерть» Василь Стус передав абстрактні слова, наповнюючи їх новими формами, новим звучанням і новими відтінками значень. Передаючи духовні цінності, переживання за допомогою своїх новаторських підходів до написання поетичних текстів, автор надихає читача на роздуми про абстрактне, духовне, намагається зазирнути у свою свідомість. Абстрактність притаманна кільком частинам мови. Вона покладена суто у семантичну структуру слова.

Отже, поетичні твори автора мають неабияке значення для дослідження української мови, оскільки несуть у собі застарілі і рідкісні слова, а також неологізми, які збагачують словниковий запас. Абстрактність займає значне місце у творчому мисленні автора, формуючи поняття, він змінює їх за допомогою словотворчих засобів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ахманова О. С. О принципах и методах лингвостилистического исследования - М.: Московский университет, 1986. - 184 с.

2. Вихованець І. Р. Прийменникова система української мови. / І. Р. Вихованець / - К., 1980. - 210 с.

3. Должикова Т. Засоби інтелектуалізації української літературної мови ІІ пол. ХІХ ст. / Т. Должикова / Вісник Львів. ун-ту. Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч. ІІ. - С. 272-276.

4. Ковалева Е. Н., Леденев Ю. И. Как можно передать чувственные восприятия. Некоторые особенности сочетаемости абстрактных существительных // Русская словесность в школах Украины. - 2003. - №3. - С. 35-36.

5. Медведовська Н. В. Застосування методу опозицій для дослідження абстрактної лексики в діахронії / Медведовська Н. // Наука і сучасність: Зб. наук. пр. Вип. 2, Ч. 4 - К.: НПУ, 1999 - с. 31-37.

6. Медведовська Н. В. Абстрактна лексика полемічних творів Німецької Реформації: статичний аналіз на матеріалі текстів М. Лютера і Т. Мюнцера / Медведовська Н. // Наука і сучасність: Зб. наук. пр. Вип. 1, Ч. 2 - К: НПУ, 2000 - с. 227-231.

7. Полюга Л. М. Українська абстрактна лексика XIV -- першої половини XVII ст. / АН України. Ін-т сусп. наук; Відп. ред. Л. С. Паламарчук. - К.: Наук. думка, 1991. - 249 с.

8. Полюга Л. М. Укр. абстр. лексика XIV -- першої пол. XVII ст. / Л. М. Полюга / К., 1991. - Українська мова: енциклопедія / [редкол.: В.М. Русанівський (гол.) та ін.]. - [вид. 2-е, вип. і доп.]. - К.: Укр. енцикл. ім. М.П. Бажана, 2004. - 824 с.

9. Словник української мови: в 11 томах. - Том 1. - К., 1970. - С. 6.

10. Стус В. Вечір зламана віть: Вибране / Передм.: К. Москалець. - К.: Дух і літера: Задруга, 1999. - 384 с. - ( Б-ка ХХІ ст.)

11. Тимочко О. Б. Словник авторських лексичних новотворів поетів-дисидентів 60-70-х років ХХ ст. // Українська мова у ХХІ столітті: традиції і новаторство: Тези доповідей Всеукраїнського лінгвістичного форуму молодих учених, Київ, 21-23 квітня 2010 року. - К.: ІАЦ «Спейс-Інформ»; ФОП Гудименко, 2010. - С. 157-159

12. Тома Н. М. Розвиток абстрактної лексики у творах П. Могили. // Українська мова у ХХІ столітті: традиції і новаторство: Тези доповідей Всеукраїнського лінгвістичного форуму молодих учених, Київ, 21-23 квітня 2010 року. - К.: ІАЦ «Спейс-Інформ»; ФОП Гудименко, 2010. - С. 16-18.

13. Уляна Єдлінська. Професору Левкові Полюзі - 70. / Проблеми слов'янознавства, 2000. Вип. 51. С. 213-215.

14. Уфимцева А.А. Типы словесных знаков. - М.: Наука, 1974. - 205 с.

15. Уфимцева А.А. Лексическое значение. Принципы семиологического описания лексики. М.: Наука, 1986. - 239 с.

16. Шевчук С. В., Кабиш О. О., Клименко І. В. Сучасна українська літературна мова : Навчальний посібник. - К.: Алерта, 2011. - 544 с.

Размещено на Allbest.ur