Особливості новелістики Натаніеля Готорна

Якщо повернутись до історії публікації новели, то умовна передмова супроводжувала перше видання 1844 року. На вимогу видавця Готорн вилучив її з видання збірки “Мохи старого дому” 1846 року, але домігся її поновлення в публікації 1854 року. Для С.Берковича, одного з найпроникливіших сучасних дослідників американської літератури, ця наполегливість письменника слугує доказом властивого американським романтикам прагнення “поєднати особисте з суспільним, розуміючи реалізацію суспільної мети як спосіб досягнення особистих цілей”. В аспекті нашого дискурсу важливо те, що С.Беркович наголошує на цьому як на одній із визначальних форм вияву національного міфу Америки взагалі і міфу про Едем зокрема.

У вступних абзацах твору такий собі пан М. де Льобепін (М. de l'Aubepine, а l'aubepine - французький відповідник англійського Hawthorne (глід), що натякає на приховану фігуру автора) говорить про любов до використання алегорій у своїх творах і, перераховуючи їх, наводячи назви Готорнових праць (власне, у перекладі французькою мовою), зазначає, що вони потребують для правильного розуміння “належного кута зору”. Цей “належний кут зору” очікується й вимагається від читача, для якого досвід героя новели Джованні - чергова парабола-ілюстрація мрії про американський едем.

Оселившись у “високій і похмурій кімнаті старовинного будинку”, Джованні, визирнувши у вікно, побачив “сад із величезною кількістю рослин, за якими, певно, доглядали з надзвичайною увагою”, і поцікавився: “Чи цей сад належить господареві?” Так одразу через відповідь старої служниці - “Сад вирощений руками знаменитого доктора Раппачіні... Ви можете часто побачити його за роботою в саду, а, можливо, і його доньку, коли вона збирає дивовижні квіти, які там ростуть” - актуалізується назва твору й задіюються кілька компонентів міфу про Едем. Присутність Беатріче - органічної і невід'ємної частини саду - детермінує його характер.

Готорн забезпечує Джованні (і читача) різними варіантами прочитання метафори саду - від літературних ремінісценцій Овідія, Данте, Спенсера, Мільтона чи Шеллі (ця тема ґрунтовно й майже вичерпно осмислена готорнознавцями до виразно біблейських, зокрема “Книги Буття” й “Одкровень”, відлунюючи мотивами і образами з “Пісні Пісень”. Сама інтерпретаційна парадигма служить провокативним викликом, змушуючи добирати і обирати відповідний (а чи правильний?) кут зору. Упродовж твору Джованні намагається це зробити - “протираючи очі”, покладаючись на чуттєвий досвід, на раціоналізм мислення (“триматимусь найраціональнішого погляду на це”, ставлячи експерименти, - щоб адекватно декодувати завважений ним симбіоз дівчини й саду.

Питання Джованні про те, “чи не був цей сад Едемом сучасного світу?”, максимально значуще в тексті. Юнак відчуває, що розв'язання загадки допоможе йому зрозуміти і Беатріче, і себе. Здогад про Едем лежить на поверхні й тому, що “сади Падуї - одні з найдавніших в Італії”, і тому, що мармуровий фонтан невпинно наповнював “водою басейн, звідки вона витікала, аби напоїти рослини, що потребували, певно, багато вологи для свого величезного листя...”. Ототожнення доктора Раппачіні із “сучасним Адамом”, який “так гостро відчуває зло в рослинах, вирощених його власними руками”, імпліцитно натякає на усвідомлену біблейським Адамом заборону їсти небезпечні плоди райського саду. Кожен із трьох основних персонажів новели так чи так декларує бачення саду як власного світу: “Певно, що життєвий досвід Беатріче був обмежений цим садом”; для Джованні “сад більше не був випадковістю,... але цілим світом, в якому, можна сказати, він жив”, а про свого батька Беатріче говорить: “Цей сад - його світ”.

Біблейський Едем таїв і позитивні, і небезпечні потенції для його мешканців, так само й сад Раппачіні був водночас і благословенням, і прокляттям залежних від нього людей. Неоднозначність алегорії провокує питання щодо істинної природи кожного з персонажів: хто така Беатріче - жорстока спокусниця чи жертва? А Джованні?.. наскільки свідомий він своєї участі в експериментах як Раппачіні, так і Бальоні? Зрештою, сам Раппачіні - це всемогутній творець зловісного й небезпечного саду для покарання людства чи “новітній Адам”, неспроможний вплинути на події, про що свідчать маска та рукавиці, під захистом яких він тільки й може працювати у своєму саду? Саме ця неоднозначність оприявлення Готорнового саду служить найвагомішим доказом його райської природи.

Топографія саду Раппачіні також відлунює заключними сценами “Книги Одкровень” - він теж локалізується в центрі міста, а “вода з фонтану злітає в небо і весело виблискує в сонячному промінні”. Уся сцена “створює таке яскраве видовище, що його, здавалося б, має вистачити на освітлення саду навіть за відсутності сонця”, бо, як і в Новому Єрусалимі “Книги Одкровень”, “ночі вже більше не буде, і не буде потреби у світлі світильника, ані у світлі сонця, бо освітить їх Господь”. Але якщо на початку “Книги Одкровень” Іоанна Богослова йдеться про Новий Єрусалим, то згодом його місце заступає Вавилон, і не Христову наречену, одягнену в біле, згадує Джованні, а вавилонську блудницю, “вином розпусти якої впивались мешканці землі”. У “Книзі Одкровень” наслідком спілкування з “матір'ю розпусти й гидоти землі” стає “видимий знак на чолі чи на руці”. Для Джованні перше побачення з Беатріче закінчилося “відчуттям пекучого болю в руці - тій руці, якої торкнулась Беатріче, коли він намагався зірвати коштовну квітку. На руці горіла пурпурова пляма - відбиток п'яти ніжних пучок”. “Книга Одкровень” пропонує тільки одну можливість уникнути впливу блудниці: “Відійдіть від неї, люди, щоби її гріхи не стали вашими, щоби її виразки не стали вашими...”. Джованні, отруєний і коханням, і садом, удається до останнього дієвого засобу: “Що ж, давай молитися, підемо до храму і зануримо наші пальці в чашу зі святою водою біля входу! Ті, хто прийдуть після нас, впадуть мертвими, як від чуми. Ми можемо вдатись до хресного знамення, зображуючи своєю рукою священні символи, але посіємо довкола себе смерть!”. Юнак згадує “священні символи”, але вони для нього тільки загальноприйнята формальність, тим більше, що він їх артикулює у стані гніву й ненависті. Він вигукує формули, але сакральний сенс їх залишається для нього закритим.

Цей епізод оприявлює важливий у художньому просторі Готорна зміст: будь-яка метафора, зокрема й сад-ліс-хаща, набуває певного сенсу лише за умови її адекватного прочитання. Едем для Готорна - не абсолютний концепт чи місце ідеального життя. Джованні чи праведник Браун, як і інші герої письменника, зрозуміли це з власного гіркого досвіду, адже запропонований їм Едем був грішним, отруєним світом спокуси, і це знання вартувало їм утрати віри в Бога, у людей, у життя і в себе. Але, зазначмо, кожен із них робив свій свідомий вибір, що на вербальному рівні Готорн увиразнює усталеним словосполученням “зробити крок уперед”, “виступити”, що стає кроком до випробування досвідом Едему.

Метафора Едему в інтерпретації Готорна має глибокий і неоднозначний зміст. Вона, активно експлуатуючи традиційні біблейські концепти, надає їм сугестивного сенсу, адресованого співвітчизникам. Саме це уможливлює апокаліптичне прочитання національної редакції міфу про Едем як одне з пропонованих Готорном.

Висновки

В ході написання нашої курсової роботи ми ретельно проаналізували формування Готорна як новеліста через призму розвитку американського романтизму, дослідили історичні умови, які панували в тогочасному суспільстві.

Нами були досліджені характерні особливості новелічної спадщини Готорна та алегоричні мотиви його творчості. Вагома увага в ході написання нашої курсової роботи була приділена готорновому світобаченню парадигми Едему у його новелах.

Таким чином, по завершенні написання нашої курсової роботи ми прийшли до висновків, які полягають у наступному.

Слід підкреслити тематичну та ідейну цілісність творчості Готорна. І справді, в найвідоміших і найкращих своїх творах -- багатьох новелах і романі "Червона літера" -- письменник послідовно і вперто звертається до історії своєї "малої батьківщини", штату Массачусетс, зокрема міста Сейлем і його мешканців, якими вони були у XVII ст., їхніх драм і трагедій, їхнього щоденного життя і побуту, їхніх своєрідних характерів, котрі сформувала провінціальна дійсність Нової Англії і сувора пуританська віра, близька до фанатизму, жорстока і непоступлива.

Ми також прийшли до висновку, що творчість Готорна характеризується високою насиченістю засобами алегорії, що дозволило йому всебічно зобразити тогочасне суспільство.

Властива романтичній поетиці фрагментарність у літературі американського романтизму складається в мозаїку позірно систематизованого знання, у нашому випадку - організованого структурою і логікою міфу про Едем. У пошуках аргументів його валідності романтичний герой, руйнуючи райський локус, втрачає свою цілісність. У кінцевому пункті життєвого призначення, позначеному руйнацією звичного знання, відбувається не тільки розпад схеми життя, а й трансформація самого героя. Втрачаючи колишню впевненість, він відкриває для себе світ зовнішніх і внутрішніх суперечностей. “Всесвіт, - писав Емерсон, - це матеріальне втілення душі”, отже, отриманий у кінцевому підсумку “великий” космос стає віддзеркаленням космосу внутрішнього, який, завдяки едемічному досвіду, набув чітких і виразних ознак.

Тому американський міф про Едем конституюється водночас двома прямо протилежними тенденціями: стверджувальною і регресивною. Образ Едему - це образ жадання і образ звільнення від нього, образ самореалізації і відмови від неї. Утім, можливо, пошуки Едему чи райського саду назавжди приречені залишатися “довгою обхідною дорогою до Нірвани”.

Звернення до віддаленого часу існування перших білих посельців на американському континенті утворювало специфічний грунт для такого змішування, бо, як пише Готорн, це були "дивні часи, коли марення мрійників і видіння божевільних перепліталися з дійсністю і ставали реальністю". Для письменника головним було не науково точне відтворення історії, а розкриття того, як сприймав довколишній світ історичний індивід, обтяжений усіма ідеями, звичаями, передсудами своєї доби, свого середовища, обмежений рівнем знань свого часу. Для нього це була також спроба художньо передати своє власне бачення і відчуття минулого Нової Англії, відтак складової частини майбутніх Сполучених Штатів. Тому Готорн "міг, не соромлячись, оперувати матеріалом легенд, апокрифічних переказів, забобонів, не сковуючи власну уяву і даючи простір фантазії, і аж ніяк не порушуючи при цьому закони художньої правди".

В наш час беззаперечною істиною вважається, що Натаніель Готорн -- це один з найбільших американських прозаїків XIX ст., один з "батьків-засновників" жанру новели і психологічного роману в національній літературі.

Підсумовуючи все сказане, констатуємо, що при аналізі творчості Н.Готорна опорними функціональними термінами виступають романтизм, новела, алегоризм, метафоризм та символіка. Останні свідчать про присутність глибинного, ніби захованого змісту створених ним образів.

Таким чином можемо сказати, що по завершенні написання курсової роботи нами були виконані всі завдання, поставлені на початку дослідження.

Список використаної літератури

1. Аксенов А.В. Н. Готорн и американский пуританизм: антиномии творческого освоения // Феномен творческой личности в культуре. - М., 2006. - С. 472-482

2. Апенко Е.М. "...Где встречаются действительность и вымысел...": (записные книжки Натаниэля Готорна) // Пробл. истории зарубеж. лит. - Л., 1987. - Вып. 3. - С. 26-34.

3. Б.А. Гиленсон, Американська література 1930-х ХХ століття, М.: 1974 г.

4. Березовская О.Н. Историзм как эстетический принцип в произведениях Н. Готорна конца 40-х годов // Традиции и взаимодействие в зарубежной литературе XIX-XX веков. - Пермь, 1986. - С. 57-69.

5. Брукс, В. В. Писатель и американская жизнь. Т. 1. М., 1967.

6. Винницкий М.А. Своеобразие художественного метода Н. Готорна в изображении человека и природы // Поэтика и художественный метод в зарубежных литературах. - Ташкент, 1987. - С. 73-78.

7. Зарубежная литература XIX века. Романтизм. Хрестоматия.-- М., 1977.

8. Зарубежная литература. Романтизм. Хрестоматия историко-литературных материалов.--М., 1990.

9. История американской литературы. Т. 1. М. -- Л., 1947.

10. Исторія зарубіжної літератури XX століття 1871-1917 р., під ред. В.М. Богословесного, З.Т. Громадянської, М.: 1972 г.

11. Исторія зарубіжної літератури XX століття 1917-1945 р., під ред. В.М. Богословесного, З.Т. Громадянської, М.: 1990 г.

12. Исторія зарубіжної літератури XX століття, під ред. Л.Г. Андрєєва, М.: 1980 г.

13. Исторія зарубіжної літератури ХІХ століття, під ред. М.А. Соловйова, М.: 1991 г.

14. Исторія зарубіжної літератури ХІХ століття, Частина I, під ред. О.С. Дмитрієва, М.: 1979 г.

15. Каули, М. Готорн в уединении // Дом со многими окнами. М., 1973.

16. Ковалев Ю.В. От "Шпиона" до "Шарлатана": ст., очерки, заметки по истории амер. Романтизма: [на примере творчества Э.А. По, Г. Мелвила и Н. Хоторна] / Ю.В. Ковалев; С.-Петерб. гос. ун-т. - СПб., 2003. - 258 с.

17. Кумскова Е.И. Американская романтическая повесть: Г. Мелвилл и Н. Готорн // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 9, Филология. - М., 1986. - № 5. - С. 17-25.

18. Литературная история Соединённых Штатов Америки. Т. 1. М., 1977

19. Литературная історія Сполучених Штатів Америки, тому III, під ред. Р. Спиллера, У. Торпа, Т.ЗВ. Джонсона, Г.С. Кенби, М.: 1979 г.

20. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів та ін. - К.: ВЦ "Академія", 1997. - С. 522.

21. М.Н. Боброва, Романтизм в американської літературі ХІХ століття, М.: 1991 г.

22. Н.Готорн. Избранные произведения: В 2 т. -- Л., 1982.

23. Наливайко Д., Шахова К. Зарубіжна література XIX ст. Доба романтизму, 1997.

24. НиколюкинА.Н. Американский романтизм и современность. -- М, 1968.

25. Новеллы. Перевод с английского Н.Строиловой, В.Муравьева, Э.Линецкой. М.: Текст, 1998. - 221 с.

26. Оленева В.И. Современная американская новелла- К. Наук думка, 1973

27. Пригодій С., Горенко О. Американський романтизм. Полікритика, 2006.

28. С.Д. Артамонов, Історія зарубіжної літератури XVIIXVIII століть, М.: 1988 г.

29. Словник літературознавчих термінів / В.І. Кузьменко. - К.: "Український письменник ", 1997. - С. 229.

30. Ткаченко А. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства. - Київ: ВПЦ "Київський університет", 2003. - 448с.

31. Федосенок И.В. Символика и аллегория в творчестве Н. Готорна // Романтизм и его исторические судьбы: материалы междунар. науч. конф., 7 Гуляевских чтений, 13-16 мая 1998. - Тверь, 1998. - Ч. 1. - С. 119-122.

32. Encyclopedia Britannica. A new survey of universal knowledge. V.19, 1948.

33. Hawthorne N. Preface to "The house of seven gables". - "The literature of the American renaissance", 1969.

34. James H. The Art of Fiction. N.Y., 1885.

35. Literary Terms: A Dictionary. Ed. by K. Beckson, A. Ganz. N.Y., 1983.

36. http://www.krugosvet.ru/enc/kultura_i_obrazovanie/literatura/GOTORN_NATANIEL.html

37. http://www.ukrcenter.com/Література/41105/Натаніел-Готорн/Біографія

Размещено на Allbest.ru