Проблема національної ідентичності в романі "Жіночий портрет"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Генрі Джеймс - один із найпродуктивніших західних письменників, який активно творив протягом півстоліття. Генрі Джеймс - одна з найвизначніших постатей американської літератури та закономірно вважається класиком, а також знаковою та ключовою постаттю світової літератури рубежу ХІХ-ХХ ст. Така оцінка обумовлюється головно тим, що його творчість дає підстави бути розглянутою як ТОЧКА ПЕРЕТИНУ або точніше естетичного схрещення різних літературно-культурних мотивів минулих та сучасних йому традицій і тенденцій, що значною мірою визначили подальший розвиток літературної мови - і не тільки США - протягом ХХ століття.

У 1881 році вийшов друком роман, що по праву вважається вершиною американського психологічного реалізму і підводить риску під «тургеневським» періодом у творчості Джеймса, - «Жіночий портрет». На тлі зіткнення американських та європейських культурних традицій в них розгортаються трагедійні перепитії жіночої любові.

Вибір теми дослідження, а саме «Проблема національної ідентичності в романі «Жіночий портрет» зумовлений значною зацікавленістю до творчої натури письменника. Притаманним для творчості Г. Джеймса є посилена зацікавленість найтоншими порухами людської душі. Тому досить часто предметом уваги Джеймса стає не життя героїв та середовище, а їхнє відображення в індивідуальній свідомості, сприйнятті. Саме цим зумовлена і актуальність проведеного дослідження - характеристика протагоніста роману,який допоможе читачеві глибше проникнутись авторською ідеєю та особливостями його письма.

Теоретико-методологічну основу роботи становлять дослідження з теорії питання: монографії Селітриної Т. Л [14] Денисової Т. Н. [3] та Засурського Я. Н. [6], що розглядають творчість Джеймса та розвиток американського реалізму. Під час роботи над темою були також використані статті Г. Джеймса у передмові до роману в Нью-Йоркському виданні та праці присвячені творчості Г. Джеймса в загальному контексті американської літератури. Здебільшого це робота А. Кеттла [7]. Змістовними також є дослідження М. А. Шереховської в додатку до роману.

Таким чином, об'єктом дослідження є роман Г. Джеймса «Жіночий портрет». Предметом дослідження є образ Ізабелли Арчер - протагоніста роману «Жіночий портрет». Особливо втілення в її образі рис національної самосвідомості та духу незалежності.

Мета роботи полягає в тому, щоб розглянути проблему національної ідентичності та проаналізувати художній образ головної героїні в романі Джеймса «Жіночий портрет».

Досягнення поставленої мети вимагає вирішення конкретних завдань, а саме:

– розкрити зміст поняття «national identity» опираючись на художній твір;

– ознайомитись з творчістю Генрі Джеймса та його романом «Жіночий портрет»;

– проаналізувати образ героїні.

Структура роботи обумовлена її метою та завданнями й складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків та списку використаних джерел. Перший розділ подає теоретичні передумови дослідження, що стосуються розвитку американського реалізму, появі поняття «national identity» та творчості Г. Джеймса. У другому розділі аналізується образ головної героїні роману «Жіночий портрет». Далі надається висновок, зроблений на основі проведеного дослідження та список використаних джерел, що складається з 17 позицій.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ ДОБИ РЕАЛІЗМУ

критичний реалізм самопізнання роман

1.1 Загальна характеристика літератури американського реалізму ХХ століття

Коли почалось ХХ століття? Питання здавалося б риторичне. Втім, ХХ століття як трагічна і поворотна ера у розвитку людини і людства почалося не з 1 січня 1900 року. До кожної з країн воно прийшло, так би мовити у свій час. Дехто з англійців твердив, що в них вікторіанство завершилось… аж по Другій світовій війні. А що ж США? За твердженням Г. Стайн, в Америці ХХ сторіччя було започатковано Громадянською війною. Саме після перемоги Півночі над Півднем, скасування рабства розпочинається формування нового типу держави, а процес цей стає підґрунтям утворення нової літератури, яка набуває розквіту в ХХ столітті.[4;33].

Письменники реалісти, які тяжіли до соціальної критики та прагнули осягнути актуальні проблеми сучасності, разом з тим зазнали впливу з боку різних напрямів філософії, модних естетичних течій та ідеологічних тенденцій. Історія післявоєнного роману в США - це насамперед історія боротьби реалізму з різного роду нереалістичними течіями, історія еволюції й збагачення реалістичного творчого методу. На думку Я. Н. Засурського: «розвиток реалістичної літератури ускладнювався винятково сильним впливом конформізму, впливом фрейдизму, модерністськими тенденціями».

Можна впевнено стверджувати, що рубіж століть був часом, коли зароджувалися, контактували, протистояли, паралельно існували різні течії і напрями, які стали плідними в літературі США та відображали соціальну різноманітність. Притаманним саме цьому етапу було осмислення суперечності між конкретним тогочасним суспільством і окремою особистістю, що виражалось у формуванні соціального роману, реалістичної поезії, підсиленні соціально-психологічного начала в новелістиці. Проте реалісти 1870-х рр., усвідомлюючи соціальні проблеми, наголос робили на характері, на індивідуальності, на вагомості моральних дилем. Отже процес формування американської літератури рубежу століть відбувається під гаслами реалізм, і Ф.-Л. Патті визначає реалізм як «ознаку зрілості нації, котра нарешті навчилася дивитися на себе дистанційовано, бачити правду, не прикрашати аналіз вигаданими щасливими кінцівками і не загортатися в легенди». В американському реалізмі годі шукати однозначність чи одноманітність. Тут відчувається вплив провідних тогочасних європейських течій, зокрема натуралізму. Фактично в жодній літературі не було ( і навряд чи може бути) «чистого», повноформатного реалізму. Навіть у творчості одного автора, як правило, перехрещуються, співіснують, запліднюють одна одну, вступають у діалог різні, часом, здавалося б, абсолютно несумісні традиції і тенденції. Ані в той період, ані в наступні десятиліття в американській літературі не було однозначного потрактування самого терміна «реалізм» [4;37-38].

Епохальне значення для розвитку американської літератури мала творчість Марка Твена 80-х років, і перш за все його романи «Пригоди Гекльберрі Фінна» (1884) та « Янки з Коннектикута при дворі короля Артура» (1889). Ці твори стали найважливішими віхами на шляху розвитку критичного реалізму в США. «Вся американська література, - Ернест Хемінгуей, вийшла з однієї книги Марка Твена, з його «Гекльберрі Фінна». Цей роман - чудовий зразок реалістичної майстерності - відтворює широку картину американського життя, сповнену посмішок письменників-гуманістів [6;48].

Боротьбі за реалістичну літературу також присвячена стаття Сіднея Фінкелстейна - «Шість способів дивитися на дійсність». Автор порівнює шість уривків із творів, створених американськими прозаїками впродовж століття: з романів Ф. Купера («Піонери» 1823), Германа Мелвілла («П'єр» 1852), Г. Джеймса («Американець» 1877), Драйзера («Американська трагедія» 1925), Хемінгуея («І сходить сонце» 1926) и Фолкнера («Старий» 1939). Аналіз показує, що вірність життю збагачує письменника, дає можливість яскравіше виявити творчу індивідуальність. А сам Фінкелстайн вважав реалістичний метод найбільш плідним та перспективним. Він намагався віднайти соціально-історичні причини кризи, яку переживала література критичного реалізму в США.[6;381].

Зрілість нації - це критичний підхід до реальності, у констатації її недоліків, недосконалостей. Як писав В.-Л. Парінгтон про «розгортачів бруду», «позолочений вік відзначався неохайністю... Необхідно було віднайти джерела смороду… Вочевидь, якась прихована стічна яма забруднювала життя Америки…[4;38,39]». І коли стічну яму - корупцію - зусиллями журналістів було виявлено на всіх рівнях, суспільство оголосило їй війну. Ця теза справедлива для найгостріших аналітиків суспільного буття людини, яких дослідники детермінують і як реалістів, і як натуралістів.

1.2 Роль Генрі Джеймса в еволюції англійського критичного реалізму на межі ХІХ-ХХ століть

В англомовних країнах Генрі Джеймс давно визнаний класиком, одним із зачинателів реалістичного психологічного роману в Америці, уважним та іронічним спостерігачем життя, художником, відкрившим нові пізнавальні та образотворчі можливості роману та оповідання. На межі ХІХ-ХХ століть в свідомості співвітчизників він був письменником, розкриваючим особливості американського національного характеру та суспільного життя США [14;3]. Свій перший твір - новелу «Трагічна помилка» - Джеймс опублікував в 1864 році. В цьому ж році американська література зазнала непоправної втрати - помер Натаніель Готорн. Випадковий збіг двох дат став символічним: провідний американський романтик ніби передав літературну естафету одному із засновників американського реалізму. Джеймс успадкував від Готорна дуже багато. Його зв'язок з автором «Червоної букви» важко навіть назвати впливом: Джеймс увібрав в себе досвід свого попередника настільки глибоко, що той став частиною його власного досвіду[12;310].

Проте учень не сліпо наслідував вчителя. Характери в романах Готорна були майже позбавлені внутрішньої динаміки. Як справедливо підмітив Джеймс, вони «скоріше фігури, ніж характери, вони всі - більше портрети, ніж особистості»[16;569]. Джеймс оволодів реалістичним методом, вивчаючи творчість найвизначніших майстрів європейського реалізму, перш за все Бальзака та Тургенєва. Переселившись в 1875 році до Європи він отримав можливість безпосередньо спілкуватися з Тургенєвим, Флобером, Золя, Моппасаном, Доде, Гонкуром та іншими. Зустрічі з цими письменниками остаточно запевнили молодого американського художника в необхідності радикальної переорієнтації правлячої в США естетичної системи[12;311].

Тому не дивно, що на рубежі століть на перший план виходили взаємини індивідуума і соціуму. Все більшої уваги набирали моменти детермінації характеру, впливу оточення, зокрема соціальних умов. В свою ж чергу американський соціум був багатоскладовим, до того ж - незавершеним, плинним, мінливим. Найбільш адекватну форму оволодіння соціумом вбачають у творчості Генрі Джеймса, якого вважать найкращим із реалістів, великим майстром глибини. Доречно тут навести слова самого Джеймса, що фіксував розходження між індивідуальною і колективною ідентичністю, називав це явище «буянням множинності об'єктів і взаємин» і вважав його предметом власних творів. Відтак реалізм Джеймса значно багатший за соціально детерміновану модель, оскільки спирається на поглиблене розуміння людського характеру, що не зводиться лише до матеріалістичної одноманітності [3;37,38].

Сам Джеймс завжди стверджував, що його творчість живить «повітря реальності». Функція відображення, відтворення життя, репрезентації реальності завжди залишалася найголовнішою функцією літератури. В цьому розумінні він завжди залишався та усвідомлював себе реалістом. Мова Джеймса ніби створює якусь напівпрозору завісу, певний екран між читачем та описуваною подією. В своїх записних книжках він писав про «the cold Medusa-face of life». Подібно Персею подолавшому Медузу за допомогою дзеркального щита, Джеймс пропонує читачеві не безпосередню картину життя, а її образ, опосередкованій складною стилістичною в'яззю [8;(заключение)].

Разом з У. Д. Хоуелсом він бачив своє призначення в тому, щоб створити американський реалістичний роман, ставши, подібно Бальзаку, «істориком сучасних звичаїв». «Озираючись довкола», писав він Ч.Е. Нортону в 1871р., -- « Я приходжу до висновку, що і природа, і цивілізація нашої Батьківщини дають більш-менш достатньо можливостей для літературної діяльності… А щоб писати про Америку на гідному, на справжньому рівні, потрібно бути таким майстром, як ніде більше»[17;542].

Джеймс творчо опанував духовну та художню спадщину Бальзака, але в проблематиці і поетиці його прози з'явилися якісно інші явища. Вони були пов'язані із завданнями нового етапу розвитку реалістичної літератури. Проблема особистості, що пізнає світ, філософський аспект соціальної теми постійно знаходились в центрі уваги письменника. Цей інтерес визначив специфіку його визнаного шедевру «Жіночий портрет» (1881) [14;55]. В «Жіночому портреті» немає нічого підсвідомого, нічого випадкового, жодних волокон розповіді, котрі не були б зібрані автором в один вузол. Жоден письменник до Джеймса не приділяв стільки уваги «шліфуванню» свого шедевру. Манера письма Джеймса, його «одержимість» стилем, його пристрасне захоплення складними проблемами подачі матеріалу - все це бере початок далеко не у вузькому «естетичному» підході до творчості. Л. П. Блакмур зазначав: «…Стиль Джеймса невимовно витончений, передавав найтонші відтінки думки та почуття, які зазвичай залишаються непереданими. Всі його муки творчості мали лише одну ціль - дати художнє вираження витонченому розуму в самих його складних та важких, в самих світлих та прекрасних проявах» [7;226,227].

В 1918 році, в четвертому номері журналу «The Little Review» літературні критики Т. С. Еліот та Езр Паунд написали свою програмну статтю про Генрі Джеймса. Ця стаття стала своєрідним маніфестом нового ставлення до Джеймса. Для Еліота Джеймс був «самою розумною людиною свого покоління», письменником, що по глибині не поступався Достоєвському, але більш співзвучним сучасності та майбутньому. Паунд, в свою чергу, ставив акцент на тому, що вся його творчість була «боротьбою за комунікацію», яка для нього складалася перш за все у «визнанні відмінностей та їх праві на існування»[11;378,379 ].

1.3 Поняття «national identity» в літературі США.

В наш час з'явилося багато робіт, присвячених вивченню поняття «концепт» та методів концептуального аналізу. Однак саме явище концепту досить багатогранне і так широко розповсюджене в мові, що ракурсів та кутів розгляду його може бути багато. Концепт «national identity» універсальний. Він складається із спільних для всіх націй та народів світу ціннісних понять, таких як Вітчизна, обов'язок, віра, сім'я, честь, любов та інші. І в той же час всередині кожного народу цей концепт може складатися із з'єднання класових, специфічних національних та універсальних концептів з врахуванням світобачення та власних уявлень про людські цінності. Укладачі етнопсихологічного словнику розуміють під національним самопізнанням «усвідомлення людьми своєї приналежності до певної соціально-етнічної спільноти та її положення в системі суспільних відносин».

Населення США складається з різних рас, а культурний доробок країни охоплює літературу кожної з них. Новим явищем став злет літератури англомовної, але твореної емігрантами з Азії, частка яких у складі населення США неабияка. Причому здебільшого авторами виявляються жінки, і в їхніх творах нерозривно поєднуються, перехрещуються лінії, які визначають авторське «Я»: расове, етнічне коріння в усій складності традиційних стосунків чоловіка й жінки; взаємини поколінь, чиє формування відбувалося у різних соціальних умовах; суперечливість західного та східного світобачення [3;406].

Друга половина ХІХ століття в США відзначається напруженими пошуками самостійного національного культурного обличчя. З'являється так звана «американська мрія», яка ґрунтується на культивуванні такої важливої риси національної психології, як індивідуалізм, а знаходження між двома світами - Новим і Старим, Америкою і Європою - стає провідною темою художніх творів та роздумів. Пошук і затвердження національної своєрідності набувають усвідомленого цілеспрямованого характеру, а європейський вплив перестає бути домінуючим. Естетико-психологічні, соціально-політичні потреби американця зумовили розквіт літератури «успіху». Незважаючи на існування творів Е. По, Г. Мелвілла з власним їм критичним поглядом на світ, більшість сучасників прихильніше ставилися до творчості Т. Флінта, Е. Габбарда, Г. Олджера. Монополія «олджеризму» в літературі відповідала ідеології «простої людини», котра зробили себе сама, її настановленню на успіх, стала складовою національної свідомості американців [5;4].

Яскравим прикладом пошуку самого себе були бітники в ХХ столітті. Американські видання підкреслюють налаштованість бітників на самопізнання та самоствердження: their priorities were pleasure and freedom of expression. Отже акцент робиться на самовираженні - self-expression (самовираження), freedom of expression (свобода вираження). А в американському суспільстві це не просто слова, а повернення до сутності, до американської традиції та відмова від конформізму, від функції гвинтика в суспільстві. Так, система чудово працює, забезпечує роботу і добробут, кожен (кожна) має свою соціальну нішу і нею задоволений. Але це не в повному сенсі людина, бо людина, особливо американська, невідривна від ідеї вибору. Чому так? Йдеться про батьків-фундаторів держави та про ідеологію, яка стала провідною, це була ідеологія, зв'язана з індивідуумом, з індивідуалізмом, недаремно вся американська держава і законодавча система орієнтована на одиницю, а національна ідеологема спрямована на індивідуальність. Це виражено в філософії Емерсона, в його теорії self-identity: покладайся тільки на себе, ти такий же великий, як Шекспір, як королі, як найславетніші і найшляхетніші [3;11,12]…

В ХХ столітті США охопив процес глобалізації, ритм новітньої міської цивілізації став верховодити умами, тому особливо гостро зазвучала проблема необхідності зберегти основні ланки, американської національної ідентичності в умовах нової соціально-політичної обстановки. Образ Америки в художній літературі США відображає зміни, що відбуваються в національній свідомості. Проблема поступової утрати - національної ідентичності, була протягом всього ХХ століття, гостро переживається багатьма американцями. Сучасний американський соціолог і філософ, професор С. Хантінгтон висловлював цю проблему в книзі під назвою «Хто ми ?: Виклики американської національної ідентичності.» Властивість творів художньої літератури відображати національну ідентичність було відзначено М. К. Поповою. Вона стверджувала, що в багатьох випадках література настільки яскраво та достовірно відображає питання пов'язані з або породжені національною ідентичністю, що представники суміжних гуманітарних наук опираються на неї в своїх дослідженнях. В своїй монографії «Національна ідентичність та її відображення в художній свідомості». М. К. Попова визначає, за допомогою яких засобів, художніх прийомів національна ідентичність виражена в художніх творах. Дослідниця приходить до висновку, що в художньому творі вона проявляє себе на рівні сюжету, через образ головного герою, через присутність в творі образа «іншого» (частіше за все ворога). Також національна ідентичність виражається через певні аспекти соціально-політичної проблематики твору, а також через художні деталі.[8;1,14].

Наприклад, Генрі Джеймс робить фундаментом свого роману таку деталь, як свідомість головної героїні. Його завдання показати читачеві свідомість Ізабелли Арчер у всій її різноманітності. Для цього ми повинні побачити Ізабелллу не тільки з середини (тобто дізнатись про її думки та переживання), але й з боку. Оскільки в наміри автора входить всебічний показ становища, в якому знаходиться Ізабелла, ми по необхідності повинні знати більше ніж вона. Постає питання: наскільки більше ми повинні знати? Джеймс відповідає: рівно на стільки, щоб ми могли ставитись до героїні із співчуттям та розумінням.

РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В РОМАНІ «ЖІНОЧИЙ ПОРТРЕТ»

2.1 Питання національного самопізнання в романі

Як відомо, американці - це нація іммігрантів; «американська самосвідомість ґрунтується на парадоксальному, здавалося б, відчутті спільних відмінностей». Понад 200 років тому француз Сент-Джон де Кревкер (1735-1818), який емігрував до Америки 1759 р., поставив у своїй вельми популярній книзі «Листи американського фермера» (1782) сакраментальне питання - «Хто ж такий американець, ця нова людина?» Його відповідь стала класичною: американець - це той, «хто, залишивши позаду всі колишні переконання та вірування, отримує нові з нового способу життя, який він обрав, від нового уряду, якому він кориться, з нового знання, яке він має [1;59].

Саме питання національної самосвідомості, прояв власного «Я» та відчуття самого себе людиною в чужому суспільстві і стало поштовхом до написання роману «Жіночий портрет». В передмові до роману Джеймс розмірковує про специфіку свого художнього мислення, підкреслюючи його внутрішню спорідненість з тургеневським. Він згадує, як в 1879 р. в Італії в його уяві раптово виник образ молодої жінки, який хвилював його з кожним днем все більше і більше. Героїня Джеймса вступила в коло логічних, послідовно розвиваючихся подій, над якими автор здавалося б не владний. Відбувся так би мовити саморозвиток характеру. Джеймс пише у передмові до роману: «Я можу тільки позаздрити письменнику, обдарованому настільки багатою уявою, що він здатен спочатку побачити сюжет свого твору, а вже потім створювати характери дійових осіб»[17;484].

Думки Джеймса співвідносяться з відомим висловлюванням М. Горького щодо сюжету як системи взаємовідносин героїв, росту та організації внутрішнього драматизму або іншого характеру. На думку письменника, внутрішній драматизм сюжету повинен полягати в «інтенсивності духовного життя Ізабелли». Сама ж дівчина вступає в життя з гордою свідомістю, що «світ - це місце для необмеженої свободи». Вона відчуває себе щасливою людиною та впевнена, що сама зможе розпоряджатися своєю долею. Але в тому, що Ізабелла бідна, уже заключений факт неволі: «Ральф подумал, что при всем своем очаровании она, пожалуй, излишне самоуверенна; хотя, может быть, в этом отчасти и состояло ее очарование? »[17;39].

Будучи американцем від народження, але європейцем в душі, Джеймс ввів у свій роман тему зіткнення двох світів, двох цивілізацій, двох абсолютно різних менталітетів. Саме завдяки художній завершеності перших розділів «Жіночого портрету», завдяки тому, що за ними не відчувається жодного натиску, акцентування певних моментів, ми не одразу «схоплюємо» головні теми роману, але тим паче книга повністю захоплює нашу увагу. Проте, ще до завершення першої частини, повністю проявляється одна побічна та визначаються три головні теми. Побічна тема частенько фігурує і в інших романах Джеймса у вигляді «міжнародної ситуації». Це тема відносин між Америкою та Європою [7;234,235]. І це не дивно, оскільки Америка завжди вабила до себе значні людські контингенти з різних частин світу. Лінда Чаверз писала: «Без сумніву, навіть ті, хто критикує наше так зване євроцентричне суспільство, повинні визнати, що воно має, що запропонувати людям, - інакше ті, хто хочуть до нас переїхати, не стояли б в таких довгих чергах»[1;66].

Містер Тачит задається таким питанням: «…но я никак не возьму в толк, зачем англичанам сманивать нас из нашей родной страны? Когда мы стараемся заполучить их к себе - это понятно: у нас не хватает населения.»[17;91].

Після цієї фрази, сказаної містером Тачитом, виникає питання пов'язане з проблемою ідентифікації та самоусвідомлення і перефразується у плані особистих пріоритетів - чи відчуває себе хтось насамперед людиною (індивідуумом) на чужих теренах, а вже потім - членом вужчої, скажімо, національної спільноти, чи навпаки? Невже так легко покинути рідну землю? Полярно протилежні варіанти відповіді кілька століть тому запропонували два французи. Шарль де Монтеск'є проголошує: «Те, що я людина, - закономірність, те що я француз - випадковість. Жозеф де Местр, ніби полемізуючи з цим, стверджує: «У світі немає просто людей. Протягом свого життя я бачив французів, італійців, росіян, тощо… але щодо «людини» як такої, можу стверджувати, що ніколи в житті її не зустрічав»[1;67].

Центральними темами, відзначившимися в перших розділах роману є: роль та значення багатства, важкість сімейного життя та основоположна тема свободи, незалежності. Найважливіша тема свободи людини спочатку вводиться в розповідь в жартівливій формі - в одній з ексцентричних телеграм, отриманих від пані Тачет: «Переехала отель наглый коридорный пишите упомянутому тчк забрала дочь сестры умер прошлым летом зпт еду Европу две сестры вполне самостоятельно» [17;11]. Роздуми Ральфа щодо телеграми: «"Самостоятельно" в моральном или финансовом смысле? Значит ли это, что они располагают собственными средствами или не хотят ни у кого одолжаться, или просто привыкли поступать по своему усмотрению?» [17;11]. В дійсності, в жартівливих роздумах Ральфа сформовані ті проблеми, вирішенню яких присвячений роман.

Становлення та еволюція концепту «national identity» реалізується в романі в подвійному процесі: певна трансформація значення з одної сторони, втрата старого та здобуття нового; виникнення певного протиріччя між традиційним його змістом та новими реаліями; з іншої сторони, Геній Джеймс привносить в значення концепту дивовижне багатство емоційних відтінків. Концепт «national identity» не існує ізольовано в тексті, одиниці що формують його вступають у взаємозв'язок між собою. В романі «Жіночий портрет» міфологеми (формуючі ланки), виражаючі концепт «national identity» пересікаються та взаємодіють. Так, в книзі Генрі Джеймса поняття національного самопізнання та його варіації вступають в різноманітні синонімічні та антонімічні відношення. Для чого це потрібно? Перш за все для того, щоб відобразити здобутий героями досвід, тверезо оцінити світ та зберегти душевну чистоту. В дійсності можемо зробити висновок, що поняття національного самопізнання в романі опирається на дві композиційна ланки - це «невинність» та «досвідченість». Хоча варто відмітити, що «досвідченість» в романі пов'язана більше з таким поняттям як «сила грошей»[9;29-31].

С точки зору критичного аналізу, для того щоб «підняти на поверхню» та висвітлити національне самопізнання в романі Г. Джеймс ділить персонажів роману на дві категорії: тих кого ми знаємо по прямому та тонкому опису автора та тих чий характер розкривається в дії. Головна героїня, очевидно, належить до другої категорії.

Персонажі першої категорії - це пані Тачет, Генріета, графиня Джеміні та Пенсі Осмонд. Вони цікаві перш за все в плані їх взаємовідносин з основними героями і тій ролі, яку вони відіграють в їх світобаченні та загальному задумі [7;227,228]. Їх існування цікавить нас лише в рамках відведеної для них службової функції - функції впливу на героїню. І ми бачимо та відчуваємо цей вплив, оскільки ми проживаємо роман через призму свідомого сприйняття головної героїні.

2.2 Відображення національної свідомості в образі Ізабелли Арчер

Центральний образ, тематичне, психологічне, художнє ядро роману «Жіночий портрет» - образ Ізабелли Арчер, молодої жінки, правильніше сказати, дівчини, кидаючої виклик своїй долі. Жіночою долею, жіночим таланом (Джеймс употребляет слово destiny - «доля-талан», а не fate - доля-фатум) аж до середини ХІХ століття було заміжжя. Щастя жінки мислилося у вдачному виборі - частіше її, а не її власному - чоловіка і повелителя [15;570]. Основне, що відрізняло Ізабеллу Арчер, це властивий їй дух незалежності. Пані Тачет взяла її під свою опіку, але Ізабелла поспішає запевнити Ральфа в тому, що вона не прагне стати прийомною донькою: «Да, ваша матушка любит опекать людей. Она была очень добра ко мене, но - добавила она, явно желая быть понятой до конца, - я очень дорожу своей свободою.»[17;17]. Також тема свободи на початковому етапі її розвитку - отримує повне вираження в сцені де Каспар Гудвуд вдруге просить руки Ізабелли. «…я не люблю, когда за мной следят, - я слишком люблю свободу. Если я действительно чем то дорожу, - продолжала она, несколько приподнятым тоном, - так это своей независимостью»[17;130].

Відмінною рисою багатьох творів Генрі Джеймса є розкриття психології та характеру «нової» жінки «Нового Світу», а саме жінки, яка втілюватиме в собі «дух нового часу». Письменник часто виділяє в своїй героїні такі риси як внутрішня свобода, самостійність та незалежність. Чому так? Тому що Генрі Джеймс вважав, що свобода людини може бути досягнута лише шляхом самоствердження, через відмову від загальноприйнятої моралі, через порушення стандартів, стереотипів в самих різноманітних сферах життя. Образ Ізабелли представлений дещо інакше ніж в попередніх романах Джеймса. І не дивлячись на те що, згідно з відомим зауваженням письменника, Ізабелла Арчер - це «жіночий двійник Ньюмена» («Американець»), усе ж таки в створенні цього характеру автор просувається ще далі. Його героїня значно сильніша за свого попередника (можливо це пов'язано з новими враженнями, новим матеріалом та досвідом, що дає життя. Ізабелла - це інтелектуальна особа, яка в житті хоче чогось більшого, ніж тихе сімейне щастя. В ній письменник показав сильний, цілеспрямований, завзятий характер, який під тягарем життя не ламається, а зміцнюється. І навіть якщо в житті для неї трапилося мало щастя, вона живе іншим, внутрішнім, духовним життям, яке не має обмежень. За порівнянням ми знову звертаємось до творчості Тургенєва, оскільки його героїні відрізняються зовнішньою тендітністю, витонченістю, але при цьому їх волі та завзятості, стриманості та невтомності в пошуках істини може позаздрити будь-який герой: «Мне все равно. Я решыла больше не выходить из себя, а молча осуществлять задуманное»[17;342].

Незалежність розуміється дівчиною перш за все як свобода вибору - вибору діяльності, співрозмовника та супутника в житті. «Я хочу знать, чего здесь делать не следует» [17;54], - говорить вона тітці, що докоряла їй за порушення пристойності: Чтобы именно это сделать? Нет, чтобы иметь возможность выбора. Національна самосвідомість також проявляється через «поля невизначеності», «пробіли», образу персонажа, тобто певні місця в тексті твору, що містять у собі неясності щодо сюжетних дій, характеру персонажа, часопросторової організації тощо і тому викликають нерозуміння читача або його неоднозначну інтерпретацію. Характеристику феномену невизначеності подає в своїй монографії Ш. Риммон. Так, на перший погляд в характері Ізабелли Арчер з роману «Жіночий портрет» є багато неясного, а в її поведінці немотивованого. На це можна відповісти, що автор свідомо не наділяє характер своєї героїні соціально детермінованими рисами, і навіть етична складова її поведінки також завуальовується. Автор уникає прямих проникнень в її психологію, частіше залишаючись «зовнішнім спостерігачем». Наприклад, ситуація одруження Ізабелли з Озмондом: чому вона обрала саме його, незважаючи на те, що були й інші, більш достойні претенденти на руку та серце: «Он напоминал ей изверившегося путника, который бродит по берегу в ожидании прилива и лишь поглядывает на море, не решаясь пуститься в плаванье. В этом она и увидела свое назначение. Она спустит на воду его челн, станет его земным провидением: хорошо бы ей полюбить его. И она полюбила его…» [17;348].

На думку М. П. Ніколенко, на рішення Ізабелли вплинуло насамперед її естетичне почуття. Вона вийшла заміж за Гілберта Озмонда саме тому, що він блискучий джентльмен, колекціонер, представник віками усталеної культури, чий стародавній флорентійський особняк наповнений «ніби виставленими напоказ» («frankly proclaimed») «скарбами»: картинами, барельєфами. Ця людина здається Ізабеллі втіленням усього кращого, що може дати їй Європа, і тому він, із його холодною чарівністю, затьмарює в її очах інших чоловіків. Його усамітнене життя серед творів мистрецтва в якийсь момент представляється героїні ідеалом свободи [13;278]. Як Герні Джеймс формує цей ідеал?

Прийнято вважати, що світ речей, зображуваний письменником-реалістом, завжди несе відбиток їх власника. У Джеймса починає проявлятися інша система характеристик, яка стає «дзеркалом новітніх відносин між людиною та речами, відносинами, в яких речі більше не виражають людину, або виражають, але не сповна»[14;59]. Для головної героїні світ речей, гроші, заможність нічого не означають. Для неї особистісна цінність визначається лише глибиною духовного життя: «В ней самой таился великий запас жизненных сил; для нее не было большего наслаждения, чем чувствовать неразрывную связь между движениями собственной души и бурными событиями окружающего мира»[17;348]. Але Ізабелла помиляється. Виходячи заміж за Озмонда вона вважала, що здійснює великий акт незалежності: «По сути, деньги с самого начала легли бременем на ее душу, жаждавшую освободиться от их груза, оставить его на чьей-нибудь более приуготовленной к этому совести. А мог ли быть лучший способ облегчить собственную совесть, чем доверить их человеку с самым безупречным в мире вкусом?»[17;348]

Майже всі герої Генрі Джеймса проходят випробування через спокусу грошима. Так автор перевіряє їх на моральну міцність. Одні герої проходять цей шлях гідно і гроші ніяк не впливають на їх поведінку (як Ізабелла), а інші стають явним прикладом зубожіння особистості (Озмонд).

Ізабелла була бідною і Ральф розумів, що всі її тяжіння не можуть вийти за межі мрій. Без грошей вона практично невільниця й вимушена підкорятися необхідності. Великий спадок, який дістається їй завдяки кузену Ральфу, підіймає її на інший рівень. Але експеримент не вдався. Озмонду мало заволодіти грошима Ізабелли, він прагне зробити її покірною виконавицею своїх планів, своєю німою тінню. Свобода вибору повертається для юної американки рабством. Якщо б роман завершився «крахом ілюзій» і це було б підсумком історії «молодої жінки, кинувшої виклик своїй долі», то варто було б погодитися з тими дослідниками та критиками, які залюбки називають роман «Жіночий портрет» Джеймса «втраченим раєм ХІХ століття». Але так як шукання Ізабелли, безперечно, пов'язані з «американською мрією», то можна було б приєднатися до думки Кеттла, що ця книга це - одна з найглибших ілюзій, що свобода є якістю присущою людській душі. Ізабелла не виступає як рупор «американізму». Образ її ширший, а його національна забарвленість не виключає, а навпаки, підсилює його загальнолюдське звучання [15;573,574].

Як же виник такий чудовий та сповнений життям образ? Прототипом Ізабелли Арчер біографи Джеймса вважають його кузину Мері, яка померла досить рано. В родині її називали Мінні Темпл. Безперечно, риси цієї безпосередньої, щирої, допитливої та незалежної дівчини відобразилися в характері Ізабелли. Про це автор писав і сам, відповідаючи на лист їх спільної знайомої Грейс Нортон, впізнавшої в Ізабеллі риси Мінні Темпл. Джеймс писав: «Що стосується Мінні Темпл, - заперечував він, - Ви і праві і не праві. Я думав про неї, і моя героїня забарвлена тим враженням, яке залишила в мені ця видатна натура. Але це не портрет. Сердечній Мінні багато не вистачало, і я створив Ізабеллу більш завершеною. Мінні були притаманні стихійна моральність та інтелектуальна витонченість - якості, яких, на думку Джеймса, позбавлені європейські жінки » [15;568].

Проте Джеймс наділив Ізабеллу досить важливою рисою - рисою не шкодувати про свої вчинки. Всі її вчинки формували її як особистість. Таку що прагне до вільного розвитку своїх духовних та моральних задатків, до того щоб жити повноцінним та глибоким життям. Повернення героїні в Рим не варто розцінювати як капітуляцію перед силою прийнятих в суспільстві умовностей, що вимагають дотримуватися подружньої обітниці. Гудвуд та Генріетта намагаються вплинути на її рішення. [7;274].

Ось так обґрунтовує свої дії Ізабелла: «Не знаю, какие должны обрушиться беды, чтобы довести меня до этого, но, по-моєму, мне всегда будет стыдно. Надо отвечать за свои поступки. Я взяла его в мужья перед всем светом, была совершенно свободна в своем выборе, сделала это по зрелом размышлении. Нет, так изменить себе невозможно»[17;397]. Рішення Ізабелли повернутися до Риму не повинно викликати у нас відчуття жалю з приводу того, що даремно гине прекрасна людська душа, а має пробуджувати відчуття перемоги наперекір всім: краще загинути, чим відмовитися від ілюзії, яка так яскраво й сповна представлена в романі.

Висновки

Концепт «national identity» - це базовий концепт творчої системи Генрі Джеймса, а його особливості стали ключовими для картин світу даного автора та суттєвими в формуванні найбільш повного уявлення про національне самопізнання американців. Письменник накопичував, збирав та поєднував якості, притаманні далеким предкам, вихідцям з Старого Світу, з тими, що з'явилися в характері та світобаченні американців під впливом життя на «новій» Батьківщині.

Ознайомившись з романом «Жіночий портрет», варто відмітити, що Генрі Джеймс не створив по-справжньому активну героїню, проте показав характер мислячої особистості, усвідомлючої ступінь своєї залежності від об'єктивних життєвих обставин, міркуючої про межі свободи. Ізабелла Арчер так схожа на Настусю Лісовську - україночку, яка під тиском життєвих умов та драматичних подій потрапила в полон не лише тілом, але й душею, ступивши на геть чужу землю, з зовсім не прийнятними для неї традиціями та менталітетом. Проте неабияка сила волі, материнська пісня в серці та блискучий розум допомогли їй стати величною Роксоланою. Так і Ізабелла не втратила себе.

«Жіночий портрет» не належить до числа ''важких'' романів Г. Джеймса. Хоча варто відмітити, що талант автора гідно проявився в багатогранному відображенні національної свідомості та самопізнанні себе як людини в суспільстві. Генрі Джеймс розумів, що неможливо цілковито керувати сприйняттям читата, не володіючи в досконалості своїм матеріалом. Тому створена письменником картина буржуазного життя в Європі так само реалістична і об'єктивна як і картини дійсності намальовані Бальзаком чи Флобером. Створення еволюціонуючого героя, який з кожним поворотом долі не ставитиме на своїй ідеології хрест, а прагнутиме зберегти свою незалежність та національну ідентичність - є головною метою Джеймса.

Однак не варто забувати, що письменник зображує риси національного характеру, збагачуючи його від твору до твору.

Познайомившись лише з одним романом, не можна стверджувати, що його герой є абсолютним втіленням національного світоспийняття, національних принципів, звичок, смаків та пристрастей. Так як вся суть «national identity» розкривається саме в поступовому розгляді романів, в яких характер відшліфовується, очищується, відкидається все перехідне і здобувається цілісність та твердість.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Науково-критична література:

1. Бежан О. А. Сучасний американський роман (кінець ХХ - початок ХХІ століття): навчально-методичний посібник для студентів ІV курсу відділення англійської філології факультету РГФ з дисципліни «Сучасна література країн, мова яких вивчається (англійська)» / О. А. Бежан. - Одеса: Астропринт, 2014. - 88 с.

2. Боброва Н. М. Романтизм в американской литературе XIX века: учебное пособие для студентов филологических специальностей университетов / Н. М. Боброва. - М.: Высшая школа, 1972. - 284 с.

3. Денисова Т. Н. Історія американської літератури ХХ століття.[2-ге вид.] / Денисова Т. Н. - К. : Вид. дім. «КМ Академія», 2012. - 487с.

4. Живоглядова І. В. «Американський менталітет: Форми виявленя в просторі нароження національної культури. [Електронний ресурс] / Живоглядова І. // Вісник Житомирського держ.ун.- Режим доступу: http://eprints.zu.edu.ua

5. Засурский Я. Н. Американская литература ХХ века / Засурский Я. Н. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1984. - 504 с.

6. Кеттл Арнольд. Введение в историю английского романа / Кеттл А. - М. : Изд. Прогресс, 1966. - С. 223 - 280.

7. Нерсесова Э. В. Категория «национального самосознания» как художественная доминанта романов Генри Джеймса: автореф. на соискание ученой степени канд. филол. наук: 10.01.03 / Нерсесова Элина Витальевна. - М., - 2008. - 35 с.

8. Романтические традиции американской литературы XIX века и современность; под ред. Я. Н. Засурского, Л. М. Зверева, Т. Л. Морозовой. - М. : Наука, 1982. - 351 с.

9. Світова література на перехресті культур і цивілізацій. Збірник наукових праць. Вип. 7. - Ч. ІІ. - Сімферополь: Бизнес-Информ, 2013 368 с.

10. Селитрина Т. Л. Г. Джеймс и проблемы английского романа 1880-1890 гг. / Селитрина Т. Л. - Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1989. - 125 с.

11. Шерешевская М.А. Приложение / Шерешевская М.А. // Г.Джеймс. «Женский портрет» / Изд. подгот.: Полякова Л. Е., М. А. Шерешевская, М: Наука, 1982. - C. 532-577.

Довідкові видання:

16. История всемирной литературы: в 9-ти томах / отв. ред.: И. А. Тертерян. - М. : Наука, 1989. - Том 6. - С. 567 - 569.

Досліджувані тексти:

17. Джеймс Г. «Женский портрет» / [изд. подгот.: Полякова Л. Е., М. А. Шерешевская], М.: Наука, 1982 - 592 с.

Размещено на Allbest.ur