Жанрово-стильові особливості поезії "Автопортрет" Юрія Тарнавського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Центральноукраінський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЕЗІЇ «АВТОПОРТРЕТ» ЮРІЯ ТАРНАВСЬКОГО

Анотація

тарнавський поезія автопортрет жанр

У статті досліджується функціональна роль художніх засобів у поезії «Автопортрет» Юрія Тарнавського - одного з найяскравіших представників Нью-Иоркської групи. Визначено особливості художньої самопрезентації поета в жанрі сюрреалістичного автопортрета через призму самопізнання ліричного героя - від усвідомлення втрати свого обличчя, неспроможності самоідентифікації до розуміння необхідності духовного відродження.

Ключові слова: художній автопортрет, ліричний герой, авторська індивідуальність, художня самопрезентація, саморефлексія.

Постановка проблеми

У сучасному літературознавстві, яке чутливо реагує на літературні мейнстрими (популярність літератури факту, художньо-документальної прози, мемуаристики), спостерігається черговий сплеск інтересу до проблеми вираження, проекції авторського «Я» в різних літературних формах і жанрах, зокрема вивчення художньої проекції особистості митця через осягнення художньої біографії та автобіографії як її різновиду. Продуктивним у цьому сенсі є оригінальний жанр художнього автопортрета, представлений у творчості багатьох митців. Аналіз поезії «Автопортрет» Юрія Тарнавського -- модернізатора та експериментатора, одного з найяскравіших представників Нью-Йоркської групи, дасть можливість нового ракурсу бачення цієї неординарної постаті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Творча особистість Ю. Тарнавського привертала увагу багатьох літературознавців.

Новаторські пошуки митця осягає Ю. Лаврі- ненко [9], аналізуючи його першу збірку «Життя в місті» (1956): прагнення автора опанувати сутність зображуваних явищ, «уникнення регулярних форм вірша, ніби вони заважають йому бути адекватним і безпосереднім у вислові» [9, с. 1].

Б. Рубчак [14] окреслює комплекс рис анти- поетичного стилю Тарнавського на матеріалі наступних збірок -- «Пополудні в Покіпсі» (1960), «Ідеалізована біографія» (1964), «Спомини» (1964): заперечення канонів традиційного віршування (ритмомелодики, рими), «оголеність образу», «оскелетення мови» [14, с. 47].

М. Котик-Чубінська [7] збагатила напрацювання попередників, схарактеризувавши структуру та особливості творення художнього образу в поезіях Юрія Тарнавського.

Функціональну роль різних інтертекстуальних елементів у його віршах розглядає М. Сорока [15].

Один із популярних предметів наукового вивчення -- екзистенціалізм як світоглядне підґрунтя поезії Ю. Тарнавського (І. Котик [6], Т. Остапчук [13], А. Бондаренко [2]). Зокрема в монографії І. Котика [6] висвітлено езистенціалістські параметри художнього світу через призму людського «Я». А. Бондаренко [2] розглядає втілення екзистенціалістської світоглядно-філософської концепції митця на рівні мовомислення як «стилістичну версію дегуманізації світу» [2].

Оригінальну феміністичну рецепцію поетичної збірки «їх немає» (1999) містить розвідка Н. Зборовської [4], в якій дослідниця визначає способи пізнання екзистенціалістської категорії «ніщота» й форми її художнього оприявнення.

Цікава спроба М. Котик-Чубінської [8] осмислити «абсорбування» елементів фотомистецтва у творах Тарнавського.

Естетичні орієнтири митця, його творча стратегія, оцінка діяльності Нью-Йоркської групи в історико-літературному процесі почасти презентовані в інтерв'ю [20], [21].

Сучасні науковці (О. Вертипорох [3], Г. Маслюченко [10], [11], А. Цяпа [17], [18], [19]) активно вивчають художні авторські проекції, способи і форми оприявнення «Я» митця у тексті, водночас удосконалюючи теоретико-методологічний інструментарій у цій сфері. Вони працюють над розв'язанням низки проблем, серед яких -- з'ясування особливостей авторефлексив- ного тексту через аналіз різних форм авторської самопрезентації (О. Вертипорох), вироблення критеріїв класифікації автобіографічних художньо-документальних явищ (Г. Маслюченко), формування термінологічної парадигми жанру автобіографії (А. Цяпа).

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми

У контексті автобіографічної літератури жанр художнього автопортрета і його специфіка у творчості окремих письменників як самодостатній предмет дослідження, на сьогодні, лишаються практично не осмисленими науковцями, звідси випливає актуальність нашої студії. Прагнемо привернути увагу літературознавців до автопортрета -- «найзагадковішої сфери портретного мистецтва» [5], за спостереженням російського художника й культуролога Отарі Кандаурова.

Об'єкт нашого дослідження -- поезія «Автопортрет» Ю. Тарнавського.

Мета статті -- з'ясувати специфіку художньої самопрезентації митця в жанрі автопортрета, а також визначити його функціональну роль в осягненні авторської індивідуальності.

Виклад основного матеріалу

М. Котик-Чубінська стверджує: зв'язок творчості Ю. Тарнавського з «несловесними способами мистецького осмислення життя» (кіномистецтво, малярство, музика, скульптура, архітектура, театр) -- прикметна риса його художнього мислення [7, с. 60]. Науковець наголошує, що «синтез мистецтв у творчості митця не зводиться до запозичення зовнішніх, видимих подібностей чи порівнянь, а полягає у привнесенні, вживленні принципів та прийомів інших родів мистецтва в літературу, використання, розширення можливостей мови для адекватного її функціонування в сучасному мистецькому дискурсі» [7, с. 60].

«Автопортрет» Ю. Тарнавського підтверджує міркування дослідниці, актуалізуючи зв'язок поезії з живописом.

Самобутній сюрреалістично-імпресіоністичний автопортрет відтворює рецепцію типового стану емігранта, помноженого на гостроту відчуттів талановитої людини.

Утрата пуповинного зв'язку з рідною землею, ностальгія за Україною спровокували виникнення найдраматичнішого для особистості стану самовідчуження, усвідомлення втрати свого автентичного «Я». На експліцитному рівні це виявляється у вживанні займенника «твоє» («твоє лице», «твоє серце») замість логічного в ситуації самоосмислення «моє».

Але основний вияв цього болісного стану відкривається в процесі візуалізації портрета, створеного як палімпсест.

Твоє лице заболочене ніччю... [16, с. 257].

Жанроформа автопортрета найбільш адекватна для втілення авторської концепції самоусвідомлення: справжнє «Я» деформовано новими обставинами, «зафарбовано» новими впливами, не органічними для ліричного героя.

Замість очікуваного людського зображення маємо сюрреалістичну візію перекриту темною фарбою кольору «заболоченої ночі». Колористичний маркер «заболочена ніч» -- емоційно негативно заряджений образ, що на асоціативному рівні посилюється поєднанням зорових відчуттів («ніч» -- темрява, провокує появу страху через відсутність перспективи бачення, можливу небезпеку) із неприємними дотиковими й запаховими (в'язке, смердюче, огидне болото). Увесь цей емоційно-почуттєвий спектр презентує саморефлексійну матрицю ліричного героя, який, зважаючи на жанр автопортрета, упритул наближається до автора, зливається з ним.

Очевидно, для осягнення «Автопортрета» Ю. Тарнавського варто керуватися авторським розумінням алгоритму творення поезії: «Звичайний, раціональний спосіб передавання того, що письменник відчуває -- це перекладати те, що він хоче сказати, з «емоційного рівня» на раціональний, щоб читач сприйняв його своїм раціональним апаратом і тоді переклав це на свій емоційний рівень. Я ж хотів іти просто від власного емоційного рівня до емоційного рівня читача, не вдаючись до цього посереднього рівня мови» [І, с. 14].

Імпресіоністична автопроекція увиразнюється гіркою самоіронією, в якій читається і розчарування, й розпач, й усвідомлення власної безпомічності, й жаль за втраченим (часом? можливостями? самим собою?). Цікаво, що портретна деталь «усмішка» увиразнює драматичну наснаженість, доповнюючи образний ряд нюансовим штрихом «павутиння»: усмішки павутиння у кутиках уст [16, с. 257].

Поетична мініатюра -- імпресіоністичний згусток змішаних настроїв, почуттів, поривів ліричного героя, який силкується розгледіти, впізнати себе в собі. Але ця саморефлексія -- не тільки фіксація миттєвого настрою, емоції, в автопортреті задано й вектор устремлінь, життєвих пошуків ліричного героя:

У кольорі очей простяглася віддаль, в шуканні якої загубилося твоє серце [16, с. 257].

Поняття, яке позначає бажаний, але недосяжний предмет не названо, адже ліричний герой перебуває в процесі визначення життєвих орієнтирів, аксіологічних пріоритетів. Важливо, що в такий спосіб витримано й канони жанру портрета: предмет, на який спрямовано погляд зображеної людини, лишається невидимим для глядача (а в нашому випадку, для читача).

Послуговуючись методологією біографічної школи, звичайно, можна залучити до інтерпретації позатекстовий фактор -- життєпис митця. Тоді есплікується образ Вітчизни, який набуває особливої цінності через втрачений зв'язок із нею. Проте емоційно-почуттєвий контекст поезії Ю. Тарнавського -- драматичне прагнення сягнути далекого неможливого -- загострює інтригу, лишає поезію відкритою, активізуючи читача на пошуки інтерпретаційних варіантів: до чого (кого) прагне ліричний герой (Батьківщини? матері? коханої? себе?).

Художня саморефлексія змодельована за канонами живопису: здійснена спроба імпресіоністичної візуалізації зовнішності ліричного героя, котрий зближується з автором: обличчя, очі, усмішка, задана перспектива через погляд, використано колористичний код емоцій і настроїв.

Сюрреалістичний «Автопортрет» Ю. Тарнавського умовно можна назвати сюжетним, тому що в ньому втілено екзистенціалістський, драматичний сюжет самопізнання ліричного героя, котрий впритул наближається до автора, -- від усвідомлення втрати свого обличчя, неспроможності самоідентифікації до розуміння необхідності духовного відродження (можливий варіант: поновлення зв'язку з Батьківщиною як конституюючим особистість чинником).

Висновки і пропозиції

Таким чином, художній автопортрет -- потенційно багатий об'єкт для осягнення динамічної картини внутрішнього світу автора. Розглянувши різностильові зразки цього жанру у творчому доробку різних митців можна, з одного боку, збагатити уявлення про письменника, з іншого, -- з'ясувати закономірності актуалізації жанру автопортрета в особистісному й суспільно-історичному контекстах і в такий спосіб задати новий вектор генологічних досліджень.

Список літератури

1. Без Еспанії чи без значення? [Інтерв'ю В. Бургардта з Ю. Тарнавським про «Без Еспанії»] // Сучасність. 1969. № 12. С. 14-15.

2. Бондаренко А. Міфософія актуального життєвого простору в художньому мовомисленні Юрія Тарнавсько- го / Алла Бондаренко // Слово і час. 2002. № 7. С. 21--24.

3. Вертипорох О. В. Авторефлексивний текст Євгена Пашковського як явище українського постмодернізму: автореф. дис. на здобуття ступеня канд. філологічних наук: спец. 10.01.01. «Українська література» / Оксана Володимирівна Вертипорох. Київ, 2007. 20, [1] с.

4. Зборовська Н. «Час слізьми котився по зморщених обличчях каменів» (Поетичне й непоетичне Ю. Тарнавсь- кого) / Ніла Зборовська // Слово і час. 2000. № 1. С. 88-91.

5. Кандауров О. Автопортрет как исповедальный жанр: заметки художника / Отари Кандауров [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.kandaurov.ru/texts/index.html.

6. Котик І. Екзистенційний вимір людини в поезії Юрія Тарнавського: монографія / Ігор Котик. Львів, 2009. 176 с.

7. Котик-Чубінська М. Структура та образність поезії Юрія Тарнавського / Марія Котик-Чубінська: монографія / НАН України. Інститут Івана Франка; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. Львів, 2011. 211 с.

8. Котик-Чубінська М. Уява в об'єктиві: про фотографію у творчості Юрія Тарнавського / Марія Котик- Чубінська // Слово і час. 2007. № 2. С. 60^_66.

9. Лавріненко Ю. Повстання проти змори / Юрій Лавріненко // Українська літературна газета. 1956. Вересень. С. 1, 8.

10. Маслюченко Г. О. Диференціювання жанрів літератури спогадів: критерії розрізнення художніх мемуарів та автобіографічної повісті / Галина Олександрівна Маслюченко // Таїни художнього тексту: Збірник наукових праць. Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2002. Вип. 2. С. 73-84.

11. Маслюченко Г. О. Ідейно-естетичні засади шістдесятництва й українська автобіографічна повість 90-х років / Галина Олександрівна Маслюченко // Шістдесятництво як літературне явище: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Дніпропетровськ: Наукова книга, 2000. С. 64-68.

12. Моренець В. Про воду «живу» і «мертву» / Володимир Моренець // Вітчизна. 1983. № 10. С. 150.

13. Остапчук Т. Екзистенціалізм як домінанта творчості Юрія Тарнавського / Тетяна Остапчук // Слово і час. 2002. № 7. С. 25-31.

14. Рубчак Б. Поезія антипоезії: Загальні обриси поезії Юрія Тарнавського / Богдан Рубчак // Сучасність. 1968. № 4. С. 44-45.

15. Сорока М. Інтертекстуальність поезії Юрія Тарнавського / Микола Сорока // Слово і час. 2002. № 7. С. 15-21.

16. Тарнавський Ю. Автопортрет / Юрій Тарнавський // Українське слово: хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: у трьох книгах / [упор. В. Яременко, Є. Федоренко; підгот. тексту Б. Яременко; наук. ред. А. Погрібний]. К.: Рось, 1994. Кн. 3. С. 257.

17. Цяпа А. Біографія і автобіографія: діалог про найвищу інстанцію (на матеріалі творів У. Самчука та Е. Канетті) / Андрій Цяпа // Слово і час. 2006. № 7. С. 35-40.

18. Цяпа А. Г. Категорії автобіографічної естетики - національне наповнення вихідних термінів жанру: пошук культурних детермінант та накидання містків / Андрій Григорович Цяпа // Терміносистеми сучасного літературознавства: науковий семінар / [за ред. Р. Гром'яка]. Тернопіль, 2006. С. 145-155.

19. Цяпа А. Г. Термінологічна парадигма автобіографічного жанру / Андрій Григорович Цяпа // Вісник Житомирського державного університету ім. І. Франка. 2006. Вип. 26. С. 129-132.

20. Юрій Тарнавський: «Здивувати в мистецтві тепер неможливо»... / [Олег Коцарев розмовляв з Юрієм Тарнавським] [Електронний ресурс] // Журнал «Шо». 1 січня. 2010. Режим доступу: http://sho.kiev.ua/ агі,ісіе/399.

21. Юрій Тарнавський: «...людину можна повністю описати на трьох сторінках» / [спілкувався: Ігор Котик, Львів - Нью-Йорк] // Український журнал. 2009 - № 6. Режим доступу: http://ukrzurnal.eu/ukr. archive.html/430/.

Размещено на Allbest.ru