Методична модель вивчення мови художніх творів Панаса Мирного у школі

Роман „Повія” вирізняється серед інших творів Панаса Мирного своєю соціальною гостротою, детально правдивим відображенням дійсності і глибоким психологізмом. Образ Христі вражає своєю тяжкою долею і безвихідним становищем та сумним фіналом. Панас Мирний настільки тонко підмітив всі особливості людської душі, що, читаючи твір, не можна залишатися байдужим.

Оповідання „Лихий попутав”.

Ранні твори Панаса Мирного відзначаються ідейністю, глибоким соціальним змістом, запереченням сучасного йому ладу. Його перші оповідання „Лихий попутав” і „П'яниця” вже свідчили, що в українську літературу прийшов великий художник - реаліст. Оповідання „Лихий попутав ” уперше надруковано у львівському „народовському” журналі „Правда” 1872 року без підпису автора.

Щодо назви, то можемо визначити її як метафоричну. Адже Лихий в усній народній творчості - це злий дух, який спокушає людей, штовхає їх на необдумані вчинки, затьмарює розум і позбавляє здорового глузду. Уособленням його у творі стає Василь, який закохав у себе дівчину і обманув.

Тема - показ нещасної долі дівчини - сироти і обставин, що зруйнували її життя і призвели до необдуманих вчинків.

Ідея - засудити умови тогочасного суспільства, що негативно вплинули на дівчину і підлих людей, що ламали долі іншим.

Конфлікт - соціально-побутовий (бідна сирота - багаті родичі, ставлення до Варки родичів і Василя).

Експозиція - розповідь Варки Луценкової про своє життя у дядька та початок життя у наймах у місті. Зав'язка конфлікту - знайомство з Василем. Розвиток дії - стосунки з Василем, обман і повернення до дядька у село з дитиною. Кульмінація - доведена до повного відчаю Варка з дитиною йде у волость, не пам'ятаючи себе, кидає дитину у воду. Розв'язка - подальша доля Варки (в'язниця, монастир).

У творі порушуються такі проблеми:

- сирітства і відношення до сироти;

- стосунків між родичами;

- наймитства;

- нещасливого кохання;

- зрадливості;

- підступності і підлості людей;

- моральності;

- розчарування і самотності;

- злочину і кари.

Персонажі оповідання - сирота Варка Луценкова, дядько, дядина, Мотря, Маруся, Василь та ін. Центральний образ - це Варка, персонаж складний і суперечливий, який має нелегку життєву долю. Автор наділяє її такими рисами вдачі, як працьовитість, моторність, щирість, довірливість, доброта, комунікативність та ін. Варка закохується у Василя, і це кохання стає для неї фатальним. Хлопець, використавши дівчину, насміхається з неї. Господиня не може далі тримати Варку, бо та з дитиною. Дядько і дядина, на яких дівчина раніше тяжко працювала, також постійно дорікають Варці. Все це і призводить дівчину до скоєння злочину.

Домінуючими рівнями мови оповідання „Лихий попутав” є лексико - фразеологічний та синтаксичний. Оповідання написане у формі розповіді сільської дівчини Варки Луценкової про своє життя, тобто оповідь ведеться від імені першої особи, тому основна частина лексики - це загальнонародна мова. Крім того, у творі наявна велика кількість просторічної лексики, діалектизмів, архаїзмів. Серед художніх засобів значну кількість становлять порівняння, ужиті для опису стосунків дівчини з іншими персонажами, для передачі портретної характеристики та ін. Метафори автор уживає з метою надання творові емоційності, виразності, образності. Чимало у тексті епітетів, які підсилюють емоційність відтворення душевного стану оповідача. Оповідання насичене прислів'ями, приказками та фразеологізмами: „Кажуть, копи лиха не буде, а копою й чорт одбуде! [26,с. 29]”. У тексті твору застосовані різні види речень. Значна кількість - окличні та незакінчені.

Молодий Іван Франко позитивно оцінив перший друкований твір Панаса Мирного. В одному з листів до М. Драгоманова він писав, що крім творів Шевченка і Марка Вовчка, Мирний справив на нього найсильніше враження свої оповіданням „Лихий попутав”.

Твір захоплює тим, що у ньому порушуються важливі соціальні і психологічні проблеми. Не може не викликати співчуття доля Варки, яка залишилась один на один із жорстоким світом. Відкинута суспільством і родичами, з маленькою дитиною на руках, вона нікому не потрібна. Звичайно, не можна виправдовувати вчинок Варки, але не можна і засуджувати її. Свою кару дівчина заслужила - до кінця життя не мати спокою за зроблене.

Тематика проаналізованих творів Панаса Мирного, зокрема романів „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, „Повія” та оповідання „Лихий попутав”, надзвичайно різноманітна, хоча можемо простежити схожість порушених проблем та небайдужість автора до персонажів своїх творів, його майстерність у відтворенні глибокого психологізму долі кожного образу.

Розділ ІІ. МОВНОСТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ ТВОРЧОСТІ ПАНАСА МИРНОГО

2.1 Мовностилістичні особливості роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

У своїх творах Панас Мирний використав кращі здобутки народної мови. У численних зауваженнях письменника про мову художніх творів різних жанрів найважливішими вимогами були: народність, чистота та оригінальність мови. Народна мова, у розумінні Панаса Мирного, - це „жива схованка людського духу, його багата скарбниця, у яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, дослід, почування [35,с. 22]”. Справді у народній мові відбиваються всі ті події, які мають місце у житті певної нації. „У народній мові, на думку письменника, немає нічого зайвого; слова, фразні конструкції не вживаються без потреби; вона відточена, відшліфована людською практикою вживання, як відшліфовані морською водою камінці [35,с. 22-23]”. Панас Мирний порівнює одиниці народної мови з відточеними камінцями, які вже настільки мають ідеальну форму, що не потребують доопрацювання.

Мова роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” яскрава, виразна, багата на художні засоби, у ній відсутні діалектизми, її головними джерелами є народна мова і пісенна творчість. Охарактеризуємо поетичну лексику роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”.

Як засвідчили проведені спостереження, значна група лексем у романі - це загальновживані слова, що характеризують людину, її родинні і суспільні відносини, погляди, вчинки, побут, звичаї, трудову діяльність, природу тощо. Серед численної кількості загальновживаних слів привертають увагу стилістично нейтральні слова типу рука, земля, людина, брат, день тощо. Дуже часто у романі зустрічається лексема „земля”, це пов'язано з тим, що проблема землі є однією з основних у творі („І що я без землі? - вертілося в його похнюпленій голові. - Людський попихач… наймит. Без землі немає волі [28,с. 145]”; „А лихий ворог позавидував йому - одняв землю, закрив своєю нечистою рукою її милий образ [28,с. 148]”). Частим є вживання лексем „пани”, „люди” („Ні. Не добре зробив батько, - глухо якось з протягом, почав Чіпка… Ні… Негаразд! Чому він їх не вирізав, не випалив?

- Кого сину?

- Панів! - одказує твердо Чіпка.

- Що це ти, сину, кажеш? Хай їм Господь за це оддячить, а не люди [28,с. 45]”).

Деякі загальновживані слова втратили стилістичну нейтральність і набули виразного емоційного звучання: „Усе то були животи, котрі притьмом бажали їсти, й пити… [28,с. 51]”; „… осідались на батьківських ґрунтах і роззявили роти [28,с. 47]”; „Треба подумати, чим ту юрбу голодних ротів нагодувати… [28,с. 48]”.

Незначним прошарком у романі виступає історична лексика. Її сфера вжитку майже обмежується ІІ частиною твору, більшість розділів якої написана І. Біликом. У розділах „Січовик”, „Піски у неволі”, „Пани Польські” та „Махамед” зображено історію заснування і поневолення с.Піски. Серед функціональних розрядів історичних слів, вжитих у цих розділах, найбільш виразними є лексеми назви зброї: „січова рушниця”, „порох”, „креміння”, „окопи”, „рови”, „шанці” та інші; січові звання: „січовик”, „отаман”, „запорожці”, „полковник”; назви юридичних понять, установ, подій: „компут козачий”, „сейм” , „реєстр”, „гайдамацтво” та інші; назви територій земель: „бусурманська земля”, „гетьманщина” та ін.

Лексичний склад роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” характеризується наявністю і незначної кількості слів іншомовного походження. Лексичну ж основу становлять власне українські слова. Серед запозичень з німецької мови виділяємо слова на позначення військових понять: „унтер”, „солдат”, „мундир” („Трохи згодом нап'яли на його мундир, мунцію - ранець, каску, притупею, -дали шинелю й рутину [28,с. 142]”). Кілька запозичень з цієї ж мови („пашпорт”, „ревізія”) увійшли в українську мову через тодішні канцелярії і будь-якого помітного стилістичного навантаження у романі не мають. Ще більше стилістично-нейтральними у творі є давні запозичення з тюрсько-татарських мов („аркан”, „махамед”, „баркас”, „козак”), поодинокі германізми („шляхтич”, „цегла”, „ярмарок”). Функціонально майже не помітні окремі латинізми („кварта”, „окуляри” та ін.). У своїй більшості іншомовні слова влились у словник загальнонародної української мови.

Серед лексики роману є невеликий шар з ділової мови: „справник ”, „посередник”, „стряпчий”, „адміністрація”, „управа”, „чинт”, „викупне”, „земське” та ін. Виділені слова на час створення роману були загально мовними неологізмами. Серед інших загальних неологізмів, які небхідні були авторові для повноти відображення життя, варто назвати: заробітчани, виробки, робітники та ін.

У романі „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” наявна значна кількість дієслів-синонімів. Наприклад, лексема „плакати” має значний синонімічний ряд: плакати - ридати, голосити, ревти, схлипувати, тужити; описові звороти: залитись сльозами, покотились з очей сльози та ін.; синонімічний ряд до слова „боятися” - жахатися, лякатися, торопіти, губитися; „лаяти” - проклинати, обзивати, напуститись, батькувати; „кричати” - гукати, гримати, гудіти, сваритися, докоряти, ґвалтувати, лементувати, густи, кидати слова, розв'язувати смілі язики. Особливу увагу слід звернути на ті дієслова з синонімічного ряду, які Панас Мирний взяв безпосередньо з розмовної мови і частина яких у сучасній мові має обмежений ужиток. Серед них: вирискатись, оханутися, надолужити, коїтися, об'явитися, вирядитися, лютитися, устряти. Зустрічаються й такі синоніми: „А Чіпка не брав - гарбав усе те”[28,с. 29], „…дише її єдина надія і утіха”[28,с. 29], „прокльони, духопелики посилає”[28,с. 29], „Перше так гарно сяло та гріло, а це вже стало пекти - палити, аж дід прокинувся”[28,с. 37]. Наявні у творі і антонімічні пари: ”Старість побраталася з молодістю, молодість прилипла до старості”[28,с. 73].

У романі наявні тропи, основна частина яких - метафори, епітети, порівняння, які досить широко представлені під час описів картин природи. Наприклад, метафори: „Над ним синім шатром розіп'ялось небо - ні плямочки, ні хмарочки, чисте, прозоре - погляд так і тоне”[28,с. 5]; „На серці стихають негоди; на думку не лізуть клопоти, добра надія обгортає тебе добрими думками, бажаннями”[28,с. 5]; „Пістрота кидалась у вічі”[28,с. 66]; „Під ногами страховища двигтіла земля, дикі заводи реву розлягались по всій околиці ”[28,с. 126]; „Сонце зовсім сіло; насувала на землю ніч, закутана в чорні хмари, і усе робила темним”[28,с. 228] та ін. Порівняння: „А згори лине жайворонкова пісня: доноситься голос, як срібний дзвіночок”[28,с. 5]; „Парубок стояв, як зачарований”[28,с. 7]; „Аж ось і збоку курява, мов чорна хмара, піднялась: то наші з-під Байраків поспішають на виручку…”[28,с. 125]; „Покотились з очей сльози - як горох, закапали аж на долівку”[28,с. 170]; „Усі поприсідали на току та, як хижі вовки, очима світили”[28,с. 222] та ін. Порівняння використані автором з метою відтворення краси навколишнього світу, показу стосунків персонажів і розкриття їх внутрішнього стану.

Панас Мирний використав у романі „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” значну кількість епітетів: „хліборобська доля”[28,с. 3]; „піщанська громада”[28,с. 12]; „тиха одрада”[28,с. 21]; „вогняна стріла”[28,с. 31]; „сумний погляд”[28,с. 47]; „поважні хазяїни”[28,с. 77]; „сідоусий москаль”[28,с. 155]; „лиха доля”[28,с. 163]; „кривава праця”[28,с. 195]; „глибокі рівчаки ”[28,с.277] та ін.

Символічними є і кольори, наявні у романі „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. У творі значна кількість так званих кольорових означень (всіх їх 146 - [28,с. 100]), наприклад: „синє шатро”[28,с. 3], „зелені жита”[28,с. 5], „біле чоло”[28,с. 6], „червоні уста”[28,с. 8] та ін.

„Синтаксична організація фрази у романі забезпечує передачу глибоких думок автора, правдивість зображуваного і високу художність реалістичного твору[28,с. 142]”. Авторській мові та мові дійових осіб твору властиві найрізноманітніші синтаксичні моделі: численні окличні речення, питальні, узагальнено-особові, неповні, безособові і період. Роман характеризується наявністю значної кількості риторичних окликів: „Грішні ми, прокляті душі![28,с. 35]”; „А Чіпка не брав - гарбав усе те![28,с. 30]”; „Так же Чіпка нічого й знати не хоче![28,с. 35]”; „Так розледачів, розібрався, розпився, що сказано: ні до чого![28,с. 130]”; запитань: „Де ж тоді правда?[28,с. 40]”; заперечень: „Ні!.. Ми діда не дамо - поки нас не вкладе[28,с. 42]”; риторичних звертань: „Пан одніме, Чіпко!.. він одбере, мій сину[28,с. 43]” та ін.

Важливе місце у романі посідають різного роду повтори, нагромадження синонімічних слів та фраз, паралельних синтаксичних конструкцій. Серед них виділяємо градацію: „Дивились, обдивлялись, мріяли, розміряли [28,с. 218]”; „…йому хотілося кричати, лаяти, бити [28,с. 241]”; „Регіт гоготав навкруги, перекочувався, бряжчав у шибки, розлягався по хаті…[28,с. 251]”; „Не маючи ні землі, ні оселі, ні пристановища, ні під собою, ні за собою, ні перед собою, як вільна птиця в полі, як дикий звір в борі, хлопці розбрелися по селу…[28,с. 194]” та ін.

У творі зустрічаються такі синтаксичні фігури, як інверсія: „Сумне й недоладне січовикові волочити життя прийшлося на старість [28,с. 70]”; „Зійшлися вони[28,с. 162]”; „Удруге стрілись вони на ярмарку - і стали сватами[28,с. 355]”; асиндетон: „Найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив, зійшло - як щітка[28,с. 48]” та ін.

Для мови роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” характерне численне застосування фразеологізмів, прислів'їв, приказок. Панас Мирний використовує їх для назв розділів роману: „Наука не йде до бука[28,с. 273]”; „Козак не без щастя, дівка - не без долі [28,с. 316]”; „Сон у руку[28,с. 260]”. І у самому творі велика кількість таких засобів: „Ще молоко не обсохло коло губів[28,с. 72]”, „Дощ як з відра линув[28,с. 43]”, „Скажи, хоч як тебе зовуть? - Так, як хліб жують [28,с. 53]” та ін. Зустрічаються і такі фразеологізми - порівняння: „глянув, як п'ятака дав [28,с. 115]”; „погляд бистрий, як блискавка [28,с. 4]”; „темно - хоч око виколи [28,с. 25]”; „мовчить - мов у рота води налито [28,с. 36]”; „як сніг на голову [28,с. 47]”; римовані фразеологізми: „поки хвалько нахвалиться, будько набудеться [28,с. 32]”; „не підмажеш - не поїдеш [ 28,с. 43]”; „в довгу, як в шовку [28,с. 54]” та ін. Наявні і фразеологічні структури зі вставними словами: кажуть, сказано, як казали: („Гріє, вже волові півбока нагріє, як кажуть люди [28,с. 48]”, „Сказано: не жур-дівка [28,с. 72]”. За допомогою фразеологізмів розкриваються різноманітні прояви характеру, звичаїв, вад: „Сказано: з кругу спився” - про Чіпку, „…й він дізнавсь, по чім ківш лиха [28,с. 110]” - Мотря про Чіпку. Вживаються і фразеологічні звороти для передачі загальновживаних понять, різноманітних дій, оцінки понять: „Нічого не видно, хоч стрель у вічі…[28,с. 115]”; „мирову пили [28,с. 118]”; „Чорт чортові клявся!..[28,с. 190]”; „битий шлях [28,с. 196]”; „зуби полічити [28,с. 210]” та ін.

Отже, можна зробити висновок, що мова роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” характеризується наявністю різних груп лексики, багата на художні засоби і має своєрідні особливості поетичного синтаксису. Твір насичений численними фразеологізмами, приказками, прислів'ями, які автор влучно використовує для передачі думок, характеристики дійових осіб, визначення ставлення одних персонажів до інших та ін.

2.2 Специфіка художньої мови роману „Повія”

Мова роману „Повія” має багато спільних рис з мовою твору „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, зокрема наявність значної кількості елементів народної мови, пісенної творчості, використання автором численної кількості приказок, прислів'їв, фразеологізмів. Крім того, мова роману „Повія” Панаса Мирного, як і роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” відзначається простотою, ясністю, емоційністю.

Охарактеризуємо поетичну лексику твору „Повія”. Основний склад лексики твору - це загальновживані слова. Лексичний склад роману „Повія” в основному відповідає словнику української літературної мови. Але Панас Мирний вживає досить багато таких слів, які відсутні у творах інших українських письменників, хоч вони й вживаються інколи в інших говірках. Серед них чимало діалектизмів. Наприклад: „колоть” - у розумінні слизько; „завалока” - приблуда; „опали” - обступили; „одринута” - нікому не потрібна, забута людина; „рутити” - спати; „завійна” - сердечний біль, в іншому випадку - самолюбство; „ураза”, „намогтися”, „окривати”, „верчик”, „ухоркатись” та ін.

Використовуються у тексті роману і слова на позначення історичної лексики - історизми та архаїзми, наприклад: історизми („Панства були повні хати: усі предводителі з Лошаковим в голові, всі члени земства, чимало губернських гласних і Рубець між ними [27,с. 354]”, „Зверху вінця сіяніє, на гострих шпилечках котрого золота наковка: „Земство - дворянству [27,с. 355]”. Адже у романі зображені події протистояння земства і дворянства); архаїзми („Дай, боже, щоб жадання з'єднати земство з дворянством на славу свого краю, на дивовижну руської землі не зосталося однеше жаданням, а щоб воно справдилось в найскоріший час, повідало мирові мудрі діла мудрих мужей [27, с.356]”, „Старий Саратов, склепивши свої уста і очі, кинув його на утіху молодих синів, котрі і сіли і пали у столицях [27,с. 361]”).

У романі наявна значна кількість слів, приналежних до просторічної лексики, що надає творові народності і психологізму у змалюванні характерів („На Миколи перестало бити, зате ушкварив мороз - аж кипить, та вітер так і рве, так і несе з землі…[27,с. 9]”; „А тепер ще й плентайся до Ґудзя!.. Душею наложили через їх, проклятих!..[27,с. 13]”; „Огонь була - не дівка!.. Мати любила мене - душі не чула [27,с. 199]”, „- Марино! Ти сердишся? Дурна - бубонить той же голос, і знову чоботи зарипіли, двері стукнули. Через хвилину увійшла Марина. -Хто то балакав з тобою? - питає Христя. - А то ж він! - почала Марина, та й не доказала. - Хто він? - Дурисвіт! - Та кажи внятніше. Я нічого не розберу. - Ну - волоцюга, п'янюга! Щоб він, собачий син, з кругу спився![27,с. 280]”.

Для надання мові ритмомелодійності, підсилення її емоційної наснаженості, Панас Мирний досить широко вживає парні синонімічні слова, властиві українському епосу. Це одна з характерних особливостей його мови. Жоден з письменників-класиків нашої літератури не вживає так широко ці слова у своїй творчості, як Панас Мирний. Наприклад: „У садку, в прохолоді - і то було душно -- млосно [27,с. 192]”; „І Христя чує, як її обличчя горить-палає, як її очі сором криє [27,с. 272]”. Аналогічно вжито у романі ще й такі синонімічні слова: біжить-в'ється (дорога з гори); ловимо-переймаємо (кожну чутку); вирівнявся-випрямився; ширитись-розходитись; смутна-невесела; люба-мила; швидко-шпарко; німий-мовчазний; ґвалт-лемент; кинулась-скочила.

Певні лексеми, використані митцем у романі, характеризуються частотністю їх застосування, наприклад: лексеми пан, панич, пані: „Та й хороша ж яка пані, як регочеться! [27,с. 191]”; „Сонце сідало, як пан вимитий, прибраний, посунув повагом з двору [27,с. 192]”; „А що, паничу, - одказує дядько, - назначайте самі; одсудите на чисту - послуже не вам - другому [27,с.203]”. Частотність застосування зазначених вище лексем свідчить, що автор наголошує на тому, що хоч кріпацтво офіційно скасовано, але стосунки між колишніми панами і кріпаками залишилися ті ж.

Відтворюючи настрої своїх героїв та їх портретні характеристики, Панас Мирний використовує багато так званих „емоційних” лексем: „В чорних огненних очах потухли іскорки гарячі, зосталася одна непрозора темнота… Під очима мішки сині, що наплакує Христя кожної ночі [27,с. 345]”. У цих словах виявлено багатство психологічних відтінків, яскраву образність, блискучий по своїй точності підбір епітетів і порівнянь. Широко використовуючи засоби народної поетики, письменник проникливо розкриває внутрішній світ своєї героїні в найбільш напружений момент, правдиво змальовує й ті об'єктивні життєві обставини, у яких опинилася зараз Христя. Порівняння її із розквітлою квіткою, яку вітер нагинає до самого долу, із стеблом одинокої билини серед сніжного поля звучать справжньою поезією.

У творі митцем використано значну кількість порівнянь: „Півмісяць високо плаває у чистому небі, горить; кругом його стовпились зорі: як рій коло матки, як горішки коло доброго крайця хліба, так вони витанцьовують та виблискують кругом його [27,с. 46]”; „Цілий тиждень я там, як свиня, лежала [27,с.201]”; „Нестямна туга, мов пазурами кішка, упинається в її душу, сльози виступають на очі [27,с. 272]”; „Столітні дуби, височенні осокори, широколисті кленки та темно-зелені пахучі липи, мов зачаровані лицарі, стояли в тім лісі [27,с. 361]”. Численне застосування порівнянь допомагає збагнути внутрішній світ персонажів, крім того, порівняння надають творові образності і поетичності. Неодноразово Панас Мирний порівнює Христю з різними квітами і садовими плодами: „Христя, червона, як маківка [27,с. 20]”, „як квітка у саду, розквітла [27,с. 42]”, „Христя хороша, пишна та свіжа, наче червона ягідка серед білого квіту [27,с. 16]”; вона усміхалась „рожевою квіткою [27,с. 31]”; серед дівчат Христя була „наче лілія серед пучка квіток [27,с. 37]”. Не випадково письменник вживає такі порівняння, адже кожна квітка є символом чогось. Лілея - символ дівочої ніжності, чистоти і незайманості.

У романі наявна і значна кількість метафор, які надають романові поетичності, виразності, образності, емоційності, наприклад: „Христі здалося, що за ті ступні учепилося Маринчине щастя і тепер геть відходило від неї… Жаль ущипнув її за серце…[27,с. 285]”; „І важкий сум обляга її душу, тяжкі думки налягають на серце і немилосердно давлять [27,с. 287]” та ін.

Особливо чисельними у тексті роману є епітети. Епітети, використані у творі, допомагають проникнути у внутрішній світ персонажів, усвідомити їхні думки, переживання, доповнюють портретні характеристики персонажів („Христя помилувалася його молодим личком, таким задуманим і таким ясним, білими тендітними руками, карими очицями, чорними бровенятами… [27,с.183]”; „Те лихо, що їх туманило, що важким каменем лежало на душі, скотилося, коли вона переступила за свій двір [27,с. 44]”) та ін.

У тексті роману наявна тавтологія („Темна темнота ночі, глухі та безлюдні вулиці - ніщо Процентові не забороняло розпускати свої думки [27,с.271]”; „Нелегеньку думку завдало життя Христі - думай! Нерозгадану загадку станове перед нею - розгадуй! [27,с. 273]” та ін.), оксюморон („Та усмішка була така гірка, така неутішна, що жаль наскрізь проймав Христине серце, дивлячись на подругу [27,с. 279]”) та ін.

У творі багато поетичних звертань, взятих з усної народної творчості („Серце моє! Христиночко!..[27,с. 272]”; „Се ти, Христино? Моя голубонько! Не полінувалася і встати? [27,с. 271]”; „Моя пташечко канарочко, - лащився він до Христі [27,с. 362]”) та ін.

Особливої своєрідності роману „Повія” надає також застосування, як у мові персонажів, так і у мові автора афористичних виразів, українських прислів'їв („З щастя та з горя скувалася доля [27,с. 25]”; „Усі під богом ходимо[27,с. 44]”; „Не тільки світу, що в вікні - за вікном його більше!..[27, с.281]”; „Цього цвіту по всьому світу! [27,с. 286]”; „Наша хата скраю [27, с.359]” та ін.

Художня мова роману „Повія” яскрава і багата на мовні засоби, неповторності їй надає численна кількість епітетів, метафор, фразеологізмів, порівнянь, застосування синонімічних пар і т.д. У мові роману відображена вся скарбниця загальнонародної мови з її простотою, невимушеністю, емоційністю, виразністю.

2.3 Мовні особливості оповідання „Лихий попутав”

Оповідання написане у формі розповіді сільської дівчини Варки Луценкової про своє життя, тобто оповідь ведеться від імені першої особи, тому основна частина лексики - це загальнонародна мова. Крім того, у творі наявна велика кількість просторічної лексики, наприклад: „Язик той, як вітряк увосени, повертається у роті та все меле, меле…[26,с. 27]”; „Мовчу вже, роблю та радію, а п'ятнадцять карбованців так і вертяться у мене на умі. Уже я розщитала собі, чого й купити [26,с. 31]”; „Брешеш, брешеш! Брехливого батька і брехливої матері дочка! Ніхто не докаже, що я з тараканами хліб пекла, а у тебе всі бачать, що москалі тини пообносили [26,с. 34]”; „За що, дурна, я його ударила? Може, він розсердився за се на мене!.. Дурна, дурна я! [26,с.36]”. Розповідь ведеться у формі спогадів головної героїні, чим пояснюється наявність значної кількості діалогів, роздумів Варки.

Значна частина лексем у творі - діалектизми. Наприклад: раяти - радити („Бувало, почнуть мене раяти: ”Чи тобі, Варко, довго ще наймитувати тут?.. [26, с.28”); сим - цим („Задумалася я над сим [26,с. 28]”); улиця - вулиця („Прощай, улице, вечорниці і ви, подруги - дівчата! - промовила я тай сіла на клунок, скинувши його з плечей [26,с. 29]”); племенниця - плем'янниця („Я у дядька жила, на його дітей робила, - так, дурно, за те тільки, що він мені дядько, а я його племенниця… [26,с. 30]”); одвітувати - відповідати („Здрастуйте, - одвітую їй, - оце ж уже і я прийшла [26,с. 30]”); а також : празник - свято [26,с.29], нігде - ніде [26,с. 38] та ін. Дані діалектизми вжиті автором для того, щоб якнайповніше передати особливості моови місцевості, де проживає героїня оповідання.

Варто звернути увагу і на лексеми, що позначені історичним забарвленням - архаїзми. Переважна більшість з них, це слова на позначення одягу і його елементів. Наприклад: керсетка („Усім шиють нові керсетки та юпки, а мені дають одній недоноски доношувати…[26,с. 28]”); плахта, сап'янці („…куплю плахту - не буду у спідницях ходити, - наберу на керсетку, куплю кубового ситцю, закажу чоботи: одні чорноголовці з жовтими халявами, а другі сап'янці…[26,с. 31]”); жупан („Йде, голову високо дере, жупан назад одкинув, і тільки шапка у його на голові маячить, як баня на церкві [26,с. 37]”) та ін. Ця група слів уведена письменником з метою відтворення колориту епохи та характеристики образів - персонажів.

Серед художніх засобів твору значну кількість становлять порівняння, ужиті автором для передачі деталей побуту і життя Варки, наприклад: „Як муха в окропі, бувало, вертишся цілий день [26,с. 27]”; для опису стосунків дівчини з іншими персонажами: „У других - батько, мати; другі - зодягнені, зобуті; а я - як наймичка жидівська - доношувала тільки дядине рам'я! [26,с. 27]”; „Як рідна мати, так вона до мене [26,с. 31]”; для передачі портретної характеристики персонажів: А коло мене, як картина, стояв парубок!.. Сива шапка так пристала до його чорного, як галка волосся, червоного, як маківка, виду… Сам високий, статний, як в'яз, бравий, як сокіл [26,с. 35]”; для зображення природи і явищ природи : „Поля зазеленіли, як рута [26,с. 28]”; „…от і річка блиснула, чорна, як хмара, сумна, як ніч, - звісно, як восени річки [26,с. 55]”, „Сонечко спускалося за гору, і все небо палало, як огнем, його світом [26,с. 34]”; ”Сонце якраз над головою стоїть, пече; дощу давно вже не було; курява усе місто криє, як хмара, не дає дихати вільно [26,с. 41]”; „… а вперед, скільки оком скинеш - нив'я …там полові, там чорні, там зелені, аж голубі, там білі, як молоко [ 26, с.42]”; для передачі внутрішнього стану, думок і переживань Варки: „Зажовтіло, потемніло в очах, як град, полилися з них сльози [26, с.45]”; „І виросте воно, як те стебло край дороги, одно одним, не бачивши привіту людського, не знаючи, що то своє добро [26, с. 46]”; „Лежу, як колода [26, с. 52]”; „Там бійка та сварка дядькова та дядини надо мною малою, далі - гуси, гусенята, що я пасла, аж сичать мов, шовкотять коло мене…[26, с.53]” та ін.

Серед лексичних особливостей доцільно відзначити наявність таких простих тропів як метафори. Наприклад: „На душі так легко, а все якось задумана ходиш… думки тебе окривають…[26,с. 33]”; „Та й обняв мене смуток [26,с. 36]”; „Якийсь несподіваний страх висів кожної хвилини над моєю головою…[26,с. 41]”; „А ти сиди у душній хаті, слухай, як твоя недоля викрикує… [26,с. 48]”; „Місяць якраз ускочив у вікно, проти котрого лежала я з Івасем… [26,с. 53]”, „Так весело, що якби не було нікого в хаті, так би, здається, і завела на увесь голос, щоб аж улиця розлягалася, так Галя біля мене - мені якось і соромно…[26,с. 31]”; „Захід зовсім поблід, пожовк; стало якось жовто-смутно; з другого боку чорні хмари встають, кидають чорну тінь на землю [26, с.36]”; „Уже і господиня прийшла, уже і ніч на землю налягла…[26,с.39]”; „Одного разу - у пилипівку то було - на дворі завірюха куйовдила, буря сумно вила у димар, холод у хату перся [26,с. 44]” та ін. Вони надають творові емоційності, виразності, образності. Гіперболи вжиті автором у оповіданні з метою посилення характеристики якостей персонажів та їхнього оточення, наприклад: „А в мене ще тоді й голос був - такий дзвінкий та тонкий, що як візьмем якої пісні, то аж під небо сягає! [26,с. 32]”; „Коли, якраз у третю неділю від тією, у яку я злягла, уночі приходить дядько, хмурніший ночі, п'яніший землі [26,с. 54]” та ін.

Чимало у тексті оповідання епітетів, які підсилюють емоційність відтворення душевного стану оповідача, увиразнюють особливості характерів інших персонажів. Наприклад: „весняна пора [26,с. 28]”; „білі хатки [26,с. 28]”; „жидівська наймичка [26,с. 30]”; „довга ніч [26,с. 37]”; „нещаслива годинонька [26,с. 44]”; „блискучі очі [26,с. 46]” та ін.

Оповідання Панаса Мирного „Лихий попутав” насичене прислів'ями, приказками та фразеологізмами : „Кажуть, копи лиха не буде, а копою й чорт одбуде! [26,с. 29]”; „Так він, значить, вашими руками жар загрібає? [26,с. 38]”; „Видно пана по походу, а сокола по польоту [26,с. 45]”; „Місяць так світить, ніч видна, хоч голки збирай [26,с. 53]” та ін. Вони надають творові народності, фольклорної образності.

Оповідання „Лихий попутав” характеризується синонімією: „Його постать, його усмішка, його вид хороший - красний - все передо мною [26,с.35]”; „І цілий вік - то так, без хати - оселі, без притулку - пристановища блукати від хати до хати, од хазяїна до хазяїна, всім годити, на всіх робити? [26,с. 46]”; „Дивлюсь у вікно: люди ходять, гуляють - одягнені - виряджені, раді, веселі [26,с. 46]”, „То дядина моя смутна та невесела була, а то вже хоч у боки та у скоки![26,с. 47]” та ін.

Наявні у тексті твору і такі стилістичні засоби як антитеза і градація, що надає можливість зіставити діаметрально протилежні поняття, наприклад: „Звісно, життя не стоїть, а йде, і чого у йому тільки не прийде і доброго, і лихого! [26,с. 32]”; „Припала б, здається, до того зеленого листочка, пригортала б до серця, сміялася б і плакала - так любо! [26,с. 33]”; „…отак, сидячи сама під коморою або ходячи по зеленому садочку, і промовляєш до всього живого і неживого [26,с. 34]”; „Чужі, мов рідніші, ніж свої [26,с. 48]”; „…спершу мені так добре було, усі до мене такі ласкаві - і старі, і малі…[26,с. 51]” та ін. Градація застосована з метою зростання напруги та переліку, наприклад: „Місто все стихало, замирало…[26,с. 36]”; „Щось лихе, хиже, нелюдське, а що - не знаю [26,с. 43]”; „Рідні місця, знайомі хатки, садки, доріжки - все те миготить у очах…[26,с. 49]” та ін.

У тексті оповідання „Лихий попутав” Панаса Мирного застосовано різні види речень. Значна кількість з них - окличні, що надає мові оповідання емоційності. Наприклад: „Краще б ти не родилося або Господь прийняв малим! [26,с. 47]”; „Он де моє лихо, що мені очі зав'язало! [26,с. 52 ]”; „Отак наші заробляють! До такого дослужуються! [26,с.44]”; „І понесе свою голову на чужу сторону, зложить свої кістки у чужу землю, проклинаючи ту дурну матір, що його на світ родила, та щастя-долі не наділила! [26,с.47]” та ін. Чимало у творі незакінчених, обірваних речень, що здебільшого використані під час спогадів, відтворення думок і переживань оповідача, наприклад: „Загуло, зашуміло у моїх вухах… заходив ходором світ перед очима, серце мов хто у лещатах здавив…[26,с. 42]”; „Воно на мене дивиться, шукає… Пригорнула його міцно до лона та як заплачу!.. [26,с. 49]”; „Як та безпарна птиця, тинятимешся по світу, носитимешся з своєю дитиною, поки виносиш…[26,с.46]”; „Не знаю, - одказує господиня, - мабуть-таки, що ні, бо я стара вже, одвикла від дітей, а воно мале, кричатиме, голову клопотатиме; та й не до ладу мені її держати, коли б дівчина… [26,с. 47]” та ін. Особливо чисельними в оповіданні є звертання, які надають творові емоційності, мають підсилювально - виражальну функцію („Прощай, рідне гніздо, де я зросла в тобі, та щастя не знала! [26,с. 29]”; „Отака ж ти, дівко! [26,с. 35]”; „голубе мій сивий! Не згуби, бідну сиротину, не зведи з ума дурну, нерозумну дівчину!.. [26,с. 41]” та ін., вони характерні для загальнонародної мови та фольклору.

Оповідання „Лихий попутав” Панаса Мирного багате на різні мовні засоби (лексичні, фразеологічні, синтаксичні), за допомогою яких авторові вдалося дуже тонко, яскраво і емоційно передати всі особливості зображуваних подій і характерів персонажів твору. Дослідивши мовні особливості, можемо зробити висновок, що автор був добре обізнаний з життям і побутом українського селянства, з усною народною творчістю і зміг засобами народної мови передати весь трагізм долі простої селянської дівчини Варки Луценкової.

Розділ 3. МЕТОДИЧНА МОДЕЛЬ ВИВЧЕННЯ МОВИ ХУДОЖНІХ ТВОРІВ ПАНАСА МИРНОГО У ШКОЛІ

3.1 Вивчення мови художніх творів, мовностилістичних особливостей у методичній науці і у практиці роботи школи

Мову художніх творів, мовностилістичні особливості досліджували у своїх працях відомі методисти (О. Бандура, В. Голубков, Т. Бугайко, Ф.Бугайко, Н.Волошина, Є. Пасічник та ін. ).

На важливості вивчення мовних особливостей творів на уроках української літератури наголошували такі методисти, як і Т. Бугайко і Ф.Бугайко.

Зокрема, одним із етапів роботи над аналізом твору і є вивчення його художніх особливостей, які не завжди правильно розуміють, часом тлумачать їх лише як сукупність засобів стилістики (епітети, метафори, риторичні фігури тощо). А розбір композиції зводять до визначення зав'язки та кульмінації. Методисти дають таке визначення художнім особливостям: „Це не тільки поетична лексика та синтаксис, але й усяка композиційно-образна структура, всі прийоми побудови ситуацій, зображення подій, творення характерів [5,с. 94]”. Твір літератури методисти називають витвором мистецтва, важливо, щоб учні не лише сприймали його, а й відчували майстерність письменника і захоплювалися нею.

Н. Волошина наголошує на застосуванні вчителем у шкільній практиці різних видів аналізу, серед яких важливе місце займає мовно - стильовий аналіз - робота над лексико-стилістичними багатствами твору. Основним прийомом цього виду аналізу є спостереження. Його мета: „з'ясувати роль зображувально - виражальних засобів у створенні важливих художніх деталей і образів, сполучення деталей в образи, а їх у картини зображеної дійсності; виявити індивідуальні особливості мови дійових осіб з метою складання характеристики; встановити лексико - стилістичні особливості мови письменника, внесок його в розвиток літературної мови [ 30,с. 59]”. Вчені наголошують, що учні під час аналізу тексту художнього твору повинні не лише знаходити зображувально - виражальні засоби, але й з'ясовувати їх роль.

Вони мають аналізувати „ як характерні особливості індивідуального стилю письменника, який визначається сукупністю ідейно - художніх особливостей його творчості: ідейним спрямуванням, творчим методом, своєрідністю таланту, тематикою, літературними впливами, соціальним досвідом, добором життєвого матеріалу (конфліктів, подій, ситуацій, характерів, пейзажів тощо) для художнього відтворення, своєрідністю викладу цього матеріалу (особливості композиції, мовного стилю, зокрема вживання зображувальних засобів, використання способів творення характерів, авторська інтонація тощо), найбільш розроблюваними родами і жанрами, розвитком традицій і рисами новаторства у творчості, звертання до фольклору, характером ліричного героя (ліриків), особливостями віршової форми (для поетів) [5,с.93]”. Дане визначення індивідуального стилю доводить наскільки важливим є його дослідження на уроках літератури. Коли учні знатимуть особливості індивідуального стилю певного письменника, тоді і його твори вони сприйматимуть краще, зможуть дати повну характеристику творам, подіям і персонажам. Вивчення мовних особливостей твору є складовою дослідження індивідуального стилю письменника.

Методист Є. Пасічник також доводить важливість вивчення мови художнього твору, яка у старших класах розглядається у взаємозв'язку з стилем і творчим методом письменника, також зі змістом і образами, через які письменник висловлює свої ідеї.

Під час аналізу художнього твору варто розмежовувати мову автора та мову дійових осіб. „У мові автора особливо яскраво відбивається його загальна мовна культура, творча своєрідність. Мова дійових осіб є засобом творення характеристики образів-персонажів [34,с. 278]”.Учні мають розуміти доцільність вживання тих чи інших засобів у певному контексті. Важлива роль у цьому належить стилістичному експериментові. Також школярі можуть з'ясувати, яке ідейно-художнє навантаження несуть окремі слова, роль слів. „Робота над словом, пошук найвдалішого способу передачі думки вимагає напружених творчих сил. Потрібно показувати учням, як визрівав авторський задум, як письменник шукав найвагоміше слово, щоб переконливо змалювати життя [34,с. 281]”. Учні мають розуміти , що література - це мистецтво, а твори, як шедеври мистецтва, є результатом великої праці.

Проаналізувавши праці видатних методистів,можемо зробити висновок,що проблема вивчення мови художніх творів є актуальною у методичній науці, але не всі аспекти цього питання сьогодні досліджені. Вчені одностайні у тому, що вивченню мови художніх творів потрібно приділяти значну кількість часу на муроках літератури, бо це сприяє кращому засвоєнню знань і формуванню гармонійно розвиненої особистості.

Творчість Панаса Мирного вивчається у школі. Розглянемо детальніше на прикладі чинних програм, підручників, які саме твори подано для текстуального вивчення, які виносять на позакласне читання. Також з'ясуємо, чи приділяється увага дослідженню мовностилістичних особливостей творів Панаса Мирного.

У Програмі з української літератури 5 - 11 класи (автори О. Бандура , Н.Волошина ) [1,с.95]найбільше уваги звертається на роман „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Твір діти вивчають не повністю, а лише окремі розділи. Не дано вказівки, протягом скількох уроків учні вивчатимуть роман. Діти мають засвоїти біографічні відомості, звернути увагу на основні риси творів Панаса Мирного („увага до соціальної проблематики, висвітлення порочної буржуазної моралі…[1,с. 95] ”). Що ж до твору „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, то учні мають знати історію написання роману, його джерела, проблематику, розуміти, у чому полягає своєрідність композиції. Акцентується увага на таких образах як Чіпка Вареник, Грицько, Максим, Мотря, Галя, Христя та засоби їх індивідуалізації. Учні мають з'ясувати майстерність письменника у відтворенні картин народного життя, роль портретних деталей, прийоми сатиричної характеристики, значення описів природи для розкриття внутрішнього стану героїв. Тобто, увага на мову роману, хоч і опосередковано, але все ж звертається. Аналізуючи образи, вказуючи на роль портретних характеристик, описів природи учні безпосередньо будуть звертатися до цитат із твору. Автори цієї програми радять звернути увагу десятикласників на ранні твори митця („Лихий попутав”, „П'яниця”, „Лихі люди”). Для самостійного читання учням пропонуються такі твори Панаса Мирного: „Лихо давнє і сьогочасне”, „Повія”.

У Програмі з української літератури 5 - 11 класи (керівник М.Жулинський, за заг. редакцією Р. Мовчан)[42,с. 80] на вивчення творчості Панаса Мирного у 10 класі відводиться 4 години. За цей час учні мають отримати відомості про життєвий і творчий шлях письменника, розглянути твори „Повія” - як зразок нового роману, твори малої прози („Голодна воля”, „Лихо давнє й сьогочасне” ). Найбільше уваги автори програми приділяють роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” - як першому соціально-психологічному роману в українській літературі. Учні мають розглянути історію написання, співавторство з І.Біликом, публікації роману, розкрити образ „Ничипора Варениченка, його еволюцію від правдошукацтва до розбійництва [42,с. 80]”. Автори програми акцентують увагу на жіночих образах (Галя, Мотря), „на поетизації жіночих характерів, утвердження народних поглядів на духовне здоров'я людини…[42,с. 80] ”. Теорія літератури, як і в попередній програмі, поняття про соціально-психологічний роман. Про дослідження мови творів Панаса Мирного у даній програмі не йдеться. Для додаткового читання пропонується твір „Лихі люди”.

У Програмі з української літератури 5 - 12 класи (керівник М.Жулинський, за заг. ред. Р. Мовчан) [44] звертається увага на роман Панаса Мирного „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. На його вивчення відводиться 4 години. Учні можуть прочитати твір скорочено. Мають розглянути життєвий і творчий шлях письменника, його співавторство з І. Біликом. Вміти визначати типове й екстремальне у домі героя. Звертається увага на проблему життєвого вибору. Учні мають засвоїти таке поняття як соціально - психологічний роман. У Програмі зазначені такі державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів: знати про життя прозаїка, знати і вміти коментувати сюжет, вміти схарактеризувати образи-персонажі, зокрема образ Чіпки, розкрити роль жіночих образів у творі, вміти аргументовано висловлювати власну думку про життєвий вибір Чіпки та ін.. На мову роману увага не звертається.

У Програмі для загальноосвітніх шкіл з поглибленим вивченням української літератури 8 -11 класи (Г.Семенюк ,В. Цимбалюк ) [48,с. 33-34] на розгляд творчості Панаса Мирного у 10 класі відведено 8 годин. Учні мають знати життєвий й творчий шлях письменника, тематику ранніх творів митця („Лихий попутав”, „П'яниця” ), малу прозу митця („Казка про Правду та Кривду”, „Сон”, „Морозенко”), драматичні твори. Учні повинні вміти аналізувати образну систему роману (Чіпка, Грицько, Максим, Мотря, Галя, Христя, баба Оришка). Акцентується увага на засобах типізації та індивідуалізації характерів персонажів. Учні мають розкрити роль пейзажу, портрета, художньої деталі, визначити мовні достоїнства твору. Звертається увага на мову роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Окрім зазначеного роману пропонується для вивчення і повість „Лихі люди”, особливості композиції та становлення характерів персонажів. Автори програми на оглядове вивчення пропонують такі твори: роман „Повія” (глибоко психологічний образ жінки-страдниці Христі у романі), повість „Лихо давнє і сьогочасне”. Учні мають засвоїти такі поняття: епос та його жанри, соціально - психологічний роман та повість, описи (пейзаж, портрет, інтер'єр), художня деталь та її роль у творі, проблематика літературного твору.

У підручнику для 10 класу вміщено відомості про життєвий і творчий шлях Панаса Мирного. Більше уваги звертається на роман „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”[64,с. 59-77]. Розкривається історія написання, особливості композиції твору, подається детальний аналіз образу Чіпки, також характеризуються образи Грицька, Максима, Ґудзя, Мотрі, Христі, Галі, панів Польських. Розкрито особливості мови роману . До цієї теми (вивчення роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”) подано запитання і завдання. Для більш детального дослідження творчості митця подано список рекомендованої літератури.

У хрестоматії для 10 класу (Упор. Г. Семенюк, П. Хропко) подана критична стаття П. Хропка „Розмаїтий талант” [14,с. 72], далі скорочений текст роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, а саме такі розділи: 14, 15, 20, 28-30. Також вміщено скорочений твір „Лихі люди”, „В дорогу”. Після них подані статті (О. Білецький „Панас Мирний” [14,с. 137]), у яких звертається увага на творчість Панаса Мирного, оцінюється значення його творчого доробку для української літератури.

У іншій хрестоматії для 10 класу (упор. А. Уліщенко) [ 58 ]роман „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” подано у скороченому варіанті, але на відміну від попереднього підручника, тут вміщено всі розділи твору. Після роману - критична стаття І.Приходько „Неволя України у творах Панаса Мирного [58,с.185-186]”. Також пропонуються інші твори письменника для самостійного читання („Повія”(скорочено))і критична стаття П. Хропка „Роман Панаса Мирного „Повія”.

У чинних шкільних програмах і підручниках майже зовсім не приділено уваги вивченню мовних особливостей творів Панаса Митного.

Провівши анкетування серед учителів української мови та літератури (Додаток А), нами було з'ясовано, що спостереження за мовою твору під час літературознавчого аналізу художнього тексту на уроках української літератури 100% опитуваних проводять інколи. Під час аналізу художнього твору вчителі акцентують увагу старшокласників на таких мовних особливостях: 50% - на лексичних, 50% - на синтаксичних. При відповіді на наступне питання („Аналіз мовних особливостей художнього твору у старшій школі викликає певні труднощі через…”) 100% анкетованих вибрали такий варіант: „відсутність достатнього бюджету часу”. Як виявило анкетування, вчителі під час літературознавчого аналізу творів Панаса Мирного, зокрема романів „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, „Повія”, оповідання „Лихий попутав”, звертають більш уваги на різні мовні засоби: 50% на епітети, метафори, порівняння; 50% на синтаксичні фігури. Це свідчить про те, що кожен учитель має свою методику роботи, яку застосовує під час аналізу конкретного прозового твору. При відповіді на останнє питання анкети словесники виявили одностайність: 100% опитаних акцентують увагу старшокласників на тому, що мова творів Панаса Мирного насичена прислів'ями, приказками, афоризмами. Справді, це визначальна риса індивідуального стилю письменника, на сторінках його творів зустрічається дуже багато зразків прислів'їв, приказок, афоризмів, як народних, так і авторських.

Нами було проведено анкетування і серед учнів 10 класу(Додаток Б) з метою виявлення розуміння ними поняття „художня мова”, з'ясування аналіз мови яких творів для них є найпростішим, та розкриття питань, що стосуються особливостей художньої мови творів Панаса Мирного.

На питання „Прокоментуйте розуміння вами поняття „мова художнього твору” 55,5% учнів відповіли, що це художні засоби, які використовує автор; 33,3% - художні засоби, які є у творі; 11,2% - художні засоби. Ці результати свідчать про те, що учні не зовсім чітко усвідомлюють сутність цього поняття і тому не можуть дати вичерпної відповіді.

Як виявило анкетування, на уроках української літератури учні здійснюють аналіз мови художніх творів (100% опитаних дали відповіді „так”).

При відповіді на наступне питання („Аналіз художньої мови яких творів для вас є найпростішим?”) думки учнів розділилися: 66,7% обрали відповідь ліричних творів, 33,3% - драматичних. Жоден з учнів не обрав варіант «епічних творів», це свідчить про те, що аналіз таких творів для них є найскладнішим.

На питання „Чи доцільно практикувати аналіз мови художнього твору на уроці української літератури?” 77,8% відповіли, що так, тому що, більш конкретно можна схарактеризувати героя; 22,2% відповіли, що доцільно практикувати. Такі результати виявляють недостатню обізнаність учнів зі шкільним аналізом мови художнього твору, на що він має бути спрямований і які характеристики твору розкривати.

Учням пропонувалося також визначити найбільш характерні особливості художньої мови прозових творів Панаса Мирного. Відповіді розподілилися таким чином: 55,5% визначили, що це повтори, риторичні запитання, метафори, порівняння, використання застарілих слів. 33,3% учнів відповіли, що це повтори, риторичні запитання, метафори, порівняння, 11,2% не змогли визначити найбільш характерні особливості художньої мови прозових творів Панаса Мирного.

Проаналізувавши відповіді на останнє питання анкети („На які мовні засоби, наявні у прозових творах Панаса Мирного, зокрема у романах „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, „Повія”, оповідання „Лихий попутав”, ви звертаєте найбільше уваги під час літературознавчого аналізу?”), можемо зробити висновок, що найбільше уваги звертають на епітети, метафори, порівняння (77,8%), менше на синтаксичні фігури - 22,2%.

Як свідчать результати анкетування, на уроках української літератури досліджуються мовні особливості творів, але аналіз художньої мови практикується інколи, і він не завжди є цілісним.

3.2 Особливості проведення шкільного аналізу мови художнього твору

На сучасному етапі розвитку методики надзвичайно актуальним є питання вивчення мови художнього твору, зокрема його мовностилістичних особливостей. Уроки літератури - це особливі уроки, це уроки „людинознавства”, бо саме вони сприяють формуванню не лише читацьких смаків учнів, а й їхнього світогляду. Знання, які дитина отримує на уроках літератури, допомагають їй краще розуміти навколишній світ, людей, що її оточують та самого себе. Вивчення літературних шедеврів - неодмінна умова формування гармонійно розвиненої, освіченої особистості, високоморальної, естетично розвиненої, соціально активної, яка має власну позицію, багатий внутрішній світ, об'єктивно оцінює своє місце у суспільстві, тобто людини, що живе у гармонії із собою та зі світом. Не варто забувати і про те, що книги - наша історія, у них відображено минуле нашого народу, у книгах знаходять відголосок сучасні події, у них знаходимо прогнози на майбутнє. Звичайно, учні повинні не лише читати твори, а й уміти їх аналізувати. У шкільній практиці застосовуються різні шляхи аналізу твору: по образний, „услід за автором”, проблемно-тематичний, композиційний, мовностилістичний, комбінований. Учитель самостійно обирає шлях аналізу, ураховуючи обсяг тексту твору, особливості його композиції, проблематику, вік учнів, базу їхніх знань та бюджет часу. Адже у кожному творі є щось своє, неповторне й індивідуальне, саме його й має відчути учень. Щоб письменник і його твір не залишилися у пам'яті дитини на один урок, а відклалися у її душі на довгі роки. Щоб досягти цього, варто більше уваги звертати на мову художнього твору.