Типологія предикатів стану за їхньою семантикою та частиномовною належністю на прикладі творчого доробку О.П. Довженка

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ 1. Семантика та особливості формування предикатів стану суб'єкта

Розділ 2. Предикативні прикметники в творчій спадщині О.П. Довженка

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У сучасному мовознавстві питання стосовно семантичної класифікації предикатів не має чіткого розв'язання,причиною цього є те, що не сформовано чітких критеріїв їх виокремлення. Це пов'язано зі складністю предиката як ознакового слова та значними розходженнями в поглядах лінгвістів на суть і граматичні особливості лексем зі значенням стану. Семантику предикатів стану досліджували відомі українські лінгвісти: І.Р. Вихованець, М.Г. Межов, М.В. Мірченко, К.Ф. Шульжук, Н.Б. Іваницька, Т.Б. Алісова,Н.М. Арват, Т.В. Булигіна, Ю.С. Степанова, Т.М. Смирнова, А.О. Камалова та ін.. Окремі дослідження,присвячені морфологічним різновидам предикатів стану, зокрема, дослідження О.І. Леути, П.П. Дрогомирецького та З.Є. Ключникової присвячені дієслівним предикатам стану, О.А. Семенюк досліджував відприслівникові деривати стану, а В.А. Тимкова й І.А. Пасічник - предикати стану і якісні прикметники. Питання стосовно ієрархічності відношень предикатів стану у межахморфологічних варіантів чітко не окреслено, бо з-поміж лінгвістів, що їх досліджують, немаєєдиного поняття стосовно граматичної реалізації таких предикатів на синтаксичному рівні речень, тому виникає необхідність систематизації чинних концепцій. Характеризуючи предикати стану лінгвісти зосереджуються на їхніх диференційних семантичних і морфологічних ознаках, але досі не запропоновано сталого для всіх дослідників тлумачення предикатної семантики стану, немає розмежування предикатних синтаксем різної частиномовної належності, не встановлено ієрархії частиномовних класів слів на позначення стану.

Актуальність теми зумовлено необхідністю теоретичного й практичного обґрунтування ієрархічності морфологічних засобів вираження предикатів стану суб'єкта на прикладах з художніх творів.

Мета даної роботи - дослідити типологію предикатів стану за їхньою семантикою та частиномовною належністю на прикладі творчого доробку О.П.Довженка.

Для досягнення поставленої мети нами були сформульовані наступні завдання:

- Вивчити і проаналізувати роботи відомих науковців, які займалися дослідженням семантичного класу предикатів стану в українській мові;

- Ієрархізувати морфологічні засоби вираження предикатів стану;

- Диференціювати й розмежувати відприслівникові, дієслівні, предикати якісного стану та кількісні предикативи;

- Схарактеризувати семантичні різновиди та морфологічні варіанти суб'єктів стану;

- Дослідити типологію предикатів стану суб'єкта, їх категорії та використання в творчій спадщині О.П. Довженка;

Об'єкт дослідження - предикативні прикметники на позначення стану суб'єкта, використані в творчій спадщині О.П. Довженка.

Предмет дослідження - значеннєві вияви предикатів стану прикметникового походження в художньому доробку О.П. Довженка.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній досліджено семантичну типологію предикатів стану на основі значеннєвої диференціації їхніх чотирьох семантико-морфологічних різновидів.

З огляду на обсяг і неоднорідність першоджерельного матеріалу в роботі застосовуються описовий, компаративний, дистрибутивний, трансформаційний, структурний, порівняльно-історичний та евристичний методи дослідження, метод добору й систематизації матеріалу та прийоми трансформації - для аналізу семантико-синтаксичної структури речення з варіантними виявами суб'єктами стану. Саме такий комплексний підхід дає можливість зробити всебічний аналіз предикативів та визначити їх тематичні модифікації в художній літературі.

Теоретична значущість роботи полягає у тому, що її узагальнення вносить суттєвий вклад в дослідження предикатів, їх класифікацію та використання в епосі О.П.Довженка.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані в курсі викладання сучасної української мови в школах та ВНЗ. Дані отримані в процесі вивчення проблеми допоможуть об'єктивно осмислити значення предикативів у художній літературі.

Структура й обсяг роботи. Дана робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

морфологічний предикат стан довженко

Розділ 1. Семантика та особливості формавання предикатів стану суб'єкта

У сучасній українській мові прикметник чітко виділяється як самостійна частина мови зі своїми семантико-граматичними особливостями. Це продукт пізнішого розвитку мови, він більш абстрактний, молодший від іменника й утворився з нього. Слова з атрибутивним значенням поступово відокремився від іменника, посилився ступінь диференціації цих частин мови, поглибилися семантичні та формально-граматичні відмінності між ними, зявилася стабільна парадигма словоформ прикметника і він почав функціонувати як самостійна частина мови [19, с.143].

За семантикою прикметники надзвичайно неоднорідні, їх класифікації різноманітні й спираються як на значення самих прикметників, так і на властивості денотатів, яких стосуються ознаки, а також на можливості інтенсифікації. Виокремлюють оцінювальні прикметники («гарний», «поганий»), параметричні («низький», «високий»). Існують прикметники, що виражають форму, колір і т. ін. Вирізняють також прикметники, які позначають властивості речей, сприймані відчуттями, фізичні якості людей і тварин та внутрішніпсихологічнівластивості, постійніякості та тимчасові стани. Очевидно, що поділ прикметників на якісні та відносні є універсальним. Якісні прикметники вважаються «класичними» предикатами, оскільки вони не містять жодних сем, окрім предикативних. Якісна ознака, яка лежить в основі семантичної структури речення, може змінюватися за шкалою інтенсивності, що визначає дві основні семантичні властивості. Прикметник може мати ступені порівняння і здатний сполучатися з інтенсифікаторами.

Значення відносних прикметників відмінне. Це відношення, яке встановлюється між предметом (або ознакою) та іншим предметом, ознака якого позначається прикметником. Семантика відносних прикметників є складною ознаковою структурою, співвіднесеноюзі структурою початкового слова. Відносний прикметник не має центральної ознаки, яка може градуюватися, тому він не має ступенів порівняння і не поєднується з інтенсифікаторами. Якісні значення, які виражаються прикметниками, є універсальними і властиві всім мовам. При цьому слова, які позначають якісні ознаки, тяжіють до іменної або дієслівної систем. У цьому відбивається подвійна природа прикметника. Включаючись до іменникової групи, прикметник узгоджується з ним за морфологічнимикатегоріями (роду, числа і т. ін.) або об'єднується з іменником в атрибутивну групу. Для утворення сполучення, що вказує на ознаку, прикметник поєднується з дієсловом-зв'язкою.

Відносні ознаки часто виражаються іменниками, при чому іменник приєднується до означуваного за допомогою спеціальнихзасобів (наприклад, прийменників) або займає в іменниковій групі місце атрибута («автобусна зупинка», «дерев'яний будинок»). Набір граматичнихкатегорій, які властиві прикметникам, залежить від мови й способу описання. Склад классу прикметників сильно коливається у різних класифікаціях. На основі семантичних критеріїв до прикметників відносять слова, що позначають якість. Іншим критерієм є здатність прикметника входити до складу іменникової групи, займаючи в ній позицію атрибута, для якого властивим є те, що його граматичне значення повторює значення підпорядковуючого іменника.

Розряди слів, що належать до классу прикметників, класифікуються на різних підставах, наприклад: якісно-відносні, присвійні, займенникові, повнозначні. Відносні, в свою чергу, поділяються на власневідносні, порядкові та займенникові.

Прикметник як частина мови не тільки не є універсальною категорією, але й складає клас слів, найменш специфікований порівняно з іншими морфолого-синтаксичними класами. Семантичною основою прикметника є поняття якості. Прикметником є частина предметів або подій, яким властива відповідна ознака. Прикметники завжди семантично пов'язані з іменниками. Цей зв'язок реалізується двома способами: прикметник може виступати означенням до іменника, утворюючи атрибутивну конструкцію, або як предикат чи частина предикату, поєднуючись з іменниками через дієслово-зв'язку [28, с.236].

Предикатність - це семантико-синтаксична категорія, властива реченню як певному мовленнєвому та мовному утворенню. Суть предикативності як категорійного явища ґрунтується на функціональній специфіці мовних ресурсів представляти домінанту в реченнєвій структурі. Предикатність - це семантична сутність, запрограмована системними відношеннями у міжкомпонентній структурі речення. Це семантико-синтаксична надкатегорія, узагальнене абстрактне поняттєве явище віртуального реченнєвого рівня [1, с.175].

На рівні нормативної граматики дотепер не існувало єдиної думки щодо визначення функцій поствербального члена, який може вживатися із цілою низкою дієслів.

При дослідженні семантичної структури прикметників О.М. Кузнецова виділяє, перш за все те, що семантичні компоненти, обумовлені екстралінгвістичними факторами [10, с.16]. Для прикметників такими компонентами є класеми, що визначають їх приналежність до того чи іншого класу ознак. Дієслова стану, які утворилися внаслідок згортання двокомпонентної синтаксичної структури Їзв'язковий предикатний компонент бути + предикативний прикметник. Зв`язковий компонент цієї структури співвідносний з предикатом зі значенням Їперебувати в певному стані, головний - з прикметником, щовказує на якість, котру постійно виявляє носій, пор.: лукавити < бути лукавим; хитрити, хитрувати < бути хитрим; мудрити, мудрувати < бути мудрим; лютувати < бути лютим; гордувати < бути гордим;пустувати < бути пустим; німувати < бути німим та ін.. Дієслова стану, сформовані на основі двокомпонентної синтаксичної структури Ї зв'язковий предикатний компонент ставати (стати) + предикативний прикметник. Перший компонент базової синтаксичної структури співвідносний із предикатом зізначенням Їнабувати певного стану або Ї перехід до певного стану, другий - із прикметником, що вказує на якість, котрої набуває носій, пор.: тепліти < ставати теплим; старіти < ставати старим; багатіти < ставатибагатим; дужчати < ставатидужчим; повнішати < ставати повнішим; тоншати < ставати тоншим; глибшати < ставати глибшим; хоробрішати < ставати хоробрішим; сліпнути < ставати сліпим; глухнути < ставати глухим; тверднути < ставати твердим та ін. напр.: Тут річка ширшає, а на річці більшає зелених острівців з рогози та осоки (Є. Гуцало); Тоншає сніговий покрив на лапатих соснових гілках… (Юрій Збанацькьий); Уважно стежачи за хлопцем, я радів, що він з кожним днем росте й міцніє… (Юрій Збанацький); Ну, а діти, бідні діти, стали худнути, марніти…(В. Симоненко); В Ониськи дерев'яніли ноги, коли десь поруч дзвенів його [Віктора] голос (В. Симоненко); Я б хотів п'яніти від ноктюрнів, потопати в хвилях чорних кіс! (Б. Олійник) [28, с. 617].

Отже, за семантикою та особливостями формування одиниць словотвірна категорія стану посідає проміжне місце в системі дериваційних категорій дієслів. Її своєрідний статус зумовленийне однорідним складом компонентів базовихсинтаксичних структур похіднихдієслів, що ґрунтуються на семантико-синтаксичнихфункціях як предикатних, так і не предикатних компонентів. За типом базових синтаксичних конструкцій дієслова словотвірноїкатегорії стану можна диференціювати на вісім груп. Суфікси в структурі похідних дієслів репрезентують лише частину предиката - граматично навантажений компонент і виконують функцію заміщення. Здатність зв`язкового компонента базових синтаксичних конструкцій за семантикою співвідноситися з різними типами предикатів стану (із значенням входження; фізіологічного, фізичного, психічного, всеохопного фізичного станів; перебування в певному стані; набуття певного стану; переходу допевного стану) ще раз доводить можливість його кваліфікації як частково семантично навантаженого (напівзв`язки).

За семантичною сутністю предикати семантико-синтаксичної структури речення можуть поділятися на класи (семантичні типи предикатів), що є яскравим вираженням категорії предикатності. Загалом предикатність як надкатегорія поділяється на: грамему предиката дії, грамему предиката стану, грамему предиката якості, грамему предиката кількості і т. ін. [14, 127-144].

Предикативна функція прикметника є, звісно, вторинною (нетиповою) щодо його частиномовної природи, проте прикметник як повнозначна периферійна частина мови може реалізовувати себе як предикат речення. При цьому прикметник зазнає функціональних, семантичних та категорійних модифікацій. Так предикати якості, функціонуючи в реченнєвій структурі, позначають постійну, внутрішню, незмінну ознаку певного предмета (об'єкта-суб'єкта думки). Відмінність прикметникового предиката якості полягає в тому, що якість предмета не з'являється подібно до дії чи процесу, не несе ознаки фазовості, а навпаки - супроводжує предмет постійно, виступає його внутрішньою властивістю та своєрідною відмінністю від інших типових предметів.

Предикати якості відрізняються від предикатів дії, процесу і стану тим, що позначають постійну, внутрішню, у певному розумінні невід'ємну щодо предмета ознаку. Тому якість не виникає подібно до дії, процесу і стану, не виявляє фазовості існування, характеризується цілісністю переміщення на часовій осі. Вона не переходить безпосередньо з однієї фази в іншу в кожний момент існування, а постає такою властивістю,з якою пов'язуються типова своєрідність предмета, його стану предикати якості стосуються параметрів відносної незмінності, стабільності, постійності, внутрішньої належності предметові [6, с.140].

Вони стосуються параметрів відносної незмінності, стабільності, постійності, внутрішньої належності предметові.

В елементарному простому реченні предикати якості виконують формально-синтаксичну роль присудка, що найповніше сприяє вияву їх валентного потенціалу. Здебільшого вони являють собою одновалентні одиниці, які відкривають семантико-синтаксичну позицію суб'єкта якості: Дівчина висока; Ліс густий; Квіти запашні. Тільки деякі з предикатів набули двовалентності у зв'язку із закріпленням у присудковій позиції і більшим порівняно з одновалентними предикатами наближенням до типової предикатної сполучуваності. До двовалентних предикатів належать предикати вірний, схожий, подібний та інші, напр.: Петро вірний другові; Син схожий на батька. Необхідність для повної реалізації предикатних ознак присудкової позиції дозволяє назвати прикметники як частину мови, спеціалізовану на вираженні предикатів якості, предикативними прикметниками [4, с.101 - 102].

Вживання прикметників у функції дієслів можливе лише за участі дієслівних зв'язок, які надають недієслівним репрезентантам предикативної позиції необхідного граматичного оформлення, представленого передусім значенням часу і способу: Він (співак) був старий (Л. Костенко); Він старий; Він буде старий; Він був би старий; Будь старий. Функцію дієслівних зв'язок звичайно виконують слова бути і ставати(стати). Їхня семантична роль чітко диференційована і не залежить від лексико-симантичного наповнення прикметникових предикатів. За допомогою аналітичної морфеми-зв'язки бути стверджуємо реальність існування, наявність у предмета ознаки, вираженої синтаксично вербалізованим прикметником, напр.: Природа вся була жива для грека (Л. Костенко). Аналітична синтаксична напівморфема-зв'зка ставати вказує на становлення у предмета ознаки, а напівморфема-зв'язка стати сигналізує про набуття предметом певного якісного стану, напр..: Люди … ставали білими. (В. Лазарук); Обличчя стало страшним…(Р. Федорів) [18, с.5].

Категорійне значення прикметника корелює з його первинними формально-синтаксичною і семантико-синтаксичною функціями. Функція означення - єдина формально-синтаксична функція прикметника. Слово, яке функціонує з тим же лексичним значенням, але в новій синтаксичній позиції, є синтаксичним дериватом [21, с.218]. Синтаксична деривація (у розумінні синтаксичної транспозиції) зумовлює модифікацію категорійних одиниць вихідної частини мови і веде до зміни синтаксичної функції слова в межах того самого лексичного значення.

Коли порушується кореляція між категорійним значенням і первинною функцією, прикметники набувають здатності вживатися у вторинних формально-синтаксичних позиціях. Найпоширеніша з них - присудкова: Сини мої справді могутні (С. Скляренко); Степ був одноманітний (Григорій Тютюнник); Небо в сутінь буває сірим (В. Симоненко). Вживання прикметників у присудковій позиції є вихідною умовою синтаксичної транспозиції і засвідчує синтаксичний (початковий) ступінь переходу в позицію дієслова [25, с.21]. На думку Вихованця, предикативний прикметник Другу позицію займає другу позицію в ієрархії морфологічної реалізації, для якого ознака предмета набуває форм статичності [6, с.217].

Ад'єктив якісно характеризує предмет. Периферійну, найнижчу ділянку системи частиномовних реалізацій предиката стану сучасної української мови обіймає предикативний прислівник, що вказує на статичну, неконтрольовану, позбавлену динаміки ситуацію й виконує "функцію ознаки щодо іншої ознаки"

Синтаксична позиція прикметника звичайно визнається порядком слів у реченні. На матеріалі російської мови підкреслено, що прикметники, які розміщені у препозиції, функціонують у ролі означення, а прикметники, які розміщені в постпозиції - в ролі присудка, пор.: Холодний день і День холодний. До спеціальних засобів, за допомогою яких прикметник здатний вживатися в присудковій функції, мовознавець зараховує: постпозиції, інтонацію й наявність дієслівної зв'язки [23, с.105].

Синтаксична функція прикметника не завжди залежить від порядку слів в реченні. Так, у реченнях, що виражають почуття, емоційний стан мовця маємо зворотний порядок слів, за якого присудок займає препозицію разом щодо підмета, що надає реченню особливої виразності: Який жорстокий степовий звичай! (В. Малик); Яка важка у вічності хода! (Л. Костенко). Порядок слів у реченні не має ніякого значення, коли в ролі підмета вживаються займенникові іменники, які сполучаються з прикметниками у позиції присудка, проте не вимагають атрибутів, напр.: Він був спокійним і врівноваженим, говірким і мудрим («З матір'ю на самоті»); Щасливий я… (М.Вінграновський) [17, с.108].

Прикметник, який функціонує в ролі присудка називають «структурним еквівалентом дієслова» [18, с.15].

Щодо категорій роду і числа, то в багатьох випадках в предикативному прикметникові їх виражає аналітична синтаксична дієслівна морфема-зв'язка [15, с.216]. У формі теперішнього часу дієслівна зв'язка бути має нульове вираження. Прикметники у предикативній позиції вживаються в двох відмінкових формах - формі називного і формі орудного відмінків.

Дієслівна зв'язка бути вживаючись при предикативних прикметниках, не змінює їх семантичної природи, а виконує суто граматичну функцію. Вона змінює лише формально-синтаксичну позицію прикметників у реченні, переводячи їх у функціональні еквіваленти дієслова і нейтралізує прикметникові граматичні категорії, закріплюючі дієслівні граматичні категорії часу і способу: … тоя весна - смутна й невчасна (Євген Маланюк); Він був прекрасний, навіть неповторний (Т. Яковенко). Я не буду завжди молода (Г. Чубач); … будь на віки мені незвичайним (Л. Костенко). Іншим дієслівним зв'язкам, крім вказаних дієслівних категорій, властива також категорія виду. До дієслів-зв'язок, які диференціюються за видовою ознакою, належать: Ставати/ стати, залишатися/ залишитися, виявлятися/ виявитися, зоставатися/ зостатися, здаватися/ здатися, лишатися/ лишитися тощо, пор.: … біль ставав ще більшим (Р. Горак) і став я ніжнм (Б. Олійник) [3, с.308]. Ці дієслівні зв'язки поряд із синтаксичною виконують також семантичну функцію, яка оформлює логіко-семантичні відношення між суб'єктом і предикатом.

Кузнєцова О.М. виокремлює класифікацію якісних прикметників на:

1. Емпіричні;

2. Раціональні;

3. Кваліфікаційні.

Емпіричні прикметники виражають ознаки, що сприймаються органами чуття, та експліцюють предикати, які відображають денотативні ситуації.

Раціональні прикметники, які виражають ознаки, що виявляються на раціональному етапі пізнання, характеризується номінативними можливостями, які основані на їх великій семантичній гетерогенності. На одному полі знаходяться раціональні прикметники, близькі за своїм значенням до кваліфікаційних слів, на іншому релятивні прикметники, які позбавлені емоційності та оцінювання, та за характером значення наближаються до підкласу відносних прикметників.

Кваліфікаційні прикметники слугують для вираження оцінки та експлоціюють предикати, які формують структуру «дескриптив+гарний-поганий» до кваліфікаційних також відносяться модальні та каузативні прикметники. Каузативні прикметники, які мають в семантичній структурі компонент «впливу», мають ті ж номінативні можливості, що й дієслова, від яких вони утворені.

Дослідження способів актуалізації ад'єктивних предикатів у висловлюванні дозволяє визначити відкриті, напівприховані, та приховані компоненти їх значення[10, с.15 .]

На думку І. Вихованця, предикати необхідно поділити на два узагальнені класи: предикати дії і предикати стану. Предикати стану суб'єкта в свою чергу поділяються на предикати зовнішнього та внутрішнього стану.

Кавера Н.В. поділяє другий підклас на:

А) предикати фізичного, фізіологічного стану істоти (живого організму);

Б)предикати емоційно-психічного стану людини;

В) предикати інтелектуального стану людини.

Саме цими класифікаціями ми будемо користуватись, досліджуючи предикативні прикметники, які використав у своєму творчому доробку Олександр Петрович Довженко.

Розділ 2. Предикативні прикметники в творчій спадщині О.П. Довженка

Прикметники -- це дуже важливий матеріал для стилістики мовлення. Вони часто використовуються як художні означення (метафори, епітети), які суттєво впливають на розум, на почуттєву сферу людини. В окремому випадку спулучаючись із дієслівною зв'язкою бути або стати виступає в ролі складеного іменного присудка.

У творчому доробку Олександра Петровича Довженка предикативні прикметники займають досить важливе місце. Найбільш використовувані ним предикати характеризують власне фізичний стан людини, рідше емоційний, прикметників на позначення інтелектуального стану суб'єкта виявлено найменше.

В елементарному простому реченні предикати якості виконують формально-синтаксичну роль присудка. Здебільшого вони являють собою одновалентні одиниці, які відкривають семантико-синтаксичну позицію суб'єкта якості, наприклад: Він п'яний [2, с.521]; Він щасливий [2, с.532]; Я вже мертвий [2, с.585]; Всі невеселі стурбовані [2, с.519]; Я тяжко хворий [2, с.469] та інші. У складних поширених реченнях предикати якості виконують роль складеного іменного присудка: Я був безмежно вдячний їм і весь зворушений [2, с.512]; І як оця людина поволі стала злою нечесною, гидкою і нещасливою [2, с.514]; Я не розумію, що заважало Корнійчукові саме сьогоднібути дружелюбним з Сашею [2, с.359].

О. Довженко використовує в своїх творах антонімічні прекметники на позначення позитивного та негативного фізичних станів: хворий - здоровий,знесилений - сильний, молодий - старий; живий - мертвий; емоційних: сумний - радий, веселий; нещасний - щасливий; добрий - злий, недобрий...

Найбільша кількість предикативних прикметників на позначення емоційного та фізичного стану нами виявлено в творах «Зачарована Десна» та «Щоденник». В першому автор описує своїх рідних, сусідів, односельчан: Батько трохи весла не випустив і, вже на що був хоробрий, а теж засмутився і сидів нерухомо, аж поки нашу душогубку не однесло водою і не прибило до крутого берега [2, с.56]. а другий твір був написаний в зрілому віці, тому автор наповнив твір прикметниками, що несуть певну негативну якість чи характеристику власного стану та кількох інших обраів, зокрема: Він був вкрай сумний [2, с.534]; Я стомлений, знесилений душевно вкрай [2, с.531]; Всі стомлені, стурбовані, збентежені [2, с.540]; Я почуваю себе ізольованим і самотнім [2, с.327]; Собака теж зробився невеселий і, покрутившись, знехотя потюпав геть [2, с.56].

В «Зачарованій Десні» частіше зустрічаються прикметники на характеристику фізичного стану, як от: Чоловік швидкий, рухливий і якийсь ніби невловимий, вислизаючий [2, с.486]; Симпатичний здоровий і веселий [2, с.438]; Мати напівмертва [2, с.32]; Кинувся батько до нас, а ми всі мертві лежимо, один лиш я живий [2, с.32]; А на того ворожила, так буде вбитий [2, с.506].

Стосовно предикатів інтелектуального стану, їх порівняно дуже мало проте трапляються, наприклад: Один скаже - він був скажений, другий - дурний [2, с.533]; Він був розумний і добрий кінь, тільки ну абсолютно, аж нінайменшої краплиночки чогось там героїчного, чи мальовничого, чи того, що в піснях і в колядках про коней співають [2, с.68].

Стосовно категорії часу, то в творах зустрічаються присудки всіх трьох часів, розмежовуємо їх за допомогою дієслова-зв'язки або її відсутності.

Теперішній час представлений у реченнях без дієслівних звязок, наприклад: Це сердечний, освічений, культурний комуніст, людяний, чулий син народу [2, с.528]; Я зачарований [2, с.490].

Предикати на характеристику минулого часу найчастіше виражаються за допомогою слів став, був, зробився, наприклад: Я був дуже радий його приходу [2, с.359]; Вона стала безпорадною в серці своєму, піщиною в океані [2, с.566]; Правий був чи не правий поневолений старець, не нам його судити [2, с.28]; Як вправно робив, який був дужий і чистий [2, с.28]; І все одно був красивий,- стільки крилося в нього багатства [2, с.29] Та ж я маленький був і ще не мав тоді здорового глузду [2, с.62]; Став я німий, забувши всі слова, всі літери і всі їх значення умовні [2, с.365].

Майбутній час предикативних прикметників творах зустрічається дуже рідко. Основною формою його функціонування є дієслівна зв'язка буде:

А на того ворожила, так буде вбитий [2, с.545].

Найбільш поширений предикат стосується першої особи однини: Я був дуже радий його приходу [2, с.359]; Я свідомий свого стану [2, с.437]; Я понівечена [2, с.409]. Друга особа однини зустрічається дуже рідко: Ти нещасний, і я нещасна [2, с.217]; А ви живий [2, с.541]; А тепер я грішний [2, с.18]; Мати каже, що він у гробу був як живий і красивий [2, с.267].

Предикативи, що стосуються третьої особи однини представлені в О. Довженка досить широко, наприклад: Вона була товста і своїм виглядом дуже нагадувала мідний казан. І важка теж була, як добрий казанок [2, с.20]; Вона погвалтована [2, с.409]; Голосу не подавав, кажуть, ніколи і схожий був на вивернутий чорним хутром угору кожух [2, с.18]; Він щасливий [2, с.324]; Пригадую, на передодні самогубства ми сиділи з ним у садочку дому Герцена обидва в тяжкому душевному стані, я з приводу звірювань, учинених у відношенню до моєї «Землі», він - знесилений ранківсько- спекулянсько -людежерськими бездарами й пройдами [2, с.372]; Такий страшний був світ у бою [2, с.202]; Мурай був уже вельми старий і невеселий [2, с.68]; Він був розумний і добрий кінь, тільки ну абсолютно, аж нінайменшої краплиночки чогось там героїчного, чи мальовничого, чи того, що в піснях і в колядках про коней співають [2, с.68].

Належне місце відведено й множині: Вони були худі й некрасиві [2, с.68]; Люди злі й невдячні [2, с.391; Всі стомлені, стурбовані, збентежені [2, с.540]; Взагалі діти його гарні, здорові, красиві [2, с.480]; Обоє вони -- і Ігнатьєв, і дружина його Наталія Георгіївна -- були виключно добрими і зворушливими [2, с.376]; В нашій сім'ї майже всі були грішні: достатки невеликі, серця гарячі, роботи і всякого неустройства тьма, а тут ще й фамільна приверженість до гострого слова, тому хоч й думали інколи про рай, все-таки більше сподівалися на пекло внизу картини [2, с.18]; Були перелякані, закляті, стурбовані або заворожені навіки грішники конячі [2, с.75]; Але всі вони були окремі від нас, пригноблені, засуджені безповоротно і навіки [2, с.75]; Обидва вони були немолоді, сухорляві, некрасиві коні [2, с.75]; А дід каже, що колись комарі були велик [2, с.75].

В більшості речень домінує чоловічий рід. Це можна пояснити тим, що письменник здебільшого пише про себе (в «Щоденнику» він є головним героєм, в «Зачарованій Десні» та «Україні в огні» героями є здебільшого чоловіки): Ш. був тихо приголомшений [2, с.487]; Він був гордий і сильний [2, с.465]; Я був дуже радий його приходу [2, с.359]; Він був високий і худий, і чоло в нього високе, хвилясте довге волосся сиве, а борода біла [2, с.16]; Образ святого Миколая також був схожий на діда, особливо коли дід часом підстригав собі бороду і випивав перед обідом чарку горілки з перцем, і мати не лаялась [2, с.16]; Правда, він не дуже був схожий на нашого діда, бо був голий, як у бані, і борода була в нього не біла, а руда, присмалена вогнем, а волосся на голові стояло сторч і аж цвірчало в полум'ї [2, с.17]; Старший мій брат Оврам був давно уже проклятий бабою, і його гола душа давно летіла стрімголов з лівого верхнього кутка картини прямо в пекло за те, що драв голубів на горищі і крав у піст з комори сало [2, с.1]; Фактично, святим був на всю хату один я [2, с.17]; А голос у нього був такий добрий, і погляд очей, і величезні, мов коріння, волохаті руки були такі ніжні, що, напевно, нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові [2, с.22]; Дід чомусь став маленький, меншенький від мене [2, с.22]; І коли він, покинутий всіма на світі вісімдесятилітній старик, стояв на майданах безпритульний у фашистській неволі і люди вже за старця його мали, подаючи йому копійки, він і тоді був прекрасний [2, с.29]; Не подобались йому ні люди, ні собаки, і невідомо - був він сліпий чи видющий [2, с.30]; А страшний був такий, що перед ним запиралися всі двері і примовкало все в хатах і сінях, аж поки не одійде [2, с.30]; Сидячи на стріхах з несвяченими пасками серед потопленої худоби, віруючі, очевидно, хотіли, щоб бог був трохи більш уважним до створеного ним світу [2, с.38]; І був я неправий, звичайно [2, с.43]; Він був здатний до такого шаленого накалу гніву, що йому міг би позаздрити найбільший у світі артист чи генерал [2, с.48]; Він був пристрасний воїн і випивав після бійки добрий глек холодної води, не забуваючи перехрестити воду перед тим, як пить [2, с.49]; Чоловік він був бідний і тому, аби не витрачати зайвих зарядів, мусив зробитися снайпером [2, с.52]; Це був великий на зріст, немолодий вже, поважний і серйозний пес з двома волохатими хвостами і з двома парами очей, з яких верхня пара, коли придивитися ближче, виявлялася парою рудих плям на темному лобі [2, с.64].

Жіночий рід представлений в творах в достатній кількості: Вона була малесенька й така прудка, і очі мала такі видющі й гострі, що сховатись од неї не могло ніщо світі [2, с.32]; Що мати була дуже тонкосльоза, ми знали всі добре [2, с.36]; Вона була гонориста, і їй дуже хотілось, аби хоч сліпі вважали її за багату [2, с.37]; А тепер люди порозумнішали, то й риба стала, хоча й дрібна, ну, розумна та хитра - страх [2, с.59]; Мати напівмертва [2, с.32]; Вона стала безпорадною в серці своєму, піщиною в океані [2, с.566]; І це буде велика наша горда правда на множество століть [2, с.199]; Я вірю, що сума оцих особистих, маленьких наших перемог буде такою надзвичайною [2, с.200];

Середній рід представлений лише в кількох випадках, зокрема: Одне, що в батька було некрасиве,- одяг [2, с.56]; Все кликало на порівняння, все було до чогось подібне, давно десь бачене, уявлене й пережите [2, с.70]; Тут усе було гранично спотворене -- ожорсточені трупи і плазуючі перед бандою Запорожців залізні його рицарі, ніби повалені з висоти небес дияволи, і самі Запорожці [2, с.195].

Прикметники з ступенем порівняння зустрічаються дуже рідко, зокрема, це вищий ступінь: Раніш люди були дурніші, то й риба була дурна [2, с.64].

Характерною рисою творчості О. Довженка є використання якісних прикметників разом із дієслівною зв'язкою бути або стати у ролі присудків. Жоден образ введений ним до «Зачарованої Десни» не обійшовся без бодай характеристики як фізичного стану: сильний, слабкий, прекрасний, ніжний, старий, немолодий, високий, худий, страшний, сухорлявий, симпатичний, страшний,сліпий,тонка, маленька, прудказдоровий, знесилений; так і емоційної характеристики: весела, гонориста, тонкосльоза, горда, пристрасний, ніжний, добрий, пристрасний, радий, приголомшений...

Набагато рідше зустрічаємо прикметники на позначення інтелектуального стану, які представлені антонімічною парою: розумний - дурний.

В індивідуальному стилі О.П. Довженка знаходить своє вираження авторська позиція щодо вибору певних виражальних засобів, тобто виявляються риси його мовотворчої індивідуальності. Невід'ємною складовою стилю письменника є мова художнього твору, у якій митець відтворює своє естетичне кредо, сприймання та розуміння дійсності. Через словесну тканину твору ми проникаємо в його ідейно-художній зміст, у розкриття характерів образів-персонажів, особливості відтворення дійсності. У художній мові митець виявляє свою індивідуальність: застосовує характерні лексеми, вислови, звороти, речення відзначаються певними особливостями у побудові, зокрема описане нами використання різного роду прикметників, які реалізуються у функції присудка, відокремлені означення, своєрідна «дитяча» мова. Цікавою особливістю є те, що Довженко використовує якісні прикметники для характеристики всіх без винятку художніх образів у «Зачарованій Десні», кількох - у «Щоденнику» та деяких - в «Україна в огні», при чому у третьому творі герої характеризуються в певній ситуації. Також досить цікавим є те, що присвоюючи котромусь зі своїх героїв якісну ознаку, автор використовує применшуючі суфіксів лише для змалювання образу матері. Спочатку він зображує її тоненькою й маленькою, а пізніше розкриваєючи характер називає гордою, хитрою й гонористою. Типоваю особливістю змалювання всіх без винятку образів у «Зачарованій Десні» полягає в тому, що змалювання кожного образу починається із зовнішнього вигляду та фізичних особливостей, після чого вже розкривається емоційний та інтелектуальний стан. Так, наприклад, навіть коней автор описує починаючи від зовнішнього вигляду: Обидва вони були немолоді, сухорляві, некрасиві коні [2, с.75], а закінчує характерам та інтелектам: Він був розумний і добрий кінь, тільки ну абсолютно, аж нінайменшої краплиночки чогось там героїчного, чи мальовничого, чи того, що в піснях і в колядках про коней співають [2, с.68]. За такою ж схемою Довженко змальовує й людей.

У своєму «Щоденнику» дана програма дещо змінюється, оскільки автор пише ніби-то для себе, то фізичний стан героїв він опускає.В цьому творі чільне місце займають предикати емоційного стану, адже тут письменник намагається передати всі свої переживання повязані з тією чи іншою подією. З фізичного стану він описує здебільшого хворобливість та втому, уникаючи інших особливостей. Іноді він звертає увагу читача на вік героя, хароктеризуючи його як старого чи малодого. В цьому творі Довженко не використовує применшуючі суфікси.

Стосовно «Украіни в огні», Довженко О.П. майже не використовує предикативних прикметників для характеристики героїв. Він більшою мірою передає іхній душевний стан через картини фронту.

Питання щодо категорії часу має певні спеціфічні риси. Зокрема, предикативні прикметники найчастіше вживаються з дієслівними зв'язками був та став всіх трьох родах. Предикати майбутнього часу зустрічаються найрідше, а предикативи теперішнього часу найбільш чисельні в «Щоденнику» і знаходять вираження здебільшого у простих непоширених реченнях, на зразок: А ви живий [2, с.541] або Вона погвалтована [2, с.409].

У творчому доробку, зокрема у трьох вищезгаданих, досліджуваних нами творах присутні предикативні прикметники на позночення фізичного, емоційного та інтелектуального станів всіх трьох осіб як однини так і множини.зокрема, можна відмітити, що у творі «Зачарована Десна» переважають прикметники на характеристику третьої особи однини, в «Щоденнику»- прикметники на позначення стану підмету, що має першу особу однини, а в «Україні в огні» - предикативні прикметники зустрічаються вкрай рідко, тому виокремити особу, яка є переважаючою немає потреби.

Стосовно категорії відмінку, то всі без включень прикметники, що знаходяться в складі складного дієслівного присудка вжиті і відмінку підмета, тобто в називному.

Загалом кількість предикатів на позначення як позитивного так і негтивного стану варіюється в межах кожного з творів, наприклад: у одному творі більше якісних прикметників на характеристику позитивного стану, в другому - на негативний, а в третьому - що на позитивний, що на негативний стан мінімальна кількість предкатів.

Висновки

Дослідивши предикативні прикметники на позначенння стану суб'єкта в трьох його виявах, зокрема: фізичний, емоційний та інтелектуальний стани та виконуючи дане дослідження ми посилалися на праці таких лінгвістів Вихованець І. Р. [4. 5, 6], Пасічник І.А. [13], Грищенко А.П. [15],Пономарів О.Д. [19], Кавера Н.В. [7, 8] та інші. Вивчивши класифікації, запропоновані Вихованцем І.Р. та Каверою Н.В. ми виконали такі завдання:

1)Ієрарзізували морфологічні засоби вираження предикатів стану;

2)Навчилися диференціювати й розмежовувати відприслівникові, дієслівні, предикати якісного стану та кількісні предикативи;

3)Дослідили типологію предикатів стану суб'єкта та їх використання в творчій спадщині О.П.Довженка.

Ми дослідили типологію предикатів стану за їхньою семантикою та частиномовною належністю на прикладі творчого доробку О.П.Довженка. Як було виявлено, якісні прикметники, що входять до складу складеного іменного визначають зовнішній або внутрішній стан суб'єкта. Другий в свою чергу поділяється на три класи:

А) Фізичний стан (хворобливість, вага, ріст, сила, втома тощо);

Б) Емоційний стан (радість, гордість, щастя);

В)Інтелектуальний стан (розумний, дурний)

Дослідивши обрані твори О.Довженка на використання вищезгаданих предикатів, ми зробили такий висновок:

У творчому доробку О.П.Довженка предикативні прикметники займають чільне місце. Кожен з класів, що характеризує внутрішній стан суб'єкта був використаний письменником, зокрема домінування того чи іншого класу зумовлене жанром твору, так найбільш застосовавуні якісні прикметники на позначення емоційного та фізичного станів, інтелектуальний стан не знайшов широкого застосування в письменника. Стосовно категорій роду, числа і відмінка, можна сказати, що найбільш яскравою в творах представлені предикати однини, чоловічого роду та називного відмінку, якого потребує залежний від підпета присудок. Предикативи жіночого роду зустрічаються тукож досить часто, середній рід - набагато рідше. Мають місце і прикметники множина, але їх порівняно менше. Найбільш частим проявом часу є минулий, у створенні якого беруть участь дієслівні зв'язки був і став. Якісні прикметники на позначення позитивних та негативних станів всіх трьох класів присутня в текстах у приблизно рівній кількості.

Використання О. Довженком у своїх творах предикативних прикметників з вищезгадании особливостями дає змогу чіткіше вималювати індивідуальний стиль письменника, його авторську позицію та виявити риси його творчої індивідуальності.

Список використаної літератури

1. Грищенко А.П. Прикметник в українській мові. - К.: Наук. думка, 1978. - 208 с.

2. Довженко О. Вибрані твори. -- Харків: Веста: Видавництво "Ранок". -- 2003. -- 320 с.

3. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Морфологія: Монографія. - Донецьк, 1996. - 437с.

4. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови: [монографія] / І.Р. Вихованець. - К.: Наук. думка, 1992. - 222 с.

5. Вихованець І.Р. Семантико-синтаксична структура речення [Текст] / І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, В.М. Русанівський. - К. : Наук. думка, 1983. - 219 с.

6. Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови [Текст] / І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська ; за ред. І.Р. Вихованця. - К. : Унів. вид-во "Пульсари", 2004. - 400 с.

7. Кавера Н.В. Семантична типологія предикатів стану [Електронний ресурс] : автореф. дис. … канд. філол. наук : спец. 10.02.01 / Кавера Наталія Вікторівна ; Національна академія наук України. Ін-т укр. мови. - К., 2008. - 25 с.

8. Кавера Н.В. Суб'єктна синтаксема в семантико-синтаксичній структурі речень із відприслівниковими предикатами стану // Рідний край. Науковий публіцистичний художньо-літературний альманах. - Полтава: Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, 2006. - № 1 (14). - C. 82-87.

9. Костусяк Н.М. Категорія ступенів порівняння прикметників і прислівників.-Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2002.- 179 с.

10. Кузнецова М.О. Семантико-синтаксичні характеристики конструкцій іменник + повнозначне дієслово + прикметник. Автореф. дис. … канд. філол. наук.- К., 1998.- 17 с.

11. Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови: морфологія: в 2 ч. / І.К. Кучеренко. - К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1961. Ч. 1. - 1961. - 172 с.; Ч. 2. - 1961. - 159 с.

12. Лінгвістичний енциклопедичний словник /За ред. В.Н. Ярцева. -- М.: Радянська енциклопедія, 1990. -- 684 с.

13. Межов О.Г. Суб'єктні синтаксеми у структурі простого речення / О. Г. Межов. - Луцьк: РВВ «Вежа» ВДУ ім. Лесі Українки, 2007. -183 [1] с.45

14. Мірченко М.В. Структура синтаксичних категорій.- Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001.- 340 с.

15. Морфологічна побудова сучасної української мови / М.А. Жовтобрюх, І.Р. Вихованець, А.П. Гриценко. - К.: Наукова думка, 1975. - 208 с.

16. Новий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад.: Радченко І.О., Орлова О.М. -К.:ПП Голяка В. М., 2006. - 768 с.

17. Пасічник І.А. Категорія валентності предикативних прикметників. - Луцьк: РВВ «Вежа» Волинського державного університету імені Лесі Українки, 2006. - 183 с.

18. Пасічник І.А. Семантико-синтаксична валентність предикативних прикметників: Автореф. дис. … канд. філол. наук.- К., 1998.- 17 с.

19. Пономарів О.Д., В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; За ред. О.Д. Пономарева. -- 2-ге вид., перероб. -- К.: Либідь, 2001. -- 400 с.

20.  Семенюк О.А. Засоби вираження причинової ситуації у реченнях із предикативами емоційного стану / О.А. Семенюк // Лінгв. студії : зб. наук. пр. -- 2011. -- Вип. 22. -- С. 204-208.

21. Сопачова В.В. Аналітичні предикативні синтаксеми зі значенням зміни стану у двоскладних та односкладних реченнях української мови . Лінгв. студії : зб. наук. пр. -- 2011. -- Вип. 22. -- С. 216-220. 

22. Стеблин-Каменский М.И. Спорное в языкознании. - Л., 1974. - С. 34-47.

23. Степанов Ю.С. Имена. Предикаты. Предложения // Семиологическая грамматика. - М., 1981. - 360с.

24. Сучасна українська мова: Синтаксис / За ред. І.К. Білодіда.- К.: Наук. думка, 1972.- 515 с.

25. Терлак З.М. Семантична структура речень із предикативами емоційного стану в сучасній українській мові: Автореф. Дис.. … канд. філол. наук.- Івано-Франківськ, 2005.- С.29.

26. Тимофєєва І.С. Семантичні функції речень на позначення фізичного стану людини в українській мові. УДК 81'37:81'367:811.161.2

27. Тлумачний словник української мови / Укл. Ковальова Т.В., Коврига Л.П. - Харків: Синтекс, 2002. - 672 с.

28. Українська мова : [енциклопедія] / НАН України ; Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні ; Ін-т укр. мови ; [голова ред. кол. В.М. Русанівський]. - 3-тє вид., зі змінами і доп. - К. : "Укр. енцикл. ім. М.П. Бажана", 2007. - 856 с.

29. Фенко М.Я. Прикметник у структурі категорії предикатності (на матеріалі поетичної творчості Лесі Українки) / М.Фенко.- С.383-390.

30. Шрамко Р.Г. Ієрархія морфологічної реалізації предикатів стану сучасної української мови на формально-граматичному рівні (на матеріалі мовної практики П. Куліша). УДК 81'367.52:164.2:[81'367.332.7]:821.161.2

31. Щерба Л.В. О частях речи в русском языке / Л.В. Щерба // Русская речь. - Л. : Новая серия, 1928. - С. 5-27.

Размещено на Allbest.ru