Поетика новел М. Коцюбинського

Дійові особи - Ниви у червні, Сонце, Зозуля, Жайворонки - постають тими алегоризованими, персоніфікованими силами природи, які сприяють фізичному й моральному оздоровленню митця, очищають його від хворобливої дратівливості, повертають властиві йому гуманістичні якості. Тільки серед нив герой відчув себе землянином, відчув, що вся планета належить людині: «Всю її, велику, розкішну, створену вже - всю я вміщаю в собі». І знову тут глибоке спостереження і водночас узагальнення письменника: людина, пізнавши землю, увібравши її в себе, дістає можливість творити її «наново, вдруге», і тоді митець усвідомлює, що має на неї «ще більше права».

Коцюбинський ніби ілюструє можливість митця творити цю другу, художню дійсність [13, 77]. Так, серед звуків поля, які тепер не дратують його, а приносять насолоду, митець вирізняє пісню жайворонка, яка будить «жадобу», яку чим більше слухаєш, тим дужче хочеться чути. Новеліст створює неповторний образ пісні, яку творила сіра маленька пташка: «Тріпала крильми на місці напружено, часто і важко тягнула вгору невидиму струну від землі аж до неба. Струна тремтіла й гучала. Тоді, скінчивши, падала тихо униз, натягала другу з неба на землю. Єднала небо з землею в голосну арфу і грала на струнах симфонію поля», І ми відчуваємо, що образ Жайворонка - це символ творчої наснаги для митця. Зозуля, Ниви у червні, Сонце, Жайворонок допомогли митцеві зрозуміти, що ті люди, від яких він тікав раніше, ще не зовсім пропащі, що вони також можуть бути виліковані. «І благословен я був між золотим сонцем й зеленою землею, Благословен був спокій моєї душі. З-під старої сторінки життя визирала нова і чиста - і невже я хотів би знати, що там записано буде? Не затремтів би більше перед тінню людини і не жахнувсь від думки, що, може, горе людське десь причаїлось і чигає на мене».

У риторичних запитаннях героя, звернених до себе самого, відчувається стверджувальна, позитивна відповідь. Та останнім імпульсом в одужанні митця стає його зустріч з селянином. Це кульмінаційний момент твору, бо під час зустрічі з людиною стане зрозумілим - чи одужав сам митець, чи повернулась до нього властивість співчувати Людині, чия доля символізувала безвихідь села, дівчат «у хмарі пилу, що вертають з чужої роботи», блідих жінок, які «схилились, як тіні, над коноплями», нещасних дітей «всуміш з голодними псами». Все це й раніше мелькало перед його очима, але мовби його до цієї зустрічі з «мужиком» і не бачив. А тепер, селянин став для героя «наче паличка дирижера, що викликає раптом з мертвої тиші цілу хуртовину згуків». Митець знову не тільки виразно відчув страждання народу, а й зрозумів небезпечність своєї «хвороби».

Драматична напруженість розмови оповідача з селянином, що підкреслюється схвильованою повторюваністю слів «Говори, говори...», завершується виваженим вибором митця: «Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає...». Саме у фіналі, як і на початку твору, з'являється образ «залізної руки города». Тоді герой дратувався, чи відпустить місто його на свободу, чи розтулить його рука «свої залізні пальці». Тепер місто знову простягає свою залізну руку, і герой покірно скоряється.

Так переконливо розкривається тема митця і людини, з демократичних позицій намічене розв'язання проблеми місця митця в суспільному житті. Наголошується думка, що в природі людина мусить шукати перепочинку, душевної гармонії. Природа -- це останній шанс для тих, хто втратив віру у власні сили, віру в життя.

У новелі “Intermezzo” чи не найяскравіше в усій творчості Коцюбинського втілені риси імпресіонізму. Новела посідає особливе місце не тільки у творчості видатного письменника, а й в українській прозі загалом. Це водночас i соцiально-психологiчний, політичний твір, i лірична симфонія, i лірична драма в прозі, i пейзажна новела, i естетичний, фiлософсько-полiтичний трактат [8, 90]. У новелі гармонійно переплелись фiлософськi мотиви i ліризм, i це переплетіння розкрило нам ліричного героя, світ його почувань i настроїв.

Висновки

Імпресіонізм як мистецькій напрям сформувався в Європі на межі ХІХ - Х ст. Імпресіоністи вважали своїм завданням витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, миттєвих відчуттів та переживань. Вони вірили, що світ являється нам у відчуттях, а відтак передача конкретних вражень від того чи іншого конкретного явища, образу, сприйнятого зором художника дозволить досягти нічим не спотвореної правди дійсності. Імпресіонізм, декларуючи своїм завданням фіксацію конкретних нічим не опосередкованих чуттєвих вражень, котрі максимально наближені до правди дійсності, як вона дається людині, представляв значно більший простір для прояву суб'єктивного начала, ніж реалізм і натуралізм.

Імпресіоністи не прагнули зображення, відтворення предмета, реалій навколишнього світу. Вони намагались викликати у глядача чи читача ті ж самі враження, відчуття, що виникли у них при спостереженні з певної точки зору. Імпресіонізм в українській літературі сформувався як під впливом загальноєвропейських мистецьких та філософських тенденцій, так і на внаслідок внутрішніх тенденцій розвитку літератури.

Найвиразніше можна простежити засвоєння здобутків імпресіонізму у творчості Михайла Коцюбинського. У його прозі, написаній в імпресіоністичному ключі, зникають залишки хронологічного викладу, розлогі описи замінюються записом вражень героя, ці враження пливуть за випадковими асоціаціями.

Твори Коцюбинського, разом з працями його сучасників (І. Франка, О. Кобилянської, Л. Українки . В. Леонтовича, Н. Чернявського, В. Вінніченка ) остаточно закріпили тенденцію новітньої української літератури - розірвати як з сентиментальною ідеалізацією українського побуту, так і з самообмеженням рамками етнографічного реалізму, і стати самостійною і оригінальною сучасною літературою, що синтезує душу народу в образах художньої творчості.

Література

1. Агеєва В. Імпресіоністична поетика М.Коцюбинського // СІЧ. - 1994. - №9-10.

2. Агеєва В. Українська імпресіоністська проза. - К., 1994.

3. Адаменко С. "Забуваю те, що позаду, і прямую до того, що попереду": Новела "Intermezzo" // Укр. мова та л-ра.- 2003.- № 1.

4. Андреев Л . Г. Импрессионизм. - М., 2000

5. Андреев Л.Г. Импрессионизм. - M., 1980.

6. Галич О. Теорія літератури. - К., 2001.

7. Гаман Р. Импрессионизм в искусстве и жизни. - М., 2001

8. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози кінця 19 - поч. 20ст. - К., 1981.

9. Жулинський М. Традиція і проблема ідейно-естетичних пошуків в українській літературі кін.19 - поч.20 ст. // Записки НТШ. - Львів, 1992.

10. Импрессионисты, их современники, их соратники. - М., 1976

11. Калениченко Н.Л. Михайло Коцюбинський // Коцюбинський М. Твори: У 2-х т. - Т.1. - К., 1988.

12. Коллингвуд Р.Дж . Принципи искусства. - М., 2003

13. Кузнецов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця 19 - поч. 20ст. - К., 1995.

14. Лесик В. Система образів твору: (Новела М. Коцюбинського "Intermezzo") // Дивослово.- 2000.- № 8.

15. Літературна енциклопедія. - К., 1999.

16. Логвин Г. Коцюбинський і імпресіонізм // Дивослово. - 1996.- №10.

17. Мистецтво сучасності та минулого. - К., 2001.

18. Могилянський М. Чернігівський період М.Коцюбинського // СІЧ. - 1990. - №12.

19. Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. - К., 1981.

20. Ревалд Дж. История импрессионизма. - М., 1999

21. Роден О . Сборник статей о творчестве. - М., 2001

22. Савченко Ю. Поетика М.Коцюбинсього. - К., 1999.

23. Святовець В. Приворотне зілля: (Дещиця про поетику М. Коцюбинського) // Укр. культура.- 1997.- № 11-12.

24. Спогади про Михайла Коцюбинського. - К., 1989.

25. Українська та зарубіжна культура. - К., 2000.

26. Федоренко Є. Пошуки М. Коцюбинського - стиліста // Українське слово. - К., 1994.

27. Чегодаев А.Д. Импрессионисты. - М., 2001

28. Черненко О. Михайло Коцюбинський - імпресіоніст. - Мюнхен, 1977.

29. Эренбург И. Импрессионизм // Эренбург Э. Французские тетради. - М., 2000.

30. Якимів О. Особливості художніх текстів Г. Косинки //Дивослово. - 1999. - №11.