Специфіка гротеску та засобів його реалізації в комедійних оповіданнях Едгара По

В оповіданні «Berenice» соціальний статус героя виявляється в його природному оточенні, описі будинку, в якому він виріс та народився: « «Yet there are no towers in the land more time-honored than my gloomy, gray, hereditary halls. Our line has been called a race of visionaries; and in many striking particulars - in the character of the family mansion - in the frescoes of the chief saloon - in the tapestries of the dormitories - in the chiselling of some buttresses in the armory - but more especially in the gallery of antique paintings - in the fashion of the library chamber - and, lastly, in the very peculiar nature of the library's contents…»», в цитатах з прочитаних героєм книжок (більшість з яких - достатньо рідкісні): ««I well remember, among others, the treatise of the noble Italian Coelius Secundus Curio «de Amplitudine Beati Regni dei»; St. Austin's great work, the «City of God»; and Tertullian «de Carne Christi…"», в наявності таких несумісних зі статусом простої людини речей як власна бібліотека: «and in the silence of my library at night…» та служниці: «I arose from my seat and, throwing open one of the doors of the library, saw standing out in the antechamber a servant maiden» [38].

Оповідання «The Black Cat» змальовує нам протиріччя людини, звиклої до певного соціального статусу (що виявляється у наявності безлічі домашніх тварин, навіть екзотичних): «We had birds, gold-fish, a fine dog, rabbits, a small monkey, and a cat.» та змушеної жити більш помірним життям через брак коштів: «One day she accompanied me, upon some household errand, into the cellar of the old building which our poverty compelled us to inhabit.» [38].

В одному з найбільш уславлених оповідань автора, в «The Fall of the House of Usher», опис будівлі готичного маєтку: «Nevertheless, in this mansion of gloom I now proposed to myself a sojourn of some weeks.» та його мешканців: «…his very ancient family… that the stem of the Usher race, all time-honoured as it was…» не підлягає сумніву - перед нами аристократія. Це виявляється і в оздобленні інтер'єрів маєтку: «the carvings of the ceilings, the sombre tapestries of the walls, the ebon blackness of the floors… of the vaulted and fretted ceiling.» Образи прислуги, невід'ємні в нашому уявленні від образів правлячої еліти, також тут присутні: «A servant in waiting took my horse, and I entered the Gothic archway of the hall. A valet, of stealthy step, thence conducted me, in silence, through many dark and intricate passages in my progress to the studio of his master… On one of the staircases, I met the physician of the family… The valet now threw open a door and ushered me into the presence of his master». Описи картин навколишньої дійсності, речей і книжок, що оточують головних героїв, які автор так полюбляє вживати, значною мірою представлені і в цьому творі: «Many books and musical instruments lay scattered about, but failed to give any vitality to the scene… Our books - the books which, for years, had formed no small portion of the mental existence of the invalid - were, as might be supposed, in strict keeping with this character of phantasm. We pored together over such works as the Ververt et Chartreuse of Gresset; the Belphegor of Machiavelli; the Heaven and Hell of Swedenborg; the Subterranean Voyage of Nicholas Klimm by Holberg; the Chiromancy of Robert Flud, of Jean D'Indaginй, and of De la Chambre; the Journey into the Blue Distance of Tieck; and the City of the Sun of Campanella. One favourite volume was a small octavo edition of the Directorium Inquisitorum, by the Dominican Eymeric de Gironne…the Vigilae Mortuorum secundum Chorum Ecclesiae Maguntinae» [38].

В оповіданні «Hop-Frog», образ еліти уособлений у міністрах-блазнях на чолі з королем: «I never knew anyone so keenly alive to a joke as the king was. He seemed to live only for joking.», «About the refinements, or, as he called them, the 'ghost' of wit, the king troubled himself very little.», «Our king, as a matter of course, retained his 'fool.» [38].

Протиставлення образів простих людей та правлячої еліти досягає свого гротескного апогею в оповіданні «King Pest». Спочатку автор знайомить нас з картинами, що оточують життя простого люду: «The room, although ill-contrived, smoke-blackened, low-pitched, and in every other respect agreeing with the general character of such places at the period - was, nevertheless, in the opinion of the grotesque groups scattered here and there within it, sufficiently well adapted to its purpose.» Далі, ми знайомимося з героями-уособленнями простих людей: «Of these groups our two seamen formed, I think, the most interesting, if not the most conspicuous. …а pair of stumpy bow-legs supported his squat, unwieldy figure, while his unusually short and thick arms, with no ordinary fists at their extremities, swung off dangling from his sides like the fins of a sea-turtle.» Про фінансове становище героїв та іх соціальний статус красномовно свідчать подані цитати: «Funds even the most ample, are not always everlasting: and it was with empty pockets our friends had ventured upon the present hostelrie.», «They were eyeing, from behind a huge flagon of unpaid-for «humming-stuff,» the portentous words, «No Chalk,» which to their indignation and astonishment were scored over the doorway by means of that very mineral whose presence they purported to deny.» [38].

І все це відбувається на тлі зачумленого міста, що символічно поєднує всі верстви населення, не щадячи не богатих ні бідних: «At the epoch of this eventful tale, and periodically, for many years before and after, all England, but more especially the metropolis, resounded with the fearful cry of «Plague!» The city was in a great measure depopulated - and in those horrible regions, in the vicinity of the Thames, where amid the dark, narrow, and filthy lanes and alleys, the Demon of Disease was supposed to have had his nativity, Awe, Terror, and Superstition were alone to be found stalking abroad» [38].

Загалом, образи Чуми та Смерті є досить розповсюдженими у романтизмі та символізмі, тож не дивно, що Едгар По, як представник романтичної школи та засновник символізму вдається до їх використання, щоб відтінити та підкреслити фінансову та правову нерівність між елітою та простими людьми. Чума приносить смерть, а Смерть урівнює всіх: «Fallen houses choked up the streets. The most fetid and poisonous smells everywhere prevailed; and by the aid of that ghastly light which, even at midnight, never fails to emanate from a vapory and pestilential at atmosphere, might be discerned lying in the by-paths and alleys, or rotting in the windowless habitations, the carcass of many a nocturnal plunderer arrested by the hand of the plague in the very perpetration of his robbery» [38].

Характерним для письменника є гротескне зображення правлячої еліти, яка через своє положення та статус продовжує веселитися та святкувати навіть коли всі інші страждають. Подібний прийом був використаний автором у оповіданні «Hop-Frog» у образі короля та його міністрів, і в оповіданні «King Pest» він знову до нього повертається.

Правлячі кола символічно зображені у вигляді темних сил, які возносять хвалу смерті на бенкеті посеред Чуми: «But in consideration of those rights to which as guests and strangers you may feel yourselves entitled, we will furthermore explain that we are here this night, prepared by deep research and accurate investigation, to examine, analyze, and thoroughly determine the indefinable spirit - the incomprehensible qualities and nature - of those inestimable treasures of the palate, the wines, ales, and liqueurs of this goodly metropolis: by so doing to advance not more our own designs than the true welfare of that unearthly sovereign whose reign is over us all, whose dominions are unlimited, and whose name is 'Death'» [38].

Ми знаходимо цьому підтвердження, коли уважно проаналізуємо образи учасників пекельного бенкету: «This gentleman was clothed from head to foot in a richly-embroidered black silk-velvet pall, wrapped negligently around his form after the fashion of a Spanish cloak.», «Commencing at the right ear, it swept with a terrific chasm to the left - the short pendants which she wore in either auricle continually bobbing into the aperture.», «She made, however, every exertion to keep her mouth closed and look dignified, in a dress consisting of a newly starched and ironed shroud coming up close under her chin, with a crimpled ruffle of cambric muslin.», «An air of gave extreme haut ton, however, pervaded her whole appearance; she wore in a graceful and degage manner, a large and beautiful winding-sheet of the finest India lawn;», «He evidently prided himself much upon every inch of his personal appearance, but took more especial delight in calling attention to his gaudy-colored surtout. This, to say the truth, must have cost him no little money, and was made to fit him exceedingly well - being fashioned from one of the curiously embroidered silken covers appertaining to those glorious escutcheons which, in England and elsewhere, are customarily hung up, in some conspicuous place, upon the dwellings of departed aristocracy.», « «The noble lady who sits opposite is Queen Pest, our Serene Consort. The other exalted personages whom you behold are all of our family, and wear the insignia of the blood royal under the respective titles of 'His Grace the Arch Duke Pest-Iferous' -'His Grace the Duke Pest-Ilential' -'His Grace the Duke Tem-Pest' - and 'Her Serene Highness the Arch Duchess Ana-Pest.'» - їх манери, вбрання, навіть імена та зовнішній вигляд є гротескним відображенням тогочасної аристократії» [38].

Подібне по стилістичному забарвленню зображення правлячої еліти, яка не бажає дослухатися до стонів та благань простого народу зустрічається і в оповіданні «The Masque of the Red death». Принц Просперо, - головний представник еліти, не бажає наражатися на небезпеку під час хвороби під назвою «Червона смерть» в його країні. Натомість, він разом з вірними васалами зачиняється в одному з монастирів та продовжує безтурботне життя.

Образ Червоної смерті в оповіданні - це образ проблем суспільства, від яких, немов від страшної хвороби, еліта намагається відгородитися, кидаючи простих людей напризволяще: «The «Red Death» had long devastated the country. No pestilence had ever been so fatal, or so hideous. Blood was its Avatar and its seal - the redness and the horror of blood. There were sharp pains, and sudden dizziness, and then profuse bleeding at the pores, with dissolution. The scarlet stains upon the body and especially upon the face of the victim, were the pest ban which shut him out from the aid and from the sympathy of his fellow-men. And the whole seizure, progress and termination of the disease, were the incidents of half an hour.», «The courtiers, having entered, brought furnaces and massy hammers and welded the bolts. They resolved to leave means neither of ingress or egress to the sudden impulses of despair or of frenzy from within.» [38].

Образи еліти в оповіданні значно посилюються через передачу оточуючого її навколишнього світу (світу штучного, примарного, оскільки за його межами - смерть, плач та запустіння): «But the Prince Prospero was happy and dauntless and sagacious. When his dominions were half depopulated, he summoned to his presence a thousand hale and light-hearted friends from among the knights and dames of his court, and with these retired to the deep seclusion of one of his castellated abbeys. This was an extensive and magnificent structure, the creation of the prince's own eccentric yet august taste. The prince had provided all the appliances of pleasure. There were buffoons, there were improvisatori, there were ballet-dancers, there were musicians, there was Beauty, there was wine.» [38].

Едгар По приділив значної уваги описам цього внутрішнього, штучного світу - його повітря просякнуте помпезністю та вигадливістю розкошів, які мають викликати в читача справедливий осуд та почуття огиди за зазначених умов: «There were seven - an imperial suite. In many palaces, however, such suites form a long and straight vista, while the folding doors slide back nearly to the walls on either hand, so that the view of the whole extent is scarcely impeded. Here the case was very different; as might have been expected from the duke's love of the bizarre. The apartments were so irregularly disposed that the vision embraced but little more than one at a time. There was a sharp turn at every twenty or thirty yards, and at each turn a novel effect. To the right and left, in the middle of each wall, a tall and narrow Gothic window looked out upon a closed corridor which pursued the windings of the suite. These windows were of stained glass whose color varied in accordance with the prevailing hue of the decorations of the chamber into which it opened. That at the eastern extremity was hung, for example, in blue - and vividly blue were its windows. The second chamber was purple in its ornaments and tapestries, and here the panes were purple. The third was green throughout, and so were the casements. The fourth was furnished and lighted with orange - the fifth with white - the sixth with violet. The seventh apartment was closely shrouded in black velvet tapestries that hung all over the ceiling and down the walls, falling in heavy folds upon a carpet of the same material and hue. But in this chamber only, the color of the windows failed to correspond with the decorations. The panes here were scarlet - a deep blood color. Now in no one of the seven apartments was there any lamp or candelabrum, amid the profusion of golden ornaments that lay scattered to and fro or depended from the roof. There was no light of any kind emanating from lamp or candle within the suite of chambers. But in the corridors that followed the suite, there stood, opposite to each window, a heavy tripod, bearing a brazier of fire that protected its rays through the tinted glass and so glaringly illumined the room. And thus were produced a multitude of gaudy and fantastic appearances. But in the western or black chamber the effect of the fire-light that streamed upon the dark hangings through the blood-tinted panes, was ghastly in the extreme, and produced so wild a look upon the countenances of those who entered, that there were few of the company bold enough to set foot within its precincts at all.

It was in this apartment, also, that there stood against the western wall, a gigantic clock of ebony.» [38].

Саме тому загибель героїв оповідання від Червоної смерті (проблеми, від якої еліта намагалася сховатися) вбачається читачами як справедливе покарання.

Звісно, еліта «пручається», не бажає здаватися без бою: « «Who dares?» he demanded hoarsely of the courtiers who stood near him - «who dares insult us with this blasphemous mockery? Seize him and unmask him - that we may know whom we have to hang at sunrise, from the battlements!"», але ці потуги безсилі під тягарем власних злочинів: «Prince Prospero, maddening with rage and the shame of his own momentary cowardice, rushed hurriedly through the six chambers, while none followed him on account of a deadly terror that had seized upon all. He bore aloft a drawn dagger, and had approached, in rapid impetuosity, to within three or four feet of the retreating figure, when the latter, having attained the extremity of the velvet apartment, turned suddenly and confronted his pursuer. There was a sharp cry - and the dagger dropped gleaming upon the sable carpet, upon which, instantly afterwards, fell prostrate in death the Prince Prospero. Then, summoning the wild courage of despair, a throng of the revellers at once threw themselves into the black apartment, and, seizing the mummer, whose tall figure stood erect and motionless within the shadow of the ebony clock, gasped in unutterable horror at finding the grave-cerements and corpse-like mask which they handled with so violent a rudeness, untenanted by any tangible form.» [38].

І знову наступає царство Смерті - володаря, який зрівнює всіх, не щадячи жодного: «And now was acknowledged the presence of the Red Death. He had come like a thief in the night. And one by one dropped the revellers in the blood-bedewed halls of their revel, and died each in the despairing posture of his fall. And the life of the ebony clock went out with that of the last of the gay. And the flames of the tripods expired. And Darkness and Decay and the Red Death held illimitable dominion over all.» [38].

Звичайно, сучасні комедійні оповідання є менш похмурими та гротескними, ніж оповідання Едгара По, але як би не змінювалися погляди людей на комічне, які б нові риси ні вносив в них час і суспільні перетворення, завжди об'єктом висміювання було й залишається все дрібне, потворне, егоїстичне в людині та людських відносинах. Головне в комічному - це викриття соціальних пороків, висміювання старого, що себе віджило, але ще тримається в житті і навіть видається страшним. Сміючись над такими явищами, людина почуває себе сильнішою, вони перестають її жахати. Саме у цьому - соціальна сутність комічного, тому що, висміюючи суспільні вади, комічне сприяє утвердженню нового, прогресивного в розвитку суспільства.

2.2 Особливості гротескних елементів у змалюванні образів пересічних людей у прозі Е. По

Мова, задуми, художня манера - усе відзначено в Едгара По яскравою печаткою новизни, тому на особливу увагу заслуговують засоби гротеску у творах Едгара По та засоби їх реалізації.

Сам письменник досить влучно характеризував власну оповідну манеру. В одному з листів він писав про свої ранні твори, що мали ввійти до збірки «Оповідання Фоліо-клубу»: «Ви питаєте мене, в чому полягають їхні характерні особливості. В нісенітницях, доведених до гротеску, у страшному, якому надано відтінок жахливого; в дотепності, піднесеній до ступеня бурлеску, в незвичному, перетвореному на дивне і таємниче» [37, с. 191].

Підтвердження цих слів можна знайти не лише в ранніх оповіданнях. Ті ж характерні для романтичного стилю риси знаходимо згодом і в найбільш довершених уславлених оповіданнях письменника.

Оповідання По відрізняються одне від одного сюжетом, настроєм, самим тоном так, що, здається, важко знайти для них стилістичний спільний знаменник (за яким ми впізнаємо руку того чи іншого майстра).

Взагалі за змістом та формальними ознаками можна умовно виділити такі групи творів Едгара По:

1) психологічні цілком або такі, де психологізм переважає;

2) пародійні й гумористичні;

3) сенсаційні з іронічним присмаком або без нього;

4) пригодницькі;

5) містичні, в яких буяє похмура фантазія і лякають читачів готичні страхіття;

6) лірично-романтичні, що нагадують вірші у прозі;

7) філософські діалоги;

8) розповіді про подорожі;

9) логічні або детективні;

10) науково-фантастичні (дві останні групи проклали шлях новим літературним жанрам).

Звісно, можливі й перехідні форми, в яких сполучаються гумор і трагедія, поетичність і науковість, створюючи примхливу і дивну єдність.

Сатиричні, гумористичні, пародійні твори в спадщині По становлять найчисельнішу групу. А якщо додати до них ті твори, де примхливо змішані жарт і жах, можна було б стверджувати, що письменник - гуморист. Щоправда, досить похмурий, а подекуди й жорстокий, але гуморист. Та в пам'яті читачів лишаються передусім його трагічні оповідання з їхньою зловісною атмосферою, містикою, страхами, таємницями, темними і хворобливими пристрастями. «Masque of the Red Death», «William Wilson», «The Black Cat», «Hop-frog» та інші подібні до них творів вкарбовуються в нашу свідомість, стають своєрідною прикметою прози По.

Звичайно, це й свідчення їхньої художньої сили, оригінальності, емоційної наснаги. Однак було б несправедливо недооцінювати й іроніко-гумористичний хист оповідача «King Pest», «The Angel of the Odd», «The System of Doctor Tarr and Professor Fether», «The Sphinx» та багатьох інших сатиричних і пародійних шедеврів.

І хоча розмаїття, багатство звучання оповідань По вражає, стилістичний знаменник у неї, безумовно, є - це романтизм з усією щедрою і барвистою палітрою його прийомів. Це і незвичність сюжетів, екстравагантних і bizarre (дивних), як полюбляв підкреслювати сам автор, і сліпуча яскравість, напруженість загадкових, таємничих образів. Вони часто гротескні і майже завжди гіперболізовані в усіх своїх рисах і якостях - від гігантських розмірів до породженого ними разючого емоційного впливу.

Так, у оповіданні «Berenice» виділяється образ зубів героїні, який змальовує її брат: «…from the disordered chamber of my brain, had not, alas! departed, and would not be driven away, the white and ghastly spectrum of the teeth. Not a speck on their surface - not a shade on their enamel - not an indenture in their edges - but what that period of her smile had sufficed to brand in upon my memory. I saw them now even more unequivocally than I beheld them then. The teeth! - the teeth! - they were here, and there, and everywhere, and visibly and palpably before me; long, narrow, and excessively white, with the pale lips writhing about them, as in the very moment of their first terrible development. Then came the full fury of my monomania, and I struggled in vain against its strange and irresistible influence. In the multiplied objects of the external world I had no thoughts but for the teeth.» [38]. Подібні прийоми використання гротеску дозволяють нам говорити про психічний стан героя, про його розбурхану хворобою уяву.

У портреті, діалозі, ситуації, в головній ідеї твору, як в подробицях опису, звучить гротескний тон - відкрито чи в підтексті, весело чи в'їдливо. Крім того, в деяких рядках оповідань По гротеск постає вельми дотепним та ущипливим. Засобами гротеску Едгар По бореться проти зла всесвітнього та буденного, обивательського, проти псевдонауки та псевдокультури, проти страху й безпорадності. Гротеск у в нього може бути всеохопним, нищівним, а може викликати просто сміх, розважати як один з засобів гумору.

Так, надзвичайно майстерно По використав засоби гротеску у оповіданні «King Pest». Тонкий гумор автора виявляється вже в описах зовнішності героїв твору: «The one who appeared to be the elder, and whom his companion addressed by the characteristic appellation of «Legs,» was at the same time much the taller of the two. He might have measured six feet and a half, and an habitual stoop in the shoulders seemed to have been the necessary consequence of an altitude so enormous.-Superfluities in height were, however, more than accounted for by deficiencies in other respects. He was exceedingly thin; and might, as his associates asserted, have answered, when drunk, for a pennant at the mast-head, or, when sober, have served for a jib-boom. But these jests, and others of a similar nature, had evidently produced, at no time, any effect upon the cachinnatory muscles of the tar. With high cheek-bones, a large hawk-nose, retreating chin, fallen under-jaw, and huge protruding white eyes, the expression of his countenance, although tinged with a species of dogged indifference to matters and things in general, was not the less utterly solemn and serious beyond all attempts at imitation or description.» [38].

У оповіданні автор органічно поєднує кумедне та жахливе. Так, поруч із пригодами двох друзів-матросів він розповідає про страшну хворобу, яка у цей час поширюється містом: «At the epoch of this eventful tale, and periodically, for many years before and after, all England, but more especially the metropolis, resounded with the fearful cry of «Plague!» The city was in a great measure depopulated - and in those horrible regions, in the vicinity of the Thames, where amid the dark, narrow, and filthy lanes and alleys, the Demon of Disease was supposed to have had his nativity, Awe, Terror, and Superstition were alone to be found stalking abroad.» [38].

Посмішку читача викликає опис втечі матросів, який подається Едгаром По з особливо тонким гумором та глузуванням: «With thorough-bred seamen to clamber up the roughly fashioned plank-work was a trifle; and, maddened with the twofold excitement of exercise and liquor, they leaped unhesitatingly down within the enclosure, and holding on their drunken course with shouts and yellings, were soon bewildered in its noisome and intricate recesses.» [38].

Гротескні форми в оповіданні «King Pest», як і інших творах Едгара По, грунтуються на синтезі достовірності й вигадки, поєднанні комічного і трагічного, перехрещення ілюзорного і реального: « «The noble lady who sits opposite is Queen Pest, our Serene Consort. The other exalted personages whom you behold are all of our family, and wear the insignia of the blood royal under the respective titles of 'His Grace the Arch Duke Pest-Iferous' -'His Grace the Duke Pest-Ilential' -'His Grace the Duke Tem-Pest' - and 'Her Serene Highness the Arch Duchess Ana-Pest.'» [38].

Оповідання часто мають подвійне дно, як, наприклад, «The System of Doctor Tarr and Professor Fether», де начебто сконцентроване все найприкметніше для стилю, тематики й галереї образів автора. Твір відзначається стрімкою дією, в ньому нема зайвих подробиць, але вже з самого початку виникає атмосфера загадковості, чому сприяє небуденне місце подій. Наївний і довірливий оповідач потрапляє через свою зацікавленість наукою (цього разу медициною) до старого напівзруйнованого замку, де міститься приватна клініка для божевільних.

Під час розкішної вечері гість знайомиться з досить дивною компанією приятелів і подруг хазяїна - власника та головного лікаря клініки. Перед ним ціла кунсткамера диваків й монстрів, до того ж у незвичному одязі (як, зокрема, опис учасників в «King Pest» або гостей маскараду в «Hop-frog» і т. ін.), що ще більше підсилює гротескність їхньої поведінки: «My nerves were very much affected, indeed, by these yells; but the rest of the company I really pitied. I never saw any set of reasonable people so thoroughly frightened in my life. They all grew as pale as so many corpses, and, shrinking within their seats, sat quivering and gibbering with terror, and listening for a repetition of the sound. It came again - louder and seemingly nearer - and then a third time very loud, and then a fourth time with a vigor evidently diminished. At this apparent dying away of the noise, the spirits of the company were immediately regained, and all was life and anecdote as before. I now ventured to inquire the cause of the disturbance.» [38].

Гротескний ефект не в останню чергу виникає від того, що читач здогадується про правду раніше за наївного оповідача. Виявляється, що ці причепурені гості - пацієнти божевільні на чолі з лікарем, який теж з'їхав з глузду. Вони захопили владу в лікарні, посадовили наглядачів на хліб і воду, попередньо викачавши їх у смолі та пір'ї, а самі втішаються життям, пиячать та дають волю своїм маніям. Думка про те, що грань між психічним здоров'ям та божевіллям невловимо тонка, трапляється в По не раз. Та оповідання глибше лише цієї повчальної ідеї. Світом править нице безумство, яке вважає себе єдиною формою здоров'я, - так теж можна прочитати прихований зміст твору, в якому смішне і страшне змішане в найпримхливіший спосіб: « «Ah, ha!» said at length the infuriated jester. «Ah, ha! I begin to see who these people are now!» Here, pretending to scrutinize the king more closely, he held the flambeau to the flaxen coat which enveloped him, and which instantly burst into a sheet of vivid flame. In less than half a minute the whole eight ourang-outangs were blazing fiercely, amid the shrieks of the multitude who gazed at them from below, horror-stricken, and without the power to render them the slightest assistance.

At length the flames, suddenly increasing in virulence, forced the jester to climb higher up the chain, to be out of their reach; and, as he made this movement, the crowd again sank, for a brief instant, into silence. The dwarf seized his opportunity, and once more spoke: «I now see distinctly.» he said, «what manner of people these maskers are. They are a great king and his seven privy-councillors, - a king who does not scruple to strike a defenceless girl and his seven councillors who abet him in the outrage. As for myself, I am simply Hop-Frog, the jester-and this is my last jest. "» [38].

В оповіданні «The Tell Tale Heart» одним з засобів реалізації гротеску постає опис автором очей літнього чоловіка. Читач отримує справжне розуміння того, як вони виглядають під час відображення світла. Цей тривожний погляд розкривається в поданих словосполученнях та фразах з тексту: «until at length a single dim ray like the thread of the spider shot out from the crevice and fell upon the vulture eye.», «all a dull blue with a hideous veil over it». Коли чоловік продовжує поринати в безодню божевілля, текст оповідання наповнюється гротескними деталями вбивства та погребіння тіла під будинком: «With a loud yell, I threw open the lantern and leaped into the room. He shrieked once, once only. In an instant I dragged him to the floor, and pulled the heavy bed over him» [38].

Подвійне дно оповідань, подібних до «Metzengerstein», «The Date», «Berenice», «The Facts in the Case of M. Valdemar» тощо, викликало суперечності в їх оцінці серед дослідників творчості По. Вони по-різному тлумачили їхню жанрову природу, прихований зміст. Наприклад, таке романтичне оповідання, як «The Date», де закохані герої трагічно гинуть через свою гріховну любов, дехто був схильний вважати «жартівливою пародією на Байрона, графиню Терезу Гвіччіолі і її старого чоловіка», а в образі оповідача бачити друга Байрона, англійського поета Томаса Мура, що відвідав Байрона у Венеції [43, с. 62].

Велику роль у створенні різноманітних гротесків у творах письменник відводить суб'єктивному враженню, снам, процесам «внутрішнього творення» героєм нової реальності, яка існує на межі явного та уявного, дійсного та примарного.

Зокрема, в оповіданні «The Angel of the Odd», автор вдало використовуючи прийоми гротеску та іронії, змальовує дійсність, яка існує за межею реальності. При цьому він підводить читачів до думки, що жоден випадок у житті людини не є випадковим, це скоріше певна закономірність, зумовлена конкретними вчинками.

Так, герой оповідання приходить до розуміння того, що його долею, як і долею інших людей керує хтось. І цей хтось у творі - Ангел дивовижного: Hereupon I bethought me of looking immediately before my nose, and there, sure enough, confronting me at the table sat a personage nondescript, although not altogether indescribable. His body was a wine-pipe, or a rum-puncheon, or something of that character, and had a truly Falstaffian air. In its nether extremity were inserted two kegs, which seemed to answer all the purposes of legs. For arms there dangled from the upper portion of the carcass two tolerably long bottles, with the necks outward for hands. All the head that I saw the monster possessed of was one of those Hessian canteens which resemble a large snuff-box with a hole in the middle of the lid. This canteen (with a funnel on its top, like a cavalier cap slouched over the eyes) was set on edge upon the puncheon, with the hole toward myself; and through this hole, which seemed puckered up like the mouth of a very precise old maid, the creature was emitting certain rumbling and grumbling noises which he evidently intended for intelligible talk. «I zay,» said he, «you mos pe dronk as de pig, vor zit dare and not zee me zit ere; and I zay, doo, you most pe pigger vool as de goose, vor to dispelief vat iz print in de print. 'Tiz de troof-dat it iz - eberry vord ob it.» [38].

Оповідання майстерно побудоване на фіксації психологічних відчуттів, що виникають на межі сну та дійсності. Ангел, який відвідує героя, є своєрідним символом. Завдяки йому автор прагне довести, що попри те, що над людським життям панує певний фатум, більшість неприємностей людина здатна оминути, якщо керуватиметься здоровим глуздом.

Проаналізувавши вищезазначені оповідання, та засоби реалізації гротеску, використані в них, можемо дійти висновку, що використання гротескних образів автором відбувається за певною схемою, за якою зображення оточуючої дійсності, подій, діючих осіб набуває найбільш фантасмагоричних, гіперболізованих та гротескних рис саме під час кульмінації, яка досить часто спричинена посиленням гіпертрофованих психічних станів головних героїв (як, наприклад, в оповіданнях «The Black Cat», «The Tell-tale Heart», «Berenice»).

Чистий гумор, жартівливість без особливої глибини, без сатиричної ущипливості - головне в написаних вигадливо й грайливо оповіданнях оповіданнях «Four Beasts in One: The Homo-camelopard», «Why the Little Frenchman Wears His Hand in a Sling», «The Sphinx», «Three Sundays a Week», «Never Bet the Devil Your Head», «How to write a Blackwood article» тощо. Ці веселі й дотепні твори - ще одна грань розмаїтої новелістики По, світлі, райдужні барви його палітри. І в цих оповіданнях письменник виявляє свою щедру фантазію, схильність до перебільшень, гротеску, вигадливість та ерудицію.

Деякі з гуморесок і пародій тісно пов'язані з реаліями американського життя, в них звучить гостра критика певних виявів суспільного життя Сполучених Штатів: гонитви за грошима, культу успіху за всяку ціну або таких інститутів, як преса, рекламна справа тощо. В забарвленій гумором і іронією новелістиці По знаходимо паростки багатьох тем, які згодом будуть ширше висвітлені в творчості Марка Твена та інших письменників США від О'Генрі до Вуді Аллена [45, c. 36].

Деякі з оповідань Едгара По справляють подвійне враження. Написані цілком серйозно, в похмуро-містичному дусі, вони вже самим згущенням готичних жахів начебто підказують, що автор містифікує, обдурює читача. Схильність творця «King Pest» або «The Black Cat» до найжорстокішої сатири, до всеосяжної іронії, до відвертого гротеску, глузування над тим, що він вважає потрібним піддавати критиці, ще дужче підсилює цю підозру.

Завдяки гротеску в оповіданнях Едгара По актуалізуються мотиви штучності, механістичності життя, апокаліптичності буття, фальшивих цінностей, двійництва, які розкривають втрату людьми моральних основ, духовну деградацію особистості та суспільства. Створенню гротескних форм у оповіданнях сприяють прийоми «дзеркального» письма, окарикатурення персонажів, галюцинації, сни героїв, створення та зривання «масок», переміщення серйозного на рівень комічного і навпаки, ефект «нанизування» різноманітних характеристик, прийом підміни, контрасти, поєднання гіперболи та літоти, перетворення тварини на людину і навпаки тощо.

Внаслідок цього з'являються образи людей-фантомів, масок, примар, маріонеток, двійників, служителів «дияволіади», котрі населяють гротескний світ оповідань Едгара По, який є віддзеркаленням переверненої системи цінностей світу реального, омертвіння людської душі та самого життя. У гротесках письменника з'єднуються не тільки фантастичне і реальне, але й побутове і сакральне, тимчасове і вічне, високе і низьке, комічне і трагічне. Гротеск в оповіданнях По є джерелом комедійності, але у ньому закладено думку про катастрофічність світу, трагедію людини, яка живе в умовах тотального насильства. Як показав аналіз творів, зміст Едгара По гротесків посилюється за рахунок символіки, тому гротескні форми нерідко стають символічними, виявляючи приховану сутність явищ.

Отже, різновиди гротеску надзвичайно виразно та рельєфно втілені у розмаїтій творчості Едгара По. Його прагнення до повного розкриття свідомих і підсвідомих бажань, думок, переживань героїв знаходить вияв у вдалому використанні гротескних елементів.

У творах Едгара По міцно злито у виразну, яскраву цілісність страшне і жалюгідне, драматичне й кумедне. Як бачимо, гротеск у його творах видозмінюється від самоіронії до гротеску, і виконує різноманітні функції: поєднання гумору і жаху (здебільшого в психологічних оповіданнях), гостра критика, чистий гумор, жартівливість без особливої глибини, весела або ущиплива іронія тощо.

У оповіданнях Едгар По формуються характерні для митця принципи відображення життя, де гротеск відіграє важливу роль передусім як засіб художнього узагальнення й типізації явищ дійсності. Різновиди комічних прийомів використовуються для того, аби викрити певні суспільні недоліки, вади людської особистості, привернути увагу читачів до певних проблем. Однак все це відбувається шляхом створення протиріччя та висміювання кумедності становища.

Письменник показав себе як талановитий майстер, котрий створив розмаїття гротескних форм. У творах митця виявилися характерні для нього прийоми створення гротесків (прийом «дзеркального» письма, реалістичне зниження фантастичного образу, суміщення оніричного та постоніричного простору, підкреслена суб'єктивність оповіді, синтез протилежних начал - життя та смерть, верх і низ, реальність і фантастика, смішне та потворне та ін.), які будуть використовуватися письменником у подальшому. Гротеск у малих жанрах Едгара По став одним із основних засобів соціального та психологічного аналізу

Як бачимо, теоретично осмислити природу комічного зовсім не просто. Але це дає можливість ще раз переконатися, що сміх - справа серйозне. Отже, гротеск Едгара По допомагає пізнати істину, відрізнити правду від неправди. Але для того щоб комізм не був поверхневим і виконував своє головне завдання - навчити людей зрозуміти істину, допомогти відрізнити правду від неправди, - він повинен розкривати внутрішні протиріччя в самому предметі висміювання. Саме тому гумор, порушуючи звичні зв'язки між явищами, ставить їх у несподівані положення і тим самим відкриває нові сторони звичного.

3. Вивчення творчості Е. По у мовних ВНЗ

3.1 Лекція на тему «Творчість Е. По»

Plan

Edgar Allan Poe - the master of psychological narrative.

Grotesque as a combination of excellent with terrible, of beauty and ugliness.

Grotesque in the stories by Edgar Allan Poe.

Edgar Allan Poe - the master of psychological narrative.

Edgar Allan Poe established himself in the realm of poetry, prose. But under the covers of these books there are surprisingly many world-class masterpieces. As K. Shakhova, noted: «Time have selected the best works of the writer, and we still wonder and grandeur of queerness Poe's talent».

Poe's story vary from each plot, mood, the tone so that it seems difficult to find them for stylistic common denominator (which we recognize the hand of a master).

In general, the content and formal features can fall into such groups as:

1. psychological or those where the psychology prevails;

2. parody and humour;

3. with a sensational taste of irony or without;

4. adventure;

5. mystic, which abounds with dark fantasy and gothic horror to scare readers;

a) lyrically romantic, reminiscent of prose poems;

b) philosophical dialogues;

c) the story of the trip;

d) logical or detective stories;

e) science fiction (the latter two groups paved the way for a new literary genres).

Of course, transitional forms, which combined humor and tragedy, poetic and scientific, creating a strange and capricious unity are also possible.

His stories live in the memory of generations of readers as imaginative and sensual blinding flash. Music and colors of these works, as all unusual, innovative, defiant, stay in mind forever. However, while smoothing strangeness, avoiding duplication and innovation becomes the norm, defiant in the art of the past are no annoying. Especially surprising that the creativity of American writers and today, nearly a century with a half after his death, attracted by the freshness and strength, fascinating artistic uniqueness, great originality. Content variety of short stories Poe is truly impressive: In «The Fall of the House of Usher» he drew back for future disintegration sincere person that dies because of its refinement, in «The Oval Portrait», he showed the impossibility of love because the soul, based on contemplation of the earthly beloved image, brings his fatal path to a perfect dream, to exorbitant prototype, and once passed this way, deprived of its earthly image of the ink disappears, dies, and remains only a dream, beautiful as the creation of art, but - from another world, the world of earthly happiness, in novels «The Imp of the Perverse», «William Wilson», in the fairy tale «The Black Cat» he described invincible spontaneity of conscience, as it is nobody portrayed before and after him.

In such stories as «Descent into the Maelstrom», «Manuscript Found in a Bottle» and «The Narrative of Arthur Gordon Pym» he symbolically presented the hopelessness of our sincere searches, logic walls that grow in front of us when we go on the way of cognition. In his best tale «Silence - A Fable» he described that is the result of fear, unbearable torture more acute than despair that arises from a sense of silence that we are surrounded by all. Then, after him, by this consciousness begins boundless realm of death, decomposition of phosphoric shine, tornado fury outside, and penetrate into people's homes, forcing stir and move snakes' movements - the kingdom, full of spleen, fear and horror, distorted ghosts, eyes, advanced fear of intolerance, pallor amazing, pestilential breaths, blood stains and white flowers that froze and even more scary than blood.

One of the most distinctive features of works by Edgar Allan Poe is a mystery. Like with a help of magic, Poe creates a mood of mystery, inaccuracy and understatement, hints describes incomprehensible, that defies logical interpretation, depicts the strange effects, without naming reasons. He uses the whole arsenal of techniques that romanticism and gothic contain. Medieval castles of the gloomy galleries and passages, wet basement, pitted narrow stairs and moldy walls, terrible tortures, steeped in the dark streets of the port city where danger lurks everywhere, crime, disease, sin, - in his writings it is not only background but also symbolical expression of some actions. The author likes to accuracy, detail descriptions of vast where he want to create the illusion of reality among the unreal events and phenomena. However, he resorts to the artful concealment just as the reader tries to find secrets of interpretation. An acceptance of luring the reader into a mysterious labyrinth of no return it is the one of the strongest emotionally Poe's tricks. It causes acute sense of frustration, disappointment, thought-provoking, to search for the solution by their own minds, to leave on their own anxiety and tension.

Thus, we can see the typical Poe's paradoxical combination of opposites. On the one hand, he is trying to mystificate the reader (mysterious turns out as a quite normal, or is not clarified, while remaining completely puzzling), and the second - the logic of author's reasons, all the same. Thus, the mystery for him - is that so far unknown, and not what you know or at least, can reach.

The psychologism is one of the most distinctive properties of Poe's prose. His romantic heroes who can be nobody but ordinary people, but in states which are too far from usual or normal. Therefore, with such delight we read detailed descriptions of their experiences, watching the often paradoxical transition from one psychological state to another. Edgar Poe reveals dialectics of the soul in limiting situations, following the least wriggle thoughts and emotions.

The romantic Poe's stories of serious characters endowed with unprecedented mystical beauty or ugliness, never seen before, they suffer from strange diseases are rare physical and mental condition, are victims of mad passions burnt not only themselves but also the object of their love or hatred. It is often hermits deep in their own world of imagination, very far from reality, or monomaniac whose mind painfully concentrated on one idea or a feeling. Often the difference from other people borders on pathology of madness or oversteps the limits between mental health and disease destroys a person. They can be either a virtuous soul and light, like angels, or sinful and evil, like the devil. Considering the story of the famous American writer, one can assume that he also had extraordinary luck, which combined detailed analysis and criticism of the cruel and finest poetic sensitivity that goes beyond ordinary human feelings. The emotional richness of his prose and poetry affirms that the soul by continually present views on the brevity of human existence, the proximity of the grave. As you know, romanticism was inherent attraction to melancholy and interest in mental disorders, which tended to tragedy and death. Poe attracted psychological paradoxes and unreasonable feelings and actions. No wonder he wrote a kind of prospecting «The Imp of the Perverse» of the special attraction of the people to senseless and destructive actions. In our century psychological prose has reached emergency blow, and it can be argued that writers of different directions - from realism to the existentialists could use psychological findings and used his ideas of mysticism. Thus, Poe's work possessed some psychology, romanticism and demonizm. The desire to play the writer fatality of human existence, to show the doom of human life, its helplessness before higher unknown forces found its expression in the workshop using techniques not only hoax, but grotesque.

Grotesque as a combination of terrible with excellent

One of the varieties of comic reception in literature and art is grotesque, which connects in a fantastic form of a terrible and ridiculous, ugly and uplifting.

Grotesque - a type of artistic imagery based on the whimsical combination of fantastic and real, beautiful and ugly, tragic and comic, caricature and ironic. With the help of grotesque author creates a specific «grotesque» world, the anomalous and bizarre space in which real and unreal suddenly appear in organic unity.

As a form of comic grotesque humor and is different from the irony that it is ridiculous and funny inseparable from a terrible and ominous, usually grotesque images bear the tragic sense. How tragic and the comic is not incidental. It occurs because of the complexity of life itself, which interweave laughter and tears, and most contradictory phenomena are combined there. That is, nothing is found in pure form.

Laughter puts condemnation that is incompatible with the aesthetic ideal, contrary to it. And as always defined aesthetic ideal society and the ruling therein views, then through him comic turns associated with social ideas.

As you know, people have long ridiculed the human flaws and weaknesses: inattention, stupidity, bravado. All this is comic, if not causing the suffering of man and not dangerous for her and others. For these and other deficiencies were funny to see them or imagine in a ridiculous way. Because they are not always funny - comic effect occurs only under certain conditions.

Grotesque often overlaps with satire, clowns (for example, Jonathan Swift, Gogol, Mikhail Bulgakov, Franz Kafka. Ukrainian literature he found in a works of Nechuy Levitsky).

The prominent English playwright Bernard Shaw had a sharp sense of humor.

Many of his witty jokes and answers were saved for descendants. Once, when one of the young actors persistently asked his recommendation in the theater, Shaw wrote a letter which read: «I am glad to recommend you a young actor. He plays Hamlet, Sheylok, Caesar, the flute and billiards. The best he plays billiards». Comic effect arises from the contrast controversy. Laughter causes contradictions, built on the fact that Bernard Shaw, using the breadth of meaning of the word «play», introduces different concepts and brings meaning to that concept, which completely denies acting information to young people.

The fact that comic occurs when a contradiction appears, was noted by all who tried to understand why do we laugh and why there is a comic. But what creates the comic contradictions, everyone had his own opinion: beautiful - with ugly small - with the sublime, between the goal and the means to achieve it, human effort and the results of his actions; hollow and external significance; mismatch phenomena of advanced social ideals and so on. Of course, all listed contradictions that create comic situations, characters and circumstances are not equal in significance. Depending on how the phenomenon and that contradiction becomes the object of comic, comic paint will change.

It turns out another feature of the comic, which is that the comic character acting seriously, but his deeds and actions, which surrounding the cause laughter.

The existence of life in tragic and comic, which converted one to another, combining with each other, causing the contrast. This contrast that exists between them is reinforcing facets of both. Therefore, in drama and in literary work are often strongest comic scenes before the tragic episode. That gives the opportunity to gain strength for the next great emotional stress.

Remarkably, every era has its drawbacks which are the subject of ridicule. However, no matter how varied the views of people in the comic, which would be brought in no new features in the times and social changes, always the object of ridicule will meanness, ugliness and selfishness of man and human relations. The main thing the comic - is exposing the social vices of the old caricature that exhausted itself, but still holds in life and even seems scary. Laughing over such phenomena, one feels stronger, they cease to terrify her. It is in this - social essence of the comic, because ridiculing technical defects, promotes new comic, in the progressive development of society.

In ancient times grotesque was associated with a various myths, pagan beliefs of people; in the Middle Ages - with Christianity, in the times of Renaissance - with people's fun culture. The aesthetics of the Baroque, which tended to a combination of antiquity and Christianity, Gothic and classical forms, and actively used the grotesque as a means of expressing the mystery of the world, the presence in it irrational, unknown forces, as well as to the complexity and infinity of the world and the human soul.