Просторічна лексика в романі Володимира Лиса "Соло для Соломії"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Основні тематичні групи просторічної лексики у романі

1.1 Просторічна лексика в художньому стилі

1.2 Характеристика лексики у романі В. Лиса «Соло для Соломії» за тематичними групами

Розділ 2. Стилістичне навантаження просторічної лексики в романі В. Лиса «Соло для Соломії»

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Серед розмаїття імен сучасних українських письменників блистить і яскраве ймення Володимира Лиса. Його твори хвилюють, вчать і надихають. Один із них роман про долю жінки - «Соло для Соломії». Він увійшов до «довгого списку» премії Книга року ВВС-2013, а також високо оцінений читачами.

Про цей роман сам автор говорить так: «Це доля жінки на тлі цього ж століття. Але ще я взяв на себе таке нахабство показати всі перипетії того часу очима жінки. Як вона сприймала воєнні та повоєнні події, як долала ті випробування, які давала доля, як часом протистояла, а часом пристосовувалась до цього життя. Не всі були героями, а Соломія була звичайною жінкою. Дуже красива душею, красива зовні, чи справді життя зломило її, як ту соломинку… Я взяв до твору три епіграфи, і в тому числі і Євгена Маланюка: «Що ж можеш ти, надламана тростино?». От я і хотів показати, що насправді може надламана долею тростина - жінка».

Дія роману відбувається у рідних Володимиру Лису Загорянах - село Любомльського району Волинської області. Тому мова твору представлена в основному лексемами західно-волинського говору і просторічною лексикою. Використання цих пластів мови у романі цілком обґрунтоване і доцільне, оскільки додає йому колоритності і вдало відтворює мову волинського села у ХХ столітті. Українська мова, на думку Володимира Лиса, має величезні можливості для зображення дійсності, теперішнього і минулого, образів і характерів персонажів, зокрема західно-поліський діалект, яким промовляють до читачів герої «Століття Якова» та «Соло для Соломії», частково романів «Іван і Чорна Пантера» і «Щоденники Ієрихар». «Для захисту української мови письменник має писати гарні твори образною, соковитою, багатою мовою. І ті, хто читатиме такі твори, самі стануть багатшими. А отже, захищатимуть рідну мову», - говорить письменник. [11]

Роман «Соло для Соломії» В. Лиса побачив світ 2013 р. На сьогоднішній день він ще належно досліджений літературознавцями і критиками. Актуальність дослідження даної теми є очевидною, оскільки з'явились лише деякі матеріали стосовно вивчення даного твору - О. Богачевської, Т. Прохаська, О. Сінченко, Т. Хом'як, М. Голтвеницької тощо. В основному це відгуки, рецензії або комплексні дослідження. Повноцінних літературознавчих статтей одиниці. Не дослідженою частиною є і лексика роману, зокрема просторічна.

Отже, предметом дослідженням є просторічні лексеми.

Об'єкт дослідження - художнє мовлення.

Джерело - роман В. Лиса «Соло для Соломії».

Мета - аналіз просторічної лексики в романі Володимира Лиса «Соло для Соломії», визначення її стилістичного навантаження.

Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:

· визначити роль просторічної лексики у художньому стилі;

· знайти приклади просторічних лексем у романі В. Лиса «Соло для Соломії»;

· визначити основні тематичні групи просторічної лексики у романі;

· розподілити знайдені лексеми за визначеними групами;

· дослідити їх стилістичне навантаження у творі.

У роботі як основні використовуються методи аналізу і синтезу та семантико-стилістичний метод.

лексика роман соломія суржиковий

Розділ 1. Основні тематичні групи просторічної лексики у романі

1.1 Просторічна лексика в художньому стилі

Індивідуально-художня манера творчості кожного письменника значною мірою характеризує мовний контекст усієї епохи, стан нормування літературної мови та динаміку її стилістичної диференціації і лексико-семантичних змін. [10] У мові художньої літератури відображаються найрізноманітніші засоби живої розмовної мови, творчо оброблені відповідно до світогляду й майстерності письменника і застосовані в авторській оповіді, діалогах та монологах, невласне прямій мові, різних формах мовної характеристики героїв. [9, 97]. З настановою на реалістичне зображення художній стиль фіксує все те нове, що з'являється в усно-розмовному мовленні, як внаслідок спонтанного саморозвитку живої мови, так і під впливом решти писемних стилів літературної мови [7, 11].

Художній твір - явище багатовимірне, яке залишає простір для свободи думки читача. Текст художнього твору є мовним мистецтвом. Він передбачає максимальне використання мовних засобів, творення нових поетичних образів, нових семантичних зв'язків між мовними одиницями шляхом метафоризації чи метонімізації тексту. Мова художнього твору, тобто поетична мова, - це мовна система, яка функціонує в художній літературі як засіб створення естетичної реальності, найповніше виявляє творчі можливості кожної національної мови [4, 234]. У художньому тексті не тільки слова, а й будь-яка мовна одиниця (звук, морфема тощо) може набувати особливого естетичного значення. Завдання письменника - індивідуалізувати текст твору, зосередившись на поетичних символах, мовленнєвих формах, що передають емоційний стан героя чи автора, а цьому найкраще допомагає просторічна лексика.

У сучасній українській мові поширене таке визначення просторічної лексики: «Слово, граматична форма, зворот, що не є нормою літературної мови, але вживається в побутовому мовленні, а в художніх творах використовується як стилістичний засіб для надання мові зневажливого, іронічного, жартівливого та ін. відтінку” [8, 12]. Тобто більшість мовознавців вважають, що просторічна лексика стоїть поза літературною нормою, але активно вживається в побутовому мовленні і в художній літературі як стилістичний засіб надання зневажливої, іронічної, грубуватої характеристики зображуваному [1, 227], «як засіб мовленнєвої характеристики персонажа з певного соціального середовища» [6, 130], «з гумористичною і сатиричною метою» [1, 342].

«Поєднання книжних і розмовних елементів в художньому творі, - як стверджує В. Русанівський, - одне із свідчень майстерності письменника - найбільш помітне в мовних партіях персонажів». [7, 11]. Володимира Лиса «Соло для Соломії», де просторічна лексика відіграє роль засобу мовної типізації та індивідуалізації в діалогічному та монологічному мовленні персонажів.

1.2 Характеристика лексики у романі В. Лиса «Соло для Соломії» за тематичними групами

У науковій літературі дотепер немає чітких критеріїв для кваліфікації того чи іншого мовного елемента як просторіччя. Безсумнівним є те, що так чи інакше просторіччя ми встановлюємо, обов'язково відштовхуючись від норм літературної мови. Серед українських мовознавців немає єдиної думки і щодо складових елементів просторіччя.

Наприклад, Олександр Пономарів до просторіччя відносить:

1) слова, перекручені з погляду лексичних норм;

2) слова з різко зниженим експресивним забарвленням;

3) невмотивовані росіянізми;

4) вульгаризми (лайки, прокльони, прізвиська) [6, 176].

Звернення письменника до просторічних елементів викликане багатьма причинами, з-поміж яких вирізняються експресивно-характеристичні й тематичні. Тональність мовлення в художньому тексті нерідко залежить від наміру автора описати психологічну ситуацію, відобразити стосунки персонажів твору. Просторічна лексика, зливаючись із загальним експресивним звучанням художнього викладу, може слугувати і засобом вираження ставлення автора до зображуваного, а також відіграє роль засобу мовної типізації та індивідуалізації в діалогічному та монологічному мовленні персонажів.

У мові автора ця лінгвістична категорія вживається рідко, переважно тоді, коли це невласне пряма мова, роздуми героїв, проте є і низка винятків. Найчастіше він послуговується просторічними словами з різко зниженим експресивним забарвленням, що характеризують людей чи дії: зарепетували - закричали, розпатлана - нерозчесана, заверещала - закричала, схарапуджено - злякано, язичниці - пліткарки, дітвак - юнак та ін. Наприклад, характеристику голові колгоспу Басюті автор дає так: «Бицюра Басюта, що вже не одну жінку ни тико облапав, а й змусив саму до контори прийти» [3, 263]; про Василя пише: «…той халамидник, хоч і не малий вже, а парубок-підстарок…» [3, 91], «не такий він вже й селюк, обтесався тут, чому б і ні.»[3, 201], про дитину Варки: «нивроку опецько» [3, 228], про синів Антона: «які козарлюги ростуть!» [3, 25] Просторіччя, що характеризують дії вживаються рідше, зокрема: «Та раптом крізь той рейвах дзвінке дівчаче: - Пустіте Василька!» [3, 37].

Трапляються у мові автора і вирази перекручені, неправильні з погляду існуючої літературної норми. Наприклад, «Ніколи доти у житті ни була такою злою й гістеричною…» [3, 207], «Гинформация точна, як штик.» [3, 230], «Маленька Соломійка вирішила піти до церкви помолитися за здоровья уцілілих джмелів і памнять не врятованих.» [3, 38] тощо.

Послуговується автор і оцінною лексикою, не обмежуючись словами з суфіксами згрубілості -иськ-, -ищ-. Наведемо приклади, «Двоє братиків і троє сестричок тихо ненавиділи крикливицю.» [3, 27], «Як у казці - не руки, а ручища, не лапи, а лапища, не очі, а очища.» [3, 126], «Раїса сказала, що хрінові, вона ще б випила, бо вже тверезіти починає, а спати ще не хочеться.» [3, 201].

Використовує автор і невмотивовані росіянізми, які були і є характерними для побутового мовлення волинян: ждати - чекати, рожденіє - народження, розволновалась - розхвилювалася, время - час, женську - жіночу тощо. Можна навести ще й приклади речень і суржиковими елементами мовлення: «І незважаючи на опір матері - селянка, не рівня - таки добився свого, стала Зориця, худюща, али з великими очима, інженєрською невісткою.» [3, 48], «Казали, що лишивши їх удвох, тая Луциха наслала те, чого колись від покійної бабусі своєї навчилася, вроки, око повелітільне, що людину змушує робити те, що тая відьма схоче.» [3, 50], «Тарас вернувся з бомажкою-повєсткою.» [3, 55].

Отже, як засвідчують приклади, просторічна лексика в мову автора вкраплюється не лише тоді, коли він використовує невласне пряму мову, що дозволяє йому поєднати свою мову з мовою персонажів твору, висловлюватися вільно і безпосередньо, а і при характеристиці героїв, що робить її більш колоритнішою і створює в тексті гармонію із мовою героїв роману. Також просторіччя проступають тоді, коли роздуми героя переплітаються із роздумами автора і творять своєрідне тло для подій, ситуацій і картин, що творяться Володимиром Лисом за допомогою не менш яскравого діалогічного мовлення.

Значно багатшою є просторічна лексика в мові персонажів. Залежно від обставин у різних життєвих ситуаціях одні й ті ж люди послуговуються різною лексикою, часто просторіччям, спільною ознакою якого є зниження, фамільярність, грубуватість мови, що побутує переважно в усному мовленні. [2, 128]

До просторіччя, як ми уже зазначали, належать, зокрема слова, що в своїй звуковій будові не співвідносяться з літературною нормою, тобто загальновживані слова, що співвідносяться лише фонетикою. Люди, почувши слово, часто іншомовне, вимовляли його так, як зрозуміли, або за аналогією до якогось уже відомого поняття. Відображення даного явища у романі В.Лиса «Соло для Соломії» створювало водночас і комічність подій, і відображало тогочасні реалії. Лише в мові головної героїні ми натрапляємо на низку яскравих зразків: «Той окіян за наше озеро більший? - наївно питала Соломійка.» [3, 43], «Пан навчитель є велика дупа.» [3, 45], «Може, не одправлять на той хронт» [3, 68], «Він каже, тоді гамериканці поможуть, - Соломійка таки не витримала і своїх п'ять грошів у балачку вставила.» [3, 87], «Який такий сюрприз? - Соломія на торг великі сині блюдця-очі виставлєє.» [3, 219]. З уст інших персонажів звучать не менш яскраві зразки просторіч даної групи, зокрема такі: «Ни все ж Руфці чоколяди великою ложкою до рота носити та вершки збирати.» [3, 198], «Гарнізувати, - хором видихують.» [3, 220], «Тико ж всі не вліземо у вашу ахтанабілю.» [3, 222], «Панська любов аліганцька, як цукерка, озвалася Рипина.» [3, 223], «Куди ти, Соломко, я сам до фершала збігаю, - почула братові слова.» [3, 270], «Товариш Сталін, наш великий руководитель і вождь умер. По радіві передавали.» [3, 278]. Як відомо, у власне українських словах не вживається початковий голосний е, приголосний ф, не буває збігу двох голосних. Тому і персонажі «Соло для Соломії» вимовляють їх по-своєму - аліганцький (елегантний), радіво (радіо), хронт (фронт), окіян (океан) тощо.

Треба зауважити, що «стилістична амплітуда просторічної лексики досить широка. Вона коливається від іронічно-жартівливого забарвлення до створення соціально-негативної характеристики персонажа твору». [2, 124] На думку А.П. Коваль, «найвиразнішою ознакою, за якою слова відносяться до просторіччя, є їх експресія, насамперед зниженість цієї експресії». [2, 124]

Володимир Лис подає нам яскраві зразки слів з різко зниженим експресивним забарвленням, використовуючи їх у всіх ситуаціях, чим наближує дію роману до реальності.

Використовує автор у діалогах назви живих істот для характеристики одним персонажем іншого. Наприклад, «Зміючка, - подумала Соломія про невістку.» [3, 215], «Тильки зачепи, слизняк.» [3, 266], «Що вона тобі сказала, цяя видра?» [3, 84], «Чим проти цього бугая?» [3, 72] тощо.

Різко зниженого забарвлення набувають у романі й деякі іменники. «У спеціально організованому контексті такі слова втрачають свою нейтральність і набувають нових лексичних значень із згрубілим стилістичним забарвленням». [2, 126] Наприклад, зневажливе ставлення до людей передається через уживання в тексті таких іменників як підстилка, цяця, вирва, селюк та інші: «Бач, вона благородна цяця.» [3, 83], «До тієї вирви?» [3, 184].

Варто виділити серед цього розмаїття просторічних лексем і вульгаризми. Яскрава експресивність і оціненість вульгаризмів зумовили їх широке використання в мові прози Володимира Лиса. Тут вони є засобом вираження різноманітних емоцій і психологічних станів персонажів, розкриття їх ставлення до інших дійових осіб, мовної характеристики героїв тощо. Оскільки вживання цих грубих слів сприймається як природне в усному мовленні людей у відповідній ситуації, умотивоване залучення їх у художні тексти є виправданим і доцільним - тут вони не виглядають як ненормативні, оскільки сприяють більш правдивому відтворенню комунікативної ситуації.

Величезна кількість вульгаризмів у романі використана на позначення частин тіла чи органів людини. Одним із найяскравіших прикладів є лексико-семантичне поле слова сідниці. Воно включає в себе такі просторічні лексеми: гузниця, дупа, дупця, душиця тощо. Наведемо зразки із тексту: «У губи, в шию… А схотіла б, то і в гузницю…» [3, 22], «Пан навчитель є велика дупа.» [3, 46], «Хоч Вірка твоя - файна жінка. І дупцю чималеньку викохала.» [3, 184], «Їден раз тико мене Юрчик мій попругою сперезав по душиці дурній.» [3, 193]. Є і в словах даної групи іменники з суфіксами згрубілості -иськ-, -ищ-, що характерно для збільшувально-згрубілої лексики: ручища, лапища, очища, плечиська, язичисько тощо. В роман автор вводить їх для більш колоритної характеристики зовнішності, рідше характеру персонажа. Наприклад, «Варочка їхня, зі штирима очима, що по кутках зернята визбирують. І язичисько, як помело.» [3, 193] або «Ха, сморчок. Плечиська - во. Руки, як два городники.» [3, 193]. Звертається автор і до типових просторічних лексем на позначення частин тіла: носюра - ніс, пика - обличчя, морда - обличчя, цицьки - груди тощо.

Особливо доречно такі слова зустрічаються при сутичках між героями роману. Цікавою є ситуація, коли Руфина засипала піском Соломіїних джмелів, ще зовсім юний Тарас, схопивши дівчинку за вухо, каже: «Ти, сьондро мациківська, ще раз до джмелів поткнешся, без вух своїх ходитимеш та й ноги кропивою обростуть.» [3, 37]. Іменників, що вживаються на позначення зневажливої характеристики жінки також достатньо: лярвисько, смарката засланка, зараза, лярва, курва, сука, хвойда. В текст ці слова вливаються досить гармонійно і додають реальності подіям, що відбуваються. Наприклад, «До того лярвиська поїдеш?» [3, 184], «Як то Василькові з тою заразою?» [3, 209], «Я не лярва, - вимовила Соломія вголос.» [3, 144], «І ти… Сука! Хвойда! Скіко раз? Кажи!» [3, 138] тощо.

У складі вульгарної просторічної лексики виокремлюються грубі лайливі слова - інвективи (від інвектива - гострий викривальний виступ, різке звинувачення, осуд когось [4, 439]). Ці одиниці, притаманні живій розмові, передають негативну оцінку, несхвалення, емоційну реакцію людини. Значна частина таких стилістично знижених слів має підвищену експресивність та відображає грубо-зневажливе ставлення до об'єкта й перебуває на межі літературного слововжитку. У художніх текстах письменника стилістично навантаженими є інвективи-назви осіб з різним ступенем експресії, здебільшого зневажливої і вульгарної. Особливо доречно такі слова зустрічаються при сутичках між героями роману. Цікавою є ситуація, коли Руфина засипала піском Соломіїних джмелів, ще зовсім юний Тарас, схопивши дівчинку за вухо, каже: «Ти, сьондро мациківська, ще раз до джмелів поткнешся, без вух своїх ходитимеш та й ноги кропивою обростуть.» [3, 37]. Іменників, що вживаються на позначення зневажливої характеристики жінки також достатньо: лярвисько, смарката засланка, зараза, лярва, курва, сука, хвойда. В текст ці слова вливаються досить гармонійно і додають реальності подіям, що відбуваються. Наприклад, «До того лярвиська поїдеш?» [3, 184], «Як то Василькові з тою заразою?» [3, 209], «Я не лярва, - вимовила Соломія вголос.» [3, 144], «І ти… Сука! Хвойда! Скіко раз? Кажи!» [3, 138] тощо. Щодо інших інвектив-назв осіб, то тут їх теж достатньо: виплодок, самашедці, сморчок прищавий, зволочі, потороччє, слизняк, анциболот, погань тощо. Наприклад, «Гандрія він, бач, анциболот, святкував…» [3, 92], «Зволочі, - сказав Антін, коли вийшли, - Хоть би сина не чіпали, потороччє.» [3, 197], «Щось він тебе не уважає, сталінський вишкребок.» [3, 242], «Що? Цюю погань?» [3, 80] та інші.

Використовує автор і таку групу просторічної лексики, як росіянізми. Ця лексика абсолютно не вмотивована у мові народу, але, на жаль, вона була, тому що Волинь знаходилася у складі Російської імперії. Зауважимо, що, передаючи на письмі російські слова, письменник вдається до спрощеного транскрибування українськими літерами природної російської вимови.

Російська лексика у мові українців - це слова, що проникають у мову простолюду і не завжди усвідомлюються як запозичення. Саме вони є способом самовираження малоосвічених людей, що не володіють російською мовою, а на слух ловлять нове слово і вживають його у власній інтерпретації: Пітєрбурх - Петербург, болєзні - хвороби, ружо - зброя, мєсность - місцевість, тища - тисяча, дікалони - одеколон тощо. В тексті роману знаходимо такі речення у мові персонажів із невмотивованими росіянізмами: «Не людське то діло - наперед у женську середину заглєдувати.» [3, 21], «Мусиш його вилікувати. І од болєзні душевної, і од туги за життєм, яке було в тего чоловіка.» [3, 49], «Кума Мотрунка казала, сама бачила, до сєльсовєта пудходила, коли ж зовсім близько - гах.» [3, 148], «Ну, я так для прімєра, - лукаво сказала Настя.» [3, 148], «Я то теперка твоя фамілія, Соломко?» [3, 159] тощо. Помітно, що дані суржикові елементи у мові волинян - персонажів роману «Соло для Соломії» вживаються, як повноцінні слова їхньої мови, а не лише для того, щоб виражати певні збільшено-згрубілі чи зневажливі відтінки деяких слів.

Мова росіян у творі не є літературною. Вона переважно засмічена словами зі зниженим емоційним забарвленням, брудною лайкою, оскільки застосовується лише у мові російських солдатів. Найяскравішим прикладом мови даної групи є ситуація, коли солдат приходить на подвір'я до Соломії та Павла:

« - Красівая молодуха.

- Пойдьош со мной? Врага-хвашиста біть?

- Я заміжня, - каже Соломійка, в якої терпнуть кінчики пальців на руках.

- Ну і што? Муж, небось, бандьора?

- Що ви-те, пане…

- Панов нєт. Так кто твой муж?

- Хазяїн. Християнин.

- Хазяїн? Кулак? Ізба у вас нєдурствєнная…

- Прості ми люди, па… Товаришу партизан…

- Боішся?

- Нє бойся, я сладкій. Ми, сібірскіє, парні гарячіє.

- Ну лади… Чорт с вамі… Шльопнуть всєгда успєєтся, єслі такім горячім будєш… Да і молодка больно у тєбя прігожая… Жаль ліцо слєзамі портіть… Смотрі, стянут, а то й сама убєжіт… Ха-ха-ха…» [3, 110 ]

Саме для передачі нешанобливого тону використовуються росіянізми, які автор транскрибує українською.

У романі Володимира Лиса наявні різні тематичні групи просторічної лексики, що робить його роман «Соло для Соломії» більш яскравим, насиченим та приближує художню дії до об'єктивної реальності.

Розділ 2. Стилістичне навантаження просторічної лексики в романі В. Лиса «Соло для Соломії»

Використання просторічної лексики в художній літературі обумовлено багатьма аспектами художності та експресії. Функціональна роль просторіччі досить велика: просторіччя несе в собі не тільки ненормативну лексику, воно несе новизну, емоційну забарвленість. Застосування її автором у власному тесті виданні спрощує функцію сприйняття його читачем. Людям потрібно давати, то, що їм близьке і знайоме. Такими принципами і мотивується використання просторічної лексики в романі Володимира Лиса «Соло для Соломії».

В даному романі послуговування такою лексикою найчастіше несе певне експресивно-стилістичне навантаження та використовується як засіб передачі зневажливого ставлення, засудження певних вад людини, а також виконує характеристично-номінативну функцію. Прикладом таких просторіч у тексті є: селюк, вар'ятка, дітисько, мамахен, дерьовня, видра, дівуля, приймак, халамидник, цяця, балаболка тощо. В свою чергу лайливі одиниці містять у собі вказівку на емоційний стан того, хто говорить, - роздратування, гнів, неприязнь тут є яскравими виразниками експресивності. Автор такі вульгаризми застосовує в міру напруження певних подій: при сварках, сутичках, бійках. Наприклад, сука, хвойда (застосовано, коли Павло бив Соломію), анциболот (розмова Тиндирихи і Федька, коли той прийшов додому п'яним), погань (Соломія Василеві говорить про Руфину) тощо. Саме такі лексеми засвідчують ставлення персонажа до іншого персонажа, автора до персонажа. Також допомагають вони сформувати читачеві характеристику і думку про різних персонажів твору, адже читаючи про голову колгоспу Васюту таку характеристику автора: «Впертий, як дурний бик. Бицюра Басюта, що вже не одну тико облапав, а й змусив саму до контори прийти. Пізнього вечора. Або до альтанки коло джерела.», підсвідомо формується негативний образ щодо нього.

Багато місця в списку просторічної лексики роману Володимира Лиса «Соло для Соломії» відводиться словам, що характеризують епоху того часу та відтворюють політичні, соціальні і побутові умови персонажів роману. Цю стильову функцію виконують росіянізми, яких у романі доволі багато. На це є декілька причин. По-перше, дія відбувається на Волині, такі лексеми були і є характерними для цього регіону. По-друге, більша половина дії роману відбувається за часів Радянського Союзу, який запроваджував у мовлення людей нові мовні одиниці і трактувалися вони тут своєрідно - «по-загорєнськи». А по-третє, в романі є персонажі - російські солдати, які користуються не літературним варіантом російської мови, а власне просторіччям із знижено-згрубілим відтінком. Для відтворення тогочасних реалій автор використовує такі просторічні слова: ждати, рождєніє, самольотів, жилаю, тища, колхоз, сєльсовєт, Пітєрбурх тощо.

Також деякі стилістично навантажені слова у тексті застосовуються з метою відобразити малоосвіченість, «темноту» та обмеженість селянського населення. Це деформовані лексеми, здебільшого іншомовного походження, будова яких не відповідає власне українській. Наприклад, сюрприз, ахтанабіля, еакуація, гинформация, хронт, гамериканці тощо. Народ спотворював слова у своєму мовленні, а не відтворити цього явища було б великою помилкою для автора, оскільки саме така лексика ще більше наближує літературну дію до реальної.

Характерні для художнього стилю просторіччя допомогли Володимиру Лису широко відтворити події в романі, що охопили майже ціле століття, долі багатьох людей та й власне цілого народу.

Висновки

Таким чином, з метою стилізації розмовності Володимир Лис у романі «Соло для Соломії» використовував не тільки периферійні пласти лексики - просторічні слова, деформовані з погляду літературної норми, але й лексеми, які за сферою вживання межують з позалітературними елементами - вульгаризми і слова інвективної лексики, а також - невмотивовані росіянізми, слова із зниженою експресивністю. Їх залучення в художні тексти є строго вмотивованим, письменник не зловживав цими засобами, залучаючи їх здебільшого в репліки персонажів з метою мовної характеристики героя або для висвітлення його емоційного стану. Рідше зустрічаються просторіччя в мові автора. Це робиться для того, щоб висвітлити мовну авторську характеристику персонажа чи події.

Мову персонажів характеризують і елементи суржикового мовлення, які свідчать про правдиве відображення живого народного слова, на якому негативно позначилось явище інтерференції української і російської мов. Автор відображуючи тодішні політичні і соціальні умови, просто не міг не застосувати росіянізмів, оскільки саме вони творять частину лексичного запасу волинського регіону, де відбуваються дії роману.

Просторіччя використовуються для індивідуалізації образів і для створення невимушеної розмови. Неможливо правдиво відтворити дійсність за допомогою лише літературної мови чи термінології, адже усі реалії відображаються у мові та лексичних новотворах, тому люди так люблять читати художню літературу, бо вона показує їх самих. Навантажуючи слова певними смисловими значеннями, експресивністю, згрубілістю та різноманітними конотативними відтінками Володимир Лис наближує персонажів до дійсності та читача. Адже у цьому й талант автора - в експресивності тексту, у зображенні основних світових ідей, людських проблем та настроїв.

У даному романі Володимира Лиса просторічні елементи виконують, окрім функції мовної характеристики, ще й експресивно-оцінну функцію. Багато лексем несуть номінативно-експресивне навантаження. Володимир Лис робить це для того, щоб реалістичніше відобразити відносини між людьми, дати власну оцінку і змалювати оцінку персонажа іншому персонажеві.

Загалом просторічна лексика в художніх текстах письменника є естетичним знаком стилізованої народнорозмовної стихії. Вона свідчить про глибинність даного роману, його цілісність і гармонійність. Ввівши у роман просторічну лексику, автор допомагає героям увійти у світ читача, а читачеві опинитися у ритмі подій, що описуються у романі.

Список використаної літератури

1. Ганич Д.І. Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. - К.: Вища шк., 1985. - С. 360.

2. Коваль А.П. Культура української мови. - К.: Наук. думка, 1964. - С. 192.

3. Лис В.С. Соло для Соломії: роман / Володимир Лис; пердм. Т. Прохаська. - Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. - С. 368.

4. Літературознавча енциклопедія/ Автор-укладач Юрій Ковалів.- Т. 2. - К.: Академія, 2007. - С. 346.

5. Мацько Л.І. та ін. Стилістика української мови: Підручник / За ред. Л.І. Мацько. - К.: Вища шк., 2003. - С. 462.

6. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. - К.: Либідь, 1993. - С. 247.

7. Русанівський В.М. Естетика художнього слова // Культура слова. - 1976. - Вип. 11. - С. 5-17.

8. Словник української мови: в 11 томах. -- Том 8, 1977. -- С. 301.

9. Ткаченко Т.В. Елементи просторіччя в мові прози Михайла Стельмаха / Т.В. Ткаченко // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 8. Філологічні науки (мовознавство і літературознавство): Зб. наукових праць. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. - Випуск 1. Книга 1. - C. 96-101.

Размещено на Allbest.ru