Інтеркультурність у романі Генрі Джеймса "Американець"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Дипломна робота: 50 стор., 39 джерел.

Тема роботи: «Інтеркультурна тема в романі «Американець» Г. Джеймса». Об'єкт дослідження: роман Г. Джеймса «Американець».

Предмет дослідження: інтеркультурна тему, виявлену у романі «Американець».

Мета роботи: дослідити функціонування інтеркультурного аспекту у творчості Г. Джеймса на прикладі роману «Американець».

Методологія дослідження: комплексний метод, що синтезує кілька видів аналізу: літературознавчий, стилістичний, контекстологічний, порівняльний. Обраний аспект вивчення і розв'язувані завдання припускають звернення до порівняльно-типологічного та культурно-історичного методів, а також реалізація історико-функціональних методологічних принципів у системному аналізі творів зі зверненням до літературознавчо-стилістичного аналізу.

Одержані висновки та їх новизна: детальне дослідженні англійськості як квінтесенції національної ідентичності та американськості як образу нової людини у творчості Г. Джеймса, дослідження теми інтеркультурності отримала відображення у творчості письменника, а також у виявленні особливостей прояву цього феномена в сучасному мультикультурному контексті.

Результати дослідження можуть бути застосовані у лекційних курсах з історії зарубіжної літератури кінця XIX - початку XX століття, у спецкурсах з історії американської літератури і по творчості Генрі Джеймса, для написання навчальних посібників з курсу зарубіжної літератури, в сферах наукового аналізу літературних творів, у наукових дослідженнях, присвячених розвитку американської та світової літератури XIX-XX століть.

Перелік ключових слів: інтеркультурність, мультикультурний контекст, американський роман, англійськість, американськість

ЗМІСТ

Вступ

1. Формування письменницької особистості Г. Джеймса та відображення життєвої позиції митця у його творчості

1.1 Життєвий шлях Генрі Джеймса

1.2 Загальна характеристика творчості Г. Джеймса

1.3 Естетика різних видів мистецтва у творах Г. Джеймса

2. Інтеркультурна тема в романі «Американець» Г. Джеймса

2.1 «Американськість» та «англійськість» як прояви

національної культурної приналежності у творчості Г. Джеймса

2.2 Інтеркультурна тема в романі Г. Джеймса «Американець»

3. Безпека життєдіяльності людини

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Від часу появи перших письменників Нового Світу почалося взаємопроникнення двох культур: нової - американської та тої, що йде в століття далекої давнини, - європейської. Але, переймаючи все краще європейське, американські письменники, безумовно, формували самобутній образ культури своєї країни.

У міру свого дорослішання американська культура вступала у серйозне протиріччя з європейської, що було потужним стимулом її розвитку. Про це свідчить творчість відомих американських письменників Готорна, Мелвілла, Твена, Вітмена і, безперечно, Генрі Джеймса.

Генрі Джеймс, неперевершений майстер поглибленого психологічного портрета, займає в історії літератури США особливе місце. Він народився в Америці, більшу частину життя провів у Європі, і донині Англія і США сперечаються про те, який з цих країн він належить. Спадщина письменника значна і різноманітне: два десятка романів і повістей, більше сотні оповідань, дев'ять п'єс, двотомна автобіографія, мемуари, шляхові записки, численні критичні та літературознавчі роботи. Недостатньо оцінений за життя, в даний час Джеймс визнаний класиком англо-американської літератури.

Творчість Г. Джеймса вражає складністю і багатогранністю. Але ж кожний великий художник не вирізняється простотою. Проте складність Джеймса особлива, адже вона породжена «незвичайним синтезом американської та європейської культури; синтезом, що обумовив своєрідну і доволі суперечливу творчу індивідуальність» [2, 35].

Учень Бальзака і Тургенєва, Жорж Санд та Дж. Еліот, Джеймс, разом з тим, виявився і їх завзятим критиком. Його творчі зусилля багато в чому сприяли зародженню реалізму в американській літературі, але, як тільки нове мистецтво почало утверджуватися в США, Джеймс розробив оригінальну поетику, яка помітно розмивала підвалини класичного реалізму. Формальний експеримент письменника в усі часи викликав гостру критику, тоді як плідні його новації ставали надбанням новітньої літератури.

У даний час в англомовній критиці утвердилася думка про Генрі Джеймса як про одного з родоначальників сучасної прози. Про це свідчать численні роботи великих англомовних вчених, присвячені дослідженню його творчості: М. Белл, Р.П. Блекмур, Л. Ідел Ф.О. Меттіссен, Е.Дж. Міллер, Ф. Норріс, Дж.Л. Тейлор, Дж. Флетлі, У.Д. Хоуеллс і багато інших.

Критичне осмислення творчості Джеймса в Росії почалося в останні десятиліття XIX століття. Однак ці публікації були досить рідкісними, тому за життя Г. Джеймс був практично невідомий в Росії. У радянському літературознавстві Джеймс залишався «маргінальною фігурою, його твори представлялися надмірно аполітичними, далекими від насущних проблем соціалістичного суспільства» [16, 72]. Першим, досить об'єктивним літературознавчим дослідженням про Джеймса стала стаття А.А. Елістратової «Вільям Дін Гоуеллс і Генрі Джеймс». З кінця 1960-х років ім'я Г. Джеймса неодмінно згадується в загальнотеоретичних та історико-літературних монографіях, а також у численних критичних та вступних статтях.

У російській літературній критиці творчість Генрі Джеймса знайшлa своє відображення в роботах Н.Р. Афанасьєва, О.Ю. Анциферової, в статтях і книгах К.А. Горшкової, І.В. Головачева, Н.О. Душкіної, В.М. Есіпова, А.А. Елістратової, Я.Н. Засурского, А.М. Звєрєва, О.В. Кузнецова, О.Я. Марченко, Т.Л. Морозової, Т.Л. Селітріної, Н.І. Самохвалова, О.В. Соболевої, В.І Солодовник.

Курсова робота присвячена дослідженню теми інтеркультурності у романі Г. Джеймса «Американець». Незгасаючий інтерес до творчості Джеймса в наші дні пов'язаний до певної міри з інтеркультурним, мультинаціональним напрямом у вивченні літератури, зокрема романістичної творчості письменника.

Актуальність дипломної розробки обумовлена практично повною відсутністю літературознавчих досліджень роману «Американець» та залишенням поза розглядом проблеми інтеркультурності в творчості Г. Джеймса.

Мета дипломної роботи полягає у дослідженні функціонування інтеркультурного аспекту у творчості Г. Джеймса на прикладі роману «Американець».

Дана мета визначає постановку наступних завдань: - визначити місце творчості Г. Джеймса в літературі рубежу XIX-XX століть;

- схарактеризувати у загальних рисах творчість Г. Джеймса; - дослідити витоки виникнення у творах письменника аспекту мультикультурності;

- окреслити поняття «американськості» та «англійськості» як головних рис, що характеризують творчість митця;

- вивчити особливості функціонування інтеркультурної теми в романі «Американець».

Об'єктом дослідження є творчість Г. Джеймса, а також біографія письменника.

Предмет представляє інтеркультурну тему, виявлену у романі «Американець».

Методологічною основою дослідження послужили роботи відомих вітчизняних і зарубіжних літературознавців, культурологів, що досліджують життєвий та творчий шлях Г. Джеймса, розглядають поняття інтеркультурності, аналізують взаємодії англійської та американської культур. До таких належать роботи О.Ю. Анциферової, A.М. Звєрєва, Солодовник В.І., Єнікєєвої Л.М., Т.Г. Селітріної, Т.Л. Морозової, Гончаренко О.П. Меркулової М.Г., а також У.Дж.Т. Мітчелла, В. Хопкінса, B.X. Уиннер та М. Каулі та інших.

В якості методу дослідження застосовується комплексний метод, що синтезує кілька видів аналізу: літературознавчий, стилістичний, контекстологічний, порівняльний. Обраний аспект вивчення і розв'язувані завдання припускають звернення до порівняльно-типологічного та культурно-історичного методів. Методами дослідження є також реалізація історико-функціональних методологічних принципів у системному аналізі творів зі зверненням до літературознавчо-стилістичного аналізу.

Наукова новизна роботи полягає в детальному дослідженні англійськості як квінтесенції національної ідентичності та американськості як образу нової людини у творчості Г. Джеймса, в дослідженні теми інтеркультурності, що отримала відображення у творчості письменника, а також у виявленні особливостей прояву цього феномена в сучасному мультикультурному контексті.

Структура роботи: дипломна робота складається зі вступу, 3-х розділів, висновків та списку літератури. І розділ розглядає життєвий та творчий шлях Г. Джеймса, визначає риси, що відрізняють творчість письменника від інших його сучасників. ІІ розділ досліджує наявність теми інтеркультурності на основі функціонування понять «американськість» та «англійськість» у творчості Г. Джеймса на прикладі роману «Американець». ІІІ розділ розглядає один з аспектів безпеки життєдіяльності людини у вияві шуму. Висновки містять узагальнюючі положення дослідження теми дипломної роботи. Список використаної літератури складається з 39 джерел.

Практична значимість роботи полягає в можливості використання її результатів у лекційних курсах з історії зарубіжної літератури кінця XIX - початку XX століття, у спецкурсах з історії американської літератури і по творчості Генрі Джеймса, для написання навчальних посібників з курсу зарубіжної літератури, в сферах наукового аналізу літературних творів, у наукових дослідженнях, присвячених розвитку американської та світової літератури XIX-XX століть.

1. Формування письменницької особистості Г. Джеймса та відображення життєвої позиції митця у його творчості

1.1 Життєвий шлях Генрі Джеймса

Народився майбутній письменник у заможній сім'ї релігійного філософа, лектора та письменника Генрі Джеймса-старшого.

Його батько і мати належали до другого покоління ірландських і шотландських іммігрантів. Дитинство та юнацькі роки Генрі, його трьох братів та сестри проходили в оточенні численної родини, у колоритній національній атмосфері, де панували закони старої батьківщини -- бунтарський, невгамовний дух, піднесена емоційність, релігійний і моральний ригоризм. Пізніше біограф Д. Хоуеллс відзначить, що ірландсько-шотландські корені значною мірою обумовили «яскраву виразність та неупереджений аналіз, так властиві прозі Джеймса з самого початку»[28, 148].

На формування поглядів майбутнього письменника величезний вплив мав батько - Генрі Джеймс-старший. Американець у другому поколінні, він ще в юності перейнявся відразою до оточуючої його атмосфери пристосовництва і, успадкувавши частину батьківського майна, присвятив себе «пошукам істини», як пояснював він тим, хто цікавився родом його занять. Мислитель, педагог, людина з незвичайним громадським темпераментом, він не був провідною фігурою в духовному житті свого покоління, але досить видною, щоб здобути визнання багатьох чудових людей цього часу. Називаючи себе «сведенборгіанцем», Генрі Джеймс-старший, дуже вільно тлумачачи шведського теософа, приймав тільки моральну сторону його вчення і з великим співчуттям ставився до соціальної критики Фур'є. Слідом за Сведенборгом, він вважав, що людині спочатку в рівній мірі притаманне і добро і зло, але що в його волі зробити між ними вибір. Слідом за Фур'є він негативно ставився до існуючої «торгашеської цивілізації», бачачи її головний порок в тому, що вона заснована на насильстві над людиною і своєю «необмеженої конкуренцією» сприяє розвитку дурних сторін його натури. У своє несхвалення існуючих тенденцій соціального і морального розвитку Америки він був близький Емерсону, Торо і іншим трансценденталістам, з якими підтримував дружні стосунки протягом життя.

Також батько майбутнього письменника Генрі Джеймс-старший мав репутацію «вільного» філософа, товаришував з філософом Карлейлем, соціалістом-утопістом Дж. Риплі, письменником Вашінгтоном Ірвінгом, з Емерсоном - лідером американських трансцеденталістів, які рішуче заперечували утилітаризм і практицизм «доларової Америки», відстоювали соціальну рівність людей, потребу духовного і морального самоудосконалення, іншими видатними діячами культури США. Старший брат письменника - Вільям Джеймс (1842--1910) - став значним філософом, одним із батьків прагматизму, та вченим-психологом.

Місце «поета» у великому сімействі Джеймсів по праву зайняв Генрі-молодший. Освіта його почалася з читання книг Н. Готорна, англійських романів. Батько турбувався про належну оосвіту своїх дітей, тому1855 року Джеймси відправилися в Європу для навчання своїх дітей у Лондоні, Парижі, Женеві, Бонні.

Юний Джеймс знайомиться із звичаями, культурою різних народів. У Лондоні йому на кожному кроці бачилися сцени з романів Теккерея і Діккенса, він охоче відвідує театр, художні галереї. У Франції відомі вчителі викладають йому французьку літературу та мистецтво; разом з братом він відвідує інститут Фрезандьє, де на той час навчання провадилося за методом Фур'є. В Женеві Джеймс штудіює Лессінга і Шіллера, захоплюється творами Теккерея, Дж. Еліот, Діккенса, Ч. Ріда, Троллопа тощо. Повернувшись 1860 року до Америки, він зачитується французькою літературою, особливо Бальзаком. Знайомство з таким багатством літератур спонукало юнака до творчості. Він перекладає англійською мовою «Лорензачіо» Мюссе, «Венеру Ільську» Меріме і відправляє їх в нью-йоркські журнали. Але редактори зігнорували початкуючого письменника.

Батько хотів, щоб діти стали «громадянами світу», увібрали в себе духовні надбання різних народів, вивчали іноземні мови та знайомилися з чужоземними звичаями та системами освіти. Тому Джеймс навчався в юридичній школі при Гарвардському університеті (1862--1863).

З початком Громадянської війни (1861--1865) у молодого Г. Джеймса чітко виявляється громадянська позиція. Він, як й уся родина, повністю підтримує політику Лінкольна, однак взяти участь у бойових діях, попри все своє бажання, не міг, адже ще в дитинстві травмував спину. У післявоєнні роки він важко переживає смерть Н. Готорна, який був Для Генрі «зразком американського письменника», загибель Лінкольна. Але переїхавши до Бостона, де на той час відбувалося «культурне пробудження» Америки, прилучається до літературних кіл, проймається їхніми турботами, знову відчуває потяг до творчої роботи.

У 60-х pp. почав займатися літературною працею, у 1864 р. опублікував своє перше оповідання «Трагічна помилка» («A Tragedy of Error») і згодом став професіоналом. У ранніх творах відчутний вплив Ч. Діккенса, Н. Готорна, В. Ірвінга, але швидко вийшов на самостійну дорогу.

Уже в перших книгах Джеймса намітилися три домінуючі теми: тема зіткнення європейської та американської культурних традицій, конкретніше, поведінка американця, котрий опинився у Старому Світі; тема художника, творця, який конфліктує зі своїм оточенням, переживає внутрішні колізії, пов'язані з його творчою працею; тема «пілігрима», який шукає пристановиська, рідного дому: результатом його першої подорожі в Європу стала збірка оповідань «Полум'яний паломник» («A Passionate Pilgrim», 1869).

У цей час він мешкав у Кембриджі в штаті Массачусетс, але з 1866 р. більшу частину часу проводив за кордоном - в Англії, Франції, Італії; з 1876 р. Постійно мешкав у Лондоні, інколи подорожуючи на батьківщину.

Взимку 1875-1876 рр. він познайомився в Парижі з Тургенєвим, Флобером і деякими іншими письменниками. Джеймс багато подорожував, довго жив в Італії, добре знав і любив італійську культуру і мистецтво, і дія багатьох його творів відбувається в Римі, Флоренції, Венеції.

Інтелектуал, що обертався у літературно-художньому середовищі і майже не стикався з «грубою» реальністю, Джеймс, позбавлений матеріальних турбот, вважав обтяжливим практицизм своїх співвітчизників, їхнє захоплення бізнесом і мистецьку «глухоту». Врешті-решт, це привело Джеймса до добровільної «експатріації», відриву від національних коренів, у чому він інколи вбачав і негативні моменти, здебільшого пояснюваних самотністю, яка особливо гостро відчувалася на закаті життя письменника.

Г. Джеймс належав до того типу художника, стороннього спостерігача, котрий уникає політичних пристрастей. Перебування в Європі дало йому можливість прилучитися до новітніх художніх віянь і особисто познайомитися з багатьма видатними майстрами словесного мистецтва.

За цей час письменник опублікував десять романів, понад десяток повістей, більше сотні новел, дев'ять п'єс (постановки котрих виявилися, проте, невдалими), значну кількість критичних статей, есе, подорожніх нарисів, рецензій, а також мемуари. Джеймс залишив обширну епістолярну спадщину, що міститься в трьох томах, 1974-1980, «Записники» («Notebooks», опубліковані у 1948 p.).

Тонкий психолог, Джеймс вирізнявся загостреною увагою до проблем совісті, обов'язку, моральності, невинності та гріховності, егоїзму й альтруїзму, які по-різному варіювалися в його книгах.

У 1890-95 рр. Джеймс пережив гостру творчу кризу. Відчуваючи, що час реалістичного роману невблаганно йде, він вирішив випробувати свої сили в якості драматурга. Постановка сценічної версії «Американця» була прийнята холодно, але ввічливо, проте всі спроби постановки його нових п'єс обернулися повним провалом. Пригнічений, але не збентежений таким прийомом, Джеймс протягом кількох років намагався прищепити своїй прозі нову оповідну техніку, яку освоїв при написанні п'єс.

З роками він «відірвався від батьківщини, проте повністю вкоренитися в Європі теж не зміг, був самотній, відчував «безпідставність» своєї творчості. Самотність письменника знайшло відображення в трактуванні ним теми художник і суспільство, яка проходить через усю його творчість» [3, 63]. Інший основною темою Джеймса є протиставлення американської та європейської культур. Описуючи вузьку середу, яку він добре знав, Джеймс залишався стороннім спостерігачем і навіть пишався своїм об'єктивізму, проте в його творах «підспудно виявляються соціальні мотиви - тема влади грошей та їх впливу на долю людини, неможливості особистого щастя, руйнування ідеалів» [10, 51]. Його романам властива драматична напруженість, в їх основі - нерозв'язaний конфлікт і, як наслідок, трагічна розв'язка твору.

З грудня 1876 Джеймс постійно жив в Англії і в кінці життя, в 1915 р., прийняв британське підданство. Переїзд до Європи був поворотним пунктом, які вирішили долю художника. Багато років по тому в «Сценах американського життя» (1907) він писав, що «прагнення американців робити багато грошей призводить до втрати людиною інтересу до всього іншого, якщо ж у людини зберігаються інші інтереси, то врешті-решт він відкриває ту істину, що Америка для нього невідповідне місце» [10, 64]. Паломництво Джеймса до Європи у пошуках культурних і духовних цінностей перетворилося на добровільне вигнання.

Для запису своїх текстів старіючий Джеймс все частіше вдається до послуг стенографістки. Одночасно розмірковує над шляхами розвитку сучасного роману (книга «Майстерність роману»). У 1905 і 1909 рр. він видав два томика подорожніх нотаток, присвячених Англії та Італії, відповідно. У 1904-05 рр. в останній раз відвідав США, з тривогою зазначивши розквіт ідеології споживацтва та загальний культ матеріального успіху. Останні роки провів у старовинному особняку в графстві Сассекс, займаючись підготовкою повного зібрання творів.

Останні роки життя Джеймса були потьмарені смертями багатьох близьких людей, перш за все брата Вільяма (1910). Після вступу Англії у війну він взяв британське підданство (1915); проте заповідав, щоб його прах після кремації поховали в Америці. Так він підкреслив свій зв'язок з національним корінням.

У 40--50-х pp. XX ст. почалося «відродження Джеймса», він став винятково популярним, причому, перш за все у критиків, які знайшли у його спадщині надзвичайно вдячний матеріал для досліджень. Література про його творчість, «джеймсіана», воістину безмежна й поповнюється все новими працями.

1.2 Загальна характеристика творчості Г. Джеймса

Генрі Джеймс - визнаний майстер психологічної прози. Він залишається однією з найбільш складних і суперечливих фігур в американській літературі кордону XIX-XX ст. Творча спадщина Генрі Джеймса дуже широка і різноманітна за своєю жанровою приналежностю: двадцять романів, кілька томів автобіографічної та мемуарної прози, шляхові записки, численні критичні нариси і статті, ряд п'єс.

Письменник-реаліст, Джеймс вніс значний внесок у розробку теорії психологічного роману, який робив можливим відобразити життя людського духу, внутрішній світ особистості. Його статті на літературні теми ввійшли у книги «Французькі поети та романісти» («French Poets and Novelists», 1878), «Готорн» («Hawthorn», 1879), а також програмні збірки «Мистецтво прози» («The Art of Fiction», 1855), «Майбутнє роману» («The Future of the Novel», 1899), «Новий роман» («The New Novel», 1914).

Реалізм в Америці, так само як і в країнах Європи, виростав, не так перекреслюючи досвід письменників-романтиків, скільки вбираючи його в себе і перетворюючи. Змінювався вихідний матеріал, об'єктом зображення ставав повсякденний побут простих людей, але художнє осмислення життєвих буднів йшло, як правило, за усталеними канонами, висхідним до романтичної школі. А головне, «американський реалізм зберіг основну традицію американської романтичної школи - висловлювати своє судження про світ в етичних категоріях. У цій своїй етичної спрямованості ранні американські реалісти йшли по стопах представників трансценденталізму - Емерсона та Торо, що повставали проти буржуазних інститутів і відносин в ім'я морального ідеалу, в ім'я збереження людиною високих духовних цінностей» [21, 35].

Прагнучи акумулювати художні досягнення Старого Світу, Джеймс був одним із найбільш «європеїзованих» американських письменників, хоча, звичайно, образи Америки та його співвітчизників відіграли значну роль у його творчості; в цьому аспекті він становив певний контраст у порівнянні зі своїм великим побратимом по перу Марком Твеном, глибоко національним за своїм світовідчуттям і стилістикою.

Відірваність від батьківщини і самотність на чужині закономірно призводять до того, що в творах, написаних Генрі Джеймсом, абсолютно явно простежується мотив самотності, вигнанництва, адже, незважаючи на те, що молодий Джеймс, так прагнув по-справжньому долучитися до європейської цивілізації, оголошує Америку країною, де панує один лише капітал, він так і не став своїм, рідним і в Англії.

Як вже було зазначено вище, вирізняє цього митця насамперед якийсь особливо витончений, філософський психологізм. Художній світ Джеймса, наче «велика імпресіоністична картина, виграє яскравою мозаїкою різнокольорових штрихів, відтінків, мазків, дрібних цяток і точок. Головним, всеосяжним у цьому всесвіті є конфлікт високої духовності, людяності та ницої, підступної буденщини» [3, 31]. Ці начала «розливаються» в невичерпно розгалужених характерах персонажів, що приваблюють своєю внутрішньою напругою, драматизмом, безмежним розмаїттям буття. Письменник відмовився від «бальзаківського всезнання» світу та людей і почав писати індивіда, що лише частково, суб'єктивно може пізнати себе й Всесвіт. Сама ж людина, за Джеймсом, далеко не вимірюється певними соціальними обставинами, в ній відбивається і виявляється хода національної історії, етнічна самобутність і подих сьогодення, та є в ній ще багато чого «свого», індивідуально-особливого, малодоступного, непередбаченого.

Проблема автора, оповідача, кажучи ширше, загалом проблема нарації, стала центральною в творчій діяльності Генрі Джеймса. Відмова від безпосереднього вираження авторської позиції проявився в її заміні оцінкою, точкою зору одного з персонажів. Поняття «точка зору» було сформульовано самим Джеймсом в його літературно-критичних роботах. Під цим терміном він розумів «певний спосіб драматизації описуваного, користуючись яким можна було б не описувати, а показувати психологічні стани людей» [9, 74]. Таким чином, «точка зору» стає тут більш багатофункціональним прийомом. За допомогою цього прийому відбивається не тільки наявність посередника між автором і літературної дійсністю, але також і уявлення самого автора про те, як пізнати і художньо відтворити реальність.

Відмова від прямого вираження авторської позиції в поєднанні з чітким морально-етичним ідеалом по-особливому відбивається на побудові образів героїв і робить твори цього письменника в цілому дуже глибокими, неоднозначними, відкритими для нових інтерпретацій.

В основі творів Джеймса лежать життєві спостереження, причому акцент він робить не так на зовнішніх сюжетних колізіях, а на внутрішньому світі героїв. Аналізуючи тайники людських характерів, він показує складні життєві ситуації «зсередини», через вчинки героїв, без авторських коментарів. Така манера розкриття матеріалу передбачила стиль, широко поширений в літературі XX в.

«Європейський» період творчості Джеймса відкривається романом «Родерік Хадсон» («Roderick Hudson», 1876), в центрі якого молодий обдарований американський скульптор, котрий від'їжджає на кошти спонсора у Рим, в Італію, країну мистецтва, де плідно працює, зблизившись із групою захоплених мистецтвом юнаків. У романі змальована трагедія талановитої людини: не знайшовши місця для себе ні в затхлій американської провінції, ні в Європі, він кінчає життя самогубством.

Услід за цим романом з'явилися інші, в яких закріпились улюблені герої та ситуації Джеймса: «Американець» («The American», 1877), «Вашингтонська площа» («Wachington Square», 1881), «Жіночий портрет» («The Portrait of a Lady», 1881), «Бостонці» («The Bostonians», 1886), а також «Принцеса Казамассіма» («The Princess of Casa-massima», 1886). В останньому він вперше відгукнувся на актуальні соціально-політичні проблеми, змалювавши діяльність революціонерів-підпільників анархістського штибу в Лондоні. Написав він і ряд своїх відомих повістей, досягши особливої майстерності в цьому жанрі: «Брехун» («The Liar», 1889), «Учень» (1892), «Бруксміт» («Bvooksmith», 1892), «Килимовий візерунок» («The Figure in the Carpet», 1896), «Поворот гвинта» («The Turn of Screw», 1898) та ін.

З 1875-76 р. письменник влаштувався в Парижі, де був написаний роман «Американець» (1877), в якому показано зіткнення американця з європейською цивілізацією. Це історія про нехитрого і прямолінійного американського мільйонера, який намагається увійти в сім'ю зарозумілих і підступних французьких аристократів.

Майстерність Джеймса проявилося у створенні жіночих характерів. Ім'я Дезі Міллер з однойменної повісті (1878) стало на якийсь час навіть прозивним в США.

Серед них особливо визначною є «хрестоматійна» повість «Дейзі Міллер» («Daisy Miller», 1879). Головна героїня твору Дейзі Міллер має самобутній характер; безневинність поєднується у ній зі жвавістю та розкутістю поведінки. Безпосередня Дейзі не приймає манірних правил «доброго тону». Найвиразнішим виявився в повісті образ головної героїні, яка була вельми несхожа на «ідеальну американку», культивовану «традицією добропристойності» [17, 84]. Дейзі Міллер, котра протистоїть лицемірним умовностям, на думку критиків, є одним із найцікавіших жіночих образів американської літератури. Її природність і чистота протиставлені снобізму і манірності американських буржуа. Сама того не підозрюючи, вона кидає їм виклик, і її загибель є символічною.

Шедевром Джеймса є роман «Жіночий портрет» (1881). Молода американка Айсобел Арчер - героїня роману - натура глибока і довірлива, набуває життєвого досвіду ціною краху заповітних ідеалів і надій. Особиста незалежність і свобода вибору свого шляху виявляються трагічно ілюзорними.

Гроші, які стоять на шляху до щастя, - тема роману «Вашингтонська площа» (1880). Це твір, побудований цілком на американському матеріалі, малює буржуазне середовище середини XIX в. Наречений багатої спадкоємиці відмовляється від неї, як тільки розуміє, що батько не залишить їй грошей, якщо вона вийде заміж проти його волі.

Другий роман на американську тематику - «Бостонці» (1882), що відбив зміни, які відбулися в країні після Громадянської війни. Це гострий соціально-політичний роман, в центрі якого зіткнення розореного війною жителя півдня - плантатора Безіла Ренсома з групою бостонців, поборників соціальних реформ.

Суть роману «Трагічна муза» (1890) Джеймс визначив як конфлікт між мистецтвом і світлом. Характер артистки Міріам Рут, один з найбільш цілісних в його творах, показаний в процесі становлення. Вона домагається успіху завдяки титанічній праці, і театральна кар'єра витісняє з її життя все.

Тема трагічного протиріччя між художником і суспільством, самотності художника, неможливості бути зрозумілим розкрита також у ряді оповідань.

Джеймс з самого початку виявляє величезний інтерес до жанрів малої форми і, що особливо важливо, цей інтерес не слабшав з плином часу. Із сорока шести років творчої діяльності письменника тільки вісім пройшло без опублікування якого-або розповіді або повісті. Сам Генрі Джеймс ніколи не розглядав свої розповіді та повісті як щось допоміжне: «Мені здається, написати серію хороших оповідань - завдання цілком достатня для одного життя» [13, 83].

Цікавою є повість «Листи Асперна» («The Aspern Papers», 1888), герой якої, американський видавець, вирушає у Венецію в пошуках листів Джефрі Асперна, знаменитого романтичного поета початку століття, у котрому прозоро проглядаються риси Дж.Н.Ґ. Байрона. Ці листи він писав до своєї коханої, яка приховувалася під іменем Джуліани. Несподівано виявляється, що адресат листів -- колишнє кохання знаменитого поета, жива: це міс Бордеро, дуже стара жінка, яка живе у злиднях зі своєю племінницею Тіною. Видавець завойовує довір'я Тіни, вступає з нею у дружні стосунки, інтерв'ює стару міс Бордеро. Незабаром, проте, міс Бордеро помирає. Тіна, самотня незаміжня жінка, небайдужа до американця, сподівається на взаємність. Вона ладна віддати йому листи Асперна лише в тому випадку, якщо вони стануть родичами, тобто він з нею одружиться. Наляканий такою перспективою, видавець покидає Тіну. Під час наступного візиту він дізнається, що Тіна знищила безцінні листи.

З кінця 90-х років з виходом роману Джеймса «Пойнтонська здобич» («The Spoils of Poynton», 1897) намічається перехід до нового творчого етапу в житті письменника, який тривав приблизно два десятиліття. Критики називають його періодом «пізньої манери» Джеймса. У цей час були опубліковані його романи «Крила голубки» («The Wings of the Dove», 1902), «Посли» («The Ambassadors», 1903), «Золота чаша» («The Golden Bowl», 1904), ряд повістей, значна кількість критичних статей, в тому числі передмова, яку він написав до свого другого прижиттєвого видання творів (1907-1909).

У великих романах XX століття - «Крила голубки» (1902); «Посли» (1903); «Золота чаша» (1904) - Джеймс зводить число персонажів до мінімуму і ставить їх в психологічно напружені ситуації, справжня драматичність яких розкривається по ходу розповіді. Його проза насичується складними граматичними конструкціями, культурними алюзіями і символічними образами, стає все більш суб'єктивною і важкою для розуміння, віщуючи естетику модернізму.

Письменник свідомо відмовився від політичних проблем, не брав участі в суспільному житті. Романи Джеймса останніх років сприймалися сучасниками як обмежені і старомодні, хоча вони відзначені властивим саме XX в. глибоким психологічним аналізом характерів, концентрацією художнього інтересу на розкритті людських якостей, одвічних проблем життя. Джеймс наполегливо працював до самого кінця. Посмертно були опубліковані незавершені романи «Вежа зі слонової кістки» (1917) і «Почуття минулого» (1918).

Для творів Г. Джеймса цього періоду характерні ускладнена форма, стильові експерименти, символіка й алегорії, посилена зацікавленість найтоншими порухами людської душі. Часто предметом уваги Джеймса стає не життя героїв чи середовище, а їхнє відображення в індивідуальній свідомості, сприйнятті. Щоправда, іноді «пошуки нових форм і засобів вираження ставали в пізнього Д. самоціллю при досить вузькому, обмеженому змістовому наповненні, що надавало його книгам серпанку елітарності» [23, 74]. Несправедливою, однак, є думка деяких критиків, наприклад, відомого дослідника-американіста І. Кашкіна, про те, що Джеймс був «письменником для письменників». Але безумовно, що для сучасників він був майстром, «метром», що знався на всіх таємницях свого мистецтва. Його «піонерські» пошуки в царині психологічного роману вплинули на художній розвиток літератури XX ст., на літературну техніку багатьох письменників, схильних до експериментування, таких, як Дж. Джойс, В. Фолкнер, В. Вулф, Г. Стайн, Е. Хемінгвей та ін.

Г. Джеймс був видатним літературним критиком, котрий високо підняв престиж цієї професії, що тільки починала розвиватися. Він вважав, що критик є «справжнім помічником художника, факелоносцем, тлумачем, братом» [15, 85]. Як критик, Джеймс неперевершений в аналізі письменницької майстерності; трохи слабшим він був там, де йшлося про інтерпретацію соціальних аспектів літератури.

Сучасні західні літературознавці все частіше намагаються вписати творчість Джеймса в політичний і загальнокультурний контекст рубежу століть. Наприклад, американський дослідник Кендалл Джонсон у книзі «Генрі Джеймс і візуальність» пропонує інтерпретацію творчості Джеймса на «міждисциплінарній основі, залучаючи дані сучасної антропології, соціології та історії мистецтва» [30, 128]. Автор стверджує, що Генрі Джеймс апелював до візуального мислення своїх читачів з тим, щоб «заново осмислити кордони американського самосвідомості» [30, 128]. І це певною мірою письменникові вдалося.

Генрі Джеймс належить до числа тих художників, у творчості яких з часом відкриваються все нові горизонти. Широта ерудиції та літературного кругозору письменника дозволяє розглядати проблему традиції і контексту в його творчості під самими різними кутами зору, шукати і знаходить в його творах перекличку з культурними явищами самих різних епох - від античності до постмодернізму. Відмова від прямого вираження авторської позиції в поєднанні з чіткістю морально-етичних ідеалу, що кидає особливе світло на світ джеймсовських героїв, роблять його твори глибокими, неоднозначними, відкритими для нових і нових інтерпретацій.

1.3 Естетика різних видів мистецтва у творах Г. Джеймса

Як художник слова, Джеймс наполегливо вдосконалював стиль і форму своїх творів, одним із перших серед американських письменників почав прискіпливо аналізувати й узагальнювати саме творчий процес, виявляти його закономірності, торкаючись цього не лише в критичних працях, а й у художніх творах, де не випадково діють письменники, художники, люди мистецтва. Він намагався відобразити «вічні» естетичні цінності, які віднаходив у психології людей, їхньому внутрішньому житті, морально-етичних колізіях.

У художній прозі глибокий інтерес письменника до візуальних мистецтв знайшов відображення у використанні різноманітних тропів, що апелюють до живопису, архітектури. Одним з улюблених живописних прийомів Джеймса є приміщення персонажів у своєрідну «раму». Під обрамленням розуміють «відтворення пейзажу або людини таким чином, що зображуване сприймається читачем як ожила картина, що відсилає до реально існуючого або можливому артефакту» [11, 62].

Саме неминущим інтересом письменника до багатьох видів мистецтва (драми, живопису, архітектури) американський дослідник Роберт Гейл в своїй монографії «Схоплений образ» пояснює наявність у прозі Джеймса величезної кількості метафор і образних порівнянь, пов'язаних з театром, живописом архітектурою [36,101-102 ]. За підрахунками Р. Гейла, Джеймс згадує близько тридцяти чотирьох художників, від Чімабує до Сарджента. Провідне місце за частотою згадувань займають італійські художники (Тіціан, Веронезе), часто згадуються англійська і французька школи, а також фламандські живописці. При зображенні зовнішності героїв письменник, як правило, не дає розлогого опису, а просто відсилає до стилю відомого йому художника; якщо ж йому необхідно вдаватися в деталі, то він використовує алюзію на конкретну картину, причому в своїх «відсиланнях» майстер слова перевагу віддає творам представників італійського Ренесансу. Р. Гейл проникливо зазначає, що, за невеликим винятком, «герої, в портретах яких підкреслено схожість з персонажами знаменитих полотен, як правило, пасивні на тлі більш активних та динамічних героїв» [36,93].

У написаній пізніше монографії В. Хопкінс зазначає, що твір мистецтва може служити сюжетно-композиційним центром повістей і романів («живих картин») Джеймса, і як приклади наводить «Останню вечерю» Леонардо да Вінчі в «Попутниках» (Traveling Companions, 1870), « Непорочне зачаття » Бартоломе Естебана Мурільо в «Американцях» (The American, 1876) і ряд інших ілюстрацій з творів Джеймса [35, 298].

У своїх статтях Генрі Джеймс бере на себе просвітницьку функцію художнього критика, знайомлячи співвітчизників з роботами визнаних майстрів Європи. За твердженням Т.Л. Селітріної, Джеймс був чи не «єдиним американцем, хто не тільки захоплювався, але висловлював критичні судження про європейського живопису» [27, 78].

Одним з перших спеціальних досліджень взаємопересічення прози Г. Джеймса і візуальних мистецтв є монографія Е. Д. Боудена, в якій аналізується роль візуальних мистецтв у роботах Джеймса - газетного оглядача, мандрівника і професійного критика [31, 243 ]. Автор опрацьовує матеріали листування та художню прозу письменника, висвітлює особисті пристрасті Джеймса в живопису, а також роз'яснює його естетичні принципи.

При цьому творча спадщина Г. Джеймса умовно поділяється на три групи творів за тематикою, часом написання і стилю. Візуальні мистецтва, на думку вченого, по-різному заломлюється в різні періоди творчості письменника. У ранній творчості Джеймс прагнув до змалюванню контрастів у своїх творах, і цьому сприяли у великій мірі мальовничі алюзії: європейська свідомість невіддільне від культурної традиції, історії мистецтва, в той час як Америка відчуває нестачу культурних традицій внаслідок короткого історичного досвіду. До другої групи належать твори, написані в період, коли інтерес Джеймса переміщається переважно в морально-етичну площину. У цей час у своїй творчості він знову звертається до візуальних мистецтв. Тепер вони знаходять нові функції у творах Джеймса: цінність мистецтва полягає в його відношенні до людського життя, тому моральні якості героя прояснюються через його ставлення до мистецтва. У третій групі творів (пізні романи) Джеймс вдається до метонімічного зв'язку між свідомістю своїх героїв і семіотичної (знакової, символічної) стороні творів мистецтва.

Іншими словами, рефлексія Джеймса про мистецтво, апелювання до попереднього культурного досвіду читача і вміння створювати нові образи ускладнюються і удосконалюються в міру його творчої еволюції.

Джеймс, за спостереженнями Т.Л. Селітріної, пред'являє до письменника, який займається мистецтвознавчої критикою, такі вимоги: «відвертість і незалежність; вільне володіння термінологією; а також тонкий смак, здоровий глузд, толерантність щодо різних думок і теорій, ясність і точність у використанні естетичних категорій» [27, 79].

У підсумку Т.Л. Селітріна приходить до висновку, що «ставлення Джеймса до художніх явищ різко контрастує з манерою багатьох істориків мистецтв, що йдуть на поводу у емоцій або перевантажують свій аналіз історичними фактами» [27, 81]. Саме завдяки аргументованості та об'єктивності суджень Джеймса, його статті про живопис досі зберігають актуальність.

інтеркультурний джеймс американськість англійськість

2. Інтеркультурна тема в романі «Американець» Г.Джеймса

2.1 «Американськість» та «англійськість» як прояви національної культурної приналежності у творчості Г. Джеймса

Однією з перших проблема національного була сформульована у зв'язку з питаннями національної ідентичності. Ці питання були поставлені відносно англійської культури, яка відрізняється високим рівнем національної рефлексії. Внаслідок цього оформилося поняття « англійськість», що описує особливості національного характеру і способу життя англійців. В даний час практично ніхто не заявляє про перевагу представників цієї нації над іншими і про «особливе» становищі її мови, але проблема англійськості не втрачає своєї актуальності донині і є предметом вивчення багатьох гуманітарних наук. З точки зору соціології англійськість розглядається як сукупність особливостей національного поведінки, характеру і способу мислення.

Англійськість - багатоаспектне поняття, яке включає в себе англійська національний характер, спосіб життя, менталітет, історію і культурний розвиток нації. Сукупність рис англійського національного характеру варіюється, але при цьому існують і всіма визнані риси: скритність, поняття «чесна гра», особливе ставлення до будинку, консерватизм, національна традиція, індивідуалізм і т.д.

В основі опозиції англійськість/британськість лежать уявлення митців про те, що Англія і Британія - дві різні країни, два різних світогляду і різні способи існування нації.

На думку Дж. Фаулза, саме в період з ХVIII ст. починається формування англійського національного характеру. У зв'язку з цим розглядаються витоки походження основних рис, властивих англійцям. Причиною появи всіх базових якостей, приписуваних представникам цієї нації, письменник вважає особливе ставлення до приватної власності. Так, покарання за пограбування було більш жорстоким, ніж за заподіяння тілесних ушкоджень. Крім того, тоді ж затверджується наявність станової специфіки у формуванні і прояві тих чи інших рис. Наприклад, стриманість, скритність, проходження правилам спочатку були притаманні представникам вищого стану. Автор мотивує цю рису бажанням аристократії протиставити себе людям більш низького соціального стану. На противагу цьому пуританізм, прагнення до справедливості характеризували представників нижчого стану.

У світовій літературі існують два діаметрально протилежних підходи до оцінки і розуміння американської культури. Перший підхід - негативний і критичний, пов'язаний з уявленням про те, що Америка - це «культурна пустеля», яка постійно відстає у своєму культурному розвитку від Європи. Свого часу цю точку зору висловив німецький філософ Г.В.Ф. Гегель. У своїй «Історії філософії» він писав, що Америка - країна без минулого, їй належить тільки майбутнє. У зв'язку з ці він пропонував «виключити її з тих країн, які були ареною всесвітньої історії». Відповідно до іншої концепції, яка домінує в сучасних американських історичних дослідженнях, США є найбільш передовою державою в світі не тільки в економічному, а й культурному відношенні. Вона випереджає Європу за кількістю художніх колекцій, музеїв, по приголомшуючою зміні художніх стилів і новаторських відкриттів, які потім стають модними в Європі.

У сучасних Сполучених Штатах американська культура є предметом пильного вивчення історичної науки. Істотний внесок у вивчення американської цивілізації внесли роботи Генрі і Брукса Адамса, Фредеріка Тернера, Генрі Коммаджера, Джорджа Бенкрофта, Аллена Невису, Деніеля Бурстіна та ін. Цим ученим належать численні огляди культурної історії США, ними були висунуті «гіпотеза фронтира», згідно з якою внутрішнім стимулом американської цивілізації було рух на Захід, освоєння земель за рахунок розширення американських кордонів, ідея «божественного приречення», концепція «американського Адама», першої людини на американському континенті, нарешті, ідея «американської мрії», як символу американських можливостей і реалізації національних надій і т.д. Всі ці ідеї продовжують жити в американській історичній науці, і більше того, у свідомості і повсякденній культурі сучасних американців.

Виникнення американської культури було пов'язано з важким і тривалим періодом освоєння нового континенту. В умовах боротьби з дикою природою і створення нової цивілізації на необжитих просторах першим поселенцям залишалося мало часу і енергії для розвитку культури. Але, тим не менш, ця культура інтенсивно розвивалася і створювала можливості для розвитку освіти, мистецтва і літератури.

Труднощі вивчення американської культури полягає в тому, що вона, як показує більшість дослідників, все ще знаходиться в процесі формування, і остаточно ще не встановилася. До того ж, ця культура складалася з елементів культур інших націй, що населяють Америку, і тому являє собою складний синтез різноманітних соціальних і культурних процесів, того перетворення різних в єдину американську націю.

Американський характер почав складатися ще в часи колонізації та заселення Америки. Створювався він з того духовного та ідейного матеріалу, який був привезений з Європи. Тому, в основі своїй він мав чисто європейське походження. Але результат був зовсім відмінний від того, що було в Європі.

Культура, яка створювалася на новому континенті, не мала міцних традицій, як це було, наприклад, в Англії. Вона розвивалася з найбільших елементів, до неї входили як передові соціальні ідеї, почерпнуті з ідеології французького Просвітництва, так і біблійні образи, мораль і релігія пуритан та інших релігійних громад. Все це у великій мірі сприяло виникненню соціальної міфології. Навіть самі передові революційні ідеї набували релігійно-міфологічне забарвлення. «Американський характер, - пише історик Е. Елберт, - це оптимізм, впевненість у майбутньому, віра в прогрес, висока оцінка успіху трактуємого як процвітання, яке може бути розвинене моральної ініціативою, висока мораль, так чи інакше пов'язана з пуританської етикою, а саме з орієнтацією на борг, серйозність, впевненість, практичність, релігійну віру, патріотизм».

У період колонізації американська культура носила роз'єднаний характер і ще не знайшла спільні національні риси. У ній були сильні англійські традиції, хоча вже і в той час англійці з явним роздратуванням писали про вдачі і культурі американців. Становлення американського характеру, як і виникнення американської нації, припадає на період між Американської революцією та громадянською війною. Саме тоді відділення колонії і поселення в боротьбі за незалежність від англійської корони консолідувалися в єдину державу і створили великі історичні документи - Декларацію Незалежності і Конституцію США. Це час був часом виникнення американського національного мистецтва, яке прагнуло в численних портретах відтворити обличчя нації. З цього часу колоніст-пуританин почав поступово трансформуватися в янкі, і американці стали все більше виступати в якості єдиної нації, що володіє оригінальною, відмінним від англійської, мовою, своєрідним психологічним складом, етнічної спільністю не кажучи вже про манери поведінки, що відрізняють американців від європейців.

При вивченні історії американської культури і літератури не можна не звернути увагу на те, що подібний нерівномірний розвиток капіталізму наклав характерний відбиток на ідеологічне життя США, зокрема зумовило відносну відсталість, «незрілість» соціальної думки і соціальної свідомості американського суспільства. Грала свою роль і провінційна відособленість США від європейських культурних центрів. Соціальна ж свідомість в країні перебувала в значній мірі у владі віджилих ілюзій і забобонів.

Розчарування результатами післяреволюційного розвитку країни веде письменників Америки до пошуку романтичного ідеалу, що протистоїть антигуманній дійсності.

Американські романтики - творці національної літератури США. Це, насамперед, відрізняє їх від європейських побратимів. У той час як в Європі почала XIX ст. національні літератури закріпили за собою якості, що складалися протягом майже цілого тисячоліття і стали їх специфічними національними рисами, американська література, так само як і нація, ще тільки визначалися. І в Новому Світі не тільки на початку XIX ст., але й пізніше, через кілька десятиліть. На книжковому ринку панували головним чином твори англійських письменників та література, перекладена з інших європейських мов. Американська книга важко пробивала собі дорогу до вітчизняному читачеві. У той час в Нью-Йорку вже існували літературні клуби, але в смаках панувала англійська література і орієнтація на європейську культуру: американське в буржуазній середовищі вважалося «вульгарним». На американських романтиків була покладена досить серйозне завдання, окрім формування національної літератури вони повинні були створювати і весь складний етико - філософський кодекс молодої нації - допомагати їй сформуватися.

З «американською мрією» багато в чому пов'язаний розвиток американської літератури. Одні письменники вірили в неї, пропагували у своїх творах (представники апологетичної, конформістської літератури). Інші (більшість романтиків і реалістів) різко критикували цей міф, показували його виворіт.

Тема протиставлення Нового і Старого Світу намітилася вже в ранніх новелах Г. Джеймса і, різноманітно варіюючись та втілюючись у творах різних жанрів, на довгі роки стане для Джеймса однією з основних. «Інтернаціональна тема», як називав її сам Джеймс, по суті служила завданню багатостороннього аналізу американського національного характеру з властивим йому комплексом «американізму».

Головною темою творів Г. Джеймса у ранній період його творчості було зображення зіткнення американців з європейцями та європейськими стандартами життя. Протиставлення Старого і Нового Світу було традиційним для американської літератури XIX століття: «Янки при дворі короля Артура», «Простаки за кордоном» (1869) Марка Твена, «Випадкове знайомство» (1873), «Упереджене висновок» (1875) У.Д. Хоуеллса.

Значна частина ранньої творчості Г. Джеймса - новела «Мадонна майбутнього» (1873) та інші, повісті «Європейці» (1878) і «Дейзі Міллер» (1879), романи «Родерік Хадсон» (1874), «Американець» (1877) і створивший йому світову популярність «Жіночий портрет» (1881), присвячена так званій інтернаціональній темі. Дія в цих творах відбувається в країнах Європи, головними ж героями є американці чи американські експатріанти, а основною сюжетною колізією - конфлікт між представниками Нового Світу і чужою їм «простодушною» свідомістю складного європейського світу.

Поняття англійськості як квінтесенції британського національного характеру з'явилося саме у вікторіанську епоху. «Англійскість» виявляється в образі англійського «джентльмена, що з'являється практично в кожному творі англійської літератури XIX ст.» [26, 81]. Художня література від Ч. Діккенса до П. Акройда дає чудовий матеріал для ілюстрації процесу формування поняття англійськості як риси менталітету, що трансформується в стабільність національної ідентичності як у повсякденному житті, так і через конкретні культурні інститути вікторіанської епохи. Характер і манери справжнього джентльмена описані в романах таких вікторіанських авторів, як Е. Троллоп, Р. Браунінг, Е. Гаскелл, Д. Мередіт та ін. Працьовитість і законослухняність, меланхолія і терпимість, архетипність і метафоричність свідомості не тільки завжди були складовими компонентами англійськості, але й сприяли оформленню національної англійської ідентичності.