Уявлення про красу в епосі Гомера "Іліада"

Твір "Іліада" у перекладі на російську Н. Гнєдіча. Творчість Гомера у контексті давньогрецької літератури античного періоду. Особливості героїчного епосу Гомера. Способи створення образів героїв. Уявлення про красу в образах богів, війни, природи.

Рубрика Литература
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 08.12.2013
Размер файла 36,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Уявлення про красу в епосі Гомера "Іліада"

Вступ

Гомер - один із найвідоміших давньогрецьких письменників. Вважається, що саме він був автором «Іліади» та «Одіссеї» - двох великих епопей, що відкрили історію європейської літератури. Ніяких достеменних свідчень про життя Гомера немає, збереглися лише життєписи, які є більш пізнішими за походженням і часто переплетені з легендами.

Актуальність даної теми полягає у тому, що її дослідження дозволяє класифікувати наукові точки зору щодо твору «Іліада» Гомера.

Об'єктом даного дослідження є твір «Іліада» у перекладі на російську Н. Гнєдіча.

Предметом даного дослідження є висловлювання про красу у творі Гомера «Іліада».

Мета даного дослідження полягає у тому що, необхідно з'ясувати які уявлення про красу відображаються у творі Гомера «Іліада».

Щоб досягти цієї мети, необхідно вирішити наступні завдання:

1) проаналізувати наукові точки зору щодо новаторства роману «Іліада»;

2) дослідити особливості героїчного епосу Гомера;

3) визначити особливості способів створення образів героїв у Гомера;

4) провести самостійний аналіз тексту та обрати елементи, через які виражено уявлення про красу Гомера.

Робота складається з Вступу, Розділу 1, Розділу 2, Висновків, Списку використаної літератури, що налічує 10 джерел.

1. Творчість Гомера у контексті давньогрецької літератури античного періоду

У підручнику «Гомерівський епос» під редакцією Н.Л. Сахарного говориться, що давньогрецька література - найдавніша з національних літератур Європи. Творцем її, був народ, який називав себе «еллінами», а у нас зазвичай називається «греками» - ім'ям, яке ми запозичили у римлян. Давньогрецька література виникла на основі грецьких міфів. Яскравим прикладом того, як міфологія живила художню літературу є перші пам'ятки давньогрецької літератури - епічні поеми «Іліада» та «Одіссея», які, як вважається були створені легендарним поетом - Гомером.

У своєму підручнику «Антична література» Анпеткова-Шарова поділяє давньогрецьку літературу на чотири періоди:

Архаїчний період - період розвитку усної народної творчості, зокрема міфів, а наприкінці його найвищого розквіту набуває епічна поема (напр. Гомер «Іліада» та «Одіссея»).

Класичний період - період розвитку давньогрецької літератури. Виникають перші прозові жанри: історіографія, ораторське мистецтво, філософські роздуми та бесіди. Найвідоміші представники періоду - Софокл, Евріпід, Есхіл та ін.

Елліністичний період - період відходження від громадського життя. Побутова комедія (п'єси Менандра) та інтимна лірика стають провідними літературними жанрами.

Римський період - період виникнення нового прозового жанру - роману. Вдатні письменники цієї доби працювали здебільшого в галузі сатири (Лукіан) та історіографії (Плутарх).

Анпеткова-Шарова стверджує, що із чотирьох вище зазначених періодів найбільш важливим для історії світової культури і літератури є архаїчний період. Творчість Гомера припадає якраз на нього, саме тоді починає зменшуватися вплив міфології на суспільну свідомість. З'являються перші спроби пояснення природних явищ з наукової точки зору і використання їх з практичною метою. Зароджується дидактичний епос. Але головним літературним явищем цього періоду були так звані гомерівські поеми, які являють собою закінчення довгого ряду менших дослідів легендарної поезії. В них соціальні відносини повністю відповідали стану грецьких племен в IX-VIII столітті до нашої ери. [1,37]

У підручнику Лосева «Гомер», «Іліада» та «Одіссея» Гомера розглядаються як вершина епічної поезії. З цим погоджувалися і критики, і поети. Поеми правили за кодекс моралі античного світу, їх вважали взірцем прекрасного. Гомер був найпопулярнішим поетом античності, незаперечним авторитетом. «Іліада» та «Одіссея» Гомера мають велике художнє значення, водночас вони є переконливим свідченням високого рівня античної цивілізації, відображають особливості давньогрецької культури, вірувань, морально-етичних норм, звичаїв, побуту.

Відомості про самого Гомера дуже обмежені. Вважається, що він жив в IX ст. до н.е. або ж на початку VIII ст. до н.е. Твори Гомера були широко відомі у Древній Греції. Вони спочатку побутували в усній формі, їх виконували співці. У VII столітті до нашої ери поеми Гомера були записані. Уже в античні часи виникло питання про автора творів. Крім «Іліади» й «Одіссеї» йому приписували гімни, епіграми, поему «Маргіт» та інші твори. Але перевірити чи є ці факти правдивими - неможливо, бо не збереглося жодних біографічних відомостей про Гомера. За честь називатися його батьківщиною сперечалися різні міста. Поступово склалося уявлення про нього, як про незрячого мандрівного співця. Проте поеми Гомера свідчать, що принаймні від народження він не був сліпий. Зоровим образам в його поемах належить провідне місце. Точність притаманна Гомеру не менше, ніж метафоричність. Велика заслуга Гомера полягає в тому, що до нього автори створювали лише невеличкі частини з великої області сказань про Троянську війну.

Твори Гомера називають поемами, епічними поемами, епопеями. Все це є однаково правильним. В них відображена велика частина народного загальногрецького епосу, який виріс з багато численних «переказів глибокої давнини». Сюжетна основа «Іліади» й «Одіссеї» - це відлуння подій, що дійшли до Гомера через 500 років, про Троянську війну, в ході якої мікенські воїни - ахейці захопили і розграбували місто. Ця подія, що знаменувала. Що знаменувала один із найдавніших етапів боротьби між народами Азії та Європи, була ґрунтовно перероблена міфологічною свідомістю тодішніх людей і стала невичерпним джерелом міфів, легенд, переказів. Цілковито незначний за пізнішими масштабами історичний епізод перетворився у ще догомерівському міфі в грандіозну подію, яка визначає долі богів і людей. Греки і троянці знищують один одного з волі Зевса, який вирішив зменшити кількість людей через їх безчестя. Але при цьому й самі олімпійські боги беруть участь у битвах, немовби усвідомлюючи, що їхня доля якимось чином пов'язана із земною долею. [5,70-86]

Тахо-Годі у своїй книзі «Антична література» стверджувала, що не даремно «Іліада» та «Одіссея» складаються з 24 пісень кожна. Поділ на пісні-глави «Іліади», яке відбулося ще на початку пізньої античності, стало прикладом і для поділу тексту «Одіссеї», з ціллю підкреслити її рівнозначність з «Іліадою». Пов'язані хронологічно та сюжетно, «Іліада» та «Одіссея» багато в чому дуже різняться. «Одіссея» в деякому сенсі - пригодницький роман в віршованій формі. Це поема екзотики, географічної фантастики, захоплює читача все новими країнами, чудесами, панорамами подій, небезпекою, картинами палацового та народного побуту і викликає в читачеві співчуття до багатостраждального Одіссея. Картини, намальовані Гомером в «Одіссеї» дуже різноманітні та яскраві, вони охоплюють багаторічні мандри і страждання героя поеми.

Інша справа - «Іліада». В її сюжеті присутня також доля героїв, ці насамперед головного героя - Ахіллеса, про що Гомер повідомляє свого читача на самому початку першої пісні поеми. По мірі розвитку поеми, в ній все ясніше представлена доля героя, який протистояв Ахіллесу - троянського вождя - Гектора, в деяких місцях та навіть у окремих піснях «Іліади», займаючого, чи не найголовнішу роль. З іменами Ахіллеса та Гектора сплітаються імена та подвиги інших головних героїв. З троянської сторони їх небагато - Еней, Паріс, Главк, з ахейської - багато царів та героїв Еллади та острівної Егеїди. Їх подвигам віддається деяка перевага в порівнянні з троянськими вождями. Своєрідність цієї поеми вже в структурі її композиції, адже вона народжується, наповнюється подробицями й деталями, розгортається у всеосяжну картину життя, звичаїв, моральних засад, культури античного світу із маленького зернятка, із піщинки в плині часу - гніву Ахілла внаслідок його сварки з воєначальником усіх греків Агамемноном.

Якщо виключити з тексту «Іліади» нечисленні побутові, ліричні, інтимні сцени, «короткі біографічні нариси», діяння та сварки богів і богинь, деякі описуючі місця, то все останнє в поемі майже буквально наповнено кров'ю. Це сцени масових поєдинків, що наповнені жахливими подробицями, описання мук помираючих, про які Гомер говорить з суворою та нещадною прямотою, майже з «протокольною» точністю. Звичайно, вражає конкретність і лаконізм зображення таких сцен.

«В прах колесницы он пал,

И взгремели на падшем доспехи.» [Гомер. «Іл.».V, 294]

Для людини античної епохи поеми Гомера були символом еллінського єдинства та героїзму, джерелом мудрості та пізнання всіх сторін життя - від військового мистецтва до практичної моралі. Гомера нарівні з Гесіодом вважали творцем всеосяжної і впорядкованої міфологічної картини світобудови: поети «составили для эллинов родословные богов, снабдили имена богов эпитетами, поделили между ними достоинства и занятия, начертали их образы» (Геродот). На думку Страбона, Гомер був єдиним з поетів давнини, хто знав майже все про ойкумене, про народи, які населяли її, їх походження, спосіб життя та культуру. Даними Гомера як вірними користувались Фукідід, Павсаній, Плутарх. Батько трагедії Есхіл називав свої драми «крихтами від великих бенкетів Гомера». Грецькі діти вчилися читати по «Іліаді» і «Одіссеї». Гомера цитували, коментували, пояснювали алегорично. Читанням вибраних місць з поем Гомера закликали виправляти душі філософи-піфагорійці. [9,175-191]

2. Особливості героїчного епосу Гомера

У своєму підручнику «Історія давньогрецької літератури» Борухович стверджує, що епос - різновид літературного роду, що оповідає про події, котрі нібито відбувалися у минулому (які немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).

Героїчний епос Гомера давно став одним із найважливіших джерел вивчення грецької цивілізації. В яскравих військових сценах відтворюється і загальна панорама бою, і почуття його учасників. Характерною рисою поетики «Іліади» є значна роль богів у земних справах: вони втручаються у хід бою, допомагають одним і перешкоджають іншим. Показовою є рада богів на Олімпі під час бою, що характеризує особливості релігійних уявлень давніх греків.

Цікаво також відзначити, що гомерівський епос відбив у собі ще більш давню культуру, а саме культуру острова Криту. У Гомера можна знайти багато елементів побуту, життя суспільства, що нагадують про цю давню культуру. У критських написах згадуються імена героїв, відомих з Гомерівського епосу, а також імена богів, які завжди вважалися суто грецькими. Гомерівські поеми відображають століття народного розвитку і, зокрема, не тільки общинно-родову формацію, але і її розкладання і розвиток приватної власності і приватної ініціативи. Суворий епічний стиль художніх творів уже не міг залишатися на щаблі своєї старовинної суворості. Він уже починав відбивати індивідуальний розвиток людини з новими, більш вільними почуттями і за допомогою нових, набагато більш складних поетичних прийомів.

«Іліада» і «Одіссея» в основному є героїчними поемами. Але епосу Гомера властиві і зачатки інших епічних жанрів, наприклад казки. Казка нічим істотним не відрізняються від міфу за своїм змістом. Але міф вірить в буквальну реальність зображуваних у ньому осіб і подій, в той час як казка відноситься до зображуваного вже досить скептично, розглядаючи його як предмет кумедної та цікавої розповіді. [2,198-216]

Лосев твердить, що в гомерівському епосі є й елементи роману. Вони оповідають про побутові явища, які вже виходять за межі скромного і врівноваженого життя общинно-родового ладу (розповідь про розшуки Телемахом свого батька в II-IV піснях «Одіссеї» містить елементи роману пригодницького, а вся друга частина тієї ж поеми, починаючи з XIII пісні, - елементи роману сімейного). Однак той соціально-історичний період, який зображений у гомерівських поемах, далекий від наївного і примітивного общинно-родового колективізму, він відрізняється всіма ознаками дуже розвиненої приватної власності та приватної ініціативи в рамках родових організацій.

Ми читаємо, наприклад: «Один чоловік отримує задоволення в одних справах, а інший - в інших» (Од., XIV, 228). В епосі є відомості про існування умілих майстрів, про ворожок, віруючих, теслярів і співаків (Од., XVII, 382-385). За цим текстам вже можна судити про значне поділі праці. [5,245]

У книзі «Троянська війна та поеми Гомера» Флоренсова описується, що поеми Гомера носять величний, монументальний характер, властивий героїчному епосу. Однак в «Одіссеї» багато побутових, казкових та фантастичних рис. Це й зрозуміло, адже «Іліада» присвячена війні, а «Одіссея» - мінливості людського життя.

Особливо варто відзначити мову поем. Написані вони гекзаметром (шестистопним дактилем), який вимовлявся дещо співуче. Величезне значення мають також постійні епітети, розгорнуті порівняння й мова героїв.

Постійні епітети, наприклад «хмарогонець» Зевс, «білолокітна» Гера, «сребронога» Фетіда, здебільшого складні, дещо громіздкі. Розгорнуті порівняння (битва, наприклад, малюється як бушує пожежа, буря в лісі, сутичка диких звірів, розлив ріки, що прорвав всі греблі) уповільнюють розповідь, як і слова, якими часто обмінюються герої під час запеклої битви. Уповільнений темп розповіді, його величний характер розквітається незвичайними фарбами в описі природи. [10,76]

Сахарний вважав, що у поемах Гомера кожна річ видима, відчутна і барвиста. Море, наприклад, «сиве» в піні прибою, «фіалкове» під синім небом, «пурпурне» в променях заходу. Навіть земля в «Іліаді» «сміється» в блиску щитів і обладунків під весняним сонцем. Щоб зрозуміти основний принцип епічного стилю, необхідно пам'ятати, відображенням яких соціально-історичних епох він є. Як ми знаємо, це общинно-родова формація, тобто первісний і нерозчленований колективізм. При такому докласовому колективізмі немає місця для розвитку окремої особистості. Все життя окремої особистості, і внутрішня і зовнішня, заповнена життям того колективу, в якому вона знаходиться. Але тоді і всяке зображення життя, яке створює окрема особистість, обов'язково відрізняється однією невід'ємною властивістю, яку потрібно назвати перевагою загального над індивідуальним. Гомер дуже часто вдається до методу порівняння, бажаючи пояснити менш зрозуміле чим-небудь більш зрозумілим. І виявляється, що більш зрозумілим є мирна працю хлібороба, скотаря, ремісника і звичайне, чисто людське життя з радощами і стражданнями маленької людини, що не має нічого спільного з тими колосальними героїчними постатями, про які говорить нам безпосередній сюжет гомерівських поем, - життя без усякої війни і навіть без міфології. Адже якщо поет порівнює що-небудь з чим-небудь, то, очевидно, предмет, який притягається для порівняння, для нього більш зрозумілий і більш переконливий. Встановлено, що в гомерівських поемах не мирний побут порівнюється з війною, а, навпаки, військовий побут пояснюється картинами мирного життя, так як це остання і є для Гомера більш зрозумілою.

Особливо характерна в цьому відношенні «Іліада», в якій майже всі картини з військової області порівнюються з мирним побутом. Військові порівняння тут майже відсутні (вони буквально поодинокі). Зате така, наприклад, військова картина, як виступ двох Аякс, порівнюється не з чим іншим, як з двома биками, що оре землю (Ил., XIII, 701-708). Вороги виступають один проти одного, як женці зближуються з обох кінців поля (XI, 67-71). Битва ворогів - віяння бобів і гороху на току (XIII, 586-590). Загиблий герой порівнюється з оливою, що вирощена дбайливим господарем і вирвана вітром (XVII, 53-58), і т.д.

Гомерівські поеми при всій різноманітності їх змісту вражають єдністю свого художнього стилю, позбавленого, однак, епічно-монолітної строгості. Ті місця обох поем, у яких ми все ще знаходимо строгість раннього епічного стилю, вже самі по собі змушують нас чекати при їх читанні більше живих і більш вільних прийомів творчості. Трагізм, комізм, іронія у всьому свідчать про відбуваються зрушення в цьому епічному стилі і говорять про настання небувалого раніше ідеологічного та стилістичного вільнодумства.

Стиль перехідної епохи ніколи не може бути монотонним. У ньому обов'язково повинні відчуватися рудименти старого стилю, але в той же час і зародки майбутнього стилістичного розмаїття. Стилістичні відтінки, скільки б їх не було (а ми їх вказали далеко не всі), включаються в той епічний стиль Гомера, який являє собою єдине ціле.

Таким чином, в гомерівському епосі втілена не тільки сувора героїка війни, але і радість творчості, творчої праці і мирного життя, заснованої на повазі до людини, на пробудження в ньому найкращих, гуманних почуттів.

Тому-то гомерівський епос по праву вважається енциклопедією давньої життя. [8,118-140]

3. Способи створення образів героїв у поемах Гомера

Клейн стверджує, що не всякий сучасний роман так густо населений як «Іліада». В ній сотні героїв названі по іменах, і навіть на першому плані діє не менше дюжини персонажів. Не всі вони гостро необхідні для розвитку сюжету, і не кожен вносить в поему якусь особливу ідею, хоча загалом, поема для свого часу на диво поліфонічна. Цю густу населеність і цю поліфонічність пояснюють по-різному. Одні бачать у цьому геніальність співака, який випередив час, реалізацію його великого задуму. Інші - наслідок того, що в поемі відображена історична реальність з її складнощами. Треті відносять це на рахунок поступового формування епосу вкладами багатьох співців.

У вивченні «Іліади» та її героїв сформувалося два основних підходи: ідейно-естетичний (або літературно-критичний) та історико-філологічний.

З позицій першого вчені намагаються окреслити відповідність образів ідеям поета (або поетів), схопити сукупність образів як систему, зрозуміти психологію персонажів, їх типовість і близькість до ідеалів. Стикаючись з порушеннями логіки в сюжеті, суперечностями в тексті і т. п., ці вчені, зазвичай унітарії, виходять і на історію формування поеми, але в загалом, це не їх предмет.

Для другого ж підходу історія формування поеми, визначення її автора (чи авторів) і джерел - головне. Займаються цим як унітарії, так і аналітики. Мета підходу - виявити, як в поемі і її образах відбилося реальне життя, чи можна в деталях поеми дізнатися реалії певної епохи. Чи є в кінець-кінці за перипетіями сюжету реальні історичні факти або ж її події були вигадані, і якщо так, то ким, коли і в яких цілях? Чи видно в персонажах поеми реальні історичні особи і наскільки пізнавано видно або ж каркаси образів інші - боги, вигадані фігури генеалогії та інше?

Питання складності, детальності та протиріччя гомерівських характерів ставився в науці вже не раз задавалося вже не раз і з тих пір не знайшло підходящої відповіді і тим паче не знайшло для себе систематичного аналізу.

В статті П. Кауера «Гомер як автор характеристики» є дуже слабка спроба відійти від стереотипного описання гомерівських героїв. Але праця ця дуже невелика і гомерівські образи показані тут далеко не такими, якими вони є насправді. [4,280-297]

В уявленні Лосева, Ахіла завжди представляють дуже нудно та монотонно. Це такий собі ідеальний образ воїна-героя і зазвичай всі уявлення про нього на цьому закінчуються. Але насправді Ахіл - це одна із найскладніших фігур всієї античної літератури, і не тільки античної. Йому присущі такі риси як жорстокість, помста та жага крові свого ворога. Але крім цього в ньому проявляються дуже м'які та ніжні риси, наприклад молиться Зевсу за вступаючого в бій Патрокла (Іл. 16,220-248). Він також люблячий син, який дуже часто звертається до своєї матері після чиєїсь образи, як наприклад після образи Агамемнона (16,33-35) або після звістки про смерть Патрокла (18,65-144).

Ця антитеза і є характерною особливістю Ахіла. З однієї сторони він гнівливий, злопам'ятний, безпощадний на війні, це звір, а не людина, тому Патрокл був правий, говорячи йому:

«Немилосердный! Родитель твой был не Пелей благодушный,

Мать не Фетида; но синее море, угрюмые скалы

Миру тебя породили, сурового сердцем как сами!» (16,33-35) Але іншої сторони Ахіл має ніжне і любляче серце, навіть гнів його справляє якесь наївне враження, і весь той образ богатиря та воїна, що плаче біля своєї матері навіть чуттєвий. В його духовному досвіді є те, що рідко взагалі кому вдається поєднати.

Агамемнон - ватажок ахейського війська в Троянській війні, його часто порівнюють з Ахілом. Агамемнон набагато принциповіший та менш дріб'язковий за Ахіла. В поемі він описаний доблесним воїном, однак автор не приховує його зарозумілість та впертість. Але з іншої сторони Агамемнон він дуже м'який та слабохарактерний. Його слабохарактерністю пояснюються його спалахи гніву, але він дуже швидко заспокоюється. Щоправда, він дещо жорстокий, але не більше ніж всі інші герої. Варто зазначити, що Гомер не любить Агамемнона, не скільки як героя, скільки як верховного воєнного вождя, що зловживає своєю владою. [5,279-311]

Клейна Гектор вразив своєю принциповістю. У всіх своїх вчинках він керується воїнською честю. Гомер показує, як в душі Гектора борються два прагнення: уникнути поразки на війні та не заплямувати свою репутацію хороброго воїна і героя. Саме через це його образ дещо складніший, ніж образ його головного противника, Ахіла. Поведінка Гектора часто буває суперечливою, оскільки мотивами його вчинків виступає то жага слави, то розуміння боргу перед батьківщиною та народом, яким він, як син царя та вождь, не має права жертвувати в гонитві за репутацією непереможного воїна та хороброї людини. Відкинувши пораду досвідченого воєначальника Полідама, який посилаючись на погане передвістя відмовляє Гектора від нападу на табір ахейців, на що той відповідає: «Знамение лучше всех - за отечество хобро сражаться». Навіть, коли його вмовляли повернутися в Трою і не битися з Ахілом, Гектор чинить не як мудрий вождь, а як воїн, яким рухає пристрасть та честолюбство. Він занадто гордий для того, щоб шукати прихистку в стінах Трої. Навіть передчуваючи свою загибель та знаючи, що це спричинить загибель Трої, Гектор все-таки свутає в той роковий бій з Ахілом. Та перед самою своєю смертю він зізнається, що вчинив нерозсудливо: «Гражданин самый последний может сказать в Илионе: Гектор народ погубил, на свою понадеявшись силу!». [4,88-95]

Одісея порівнює з Ахілом сам Гомер. Одіссей протиставляє свій досвід та знання Ахіловій славі та хоробрості. Він відданий своєму рідному дому та своїй дружині, яка його чекає. Одіссей - носій практичної розумності, невпинної енергії, він далекоглядно орієнтується в дуже складних ситуаціях, красномовно та впевнено говорить, вміє обходитися з людьми. Одіссей перемагає не тільки зброєю, а й словом та розумом.

Саме через Паріса і почалася троянська війна. Це він викрав дружину Менелая - Єлену. Паріс був дуже гарним зовні, але в поемі його краса дуже часто протиставляється відсутністю у нього чисто чоловічих якостей: хоробрості та військової честі. Він не хотів брати до рук зброю, навіть тоді, коли від його поєдинку з Меленаєм мав вирішитися подальший хід війни і тільки Гектор змусив його це зробити. Отримавши поразку, Паріс рятується тільки завдяки Афродіті. Єлена над ним насміхається, але він ні трохи не схвильований, бо для нього головна цінність та сенс життя - не в надбанні воїнської слави, а в почуттєвих задоволеннях та в служінні богині кохання Афродіті. Паріс дуже підступний. Саме йому судилося вбити Ахіла.

Сахарний стверджує, зі всіх персонажів твору Єлена в найбільшій мірі втілює ідею пасивної людини, яка повністю залежить від вищих сил. Саме викрадення Єлени стає приводом війни, в якій вожді декількох грецьких племен об'єдналися, щоб помститися за зганьблену честь Менелая. Таким чином Єлена не за власною волею стала причиною загибелі багатьох славних героїв та викликала ненависть як серед троянців, так і серед греків. Ахіл з гіркотою викликує: «Ради презренной Елены сражаюсь я с чадами Трои!» (19,325). Єлена проклинає свою нещасну долю, але не намагається боротися з долею і покірно підкорюється волі богів. Образ смертної жінки, яка, за словами Гомера «истинно вечным богиням красою подобна», саме через це є причиною жахливих бід, уособлює притаманний древнім уявлення про те, що в світі людей нема абсолютної досконалості, а будь-яке приближення до нього стає карою для його носія. [8,240-252]

Із цього всього можна зробити висновок, що в розглянутих раніше образах основні риси художньої дійсності виступають дуже яскраво. Майже всі герої у Гомера сильні, гарні, благородні; вони також «божественні», «богорівні» або принаймні ведуть своє походження від богів. Стандартним, однак, це зображення героїв у Гомера ніяк не можна назвати. Воно часто досить далеке від епічного трафарета, відрізняється великим розмаїттям і сповіщає уже складність подальшої літератури.

Вивчаючи красу у творах Гомера, Лосєв стверджував, що ми перш за все стикаємося з фактами безсумнівного ототожнення в епосі мистецтва і життя. Те, що у Гомера краса божественна і священна, а головні художники - боги, - це вже пов'язує мистецтво із самим буттям, надзвичайно близьким до всієї творчості життя, оскільки боги є основними принципами і потенціями самого життя і буття.

Гомер, а за ним і взагалі строга класика, просто не розрізняють мистецтва і життя, не розрізняють їх в основному і в самому головному, не розрізняють самої, так би мовити, їх субстанції, їх сутності. Як життя є творчість, так і мистецтво є творчість; та це творчість - не ідей, не форм, не чистих виразних образів, а творчість самого життя, творчість речей, тіл, предметів, нарешті, навіть просто - народження дітей.

Гомерівське уявлення про красу цілком виключає антитезу сутності і явища: те, що ми зовні бачимо в цьому світі краси, то і є її внутрішнє; і бачимо ми зовні не що інше, як її внутрішню, потаємну життя.

Не зрозумівши цього стихійного матеріалізму гомерівської естетики, неможливо зрозуміти і всі інші її властивості, її піднесений і в той же час наївний, а часом навіть гумористичний характер, антипсихологізм і пластику, традиційність і стандартність, надлюдську досконалість і повну тілесність. [5,170-186]

На мою думку краса героїв в поемах Гомера грає дуже неоднозначну роль, бо зовнішня краса в його творах протиставляється внутрішньому світу, який не завжди їй відповідає.

Сама поезія Гомера - це джерело вічної краси, до якого ми повертаємось ось уже декілька тисячоліть.

Починається «Іліада» з конфлікту між троянцями та ахейцями, який виник саме через красу, красу Єлени. На жаль, в самій поемі не має її детального опису, але вже з вислову троянських старців, які промовили:

«Нет, осуждать невозможно, что трои сыны и ахейцы

Брань за такую жену и бедж столь долгие терпят:

Истинно, вечным богиням она красотою подобна!» (3,156-158),

можна зрозуміти, що вона була надзвичайно вродлива. Її врода була настільки дивовижною, що через неї воювали два могутні народи - ахейці та троянці, що в результаті привело до краху останніх. Після падіння Трої Менелай - чоловік Єлени хотів її вбити, але побачивши дружину на зміг цього зробити. Її краса рятує Єлену і того разу, коли ахейське військо хотіло побити її камінням, але глянувши на неї не могли цього зробити. Але читаючи поему ми розуміємо, що вона не має нічого окрім своєї вроди. Бо втекти з Парісом від чоловіка, прихопивши багатства-то був її свідомий вибір.

Одіссея ж ми бачимо гарним та сильним і зовні і з середини. Побачивши його під стінами Трої Пріам дивується його зовнішності:

«Сам же, подобно овну, по рядам ратоборным он ходит.

Он мне подобным овну представляеться, пишному волной

В стаде ходящему между овец среброрудных» (3,196-198)

З цих слів ми можемо зрозуміти, що Одіссей дуже вирізнявся з-поміж інших героїв. Силу його духу та розуму підтверджують слова Діомеда, коли він обирав собі супутника для того, щоб піти на розвідка до стін Торої:

«Сердце его, как ничье, предприимчиво; дух благородный

Тверд и в трудах и в бедах; и любим он Палладой Афиной!

Если сопутник он мой, из огня мы горящего оба

К вам возвратимся: так в нем обилен на вымыслы разум» (10,241-247)

В «Іліаді» як такого детального опису кожного героя не має, але це можна зрозуміти з епітетів, яким наділяє Гомер героїв, наприклад Ахілесс - «бистроногий», Єлена - «лилейнораменная», Гектор - «щлемоблещущий». Окрім епітетів автор втілив в поемі красу за допомогою порівнянь, так він порівнював блискучу зброю греків з вогнем, листям та птахами. Всіх смертних автор зображує з якимись недоліками.

З точки зору Гомера, на мою думку, взагалі ідеальними у творі для Гомера були боги. Кожен бог є все - універсальне буття, але втілене особливо, приватним чином, тобто це така невичерпність знання, сили і життя, яка дана індивідуально. У поезії Гомера боги не тільки виражають принцип прекрасного, але і необхідний тут принцип епічного стилю з його приматом загального над індивідуальним.

Що мене вразило в «Іліаді», так це опис зброї. До того ж в поемі не просто було сказано, що це за зброя і чия вона, у Гомера це справжній витвор мистецтва. Особливу увагу автор приділяє обмундируванню Ахіла перед битвою з Гектором:

«И вначале работал он щит и огромный и крепкий,

Весь украшая изящно; кругом его вывел он обод

Белый, блестящий, тройной; и приделал ремень серебристый.

Щит из пяти составил листов и на круге обширном

Множество дивного бог по замыслам творческим сделал.

Там представил он землю, представил и небо, и море,

Солнце, в пути неистомное, полный серебряный месяц,

Все прекрасные звезды, какими венчается небо:

Видны в их сонме Плеяды, Гиады и мощь Ориона,

Арктос, сынами земными еще колесницей зовомый;

Там он всегда обращается, вечно блюдет Ориона

И единый чуждается мыться в волнах Океана.» (18, 478-489)

Отже, з всього вище сказаного я можу зробити висновок, краса для Гомера в творі грала дуже важливу роль. Більше того, краса, мальовничість, витонченість - все це пробирає його твори від початку і до кінця. Внутрішня краса, краса зовнішня, краса і крихкість природи, краса і міць зброї, краса в цілому, втілена Гомером в порівняннях, описах, навіть у кожному його слові, приваблює читача.

Гомер показує читачам, що якщо людина гарна зовні, то не обов'язково віна буде так само прекрасна і всередині і навпаки, якщо у людини прекрасна душа, то не факт, що віна миловидна. Також, я вважаю, грецький поет-оповідач Гомер, вчить нас цінувати красу; показує, що краса - це велика річ, що на самій-то справі, через неї починаються війни і кровопролиття, через неї ж після укладають перемир'я. Краса - це провідний і найважливіший елемент, за рахунок якого і побудовано твір.

Якщо торкатися опису людей і Богів, Гомер робить у своїй поезії лише Богів ідеальними, наділяючи їх найкращими якостями і не псуючи їх світлі образи вадами і недоліками. Не ідеальний тільки смертний народ, Боги ж - це чистота і краса в цілому.

Гомер переносить нас в інший світ, світ прекрасного і неповторного, у світ тонкощі і крихкий образів.

Висновки

іліада гомер краса античний

«Іліада» - один із найдавніших, найвидатніших і найвеличніших творів світової літератури. Завдяки своїм художнім достоїнствам та історичній цінності вона зайняла почесне місце в скарбниці світової літератури. «Іліада» і до наших днів залишається джерелом, із якого поети, художники, композитори черпають теми і образи для своїх творів.

Досліджуючи «Іліаду» Гомера, мені необхідно було з'ясувати, які уявлення про красу відображаються у цьому творі, дослідивши й проаналізувавши епос Гомера «Іліада», я прийшла до висновку, що кожного персонажа, кожну дію чи сюжет, поет наділив особливою та неповторною красою. Твір «Іліада» наскрізь просякнутий образами краси, вона у всьому: в образах богів, війни, природі.

Наприклад, образи богів у «Ілаіді» зображуються досить суперечливо - Афіна у п'ятій пісні така величезна, що від неї тріщить колісниця Діомеда, на яку вона вступила, а в «Одіссеї» це якась турботлива тітонька для Одіссея, з якою він сам поводиться без особливої поваги. Саме боги наділені найкращими якостями, якими взагалі можна володіти, вони представлені без єдиного недоліку. Гомер показує читачеві, як тендітна краса, і як вона оманлива: володіючи зовнішньою красою, людина може бути потворною всередині, і навпаки, краса може ховатися в самому непримітному для ока, головне зуміти її побачити.

Поет-казкар показує красу не тільки в образах богів або троянців, він зображує її також і в найстрашнішому - у війні. Гомер описує зброю і сам процес битви, показуючи силу і міць, безстрашність, цим же вчить берегти красу і ставитися до неї як можна турботливіше, адже знищити її дуже легко.

Список джерел

1. Анпеткова-Шарова Г.Г., Чекалова Е.Н. Античная литература. Учеб. Пособие.-Л.: Изд-во ЛГУ, 1980.

2. Борухович В.Г. «История древнегреческой литературы. Классический период»: Учебн. Пособие для ун-тов и пед. ин-тов-М.: Выссш. Школа, 1962.

3. Гомер. Илиада. Пер. с древнегр. Н. Гнедича. Предисл В. Ярхо. Примеч. С. Ошерова. М.: Худож. лит., 1978.

4. Клейн Л. «Кто победил в «Илиаде»?»: (О новом прочтении лит. памятника // Знание - сила. - 1986.

5. Лосев А.Ф. «Гомер». - М.: Учпедгиз, 1960.

6. Маркиш С.П. «Гомер и его поэмы» М.: Гослит-издат. 1962.

7. Мифологическое происхождение поэтического язика «Илиады» Гомера. // Античность и современность. - М.: Наука, 1972.

8. Сахарный Н.Л. «Гомеровский епос». - М.: Худож. лит., 1976.

9. Учебник для студентов педагогических институтов. - Составители: А.Ф. Лосев, Г.А. Сонкина, А.А. Тахо-Годи и др. - 4-е изд., дораб. - М.: Просвещение, 1986. - 464 с.

10. Флоренсов Н.А. Троянская война и поэмы Гомера/ [Послеслов.Н.А. Логачева] - М.: Наука 1991.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Концепція аполлонівського та діонісійського начал - одна з ранніх ніцшеніанівських концепцій розуміння творчого процесу. Екстаз - основна характеристика культу Діоніса. Особливості втілення двох начал, добра і зла, у давньогрецькій поемі Гомера "Іліада".

    творческая работа [17,3 K], добавлен 22.11.2010

  • Кожен персонаж як унікальний особистість. Люди в образній системі "Іліади". Ахілл, Одіссей, Агамемнон і Менелай, Патрокл, Гектор і Андромаха, Паріс, Олена Прекрасна, Віща Кассандра. Зевс, цар богів і людей. Гера, Афіна Паллада, Аполлон Срібнолукий.

    презентация [1,1 M], добавлен 21.06.2015

  • Короткий нарис біографії та творчого становлення Гомера як відомого древньогрецького поета. Оцінка місця та значення літератора в історії світової культури. Аналіз змісту та передумови написання творів, що прославили ім'я Гомера: "Іліада" і "Одіссея".

    презентация [2,7 M], добавлен 14.09.2014

  • Происхождение греческой трагедии. Запись поэм Гомера. Отношения героев "Одиссеи". Героический эпос древних греков. Описание людей и богов в поэмах Гомера. Сюжетно-композиционные особенности и образная система поэм Гомера. Земная причина Троянской войны.

    реферат [45,6 K], добавлен 15.05.2011

  • Социальная жизнь древних греков и их обычаи гостепримства по работам древнегреческих поэтов Гомера и Гесиода. Описание политических и экономических сфер жизни в произведениях Гесиода "Теогония" и "Труды и Дни". Сцены политической жизни в трудах Гомера.

    курсовая работа [33,7 K], добавлен 14.11.2010

  • Творчий шлях драматичного поета Софокла у контексті давньогрецької літератури класичного періоду IV сторіччя до н.е. Трагедія "Цар Едіп", як важлива частина античної літератури. Змалювання образів героїв та трансформації людської свідомості у творі.

    курсовая работа [45,9 K], добавлен 17.03.2011

  • Роль Гомера в мировой литературе. "Илиада" и "Одиссея" как поэмы о Троянской войне. Миф и действительность в "Одиссее", ее художественно-эстетический смысл. Образ Одиссея. Стилевые особенности "Илиады" как носителя устойчивой фольклорной традиции.

    контрольная работа [27,9 K], добавлен 27.12.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.