Переклад реалій Гомерівських гімнів у І. Франка

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ 1. Реалія як перекладознавча проблема

1.1 Кластфікація реалій

1.2 Методи перекладу реалій

Розділ 2. Переклад реалій Гомерівських гімнів

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Мета курсової роботи - дослідити проблеми передачі етномовного компонента реалій як необхідної умови створення перекладу, адекватного оригіналові, обґрунтувати класифікацію реалій Гомерівських гімнів за їх структурно-семантичними ознаками у перекладі та композиційною заданістю. реалія гімн переклад франко

Завдання:

1. На теоретичному рівні:

- Визначити поняття терміна «реалія»;

- Розглянути існуючі класифікації реалій;

- Розглянути методи передачі реалій при перекладі.

2. На практичному рівні:

- Виявити грецькі реалії в оригінальних текстах Гомерівських гімнів;

- Визначити приналежність виявлених реалій до певних лексичних категорій;

- Співвіднести реалії в оригінальних текстах з реаліями в перекладах Івана Франка.

Об'єкт дослідження - реалії «Гомерівських гімнів».

Матеріал, на якому проводимо дослідження - переклади І.Франка.

Предмет дослідження - методи передачі етномовного компонента реалій у перекладі.

Історія вивчення питання. Переклад як вид духовної діяльності людини сягає ще глибокої давнини. Він завжди грав істотну роль в історії культури окремих народів та світової культури в цілому. Основоположниками вітчизняного перекладознавства можна вважати А.М. Горького, К.І. Чуковського і А.В. Федорова, одними з перших описували принципи художнього перекладу. На початку 40-х років 20 століття було видано дві книги «Високе мистецтво» К. І. Чуковського та «Про художній переклад» А. В. Федорова, які зіграли велику роль у розвитку перекладознавства.

З початку 70-х років до теперішнього часу теоретики перекладу на матеріалі різних мов розвивали знання про переклад і перекладацьку діяльність, пропонували нові теоретичні підходи, визначали шляхи і методи подолання труднощів перекладу. Серед робіт цього періоду слід відзначити «Лексичні перекладу художньої прози» В. С. Виноградова, «Неперекладне в перекладі» С. Влахова та С. Флоріна, «Лінгвістика перекладу» В.М. Коміссарова, «Теорія перекладу».

Практична значимість. Ця робота може бути використана для дальшого опрацювання питань, пов'язаних з вивченням творчості Гомера і перекладу реалій у творах І.Франка та інших авторів.

Структура курсової роботи: Вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури.



Розділ 1. Реалії як перекладознавча проблема

1.1 Класифікація реалій

«Словник лінгвістичних термінів» О. С. Ахманової визначає термін «реалія» (лат. realia - "речовий", "дійсний") як:

«1 .... різноманітні фактори, що вивчаються зовнішньої лінгвістикою, такі як державний устрій даної країни, історія та культура даного народу, мовні контакти носіїв цієї мови і т.п. з точки зору їх відображення в даній мові;

2. предмети матеріальної культури.» [Ахманова О.С. 1966, стор 381].

У термінологічному плані слід розрізняти «реалію-предмет» і «реалію-слово». У лінгвістичній літературі термін «реалія» вживається як у значенні слова-реалії, так і в якості предмета-реалії, а також для позначення елемента лексики тієї чи іншої мови.

Реалії характеризуються національною специфікою і тісно пов'язані з власними назвами настільки, що в окремих випадках визначити належність лексичної одиниці до того чи іншого класу лексики можливо лише опираючись на орфографію. Ряд авторів, у тому числі В. С. Виноградов, включають власні назви в категорію реалій, а інші - С. Влахов , С. Флорін - розглядають реалії як клас безеквівалентної лексики. Деякі автори стверджують, що назви свят, казкових істот можуть бути як реаліями, так і власними назвами.

Ряд реалій можуть являтися відхиленнями від літературної норми. Насамперед їх слід шукати серед діалектизмів - реалії такого типу С.Влахов і С. Флорін називають локальними, на противагу національним.

С. Влахов і С. Флорін визначають реалії як особливу категорію засобів вираження, яка включає в себе слова і словосполучення, що називають об'єкти, характерні для життя, побуту, культури та історії одного народу і чужі для іншого. Дослідники відзначають, що переклад реалій вимагає особливого підходу, оскільки не маючи точних відповідників в інших мовах, вони є носіями національного та історичного колориту.

На питання, до якої категорії мовних одиниць належать реалії, немає єдиної думки. Однак більшість дослідників (А. В. Федоров, С. Влахов, С. Флорін та ін.) вважають, що реалії можуть бути виражені окремими словами і словосполученнями. Граматична форма реалії як слова залежить від її належності до певної частини мови і від особливостей граматичної будови мови.

За спостереженнями С.Влахова і С.Флоріна, реалії - це переважно іменники, що цілком закономірно, адже, виходячи з розглянутих вище визначень, реалії найчастіше називають предмети і явища [5, 19]

На наш погляд найкращою класифікацією реалії є класифікація С. Влахова та С.Флорина, які розглянули реалії під різними кутами. [5, 47 - 79]

Класифікація реалій має на їх погляд :

1.Поділ за предметною ознакою; 2.Поділ за місцевою ознакою (в залежності від національної та мовної приналежності).

В цій курсовій роботі ми розглядатимемо гомерівські реалії тільки за предметною ознакою.

Географічні реалії:

1) найменування об'єктів фізичної географії, в тому ж числі і метеорології: степ, прерія і т.п.

2) найменування географічних об'єктів, пов'язаних з діяльністю людини: польдер, язовір (болг. язовир «водосховище»)і т.п.;

3) найменування ендеміків: ківі, піцундська сосна і т.п.;

Етнографічні реалії:

побут (матеріальна культура):

А) їжа, напої, побутові заклади та ін.: щі, чебуреки і т.п.;

Б) одяг (включно: взуття, головні убори та ін.) і прикраси: кімоно, сарі і т.п.;

В) житло, меблі, посуд та ін. обладнання: ізба, юрта, амфора і т.п.;.

Г) транспорт (засоби та «водії»): рикша, кеб, гондольєро і т.п.;

Д) інше: сакви, махорка і т.п.;

праця:

А) професії: передовик, фермер, консьєржка і т.п.;

Б) знаряддя праці: ласо, чубарка і т.п.;

В) організація праці : колгосп, ранчо і т.п..

духовна культура і мистецтво:

А) музика і танці: козачок, гопак і т.п.

Б) музичні інструменти та ін.: формінга,арфа і т.п.;

В) фольклор: сага, частушки і т.п.;

Г) театр: кабукі, містерія, арлекін і т.п.;

Д) інші мистецтва та предмети мистецтв: ікебана, чинте, пелікани;

Е) виконавці: трубадур, кобзар і т.п.;

Є) звичаї та ритуали: коляда, вендета, рамазан і т.п.;

Ж) свята та ігри: Паска, День подяки, лапта, крикет і т.п.;

З) міфологія і персонажі казок: Котигорошко, Дід Мороз і т.п.;

И) культи (прихильники та послідовники) і культові будівлі та предмети: лама, абат, мечеть, розп'яття і т.д;

І) календар: вайшак, вересень, бабине літо і т.п..

етнічні об'єкти:

А) етноніми: гуцул, кафр, казах і т.п.;

Б) прізвиська (звично жартівливі або образливі): канап, москаль і т.п.;

В) найменування осіб за місцем проживання: габровець і т.п.,

5) міри і гроші:

А) одиниці мір: аршин, ярд і т.п.;

Б) грошові одиниці: лев, рубль, ліра і т.п.;

В) простомовні найменування мір і грошей: п'ятак, бакс і т.п.;

III. Суспільно-політичні реалії:

адміністративно-територіальний устрій:

А) адміністративно-територіальні одиниці: губернія, область і т.п;

Б) населені пункти: хутір, стійбище і т.п.;

В) деталі населеного пункту: аррондісман, ларго, ряд і т.п.;

органи та носії влади:

А) органи влади: народні збори, сейм, рада і т.п.;

Б) носії влади: гетьман, хан, цар і т.п;

суспільно-політичне життя:

А) політична діяльність та діячі: більшовики, ку-клукс-клан і т.п;.

Б) патріотичні та суспільні рухи (і їх діячі): партизани, західники і т.п.;

В) соціальні явища та рухи (та їхні представники): НЕП, хіпі і т.п.;

Г) звання, титули, звернення: князь, принц, сер, мадам і т.п.;

Д) заклади: облвно, загс і т.п.;

Е) навчальні заклади і культурні установи: десятилітка, коледж і т.п.;

Є) стани та касти (і їх члени): дворянство, купецтво і т.п.;

Ж) станові знаки і символи: червоний прапор, свастика,і т.п.;

військові реалії:

А) підрозділи: легіон, сотня і т.п.;

Б) зброя: арбалет, фінка і т.п.;

В) обмундирування: шолом, кольчуга і т.п.;

Г) військові службовці і командири: отаман, сотник і т.п.

1.2 Методи перекладу реалій

Як зазначає Р.П. Зорівчак, переклад реалій - це справа не тільки перекладацької техніки, а й перекладацького мистецтва. [8, 84]

Але розглядаючи проблему відтворення семантико-стилістичних функцій реалій засобами цільової мови, зауважуємо, що твердження, нібито реалії перекладаються, - неточне. Перекласти - це значить віднайти відповідник у цільовій мові, а як же цього досягти, якщо в етнокультурі, матеріальній чи духовній, в історії носіїв цільової мови немає співвідносного об'єкта, поняття чи явища? Отже, у випадку реалій доречно говорити не про переклад у буквальному розумінні, а лише про віднайдення семантико-стилістичного відповідника або про трансляційне перейменування реалій.

Відтворення семантико-стилістичних функцій реалій у перекладі - кардинальнее питання перекладознавства. Чимало дослідиків розглядали це питання і часто доходили при цьому не зовсім однакових висновків.

О.Швейцер і В. Шевчук визнають три способи відтворення реалій засобами цільової мови: транслітерацію, калькування, пояснюючий переклад [18, 250; 19,62] ; Л.С. Бархударов - п'ять: транскрипцію(транслітерацію), калькування, описову перифразу, приблизний і трансформаційний переклади [1, 95-104]. А.В. Федоров обгрунтовує чотири способи передачі реалій: транслітерацію (транскрипцію), калькування, уподібнення, гіпонімічний переклад [16,145-157]. Проблему перекладу реалій дуже глибоко, з детальною класифікацією , опрацювали С. Влахов і С. Флорин в книжці «Неперекладне в перекладі» [5,96-105]

В цій курсовій роботі використовуємо методи перекладу реалій за С. Влаховим і С. Флорином. [4, 96-105].

Транскрипція реалії передбачає механічне перенесення реалії з мови-джерела в мову-переймача її графічними засобами з максимальним наближенням до оригінальної фонетичної форми.

Переклад реалії ( або заміна, субституція) зазвичай застосовують в тих випадках, коли транскрипція з різних причин неможлива або небажана.

Введення неологізмів - найбільш зручний, після транскрипції, шлях збереження змісту або колориту поняття реалії, яку перекладають. Такими новими словами можуть бути, в першу чергу, повні і часткові кальки.

А) Калькування - особливий вид запозичення, коли структурно-семантичні моделі мови-джерела відтворюються поелементно матеріальними засобами мови-сприймача. Як слушно зауважує А. Білецький, цільова мова з найбільшою точністю відтворює не морфологічну зовнішність слів і словосполучень мови-джерела, а саме способи чужого словотвору, якщо йдеться про окреме слово, чи структуру (взаєморозташування і смислове відношення), якщо йдеться про словосполучення. [2, 68]

Б) При частковому калькуванні вислови частково перекладають, а частково будують з іншомовного матеріалу чи бодай за іншомовним зразком. Інколи нелегко провести чітку межу між змішаною калькою і комбінованою реномінацією (транскрипція з дескриптивом або гіперонімом). Це буває тоді, коли поряд з калькою дається певне роз тлумачення. Часом воно необхідне: адже калька як мовний знак особливого характеру, що позначає реалію, відсутню в поняттєвій області народу-сприймача, повинна вказувати на специфічність денотата і виключити помилкове ототожнення його з іншими, уже відомими предметами і явищами. [8, 129]

В) Освоєнням С. Влахов називає адаптацію іншомовної реалії, тобто надання їй на основі іншомовного матеріалу рис рідної мови.

Г) Семантичний неологізм за С. Влаховим це умовно нове слово або словосполучення, яке було «створене» перекладачем, і яке передає смисловий зміст слова. Від кальки він відрізняється відсутністю етимологічного зв'язку між словом мови оригіналу і неологізмом.

Приблизний переклад застосовується найчастіше, стверджує С.Влахов [5,90]. Зазвичай, за допомогою приблизного перекладу, хоч часто і не дуже точно, вдається передати предметний зміст реалії, але колорит слова майже завжди втрачається.

А) Принцип видо-родової заміни, або ж гіперонімічне перейменування. Термін «гіпонімія» впровадив у мовознавство Дж. Лайенз для позначення видо-родових відношень. М. Нікітін у коментарях до праці Ф.Р. Палмера, присвяченої семантиці, називає термін «гіпонімія» поширеним, хоча й не бездоганним [13, 108]. В. С. Виноградов і А. Федоров застосували цей термін у перекладознавстві, назвавши «гіпонімічним» такий переклад, при якому видове поняття мови-джерела передається родовим мови-сприймача [4, 102; 16, 151]. Отже, гіперонім не відтворює усього обсягу семантики гіпоніма, а лише наближає до неї. Виходячи із семантики відповідних грецьких слів (гіперонім - родове поняття стосовно гіпоніма - видового поняття) Р.П. Зорівчак вважає доречним назвати цей вид переладу гіперонімічним [8, 105].

Б) Функціональний аналог - це метод, в якому мовна одиниця мови-джерела передається такою одиницею мови-переймача, яка викликає схожу реакцію у читача. Р. Зорівчак називає це методом уподібнення, тобто методом, що полягає у відтворені семантико-стилістичних функцій реалії мови-джерела іншомовним аналогом - реалією мови-переймача. І. Лєвий називає цей вид перекладу «субституцією» або «підстановкою», стверджуючи, що його доречно застосовувати тоді, коли концентрація спільного досить сильна [9,123]. Але Р. Зорівчак застерігає, що при методі уподібнення виникає небезпека штучного перенесення читача в рідне середовище, а тому цей метод не завжди бажаний зі стилістичного і національно-культурного погляду [8, 136]. С. Влахов зазначає, що цей метод зручний для передачі реалій міри.

В) Опис, пояснення, тлумачення це такий вид відтворення семантико-стилістичних функцій реалії, який нерозривно пов'язаний з цілісністю художнього тексту і полягає у роз'ясненні суті реалії у найближчому контексті. Інколи контекстуальне розтлумачення реалій (як це називає Р. Зорівчак [8, 139] ) охоплює і видо-родову заміну.

Підбиваючи підсумки, потрібно зазначити, що приблизний переклад реалій, як підказує сама назва, не завжди адекватний, адже передає не повністю зміст відповідної одиниці, а щодо національного або історичного колориту, то читач може про нього здогадуватися, тільки якщо перекладач зумів передати це своїми засобами вираження.

Термін «контекстуальний переклад» зазвичай протиставляють терміну «словниковий переклад», порівнюючи, таким чином, яке значення може мати слово в контексті, на відміну від наведеного значення в словнику. Часом еквівалентну ситуацію, семантику реалії, денотативну, конотативну, зокрема національно-культурну, можна відтворити (хоча б частково) на рівні мовлення (в поодинокому ситуативному контексті) оказій ним відповідником, семантичний континуум якого поза контекстом не має нічого спільного із семантикою реалії мови-джерела. Я. Рецкер назвав такий вид перекладу «контекстуальними замінами» [14, 33].

Віднайдення ситуативних відповідників, як це називає Р. Зорівчак [8, 139], - творчий процес, у якому головним орієнтиром виступає контекст. Завдяки ситуативним відповідникам перекладач має змогу не тільки вибрати оптимальний варіант, а й внести різноманітність у переклад однієї і тієї ж реалії оригіналу, щоб всебічно охарактеризувати її.

Загальна схема методів передачі реалій в художньому тексті має такий вигляд:

I Транскрипція

II Переклад

Неологізм:

А) Повне калькування

Б)Часткове калькування

В) Освоєння

Г)Семантичні неологізми

Приблизний переклад

А) Видо-родова відповідність

Б) Функціональний аналог

В) Опис, пояснення, тлумачення

Контекстуальний переклад



Розділ 2. Переклад реалій гомерівських гімнів

Для І.Франка перекладацька діяльність була важливим засобом зближення народів, взаємозбагачення і розвитку їх культур. У передмові до збірки своїх поем він писав, що «передача чужомовної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст зрозуміння і спочування між ними й далекими людьми, давніми поколіннями» І.Франко, Твори в 20 томах, том12, К.,1953, стор.543.. В іншому місці письменник вказував на той факт, що добрі переклади кращих творів світової літератури «мають велику вагу для розвою кожної національної літератури» У.Шекспір, Міра з міру, Переклад Куліша, Передмова І. Франка, Л., 1902, стор 23..

В зв'язку з активною перекладацькою діяльністю І.Франка заслуговують на увагу і його думки про інтернаціональне і національне в кожній літературі. «Кождий чільний сучасний писатель - чи слов'янин, чи німець, чи француз, чи скандінавець - являється неначе дерево, що своїм корінням впивається якомога глибше і міцніше в свій рідний, національний грунт, намагається віссати в себе і перервати в собі якнайбільше єго живих соків, а своїм пнем і короною поринає в інтернаціональній атмосфері ідейних інтересів, наукових, суспільних, естетичних і моральних змагань» І. Фрнко, З чужих літератур, ЛВН, ч. І, кн.. І, 1898 р., стор. 61. . Одним з найважливіших шляхів, що ведуть до взаєморозуміння і взаємозбагачення націй, І. Франко вважав обмін культурними та ідейними цінностями. Тому І. Франко зазначає, що «переклади чужомовних творів, чи то літературних, чи наукових, для кожного народа являються важним культурним чинником, даючи можність широким народним масам знайомитися з творами й працями людського духа, що в інший краях, у різних часах спричинялися до ширення просвіти та підіймання загального рівня культури» І. Франко, Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання, Львів, 1912, стор.5..

Чільне місце в поглядах І.Франка на переклад посідає питання про якість перекладу. Судження перекладача по суті зводяться до категоричної вимоги адекватного перекладу. Художній переклад повинен давати повноцінне відтворення оригіналу його змісту, ідейного звучання. І. Франка не могли задовольнити низькопробні переклади його сучасників, які вбивали цвіт і красу оригіналу.

Вперше в історії українського перекладацького мистецтва І.Франко чітко формулює принцип точного перекладу. Дослівність перекладач розумів насамперед як необхідність точного збереження змісту і форму оригіналу. В той же час письменник неодноразово наголошував на тому, що справжня точність досягається не буквальною передачею слів оригіналу, а добором в мові перекладу таких засобів, які б виражали думки, ідею, дух оригіналу. Часто ж дослівність просто неможлива, «коли переклад має передати не тільки слова, а і думки первотвору. Груба дослівність при перекладі не передає художньої краси оригіналу, часто нав'язує мові перекладу чужі граматичні норми, робить переклад незрозумілим для широких народних мас» І.Франко, Твори, т. 15, стор. 572..

Неодноразово І.Франко вказував і на те, що перекладач повинен намагатися зберегти всі структурні елементи оригіналу і не відступати від обраної автором форми, якщо це не викликається необхідністю. Архітектоніка віршованого оригіналу і його структурні елементи (кількість строф, число рядків в строфі, характер рим тощо) мають важливе значення і тісно пов'язані зі змістом. Важливі думки з приводу цього висловлює І.Франко, аналізуючи переклад «Каменярів» на польську мову. Проте збереження при перекладі іншомовної форми не механічний процес. Перекладач повинен зробити нову форму органічною, природною для української мови. Для цього абсолютно недостатньо відтворити зовнішні ознаки оригіналу (строфіку, розмір тощо), потрібно, щоб збереження форми погоджувалося з нормами української мови.

Перейдемо безпосередньо до аналізу реалій Гомерівських гімнів у перекладах І. Франка.

В цій курсовій роботі ми розглянемо географічні та етнографічні реалії. Суспільно-політичних реалій у нашому тексті не відображено.

Географічні реалії:

А) найменування об'єктів фізичної географії, в тому ж числі і метеорології:

?ксйт - вершина гори, висота.

У перекладі бачимо «полонини» - «… ?ксйбт ?немпЭуубт…» [20, г27:4] «…по полонинах вітруватих…». Полонина це безліса ділянка верхнього поясу Українських Карпат, що використовується як пасовисько та для сінокосу. Слово «полонина» виступає тут функціональним аналогом, який передає суть слова, але дещо з конотативним відтінком, адже полонини є властивими тільки для України. Також знаходимо переклад «верхів'я» - «…?ксйет ?учеипн ?смЮн…» [20, г2:382] «…гір верхів'я стрімкі…»[16, 253], який є точнішим, і передає перше значення слова.

в?ууб - лісиста долина [6:294]

У перекладі І. Франка знаходимо «полонина» - «…мзлпвпф?сбт п?септ ?н вЮуу?т…» [20, г4:287] «…вівчарям теж на полонинах гірських…» [16, 225] . «полонина» тут виступає ситуативним відповідником, адже вівчарі випасають свої отари переважно на полонинах, або ж, якщо йдеться не про Карпати, то на безлісих трав'янистих луках. Але слово «полонина» не передає правильного значення грецького слова «в?ууб», яке означає лісиста долина, бо «полонина» це і є властиво безліса ділянка верхнього поясу Карпат.

Але у перекладі бачимо також слово «дебрі» - «… ?н кбл? вЮуу?…» [20, г3:280] «…в гарній дебрі…» [16,210], яке відповідає першому значенню, адже дебрі- це зарослі густим непрохідним лісом, чагарником і таким іншим місця [14,т2, 288]

?лз - ліс [6,1662]

І.Франко у багатьох випадках перекладає як «ліс»: «…кЬфб дЬукйпн ?л?…» [20, г2:386] «…у лісі густому…» [15, 253]; «…?спт кбфбеймЭнпн ?л?…» [20, г5:285] «…на горі, порослій лісами…»; «…КхллЮнзт ?спт кбфбеЯменпн ?л?…» [20, г4:228] «…покриту лісами Кіллену…» [15, 223], що цілком відповідає прямому значенню грецького слова «?лз»

Але зустрічаємо також «діброва» - «…?Ьчей д? ?рй дЬукйпт ?лз…»[20, г27:7] «…і лунає внизу тіниста діброва…» [15,268] В українській мові слово «діброва», - ліс, в якому переважає дуб, - має конотативний відтінок, що можна побачити в зразках пейзажної лірики, де вона часто персоніфікується. До дібров як символу рідної домівки часто звертається ліричний герой, як до живих істот. Як наприклад у рядках Т.Шевченка «Ой діброво -- темний гаю!» [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. -- К., 2003. -- Т. 2: Поезія 1847-1861. -- С. 335; 731.]бачимо, що він звертається до діброви, як до живої істоти. Таким чином «діброва» виступає тут функціональним аналогом.

Але також знаходимо слово «вугля» - «…?нисбкй?н ?лзт…» [20, г4:238] «…вугля жаркого…» [17,223], яке в даному контексті виступає, як ситуативний відповідник.

Б) найменування ендеміків:

цп?нйо - фінікова пальма.

І.Франко перекладає як «пальма» «… ?мц? д? цпЯнйкй вЬле рЮчее…» [20, г3:117] «…довкола пальми звела її руки…» [17,205]. Перекладач застосовує тут гіперонімічне перейменування. Важливо зазначити, що тут дещо втрачається смисл, адже саме фінікова пальма після смерті відроджується молодими паростками від коріння (подібно до того, як міфічна птиця відроджується з попелу). Таким чином це символізувало народження.

Рплэрпхт - дослівно «багатоногий», поліпи.

У перекладі І. Франка бачимо «многоногі краки» - «рпхлэрпдет д? ?н ?мп? иблЬмбт …п?кЯб рпйЮупнфбй» [20, г3:77] «…в мні ж многоногі краки поселились би…». Поліпи - це малорухливі жителі дна моря, які мають багато щупалець. Крак з болгарського «нога». Таким чином, тут перекладач застосовує дескриптивну перифразу та кальку слова « рплэрпхт».

МхсуйнпейдЮт - складається з двох слів : Мэсфпт або мхсуйнз, або мхссйнз - миртове дерево, яке було перенесене з Греції в Італію, воно було присвячене Афродіті. Його листя використовували для вінків, якими прикрашали голови переможців на олімпійських іграх. [10, 894] і е?дпт - вигляд, зовнішність [6,460]. І. Франко перекладає як «миртовий» - «ухммЯугщн мхсЯкбт кб? мхсуйнпейдЭбт ?жпхт…» [20, г4: 81] «…Гілки миртові помішав з тамарисків гілками…» [17,218]. Перекладач транскрибує слово «мэсфпт», та за рахунок того, що надає йому вигляду прикметника, методом освоєння, він перекладає слово, зберігши значення, та уникнувши калькування.

мхсЯкз - мірика. Вживалося на позначення рослин виду Tamarix1 . Але І. Франко переклав «тамариск» - «…ухммЯугщн мхсЯкбт кб? мхсуйнпейдЭбт ?жпхт…» [20, г4: 81] «…гілки миртові помішав з тамарисків гілками…» [17,218]. Очевидно, перекладач не розрізняє їх як окремі рослини і таким чином застосовує метод гіперонімічного перейменування. Але слід зазначити, що тамариск - це південна кущова рослина з дрібними лускоподібними листочками й дрібними, зібраними в мітелку квітками; росте на піщаних і засолених ґрунтах. Мірика - це невеликі дерева або чагарники з цілісними листками, які ростуть на будь якому грунті. Отже різниця між ними очевидна, але переклад «тамариск» ніяк не спотворює змісту, а тому є доречним.

лщфьт - грецький лотос ( різновид Trifolium melilotus) [6,1043] І. Франко застосувавши метод транскрипції, переклав як «лоташ» - «лщф?н ?серфпмЭнбт» [20, г4:107] «…лоташу їсти їм дав..» [17,219]. Лотос, у Гомера дика трава, яка росла в Спарті і Трої, і яку використовували для годування худоби. [10,780]

кэрейспн - ціпер [6,998] (лат. Cyperus) - це рід багаторічних рослин родини Осокові (Cyperбceae) [12, 257-260]. І. Франко вживає тут функціональний аналог «конюшина» «?суЮенфб кэрейспн» [20, г4:107] «…та росистої ще конюшини…» [17, 219], що є цілком вдалим, адже конюшина широко застосовувалася на теренах України як корм для домашньої худоби, на відміну від ціперу.

дЬцнз - лавр

І. Франко цілком правильно перекладає як «лавр» або «лавровий» «дЬцнзт ?глб?н ?жпн ?л?н» [20, г4:109] «…з лавра прегарну гіллю взяв…» [17,219] - «…?ффй кен е?р? чсеЯщн ?к дЬцнзт гхЬлщн ?рп Рбснзуп?п…» [20, г3:395] «…як що промовить з віщих лаврових яскинь, у підніжжі Парнасу святого…» [17,212].

З опрацьованого матеріалу можемо зробити висновки, що дуже важливим у І.Франка є положення про необхідність збереження при перекладі змісту та форми оригіналу в їх органічній єдності. Найчастіше, він вдається до методу віднайдення функціонального аналогу(30%), очевидно, для того, щоб зробити зрозумілішим зміст твору для українського читача, якому грецькі реалії є чужими. Іноді він ігнорує перші значення слів, і вдається до методу застосуання ситуативного відповідника (20%), щоб максимально точно передати зміст конкретного речення, або думки. Також звертається до методу гіперонімічного перейменування (20%). Рідше застосовує методи освоєння, транскрипції та дескриптивної перифрази (10%).

Етнографічні реалії

побут (матеріальна культура):

А) їжа, напої, побутові заклади та ін.:

нЭкфбс - нектар - напій олімпійських богів, що давав їм вічну молодість і безсмертя. І. Франко застосовує тут метод транскрипції «…п?дЭ рпф? ?мвспуЯзт кб? нЭкфбспт ?дхрьфпйп [20, г2:49] «…нектару за весь цей час, ні амброзії не куштувала…»[17,244] «…нЭкфбспт ?мрлеЯпхт ?д? ?мвспуЯзт ?сбфейн?т…» [20, г4:248] «…нектару повні діжі там стояли…» [17,224] Це може ввести читача в оману, і призвести до неправильного розуміння тексту, адже в українській мові слово «нектар» - це сік розбавлений з водою, отож доцільно було б застосувати контекстуальне пояснення, але в даному випадку це неможливо, оскільки віршований розмір цього не дозволяє.

?мвспуЯз - амброзія - їжа богів

І.Франко транскрибує слово «амброзія» «?д? ?мвспуЯзт ?сбфейн?т» [20, г4: 248] «…там стояли й амброзії каді…». Але в іншому прикладі «…нЭкфбс фе кб? ?мвспуЯзн ?сбфейн?н…» [20, г3: 124] «подавала нектар та божеський корм-амброзію» [17,205] бачимо, що перекладачеві вдалося, не порушивши віршованого розміру, вміло застосувати метод контекстуального розтлумачення реалії.

Б) одяг (включно: взуття, головні убори та ін.) і прикраси:

ф? ц?спт, епт - тканина, полотно, найчастіше вживався на позначення чоловічого верхнього одягу (плаща). У перекладі І. Франка зустрічаємо «пелюшки» «…урЬсобн д? ?н цЬсеъ лехк?…» [20, г3:121] - «…сповили у білі пелюшки…» [17,205], що в українській мові вживається на позначення шматка тканини, якими замотували новонароджених. Очевидно, що тут перекладач застосував ситуативний відповідник.

уфсьцпт - пов'язка

У перекладі знаходимо «повивач» «… рес? д? чсэуепн уфсьцпн ?кбн…» [20, г3: 122] й золотий обмотали повивач [17,205] , що є ситуативним відповідником, адже повивач - це довгий вузький шматок тканини для сповивання немовляти, що близьке за значенням до пов'язки, але має вужче застосування. Але також бачимо переклад «пояси», який є точнішим, і відповідає першому значенню слова «уфсьцпт».

уЬндблпн - сандалі.

У давніх греків і римлян -- взуття, що являло собою дерев'яну або шкіряну підошву без каблуків, яку прив'язували до ноги ремінцями. [10,1454] І.Франко перекладає методом транскрипції як «сандалі»,

«…?р? рпуу?н ?дЮубфп уЬндблб кп?цб…»[20, г4: 83] «…до ніг нав'язав собі легкі сандалі…»[17,218]

В) житло, меблі, посуд та ін. обладнання:

Важко уявити, яким був дім у древніх греків, але з допомогою гомерівської «Одіссеї», в якій детально описано дім Одіссея, а, очевидно, що за таким зразком були побудовані і будинки решти населення греків, ми можемо приблизно уявити яким був грецький дім. Вся будівля називалася п?кпт, вона складається з трьох головних частин: окремої кімнати (житлового приміщення у верхній частині будинку) иЬлбмпт, палати мЭгбспн і подвір'я б?лЮ. Перші дві частини, вкриті дахом, власне і є дім, д?мб . Вони є досить високими, тому що мають мало отворів для доступу повітря, і один тільки отвір на середині, для диму. Всі три частини з'єднані спільною стіною ?скпт. Через цю стіну з вулиці на подвір'я ведуть довгі ворота рсьихспн. [10,429]

Розглянемо ці реалії у перекладі І. Франка.

п?кпт - найбільш влучним є переклад «дім» - «…п?кпй вЭлфеспн е?нбй…» [20, г4:36] «…дома найліпше сидіть…» [17,217]. Але слід зазначити, що в українській мові слово «дім» набуває ширшого значення, адже дім може бути як будівля, так і місце, де ти народився, тому значення потрібно дивитися з контексту. Але знаходимо також переклад «двері» «…фсЯрпдбт кбф? п?кпн…» [20, г4: 61] «..триноги коло дверей» [17,218], що виступає тут як ситуативний відповідник.

ИЬлбмпт - досить доцільним є переклад «спальня» «…ихюдепт ?к иблЬмпйп…» [20, г2: 244] «…не підстерегла з запахущої спальні…» [17,249] згідно з описом, який подано вище, иЬлбмпт це і є щось на кшталт сучасної спальні. Але знаходимо також переклад «ліжко» [20, г5:236] «…в ліжко поклала його…» [17,240], яке виступає тут ситуативним відповідником, при цьому зберігає головне значення слова, адже ліжко знаходилося тільки в спальні (иЬлбмпт).

мЭгбспн - найбільш доречним тут є переклад «покої» «…?н мегЬспйуйн…» [20, г5: 14] «…що сидять залюбки по покоях…» [17,234] та «палата» «…д? ?н мегЬспйуйн…» [20, г19: 35] «…і вона у палаті…» [17,266], який передає перше значення. Хоча і знаходимо переклад «дім» «…б?ф?н д? б?ф? ?фЯфбллен ?н? мегЬспйуйн ?чпхуб…» [20, г5: 231] «…держала його в своїм домі [в пошані]…» [17,240]. Перекладач застосовує тут метод гіперонімічного перейменування, адже «дім», має ширше значення, ніж загальна кімната (мЭгбспн).

?скпт - стіна

У перекладах І. Франка бачимо «підпора» «…?скпт ?лэмрпх…» [20,г8:3] «…ти, підпоро Олімпу…» [17,260] та «пліт» «…нЭмпнфб рбс? ?опдпн ?скепт б?л?т…» [20, г4:188] «…пліт городив на цвітник собі…» [17,222], які в обидвох випадках є влучними, адже показують перше значення слова і цілком відповідають контексту. Очевидно, що тут перекладач застосував ситуативні відповідники.

рсьихспн - двері, що ведуть на подвір'я

Але І. Франко перекладає як «сіни» «…ЛзфпЯдпх ?р? чесу? дй?к рспиэспйп ресЮуейн…» [20, г4:158] «…видно, як вступить син Латони з сіней…» [17,221] «…рб?дб … дй?к рспиэспйп рес?убй…» [20, г4:271] «…дитя вийшло дверми через сіни…» [17,224], що не цілком відповідає прямому значенню слова «рсьихспн», адже сіни - це нежила частина селянських хат і невеликих міських будинків, яка з'єднує жиле приміщення з ганком або ділить будинок на дві половини. Таким чином слово «сіни» витупає в ролі функціонального аналогу, адже І. Франко не одноразово вживає «сіни» на позначення грецького «рсьихспн», з чого можна зробити висновок, що перекладач вважав, що вони функціонально відповідали одне одному.

лб?цпт - лахміття, старий одяг

Переклад «полотно» «…?н рблЬм?уй рес? ?гнэуй лб?цпт ?иэсщн…» [20, г4:152] «…полотном руки й ноги повито…» [17,220] дещо недоцільний, адже він не передає прямого значення слова, а тільки в загальних рисах. Полотно може використовуватися по-різному, але також може як одяг. Таким чином І.Франко застосував тут метод гіперонімічного перейменування. Щодо другого випадку, де І. Франко переклав як «шкіра» «…лб?цпт д? ?р? н?фб дбцпйн?н…» [20, г19:23] «…в його на хребті шкіра рися…» [17,265], то тут він вживає його як ситуативний відповідник.

?нбхлпт - житло, печера

У перекладі знаходимо «криївка» «…кби? ?лЮенфбт ?нбэлпхт…» [20, г26:8] «…по лісних криївках (таємничих)» [17,268]; «…кбф? укйьенфбт ?нбэлпхт…» [20, г5:74] «…де були криївки їм тінисті…» [17,236]. Криївками були військово-оборонні та господарські споруди Української Повстанської Армії, розташовані під землею. З цього зрозуміло, що слово «криївка» має конотативний відтінок, адже український читач мимоволі переноситься у рідне середовище, оскільки криївки були одними із символів УПА, цим самим втрачається зв'язок з грецькою реалією. Перекладач вжив функціональний аналог.

Далі матимемо справу з рядом так званих «латентних реалій», у яких над денотативним значенням переважає асоціативна семантика. Предмети, що їх означають дані лексеми, з першого погляду, начебто мають прямі, кожному зрозумілі відповідники у нашому побуті, але саме ці широко вживані у побуті предмети є далеко не однозначні своєю специфікою - у побуті древніх греків і у нашому.

лЭвзт - І.Франко застосовує функціональний аналог «котел» «…ресйкбллЭбт ?д? лЭвзфбт…» [20, г4:179] - «…відтам прегарних котлів…»[17,221], але також знаходимо «котел для прання» «…?рзефбнпэт фе лЭвзфбт…». [20, г4:61] «…та котли до прання стародавні…» [17,218]. В другому випадку перекладач уточнює, що котли застосовувалися саме для прання, і цим самим дає змогу читачеві краще зрозуміти текст.

лЯкнпн - «колиска» «…?т ?н лЯкн? кбфЬкейбй…» [20, г4:254] «…що ось тут лежиш у колисці…» [17,224] тут вжито як функціональний аналог. Або «…кб? ф?н м?н кбфЭизке цЭсщн ?ес? ?н? лЯкн?…» [20, г4:63] «…він узяв і в колиску святую (наче дитину) поклав…» [17,218], де чітко видно, що І.Франко ототожнює грецьке «лЯкнпн» з українською колискою яка використовується, як ліжечко для спання і колисання дитини, оскільки він додає свій власний коментар «(наче дитину)», якого немає в оригіналі.

фсЯрпхт - триногий

У перекладі бачимо «триног» «…фсЯрпдбт кбф? п?кпн…» [20, г4: 61] «…триноги коло дверей…» [17,218] та «триніжник» «…?лйт фсЯрпдбт ресйкбллЭбт…» [20, г4:179] «…і триніжників цілії купи…»[17,221]. Перекладач застосував тут метод калькування.

ксбфЮс - це посуд, з якого греки черпали вино, і наливали у келихи [10, 284] І.Франко застосовує функціональний аналог «збан» «…чсхуЭпх ?к ксзф?спт ?цэуущн нЭкфбс ?схисьн…» [20, г5:206] - «…із золотого він збана черпає нектар червоний…» [17,240]

духовна культура і мистецтво:

А) музичні інструменти та ін.:

Духові:

б?льт (відповідає латинському «tibia»): доречним є переклад «труба» «…уэн фе всьмпт б?л?н…» [20, г14:3] «…труб реви…» [17,263]; «…?месьейт всьмпт б?л?н…»: [20, г4:452] «…про труб звуки любоприємні…» [17,229], адже в українській мові це духовий мідний музичний інструмент високого регістру з зігнутим у кільце циліндричним або конічним корпусом і розтрубом на кінці, і взагалі духовий інструмент різного призначення (для гри в оркестрі, подачі різних сигналів і т. ін.), який по функціям найбільше відповідав грецькому «б?льт». Але можливо, вони дещо відрізнялися виглядом. Тому можемо вважати, що «труба» є латентною реалією, і виступає тут функціональним аналогом.

Струнні :

ЧЭлхт (відповідає латинському «testudo»). Застосувавши метод гіперонімічного перейменування, І.Франко переклав як «ліра» «…чЭлхн ?сбф?н ?р? ?сйуфес? чейс?т ?Эсгщн…» [20, г4: 153] «…держав в лівій ручці улюблену ліру…» [17,220], що з одного боку доречно, адже це дає змогу зрозуміти читачеві, що тут йдеться про музичний інструмент, але з іншого, цим нівелюється головне значення слова, адже «чЭлхт» - це була не просто ліра, один зі струнних інструментів стародавніх греків, який робили з черепахи.

І навпаки, переклавши буквально як «черепаха» «…чЭлхн д? ?р? мбучЬл? е?че…» [20, г4:242] «…і мав під пахвою свою черепаху…»[17,223], І.Франко вводить читача в оману, адже тут мається на увазі не жива черепаха, а той музичний інструмент, який Гермес змайстрував собі з цієї тварини.

Лэсб : тут І.Франко замінює гіперонім «ліра» гіпонімом «кіфара» «…лэс? д? ?сбф?н кйибсЯжщн…» [20, г4:423] «…любо виграючи на кіфарі..» [17,229], що суттєво не впливає на зміст тексту, адже кіфара і ліра були дуже схожими між собою.

КЯибсйт : тут навпаки, перекладач, застосувавши метод гіперонімічного перейменування, переклав як «ліра» «…кЯибсйн д? лбв?н ?р? ?сйуфес? чейс?т…» [20, г4:499] «..ліру його взявши в правую руку…»[17,231]. Це аж ніяк не впливає на зміст, хоч кіфара і була ширшою і коротшою, ніж ліра, це був щипковий музичний інструмент, споріднений лірі, який не мав ніяких особливих відмінностей.

Але знаходимо і точний переклад «кіфара» «…кЯибсйн м?н ?кзвьл? ?ггхЬлйоен…» [20, г4:509] «…та кіфара, що дав Аполлону…» [17,231]; «…мЮ мпй ?мб клЭш?т кЯибсйн…» [20, г4: 515] «…щоб ти у мене не вкрав і кіфару…» [17, 231].

Цьсмйго : знову ж таки, переклад «ліра» «…фесрьменпй цьсмйггй…» [20, г4:506] «…при звуках ліри…»[17,231] «…цЭсщн ?ес? ?н? лЯкн?, цьсмйггб глбцхсЮн…» [20, г4: 64] «…ліру діряву свою він узяв…» [17,218] досить доречний, адже формінга, найдавніший струнний інструмент грецьких співаків, схожий на ліру або кіфару, і це не спотворює загального змісту. Тут перекладач вдався до методу гіперонімічного перейменування.

Ударні:

Фэмрбнпн (відповідає латинському «tumpanum»): скориствашись методом транскрипції, І.Франко перекладає як «тимпан» «… фхрЬнщн ф? ?бч?…» [20, г14:3] - «…тряскіт та гук тимпанів…» [17,263]. Оскільки віршований розмір не дозволяє вносити коментарі, та пояснювати деякі незрозумілі для українського читача грецькі реалії, як зокрема стародавній ударний музичний інструмент - тимпан, то перекладач уникає цього, хоч в цьому випадку це було б доречним.

Ксьфблпн брязкальце, брязкало: І.Франко переклав як «калатавок» «…? кспфЬлщн … ф? ?бч?…» [20, г14:3] «…любий їй калатавок тряскіт…» [17,263], вживши тут діалектне слово. Але з контексту можна здогадатися, що це якийсь музичний інструмент, що нагадує дитяче брязкальце, на що вказує слово «тряскіт». Очевидно, що «калатавок» виступає тут функціональним аналогом.

З опрацьованого пласту матеріалу можемо зробити висновки, що дослівність І.Франко розумів насамперед як необхідність точного збереження змісту і форми оригіналу. Тому перекладаючи етнографічні реалії грецького народу часто використовує функціональні аналоги (29,4%), щоб максимально точно розкрити зміст, та зробити переклад зрозумілим для широких народних мас. Сам перекладач неодноразово наголошував на тому, що справжня точність досягається не буквальною передачею слів оригіналу, а добором в мові перекладу таких засобів, які б виражали думки, ідею, дух оригіналу. Можливо саме тому, І.Франко найчастіше використовує ситуативні відповідники (35,3%), адже груба дослівність, на думку перекладача, не передає художньої краси оригіналу, та часом просто унеможливлює розуміння твору. Іноді перекладач вдається до гіперонімічного перейменування (11,8%), і цим самим дещо відходить від оригіналу, адже неточно передає зміст, хоча це не суттєво впливає на загальне враження і розуміння тексту. Стверджуючи, що перекладач має право на творчу свободу, І.Франко в той же час різко заперечує спроби фальсифікації оригіналу, доповнень, розводжень тексту непотрібними вставками, і тому, коли перекладач застосовує метод транскрипції (11,8%), хоч і не часто, він намагається пояснити слово тільки там де це варто, і де йому дозволяє віршований розмір. До методу калькування автор звертається рідко (5,9%)

Висновки

Дослідивши методи передачі реалії Гомерівських гімнів у перекладах І.Франка, можемо зробити висновки, що, по-перше, перекладач намагається зберігати зміст оригіналу добором в мові перекладу таких засобів, які б виражали думки та ідею оригіналу, іноді нехтуючи дослівним перекладом, щоб уникнути нав'язування мові перекладу чужих та незрозумілих норм, про що говорить часте використання методу добору функціонального аналогу, та ситуативного відповідника.

Іноді перекладач вдається до гіперонімічного перейменування, і цим самим дещо відходить від змісту оригіналу, адже передає його не точно, хоча це не суттєво впливає на загальне враження і розуміння тексту. Стверджуючи, що перекладач має право на творчу свободу, І.Франко в той же час різко заперечує спроби фальсифікації оригіналу, доповнень, розводжень тексту непотрібними вставками, і тому, коли перекладач застосовує метод транскрипції, хоч і не часто, він намагається пояснити слово тільки там де це варто, і де йому дозволяє віршований розмір, адже він вважав, що при перекладі поетичних творів збереження розміру оригіналу є обов'язковим, але якщо ця точність не йшла на шкоду художньому враженню. До методу калькування автор звертається рідко, очевидно щоб не робити переклад незрозумілим, і неприродним для українського читача.

Таким чином ми, виконавши завдання, досягнули поставленої мети, а саме дослідили методи передачі етномовного компонента Гомерівських гімнів у перекладах Івана Франка. Обґрунтували класифікацію реалій Гомерівських гімнів за їх структурно-семантичними ознаками у перекладі та композиційною заданістю.



Список використаної літератури

Бархударов Л. С. Язык и перевод (Вопросы общей и частной теории перевода). - М.: Междунар. отношения, 1975. 240 с.

Білецький А. А. Об интернационализмах //Наук. Записки: Зб. філолог. фак. / Київ. держ. ун-т. - 1955. - Т. 14. - Вип. 2. - С. 59- 80.

Брокгауза Ф. А. и Ефрона И. А. Энциклопедический словарь. -- С.-Пб.: Брокгауз-Ефрон. 1890--1907.

Виноградов В. С. - Лексические вопросы перевода художественной прозы. - М.: Изд-во Московского университета, 1978 . - 174с.

Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. - М.: Международные отношения, 1980.

Дворецький И.Х. Древнегреческо-русский словарь (том 1,2). - М.: Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1958.

Зеленская Я. Ю. Проблема изучения понятия образ-символ в школьном курсе уркаинской литературы / Запорожский национальный университет, Украина.

Зорівчак Р. П. Реалія і переклад: на матеріалі англомовних перекладів української прози. - Львів : В-во при Львівськ. держ ун-ті, 1989 213 с.

Левый И. Искусство перевода. - М.: Прогресс. - 1974. - 395 с.

Любкер Ф. Реальный словарь классических древностей [Пер. с нем.]. -- М.: ДиректМедиа Паблишинг, 2007.

Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. -- К.: Наук. думка, 1985. Т. 2: Д -- Копці / Укл.: Н. С. Родзевич та ін. -- 1985. -- 572 с.

Нечитайло В. А., Кучерява Л. Ф. Ботаніка. Вищі рослини.. -- Київ : Фітосоціоцентр, 2001.

Никтин М. В. Коментарий // Palmer F. R. Semantics. A new outline/ Pref. a. comment. By M. V, Nikitin. - M.: Высш. шк., 1982. - С. 103 - 110. - На рус. яз.

Рецкер Я. И. Теория перевода и переводческая практика. - М.: Междунар. отношения, 1974. - 216с.

Словник української мови: в 11 т. - К. : Наук. думка, 1980.

Федоров А. В. Основы общей теории перевода, М.: Высшая школа, 1983, - 303с.

Франко І. Твори в 50-ти томах, К.: Наукова думка, 1977 - Том 8

Швейцер А. Д. Перевод и лингвистика, Москва - 1973, 279с.

Шевчук В. Н. Относительно калькирования советских военных реалий на анг-лийском языке//Лингвистические проблемы перевода. М.: Изд-во Московского университета, 1981. - С.62 -67.

The Homeric hymns. / Edited, with pref., apparatus criticus, notes, and appendices by Allen, Sikes (1904)

Размещено на Allbest.ru