Карнавалізація кохання в комедії В. Шекспіра "Сон літньої ночі"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний лінгвістичний університет

Кафедра теорії та історії світової літератури

Карнавалізація кохання в комедії В. Шекспіра «Сон літньої ночі»

студентки факультету германської філології

відділення німецької мови групи МЛнім 32-12

Круглік Ірини Володимирівни

Київ-2013

Російський вчений М. Бахтін у своїй фундаментальній праці «Творчість Франсуа Рабле і народна культура Середньовіччя і Ренесансу»[1] вперше продемонстрував специфіку карнавалу як «особливого карнавального дійства», суб'єктом якого є натовп. Він дає багатозначний аналіз карнавалу в культурологічному контексті. Тут він розглядає «народну-фольклорну середньовічну традицію», пояснює її комедійну культуру, яка виникла набагато раніше, але сягнула свого апогею в ХVІ ст. Середньовічний сміх Бахтін окреслює як той, що має універсальний і доленосний характер, як особливий і позитивний спосіб світосприйняття. За Бахтіном [1], карнавальний світ - світ навиворіт. Карнавал є великою таємницею, адже будь-яка гра, на думку автора славнозвісної книги «Homo Ludens» Й.Гейзінги [2], «любить оточувати себе таємницею». А.Задрожинська переконує, що «час, в якому функціонує homo ludens є часом позалюдським, сакральним». Карнавал - це екстремальний прояв людської екзистенції. Карнавал - це емоційна переповненість. Його найвища сутність - відчуття повноти життя. Карнавальна культура впродовж свого багатовікового існування володіла добре розробленою системою ритуально-видовищних і жанрових форм, а також глибокою життєвою філософією, основними рисами якої є універсальність, амбівалентність (сприйняття життя в постійній змінності, у вічному русі від смерті до народження, від старого до нового тощо). Карнавал є своєрідною гротескною концепцією тіла, для якої характерне те, що з точки зору «класичної» естетики видається потворним.

Свято займає провідне місце у комедії В. Шекспіра «Сон літньої ночі», так як Одруження Тезея й Іпполіти становить основу всього сюжету. Комедія починається із зображення двору Тезея, і в ході першої сцени ми дізнаємося про майбутнє весілля афінського царя з володаркою амазонок. Завершенням дії комедії є святкування з нагоди весілля Тезея й Іпполіти, яке вже відбулося.

Історія написання комедії свідчить про значне місце святкування в творі, так як комедію ймовірно було створено з приводу одруження якихось високоповажних осіб. Таким чином святкування безпосередньо взаємодіє із намірами закоханих.

У творі присутній тріксер. Як зазначає К. Г. Юнг: « …Его проказы в какой-то степени уподобляют его некоторым фольклорным персонажам, известным нам из сказок…он является вообще отрицательным персонажем, но благодаря своей глупости умудряется достичь того, что другим не под силу, несмотря на все их старания… Присутствует он в плутовских историях, на карнавалах и пирах, в священных и магических обрядах…призрак Триксера никогда не покидает мифологию…»[3]. У комедії Шекспіра такою примарою є маленький Пек. З вини цього лісового духа, котрий плутає людей, намащує очі чарівним зіллям і тим самим змушує їх хаотично міняти свої предмети любові, Лізандр закохується в Єлену і кидає свою Гермію, усвідомивши помилку Пек капає в очі чарівним зіллям Деметрію. Раніше боротьба відбувалася за Гермію, тепер - за Єлену, вона ж, вважаючи все це дійство дурним жартом, ображається на залицяльників, Гермія починає ревнувати свого коханого до подруги. Тоді помилка Пека загрожує життю героїв, але лісний дух все виправляє, і молодим людям здається сном те, що сталося. Ця сюжетна лінія закінчується весіллям Єлени і Деметрія, а також Гермії та Лізандра. В той же час цар фей і ельфів Оберон і його дружина Тітанія, котрі посварилися, прилітають в той же ліс поблизу Афін, щоб бути присутніми на шлюбній церемонії Тезея та Іпполіти. Причиною їхньої сварки є хлопчик-паж Тітанії, якого Оберон хоче узяти до себе в помічники, але Тітанія не дозволяє йому забрати хлопчика. Оберон дає завдання шкодливому лісовому духу Пеку знайти чарівне любовне зілля і накапати його цариці фей, щоб вона закохалася в першого, кого побачить після того, як прокинеться. Пек виконує його, і Тітанія закохується в Мотка, проводить з ним час, але потім Оберон дає їй протиотруту. Тітанія не вірить, що могла полюбити такого як Моток з ослячою головою, вона мириться з чоловіком і віддає йому свого пажа.

За одною з версій історії написання комедії, "Сон літньої ночі" приурочений до святкування королевою Єлизаветою I Дня святого Іоана (свято, схоже з днем Івана Купали в російській традиції). Це визначає, що у творі є певне місце античного коду. Початки карнавалізації сягають ще часів стародавньої Греції і уособлюються з ім'ям Великого Деміурга (Великого Ремісника). Всі ремесла пов'язували з його божественним змістом, Деміург мав доступ до найпотаємнішого і сам був незбагненною таємницею. Роль Деміурга - це роль того, хто панує над життям і смертю. Комедія Шекспіра відома своїм чудернацьким переплетенням мотивів античної міфології та літератури й англійського фольклору. Назва п'єси вказує на те, що події, змальовані в ній, відносяться до святкування ночі на Івана Купала 24 червня (6 липня). Але в тексті Тезей згадує "травневі ігри", які відбувалися 1 травня. Отже відзначимо зв'язок комедії Шекспіра з народними святами і повір'ями, що мали своє місце у давніх язичницьких обрядах. Створення вистави, у чудернацькому лісі, афінськими ремісниками, яку вони збиралися зіграти в день весілля свого правителя, можна порівняти з обрядами вакханок, на честь бога Діоніса (Давня Греція). Простодушні ремісники з крайньою серйозністю ставляться до своєї справи. Їм не до жартів, але й вони, потрапивши у світ лісових чудес, виявляються втягнутими у вир дивних подій та незвичайних перетворень, що відбуваються в цьому світі примх. Читачі, звичайно, пам'ятають, як Моток (ткач) раптом опинився з ослячою головою і, попри це каліцтво, в нього закохалася повітряна цариця ельфів красуня Титанія. Це є також одним з елементів карнавалізації.

Своє місце в п'єсі займають сили природи. За допомогою міфу Шекспір оживлює природу, знижує драматизм стихії, виставляючи сили природи в комічних ситуаціях і все це для того, щоб встановити зв'язок між людиною і природою. В гущавині лісу, серед дерев і чагарників, трав і квітів живуть духи. Вони - душа лісу і якщо в житті всілякі ухиляння від прийнятих норм тягнуть за собою серйозні наслідки, то в царстві лісових духів все перетворюється на веселий жарт.

Вершиною комедійних здобутків епохи Відродження стали твори англійського драматурга В. Шекспіра. "Сон літньої ночі" - казка, повна чарівної краси вигаданого світу, в якому труднощі і протиріччя життя долаються легко. Це любовна історія романтичного характеру з пригодами, переодяганнями, непорозуміннями, смішною плутаниною. Це казка про людське щастя. Карнавалізація кохання в комедії призводить до заплутаного та цікавого сюжету. Ренесансним цей концепт робить принцип свободи, увага автора до почуттів людини, фантазія, принцип вигадки, уславлення здорової, сильної, відважної людини з яскравими емоціями та сміливими думками.

шекспір комедія свято карнавал

Наукові праці

1. Бахтин М. М. Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. -- М., 1999.

2. Гейзінга Й. Homo Ludens. Київ: Основи,1994.

3. Юнг К. Г. Психология образа трикстера (фрагменти).

Размещено на Allbest.ru