Інтертекстуальність роману П. Зюскінда "Парфюмер"

Вчорашній «маленький кліщ», зневажений Гренуй, маніакально захоплений своєю пристрастю, своїм покликанням, порушив найголовнішу із євангельських заповідей - «Не убий!», чим поставив себе поза межами добра і зла, але завдяки чому здійснив мрію прибитої життям «маленької людини» - піднісся над світом і пізнав силу своєї влади над ним, влади, «що була сильнішою, ніж влада грошей, чи влада терору, чи влада смерті: невідпорна змога викликати у людей любов». Самотність і аутсайдерство залишаються його незмінними супутниками. Греную, як і Мерсо («Сторонній» А. Камю) недоступне спілкування з іншими людьми. Він чинить так само, як Мерсо: Мерсо не хотів купувати собі життя брехнею і прирікає себе тим самим на смерть, тобто, відмовляється від життя заради бажання бути самим собою. Він усвідомив, що єдиною істиною є істина смерті. Людина без запаху Гренуй завдяки чарам парфуму пізнає насолоду безмежної влади, але відмовляється від лаврів переможця і обирає поразку.

Гренуй чинить як абсурдна людина, його жахлива добровільна смерть сприймається як знущання над усіма і самим собою. Так у фіналі твору звучить мотив абсурдності людського буття. Він підкреслюється кінцівкою твору, де розповідається про зніяковілих волоцюг - серед них було чимало вбивць, але людожерів не було: «Вони надзвичайно пишалися собою. Вони вперше зробили щось із любові» [16;280].

Насичуючи текст твору численними алюзіями і ремінісценціями, П. Зюскінд або наслідує розвиток мотиву того чи іншого твору, який по відношенню до «Парфумів» стає архетипом (історія європейського сироти - Олівер Твіст - Гренуй; мотив потворності і влади над людиною - Цахес, Гренуй, Чиполла - Гренуй тощо), або пародійно переосмислює його. Так, якщо герой Новаліса Генріх фон Офтердінген у своїх мандрах країною зустрічається з різними людьми, і ті розкривають йому ті чи інші сторони буття, то Гренуй мандрує вночі, уникаючи людей; Ганс Касторп, герой роману Т. Манна «Чарівна гора» залишив через 7 років свою «чарівну гору» - високогірний санаторій для хворих на сухоти, де відбулося його інтелектуальне й духовне зростання, - коли розгорілася пожежа першої світової війни, він обирає не втечу від несприйнятливого світу, а реальність, якою б жахливою вона не була. В кінці-кінців Гренуй залишив гору не через зовнішню катастрофу, а через внутрішню, що відбулася в його уяві - він відчув огидний запах, який був його власним запахом. Нарешті, якщо романтик Новаліс на основі окремих прикмет середньовіччя в романі-міфі «Генріх фон Офтердінген» створює романтичний міф про гармонійне існування усіх верств населення, про близькість людини до природи: у другій незакінченій частині роману герой, який став поетом, мав стати «месією природи», а весь роман завершитися приходом Золотого віку, тобто царства чистої духовності, то постмодерніст П. Зюскінд заперечує ідею творця-перетворювача і створює свій міф.

Оскільки в основу авторського задуму покладено багатозначну метафору запаху, роман допускає безліч інтерпретацій, що не обмежуються однією центральною проблемою, пов'язаною із осмисленням відомої формули «геній і злодійство». Тому історію Жана-Батиста Гренуя можна тлумачити як застереження про злочин, що приховується у розриві з природою, у безсоромному і безжальному насильстві над нею, у прагненні людства привласнити, поглинути її красу, у забутті заповідей, смирення й утримування, у самовдоволеному і ненаситному марнославстві володіння, що роз'їдає нашу цивілізацію.[13;177-185].

Незважаючи на те, що у романі мають місце численні посилання, елементи різних жанрів роман Зюскінда залишається автентичним та оригінальним.

Висновки

1) Проаналізувавши поняття «постмодернізм», можемо узагальнити, що це - такий собі певний, що характеризує кризові моменти розвитку суспільства й людини, загострене відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва.

2) Для постмодернізму, як літературного напряму характерні такі ознаки: інтертекстуальність; цитатність; зміна традиційних форм; зневажання будь-яких канонів; тотальна невизначеність; інтерпретація світу як аморфної реальності, що саморозвивається. Структура постмодерніськогого тексту відкрита для безлічі інтерпретацій.

3) Інтертекст у мистецтві постмодернізму є основним способом побудови тексту. Механізми інтертекстуальності полягають у відтворенні в тексті різних елементів ранніх текстів через цитування, прийом «текст у тексті», повторювання образів, пародіювання, наслідування тощо.

4) До особливостей творчого методу Патріка Зюскінда відносять: принцип метагри, створення власного міфу про мистецтво, маргінальність, гомогенізацію, вибудовування свого ілюзорного світу відповідно до власного уявлення про ідеал, зображення життя як суцільної дисгармонії.

5) Прочитавши та проаналізувавши роман слід наголосити на присутності в ньому архітекстуальності. В творі наявні елементи популярних жанрів: історичного, детективного романів, трилера, а також "виховного роману". Говорити про конкретну приналежність твору до певного жанру буде помилковим.

6) Наявність різних стильових елементів (іронія, численні експресивні описи побуту та міста, «енциклопедія» теорії і практики парфумерного мистецтва, відчуття та душевний стан головного героя) у їх органічному поєднанні у тексті твору є одним із свідчень того, у який спосіб письменник-постмодерніст творить віртуальну реальність: постмодерністське письмо є синтезом різних художніх методів.

7) Основні сюжетні лінії роману: народження та формування свідомості Гренуя, знайомства Гренуя с парфюмерною справою, 7 років ізольованості, повернення, детективна лінія сюжету, день страти.

8) Інтертекстуальність є основним будівельним матеріалом даного роману. Вона виявляє себе у романі Зюскінда у двох функціях: по-перше, вона є конструктивним принципом організації самого тексту, по-друге, виявляє себе як класична художність - у демонстрації численних елементів ранніх текстів (алюзій, ремінсенцій).

9) Зюскінд використовує різноманітні стильові коди класиків світової літератури, пародіює стиль письменників різних напрямів і течій. Серед них: В. Гюго, Г. Мелвілл, Ч. Діккенс, Е. Золя, Новаліс, Е.Т.А. Гофман, А. фон Шаміссо, Ф. Кафка, Т. Манн, А. Камю, М. Гоголь і Ф. Достоєвський, Й. В. Гете, О. Уайльд.

10) Гренуй синтезує у собі риси: Генріха фон Офтердінгена, Цахеса, Петера Шлеміля, Ганса Касторпа, Чиполли, Мерсо, Доріана Грея, Мефістофеля.

Бібліографія

1. Бігун Б.Я. Митець і його творіння за постмодерністської доби // Всесвітня література в навчальних закладах України. -2002. -№ 5-6. - С. 75-81.

2. Бегун Б. Превратности парфюмерного искусства... // Вікно в світ. 1999. -№ 2.- С. 321- 326.

3. Берковский Н.Я. Романтизм в Германии / Н.Я. Берковский. - Л.: Худож. лит, 1973. - 566 с.

4. Білоцерковець Н. Гениальная компиляция // Всесвіт. - 1993. - №11 -12. - С. 5-8.

5. Венгеров З. От переводчика / З. Венгеров // Парфюмер. История одного убийцы / П. Зюскинд. - СПб :Азбука, 2000. - С. 7-8.

6. Вилисова Т.Г. Роман Патрика Зюскинда "Парфюмер. История одного убийства": сюжет, герой, традиции // Традиции и взаимодействия в зар. л.-рах. - Пермь, 1999. - С. 38-47.

7. Гладилин Н.В. Кукловоды и куклы: "Сценичность бытия" в произведениях Э.Т. Гофмана и П. Зюскинда // Вест. Лит. ин.-та им. А. М. Горького. - 2000. - № 1. - С. 5-6.

8. Давиденко Й.Г. Патрік Зюскінд - художник постмодерністських ідей. - Глухів : РВВ ГДПУ, 2004. - 32с.

9. Деррида Ж.О грамматологии. De la grammatologie /Автономова Н. (пер. с фр. и вступ. ст.). - М.: Ad marginem, 2000. - 511 с.

10. Дітькова С.Ю. Запах краси, або Життя і смерть геніальної бактерії. Особливості вивчення роману П. Зюскінда «Запахи» // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2003. - № 12. - С. 21-27.

11. Дронова Е.М. Інтертекстуальність і алюзія: проблема співвідношення. // Мова, комунікація та соціальне середовище. - Вип. 3. Воронеж: ВГУ, 2004. - С. 92.

12. Ерофеев В. Маркиз де Сад, садизм и ХХ век / В. Ерофеев // В лабиринте проклятых вопросов / В. Ерофеев. - М.: Сов. 1990, - С. 225-255.

13. Євченко Н.В. Інтертекстуальність як спосіб організації тексту у постмодерністському романі П. Зюскінда «Парфуми: Історія одного вбивці»// Вісник Житомирського державного університету. - № 55. - С. 177-182.

14. Затонский Д. Постмодернизм в историческом интерьере /Д. Затонский // Вопросы литературы. - 1996. - № 3. - С. 182-205.

15. Зверев А. Преступления страсти: вариант Зюскинда // Ин. лит. -- 2001. -№ 7;

16. Зюскинд П. Парфюмер: История одного убийцы / П. Зюскинд пер. з нім. Венгерова Е; пер. з рос. Охрімчук І ]. - Санкт-Петербург: Издательский Дом «Азбука-классика» - 2006. - 295 с.

17. Ильин И.П. Постмодернизм. Словарь терминов / И. П. Ильин. - М.: Intrada, 2001. - 300 с.

18. Корабльова Н.В. Інтертекстуальність літературного твору (на матеріалі роману А. Бітова "Пушкінський дім") : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук : спец. 10.01.06 "Теорія літератури" / Н. В. Корабльова. - Донецьк, 1999. - 20 с.

19. Краснова Л. До проблеми аналізу та інтерпретації тексту. - К., 2004.

20. Науменко Н. Інтертекстуальність музичного символу в образній структурі тексту // Слово і час. - 2002. - № 11. - С. 20-25.

21. Подшибякин А.М. Текст, значение, смысл: постмодернизм как игра // Философия XX века: школы и концепции: Материалы научной конференции «Философия и жизнь» к 60-летию философского факультета СПбГУ, 21 ноября 2000 г. - СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2001. - С.194-195.

22. Постмодернизм: Энциклопедия / Под общ. ред. А.А. Грицанова, М.А. Можейко. - Мн.: Интерпрессервис, Книжный дом, 2001. - 1040 с.

23. СоколЛ. Гіпертекстуальність і постмодерністський роман / Л. Сокол //

Слово і час. - 2002. - № 11. - С. 76-80.

24. Фатеева Н.А. Интертекстуальность и ее функции в художественном дискурсе// Известия АН. Серия литературы и языка. - 1997. - С.12-21.

25. Риндисбахер X. Д. От запаха к слову в романе П. Зюскинда «Парфумер» // Новое лит. обозрение. - 2000. - №43. - С. 78-87.

26. Якимович А. Пансион мадам Гайяр, или Безумие разума // Иностранная литература -1992. - №4. - С. 87-98.

27. Шарыпина Т.А. В об щем доме: литература объединенной Германии на рубеже ХХІ века. - М., 2009. - С. 458-461.

Інтернет-ресурси

1.Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа

2.Руднев В. Словарь культуры XX века

3.Фролов Г.А. Романтическая интертекстуальность в немецком романе постмодернизма. (Патрик Зюскинд «Парфюмер»)

4.Постмодернізм як мистецький напрямок двадцятого століття

Размещено на Allbest.ru