Роман А. Мердок "Чорний принц" як зразок переоцінки духовних цінностей

Платонівські ідеї та традиції англійського готичного роману в творах Айріс Мердок. Відображення світобачення письменниці у романі "Чорний принц". Тема мистецтва та кохання, образи головних героїв. Роль назви роману в розумінні художніх особливостей твору.

Рубрика Литература
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 26.11.2012
Размер файла 46,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Хмельницький національний університет

Гуманітарний інститут

Кафедра практики іноземних мов та методики викладання

КУРСОВА РОБОТА

РОМАН А. МЕРДОК «ЧОРНИЙ ПРИНЦ» ЯК ЗРАЗОК ПЕРЕОЦІНКИ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ

Науковий керівник - доцент кафедри

української філології Папушина В.А.

Хмельницький 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. АЙРІС МЕРДОК В КОНТЕКСТІ АНГЛІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХХ СТ.

1.1 Особливості романів Айріс Мердок

1.2 Платонівські ідеї в романах Айріс Мердок 70-х рр.

1.3 Традиції англійського готичного роману у творах Айріс Мердок

РОЗДІЛ 2. АЛОГІЧНІСТЬ ЗВ'ЯЗКІВ І ВЗАЄМИН МІЖ ЛЮДЬМИ В РОМАНІ АЙРІС МЕРДОК «ЧОРНИЙ ПРИНЦ»

2.1 Особливості світобачення Айріс Мердок у романі «Чорний принц»

2.2 Тема мистецтва та кохання в романі «Чорний принц»

2.3 Роль образів головних героїв у романі Айріс Мердок «Чорний принц»

2.4 Роль назви роману «Чорний Принц» у розумінні художніх особливостей твору

2.5 Гамлетівські алюзії в романі Айріс Мердок "Чорний принц"

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Айріс Мердок вважається одним із кращих романістів XX століття і визнаним класиком сучасної літератури. Автор двадцяти шести романів, Мердок протягом більше чотирьох десятиліть приваблює своїми творами увагу читачів і дослідників.

Ні в західному, ні у вітчизняному літературознавстві до цього часу не було спроб поглянути на творчість Айріс Мердок загалом не тільки в силу об'ємності її художнього досвіду, але й через вкрай широкі філософські, етичні та естетичні погляди англійської письменниці, що створює певні труднощі для критичного переосмислення її творчої спадщини та для пошуку єдиного підходу до розгляду її художнього світу. При цьому західними і вітчизняними дослідниками проведена вкрай ретельна робота з аналізу як теоретичних проблем, пов'язаних із впливом певних філософських течій на творчість письменниці, такі її окремих творів.

Багато уваги вивченню творчості англійської письменниці приділили Г.Анікін, І.Берштейн, П. Гайденко, В.Івашева, Н.Лозівська, М.Урнов, а також зарубіжні дослідники А.Кеттл, Т. Еліот, Д.Пірс. Однак, незважаючи на те, що західними і вітчизняними дослідниками проведена вкрай ретельна робота з аналізу різних аспектів творчості Айріс Мердок, діапазон дослідницьких підходів досить широкий і ускладнює виокремлення однієї узагальнюючої концепції.

Актуальність теми курсової роботи визначається недостатністю теоретичного осмислення пізніх романів Айріс Мердок і вивчення роману «Чорний принц».

Мета курсової роботи полягає у виявленні складових художнього світу Айріс Мердок у контексті англійської літератури ХХ століття, у здійсненні аналізу філософських та морально-етичних проблем, які хвилюють Айріс Мердок, та обґрунтуванні їх значення у романі «Чорний принц».

Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання:

- проаналізувати особливості романів Айріс Мердок;

- з'ясувати особливості світобачення Айріс Мердок у романі «Чорний принц»;

- дослідити тематику роману «Чорний принц»;

- обґрунтувати роль образів головних героїв у романі Айріс Мердок «Чорний принц»;

Об'єкт роботи - роман Айріс Мердок «Чорний принц».

Предмет - алогічність зв'язків і взаємин між людьми в романі Айріс Мердок «Чорний принц».

Методи дослідження. У роботі використано культурологічний, контекстуальний, інтертекстуальний, компаративний, структуралістський методи та елементи аналізу художнього тексту.

Наукова новизна дослідження полягає в характеристиці художніх особливостей пізніх романів Айріс Мердок та впливу на її творчість вчення грецького філософа Платона.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг курсової роботи складає 26 сторінок та налічує 21 джерело використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. АЙРІС МЕРДОК В КОНТЕКСТІ АНГЛІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХХ СТ.

Романи Айріс Мердок характеризуються глибоким філософським змістом та складним сюжетом. Герої роману - звичайні люди, які проводять своє життя у міркуваннях. Таким чином, вони намагаються переосмислити духовні цінності та пізнати істину. Захоплення Айріс Мердок ідеями Платона відображається у романах Айріс Мердок 70-х років. Це пов'язано з прагненням письменниці розширити зміст своєї творчості. У романах Айріс Мердок також можна зустріти традиції англійського готичного роману.

1.1 Особливості романів Айріс Мердок

Романи Айріс Мердок дуже цікаві, мають добре розвинену інтригу. В сюжеті широко використовується мотив таємниці. Айріс Мердок часто звертається до зображення ситуацій виняткових, неймовірних, що розглядаються в критиці як прояв романтичних тенденцій у творах письменниці. Творчу еволюцію Айріс Мердок дослідники, зазвичай, пов'язують зі зміною її філософської орієнтації, з переважанням трагічних, похмурих або більше світлих мотивів. Так, на початку свого шляху романістка відчувала вплив лінгвістичної філософії («Під мережею»), а також екзистенціалізму («Втеча чарівника»). Екзистенціалістські мотиви переважають і в групі романів, що відносяться до початку 60-х рр..(«Дзвін», «Відрубана голова», «Єдиноріг»)[5, с. 187]. Ці твори критики пов'язують із традиціями англійського готичного роману другої половини XVIII ст. Мердок широко використовує в них мотив таємниці, зображує несподівані трагічні смерті. Дія нерідко відбувається в замкнутому просторі, наприклад, в межах одного будинку, як у романі «Єдиноріг». Цей роман закінчується зображенням серії вбивств і самогубств.

В кінці 60-х - початку 70-х рр. у Айріс Мердок виникає інтерес до філософії давньогрецького мислителя Платона, під впливом якої вона створює романи «Приємне і добре», «Сон Бруно», «Чорний принц». Вона відкидає містичне начало в філософії Платона, у деякій мірі модернізує його, акцентуючи увагу на вченні Платона про Ерос, про любов як творчий початок життя [7, c. 28].

Говорячи про філософський зміст романів Айріс Мердок, слід зазначити, що особливою глибиною вони не відрізняються. Філософське вчення виявляється в ідейних суперечках, які ведуть персонажі, в сюжетному розвитку творів, в конфліктній ситуації. Але використовуючи ідеї того чи іншого вчення, романістка свідомо спрощує їх, пристосовує до психологічних або моральних, і навіть побутових ситуацій, які її цікавлять. У кожної використовуваної Айріс Мердок теорії вона намагається виділити те, що піддається безпосередньому конкретному і художньому втіленню, з очевидністю філософської колізії. Філософія нерідко підказує їй відповідну систему символів і лейтмотивів.

Романи характеризуються несподівано складним сюжетом. Фабульний рух продовжує залишатися центральним виконавцем філософської установки автора. Тому карколомний сюжет навіть в цих порівняно «реалістичних» романах може здатися заданим, навіть штучним. Дія розвивається за законами симетрії, що надає читачам можливість спостерігати за уявними і справжніми вчинками героїв, за їх істинними та помилковими почуттями. Але не тільки загальна дія, а й мотиви, образи, метафори показують схильність до драматичного розвитку.

Герої Айріс Мердок, як правило, люди, які постійно міркують. Вони помиляються, часом фатально, легко потрапляють в полон ілюзії, помилкових ідей. Але найголовніше ? щохвилини вони живуть інтенсивним інтелектуальним життям, пишуть, дискутують, висловлюють свої концепції і теорії, які самі по собі цікаві навіть незалежно від їх авторів. Філософи Айріс Мердок знаходяться в пошуку універсальної формули буття, художники намагаються визначити універсальний естетичний закон і сформулювати етичні основи свого ставлення до світу. Відповіді на ці питання, про втрату та пошук сенсу життя, для Айріс Мердок є не умоглядним ребусом, а насущними проблемами [7, c. 56].

Шлях до добра, шлях виховання і самовиховання особистості ? це шлях любові. У ній Айріс Мердок бачить величезну і, на жаль, єдину творчу, животворящу дійсність. Але сенс буття, як уже підкреслювалося, не тільки в добрі, але і в мистецтві, яке є вищою формою людської діяльності, життя взагалі. Лише за допомогою мистецтва можливе справжнє пізнання буття.

1.2 Платонівські ідеї в романах Айріс Мердок 70-х рр.

Висловлювання Айріс Мердок середини 60-х років свідчать про те, що, критичний аспект у творчості стає переважаючим. Вона заперечує будь-який свій зв'язок з екзистенціальною філософією і говорить лише про свій умоглядний інтерес до ідей К'єркегора, предтечі даного філософського напряму. Але і тут на першому місці не стільки схвалення, скільки полеміка. З точки зору цієї полеміки іноді розглядають роман «Єдиноріг». Саме цей роман свідчить про зростаючий, серйозний інтерес до Платона. Один з героїв роману, не учасник, а лише спостерігач подій, викладає ідеї давньогрецького філософа, які поділяє і автор.

Не дивно, що незабаром, в 1964 році вийшла філософська робота Айріс Мердок "Подання про вдосконалення», де вперше екзистенційному погляду на світ прямо протиставлена платонівська теза про єдність добра і краси. А в 1967 році надрукована лекція, прочитана в Кембриджі, «Пріоритет поняття добра над іншими поняттями», де стверджується поняття добра як найголовнішого чинника в моральному становленні особистості [5, c. 188].

Захоплення ідеями Платона виявилося досить тривалим. Своєрідним маніфестом Айріс Мердок стала робота «Вогонь і сонце: Чому Платон піддав художників вигнанню» (1976). Тут декларована генетична залежність власних етичних поглядів від платонівських. Одночасно акцентовані розбіжності. Письменниця не вважає себе «чистим» платоністом, бо на відміну від свого вчителя ставить мистецтво вище філософії, більш того стверджує, що можливості мистецтва безмежні, що художнє слово має величезну виховну силу. На думку критиків, нова якість прозаїка втілилася в так званих «платонічних» романах, серед яких «Милі і хороші», «Сни Бруно», «Чорний принц».

У книгах, написаних після роману «Сни Бруно», які, незважаючи на відмінності, становлять певну цілісність, намітилася нова тенденція. Це очевидне прагнення автора розширити зміст своєї творчості, що відбилося в поглибленні інтересу до реальності, в утвердженні першочергової ролі реальності в людському житті.

1.3 Традиції англійського готичного роману у творах Айріс Мердок

Англійську літературу справедливо називають "найтрадиційнішою" серед літератури Західної Європи. Не є винятком і творчість Айріс Мердок.

У готичної прози основна територія, де відбуваються події ? "замок", що є точкою в просторі, насиченою часом. У вікторіанців "замок" трансформується в похмурий будинок, який самотньо стоїть десь на пагорбі чи біля моря. Саме такий будинок з'являється у Айріс Мердок в романі "Море, море": він стоїть на кінці мису, далеко від іншого житла, відкритий усім вітрам. Бажано, щоб будинок був напівзруйнований, він повинен мати минуле, яке є невідомим для теперішнього власника, і, зрозуміло, будинку потрібен привид, що нагадує йому про минуле [17, c. 47].

Замкнутість зображеного Айріс Мердок світу підкреслюється і дуже заплутаними родинними, любовними і дружніми зв'язками між персонажами, які утворюють кільце або клубок. Замкнутість досягається і за допомогою жорсткої сюжетної схеми.

Романи Айріс Мердок відрізняє підвищена увага до сюжету, використання мелодраматичних ефектів, сюжетних таємниць. Найбільш часто зустрічається фатальна любов і пов'язане з нею викрадення коханої. У романі "Чорний принц" з'являється навіть Чорний Ерот ? таємниче божество, що несе любов і творчість, страждання і загибель.

Потрібно сказати, що сюжет в романах Айріс Мердок тільки на перший погляд здається нагромадженням неправдоподібних і несподіваних подій. Сюжетна схема в її творах ? це жорстка, майже сталева конструкція. Письменниці важливо показати, що над долею героїв тяжіє рок, тому так часто зустрічаються в її творах дзеркальні ситуації і сюжетні рими. Наприклад, дія роману "Чорний принц" починається з дзвінка Арнольда Баффіна ("Бредлі ви не могли б сюди приїхати Я, здається, вбив свою дружину.", - каже він). А закінчується все загибеллю самого Арнольда від руки Рейчел [2, c. 134].

Герой у своїй долі виявляється точно в клітці, рок переслідує його, і це пов'язано, звичайно, з філософськими поглядами, з світоглядом письменниці, в чомусь близького до світогляду романів жахів. Айріс Мердок пише: "Ми зовсім не вільні особистості, обмежені тим, що бачимо навколо себе Ми подорожні, захоплені вночі зненацька, охоплені жахом буття.»[5, c. 188].

Образи героїв у творах Айріс Мердок часто стають відображенням романних стереотипів до романтичної і романтичної літератур. Основний тип ? це тип героя-художника. За масштабами особистості з ним може зрівнятися тільки Бредлі Пірсон з "Чорного принца". Книга наповнена його міркуваннями про мистецтво, про єдину природу любові і творчості, про вічні пошуки, про вміння мовчати і не прагнути до приємності за рахунок правди [14, c. 43].

Айріс Мердок буває іронічна по відношенню до свого героя. Внутрішній світ Бредлі постає в підкресленій суперечності аналітичного початку. Сам Пірсон спочатку скромно зізнається, що він справжній письменник і титанічний мислитель, а потім виявляється, що все це уживається в ньому з совісним обивателем, повним моральних заборон і загальноприйнятих страхів. Але, тим не менш, Бредлі Пірсон все ж протиставляється іншим персонажам як художник, творець, одинокий серед байдужих. І необхідної для «головної книги» стадії самовдосконалення, гармонії і цілісності він досягає за допомогою любові.

У романі "Чорний принц" є і ще один образ, який характерний для до романтичної і романтичної літератур. Це двійник Бредлі Пірсона - Арнольд Баффін. Двоякість тут розуміється не просто як роздвоєність людини, а як персоніфікація протилежних начал. Арнольд Баффін, за його власним твердженням, професійний письменник, письменник без музи. З точки зору Пірсона, книги його представляють собою набір кумедних анекдотів. Але відносини цих двох письменників неоднозначні. Бредлі Пірсон в якійсь мірі сам породив Арнольда Баффіна, був його покровителем і другом. "Навряд чи буде перебільшенням сказати, що я був зачарований Арнольдом, ? пише Пірсон, ? як не парадоксально, я часом відчував його як еманацію моєї власної особистості, як моє відчужене альтерего". Вони постають як дві половинки однієї людини, письменника, і в кінці роману обидва вмирають [2, c. 157].

В романах Айріс Мердок 70-х років присутні традиції англійського готичного роману:особливий хронотоп замку, в якому відбувається дія; цікавий сюжет; герої романів - носії літературних амплуа, пов'язаних з романтичною і доромантичною літературами.

Отже, романи Мердок дуже цікаві, мають добре розвинену інтригу. В сюжеті широко використовується мотив таємниці. Філософське вчення виявляється в ідейних суперечках, які ведуть персонажі, в сюжетному розвитку творів, в конфліктній ситуації. Романи характеризуються несподівано складним сюжетом. Герої Айріс Мердок, як правило, люди, які постійно міркують. Вони помиляються, часом фатально, легко потрапляють в полон ілюзії, помилкових ідей. Для Айріс Мердок шлях до добра, шлях виховання і самовиховання особистості ? це шлях любові.

Висловлювання Айріс Мердок середини 60-х років свідчать про те, що, критичний аспект у творчості стає переважаючим. Вона заперечує будь-який свій зв'язок з екзистенціальною філософією і говорить лише про свій умоглядний інтерес до ідей К'єркегора, предтечі даного філософського напряму.

В романах Айріс Мердок 70-х років присутні традиції англійського готичного роману:особливий хронотоп замку, в якому відбувається дія; цікавий сюжет; герої романів - носії літературних амплуа.

РОЗДІЛ 2. АЛОГІЧНІСТЬ ЗВ'ЯЗКІВ І ВЗАЄМИН МІЖ ЛЮДЬМИ В РОМАНІ АЙРІС МЕРДОК «ЧОРНИЙ ПРИНЦ»

«Чорний принц» ? один із найвизначніших творів, створених Айріс Мердок. Кохання і мистецтво - дві центральні теми цього роману. Відносини Бредлі Пірсона і Джуліан - зрілого чоловіка і молодої дівчини ? складні, суперечливі, пронизливі ? описані Айріс Мердок із тонкістю і майстерністю великого письменника.

2.1 Особливості світобачення Айріс Мердок у романі «Чорний принц»

Айріс Мердок не була екзистенціалістом, але вона поділяє екзистенціалістські думки, згідно яких життя немає більш визначених цілей, ніж ті, які визначають собі люди. Для Айріс Мердок і екзистенціалістів не існує Бога, який обрав шлях для людини ще до того, як вона народилася. Замість цього, людина народжується з правом свободи вести таке життя, яке сама обирає. Незважаючи на здатність бути вільними, більшість людей, зазвичай, вважають за краще триматися визначеного шляху за допомогою віри в Бога, або приймаючи все, що з ними відбувається [7, c. 45].

З метою протидії цій тенденції, Айріс Мердок намагається навести докази випадковості життя в своєму романі «Чорний принц». Наприклад, Бредлі і Джуліан випадково зустрічаються два рази, але це зовсім не означає, що їм судилося зустрітися. Таким же чином, ряд випадкових зустрічей служить рушійною силою усього сюжету роману.

Ці події є тим, з чого складається людське життя, але вони не були запрограмовані долею. Як показує Айріс Мердок, життя - це просто набір випадковостей, пов'язаних один з одним [4, c. 135].

2.2 Тема мистецтва та кохання в романі «Чорний принц»

Згідно пояснення Локсі і Бредлі Пірсона у своїх передмовах і приписках, мистецтво - це одна із рідкісних категорій, яка дозволяє формулювати істину. Локсі у висновку до роману пише, що «лише мистецтво говорить правду, яка є істинною».

Як прихильниця ідей Платона, Айріс Мердок вважає, що повсякденне життя - це вир ілюзій, за якими існує світ істини, тобто «ідеальні форми». Коли, нарешті, людина має можливість побачити світ ідеальних форм, вона сама стає істинною. Через ілюзії та «істинні виміри», мистецтво займає особливе місце, тому що через нього художник здатний передати глядачеві ілюзорну площину в істинному світлі. Мистецтво служить фундаментальним філософським інструментом, який в змозі оповістити світ про високі матерії. Бажання Бредлі Пірсона написати глибоко значущий роман «Чорний принц» - це спроба художника передати проблиски істини іншим. Хоча Пірсон протягом більшої частини роману залишається вірним своєму блогу, кохання, яке захопило його зненацька, дозволяє йому врешті-решт створити справжній шедевр. На думку Локсі, Бредлі Пірсон здатний донести до читачів цю істину [21, c. 6].

Кохання надає Бредлі Пірсону можливість писати. Він стає щасливою людиною, відчувши у собі це донедавна невідоме почуття. Однак коли його кохання переходить у хтивість, він починає уявляти любов як «чорний ерос», посилаючись на негативні емоції, які опановують ним через одержимість Джулією. Незважаючи на руйнівну силу чуттєвого кохання, Бредлі продовжує пошуки істини. І врешті-решт це допомагає йому змінити самого себе і виразити істину за допомогою мистецтва.

2.3 Роль образів головних героїв у романі Айріс Мердок «Чорний принц»

Бредлі Пірсон є головним героєм роману,і в той самий час людиною, яка пише більшу його частину. На початку книги, ми бачимо Бредлі як холодну, іноді жорстоку людину. Хоч він чинить ввічливо, його внутрішній монолог, зазвичай, показує його інакшим, ніж він здається насправді. В основному,його зовнішня поведінка є дуже грубою, особливо по відношенню до Крістіан і Френсіса. Крім того, через свою корисливу вдачу він нехтує своєю сестрою, Прісцилою. Навіть тоді, коли він дізнається,що вона вчинила самогубство, йому бракує співчуття та турботи, які є необхідними у відносинах між братом і сестрою [21, c. 5 ].

Не зважаючи на його недружній характер, Бредлі являється дуже цікавим персонажем, тому що він змінюється протягом всієї книги, а також тому, що він прагне, в деякій мірі, робити добро, в першу чергу за допомогою написання роману. Любов Бредлі до Джулії змінює його. Довгий опис про свою любов, який Бредлі написав на початку другої частини, дозволяє нам зрозуміти нюанси його душі. Важко не любити його, людину з таким відкритим серцем, навіть якщо деякі його вчинки не можна назвати шляхетними. Таким чином, той факт, що Бредлі постійно змінюється, і робить його такою інтригуючою постаттю. До кінця книги, він добрий, м'якосердий та чуйний чоловік, який пізнав справжню любов, і зрозумів помилки своїх вчинків. Бредлі, нарешті, в змозі діяти безкорисливо, не звинувачуючи Рейчел у вбивстві Арнольда. Можливість Бредлі змінитися і врешті-решт усвідомити свої помилки робить його персонажем, який викликає симпатію, незважаючи на його ранні погані вчинки.

Джуліан - двадцятирічна дочка Арнольда і Рейчел Баффін, у яку закохується Бредлі Пірсон. Джуліан - молода і наївна дівчина. Вона ніколи не була успішною студенткою, але раптом вирішила, що вона хоче бути письменницею. Її відсутність знань про те, що Гомер і Данте були поетами, однак, показує, що її несподівані кар'єрні цілі є нічим іншим, як романтичними мріями. Її закоханість у Бредлі не є винятком також. В одному із перших епізодів роману, вона намагається звільнитися від почуттів до свого колишнього хлопця, але вже через тиждень вона уявляє, як вона одружується з Бредлі і як вони живуть довго і щасливо. Такі уявлення є наївними і романтичними. Якби вона захопилася чоловіком свого віку, а не таким чоловіком, як Бредлі, така наївність, швидше за все, не була б проблемою [21, c. 6].

Неспроможність Джуліан зрозуміти рушійні сили її відносин з Бредлі є проблематичною. По-перше, її неосвіченість змушує її зізнатися батькам про своє почуття. Крім того, вона не може зрозуміти, чому вони так розсердилися з цього приводу. Пізніше вона кидається під автомобіль, намагаючись довести свою любов. Поки вона серйозно не постраждала,її молоді поспішні дії штовхають її на неприємності. Її ілюзії будуть остаточно зруйнованими, коли Бредлі заволодіє нею за допомогою сили і залишить одну у сльозах. Хтивість його пристрасті, нарешті, показує їй характер самого Бредлі і після того,як вона це зрозуміла, вона тікає. Джуліан - мила і приємна дівчина, але дещо нерозсудлива. Крім того, оскільки Бредлі веде розповідь, Джуліан часто сприймається як сексуально агресивна постать. Як описує це Бредлі, саме Джуліан стала ініціатором їхнього роману, наполягаючи на тому, щоб він став її учителем, запросивши його в оперу і з'явившись на урок у образі Гамлета. Незважаючи на сприйняття Бредлі, Джуліан залишається наївною, звичайною дівчиною, необізнаною у коханні. Однак, недоліки у характері Джуліан можна пояснити її молодістю.

Основна роль Френсіса Марлоу в романі є комічною. Френсіс є класичним блазнем, який характерний для грецької комедії та творів Шекспіра. Він є таким, тому що він жалюгідний і над ним усі насміхаються. Персонажі роману висміюють його постійно і жорстоко. Жорстоке поводження Бредлі Пірсона до Френсіса дещо викликає у нас співчуття до нього. Але навіть при великому бажанні поважати Френсіса, нам важко зробити це через його постійну незграбну поведінку. Він хоче вилікувати Прісцилу, але знову таки залишає її наодинці з сусідом-гомосексуалістом, після чого жінка вбиває себе. Доказом того, що Френсіс є комічною постаттю, служать також жалюгідні моменти його біографії, коли у нього відібрали ліцензію за зловживання фармацевтичними препаратами. Нарешті, його схильність здобувати прихильність, дозволяючи усім висміювати себе. Багато в чому Френсіс сумним персонажем, який часто говорить про біль свого життя, але знову ж його незграбне вираження своїх емоцій викликає сміх.

2.4 Роль назви роману «Чорний Принц» у розумінні художніх особливостей твору

мердок роман чорний принц

У післямові до роману Айріс Мердок «Чорний Принц», надрукованому в журналі «Іноземна література», М.Урнов справедливо пише: «Роман Мердок заслуговує співчутливих роздумів і не пустопорожніх суперечок»[18, c. 103].

Для аналізу назви роману доводиться насамперед звернутися до двох найбільш неясних символічних моментів ? до сенсу заголовка і післямови видавця, якогось таємничого містера Локсі. М.Урнов пише, що, мабуть, тут не йдеться про Едуарда, відомого в англійської історії як Чорний Принц (сина англійського короля і полководця Едуарда). Але книга призначена для англійського читача, який знає тільки цього Чорного принца і подумає перш за все про нього. Не тільки містифікація, а й своєрідне зіставлення ховається в заголовку [18, c. 58].

Безстрашний і жорстокий середньовічний завойовник, що заливав кров'ю Францію та Іспанію, що наказав вирізати всіх мешканців повсталого міста Лімож, «надлюдина» середньовіччя ? і жалюгідний податковий інспектор, смішний і нещасний старий, який мріє про славу і любов. Зіставлення це пронизане іронією, яку Айріс Мердок слідом за романтиками вважає обов'язковим принципом творчості.

Другий сенс заголовка, звичайно, філософський, неоплатонічний, адже Айріс Мердок відійшла від екзистенціалізму і захопилася ученням Платона.«Чорний Принц», згідно зізнання героя, це «Чорний Ерот», демон чуттєвої любові, якому він поклонявся з жахом. І, за його ж словами, Чорний Ерот ? «лише слабка тінь більш великого і грізного божества». І тут ми змушені звернутися до фігури Локсі, видавця мемуарів Бредлі і друга, знайденого ним у в'язниці.

Локсі ? єдина символічна фігура в романі. Недарма інші учасники цієї життєвої драми у своїх маленьких «Післямовах» гадають хто ж він. Для Крістіан, ділової та процвітаючої господині салону мод, це діловий і процвітаючий видавець, якому мемуари злочинця принесуть безсумнівний прибуток. Для доброчесної Рейчел ? це лиходій, музикант,який із заздрощів убив іншого процвітаючого, великого музиканта. Сам Локсі визнає цей сальєрівський образ найбільш близьким до його справжньої сутності. Крізь хиткі риси містера Локсі починає вгадуватися певний образ. Тут нам може прийти на допомогу лінгвістичний аналіз, якому віддає належне сама письменниця (імена в її романах не даються випадково, майже всі вони мають певний сенс). Слово «Локсі» означає по-грецьки «кривий». Це слово близьке по своєму звучанню до слова «Люцифер», що означає диявол, сатана. Одне з біблійних найменувань сатани - «Князь темряви». По-англійськи ? «Принц Темряви». Отже, все встає на свої місця, містер Локсі розгаданий.

Звичайно, з виділенням цього образу роман набуває містичного відтінку, через античний вигляд Платона виступає філософський містик К'єркегор, один із кумирів письменниці. Але ще сильніше позначається тут вплив готики, «чорного» роману» з його таємничими, фантастичними образами, з прямим втручанням сатани в життя людей.

Сенс назви роману «Чорний Принц» багатозначний, що дає читачеві можливість знайти для себе свій сенс в цій назві або ж вибрати будь-який з запропонованих.

2.5 Гамлетівські алюзії в романі Айріс Мердок "Чорний принц"

Айріс Мердок сприймає Шекспіра як справжнього генія, а його трагедії ? як універсальний еталон мистецької майстерності. Проте, з іншого боку, на відміну від більшості романтиків, авторка не займає відстороненої позиції шанувальника-спостерігача. Осмислення нею шекспірових трагедій набуває форми своєрідного позачасового діалогу, приєднатися до якого може і читач.

Ще досі залишається недостатньо висвітленим питання кореляції в цьому романі шекспірівських алюзій з філософськими переконаннями авторки. Актуальним аспектом вивчення „Чорного принца" Айріс Мердок правомірно вважати аналіз тих категорій, що структурують філософське підґрунтя інтертекстуального зв'язку між двома текстами. У цьому творі авторка майстерно поєднує найяскравіші елементи постмодерної поетики: подвійне кодування, інтертекстуальність, поліверсійність прочитання, гру з читачем, метафікційність [6, c. 88].

Шекспірівські алюзії у „Чорному принці" Айріс Мердок є поліфункціональними. Ставлення персонажа до творчості Шекспіра є у творі Айріс Мердок еталоном для оцінювання його духовної глибини. З усіх діючих осіб це випробування проходить лише Бредлі Пірсон, письменник, протагоніст роману. Хоча часом він інтерпретує «Гамлета» з певною іронією, під цією маскою герой ховає своє ставлення до Шекспіра як до божества: «існує, звичайно, божественно-досвідчена простота, ми бачимо її у творіннях тих, чиї імена я не наважуюсь назвати, такими близькими до богів вони є (богів не називають)». Поряд із порадою прочитати Шекспіра, Пірсон пише: «нам дуже пощастило, що наша рідна мова - англійська»[21, c. 45].

На сюжетному рівні Айріс Мердок пропонує читачеві вступити у гру, визначивши умовне розміщення персонажів в матриці гамлетівського сюжету. Можливим є, наприклад,наступне трактування: Бредлі?Гамлет - Джуліан?Офелія ?Арнольд-Полоній. Ця схема є достатньо очевидною та ґрунтується на суголосності образів Бредлі і Гамлета, Джуліан і Офелії.

Цікавою здається також наступна модель сюжетного паралелізму: Джуліан?Гамлет - Арнольд?король -Рейчел?Гертруда - Бредлі?Клавдій. На думку про наявність цієї схеми можуть наштовхнути спостереження за характером відносин між дійовими особами мердоківського роману. Так, Арнольд Баффін та Бредлі Пірсон є суперниками, яких у житті спрямовує честолюбство так само як і братів Гамлета та Клавдія у Шекспіровій трагедії. Рейчел, дружина Арнольда ? розумна жінка, яка змушена залишатись простим віддзеркаленням свого чоловіка, спрямовуючи на нього усі промені слави і успіху. Рейчел сама зізнається, що у шлюбі з Арнольдом вона була наче мертва, жила, ніби у ящику. Якщо вважати правомірним умовне співвіднесення образу Рейчел з образом Гертруди, цікавим може виявитися співставлення візії даного персонажу в «Чорному принці». Айріс Мердок та у «Гертруді й Клавдії» Дж. Апдайка. В останньому романі Гертруда також постає стомленою, невдоволеною подружнім життям жінкою, якій хочеться кохати і бути коханою, вийти з тіні чоловіка та жити своїм життям. Така інтерпретація цілком відповідає сучасній тенденції висвітлення психологічної складності та глибини другорядних образів великої трагедії [6, c. 78].

Вартою уваги є також наступна сюжетна паралель: появу привиду на початку Шекспірової трагедії можна співвіднести з появою Френсіса Марлона початку мердоківського роману, про якого Бредлі пише, що він розбудив привидів минулого та сам з'явився як якась вкрай злоблива примара

Підкреслюючи у своїй книзі глибокий трагізм існування людини у всесвіті, Бредлі Пірсон ніби одночасно інтерпретує і образ Гамлета, і свою власну долю: «наш світ ? юдоль жаху, і усвідомлення цього не може не хвилювати жодного справжнього художника та мислителя, затьмарюючи його роздуми, руйнуючи здоров'я, іноді просто зводячи з глузду. Закривати очі на цей факт серйозна людина може лише собі на погибель, тож усі великі люди, які роблять вигляд, ніби забули про це, лише прикидаються» [21, c. 34].

Роздуми Бредлі Пірсона про мистецтво є своєрідним лейтмотивом, червоною ниткою, що об'єднує шари філософського виміру роману. Одна з його медитацій підкреслює суголосність світоглядних позицій письменника з філософською стихією «Гамлета»: «Мистецтво і ми створені один для одного, де припиняється цей зв'язок, припиняється людське життя. Тільки це ми й можемо стверджувати, тільки це дзеркало й дає нам вірний образ»[21, с. 35].

Ще одним важливим аспектом особистості Бредлі Пірсона, що споріднює його з героєм Шекспірової трагедії, є напівсвідоме гамлетівське сприйняття світу як театру, де кулісами є небо, а театральною декорацією ? безлюдна вулиця. На цій сцені, за словами самого Пірсона, «чоловіки грають ролі. Але й жінки теж грають ролі. Тільки менш чіткі", адже „у театрі життя їм дістається менше виграшних реплік»[21, с. 35]

Для дійових осіб роману кохання є грою, виставою, в якій усі грають ролі. Так, Арнольд характеризує своє ставлення до дружини наступним чином: «Моя прихильність до Рейчел стала звичною, як роль, у яку ти увійшов»[21, c. 35]. Бредлі Пірсон розглядає розвиток свого почуття до Джуліан як театральну постановку:«Я розіграв на підмостках свого серця два акти цього дійства» [21, c. 36]. Проте, невідповідальне, нечутливе ставлення героїв до тієї вистави, учасниками якої вони є, призводить до трагедії. Арнольд Баффін гине, сестра Пірсона накладає на себе руки, сам Пірсон потрапляє до в'язниці, де невдовзі помирає [3, c. 59].

Важливим моментом у цьому контексті бачиться те, що кохання Бредлі Пірсона до Джуліан Баффін зароджується саме під час обговорення «Гамлета», тоді, коли дівчина каже: «Відколи вільна в виборі своєму й розважлива душа моя...», коли вона починає розповідати, як була вдягнена у ролі Гамлета. І зрештою, вони стають близькими після того, як дівчина перевдягається у Гамлета. Ця сцена має іронічне освітлення, що відповідає творчій манері письменниці та специфіці культурного контексту, в якому творила Айріс Мердок: місце черепа старого блазня займає овечий череп, на шиї в Джуліан хрест, який зазвичай носять хіпі.

Своєрідним підсумком осмислення героями «Чорного принца» великої трагедії бачиться третій завершальний епізод розмови Бредлі і Джуліан. Тут Пірсон зрікається усього того, що він наговорив раніше стосовно інтерпретації проблематики „Гамлета", і робить висновок, що головним є просто любити Шекспіра та його творчість. Такою неоднозначною і, в той же час, доволі оптимістичною є фінальна теза філософських роздумів Пірсона, яка ще раз нагадує нам про те, що шедеври ? це саме життя, пульсуюче у літературній формі, що прагне відгуку, спілкування, діалогу.

Осмислення літературної спадщини великого драматурга значною мірою вплинуло на творче становлення Айріс Мердок як філософа і письменниці. Воно лягло в основу інтерпретації та трансформації елементів шекспірівської поетики у її власних творах і стало ключовим фактором у формуванні її поглядів на завдання справжньої літератури, на обов'язок літераторів перед читачем. Роздуми Айріс Мердок над проблемами «Гамлета» ? найбільш відомої та неоднозначної п'єси В.Шекспіра ? втілились у поліфонічності її власного найбільш відомого та неоднозначного твору ? роману «Чорний принц» [16, c. 44].

Отже, Айріс Мердок не була екзистенціалістом, але вона поділяє екзистенціалістські думки, згідно яких життя - це просто набір випадковостей, пов'язаних один з одним.

Згідно пояснення Локсі і Бредлі Пірсона у своїх передмовах і приписках, мистецтво - це одна із рідкісних категорій, яка дозволяє формулювати істину.

Бредлі Пірсон є головним героєм роману. Він є дуже цікавим персонажем, тому що змінюється протягом всієї книги і, в деякій мірі, прагне робити добро за допомогою написання роману. Джуліан - двадцятирічна дочка Арнольда і Рейчел Баффін, у яку закохується Бредлі Пірсон. Джуліан - молода і наївна дівчина. Незважаючи на сприйняття Бредлі, Джуліан залишається звичайною дівчиною, необізнаною у коханні. Недоліки у її характері можна пояснити її молодістю. Основна роль Френсіса Марлоу в романі є комічною. Багато в чому він є сумним персонажем, який часто говорить про біль свого життя, але його незграбне вираження своїх емоцій викликає сміх.

Сенс назви роману «Чорний Принц» багатозначний, що дає читачеві можливість знайти для себе свій сенс в цій назві. Шекспірівські алюзії у «Чорному принці» Айріс Мердок є поліфункціональними.

Кохання надає Бредлі Пірсону можливість писати, і завдяки йому він стає щасливою людиною. Згодом він починає уявляти любов як «чорний ерос», посилаючись на негативні емоції, які опановують ним через одержимість Джулією. Незважаючи на руйнівну силу чуттєвого кохання, Бредлі продовжує пошуки істини. Кохання допомагає йому змінити самого себе і виразити істину за допомогою мистецтва.

ВИСНОВКИ

Узагальнення результатів наукового пошуку уможливило формулювання таких висновків.

В результаті дослідження проаналізовано і встановлено, що художній світ Айріс Мердок в пізніх творах знаходить особливу якість, яка постає перед читачем у вигляді швидкоплинності життя.

В сюжеті широко використовуються мотив таємниці та фатальна любов, що критики пов'язують із традиціями англійського готичного роману. Над долею героїв тяжіє рок. Образи героїв у творах Айріс Мердок часто стають відображенням стереотипів романтичної літератури. Основний тип головного героя - герой-художник.

У ході дослідження з'ясовано такі особливості світобачення Айріс Мердок у романі «Чорний принц»: екзистенціалістський світогляд та випадковість життя.

Згідно екзистенціалістської думки, життя немає більш визначених цілей, ніж ті, які визначають собі люди та не існує Бога, який обрав шлях для людини ще до того, як вона народилася. Замість цього, людина народжується з правом свободи вести таке життя, яке сама обирає. Людське життя складається з подій, які не були запрограмовані долею. Як показує Айріс Мердок, життя - це просто набір випадковостей, пов'язаних один з одним.

В результаті дослідження встановлено, що кохання і мистецтво - дві центральні теми роману Айріс Мердок «Чорний принц».

Мистецтво - це одна із рідкісних категорій, яка дозволяє формулювати істину. Айріс Мердок вважає,що повсякденне життя - це вир ілюзій, за якими існує світ істини, тобто «ідеальні форми». Мистецтво служить фундаментальним філософським інструментом, який в змозі оповістити світ про високі матерії. Бажання Бредлі Пірсона написати глибоко значущий роман «Чорний принц» ? це спроба художника передати проблиски істини іншим.

У ході дослідження обґрунтовано роль образів у романі Айріс Мердок «Чорний принц».

Головний герой роману ? Бредлі Пірсон - постає байдужою, жорстокою людиною. Однак, Бредлі Пірсон змінюється протягом всієї книги, тому, що він прагне робити добро,в першу чергу,за допомогою написання роману. Любов до Джулії змінює його.

Трагедія Бредлі Пірсона ? це також і трагедія митця. Він відноситься до письменницької праці як до святої справи, воно становить сенс його життя, і він створює справжні художні твори, не думаючи про винагороду. Бредлі Пірсон ? істинний творець духовних цінностей і найзначніша особа в «Чорному Принці», тому що він краще осіб, які його оточують. Під його пером вони виглядають набагато достойніше, ніж коли говорять самі. Можливість Бредлі Пірсона змінитися і врешті-решт усвідомити свої помилки робить його персонажем, який викликає симпатію, незважаючи на його ранні погані вчинки.

Джуліан - двадцятирічна дочка Арнольда і Рейчел Баффін, у яку закохується Бредлі Пірсон. Джуліан - молода і наївна дівчина. Раптом вона вирішила, що хоче бути письменницею. ЇЇ несподівані кар'єрні цілі є романтичними мріями. Її закоханість у Бредлі не є винятком також. Джуліан залишається наївною, звичайною дівчиною, необізнаною у коханні. Недоліки у її характері можна пояснити її молодістю.

Основна роль Френсіса Марлоу в романі є комічною. Френсіс є класичним блазнем, який характерний для грецької комедії та творів Шекспіра. Він є таким, тому що він жалюгідний і над ним усі насміхаються. Персонажі роману висміюють його постійно і жорстоко. Багато в чому Френсіс є сумним персонажем, який часто говорить про біль свого життя, але знову ж його незграбне вираження своїх емоцій викликає сміх.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аникин Г. История английской литературы/ Г. Аникин, Н. Михальская. - М.: Высшая школа, 1985. - 177 с.

2. Берштнейн И. Айрис Мердок. Роман «Черный принц»/ И. Берштейн. - М.: Художественная литература, 1977. - 182 с.

3. Воропанова М. Своеобразие художественной структуры романа Айрис Мердок «Черный принц/ М. Воропанова // Типология и взаимосвязь в русской и зарубежной литературе - 1976. ? №1. - С. 56-62

4. Гайденко П. Кьеркегор и философско-эстетические истоки экзистенциализма / П. Гайденко // Вопросы литературы - 1967. ? №7. - С. 133-158

5. Ганф Т. К философскому анализу творчества Айрис Мердок / Т. Ганф // Философия и наука. 1975. - С. 185-189

6. Дьяконова Н. Шекспир и английская литература ХХ века / Н. Дьяконова // Вопросы литературы - 1986. ? №10. - С. 67-93

7. Еременко Н. Особенности миропонимания Айрис Мердок 50-60-х годов / Н. Еременко. - М.: Высшая школа, 1990. - 175 с.

8. Історія новітньої зарубіжної літератури: Навч. посібник / [ Г.Й. Давиденко, О.М. Чайка, Н.І. Гричаник, М.О. Кушнєрьова]. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 274 с.

9. Ивашева В. Литература Великобритании ХХ века: Учебник для филологических ВУЗов / В. Ивашева. - М.: Высшая школа, 1984. - 367 с.

10. Ивашева В. Судьбы английских писателей / В. Ивашева. - М.: Советский писатель, 1989. - 281 с.

11. Ивашева В. Что сохраняет время. Литература Великобритании 1945-1977 / В. Ивашева. - М.: Советский писатель, 1979. - 205 с.

12. Кеттл А. Введение в историю английского романа / А. Кеттл. - М.: Издательство «Прогресс», 1966. - 352 с.

13. Лозовская Н. Концепция человека в творчестве Айрис Мердок / Н. Лозовская. - М.: Высшая школа, 1980. - 249 с.

14. Лозовская Н. Эстетические взгляды Айрис Мердок / Н. Лозовская // Филологические науки - 1979. ? №2. - С. 39-46

15. Павличко С. Айрис Мердок. Мистецтво проти теорій чи осягнення теорій? / С. Павличко // Зарубіжна література: Дослідження та критичні статті. - К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. - С. 48-59

16. Пирузян А. Структура романов Айрис Мердок и комедии Шекспира / А. Пирузян. - М.: Высшая школа, 1997. - 201 с.

17. Толкачев С. «Готические» романы Айрис Мердок /С. Толкачев// Филологические науки - 1999. - №3. - С. 42-51

18. Урнов М. Вехи традиции в английской литературе / М. Урнов. - М.: Высшая школа, 1986. - 380 с.

19. Урнов М. Шекспир. Его герой и его время / М. Урнов. - М.: Высшая школа, 1964. - 205 с.

20. Элиот Т. О классике. Из литературно-критического наследия / Т. Элиот// Вопросы литературы - 1988. ? №8. - С. 11-14

21. Pears D. The analysis of the Iris Murdoch's novel “The Black Prince”. Characters, themes and motives / D. Pears. - New York: Viking Press, 1996. - 52p.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.