Образ Катерини в однойменному творі Т. Шевченка

Аналіз творчості Тараса Шевченка як вищого етапу у розвитку української культури. Жіночі образи у творах. Моральне падіння чи моральна велич жінки за поемою "Катерина". Розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив московський офіцер.

Рубрика Литература
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 13.05.2014
Размер файла 65,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на httр://www.allbеst.ru/32

Зміст

  • Розділ І. Творчість Тараса Шевченка
  • 1.1 Аналіз творчості Тараса Шевченка
  • 1.2 Жіночі образи у творах Тараса Шевченка
  • Розділ 2. Моральне падіння чи моральна велич жінки? За поемою "Катерина"
  • Висновок
  • Список використаних джерел

Вступ

Творчість Т.Г. Шевченка відкрило новий, вищий етап у розвитку української культури.

Творчість поета-демократа у великій мірі вирішила подальший розвиток української літератури, так як не було жодного відомого письменника другої половини XІX - початку XX ст., який би не відчував впливу Т. Шевченка.

Максим Рильський зазначав, що "як пушкінський реалізм освічував шлях російській літературі, так реалізм Шевченка освічував шлях українській літературі" [15; 101].

Своєю збіркою "Кобзар" він почав нову епоху не тільки в історії української літератури, а й у духовності. Думки Шевченка - поета завжди звернені до майбутнього, вони надихають нові покоління. Ця людина завжди служила правді і боролася за щасливе майбутнє свого народу. І зброєю у цій боротьбі поет зробив слово.

Актуальність теми дослідження. Тарас Григорович сягнув верховин української і вселюдської культури як геніальний поет, мислитель, художник-академік. Зміни у сучасній культурі надають новий поштовх до розвитку українознавчих досліджень і можливість комплексного підходу до вивчення історичних явищ і осіб, національного буття українців. На сучасному етапі становлення української науки посилюється увага до процесів культурного розвитку та впливу особистості на розвиток соціуму. Звідси необхідним є дослідження творчості Т.Г. Шевченка як формовиявів національного самоствердження подвижників української нації, а також їхнього впливу на розвиток національної ідентичності українців.

Тарас Шевченко як воістину народний митець успадкував усі таланти й духовні риси свого давнього, життєздатного, вільнолюбного, великодушного народу. Тарас Григорович сягнув верховин української і вселюдської культури як геніальний поет, мислитель, художник-академік. Зміни у сучасній культурі надають новий поштовх до розвитку українознавчих досліджень і можливість комплексного підходу до вивчення історичних явищ і осіб, національного буття українців зумовлюють увагу науковців до процесів культурного розвитку та впливу особистості на розвиток соціуму. Звідси необхідним є дослідження впливу творчості Т.Г. Шевченка на розвиток національної ідентичності українців.

Об'єктом дослідження курсової роботи є поема яка посідає особливе місце серед ранніх творів Шевченка посідає соціально-побутова поема "Катерина" - хвилююча розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив московський офіцер. У розвитку подій цей ліро-епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю

Предметом дослідження є поема "Катерина" Тараса Шевченка, аналіз проблеми злочину і спокути.

Мета роботи - висвітлити проблеми матері та дитини в суспільстві в творчості Тараса Шевченка.

Методологія і методи дослідження. В процесі дослідження застосовуються методи: діалектичний, історичний, літературознавчій, біографічний, компаративний, системний, структурно-функціональний.

катерина шевченко українська література

Розділ І. Творчість Тараса Шевченка

1.1 Аналіз творчості Тараса Шевченка

Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XІX і на початку XX ст. чи не єдиною книжкою у більшості сільських хат України був "Кобзар", вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати. На той час твори Шевченка об'єднали українській народ, особливо жителів Лівобережної України.

В історичному розвитку України Шевченко - явище незвичайне як своєю обдарованістю, так і місцем у літературі, мистецтві, культурі. Походженням, становищем та популярністю Шевченко - виняткове явище також у світовій літературі. З 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 на засланні, а решту - під наглядом жандармів. Трагічно важкий шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі І. Франко: "Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим" [16; 3].

Творчість Шевченка - багатогранна, як його талант. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів ("Кобзар"), драму "Назар Стодоля" і 2 уривки з інших п'єс; 9 повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру ("Археологічні нотатки"), 4 статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях.

Уже за першого періоду літературної діяльності (1837 - 1843) Шевченко написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких - поруч версифікаційних і стилістичних засобів народно-пісенної поетики - було й чимало нових, оригінальних рис, що ними поет значно розширив і збагатив виражальні можливості українського вірша (складна і гнучка ритміка, уживання неточних, асонансних і внутрішніх рим, використання цезури й перенесення (анжамбеман), майстерність алітерацій, звукової інструментації та поетичної інтонації, астрофічна будова вірша тощо). Новаторство прикметне й для Шевченкових епітетів, порівнянь, метафор, символів та уособлень. Керуючись власним художнім чуттям і не оглядаючись на панівні тоді літературні канони, Шевченко знаходив відповідну поетичну форму для втілення нових тем та ідей, які підказувала йому тогочасна дійсність.

До ранньої творчості Шевченка належать балади "Причинна" (1837), "Тополя" (1839) й "Утоплена" (1841), що мають виразне романтичне забарвлення. Своєю фантастикою й основними мотивами вони близькі до народної поезії. Поетичним вступом до "Кобзаря" (1840) був вірш "Думи мої, думи мої", у якому, висловлюючи свої погляди на відношення поезії до дійсності, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Із цим віршем тематично споріднена поезія "Перебендя", у якій відобразилися думки молодого Шевченка про місце поета в суспільстві. Особливе місце серед ранніх творів Шевченка посідає соціально-побутова поема "Катерина" - хвилююча розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив московський офіцер. У розвитку подій цей ліро-епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю.

1.2 Жіночі образи у творах Тараса Шевченка

Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з історичними діячами визвольного руху у творчості Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої.

"Такого полум'яного культу материнства, - писав М.Г. Рильський, - такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері" [15; 103]. А сам, як ми знаємо, ріс без матері: "там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила…" [25; 123] А пізніше Тарас Шевченко став вільним, але одружитися так і не встиг, так що своїх дітей і дружини у нього не було. Мріяв він поселитися в Україні, одружитися з Ликерією Полусмаковою, але обставини склалися по-іншому.

І все-таки він дуже любив дітей, завжди їм співчував, і улюблений його образ - це мати з дитям. Щаслива мати, вільна, як у тому "сні", що приснився кріпачці:

У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим… І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі… [25; 89]

Для Т.Г. Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці. Кріпацька неволя - це доля рідної матері, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрі, Ярини, Марії - голубок молодих, у яких "коси в наймах побіліють", це трагічна доля його першої трепетної любові - Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що "німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть". [8; 72] Т.Г. Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові.

Один з перших жіночих образів у Шевченка - це Катерина з одноіменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так і не звела Тараса. Перші героїні Т.Г. Шевченка - нещасні, сплюндровані жінки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лілею" - це все жінки без щастя і долі. Правда, серед них пізніше з'явиться і бунтарка, яка підпалить панський маєток і помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Більшість дівчат Шевченкового часу ставали жертвами поміщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творів: "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" - не випадкові: саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Кожна жінка-жертва для поета рідна: "моя се мати і сестра, моя се відьма, щоб ви знали…" [8; 86].

Шевченкові поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя. Мені особливо імпонує образ Ганни із поеми "Наймичка". Її життя заради сина, повністю принесене в жертву, - це материнський подвиг. Лише перед самою смертю вона розкриває синові правду.

Ще одна із сторінок шевченківських віршів - це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати. Великий Кобзар писав і жартівливі поезії (на жаль, їх дуже мало) про веселу життєрадісну українську жінку, наприклад, "Утоптала стежечку". Шевченкові героїні вміють не тільки терпіти страждання, а й мститися своїм поневолювачам: Оксана, божеволіючи, підпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знівечив її молодість; відьма горить гнівом, ненавистю до розпусника-пана.

Тарас Григорович бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, але не прощає аморальності й жорстокості. Для Шевченка в його поезії було ніби дві України: Україна як неминуща основа і Україна як історичний момент. Україна - мати і Україна блудна. Україна непорочна і Україна "розбещена". Україна "лицарів" і Україна "рабів", "підніжків" і цю другу, історично спотворену й історично минущу Україну, він і проклинав заради першої - України-матері.

Образ матері - доброї, щедрої на любов і ласку - постає перед нами із творів Тараса Шевченка. Прикладом може служити Ганна, головна героїня поеми "Hаймичка".

З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний світ матері-селянки. Ганна, так звали героїню поеми "Hаймичка", хоче бачити свого сина щасливим, хоче пізнати радість материнства. І, вдавшись до хитрощів, гірких, як і сама доля Ганни, вона підкидає бездітним людям дитину, а сама йде до них наймичкою. Важкі переживання матері, яка змушена навіть перед сином критися, не виказуючи того, що вона його мати, становлять поетичну основу поеми. Ганна - покритка, але вона залишається жити заради свого сина. Її материнська любов така могутня, що здатна принести життя в жертву задля щастя сина. Життя Ганни - материнський подвиг. Вона відмовляється навіть бути весільною матір'ю у свого сина і лише перед смертю розкриває правду. Яким страшним вироком тим обставинам, що прирекли матір на пекельні муки, позбавивши її священних природних прав, звучать слова:

Прости мене. Я караюсь Весь вік в чужій хаті.

Прости мене, мій синочку! Я. я твоя мати. _ Та й замовкла. [25; 43]

Милосердям і любов'ю сповнена поема Т.Г. Шевченка "Наймичка". Його жіночі образи - це прості скривджені селянські дівчата. Проте серед убогості та горя Кобзарева мати - це найвищий і найсвятіший витвір на землі. Поет всім серцем співчуває і захищає у своїх творах жінку-покритку, хоч народна мораль її засуджує. Він страждає разом з ними. Митець усім серцем схиляється перед образом простої неосвіченої селянської жінки - цієї безталанної мадонни українського народу.

Важка доля народу завжди була провідним мотивом творчості Тараса Шевченка. Неодноразово звучав і мотив оспівування образу Матері, який втілював для нього й рідну матір, і Україну. Тож немає нічого дивного, що серед його творів з'явилася поема "Наймичка", де розкриваються водночас обидві ці теми. Важливість образу матері-страдниці, що усе своє життя віддає заради щастя сина для самого поета підтверджує й те, що він пізніше пише повість з тим самим сюжетом і тією ж назвою.

Сюжетні передумови твору перекликаються з іншою його поемою - "Катерина". В обох йдеться про жінок, що народили синів-безбатченків, але якщо в "Катерині" увага автора зосереджується на соціальних причинах трагедії, то "Наймичка" присвячена висвітленню тих людських якостей, що дозволяють протистояти обставинам. Катерина гине, лишаючи Івася напризволяще, Ганну рятує її материнське покликання. Соціальний аспект відходить ніби на другий план, розглядається як обставини, за яких Ганна вимушена до останньої хвилини життя мовчати про те, що саме вона є матір'ю Марка, підкинутого подружжю заможних селян, і грати роль звичайної наймички.

І в житті, і в літературі нам неодноразово траплялися приклади материнського героїзму. Але вчинок Ганни - незрівнянний. Заради власних дітей матері здатні здійснити подвиг, віддати своє життя - але де раніше ми чули про жінку, що зреклася своєї дитини, щоб надати їй гідне місце під сонцем?

Справжня материнська любов завжди безкорисна, але усе ж таки зазвичай вона чекає на одне - взаємність. Це природно, коли мати любить дитину, а дитина любить матір. Любов дитини - єдина плата, на яку чекають матері. Але Ганна приносить у жертву навіть можливість взаємності. Доки вона мовчить, жодна людина в світі не назве її сина байстрюком. Мовчання є єдиною запорукою його успіху в житті, і мати це дуже добре розуміє. Більше того, коли Марко, не здогадуючись про те, ким є насправді наймичка, починає ставитися до неї як до рідної людини, вона лякається:

"За що вони мене люблять? За що поважають?

О боже мій милосердний! Може, вони знають.

Може, вони догадались.

Ні, не догадались;

Вони добрі. [25; 48]

Вона нічого не робить, щоб збудити у серці сина зустрічне почуття, але, мабуть, її любов сама собою настільки велика, що повністю сховати її Ганна не може, тому почуття не лишається без відповіді. Марко та Катря, його дружина, ніби мимоволі починають любити Ганну, порівнюючи її подумки саме з матір'ю.

Тричі наймичку у Київ Катря проводжала, Так, як матір. [25; 49]

Коли Ганна повертається з поїздки, Катерина умиває їй ноги - до звичайної наймички такої пошани ніхто б не виявив. Марко привозить їй дорогі подарунки.

А наймичці на очіпок Парчі золотої І червону добру хустку З білою габою. [25; 50]

Усе це відбувається невимушено, зовні здається у стосунках між матір'ю та сином досягається своєрідна гармонія, але таємниця не дозволяє усе ж таки Ганні бути цілком щасливою. Помираючи, вона зізнається у тому, що саме вона є справжньою матір'ю Марка. Але хто зна, можливо цього зізнання йому саме й не вистачало - воно викликає у нього справжній шок:

…Зомлів Марко, Й земля задрижала.

Прокинувся. до матері - А мати вже спала! [25; 53]

Так, найперше, що він робить - кидається до матері. Якою щасливою була б Ганна, якби встигла побачити його реакцію! Та вже пізно.

Так змальовує Шевченко вищий прояв материнської любові - віддати заради дитини усе, собі не залишити ні краплі. І хоча про соціальні причини відверто нічого не сказано, трагізм викликаної ними ситуації говорить сам за себе, і мовчазне засудження існуючого устрою, за якого жінка-матір вимушена ховати правду до останнього подиху, виявляється чи не сильнішим, ніж у тих творах, де про нього говориться відкритим текстом.

Перша половина ХІХ століття. Росія - під чоботом самодержав ства, у ярмі кріпаччини стогнуть люди. Кріпака можна продати, поміняти на собаку, до смерті засікти різками за найменшу провину, забрати у солдати. Та найбільш трагічна доля жінки-селянки, особливо - матері-кріпачки. Т.Г. Шевченко бачив це з дитинства.

Там матір добрую мою Ще молодую у могилу Нужда та праця положила.

А сестри. Сестри, горе вам, Мої голубки молодії.

Для кого в світі живете? Ви в наймах виросли, чужії, У наймах коси побіліють, У наймах, сестри, й умрете.

"Якби ви знали, паничі." [8; 78]

Пережив поет втрату коханої Оксани, яку спіткала доля Катерини. Знав багатьох нещасних жінок. І доля матері-страдниці стає одною з провідних тем його творчості (мабуть, другою після теми боротьби). Страждає героїня вірша "Сон", яка збирає урожай з панської ниви, а власне дитя покинула без догляду "у холодку під снопом".

Йому боляче бачити, що:

А онде під тином Опухла дитина голодная мре, А мати пшеницю на панщині жне…

("Сон")

Мати Лілеї". все журилась. і плакала" …та нашого злого пана кляла-проклинала. Та й умерла".

("Лілея") [25]

Мати Марини днями і ночами просиджує перед вікнами поміщицького будинку, не в змозі визволити доньку з пазурів ласого пана ("Марина"). Кров'ю обливається серце матері Алкіда ("Неофіти"), коли вона бачить, як дикі звіри розривають на арені Колізею її сина, її дитину.

Причини цього горя трохи різні. Переважно вони соціальні. Від панської необмеженої влади і сваволі страждають героїні однойменних вірша і поеми "Сон", всевладний пан занапастив матір Лілеї, біжить у поле за донькою, яка збожеволіла, і гине разом з нею мати Марини.

Часом причини страждань жінки-матері релігійно-соціально-психологічні. Алкід ("Неофіти") приймає нову релігію, яка несе справедливість, - християнство, перших християн переслідують - і він гине. Але релігійна тема звучить тут ширше: мати розуміє, що син бореться за правду і справедливість, тому страждає, але не дорікає йому.

Якого ж порятунку шукають героїні творів Шевченка? Де його шукають? Частіше всього вони - покірні жертви, що мовчки сраждають і гинуть. Покірно йде мати Івася ("Сон"), "щоб дожать до ланового ще копу", все, на що вона здатна - це мрія-сон про волю. Проклинаючи (але не більш) пана вмирає мати Лілеї. Лише благає пожаліти її дочку мати Марини.

Не протестує і Ганна ("Наймичка"), але вона шукає порятунку в людській доброті, підкинувши дитину заможним літнім селянам. І не помиляється. Адже це прості люди з серцем і душею, що вміють любити і співчувати. [10] Свідоміший протест матері Алкіда: втративши сина, вона продовжує його справу, несе синове слово - слово правди людям і проклинає тирана.

Отже, показавши страждання безправної, хоч і прекрасної ("нічого кращого немає, як тая мати молодая") жінки-матері, поет ніби кличе: "Давайте ж щось зробимо, щоб не каралася так гірко людина, мати, від якої - все найпрекрасніше на землі! Порвімо кайдани!" [10]

Розділ 2. Моральне падіння чи моральна велич жінки? За поемою "Катерина"

Тема жінки-матері - провідна у творчості Т.Г. Шевченка. Великий поет і художник багато уваги протягом усього життя присвятив темі жіночої долі і створив прекрасні образи жінок, матерів, які нас чарують, зворушують, захоплюють, відкривають нові світи. З ніжністю й любов'ю змальовує поет українських дівчат, молодиць, але найбільшої сили поетичного узагальнення досяг Шевченко у створенні образів жінок-матерів.

У шанобливому ставленні до жінки та обожнюванні жінки-матері Т. Шевченко відтворив національні. особливості, ментальність українського народу. З прадавніх часів наші предки, яких називали орачами, оріями, вирощуючи хліб, створили собі культ Матері-Землі (В. Паха-ренко), що згодом переросло в обожнення жінки, матері, а наруга над нею вважалася великим гріхом. Це засвідчують численні обрядово-календарні дійства, що прийшли до нас із глибини віків, а також народні пісні, легенди, перекази.

На фольклорному ґрунті формувалися поетичні смаки Т. Шевченка, свідомість його вбирала відлуння вікової культури, і вже в дитинстві та ранній юності закладалися майбутні жіночі образи.

Усі віхи жіночої долі осмислив і відтворив поет у "Кобзарі".

Конфлікт між призначенням жінки на землі й тяжкою дійсністю, котра нівечить материнство, глибоко хвилював Т. Шевченка, завдавав тяжких творчих мук. Майже в усіх його творах тема материнської долі звучить трагедійно. Колись вродливі, молоді, матері переживають каліцтво, божевілля, самотню старість, смерть під тином. Поет творить епопею материнського горя, ставить своїх героїнь у виняткові обставини.

Поема "Катерина" була написана в Петербурзі в 1838 р., коли він був уже на волі, навчався в Академії мистецтв. Поема має присвяту: "Василию Андреевичу Жуковскому на память 22 апреля 1838 года".

На перший погляд, "москалі" - це росіяни, тобто чужинці, російські солдати, офіцери-паничі. І ставлення до них у поета однозначно негативне. Однак, як пише дослідник творчості Т. Шевченка Ю. Івакін, слово "москаль" поет вживав у різних значеннях. У поемі "Москалева кринця" - це солдат-українець. У цьому випадку ніяк не можна говорити про негативне ставлення Шевченка до солдата. Інколи словом "москалі" митець називає взагалі росіян. Але не слід думати, що це свідчить про якесь негативне ставлення поета до російського народу. Слово "москалі" на позначення росіян (на відміну від назв інших народів, що жили в Російській імперії) тоді було найуживаніше серед українців і походить воно від назви Росії допетровської епохи - Московія, Московщина.

Проте саме тут, у поемі "Катерина", поет недвозначно підкреслює: "москалі - чужі люде", тобто має на увазі російських солдат, панів-офіцерів, оплот імперської влади, яка принесла на нашу землю лихо, кріпацтво, соціальний і національний гніт, це чужа, ворожа всьому українському сила [8; 83].

Коли пригадати твори, близькі за змістом до поеми "Катерина" ("Сердешна Оксана" Г. Квітки - Основ'яненка, "Бідна Ліза" М. Карамзіна), то можна побачити, що основну сюжетну лінію в них побудовано на залицянні міського панича до бідної селянської дівчини. Однак Т. Шевченко, на відміну від цих авторів, не заглиблюється в історію стосунків Катерини й офіцера, не показує нам епізодів зваблення дівчини. Мабуть, тому що перед поетом стоїть значно важливіше завдання: показати біль і поневіряння Катерини - нещасної покритки. Адже доля жінки - матері хвилювала Т. Шевченка найбільше.

Поет дуже коротко розповідає нам про взаємини Катерини та офіцера. Але рядки ці емоційно насичені, промовисті. Перед нами постає наївна й безпосередня, щира й чиста в своїх почуттях дівчина:

Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки,

Полюбила москалика,

Як знало серденько.

Наступні рядки розкривають один із секретів високої інформативності поетичного тексту Т. Шевченка. Секрет полягає у їхній фольклорній "знаковості".

Полюбила молодого,

В садочок ходила,

Поки себе, свою долю

Там занапастила.

Для народної свідомості ці рядки дуже вагомі, промовисті. В українській пісні "садочок" пов'язаний з дівоцтвом, з дівочими переживаннями, з любовними побаченнями. В "Катерині" про "садочок" буде згадано кілька разів.

Сюди вона ходитиме вже покриткою, із сином на руках, із спогадами про минулі зустрічі з коханим, які завдаватимуть їй гострої душевної муки. Сюди, в садочок, вона прийде після того, як батьки виженуть її з дому, прийде, щоб узяти з собою, за звичаєм, грудочку рідної землі.

Таким же вагомим знаком є вислів "долю. занапастила". Катря кинулась у вир свого почуття пристрасно, безоглядно, не думаючи про можливі наслідки.

Поки слава на все село

Недобрая стала.

Нехай собі тії люде,

Що хотять говорять:

Вона любить, то й не чує,

Що вкралося горе.

Дівчина настільки захоплена своїм почуттям, що не зважає на ту славу. Досить спокійно поставилась вона і до того, що її "покрили". (Словникова робота. Пояснення слова "покритка", розповідь про обряд "покривання" - див.: Г. Клочек. "Поезія Тараса Шевченка. "). Навіть розлукою з милим Катерина не дуже журиться, бо твердо вірить, що він повернеться.

Та після народження сина надій на повернення "москалика" стає все менше й менше. Людський поговір безжальний, поет тонко готує грунт, щоб пояснити, чому батьки вирішують вигнати обдурену, зневажену москалем доньку з дому.

В цій поемі ми спостерігаємо сцену вигнання Катерини батьками.

Сидить батько кінець стола,

На руки схилився;

Не дивиться на світ Божий:

Тяжко зажурився.

Коло його стара мати

Сидить на ослоні.

Потрібно звернути увагу на розміщення дійових осіб. Кожен, хто добре знає стосунки в українській селянській родині та їхнє "жестове" вираження, відзначить характерну деталь: батько як глава сім'ї сидить за столом, а мати - на ослоні. Це ні в якому разі не засвідчує старшинства батька над матір'ю, адже відомо, що в українській родині мати ніколи не буває приниженою, навпаки часто користується реальною першістю. Сидіти на ослоні для матері звично, бо саме там вона виконує чимало хатньої роботи. Але поет не випадково підкреслює, що вона сидить коло батька: зараз їх об'єднує спільне горе й важка проблема: що робити? як жити далі? [8].

Кожна мати, виховуючи доньку, думає про той час, коли віддаватиме її заміж.

Треба зрозуміти психологію жінки - селянки, яка роками, ще, мабуть, від дня народження доньки, багато разів програвала в уяві майбутній весільний обряд, який має бути освячений у церкві Божим благословенням. І тепер, коли стало зрозуміло, що того весілля не буде, мати з розпачем кидає дочці пекучий докір:

де ж твоя пара?

Де світилки з друженьками,

Старости, бояре?

Промовляючи ці слова, мати починає ще глибше відчувати весь безмір свого горя, і тому з її уст вириваються прокльони:

Проклятий час-годинонька,

Що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця

Була б утопила.

Та мати є мати. Виливши своє горе, свою образу в прокльоні, вона в одну мить ніби отямилась. Тепер розпачливий докір поєднується з материнською ніжністю:

Доню моя, доню моя,

Цвіте мій рожевіші

Як ягодку, як пташечку,

Кохала, ростила

На лишенько.

Доню моя,

Що ти наробила?.

Любов і розпач, ніжність і гіркота ображеного материнського почуття, сплелися в цьому страшному монолозі в суцільний вузол. І передати це так майстерно спроможний лише той, хто володіє геніальним умінням драматизації поетичного твору.

Потрібно також звернути увагу на те, що протягом усієї сцени батько мовчить. Але не тільки тому, що він небагатослівний. Хоч мати говорила від імені обох, Катерина стояла мовчки, ніби на щось сподівалася. І лише коли почула батькове: "Чого ждеш, небого?", - зрозуміла, що рішення безповоротне, адже останнє слово в українській родині завжди було за батьком.

Споконвіку українські матері плекали в своїх доньках цноту, а в синах - стриманість і повагу до дівочої честі. У суворих селянських звичаях дівоча вірність стояла врівень з вояцькою доблестю. Народна мораль, яка ґрунтувалася на засадах християнства, народні звичаї і обряди були законами народного життя, визначали загальноприйнятий порядок, правила співжиття, українську ментальність. Селянин довірявся їм, повністю визнавав їх, і тому можна вважати, що він жив у правовому соціумі. Зневага до закону Божого, до традиційних звичаїв, нехтування ними засуджувалося й суворо каралося, сприймалося, як безперечне порушення одвічного закону людського життя.

Тому, покохавши москаля, Катерина і в гадці не мала, що він може її зрадити, порушити присягу ("А ти присягався!"). Занадто довірившись чужинцеві, панові, в душі якого немає нічого святого, дівчина потрапила в трагічне становище.

У трагічному становищі опинилися і її батьки. Адже традиційна народна мораль відповідальність за виховання дітей покладає на батька й матір, "звичаю навчати" - найперший обов'язок батьків. [8]. Доччин гріх лягає тавром і на батька з матір'ю, на увесь рід. Батьки Катерини не в змозі витримати людський поговір, приниження честі, людської гідності, вони настільки шанують споконвічні народні звичаї, що змушені їм скоритися, вигнати зганьблену дочку. Мати говорить Катерині:

Оддячила!. Іди ж, шукай

У Москві свекрухи.

Не слухала моїх річей,

То її послухай.

Батьки свідомі того, що вигнання Катерини не принесе їм якогось полегшення, що попереду їх чекає самотня, немічна старість. Адже діти, виростаючи біля батьків, також мали святий обов'язок - на старості їх доглядати. Таким чином підтримувався безперервний кругообіг життя: батьки - діти - батьки - діти. Лихо чекало на тих батьків, які залишалися на старість без дітей. Ще на початку поеми Т. Шевченко пов'язує нещасну долю жінки-покритки з долею її матері:

Якби сама, ще б нічого,

А то й стара мати,

Що привела на світ Божий,

Мусить погибати.

Не голодної смерті боїться мати (бо сільська громада цього не допустить), а повного забуття:

А хто ж мою головоньку

Без тебе сховає?

Хто заплаче надо мною,

Як рідна дитина?

Хто посадить на могилі

Червону калину?

Хто без тебе грішну душу

Поминати буде?

Але краще не мати підтримки й опори на старість, ніж щодня на кожному кроці чути глузування односельців. Тому мати й проганяє свою дочку, наказавши не зізнаватися нікому, що в неї є мати.

Дівчата-покритки, байстрята це біль і ганьба нації. Розповідаючи про трагедію сільської дівчини, Т. Шевченко, на думку І. Франка, не протестує проти негуманного (як на сучасний погляд) неписаного закону. Адже такі закони допомагали зберігати моральність у суспільному житті, допомагали народові вижити. І все ж любов до людини змушувала поета бути милосердним: засудивши гріх, дівочу ганьбу, він складав гімн жінці-матері, створив образи, які по праву належать світовій літературі.

Вислухавши батьків присуд, Катерина зрозуміла: вороття не буде. А зрозумівши, вона робить те, що повинна робити вихована, морально не зіпсована донька, що відчуває свою вину перед батьками, - просить у них останнього прощення:

"Прости мені, мій батечку,

Що я наробила!

Прости мені, мій голубе,

Мій соколе милий!"

Та батько не прощає дочку. Після батькових слів Катерина покидає хату.

Ледве встала, поклонилась, Вийшла мовчки з хати; Осталися сиротами Старий батько й мати.

Чому "ледве встала"? А тому, що вона щойно пережила важке психічне потрясіння, вона ледь притомна - настільки вбита горем. Чому "поклонилася"? Це важливий штрих до образу Катерини. Вона вихована в дусі великої поваги до батька-матері й тому визнає свою вину перед ними. Не може не визнавати, бо народна мораль (і тут нема сумніву, що мати Катерину "звичаю навчала") засуджує те, що вона скоїла.

Отже, Катерину не можна назвати ні морально зіпсованою, ні розбещеною, ні невихованою. Вся її вина в тому, що вона виявилася занадто довірливою. Покохавши, дівчина пішла за покликом серця - "полюбила, як знало серденько". Шевченко високо цінував почуття любові і бачив у ньому необхідну умову людського щастя. Навіть у "Катерині", де любов дівчини стала причиною трагедії, він закликає: "Кохайтеся, чорнобриві!" Біда Катерини в тому, що її обранцем виявилася підлий і жорстокий, морально розбещений панич. Дівчина - чесна і вважає таким свого коханого, вірить йому. Вона не розуміє, як можна дати слово і не дотримати його. У поемі є характерна деталь: Катерина виглядає офіцера у вікно "в новенькій хустиночці". Драматизм становища полягає в тому, що Катря вже покритка, але внутрішній світ її такий ясний, що до неї страшна суть цієї драми ще не дійшла: покинута, вона все ще вважає себе нареченою, очікує повернення милого. Але ж автор знає, що її чекає попереду, і з болем говорить:

Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою!

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою?

Хто спитає, привітає

Без милого в світі?

Цей та інші ліричні відступи дали підставу Корнієві Чуковському назвати Шевченка найніжнішим і найлюдянішим з усіх поетів світу.

Про моральну незіпсованість Катерини свідчить той факт, що вона під час вирішальної розмови з батьками жодним словом не обмовилась про підлість свого звідника, облудність його обіцянок. Мовчки вислухавши звинувачення і присуд батьків, вона фактично взяла всю вину на себе. І не випадково. Адже, за народною мораллю, саме дівчина несе відповідальність за скоєний гріх, за легковажне нехтування дівочою честю, за позашлюбну вагітність.

Бог так створив цей світ, що за все в житті доводиться платити. І за добро, і за скоєний гріх - за все воздасться сторицею. Катерина за мить щастя поплатилася зруйнованими долями батьків, сина і, зрештою, власним життям. Та чи маємо ми право засуджувати Катерину? Виправдання їй немає, але карати чи милувати, - стверджує поет, - має право лише Всевишній. А наш людський обов'язок - підтримати людину в горі, в стражданні, дати їй притулок у негоду і шматок хліба. Якби всі чинили саме так - наскільки б менше горя й зла стало в світі.

У наш час суспільна мораль значно поблажливіше ставиться до матерів, які народжують дітей поза шлюбом. І діти ці користуються такою ж повагою і правами, як усі інші члени суспільства. Сучасна жінка сама (за підтримки держави) може виростити і вивчити дитину. Однак щасливе дитинство можливе тільки в повноцінній сім'ї. Дівчина, яка легковажить своєю честю, навряд чи зможе бути вірною дружиною і хорошою матір'ю. Дівчина повинна бути гордою і цнотливою, щоб найвищий обов'язок жінки - материнство - став для неї щастям, щоб у дитини були люблячі батько і мати. І якби в нашому суспільство не занепала традиційна народна мораль, сьогодні не вешталися б "попідтинню" десятки тисяч голодних і обірваних дітей - сиріт при живих батьках.

У третьому розділі Т. Шевченко показує дві зустрічі. Спершу Катерині зустрілись чумаки, другий раз - москалі. (Робота з текстом: зачитуємо уривок "Зострілася з чумаками." до слів". Медяник купила"). Катерині важко, соромно жебрати: "Бере шага, аж труситься", але ж маленького сина треба годувать.

Москалі виявилися не такими співчутливими до Катерни, як чумаки. Тяжке становище жінки їх зовсім не зворушило, більше того, вони сміються, глузують з неї: "Ай да баба! Ай да наши! Кого не надуют!" Це образило Катерину, і вона кидає докір москалям: "І ви, бачу, люде!" Одна тільки репліка. А сказано нею чимало: у ній і влучна характеристика, і осуд моральної розбещеності вояків, і здоровий глузд, і гіркий життєвий досвід.

Зустрівши нарешті свого кривдника, Катря забула про всі страждання й муки, яких зазнала через нього, звернулася зі словами, сповненими любові й надії:

Любий Іване!

Серце моє коханеє!

Де ти так барився?

Здається, то говорить не зганьблена й підло покинута покритка посеред шляху зимою в люту заметіль, а наречена чи дружина, що довго чекала з дороги милого. Та її любов, її сподівання жорстоко розтоптані: офіцер, пізнавши свою жертву, намагається втекти.

Зрозумівши це Катерина сповнюється відчаєм. Спочатку в її словах відчувається докір:". За що ж, скажи, мій голубе?." Потім цей докір переходить у благання:

Мій батечку, мій братику!

Хоч ти не цурайся!

Наймичкою тобі стану.

З другою кохайся.

З білим світом. Я забуду,

Що колись кохалась,

Що од тебе сина мала,

Покриткою стала.

Читаючи ці благальні слова, легше всього дорікнути, що вона негорда, що йде на будь-які принизливі умови, аби тільки офіцер узяв її з собою. Але наступні слова Катерини переконують, що вона не думає про себе, а принижується перед своїм кривдником тільки заради сина:

Покинь мене, забудь мене,

Та не кидай сина.

Та офіцер не схотів і глянути на свого сина, утік, що дуже вразило Катерину:

Утік!., нема!. Сина, сина

Батько одцурався!

Незважаючи на те, що бачимо тут Катерину вкрай приниженою, в моральному плані вона значно вища за свого кривдника. Поведінка офіцера, пана не відповідає нормам народної моралі. Він скоїв страшний гріх, ошукав Катерину, до того ж ганебно втік і від неї, і від свого сина. Такою була "честь російського офіцера", "честь дворянина".

Після першої зустрічі з москалями Катерина глянула на свого сина і

Тяжко усміхнулась:

Коло серця - як гадина

Чорна повернулась.

Чому в цей момент Катерина "тяжко усміхнулась"? Тонке психологічне ведення образу виявляється в тому, що Шевченко показав, як у Катерини поступово зароджується і міцніє думка про самогубство. Ще в момент розлуки з батьками вона ніби загадала наперед свою долю: "Заховаюсь, дитя моє, сама під водою." Тепер, розчарована зустріччю з москалями, вона знову повертається до думки про самогубство. Коли ж Катерина остаточно переконалась, що офіцер справді зрадив і покинув її, вона впадає у відчай. У неї залишилось трохи сил і свідомості тільки для того, щоб покласти сина на шлях та попросити москалів віддати його "старшому", тобто офіцерові. Після того - затьмарення свідомості, божевілля, викликане важким нервовим потрясінням. Ось як вражаюче передано цей страшний відчай:

Біга Катря боса лісом.

Біга та голосить;

То проклина свого Йвана,

То плаче, то просить. [25; 118]

А закінчується четвертий розділ тим, до чого поет заздалегідь готував читача, - Катерина вибігла на лід серед ставу, де ополонка, "мов по-котьоло червоніє" у промінні призахідного зимового сонця. Для неї не існує життя в соромі. Доля покритки для неї - смертна кара за гріх, дитина не втішає її настільки, щоб і далі жити.

Тема сирітства надто близька й болюча для поета: він сам родом з цієї гіркої і знедоленої країни - країни сиріт. Пригадайте вірш "Якби ви знали, паничі.".

Тому таким пронизливим щемом, такою тугою сповнені ці та інші рядки, присвячені темі сирітства:

Мов одірвалось од гіллі,

Одне-однісіньке під тином.

("І золотої, й дорогої. "). [25; 89]

Сирітство - велике нещастя у розумінні Т. Шевченка.

Коли Катря думає про самогубство, вона замислюється над долею сина:

Де ж ти будеш ночувати,

Як мене не стане?

У ліричному відступі в кінці третього розділу поет з гіркотою, яка крає серце, пише-плаче, що доля сироти-собаки, котрого б'ють, лають і навіть кують у неволю, значно краща за долю сина-безбатченка Катерини, бо собаку-сироту "ніхто про матір на сміх не спита", а в байстрюка спитають - і це ранитиме його вразливу дитячу душу. Ось що турбує великого гуманіста. Задумавшись над майбутнім Івася, автор розмірковує:

На кого собаки на вулиці лають?

Хто голий, голодний під тином сидить?

Хто лобуря водить? Чорняві байстрята.

Одна його доля - чорні бровенята,

Та й тих люди заздрі не дають носить. [25; 121]

Трагедія позашлюбної дитини привертає увагу читача до злободенних проблем суспільства, примушує задуматися над ними.

Нині двадцять перший вік, а проблема залишається актуальною. З вокзальних та базарних майданів, з підземних переходів на нас дивляться нічиї, безпритульні діти, простягають руку по копієчку, а очі благають хоч крихти любові, якої їм ніхто не дасть, крім найдорожчої людини - матері.

У поемі "Катерина" Т.Г. Шевченко порушує цілий ряд як соціальних, так і морально-етичних проблем. Це проблеми добра і зла, жорстокості й милосердя, вірності й зради, кохання й зневаги, чесності й лицемірства. Також гостро поставлена проблема сирітства, життя і смерті, батьків і дітей. Однак загальнолюдська проблематика "Катерини" - це насамперед проблема дівочої честі, проблема відповідальності за материнство. Щодо пана-офіцера, спокусника Катерини, - це проблема порядності у стосунках з жінками, проблема відповідальності за батьківство.

Важливе місце в творчості поета посідає проблема зіставлення української і російської ментальності. Геніальність Шевченка як особистості виявилась у його загостреному відчутті наступу "московщини" на національну гідність, культуру, на самі підвалини життя українського народу.

Кобзар відстоює національну автентичність, самобутність свого народу, яку російське самодержавство намагалося нівелювати будь-якими засобами.

Дехто з діаспорних учених вважає, як стверджує Г. Клочек, що образ Катерини символізує долю України - ошуканої та збезчещеної "москалями". Очевидно, підстави для такого твердження є. Образ Катерини (за Б. Степанишиним) має глибинний підтекст національного змісту. Це трагедія виродження України, загибель її старосвітської духовності й споконвічної моралі. Взагалі Катерина - своєрідній символ України. Це не лише особиста трагедія сільської дівчини, а трагедія всієї України, зрадженої Москвою і нею ж зневаженої. І цей символ прочитується тут досить прозоро. Можна говорити навіть про символіку імені: Катерина з грецької - чиста, непорочна, свята, у святцях - великомучениця, якою і стала Україна в московській неволі. [21]

Шевченко свято вірив, що колись Україна воскресне. "Борітеся - поборете", - закликав Кобзар. Зараз наша земля ніби й вільна, але фактично в неволі у власних корупціонерів. Через які ще неволі повинна пройти Україна, щоб стати нарешті вільною?

Висновок

Історія Катерини - не просто історія зневаженого й осміяного кохання. Адже недаремно звучить авторська засторога: "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями.". Катрин обранець - чужак, мародер. Розважився, попив, поїв, покохався - і в полк, справно нести службу. Сільського парубка ще би громада чи батьки схаменули "саночки возити" (хоч невідомо, як поставилась би до цього Катерина). А цей - шукай вітру в полі!

Але не хотіла цього знати закохана жінка. Почувши під серцем дитину, навіть не забажала її позбутися. Покритки зреклася родина, її зневажило село, а вона вирушила в дорогу до коханого, бо все шукала йому виправдань: не знає, не може прийти, зранено, вбито. Довгий шлях на чужину, злидні, насміхання, - все терпіла і йшла. Бо - до нього. З його дитям на руках. Він заступить і всім доведе, що їхнє почуття - справжнє, а така любов виправдовує гріх.

Парадоксальним здається ставлення поета до своєї героїні. Покинутий син викликає глибокий жаль у читача, принаймні, у мене. Заради нього вона мусила жити, хоч би й тяжко працюючи, хоч би й осуджувана. Але глибоке авторське співчуття до Катерини, що втопила свій біль під кригою, кличе в союзники: що я знаю про той час? Може, вона справді не могла більше боротися? Може, небагато хто зміг би витримати на її місці?.

Список використаних джерел

1. Антош Г. Знову про "Катерину” Т. Шевченка / Г. Антош // Дивослово. - 2003. - №12. - С.22-24.

2. Бовсунівська Тетяна. Художня концепція жінки у творчості Тараса Шевченка // Дивослово. - 1999. - 11. - С.2-6.


Подобные документы

  • Які жінки зустрічалися на життєвому шляху поета, як вплинули вони на його світогляд. Твори Тараса Шевченка, які присвячені жінкам. Прекрасний світ інтимної лірики Кобзаря, його сердечні пристрасті і розчарування. Образ Шевченкової ідеальної жінки.

    разработка урока [21,5 M], добавлен 29.03.2014

  • Велич титанічного подвигу Т. Шевченка як основоположника нової української літературної мови. Аналіз особливостей інтерпретації Шевченка, історичних постатей його творчої спадщини. Здійснення безпомилкових пророцтв Кобзаря. Релігійний світогляд Шевченка.

    курсовая работа [76,6 K], добавлен 24.02.2014

  • Кирило-Мефодіївське товариство та заслання Т.Г. Шевченка. Історіографія та методологія дослідження творчості Тарас Григоровича. Автобіографія на засланні. Моральне падіння і духовне преображення людини у "Розп'ятті". Невільницька поезія Т.Г. Шевченка.

    курсовая работа [52,1 K], добавлен 03.01.2011

  • Висвітлення питань проблем навчання і виховання, любові до матері та жінок у творах Тараса Григоровича Шевченка. Розкриття історії обездоленої жінки у поемі "Осика". Аналіз образу знеславленої, нещасної, але вольової жінки Лукії в творі "Відьма".

    курсовая работа [42,9 K], добавлен 06.09.2013

  • Україна як iсторичний момент у творчостi кобзаря. Україна як предмет ліричного переживання поета. Поезія Тараса Шевченка давно стала нетлінною і важливою частиною духовного єства українського народу. Шевченко для нас-це не тільки те, що вивчають, а й те,

    дипломная работа [44,0 K], добавлен 03.02.2003

  • Роль творчої спадщини великого Кобзаря в суспільному житті й розвитку української літератури та культури. Аналіз своєрідності і сутності Шевченкового міфотворення. Міфо-аналіз при вивченні творчості Т.Г. Шевченка на уроках української літератури.

    курсовая работа [44,0 K], добавлен 06.10.2012

  • Дитинство та юнацькі роки Т. Шевченка, знайомство з народною творчістю, поява хисту до малювання. Рання творчість та життя Тараса перед засланням, після арешту і на засланні. Аналіз творчості Шевченка, відображення думок і настроїв українців його часу.

    реферат [21,7 K], добавлен 18.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.