Безнадія пойняла всю істоту Наталі, в її душі визріває рішення через самогубство вирватися з неволі: «Запаморочена голова мало що стала розуміти до пуття. Вона не працювала, в їй цілком запанувало тільки дві речі: глибокий-глибокий колодязь і заборона перехилятись в його…» [10, с. 74]. Думка про колодязь не полишає дівчинку, а тут ще й дзвінок шістнадцять разів на день ніби наказував їй: топись, топись, топись. І зрештою дівчинка просить у виховательки дозволу втопитися в колодязі. Це прохання ніби акумулює весь розпач сирітки і стає завершальним акордом в історії моральних страждань дитини.

Отже, у цьому оповіданні ми можемо побачити переживання маленької сільської дівчинки, яка намагалася пройти період адаптації до нового місця. Це виявилось для неї надскладним завданням. Мала Наталя була волелюбною дитиною, тож для неї жити в замкнутому дитячому будинку було досить важко.

2.3 Особливості відносин батьків і дітей в екстримальних ситуаціях в оповіданнях «Батько та дочка» та «Сестриця Галя»

Тяжке оповідання «Батько та дочка» має оптимістичний характер. Десятирічна дівчинка Маруся, і її батько Максим, учорашні селяни, три роки живуть у землянці неподалік шахти, де працює батько. Великою симпатією змальовує письменник цих простих, чесних людей, велику любов, що міцно єднає їх маленьку сім'ю «З того часу життя Максимове та Марусине пішло рівно та спокійно. Щодня вранці рано Максим ішов на роботу, а Маруся лишалася дома сама. Вона починала господарювати…» [10, с. 52]. У Максима була одна мрія. Він був безземельний, і йому здавалося, немає найбільшого щастя ніж, коли чоловік має клапоть поля. І розмовляючи одного разу увечері, він розповів дочці свої мрії: « - Знаєш, Марусе, що я думаю? - А що, татку? - А добре було б жити не тут і не ходити в шахту, а жити дома у своїй хаті та господарювати як треба» [10, с. 54]. Отак, маючи свою мрію вони потихеньку наближалися до неї, батько щоденно працював у шахті, а Маруся господарювала, дотримувала порядку в землянці, готувала обід ще й шиттю навчалася, щоб у своїй хаті бути батькові справжньою господинею.

Дівчинка жила зі своєю тіткою і та завжди давала їй зрозуміти, що вона «не своя». Тому маленька Маруся вмовляла татка жити з їм, навіть не в розкішних умовах. Вона була щаслива у своїй маленькій пошарпаній землянці: «Весела була Маруся без краю. Байдуже їй було, що ця хата така обідрана: вона здавалась їй чудово гарною, - бо ж вона в їй порядкувала й хазяйнувала, як хотіла» [10, с. 52]. Тут Б. Грінченко зображає дитину, яка шукає для себе комфортних умов як матеріально, так і психологічно.

Маруся була чемною, хазяйновитою дитиною: «Отож, що сама знаючи, а що батька питаючи, - вона, як уміла, варила їсти. Не завсігди їй щастило, а найбільше отой борщ дався їй узнаки, - ніяк, звичайно, не хоче бути добрий на смак!» [10, с. 52]. Всю свою любов вона направила на свого батька.

Тоді, коли Максима залило на шахті, дівчина була в розпачі: «Що їй зробити, щоб пособити, щоб швидше обрятувати татка, не дати йому вмерти з голоду? Бідолашна Маруся морочила собі голову і з тугою безнадійною впевнялася, що пособити вона нічим не може, що навіть, якби життя своє віддала, то й тоді не могла б і на один ступінь посунути наперед діло» [10, с. 61]. У неї залишився лише батько, втратити його було б найбільшим горем. Дівчинка це розуміла, але нічого не могла зробити аби допомогти. Вона просто сиділа на камені поруч із шахтою.

Б. Грінченко зображає переживання дівчинки дуже вдало. Ці деталі («вона трохи не впала», «бліда-бліда стала» тощо), чітко описують духовний стан дівчини в екстримальний момент.

Також можна побачити Марусине сподівання на краще коли з шахти діставали шахтарів. Одного за одним їх витягували з-під завалин, і дівчина не на секунду не сумнівалася, що її батько живий, вона поклала надії на Господа: «Штегер сказав, що живих троє. Третій повинен бути татко. Не може бог так дуже не пожаліти її, щоб відняти від неї татка. Адже він добрий!» [10, с. 67].

Світ дівчинки - це світ сподівань і чистого кохання. І навіть коли сталася негода, то вона гордо пережила її. Дівчина молилась до Бога і він допоміг їй.

Дуже цікавим психологічним дослідженням дитячої душі є оповідання Бориса Грінченка «Сестриця Галя». Залишившись напівсиротою, дванадцятирічна Галя стає меншим дітям за матір. I тут розкривається благородне серце малолітньої трудівниці, яка в екстримальній ситуації розгубилася менше, аніж старий батько, i взяла на свої дитячі плечі турботи по господарству та вихованню брата та сестри.

Поведінка Галини у скрутний час не є випадковою. Батьки виховали її порядною людиною, i це дало свої результати. Вона чутливо поставилась i до маленького братика, який плакав i кликав маму, i до сестрички, яка хотіла їсти. Маленька Галя зуміла стримати свої почуття, затаїти своє горе всередині дитячої душі i не дала волю сльозам, які підступали до горла. Вона теж дуже страждала від утрати найдорожчої людини - мами, але, дивлячись на пригніченого горем батька, Галинка не дозволила собі теж впасти у відчай: «Тільки Галя, сидячи в кутку, хоч і плакала, але тихо, силкуючися вдержувати сльози, що так і сипалися з карих оченят і текли по білому схудлому видочку. А далі, мов перемігши себе, вона втерла сльози й сиділа не ворушачись, тільки її маленьке тільце здригалося раз по раз то з жалю тяжкого, то з холоду, що панував у нетопленій хаті» [9, с. 119].

В оповіданні «Сестриця Галя» Борис Грінченко виявив себе справжнім знавцем дитячої душі, особливо такої вразливої i чутливої, як Галина. Поведінка Галі зовсім не типова для дітей її віку, бо вони самі ще діти i їм властива любов до іграшок, пісень, дитячих розваг. Дітям у цьому віці дуже потрібна любов батьків, бабусь та дідусів, яку вони потім здатні будуть повернути своїм дітям. Але це станеться з часом. Галя ж зробила це, незважаючи на нестачу батьківської любові та ласки. Маленька героїня готова була віддавати цю любов.

Її старий батько, побачивши Галю за роботою, дуже здивувався i, засоромившись своєї бездіяльності, пішов допомагати доньці. Галя ж, бачачи батька, пригніченого смертю коханої дружини та втомленого багатолітньою важкою працею, залишила його, щоб той відпочив. Вона вирішила впоратись сама: «… Галя знов кидалася до печі, але ненадовго, бо раз по раз то брат, то сестра скиглили, що їм або «носа треба втерти», або «почухати, бо щось куса», або ще чого іншого. І Галя втирала носа, чухала там, де свербить, або ще чим іншим удовольняла дітей…» [9, с. 121]. I саме в цю мить батько зрозумів, що на старшу доньку він може покластися будь-якої миті. Галя не пропаде навіть тоді, коли його вік на цій землі скінчиться. I найголовніше, вона ніколи не залишить свого братика та сестричку напризволяще.

Дівчатка-сироти виступають героїнями багатьох оповідань Бориса Грінченка. Саме до них письменник виявляє велику батьківську любов, бажаючи довести важливість цієї любові дорослим, яким він радить більше уваги приділяти своїм власним дітям.



ВИСНОВКИ

Психологічний аналіз Б. Грінченка настільки поглиблюється, що змінює обличчя літератури, створює новий тип - напружено-емоційний. Стиль викладу також змінюється. Домінує монологічний тип художнього мислення, завдяки якому автор має можливість безпосередньо розкрити душу героя зсередини, показати його найпотаємніші думки, прагнення, збуджену фантазію (або дитячу уяву) - і саме в цьому виявився хист Б. Грінченка як письменника, психолога й педагога.

Творчий доробок Бориса Грінченка - це значний крок у поглибленні художнього психологізму. Порівняно з творами інших письменників цієї доби, його соціально-психологічне оповідання у плані художнього психологізму стоїть вище: у героях оповідань органічніше поєднуються психологічна характеристика з аналізом ідеологічної суті суспільних явищ.

Борис Грінченко майстерно відтворював образи дітей дошкільного і шкільного віку, адже він займався учительською та педагогічною діяльністю. Він брав за зразок поведінку тих дітей, з якими йому приходилось працювати. Саме цей фактор допоміг письменнику досягти тієї глибини та реалізму дитячих образів.

Героїв дитячих оповідань Б. Грінченка можна віднести до групи молодшого чи середнього шкільного віку, можна простежити їхні характери й особливості спілкування з однолітками, але внутрішній світ, їхню психологію потрібно вивчати передусім виходячи з тих ідейних настанов та суспільно-історичних подій, у яких творив автор. Адже кожний маленький герой із творів українського письменника - це передусім рупор автора, символ його громадянської позиції.

У Б. Грінченка маленькі діти завжди виступають рельєфними персонажами, в яких спостерігаємо повну гармонію між портретною характеристикою і внутрішнім світом. Вони виступають маленькими шукачами щастя, але, як правило, обійдені долею. Діти наділені найкращими почуттями, прагнуть бути корисними в сім'ї, швидко відгукуються на чужу біду. Лірична манера повістування ліричні відступи і роздуми підкреслюють емоційну та етичну зацікавленість у процесі дії в долі малолітніх героїв.

Проблема знедоленого дитинства розглядається по-новому: дитинство руйнується, але це не катастрофа, а шлях до пізнання реального світу. Погляд дитини прояснює підтекст, передбачений автором, використовується прийом удаваної об'єктивності, умовності. Дитина потрапляє в екстремальні обставини і в реальних умовах так не мислить, не говорить, не діє, не аналізує свій внутрішній світ. Підхід до тематики, вибір головного героя, добір художніх засобів є критеріями своєрідності художнього твору.

У своїх творах Б. Грінченко показав людину як суспільну особистість. Її художнє відображення засвідчує, що соціальна змістовність героїв розкривається шляхом виявлення їхньої соціальної сутності, ідейних, іноді політичних, світоглядних, морально-етичних позицій. Але письменника цікавить соціальна сутність людини не сама по собі, а її індивідуальний вияв у процесі життєдіяльності. Адже, як особистість людина характеризується не тільки тим, як вона мислить, як ставиться до явищ суспільного життя, які її суспільні ідеали, а й тим, як реалізує вона свою соціальну сутність у взаєминах з іншими людьми.

Слід зазначити, що часом персонажі Б. Грінченка розцінюють смерть як звільнення від тягаря суспільних проблем. Проблема смерті в малій прозі письменника важлива для розкриття особистості в усій глибині її духовного життя, внутрішнього світу.

Б. Грінченко у своїх оповіданнях вдається як до конкретного показу моменту смерті, так i до її символічного осмислення. Прозаїк відтворює різні типи смерті: саможертовна смерть за свободу рідного краю в сміливому виступі проти загарбників («Олеся»); смерть-прозріння, сповнене максимального душевного напруження, коли вистраждані думки виливаються у формі запитань, болючих сповідей («Каторжна»); самогубство як порятунок від нестерпного життя («Сама, зовсім сама»); бажання смерті як порятунку від полону антигуманного життя («Дзвоник») та ін.

Важливо відзначити, що в трагічні моменти життя персонажі творів «Сама, зовсім сама», «Сестриця Галя», «Батько та дочка» звертаються до вищої сили - Бога. За допомогою такого прийому письменник досягає точнішого відтворення душевних переживань, сподівань героїв.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Булаховська Ю.Л. Виховання і школа в художніх творах «малих форм» Б. Пруса, С. Жеромського, І. Франка і Б. Грінченка : Спроба типологічного зіставлення / Ю. Л. Булаховська // Початкова школа. - 1995. - № 4. - С. 53-56.

2. Білецький, Ф.М. Естетична функція комічного в малій прозі Б. Грінченка - реаліста/ Борис Грінченко // Тези доповідей республіканської науково-практичної конференції, присвяченої 125-річчю від дня народження видатного українського письменника, вченого, громадського діяча. - Ворошиловград, 1988. - С.15-16.

3. Брюзгіна, Л. П., Грачова, В. М. Тема тяжкого дитинства в оповіданнях Б. Грінченка 80-90 рр./ Борис Грінченко // Тези доповідей республіканської науково-практичної конференції, присвяченої 125-річчю від дня народження видатного українського письменника, вченого, громадського діяча. - Ворошиловград, 1988. - С. 87-88.

4. Вавілова І. В. Дитяча література як засіб формування особистості дитини (друга половина XIX - початок XX ст.) : дис. канд. пед. наук : 13. 00. 01. / Вавілова Ірина Володимірівна. - Х. , 2008. - 242 с.

5. Веркалець М. М. Педагогіччі ідеї Б. Д. Грінченка / М. М. Веркалець. - К. : Т_во «Знання», 1990. - 47 с.

6. Вовк О. В. Борис Грінченко та проблеми розвитку української дитячої літератури : автореф. дис. … канд. філолог. Наук : 10. 01. 01. / Вовк Олена Василівна. - Львів, 2011. - 16 с.

7. Гайдаєнко І. В. Борис Грінченко : літературні розвідки, бібліографічні нариси / І. В. Гайдаєнко. - Херсон : [б. в.], 2000. - 56 с.

8. Гнідан О.Д. Історія української літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст./ О. Д. Гнідан. - К. : Либідь, 2006. - 496 с.

9. Грінченко Б.Д. Вибрані твори в 2-х т.: Т. 1 (Класики української літератури) / Упоряд. Ю.Б. Кузнецова, Н. В. Левчик. - К.: «ІНТЕЛЕКТ-АРТ», 2008. - 448 с.

10. Грінченко Б. Д. Каторжна: для серед. та ст. шк. віку / Б. Грінченко. - К. : Школа, 2009. - 336 с.

11. Грінченко Б.Д. Листи з України Наддніпрянської / Б. Д. Грінченко. - К. : ПрАТ «Українська прес-група», 2013. - 64 с.

12. Грінченко М. Школи, де вчителював Борис Грінченко / М. Грінченко // Шлях освіти. - 1998. - № 4. - С. 47 - 50.

13. Грінченко Б. Твори: У 2 т. - Т. 1/ Упоряд. В. В. Яременко - К. : Наук. думка, 1990 - 640 с.

14. Денисюк І. А. Виховні можливості творів для дітей українських просвітителів ІІ половини ХІХ ст. в аспекті духовності (на матеріалі творчості О. Кониського, Б. Грінченка та М. Грінченко) : [Електронний ресурс] / І. А. Денисюк: веб-сторінка інтернет сайту Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського - Режим доступу:

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vchu/ped/2010_186_1/N186p038.pdf. - Назва з екрану.

15. Жадько В. Некрополь на Байковій горі / В. Жадько. - К. : [б. в.], 2008. - 250 с.

16. Животенко-Піанків А. Педагогічно-просвітницька праця Бориса Грінченка. - К.: Просвіта, 1999 - 176 с.

17. Коломієць Н.Є. Яременко, Н. В. Специфіка портретування в малій прозі Б. Д. Грінченка: [Електронний ресурс] / Н. Є. Коломієць, Н. В. Яременко: веб-сторінка інтернет сайту Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. - Режим доступу:

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nvmdu/Fil/2011_4_7/12.htm . - Назва з екрану.

18. Копиленко Н. Б. Сільський житель Борис Грінченко (кінець ХІХ - поч. ХХ ст.) / Н. Б. Копиленко // Педагогіка і психологія. - 1994. - № 1. - С. 146 - 155.

19. Левчик. Н. Великий трудівник на ниві національної культури// Грінченко Б. Д. Вибрані твори / Б. Д. Грінченко. - К. : Інтелект-Арт, 2008. - 536 с.

20. Неживий О. І. Борис Грінченко : вартовий рідного слова : педагогічна спадщина та проблеми сучасної освіти / О. І. Неживий. - Луганськ : Знання, 2007. - 188 с.

21. Сиротенко В. П. Стильове різноманіття творів Бориса Грінченка : [Електронний ресурс] / В. П. Сиротенко : веб-сторінка інтернет сайту Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. - Режим доступу:

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlush/Filol/2011_3_3/14.pdf. - Назва з екрану.

22. Слово і пісня Бориса Грінченка / [за ред. Ю. Єненко]. - Луганськ : Видавництво Луганського державного педагогічного інституту ім. Т. Г. Шевченка, 1996. - 41 с.

23. Смілянський Л. Борис Грінченко : критично-біографічний нарис / Л. Смілянський. - К. : Держвидав України, 1930. - 104 с.

24. Пастух Б. Борис Грінченко - безкомпромісний лицар національної ідеї / Б. Пастух. - Луганськ : Книжковий світ, 2006. - 200 с.

25. Погрібний А.Г. Борис Грінченко: Нарис життя і творчості / А. Г. Погрібний. - К. : Дніпро, 1988. - 268с.

26. Хом'як Т. В. Трагічне в оповіданнях Б. Грінченка / Борис Грінченко // Тези доповідей республіканської науково-практичної конференції, присвяченої 125-річчю від дня народження видатного українського письменника, вченого, громадського діяча. - Ворошиловград, 1988. - С. 17-18.

Размещено на Allbest.ru