Своєрідність трактування жіночого образу у поемі Т.Г. Шевченка "Відьма"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Донецький національний університет

Кафедра української літератури та фольклористики

Курсова робота

Своєрідність трактування жіночого образу у поемі Т.Г. Шевченка "Відьма"

студентки I курсу

українського відділення філологічного факультету, групи Б

Калабухи Олени

Науковий керівник - доцент,

кандидат філологічних наук Бородінова М.В.

Донецьк - 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика жіночих образів у поемах Тараса Шевченка

Розділ 2. Образ головної героїні в поемі Шевченка "Відьма"

2.1 Своєрідність жіночого образу у поемі "Осика"

2.2 Жіночий образ у поемі "Відьма"

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Найголовніші ознаки геніальних творів - їхня невичерпність і вічна актуальність. Саме тому творчість Тараса Шевченка неосяжна і відкрита для нових прочитань, нових інтерпретацій.

Думки і настрої, що відображені у творчості Шевченка є надзвичайно близькими, зрозумілими, важливими у житті кожного свідомого громадянина. Він охопив своїм генієм усі царини духовного і соціального буття українців. Слово Тараса Григоровича сягнуло далеко за межі рідної України і було почуто та визнано. На міжнародному рівні Шевченко вважають феноменальним автором. Він виявив себе талановитим ліриком, творцем епічних поем, прозаїком, художником. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику кількість творів, що присвячені різнім тематикам: соціальній, ліричній, національно-патріотичній.

Тема жіночої долі є надзвичайно розвиненою у творчості Шевченка. Він створив велику кількість жіночих образів. У кожному з яких є щось особливе, індивідуальне, в кожний Шевченко вклав надзвичайну повагу та шанобливе ставлення до жінки , але всі вони споріднені своєю трагічністю, глибиною та неосяжністю покладеного в них змісту.

В українській літературі жанр поеми є одним з найпродуктивніших жанрів. Значну частину творчості Шевченка займає поема. "Відьма" належить до жанру поеми, тобто є ліро-епічним віршованим твором, в якому зображені значні події та яскраві характери на фоні переживань і роздумів автора.

Питанням біографії та творчості Тараса Григоровича Шевченка присвячена велика кількість літературознавчих праць.

Однією із найвиразніших постатей в ряду вчених-шевченкознавців є О. І. Білецький. Дослідник займається упорядкуванням "Кобзаря" (1954), редагуванням шевченкознавчих праць, виступає на Четвертій науковій шевченківський конференції 1955 р. До шевченкознавчих досліджень ученого історико-літературного плану слід віднести статтю "Світове значення творчості Т.Г.Шевченка" (1951) та книгу у співавторстві з О.Дейчем "Жизнь и творчество Т. Г. Шевченко" (1955).

Стаття О.Білецького "Світове значення творчості Т.Г.Шевченка" і сьогодні користується увагою науковців як аргументоване дослідження світової величі українського поета, загальнолюдських вимірів його слова. Маючи небагатьох попередників у вивченні питання "Шевченко і світова література", автор по-новому висвітлив питання типології і впливів, особливо відзначивши зацікавлення українського поета романтиками.

Одним з дослідників життя та творчості Тараса Григоровича Шевченка був Є. П. Кирилюк. Основою шевченкознавчої концепції Євгена Кирилюка є теза про Т.Шевченка - народного Кобзаря, поета життєвої правди, чиї суспільно-політичні і естетичні погляди значною мірою формувались під впливом російської соціал-демократії - Герцена, Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова. Назви статей, рецензій, посібників, виступів на щорічних Шевченківських конференціях тих років засвідчують саме такий науковий інтерес ученого: "Великий народний Кобзар" (1951), "Поет і художник життєвої правди" (1951), "Реалізм Шевченка"(1951), "Т.Г.Шевченко и русская демократическая критика 40-60-х годов" (1951), "Т.Г.Шевченко і російська культура" (1951), "Шевченко в боротьбі за високу ідейність української літератури" (1952), "Шевченко і передова російська культура" (1952), "Шевченко і Чернишевський" (1954), "Шевченко і російський народ" (1954), "Роль передової російської культури у формуванні Шевченка як поета і художника" (1954), "Шевченко - непримиренний борець проти буржуазного націоналізму і лібералізму" (1955).

В умовах диктату партійної ідеології і можливих оргвисновків за відступ від генеральної лінії партії дослідник подекуди змушений був іти на компроміс. Але ця обов'язкова для появи шевченкознавчої студії декларативна атрибутика жодною мірою не знецінює суті шевченкознавчого доробку Є.П.Кирилюка.

Зокрема, ґрунтовною є монографія І.М. Дзюби "Тарас Шевченко. Життя і творчість". Доробок вражає доступністю викладання численних складних проблем, намаганням найбільш достовірно, фактографічно висвітлити життя та творчість видатного українця. Автор охоплює весь обшир громадянської та літературної діяльності Тараса Шевченка, здійснює текстологічний аналіз його поетичних та прозових творів та короткий огляд малярської спадщини.

Іван Михайлович Дзюба витворив свою Шевченкіану, в якій показав нашого генія в європейському контексті ("Шевченко і Петефі", "Шевченко і Шиллер: візія ідеального стану суспільства", "Шевченко і Гюго", "Шевченко і Словацький").

В. П. Іванишин також досліджував творчість Тараса Шевченка. Його праця завершилась науковою розвідкою "Непрочитаний Шевченко", за якою відомий український актор Тарас Жирко створив виставу "Код Шевченка".

Вартими уваги у сучасному шевченкознавстві є порівняльні та компаративістичні студії. Виділимо серед новітніх розвідок дві з останніх. Це порівняльно-типологічна студія Ю. Я. Барабаша "Коли забуду тебе, Єрусалиме…", Гоголь і Шевченко" (2001 р.) та дослідження Є. К. Нахліка "Доля - Los - Судьба: Шевченко і польські та російські романтики" (2003 р.), видане НАН України і Львівським відділенням Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка.

В.Л. Смілянська підготувала монографії: "Стиль поезії Т. Шевченка (суб'єктна організація)" (1981), "Біографічна шевченкіана. 1861--1981" (1984), "Святим огненним словом... Тарас Шевченко: Поетика" (1990), "Шевченкознавчі розмисли" (2005).

У вітчизняному літературознавстві П. В. Жур - відомий дослідник біографії Т. Шевченка. У його науковому доробку є низка ґрунтовних художньо-документальних праць про поета, що звертаються до окремих періодів його біографії.

Зазначені праці дають можливість детально ознайомитися з фактами біографії Шевченка, прослідкувати яким чином життєві реалії впливають на творчість митця, адже для правильного, адекватного розуміння Шевченка слід знати його життя, час, оточення.

Наведений науковий спадок містить у собі й широкий аналіз творчості Шевченка. Проте кожен образ, створений митцем вимагає глибинного дослідження для кращого розуміння ідеї, покладеної в його основу, причин, що наштовхнули на його створення, бо літературний образ є особливою формою художнього відображення світу, що має предметно-чуттєвий характер, життєвість та конкретність. Не є просто копією чи фотографією дійсності. Через нього письменник виражає свої думки, почуття, ідеали. Образ головної героїні у поемі Шевченка "Осика" та його зміна у пізнішій редакції у поемі "Відьма" недостатньо вивчені у сучасному літературознавстві та вимагають перегляду свого трактування у зв'язку зі зміною ідеологічних, політичних поглядів у державі, зрушень у світосприйманні людства, докорінних змін в суспільному житті нашої країни. З огляду на це, доцільно розглянути жіночій образ у поемі Шевченка "Осика" ("Відьма"). Отже, з наукової точки зору проблема є актуальною.

Метою нашої курсової роботи є дослідження жіночого образу у поемі "Відьма" та порівняння його з жіночим образом у початковому варіанті поеми "Осика".

Меті підпорядковані наступні завдання:

- зробити загальний огляд жіночих образів у поемах Шевченка та визначити місце образу головної героїні поеми "Осика" ("Відьма") у системі образів Шевченка;

- проаналізувати образ головної героїні у поемі "Осика";

- проаналізувати образ головної героїні у поемі "Відьма";

- на основі проведеного аналізу встановити відмінність між цими образами.

Об'єктом дослідження нашої курсової роботи є поема Тараса Шевченка "Осика" та поема "Відьма", що є її пізнішою редакцією. Предметом дослідження у нашій курсовій роботі є образ головної героїні у зазначених творах.

При написанні курсової роботи, ми використовували описовий та аналітичний методи, спирались на наукові статті, праці науковців.

Курсова робота складається зі вступу, загальної частини, висновків та списку використаних джерел та літератури. Загальна частина містить два розділи: розділ 1 - "Загальна характеристика жіночих образів у поемах Тараса Шевченка", розділ 2 - "Образ головної героїні у поемі Шевченка "Осика" та у її пізнішій редакції - поемі "Відьма". Другий розділ складається з двох частин. У першій частині ми розглядаємо жіночій образ у поемі "Осика", друга частина присвячена образу у подальшій редакції поеми. Курсова робота містить двадцять сім сторінок.

Розділ 1. Загальна характеристика жіночих образів у поемах Тараса Шевченка

Твори Тараса Григоровича Шевченка насичені проблемами навчання і виховання, любові до матері та жінок; вони несуть молоді виховний потенціал, спрямований на плекання національної свідомості, патріотизму, духовного збагачення особистості; його бентежить духовна байдужість, змирення з рабським станом свого народу. Уся творчість Т. Шевченка пронизана ідеєю незалежності України, любові до неї, відданості своєму народу, злагоди в суспільстві, любові до матері та жінки: Сенсом його життя було служіння рідному народу, Батьківщині, жінці, матері. Своїм геніальним талантом він намагався виховати і в читачів такої ж сили почуття любові й відданості їм.

Іван Дзюба зазначає, що часто в Шевченкові бачили тільки заклики до народного повстання, до соціальної (або національної) помсти, розплати. Без цього, звичайно, Шевченка немає. Інші бачили і бачать тільки настрій євангельського милосердя, екстаз усепрощення. І без нього Шевченка немає. Але є ще й третє: Шевченко -людина, що з надзвичайною мірою любить людей [7,673].

Творча спадщина Шевченка, яка присвячена жіночий долі є однією з найбільш видатних. Ця тема пронизувала всю його творчість і все його життя. "Такого полум'яного культу материнства, - писав М.Рильський, - такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері".

Звертає на себе те, що головними персонажами багатьох творів Шевченка - і в "Кобзарі", і пізніше - є дівчина, жінка, мати, часом він говорить від їхнього імені, виступає в жіночій іпостасі. На цій підставі з'являються останнім часом "сміливі" твердження про Шевченкову "феміннність" тощо. "Жіночий" характер само ототожнення поета в окремих творах має причину просту, глибоку і вічну: жіноче начало - начало самого жіття. А жіноча доля в Шевченка - це вид традицій народної поезії, голос якої глибоко озивався в ньому; це й від його особистої долі : пам'ять про матір і сестер, невтолена потреба в родинному теплі, сирітство; у світі кріпацтва насильство і брутальне зло насамперед падали на жінку, дівчину [7,119].

Жінка займала у житті Шевченка особливе, важливе місце. Мати Тарасова, Катерина Якимівна, була з тих матерів, які віддають дітям усе своє життя до решти, які нічого в житті не знають, окрім самопосвяти й непосильної праці: то на панщині, то в господарстві, то коло дітей (а їх стало шестеро). Вона померла передчасно, в сорок років. Її смерть сталася 20 серпня 1823 року, коли Тарасові було дев'ять з половиною років.

Те, що пережив малий Тарас із втратою матері, пам'ять про неї, напевне, зумовило величезне місце в його творчості образу Матері як утілення найбільшої людської доброти, самопожертви і святості [7,25].

Іван Франко писав: "Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би так витривало, так гаряче і з цілою свідомістю промовляв в обороні жінок, в обороні їх права на повне, чисто людське життя... Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би представив так високо і так щиро людський ідеал жінки-матері".

Помітне місце у житті Шевченко займала його сестра Катерина. Батьки тяжко працювали на панщині, а діти лишалися напризволяще. Малого Тараса доглядала сестра, про яку на все життя поета збереглись теплі спогади, як про ніжну, терплячу няньку. [12, 5].

Можна припустити, що сестра Катерина стала першою Тарасовою берегинею, яка могла прихистити і зрозуміти не схожого ні на кого хлопця.

Після батькової смерті Тарас не раз тікав до Катерини, яка після одруження з кріпаком Антоном Красицьким жила в сусідньому селі Зелена Діброва [7,27].

Змалку в Тарасовому житті була ще одна дівчинка -- сусідка Оксана Коваленко. Ще малими дітьми вони гралися біля хатин, а їх матері жартома заводили мову про майбутнє одруження:

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх…

Цей дитячий роман тривав не один рік, але був перерваний кріпацькою неволею: у 1829 р. новий поміщик забрав Тараса з села, як здавалося, назавжди, а Оксана пізніше вийшла за кріпака Сороку. Невідомо, чи була вона справді покриткою, як Оксана багатьох поезій Шевченка, але майже в усіх жіночих образах Шевченкових творів вгадується туга від безжально розчавленого першого кохання.

Мати Катерина та сестра Катерина давали йому ласку, розкрили невтомну дбайливість, чуйну доброту й ненавмисну жертовність жіночої душі. І невипадково його перща і найбільш спонтанна поема звалася "Катерина"(1838)[7,39]. В ній виразно виявились реалістичні тенденції, сюжет поеми побудований на трагічній історії матері, якої цурається суспільство, батько й мати, офіцер-спокусник. Покинута всіма, опинившись з дитиною в чужому краї, вона закінчує своє життя самогубством.

Поему "Мар'яна-черниця" (1841) Шевченко присвячує Оксані Коваленко, у ній Шевченко розкриває соціальні суперечності, що стають на перешкоді щастю людей. Назва поеми дає підстави припускати, що Мар'яна не зможе поєднати свою долю з Петрусем і піде в монастир [12, 100].

Намалювавши на Україні "Вдовину хату", Шевченко пише в Петербурзі поему "Сова" (1844), в центрі якої образ знедоленої вдови. [12, 154].

Жінка займала в житті Шевченка помітне місце і цей факт не міг не відбитися в його творчості. Тяжка жіноча доля оспівується в Шевченкових творах: "Причинна", "Катерина", "Тополя", "Утоплена", "Мати покритка", "Наймичка", "Титарiвна", "Княжна", "Вiдьма", "Мар'яна-черниця", "Сова", "Русалка", "Лілея", "Марiя" та інших.

Юрій Барабаш зазначає, що всю творчість Кобзаря, од "Причинної" та "Катерини" до "Марії", переймає парадигма любові як "драми кожного" і разом "драми людини як такої"; мотиви "страждання через кохання", "гріха кохання", "апології кохання" вплітаються у процес відображення Шевченком "трагічности людського життя", "ірраціональности причин зла й страждання на землі", філософсько-поетичного осмислення одвічного екзистенційного діалогу людини зі світом, із Богом, нарешті - що, прецінь, найскладніше - із самою собою [3, 111].

Тема жіночої долі знайшла своє втілення у поемі Шевченка "Відьма". Текст першої редакції, яка мала первісну назву "Осика", був завершений у "Малій книжці", де дістав остаточну назву "Відьма". У Нижньому Новгороді Шевченко протягом 4-6 березня 1858 р. переписав текст поеми з "Малої книжки" до "Більшої книжки", переробивши його так ґрунтовно, що утворилася нова редакція твору. Процес роботи відбито у щоденнику під 4 березня: "В ожидании Овсянникова и полицейского пропуска в Питер принялся переписывать "Видьму" для печати. Нашел много длинного и недоделанного"; 5 березня: "Продолжаю работать над "Видьмою"; 6 березня працю закінчено: "Я слишком плотно принялся за свою "Видьму", так плотно, что сегодня кончил, а работы было порядочно, и, кажется, порядочно кончил" [30, 213]. Поема "Відьма" посідає помітне місце у творчості поета. В цілому вона підкоряється загальній системі образів, присутніх у поезії Шевченка. Своїм словом Шевченко зробив жінку, ставлення до жінки мірилом справедливості, морального здоров'я, соціальної розвиненості людської спільноти, поставив її у центр обертання всього суспільного життя.

Розділ 2. Образ головної героїні у поемі Шевченка "Відьма"

2.1 Своєрідність жіночого образу в поемі "Осика"

Період "Трьох літ" - так називають проміжок часу між 1843-1847 роком в творчості Тараса Григоровича Шевченка. Це період творчої зрілості поета. Романтичний напрямок його творів відходить на другий план і вони набувають більш реалістичного характеру.

Серед творів періоду "Трьох літ" важливе місце посідають соціально-побутові поеми "Сова" (1844) і "Наймичка" (1845), "Відьма" (1847). Морально-психологічна драма матері-покритки була темою, яка хвилювала його впродовж усієї його творчості. Він звертався до неї у багатьох своїх творах, зокрема у поемі "Відьма".

Відомо, що напровесні 1846 року Шевченко прибув до Києва, оселився в будинку (тепер - Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка) в колишньому провулку "Козине болото" і в квітні того ж року пристав до Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. Не без впливу Шевченка укладено статут та інші програмові документи кирило-мефодіївців.

27 листопада 1846 р. Тарас Шевченко подає заяву на ім'я попечителя Київського учбового округу про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті, на яку його затвердили 21 лютого 1847 р.

7 березня 1847 р., перебуваючи в Седневі у А. І. Лизогуба, Шевченко переписав поему під назвою "Осика" до підготовчого рукопису проектованого в Києві 1847 р. нового видання "Кобзаря".

У березні 1847, після доносу, почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували 5 квітня 1847, відправили під конвоєм до Петербурга й ув'язнили в казематі так званого Третього відділу. 5 квітня 1847 р. під час арешту Шевченка підготовчий рукопис "Кобзаря" було вилучено в нього і передано до III відділу, в архіві якого зошит перебував до 1907 р. Чорновий автограф, з якого Шевченко переписав твір до підготовчого рукопису "Кобзаря", було повернуто Шевченкові, і поет привіз його з собою на заслання. В Оренбурзі, восени - взимку 1849 р. (не раніше 1 листопада 1849 р. й не пізніше 23 квітня 1850 р. - дня арешту поета), після повернення з Аральської описової експедиції, Шевченко переписав твір спочатку без назви з чорнового автографа, з якого він переписував "Осику" до підготовчого рукопису проектованого 1847 р. видання "Кобзаря", до "Малої книжки", помістивши його між творами 1846 - 1847 рр. під № 4 у четвертому зшитку. Нову назву - "Відьма" - поет дописав пізніше. При переписуванні Шевченко зробив чимало виправлень, вилучив епіграф і звернений до слухачок монолог автора (це - двадцять чотири рядки між 24 і 25 рядками автографа в "Малій книжці")[31, 350].

Отже, "Осика" була останнім поетичним твором Шевченка перед арештом.

У народі дерево осика вважалося нечистим, заклятим деревом, оскільки на ній, за християнською легендою, повісився Іуда. Водночас воно використовувалось як оберіг від відьом, упирів (осикові кілки). Існує забобон, що жінку, яку вважали відьмою не ховали за загальними християнськими традиціями, її закопували біля дороги, а могилу "запечатували" осиновим кілком. Таким чином, назва дає нам зрозуміти, що мова буде йти про людину, яка певним чином вибивається з системи соціальних відносин. Осика виступає ніби символом покарання головної героїні.

Поема починається епіграфом зі Святого Письма, а саме з Псалтиря. Відомо, що Шевченко вже з дитинства знав Святе Письмо і був вихований у релігійному дусі. Безперечно, воно мало значний вплив на світогляд Шевченка. Можна зробити припущення, що автор використовує цей епіграф для того, щоб підсилити, підкріпити головну думку його поеми авторитетом Святого Письма, адже в цих словах лежить глибокий зміст: "Да приійдетъ же смертъ на ня, і да снідуть во ад живи, яко лукавство въ жилищахъ ихъ, посред? іх". В перших рядках поеми Шевченко дає застереження сучасному й майбутньому поколінню.

Валерія Смілянська зазначає, що звертання автора розповідача до читача-адресата мають у Шевченка не стільки літературне, скільки фольклорне походження - від різних видів народної оповіді, яка обов'язково адресована слухачам і завжди враховує їх можливу реакцію на почуте. Йдеться насамперед про звертання, а то й про цілі діалогізовані монологи з дівчатами-слухачками. Палка віра у дієвість поетичного слова керує автором, коли він без настирливого моралізаторства, по-батьківськи дбайливо, з глибокою тривогою за долю слухача застерігає їх від лиха, яке не раз загрожувало його довірливим та щиросердним героїням. Тож зрозуміла постійна перейнятість поета долею покритки [26,161].

У поемі "Осика" Шевченко застерігає дівчат-слухачок. Роблячи це, автор утворює антитезу між необхідною поведінкою, моральним ідеалом часу та головною героїнею. Виникає зв'язок між недотриманням норм моралі, християнських норм та наслідками цього.

Можна провести аналогію між правовою нормою та поемою: автор зазначає у вступі поеми необхідну модель поведінки у певній ситуації, а в головній частині подає наслідки порушення цієї норми.

Шевченко виступає мудрим батьком для дівчат. Попереджує їх не робити так, як головна героїня, бо як наслідок вони отримають зламане життя, одвічний соціальний осуд. Кохання до шлюбу з людиною нерівного соціального статусу вважалося найтяжчим гріхом і дуже тяжко тягнуло за собою подальші гріхи, доводило до самогубства.

Хрестітеся …і не кваптесь

На панів лукавих,

Бо згинете осміяні,

Наробите слави…

Символом застереження виступає осика, що росте на могилі відьми. Символічне значення осики у народному світогляді знайшло вияв у поемі. Шевченко карає відьми саджаючи це дерево на могилі відьми. Воно стає одвічним "клеймом", що позначає відьму навіть після її смерті. Головна героїня й по смерті буде піддаватися осуду, бо кожен, хто бачить цю могилу знає, що в ній похована Відьма.

Росте у полі на могилі

Осика заклята,

Отам Відьма похована,

Хреститесь, дівчата…

Страшна історія обездоленої жінки постає перед нами у поемі. Пан занапастив дівчину, остриг під хлопчика, покинув з сином та дочкою. А коли вони виросли пан зламав долю й власним дітям. В "Осиці" на відміну від "Відьми" згадується таке поняття як громада. Лукія носить маленьких діточок громадою і не знаходить жодної підтримки. Постає питання: невже оточення не було в змозі надати допомогу? Гостро постає дилема, хто більш грішний: покритка з дітьми чи оточення, що спокійно дивиться на її страждання?

Юрій Барабаш зазначає, що "Покритництво" постає в Шевченка у трьох аспектах: у соціальному - як одне з потворних породжень колоніального кріпосництва; в аспекті екзистенційному - як свідчення глобальної недосконалості світобудови й людської природи, невлаштованості "існування в світі"; нарешті, у третьому аспекті, психологічному, або психоаналітичному, тісно пов'язаному з двома попередніми, "покритництво" це скрайня форма "антилюбові-перверсії", вияв темних, гидезних процесів у людському несвідомому, через що мотив покритки часто-густо переплітається з мотивами зґвалтування, інцесту [3, 189]

В поемі Шевченко через образ знедоленої жінки подає образ безжалісних панів, проте Жінці вдалося так вплинути своїми вчинкам на пана, що він покаявся і попросив пробачення.

Ім'я головної героїні теж достатньо символічне - Лукія. На перший погляд може здатися, що воно знаходиться в одному семантичному ряді зі словом "лукавий". Але це не так. Шевченко недарма назвав головну героїню ім'ям мучениці Лукії. Виникає протиставлення між загальним образом відьми та святою мученицею Лукією. Але це протиставлення відбиває внутрішній світ Лукії, яка насправді є світлою людиною. Точніше Відьма на протязі поеми виростає морально, стає сильніше. Найголовнішою рисою образу Відьми стає те, що потрапивши у складні життєві обставини Лукія, на певний час зламавшись, дійшовши до нижчої соціальної верстви, відроджується і стає сильнішою, праведною.

Ми вважаємо, що слід розглядати це відродження не лише в рамках проблеми жіночої долі, а й у ширшому символічному аспекті. Він торкається загальнонародної, патріотичної, історичної проблематики. Вимальовується символ Лукії, як символ України, що пройшла крізь різноманітні політичні тортури, декілька разів пробачала своїх "покровителів", йшла їм на поступки, довіряла найдорожче і врешті-решт стала незалежною, вільною і духовно сильнішою.

В цілому образ жінки у поемі "Осика" є достатньо типовим, але він відрізняється певними додатковими складниками, що роблять його відмінним. Ця відмінність полягає у силі духу героїні, витримці. Лукія втілює образ Жінки, що сама обирає свій шлях. Вона припускається фатальних помилок, але усвідомлює їх та намагається виправитися.

Одночасно виступає й мотив злого року, що спіткає і героїню і згодом її дочку.

Треба відзначити, що в "Осиці" головна героїня не має значної підтримки автора, він не співпереживає так, як робить це в інших поемах і навіть у пізнішій редакції "Осики". Шевченко швидше має на меті зробити застереження іншим, ніж пожаліти героїню.

2.2 Жіночий образ у поемі "Відьма"

Початок поеми досить символічний, у ньому одразу простежується натура Шевченка, перші слова автора утворюють протиставлення між автором і головною героїнею. Він не тільки проклинає бога вустами своєї героїні, але й уповає на нього, не лише прагне досягти справедливості шляхом помсти панам, але й сподівається на краще, демонструє силу і слабкість, гнів та ніжність, зневіру та надію.

Молюся, знову уповаю,

І знову сльози виливаю,

І думу тяжкую мою

Німим стінам передаю.

Знайомство з головною героїнею починається з негативного опису, який водночас викликає у читача співчуття. "Неначе п'яна", тобто жінка перебуває в стані схожому на сп'яніння: хитається, хилиться, виглядає стомлено. Ми розуміємо, що тяжкі життєві обставини спричинили стан героїні.

А за шатром в степу співає,

Неначе п'яна з приданок

Додому йдучи молодиця.

Побачивши її цигане скрикують "Мара!", тобто нечиста сила, привид. Це не дивно, бо вона з'являється в неочікуваному місті, там, де кочують лише племена, на кшталт циганів. Перед циганами з'явилась жінка, що наводить "жаль і страх".

Виникає питання: яким має бути фізичний та психічний стан людини, що "коло осіннього Миколи", у грудні, співає у степу?

В свитині латаній дрожала,

А на руках і на ногах

Од стужі кров повиступала,

І довгі коси в реп'яхах!

Жінка не має теплого одягу, неохайна, покалічена, не відчуває болю - гріє руки на самому вогнищі. Вона не приділяє достатньої уваги своїй зовнішності. Жінка середніх років називає себе "старою бабою", проте так було не завжди, про це свідчать слова самої героїні:

Як була я молодою -

І гадки не мала,

По садочку проходжала,

Квітчалась, пишалась.

Отже, у молодості Відьма мала гарну зовнішність і знала це, "пишалась", а той факт, що пан зробив її своєю коханкою, теж свідчить на користь її привабливості. Що ж довело людину до такого стану?

Опис зовнішності героїні, перша фраза, вимовлена нею наштовхує нас на думку про те, що жінка перебуває у стані глибоко пригнічення, повної байдужості до всього, що діється навколо неї. Вона розмовляє сама до себе і "страшно, страшно усміхається".

Не дивлячись на свій психічний стан, головна героїня надзвичайно співуча. Її пісні сумні, сповнені жалю, але, мабуть, лише вони допомагають їй жити. Вона висловлює в них найболючіше і від цього стає легше. На загалом невеличкий за обсягом твір приходиться шість фрагментів пісень. Через зображені в піснях ситуації, переважно побутового характеру і трагічної тональності, автор розкриває типовість такої жіночої долі, яка спіткала Відьму. Окрім соціального аспекту, наявність такої кількості пісень унаочнює характерну рису саме українського менталітету - українець співає і на радощах, і в журбі.

Героїня наділена найголовнішою, надзвичайно важливою якістю справжнього християнина - умінням пробачати. Пан завдав їй багато лиха й горя. Він узяв її з собою у похід проти Туреччини, остриг під хлопчика, покинув із близнятами в Молдавії. Боса Лукія, з двома дітьми, пішки повертається в Україну, в рідне село, де застає вмираючого батька. Тут вона знову живе з паном, поки її дітей не спіткає така ж доля.

Лукія втратила свій соціальний стан, проте не втратила морального обличчя та, найголовніше, материнських почуттів. Вона постійно згадує своїх дітей, хоч би як сумно це не було. Жінка для Шевченка у будь-якій іпостасі залишиться недоторканною святинею і, перш за все, матір'ю. Вона постійно згадує своїх дітей, марить ними.

Образ еволюціонує, Відьма очищується духовно, до неї приходить світлий розум, вона навчається лікуванню. Допомагає іншим, немов би просить пробачення в Бога та людей.

Головна героїня пробачає панові, коли він повертається з-за кордону тяжко хворим. Вона не відповідає злом на зло. Відьма - втілення всього антихристиянського володіє християнським всепрощенням. Надзвичайно проникливим є момент, коли пан просить пробачення у Лукії, на що вона відповідає

…Я прощаю…

Я давно простила.

Простивши пана, Лукія не забуває зла, яке він їй заподіяв. Вона раз у раз розповідає дівчатам, які її відвідують, історію свого життя, розповідає їм про свої помилки, застерігає проти повторення ними цих самих помилок:

Дівчат научала,

Щоб з панами не кохались,

Людей не цурались.

- А то бог вас покарає,

А ще гірше люди;

Люди горді, неправедні,

Своїм судом судять.

У "Відьмі" на відміну від "Осики" автор стає толерантнішим, ласкавішим до героїні. Він вже не проклинає її. Автор не промовляє застережень до дівчат, як це робить в "Осиці". Тепер ця функції повністю переходить від автора до головної героїні. Разом з цим Відьма отримує більше виправдань, захисту.

Шевченко змінює одне слово у рядку, але цим значно змінює наше ставлення до героїні. Порівняйте "І де ті люди тут возьмуться?" з "І де тут п'яні ті візьмуться?". Лукія враз стала людянішою. Ми починаємо сприймати назву "Відьма" вже не як осуд чи образу з боку автора, а як несправедливість у цілій системі соціальних відносин. Шевченко - Великий гуманіст, він осуджує суспільну мораль, якщо ця мораль знищує окрему людину.

Репліки Відьми сповнені емоційності, пристрасті, щирості. Навряд чи Катерина або Ганна-наймичка, долі яких склалися так само трагічно, як і Відьмина доля, змогли б так яскраво розповісти про своє життя, у них просто інший характер. Сама сцена, коли Відьма з'являється перед Циганами, сприймається читачем як щось надприродне, незвичайне:

Цигани крикнули, схопились.

А перед ними опинилось

Те, що співало. Жаль і страх!

В свитині латаній дрижала

Якась людина. На ногах

І на руках повиступала

Од стужі кров; аж струпом стала.

І довгі коси в реп'яхах

О поли бились в ковтунах.

Лукія надзвичайно темпераментна. Вона дуже емоційна в оцінках осіб ("прокляті пани", "прокляте бісеня", "ірод", "луципер проклятий"), її судження виражені у різкій, гіперболізованій та іноді метафоричній формі ("Де не піду, й вони за мною, Вони з'їдять мене колись").

Спочатку Відьма справляє враження, страшної, таємничої божевільної жінки, яка розкидається прокляттями, і лише потім, дізнавшись про всі життєві обставини героїні, читач може побачити, що вся ця гра, "імідж" відьми, який вона собі обрала, є лише формою психологічного захисту від реальності. жінка шевченко осока відьма

Відьма - знеславлена, нещасна, гнана всіма жінка, типова Шевченкова героїня. З ряду аналогічних Кобзаревих персонажів Відьму вирізняє те, що вона не зламалася, незважаючи на удари долі, і продовжує активно діяти: після того, як Відьму кидає пан, вона не накладає на себе руки, як це зробила б жінка із слабшим характером), мати відчуває відповідальність за дітей, тож не може кинути їх у чужій Московщині, а йде на рідну Україну. Там на неї чекає наступний удар - помирає батько, люди осуджують жінку як покритку, а осуд громади на селі - це дуже серйозно для самотньої жінки в ті часи, і все ж вона виживає. Навіть коли трагедія повторюється, пан обезчещує власну дочку і віддає сина в москалі, Відьма продовжує блукати світом, сподіваючись відшукати дітей.

Домінантна емоція Відьми - обурення, суміш роздратування та образи. Вона постійно відчуває й провину - перед батьком та дітьми. З погляду Відьми, якщо на одну чашу ваг покласти її вину перед близькими, а на другу - провину громади і пана перед нею, то остання вийде важчою.

Шевченко, поза сумнівом, осягає глибинний гуманістичний сенс Ісусового заповіту, поета ваблять моральне багатство та краса душі тих його персонажів, у кому смирення, віра в Бога і в добро сильніші від образи й ненависті

Гнівний Шевченко стає на захист потоптаних прав жінки, матері. Його жіночі образи - це незагоєна, найболючіша рана серця. Ось деякі назви творів про жінок: "Наймичка", "Катерина", "Відьма", "Причинна", "Слепая"… Ці назви не випадкові. Однак лише поема "Відьма" - це звинувачувальний акт тодішньому гнобильському ладові, що довів до такого стану жінку-матір:

…Се не мара.

Моя се мати і сестра,

Моя се відьма, щоб ви знали.

Висновки

Тема жінки-матері - провідна у творчості Т.Шевченка. Великий поет і художник досить багато уваги протягом усього життя приділяв жіночій темі і створив прекрасні образи жінок, матерів, які нас чарують, зворушують, захоплюють, відкривають нові світи. Поема "Осика" ("Відьма") займає важливе місце у системі жіночих образів у творчості Кобзаря. Дослідивши жіночі облачи у поемах Шевченка "Осика" та "Відьма" хочемо зазначити, що образи є достатньо типовими для творчості Шевченка, проте вони містять у собі глибинне символічне значення. Характер героїні відрізняється силою, витривалістю, стійкістю.

Образ Лукії дещо різниться у поемі "Осика" та у поемі "Відьма". Ключовою різницею є відношення автора до героїні. В "Осиці" автор ніби споглядає за героїнею та осуджує її. На прикладі Відьми Шевченко намагається застерегти інших українок від можливої біди. У редакції поеми - поемі "Відьма" автор глибоко співпереживає головній героїні, одночасно роблячи її більш лагідною, людянішою та моральнішою. У "Відьмі" функція застереження наступних поколінь переходить від автора до героїні.

Лукія втратила свій соціальний стан, проте не втратила морального обличчя та, найголовніше, материнських почуттів. Лукія ніби підсумовує образи жінок-матерів і символізує материнство як вияв найвищої самопожертви.

Образ, як у поемі "Осика", так і у поемі "Відьма" проходить певну еволюцію. Вона здійснюється, лише завдяки гіперболічній стійкості головної героїні, стимулом до якої була материнська любов.

Як і у інших поемах у "Відьмі" Шевченко підносить образ жінки-матері, висвячує та виправдовує всі вчинки головної героїні, стає на захист прав жінки.

У такому частому звертанні до цієї теми, в шанобливому ставленні до жінки Шевченко відтворив національні особливості душі українського народу, його ментальність.

Конфлікт між призначенням жінки на землі і тяжкою дійсністю, котра нівечить материнство, глибоко хвилював Шевченка, завдавав тяжких творчих мук. Майже в усіх його творах виразно трагедійне звучання материнської долі.

Список використаної літератури

1. Бiлецький О.І Зiбрання праць : У 5 т. / О. I. Бiлецький ; Редкол.: М. К. Гудзiй (голова) та iн. ; Акад. наук України ; Iн-т лiтератури iм. Т. Г. Шевченка. - К. : Наук. думка, 1965. - Т. 2 : Українська лiтература XIX - початку XX столiття / Упорядкув. та прим. М. Л. Гончарука. - 1965. - 671 с.

2. Бiлецький О.І. Вiд давнини до сучасностi : Зб. праць з питань укр. л-ри : Вибр. працi в 2 т. / О. I. Бiлецький. - К. : Держлiтвидав УРСР, 1960. - Т. 2. - 1960. - 455 с.

3. Барабаш, Ю. Я. Вибранi студiї : Сковорода. Гоголь. Шевченко / Ю. Я. Барабаш ; - К. : Вид. дiм "Києво-Могилян. акад.", 2007. - 742 с.

4. Бородiн В.С. Над текстами Т. Г. Шевченка / В. С. Бородiн ; Акад. наук Укр. РСР ; Iн-т л-ри iм. Т. Г. Шевченка. - К. : Наук. думка, 1971. - 221 с.

5. Гетьман С.В. Просвiтницький iдеал людини та його образна iнтерпретацiя у повiстях Т. Шевченка : Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. фiлол. наук (10.01.01) / Нац. акад. наук України ; Iн-т л-ри iм. Т. Г. Шевченка. - К., 2003. - 19 с.

6. Дзюба І.М. З криницi лiт : У 3 т. / I. М. Дзюба. - К. : Вид. дiм "КМ Академiя", 2006. - Т. 2 : Шевченко i свiт ; Естетика i культурологiя ; Знайомство з десятою Музою ; "Бо то не просто мова, звуки..." ; Тернистi дороги порозумiння. - 2006. - 976 с.

7. Дзюба, I. М. Тарас Шевченко. Життя i творчiсть [Текст] / I. М. Дзюба. - 2-ге вид. - Київ : Вид. дiм "Києво-Могилянська акад.", 2008. - 718 с.

8. Доля : Кн. про Тараса Шевченка в образах та фактах / Авт. упоряд. тексту В. Шевчук ; Упоряд. iл. та комент. до них Ю. Iванченка, А. В'юника ; Худож. оформ. та макет I. Динника, В. Дозорця. - К. : Днiпро, 1993. - 779 с.

9. Забужко О.С. Шевченкiв мiф України : Спроба фiлос. аналiзу. - К. : Абрис, 1997. - 144 с.

10. Зайцев П.П. Життя Тараса Шевченка / Наук. т-во iм. Шевченка. - К. : Обереги, 1994. - 456 с.

11. Іванишин В.П. Непрочитаний Шевченко / Василь Іванишин ; Упоряд. Євген Фiль ; Авт. передм. Сергiй Квiт ; Всеукр. орг. "Тризуб" iм. Степана Бандера. - 2-ге вид. - Дрогобич : Вiдродження, 2001. - 30 с.

12. Кирилюк Є.П Т. Г. Шевченко : Життя i творчiсть / Є. П. Кирилюк. - К. : Держлiтвидав : Худож. лiт., 1959. - 675 с.

13. Клочек Г.Д. Поезiя Тараса Шевченка: сучасна iнтерпретацiя : Посiб. для вчителя. - К. : Освiта, 1998. - 240 с.

14. Ковтун Ю.І Тарасовi музи / Ю. I. Ковтун. - К. : Україна, 2003. - 207 с.

15. Кодацька Л. Ф. Однойменнi твори Т. Г. Шевченка [Текст] : (порiвняльний аналiз поем i повiстей "Наймичка", "Варнак", "Княжна" - "Княгиня") / Л. Ф. Кодацька ; [ред. Є. П. Кирилюк]. - К. : Наук. думка, 1968. - 152 с.

16. КоцюбинськаМ.Ф. Етюди про поетику Шевченка : Лiт.-критич. нарис / М. Ф. Коцюбинська. - К. : Рад. письменник, 1990. - 272 с.

17. Кулєшов О.В. Вiдношення "Людина i свiт" у творчостi Т. Г. Шевченка : (на матерiалах зах. укр. дiаспори) : Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. фiлос. наук (09.00.03) / Акад. пед. наук України. - К., 2002. - 20 с.

18. Мiжнародний конгр. українiстiв (2 ; 1993 ; Львiв).Доповiдi i повiдомлення..., 22-28 серп. 1993 р. : Лiтературознавство / Мiжнар. асоц. українiстiв ; АН України. - Л., 1993. - 335 с.

19. Наукова Шевченкiвська конф. (32 ; 1998 ; Луганськ). Матерiали / Iн-т лiт. iм. Т. Г. Шевченка НАН України ; Луган. держ. пед. iн-т iм. Т. Г. Шевченка ; Голов. ред. Ужченко В. Д. - Луганськ : Свiтлиця, 1998. - 304 с.

20. Нахлiк Є.К. Доля - Los - Судьба : Шевченко i польськi та росiйськi романтики / Є. К. Нахлiк ; Нац. акад. України ; Львiв. вiддiлення Iн-ту р-ри iм. Т. Г. Шевченка. - Л., 2003. - 568 с.

21. НовиковМ.И. Общественно-политические и философские взгляды Т. Г. Шевченко / М. И. Новиков ; Акад. наук СССР ; Каф. философии. - М. : Изд-во АН СССР, 1961. - 280 с.

22. Одарченко П.І. Тарас Шевченко i українська лiтература : Зб. ст. / П. Одарченко ; Ред. О. Зiнкевич. - К. : Смолоскип, 1994. - 424 с.

23. Рильський М. Т. Поетика Шевченка. - К.: Видавництво АН УРСР, 1961. - 24с.

24. Смiлянська В.Л. "Святим огненним словом..." : Тарас Шевченко: поетика / В.Л. Смiлянська. - К. : Днiпро, 1990. - 290 с.

25. Смiлянська В.Л. Бiографiчна Шевченкiана (1861-1981) / В. Л. Смiлянська ; Акад. наук Укр. РСР ; Iн-т л-ри iм. Т. Г. Шевченка. - К. : Наук. думка, 1984. - 224 с.

26. Смiлянська В.Л. Стиль поезiї Шевченка : (суб'єктивна органiзацiя) / В. Л. Смiлянська ; Акад. наук Укр. РСР ; Iн-т л-ри iм. Т. Г. Шевченка. - К. : Наук. думка, 1981. - 255 с.

27. Тарас Шевченко : Життя i творчiсть у документах, фотографiях, iлюстрацiях / Авт.-упоряд.: В. Х. Косян, Г. П. Паламарчук, О. I. Поляничко, К. В. Чумак. - К. : Рад. шк., 1991. - 335 с.

28. Творчий метод i поетика Т. Г. Шевченка / В. С. Бородiн, Ю. О. Iвакiн, Є. П. Кирилюк та iн. ; Акад. наук Укр. РСР ; Iн-т л-ри iм. Т. Г. Шевченка. - К. : Наук. думка, 1980. - 503 с.

29. Шевченко, Т. Г. Твори: в 5 т. / Т. Г. Шевченко. - Київ : Днiпро, 1978-. - Т. 2 : Поетичнi твори : (1847-1861). - 1978. - 365 с.

30. Шубравський В. Є. Драматургiя Т. Г. Шевченка / В. Є. Шубравський. - 2-ге вид. - К. : Держлiтвидав України, 1961. - 119 с.

31. Шубравський В. Є.. Вiд Котляревського до Шевченка : (Пробл. народностi укр. л-ри) / В. Є. Шубравський ; Вiдп. ред. Є. П. Кирилюк ; Акад. наук УРСР ; Iн-т л-ри iм. Т. Г. Шевченка. - К. : Наук. думка, 1976. - 291 с.

32. Яблонська О.В. Творчiсть Т. Г. Шевченка в критицi i лiтературознавствi (40-60 роки XIX ст.) : Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. фiлол. наук (10.01.01) / Київ. ун-т iм. Т. Шевченка. - К., 1996. - 23 с.

Размещено на Allbest.ru