Життевий і творчий шлях Хуліо Кортасара

Життєвий шлях письменника. Магiчний свiт Хулiо Кортасара. Мотив самотностi людини в жорстокому капiталiстичному свiтi, цiлковитої її духовної iзольованостi, неспроможностi належати собi. Використання парадоксальних ситауцій та складних композицій.

Рубрика Литература
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 07.09.2012
Размер файла 47,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Змiст

Вступ

Роздiл I. Життєвий шлях письменника

Роздiл II. Магiчний свiт Хулiо Кортасара

Висновки

Список використаної лiтератури

Вступ

кортасар письменник композиція парадоксальний капіталістичний

«На мою думку, лiтература, образотворче мистецтво, архiтектура i кiно, творчi, iнтелектуальнi, духовнi прояви мають сенс тiльки тодi, коли вони несуть у собi справжнi цiнностi, вказують вихiд iз самотностi до людського загалу…» - так визначив своє творче кредо вiдомий аргентинський письменник Хулiо Кортасар. Його можуть зображати переконаним революцiонером, а можуть й докоряти в байдужостi до важливих життєвих проблем. Але в довгому ряду iмен латиноамериканських прозаїкiв iм'я аргентинця Хулiо Кортасара аж нiяк не загубилось - воно в цьому ряду стало одним з перших. I в ряду, i поза рядом Кортасар був нi на кого не схожий. Проза Кортасара зачарувала читачiв вiдразу - i не розчарувала в подальшому. Вiн прийшов до нас зi своїми темами, зi своєю культурою, зi своїм баченням свiту. Використовуючи неологiзм (а Кортасар полюбляв вигадувати неологiзми), можна сказати: вiн був "художник слова". В оповiданнях Кортасара була творча свобода. В однiй фразi вiн мiг з'єднати голоса рiзних персонажiв. Вiн по-своєму поводився з часом i простором. Творив по своїм законам. Тож в наш час ця особистiсть i його творчiсть досi залишаються актуальними, оскiльки вiн хотiв знайти новi вимiри часу i простору, роздвинути новi горизонти реальної дiйсностi - все це потрiбно для створення нової людини. Кортасар це та людина, яка вiдстоювала необхiднiсть пошуку, необхiднiсть погонi за бiльш глибшою правдою i, зрештою бiльш глибшою реальнiстю.

Роздiл І. Життєвий шлях письменника

Зірка кортасаровської слави загорілась на рубежі п'ятидесятих - шістдесятих років, коли письменнику було вже за сорок і коли він вже був автором книг, які критики обійшли увагою, непомітили і неприйняли. Напівжартівливий конспект свого життя, до того як до нього прийшла ця слава, Кортасар дає в листі до Грасіеле де Кола, автору книги «Кортасар і нова людина»: «Я народився в Брюсселi, в серпнi 1914 року. Мiй астрологiчний знак - Дiва, звiдси моя астенiчнiсть i схильнiсть до iнтелектуального. Моя планета - Меркурiй, i мiй колiр - сiрий (хоча менi до душi зелений). Моя поява на свiт - наслiдок любовi до подорожей i заняття дипломатичною дiяльнiстю. Мого батька назначили в аргентинське торгове представництво, яке знаходилось поблизу вiд аргентинської дипломатичної мiсiї. Батько щойно одружився i тому увiз мою мати у Брюсель. Я народився якраз на початку першої свiтової вiйни, у днi, коли Брюсель був окупований нiмцями. Менi ще не виповнилося чотирьох рокiв, коли наша родина повернулась до Аргентини. В переважнiй бiльшостi я розмовляв французькою i досi не позбувся звички по-особливому вимовляти звук «р». Роки дитинства проминули у Бансфiельдi, передмiстi Буенос-Айреса, в будинку, де було повно кiшок,собак, черепах i сорок, - одним словом, в сравжньому раю.Але я вже був Адамом в цьому раю, оскiльки не зберiг жодного свiтлого спогаду про своє дитинство. Свавiлля дорослих, загостренна чуттевiсть, частi напади туги, астма, перломи руки, перше нещасне кохання. Потiм середня школа у Буенос-Айресi. Потiм перша робота в сiльських районах. Два роки (1944-1945) в Мендосi, пiсля семирiчної служби в середнiй школi. Потiм вiдмова вiд усiх педегогiчних посад пiсля антипiронiстського руху, з яким я був пов'язаний. Повернення до Буенос-Айреса. Всi останнi десять рокiв я безперервно пишу, хоча нiчого, вiрнiше майже нiчого, не публiкую… З 1946 до 1951 року замкнуте i незалежне життя у столицi. Я переконаний i невиправний холостяк, меломан, пристрасний шанувальник кiно, людина, здатна читати цiлодобово.Тобто, буржуйчiк, слiпий до всього, що вiдбувається за межами естетичної сфери…»[2,c. 6-7].

Хулiо Кортасар (iсп. Julio Cortбzar; справжне iм'я Хумлес Флоремнсiо Кортамсар (iсп. Jules Florencio Cortбzar) - народився 26 серпня 1914 року в оккупованому нiмцями Брюселi в сiм'ї аргентинця, спiвробiтника торгового представництва. Проте тим, що прийнято називати враженнями дитинства, для Кортасара стали не Європа и не батько, а буэнос-айрiське передмiстя Банфiельд, дiм i двiр, наповненi рiзного звiр'я,комахи i птахiв. Вiн рiс серед жiнок -- мати, тiтоньки i сестра -- оскiльки батько кинув їх, коли вiн був ще совсiм маленьким. Втiм, навiть не знаючи нiчого про автора, все це можно було б з легкiстю вирахувати по його книжках, по їх тональностi, темам, мотивам, психологiчному малюнку. З дитинства вiн винiс особливу сприйнятливiсть, здатнiсть дивитись на свiт очима жiнок, усвiдомлювати їх хвилювання i iмпульси. Звiдси, з цього Загубленого Рая передмiстя Буэнос-Айреса перенасиченiсть його творчостi комахами i тваринами, страхами i жахами вразливої дитини, самозаглибленiсть i потреба в спiлкуваннi. При цьому вiн оминув небезпеку бути занадто розпещеним i пасивним. Духовний мужнiй початок вiн черпав з книг,якi читав iз захватом i без розбору[1, c.4].

1923 -- перший лiтературний досвiд в прозi i вiршах.

1928 -- слухає лекцiї в Педагогiчному училищi iменi Марiано Акости (тодiшнi враження увiйдуть пiзнiше в оповiдання «Нiчна школа»).

1932 -- отримує в Педагогiчному училищi диплом викладача середньої школи.

Книга Жана Кокто «Опiй» вiдкривє для Кортасара нову лiтературу i спрямовує його до французського сюрреализму.

1935 -- вступає на факультет фiлософiї i фiлологiї Буэнос-Айреського унiверситета, але через рiк залишає навчання через нестачу коштiв.

1937 -- працює шкiльним вчителем в Болiваре, мiстечку в провiнцiї Буенос-Айреса. Захоплюється джазовою музикою, багато читає, пише оповiдання, якi не публiкує.

1938 -- пiд псевдонiмом Хулiо Дiнiс випускає книгу сонетiв у манерi Малларме «Явь» (пiзнiше не перевидавалась).

1939 -- декiлька рокi вчителює вмiстечку Чiвiлькой.

1941 -- публiкацiя ессе про Артюре Рембо в журналi «Уелья» пiд псевдонiмом Хулiо Дiнiс.

1944 -- Кортасар викладає французську лiтературу в унiверситетi мiста Куйо. Перша прозаїчна публiкацiя -- новела «Вiдьма» в журналi «Коррео Литерарiо». Активно бере участь в антиперонiстських политичних манiфестацiях.

1946 -- з перемогою Перона на президентських виборах в лютому Кортасар пiшов у вiдставку. Повертається до Буенос-Айреса, служить в Аргентинськiй Книжнiй палатi.

Хорхе Луис Борхес публиiкує новелу Кортасара «Загарбаний будинок» в своєму журналi «Лiтописи Буенос-Айреса» (малюнки Нори Борхес). У вчених записках унiверситета Куйо виходит стаття Кортасара про античнi мотиви в поезiї Кiтса.

1947 -- ессе про природу лиiтературыи «Теорiя тунеля». Оповiдання «Бестiарiй» видається у борхесовських «Лiтописах».

1948 -- екстерном, за дев'ять мiсяцiв, закiнчує трьорiчнi курси усного перекладу (з англiйської i французської). Тяжке нервовий розлад. Публiкує вiдгук на смерть Антонена Арто.

1949 -- друкує -- вперше пiд власним прiзвищем -- драматичну поему «Королi». За лiто пише роман «Дiвертiсмент» (виданий посмертно).

1950 -- роман «Екзамен» (вiдхилений великим аргентинським видавництвом «Лосада», виданий лише посмертно).

1951 -- книга новел «Бестiарiй» залишається непомiченою читачами. Отримавши стипендiю французського уряду, їде в Париж з твердим намiром залишитись в Європi. Працює перекладачем в ЮНЕСКО.

1953 -- одружується з перекладачем Ауророю Бернардес (вона перекладає «Олександрiйський квартет» Лоренса Даррелла -- мотив, який пiзнiше увiйшов у роман «Ігра в класики»).

1954 -- подорож в Монтевiдео (враження потiм увiдуть в один з епiзодiв романа «Ігра в класики»). Початок роботи над циклом гротескних iсторiй про хронопiв i фамiв в дусi «патафiзики» Альфреда Жаррi. Пiд час службового вiдрядження до Італiї береться за переклад оповiдань Едгара По.

1956 -- збiрка оповiдань «Кiнець гри». Том прози Едгара По в перекладi Кортасара виходить в Пуерто-Рiко.

1959 -- книга новел «Таємна зброя».

1960 -- подорож до США. В Буенос-Айресi виходить роман «Виграшi».

1961 -- подорож на Кубу. «Виграшi» виходять в перекладi на французську мову.

1962 -- книга «Життя хронопiв i фамiв».

1963 -- роман «Гра в класики», гучний успiх.

1965 -- роман «Виграшi» переладений в США, «Життя хронопiв i фамiв» -- в ФРН. Фiльм аргентинського кiнорежисера Мануеля Антiна «Непреривнiсть паркiв» (за мотивом однойменної новели).

1966 -- книга новел «Все вогнi -- вогонь». «Гра в класики» перекладена в США i у Францiї. Мiкеланджело Антонiонi знiмає у Великобританії за мотивами новели Кортасара «Слина диявола» (1959) фiльм «Blow Up» («Фотозбiльшення»).

1967 -- книга-колаж «Подорож навколо одного дня на восьмидесяти свiтах» (за словамм Кортасара, «непряма данина вдячностi Жулю Верну»).

1968 -- роман «62. Модель для зборки», книга-колаж «Останнi раунд». Англiйський переклад «Життя хронопiх i фамiв» (США), iталiйський -- «Гри в класики». У Францiї «Життя хронопiв i фамiв» виходять з малюнками друга письменника, художника П'ера Алешинського.

1970 -- за запрошенням соцiалистичного уряду Сальвадора Ал'єнде Кортасар зi своєйю другою дружиною Угне Карвелiс вiдвiдує Чiлi.

В журналi «Iноземна лiтература» вперше на росiйськiй мовi публiкуються двi новели Кортасара. 1971 -- роман «62. Модель для складання» виходить у французському перекладi. Фiльм Рено Вальтера (Францiя») «Кiнець гри» за однойменною новелою.На росiйськiй мовi виходить книга вибраних оповiдань «Iнше небо».

1973 -- роман «Книга Мануеля» (французська лiтературна премiя Медiчi). Подорож до Аргентини, Перу, Еквадор, Чiлi.

1974 -- збiрка оповiдань «Вiсьмигранник». Французське видання романа «Книга Мануеля».

Кортасар бере участь в роботi Трибунала Расселла -- засiдання в Римi присвячене порушенню прав людини у країнах Латинської Америки.

1975 -- подорож до США i Мексики, лекцiї про латиноамериканську лiтературу i власнi книги, участь в роботi Мiжнародної комiсiї по вивченню злочинiв вiйськової хунти в Чiлi.

Передмова до французського видання книги уругвайського письменника Фелiсберто Ернандеса «Дiм пiд водою та iншi оповiдання».

1976 -- таємна поїздка до Нiкарагуа, де диктатурою президента Сомоси вiдмiнено дiю конституцiї, об'явленонадзвичайний стан i розгортаються масовi репресiї (враження увiйшли у новелу-ессе «Апокалiпсис в Солентiнаме»).

Французське видання книги новел «Вiсьмигранник».

Росiйське видання романа «Виграшi» (в iншому, болiльш пiзньому перекладi -- «Щасливчики»).

1977 -- книга новел «Той, хто бродить навколо».

1978 -- роман «Книга Мануеля» виходить у США. Том ессе про сучасних художникiв «Територiї». У США публiкуеться колективна збiрка лiтературно-критичних дослiджень «Останнiй острiв: Проза Хулiо Кортасара». Книга бесiд Е. Гонсалеса Бермехо з Кортасаром. Iталiйський кiнорежисер Луїджи Коменчiнi знiмає за мотивами новели «Пiвденне шосе» фiльм «Затор».

1979 -- книга прозаїчних мiнiатюр «Дехто Лукас». Поїздки в Нiкарагуа i Панаму. Розлучається з Угне Карвелiс.

1980 -- збiрка оповiдань «Ми так любимо Гленду». Цикл виступiв в унiверситетi Берклi (США).

1981 -- Кортасар отримує французське громадянство. Лiкарi дiагностують в нього лейкемiю.

1982 -- книга новел «Поза часом». Вiд лейкемiї помирає третя дружина Кортасара, журналiстка Керол Данлоп.

1983 -- подорож до Кубу i до Аргентини. Книга нарисiв «Нiкарагуа, нещадно нiжний край». Борхес пише передмову до окремої публикацiї новели Кортасара «Маминi листи» (надруковано в 1992 р.).

1984 -- подорож до Нiкарагуа, де мiнiстр культури, священник i поет Ернесто Карденаль нагороджує Кортасара орденом Рубена Дарiо.

12 лютого Хулiо Кортасар помер вiд лейкемiї, похований на парижському кладовищi Монпарнас.

Публiкується збiрка вiршiв Кортасара «Тiльки сутiнки», книга нарисiв «Аргентина: культура за колючим дротом». Французське видання книги новел «Поза часом».

1985 -- книга «Вибранi новели» Кортасара виходять в Буенос-Айресi з передмовою Х. Л. Борхеса.

1986 -- публiкуються раннi романи «Дiвертiсмент» i «Екзамен».

На росiйськiй мовi виходить роман «Гра в класики»[7, c. 147-148].

Роздiл ІІ. Магiчний свiт Хулiо Кортасара

Увiйшовши в лiтературу в зрiлому вiцi, Кортасар уже з першої книжки оповiдань «Бестiарiй» (1951) завойовує визнання читачiв i критикiв. Вiдтодi його творчий шлях - то невпинний поступ. Письменник шукає щоразу новi форми вияву власної творчої iндивiдуальностi. Дедалi глибшою стає його свiт оглядна орiєнтацiя, що має в своїй основi прогресивну i глибоко гуманну iдею - життя лише тодi набуває сенсу, коли людина постiйно творить й утверджує власну особистiсть, бореться за суспiльний прогрес, демократiю, рiвноправнiсть.

Нинi Кортасар широко вiдомий i як новелiст, i як романiст, i як автор численних публiцистичних та есеїстичних творiв. Художнiй доробок письменника умовно можна подiлити на двi стильовi групи. У творах однiєї з них ( до неї належить i перважна бiльшiсть оповiдань письменника) неодмiнно присутнiй елемент умовностi, фантастичностi як головний художнiй засiб зображення навколишнього свiту.

Реальне вiдтворюється тут дещо незвично - за допомогою умовного, i саме умонiсть стає найважливiшим компонентом архiтектонiки твору.

Видатний лiтературознавець М.Бахтiн писав свого часу, що «найсмiливiша i найвiльнiша фантастика i авантюра внутрiшьо виправдуються i мотивуються, освячуються суто iдейно-фiлософською метою - створювати надзвичайнi ситуацiї для випробування i провокування фiлософської iдеї, слова, правди…»

Саме це часто спостерiгаємо й у прозi Кортасара. Прийоми фантастики дозволять Кортасаровi в особливий, непересiчний спосiб ставити у своїх творах складнi фiлософськi проблеми спiввiдношення часу i простору з людським життям.

Твори другої групи - психологiчна проза з бiльш традицiйними художнiми прийомами вiдтворення реальностi. У таких творах принципову роль в системi поетики Кортасара здебiльшого вiдiграє композицiя.

Як i в фольклорних творах, де персонажi - скорiше символи, що вiдбивать одну з властивостей народу, маси, своєрiдного «колективного героя», так i в оповiданнях Кортасара лише зрiдка увага письменника зосереджується передусiм на розглядi конкретного характеру. Точнiше буде сказати, що головним героєм кортасарiвської прози є мiсто, велике мiсто капiталiстичного свiту з усiма його пекучими проблемами, серед яких однiєю з найголовнiших є проблема вiдчуження особистостi, її психологiчної iзоляцiї вiд свiту[4, c 5-7].

Герої творiв Кортасара часто намагаться «розiрвати час», - це взагалi один з провiдних мотивiв його прози - перемогти час, пiдкорити його i простiр своїй свiдомостi. Власне, час стоїть у творах Кортасара майже завжди на першому мiсцi, вiдiграє значну роль в його оповiданнях i використовується як основний елемент умовностi, зсуву реальностi.

Проза Кортасара, не проста для сприймання, змушує читача замислитись, щоб осягнути загальну iдею твору, i саме це iнодi створє враження, нiби вона iрреальна чи навiть асоцiальна.

Критики, враженi дiапазоном пошукiв письменника, давно намагаються дати визначення творчостi Кортасара - цьому видатному явищу латиноамериканської лiтератури, - пiдводячи спрямування творiв аргентинського письменника пiд свої критерiї i рамки. Як правило, у цих своїх спробах вона iгнорує соцiально-етичну проблематику творчостi Кортасара, iдейний, громадянський заряд, що незмiнно присутнiй у його творах (хоча не завжди вiн лежить на поверхнi тексту).

Дослiдниця I.А.Тертерян слушно визначила творчу манеру Кортасара, назвавши письменника «найновiтнiшим парадоксалiстом». Справдi, саме парадоксальнi ситуацiї i ексцентрична, часом гротескова поведiнка Кортасарових героїв змушує читача вiдiрватись вiд узвичаєної настроєностi на логiчний розвиток подiй i мислити, шукати й знаходити разом з письменником особливий змiст у його «химернiй» прозi.

Якщо твори письменника на перший погляд i позбавленi (що в Кортасара досить рiдко) елементiв парадоксальностi, то вони натомiсть позначенi глибоким психологiчним аналiзом i змушуть читача проникати в найтоншi нюанси людської психiки, а вже на тих психологiчних напiвтонах глибинного знову ж таки створюється свого роду парадоксальна, незвична ситуацiя. Типовими прикладами цього можуть бути оповiдання «Сеньйорита Кора», «Кiнець гри», «Маминi листи», романи «Виграшi» (1960), «Гра в класики» (1963) та деякi iншi твори.

Надзвичайно цiкавим i багатогранним постає перед читачем образ Олiвейри - головного героя одного з кращих романiв Кортасара - «Гра в класики». Олiвейра все життя стоїть немовби на порозi вибору, i його скептицизм та зовнiшня бездiяльнiсть виступають у трактуваннi Кортасара як своєрiдна форма пiзнання свiту. Надто пiзно (вже в сорокарiчному вiцi) Олiвейра все ще на перехрестi життєвих дорiг. Водночас його стан - свого роду напружений пошук, за яким неминуче повинен статися вибух, злам старого, вiджилого. Кортасар максимально оголив характер рефлексiй i мрiйливостi героя у найкритичнiший для нього перiод. Значною мiрою стан Олiвейри вiдображає стан тiєї частини прогресивної латиноамериканської iнтелiгенцiї, яка, вже осмисливши певнi цiнностi i стаючи на шлях iнтелектуальної зрiлостi, несподiвано опиняється на своєрiдному iдеологiчному роздорiжжi. При всiй ускладненостi структури цього та деяких iнших творiв Кортасара слiд вiдзначити, що парадоксальнiсть ситуацiй i поведiнки героїв у Кортасара не є його принциповою позицiєю, як це часом намагаються доводити критики. Прадоксалiзм у творах Кортасара не мета, а засiб поетики. I це особливо виразно виявляється при зiставленнi складних ситуацiй в романах письменника iз сюжетними колiзiями в його «фантастичних» оповiданнях.

Функцiональний, а не самодостатнiй характер «фантастичних», «парадоксальних» творiв письменника вiдрiзняє їх вiд лiтератури модер-

нiстського напряму. До певної мiри Кортасарiвську «фантастику» можна порiвняти iз створеною Гоголем «фантастичнiстю» образу Петербурга. Цей аспект у зображеннi Петербурга Достоєвський довiв у своїх творах (за його ж словами) до особливої, можна сказати, «фантастичної» реальностi. Йдеться передусiм про проблеми й суперечностi людського духу у «фантастично» страшному суспiльствi вже перiоду зародження капiталiзму[6, c.6-7].

Твори Кортасара багато в чому нагадуть «нефантастичну фантастику» реального, наприклад, у гоголiвському «Невському проспектi».

Оповiдання «Пiвденна автострада», як на перший погляд, не має фабули. Письменник розповiдає про тимчасове припинення руху на автострадi бiля Парижа саме у недiлю надвечiр, коли парижани повертаються на своїх машинах додому з замiських прогулянок. Щось десь сталося, i рух величезної колони автомобiлiв припиняється, виїхати нiхто не може. Час поступово втрачає свiй звичний реальний вимiр, люди починяють жити немовби у мiкросуспiльствi, де кожна машина стає своєрiдним осередком, окремим домом iз власним господарем. Не вистачає продектiв харчування, хтось захворiв, хтось помирає. Все вибилось iз звичного ритму, iз звичних часових вимiрiв. Конкретнi деталi, узагальнюючись, створюють раптом картину, на тлi якої вкрай оголюється загроза урбанiстичної цивiлiзацiї, нiвелюється особистiсть людини, задавленої автоматизацiєю й механiзацiєю життя, якi вбивать у нiй все людське, породжуть вiдчуження її вiд суспiльства.

Тимчасово перебороти вiдчуження, очевидно, можливо - робить висновок письменник, але тiльки за умови, що людина буде вибита iз звичних рамок iснування в капiталiстичному суспiльствi, iз ритму гонитви й конкуренцiї. Лише зупинившись, людина може побачити себе i навколишнiх. Та поки що зупинки тимчасовi й нетривалi, i вiдчуження так глибоко вкорiнилося в людинi, що подолати його неможливо[3, c. 8].

Час минає, обставини життя людей змiнюються. Але подiї минулого не щезають безслiдно, вони живуть у людськiй пам'ятi, iнколи повертаючись i втручаючись у нову, сьогоденну реальнiсть. Не можна зовсiм забувати минулого, бо колись воно нагадує про себе. Такий лейтмотив оповiдання «Таємна зброя», де кохання двох молодих парижан - П'єра i Мiшель - заважає жорстоа травма, яку дiвчина пережила в часи вiйни, коли її, ще зовсiм дитину, згвалтував нацистський офiцер. У психiку П'єра, закоханого в Мiшель, несподiвано для нього втручаються стороннi iмпульси, якiсь спогади про те, чого не могло бути мiж ним i Мiшель, але нiби було. Згодом стає зрозумiлим, що у якийсь химерний спосiб на пiдсвiдомiсть П'єра наклалися елементи вiдчуттiв i настроїв того нiмця, котрий згвалтував Мiшель. На цьому тлi й розкриває письменник i нинiшню драму в коханнi П'єра й Мiшель, i попередню трагедiю дiвчини.

Зсувом реальностi користується письменник дещо iнакше в оповiданнi «Жовта квiтка», де вiн дозволяє героєвi побачити себе в дитинствi: у хлопчиковi, якого герой випадково зустрiчає в автобусi, вiн впiзнає самого себе. Герой оповiдання наперед знає про все, що має статися з хлопчиком, - це вже колись вiдбувалося з ним самим. Але ось хлопчик захворiвши помирає. З часом для героя-оповiдача стає зрозумiлим, що й вiн сам жив до тринадцятилiтнього вiку. Тiльки тодi й був самим собою, людиною в кращому розумiннi цього слова. А потiм, на певному етапi життя, пiддавшись рутинi сiрих буднiв, скорившись волi життєвих хвиль i почавши втрачати самого себе, поступово перетворившись на нiщо.

Якщо в раннiх оповiданнях Кортасара ще часто вловлювалось бажання письменника будь-що «здивувати» читача («Загарбаний будинок», «Далека», «Бестiарiй» та iншi), то вже вiд початку шiстдесятих рокiв фантастика в його оповiданнях дедалi суворiше пiдпорядковується авторськiй думцi, в основi якої лежить гуманiзм, що з кожним новим твором письменника набуває активнiшого виразу.

Свого роду переломним моментом у творчостi Кортасара, а скорiш - у його художнiй свiдомостi стала повiсть «Гонитва» (1958), де автор простежує нелегку долю талановитого, але надломленого фiзично й психiчно саксофонiста Джоннi Картера, людини, що намагається «обiгнати час».

Розповiдаючи про створення «Гонитви», Кортасар пiдкреслив, що саме у цей перiод вiн «вирiшив вiдмовотися вiд будь-якого винахiдництва й, заглибившись у свiй власний досвiд, так би мовити, зазирнути в самого себе. Але ж зазирнути в самого себе означало також вдивитися в людину».

Саме з цiєї повiстi й розвивається ширше фiлософська та психологiчна гiлка у творчостi Кортасара. Вiднинi в усiх його творах зростає увага до внутрiшнього свiту людини, до її складних i суперечливих взаємин iз навколишнiм середовищем.

Цiкаву характеристику творчостi особистостi Кортасара дає аргентинський критик Луїс Арс: «В його поглядi вчувається дитина, дивна i неспокiйна. Ця дитина i є батьком людини, що творить мистецтво i своєрiдний порядок речей - у безнастанному неспокої i пристрасному вируваннi думки».

Тонким психологiчним аналiзом внутрiшнього свiту двох них героїв - п'ятнадцятирiчного Пабло i сiмнадцятирiчної Кори - позначене оповiдання «Сеньйорита Кора». Пабло, син заможних батькiв потрапляє до однiєї з кращих лiкарень, де йому мають прооперувати аппендицит. Сама операцiя нескладна, але пiдлiток, мабуть, вперше в життi залишається сам, без родини, без звичного для нього домашнього оточення, уваги батькiв. В лiкарнi вiн закохується у санiтарку Кору, трохи старшу вiд нього, яка спершу бачить у хлопцевi тiльки вередливого синка багатiїв. Сама ж вона вже давно почуває себе незалежною, живе з власної працi i за свої взаємини iз навколишнiм свiтом вiдповiдає сама перед собою. Сором'язливий, з тонкою, вразливо психiкою, Пабло по-дитячому ображається на Корину байдужiсть, гостро ревнує її до лiкаря Марсiаля, з яким у Кори зав'язались iнтимнi взаємини, i впродовж свого перебування в лiкарнi переживає цiлу гаму почуттiв, що їх сколихнула в ньому його перша закоханiсть. Операцiя минає невдало, у Пабло важке ускладнення. Загальний стан хлопця i його поривання до Кори пробуджують у дiвчинi i спiвчуття, i жаль, i навiть уже щось бiльше за звичайну увагу. Пiсля другої, так само невдалої операцiї, стан Пабло безнадiйний. На цей час вся увага Кори вже спрямована на хлопця, вона намагається пiдтримати його, але почуття образи, розумiння того, що iнший для дiвчини ближчий, важливiший, цiкавiший, нiж вiн, так глибоко вразило Пабло, що вiн замикається в собi, вiдвертається вiд Кори. I хто зна, може, ця невтоленiсть юного кохання, вiдчуття власної неповноцiнностi пiдлiтка перед дорослим свiтом i пiдiрвали остаточно вже зовсiм знесилений хворобою юний органiзм Пабло. Десь пiдсвiдомо це розумiє i Кора, яку пiсля смертi Пабло охоплює вiдчай i невимовна туга за хлопцем[6, c 10-11].

Оповiдання написане нiби у напiв тонах, тонкими, нена'язливими фарбами. Почуття героїв позначенi тонким лiризмом, який контрастує з суворою реалiстичнiстю деталей, що, як правило, характерне для усiх творiв Кортасара фiлософсько- психологiчного спрямування.

Схоже на «Сеньйориту Кору» за тональнiстю й загально спрямованiстю оповiдання «Кiнець гри». Троє дiвчаток вибудували собi власний уявний свiт, зображуючи перед поїздом, який щоденно о певнiй годинi проходив через мiсцевiсть, де вони жили, рiзного роду живi картини. Хлопчина, який щоденно їзив цим поїздом до училища, кинув дiвчаткам спочатку записку, а пiзнiше й сам завiтав до них, зiйшовши на ближчiй станцiї. I вiдтодi гра закiнчилась. Летiсiя, яка найбiльше сподобалась хлопцевi, виявилась калiчкою, розмовляти дiвчаткам з хлопцем не було про що. Лише один раз iще дiвчатка виставили перед поїздом живу картину з Летiцiєю у головнiй ролi. Хлопець того разу ще дивився на них крiзь вiкно. Але бiльше вони його не бачили. Вiн, очевидно, пересiв на iншу лаву. I гра закiнчилась, як при першому жорстокому зiткненнi пiдлiтка з реальнимсвiтом життя дорослих закiнчується дитинство.

В цiлому можна вiдзначити, що своєрiднiсть художнього стилю Кортасара має витоки з традицiй латиноамериканської й, зокрема, аргентинської лiтератури.Водночас письменник чимало бере i з досвiду європейської та свiтової лiтератури взагалi, нiде й нiколи не намагачись безпосередньо наслiдувати європейських пистменникiв, вкладає свiй непересiчний, оригiнальний внесок у загальний потужний нинi струмiнь новiтньої латиноамериканської лiтератури.

У багатьох своїх творах письменник ставить про вiдчуження особистостi, акцентучи саме на проблемi дисгармонiї особистостi й буржуазного суспiльства. У творчому доробку Котрасара ця суперечнiсть виступає особливо загостреною i нiколи не вирiшується однопланово. Саме а численних варiацiях її вирiшення й виявляється свiтоглядна еволюцiя письменника.

Мотив самотностi людини в жорстокому капiталiстичному свiтi, цiлковитої її духовної iзольованостi, неспроможностi належати собi, мати право хоча б якось керувати своєю долею, а надто можливiсть допомогти комусь iншому, втрутитись у запланований можновладцями хiд подiй домiнує в оповiданнi «Вказiвки для Джона Хоувелла». Тут вiдбувається сумiщення життєвої реальностi i подiй химерної театральної вистави, в ходi якої герой оповiдання стає i глядачем, i актором, i врештi, коли порушує усталений хiд подiй, мало не однiєю iз жертв безглуздої трагедiї.

Затиснутi у лещата буденностi, одноманiтностi, перетворенi на механiчнi подоби людей, жертвами вiдчуження стають герої оповiдання «Рiка». Зневiрившись у можливостi вiдродження почуттiв i радощiв життя, молода жiнка кидається в Сену. I лише побачивши дружину мертвою, її чоловiк усвiдомлює, що сталося й чому, i аж тодi прокидається в ньому приспанне почуття, туга i бiль за невiдворотно втраченим. Оповiдання написано в такий спосiб, що тiльки дочитавши до останнього рядка, читач довiдується: весь переказаний перебiг подiй спливає в думках героя, коли вiн у розпачi й нестямi припадає до своєї мертвої подруги, яку щойно витягли з рiки[8,c. 95].

Щоб створити атмосферу таємничостi, напруженостi в оповiданнях «Лiлiанна плаче», «Пiвденна автострада», «Маминi листи», «Вдруге», Кортасар аналогiчно вдається до засобу композицiйного змiщення. При всiй розмаїтностi тематики, автор завжди засуджує мiщанський, дрiбнобуржуазний погляд на життя, замикання людини у власному вузенькому свiтi, пiдкреслюючи, що кожна людина повинна сприймати свiт по-своєму, з погляду власної особистостi, бачити його ширше. Кожне вчинене свiдомо чи несвiдомо зло неодмiнно обернеться колись проти того, хто його чинить, наголошує письменник, кожне слiпе пiдпорядкування незрозумiлим, тупим чиновницьким усталенням неодмнно приведе людину до загибелi - моральної чи фiзичної.

«…Кожна моя книга, - писав Кортасар, - це нова спроба пiднятися по тому, що умовно називаємо спiраллю. Є письменники, якi, досягнувши певного рiвня, вже не бажать або не мать снаги його перейти, обмежучи себе таким чином використанням методiв, якi ведуть до руху по колу, а не по спiралi. Iншi ж прагнуть…нових експериментiв, не схожих на те, що письменник уже зробив ранiше».

Такою спробою став для Кортасара роман «62:модель для складання» (1968), сжетно пов'язаний iз попереднiм романом - «Гра в класики». Хоча цей експеримент у галузi форми був не з тих, якi можна вважати дуже вдалим, слiд вiдзначити, що й тут, як i в «Гонитвi», письменник бачить поки що можливiсть розiрвати вiдчуження лише в якусь окрему мить: коли людина повнiстю вiддається чомусь - чи то творчостi, чи то коханню, чи то мрiї. Кiлькох друзiв, якi називать свою групку «зоною» - такi дiйовi особи цього твору - поєднує мiж собою лише спiльнiсть у запереченнi, бо позитивної програми в них немає. Герої переживають розчарування за розчаруванням. I навiть кохання, на яке вони певний час покладають надiю як на свого роду духовний притулок, так само руйнується, бо вони майже нiколи не спроможнi вiддати себе чомусь цiлком, не знаходять або взаємностi, або справжньої вiдданостi, i життя для них так i не стає новим.

А ось наступний роман Кортасара, «Книга для Мануеля» (1973), став для письменника значним кроком вперед у його свiтогляднiй еволюцiї. Тут письменник впритул пiдiйшов до розгляду i зображення полiтичних i соцiальних проблем нашої доби, вiд яких певний час тримався дещо осторонь, утверджучи передусiм необхiднiсть «революцiї в лiтературi» i прирiвнюючи її до «лiтератури в революцiї»[4,,c. 4].

Хоча ще 1964 року Кортасар написав оповiдання «Возз'єднання» - про боротьбу партизанського загону в однiй з латиноамериканських країн (прообразом головного героя тут послужив Ернесто Че Геварра), тiльки пiсля «Книги для Мануеля», що написана, власне, в перiод фашистського перевороту в Чiлi 1973 року, Кортасар вiдверто виступив з активною, полiтично визначеною програмою, наголошуючи на тому, що кожен митець повинен знати своє мiсце в боротьбi проти фашизму.

Беручи активну участь у Мiжнароднiй комiсiї по розслiдуванн злочинiв фашистської хунти в Чiлi, Кортасар заявив: « Я вважаю себе письменником, який вiрить у людську гiднiсть, у свободу i демократiю. I тому присвячую всю свою енергiю боротьбi… бо сьогоднi вiддiлити лiтературу вiд полiтики не можна».

I в романi «Книга для Мануеля», що так само як i роман «62: модель для складання» пов'язаний з «Гро в класики» багатьма символами, iдеями i загальною проблематикою, автор показує групу латиноамериканської молодi, головною метою для якої є вже пошук правильного шляху боротьби за свободу i демократiю. Автор i в цьому творi не ставить остаточних акцентiв, показучи рiзнi напрямки iдейних програм молодi - вiд тероризму до повного iндивiдуалiзму. I все ж, схожий в чомусь на Олiвейру з «Гри в класики», рефлектуючий iнтелект Андрес Фаво наприкiнцi твору переборює свiй iндивiдуалiстичний погляд на свiт i приєднується до товаришiв, що стали на шлях збройної боротьби.Головна ж надiя автора - на малюка Мануеля, якому лише рiк вiд народження. Це для нього група героїв твору складає спецiальну книгу, що має допомогти йому в майбутньому зрозумiти краще життя, свiт, самого себе i своїх батькiв у їхнiх сподiваннях i мрiях[5,c. 7].

Виразною iдейно-тематичною спрямованiстю позначено чимало творiв Кортасара останнього перiоду, зокрема оповiдання «Кроки по слiдах», «Вдруге», «Апокалiпсис Солентiнаме» та iншi.

Викликана повiсткою до якоїсь невiдомої установи ( оповiдання «Вдруге»), дiвчина слухняно приходить на визначене мiсце, чекає у черзi, потiм заповнює якiсь анкети, i, врештi, їй кажуть, що за кiлька днiв вона повинна прийти ще раз, а поки що вона вiльна. Вiдчуття невиразної тривоги i нерозумiння охоплює дiвчину, коли вона з'ясовує собi, що хлопець, з яким вона розмовляла у приймальнi i який прийшов до цiєї установи вдруге, так i не вийшов звiдти, просто зник, нiби розчинився в повiтрi, бо iншого виходу з кiмнати, де вона, як i всi вiдвiдувачi, заповнювала анкети, не було.

Тут письменник знову ж таки заводить читача у свiт «нефантастичної фантастики», як, скажiмо, i у «Вказiвках для Джона Хоувелла». Зрозумiло,що коли дiвчина прийде вдруге до цiєї установи, зникне й вона.

«Коли я писав це оповiдання, - пояснює сам автор, - було воно ще чисто фантастикою. Нiхто не гинув безслiдно в Буенос-Айресi, нiхто не пропадав безвiсти. Напевне, написав я те, що написав, передчуттi наближення жахiв, чогось, що могло б трапитися, хоча ще нiчого такого i не траплялося. А коли люди почали зникати не «вдруге», а вiдразу ж - з домiвок, з установ, з вулиць, вдень i вночi, мене самого приголомшило усвiдомлення, що я передбачив майбутнє з усiм його жахом… Тепер я розумiю, що лiтературi не досить бути витвором чистої фантазiї, i тому… серед моїх творiв є тепер написанi саме для того, щоб бодай комусь одному розкрити очi».

Розглядаючи еволюцiю художникiв i полiтичних поглядiв письменника, не можна не вiдзначити ще однiєї важливої риси його творчостi - поетичностi.

Кортасар не тiльки часто виступає безпосередньо в жанрi поезiї, а й чимало сторiнок у його прозi написано, пiднесеною, поетичною мовою. А, скажiмо, внутрiшнi монологи Персiо - одного з героїв роману «Виграшi» - читаться просто як вiршi в прозi.

Дослiдник Л. С. Осповат, видiлячи поетичнiсть як одну з важливих рис письменницької манери Кортасара, справедливо вiдзначає, що найбiльшої поетичностi досяг Кортасар у невеличкiй, але широко вiдомiй книжцi «Життя хронопiв та фамiв» (1962). Сучаснi казки про хронопiв та фамiв - справдi поезiя в прозi. Хронопи - поети, мрiйники; фами - вразливi, водночас самовдоволенi i помiркованi, а надiйки - безпомiчнi, невдахи, але байдужi до всього, - такий свiт iстот, створенихуяво письменника, який не надає їм нiяких зовнiшнiх ознак, хоч у їхнiй поведiнцi й характерах проступають узагальненi, типологiчнi риси людського роду.

По сутi, герої бiльшостi творiв Кортасара - це тi ж хронопи, i для кращого сприймання творчостi письменника важливо розумiти значення у поступi його свiтоглядної позицiї i невеличкої книжечки про хронопiв i фамiв. Бо саме в нiй немовби утвердженням незгасної вiри в людину як глибоко гуманiстичної основи всiєї творчостi Кортасара звучить один з висловiв хронопiв, який мiг би служити епiграфом до всього доробку письменника: «Людина - це квiтка»[6,c 16-18].

Висновки

Читаючи оповiдання Кортасара, ми переконуємось, що при всiй на перший погляд складностi образної мови, при наполегливiй розробцi тем, якi можуть бути названi «абстрактними», перед нами письменник, дуже мiцно пов'язаний зi своєю добою, з iсторичним часом. Задуми Хулiо Кортасара безкiнечнi. Цi задуми, мрiї i поривання нерiдко iмiтують фiлософськi концепцiї минулих столiть, в яких закладенi не стiльки сили творiння, скiльки сили руйнування. Але Кортасар народжений другою половиною XX столiття, коли невiра в iдеали i доцiльнiсть захiдного свiту, руйнiвнi вiйни i полiтична безвихiдь створили широкий i пiдчас дуже важкий фронт опозицiї, в яку влилась прогресивно налаштована iнтелiгенцiя. Цi оповiдання належать переслiдувачу, мрiйнику, людинi, яка впевнена, що «в буржуазному суспiльствi письменник завжди опозицiонер». Оповiдання належать людинi великого таланта, поету, який не тiльки «не забуває про реальнiсть», а, «навпаки, атакує її зi всiх можливих сторiн, знаходячи в нiй найпотаємнiшi i найбагатшi жили».

Викоритстовуючи парадоксальнi ситуацiї, складну композицiю й елементи фантастики у багатьох своїх творах, Хулiо Кортасар спромiгся створити дивовижний фантастичний i водночас реальний свiт, за що його, як i Г. Гарсiа Маркеса, А. Карпентьєра, Х. Рульфо, А. Роа Бастоса, М. А. Астурiаса, називать одним з творцiв широко вiдомого нинi напряму «магiчного реалiзму», що є, власне, критичним реалiзмом, який, на вiдмiну вiд цього напряму в XІX столiттi, широко послуговується елементами умовностi й фантастики. Серед письменникiв цього напряму Хулiо Кортасар посiдає своє особливе й неповторне мiсце, помiтно впливаючи своєю творчiстю на розвиток молодих письменникiв як у себе на батькiвщинi, так i широко поза її межами.

Список використаної лiтерарури

1. Кортасар Х. Выигрыши: Роман, повести и рассказы / Пер. с исп..- М.: Прогресс, 1976.-462с.

2. Кортасар Х. Другое небо: Рассказы / Перевод с исп., сост. и вступит. статья Э. Брагинской. - М.: Худож. лит., 1971.

3. Кортасар Х. Игра в классики: Роман. - М.: Худож. лит., 1986.

4. Кортасар Х. Избранное: Пер. с исп., М.: Прогресс, 1979.

5. Кортасар Х. Экзамен: Роман. - М.: Известия, 1990.

6. Кортасар Х. Таємне зброя: Новели / Упоряд., передм. та перекл. з iсп. Ю. Покальчук. - К.: Днiпро, 1983. - 283с.

7. Буценко О. Матерiя думки: Про аргентинського письменника Х. Кортасара // Всесвiт. - 1989. - №1. - С. 147 - 148.

8. Покальчук Ю. Магiчний свiт Хулiщ Кортасара: Про творчiсть аргентинського письменника // Всесвiт. - 1981. - №6. - С. 94 - 95.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Життєвий шлях поета Василя Симоненка. Його дитинство, годи освіти на факультеті журналістики у Київському державному університеті ім. Тараса Шевченка. Участь у клубі творчої молоді, сімейне життя. Перелік творів письменника. Вшанування пам’яті у Черкасах.

    реферат [25,4 K], добавлен 12.03.2014

  • Биография аргентинского писателя Х. Кортасара, история публикаций его произведений в литературных журналах, их культурный контекст. Метафоры, поэтические образы и ассоциации в текстах писателя. Особенности советского периода публикаций Х. Кортасара.

    дипломная работа [123,4 K], добавлен 03.07.2017

  • Життєвий та творчий шлях В. Сосюри - від рукописів до збірок, його культурологічний феномен в канві катаклізмів історії ХХ століття. Відображення долі людини серед урбаністичної краси, соціального космізму, віри в народ, ліричні теми у віршах поета.

    курсовая работа [63,4 K], добавлен 06.04.2009

  • Справжні твори мистецтва не старіють, не втрачають значення для наступних поколінь. Такі твори залишив Михайло Коцюбинський - видатний український художник слова, палкий патріот і інтернаціоналіст, борець проти соціального і національного гніту.

    реферат [34,4 K], добавлен 23.02.2009

  • Життєвий шлях С. Єфремова, вплив І. Франка на характер його діяльності. Роль вченого в українській демократичній революції. Академія: розбрат інтелектуалів. Аналіз творчого доробку. Особливості наукової діяльності, внесок в розвиток української держави.

    курсовая работа [50,6 K], добавлен 13.02.2015

  • Життєвий і творчий шлях письменника Дж. Д. Селінджера. Герой Селінджера. Перші спроби Селінджера в індійській поетиці. Оповідання "Перегорнутий ліс". Загадка Селінджера: символіка чисел та прихований (сугестивний) зміст "Дев'яти оповідань". "Тедді".

    реферат [37,6 K], добавлен 09.02.2008

  • Короткий нарис життя, фактори особистісного та творчого становлення Остапа Вишні як відомого українського літературного діяча. Аналіз найвідоміших творів даного письменника, їх жанрова своєрідність і тематика. Творчість Вишні до та після засилання.

    презентация [574,9 K], добавлен 20.11.2015

  • Життєвий і творчий шлях письменника. Герой Селінджера. Перші спроби Селінджера в індійській поетиці. Оповідання "Перегорнутий ліс". Загадка Селінджера. Збірка "Дев'ять оповідань". Уособлення філософської проблематики збірки.

    курсовая работа [63,1 K], добавлен 04.09.2007

  • Дитинство та юність Бориса Грінченка, його зближення з народницькими гуртками та початок освітньо-педагогічної діяльності. Літературна спадщина видатного українського письменника та вченого, його громадська позиція щодо захисту національної культури.

    реферат [46,4 K], добавлен 26.12.2012

  • Життєвий і творчий шлях видатного українського письменника Т.Г. Шевченка. Життя Тараса перед засланням, після арешту і на засланні. Знайомство з К. Брюлловим і В. Жуковським. Аналіз творчості Шевченка, відображення думок і настроїв українців його часу.

    презентация [493,8 K], добавлен 16.04.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.