Переклад прозаїчних творів О. С. Пушкіна українською мовою

Автор художнього тексту та перекладач: проблема взаємозв’язку двох протилежних особистостей. Пасивна лексика як невід’ємна складова сучасних української та російської літературних мов. Переклади пушкінської прози українською мовою: погляд перекладознавця.

Рубрика Литература
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 10.03.2013
Размер файла 108,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Існує п'ять найбільш поширених способів перекладу слів-реалій.

А) Т р а н с к р и п ц і я (транслітерація). При першій появі у тексті слів, що транскрибуються, вони зазвичай супроводжуються винесенням або вміло введеними в текст перекладу поясненнями. Надмірне захоплення транскрибуванням іноземних слів, які називають реалії, або ж нерідко приймаються за них, не лише не сприяє збереженню національного колориту, а, навпаки, знищує його, щільно вкриваючи російську оповідь і примушуючи читача натикатися на кожному кроці на непотрібні екзотизми. Вчитися відчуттю міри потрібно у російських класиків, які, описуючи в романах і повістях далекі країни або життя Російської імперії, уміло й раціонально використовували «фонову лексику», вміло «вплавляли» її в російське художнє мовлення і створювали яскраві картини національного побуту інших народів і народностей. «Я можу зіслатися на досвід такого великого російського письменника, як Короленко, - написав з цього приводу Н.М.Любимов. - Очевидно, він вважав, що зловживання іншомовними словами - це лінія найменшого опору. Як всякий великий художник, він ішов по лінії найбільшого опору. Він так описував зовнішність якутів, їх юрти, їх посуд, їх звичаї і спосіб життя, він так описував якутську природу, що, при читанні його оповідань у нас складається враження, ніби ми разом з ним пожили в дореволюційній Якутії. Його приклад - наука перекладачам. Уводити іншомовні слова допустимо в тих випадках, коли те чи інше поняття, та чи інша реалія не знаходять собі еквіваленту в російській мові» [31, с.85].

Б) Г і п о - г і п е р о н і м і ч н и й п е р е к л а д. Про нього вже йшла мова вище. Для цього способу перекладу характерно встановлення відношення еквівалентності між словом оригіналу, яке передає видове поняття-реалію, і словом у мові перекладу, яке називає відповідне родове поняття, чи навпаки. В таких випадках, наприклад, з іспанськими словами нопаль (різновид кактусу), кебрачо (різновид дерева) або грапа (різновид горілки) будуть співвідноситись у перекладі їх родові міжмовні гіпероніми: кактус, дерево, горілка. Прикладом зворотної залежності міг би слугувати той випадок, коли слово оригіналу виражало б родове поняття, а в перекладі йому відповідало б поняття видове. Серед відтвореної «безеквівалентної» лексики такі ситуації зустрічаються вкрай рідко. Іноді перекладачі варіюють обома вказаними прийомами. Спочатку вони транскрибують слово-реалію, а потім при наступній появі його в оригіналі, перекладають гіперонімом.

В) У п о д і б н е н н я. Цей перекладацький прийом дуже близький до попереднього. Різниця між ними лише в тому, що уподібнені слова скоріше називають поняття, підпорядковані по відношенню до родового поняття, а не уподібнені - ще і те, яке підпорядковується поняттю, яке було у попередньому випадку. Наприклад, бомбачі - шаровари, мачете - тесак, боличе - кеглі, ранчо - хижа. Ступінь понятійної схожості таких міжмовних відповідностей (неповних еквівалентів) вище, ніж у відповідників родово-видових.

Г) П е р и ф р а с т и ч н и й (описовий, дескриптивний, експлікативний) переклад. У цих випадках відповідності встановлюються між словом (або фразеологізмом) оригіналу та словосполученням перекладу, яке пояснює його зміст: альпаргатам відповідає сандалії з пеньки або сандалії з тканини, пучеро - юшка з яловичини, сельві - тропічний ліс. Перифраза також нерідко поєднується з транскрипцією, заміняючи коментар під рядком і роблячи більш природнім та відповідним оригіналу перекладне авторське мовлення, якщо тільки його не перериває зноска. «Хуана поклала на стіл пучеро, юшку з яловичини, і всі почали їсти» - приклад поєднання транскрипції та дескриптивного перекладу.

Д) К а л ь к у в а н н я. В художньому перекладі цей прийом характерний не для передачі значень слів-реалій, тобто загальновживаних слів у окремій національній спільності, а при відтворенні індивідуально-авторських неологізмів, коли перекладач, сперечаючись з автором, придумує такі ж виразні, як в оригіналі, оказіональні слова. Таких словесних «придумок» і кальок багато серед загальних імен і так званих «промовляючих» власних імен. До калькування звертаються і при перекладі прислів'їв та приказок, коли з різних причин необхідно зберегти не лише їх поняття, але й їх образно-поняттєву основу. Структурно-семантичне калькування іншомовних слів часто застосовується у перекладах художньої літератури.

Запропоноване розділення способів передачі слів, які називають реалії, не співпадають з думкою С.Влахова і С.Флоріна, які передбачають декілька прийомів передачі реалій в перекладі: І - транскрипція (транслітерація), ІІ - власне переклад. Він включає: 1) неологізми (калька, напівкалька, засвоєння, семантичний неологізм), 2) заміна реалій, 3) приблизний переклад (родо-видова заміна, функціональний аналог і опис, пояснення, тлумачення), 4) контекстуальний переклад [8, с.220].

Причини такої невідповідності містяться в наступому:

По-перше, автори ставлять в один ряд оказіональні (перекладацькі) запозичення, які виникають в результаті транскрипції, і запозичення, опановані та засвоєні системою. Іншомовні запозичення можуть бути частково засвоєними, тобто такими, які ввійшли в ту чи іншу мову, але не засвоєні нею до кінця. А значить - такими, які не підкорилися граматичним законам мови, яка їх сприйняла. Прикладом тому можуть слугувати колібрі, сомбреро, танго, кенгуру, пенсне, кашне. Ті ж запозичення, які «засвоїлись» (асимулювались, вкоренилися) у новій граматичній системі, стають, виражаючись словами А.А.Реформаторського, «непомітними», і «їхню колишню чужоземність можна відкрити науково-етимологічним аналізом» [5, с.77]. Спорт, штаб, солдат - це не засвоєні запозичення. Адже засвоєння - довгочасний процес, у якому приймають участь багато носіїв мови, а створювана перекладачем транскрипція слова-реалії - акт одиничний. Коли перекладач має справу з часто повторюваними в перекладах з конкретної мови словами-реаліями (наприклад, в перекладах з іспанської - естанція, ранчо, асадо, агуардієнте), він по суті лише повторює використаний раніше перекладацький прийом і цим у відомій мірі сприяє освоєнню іншомовного слова. Коли ж перекладач дещо видозмінює транслітероване слово, підганяючи його під граматичну модель рідної мови, то і тоді він робить тільки один крок у засвоєнні запозиченого слова. Коротше кажучи, засвоєння не можна розглядати як перекладацький прийом. Це лексичне поняття, яке й означає процес граматичної і фонетичної асиміляції запозиченого мовою слова.

З іншого боку, слово, яке транскрибується, не механічно вводиться в мову перекладу за допомогою його графічних засобів. Насправді окказіональне запозичення одразу ж підлягає адаптації: фонетичній - адже російський читач все одно не промовить французьке слово, яке транскрибується, так, як його промовляє француз; граматичній - у російській або українській мові оказіонально запозичений іменник, якщо він не закінчується в однині на є, ї, у, о, тут же включають до системи відмінків: дві арроби маіса, він взяв бом-білью, рюмку текіли, вона одягла чупаллю, ми замовили піцу. Будь-яке слово, яке транскрибується, навіть коли мова запозичує його хоча б на один-єдиний випадок, одноразово, адаптується до запозиченої мовної системи.

По-друге, стає необхідністю диференціювати підхід до лексико-стилістичних характеристик слів оригіналу та їх еквіваленту в перекладі. Як уже було сказано, слова-реалії - невід'ємна частина конкретної національної мови, частина, добре відома носіям мови, загальновживана. Сучасні перекладачі не ризикують придумувати на заміну таким словам власні неологізми або калькувати їх. Недарма перекладачі ілюструють словотворення та калькування тільки деякими прикладами, запозиченими із мовознавчих посібників.

Нарешті, по-третє, запропонований як назва одного зі способів перекладу термін «приблизний переклад» і разом з ним «приблизний синонім» представляються досить невизначеними, «туманними» термінами.

2.3 Пасивна лексика як невід'ємна складова сучасних української та російської літературних мов

У кожній мові є застарілі слова, які мовці сприймають як невідповідні сучасному її станові та використовують досить рідко або й зовсім не вживають, хоч вони переважно зрозумілі мовцям. Відповідно до причин, з яких слова стають застарілими, їх поділяють на історизми та архаїзми.

У мові в будь-який період її існування можна виділити два шари лексики: активну і пасивну. Пасивну лексику можна поділити на дві групи: до першої з них належать нові слова, які давно виникли і ще не стали загальновживаними або активно ще не використовуються в мові; до другої групи - застарілі слова, які вже вийшли або виходять із звичайного вжитку в літературній мові. Застарілими слова стають внаслідок постійного процесу старіння, який зумовлений як зовнішніми, так і внутрішніми факторами розвитку мови в цілому. Застарілі слова не відразу випадають із мовного вжитку. Спочатку вони переходять із складу активної лексики до пасивної, і лише потім поступово забуваються носіями мови. Деякі з них зовсім зникають з мови, а деякі переходять, так би мовити, у її лексичний резерв. У ряді випадків застарілі слова з лексичного резерву можуть знову повертатися до активного життя в мові. При цьому носії мови використовують, як правило, стару звукову оболонку слів, наповнюючи її новим змістом.

Склад застарілої лексики не є однорідним. Одні слова архаїзуються у зв'язку з тим, що зникають з побуту й життя людського суспільства позначувані ними предмети, події, явища, поняття. Інші слова переходять з активного словника в пасивний або й зовсім зникають із суспільного вжитку, забуваються носіями мови через витіснення їх рівнозначними лексемами, що з тих чи інших причин виявляються більш прийнятними для називання тих самих предметів, подій, явищ, понять, для вираження тих самих думок, почуттів. Процес цей зумовлений дією внутрішніх факторів розвитку мови. Першу групу застарілих слів іноді називають матеріальними архаїзмами, другу - стилістичними. Однак на означення назв зниклих предметів (усього того, що належить до старовини, історії суспільства, минулого науки, культури і под.), набагато ширше вживається термін історизм, а для всіх інших застарілих слів - архаїзм. Матеріальні архаїзми, або історизми, на відміну від стилістичних архаїзмів, не мають у сучасній літературній мові синонімічних замінників. Матеріальні архаїзми відрізняються від стилістичних також характером і можливістю їх використання в сучасній українській мові. Вони використовуються сучасними письменниками в мові історичних романів, повістей, оповідей та інших творів. Відтворюючи факти й події минулих історичних епох, письменник природно активізує, «оживляє» і слова позначення реалій, що належать до описуваних епох. Стилістичні архаїзми використовуються у творах на сучасну тематику з метою надати описуваному явищу, фактові, події характеру чи відтінку урочистості, комічності, іронії та ін., тобто примусити читача подивитись на речі очима письменника.

Застарілу лексика широко використовують у художніх творах; в таких випадках архаїзми є засобом піднесеного або, навпаки, зниженого мовлення, а історизми переважно служать для передачі історичного колориту.

Розвиток мови шляхом прогресу знаходиться в безпосередній залежності від розвитку мислення, від життєвої практики, що все ускладнюється, від форм спілкування, від історичного розвитку носія мови - народу. Мова - це хранителька історичної пам'яті народу. Вона не просто його супутниця на історичних шляхах розвитку, а й діяльна сила, від якої значною мірою залежить вибір цих шляхів. Мова забезпечує часовий зв'язок і безперервність життя, збереження органічності й оригінальності світосприймання етносу при зміні його історичних форм. Інакше кажучи, якщо у зв'язку з розвитком суспільства прогресує мислення людей, то й мова при цьому не може залишатись «байдужою» до постійного руху по шляху прогресу. Вона також прогресує в своєму розвитку і постійно удосконалюється.

Застарілим словам як компонентові мови притаманні значні стилістичні можливості. Самі ж стилістичні функції застарілих слів виявляються в максимальній реалізації цих можливостей у контексті. Наявність застарілих слів у тканині художнього твору, взаємодія та співвіднесеність їх з іншими словами на різних рівнях є виявом стилістичного функціонування застарілої лексики в контексті творів сучасних прозаїків.

Хронологічно маркована лексика не створює відчуття архаїчності мови романів, а лише виступає мовним натяком на певний зображуваний час. Її вживання дає змогу наблизитися до минулого та зрозуміти загальний характер цілої епохи, її мовлення.

Віднесеність застарілої лексики до категорії стилістично відзначених слів зумовлена тим, що вони несуть на собі особливий стилістичний відтінок - відбиток застарілості. Через те, що застарілі слова рідко вживані у мові, вони сприймаються як яскраві, своєрідні, контрастні іншим загальновживаним лексемам одиниці, і тому вони зазвичай вносять у текст певне емоційне напруження.

Архаїзми в художньому тексті перебувають у актуальнішій стилістичній позиції, ніж історизми, тому що на фоні своїх нейтральних синонімів їх незвичайність, експресивність здається більш явною, так що стилістичний вибір падає переважно на архаїзми.

Архаїзмами (від грец. ЬсчбЯпж -- старовинний, давній) у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. У більш точному розумінні до архаїзмів належать слова, «що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі аж ніяк не застаріли, але для позначення яких тепер користуються іншими словами» [40, Новий тлумачний словник української мови. - В 4-х т. - К.: Аконіт, 1999]. Від інших застарілих слів, зокрема історизмів, архаїзми таким чином відрізняються тим, що мають у сучасній мові синоніми. Усі наявні в мові архаїзми поділяються на окремі типи. За класифікацією, поданою в довіднику сучасної української мови [40, Новий тлумачний словник української мови. - В 4-х т. - К.: Аконіт, 1999], таких типів виокремлюється п'ять:

1. Власне лексичні архаїзми - слова, витіснені з мови словами з іншим коренем.

2. Лексико-словотворчі архаїзми, які відрізняються від сьогоднішніх відповідників суфіксами або префіксами.

3. Лексико-морфологічні архаїзми - ті, що характеризуються застарілою граматичною формою.

4. Лексико-фонетичні архаїзми - слова, що від сучасних назв різняться однією чи двома фонемами.

5. Лексико-семантичні архаїзми - застарілі значення лексем, які тепер використовуються для номінації інших речей та явищ, відомі мовцям переважно в нових, сучасних значеннях: живот (колись життя), язик (мова, народ), мир (громада, світське життя).

У художніх творах архаїзми можуть використовуватись з метою: 1) відтворення історичного колориту тієї доби, про яку йдеться у творі, наприклад: «А паче всього він хоче, - тут сотник обернувся до Замойського, -- він хоче, щоб козацтву реєстровому якнайскорше таки виплатили державне утримання» (І.Ле); 2) мовної характеристики особи, яка говорить, наприклад: «Мир дому і живущим в ньому, - сказав Балабуха, обнявши отця Степана» (І.Нечуй-Левицький); 3) надання мові відтінку урочистості, схвильованої піднесеності над звичайною, побутовою формою вираження, наприклад: «Світе вольний, несповитий» (Т.Шевченко); «Що ти за сила єси?» (П.Тичина); 4) створення комічного враження, наприклад: «Турн тяжку боль одоліває, к Енею руки простягає і мову слезную рече…» (І.Котляревський).

2.4 Архаїзми в оригіналі та перекладі

Архаїзми неоднорідні. По-перше, до них відносяться застарілі слова (або застарілі значення слів), які називають зниклі з побуту національного суспільства предмети побуту, знаряддя праці, обрядові речі, зброя, установи, посади. В російській мові, наприклад, це слова типу опашень, ферязь, армяк, прялка, секира, кольчуга, ясак, стрелец, городовой, стряпчий, целовальник, бомбардир, патефон та інші, або застарілі значення таких сучасних слів, як стол (престол, княжіння), дом (у значенні «царська династія»), приказ (установа), ярлык (ханська грамота, наказ), ядро (гарматний снаряд) та інші - подібні архаїчні слова і значення слів прийнято називати історизмами.

По-друге, це власне архаїзми, тобто застарілі назви нині існуючих понять: гонитель, непотребство, ваятель, врачевание, даяние, портмоне, поведать, издревле, всуе, токмо, сей, оный і т.і.

У російській мові зазвичай виділяється ще один пласт архаїзмів, які називаються стилістичними. Це загальновідомі та вживані (перш за все у книжній мові) слова, які є синонімами, а точніше, лексичними дублетами інших слів і сприймаються носіями мови як лексичні одиниці, що залишились від минулих епох та наділені відтінком урочистості, «високої тональності». Йдеться про такі слова, як град, брег, злато, врата, глас, златой, полнощный та інші. Своєрідність історії російської мови, пов'язана з конкуренцією двох паралельних лексичних рядів - власне російського та церковнослов'янського - призвела до появи таких архаїзмів. Російська мова зберегла стилістичні архаїзми церковнослов'янського походження, які в сучасній мові створюють дублетні пари зі звичайними словами: град - місто, брег - берег, злато - золото, персти - пальці, стезя - шлях, дорога і т. п. Звичайно, в українській мові, зазвичай, подібні стилістичні архаїзми або відсутні, або є великою рідкістю.

У мовній палітрі російських письменників архаїзми багатофункціональні. Їх використання залежить від жанру твору та намірів автора. В історичних романах і повістях архаїзми створюють колорит часу і місця. В інших творах вони потрібні для стилістичних цілей: з їх допомогою мова може стати урочистою, піднесеною, іронічною, сатиричною. Вони приймають участь у стилізації церковної та офіційно-ділової мови різних епох. У них багатий набір стилістичних функцій.

Якщо в оригіналі архаїзми служать для передачі емоційно-експресивних відтінків, то у перекладі таким лексичним одиницям зазвичай відповідають архаїзми або книжні слова. Авторський стиль у перекладі відтворюється еквівалентними лексичними засобами. Особливих труднощів при цьому не виникає (таких, як при перекладі історизмів), якщо тільки вони не являють собою винятково національних реалій, коли дійсно неможливо обійтись без певних коментарів. Однак архаїзми виконують у перекладі ще одну важливу функцію, яка породжує своєрідну перекладацьку проблему. Про неї слід сказати окремо.

Літературні твори іноді удостоюються перекладу на іншу мову. Це може відбутися як одразу ж після написання твору, так і через десятиліття або й через сотні років. Часова дистанція, яка відділяє переклад від оригіналу, впливає на творчі цілі перекладача та мовні особливості перекладного тексту.

З теоретичної точки зору, очевидно, варто признати, що існують синхронні (не плутати з усним синхронним перекладом) та діахронні переклади. Синхронний, наприклад, художній переклад (навіть якщо мова йде про жанр історичного роману) здійснюється в епоху створення оригіналу, коли часовий рівень мов оригіналу та перекладу співвідносний і коли автор та перекладач є сучасниками. Соціальне середовище виявляється для них історично вихідним, об'єднаним багатьма культурними, науково-технічними, побутовими та іншими спільностями.

Коли ж перекладаються твори минулих віків, то часова дистанція між створенням оригіналу та перекладу стає значною, часові рівні мов оригіналу та перекладу уже не є співвідносними, а екстралінгвістичні характеристики відповідних епох можуть різнитися корінним чином. У таких випадках варто говорити про діахронний переклад.

При синхронному перекладі кваліфікований перекладач розпізнає без особливої роботи наявні лексичні та синтаксичні архаїзми в оригінальному тексті й досить легко сприймає та використовує їх стилістичні функції.

При діахронному перекладі виникають додаткові складнощі. Перекладачу нелегко виявити слова та звороти, які у період створення оригіналу вважалися архаїчними та вживалися автором з певною стилістичною метою. Складність ідентифікації зростає ще й тому, що мова всього твору сприймається як мова іншої епохи, у якій зустрічаються архаїзовані елементи в порівнянні з сучасною мовною нормою. У літературного твору (особливо того, який став класичним_ довге життя. І хоча його дух, ідеї, людські характери та долі, весь його глибинний зміст залишаються близькими сучасному читцю, буква твору, його мова поступово старіють. Природна архаїзація мови художніх творів впливає на їх сприйняття та створює особливі перекладацькі проблеми. Чи перекладати іншомовні романи ХVІ - ХVІІ століть мовою тієї далекої епохи? Навіть саме питання виявляється зайвим. Звичайно, цього робити не можна. Такий переклад буде малозрозумілим сучасному читачеві. Нагадаємо, що переклад - особливий вид словесного мистецтва. Він створюється для визначеної мовної епохи, сучасної читачу. Але можна посперечатися: адже іспанець, який читає зараз, наприклад, «Дон Кіхота» у виданні ХVІ чи ХVІІ століть або в його репринтному відтворенні, явно відчуває архаїчність мови великого роману. Чому ж цю мовну особливість не повинен відчувати теперішній читач перекладу? У відомій мірі повинен, але не за рахунок реконструкції мови епохи, яка відійшла. До того ж сучасний іспанець зазвичай не читає подібних видань.

Отже, текст класичних творів, які нині видаються, і матеріальна форма якого виявляється у чомусь застарілою, пристосовується до нових мовних умовностей. Таке «осучаснення» дозволяє оригіналові продовжувати активне життя у літературі через багато століть після першого виходу у світ. Все це прямо свідчить про те, що перекладачеві варто опиратися на сучасну йому мову під час відтворення подібних до описаних вище творів.

Діалектичне протиріччя перекладу полягає в тому, що перекладач, оперуючи цією мовою, знаходить можливість з допомогою сучасних мовних засобів вказати на часову дистанцію та надати мовній формі відносної або, уявної часової відповідності змісту, який висловлюється. Звичайно, не слід забувати, що сам сюжет, зображене середовище, персонажі, їх поведінка співвідносять читача з часом дії.

Перекладацька мовна архаїзація, або темпоральна (часова) мовна стилізація - це збереження з допомогою лексичних та синтаксичних засобів зв'язку сучасної мови перекладу з рідною мовою більш ранніх епох з метою створення особливого стилістичного ефекту співвідносності з минулим. Архаїзація - справа вельми делікатна, яка вимагає високої професійної майстерності. Це поняття відносне, тому що в мовлення «вкраплюються» мовні елементи не будь-якого абстрактного фрагменту часу конкретного періоду певного століття», а здійснюються такі відхилення від сучасної норми, які самі по собі є дещо архаїчними. Схожі «украплення» не пов'язані з науковою історією мови. Часова стилізація - поняття перекладацького мистецтва. Наліт архаїзації створюється вмілим, ненастирливим, обережним включенням у текст застарілих слів, зворотів та синтаксичних конструкцій. Перекладаючи прозу минулих років, слід “озброїтися” тонким почуттям міри, не допускаючи суцільної архаїзації тексту, уникаючи невиправданого використання архаїзмів або, навпаки, зайвого осучаснення, недоречної модернізації мови.

Перекладацька архаїзація опирається на досвід вітчизняної літератури. Адже дещо подібне роблять російські письменники, які працюють у жанрі історичного роману. За родом своєї творчості їм приходиться серйозно замислюватись, як пише академік В.В.Виноградов, «про принципи стилізації «мови епохи», про прийоми вживання його окремих елементів, про кордони та форми або види відходу від сучасної літературно-мовної норми… у сфері історичного твору або діалогу». Виноградов настійливо підкреслює, що «в основі стиля художника-історика повинна й може лежати лише система сучасного йому літературного мовлення, мовлення його середовища та його епохи - епохи читачів, до яких він звертається» [6, с.154]. Цілком зрозуміло те, що при художньому відтворенні далекого історичного минулого буває можливим, а іноді й стає необхідним вихід за кордони наявної мовної традиції.

Отже, в історичному романі не може бути «архаїчної точності», його мова сучасна, його персонажі не розмовляють мовою свого часу, який відійшов у небуття. При всьому тому у кожного автора перекладу є свої улюблені засоби відтворення історичного колориту епохи.

Архаїзми, лексичні та граматичні, - основний засіб часової (темпоральної, хронологічної) мовної стилізації тексту при діахронному перекладі. У цьому випадку вони виконують ту особливу перекладацьку функцію, якою не володіють мовні одиниці оригіналу, співвідносні з ними. Коли архаїзми оригіналу є засобом історичного пізнання та створення колориту часу, то у перекладі їм відводиться та ж функція, що і в оригіналі. У таких випадках архаїзм оригіналу часто знаходить свою пряму відповідність в архаїчному слові або звороті перекладу.

Порівнюючи далі текстові фрагменти оригінальної повісті Олександра Сергійовича Пушкіна «Капітанська дочка» з уривками перекладеного українською мовою твору, спробуємо прослідкувати, наскільки авторові перекладу Олесеві Гончару вдалося зберегти відчуття історичної епохи описаних у художньому творі подій. Адже «Капітанська дочка» - класичний приклад прозаїчного твору, де складна любовна драма розігрується на дуже яскравому, колоритному історичному фоні. Цей фон, як і складний стиль пушкінської повісті, не можна не врахувати і не спробувати зберегти максимальною мірою - навіть для цілком сучасного читача. Тим важливішим видається подібне перекладацьке завдання у зв'язку з відомим усім фактом, що «Капітанська дочка» є програмним твором, який вивчається у середніх класах школи, а значить, буде обов'язково прочитаний мільйонами юних читачів. «Достукатися» до їх сердець та розуму - справа непроста, так що цю почесну функцію можна було доручити тільки дуже талановитому літераторові, до яких ми відносимо Гончара.

Розділ ІІІ. Переклади пушкінської прози української мовою: погляд перекладознавця

3.1 Переклад семантичних архаїзмів як зразок роботи з реаліями «Капітанської дочки» О. Пушкіна

Зустрівши незнайоме слово у творах Пушкіна, школяр легко може встановити його значення, звернувшись до вчителя або до відповідного довідника. Складніше виглядає справа, коли трапляється слово знайоме, яке існує в сучасній російській мові, але поняття якого повністю або частково змінилось. У таких випадках школяр часто навіть не здогадується про «підступність» таких “хибних знайомців”; він не в змозі уявити, що насправді не розуміє Пушкіна, сприймає неправильно текст (адже для більшості українців російська мова не є рідною і володіння нею на побутовому рівні насправді далеке від досконалого знання).

Одним словом, далеко не завжди текст Пушкіна буває елементарно зрозумілим читачеві. Вже немає потреби говорити про те, що багато реалій відійшли у небуття разом зі словами, які позначають сьогодні невідомі нам явища, а багато слів і зворотів набули зовсім інших значень.

Уміти бачити мовні зсуви та зміни надзвичайно важливо для правильного розуміння тексту пушкінських творів.

Варто відмітити ті випадки, коли існуючі у сучасній мові слова внутрішньо, семантично майже не співвідносяться зі «звуковими комплексами» мови Пушкіна, коли сучасне значення певної лексеми значно відрізняється від того, яке вона мала у пушкінську епоху. При цьому нас не цікавлять генетичні, історичні зв'язки, колишні семантичні відносини між цими словами. Важливо, що у сучасній мовній свідомості вони існують як свого роду омоніми, і сьогодні ці мовленнєві одиниці сприймаються читачем як далекі одне від одного слова.

Саме тут і виникають найбільші труднощі, найбільш можлива небезпека нерозуміння читачем пушкінського тексту, яку навряд чи здатен зняти будь-який, навіть дуже вмілий сучасний перекладач, і тому учитель повинен цей факт передбачити та попередити помилки.

Изменник помог Пугачеву вылезть из кибитки, в подлых выражениях изъявляя свою радость и усердие [с.156]

Зрадник допоміг Пугачову вилізти з кибитки, в підлих виразах висловлював свою радість і старанність [с. 151]

Слово «подлый» тут має значення «льстивый, подобострастный».

Мне приснился сон, которого никогда не мог я позабыть и в котором до сих пор вижу нечто пророческое, когда соображаю с ним странные обстоятельства моей жизни [с. 91]

Мені приснився сон, якого ніколи не міг я забути і в якому й досі бачу щось пророче, коли порівнюю з ним дивні обставини мого життя [с. 87]

Соображать - «сопоставлять в уме, взвешивать какие-нибудь данные, обстоятельства». Саме через розбіжності у семантиці фонетично близьких слів перекладач не вжив співзвучне слово, а звернувся до іншої лексеми. Не виключено, втім, що вибір на користь слова «співставляю» був би кращим, але не нам, звичайно, давати жорсткі вказівки професійним інтерпретаторам художніх текстів іншою мовою...

І все-таки завжди варто пам'ятати, що досить часто в сучасній російській та українській мовах живе кілька споріднених слів, які спроможні допомогти якнайточніше зрозуміти віддалені від нашого часу поняття пушкінського слововживання.

Швабрін, прослухавши вірші Гринева, дає йому пораду: «…но послушай дружеского совета: коли ты хочешь успеть, то советую действовать не песенками» [с. 103].

«…але послухай товариської поради: коли ти хочеш мати успіх, то раджу діяти не пісеньками» [с. 99].

Успеть (співставляючи з лексемою «успіх") - «досягти успіху» (порівняйте з рос. “преуспеть”).

Додамо до сказаного: у цьому самому текстовому фрагменті слово сочинитель означає не «выдумщик, лгун», а «писатель, автор» (укр. письменник).

Можна не раз зустрітись при зіставленні текстів з тими випадками, коли правильне розуміння пушкінського слова значно полегшене тим, що явно відчувається його співвіднесеність з сучасним, звичним слововживанням. Читач розуміє застарілість, несучасність виразу, але може правильно зрозуміти текст, опираючись на відповідні елементи сучасної мови. У сучасній мові може в тій чи іншій мірі зберегтися значення тих морфем, на які розпадається слово у мові Пушкіна. Невідоме значення такого слова виводиться легко, хоча результат буває дещо неочікуваним для сьогоднішнього читача. Таким чином ніби розкривається первинне, етимологічне значення слова, його внутрішня форма. Можливі й інші типи схожої співвіднесеності.

При оцінці ступеня еквівалентності творів на контактуючих мовах дуже відчутною є небезпека «зсунутого», спотвореного сприйняття тексту. Тому приходиться давати більш детальну, “дрібну” класифікацію, виділяти декілька додаткових груп семантичних архаїзмів.

Це можуть бути слова, складені з двох або менше самостійних морфем, які сприймаються буквально або майже буквально.

Наприклад, слово «добродетель» у вустах Пугачова. Перший раз - на постоялому дворі: «Он (бродяга) проводил меня до кибитки и сказал с низким поклоном: «Спасибо, ваше благородие! Награди вас господь за вашу добродетель. Век не забуду ваших милостей» [с. 94].

«Він провів мене до до кибитки і сказав, низько вклонившися: «Спасибі, ваше благородіє» Хай нагородить вас господь за вашу добрість» [с. 90].

Та вдруге в розмові з Гриньовим після взяття Белогорської кріпості. «Ты крепко предо мною виноват, - продолжал он, - но я помиловал тебя за твою добродетель…», тобто буквально за «доброе дело», за благодіяння.

Перед поєдинком Гриньов провів вечір у коменданта. «Я старался казаться веселым и равнодушным, дабы не подать никакого подозрения и избегнуть докучных вопросов; но, признаюсь, я не имел того хладнокровия, которым хвалятся почти всегда те, которые находились в моем положении» [с. 105].

«Я намагався бути веселим і спокійним, щоб не викликати ніякої підозри й уникнути надокучливих запитань; та, признаюся, я не мав тої холоднокровності, якою похваляються майже завжди ті, що були в моєму становищі». [с. 100].

«Веселым и равнодушным», тобто «спокійним, який не видає свого хвилювання, беспокойства». Тут варто звернути увагу на це поєднання двох слів: «веселым и равнодушным».

Гриньов був помилуваний. Але коли пізніше Пугачов грізно запитав його: «Или ты не веришь, что я великий государь? - Я смутился: признать бродягу государем был я не в состоянии: это казалось мне малодушием непростительным» [с. 135].

«Чи не віриш, що я великий государ? - Я зніяковів: признати бродягу государем я не иіг: це здавалося мені малодушністю непрощеною» [с. 129].

Малодушие - «свойство человека с мелкой душой, человека ничтожного, слабовольного». Що ж було робити? «Я колебался. Пугачев мрачно ждал моего ответа. Наконец (и еще ныне с самодовольствием понимаю эту минуту) чувство долга восторжествовало во мне над слабостью человеческою»[с. 135].

«Я вагався. Пугачов похмуро чекав моєї відповіді. Нарешті (ще й тепер самовдоволено згадую цю хвилину) почуття обов'язку взяло гору над слабістю людською» [с. 129].

Російське самодовольство - це якість людини тупої, обмеженої. Але ж мова йде зовсім про інше - про почуття «самоудовлетворения» героя.

Таким чином, вірне розуміння пушкінських творів у багатьох випадках неможливе без урахування експресивно-семантичних змін, які відбулися в російській мові за півтора століття і які можуть бути відтворені з певною точністю мовою перекладу.

3.2 Розгорнуте порівняльне дослідження текстів «Капітанської дочки» двома мовами

А зараз звернімось до низки текстових фрагментів твору на обох мовах, прокоментувавши використані О.Гончаром у роботі з першоджерелом (пушкінською повістю) ті або інші перекладацькі методи або їхні окремі прийоми.

1. - Был бы гвардии он завтра капитан.

- Того не надобно; пусть в армии послужит.

- Изрядно сказано! Пускай его потужат… [c.81]

- Був би гвардії він завтра ж капітан.

- То непотрібна річ; хай в армії послужить.

- Чудово сказано! Нехай собі потужить… [с. 77]

Даний переклад ми оцінюємо як не цілком точний, оскільки слово «річ» змінює всю структуру речення: з'являється іменник, а російський прислівник «надобно» замінюється на прикметник «непотрібна». Але шанований всіма перекладач і письменник Олесь Гончар обирає саме цей варіант. Чому? Мабуть, він намагався зберегти враження незвичності зворотів героя. Не маючи можливості надати формі вислову відтінку застарілості (а саме це присутнє в оригіналі), він вирішує хоча б звернутись до поширеного, багатослівного, не дуже вживаного сьогодні коментаря.

Аналогічне спостерігаємо і при заміні лексеми «изрядно», вочевидь застарілої, лексемою «чудово», що не дає можливості зберегти своєрідної стилістичної забарвленості (присутності у тексті нашарування застарілої лексики).

2. С тех пор жил он в своей симбирской деревне, где и женился на девице Авдотье Васильевне Ю., дочери бедного тамошнего дворянина. [с.81]

З того часу жив у своєму Симбірському селі, де й одружився з панною Авдотією Василівною Ю., дочкою бідного тамтешнього дворянина. [с.77]

У даному випадку перекладач дотримується діючих норм перекладу прийменників, де російське «на» мало бути змінене на українське «з».

Заміна лексеми «девица» «панною» не є еквівалентною, але цілком доречна в даному контексті, бо відтворює звичний для того часу спосіб називання одного й того самого об'єкту - молодої дівчини благородного походження.

3. Матушка была еще мною брюхата, как уже я был записан в Семеновский полк сержантом, по милости майора гвардии князя Б. [с.81]

Матінка була ще мною брюхата, а мене вже записали в Семеновський полк сержантом, з ласки майора гвардії князя Б. [с.77]

У даному прикладі зустрічаємося зі зміною моделі речення: була двоскладна пропозиція («как уже я был записан»), а з'явилось односкладне речення неозначено-особового типу («а мене вже записали»). Крім того, тут інші відносини між предикативними одиницями: у російському реченні підрядний зв'язок, в українській мові - сурядний. Безумовно, це спостереження суто формального характеру; на повноту передачі інформації ці зміни граматичного плану істотно не вплинули.

4. Если бы паче всякого чаяния матушка родила дочь, то батюшка объявил бы куда следовало о смерти неявившегося сержантаё и дело тем бы и кончилось. [с.81]

Коли б над усяку сподіванку матінка народила дочку, то батечко заявив би куди належало про смерть сержанта, що не з'явився, і справа на тому й скінчилася б. [с.77]

Заміна фразеологізму «паче всякого чаяния» виразом «над усяку сподіванку» зайвий раз підтверджує факт присутності в російській фразеології одиниць старослов'янського походження, яким на українському грунті відповідають фразеологічні вирази національного змісту, етимології та форми.

5. Я считался в отпуску до окончания наук. [с.81]

Вважалося, що я у відпустці до закінчення наук. [с.77]

У даному прикладі ми маємо справу з членуванням речення, де на місці простої предикативної одиниці з'являється складна - складнопідрядне речення. Але перекладач завжди має право на подібний, творчий спосіб відтворення інформації, тому нам не здається цей випадок прикладом некоректності у роботі з текстом.

6. В то время воспитывались мы не по-нонешнему. [с.81]

В ті часи виховувалися ми не по-теперішньому. [с.77]

У даному випадку перекладач замінив сполучення «в то время», яке представлене мовою оригінала у формі однини, відповідником «в ті часи», яке використав у множині. Цими діями перекладач ніяк не вплинув на лексичні і стилістичні норми тексту: подібна заміна є системною, тобто не являється вигадкою автора перекладу.

На жаль, застаріле по-нонешнему не могло бути відображене в тексті перекладу, внаслідок чого фраза частково втратила нашарування милої застарілості пушкінських оригінальних рядків.

7. С пятилетнего возраста отдан я был на руки стремянному Савельичу, за трезвое поведение пожалованному мне в дядьки. [с.81]

З п'ятилітнього віку віддано мене було під нагляд стременному Савельїчу, за тверезу поведінку призначеному мені за слугу. [с.77]

Автор оригіналу використав словосполучення у переносному значенні «на руки»; його перекладач замінив словосполученням «під нагляд», якому образний смисл не притаманний і в якому реалізується безпосередньо закладений в авторській метафорі зміст.

8. Но как вино подавалось у нас только за обедом, и то по рюмочке, причем учителя обыкновенно и обносили, то мой Бопре очень скоро привык к русской настойке и даже стал ее предпочитать и винам своего отечества, как не в пример более полезную для желудка.[с.82]

А тому, що вино подавали у нас тільки на обід, та й то по чарочці, причому вчителя звичайно проминали, то мій Бопре дуже швидко звик до російської настойки і навіть почав віддавати їй перевагу перед винами своєї батьківщини, як незрівнянно кориснішій для шлунка. [с.82]

Даний переклад вважаємо вдалим, стилістично витриманим - таким, у якому повністю збережено зміст і форму вихідного повідомлення. Різниця в оформленні кінцівки зумовлена системними розбіжностями в російській і українській мовах.

9. Бопре в смятении хотел было привстать и не мог: несчастный француз был мертво пьян. [с.83]

Бопре в замішанні хотів був підвестись і не міг: бідолашний француз був п'яний, як ніч. [с.79]

У даному прикладі перекладач замінив російський фразеологізм «был мертво пьян» (літературне - повне і звичне сьогодні - «мертвецки пьян») українським відповідником «був п'яний, як ніч». Ми оцінюємо даний переклад як цілком вдалий, оскільки він дуже точно передає смисл висловлювання, а фразеологія у контактуючих при перекладі текстах нерідко демонструє певні формальні розходження.

10. Петруша родился в тот самый год, как окривела тетушка Настасья Герасимовна, и когда еще… [с.83]

Петруша народився того самого року, коли осліпла на одне око тіточка Настасія Герасимівна, і коли ще… [с.79]

Переклад не є граматично точним, але правильно відтворює зміст сказаного. Дійсно, російське «окриветь» неможливо передати в українському тексті якимсь одним відповідним і настільки ж виразним, як у першотворі, стилістично яскравим словом, - потрібен саме описовий зворот.

11. - Эх, батюшка Петр Андреич! - отвечал он с глубоким вздохом. - Сержусь-то я на самого себя; сам я кругом виноват. [с.88]

- Ех, батечку Петре Андрійовичу! - відповів він, глибоко зітхнувши. - Сердитий я на самого себе; сам я у всьому винен. [с.84]

У даному прикладі перекладач замінив слово «отвечал», яке представлене у недоконаному виді, українським відповідником «відповів» доконаного виду. Цим нескладним перетворенням автор перекладу ніяк не вплинув на лексичні і стилістичні характеристики тексту. До речі, це лише один з численних прикладів дрібних і практично несуттєвих змін граматичних характеристик одиниць тексту, які трапляються постійно. Такі зміщення не варті глибокого аналізу і не потребуть постійної уваги перекладознавця, але сам факт їх присутності ми вирішили зафіксувати.

У випадку «с глибоким вздохом» перекладач використав дієприслівниковий зворот «глибоко зітхнувши» абсолютно доречно, оскільки дослівний переклад «з глибоким зітханням» був би не надто вдалим: для українського мовлення типові в такій ситуації саме дієприслівникові звороти.

Дієслово «сержусь» автор перекладу замінив прикметником «сердитий», при цьому ніяк не змінивши лексичний і стилістичний зміст речення. Така заміна супроводжується певним зсувом синтаксичного плану (при іншій формі присудка формується дещо інша модель речення).

Крім того, у цьому прикладі російський фразеологізм «кругом» перекладач замінив описовим перекладом «у всьому»; оскільки в українській мові не існує точного еквівалента до вжитої Пушкіним лексеми, підібраний переклад якнайкраще передає значення авторського оригінального слова.

12. Как покажусь я на глаза господам? Что скажут они, как узнают, что дитя пьет и играет? [с.89]

Як з'явлюся я на очі панам? Що скажуть вони, як довідаються, що дитя п'є й гуляє? [с.85]

На перший погляд, переклад слова «играет» лексемою «гуляє» не є еквівалентним і може бути сприйнятий як неточне відтворення сказаного. Але в даному разі не йдеться про дитячі «игры» (українське «ігри») - автор мав на увазі легковажну поведінку гультяя, що програє гроші в карти. Таку заміну є сенс вважати зсувом, але цілком семантично виправданим. Перекладач виявив підтекст, зміст якого стає абсолютно ясним, якщо йдеться про співвідношення цілого і окремого на рівні тексту.

13. Урядник привел меня в избу, стоявшую на высоком берегу реки, на самом краю крепости. [с.98]

Урядник привів мене в хату, що стояла на високому березі ріки, на самому краю кріпості. [с.94]

Щодо обрання Олесем Гончаром лексеми «кріпость» в якості аналога або синоніма російському «крепость» можна посперечатися. З точки зору літературності вигаданого автором варіанту заміни, такий вибір не є правильним. Але представимо, яким може бути у свідомості українського читача уявлення про фортецю. Швидше за все українець пригадає важку, солідну будову, досить давню, з муром (кріпосними стінами). Вочевидь описана Пушкіним Білогорська фортеця не була такою, а являла собою споруду більш пізніх часів, значно легшу і простішим шляхом зведену. Це, безумовно, була певна територія, обнесена високим дерев'яним плотом. Вона насправді зовні мало схожа на старовинну фортецю. Не виключено, що цими обставинами й керувався Гончар, звернувшись до слова «кріпость» (співзвучного російському, але не існуючого в українській мові, а не до літературного «фортеця», яке найчастіше асоціюється з кам'яними стінами та бійницями).

Щоб завершити роботу з цим текстовим фрагментом, звернімо увагу ще на один, на цей раз граматичний зсув - заміну дієприкметникового звороту «стоявшую на высоком берегу реки» підрядним реченням. Подібні заміни є системними. У даній фразі ми зустрілись з прийомом членування, де на місці простого ускладненого речення з'являється речення складне.

14. Капитан вскоре явился, сопровождаемый кривым старичком. [с.99]

Капітан незабаром прийшов у супроводі одноокого старичка. [с.95]

Враховуючи, що в російській мові лексема «кривий» є двозначною і, крім основного значення, має застаріле переносне «одноокий», а в українській мові співзвучному слову це забуте значення не притаманне, подібний переклад слід визнати правильним. Безумовно, при такій заміні відбувається стилістичне зміщення, при якому фраза вже не сприймається як дещо архаїзована (зник розмовно-просторічний відтінок, який був притаманний лексемі «кривой»).

Є сенс даний приклад реалізації перекладацького завдання поєднати з попереднім випадком, де «окривела» відтворено описово - «осліпла на одне око».

Попутньо відмітимо факт уживання нелітературного слова «старичок» в українському перекладі (зазвичай в українському мовленні у таких випадках використовується лексема «старий»). Можливо, саме в цьому випадку перекладачеві дуже хотілось зберегти співзвучність та коннотативний відінок, притаманний російському слову «старичок» і не характерний українському «старий». Бажання зберегти лексико-стилістичний фон, на якому розгортаються події повісті, в даному випадку перемогло, хоч вислів і виглядає дещо русифікованим.

3.3 Аналіз перекладу повісті Пушкіна „Дубровський” українською мовою

Представимо результати нашого вивчення двох варіантів тексту на контактуючих мовах у вигляді послідовного аналізу ряду текстових уривків, які зацікавили нас певним чином у зіставному (перекладознавчому) плані .

1. Окны во флигеле были загорожены деревянною решеткою; двери запирались замками, от коих ключи хранились у Кирила Петровича. [с.7]

Вікна у флігелі були загратовані дерев'яними гратами, ключі від яких зберігались у Кирила Петровича. [с.7]

Ми зустрілися тут із зміщеннями на рівні граматики. Слід зазначити, що з усіх змін, які видаються нам помітними у даному фрагменті перекладу, найважливіша - зміщення порядку слів у кінцевій частині фрази (інверсія). Але вона виправдана, оскільки акцентоване Пушкіним „от коих” не потребує точного відтворення автором перекладу ХХ століття - тим більше, що еквівалентного варіанту застарілого „коїх” вже не знайти в українській мові. Переклад звучить сучасніше, і це закономірно: адже зворот, що легко сприймався читачем 170-літньої давності, не був би адекватно сприйнятий сучасним читачем - його так чи інакше довелось би замінити.

2. Соседи рады были угождать малейшим его прихотям; губернские чиновники трепетали при его имени; Кирила Петрович принимал знаки подобострастия как надлежащую дань; дом его всегда был полон гостями, готовыми тешить его барскую праздность, разделяя шумные, а иногда и буйные его увеселения. [с.7]

Сусіди раді були догождати найменшим його примха; губернські чиновники тремтіли, почувши його ім'я; Кирило Петрович приймав знаки догідливості як належну данину; в його домі завжди було повно гостей, готових тішити його панське неробство, поділяючи гучні, а інколи й буйні розваги. [с.7]

Безумовно, переклад речення не є абсолютно точним - хоча б тому, що лексичні заміни „трепетали”/ „тремтіли”, „праздность”/ „неробство” нееквівалентні. Це синонімічні заміни - причому дуже вдалі, бо кожна окрема лексема в тексті оригінала й відповідного фрагменту перекладу - це окремий елемент, а ми звикли сприймати інформацію в цілому. Немає сумнівів, уривок „дом его всегда был полон гостями” і „в його домі завжди було повно гостей” - не ідентичні за будовою фрази, але українською мовою речення звучить добре; воно стилістично подібно до вжитого у першотворі та інформативно є точним. Вжитий Пушкіним у цьому ж уривку вислів „при его имени” також можна було перекласти не дослівно, а лише перебудувавши структурно цей фрагмент, тобто використавши зворот „почувши його ім'я”.

Прекрасний приклад цілком коректного (не буквального, а художньо досконалого) перекладу дещо складного для відтворення українською мовою фрагменту тексту.

3. С тех пор они каждый день бывали вместе, и Кирила Петрович, отроду не удостоивший никого своим посещением… [с.8]

Відтоді вони щодня бували разом, і Кирило Петрович, який зроду не вшановував нікого своїми відвідинами… [с.8]

Присутня граматична трансформація: синтаксична заміна однієї конструкції (прикметникового звороту) іншою (підрядним реченням). Це звичайний спосіб перекладу подібних синтаксичних структур українською мовою. Перед нами - класичний перекладацький хід. Зміна морфологічної категоріальної ознаки лексеми, яка закінчує речення, - це також цілком закономірна річ, бо саме в цьому випадку іменник в однині перекладається відповідним іменником у формі множини (якби перекладач обрав слово «відвідування», вихідний текст набув би відтінку канцелярщини).

4. Слуга снова поскакал, Кирила Петрович встал из-за стола, отпустил гостей и отправился спать. [с.10]

Слуга знову помчав, Кирило Петрович, вставши з-за столу, відпустив гостей і пішов спати. [с.10]

Зміщення лексико-граматичного характеру („поскакал” і „помчав” не є еквівалентами; до того ж, ми фіксуємо зміну синтаксичної структури речення: один з однорідних присудків, переданий дієприкметником: змінивши граматичну форму, він зайняв належне йому місце у напівпредикативному звороті. Усі зміни виправдані, бо в кінцевому вигляді фраза українською мовою цілком відповідає оригінальній - за семантико-стилістичними ознаками.

5. Расхаживая тяжелыми шагами взад и вперед по зале, он взглянул нечаянно в окно и увидел у ворот остановившуюся тройку… [с.12]

Походжаючи важкими кроками туди й сюди по залі, він глянув ненароком у вікно і побачив, що біля воріт зупинилася трійка… [с.11]

Перед нами - дуже вдала перебудова речення! Дієприкметник не міг з'явитись у мові перекладу (його просто не існує), а от підрядне речення на його місці сприймається легко і органічно. Це цілком виправдана, системна і звична синтаксична заміна - нею користуються у подібних випадках усі досвідчені перекладачі.

Уміло обраний також, на наш погляд, варіант фразеологічного виразу, який відповідає за змістом, структурою і фонологічно фразеологічній одиниці „взад і вперед”.

6. Через минуту Шабашкин уже стоял перед Кирилом Петровичем, отвешивая поклон за поклоном и с благоговением ожидая его приказаний. [с.12]

За хвилину Шабашкін уже стояв перед Кирилом Петровичем, вклоняючись раз по раз і з благоговінням ждучи його наказів. [с.12]

Гарний переклад. Автор зумів і зберегти особливості будови речення (усі звороти на місці), і ефект повороту, присутній у фразеологізмі „поклон за поклоном”. Ось випадок, коли лексичні заміни (отвешивая / вклоняючись) допомогли зберегти структуру, семантику, стилістичну тональність, властиву оригінальному уривкові.

7. - Очень кстати заехал, как бишь тебя зовут; мне до тебя нужда. [с.12]

- Саме вчасно заїхав, як, пак, тебе звати; ти мені потрібен. [с.12]

Речення коротеньке, але перекладач звернувся до ряду замін - на лексичному (точніше, лексико-фразеологічному) та граматичному рівні. Зроблено це заради збереження семантико-стилістичної структури висловлювання. Змінено синтаксис, відбулися синонімічні заміни - зате інформацію вдалося зберегти. Таким чином розмовний стиль і фон, навіть характер застосованого Пушкіним сталого виразу не зазнали істотних зміщень.


Подобные документы

  • Короткі відомості про життєвий та творчий шлях Гі де Мопассана - одного із найвизначніших майстрів французького реалізму XIX ст., автора новел і романів, послідовника Бальзака та учня Флобера. Поява перших перекладів його творів українською мовою.

    доклад [25,9 K], добавлен 23.09.2014

  • Види перекладу, форми та методи роботи з ним. Перші спроби перекладу сонетів Вільяма Шекспіра українською мовою в ХІХ-ХХ століттях та в сучасний період. Визначення структурно-семантичних особливостей та стилістичних функцій художніх текстів оригіналу.

    дипломная работа [105,0 K], добавлен 08.07.2016

  • Англійські переклади поезії Т.Г. Шевченка - інструмент, який допомагає людям в англомовних країнах краще зрозуміти менталітет і гідність українського народу. Суб'єктивно-оцінна та емоційно-експресивна лексика в перекладах шевченкових творів Віри Річ.

    статья [2,0 M], добавлен 23.03.2019

  • Огляд драматичних творів Г. Лорки в перекладах українською мовою. Феномен іспанськості та андалузької культури в текстах, біблійна символіка та відгомін католіцизму. Інтермедіальне порівняння драматургії Лорки з творами М. Костомарова, М. Метерлінка.

    статья [39,5 K], добавлен 22.02.2018

  • Біографія Олександра Сергійовича Пушкіна - російського поета, драматурга та прозаїка, реформатора і творця сучасної російської літературної мови, автора критичних та історичних творів. Українські видання Пушкіна: драматичні твори, лірика, романи.

    реферат [26,6 K], добавлен 26.05.2015

  • Пасивна лексика як невід’ємний шар словникового складу сучасної української літературної мови. Стилістичні функції архаїзмів у творах С. Скляренка. Лексичні, словотворчі та фонетичні засоби вираження категорії архаїзмів в художньому мовленні письменника.

    курсовая работа [31,0 K], добавлен 07.10.2014

  • Специфіка оповідної організації та жанрово-стильові модифікації експериментальної белетристики на прикладі творів Л. Скрипника, М. Йогансена і Г. Шкурупія. Вплив синкретизму літературних та кінематографічних елементів на наратологічну побудову тексту.

    дипломная работа [97,8 K], добавлен 01.12.2011

  • Писемна творчість Степана Васильовича Руданського з 1861 року. Навчання у Петербурзькій Медико-хірургічній Академії. Діяльність міського лікаря й громадського діяча у Ялтинський період. Перекладання сучасною українською мовою "Слова о полку Ігоревім".

    реферат [24,2 K], добавлен 30.01.2013

  • В.Г. Короленко - російський письменник з українською душею. Використання контрасту в творі для зображення контрасту в житті. Контраст образів та характерів у творі В.Г. Короленка "Діти підземелля". Протиставлення двох світів сучасності письменника.

    курсовая работа [28,0 K], добавлен 06.11.2010

  • Визначення та типологія верлібру у сучасному літературознавстві. Концепція перекладу української перекладознавчої школи. Філософія верлібру Уолта Уїтмена. Передача образів і символів мовою перекладу. Переклад авторської метафори, відтворення неологізмів.

    курсовая работа [305,9 K], добавлен 02.06.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.