Переклад прозаїчних творів О. С. Пушкіна українською мовою

8. …В таком случае извольте действовать по законам, и без всякого сомнения получите ваше совершенное удовольствие. [с.13]

…В такому разі звольте діяти за законами, і без усякого сумніву матимете ваше цілковите задоволення. [с.13]

„Звольте” - намірений русизм; вжито його з наміром якнайточніше відтворити стиль мови діючою особою.

Досить влучна заміна, точніше, підбір відповідника, співзвучного оригінальному.

9. Приехав в город, Андрей Гаврилович остановился у знакомого, ночевал у него, и на другой день утром явился в присутствие уездного суда. [с.14]

Приїхавши до міста, Андрій Гаврилович зупинився у знайомого купця, ночував у нього й другого дня вранці з'явився до повітового суду. [с.13]

„Присутствие” - застаріла форма (у значенні „контора”, „учреждение”).

Такий прийом може бути кваліфіковано як опущення (або, за іншими термінологіями, виключення, вилучення). Слово викинуте з речення - тим більше, що вжите воно в дуже архаїчному значенні.

10. Судии, надеявшиеся на его благодарность, не удостоились получить от него ни единого приветливого слова. [с.19]

Суддів, що сподівались на його подяку, не удостоїв він жодним привітним словом. [с.17]

Крім деякого стилістичного зсуву (застаріле російське „судии” замінено словоформою „суддів”), є цілком очевидний граматичний. Змінено структуру речення; функціональна роль слів „судии” та „суддів” - неоднакова: у першоджерелі це підмет, з яким щось відбувається (пасив); у перекладі це - прямий додаток, на який направлено дію суб'єкта. Транформація має бути віднесена до розряду граматичних.

11. Сделайте такую милость: прикажите постлать нам хоть сена в гостиной; чем свет, мы отправимся восвояси. [с.30]

Зробіть таку ласку: накажіть постелити нам хоч сіна у вітальні; вдосвіта ми поїдемо собі. [с.28]

Формально оригінальне і перекладене висловлення помітно відрізняються одне від одного. Насправді перед нами прекрасний варіант відтворення семантики та стилю фрази. Адже неможливо краще й лаконічніше передати українською мовою „чем свет” або „отправимся восвояси”, аніж звернувшись до варіантів „вдосвіта” і „поїдемо собі”. Безумовно, це завжди відчує перекладач з гарної мовленнєвою інтуїцією - і читач за це вміння буде, зрештою, лише вдячний такому перекладачеві.

12. Излишества всякого рода изнурили его здоровье и положили на нем свою неизгладимую печать. [с.59]

Надуживання всякого роду виснажили його здоров'я і поклали на ньому свій незгладний карб. [с.56]

Досить рідкісне „карб”, яким замінено російське „печать”, дало змогу передати високу риторичність фрази. Більш точний відповідник - „печатка” - знизив би загальну тональність сказаного. Подібне перекладацьке рішення в черговий раз підтверджує нашу думку про гарну мовну інтуїцію інтерпретатора пушкінського тексту Олеся Гончара.

13. Кирила Петрович был чрезвычайно доволен его посещением, приняв оное знаком уважения от человека, знающего свет; он, по обыкновению своему, стал угощать его смотром своих заведений и повел на псарный двор. [с.59]

Кирило Петрович був надзвичайно вдоволений його відвідинами, прийнявши їх за знак пошани від людини, що знає світ; він за звичкою своєю став пригощати його оглядинами своїх господарських закладів і повів на псарний двір. [с.56]

Ще один приклад того, як „випадає” з українського варіанту риторичне й високе „оное” - через неможливість віднайти еквівалент до деяких старослов'янізмів у мові перекладу. Ще не одне слово з ознакою старослов'янського походження зникло або зникне далі в тексті перекладу - саме через слабкість пласту старослов'янської лексики в українській мові (лексеми „знающего”, „заведений” тощо). Це цілком природно - як і перебудова речення, де на місці звороту повинен був з'явитись описовий варіант з підрядним реченням „що знає світ”.

14. Сей учитель понравился Кирилу Петровичу своей приятной наружностию и простым обращением. [с.36]

Цей учитель сподобався Кирилові Петровичу своєю приємною зовнішністю і простим поводженням .[с.34]

Відбувся легкий стилістичний зсув, пов'язаний з тим, що перекладачеві нашого часу не вдалося (а швидше за все й не варто цього прагнути) відтворити ефект застарілості манери висловлюватись, яка пов'язана у пушкінському тексті з архаїзованою, дещо риторичною формою слова наружностию (зараз ми вживаємо виключно варіант наружностью в орудному відмінку однини). Це цілком об'єктивний факт, так що стилістична розбіжність між фрагментом першотвору та перекладу не може не виникнути - вона має системний характер.

15. Жены и дочери соседей редко езжали к Кириллу Петровичу, коего обыкновенные разговоры и увеселенья требовали товарищества мужчин, а не присутствия дам. [с.35]

Жінки й дочки сусідів рідко їздили до Кирила Петровича, звичайні розмови й розваги якого вимагали товариства чоловіків, а не присутності дам. [с.34]

У цьому реченні ми зустрічаємось (у черговий раз) із синонімічною заміною (увеселения / розваги). Еквіваленту слова „увеселения” немає, тому перекладач повинен вибирати один з двох варіантів ? „веселощі” або „розваги”. Більш вдалим, з його точки зору, йому здалося слово „розваги”. Ми цілком його підтримуємо у такому виборі. Крім цього лексичного трансформаційного прийому, нашу увагу привернув невеличкий (чисто формальний) зсув граматичного характеру - інверсія (зміна порядку слів у реченні): займенник „коего” (укр. „якого”) пересунувся з першого місця у підрядному реченні (він виконує функцію додатка і може зайняти будь-яку позицію) на четверте, перед присудком.

16. Отец любил ее до безумия, но обходился с нею со свойственным ему своенравием, то стараясь угождать малейшим ее прихотям, то пугая ее суровым, а иногда и жестоким обращением. [с.35]

Батько любив її до нестями, але поводився з нею з властивим йому свавіллям, то намагаючись догоджати найменшим її примхам, то лякаючи її суворим, а інколи й жорстоким поводженням. [с.34]

Є лексичні зсуви (заміна аналогом). Наприклад до безумия замінено до нестями (йому в російській мові відповідає вираз „до беспамятства”. Трохи далі ? „свавілля” на місці „своенравия”) відомо, що свавілля - це еквівалент російського слова „своеволие”. З лексемою оригінала, таким чином, український варіант розходиться у значенні.

Значних коректив у сприйняття тексту ці синонімічні заміни не внесли, так що кваліфікуємо їх як цілком допустимі, що не впливають на зміст та стилістичні характеристики сказаного.

17. …Скажи ты этому мусье, что так и быть - принимаю его; только с тем, чтоб он у меня за моими девушками не осмелился волочиться, не то я его, собачьего сына… [с.36]

…Скажи ти цьому мусьє, що так тому й бути - приймаю його; тільки з умовою, щоб він у мене до моїх дівчат не посмів залицятися, а то я його, собачого сина… [с.35]

Тричі зустрілись лексичні заміни лексем оригінала на аналоги російською мовою. Великих зсувів не відбулося, але дещо змістилось в емоційно-стилістичному плані. Поява слова „залицятися” на місці оригінального авторського „волочиться” пом'якшило негативну оцінність, властиву російській лексемі, і перевело частково висловлення у русло народно-розмовного мовлення, тоді як у висловленні першотвору вона мала яскравий іронічний відтінок і належала до міського просторіччя ХІХ століття.

18. Сначала сумневались в истине сих показаний: приверженность разбойников к атаману была известна. [с.77]

Спочатку сумнівалися в істинності цих свідчень: відданість розбійників отаманові була відома. [с.73]

Немає можливості та й не є необхідністю відтворювати у перекладі враження деякої застарілості стилю Пушкіна, який будував речення за звичними для початку ХІХ століття правилами, де слова „сих” (на місці „этих”) не викликає у читача подиву, де „сумневались” є доволі звичною формою. Так що відсутність таких яскравих ознак мовлення пересонажу у перекладених фразах обумовлена цілком об'єктивноми причинами.

19. „Готовиться к бою”, ? сказал Дубровский, и между разбойниками сделался шорох, снова все утихло. Тогда услышали шум приближающейся команды, оружия блеснули между деревьями, человек полтораста солдат высыпало из лесу и с криком устремились на вал. [с.76]

„Готуватись до бою”, ? сказав Дубровський, і між розбійниками пройшов шерхіт, знову все стихло. Тоді почули шум команди, що наближалася, рушниці блиснули між деревами, чоловік з півтораста солдатів висипало з лісу і з криком посунули на вал. [с.72]

„Сделался шорох” (сучасною російською мовою ми б висловились „прошуршало”) сприймається як дуже застарілий зворот сьогоднішнім російським читачем, тому цей вислів, звичайно, ніким не був би відтворений в українському перекладі. Своєрідність пушкінської манери висловлювати думки, описувати ситуації та події, безумовно буде втрачено у більшості фрагментів текстів українського перекладу. Це не сприймається як недолік або порушення смислу і стилю, бо у сьогоднішнього перекладача зовсім інше прагматичне завдання. Відчуття віддаленості епохи і незвичності мови Пушкіна, на погляд читача ХХ століття, не обов'язково має бути відтворено у перекладі.

3.4 Аналіз перекладу „Повістей Бєлкіна” О. Пушкіна українською мовою

Як в попередньому розділі, ми послідовно розглянемо приклад за прикладом, сформулювавши причини, з яких ми звертаємо увагу саме на ці місця тексту і описавши суть перекладацьких рішень та характер кокретних змін у вихідному варіанті “Повістей”. З метою певної систематизації викладення наших думок, приклади ми нумеруємо. Звернімось до наших спостережень.

1. Утром ученье, манеж, обед у полкового командира или в жидовском трактире; вечером пунш и карты. [с.52]

Вранці навчання, манеж, обід у полкового командира або в жидівському трактирі, увечері пунш і карти. [с.61]

Переклад подібних слів і виразів не викликає особливих ускладнень, оскільки лексеми «жид, жидівський» широко вживалися в минулих століттях і в російській та в українській мовах і не супроводжувалися при цьому негативним забарвленням, з яким вони зараз у нас асоціюються. Перекладач і не думав ламати голову над тим, щоб “осучаснити” словосполучення «жидівський трактир» яким-небудь чином, наблизивши до сьогоднішньої літературної норми. В тому немає потреби - навпаки, збереження архаїзованого сполучення допомагає створити певний історичний фон, зберегти оригінальний колорит і відтворити манеру оповіді героя повісті Петра Гриньова.

2. Некогда он служил в гусарах, и даже счастливо; никто не знал причины, побудившей его выйти в отставку и поселиться в бедном местечке, где жил он вместе и бедно и расточительно; ходил вечно пешком, в изношенном сертуке, а держал открытый стол для всех офицеров нашего полка. [с.52]

Колись він служив у гусарах, і навіть щасливо; ніхто не знав причини, що спонукала його піти у відставку і поселитися в убогому містечку, де провадив життя він одночасно і в бідності, і в марнотратстві: ходив завжди пішки і в приношеному чорному сюртуку, а мав великий стіл для всіх офіцерів нашого полку. [с.61]

Спостерігаємо цікавий результат роботи з досить великим реченням (практично міні-текстом), насиченим застарілими лексемами, зворотами навіть фразеологізмами (держал открыйтый стол). Відтворити іншою мовою такий текст буває досить складно, але авторові в цілому вдалося зберегти при цьому і ознаки архаїзації мовлення, і незвичність лексичного складу. Рідко зараз почуєш у кожній з контактуючих мов местечко (містечко), і практично не зустрічається вираз держать открытым стол (для кого?). До речі, останню одиницю мовлення перекладач змушений був самостійно створити в українському варіанті «мати великий стіл» (для кого?) в значенні “бути гостинним хазяїном”. На жаль, не вдалося віднайти підходящого засобу зберегти натяк на застаріле значення слова «вместе» (одновременно), так що у тексті перекладу з'явилось літературно правильне «одночасно».

Щодо тих змін, які впали нам в око при зіставленні текстів, відмітимо граматичну трансформацію «побудивший» ? «що спонукав», де присутня заміна дієприкметникового звороту підрядним реченням і невелике зміщення в ступені інтенсифікації характеризуючого слова поношенный - приношений (про сюртук).

Ряд історизмів вдалося зберегти без змін, чому сприяла близькість мовних систем і спільний історичний шлях: йдеться про слова гусари, сюртук.

Робота з цим текстом - непоганий приклад цілком коректного, еквівалентного перекладу з мінімальними втратами, не суттєвими для загальної тональності відтворюваного уривку.

3. У него водились книги, большею частию военные, да романы. [с.52]

У нього водилися книги, здебільшого військові, та романи. [с.61]

Прочитавши подібне речення російською та українською мовами, розуміємо, що можливості зберегти відтінок застарілості, який виникає у сучасного читача, що бачить вираз «большею частию» (замість сьогоднішнього «большей частью») не вдалось би жодному з перекладачів, причому з об'єктивних причин. Абсолютно закономірно, що на місці варіанту, типового для XVIII - XIX століть, з'явилось слово «здебільшого».

Пушкінської архаїзованої мови вже часом не відтворити - це факт.

4. Богатое собрание пистолетов было единственной роскошью бедной мазанки, где он жил. [с.54]

Багате зібрання пістолетів було єдиною розкішшю бідної мазанки, де він жив. [с.61]

Ще один варіант цілком еквівалентного перекладу, де нескладно було зберегти обидва історизми - «пистолеты» і «мазанки» (однаково застаріли і майже вийшли з ужитку в обох мовах). Такі ж історизми ми бачимо і в наступних прикладах:

5. …Я всех сильнее прежде сего был привязан к человеку, коего жизнь была загадкою, и который казался мне героем таинственной какой-то повести. [с.54]

…Я найсильніше перед тим був прив'язаний до людини, життя якої було загадкою, яка здавалася мені героєм таємничої якоїсь повісті. [с.62]

6. Он любил меня; по крайній мере со мной одним оставлял обыкновенное свое резкое злоречие и говорил о разных предметах с простодушием и необыкновенною приятностию. [с.54]

Він любив мене; принаймні лише зі мною кидав звичайне своє різке лихослів'я і говорив про різні речі простодушно і надзвичайно приємно. [с.62]

Окрім можливості відтворити відтінок застарілості, який виникає при використанні форми російських прикметників на -ою, -ию (замість сучасних -ой, -ий), ми спостерігаємо тут цікаві трансформації - подвійну заміну прийменниково-відмінкового словосполучення однією лексемою (прислівником): простодушием і приятностию > простодушно і приємно. Це змішані трансформації.

До речі, подібна заміна також супроводжується втратою архаїзованості авторського мовлення: це типово для перекладів багатьох текстів минулих епох.

7. Искусство, до коего достиг он, было неимоверно, и если б он вызвался пулей сбить грушу с фуражки кого б то ни было, никто б в нашем полку не усумнился подставить ему своей головы. [с.53]

Майстерність, якої він досяг, була неймовірна, і коли б він узявся кулею збити грушу з кашкета в кого б то не було, ніхто у нашому полку не завагався підставити йому своєї голови. [с.62]

Оригінальний фрагмент відмічений не однією ознакою архаїзації мови: і застарілий зворот до коего достиг і фонетичний архаїзм усумнился; і вся досить старомодно побудована фраза, яка за часів Пушкіна не сприймалася як незвична, ? ось ті моменти, які здатні привернути увагу транслатолога, фіксуючого факти застарілості стилю першоджерела, роботу з якими варто розглянути окремо. Ані першої, ані другої з помічених нами прикмет архаїзації український перекладач не зміг відтворити, та й не варто було цього робити, зрештою. Зміст і образність уривку залишились незмінними, а темпоральність тексту, звичайно, змінилася - історичний фон, на жаль, не відчувається читачем оригінальних пушкінських рядків. Але хто б з майстрів пера зміг його відтворити повною мірою? Ми маємо дуже великі сумніви, що виконання такого складного прагматичного завдання було би комусь із сучасних митців художнього перекладу під силу. Час робить свою справу...

До сказаного з приводу втрати історичного колориту додамо факт присутності не цілком еквівалентної заміни лексеми “искусство” “майстерністю”. Зазначимо: ми не вважаємо це суттєвою помилкою українського автора. Перекладач має право на свій творчий, індивідуальний підхід до опрацювання тексту (а, значить, на певну вільність у підборі лексем, якщо вони не змінюють суттєво сказаного.

8. На вопрос, случалось ли ему драться, отвечал он сухо, что случалось, но в подробности не входил, и видно было, что таковые вопросы были ему неприятны. [с.53]

На запитання, чи траплялося йому битись, відповідав він сухо, що траплялося, але в подробиці не вдавався, і видно було, що такі питання були йому неприємні. [с.62]

Ще один приклад, який підтверджує вище описані спостереження над попереднім уривком. Неможливо перекласти точно, і при цьому не втратити нашарування застарілості, якщо трапляється лексема драться в значенні приймати участь у дуелі. Наскільки вдалим було вжите в цьому місці слово битись, нам складно судити. Можливо, правильніше було вжити слово стрілятися. Наразі еквівалентної заміни не могло бути, так що історичний фон постраждав би при перекладі однозначно. Зате не постраждав би зміст. Окрім того, не знайшлось варіанту для перекладу застарілого займенника таковые. У вихідному тексті відбулася граматична трансформація, що потягнула за собою стилістичну нееквівалентність.

9. Долго он отказывался, ибо никогда почти не играл; наконец велел подать карты, высыпал на стол полсотни червонцев и сел метать. [с.53]

Довго він відмовлявся, бо ніколи майже не грав; нарешті звелів подати карти, висипав на стіл півсотні червінців і сів метати. [с.63]

Стилістичні ознаки пушкінських рядків вдалося відтворити лише частково: сполучник ибо (прикмета високого стилю) в сучасній українській мові не знаходить відповідника і призводить до зниження перекладеного варіанту тексту, проте група слів велел подать карты, що звучить досить риторично, передана без змін. Це ж стосується і дублювання лексеми червонцев в українському контексті.

Щодо заключних спостережень, то, на нашу думку, сел метать (українське сів метати) також варто віднести до застарілих висловлень, уживаних в середовищі картярів. Його перекладач відтворив з точністю.

Останнє можна віднести і до наступного уривку, де еквіваленти до розповсюджених серед картярів термінів понтер, лишнее знаходять еквівалентні лексеми в перекладі, а от відповідник до слова достальное (українське недостача) нам не здається абсолютно точним саме через те, що його застосування призводить до втрати історичного колориту.

Если понтеру случалось обсчитаться, то он тотчас или доплачивал достальное, или дописывал лишнее. [с.53]

Коли траплялось, що понтер помилявся в рахунках, то він зараз же або доплачував недостачу, або записував лишок.[с.63]

10. Мы смутились. [с.53]

Ми сторопіли. [с.63]

Заміна не пов'язана з архаїзованою лексикою, зі зміщенням у фоні, колориті. Це неточність фактична, бо вочевидь смутились - не сторопіли. Швидше можна було б очікувати дієслова зніяковіли, розгубились. Мабуть, варто було обумати інші варіанти перекладу, та цього, на жаль, не сталося.

11. Мы не сомневались в последствиях и полагали нового товарища уже убитым. [с.53]

Ми не мали сумніву відносно наслідків і вважали нового товариша вже вбитим. [с.64]

У пушкінському тексті лексема полагали вжита в явно застарілому значенні (“вважали”). Безумовно, знайти спосіб увести в текст перекладу подібну архаїзовану одиницю буває важко або неможливо з цілком об'єктивних причин: будь-який варіант українською мовою не відтворить відтінку застарілості, який був притаманний оригінальній фразі.

12. На другой день в манеже мы спрашивали уже, жив ли еще бедный поручик, как сам он явился между нами; мы сделали ему тот же вопрос. [с.54]

Другого дня в манежі ми запитували вже, чи живий ще бідолашний поручик, коли він сам з'явився між нами; ми звернулися до нього з тим же питанням. [с.64]

Оригінальна пушкінська фраза сприймається як на диво неправильно побудована, хоча, можливо, вона так не сприймалася читачами XIX століття, коли граматичні норми російської мови тільки-но закладалися. Речення відчувається сьогодні як дуже застаріле за формою вираження думки і навряд чи може бути подібним чином перекладено будь-яким сучасним українським автором. Жодного елементу застарілості у співвідносному фрагменті українського тексту немає; таким чином, натяк на приналежність подібних синтаксичних одиниць до художньої літератури минулих століть зникає при будь-якій спробі сучасної інтерпретації.

Стилістичні зсуви у таких випадках є очевидними і носять об'єктивний характер. Їх просто неможливо уникнути.

Ось аналогічний приклад, де застарілий прийменник не відтворюється:

Он отвечал, что об Сильвио не имел он еще никакого известия. [с.55]

Він відповів, що про Сільвіо не мав він ще ніякої звістки. [с.65]

13. Мы пошли к Сильвио и нашли его на дворе, сажающего пулю на пулю в туза, приклеенного к воротам. [с.54]

Ми пішли до Сільвіо і застали його у дворі, де він заганяв кулю за кулею у туза, приклеєного до воріт. [с.65]

Підкреслено неправильно, «не літературно», з сучасної точки зору побудований зворот сажающего пулю на пулю в туза автор перекладу передає засобами української мови підкреслено елегантно, за всіма нормами мови перекладу. Безумовно, зміст і образність фрази не зазнали змін - якщо не брати до уваги втрату колориту архаїчності мови.

14. Рассеянные жители столицы не имеют понятия о многих впечатлениях, столь известных жителям деревень иль городков, например об ожидании почтового дня…[с.54]

Неуважливі мешканці столиці не мають уявлення про багато вражень, добре відомих жителям сіл або містечок, наприклад, про очікування поштового дня. [с.65]

У цьому фрагменті тексту зустрічаємось з досить цікавим перекладацьким прийомом - компенсаційною заміною (літературне рассеянные перекладено нелітературним і дещо застарілим, але звичним для українського художнього мовлення прикметником неуважливі), призначення якої - хоча б частково відтворити відтінок застарілості пушкінської поетичної строфи. Нам залишається лише пошкодувати, що подібні заміни досить складно буває підібрати. Якби їх було більше, можливо, чарівність пушкінської архаїзованої манери описувати події не була би втрачена настільки великою мірою, як це ми спостерігаємо у більшості перекладів.

Саме тому, мабуть, ми, володіючи обома мовами, прочитавши твори Пушкіна в українському перекладі, зазвичай констатуємо розчаровано: «Ні, це зовсім не Пушкін!»

Розділ IV. Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях

Кожна людина в конкретних умовах життєдіяльності відповідає на різноманітні подразники різною фізіологічною реакцією. В основному ця індивідуальність залежить від психофізіологічних властивостей людини. До них належать нервово-емоційна стійкість, врівноваженість нервових процесів, розумова та фізична працездатність, витривалість тощо.

У процесі виховання, навчання, спеціальних тренувань одні психофізіологічні властивості можуть розвиватися і вдосконалюватися, інші -- досить стійкі й потребують для свого розвитку значного часу, а такі, як типологічні властивості вищої нервової діяльності (ВНД), зберігають індивідуальні ознаки й особливості упродовж усього життя.

Психіка - це здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єктивного світу.

Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

Психічні процеси - це короткочасні процеси отримання, переробки інформації та обміну нею (відчуття, сприйняття, пам'ять і мислення, емоції, воля тощо). Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес). Психічні властивості - сталі душевні якості, що утворюються у процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо).

Здатність успішно діяти, не зважаючи на відволікаючі фактори, від рухомості й лабільності нервової системи, від урівноваженості нервових процесів залежить така важлива якість безпеки, як здатність до переключення уваги і до швидкого реагування на небезпечні сигнали.

4.1 Поведінка в екстремальних ситуаціях, забезпечення особистої безпеки

Іноді малоймовірний збіг обставин призводить до непередбачених наслідків, і нам здається, що ми стаємо жертвою випадку. Однак аналіз багатьох подій показує, що здебільшого ми чинили, так не уявляючи можливих наслідків. Одна з наших помилок -- переоцінка власних можливостей, інша крайність -- невпевненість у собі. Необережна, невпевнена і непідготована людина -- це вже потенційна жертва. В екстремальній ситуації необхідно навчитись розрізняти небезпеки справжні й удавані, приймати швидкі рішення, оцінювати людей, постійно і безперервно контролювати себе, правильно визначати свої можливості і намагатися знайти вихід навіть з безнадійної ситуації. Дуже давно були сформульовані загальні правила особистої безпеки: передбачити, по можливості уникнути, при необхідності діяти.

Для передбачення небезпеки необхідно знати і враховувати фактори ризику, які супроводжують нас у житті. Ми не будемо розглядати небезпеку природного походження (землетруси, пожежі, повені і т. п.), а зупинимося на тих, що пов'язані із насильством. До них треба бути завжди готовим, що вже само собою є ефективним засобом захисту від небезпеки. Поки людина знаходиться у звичній для неї обстановці, її поведінка має стабільний характер. Але як тільки вона потрапляє у складну чи небезпечну ситуацію, з нею можуть траплятися почасти неймовірні речі. В екстремальній ситуації у багато разів зростають психологічні навантаження, змінюються реакції поведінки, знижується критичність мислення, порушується координація рухів, погіршується увага і сприйняття оточуючої дійсності, змінюються емоційні реакції тощо. У багатьох переляк перед нападом набагато вищий, ніж реальний ризик піддатися насильству. Через страх з'являється почуття тривоги, боязні, які можуть перерости у жах з його фізичними наслідками: слабість, нерухомість або панічну втечу. Це може супроводжуватися істеричною реакцією -- панікою, що, у свою чергу, призводить до алогічної поведінки в екстремальній ситуації. Такий стан утруднює пошук виходу з цієї ситуації, викликає безнадію і, отже, відмову від боротьби.

А тепер уявіть собі, що все це відбувається з Вами в ситуації реальної загрози. Ви можете спостерігати на собі одну з трьох форм поведінки в екстремальній ситуації:

різке зниження організованості;

різке гальмування активних дій;

підвищення ефективності дій.

Дезорганізація Вашої поведінки може проявитися у несподіваній втраті раніше набутих навиків, які, здавалося, були доведені Вами до автоматизму. Не раз доводилося спостерігати, як деякі люди в ситуації, що не віщувала реальної загрози, проявляли чудеса володіння різними прийомами самозахисту, але в екстремальній ситуації вони цілком забували про все це і, в кращому випадку, переходили до звичайної вуличної рукопашної бійки.

Різке гальмування дій характеризується тим, що подібна ситуація може спричинити у Вас стан ступору (заціпеніння) [5, c. 215-217].

Підвищення ефективності дій при умові екстремальної ситуації виражається у мобілізації усіх ресурсів психіки людини на подолання несприятливих для нього обставин. При цьому спостерігається підвищений самоконтроль, чіткість сприйняття і оцінки того, що відбувається, вчинення адекватних до ситуації дій. Така форма реагування, звичайно, найбільш бажана? Подібне реагування на екстремальну ситуацію можливе тільки при наявності певних якостей і спеціальної підготовки людини до дій у такій ситуації. Зрозуміло, що будь-яка ситуація вимагатиме певних екстремальних дій, які неможливо прописати стовідсотково в рекомендаціях чи брошурах. Ви зможете просто виходити з будь-якої екстремальної ситуації. Але якщо кожен усвідомить, що, як і чому відбувається з Вами, що і як варто робити для того, щоб уникнути або хоча б применшити можливість настання небажаних для Вас наслідків,-- це стане істотним кроком уперед на шляху ефективного подолання неадекватної поведінки в екстремальній ситуації.

Зупинимося лише на таких екстремальних ситуаціях, як загроза застосування сили, шантаж, фізичний напад.

Правильна оцінка ситуації -- перший крок до вирішення проблеми.

Для того, щоб прийняти більш або менш правильне рішення в екстремальній ситуації, необхідно, наскільки це можливо, зорієнтуватись, в яку ситуацію Ви потрапили.

Отож, Ви опинилися перед загрозою застосування сили. Насамперед треба з'ясувати, наскільки ця загроза реальна і чи можливо її уникнути.

Почнемо, по-перше, з місця, де Вам загрожують. Якщо це Ваш робочий кабінет чи Ваша квартира, то варто врахувати, що людина, яка Вам загрожує, набагато гірше від Вас орієнтується в обстановці, де для Вас усе знайоме, Ви знаєте, де що лежить і як Вам зручно взяти ту чи іншу річ. До того ж у квартирі можуть знаходитися Ваші близькі, і загроза для Вас, навіть якщо той, хто Вам погрожує, не знає про їх присутність, може за певних обставин стати загрозою і для них.

Але ж це може бути і приміщення, в якому господарем становища е той, хто Вам загрожує. У цьому випадку ініціатива більшою мірою на його боці. Незнання обстановки значно сковує Вас і Ваші дії.

Інша ситуація, коли все відбувається на вулиці. Одна справа -- на вулиці, де є люди, інша -- на безлюдній, коли навкруги нікого нема, і поява когось дуже проблематична.

По-друге, час, коли виникає загроза застосування сили. У темну пору доби будь-яка загроза сприймається інакше, ніж вдень. Для багатьох людей сама темнота вже привносить стресогенність.

По-третє, кількість людей, які “супроводжують” зловмисника. Одна справа, коли він один, і зовсім інша -- якщо їх декілька. Характер взаємин між ними може підказати Вам, хто серед них -- головний, чи вперше вони чинять напад, чи діють як злагоджений, спрацьований до дрібниць механізм.

По-четверте, фізичні дані й екіпіровка людини (людей), яка загрожує Вам. Характер одягу до певного ступеня може свідчити про те, чи готувалася до зустрічі з Вами ця людина, наскільки відповідає він її намірам. В одязі вільного крою легко сховати зброю, яку можна використати проти Вас. При безпосередньому нападі необхідно враховувати і власний фізичний стан.

Якщо Вас зупинив злочинець, уникайте реагування на це насильницькими діями, особливо коли він озброєний. Це не той випадок, щоб ризикувати життям. Соромно визнавати, але кращий спосіб зменшити фізичне насилля щодо себе -- це не чинити опір. Практика показує, що той, хто зазнав нападу, має більше шансів вижити, якщо дати зрозуміти злочинцю, що на його боці перевага. Подібна покора для багатьох не є природною рисою, але перед тим, як наважитись на якісь дії, краще зважити свої реальні можливості і можливі наслідки. Тим більше, що самі злочинці у ситуаціях явної переваги над ними вміють вести себе досить поступливо[9, c. 136-138].

При аналізі обстановки, коли Вас пробують шантажувати, слід звернути увагу на такі моменти: по-перше, наскільки реальне те, на чому будується шантаж, тобто, чи сталася насправді та подія, факт, що використовуються проти Вас.

Правда, якщо те, чим Вам намагаються погрожувати, насправді мало місце, то не завжди варто зізнаватися в цьому шантажисту. Але іноді може скластися ситуація, коли подія мала місце, але все виглядало зовсім інакше, як подається в погрозі. Тоді Вам необхідно оперативно оцінити, чи зможете Ви довести, як насправді все відбувалося.

По-друге, необхідно швидко оцінити, наскільки реальна компрометація Вас на випадок відмови виконати вимоги шантажиста (причому постарайтесь зробити це максимально реально, не піддаючись психологічному тиску з його боку), прагніть оцінити, наскільки це серйозно, перед ким конкретно Вас хочуть скомпрометувати, яким чином це будуть намагатись здійснити.

По-третє, чи є у Вас час для нейтралізації можливих для Вас наслідків, чи можливо хоча б трохи відтягнути їх настання.

По-четверте, чи торкається загроза Ваших близьких: одна справа, коли загрожують Вам, і зовсім інша -- коли погрози стосуються Ваших близьких.

По-п'яте, чи здійснюється по телефоном, письмово чи при особистому контакті з тим, хто погрожує.

Але для прийняття обґрунтованого рішення необхідний не тільки аналіз ситуації, а й старанна оцінка супротивника [4, c. 484-486].

4.2 Психологічні особливості організму людини в екстремальних ситуаціях

Психіка людини тісно пов'язана з безпекою її життєдіяльності. Небезпеки, які впливають на людину, не можна розцінювати ані як подію, яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної реакції організму людини на неї. Вплив цих небезпек обумовлюється психофізіологічними якостями людини. Дослідами встановлено, що у 70 % нещасних випадків, що трапляються у сфері виробництва, винуватцями є самі люди. Звідси постає принципово важливе питання: чому люди, яким від народження притаманний інстинкт самозахисту, самозбереження, так часто стають винуватцями своїх ушкоджень? Якщо людина психічно нормальна, то вона без причини ніколи не стане прагнути ушкоджень. Причини, як показує дослід, залежать від безлічі різноманітних факторів та їх комбінацій.

Причинами можуть бути внутрішні фактори (індивідуальні психологічні або фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність знань і досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії, вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності.

На мозок людини безперервно діють різноманітні за кількістю і якістю чисельні подразники з внутрішнього і навколишнього середовища. Як було відзначено раніше, вони викликають утворення рефлексів в організмі людини, і все це взаємодіє, систематизується, урівноважується і завершується утворенням динамічної рівноваги. Виникнення несподіваної та напруженої ситуації призводить до порушення рівноваги між організмом і навколишнім середовищем. Наступає неспецифічна реакція організму у відповідь на цю ситуацію - стрес.

Стрес - це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію. Це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму і готує його до фізичної активності, як наприклад, боротьби, втечі. Під час стресу виділяються гормони, змінюється режим роботи багатьох органів і систем (ритм серця, частота пульсу тощо). Стресова реакція має різний прояв у різних людей: активна - зростає ефективність діяльності, пасивна - ефективність діяльності різко зменшується.

Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. Це первинні емоції: страх і тривога як прояв потреб у самозбереженні; радість як реакція задоволення від реалізації потреб; гнів як наслідок обмеження потреби у рухах. Вторинні емоції у людини формуються внаслідок її соціальності та усвідомлення власного “Я”. Ці емоції не пов'язані з життєво важливими потребами (образа, провина, почуття сорому, заздрість, злорадство, пихатість тощо).

В екстремальних ситуаціях велике значення мають психологічні якості людини, колективу.

Необхідною умовою вмілих і безстрашних дій людей в екстремальних умовах є впевненість (віра) у можливості захисту від стихії, катастроф, сучасної зброї, правильне конкретне уявлення щодо дії урагану, землетрусу, повені, уражаючих факторів зброї масового знищення. Щоб вистояти проти страху і паніки, люди повинні чітко уявляти собі, з чим вони зіткнуться у надзвичайних ситуаціях, як практично діяти в цих умовах [7, c. 158-159].

Одним із головних напрямків морально-психологічної підготовки є розвиток у людей здатності протистояти страхові і неорганізованим діям у надзвичайних ситуаціях, готовності перебороти значні труднощі, здійснювати самовіддані вчинки у НС, перш за все, важлива перемога над власною невпевненістю і нерішучістю. Тільки після цього приходить перемога над стихією (противником).

Гостроту психологічних потрясінь різного характеру можна знизити, якщо завчасно навчати людей як діяти у тій обстановці, яка може скластися в екстремальних ситуаціях.

В основі психологічної підготовки людей лежать принципи внесення у навчальний процес елементів напруження, несподіваності, які властиві реальній обстановці в районі лиха, аварії, в осередку ураження, практичне навчання їх способів захисту, багаторазові тренування у виконанні прийомів і практичних дій в умовах можливих надзвичайних ситуацій.

Одним із напрямків морально-психологічної підготовки є вдосконалення навичок надання само- і взаємодопомоги потерпілим при опіках, пораненнях, зараженні, опроміненні, користування індивідуальною аптечкою, знання дозиметричних приладів і приладів хімічної розвідки, практики роботи з ними.

Вміння вести боротьбу з вогнем, переконаність у надійності прийомів і засобів гасіння пожеж сприяє ліквідації "вогнебоязні", виховує та розвиває сміливість і впевненість при діях в осередках масових пожеж [2, c. 147-149].

Отже, в екстремальних ситуаціях вплив темпераменту на ефективність життєдіяльності суттєво підсилюється, бо попередньо засвоєні форми поведінки стають неефективними і необхідна додаткова мобілізація організму, аби впоратися з несподіваними чи дуже сильними впливами - подразниками.

На мозок людини безперервно діють різноманітні за кількістю і якістю чисельні подразники з внутрішнього і навколишнього середовища. Як зазначалось раніше, вони спричинюють активізацію безумовних і умовних рефлексів в організмі людини, і все це взаємодіє, систематизується, урівноважується і закінчується утворенням динамічної рівноваги. Виникнення несподіваної та напруженої ситуації призводить до порушення рівноваги між організмом і навколишнім середовищем. Наступає неспецифічна реакція організму у відповідь на цю ситуацію - стрес.

Можливі екстремальні фактори умовно можна розділити на такі групи: механічні, фізичні, хімічні, біологічні, а для людини - ще й психічні та соціальні. Вони можуть впливати на організм прямо, порушуючи стан даного індивіда або викликати пошкодження на рівні хромосоми та генів (наприклад, іонізуюча радіація) і, таким чином прямо пошкоджувати здоров'я людей наступних поколінь.

Вплив екстремальних факторів призводить до розвитку станів, до яких відносять різні види стресу - шок, біль, кома, колапс, непритомність та інші гострі захворювання та фізичні травми, а також реакції нервово психічної перенапруги, що включають порушення поведінки внаслідок емоційного зриву - страх, гнів, агресія, паніка, депресія та інші.

Висновки

Будь-який переклад художньої прози може дати хай близький, але не ідентичний оригінальному твір. Характер отриманого тексту залежить не лише від особливостей оригіналу, але й від уміння інтерпретатора раціонально використовувати різноманітні перекладацькі трансформації, а також від творчого потенціалу автора - інтерпретатора прозового тексту засобами рідної йому мови.

Головним завданням кожного перекладача художнього твору на споріднену оригіналові мову є збереження змістового, художньо-емоційного, естетичного боку тексту, який інтерпретується, у максимальній близькості до першоджерела. Тому всі прийоми та методи перекладацької стратегії і тактики повинні бути направлені на досягнення цієї важливої мети.

Художній переклад являє собою результат певного синтезу двох взаємопов'язаних структур: з однієї сторони, є зміст та формальні особливості оригіналу, з іншої - комплекс образних стилістичних рис, які притаманні мові перекладу. У перекладі ці якості знаходяться у постійній напрузі. Результат перекладу тим більше досконалий, чим краще вдалося перекладачеві усунути таке протиріччя. При помітному бажанні зберегти живу атмосферу подій, які зображував автор, та відтворити місцевий колорит, перекладачу не завжди вдається у повному обсязі досягти цієї цілі.

Порівняльний аналіз російського та українського видань повістей О.Пушкіна «Дубровський», «Капітанська дочка» та циклу «Повісті Бєлкіна», показав, що в цілому переклади ці не стали творчою невдачою О. Гончара, хоча, можливо, і виграли би місцями від невеличкого редагування. Перекладацькі методи постійно перепліталися у процесі роботи над текстом, від однієї повісті до іншої. Одні з них дозволили дещо уточнити, „розгорнути”, виявивши елементи авторського підтексту, - інші призвели до певних розходжень як у формі, так і в змісті сказаного. Ми в жодному разі не переслідуємо мети продемонструвати, що більшість змін у текстах є поганим рішенням. Це переклад, а така форма творчої діяльності без зсувів зазвичай не реалізується. Просто було б добре, якби подібні зміни ніколи не погіршували, а відверто покращували ступінь розуміння російських класичних творів українським читачем, допомагаючи сприйняти й відчути найтонші, найяскравіші грані національного духу, цікаві елементи неповторного пушкінського світосприйняття. На жаль, так буває далеко не завжди. Талановитий перекладач Олесь Гончар із своім основним завданням справився добре, але певні неспівпадіння у текстах все ж мали місце. В узагальненій формі викладемо суть побаченого нами при аналізі.

1. У контактуючих текстах нами було зафіксовано ряд характерних для перекладацького методу О.Гончара ситуацій: в умовах, де була можливість підібрати повний чи максимально подібний за змістом відповідник (російський чи український), автор перекладу здебільшого вміло, з відчуттям справжнього художника слова підбирав потрібні лексеми. Подекуди через відчутні розбіжності у семантиці фонетично близьких слів перекладач не вживав співзвучне слово, а звертався до іншої, нерідко контрастивної лексеми. Нам довелось не раз зустрітись з випадками, коли правильне розуміння пушкінського слова було значно полегшено завдяки стилістичній майстерності О.Гончара, його мовній інтуїції - особливо у тих випадках, де відчувається жива співвіднесеність дібраних перекладачем одиниць лексики з сучасним, звичним слововживанням.

2. Стійкі фразеологічні вирази інтерпретатор здебільшого перекладав вдало, і результат його зусиль зазвичай відповідає як за змістом, так і за структурою фразеологічним одиницям у мові перекладу. При цьому авторові перекладу вдалося зберегти особливості будови речення, структуру, семантику, стилістичну тональність, властиву оригінальним уривкам, з якими йому довелось працювати.

3. У тих випадках, де існувала можливість підібрати повний чи максимально близький за значенням відповідник в українській мові, автор перекладу здебільшого вдало підшукував потрібне слово. Проте часто Олесеві Гончару для того, щоб якнайточніше відтворити стиль мови певного героя, доводилось застосовувати запозичення (русизми). Як правило, він звертався до пласту тих слів, які непогано сприймаються українським читачем і навряд чи можуть виявитись незрозумілими для реципієнта.

4. Інколи, звичайно, у перекладі зустрічаються лексичні заміни лексем оригінала на аналоги українською мовою. Великих зсувів при цьому не відбувається, але дещо зміщується в емоційному плані. Перекладач використовує звичайні слова на місці коннотативно забарвлених авторських, і це пом'якшує оцінність, властиву російським лексемам; більше того - він переводить подекуди висловлення у русло народно-розмовного мовлення шляхом зміни стилістичної приналежності лексем, що у тексті першотвору належали, наприклад, до міського просторіччя ХІХ століття.

5. Багато зворотів не відтворюється у перекладі, бо пушкінська манера висловлювати думки, описувати події сприймається сьогоднішніми читачами здебільшого як надто архаїчна. Саме тому деякі зсуви у текстовій тканині носять об'єктивний характер; вони виправдані та не сприймаються як помилка перекладача, що необережно змістив деталі оповіді, порушивши загальний смисл та стилістичні характеристики текстової тканини. Адже це факт, що оригінальні пушкінські фрази сприймаються інколи як не дуже правильно побудовані, хоча, можливо, вони так не сприймалися читачами перших десятиліть XIX століття, коли граматичні норми російської мови тільки-но закладалися. Якщо речення відчувається сьогодні як дуже застаріле за формою вираження думки, воно навряд чи може бути подібним чином передано навіть самим досвідченим сучасним українським літератором.

6. На лексико-граматичному рівні перекладач прозаїчних творів Пушкіна часто вдається до зміщення порядку слів, тобто інверсії. Але ці його дії виправдані, оскільки автор оригіналу та перекладач жили у різних століттях; тому певною мірою застарілі в стилістичному відношенні пушкінські фрази та звороти вже не вдалося б відтворити, можливо, нікому з майстрів сучасного художнього мовлення. Безумовно, не обійшовся перекладач і без різноманітних комплексних, тобто лексико-граматичних трансформацій. Здебільшого вони зумовлені системними розбіжностями у граматичній будові двох контактуючих мов (наприклад, російські дієприкметникові звороти просто необхідно буває замінити підрядними реченнями; при цьому змінюється іноді набір лексем у реченні і т.і.).

7. Справедливості заради додамо, що далеко не в усіх випадках нашарування застарілості пушкінського стилю безслідно зникало зі сторінок перекладу. В деяких випадках, якщо тільки це було можливо (за рахунок вмілого вибору відповідних лексем або з допомогою компенсаційних прийомів), О.Гончар і не думав ламати голову над питанням, як би навмисне “осучаснити” незвичні, з відчутним відтінком архаїки словосполучення, наблизивши їх до сьогоднішньої літературної норми. В тому не було потреби, - навпаки, збереження архаїзованості авторського мовлення допомагало відтворити певний історичний фон, зберегти оригінальний колорит і передати близько до тексту дуже своєрідну манеру оповіді героя (Петра Гриньова з «Капітанської дочки»). Не секрет, що головну й вирішальну роль у праці перекладача відіграє все ж таки талант, здатність до творчості. Якраз Гончар своєю практикою перекладу і показав стилiстичнi можливостi української лiтературної мови в передачі високого романтично-пiднесеного звучання старослов'янiзмів, якi, зокрема, становлять важливий компонент естетичної оцiнки образів.

8. У тих рідкісних випадках, коли перекладач не міг підібрати відповідник у мові перекладу, він змушений був самостійно створювати одиниці мови. Певну кількість історизмів вдалося зберегти без змін, чому сприяла близькість мовних систем і спільний історичний шлях, пройдений російським і українським народами.

9. Лише в окремих місцях аналізованих перекладів нам зустрілись випадки не просто нееквівалентних, а явно невдалих, з нашої точки зору, замін лексем. Подібні факти досить рідкісні у перекладах, здійснених Гончаром; вони, безумовно, но носять системного характеру. Зрештою, в будь-якому разі перекладач має право на свій творчий, індивідуальний підхід до опрацювання тексту (а, значить, на певну вільність у підборі слів, якщо вони не змінюють суттєво сказаного).

На завершення нагадаємо відому істину: скільки буде перекладачів, стільки й буде нових “прочитань” оригінальних текстів. Кожен автор обов'язково внесе у розуміння об'єкту інтерпретації щось своє, індивідуальне. Що ж до Пушкіна як об'єкта перекладацької уваги, скажемо: усі гарні, якісні переклади його безсмертних творів на українську мову (а нам саме такі й довелось тут проаналізувати), безперечно, здатні збагатити саму українську мову, українську поезію, літературу взагалі.

Звичайно, всіх проблем і труднощів, що виникають перед перекладачами взагалі, а перед перекладачами Пушкіна зокрема, не перелічити. У будь-якого літератора виникли би складнощі в роботі з такою прозою: по-перше, через наявність великої кількості застарілих слів та виразів (вони присутні хіба що не в кожному реченні); через існування відчутних розбіжностей у літературних нормах писемного мовлення початку XIX і рубежа XX - XXI століть, розбіжності у стилістиці; з причини постійної присутності у текстах важко зрозумілих для більшості сучасників реалій, відчутної “неправильності” пушкінського слогу в багатьох місцях. Не кожен майстер художнього слова узявся би за настільки відповідальне завдання, як переклад Пушкіна. Гончар не тільки взявся - він блискуче справився з більшою частиною проблем, які його чекали на цьому шляху.

Сьогодні переклади творів О.С. Пушкіна «Капітанська дочка», «Дубровський» та «Повісті Бєлкіна», здійснені О.Т. Гончаром, можна розглядати як красномовне підтвердження того факту, що старанний, вдумливий письменник-інтерпретатор, прекрасно володіючий секретами стилістики мови перекладу, здатен справитись із завданням адекватного відображення змісту класичних творів історично віддалених часів, зберігши в основному характер їхньої образності, не розтративши їх естетичної цінності, національної своєрідності та комплексного художньо-емоційного враження, яке справляли і справляють на читача оригінальні пушкінські тексти.

Література

твір переклад пушкін художній

1. Актуальные проблемы художественного перевода: Материалы всесоюзного симпозиума (21 февраля - 2 марта 1967 г.) - М.: Высшая школа, 1967, т. 2. - 263с.

2. Алимов В. В. Теория перевода. Перевод в сфере профессиональной коммуникации: Учебное пособие. Изд. 2-е, испр. - М.: Едиториал УРСС, 2004.-160с.

3. Бархударов Л.С. Язык и перевод (Вопросы общей и частной теории перевода) / Бархударов Л.С. - М.: Институт международных отношений, 1975. - 240с. - (Специальная литература по иностранным языкам).

4. Борисова Л.И., Парфёнова Т.А. Справочник по общему и специальному переводу. М.: Акдемия, 2005. - 342с.

5. Брюсов В. Избранные сочинения: В двух томах. Т.2. Переводы. Статьи. - Москва: Государственное издательство художественной литературы, 1995. - 650 с.

6. Виноградов В.С. Введение в переводоведение (общие и лексические вопросы). - М.: Издательство института общего среднего образования РАО, 2001. - 224с.

7. Виноградов В. С. Перевод: общие и лексические вопросы. - М., 2004.

8. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. - М., - 315с.

9. Влахов С. Непереводимое в переводе / Под ред. Вл. Россельса / С. Влахов, С. Флорин - М.: Международные отношения, 1980. - 352с.

10. Вопросы теории художественного перевода: [сборник статей / вступ. статья и общ. ред. перевода В. Н. Комиссарова]. - М.: Международные отношения, 1980. - 342 с.

11. Галеева Н.Л. Параметры художественного текста и перевод / Галеева Н.Л. - Тверь: Изд-во ТГУ, 2000. - 213с. - (Вып. 21)

12. Гарбовский Н.К. Теория перевода / Гарбовский Н.К. - Москва: Издательство Московского университета, 2004. - 544с.

13. Гачечиладзе Г. Введение в теорию художественного перевода.-Тбилиси,1970.-198с.

14. Гачечиладзе Г. Художественный перевод и литературные взаимосвязи. - 2-е изд. - М.: Совет. писатель, 1980. - 255 с.

15. Гураль М.І. Теоретичні засади перекладознавчого аналізу художнього тексту// Науковий вісник Чернівецького університету. Слов'янська філологія: Збірник наукових статей. - Випуск 321-322. - Чернівці: Рута, 2007 - С.390-394.