Змалювання легендарного образу в історичній поемі П. Куліша "Байда, Князь Вишневецький"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Стиль написання поеми «Байда, князь Вишневецький»

2. Характеристика образу Байди

2.1 Мужність як основна риса характеру

2.2 Любов як чинник слабкості образу Байди

2.3 Духовність як ознака добро творчих установок персонажу

3. Співвідношення поеми «Байда, князь Вишневецький» із збірником «Записки о Южной Руси» П. Куліша

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність теми. Життєвий шлях і багатогранну творчість П. Куліша впродовж десятиліть досліджували: С. Голод, М. Драгоманов, А. Пипін, В. Шенрок, П. Щоголів, Б. Грінченко, О. Маковей, І. Франко, В. Щурат, І. Житецький, С. Єфремов, М. Бернштейн, І. Бетко, В. Неділько, С. Болтівець, В. Панченко, В. Сулима та інші. Надбання письменника багатогранно презентували: М. Жулинський, М. Скринник, Є. Нахлік та В. Івашків. Два останніх автори, вслід за В. Мовою (Лиманським) та за Д. Дорошенком, висловлювалися вже й про духовність окремих творів письменника, про його основні духовні орієнтири взагалі: «Увесь життєвий шлях Куліша - то подвижницька діяльність в ім'я духовного поступу українського народу...». Їхню увагу привертали як духовність героїв, так і духовна наснаженість окремих творів. І все ж на сьогодні жодного спеціального й системного дослідження духовного багатства драматургії П. Куліша в діапазоні жанру ще не здійснено.

Поет приділяв велику увагу вивченню діяльності персонажів української історії. Персоніфікуючи історичний процес, він намагався яскраво показати епоху, адже особа, яка розглядалася, була учасником історичного процесу. Тому не дивно, що в полі зору П. Куліша опинився князь Д Вишневенький, «що блискучим, променистим метеором перелетів через українське життя середини XVI ст..».

П. Куліш аналізував події, пов'язані з постаттю Д. Вишневецького. Поет одним з перших присвятив князю свою працю: «Байда, князь Вишневецький». Завдяки цьому, автору вдалося проаналізувати життєвий шлях Дмитра Івановича.

У мене в грудях серце б'ється рівно...

Султане, цісарю, королю, царю!

Ваш гнів довіку не злякає,

І ваші милості мене не куплять.

Чи жизнь, чи смерть, чи рай, чи пекло люте,

Про все байдуже Байді Запорожцю.. .

З цього невеличкого уривку з драми Пантелеймона Куліша “Байда, князь Вишневецький” перед нами постає волелюбний православний український князь, уродженець Волині Дмитро Іванович Корибут-Вишневецький.

Знаменитий воїн, улюблений вождь козаків, оспіваний в українських піснях і думах, він був грозою кримських татар і турок. Саме Вишневецькому судилося (так вважає більшість істориків) стати першим гетьманом в Україні і засновником Запорізької Січі. Цікавим є походження прізвиська князя -- “Байда”. За словником Бориса Грінченка “байда” -- це “безпечний чоловік”; “байдикувати” -- лінуватися, пиячити і не працювати. П. Куліш вважав, що, “можливо, маємо тут типове ім'я козака-одчайдухи, яким підмінено в пісні постать Вишневецького”

Понад двісті років виникала дискусія стосовно питання: хто ж був прототипом легендарного Байди, якого оспівано в історичній пісні. Історіографічний аналіз засвідчує, що більшість українських учених ХІХ - початку ХХ ст. (А.Скальковський, М.Костомаров, П.Куліш, В.Антонович, М.Драгоманов, А.Стороженко, М.Грушевський) ототожнювали цього пісеннного героя з князем Д.Вишневецьким. З часом дослідники наводили все нові аргументи, аналізуючи це питання з різних сторін. Радянські історики, згідно з ідеологією того часу, висловлювались з застереженням, або зовсім заперечували це тому, що, на їх думку, князь-магнат був ворогом козацтва і діяв тільки в корисних інтересах. Галицькі історики (І.Крип'якевич, Г.Хоткевич, О.Терлецький, Й.Чайковський), а також учені діаспори (В.Липинський, В.Луців, Л.Винар) стверджували, що князь Д.Вишневецький міг ототожнюватись з козаком Байдою. Таку думку розділяють більшість сучасних істориків (В.Сергійчук, Н.Яковенко, Т.Чухліб та інші).

Але односторонньо це питання вирішити неможливо, оскільки дослідники, розглядаючи його, виявили певні суперечності. Неправомірно йти шляхом сліпого ототожнення пісенного Байди та реального історичного персонажа. Сюжетом народної пісні про Байду було не життя, а смерть народного героя. Думки дослідників розійшлися, оскільки частина їх вважала, що пісня була написана до появи Д.Вишневецького на історичній арені, інші зазначають, що трагічна смерть князя вразила суспільство і стала приводом для написання народної думи.

П. Куліш зміг підняти постать Д.Вишневецького на рівень політичного, державного діяча, який намагався своїм життям і навіть мученицькою смертю довести свою відданість рідній землі, православно.

П. Куліш незважаючи на сумніви, все ж припускав можливість ототожнення імені козака Байди з історичною постаттю Д.Вишневецького. Крім того, намагався застосувати значення слова «байда». Поет навів декілька варіантів однокорінних слів: «байдування», «байдикування», «байдики бити» в значенні «лінуватися». Було зроблено висновок, що «Байда» - це байдикуватий, гуляшнй чоловік - гуляка».

Автор був захоплений величчю постаті Дмитра Вишневецького. Спираючись на різноманітні джерела, він проаналізував особу та діяльність князя, звернув увагу на особливу роль Д.Вишневенького в організації козацтва, зростанні його міжнародного впливу та його участі в колонізації Півдня України.

Історіографічний внесок П. Куліша щодо висвітлення постаті князя Д. Вишневенького певною мірою висвітлювався в працях М.Василенка, Л.Винара, В. Голобуцького, В. Сергійчука. Названі історики у загальному вигляді, з різних концептуальних позицій розглядали це питання, оцінки були надто упередженими, заідеологізованими.

Аналізуючи внесок П. Куліша у дослідження постаті князя, необхідно зазначити, що вчений висвітлював його діяльність, спираючись на широку і різноманітну джерельну базу та на знання історичної літератури. Він використовував різні за характером джерела російського, польського та литовського походження.

Ідея слави, як одна з основних ідей князівської держави, культивувалась і продовжувалася українськими княжими родами XV та XVI століть. Тому гонитву за славою та пригодами можна вважати за вияв лицарського світогляду Д.Вишневецького, який він знаходить у боротьбі з татарами.

П. Куліш схвильовано і патетично висловив свою оцінку трагічної смерті князя Д. Вишневецького, яка, за словами автора, «гідно вінчала це бурхливе, блискуче життє». Письменник побачив смерть князя не тільки як кінець конкретної людини, хоча і досить героїчної, але як образ перемоги «ідеально настроєного» християнського духу над «хижим бусурманським світом». Ця героїчна та водночас трагічна смерть Д.Вишневецького на його думку, справила «сильне враження» на українське суспільство.

«Героїчна смерть Вишневецького, як образ перемоги ідеально настроєного духу над грубою фізичною силою ... стала зараз предметом легенди поетичного оброблювання». Це виявилося у легендарних переказах, які поширилися в українських, польських та литовських колах одразу після страти князя. Ці події прикрашалися різними поетичними подробицями, що відображає актуальність теми роботи у змалюванні даного образу.

Об'єктом дослідження взято драмовану трилогію П. Куліша - «Байда, князь Вишневецький».

Предметом дослідження обрано образ Дмитра Вишневецького і духовну наснаженість її провідної проблематики в діапазоні жанру.

Мета роботи: змалювати образ Байди, князя Вишневецького.

Об'єкт, предмет і мета дослідження визначили необхідність виконання таких найважливіших завдань:

- проаналізувати твір стосовно ролі князя Д. Вишневецького в українській історії;

- виявити стан мужності постаті князя Вишневецького;

- з'ясувати історіографічні джерела змалювання образу легендарної постаті;

- на літературній основі розглянути оцінки його діяльності;

- розглянути з історіографічної точки зору питання стосовно ролі князя Дмитра Вишневецького в організації українського козацтва, у створенні Запорізької Січі;

- з'ясувати історіографічні аспекти питання щодо ототожнення Д.Вишневецького з легендарним Байдою;

- проаналізувати діяльність князя, його участь у боротьбі проти татар, турецьку подорож, московську службу, молдавський похід.

Теоретико-методологічну основу роботи склали міфічні уявлення й висловлювання автора у творі стосовно порівняння літературного Байди з історичною постаттю князя Дмитра Вишнивецького.

За основні методи дослідження обрано біографічний, історико-типологічний, історико-функціональний, але передовсім - літературний аналіз (за допомогою якого вивчено головну дійову особу та проблематики твору).

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що вони дозволяють характеризувати історіографічну основу сучасних праць, присвячених Д.Вишневецькому. Велике значення має те, що ці результати підводять до з'ясування дискусійних проблем, пов'язаних з постаттю князя. Отримані в роботі результати впроваджуються у навчальній діяльності з студентами. Матеріали, отримані в ході аналізу можна використати для популяризації питань історії українського козацтва, зокрема історичної ролі української аристократії XVI ст. Крім того, основні положення можуть бути використані у роботі з учнями загальноосвітніх навчальних закладів та студентами, при написанні підручників та курсів лекцій тощо.

РОЗДІЛ 1. СТИЛЬ НАПИСАННЯ ПОЕМИ «БАЙДА, КНЯЗЬ ВИШНЕВЕЦЬКИЙ»

Найвищим здобутком Куліша-драматурга стала «Драмована трилогія». На початку 80-х років письменник приступив до перекладу п'єс В. Шекспіра, що й наштовхнуло його на думку написати оригінальні твори, взявши за зразок художньої форми шекспірівські драми. Як і в п'єсах англійського драматурга, більшість сцен у трилогії подано віршами (п'ятистопним ямбом), а окремі сцени, в яких беруть участь другорядні дійові особи,-- прозою. У драмі «Байда, князь Вишневенький» послідовно вжито жіночий вірш, часто білий, а в найважливіших висловлюваннях персонажів -- римований.

Якщо Шекспір створив передусім драми характерів (трагедії, комедії чи історичні хроніки), то Куліш -- драми ідей; у його трилогії дійові особи виступають не стільки психологічно переконливими образами, скільки символічними носіями певних суспільних поглядів та історичних тенденцій. Але з огляду на те, що кожна з п'єс є не художньою ілюстрацією історичного процесу, а його оригінальним творчим переосмисленням, причому не так у конкретно-історичному, як в історіософському ракурсі, їхній жанровий різновид точніше можна визначити як історіософська драма ідей з трагедійним сюжетом.

У центрі «Драмованої трилогії» -- національна та соціальна доля України, її складні взаємини з Росією, Польщею і Туреччиною. Центральний персонаж драми «Байда, князь Вишневецький (1553--1564)», витворений на основі ототожнення героя народно-історичної «Пісні про Байду» з історичною особою -- князем Дмитром Вишневецьким, є водночас своєрідною художньою іпостассю самого автора.

Після марних шукань правди в «короля», «султана» та «царя» і гірких розчарувань Байда намагається знайти опору в мілітарних силах народу, в козацтві. У тій власній «взброєній хаті», згідно з Байдиним проектом, знайдеться місце і для тих москвитинів, «в кім іскра правди тліє», і яких романтичний герой-месія веде за собою. В уяві автора «Драмованої трилогії» ідея відродження українських збройних сил була заповітною мрією, в сучасних йому умовах нездійсненною, розрахованою на далеку перспективу.

Крізь призму поступу цивілізації та культури Куліш оцінює козацьку вольницю, відкидаючи в історії не мілітарний дух як такий, а тільки окремі його вияви, не забезпечені належним рівнем культури. Він протиставляє Байду, князя Вишневецького, і Феська Ганжу Андибера як представників різних національних типів історичних діянь -- культурницького та руїнницького.

Войовничому чоловічому духові в драмі протистоїть «повен жертви» жіночий, через який тільки й здобуває чоловік свою шляхетну сутність. Цим мотивом «Байда» свідомо підніс до рівня національного й естетичного ідеалу українську дівчину-хуторянку як втілення безкорисливої любові. Власне, за Кулішем, свою справжню сутність -- культуротворчу, доброчинну -- чоловік здобуває лише прислуговуючись жінці, її високим ідеалам миру, добра, любові, сімейного затишку, її призначенню -- продовжувати рід (і народ).

Як літературний критик та історик літератури Куліш відстоював право українського народу «на свою самостайню словесность», доводив перспективність українського красного письменства, вселяв упевненість у те, що народному слову будуть підвладні всі роди, види й жанри літературної творчості.

Історіософсько-публіцистичне осмислення Кулішем української минувшини й перспективи, взаємин із сусідніми народами, співвідношень між науково-технічним поступом і народною культурою, цінностей просвіченості природної й штучної, зв'язків України зі світовою цивілізацією, діалектики національного та вселюдського й досі не втратило своєї актуальності та дискусійного звучання.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОБРАЗУ БАЙДИ

2.1 Мужність як основна риса характеру

Непохитний образ Байди як основний критерій характеру проявляється у його мужності, відвазі та хоробрості. Його особистість є незламною та впевненою у своїх діях:

У мене в грудях серце б'ється рівно…

Султане, цісарю, королю, царю!

Ваш гнів мене довіку не злякає

І ваші милості мене не куплять.

Чи жизнь, чи смерть, чи рай, чи пекло люте,

Про все байдуже Байді Запорожцю.

На Запоpожжі воля ніколи не вмирала, там pівність шанувалася, а тому Запоpожжє споконвіку було сеpцем укpаїнським воно возвеличувало його мужність.

Автоp показує Байду, як втілення деpжавної мудpості, патpіотизму, істоpичної спpаведливості, лицаpства і любові до Укpаїни. І саме чеpез обpаз, хаpактеp, вчинки письменник висловлює свої погляди на істоpичне минуле Дмитра Вищневецького.

Байда вважав себе справжнім козаком:

Гей, заспіваймо, чуро, про козацтво,

Про наше вольне, як наш дух, лицарство!

Охоpонець козацьких звичаїв. Він мpіє, щоб на Укpаїні встановилася пpавда, виступає уболівальником за долю наpоду, за долю Укpаїни, не хоче, щоб чеpез його особисті інтеpеси почалися чвари.

Дарами нас не можна підкупити,

Шкода й словами пишними лестити.

Чи в християн, чи в турків більше правди,

За тих і кров ми будем проливати.

Чим не козацький лицаp. Він оповитий pомантикою запаpозьких подвигів січового бpатства. Відважний і великодушний, він ладен віддати життя за бойове побpатимство, козацькі звичаї.

Навіть княжий одяг вважався для нього не справжнім:

Мені не по нутру наряд химерний.

Колись носили ми владичні барми,

Та нас у Києві смирив татарин,

Тепер потуга наша у козацтва,

А честь у простолюдному лицарстві.

Саме цей козацько-лицарський образ пpиваблює читача великою енеpгією, хоpобpістю, лицаpством, любов'ю до батьківщини, безкоpисливістю і відданістю Укpаїні на ділі, а не на слові:

Бо обіцяти і зробити в мене

Вимовлюється ділом, а не словом.

Цей мудрий, енергiйний чоловiк зумiв зробити те, що не вдавалося його попередникам. Вiн зiбрав у єдине цiле розрiзненi козацькi ватаги i 1552 року спорудив на островi Хортиця великий замок, що став першою козацькою фортецею. Байда вирiшив покласти край татарському та турецькому пануванню у пiвденних степах України: зiбравши чимале вiйсько, вiн органiзовує смiливi походи на Крим, громить турецькi фортецi на Чорному морi. I вирiшив кримський хан знищити козацьку фортецю. 1556 року взимку ординцi взяли в облогу замок Вишневецького. Але козаки захищалися смiливо й майстерно, i, простоявши бiля стiн фортецi, татари вiдступили нi з чим.

Улiтку татари з допомогою туркiв знов напали на Хортицю. Але Байда змiг вивести людей i вiдпливти на човнах-чайках, а Хортицю зруйнували. Та даремно турки з татарами святкували перемогу. Гетьман знову збирає великi сили i завдає ворогам нищiвних ударiв. На Українi вже було регулярне вiйсько. Кидаючись на всi боки у пошуках спiльникiв для боротьби, Байда мав необережнiсть втрутитися у мiжусобицi молдавських володарiв, виступивши на допомогу одному з них. Гетьмана зрадили, пiдступно взяли в полон i, як дорогий дар, вiдправи ли турецькому султановi.

За народними переказами, султан придумав для гетьмана мученицьку смерть. Його зачепили гаком за ребро i чекали, що вiн благатиме, аби його зняли й помилували. Смерть Байди була великою втратою для козацтва, адже своїми перемогами, надiями вiн нiби поставив важливi завдання перед усiма наступниками, якi повиннi були шукати в Європi спiльникiв для боротьби з турками i об'єднувати сили всього козацтва в єдиний кулак, як це зробив вiн. I не випадково iсторики називали його духовним батьком Сiчi.

2.2 Любов як чинник слабкості образу Байди

Поряд із мужністю не було зухвалим серце до почуття любові:

Нема краси, ні любого звичаю:

Мені Катруся - мов зоря в погоду,

Мов чиста благовісна квітка з раю.

Страх любові виникає у зацікавлених у коханні. З любов'ю пов'язане все життя і умови для чудового, красивого, добротного існування. Прагнення любові пригнічує підсвідомість хороброго. З-за такого придушення і виникає страх:

Чого ж хоробре, рівноваге серце

Злякалося хмурних очей дівочих,

Їх погляду сумного та гнівного?

Хоча з іншої сторони материнська любов у його образі є направленням його душі до справедливого кохання:

Тобі здається, наче рідна мати

Тебе примусом з дому проганяє,

І молодецьке серце вольне, горде

До іншої, до кращої палає.

Але піснею підтримує милість свого серця до кохання:

Хто не знає закохання,

Той журби не знає.

2.3 Духовність як ознака добро творчих установок персонажу

Спираючись на уявлення й поняття про «дух», «духовність» у поемі, П. Куліш визначив «дух» як спрямованість слів, дій і діяльності головного персонажу на добро чи на зло, а «духовність» - як спрямованість діяльності самого способу існування на принципах добро- чи злотворення. Виходячи з цього, П. Куліш своє бачення образу вибудовує на основі українських національних духовних цінностей, які, безперечно, найбільш повно й глибоко виражають природу духовності драматургії твору.

Так, говорячи про Дмитра Байду, драматург спочатку наголошує на відданості героя Богові, пошануванні ним побратимів, правдошуканні, толерантності у ставленні до суперників, готовності до самопожертви в ім'я високого торжества добра. Такі життєві спрямування допомагають героєві зробити багато добрих справ - примирень, застережень для ворогів, запобігти невідворотним покаранням організаторів грабіжницьких походів тощо:

Широкий світ, ще ширша наша воля,

Козацька щасна й бідолашна доля…

Пійду посли з чужих земель вітати:

Давно вони одправи ждуть у мене.

Один привів мені турецькі коні,

А другий соболі привіз московські.

Хоть ми собі живем у Січі просто,

Та нас великі потентати знають.

Хоть по Дніпру стоять хати безверхі,

Двори необгороджені козацькі,

А до кого пристанемо у прийми,

Над усіма той візьме перевагу:

Помститься досхочу над ворогами,

Зневагою відплатить за зневагу.

А здоровий погляд мудрого полководця - його благородні задуми, наміри, плани, спрямовані на добро народу й України, визнання всіх своїх провин і гріхів сприймаються як оцінка драматургом душевних позицій і сил героя і разом із тим як вияв його й автора твору духовної зрілості:

Шановні гості, славних потентатів

Намісники і речники достойні!

Не можу я тепер вам обіцяти,

Кому з вас буду скорше помагати:

Бо обіцяти і зробити в мене

Вимовлюється ділом, а не словом.

Скажу вам тілько, що Річ Посполита

Козако-україно-запорозька

На те стоїть, на те живе й воює,

Щоб люде в світі не забули правди.

Дарами нас не можна підкупити,

Шкода й словами пишними лестити.

Чи в християн, чи в турків більше правди,

За тих і кров ми будем проливати.

По мові сій, шапкую вас, вітаю

Та й до домівок з миром одпускаю.

Або:

Та пам'ятай же, що мої достатки,

Усі поля, степи й луги з гаями

Оддав козацтву я на вжиток вольний.

Ніхто подимного мені не платить,

Ні мита не дає, ані куниці.

Живу я просто, мов козак у Січі,

Ні вин коштовних, не медів не знаю

І на потуху по рибасі щуці

Горілиці михалок випиваю.

Все козакам оддав я на притулок,

На втечище, на вольний заробіток.

Коли ж хто з них срібляником зробився,

То се річ добра, похвали достойна.

Бо не з кишень людських нам треба жити,

З землі насушний хліб свій здобувати,

Здобувши, ворога у полі бити

І християнський світ обороняти.

Духовну неоднозначність основних подій п'єси «Байда, князь Вишневецький» автор виводить, з одного боку, з легендарного прізвиська «Байда», що стало втіленням волелюбного патріотизму козаків і їхньої душевної щедрості та одухотвореної боротьби за справедливість, а з іншого - з фольклорної основи образу князя Вишневецького -- надто гоноровитого, який доклав рук до нищення козацтва. Отже, П. Куліш уже в назві п'єси поєднав високий і волелюбний дух козацтва з тими якостями характеру і вдачі, що для українців ніколи не були властивими. Відповідне поєднання простежується також у внутрішньому світі героя, стверджуючи, що Байда, реалізовуючи всі свої високі й світлі задуми та плани, не завжди творив добро.

РОЗДІЛ 3. СПІВВІДНОШЕННЯ ПОЕМИ «БАЙДА, КНЯЗЬ ВИШНЕВЕЦЬКИЙ» ІЗ ЗБІРНИКОМ «ЗАПИСКИ О ЮЖНОЙ РУСИ» П. КУЛІША

байда куліш князь вишневецький

Постать Пантелеймона Олександровича Куліша в українській фольклористиці другої половини ХІХ століття одна з найзначніших. Це дивовижний талант універсального типу, чия багатогранна діяльність ще належним чином не вивчена і не спопуляризована. Коли називаємо ім'я Пантелеймона Куліша, то в контексті зі словами «робота», «творчість» органічно вживаємо поняття «вперше» та «Україна».

Літературно-художню, наукову творчість П. Куліша вважають за подвижницьку та новаторську, він першим почав писати українською мовою наукові праці, чим заклав основи української наукової мови; став «батьком» українського роману й одним із перших творців російської історичної романістики.

Активні пошуки форм реалізації власних видавничих проектів призвели П. Куліша до компромісних рішень публікувати матеріали окремими томами, не вказуючи ні на їхню кількість, ні на конкретний характер вміщеного скарбу. Якщо спочатку дослідник мав на меті подати лише фольклорно-етнографічні матеріали, а тому відповідно й праця мала назву «Етнографічні записки про Україну», то згодом (можливо, під певним тиском цензури* чи з міркувань самоцензури, на що непослідовний у багатьох виявах П. Куліш був великим мастаком) роздумав. П.Куліш, як відомо, мріяв про істинну свободу творчості, коли «над мислячою головою не стоїть із довбнею безголовий цензор».

Як відомо, цензура задовольнила бажання П. Куліша, котрий у передмові до першого тому «Записок» зазначав, що з деякого часу серед освічених людей Північно-Російського населення пробудилося особливе бажання глибше пізнати Малоросію, чи Південну Русь; а з другого боку, самі українці почали відчувати сильніше, ніж досі, спрагу самопізнання. А тому, «задовольняючи цю подвійну вимогу, він взявся видавати, в невизначеній кількості томів, Записки про Південну Русь, у яких би кожна грамотна російська людина мала енциклопедію різноманітних свідчень про народ, який говорить українською мовою».

Видання двох томів «Записок о Южной Руси» було не лише визначною подією в тогочасній фольклористично-етнографічній думці, а й своєрідним проривом українського питання в панівне великодержавницьке науково-культурницьке середовище, сміливим жестом патріота-романтика, котрий відмовлявся вже від замилування старовиною в ім'я ідеалізації минулого, а прагматично розраховував на те, щоб «внутрішній образ України колишньої» порівняти з сучасним станом, привернути увагу збирачів, дослідників і письменників, загалом освічених і багатих людей до потреби звернутися до невичерпних народних джерел.

Структура обох томів неоднорідна. Фактично, це два томи різних за принципами підготовки, систематизації та класифікації матеріалів із народу впереміжку з власними статтями - подорожними щоденниковими нотатками, нарисами про виконавців - носіїв усної народнопоетичної традиції, перекладами творів з української на російську мову тощо. Сам П. Куліш не вважав за потрібне здійснювати чіткий розподіл матеріалу, говорив про відсутність будь-яких принципів наукової організації щодо публікації записів фольклору і власних етюдів, у такий спосіб “надаючи кожному бажаючому “ритися” в моєму несортованому скарбі і знаходити поміж багато чого непотрібного щось і корисне.

Проте дослідник зберіг у першому томі певну логіку викладу: а) подав записи зразків прози зі збірки “Українські народні перекази”; б) опублікував записи дум і пісень; в) вмістив авторські розвідки, нотатки про кобзарів і лірників, творців і виконавців дум, пісень, переказів, а також підкреслив велику історичну місію збирачів усної творчості.

Особливо значними стали публікації народних дум, зразків прози та відомостей про кобзарів. У другій половині ХІХ століття, як зазначала Г. Довженок, розсуваються рамки спостережень, і поглядам дослідників відкривається українське кобзарство як специфічне соціокультурне явище. Дослідниця наголосила, що одним із перших на важливість запису думи в реальному побутуванні, а також на необхідність вивчення феномена кобзарства звернув увагу П. Куліш, висловивши ряд думок, що випередили його час. Це, зокрема, стосується міркувань про важливість інтересу до особи виконавця та самого процесу відтворення дум за природних умов.

Одним із таких прочерків народного фольклору і, зокрема, кобзарного мистецтва виявляється є легендарна та народна «Пісня про Байду». Мужнім і відданим батьківщині змальовується пісенний Байда. Тут ідеться про Дмитра Вишневецького, українського магната, князя, якого на Січі прозвали Байдою. Він мав власне військо -- загін козаків, на чолі якого брав участь у боротьбі проти турецько-татарських нападників. У 1554--1555 роках збудував фортецю на одному з дніпрових Островів -- Хортиці. Вважається засновником Запорозької Січі. Потрапивши в полон до турків, був страчений.

На той час «Пісня про Байду» -- одна з найулюбленіших пісень українського народу. У різних місцях України її було записано близько двадцяти варіантів.

Як зв'язок, із поемою «Байда, князь Вишневецький» першого акту, не важко здогадатися чому зображено Байду, який постійно у руках із кобзою співає сумну пісню. Адже це є зображення в подальшому у поемі кобзарного мистецтва, що раніше був зображений у збірці «Записки о Южной Руси».

ВИСНОВКИ

Отже, П. Куліш аналізував події, пов'язані з постаттю Д. Вишневецького, він одним з перших присвятив князю свою працю: «Байда, князь Вишневецький». Завдяки цьому, автору вдалося проаналізувати життєвий шлях Дмитра Івановича. З драми Пантелеймона Куліша “Байда, князь Вишневецький” перед нами постає волелюбний православний український князь, уродженець Волині Дмитро Іванович Корибут-Вишневецький.

Знаменитий воїн, улюблений вождь козаків, оспіваний в українських піснях і думах, він був грозою кримських татар і турок. Саме Вишневецькому судилося стати першим гетьманом в Україні і засновником Запорізької Січі.

П. Куліш зміг підняти постать Д.Вишневецького на рівень політичного, державного діяча, який намагався своїм життям і навіть мученицькою смертю довести свою відданість рідній землі православно.

Автор був захоплений величчю постаті Дмитра Вишневецького. Спираючись на різноманітні джерела, він проаналізував особу та діяльність князя, звернув увагу на особливу роль Д.Вишневенького в організації козацтва, зростанні його міжнародного впливу та його участі в колонізації Півдня України.

У його трилогії дійові особи виступають не стільки психологічно переконливими образами, скільки символічними носіями певних суспільних поглядів та історичних тенденцій. Але з огляду на те, що поема є не художньою ілюстрацією історичного процесу, а його оригінальним творчим переосмисленням, причому не так у конкретно-історичному, як в історіософському ракурсі, їхній жанровий різновид точніше можна визначити як історіософська драма ідей з трагедійним сюжетом.

Непохитний образ Байди як основний критерій характеру проявляється у його мужності, відвазі та хоробрості. Його особистість є незламною та впевненою у своїх діях. Автоp показує Байду, як втілення деpжавної мудpості, патpіотизму, істоpичної спpаведливості, лицаpства і любові до Укpаїни. І саме чеpез обpаз, хаpактеp, вчинки письменник висловлює свої погляди на істоpичне минуле Дмитра Вищневецького.

Поряд із мужністю не було зухвалим серце до почуття любові.

Спираючись на уявлення й поняття про «дух», «духовність» у поемі, П. Куліш визначив «дух» як спрямованість слів, дій і діяльності головного персонажу на добро чи на зло, а «духовність» - як спрямованість діяльності самого способу існування на принципах добро- чи злотворення.

Так, говорячи про Дмитра Байду, драматург спочатку наголошує на відданості героя Богові, пошануванні ним побратимів, правдошуканні, толерантності у ставленні до суперників, готовності до самопожертви в ім'я високого торжества добра.

Духовну неоднозначність основних подій п'єси «Байда, князь Вишневецький» автор виводить, з одного боку, з легендарного прізвиська «Байда», що стало втіленням волелюбного патріотизму козаків і їхньої душевної щедрості та одухотвореної боротьби за справедливість, а з іншого - з фольклорної основи образу князя Вишневецького -- надто гоноровитого, який доклав рук до нищення козацтва.

Крім того, варто зазначити, що основним джерелом до написання даної поеми у змалюванні образу Байди застосовано автором раніше створених збірок «Записки о Южной Руси». Основоположним, з яких взято прочерки народного фольклору і, зокрема, кобзарного мистецтва - народної «Пісні про Байду». На той час - одна з найулюбленіших пісень українського народу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Сучасна українська літературна мова: Лексика. Фразеологія / За заг. ред. І.К.Білодіда. - К.: Наук, думка, 1973.

2. Костомаров Н.И. Об историческом значении русской народной поэзии // Слов'янська міфологія. - К.: Либідь, 1994. - С.403.

3. Куліш П. Байда, князь Вишненвецький. Драма (1553-1564) // Твори: В 2 т. - К.: Наук. думка, 1994. - Т. 2. - С.62.

4. Грушевський М.С. Дмитро Байда-Вишневецький // Записки УНТ. К., 1908. - С. 13.

5. Антонович В.Б., Драгоманов М.П. Исторические песни малороссийского народа с объяснениями В.Антоновича и М.Драгоманова. - К., 1874. - Т. 1 - С. 155-156.

6. Стороженко А.В. Князь Дмитрий Иванович Вишневецкий, по народному прозвищу Байда // Киевская старина. - 1897. - № 3. - С. 524.

7. Грушевський М.С. Дмитро Байда-Вишневецький. - С. 6.

8. Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За заг. ред. І.К.Білодіда. - К.: Наук, думка, 1969.

9. Гетьманець Г. Славний лицар козак-князь Дмитро Вишневецький (Байда). - К.: Укр. школа, 1918. - С.9; Гетьмани. Коротенький історичний нарис. - К.: Держ. друкарня, 1918.

10. Крип'якевич І.П. Історія козаччини. - Львів, 1922. - С.10; Хоткевич Г. Богдан Хмельницький гетьман України. - Львів, 1911. - С. 40; Терлецький О. Історія України. Козацька доба. - Львів: Просвіта, 1936. - С. 6; Чайковський Й. Всесвітня історія. - Т. 3. Нові часи. - С. 87.

11. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За заг. ред. І.К.Білодіда. - К.: Наук, думка, 1972.

12. Історія українського війська. - Ч.ІІ. - Львів: Видання Івана Тиктора, 1936 р. - Репринтне видання. - С. 172.

13. Советская историческая энциклопедия. - М.: Сов. Энциклопедия, 1963. - Т. 3. - С. 518; Український радянський енциклопедичний словник: В 3-х томах. - К.: Головна редакція української радянської енциклопедії, 1986. - - Т. 1. - С. 293; Радянська енциклопедія історії України. - К.: АН УРСР, 1969 - Т. 1. - С. 285. Український радянський енциклопедичний словник: В 3-х томах. - К.: Головна редакція української радянської енциклопедії, 1986. - Т. 1. - С. 330.

14. Голобуцкий В.А. Запорожское казачество. - К.: Госполитиздат УССР, 1957. - С. 85.

15. Історія України / С.Юшков, Л.Славін, М.Петровський, К.Гуслистий. Під ред. проф. М.Н.Петровського. - Т.1.: Вид. АН УРСР, 1943. - С.171.

16. Гуслистий К., Апанович О. Запорозька Січ та її прогресивна роль в історії українського народу. - К.: Держполітвидав України, 1954.- С.12.

17. Історія Української РСР. - В 2-х т. - Т.1. - К.: Наук. думка, 1967. - С.135.

18. Луців В. Князь Дмитро Вишневецький-Байда (Творець і провідник Козацького Ордену - Запорізької Січі) // Життя і школа. - Торонто, 1968. - Ч. 3-4. - С. 22-23.

19. Винар Л. Князь Дмитро Вишневецький // Козацька Україна. Вибрані праці. - К.- Львів - Нью-Йорк - Париж, 2003. - С. 130-131.

20. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. - К.: Вища шк., 1994. - С. 136.

21. Сергійчук В. Байда-Вишневецький - ратник української землі // Дніпро. - 1989. - № 2. - С. 122.

22. Сергійчук В. Дмитро Вишневецький. - К.: Україна, 2003. - С. 125-128.

23. Сергійчук В. Байда-Вишневецький - ратник української землі // Дніпро. - 1989. - № 2. - С. 122, 132; Сергійчук В. Дмитро Вишневецький. К.: Україна, 2003.

24. Чухліб Т. Середньовічна шлягерна пісня та пригоди її персонажа // Горобець В., Чухліб Т. Незнайома Кліо. Таємниці, казуси і курйози української історії. Козацька доба. - К.: Наук. думка. 2004. - С. 7.

25. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ століття. - К.: Генеза, 1997. - С. 117.

26. Шевчук В. Козацька держава. - К.: Абрис, 1995. - С. 32.

27. Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / За заг. ред. І.К.Білодіда. - К.: Наук, думка, 1969.

28. Біляєв Д. Байда // Політика і культура. - 2001. - № 41. - С. 42-43.

29. Левенець С. Лицаря зневажили, "освободителя" підняли // Січеславський край. - 1998. - № 11.- С. 3.

30. Вертій О. Пантелеймон Куліш і народна творчість. Статті та дослідження. - Підручники і посібники, 1998. - 120с.

31. Історія української мови: Хрестоматія / Упорядники С.Я.Єрмоленко, А.К.Мойсієнко. - К.: Либідь, 1996.

32. Козачук Г.О., Шкуратяна Н.Г. Практичний курс української мови: Посібник. - 2-е вид. - К.: Вища шк., 1994.

33. Кочергам М. П. Вступ до мовознавства: Підручник. - К.: ВЦ «Академія», 2000.

34. Мацько Л.І., Сидоренко О.М. Українська мова: Посібник. - 2-е вид. - К.: Либідь, 1996.

35. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. - К.: Либідь, 1993.

36. Словник синонімів української мови: У 2 т. / А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк, С.І. Головащук та ін. - К.: Наук, думка, 1999-2000.

37. Словник труднощів української мови / Д.Г.Гринчишин, А.О.Капелюшний, О.М.Пазяк та ін.; За ред. С.Я.Єрмоленко. - К.: Рад. школа, 1989.

38. Словник української мови: В 11 т. - К.: Наук, думка, 1970-1980.

Размещено на Allbest.ru