Публіцистика Івана Франка
Функції, властивості та завдання публіцистики. Розвиток української публіцистики. Публіцистична спадщина Івана Франка, значення публіцистики в його житті. Ідейно-політичні засади публіцистичної творчості. Використання метафор у публіцистичних текстах.
| Рубрика | Литература |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.01.2014 |
| Размер файла | 134,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Питання "українського національного ідеалу" стало рефреном ще однієї статті "З кінцем року". Автор звинувачує східноукраїнських радикалів у неусвідомленості його та критикує їхню тактику:". Якби ці люди були зуміли віднайти український національний ідеал, оснований на тих самих свободолюбивих думках, якими вони пройняті, і якби повернули свої великі сили на працю для того ідеалу серед рідного народу. справа вільної автономної України стояла б і в Росії, і в Європі як справа актуальна" [38, 407]. Український національний ідеал - це політична свобода України.
Публіцист заявляє про національну окремішність України у статті "Поза межами можливого". У ній мислитель глибше розвиває поняття національного ідеалу: це ідеал повного, нічим не обмежуваного життя і розвитку нації, який уміщує в собі "західноєвропейські ідеали соціальної рівності і політичної волі". Іван Франко рішуче відкидає будь-які інші форми державного устрою, крім унітарної держави: "Може бути, що колись надійде пора консолідування якихось вольних міжнародних союзів для осягнення вищих міжнародних цілей. Але се може статися аж тоді, коли всі національні змагання будуть сповнені і коли національні кривди та невдоволення відійдуть у сферу історичних споминів" [38, 416]. Думку про право українського народу на національний розвиток Іван Франко розвиває далі в статті "На склоні віку. Розмова вночі перед новим роком 1901". Сюжет цього твору побудований на розмові трьох персонажів, що по-своєму характеризують минуле ХІХ ст. Це песиміст Зенон, який критикує це сторіччя, та оптиміст Іларіон, який схвально відгукується про минулий вік. І саме в уста оптиміста Іван Франко вкладає свою думку про основний позитив ХІХ ст. - національний онтогенез. Іларіон каже: "Для такого великого діла, як відродження та консолідація якоїсь нації, не біда прийняти в рахунок і порцію національної виключності, односторонності чи, коли хочете, шовінізму" [38, 424]. Іван Франко в цих словах висловлює переконання, що без віри у свій месіанізм, національний рух не здобуде належного динамізму. Потрібна певна національна ідеологія - система національних базових цінностей, яка б змобілізувала суспільство, зарядила державотворчою енергією. Українцям бракує певної історичної міфотворчості, героїзму, патетики, адже національні міфологеми могли б стати орієнтирами на націєтворчому шляху.
Наступний крок Івана Франка - розробка проблеми цілісності української нації як запоруки її відродження. "Перед українською інтелігенцією відкриється. величезна дійова задача - витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй" [39, 570], - зазначає Іван Франко у статті "Отвертий лист до галицької української молодежі". У цьому одному реченні сформульована позитивна програма становлення української нації з історичного етносу, тут також дуже виразно звучить концепт самостійного політичного життя та ідея соборності Галичини і Східної України.
Про здобуття повної політичної волі висловився Іван Франко у статті "Свобода й автономія", опублікованій 1906 р. у "Літературно-науковому віснику". Він розмірковує про те, який державний устрій буде найкращий для вільного розвитку народів після революційних подій 1905 р. Якщо розглядати теоретично такий державний лад, як автономія, то він, вважає публіцист, якнайтісніше пов'язаний з питанням громадянської свободи. "Думаю, що покликом нашим у сю пору не може бути ані автономія sans phrase, ані федералізм sans phrase, але все і всюди: повна політична воля і рівність кожної людської одиниці, забезпечення її людських прав, а вже на тій основі автономія національності" [37, 292], - упевнено стверджує він. Своє розуміння національного ідеалу як повної політичної свободи, що не базується ні на автономії, ні на федерації, Іван Франко окреслює також у статті "Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова".
У статті "Легкомисність чи щось інше?" він рішуче засуджує позицію Л. Цегельського (стаття "Румунія, Росія і Україна"), який пропонує "утворити між Росією й Румунією державу-пуффер (буфер. - Г. С.) на українській території", а також віддати Румунії Бессарабію. Франка-політика обурюють спроби представника "СВУ" перекроїти політичну карту світу, жертвуючи при цьому частиною України: "Др. Цегельський. бере на себе роллю щедрого магната, якому нічого не значить дарувати Румунії півмільйона своїх земляків." [40, 136]. Ця позиція Івана Франка вкотре підтверджує його змагання, за будь-яких політичних обставин, до самостійності України.
З національним питанням Франко пов'язує питання історичного поступу. Поступ для письменника, як у глобальному (цивілізаційному), так і в локальному (національному) значенні, залишався конститутивним атрибутом існування суспільства. Кардіограму суспільного прогресу Іван Франко зафіксував у статті "Що таке поступ?". Від найдавнішої доби людського життя аж до сучасності кінця XIX - початку XX ст. Іван Франко відстежує етимологію по - няття "поступ" як категорії цивілізаційного буття. Публіцист намагається з'ясувати внутрішні рушійні сили поступу та якими шляхами мусить він прямувати до здійснення щастя людства. Іван Франко наголошує на оберненій пропорційності матеріальних надбань цивілізації до загального рівня добробуту її мешканців: "Людськість багатіє, а тисячі, мільйони людей бідніють, їм робиться тісно. Одним не стає землі, іншим зарібку, всім обмаль хліба" [37, 451]. Нерівність, на думку публіциста, зумовлена поділом праці, який спричинив поділ людей на верстви. Вирішення цієї проблеми лежить в основі всіх тогочасних суспільно-політичних концепцій. Іван Франко детально ревізіонує їх, щоб "знайти вихід з того страшного положення".
Зупинімося на його аналізі анархістських та соціалістичних рецептів щасливої дійсності. Анархістський ідеал нового ладу базується на індивідуалізації людської особистості, але оскільки людина живе в суспільстві, то мусить віддавати частину своєї свободи. Найменша втрата особистих прав можлива лише за умови співжиття в громаді. Федералістичний устрій на основі автономних громад - анархістська візія нового суспільства. Іван Франко зауважує, що цей анархістський ідеал - утопічний, адже для свого здійснення він потребує політично свідомих людей. Докладніше він зупиняється на характеристиці соціалістичної доктрини. Спільна праця і приватна власність - дві підвалини комуністичного ладу. Нівеляція особистих прав - найважливіший негативний аспект, на думку Івана Франка, у політичних поглядах комуністів. "До предметів безпосереднього людського вжитку комунізм не може сягати" [39, 467], - вважає мислитель. Він також коментує плюси та мінуси соціалістичного суспільства. Обіцяна соціал-демократами народна держава, що мала б стати гарантом людського поступу, на його думку, перетворилася б на велику народну тюрму. Адже основна її засада - це встановлення "опіки", що має виразні риси диктатури, над людиною. "Та всевозможна сила держави налягла би страшенним тягарем на життя кождого поодинокого чоловіка. Власна воля, власна думка кождого чоловіка мусила б щезнути, занидіти, бо, ануж, держава признає її шкідливою, непотрібною" [36, 471], - Франків етичний персоналізм ніяк не узгоджувався з деперсоніфікованою соціалістичною формацією.
Іван Франко вірив у органічний розвиток суспільства як у матеріально-економічній, так і в духовно-культурній сфері, тому рішуче заперечував, що цивілізаційний поступ може відбуватися під час гегемонії одного класу над іншим. До якого ж суспільного ідеалу він прагнув? Вільний розвиток особистості - ось основа суспільного руху по висхідній. Цю думку Іван Франко висловив у статті "На склоні віку (Розмова вночі перед новим роком 1901)" через оптиміста Іларіона. Особливу увагу звертає Іларіон на емансипацію людської одиниці в національному контексті, яка стала основою державної політики. Національна емансипація, на думку Франка-Іларіона, - це вияв свободи людських духовних та матеріальних потреб від будь-якого гніту. Цей духовний чинник домінує над матеріальним у цивілізаційному розвитку людства і є першодвигуном його поступу.
"Наскільки чоловік може бути щасливим у житті, він може се тільки в співжитті з іншими людьми, в родині, громаді, нації. Скріплення, уточнення того почуття любові до інших людей, до родини, до громади, до свого народу - отсе підвалина всякого поступу; без неї все інше буде лише мертве тіло без живої душі в ньому" [39, 474], - у цих рядках виводить Іван Франко своє розуміння ідеального суспільства, до якого повинен прямувати історичний розвиток і яке стане передумовою для подальшого прогресивного розвитку людства.
Цю думку Іван Франко розвиває в статті "Поза межами можливого". Він зауважує, що відбулися зміни в розумінні прогресивних історичних сил, і якщо в статті "Мислі о еволюції в історії людськості" Іван Франко розглядав поступ як результат боротьби продукційних сил, то в статті "Поза межами можливого" шукає причини, які спонукають людину до творення матеріальної культури, та критикує Маркса за спрощене розуміння історії людської цивілізації, адже марксистське вчення пояснює всі політичні, соціальні та духовні процеси економічними причинами.
Публіцист не відкидає матеріального чинника прогресу, проте основним рушієм у сфері матеріальної продукції вважає ідеал життя індивідуального. Індивідуалізм лежить в основі його концепції економічного розвитку суспільства, але оскільки в тогочасних суспільно-політичних умовах селянин-осібник не міг самостійно економічно розвиватися, то Іван Франко пропонує свою організацію, яка враховуватиме волевиявлення кожної індивідуальної одиниці й водночас функціонуватиме як незалежна впорядкована система. "Поки ми не будемо мати в краю громад розумних, освічених і добре впорядкованих, доти нам ані думати нема що про вирятування себе і своїх потомків з нужди" [39, 165], - рекомендує публіцист. Громаду Іван Франко позиціонує як найменшу, проте домінантну частину державного устрою. "Коли кожний повіт, кожний край, кожда держава складається з громад - сільських чи міських, то все одно - то перша і найголовніша задача тих, що управляють державою, краями, повітами, повинна би бути така, щоб добре упорядкувати і мудрими правами якнайліпше забезпечити ту найменшу, але основну одиницю" [39, 175].
Іван Франко пропонує засновувати фільваркові господарства - рільничі спілки зі спільним господарством, спільною працею та розподілом прибутків згідно з внесеною часткою. Публіцист одразу ж наголошує, що ці селянські общини не мають нічого спільного із соціалістичним устроєм, адже права кожного учасника спілки застережені, а розподіл спільних коштів не однаковий. На нашу думку, питання заснування фільваркових господарств містить два контексти:
1) фільваркові господарства - це міні-модель майбутнього суспільного устрою;
2) фільваркові господарства - проекція ментального архетипу.
Розглянемо докладніше ці два аспекти в контексті публіцистики Івана Франка. Фільваркові господарства - це своєрідна модель майбутньої національної держави як симбіозу громадянських та етнічних національних елементів, це спроба становлення громадянського націоналізму та розвиток націоналізму етнічного: "І додаємо отсі слова, котрі просимо вас добре собі затямити: фільварок такий, який маєте нагоду майже щодень бачити перед своїми очима, повинен бути на тепер нашим народним ідеалом і з погляду на права політичні, які він має, і з погляду на господарку, яка на нім ведеться" [39, 179]. "Права політичні" - це громадянські права та обов'язки, яких набуває громадянин у національній державі, у цьому разі - це права, яких набуває кожен член общини. Рільничі спілки, які запропонував утворити Іван Франко в межах фільваркових господарств, - це уособлення автономій, федеративно поєднаних спільним економічним простором, проте фільваркові господарства - це лише перехідний етап від роздрібнених селянських ґрунтів до громадських общин і аж до міцних одноосібницьких господарок. Іван Франко окреслював схожий шлях становлення Української держави: від федерації до незалежності.
Розгляньмо другий аспект: фільваркові господарства - проекція ментального архетипу. Земля уособлювала силу праматері, була певним міфологічним кодом, тож процес спільного господарювання - поєднання колективної пам'яті народу, усвідомлення тожсамості, належності до певної спільноти. Народ, який не втратив почуття історичної екзистенції та культурної самобутності, зможе виконати свою онтологічну національну місію.
Іван Франко в публікаціях розгортав перед українцями стратегію і концептуальну програму національного відродження. Багато уваги приділяв літературі як субстанції, на основі якої формується нація. Він зазначав, що наша література гідна зайняти місце у світовому соціокультурному просторі. Для цього вона мусить стати "дволиким Янусом", одне обличчя якого звернене на себе, друге - на багатство інших літератур. Іван Франко вважав народність та національність літератури не лише її принципами, а іманентними рисами, "такими ж конечними і природніми,. як спання, їдіння, дихання" [39, 14]. Національна література, в розумінні мислителя, є своєрідним лакмусовим папірцем здатності народу до самостійного існування в національних координатах. Хіба може бути нездатним до державотворення". народ, котрий у своїх приповідках, піснях і казках поставив такий тривкий пам'ятник своєї здорової, розумної, чесної мислі, своєї прихильності до світла, справедливості,. народ, котрий помимо довговічного гнету і руйнування не втратив своєї окремішності" [36, 166].
На ролі літератури в розв'язанні національного питання І. Франко наголошує в статті "З останніх десятиліть ХІХ в. ": "Ми не могли дати міліонам у руки хліба, не могли тисяч і соток тисяч охоронити від нужди, від еміграції, від взиску, від змарнування сил. У нас був тільки один заряд - живе, вірне слово" [39, 527]. Перевагу національного питання над соціальним у літературі Іван Франко стверджує в статті "Принципи і безпринципність". Це полемічна стаття-відгук на студію Сергія Єфремова "В поисках новой красоты", у якій той дорікав редколегії "Літературно-наукового вісника", що вона пропускає до друку твори, які не порушують важливих соціальних проблем. Іван Франко відповів, що в "ЛНВ" друкуються твори тих письменників, "у кого видно любов до рідного народу та його слова, та бажання його розвою" [39, 331].
Творення національної літератури, на думку Івана Франка, можливе лише тоді, коли буде зв'язок письменників з народом. "Українське письменство, коли має бути справжнім національним письменством, мусить бути виразом поглядів почувань і інтересів різних верств і різних інтелектуальних кругів", - формулює свої погляди письменник на концептуальну ідейність української літератури в статті "Михайло П. Старицький" [39, 242].
3.2 Використання метафор у публіцистичних текстах Івана Франка
Образність публіцистичного слова у Франка відзначається високою експресивністю, найтоншими асоціативними зв'язками. Індивідуальність процесу відбору виражальних засобів виявляється як природна якість таланту художника.
Мова публіцистики митця активно досліджувалася, проте зустрічаємо лише поодинокі студії, що стосуються дослідження метафори у публіцистиці І. Франка. Науковці сходяться на думці, що провідним словесно-образним засобом Франка-публіциста є метафора, яка має здатність передавати різноманітні предмети і явища, не прив'язана до одного поняття і може виступати самостійно чи відноситися до логічної операції в цілому. Часто одна метафора приходить на зміну іншій, трансформується в неї. В основі вживаних Франком персоніфікацій - не випадкова чуттєва асоціація, а передусім думка.
У час активної публіцистичної діяльності Івана Франка Галичина переживала період становлення й розвитку капіталізму. Сам будучи одним з найактивніших суспільних діячів краю, митець гостро відчував ті процеси, що відбувалися, пропускав факти життя через свою свідомість, надаючи їм власної інтелектуальної інтерпретації. Тому і Франкові публіцистичні тексти стосуються кількох тем:
1. Твори, в яких розглядається вчення К. Маркса і розкривається програма радикальної партії, членом якої був І. Франко. Сюди належать такі роботи: "З листа до Ольги Рошкевич" (1878), "Наука і її взаємини з працюючими класами" (1878), "Що таке соціалізм" (1878), "Про працю" (1881), "Чого хоче "Галицька робітницька громада?" (1881), "Чи вертатись нам назад до народу?" (1881), "Програма галицьких соціалістів" (1881), "Мислі о еволюції в історії людськості" (1881-1882), "А. Фаресов. Народники и марксисты" (1889).
2. Статті, предметом розгляду яких є соціальна роль інтелігенції, взаємини з народом та обов'язки перед народом. Це такі роботи як: "Критичні письма о галицькій інтелігенції" (1878), "Чи вертатись нам назад до народу" (1881), "Наш погляд на польське питання" (1883), "Зміна системи" (1896).
3. Роботи, в яких основну увагу приділено національному питанню, польсько-українським взаєминам і можливості автономного устрою України. Сюди належать: "Дещо про польсько-українські відносини. Відповідь П.Т. Романовичу на статтю "Хатні справи українців" (1895), "Українські партії в Галичині" (1886), "Поза межами можливого" (1900), "Подуви весни в Росії" (1904), "Одвертий лист до галицької української молодіжі" (1905), "Ідеї" й "ідеали" галицької москвофільської молодіжі" (1905), "Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова" (1906), "Свобода і автономія" (1907).
Хронологічно перша тематична група обіймає період приблизно 18781882 рр., друга і третя - 1883-1907 рр. Така періодизація є досить умовною, оскільки у певний період трапляється розгляд тем і надається трактування того періоду, в який було написано дану статтю. Тобто у певний період І. Франко надавав перевагу якомусь нагальному для суспільного життя Галичини питанню, але водночас обмірковував й інші, які були підказані історично-життєвими реаліями часу, про що свідчать створені ним публіцистичні тексти.
У публіцистиці даного періоду моделі соціокультурної метафори виявляються в типах історичної метафори, метафори освіти й літератури, метафори, що характеризує інтелігенцію, суспільний прогрес, етичної метафори та метафори, що характеризує релігійні й наукові справи.
Антропоморфічна метафора виявляється у таких моделях: людина > історія (історія котиться вічно й суворо), релігійна конфесія > людина (християнство проповідувало…, піднімало людей, додавало їм твердості), тварина > людина (їх життя мало чим відрізняється від життя робочої худоби), жива істота, що має здатність до репродукування > суспільний шар (наймана праця - це мати, родителька пролетаріату), організм людини - > держава (обезсиливши поодинокі частини держави, вони обезсилять тим самим і цілість), необмежена влада окремої людини > держава (держава мала статися всевладною панею над життям усіх городян), жива істота > голод (голод у короткий строк забирає в нього сили й робить його нездатним до праці), жива істота > кошти (гроші … нищать і його душу, і тіло), жива істота > наука (наука… відкине геть останні привілеї, знищить рештки слідів дикості і варварства на світі), людина > суспільство (задумавши описати "будову і життя суспільного тіла"), система ідеологічних поглядів > людина (українізм кульгає) партія > її стосунки з державою (москвофільство сікофанкське і шпіонське, служка нинішньої російської державної машини), людина > результат мислення (думка, раз пробуджена, не дасть придавитися), частина тіла людини > організація (чи се до лиця українському європейському органові), людина > суспільний прошарок (інтелігенція … устами найбільш прогресивних своїх речників почала висловлю. вти досить неясно формульовані бажання), людина, її негативні почуття > дія (особисті мотиви, партійна ненависть і личні урази водили пером), людина, її здатність щось нести > наука (наука не принесла б нікому користі), здатність людини пересуватися > прогрес (поступ не держиться на одному місці), людина як істота, що має ноги > прогрес (приватна власність, що є тереном у нозі дальшого поступу), людина > система ідеологічних поглядів (лібералізм… переходив у незлічиме теоретизування), якості і дії, притаманні людині > християнство (християнство … не тягло назад, не виступало ані проти держави., ані проти суспільних порядків, але старалося піднести всіх людей вище), якості, притаманні людині > розум (простий розум каже), здатність живої істоти пересуватися > капітал (приходить інтернаціональний капітал), людина, її здатність творити > природа (природа творить нас абсолютно нерівними), здобування території > соціалістичний рух (чим більшу територію йому вдається здобути, тим більшою буде його сила), людина > особливості соціалізму (соціалізм є ворогом усякого поділу; соціалізм хоче всім дати можливість користуватися наукою, мистецтвом і вигодами життя), людина > абстрактні поняття (справедливість вимагає; безправність і безсилість політична не перепиняє одиницям…; запанує свобода і єдність серед народів; нерівність витворила незгладимі суперечності), жива істота > суспільна формація (елементи феодалізму, не вспівши ще загинути, тягнуть суспільність назад), людина > особливості революцій (революція міняє політичні форми панування, але не має сили сотворити новий лад), людина > держава (держава переносить пункт тяжкості), здатність людини до дій > капіталізм (капіталізм породив великий еманципаційний рух жіноцтва), людина > абсолютизм (знущався над людьми абсолютизм), здатність людини до дій > абстрактні поняття (з того йде взаємна ненависть верств суспільства), здатність людини виконувати певні дії > засіб масової інформації ("Діло" займалось реальними справами). Усього в цьому семантичному типі виокремлено 34 моделі.
Значущим у Франковій публіцистиці є тип суспільної метафори, яка виявляється у таких моделях метафоричного перенесення: частина доби > суспільний розвиток (ранок думки; темна доба), рослина > суспільство, рух ноги > етап у житті суспільства (на кожному кроці треба б хіба плакати над нею [історією]), міра зрілості фрукта > суспільство, держава > будівля (всі найдуть доволі місця в новім будинку), процес висмоктування крові п'явкою > суспільство (роблячи їх дармоїдами і п'явками працюючих класів), міжкласові стосунки у ньому, властивість живої істоти бути ушкодженою, мати рани > недоліки у суспільному житті (найтяжча рана нашого теперішнього порядку), рівень шуму > суспільний резонанс (голосна книжка), хворий організм, який потребує лікування > суспільство (лік на соціальні болячки), буквар, початкові, найелементарніші знання > життя суспільства (не знає азбуки соціальної квестії), суспільство > одяг та виконувані ним функції (усе інше буде тільки латанням дір), форма власності > річ, вироблена людиною, яку можна розбити + будівля > культурний стан суспільства (власність приватна і власність монархічна - витвори розбитої старинної культури, відживши на її руїнах), настрій людини, його вияв > становище народу (сумне положення народу), годинник > держава (життя в Енгельсовій народній державі було би правильне, рівне, як добре заведений годинник), вага фізична > моральний тягар у зв'язку з відсутністю вибору у діях (все можна сила держави налягала б тягарем на життя кождого), машина > держава, огнище > суспільний устрій, вікові ознаки людини > партія (було тільки проявом її дитинства, її недозрілості горожанської), революція > кровопролиття (всесвітній бунт бідних проти багатих, всесвітня різанина), бунт, лікарські засоби > суспільство (лік на соціальні болячки), будівля > система ідеологічних поглядів (міститися українству під одним дахом з російством), ідеал > рушійна сила (ідеал життя індивідуального треба прийняти головним двигателем), наступник > суспільний устрій, атмосфера як явище природи > суспільство (добрі прикмети в душній галицькій атмосфері), колір фарби > суспільні відносини (не змалював стосунків у Галичині рожевими фарбами), вогонь, полум'я > суспільна діяльність, праця на благо суспільства > будівля (робітники, котрі помагають ставити будинок цивілізації), драбина > суспільний устрій, адміністративно-територіальне поняття > абстрактне поняття у житті суспільства, одиниця виміру > абстрактні поняття (вузьке розуміння нації; ставити діло широко). Усього виявлено 30 метафоричних моделей.
Моделі соціокультурної метафори виявляються в типах історичної метафори, метафори освіти й літератури, метафори, що характеризує інтелігенцію, суспільний прогрес, етичної метафори, метафори, що характеризує релігійні та наукові справи.
Історична метафора виявляється у таких моделях метафоричного перенесення служник > пан, стан суспільства і його суспільних прошарків > сон (інтелігенція, яку миколаївський режим силкувався держати в глибокім сні і застою), тварина > людина (в родиннім житті замість безладного і зовсім звірячого панування), справжність намірів > видимість, лицемірство з метою визискування (се тільки емблема…, параван, за яким витворяється генеральне обдирання), історія > жива істота, здатна до самостійних дій, художній твір, що відзначається широтою охоплення подій і глибиною проникнення в дійсність > суспільні події, рабство як суспільний лад > соціальна залежність (незалежність політична взагалі нічого не значить порівняно з внутрішнім соціальним рабством), минулі часи > райське існування (первісна рівність зовсім не була таким раєм), жива істота, наділена здатністю діяти > природа, боротьба за існування (природа… не знає жалю, ані чутливості. Вона посвячує міліони осібників на те, аби удержати при житті якусь вищу форму), ріка > соціалістичний рух (соціалістичних рух охопив своєю течією), людна як істота, здатна до дій > революція (всесвітня революція рознесе теперішній порядок), суспільне становище > положення тіла (більшість нашої нації лежала безсильна, закнебльована), дія конкретна > дія абстрактна (вербальна метафора), антропоморфічна метафора + стерта метафора моделі "дія конкретна - дія абстрактна" (висліди антропологічні показують; характер ручних знарядів; розділ на верстви і касти), рух ноги > початок змін у суспільстві (перші кроки гладження життя родинного, громадського, племенного), опора фізична > моральна і матеріальна основа певних дій (вирізнення окремого вояцького стану дає їм до того сильну опору); метафора освіти виявляється у моделях: рівень освітлення - рівень освіченості (люди темні; кромішня темнота в сфері духовного життя), жива істота, здатна до дій > школа як освітня установа (школа розвивала всі спосібності…, виводила вчених, розумних і розвинених робітників).
Метафора, що стосується інтелігенції як суспільного прошарку, виявляється у таких моделях: суспільний прошарок > людина, що має психічний розлад + суспільний прошарок > людина, що чинить насильство, утиски, здирство і т. ін. щодо кого-небудь (інтелігентні галичани… то раз шайка божевільних, а другий раз - чисті кандидати на розбійників і душогубців), рівень шуму > суспільний резонанс (не занедбаю ударити по них у великий дзвін), сліпота як фізична вада > відсутність тверезого погляду на стан речей (інтелігенція… зве себе "народом"), думка > суд (суд Наумовича про галицьку інтелігенцію), напрям руху > суспільний прогрес (що робити інтелігенції, котра не хоче повертати назад?; метафора, що характеризує прогрес: віз як предмет пересування > суспільна роль науки (наука була б п'ятим колесом у возі людського поступу); суспільний прогрес > хвилеподібний рух (поступ не йде рівно, а якось хвилями), суспільний прогрес > явище природи (поступ іде, мов буря), рослина > суспільний прогрес, багаття > джерело, місце, звідки що-небудь поширюється; центр, зосередження чого-небудь > прогрес (огнища поступу), дорога як смуга землі, по якій ходять і їздять > суспільний прогрес (люди ідуть наперед, знаходять по дорозі все щось нового), лікарські препарати > суспільний прогрес (заведення повної спільності - все се такі панацеї, яких не зварить і не приготує ніякий аптекар), напрям руху > суспільний прогрес; етична метафора: авторська метафора моделі "справжність/несправжність етичної категорії, доцільність її існування для природного розвитку суспільства" (Милосердіє для слабих… се властиво фальшиве чуття), модель шляхетної поведінки > ступінь зрілості овоча (побачив в її поведінці той самий гнилий… аристократизм), дорога > система ідеологічних поглядів, стерта метафора моделі "дія конкретна > дія абстрактна", що являє собою ремінісцейований Біблійний вираз (кидають каміння осуду або навіть брехні та наклепів), просторовий вимір > етична категорія (вище від сього егоїстично-матеріалістичного погляду).
Метафора літератури: культурний набуток народу > скарбниця (наповняючи здобутками свого духу спільну всеросійську скарбницю), літературний твір > будівля ("Кавказ" побудований), фізіологічні процеси зруйнованості або зіпсованості гниттям > суспільство (Гнила суспільність не видасть здорових та сміливих заступників, списателів, поетів), літературна творчість > сільськогосподарська діяльність (літературний леміш іде чимраз глибше у суспільність, піднімає вгору чимраз нижні верстви, що досі для літературної творчості були справжньою цілиною), ґрунт як наділ, ділянка землі > його питомність для певного літературного напряму (декадентизм тут може бути хвилевою модою… неприложною до свого ґрунту), здатність живої істоти втікати > література + птах > журнал (українська література… втікає під крила журналів), жива істота, що потребує живлення > література (українську літературу живлять), здатність людини говорити > книга (попитувати за такими книжками, де була б розказана їм вся правда), здатність людини виконувати дії > стан суспільної несвободи (неволя робить шкідливий, деморалізуючий і вбійчий вплив), здатність людини до дій > книга, одиниця виміру простору > літературна творчість, просторова характеристика предмета > література (писательська творчість… безмірно ширша, многостороння і трудна), літературний напрям > його продуктивність, значення для світової літератури (не видала нічого такого, що би казало надіятися з неї якогось нового звороту в літературі); метафора, що характеризує релігійні справи передбачає моделі: авторитет > смерть (їх моральна власть і повага давно вже і безповоротно лежала в гробі); гніздо > місце зосередженості (головне гніздо католицизму), здатність кислоти роз'їдати речовину > історичні події + міра наповненості > звук + перифраз + оксиморон (події, роз'їдавші й роз'їдаючі слов'янську родину…се тільки снарядження пустих звуків без значення і змісту, се "красна видумка" вроді білого вугляр або печеного льоду), здатність людини наносити удари > століття (удари наніс тому колись всевладному католицизмові), фізична дія > моральний удар, що спричиняє занепад, рівень освітленості приміщення > рівень зрозумілості (важна обставина кидає ярке світло), поняття патріотизму > його межі (український патріотизм, що виходить за рамки греко-католицького обряду), моральні категорії > процес зникання і потоптання (совість, моральність, релігія тонули і щезали зовсім в мраці); метафора науки виявляється у моделях: здатність людини стежити за розвитком певних подій > наука (наук соціологічних, котрі слідять розвиток), людина, її здатність мати стосунки з чимось > наука (наука не має нічого спільного), здатність людини до пізнання > наука, (наука повинна…. вчити нас пізнавати закони природи і вчити користувати з тих законів) здатність людини мати мету > наука (її мета - з'єднати в собі й ощасливити всіх людей).
Висновки до 3 розділу
Отже, основа ідейно-концептуальних засад публіцистики Івана Франка - це політично, культурно, економічно незалежний розвиток нації, що базується на національній єдності та історичній пам'яті. Публіцист детально переосмислив "рецепти" майбутнього суспільного ладу всіх тогочасних політичних доктрин і зробив висновок, що ні боротьба за існування, ні повна ліквідація державної влади, ані деперсоніфікована соціалістична формація не можуть стати кінцевою точкою висхідного суспільного розвитку, а тим паче основою нового цивілізаційного піднесення. Національна самостійність - ідеал, що може реалізувати свободу економічних та культурних людських потреб, духовно об'єднати суспільство. Ідеї державності та соборності, концепції економічного та культурного розвитку, які запропонував Іван Франко у своїй публіцистиці, залишаються актуальними для сьогочасного поступу українського суспільства, адже на їх основі можна спрогнозувати проблеми та перспективи його розвитку в історичному вимірі.
Також, однією з "фішок" авторського стилю Франка, стало використання різних типів метафор. У публіцистичному тексті метафора виконує своє призначення щодо передачі авторських асоціацій, світобачення письменника-публіциста. В особливо важливих і суттєвих для розуміння ідеї твору випадках спостерігається контамінація моделей метафоричного перенесення. Взаємодія структурних компонентів метафоричних комплексів створює систему тропотворення у публіцистичних текстах І. Франка. Тропеїчна система досліджених публіцистичних творів письменника має свої особливості, загальні та окремі функції, закономірності. Метафора - органічний структурний компонент організації публіцистичного тексту. У публіцистичних творах письменника метафора жива та виразна, яскраво відбиває прагматичний бік висловлювання, завжди виявляє оцінку. Найбільш продуктивно виражають світ письменника та його образне мислення контаміновані метафоричні конструкції. Найбільш уживаною у публіцистиці Івана Франка, як свідчить дослідження, є антропоморфічна, суспільно-політична та соціокультурна метафора. Вивчення мови публіцистичних творів автора, одного з фундаторів української літературної мови, зумовлене необхідністю подальшого дослідження його індивідуально-авторського стилю, позначеного неповторним національним колоритом і багатою тропеїзацією, а також потребою проаналізувати троп як значущий структурний компонент публіцистичної мови.
Висновок
Провівши дослідження ми можемо зробити висновок, що публіцистика - це твори, в яких оперативно досліджуються, висвітлюються та узагальнюються з певних класових, партійних позицій актуальні факти і явища. Формуючи громадську думку, впливаючи на суспільну свідомість і подаючи своїм словом певну соціально-практичну допомогу тим, до кого він звертається, публіцист вдається до своєрідного поєднання логічно-абстрактного та конкретно-образного мислення, впливаючи як на розум, так і на почуття.
Публіцистичний твір, крім інформації, несе в собі значну частку складної семантичної і, частково, естетичної інформації у вигляді певних думок, а також відповідних образів, здатних впливати на людину естетично. Можуть втратити свою актуальність факти, може забутися оперативний привід для написання публіцистичного твору, але залишаться думки, образи аналіз, принципи підходу до явищ життя, корисні та потрібні читачеві упродовж тривалого часу.
Публіцистичний доробок Івана Франка охоплює найважливіші проблеми національно-культурного життя, розвитку літературного процесу загальноукраїнського та світового. Публіцистика у творчому арсеналі письменника зайняла домінуюче місце, що пояснювалось багатьма причинами. Активно займаючись як літературою, так і журналістикою, Франко заклав наукові основи теорії публіцистики, став центральною фігурою цього процесу, роблячи наукові висновки, формулюючи уроки, які підказувала повсякденна практика. Якщо стисло зібрати франкові критерії і принципи, що загалом відображають зміст його вчення про публіцистику в єдину формулу, то справжня публіцистика - це специфічний вид літературно-журналістської творчості, характерними рисами якого є органічний зв'язок з політичним і культурним життям суспільства, актуальність і оперативність, реагування на політичні події, науковість і полемічність обговорення у пресі злободенних суспільно-політичних питань з метою впливу на зміну панівної громадської думки у дусі прогресивних ідей часу. Саме такою була його публіцистика.
Суттєвим недоліком україномовної публіцистики є її зацикленість майже винятково на питаннях національно-культурних. І тут дуже помітна відмінність Івана Франка, який ніколи не відділяв національного від соціального. Він постійно заглиблювався в економіку, у сферу фінансових, податкових адміністративно-правових стосунків між людьми. Це особливо важливо сьогодні, коли люди очікують поліпшення якості життя, нормалізації правових стосунків, наведення елементарного порядку у країні. У публіциста людина і нація - парадигмальна основа його світогляду. Правда, в процесі становлення і розвитку світоглядних орієнтацій мислителя амплітуда відношення "людина - нація" могла коливатися то в один, то в другий бік, коли пріоритетність надавалася людському, соціальному або ж національному. Проте людину і націю він ніколи не протиставляв. Людське завжди розглядалося в контексті національного, а національне - в руслі людського. В цьому, на мою думку, оригінальність і особливість світогляду і всієї творчості автора. Ідеї державності та соборності, концепції економічного та культурного розвитку, які запропонував Іван Франко у своїй публіцистиці, залишаються актуальними для сьогочасного поступу українського суспільства, адже на їх основі можна спрогнозувати проблеми та перспективи його розвитку в історичному вимірі.
Особливістю авторського стилю Франка, стало використання різних типів метафор. У публіцистичному тексті метафора виконує своє призначення щодо передачі авторських асоціацій, світобачення письменника-публіциста. Найбільш уживаною у публіцистиці Івана Франка, як свідчить дослідження, є антропоморфічна, суспільно-політична та соціокультурна метафора. Мова публіциста позначена неповторним національним колоритом і багатою тропеїзацією.
Публіцистика Франка - явище багатогранне, різнопланове і по-своєму унікальне, праця його спрямована на виникнення нових стандартів мислення і сприйняття соціальної дійсності. Багатюща спадщина великого публіциста і сьогодні повинна бути нашим путівником історичної пам'яті, національної гідності й гордості, заповітом національної єдності. Український народ вже осягнув національну самостійність, здобувши політичну незалежність. Тепер треба зреалізувати цей ідеал у всій його повноті, не звертаючи "на зовсім інші стежки".
Подобные документы
Вивчення біографії Олеся Гончара - визначного українського письменника, політичного та громадського діяча, духовного лідера української нації. Аналіз його письменницької публіцистики і рецензій. Нарис - як жанрова форма публіцистики Олеся Гончара.
реферат [32,2 K], добавлен 28.11.2010Короткий нарис життя та творчості відомого українського письменника та публіциста Івана Франка, його літературна та громадська діяльність. Роль Франка в формуванні національної культурної свідомості народу. Філософські та естетичні погляди письменника.
курсовая работа [95,8 K], добавлен 18.10.2009Вплив видатного українського письменника Івана Франка на розвиток літературно-мовного процесу. Теоретичні та методологічні засади дослідження метафори й метонімії. Метафора та метонімія як засоби змалювання Івана Вишенського в однойменній поемі І. Франка.
курсовая работа [65,0 K], добавлен 24.07.2011Ранні роки Івана Франка. Шкільна та самостійна освіта. Перші літературні твори. Арешт письменника за звинуваченням у належності до таємного соціалістичного товариства. Періоди творчості Франка. Останнє десятиліття життя. Творча спадщина: поезія та проза.
презентация [2,6 M], добавлен 18.04.2013Дослідження творчості Івана Дзюби, видатного українського публіциста та громадського діяча, аналіз сфери його публіцистичної діяльності. Праця "Інтернаціоналізм чи русифікація?" як ідейна опора для борців за духовну і політичну незалежність України.
курсовая работа [46,5 K], добавлен 30.10.2010Життєві віхи життя Івана Франка. Документи до історії докторату Івана Франка. Життєпис письменника. Біографія Івана Франко. Пробудження національної гідності та поступ до омріяної незалежності. Відповідальність перед майбутніми поколіннями.
реферат [358,9 K], добавлен 21.10.2006Український народ в особі Івана Франка має найвищий творчий злет своєї інтелектуальної культури. Філософський світогляд І. Франка. Позитивізм у соціальній філософії І. Франка. Проблема суспільного прогресу в працях І. Франка.
курсовая работа [40,3 K], добавлен 17.09.2007Біографічні відомості життєвого та творчого шляху Юліуша Словацького. Спогади та твори в Ю. Словацького про Україну. Юліуш Словацький в українських перекладах та дослідження творчості поета. Творчість Ю. Словацького в інтерпретації Івана Франка.
курсовая работа [38,9 K], добавлен 15.10.2010Характеристика політичних поглядів Франка як одного з представників революційно-демократичної течії. Національна проблема в творчості письменника, загальні проблеми суспільного розвитку, людського поступу, права та політичного життя в його творчості.
реферат [27,0 K], добавлен 11.10.2010Місце і значення саду в художній прозі І. Франка, його функціональне та семантико-смислове навантаження, особливості метафоричного опису. Смислове навантаження садового пейзажу на індивідуально-психологічному рівні в зіставленні з міфопоетичною традицією.
реферат [27,9 K], добавлен 10.02.2010
