Власні назви у романі О. Гончара "Циклон"

Загальні відомості про власні назви. Ономастика як об’єкт лінгвістичного опису. Аналіз застосування власних назв у романі О. Гончара "Циклон": прізвища, особові імена, прізвиська, імена реальних осіб та відомих героїв творів мистецтва, асоціоніми.

Рубрика Литература
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 18.11.2011
Размер файла 42,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ І. Загальні відомості про власні назви. Ономастика, як об'єкт лінгвістичного опису

Розділ ІІ. Власні назви у романі О. Гончара «Циклон»

2.1 Прізвища

2.2 Особові імена

2.3 Прізвиська

2.4 Імена реальних осіб та відомих героїв творів мистецтва

2.5 Онімізація загальних імен, апелятивація власних. Асоціоніми

Висновки

Список літератури

Вступ

Звернення до мови творів О. Гончара, письменника, що «кожне слово, кожну фразу…виважує найвищою мірою відповідальності», не випадкове, оскільки його проза - яскраве явище не лише в історії української літератури, а й в історії української літературної мови. «Продовживши традиції жанру, О. Гончар відобразив у своїх творах новий етап її розвитку, збагатив лексику й фразеологію новими відтінками, розкрив і реалізував її глибинні можливості»[10,206].

Осягнути в повній мірі складний поетичний світ О. Гончара, цей колосальний художній концентрат спресованого часу й філософської думки, розколотий, розтерзаний, розбалансований циклонами історії світ людського буття, який художник прагне ідейно та естетично гармонізувати, неможливо без проникнення у внутрішню структуру його творів - мову.

У творах Олеся Гончара, видатного українського письменника, вагоме місце посідають ономастичні мовні засоби. Ономастичний простір творчості Гончара складається з численних власних назв українського ономастикону й іншомовних пропріативів. Найбільш частотними у ньому є антропоніми (прізвища й особові імена) - виразні засоби матеріалізації історико-філософської концепції дійсності й життєвого ідеалу письменника. Їх ми і будимо розглядати.

Антропоніми, як і топоніми та гідроніми, - це документальні фактори у творах Олеся Гончара, шматочки дійсності. Пропущені через свідомість і сферу чуття письменника, вони передають часо-просторовий зріз відтворених подій, несуть у собі відбиток складної діалектики об'єктивного й суб'єктивного в мисленні автора, баченні й оцінці ним змальованих суспільних явищ.

У щоденникових записах воєнних літ численні топоніми України, ойконіми - Харків, Кобеляки, Полтава, Кременчук, Бородаївка, Матронівка, Кіровоград, Калинівка, Семенівка, Первомайськ, Соколівка, Степанівка, Зелені Кошари, Шкарбінка, Малий Козачий Яр, Катеринівка - та гідроніми - Дніпро, Ворскла, Інгул, Дінець, Буг - з документальною достовірністю передають рух наступаючої армії, у складі якої перебував Олесь Гончар. Вони важливі в змалюванні картин горя і страждань, які приніс німецький фашизм на українську землю.

Публіцистична майстерність Олеся Гончара у використанні ономастичних одиниць виявляється у створенні такого збірного факту-образу явищ, ситуацій, соціального типу, який фіксується в суспільній свідомості як загальноприйнятий образ суспільної поведінки й водночас як критерій її оцінки. Частина власних назв з розкриленою автором-публіцистом семантикою, стає не тільки художнім здобутком митця, а й національної культури народу.

У творчості Олеся Гончара можна знайти багато прикладів того, як оніми Україна, Дніпро, семантизуючись, стають уособленням рідної землі, держави, символом таланту й непокірного духу українського народу.

Уживання великої й малої літери у формі множини виділених антропонімів у Гончара пов'язане з емоційним планом сприйняття імені, позитивними чи негативними експресіями. Очевидно, тут знаходять своє відображення традиції символічного використання в художній літературі великої букви на позначення величного, прекрасного в людській особистості, а мала літера відтворює негативне ставлення автора до позначуваних явищ дійсності. До того ж, при переході власної назви в загальну, до мотиву узагальнення ще й долучається відтінок презирства.

Наявність у лексичному складі прози О.Гончара такого об'ємного і різноманітного за способом вираження прошарку, як антропонімія,специфіка семантичної структури та функціонування якої в художньому тексті визначили її виняткову важливість у реалізації авторської концепції світовідчуття і світобачення, розв'язання ним естетичних проблем обґрунтовування ознак індивідуального стилю митця, обумовила актуальність обраної теми.

Власними назвами займались такі мовознавці, як В. Болотов, Д.Г. Бучко, В. Галич, В.О. Горпинич, Ю. Цимбалюк, Е.Б. Магазанік, Л.Т. Масенко, К. Цілуйко, Ю.К. Редько, А.А. Реформатський, С. Роспонд, А.В. Суперанская, М.Л. Худаш і багато інших.

Мета роботи полягає у висвітленні та розгляді власних назв у романі О. Гончара «Циклон».

Для досягнення поставленої мети були сформовані такі завдання:

1.Загальні відомості про власні назви. Ономастика, як об'єкт лінгвістичного опису.

2. Власні назви у романі О. Гончара «Циклон».

гончар циклон власна назва ономастика

Розділ 1. Загальні відомості про власні назви. Ономастика, як об'єкт лінгвістичного опису

Загальна топоніміка розвивалася в минулому переважно як історична та географічна наука. Це закономірно для всіх підрозділів ономастики. Лінгвістична ж її розробка почалася тільки тоді, коли в науці про мову вже усталився історично-порівняльний метод. У цих умовах поряд з питанням про предмет і метод топоніміки поставало питання й про спеціальні методи, які випливають з її специфіки. Своя система прийомів властива й ономастиці, як переважно мовознавчій науці. Питання методології, методу і проблематики ономастики знаходили певне своє висвітлення в численних статтях і розвідках мовознавців, істориків, етнографів, географів, археологів. У зв'язку з питаннями про предмет і метод різних галузей ономастики з'явилися статті і розвідки про походження та склад топонімії різних мов і територій, етимологічний її склад, роль топонімії однієї мови в топонімічній системі інших мов, про запозичені елементи топонімії з інших мов. Значне місце в працях посіли питання класифікації топонімії, топонімічного словотвору. У різних статтях дослідників ономастики ставилися питання про ономастичне джерелознавство, упорядкування ономастичної термінології, ономастичну лексикографію, транскрипцію і правопис власних імен та географічних найменувань.

В статті «Перспективи розвитку слов'янської ономастики» С.Роспонд ставить дальший розвиток слов'янської ономастики в залежність «від широкої історичної і сучасної документації (особливо до мікротопоніміки), її аналізу і синтезу, здійснюваних рівномірно і за певним планом на всій слов'янській території, від необхідних для ономастичних досліджень сучасних і всебічно орієнтованих методів».[39,19] Немає ніяких підстав не врахувати цього і при визначенні завдань ономастики.

В цілому ж дальша робота в цій галузі визначається специфікою предмета і об'єкта ономастичних досліджень - топонімії, гідронімії, антропонімії, етнонімії. Основним об'єктом ономастики є вивчення значення, походження, зміни географічних найменувань, назв водних артерій, країн і народів, особових імен людей, які позначаються своєю специфікою від мови до мови, від території до території; вони посідають специфічне місце в системі лексики мови, і різні їх категорії позначаються у свою чергу особливостями, залежними знов-таки, як від особливостей певної мови, так і від специфічної їх функції в суспільному житті людини.

Кожне власне ім'я або географічне найменування насамперед є словом, структурно-граматично побудованим так, як і всі інші слова мови. Власні імена, як і кожне слово, апелятив, становлять органічний елемент системи даної мови, підлягають її законам і нормам, незважаючи на властиві їм системність і закономірності. Вони є категорією одночасно історичною, географічною і мовною, а тому і їх дослідження можуть успішно здійснюватися тільки комплексно, тобто спільними зусиллями істориків, етнографів, географів і мовознавців. У зв'язку з цим спростовується твердження Е.М. Мурзаєва і В.А. Никонова про те, що «топоніміст не повинен бути лінгвістом або географом, або істориком, він зобов'язаний бути топонімістом». Предмет і об'єкт різних галузей ономастики зобов'язує саме до того, щоб дослідник ономастики, у тому числі і топоніміст, був одночасно і істориком, і етнографом, і географом, і, мабуть, найбільше мовознавцем. Отже, дослідження будь-якого ономастичного явища повинно виходити з урахування історично-суспільної ролі ономастики, зобов'язувати до найщільніших контактів, координації між мовознавцями, істориками, етнографами, географами і археологами.

У свою чергу, дослідники ономастики повинні врахувати і те, що всі галузі самої ономастики можуть вивчатися тільки в їх взаємозв'язку і взаємопроникненні, як у таких же зв'язках досліджуються і всі категорії назв, властиві тій чи іншій галузі ономастики (топоніміки і антропоніміки і т. д.).

Успіх дослідника літературно - художньої антропонімії в з'ясуванні естетичних функцій онімних одиниць залежить від рівня усвідомлення ним діалектики зв'язку між загальними і власними іменами, реальними й створеними творчою уявою письменника, специфіка яких обумовлена приналежністю антропоніма до системи мови (її ономастичної підсистеми) і системи художнього твору. Саме цим визначається логічний і семасіологічний аспекти їх вивчення.

Виявлення інтересу до з'ясування особливостей загальних і власних назв простежується ще з давніх часів. В основу поділу лексем на загальні та власні були покладені такі ознаки, як наявність значення в їх внутрішній структурі та його особливість (загальне й індивідуальне). Одним із основних питань, на яких зосереджувалась увага давньогрецького мислителя Платона, що намагався осягнути природу мови, було питання про зв'язок імен із сутністю позначуваних речей дійсності. І хоча в платонівському діалозі «Кратіл» немає чіткого розділення власних і загальних імен, наявність значення визнавалось і в тих, і в інших. [34, 471-473].

Давньогрецький граматик Діонісій Фракійський ще у ІІ столітті до н.е. визначив, що одні слова є спільними для ряду об'єктів і означають об'єкти взагалі, а інші є індивідуальними назвами.

Англійський логік Дж. С. Мілль, вказуючи на природу значення, дійшов висновку, що власні імена є денотативними - позбавленими значення, а загальні - конотативними - наділеними значенням. На таких же позиціях стояв англійський лінгвіст А. Гардінер. Зовсім протилежної думки дотримувався датський лінгвіст О. Есперсен, який вважав, що власні назви «конотують», вміщають у собі більшу кількість ознак, ніж загальні: чим більше знаєш людину, тим більшим змістом наповнюється його ім'я. Спираючись на здатність власного імені переходити в загальне, цей дослідник доводить існування в них значення. Таким чином, у власних назвах здавна визнавалась семантика, яка, однак, по-різному виявляється в мові та мовленні. [17,70-77]. У значенні ж літературно-художнього антропоніма співіснує в тісному взаємозв'язку лінгвістичне (мовне) й екстралінгвістичне (мовленнєве, асоціативне, контекстуальне…) значення, що визначило специфіку іменування героя твору письменником, функціонування його імені тканині літературного тексту.

О. Суперанська, аналізуючи структуру власного імені в зіставленні із загальним, наголошує зокрема на тому, що власне ім'я, як вторинна назва предмета доповнює й уточнює загальну назву. Саме тому «власні імена можуть бути по-справжньому сприйняті й осмислені лише у співвіднесеності з тими об'єктами які вони називають (апелятивами)». [47,2].

Виходячи з учення О.Реформатського, я зрозуміла лексичне (семантичне) поле імені літературного персонажа так. Це цілий сектор лексики, об'єднаний відношеннями паралелізму (синоніми), контрасту (антоніми), протиставлення, нарощення (переносного метонімічного, синектохічного супровідного значення). Лексичне поле антропоніма - це сфера його існування в системі художнього твору. В залежності від особливостей імені персонажа, його призначення в тексті згідно авторського задуму, семантичне поле антропоніма може включати до свого складу мікроконтекст безпосереднього вживання, контекст усього твору й навіть контекст усієї творчості письменника, контекст епохи.

Як і значення будь-якого омоніма, значення імені персонажа формується на основі інформації лінгвістичного й екстралінгвістичного планів, виявлення якої важливе в з'ясуванні функціональної сфери антропоніма. Лінгвістичну частину значення літературно-художнього власного імені формують його фонетико-лексико-морфологічні особливості, мотиви іменування, специфічне місце оніма в мові, сучасне сприйняття пропріатива, історія імені, етимологія його основи. Склад екстралінгвістичного аспекту семантики імені визначається умовами його існування в суспільстві, історико-культурними асоціаціями, пов'язаними з ним, специфікою зв'язку імені з об'єктом, рівнем відомостей про об'єкт, рисами індивідуальності письменника в іменотворчості, жанрово-стильовими особливостями твору, ідейно-художнім змістом твору тощо.

О Гончар - письменник, якому притаманна велика увага до семантичного наповнення слова. Саме тому надзвичайно цікавим стає процес виявлення специфіки використання власних назв у його творчості. У складному художньому світі прозаїка, у якому мелодійні звуки тронки злилися з гуркотом сучасної автостради, ніжні фарби ранкової зорі переплелась із барвами розбурханих заграв циклонів, ім'я персонажа з-поміж усіх лексичних засобів відзначається особливою поліфункціональністю, з обов'язковим контекстуальним виділенням однієї з функцій, що характерно для творчої манери цього митця.

Розділ ІІ. Власні назви у романі О. Гончара «Циклон»

2.1. Прізвища

Прізвище персонажів - найбільш об'ємний антропонімний клас у прозі О. Гончара. Субстантивність і семантична специфіка цих власних назв у художньому тексті обумовлюють широкий лексичний діапазон їх вираження і структурну різноманітність. Екстралінгвістичність таких пропріативів, їх зв'язок з описаними письменником реаліями життя, проблематикою його творів, динамікою авторською концепції художньої дійсності визначили своєрідність еволюції прізвищевого словника О. Гончара. У своїй власній іменотворчості митець орієнтується на семантико-структурні типи прізвищ реального українського антропонімікону.

В романі «Циклон» письменник включає різноманітні лексичні групи прізвищ. Винятковою виразністю, відзначаються оніми утворені лексико-семантичним способом: Віхола, Лимар, Корчма, Злий та ін.

Естетичне значення більшості з названих прізвищ мотивуються в мікроконтексті безпосереднього їх уживання. Наприклад: У Віхоли, героя роману «Циклон», німецького запроданця, «все обличчя - м'ясисте в червоних прожилках старості - всміхається теж, і тільки в очах незникаючий холодок, від якого стає не по собі кожному, кого він торкається» (IV, 365); він «крутій із крутіїв!..Ввійшов в силу…Нічого не скажеш: зумів, перекрутивсь» (IV, 367); «Од Віхоли цього не приховаєш. Але мовчить. Бо вітри фронтів - їх наперед не вгадаєш: куди ще повернуть? Погода життя не стійка. Двигіт фронтів… робив із Віхоли ніби чутливий барометр (IV, 405)».

Колосовський, Духнович - надзвичайно важливі в реалізації гуманістичного потенціалу твору, у філософських роздумах письменника. Так, у прізвищі Колосовський О. Гончар прагне актуалізувати внутрішню структуру оніма шляхом установлення семантичних зв'язків прямого й переносного значення апелятива колос з асоціативно-контекстуальним значенням імені героя. Це простежується у вказівках на зовнішність персонажа, особливість його характеру. «Я з тих наївних, - нахмурився Богдан, які вірять у зірки. І в сонце…І в таких, як ви. Вірю в незнищенність» (IV, 421); «наперекір усьому існує ж таки спадкоємність людського в людині. Є воно, діє, ще різкіше виявляє себе в критичні хвилини, - думав Колосовський» (IV, 536). Контекстуальне значення прізвища Колосовський ще більш посилюється включенням до його лексичного поля варіантних форм іменування - асоціоніма-референції Головний та прізвиська Колос. Мотивація прізвища Колосовський дає можливість простежити контамінацію між мікрообразом і макрообразом у художньому тесті як обумовлене авторським прагматизмом ім'я героя поступово семантизуючись через конотати, переростає в образ-символ.

Посиленою функцією наділені прізвища героїв утворені від імен відомих персонажів національного фольклору - Байда, Мамай - в іменуванні Байдашного командира патріотичного загону в тилу ворога (IV, 423) і Мартина Мамайчука, колишнього героя -севастопольця, інваліда. Сугесції, навіяні образами відомих денотатів, є провідними у формуванні семантики цих прізвищ та визначені їх релятивно - атрибутивних сем - людина самовідданої мужності, людина невгамовної енергії.

Серед прізвищ персонажів роману чимало суфіксальних утворень. Включаючи до свого складу типові форманти національних антропосистем, вони у своїй переважній більшості ідентифікують героя за його національною приналежністю. У О. Гончара можна відзначити порівняно невелику групу квалітативних прізвищ, естетична вартість яких ґрунтується на наявності в їх морфологічній структурі експресивно забарвлених суфіксів, що в комплексі з особливостями значення твірної основи формують емоційно-чуттєву сферу художнього образу.

Майстерно підключений автором експресивний компонент імені персонажа вносить до його семантичної структури атрибутивні ознаки, формує в конотативному наборі сем таких антропонімів асоціації «приємний - відразливий», «хороший - поганий». «Товстунець» редактор Пищик, до того ж, має ще й прізвисько Малюпусінький (IV, 480).

Деякі прізвища в іменуванні персонажів О.Гончар використовує як виразний засіб їх негативної оцінки. Цьому сприяють у їх морфологічному складі форманти з відтінком згрубілості й зневаги (презирства): Верещака (IV, 423, 424, 508, 510).

У прозі О. Гончара нараховано 27 прізвищ типу composite. Складання основ і словоскладання - це один із найдавніших способів творення антропонімів. Відомі ще з до християнських часів складні власні імена становлять собою найбільш стародавню групу в східнослов'янській антропонімії. Імена - композити, яких чимало зафіксовано в сучасних українських словниках власних імен людей, утворені за зразком давніх особових імен та прізвиськ. Антропонім Полобояринов виступає яскравим засобом сатиричного змалювання в романі «Циклон» (IV, 368).

2.2 Особові імена

Багатство репертуару чоловічого й жіночого іменникa представлене особовими іменами героїв роману О. Гончара. З усіх антропонімв вони особливо чутливі до стилістичних барв, що витікає з їх лексичної специфіки на рівні мови.

Найповніше ілюструються імена, утворені суфіксацією та усічено- суфіксальним способом: Ганнуся. Функції повних і неповних імен у художньому тексті мають різноплановий характер. З одного боку, вони передають соціальну, офіційну, неофіційну сферу їх вживання, з іншого - виражають емоції, психологічний стан персонажів: «Виходили солісти, з-помііж них і Капа, яку оголосили Капітоліною, і це вразило, викликало подив у Решетняка: - О, так би й не знав, що наша Капа-Капітоліна». (IV, 457).

У творчій лабораторії О. Гончара піддавались обробці не лише семантика власних імен, а й їх прагматика. Диференціація антропонімних варіантів імен героїв творів проводиться автором у строгій відповідності зі статусом іменуючого й іменованого, їх соціальною характеристикою, ситуацією спілкування. Формульність і деривація вжитого письменником антропоніма, передаючи сферу його використання в соціальному просторі мови, національну й локальну відзначеність, часову приуроченість, рівень сучасності й активності використання імені, стають важливим емоційно-оцінним компонентом у структурі його значення на шляхах формування цілісного художнього образу.

Дистантна в синтагматичному плані варіантна номінація окремих головних персонажів може бути проілюстрована так: Богдан Колосовський, Колосовський, Колосовський Богдан Дмитрович, Богданчик, Колос, Головний.

Полііменність як своєрідна антропонімна синонімія широко використовується О.Гончаром для всебічної характеристики персонажа через ситуацію мовлення, ставлення до нього інших героїв, що сприяє посиленню не лише інформативності, а й емоційній наснаженості художнього тексту. Достатньо лише глянути на розгалужену сітку парадигми варіантних антропонімних форм в іменування героя, щоб, навіть не читаючи твору, скласти враження про зовнішні та внутрішні якості денотата. Його місце в соціальному полі суспільства, вікові особливості, емоційну оцінку його діяльності. В антрпотворчості О.Гончара варіантність компонується на рівнях формальності власного імені, антропокласем, повноти вираження морфологічної структури, емоційно-оцінних дериватів. Прізвиська - Нептун, Ной; асоціонім - Людина.

Особливою строкатістю відзначаються парадигми головних персонажів, куди поряд з прізвищами і особовими іменами з різними повними, усіченими та демінутивними формами входять прізвиська і, що характерно для творчості О.Гончара, асоціоніми (Головний, Людина), які дозволяють автору у типізацію образу піднятись до рівня філософських узагальнень.

Пропріатив з атрибутом-субстантивом прикладки вказують на: риси характеру героя; його національність - Давид-кавказець; соціальний стан - Огей-сеньйор.

2.3 Прізвиська

Порівняно невелику, але естетично вагому групу антропонімів в іменослові О.Гончара становлять прізвиська. Цей клас пропріативів відзначається об'ємними характеристичними ресурсами у виділенні зовнішніх і внутрішніх ознак персонажа.

Генетично прізвиська належать до найдавніших антропонімів, що лягли в основу українського прізвищевого іменника. Це «знаки поглядів і звичаїв народу». На відміну від усіх інших антропонімів у них у найбільшій мірі виявився «творчий дух народу, який у ясніших і чіткіших формах відображений у піснях, прислів'ях, приказках».

Семантичний трикутник цього пропріатива включає прізвисько, референт і поняття про референт у свідомості іменуючого. Структура внутрішньої форми прізвиська ґрунтується на основі лексичного значення апелятива або асоціативного значення імені історичної особи, від яких воно походить.

В антропоніміконі О.Гончара прізвиська відзначаються різноманітностю за своєю будовою та способом творення. Індивідуальну ознаку в іменотворчості письменника визначили прізвиська, що походять від імен історичних осіб та героїв відомих творів мистецтва: Цицерон, Ной, Колумб, Шаміль та складені прізвиська: Ягуар Ягуарович, Випадковий Випадок. Складені прізвиська утворені шляхом розгортання одночлена до дво- й багаточлена за рахунок включення до антропоструктури означень.

Релятивно-квалітативні прізвиська характеризують героя: за його зовнішністю - Малюпусінький, Колба; за відношенням до особового імені чи прізвиська денотата - Хомичок (від Фомін), Колос (від Колосовський).

Найбільшу групу становлять прізвища, що вказують на внутрішні якості героя й утворені шляхом метафоричного переосмислення значення апелятива-етимона: Ягуар.

Прізвиська героїв виникають на переплетенні кількох причин мотивації. Зрозуміло, що прізвисько, свідомо обране автором, крім виразної характеристики референта, виконує ще ряд естетично вагомих співфункцій. Наприклад, ім'я Колумб указує на «гірку іронію долі оточенців».

О. Гончар продемонстрував усі можливі способи творення прізвиськ: усічення офіційного прізвища (апокопа Колос від Колосовський), зміщення літературної антропонімної норми (Ягуар Ягуарович), переосмислення імен реальних осіб, лексикалізацію словосполучень.

2.4 Імена реальних осіб та героїв відомих творів мистецтва

В антропоніміконі О. Гончара виділяється досить різноманітний і об'ємний шар онімів - імена реальних осіб та персонажів відомих літературних творів і фольклору.

Данте, Тарас (Шевченко), Арістотель, Сталін, Лінкольн, Кеннеді, Джонсон, Уіло, Освальд, Бортнянський, Ведель, Бах, Овідій, Франко, Пушкін, Сковорода, Чапай, Ленін, Мікеланджело, Довженко, Заньковецька, Бучма, Яворницький, Хемінгуей, Даждьбог, Ярило, Мона Ліза, Ромео і Джульєтта, Геракл, Фауст, Лолобріжджида, Офелія, Дон Кіхот, Мамай, Іуда Іскаріот.

2.5 Онімізація загальних імен, апелятивація власних. Асоціоніми

У поетичному світі О.Гончара, різноманітному його ономастиконі, непоодинокі художні тропи, утворені шляхом переходу загальної назви у власну (онімізації апелятивів). Незвичність графічного зображення апелятивної лексики з великої літери посилює чуттєво-образне сприймання літературного твору, спонукає читача до роздумів, пошуків художньої істини.

Закономірним є те, що в пошуках шляхів передачі складних реалій наших днів, протиріч і суперечностей навколишньої дійсності, відтворення неоднозначного внутрішнього світу людини письменник активізовує умовно-символічні художні засоби, серед яких помітне місце посідають онімізовані апелятиви.

У синтезованому вигляді онімізовані апелятиви у творчому здобутку письменника можна представити так:

І.Однокомпонентні антропонімні утворення:

1. Іменнники: лицар Камери, Світло, Океан, Неволя, Подвиг і Сумнів, Баланда, Черпак, Багно.

2. Субстантивовані частини мови: Головний, Одержима (прикментники).

ІІ. Двокомпонентні антропонімні утворення:

1. Іменник + іменник: ніч Свисту.

2. Прикметник + іменник: Добра Людина, Холодна Гора, Високе Відродження, Людська Ріка.

3. Іменник + займенник: Мати Чиясь.

4. Прикметник + субстантивований прикметник: Великий Німий.

ІІІ. Трикомпонентні антропонімні утворення:

1. Іменник + іменник + іменник: Держава Наруги і Зла.

2. Іменник + прикметник + іменник: Образ Людської Ріки.

Використання цього лаконічного й компактного художнього засобу вираження філософських і суспільно етичних проблем Гончаром - прозаїком наближає стилістику його творів до поетичних, наочно підтверджуючи думку багатьох дослідників про те, що цей письменник - поет у прозі. Я теж дотримуюсь цієї думки.

В романі «Циклон» онімізовані апелятиви надають художнім образам публіцистичного звучання, зв'язку з животрепетними проблемами сьогодення, співзвучності зі світовими подіями.

Онімізовані апелятиви, обрані з роману «Циклон», я віднесу до розряду антропонімів, оскільки вони в художньому тексті стають іменами персоніфікованих (уособлених) явищ великого узагальнення. Крім того, значна частина з перерахованих лексем у своїй первинній семантиці має інваріантне значення `людина', яке, незважаючи на прирощення різноманітних конотативних відтінків, є головним у творенні образів - символів та образів - алегорій.

Асоціонім, в основі якого лежать лат. associatio - з'єдную, зв'язую і гр. onyma - ім'я. І хоча поза визначенням залишилась близькість слова саме до імен людей, бо називає воно олюднені явища й поняття, термін підкреслює головне: здатність графічно виділеної лексеми викликати в уяві читача зчеплення (поєднання) різних асоціацій, пов'язаних із значенням мотивуючого апелятива, контекстом твору, епохою тощо, які лежать в основі формування образу великого філософського узагальнення.

Асоціонім діалектично поєднує в собі емоційне й раціональне, загальне й індивідуальне, обумовлені особливостями психології творчого мислення митця, рівнем його майстерності. Випадки одиничного, оказіонального вживання прозаїком асоціоніма в художньому тексті ми розцінюємо як результат художнього натхнення, коли у спробах возвеличити прекрасні людські якості, рука письменника підсвідомо виводить слово з великої літери: Людина, Добра Людина, Наша, Героїня, Вільна Любов. Там же, де часто вживаний асоціонім переростає в наскрізний образ-символ, що пронизує весь твір, усю творчість письменника (Світло, Океан, Майстер, Мадонна) раціональне у виборі цього художнього засобу є домінуючим.

Асоціонім являє собою надзвичайно складне художнє явище. У зв'язуванні його естетичних функцій ми повинні виходити з розуміння цього своєрідного оніма, як одиниці насамперед трьох мовних рівнів: графемного, інтонаційного, лексико-семантичного. Отже, особливості вживання великої букви, акцентуаційне виділення слова, семантичні зміни, які переживає воно в контексті твору, повинні бути в полі зору дослідника. А першим поштовхом до усвідомлення реципієнтом відповідної інтонації і смислової вагомості слова є прописна літера.

Серед асоціонімів іменникового типу, в ядерній зоні семантичного поля яких лежить інваріантна сема `людина з певними ', в окрему групу виділяються оніми, що походять від субстантивованих прикметників: Одержима.

«Золотий Тік, і хори Бортнянського, і поеми Одержимої, які ти студіювала в десятому класі, - все це не забудь, стаючи під юпітер», радить Сергій-оператор молодій артистці. Функції асоціоніма-алегорії Одержима не обмежується звичайною номінацією. Пов'язуючись сегусціями Лесі Українки, будучи втіленням прекрасної людської якості, асоціонім Одержима - це нагадування актрисі Ярославі, якою треба бути перед об'єктивом кінокамери. До того ж ужитий поряд з іменем історичної особи композитора Бортнянського, а вище - давньоруського князя Осмомисла, він передає той «дух давнини», який необхідно артистці увібрати в себе, воскресити силою своєї уяви. Таким чином, асоціонім Одержима є важливим елементом структури художнього хронотопу, що охоплює проміжок часу від періоду Київської Русі до 20 ст.

В осмисленні художнього образу Матері Чиєїсь увагу читача привертають структура котоніма, семантико - морфологічні особливості його складників, пост позиційне знаходження займенника - означення: «Високу, статечну, її не доймали розпитами, жінки подорожні навіть імені її не знали, просто казали: Мати Чиясь… - Василенко! І їх встало кільканадцять. В лахмітті і бруді. Стоять, ждуть, світять страдницькими до Матері. Тільки ж сина її між ними нема! …А вона вибрала найнужденнішого, хворого узбека, що ледве на ногах тримався: - Оце мій син. Забрала і повела».

Мати Чиясь, якогось полеглого на Дніпрі українського воїна, яка пройнялася болем і співчуттям до страждань хворого узбека, врятувала чужого сина, просто людського сина, у страдницьких очах полонених стає Матір'ю. Через способи референції героя (Мати Чиясь - Василенко - Мати) можна простежити коріння національного й інтернаціонального в художньо-філософському мисленні митця. Образ алегоричного уособлення всесильної материнської любові асоціативною близькістю до біблійного образу Матері входить за межі фабульного хронотопу роману «Циклон».

У контексті творчості О. Гончара знаходимо художній образ, що за формою та змістом тяжіє до асоціоніма Мати Чиясь, конкретизуючи його. Це образ Жінки в сірому в однойменному оповіданні письменника, написаному значно пізніше за роман «Циклон». Хоча у формі номінації героїні лише перше слово пишеться з великої літери («Мало хто й знає, що вона - Марія Несторівна, все більше - Жінка в сірому…» (172), неузгоджене означення «в сірому» теж сприймається як елемент складеного імені. Слово Жінка з великої літери вжите тільки один раз там, де мова йде про такі живучі людські якості, як вдячність і пам'ять. Цей асоціонім за семантичною об'ємністю нами ідентифікується як символ, що вбирає до свого лексичного мікрополя і зміст алегоричного образу Матері Чиєїсь (є у героїні син-офіцер), і втілення материнського ставлення до чужих синів-будбатівців (Ахмеда, Саїда із Душанбе, Василя), і вдячну пам'ять про загиблих у роки війни, і жіночість у прагнені занедбаний куточок природи у квітучий сад.

Багно, Черпак, Баланда, Камера - однокомпонентні асоціоніми іменникового типу, апелятиви яких означають конкретні поняття.

Сергій Танченко, який у дні розбурханої стихії «не думав про себе, не жив собою, думав лише про інших, і кожна мить буття для нього, як ніколи, була важливою, значною, неповторною», малювався декому «як лицар Камери, як митець, що, озброєний тільки чутливістю плівки, пішов на двобій із циклоном. У контексті роману інваріантне значення апелятива Камера (позначення невід'ємного атрибуту кінооператора) трансформує до уособлення високого кіномистецтва взагалі.

Повністю переосмислюється загальномовне значення апелятивів асоціонімів Баланда, Черпак, Багно: «І чим не володіння? Чим не райх! Є тут князівство Баланди, де панує диктатура Черпака, і лихо том, хто відважиться стати вдруге до черги,.. є тут герцогство дизентерійного Багна». Оніми, вжиті в роздумах Богдана Колосовського в поєднанні зі словами князівство, диктатура, герцогство, свідчать про особливості мислення студента-історика, якому «ця класифікація близька». Новоутворені власні назви персоніфікуються, набирають алегоричного уособлення безрадісного й приреченого життя військовополонених у концентраційному таборі, де окупанти намагаються витравити їх людську гідність, перетворити в худобину й рабів. Конотоніми Баланда, Черпак, Багно увиразнюють значення складеного асоціоніма Холодна Гора.

Група асоціонімів, денотативне значення яких - абстрактне поняття, представлене різними за морфологічними ознаками лексемами:

1. Субстантивовані прикметники, дієприкметники - Невідкладне, Наростаюче;

2. Субстантивовані займенники - Наше;

3. Іменники - Неволя, Океан, Всесвіт, Подвиг, Час, Сумнів, Світло.

Найбільш повно смислові нюанси й відтінки провідного у творчості О. Гончара образу світла розкриті в «Циклоні», де з-поміж усіх творів цей символ представлений асоціонімом. Багатозначна лексема світло в цьому романі дуже важлива й вагома у вирішенні проблем морально-етичного плану через протиставлення світла з тьмою, темрявою в підступних зрадницьких душах солдатів гітлерівського вермахту та у формування цілісного світлоносного образу Сергія Танченка, зокрема психологічного вмотивування його роздумів про незнищеність людини: «Хотів би, щоб ось тут моя камера передала внутрішню незруйнованість людини, - каже Сергій-оператор…- що підтримувало вас у тому пеклі, де точився, здавалось би, зовсім нерівний бій між людським і тваринним, де оголений дух людини змагався з кривавим багном, з власною розпукою, долав сліпу силу інстинктів» (IV, 355). «Оте світло прибою, що знизу осявало хлопчика і що відкрило нам його загадкову, як у Мони Лізи, усмішку…Хіба само воно не є для нас чудом? Світло - це сама загадковість, принаймні для мене! Дивовижний, найблагородніший вид матерії, вияв її найдосконаліший…Границя її можливого руху. Неперевершене в швидкості…Воно - хвиля, і частка…І, можливо, ще щось…Вершинний самовияв природи, її шедевр! Зігріває і пестить…Кажемо ж: Світло розуму. Світло любові. Світло надії…Я хотів би знімати фільм про Світло! Про Світло, як таке. Так би й стрічку назвати: «Світло!»? «А якщо вже ми вирішимо робити фільм про Світло, то хай це буду стрічка про внутрішнє Світло людини…» - резюмує думки Сергія режисер Богдан Колосовський («Циклон», IV, 319-320).

Лексема Світло, пройшовши шлях від найменування фізичного явища до уособлення філософської, морально - етичної категорії, переживає значну трансформацію у своїй внутрішній формі й переростає в асоціонім-символ. У лексичному мікропорі образу-асоціоніма Світло через семантичну опозицію світло-Світло, кожен член якої має розгалужену сітку прирощення стилістичних значень, формується узагальнено-філософське розуміння символу, як `внутрішнє світло людини', до усвідомлення якого протягом твору та у цитованому уривку письменник поступово готує читача.

Докладний аналіз внутрішньої форми лексеми Світло виявив важливу ознаку концептуального плану художнього світу О. Гончара: розуміння духовної краси через усвідомлення її як невід'ємної частини природи, всесвіту, космосу. Саме на такій життєстверджуючій, високій ноті виписана остання сторінка найбільш філософського у творчості письменника роману: «Світло оце все проймаюче. Мабуть, тільки воно й не стане тліном. Силу, що творить, силу сонця й непогасних вчинків людських - хіба її вбити циклонами?»

Філософському обґрунтуванню, психологічному вмотивуванню проблеми людського буття у фашистській неволі в романі «Циклон» служать асоціоніми-алегорії Подвиг, Сумнів, Неволя: «Рядовий Решетняк…Один із безлічі загнаних сюди, за колючий дріт. Уже він тут ні герой, ні боягуз. Просто нещасна людина, табірник, виснажений…Уночі, коли Подвиг спить, приходить Сумнів. Не один, хмара, стовписько їх, Сумнівів, в'ється довкола Решетняка, здається, здолають його» (332); «Що тут можна? - нахилившись, розмірковував професор. - Можна хіба що писати, на німецький кшталт, трактат про Неволю. Піддати цей стан, так би мовити, спектральному аналізу, обмислити саму природу Неволі…» (332).

У «Циклоні» О.Гончара метафора ріка багатозначна. Це й змалювання за схожістю вулиць («Впізнаєш ріки вулиць, обриси кварталів», це й відзначення плинності людського життя (ріка Часу), і, нарешті, уособлення самого людського життя: «за фільмувати б коли-небудь в образі ріки саме людське життя - від його витоків до гирла», розмірковує режисер Богдан Колосовський. Вкладаючи в уста героя роману - актриси Ярослави - слова Л. Толстого «люди як ріки», письменник дає читачеві «ключ» до розуміння підтекстового значення асоціонімів Океан (контекстуальний синонім - Світовий океан як уособлення всесвіту, людства, вічності) та Образ Людської Ріки: « - Толстой десь сказав: люди як ріки, - почувся задумливим голос Ярослави. - Наче про Сергія сказав; «Ця ріка, вона теж як людина: сягнула свого апогею, вибухнула повінню світла і саме тепер, коли світлом мудрості осяяна, в спокійних розтоках гирла мусить завершувати свій плин…Уже стає Океаном» (563).

У романі «Циклон» Океан - епізодичний «персонаж» у філософському пейзажі, яким завершується твір, де велика буква - фрагмент узагальнюючого символічного змісту цього персоніфікованого образу, такого важливого в роздумах письменника про смисл людського життя, нерозривність зв'язку людини й природи.

Простеження контекстуальних зв'язків між асоціонімами О. Гончара, що відображають концептуальність його художнього осмислення, змушує нас порушувати послідовність в описі цих яскравих образотворчих засобів у доробку письменника. Звернемось до аналізу асоціоніма Образ Людської Ріки, в основі якого лежить переосмислення семантики лексеми ріка. Через нарощення конотативних значень у внутрішній формі цього складеного оніма, а саме: ріка горя, безкінечна людська ріка, ріка людей, сіра лавина людських життів, безліч понурених доль, безліч зарослих облич, безліч розпечених дум і світів, - твориться колоритний повнокровний образ людського життя, горя народного: «Отже, стрічка…Образ Людської Ріки, важкої ріки горя, міг би вперше з'явитися тут. Сухими, безводними балками тече безкінечна людська ріка…Тече й тече вона, ріка людей, сіра лавина людських життів…По полинах. По тернищах. По вигорілому стирлованому дну байраку - безліччю чиїхось понурених доль, зарослих облич, розпечених дум і світів….» Уривок, узятий з невеликого, обсяг якого становить 16 рядків, четвертого розділу роману. Це ліричний відступ, де особливо відчутно, як голос героя й самого письменника, ветерана війни, злились в один, де професійний погляд кінорежисера на людську ріку десь «згори, з літака» об'єднався з «планетарним» поглядом автора роману на пережите минуле.

Тричленний асоціонім - своєрідний перефраз Образ Людської Ріки,- кожен компонент якого додає вагомі штрихи до алегоричного персоніфікованого образу людського життя, важливий у здійсненні переплетення хронотопних пластів сучасного й минулого в сюжеті твору, адже наступний розділ - це розповідь про концтабір. Космічне «бачення», на яке настроєний уже реципієнт, продовжується: «Гора над містом. На горі - тюрма. В тюрмі - ми» (325).

У цьому ж стилістично-емоційному струмені виписаний і образ Холодної Гори. Первісно вжитий як реальний топонім на позначення місця знаходження одного з найбільших концтаборів в Україні (дійсно, такий топонімічний об'єкт зафіксований у Харкові), де сто тисяч безіменних полонених «повержені у нічогість», приречені на вимирання, онім Холодна Гора в контексті роману «Циклон» переносить складні семантичні зміни. Його денотативне значення ускладнюється нарощенням додаткових конотацій: 1. Держава у сприйманні полоненого Колосовського, колишнього студента-історика, що намагається «збагнути цю карликову і водночас гігантську державу Холодної Гори»; 2. Планета в художньому задумі оператора Сергія Танченка зняти тюрму як «планету Холодної Гори, планету ще криваву, пожежну, чадну.., подати її з космічного польоту, ніби з ілюмінатора космічного корабля»..

Як бачимо, безіменність в антропонімійному просторі О.Гончара - важлива стилістична фігура, яка сприяє естетичному освоєнні суперечливої дійсності. Видатний прозаїк ускладнив традиції використання цього важливого художнього прийому в українській літературі філософськими вимірами людського буття.

Висновки

Імена дійових осіб у творчості видатного прозаїка - винятково цінний компонент у системі образотворчих засобів, що доповнює й конкретизує наші уявлення про художній потенціал письменника. Антропонім, у використанні якого помітні цілеспрямованість, прагматизм, займає особливе місце в архітектоніці твору. Акумулюючи свою естетичну енергію, ім'я героя, стає виразним провідником авторських ідей, вагомим концептом у створенні митцем художньої моделі реальної дійсності. Як свідчить антропонімія митця, ім'я-бірка у реальному іменнику, будучи найменням персонажа літературного твору, є своєрідним «паспортом» героя, де подані відомості про його національність, місце й час народження, його «портретом» з підтекстовим посиленням рис зовнішності людини та її внутрішнього світу. Імена героїв у творчості письменника - це не лише «дзеркало», в якому відтворились реалії суперечливої дійсності з її позитивними й негативними проявами, а й своєрідне мірило духовності героїв, моральності суспільства.

Імена літературних персонажів О. Гончара у романі «Циклон» становлять собою специфічну, ієрархічно збудовану антропонімну систему. Аналіз власних назв засвідчив уважне ставлення митця до вибору імені героя, а також надзвичайно складну динаміку свідомого й інтуїтивного в художній лабораторії власного імені. Хоча внутрішня форма слова містить в собі національні риси, проникнення в структуру антропоніма дозволяє нам судити про ускладнення його змісту в творчості О.Гончара загальнолюдськими вимірами.

Як показують статистичні підрахунки, виявлення індивідуальності у творчості митця еволюціонує в напрямку ускладнення стилістичної палітри творів активним використанням образно-функціональних можливостей, перш за все, асоціонімів, імен історичних осіб, номінаційних комплексів «пропріати + прикладка», форм множини антропонімів.

Розгляд усього антропонімікону О.Гончара в романі «Циклон» дало можливість виявити прихильність митця до окремих імен, що загалом допомагає формуванню його цілісного естетичного ідеалу. О.Гончар через імена своїх героїв, котрі так полюбилися читачам, сприяє поширенню в їх мовленні колоритних і мовозначних імен, які здавна вживалися серед народу, а звернення письменника до сторінок історії українського іменника - формуванню антропонімічної культури.

Мета роботи і поставлені завдання виконано, творчість письменника залишається актуальною, дуже приємно було розглядати творчий доробок, зокрема власні назви у романі «Циклон» такого великого митця, який створив окремий світ власних назв.

У слові О. Гончара - «начебто прихована від стороннього ока енергія..., запаси її щедрі, ми постійно черпаємо цю енергію, а вона так і зостається невичерпною, бо її наділено секретом тривалості, незнищенності, зарядженості». Ці слова Є. Гуцала з повним правом можна віднести до антропонімікону О. Гончара, у дослідженні естетичної зарядженості якого ще криються невичерпні можливості.

Список літератури

1. Бабишкін О. Олесь Гончар. - К. 1968. - с.114

2. Бажан М. Слово написане світлом \\ Слово про Олеся Гончара. - К. 1988. - с.37

3. Бевзенко С.П. Із спостережень над старокиївською антропонімією \\ Давньоруська ономастична спадщина в східнослов'янських мовах. - К. 1965. - с.55

4. Белецкий А.А. Лексикология и теория языкознания (ономастика). - К. 1972. - с.206

5. Білодід О.І. Граматична концепція О. О. Потебні. - К. 1977. - с.31

6. Богуцька Г.І. Розповідають назви птахів \\ Культура слова. 1979. № 16 - с.66-70

7. Боднарский М.С. Словарь географических названий. Изд. 2. - М. 1958

8. Болотов В.И. К вопросу о значении имени собственного \\ Восточнославянская ономастика. - М. 1972. - с.133

9. Бучко Д.Г. Принципи номінації в топонімії України \\ Українське мовознавство. - К.: Либідь. 1991. Вип. 18. - с.66-73

10. Галич В.Антропонімія в творах Олеся Гончара - Луганськ. 2002. - с.125, 138, 159-206

11. Гончар О. Літературна крамниця. - Х.: Ранок. 2001. 67. - с.68

12. Горобець В.Й. з історії назв кольорів українській мові \\ Культура слова. 1977. № 12. - с.56-65

13. Горпинич В.О. Проблеми нормування від топонімічних прикметників \\ Культура слова. 1977. - с.69-72

14. Горпинич В.О. Складні випадки відмінювання топонімів \\ Культура слова. - К. 1987. - с.81-87

15. Гуцало Є. Влада таланту \\ Слово про Олеся Гончара. - К. 1988. - с.134

16. Драч І. Олесь Гончар - на відстані серця \\ Слово про Олеся Гончара. - К. 1988. - с.146

17. Есперсен О.Философия грамматики. - М.,1958. - с.70-77.

18. Жулинський М. Олесь Гончара: творчість як доля \\ Українська мова та література. - К. 1991. № 11. - с.55

19. Карпенко О.А. Топоніміка і її місце в лексичному складі мови. Лекція. - Чернівці. 1962. - с.5

20. Карпенко О.П. Метафоричні гідроніми \\ Семасіологія і словотвір. - К. 1989. - с.63-67

21. Керста Р.Й. Українська антропонімія. Чоловічі іменування. - К. 1966. - с.87

22. Ковалик І.І. Про ономатизацію, трансономатизацію і деноматизацію \\ Республіканська ономастична конференція. - К. 1969. - с.6

23. Критенко А.П. До теорії власних назв \\ Ономастика. - К. 1966. - с.16-28

24. Курилович Е. Очерки по лингвистике. - М. 1962. - с. 252

25. Лісовий І., Цимбалюк Ю. Про деякі власні імена латинського походження в українській мові \\ Українське мовознавство. 1976. №4. - с.99-101

26. Магазаник Э.Б. Онома-поэтика или «говорящие имена» в литературе. - Ташкент. 1978. - с.47

27. Масенко Л.Т. Українські імена та прізвища. - К. - с.7

28. Масенко Л., Цілуйко К. Про що розповідають географічні назви \\ Мова. Людина. Суспільство. - К. 1977. - с.237-244

29. Мельхеев М.Н. Географические імена. Топонимический словар. - М. 1961. - с. 87

30. Михайлов В.М. Собственное имя как стилистическая категория в русской литературе. - Луцк. 1965. - с.50

31. Олійник Б. Від кореня народного \\ Слово про Олеся Гончара. - К. 1988. - с.127

32. Олійник Б. Заклинання вогню. - К. 1978. - с.51

33. Півторак Г.П. Власні імена людей у Київській Русі \\ Культура слова. 1982. № 23. - с.69-72

34. Платон. Твори: В 3 т. - Т.І. - М., 1968. - с.471-473

35. Погрібний А.Г. Олесь Гончар. - К.: Дніпро. 1987. - с.79

36. Редько Ю.К. Географія основних типів прізвищ \\ Питання ономастики. - К. 1965. - с.77-85

37. Редько Ю.К. Сучасні українські прізвища. - К.: Наукова думка. 1966. - с.17

38. Реформатский А.А. Введение в языковедение. - М. 1967. - с.147-148

39. Роспонд С. Перспективы развития словянской ономастики. - М.: Вопросы языкознания. 1952. № 4. - с.19

40. Семенчук І.Р. Олесь Гончар - художник слова. - К. 1986. - с.258

41. Семищев А.М. Происхождение русских фамилий, личных имен и прозвищ \\ Избранные труды. - М. 1968. - с.107

42. Сергеев И.В. Тайна географических названий. - М. 1963. - с. 37

43. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. - К. 1986. - с.86

44. Слово про Олеся Гончара. - К. 1988. - с.630

45. Сологуб Н.М. мовний світ Олеся Гончара. - К. 1991. - с.3

46. Суперанская А. Структура имени собственного. - М. 1969. - с.9

47. Суперанская А.В. Как вас зовут? - М.: Наука. 1964. - с. 2

48. Суперанская А.В. Что такое топонимика? - М.: Наука. 1985. - с. 143

49. Суперанская А.В., Суслова А.В. Современные русские фамилии. - М.: Наука. 1981. - с.83

50. Унбегаун Б.О. Русские фамилии. - М.:Прогресс. 1989. - с.237

51. Ушаков Н.Н. Прозвища и личные неофициальные имена \\ Имя нарицательное и собственнное. - М. 1978. - с. 156

52. Фридрак В.Б. Українські прізвища-композити \\ Культура слова. 1979. № 16. - с.70-79

53. Хенгст. К. Теория и методика ономастических исследований. - М. 1986. - с.103-109

54. Худаш М.Л. З історії української антропонімії. - К. 1990. - с.67

55. Цілуйко К.К. Основні питання розвитку української топоніміки. - К. 1957. - с.171

56. Цілуйко К.К. Українська топоніміка напередодні Міжнародного з'їзду славістів. Зб. « Питання топоніміки та ономастики». - К. 1988. - с.134

57. Черняхівська Є.М. Складні топонімічні назви \\ Питання українського мовознавства. - Львів. 1962. - с.142-150

58. Чучка П.П. Антропонімія Закарпаття. - К. 1989. - с. 24

59. Шульгач В.П. Топонімічні метаморфози \\ Культура слова. - К. 1987. - с.77-78

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поетичний світ Олеся Гончара. Нарис творчості. Шлях Олеся Гончара в літературі - це шлях безперервних пошуків. Кращі твори Олеся Терентійовича Гончара - справді народного письменника - стали окрасою українського мистецтва.

    реферат [11,1 K], добавлен 11.10.2002

  • Вивчення біографії Олеся Гончара - визначного українського письменника, політичного та громадського діяча, духовного лідера української нації. Аналіз його письменницької публіцистики і рецензій. Нарис - як жанрова форма публіцистики Олеся Гончара.

    реферат [32,2 K], добавлен 28.11.2010

  • Платонівські ідеї та традиції англійського готичного роману в творах Айріс Мердок. Відображення світобачення письменниці у романі "Чорний принц". Тема мистецтва та кохання, образи головних героїв. Роль назви роману в розумінні художніх особливостей твору.

    курсовая работа [46,1 K], добавлен 26.11.2012

  • Доля Цао Сюециня. Роман "Сон у червоному теремі". Історія вивчення роману і пошуки можливих прототипів головних героїв. Образна система роману. Образ Баоюя, жіночі образи і їх значення в романі. Імена основних персонажів роману. Символіка імен та речей.

    курсовая работа [40,4 K], добавлен 05.02.2012

  • Короткі біографічні відомості про Л. Фейхтвангера, шлях письменника до критичного реалізму. Ф. Гойя: від рококо до перших передвісників зрілого романтизму. Відображення картини сприйняття мистецтва художником у романі "Гойя, або тяжкий шлях пізнання".

    курсовая работа [36,1 K], добавлен 26.11.2010

  • Поняття психології характеру образів. Художня своєрідність як спосіб розкриття психологізму. Психологія характеру Раскольникова та жінок в романі. Мовна характеристика героїв роману "Злочин і кара". Пейзаж як засіб зображення стану та характеру героїв.

    курсовая работа [56,6 K], добавлен 14.03.2014

  • Психолого-філософські, соціально-культурологічні вектори осмислення інтерпретації проблеми щастя в романі Ю. Мушкетика "Жорстоке милосердя". Оксиморонна символіка назви твору. Особливості правдивого показу письменником долі людей на тлі історичних подій.

    статья [21,9 K], добавлен 07.11.2017

  • Микола Хвильовий як основоположник течії активного романтизму. Проблема життя після революції. Систематизація і порівняльний аналіз засобів вираження концепцій боротьби поколінь у романі "Вальдшнепи". Шляхи розвитку національної боротьби у романі.

    курсовая работа [59,4 K], добавлен 02.07.2013

  • Заголовок як один із компонентів тексту, його важливе значення для розкриття ідейного та філософського смислу художніх і публіцистичних творів. Дослідження та аналіз структурно-семантичних і функціонально-стилістичних особливостей в назвах творів.

    курсовая работа [30,0 K], добавлен 28.01.2011

  • Особливості розкриття теми сім'ї у романі Л. Толстого "Анна Кареніна". Історія створення та жанрова специфіка роману. "Родинні гнізда" в контексті твору. Узагальнюючі таблиці "Типи сімей у романі". Логічна схема "Причини трагедії "Анни Кареніної".

    курсовая работа [194,1 K], добавлен 22.12.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.