Історико-психологічний аспект поеми Т. Шевченка "Катерина" і "Сердешна Оксана" Г. Квітки-Основ'яненка

Властивий сентименталістам класицистичний поділ персонажів на негативні й позитивні, у Г. Квітки-Основ'яненка підсилюється ще й авторською позицією. Деякі авторські репліки іноді подаються у творі, як пересторога, для підсилення уваги читача, звернення на потрібний момент: "Оксано, Оксано! Якби ти більше панів знала... Ти не знала панів, чи ще лучче -- паничів!" Або; "Напилась Оксана панського чаю! Будеш, сердешна, тямити -- і повік оскоми не забудеш!.." [24; 317].

Мова автора наближена до розмовної, насичена характерною для народної творчості лексикою. Повісті Г. Квітки-Основ'яненка написані за манерою оповіді. Складається враження, що письменник просто веде задушевну розмову із читачем. Наявні часті звертання письменника до співрозмовника -- читача, персонажу, що свідчить про вдале використання засобів інтимізації. Цьому ж відповідає і своєрідна побудова речень у формі розповіді, часто від першої особи, введення до тексту вставних слів, зворотів.

Персонажі змальовані уже сформованими, вони майже не зазнають радикальних змін впродовж твору. Виняток становить хіба що Оксана. Нещастя змінює її, формується нова особистість героїні. Значну увагу автор приділяє зображенню внутрішнього процесу переживань персонажа, психологічній деталізації.

Квітка-Основ'яненко, як і його попередники, часто використовує психологічну деталь у структурі повісті. Акцент робиться не на розвиток дії, а на розвиток психологічного стану героя. Письменник прагне відтворити найменші порухи його душі. Фоном для цього, а скоріше навіть невід'ємною, органічно пов'язаною із переживаннями героїв, складовою частиною є природа. Зміни, які в ній відбуваються, підсилюють враження, допомагають нам зрозуміти емоційний стан героя. Природа підсилює найтонші відтінки: "зазолотилось і верхів'я дерева по лісам... і ось золотий по них пісок сиплеться по дереву нижче, усе нижче... нижче... Усе стихло" [56; 98].

Природа ніби затаїлась у передчутті чогось невідомого. Через пейзаж авторові вдається відтворити найскладніші порухи душі героїні, її сподівання і надії. Пейзажі поглиблюють ліризацію оповіді.

Конфлікт повісті передається не в розвитку дії, а в зображенні внутрішніх переживань героїв, їх душевного стану. На перше місце виходить зображення окремої деталі. Для письменників-сентименталістів більш значну роль відіграє зображення якогось окремого поруху душі. Зміна настроїв важливіша, ніж зміна подій. Розгортання дії у повісті відбувається у більшості випадків не через розвиток дій персонажів, а через розвиток їх душевних переживань. Динаміка повісті підтримується за рахунок напруженості душевного стану героя, співпереживання читача разом із ним, без якого письменники-сентименталісти не розуміють щастя. Але конфлікт творів Г. Квітки-Основ'яненка істотно різниться від конфлікту творів європейських письменників. В усіх його повістях, так чи інакше конфлікт пов'язаний із соціальним станом героїв.

У багатьох ранніх творах Т. Шевченка, серед яких і ті, які увійшли до Кобзаря 1840 р., переважає романтизм. Саме тоді, як зазначає Г. Клочек," поети-романтики відкрили для себе океан українського фольклору-силу-силенну пісень, казок ,переказів, легенд... Вони намагались залучити їх у писемну літературу, тим більше, що багато що в українському фольклорі відповідало їхньому романтичному світобаченню. Безліч переказів та легенд з фантасмагорійністю були співзвучні творчим настроям поетів-романтиків. Молодий Шевченко тонко відчув цю "вимогу жанру" і блискуче продемонстрував як своє знайомство з різноманітними народними уявленнями, так і вміння перетворити це уявлення в художнє явище " [26; 39].

Однак, як зауважує Є. Маланюк, романтизм поета "своєрідний", оскільки він "завжди проектується на реальну Україну, він має сталий контакт з дійсністю, з краєвидом, з історією, з долею народу" [35; 34]. І вводячи в свої твори міфічні образи із усної творчості рідного народу, Шевченко не пориває зв'язок із реальністю, розкриваючи психологічний стан своїх героїв ,їх долю через фольклорні символи.

Т. Шевченка можна вважати майстром психологічного пейзажу. І саме сили природи (хуртовина, вітер, сонце та ін.) допомагають йому створити саме ту картину, яка б найбільш повно відтворювала стан душі персонажа. Деякі прийоми, які використовує поет, набагато випередили свій час-наприклад, кінематографічний прийом. В поемі "Катерина" у сцені, коли героїня іде геть із села, постать Катерини, що пішла у свою важку й невідому дорогу, поступово все зменшується і зменшується, і все те відбувається на тлі червоного неба, що викликає настрій тривоги.

Сіло сонце з-за діброви

Небо червоніє;

Утерлося, повернулась,

Пішла...тілько мріє " [56; 23].

Схожу картину спостерігаємо на початку 4-го розділу цього ж твору, коли заграва зимового сонця віщує драматичні події, розвиток яких досягає найвищого піку в кульмінації твору:

"Мов покотьоло червоніє,

Крізь хмару сонце зайнялось" [56; 23].

Знову тривожний червоний колір, і порівняння з покотьолом-дерев'яною дитячою іграшкою, що формою нагадує обруч-це "найпростіша асоціація (сонце-колесо), яка має своє коріння в прадавніх міфологічних уявленнях всіх індоєвропейських народів" [27; 101].

"Більшість пейзажів у Шевченка або ж світанкові, або вечірні. Очевидно, саме в цей час природа ввижалася йому живописною, найбільш виразною, рельєфною, наповненою смислом" [27; 44]. І з цим пов'язаний такий зворот, як "до схід сонця", який досить часто зустрічається у ранніх поезіях на означення частини доби, ніби ще таємничої, схованої від людського ока, однак уже передвісниці нового дня, нових подій. Часто Шевченко, співчуваючи стражданням своїх героїнь, ніби "ховає" їх від осуду сторонніх, радить пережити свої емоції саме "до схід сонця".Наприклад, у "Катерині":

"А щоб личко не марніло,

З чорними бровами -

До схід сонця в темнім лісі

Умийся сльозами.

Умиєшся-не побачать,

То й не засміються;

А серденько одпочине,

Поки сльози ллються" [56; 27].

В інших випадках образ "до схід сонця" асоціюється з журбою ,сумом, лихим дійством. У Катерини після прощання з рідним селом:

"...як роса та до схід сонця

Покапали сльози..." [56;27].

Порівняння "роса-сльози" ще раз підкреслює неприхований, сильний у своїх почуттях стан героїні. До тієї ж Катерини звернені сповнені пекучого болю слова матері, яка жалкує про народження своєї дитини.

"Проклятий час-годинонька,

Що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця

Була б утопила..." [56; 21].

"До схід сонця" тут-час, коли ще можна чинити темні справи, бо сонце -"світло", ще не зійшло, отже, події ще не набули "освітлення"-розголосу. Таку ж функцію виконує схід сонця і в поемі "Тарасова ніч", де ніч виступає прикриттям для задуму козаків, а початок дня викриває наслідки їх дій.

Також переважно вночі відбувається дія і на початку поеми "Катерина", де героїня, боячись розголосу і осуду громади, ховалася під покровом ночі від людських очей:

"Не журиться Катерина

Вмиється сльозою,

Візьме відра, опівночі

Піде за водою,

Щоб вороги не бачили..." [56; 18].

Згодом, уже ставши матір'ю, Катерина приходить з сином у садок (щоб не бачили люди) [27; 74]:

"Зайде сонце - Катерина

По садочку ходить,

На рученьках носить сина,

Очиці поводить..." [56; 19].

Розглянувши природу в творах Квітки-Основ`яненка і Т. Шевченка, ми знайшли суголосні особливості пейзажів, які можна простежити в наступній таблиці.

Висновки

Дослідивши історико-психологічний аспект поеми Т. Шевченка "Катерина" і "Сердешна Оксана" Г. Квітки-Основ`яненка, ми з`ясували:

1. Твори відзначаються реалістичним відображенням багатьох сторін дійсності, порушенням важливих суспільно-побутових проблем того часу, сміливим, захопленим і захоплюючим змалюванням героя народу.

2. На відміну від своїх європейських попередників Т. Шевченко і Г. Квітка-Основ'яненко обирає своїх героїв серед простого народу. Не серед дрібних міщан, а серед справжніх селян, з їхніми морально-етичними, релігійними устроями, з їхніми звичками, традиціями. Звідси велика роль у творах відводиться осмисленню фольклорних образів та мотивів. У всьому в зображенні одягу, обрядів, в описі оселі, починаючи хоча б, навіть, з портретної характеристики, присутня фольклорна поетика. Так, у створенні ліро-епічних образів Оксани і Катерини митці для всебічної психологічної характеристики своїх героїнь використовують фольклорні засоби вираження почуттів і настроїв, психологізм і ліризм народних пісень. Часто зустрічаються в фольклорі і мотиви народження покриткою дитини, причому в піснях відбилася й трагічні факти вбивства покритками своїх немовлят. Манера передачі психологічного стану героїнь теж близька до народнопоетичних: " в неї серденько так і б`ється, як тая рибонька на удочці", "защимило серденько", "вона, мов птиченька, піднялась від землі, щоб полетіти" тощо.

3. Як відзначалося, безпосередньо Шевченкової "Катерини" була сентиментальна повість Г. Квітки-Основ'яненки "Сердешна Оксана". Але ці сюжетні мотиви покладено в основу фабули тільки в першому розділі поеми та її епілозі; центральна ж частина твору - хресний шлях покритки Катерини - цілком оригінальна. Катерина кінчає життя самогубством. То було крайнім виходом - кінчати самогубством, коли в тебе на руках дитина. Частіше українські матері підносилися над власною ганьбою і в ім'я життя йшли у світ, до людей, так як Квітчина Оксана.

4. І в творі Г. Квітки-Основ'яненки "Сердешна Оксана", і в творі Т. Шевченка "Катерина" морально-етичний конфлікт набуває виразно соціальних рис і психологічного вмотивування в кульмінаційність частині творів, тому бачити в основі повісті лише морально-етичний і соціально-побутовий конфлікт молодої селянки та панича-капітана або москаля означало б спрощувати драматизм відтвореного, адже в певні моменти у суперечливій сув`язі опиняються між собою ще й Оксана, Катерина та її односельці, в їх особі усе суспільство, його неписані моральні постулати, його надто суворе ставлення до жінки-покритки.

5. Обом творам присутні наступні засоби поетики: контраст, внутрішній монолог, діалог, діалог-звертання, пестлива лексика, експресивність. Вони потрібні для того, щоб передати психологічний монолог обох героїнь.

6. Т. Шевченко і Квітка-Основ`яненко у своїй творчості значною мірою орієнтувались на природу, на розвиток особистості, заглиблення у внутрішній світ простої людини, утвердження права на особисте життя. Зовнішнім імпульсом для вільного прояву емоцій виступає природа, яка органічно пов`язана з внутрішнім життям людини. Особливо це відчутно в повісті "Сердешна Оксана". Вважаємо, що це пов`язано із концепцією сентименталізму, адже "Сердешна Оксана" - твір сентиментально-реалістичний. В поемі Шевченка "Катерина" більш присутня колористика (червоно тривожний колір), а природа - віщує, пророкує подальші події і створює відповідний настрій Катерини. Отже і Квіткй-Основ'яненко і Т. Шевченко можна вважати майстром психологічного пейзажу: сили природи - хуртовина, вітер, сонце, ніч допомагають письменникам створити саме ту картину, яка б найбільш повно відтворювала стан душі героїнь. Природні сили також в кульмінаційний момент поглиблюють і загострюють взаємодію морального, епічного, соціального та психологічного конфліктів. Так, наприклад, Квітка-Основ'яненко психологічне божевілля Оксани змальовує у саму темну, глуху ніч - тоді трагедія зганьбленої жіночої душі ледь не обернулася трагедією дітовбивства. Шевченкові описи переживань Катерини та психологічні описи Сердешної Оксани - стислі, але при цьому дуже точні, до того ж вони "опредмечені", тобто виражаються в основному через конкретну дію, а не через абстрактні роздуми. Як і Оксана, Катерина настільки захоплена своїм почуттям, що й не звертає уваги на ту "недобрую славу". І, навіть тоді, коли "в поход затрубили" й "пішов москаль в Туреччину", Катерина особливо не журиться, бо твердо вірить, що її милий вернеться. Вірить "капітану" і Оксана.

7. В поемі "Катерина", як і в творчості Шевченка взагалі, глибоке навантаження несе міфологема шляху і поєднання її з іншими подіями і деталями твору. "Головний гріх Катерини - відома йти шляхом життя", бо "легко йти "битою дорогою" [27; 20]. Катерина стає на інший шлях - шлях шукання своєї долі. Її нещастя також пов`язане з дорогою. Так само ми вважаємо, що Оксана теж стає на власних шлях. Саме на шляху, "у канаві" вона прийнялась рити для сина ямку, але її життєвий шлях, її доля складається по-іншому, тому що далася взнаки глибока релігійність Квітки-Основ'яненки. Якби Оксана вчинила інакше, ніколи б не знайшла вона дорогу до матері, до людей, до самої себе. Це повернення стало часом другого народження Сердешної Оксани і початком її нового шляху - шляху життя. У Шевченко міфологемами шляху має більш універсальне, узагальнене, смислове значення - через міфологему шляху Шевченко показує теперішній для нього і майбутнього час України. Дорога стає шляхом шукання істини, "золотого віку", і, мабуть, невипадково на ньому у поемі "Катерина" не зійшлись батько і син, бо для поета святіше за всього зв`язок матері і дитини, в ньому він бачить новий лад. А поки що Україна займає позицію невизначеності, стоїть на розпутті.

Список використаних джерел

Білий О.В., Бородін В.С. Поетичний символ і можновладдя історії // Радянське літературознавство. - 1985. - №8 - С. 39-41.

Бовсунівська Т. Художня концепція жінки у творчості Тараса Шевченка // Дивослово. - 1999. - №11 - С. 2-6.

Бородін В.С. Над текстами Т.Шевченка. - К., 1971. - 210 с.

Вербицька Є. Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко. Життя і творчість. - Харків, 1957. - 216 с.

Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. - К., 2001. - 488 с.

Герасимчук В. Міфологічні мотиви у фольклорі та літературі: особливості трансформації // Українська література у загальноосвітній школі. - 2001. - №1 - С. 37-44.

Грабович Г. Поет як міфотворець. - К.,1998. - 206 с.

Грабович Г. Шевченко, якого не знаємо. - К.: Критика, 2000. - 317 с.

Грабович Г. Між словом і схемою (У пошуках Шевченкового тексту) // Сучасність.- 1993. - Ш - С. 105-121.

10. Гумецька А. Жіноча символіка у Шевченка // Сучасність. - 1977. - №3 - С. 28-42

11. Гончар О. Григорій Квітка-Основ'яненко. - К., 1969. - 117 с.

12. Гончар О. Просвітительський реалізм в українській літературі. - К., 1970. - 316 с.

13. Гуменний М.Х. Поетика романного жанру Олеся Гончара:проблеми типології. - К., 2005. - 240 с.

14. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. - К.: Абрис, 1997. - 144 с.

15. Івакін Ю.О. Коментар до "Кобзаря". - К.: Наукова думка, 1968.-357 с.

16. Івакін Ю.О. Нотатки шевченкознавця. - К.: Наукова думка, 1986. - 300 с.

17. Івакін Ю.О. Сатира Т. Шевченка. 1970. - 241 с.

18. Китова С. Про Дантове і Шевченкове пекло // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2001. - №3 - С. 54-62.

19. Клочек І. До історичного Тараса Шевченка // Літературна Україна. - 2001. 17 травня. - С. 3-9;

20. Коцюбинська М. Етюди про поетику Шевченка. - К., 1990. - 138 с.

21. Кравченко В. Образна символіка у баладах Тараса Шевченка // Дивослово. - 2001. - №7 - С. 5-7.

22. Краснова Л. Характер і функції образів - домінант у Т.Шевченка// Дивослово. - 1999. - №3 - С. 2-3.

23. Красницький Д.С. Роздуми над словом Т. Шевченка. - К., 1963 - 52 с.

24. Кудряцев М. "Не зрять бога над собою..." // Українська література в загальноосвітній школі. - 2001. - №2 - С. 2-5.

25. Квітка-Основ'яненко Г.Ф. Повісті та оповідання. Драматичні твори. - К., 1982. - 267 с.

26. Квітка-Основ'яненко Г.Ф. Зібр. творів: У 7 т. - К., 1978. - Т.1. - 494с.

27. Леві-Строс К. Структура мифов // Вопросы философии. - 1970. - №7 - С. 152-164

28. Ленський Б. Життя і творчість Т. Шевченка. - К., 1994. - 173 с.

29. Літературознавчий словник - довідник // Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів та ін. - К., 1997.-752 с.

30. Луців Л. "Бо москалі чужі люди..." // Наш Шевченко: Збірник-альманах з сторіччя смерті поета. - Джерсі-Ситі - Нью-Йорк. - 1961. - 37 с.

31. Масенко Л.Т. До питання про семантику ключових слів поезії Шевченка // Мовознавство. - 1989. - №2 - С. 25-30.

32. Марахов Г.І. Т. Шевченко в колі сучасників. - К., 1976. - 140 с.

33. Марченко М.І. Історичне минуле українського народу в творчості Т.Г. Шевченка. - К., 1957. - 193 с.

34. Мойсеєнко А. Перифраза в Шевченковому тексті // Диво слово - 1997. - №3. - С. 25-29

35. Нахлік Є. Шевченко: пророк, апостол, "шаман" - християнин чи екзистенційний поет? // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2001. - №1 - С. 41-50.

36. Ненардкевич Є.О. З творчої лабораторії Т.Г. Шевченка: Редакційна робота над творами 1820-1848 років. - К.; 1959. - 229 с.

37. Новиченко Л. Тарас Шевченко: поет, борець, людина. - К., 1986. - 416с.

38. Одарченко П. Т. Шевченко і українська література. - К., 1994. - 310 с.

39. Пільчук І.І. Тарас Шевченко - основоположник нової української літератури. - К., 1963. - 280 с.

40. Плющ Л. "Причинна" і деякі проблеми філософії Шевченка// Сучасність. - 1979. -№3-С. 8-29.

41. Плющ Л. Шаманна поетика Т.Г. Шевченка// Філософська і соціологічна думка. - 1992. - №6 - С. 130-145. - №7 - С. 27-52.

42. Приходько П.Г. Шевченко й український романтизм 30-50 рр. 19 ст., 1963. - 416 с.

43. Розумний Я. Повернення символу: Шевченкова Катерина в сучасній українській радянській літературі // Сучасність. - 1986. - №3 - С. 9-22.

44. Сверстюк Є. Шевченко і час. - К. - 1996 - 160 с.

45. Семків Р. Міфопоетика Шевченка. Конфлікт інтерпретацій// Молода нація. Альманах. - К., 1998. - 2000. - С. 165-175.

46. Тарас Шевченко. Повне зібрання творів у 12-ти томах. - К., - Т.3. - 1962. - 415 с

47. Творчий метод і поетика Т.Г. Шевченка // ред. Кирилюк Є. - К., 1980. - 502 с.

48. Чехівський О. Мовний образ України в поезії Т. Шевченка і його виховний потенціал // Українська література в загальноосвітній школі. - 2001. - №4 - С. 19-22.

49. Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). - Тернопіль, 1994. - 480 с.

50. Шевченківський словник: У 2 т.// гол. ред. С.П. Кирилюк: - К., 1997. - Т.1. - 615 с.

51. Шевченко Т.Г. Кобзар, - К., 1974. - 623 с.

52. Шевченкознавство. Підсумки й проблеми / ред. Кирилюк С.П. / - К., 1975. - 462 с.

53. Шевченко Т. Передмова до нездійсненого видання "Кобзаря" // Шевченко Тарас. Повне зібрання творів: У 6 т. - К., 1964. - Т. 6-е. 314 с.

54. Шевченко Т. Повне зібрання творів: у 12-ти т. - К., 1991. - Т. 3. - 450 с.

55. Франко І. Зібрання творів у 50 томах. - К., 1984. - Т. 42. - 401 с.

Размещено на Allbest.ru